Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1.
Адвока́т— юрист, що надає професійну правову допомогу громадянам та юридичним особам шляхом реалізації правав їх інтересах.
В Україні адвокат — фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»[1].
Адвокат є самозайнятою особою, що провадить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, згідно зі ст. 14.1.226 Податкового кодексу України.
Численні міжнародні договори утверджують принципи рівності перед Законом, презумпцію невинуватості, право на неупереджений і відкритий розгляд справи незалежним і справедливим судом, а також численні гарантії, необхідні для захисту особи, обвинуваченої у вчиненні караного діяння. На адвокатів покладається безпосереднє дотримання і реалізація цих гарантій.
Основні положення про роль адвокатів, прийняті Восьмим Конгресом ООН з попередження злочинів у серпні 1990 р. в Нью-Йорку, проголошують наступні принципи щодо адвокатів, а також щодо осіб, які здійснюють адвокатські функції без одержання формального статусу адвоката:
Згідно з Основними положеннями, обов'язки адвоката щодо клієнта мають включати:
а) консультації клієнта про його права та обов'язки, з роз'ясненням принципів роботи правової системи, оскільки вони стосуються прав і обов'язків клієнта;
б) надання допомоги клієнту будь-яким законним способом та вчинення правових дій для захисту його інтересів;
в) надання клієнту допомоги в судах, трибуналах та адміністративних органах.
Надаючи допомогу клієнтам при здійсненні правосуддя, адвокати повинні додержувати прав людини й основних свобод, визнаних національним і міжнародним правом, діяти вільно і наполегливо, відповідно до закону і визнаних професійних стандартів та етичних норм.
Адвокат має бути лояльним до інтересів свого клієнта.
Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом[3].
Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Не може бути адвокатом особа, яка:
Несумісною з діяльністю адвоката є:
2,3,4,5.
Історичні джерела засвідчують, що паростки адвокатури виникли ще у древніх народів, коли у племенах або між ними виникали суперечки і їх врегулювання потребувало від вождяплемені виконання функцій, подібних до правосуддя. Знаходилися радники вождя, котрі інформували його про суть конфлікту, надавали йому поради щодо врегулювання ситуації, прийняття рішення. Одночасно з'явилась і потреба у захисті, який здійснювали батьки або друзі, так звана родинна адвокатура. Під час розгляду суперечки збиралися родичі, сусіди, знайомі, які висловлювали свою думку на користь кожного з супротивників, або радили, яка зі сторін є пра́вою, допомагали звернутися до вождя тим, хто був невдоволений прийнятим ним рішенням, виголошували промови на захист певної особи. Тобто вже тоді вирізнялися люди, які захищали чиїсь, а не свої, інтереси.
Особи, які професійно займалися правозахистом, з'явилися значно пізніше, коли звичаєве право замінювалося писаними законами.
В літературі обстоювалася думка, що адвокатура існувала в усі часи і у всіх народів, їй надавали божественне походження, стверджувалося, що швидше за все адвокатура виникла ще тоді, як тільки люди вперше засвоїли форми громадянського устрою. Припускалося, що адвокатура народилася разом з першим судовим процесом, де перед першим суддеювиступив і перший адвокат. У стародавніх країнах правосуддя здійснювалося із застосуванням принципів усності, гласності, змагальності (наприклад, у Стародавній Індії) або, навпаки, процес був письмовий і таємний (наприклад, у Стародавньому Єгипті). У стародавніх іудеїв, де суд був змагальним і гласним, підсудні мали право на захист, який здійснювати могла кожна людина, а згодом цю функцію виконували кандидати на суддівську посаду, на участь яких не бралася згода особи, яку вони захищали.
Початок судового красномовства в Греції віднесено до часів Солона (640–559 рр. до н. е.), афінського архонта (найвища посадова особа у Стародавній Греції), якого вважали одним ізсеми видатних грецьких мудреців. Він запровадив обов'язок кожного захищати свою справу в суді особисто, ніякі заміни не допускалися. Однак у багатьох випадках дотримання закону Солона було неможливим і тоді це правило дозволялося порушувати й допускати представництво та заміну однієї особи іншою, наприклад, осіб, що не володіли достатньо словом, дітей, жінок, а також у разі захисту громадських інтересів. Звертатися до ритора (оратор в Стародавній Греції та Римі) або до софіста (професійного оратора, вчителя красномовства), яким сплачувався гонорар, що залишався у секреті, дозволялося суддями у виключних випадках, коли особа не володіла мовою.
Досить часто промови для обох сторін писали логографи — особи, які складали судові промови (в Афінах з кінця V ст. до н. е.) від імені клієнта, з урахуванням його характеру, освіченості, інших його рис, для його особистого (як сторони) виступу на суді. Логографи виконували роль помічників, суфлерів, котрі найчастіше були поряд з клієнтом, щоб за необхідності йому підказати, виправити його помилку. Нерідко клієнт після викладення обставин своєї справи просив заслухати ще й оратора, котрим найчастіше й був логограф. Відомим є факт, що до цієї діяльності вдався й Демосфен, який розпочав свою кар'єру писанням логографій. Він, зокрема, писав промови для осіб, які захищали самостійно свої інтереси в суді, написані ним промови виголошували ті, хто не володів мовою.
Адвокатура в Греції була переважно пов'язана з ораторським мистецтвом, що на той час було розвинуте принаймні більше ніж право. Таким чином красномовство, в умовах усного і голосного судочинства перед живою аудиторією, заміщало недостатність юридичних знань. Більш обізнаними у законодавстві були юрисконсульти, котрі складали правові документи, але особисто не виступали на суді; вони лише супроводжували ораторів на суд і повідомляли їм необхідні юридичні відомості. Підготовка до адвокатської професії зосереджувалась саме на занятті ораторським мистецтвом, яке було на першому місці, а не на вивченні законодавства. Аристотель наголошував: «Соромно не вміти захищатися словом». Погано говорити майже напевне означало програти справу.
Цицерон стверджував, що ораторське мистецтво розвивалось виключно в Афінах. Визнавалося, що саме в Афінах були всі необхідні умови для появи адвокатури: демократичний устрій республіки, розвинуте громадське життя, процвітання ораторського мистецтва, усність та публічність провадження перед судом, який складався з народу, принцип змагальності.
Виникнення і становлення адвокатури в Стародавньому Римі пов'язано з відповідними реформами, які спричинили появу адвокатської професії. Впродовж перших п'яти століть у Римі не було потреби у судовому красномовстві, оскільки діяв судовий патронат патриціїв, привілеєм яких було знання законів і процесу, і котрі вели справи своїх клієнтів без будь-якої винагороди.
З посиленням Риму, централізацією правосуддя значно збільшувалася кількість гучних судових процесів, де захист, як і обвинувачення, були незалежні, бо кожен мав право виступати як обвинувач у кримінальному суді. Кримінальний процес здійснювався перед усім народом — на площі, де розглядалися звинувачення у вимаганнях, насильстві, зрадах тощо. Отже, адвокати звертали своє слово до величезної кількості присутніх і мали робити це витончено, орієнтуючись на натовп, створюючи певний настрій, застосовуючи риторичні прийоми впливу на тих, хто прийшов на площу висловити своє ставлення до справи, що розглядалася. Зовнішній «красивості» промови приділялася величезна увага, кожен жест, гра голосу, наголос, емоційність спрямовувалися на те, щоб сподобатися натовпу, переконати його, викликати підтримку.
Більшість адвокатів у Римі займалися виключно веденням судових справ. Адвокатом міг бути кожен, юридичних знань не вимагалося, бо це було прерогативою юрисконсультів — особливих повірених, які складали подання, записки з питань права, але котрі не виступали особисто на підтримку своєї думки в суді. Таким чином, професія адвоката була широко доступною для усіх, хто мав намір досягти популярності, здобути славу громадського діяча.
Адвокатський гонорар (гроші, подарунки) був заборонений у Римі (lex Cincia de donationibus). Однак нагорода вимірювалася іншим — визнанням, відомістю, громадськими посадами; багато хто з адвокатів досягав високих громадських посад, продовжуючи адвокатську діяльність.
Основу адвокатської професії в Римі становило вміння адвокатів складати і проголошувати судові промови, отже, на перший план висувалося мистецтво «судоговоріння», якому постійно навчалися, пристосовуючи мову для кожного конкретного випадку, не покладаючись на імпровізацію.
З початком падіння судового красномовства співпадає розвиток римського права, що суттєво вплинуло на адвокатську професію, оскільки гостро виникла необхідність відмовитися від красивих, але часто беззмістовних промов і глибоко оволодіти юридичними знаннями. Ораторське мистецтво поступово втратило свою важливість, а промови адвокатів ставали більш конкретними, побудованими не на театральності й ораторських прийомах, а на застосуванні права. Адвокатура віднайшла організаційні форми своєї діяльності[2].
Ще за часів Київської Русі роль захисників у судах виконували рідні та приятелі сторін, «послухи», «видоки».
Професійна адвокатура в Україні сформувалася в період польсько-литовської доби. Особливу роль у цьому плані відіграли Литовські статути і Магдебурзьке право. Згідно з цими документами, захисником може бути людина яка добре обізнана з писаним правом — тобто професійний юрист. Отже, звідси можна вважати і час народження професійної адвокатури, хоча момент її організаційного оформлення ще був віддалений у часі.
Уже у XVIII ст. в судах, зокрема у великокняжих — господарських, а також у гродських і земських судах, з'являється новий тип професійного юриста — «прокуратора», або «речника». До адвокатів пред'являлися великі вимоги. Ними могли бути чоловіки без будь-яких відхилень, повнолітні, християни, розумово й фізично дужі, світського стану.
Адвокатура України в період Гетьманщини була вже визнаною як окремий стан, хоча і не була об'єднана в професійну спілку.
Як самостійний правовий інститут адвокатура в Україні була запроваджена після проведення на початку 60-х рр. XIX ст. судової реформи. Правову регламентацію інститут адвокатури дістав за «Судовими статутами», затвердженими 20 листопада 1864 р.
Цікавим є факт, що в 1894 році українськими адвокатами Галичини була спроба скликання першого з'їзду правників і утворення своєї організації, яка допомагала б вирішувати нагальні проблеми адвокатів. Однак ця ідея не знайшла свого практичного втілення.
Революційні події 1917 року не могли не позначитися на адвокатурі. Ставлення до адвокатури як «буржуазного інституту» відіграло негативну роль для її розвитку в післяреволюційний період.
рос. Декретом «Про суд» № 1 від 24 листопада 1917 року присяжну адвокатуру було скасовано, без будь-якої заміни. Здійснювати представництво в суді дозволялося кожному, хто мав громадянські права. Тобто адвокатура ставала зовсім вільною професією, як це було до судової реформи 1864 р. Такою непідготовленою, непродуманою «реформою» було завдано шкоди адвокатурі, правам людини, яку фактично не захищали професійно.
В Україні Центральна Рада, проводячи реформування судової системи, залишила присяжну адвокатуру без змін. З літературних джерел відомо, що київський присяжний повірений Ф. Крижанівський очолив трудову партію і перебував у складі Малої Ради, а В. Садовський перебував на посаді першого Генерального секретаря Центральної Ради.
14 лютого 1919 р. Тимчасовим положенням про народні суди і революційні трибунали УРСР при них було створено колегії правозаступників. Їх члени обиралися у повітах виконкомами з числа громадян, які відповідали умовам, що були встановлені для виборців, а в містах — міськими радами. Члени колегії правозаступників обов'язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, котрі розглядалися з участю шести народних засідателів.
Новий етап в історії адвокатури України пов'язаний із створенням в містах юридичних консультацій. У 1920 р. їх налічувалось 160, у яких працювало 365 правозаступників.
29 жовтня 1924 р. Постановою ЦВК СРСР були затверджені Основи судоустрою СРСР і союзних республік, де зазначалось, що для надання юридичної допомоги населенню засновуються колегії правозаступників. Так у 1926 році Харківська губернська колегія захисників звернулася з пропозицією до РНК проте, що б назву «колегія захисників» змінити на «адвокатура». 16 серпня 1939 року РНК СРСР затвердила Положення про адвокатуру СРСР. Ним були визначені завдання адвокатури, керівництво її діяльністю, структура та порядок прийому та виключення з колегії адвокатів, дисциплінарна відповідальність.
20 квітня 1978 р. було прийнято Конституцію УРСР, у якій передбачалося, що для надання юридичної допомоги громадянам і організаціям діють колегії адвокатів. Це, вочевидь, потребувало створення нового законодавства про адвокатуру, а тому наступні два роки точилися дискусії з приводу розширення професійних прав і обов'язків адвоката, гарантій його діяльності, дисциплінарної відповідальності.
Важливим етапом розвитку радянської адвокатури стало прийняття першого і єдиного в СРСР Закону «Про адвокатуру в СРСР» 30 листопада 1979 р., який визначав організацію і порядок діяльності адвокатури в СРСР.
Положення про адвокатуру УРСР, затверджене Верховною Радою України 1 жовтня 1980 року, регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки та розширило види юридичної допомоги що надовалися громадянам. Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом. Створювалися обласні і Київська міська колегія адвокатів.
З 1991 року відповідно до Закону України «Про підприємництво» допускалося здійснення юридичної практики за ліцензією, яка видавалася Міністерством юстиції особам, котрі мають юридичну освіту. Згідно з діючим законодавством в Україні в цей час до участі в ролі захисників допускалися близькі родичі, законі представники, а також інші особи.
Наступним етапом в сучасній історії української адвокатури стало прийняття 19 грудня 1992 року Верховною Радою України Закону «Про адвокатуру». Новий закон відводив адвокатурі чільне місце, маючи на меті встановити престиж цієї професії, її історичні традиції, піднести роль у суспільстві як одного з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян[2].
5 липня 2012 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Закон про адвокатуру окремо закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Нею встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З них питань вони також не можуть допитуватись як свідки.
Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди.
Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без рішення суду.
Не допускається офіційне негативне реагування з боку органів дізнання, слідства, суду на правову позицію адвоката у справі.
Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.
Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з наданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.
Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
|
10-21 ЗАКОН УКРАЇНИ |
Про адвокатуру та адвокатську діяльність
Стаття 1. Визначення основних термінів
1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
1) адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;
2) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;
3) адвокатське самоврядування - гарантоване державою право адвокатів самостійно вирішувати питання організації та діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом;
4) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;
5) захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
6) інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення;
7) клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність;
8) конфлікт інтересів - суперечність між особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов’язками, наявність якої може вплинути на об’єктивність або неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов’язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності;
9) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов’язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов’язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Стаття 2. Адвокатура України
1. Адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.
2. Адвокатуру України складають всі адвокати України, які мають право здійснювати адвокатську діяльність.
3. З метою забезпечення належного здійснення адвокатської діяльності, дотримання гарантій адвокатської діяльності, захисту професійних прав адвокатів, забезпечення високого професійного рівня адвокатів та вирішення питань дисциплінарної відповідальності адвокатів в Україні діє адвокатське самоврядування.
Стаття 3. Правова основа діяльності адвокатури України
1. Правовою основою діяльності адвокатури України є Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України.
Стаття 4. Принципи та засади здійснення адвокатської діяльності
1. Адвокатська діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів.
2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або законодавством іноземної держави.
3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
4. Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Стаття 5. Адвокатура і держава
1. Адвокатура є незалежною від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.
2. Держава створює належні умови для діяльності адвокатури та забезпечує дотримання гарантій адвокатської діяльності.
Розділ II
НАБУТТЯ ПРАВА НА ЗАНЯТТЯ АДВОКАТСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 6. Адвокат
1. Адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
2. Не може бути адвокатом особа, яка:
1) має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі;
2) визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною;
3) позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
4) звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.
3. Для цілей цієї статті:
1) повна вища юридична освіта - повна вища юридична освіта, здобута в Україні, а також повна вища юридична освіта, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку;
2) стаж роботи в галузі права - стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею повної вищої юридичної освіти.
Стаття 7. Вимоги щодо несумісності
1. Несумісною з діяльністю адвоката є:
1) робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції";
2) військова або альтернативна (невійськова) служба;
3) нотаріальна діяльність;
4) судово-експертна діяльність.
Вимоги щодо несумісності з діяльністю адвоката, передбачені пунктом 1 цієї частини, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі).
2. У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.
Стаття 8. Допуск до складення кваліфікаційного іспиту
1. Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам частин першої та другої статті 6 цього Закону, має право звернутися до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту. Порядок допуску до складення кваліфікаційного іспиту та перелік документів, що додаються до заяви, затверджуються Радою адвокатів України.
2. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури перевіряє відповідність особи вимогам, установленим частинами першою та другою статті 6 цього Закону. З метою перевірки повноти та достовірності відомостей, повідомлених особою, яка виявила бажання стати адвокатом, і за наявності письмової згоди такої особи кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури, кваліфікаційна палата або визначений нею член палати можуть звертатися із запитами до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань, що зобов’язані не пізніше десяти робочих днів з дня отримання запиту надати необхідну інформацію.
Відмова в наданні інформації на такий запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, установлену законом.
У разі ненадання особою, яка виявила бажання стати адвокатом, письмової згоди на перевірку повноти та достовірності повідомлених нею відомостей така особа до кваліфікаційного іспиту не допускається.
3. Строк розгляду заяви про допуск до складення кваліфікаційного іспиту не повинен перевищувати тридцяти днів з дня її надходження.
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури приймає рішення про:
1) допуск особи до кваліфікаційного іспиту;
2) відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту.
Особі, яка звернулася із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту, повідомляється про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття. У разі прийняття рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту в рішенні кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури в обов’язковому порядку зазначаються причини такої відмови.
4. Рішення про відмову в допуску особи до кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду протягом тридцяти днів з дня його отримання.
Стаття 9. Кваліфікаційний іспит
1. Кваліфікаційний іспит є атестуванням особи, яка виявила бажання стати адвокатом.
2. Кваліфікаційний іспит полягає у виявленні теоретичних знань у галузі права, історії адвокатури, адвокатської етики особи, яка виявила бажання стати адвокатом, а також у виявленні рівня її практичних навичок та умінь у застосуванні закону.
Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюється кваліфікаційною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
Порядок складення кваліфікаційних іспитів, методика оцінювання та програма кваліфікаційних іспитів затверджуються Радою адвокатів України. Рада адвокатів України може встановити плату за складення кваліфікаційного іспиту та порядок її внесення.
Кваліфікаційні іспити проводяться не рідше одного разу на три місяці.
3. Особі, яка склала кваліфікаційний іспит, протягом десяти днів з дня складення кваліфікаційного іспиту кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури безоплатно видає свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.
Свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту дійсне протягом трьох років з дня складення іспиту.
Зразок свідоцтва про складення кваліфікаційного іспиту затверджується Радою адвокатів України.
4. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може бути допущена до складення такого іспиту повторно не раніше ніж через шість місяців. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит повторно, може бути допущена до наступного кваліфікаційного іспиту не раніше ніж через один рік.
5. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може протягом тридцяти днів з дня отримання рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури оскаржити його до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов’язати кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури провести повторний кваліфікаційний іспит у найближчий час проведення таких іспитів.
Стаття 10. Стажист адвоката. Стажування
1. Стажування полягає в перевірці готовності особи, яка отримала свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту, самостійно здійснювати адвокатську діяльність. Стажування здійснюється протягом шести місяців під керівництвом адвоката за направленням ради адвокатів регіону.
2. Стажистом адвоката може бути особа, яка на день початку стажування має дійсне свідоцтво про складення кваліфікаційного іспиту.
Стажування може здійснюватися у вільний від основної роботи час стажиста.
3. Керівником стажування може бути адвокат України, який має стаж адвокатської діяльності не менше п’яти років. В одного адвоката можуть проходити стажування не більше трьох стажистів одночасно. Рада адвокатів регіону може призначити керівника стажування з числа адвокатів, адреса робочого місця яких знаходиться у відповідному регіоні.
4. Порядок проходження стажування, програма та методика оцінювання стажування затверджуються Радою адвокатів України.
5. Від проходження стажування звільняються особи, які на день звернення із заявою про допуск до складення кваліфікаційного іспиту мають стаж роботи помічника адвоката не менше одного року за останні два роки.
6. За результатами стажування керівник стажування складає звіт про оцінку стажування та направляє його раді адвокатів регіону.
7. Результати стажування оцінюються радою адвокатів регіону протягом тридцяти днів з дня отримання звіту.
За оцінкою результатів стажування рада адвокатів регіону приймає рішення про:
1) видачу особі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю;
2) продовження стажування на строк від одного до трьох місяців.
Стажист адвоката та керівник стажування повідомляються про прийняте рішення письмово протягом трьох днів з дня його прийняття.
8. Рішення ради адвокатів регіону про продовження стажування може бути оскаржено стажистом адвоката або керівником стажування протягом тридцяти днів з дня його отримання до Ради адвокатів України або до суду, які можуть залишити оскаржуване рішення без змін, або зобов’язати раду адвокатів регіону видати свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Стаття 11. Присяга адвоката України
1. Особа, стосовно якої радою адвокатів регіону прийнято рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, не пізніше тридцяти днів з дня прийняття цього рішення складає перед радою адвокатів регіону присягу адвоката України такого змісту:
"Я, (ім’я та прізвище), урочисто присягаю у своїй адвокатській діяльності дотримуватися принципів верховенства права, законності, незалежності та конфіденційності, правил адвокатської етики, чесно і сумлінно забезпечувати право на захист та надавати правову допомогу відповідно до Конституції України і законів України, з високою відповідальністю виконувати покладені на мене обов’язки, бути вірним присязі".
2. Текст присяги адвоката України підписується адвокатом і зберігається радою адвокатів регіону, а її копія надається адвокату.
Стаття 12. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката України
1. Особі, яка склала присягу адвоката України, радою адвокатів регіону у день складення присяги безоплатно видаються свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката України.
2. Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України не обмежуються віком особи та є безстроковими.
Зразки свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю і посвідчення адвоката України затверджуються Радою адвокатів України.
Стаття 13. Здійснення адвокатської діяльності адвокатом індивідуально
1. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.
2. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Стаття 14. Адвокатське бюро
1. Адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.
2. Державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленомуЗаконом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
3. Адвокатське бюро має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням.
4. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського бюро адвокат, який створив адвокатське бюро, протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.
5. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро.
6. Адвокатське бюро може залучати до виконання укладених бюро договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське бюро зобов’язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Стаття 15. Адвокатське об’єднання
1. Адвокатське об’єднання є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту.
2. Державна реєстрація адвокатського об’єднання здійснюється в порядку, встановленомуЗаконом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
3. Адвокатське об’єднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням.
4. Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського об’єднання, зміну складу його учасників адвокатське об’єднання протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.
5. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об’єднання. Від імені адвокатського об’єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об’єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об’єднання.
6. Адвокатське об’єднання може залучати до виконання укладених об’єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об’єднання зобов’язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Стаття 16. Помічник адвоката
1. Адвокат може мати помічників з числа осіб, які мають повну вищу юридичну освіту. Помічники адвоката працюють на підставі трудового договору (контракту), укладеного з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, з додержанням вимог цього Закону і законодавства про працю.
2. Помічник адвоката виконує доручення адвоката у справах, що знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень (прав та обов’язків) адвоката.
3. Положення про помічника адвоката затверджується Радою адвокатів України.
4. Помічнику адвоката забороняється суміщати роботу в адвоката з діяльністю, несумісною з діяльністю адвоката. Помічником адвоката не можуть бути особи, зазначені в частині другій статті 6 цього Закону.
Стаття 17. Єдиний реєстр адвокатів України
1. Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.
2. До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:
1) прізвище, ім’я та по батькові адвоката;
2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);
3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв’язку;
4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв’язку;
5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;
6) інші відомості, передбачені цим Законом.
Адресою робочого місця адвоката є місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності або адреса фактичного місця здійснення адвокатської діяльності, якщо вона є відмінною від місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності. У разі наявності декількох адрес робочих місць адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України вноситься лише одна адреса робочого місця адвоката.
3. Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.
4. Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.
5. Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.
6. Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.
7. З метою ведення Єдиного реєстру адвокатів України дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
Стаття 18. Об’єднання адвокатів
1. Адвокати мають право створювати в установленому законом порядку місцеві, всеукраїнські і міжнародні об’єднання.
2. Адвокати, їх об’єднання можуть бути членами міжнародних організацій адвокатів та юристів.
Розділ III
ВИДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ АДВОКАТА. ГАРАНТІЇ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Стаття 19. Види адвокатської діяльності
1. Видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов’язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Стаття 20. Професійні права адвоката
1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об’єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов’язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
Стаття 21. Професійні обов’язки адвоката
1. Під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов’язаний:
1) дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики;
2) на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги;
3) невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів;
4) підвищувати свій професійний рівень;
5) виконувати рішення органів адвокатського самоврядування;
6) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.
2. Адвокату забороняється:
1) використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта;
2) без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб;
3) займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта;
4) відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.
3. Адвокат забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, якими він володіє, відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.
Стаття 22. Адвокатська таємниця
1. Адвокатською таємницею є будь-яка інформація, що стала відома адвокату, помічнику адвоката, стажисту адвоката, особі, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, про клієнта, а також питання, з яких клієнт (особа, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав) звертався до адвоката, адвокатського бюро, адвокатського об’єднання, зміст порад, консультацій, роз’яснень адвоката, складені ним документи, інформація, що зберігається на електронних носіях, та інші документи і відомості, одержані адвокатом під час здійснення адвокатської діяльності.
2. Інформація або документи можуть втратити статус адвокатської таємниці за письмовою заявою клієнта (особи, якій відмовлено в укладенні договору про надання правової допомоги з передбачених цим Законом підстав). При цьому інформація або документи, що отримані від третіх осіб і містять відомості про них, можуть поширюватися з урахуванням вимог законодавства з питань захисту персональних даних.
3. Обов’язок зберігати адвокатську таємницю поширюється на адвоката, його помічника, стажиста та осіб, які перебувають у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також на особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю. Адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об’єднання зобов’язані забезпечити умови, що унеможливлюють доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення.
4. У разі пред’явлення клієнтом вимог до адвоката у зв’язку з адвокатською діяльністю адвокат звільняється від обов’язку збереження адвокатської таємниці в межах, необхідних для захисту його прав та інтересів. У такому випадку суд, орган, що здійснює дисциплінарне провадження стосовно адвоката, інші органи чи посадові особи, які розглядають вимоги клієнта до адвоката або яким стало відомо про пред’явлення таких вимог, зобов’язані вжити заходів для унеможливлення доступу сторонніх осіб до адвокатської таємниці та її розголошення.
5. Особи, винні в доступі сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошенні, несуть відповідальність згідно із законом.
Стаття 23. Гарантії адвокатської діяльності
1. Професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема:
1) забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності;
2) забороняється вимагати від адвоката, його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах з адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об’єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею. З цих питань зазначені особи не можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов’язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом;
3) проведення стосовно адвоката оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, що можуть проводитися виключно з дозволу суду, здійснюється на підставі судового рішення, ухваленого за клопотанням Генерального прокурора України, його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя;
4) забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов’язаних із здійсненням адвокатської діяльності;
5) адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками провадження, дотримання засад змагальності і свободи в наданні доказів та доведенні їх переконливості;
6) життя, здоров’я, честь і гідність адвоката та членів його сім’ї, їх майно перебуває під охороною держави, а посягання на них тягнуть відповідальність, передбачену законом;
7) адвокату гарантується право на забезпечення безпеки під час участі у кримінальному судочинстві в порядку, встановленому законом;
8) забороняється залучати адвоката до конфіденційного співробітництва під час проведення оперативно-розшукових заходів чи слідчих дій, якщо таке співробітництво буде пов’язане або може призвести до розкриття адвокатської таємниці;
9) забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом;
10) забороняється внесення подання слідчим, прокурором, а також винесення окремої ухвали (постанови) суду щодо правової позиції адвоката у справі;
11) забороняється втручання у правову позицію адвоката;
12) орган або посадові особи, які затримали адвоката або застосували до нього запобіжний захід, зобов’язані негайно повідомити про це відповідну раду адвокатів регіону;
13) повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя;
14) забороняється притягати до кримінальної чи іншої відповідальності адвоката (особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю) або погрожувати застосуванням відповідальності у зв’язку із здійсненням ним адвокатської діяльності згідно із законом;
15) не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов’язки адвоката;
16) забороняється ототожнення адвоката з клієнтом;
17) дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється в особливому порядку.
Особливості проведення окремих слідчих дій та заходів забезпечення кримінального провадження стосовно адвоката визначаються частиною другою цієї статті.
2. У разі проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката слідчий суддя, суд у своєму рішенні в обов’язковому порядку зазначає перелік речей, документів, що планується відшукати, виявити чи вилучити під час проведення слідчої дії чи застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а також враховує вимоги пунктів 2-4 частини першої цієї статті.
Під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів регіону, крім випадків, передбачених абзацом четвертим цієї частини. Для забезпечення його участі службова особа, яка буде проводити відповідну слідчу дію чи застосовувати захід забезпечення кримінального провадження, завчасно повідомляє про це раду адвокатів регіону за місцем проведення такої процесуальної дії.
З метою забезпечення дотримання вимог цього Закону щодо адвокатської таємниці під час проведення зазначених процесуальних дій представнику ради адвокатів регіону надається право ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення процесуальних дій, що зазначаються у протоколі.
Неявка представника ради адвокатів регіону за умови завчасного повідомлення ради адвокатів регіону не перешкоджає проведенню відповідної процесуальної дії.
3. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи у відносинах з адвокатами зобов’язані дотримуватися вимог Конституції України та законів України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, практики Європейського суду з прав людини.
Стаття 24. Адвокатський запит
1. Адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз’яснень положень законодавства.
Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
2. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов’язані не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом.
У разі якщо адвокатський запит стосується надання значного обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, строк розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокату письмово повідомляється не пізніше п’яти робочих днів з дня отримання адвокатського запиту.
У разі якщо задоволення адвокатського запиту передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як десять сторінок, адвокат зобов’язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк. Розмір таких витрат не може перевищувати граничні норми витрат на копіювання та друк, встановлені Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації".
3. Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом.
Стаття 25. Надання адвокатом безоплатної правової допомоги
1. Порядок та умови залучення адвокатів до надання безоплатної правової допомоги встановлюються законом.
2. Оцінка якості, повноти та своєчасності надання адвокатами безоплатної первинної правової допомоги здійснюється за зверненням органів місцевого самоврядування, а безоплатної вторинної правової допомоги - за зверненням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, комісіями, утвореними для цієї мети радами адвокатів регіонів.
Розділ IV
ДОГОВІР ПРО НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ
Стаття 26. Підстави для здійснення адвокатської діяльності
1. Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:
1) договір про надання правової допомоги;
2) довіреність;
3) ордер;
4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
2. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
3. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
4. Адвокат зобов’язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Стаття 27. Форма та зміст договору про надання правової допомоги
1. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
2. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках:
1) надання усних і письмових консультацій, роз’яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди);
2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об’єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.
3. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
4. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги.
5. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Стаття 28. Підстави для відмови в укладенні договору про надання правової допомоги
1. Адвокату, адвокатському бюро або адвокатському об’єднанню забороняється укладати договір про надання правової допомоги у разі конфлікту інтересів.
Адвокату забороняється укладати договір про надання правової допомоги і він зобов’язаний відмовитися від виконання договору, укладеного адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об’єднанням, у разі, якщо:
1) доручення на виконання дій виходять за межі професійних прав і обов’язків адвоката;
2) результат, досягнення якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких він наполягає, є протиправними, суперечать моральним засадам суспільства, присязі адвоката України, правилам адвокатської етики;
3) адвокат брав участь у відповідному провадженні, і це є підставою для його відводу згідно з процесуальним законом;
4) виконання договору про надання правової допомоги може призвести до розголошення адвокатської таємниці;
5) адвокат є членом сім’ї або близьким родичем посадової особи, яка брала або бере участь у господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справи про адміністративне правопорушення, щодо яких до адвоката звертаються з пропозицією укладення договору про надання правової допомоги;
6) виконання договору може суперечити інтересам адвоката, членів його сім’ї або близьких родичів, адвокатського бюро або адвокатського об’єднання, засновником (учасником) якого він є, професійним обов’язкам адвоката, а також у разі наявності інших обставин, що можуть призвести до конфлікту інтересів;
7) адвокат надає правову допомогу іншій особі, інтереси якої можуть суперечити інтересам особи, яка звернулася щодо укладення договору про надання правової допомоги.
2. У разі відмови від укладення договору про надання правової допомоги адвокат зобов’язаний зберігати адвокатську таємницю про відомості, що стали йому відомі від особи, яка звернулася з пропозицією укладення такого договору.
Стаття 29. Припинення, розірвання договору про надання правової допомоги
1. Дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням.
2. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов’язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об’єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об’єднання) зобов’язаний (зобов’язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов’язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Стаття 30. Гонорар
1. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
2. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
3. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розділ V
ЗУПИНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ПРАВА НА ЗАНЯТТЯ АДВОКАТСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Стаття 31. Зупинення права на заняття адвокатською діяльністю
1. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі:
1) подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності;
2) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення злочину, крім випадку, передбаченого пунктом 6 частини першої статті 32 цього Закону;
3) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю;
4) визнання адвоката за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним.
2. Накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може застосовуватися виключно у разі:
1) повторного протягом року вчинення дисциплінарного проступку;
2) порушення адвокатом вимог щодо несумісності;
3) систематичного або грубого одноразового порушення правил адвокатської етики.
3. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється:
1) з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката;
2) з підстав, передбачених пунктами 2 і 4 частини першої цієї статті, - з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду;
3) з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, - з дня прийняття кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури відповідного рішення.
Копія рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, передбаченого пунктом 3 цієї частини, у триденний строк з дня його прийняття надсилається адвокату та відповідній раді адвокатів регіону. Рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури або до суду. Оскарження такого рішення не зупиняє його дії.
4. Право на заняття адвокатською діяльністю поновлюється у разі:
1) зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону заяви адвоката про поновлення права на заняття адвокатською діяльністю;
2) зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, - з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону підтвердження про погашення або зняття в установленому законом порядку судимості;
3) зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, - з дня закінчення строку, на який згідно з рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури було зупинено право на заняття адвокатською діяльністю;
4) зупинення права з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої цієї статті, - з дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідного рішення суду.
У разі зупинення права на заняття адвокатською діяльністю з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої цієї статті, таке право також поновлюється з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду або з дня прийняття відповідного рішення Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.
Адвоката може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження. Дисциплінарне провадження — процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях адвоката ознак дисциплінарного проступку. Дисциплінарне провадження стосовно адвоката здійснюється кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури за адресою робочого місця адвоката.
Підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Дисциплінарним проступком адвоката є:
Не є підставою для притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності винесення судом або іншим органом рішення не на користь його клієнта.
За вчинення дисциплінарного проступку до адвоката може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:
Національна асоціація адвокатів України є недержавною некомерційною професійною організацією, яка об'єднує всіх адвокатів України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань адвокатського самоврядування.
[розгорнути]
Національна асоціація адвокатів України:
Національна асоціація адвокатів України є юридичною особою та діє через організаційні форми адвокатського самоврядування, передбачені Законом.
Національна асоціація адвокатів України утворюється з'їздом адвокатів України та не може бути реорганізована.
З моменту державної реєстрації Національної асоціації адвокатів України її членами стають всі особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Інші особи стають членами Національної асоціації адвокатів України з моменту складення присяги адвоката України.
Вищим органом адвокатського самоврядування в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі є конференція адвокатів регіону, адреси робочого місця яких знаходиться на відповідній території.
Конференція адвокатів регіону скликається радою адвокатів регіону не рідше одного разу на рік.
[розгорнути]
До повноважень конференції адвокатів регіону належать:
У період між конференціями адвокатів регіону функції адвокатського самоврядування у регіоні виконує рада адвокатів регіону.
Рада адвокатів регіону підконтрольна і підзвітна конференції адвокатів регіону.
[розгорнути]
Рада адвокатів регіону:
Вищим органом адвокатського самоврядування України є з'їзд адвокатів України.
До складу з'їзду адвокатів України входять делегати, які обираються конференціями адвокатів регіонів шляхом голосування відносною більшістю голосів делегатів, які беруть участь у конференції.
З'їзд адвокатів України скликається Радою адвокатів України не рідше одного разу на три роки.
[розгорнути]
З'їзд адвокатів України:
У період між з'їздами адвокатів України функції адвокатського самоврядування виконує Рада адвокатів України.
Рада адвокатів України підконтрольна і підзвітна з'їзду адвокатів України.
До складу Ради адвокатів України входять тридцять членів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п'яти років: по одному представнику від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону, та голова і два заступники голови, які обираються шляхом голосування з'їздом адвокатів України. Секретар Ради адвокатів України обирається Радою адвокатів України зі складу членів Ради адвокатів України.
Строк повноважень голови, заступників голови, секретаря і членів Ради адвокатів України становить п'ять років. Одна й та сама особа не може бути головою, заступником голови, секретарем або членом Ради адвокатів України більше ніж два строки підряд.
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій. Вона має право скасовувати або змінювати рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій.
Вища кваліфікаційна комісія адвокатури утворюється при Кабінеті Міністрів України. До складу Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури входять по одному представнику від кожної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, Верховного Суду України, Міністерства юстиції України, Спілки адвокатів України.
Порядок діяльності Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури регулюється Положенням про неї, яке затверджується Президентом України.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури утворюється з метою визначення рівня фахової підготовленості осіб, які виявили намір отримати право на заняття адвокатською діяльністю, та вирішення питань щодо дисциплінарної відповідальності адвокатів.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна та підзвітна конференції адвокатів регіону.
Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури діє у складі кваліфікаційної та дисциплінарної палат. Кваліфікаційна палата утворюється у складі не більше дев'яти членів, дисциплінарна — не більше одинадцяти членів палати.
[розгорнути]
До повноважень кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури належать:
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури є колегіальним органом, завданням якого є розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури.
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури підконтрольна і підзвітна з'їзду адвокатів України та Раді адвокатів України.
До складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури входять тридцять членів, стаж адвокатської діяльності яких становить не менше п'яти років: по одному представнику від кожного регіону, які обираються конференцією адвокатів регіону, голова і два заступники голови, які обираються шляхом голосування з'їздом адвокатів України.
Строк повноважень голови, заступників голови, секретаря і членів Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури становить п'ять років. Одна й та сама особа не може бути головою, заступником голови, секретарем або членом Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури більше ніж два строки підряд.
[розгорнути]
Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія адвокатури:
26. У рамках прийнятого Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (5 липня 2012 № 5076-17) для здійснення адвокатської діяльності на території України адвокат іноземної держави звертається до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за місцем проживання або перебування в Україні із заявою про включення його до Єдиного реєстру адвокатів України з пакетом документів, що підтверджують право такого адвоката на заняття адвокатською діяльністю в іноземній державі (повний перелік цих документів затверджується Радою адвокатів України).
Кваліфікаційна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури розглядає заяву та подані адвокатом іноземної держави документи протягом десяти днів з дня їх надходження і, за відсутності одного з передбачених частиною 2 статті 59 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і наведених нижче підстав для відмови, приймає рішення про включення даного адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України. При цьому протягом трьох днів письмово повідомляє адвоката іноземної держави і відповідну раду адвокатів регіону, що входить до складу Національної асоціації адвокатів України. Своєю чергою рада адвокатів регіону забезпечує внесення відомостей про адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України.
Ось перелік підстав для відмови у включенні адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України, передбачених частиною 4 статті 59 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
1) наявність рішення відповідного кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про виключення такого адвоката з Єдиного реєстру адвокатів України - протягом двох років з дня прийняття такого рішення;
2) наявність рішення відповідного кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури про припинення права на заняття адвокатською діяльністю в якості адвоката України - протягом двох років з дня прийняття такого рішення;
3) неподання документів, передбачених частиною 2 статті 59 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», або їх невідповідність встановленим вимогам.
Право на захист законних інтересів у кримінальному процесі забезпечується потерпілому, цивільному позивачу і цивільному відповідачу. Ефективним засобом забезпечення цього права є участь адвоката в кримінальній справі як представника цих суб'єктів кримінальне- процесуальної діяльності.
Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють (ст. 52 КПК), тобто на відміну віл захисників вони не с такими ж самостійними учасниками процесу. не мають своїх особливих процесуальних прав і діють поряд з потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або заміняють їх, але не вправі діяти на школу своїм довірителям.
Закон передбачає участь захисника в справі за угодою і за призначенням.
Захисник за угодою запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за його дорученням або на їх прохання (ч. 1 ст. 47 КПК).
Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до участі в справі особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом через адвокатське об'єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запрошений підозрюваним, підсудним або іншими переліченими вище посадовими особами. На прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного участь захисника в справі забезпечується особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею чи судом і в інших випадках (наприклад, коли обвинувачений перебуває під вартою, не знає будь-кого в даній місцевості, є малозабезпеченим тощо).
.Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою, крім випадків добровільної відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного віл захисника (ст. 45 КПК), причому є випадки, коли добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ч. 3 ст. 46 КПК). З моменту допущення до участі в справі в стадії попереднього розслідування адвокат вправі: бути присутнім при допиті підозрюваного, пред'явленні обвинувачення і допитах обвинуваченого, причому в справах глухих, німих, сліпих і неповнолітніх його присутність є обов'язковою (ст. 144, 438 КПК), при провадженні інших слідчих дій, виконуваних за участю підозрюваного, обвинуваченого або за їх клопотанням чи клопотанням захисника (наприклад, очної ставки, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки та обставин події); ставити запитання підозрюваним, обвинуваченим, свідкам, потерпілим, експертам, при цьому слідчий може відвести запитання, поставлене адвокатом, але зобов'язаний занести його до протоколу слідчої дії; подавати письмові зауваження з приводу неправильності або неповноти запису в протоколі відомостей про слідчу дію, в якій він брав участь. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомити адвоката про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника. Останній зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою. В разі неявки захисника слідчі дії, в яких його участь не є обов'язковою, провадяться без нього (ч. 4, 5, 6 і 7 ст. 48 КПК).
Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката є обов'язковою. Під час засідання він вправі у будь-який момент заявляти клопотання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисциплінарної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи, що є в справі, а також додатково подані матеріали.
Адвокат має право бути присутнім при провадженні слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи — з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, — з дозволу судді чи суду.
Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника.
Захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою.
В разі неявки захисника слідчі дії, в яких участь захисника не є обов'язковою, провадяться без нього.
35-38. Участь адвоката у цивільному процесі
Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному пpoцeci подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону України “Про адвокатуру”, адвокати в цивільному пpoцeci виконують одночасно функції правозаступництва й представництва. Участь адвоката в цивільному пpoцeci України полягає у здійсненні ним представництва i захисті суб'єктивних майнових i особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших oci6 (громадян i юридичних oci6) та в сприянні суду в всебічному, повному i об'єктивному з'ясуванні обставин справи, прав i обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин — між адвокатом i особою, інтереси якої він представляє, між адвокатом i судом в цивільному пpoцeci. Правовідносини між адвокатом i довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий i процесуально-правовий характер. Матеріально-правові ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення i визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі Процесуальне представництво є найбільш поширеним в судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти i захищати права та інтереси громадян i юридичних oci6 за їx дорученням в ycix судових органах та на стадіях цивільного судочинства.
Для ведення справи в суді адвокат повинен мати певні повноваження. Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, яку він представляє, ycix процесуальних дій, кpiм передачі справи до товариського чи третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета позову, укладення мирової угоди, передачу повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачу виконавчого листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні. Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подачі судові доручения, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комiciї про право на зайняття адвокатською діяльністю.
Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції.
На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їx цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби — позовна заява. До подачі позову адвокат виконує значну i складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи i написання заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих ociб i поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового i особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах. Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідального повноваження. З прийняттям позовної заяви виникають цивільні процесуальні правовідносини, у яких бере участь адвокат, котрий набуває правосуб’єктність процесуального представника. Процесуальна діяльність адвоката в стадії судового розгляду цивільних справ.
Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судовому засіданні є право на своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про відкладення судом розгляду справи при відсутності відомостей, що їм вручено повістки.
У підготовчій частині судового засідання процесуальні представники, крім іншого, з'ясовують можливість розглянути справу в даному судовому засіданні, при даному судді (суддях - при колегіальному розгляді: справи) i учасниках процесу. Представники мають можливість бути обізнаним із складом суду, а також прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря судового засідання i заявляти їм відвід за наявності для цього підстав. Представник позивача може подавати заяви про зміну предмета або підстав позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, про відмову від позову; представник відповідача – про визнання позову повністю чи частково. Представники сторін можуть укласти мирову угоду.
У господарському кодексі України визначено право звернення до господарського суду для захисту своїх інтересів.
При розгляді господарського позову господарським судом дуже важливою є участь адвоката. Адвокат по господарських справах (спорах) детально проаналізує Вашу ситуацію, складе господарський позов та представлятиме Ваші інтереси в господарському суді.
Господарське право є одним з приорітетних напрямків діяльності нашої юридичної фірми.
Наші адвокати нададуть всю необхідну правову допомогу в господарських спорах (справах), включаючи представництво інтересів в господарському суді.
Якщо у Вас виникла необхідність звернутися до господарського суду для захисту своїх інтересів, зверніться за послугами до адвокатів-господарників, адже участь адвоката суттєво підвищує шанси на задоволення Ваших вимог.
Пам'ятайте, що згідно статті 44 ГПК України витрати на оплату послуг адвоката відносяться до складу судових витрат і визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (ст. 48 ГПК України).
При задоволенні позову, суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката, покладаються на відповідача.
Право касаційного оскарження процесуальні представники реалізують шляхом подачі касаційної скарги у письмовому вигляді за формою, передбаченою законом.
Залежно від характеру помилки, допущеної судом першої інстанції, представник може в касаційній скарзі ставити питання про усунення її шляхом зміни рішення чи постановлення нового. Вимога про це ставиться тоді, коли відсутня потреба збирати або додатково перевіряти докази, а обставини справи повно і правильно досліджені судом першої інстанції, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права. В цьому разі аргументація підстав для скасування, зміни або постановлення нового рішення завершується проханням представника, яке формулюється у межах повноважень суду касаційної інстанції, визначених в ст. 311 ЦПК. До касаційної скарги додається також перелік письмових матеріалів. Це нові, додаткові матеріали, які можуть бути подані як до початку, так і під час розгляду справи у суді касаційної інстанції з метою підтвердження або спростування скарги або подання прокурора
43. Адвокатура у Великобританії
Англія широко відома всьому світові не тільки своїм консерватизмом, красою Лондона і футболом. Мало кому відомий той факт, що англійська адвокатура (адвокатська система) - є однією з найдосконаліших у світі. Здобувши початкові форми ще на початку другоготисячоліття, вона і до цього дня залишається гордістю не тільки англійської, але і світової юриспруденції.
Якщо в Росії всі адвокати - "рядові бійці" справедливості, то в Англії це не так.
У Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії адвокатського стан ділиться на баристерів, соліситорів і атторнеев.
Національна адвокатура Англії створена в 1285 році на основі законодавчого акту короля Едуарда I.
Судові захисники розділялися на дві великі групи: адвокатів - баристерів (barristers) і стряпчих - атторнеев (attornies) і соліситорів (sollicitors).
Але історично склалося, що Велика Британія «поділена» на 2 юридичні полюса. Якщо Англія і Уельс користуються послугами соліситорів і баристерів, то судові системи Сівши. Ірландії та Шотландії мають деякі відмінності.
Солістори
Виникнення інституту соліситорів сягає в далеке минуле, приблизно до XII століття, коли ще мовою судів був нормандський французька. Сторони, які брали участь у судовому розгляді, потребували «повіреного», який міг би виконати функції перекладача. З початку XIX століття термін «повірений» був замінений терміном «солісітора» і з 1825 р. вони об'єднані в Юридичне товариство (Law Society). Правове становище соліситорів визначено Актом про Солітісторах 1941 Професійної організацією соліситорів Англії та Уельсу єТовариство юристів. Керує Товариством юристів - Рада, що складається з 75 членів, обираних з соліситорів по округах, або призначуваних за їх відповідним спеціалізаціями.
Соліситори (англ., однина solicitor) - у Великобританії це категорія адвокатів, що спеціалізуються на самостійному веденні справ у магістратських судах графств і міст-графств і на підготовці матеріалів для баристерів - адвокатів більш високого рангу. Соліситори виконують також функції юрисконсультів в установах, підприємствах, організаціях, акціонерних товариствах.
Кандидат на зазначене звання повинен 5 років пропрацювати у солісітора в якості помічника або на інший відповідальній посаді (за наявності університетської освіти стажування скорочується до 3 років). Зарахування до соліситори провадиться головою Апеляційного суду.
Роль соліситорів полягає у наданні широкого спектру юридичних послуг населенню: від угод з нерухомістю до складання контрактів і вирішення питань спадкування. Соліситори також займаються позовами про заподіяння шкоди здоров'ю, виступають в якості консультантів з юридичних питань, ведуть справи від імені своїх клієнтів у судах на кримінальних процесах. Важливою сферою діяльності соліситорів є сімейне право - вони часто виступають у ролі адвокатів при вирішенні питань сім'ї та шлюбу.
Левова частка соліситорів веде приватну практику, інша частина працює за наймом у місцевих та центральних урядових установах, а також у торгових і промислових компаніях. Соліситори, що працюють за наймом, мають таке ж професійний статус, як і приватні фахівці.Вони йдуть тим же правилам і статутам і вважаються повністю незалежними юристами.
Соліситори беруть безпосередню участь при укладанні міжнародних контрактів, саме тому вони повинні бути постійно в курсі нових законодавчих актів, що надходять з Брюсселя - центру Європейського Союзу, і рішень Європейського суду у Люксембурзі. Щоб механізм надання послуг Європі не мав збоїв, в Брюсселі було відкрито 35 офісів англійських солісіторскіх фірм.
На території Англії та Уельсу налічується близько 69 тисяч практикуючих соліситорів.
Юристи, так званої, «вищої касти» - баристери. Вони пропонують спеціалізовані послуги адвокатів у справах, пов'язаних із судовим розглядом.
Баррістери
В Англії та Уельсі налічується 8 тисяч практикуючих баристерів, Проф. Організацією яких є генеральний рада адвокатури (General Council of the Bar).
Баристер (англ. barrister, від bar - бар'єр, що відокремлює суддів від підсудних), вище звання адвоката в Англії. Баррістери ведуть справи і виголошують промови перед судом, на відміну від соліситорів і атторнеев, уповноважених тільки в подачі паперів і документів.
Баррістери виступають в якості адвокатів по більшості великих справ в англійських судах. Риса, що відрізняє їх від соліситорів - спеціалізація на адвокатурі, консультаційні послуги та арбітражі. Баррістери проходять висококонкурентну професійну підготовку з ведення судових справ і судового захисту на курсах по своїй спеціальності. Основний акцент у програмах навчання робиться на адвокатському мистецтві, судовій процедурі і правила збору і подання доказів, а також на вмінні швидко знайомитися з меморандумом у справі.
Для отримання звання барристера необхідно мати вищу юридичну освіту, пройти трирічну підготовку в одній з адвокатських корпорацій і здати іспит адвоката з правових дисциплін.
Тільки після цього кандидат стає членом адвокатської корпорації у званні баррістер і набуває право виступати у всіх (у тому числі і вищих) судах. Зазвичай баррістер приймає справи до виробництва тільки за посередництвом солісітора (виняток становлять кримінальнісправи, які баррістер приймає сам).
Вище професійне визнання для барристера - отримання звання королівського адвоката. (QC). Баррістери належать до світової елітиекспертів. Їх досвідом користуються закордонні юристи та інші фахівці, уряду, компанії та приватні клієнти в усьому світі. Вони компетентні в будь-яких питаннях англійського права або права ЄС, що виникає в будь-якій точці земної кулі.
Баррістери є представниками англійської ділової еліти і відіграють помітну роль у політичному житті країни. З числа баристерів зазвичай призначається Генеральний (головний) атторней - вища адвокатське звання у Великобританії, що присуджується адвокату, який представляє Англійську Корону, а також судді вищих судів.
Атторней
Генеральний (головний) атторней (Attorney-General) - це юрисконсульт і адвокат Корони в Англії, призначається з числа баристерів, засідає в Палаті громад для захисту та роз'яснення міністерських проектів з юридичного боку, представляє інтереси Корони у всіх судах.Для Шотландії та Ірландії призначаються особливі генеральний атторней.
Атторней (англ. attorney) - в англосаксонських країнах повірений або представник іншої особи, що виступає замість нього і від його імені при здійсненні угоди або іншого акту поза судом. В Англії до 1873 атторнеев називали також нижчу категорію адвокатів (відповідаєфранцузьким стряпчим). Згідно англійської Акту про відправлення правосуддя (1873), всі особи, допущені до ведення справ у судах, крім баристерів, стали іменуватися солісітора.
Наявність двох категорій адвокатів та пов'язані з цим особливості ведення справ значно збільшують витрати по веденню справи.
Розподіл англійських адвокатів на баристерів і соліситорів, за визнанням багатьох фахівців у галузі історії адвокатури, в тому числі самих англійців, по суті, є анахронізмом, однак спадкоємність в адвокатській професії та вірність традиції, а також те, що вища адвокатське звання барристера повинно бути заслужено, залишає порядок колишнім.
44. У, як й у Англії, існує загальне поняття юридичної професії. Американець, який одержав дозвіл займатися юридичними професіями, іменується юристом у широкому значенні цього терміну, яких у країні нині понад 350 тис. Юрист, маючи ліцензію, то, можливо адвокатом, суддею, прокурором, юрисконсультом тощо.
Для право заняття адвокатською діяльністю необхідно подолати нелегкий тривалий шлях. Обличчя після отримання середньої освіти відвідує університетський коледж, де навчається три чи чотири роки. За нею йдуть 3 роки юридичної школи, що у США є близько 200, де американський студент отримує знання, орієнтовані виключно на практику. Наступним етапом є насичений юридичними дисциплінами курс і іспит, який під контролем суду. Лише незначна число студентів витримує його. Слід зазначити, що сьогодні у половині штатів наявність університетського диплома щоб займатися адвокатської діяльністю перестав бути обов'язкової. Претенденти повинні прагнути бути американськими громадянами плюс ценз осілості - проживати незгірш від шість місяців у цьому штаті.
Американські адвокати займаються як приватної практикою, і створюють виробничі об'єднання на формі «товариств», «корпорацій». Існують адвокатські фірми, які налічують
понад 500 адвокатів. Існують і адвокатські фірми, створених за захистом «громадських інтересів», тобто. є представниками не приватних клієнтів, а громадськості. Наприклад, виступають проти бюрократії, збереження довкілля, проти дискримінації тощо.
В усіх життєвих штатах, найбільших містах і великих населених пунктах адвокати, які допущені до вести справи у судах надають за плату юридичну допомогу, створюють на добровільній основі свої об'єднання, асоціації. У одних штатах діють з урахуванням статутів («конституцій»), які затверджуються членами асоціацій загальні збори, за іншими - з урахуванням спеціальних законів штату чи судових правил. У штатах другої групи (їх двадцять вісім) з «інтегрованимиадвокатурами» членство в асоціації є обов'язковою умовою право заняття адвокатською практикою.
Члени асоціацій у своїх щорічних зборах обирають президента асоціацію та виконавчий орган (5-10 членів), відомого як «Виконавчий Комітет», «рада управляючих» чи «рада уповноважених».
>Адвокатские асоціації штатів утворюють національну організацію адвокатів - Американську асоціацію адвокатів, засновану в 1878 р. її мета - обмін досвідом, обговорення проблем юридичної освіти, реформи законодавства та інших. Хоча цей організація перестав бути асоціацією всіх американських адвокатів, вона об'єднує у тому або інший формі майже всі великі організації практикуючих адвокатів і має у собі понад 130 тис. членів. Вищим органом управління у Американської асоціації адвокатів є палата делегатів, що складається з видів членів.
Оплата юридичних послуг адвоката складає підставі ув'язненого договору з урахуванням практики, що склалася, і навіть рекомендацій організацій, у яких полягає адвокат. Загалом є близько 700 спеціальних таблиць для підрахунку лише мінімальних розмірів гонорарів за різновиди послуг. Викликає зацікавлення так звана «контингентна» оплата, принцип якої у цьому, що коли і справа програно, адвокат не отримує винагороди, але не тоді виграного справи гонорар сягає 1/3 частки.
Для незаможних верств населення США є різні форми уявлення безплатної юридичну допомогу. Зокрема, згідно із законом 1964 р. про кримінальному правосудді в федеральних судах для матеріально малозабезпечених підсудних допускається «безплатний» чи як ще її називають «громадський захисник». Оплату праці цих адвокатів оплачується з допомогою федерального бюджету. Цей лад було встановлено за ініціативою ПрезидентаР.Никсона, який 5 травня 1971 р. направив Конгресу США лист із пропозицією створити незалежний федеральний орган, який надавав адвокатським фірмам кошти з федерального бюджету та взагалі сприяв іншими засобами розвитку юридичну допомогу малозабезпеченим. З іншого боку, все штати передбачають у тому або інший формі надання безплатної юридичну допомогу за постановою судді. Щороку державою виділяються сотні мільйонів на оплату «громадських захисників».
Дисциплінарна практика США має досить ліберальної проти іншими, що є наслідком поширення різноманітних порушень адвокатами професійні обов'язки і меншою залежності їхню відмінність від своєї партії. Так, після розслідування проступку організація адвокатів може зауважити, накласти штраф чи виключити адвокати з свого складу. Останнє застосовується щодо рідко й переважно за політичними мотивами. Досить широко практикується виняток через несплату членських внесків. Більше суворі застосовуються судами у разі прояви «неповаги в суд» чи «непрофесійного поведінки». І тут адвокат може бути лишеотстранен від продовжувати виконувати обов'язки, не містить практики чи оштрафований, чи засуджений до тюремного ув'язнення.
45.46. (Німеччина, Франція)
Дослідження зарубіжного досвіду організації адвокатури дає змогу виявити певні особливості цього інституту, напрями, тенденції його розвитку, які ще не властиві українській адвокатурі. Разом з тим, вивчення організації адвокатури за законодавством європейських держав може вказати на недоліки у організації та напрями вдосконалення нормативно-правового регулювання адвокатури України.
Порівняння організації інституту адвокатури в європейських державах, на нашу думку, найбільш плідно буде здійснювати за законодавством таких країн, як Німеччина та Франція, які є членами Європейського Союзу і правові системи яких є провідними відповідно у германській та романській групах континентальної правової сім’ї. Саме в цих країнах адвокатура відіграє знакову роль у суспільстві, має принципове значення для представництва законних інтересів громадян як у суді, так і в інших можливих юридичних процесах. Тривале становлення інституту адвокатури обумовлено багатьма правовими традиціями, догмами, суспільними перетвореннями, державним устроєм (Німеччина – федеративна держава, Франція – унітарна). Тому вивчення та порівняння організації інституту адвокатури у цих країнах буде цікавим з точки зору вдосконалення вітчизняної адвокатури.
Формою організації адвокатури у Німеччині є адвокатські палати при вищих судах земель під правовим наглядом органів управління юстиції земель, які об’єднуються у Федеральній адвокатській палаті. Остання має істотний вплив на територіальні адвокатські палати, в результаті чого для адвокатури в цілому характерний централізований характер. Федеральна адвокатська палата очолюється президентом та займається справами, спільними для інших палат, представляє у цілому адвокатуру в установах та організаціях, дає висновки, відповіді на запити федеральних органів, які беруть участь у законодавчій діяльності.
Органами територіальних адвокатських палат є виборна президія, правління та збори адвокатів (у Федеральній адвокатській палаті правління немає). Правління територіальної адвокатської палати складається з семи або більше членів. кожен раз після нових виборів правління воно з свого складу обирає президію (президент, віце-президент, секретар, касир). На президію покладено оперативне управління справами палати. Президент адвокатської палати представляє її в суді та інших зовнішніх зносинах. При палаті створюються спеціальні суди для вирішення спірних питань, пов’язаних з дисциплінарною відповідальністю адвокатів і з вступом до адвокатури.
Ці суди у справах адвокатів діють у тому ж окрузі, що й територіальна палата. Вони є судами першої інстанції по справах дисциплінарної відповідальності. Справи у них розглядаються колегіально – трьома суддями, які призначаються відділом юстиції з числа адвокатів. Судова палата у справах адвокатів діє при вищому суді землі (апеляційному суді). Вона виконує функції суду першої інстанції по справах, пов’язаних з оскарженням рішень про допуск до адвокатури, і суду другої інстанції по перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції (по справах адвокатів). Розгляд справ здійснюється колегіально п’ятьма суддями, троє з яких є непрофесійними і призначаються з адвокатів, а двоє - професійні судді.
Свою специфіку мають адвокатські структури Франції. Адвокати цієї держави утворюють палату при Трибуналі вищої інстанції. На державному рівні існує Національна рада палат адвокатів, створена згідно з відповідним законом 1990 р. Вона має статус юридичної особи, складається з шістдесяти членів, які обираються адвокатами за складною двоступеневою виборчою системою.
У кожному судовому регіоні існує тільки одна палата, загалом існує 181 регіональний суд і стільки ж адвокатських палат. Останні відрізняються за своїм кількісним складом. Так, у найменшій нараховується тільки 7 баристерів (адвокатів), тоді як у найбільшій – 11 тисяч. Кожна палата є незалежною, самостійною організацією, яка затверджує внутрішній регламент своєї діяльності та володіє своїм майном3. На чолі палати перебуває декан, який обирається членами палати шляхом таємного голосування строком на два роки. Декан є головою Ради палати. До компетенції Ради належить управління різними галузями діяльності палати.
Окрім перелічених органів, які формують інститут адвокатури у Франції та Німеччині, адвокати з метою здійснення їх спільної діяльності об’єднуються у певні форми товариств. Так, адвокати у Німеччині з міркувань, пов’язаних з вартістю створення власної канцелярії та необхідністю витримувати конкуренцію на насиченому ринку праці, створюють об’єднання різної правової форми: товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, бюро-товариства, партнерські товариства, Європейське господарське об’єднання інтересів та ін.4
Натомість, форми спільної роботи адвокатів у Франції надзвичайно багатоманітні й класифікуються за ступенем відповідальності адвоката, за діяльністю його партнера, формою оплати праці. Традиційно найбільш поширеними є палати і цивільно-професійні товариства (далі - ЦПТ). Палата – це об’єднання адвокатів, кожен з яких персонально відповідає перед своїм клієнтом5. Цікаву форму об’єднання адвокатів представляють цивільно-професійні товариства (ЦПТ), які підлягають реєстрації як юридичні особи та вносяться до списків палати адвокатів6.
Показово, що для Німеччини характерна саме централізована організація адвокатури, оскільки в структурі судових органів Німеччини виділяються спеціальні суди по справах про порушення, вчинені адвокатами. Склад таких судів утворюють не тільки адвокати, але і професійні судді, що у принципі забезпечує об’єктивність ухвалених рішень. Загалом організація адвокатури у обох країнах спрямована на вирішення таких питань, як вступ до адвокатури, контроль за рівнем адвокатських послуг, вирішення конфліктів між адвокатами, між адвокатами та клієнтами, а також реагування на дисциплінарні порушення адвокатів. Принципи виборності органів адвокатури, строковості перебування осіб на ключових посадах в органах адвокатури, наявності певних цензів для зайняття таких посад забезпечують ефективну роботу адвокатури у Німеччині й Франції та загалом сприяють кваліфікованому наданню адвокатських послуг у цих країнах.
Аналіз організації адвокатури у Німеччині та Франції засвідчує, що за наявності загальних рис, зумовлених належністю їх правових систем до одного типу, є чимало особливого, що значною мірою залежить від традицій, звичаїв, особливостей розвитку держав та специфіки механізмів державного управління. Як члени Європейського Союзу, ці держави спрямовують діяльність адвокатури на досягнення цілей даного об’єднання, якими є забезпечення законності та правопорядку, реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів юридичних та фізичних осіб, удосконалення правових відносин між особою, суспільством та державою.
3 Гловацький І.Ю. Адвокатура зарубіжних країн (Англія. Німеччина. Франція) / Навч.-практ. посіб. – К.: Атіка, 2007. – С. 227.
4 Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право. - М., 2001. – С. 272.
5 Адвокатская деятельность: Учебно-практ. пособие / Под общ. ред. В.Н. Буробина. – Изд. 2-е., переработ. и доп. – М.: ИКФ “ЭКМОС”, 2003. – С. 228.
6 Адвокатура Франции // Адвокатская практика. - 1998. - № 1-2. – С. 54.