Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE 3
ІІ Структурно-семантичний аналіз синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням.
1.Загальне поняття про синкретичні другорядні члени речення.
2.Структурно-семантична характеристика синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням:
а) з частковим значенням місця дії;
б) з частковим значенням вихідного пункту;
в) з частковим значенням кінцевого пункту;
г) із значенням шляху руху.
IV Бібліографія.
V Список умовних скорочень.
VI Додаток.
Вступ
Для синтаксису сучасної української літературної мови характерний семантичний підхід до вивчення синтаксичних одиниць. Поглиблений інтерес до смислової сфери мови визначається насамперед прагненням поглибити уявлення про закономірності її організації, специфічні властивості, що дозволяють їй бути знаряддям пізнання і комунікації.
Саме в основній синтаксичній одиниці – реченні – найпоказовіше виявляється спосіб організації семантики і процес її втілення у формально-граматичній структурі. Визнання за реченням багатоплановості дозволяє вивчати його в різних аспектах: структурному, семантичному, комунікативному, номінативному, соціолінгвістичному, емоційному, стилістичному, функціональному тощо.
Питання про члени речення є, як відомо, одним із актуальних і в той же час складних питань синтаксичної теорії. Дотепер зберігається (особливо у вузівській і шкільній практиці) традиційний поділ членів речення на п’ять класів: підмет, присудок, додаток, обставина, означення.
У традиційному вченні про ДЧ використовується ряд граматичних ознак, а саме: морфологічні показники відповідного ЧР з його опорного слова, характер синтаксичного зв’язку й семантико-синтаксичних відношень між залежним і опорним компонентами речення.
Традиційні визначення ЧР грунтуються на одночасному врахуванні їх формально-синтаксичних і семантико-синтаксичних ознак, що нерідко руйнує єдині виміри класифікації і веде до об’єднання в одному ряду не однопорядкових величин. Тому опрацювання критеріїв розмежування ЧР стало актуальним завданням сучасного мовознавства. Розв’язанню цієї проблеми сприяв передусім розгляд речення як багатоаспектної синтаксичної одиниці.
Деякі лінгвісти негативно ставляться до традиційної теорії членів речення. Це викликано насамперед тим, що все живе розмаїття мовлення не вкладається у рамки цієї класифікації. Традиційні п’ять членів речення, хоча і є найбільш типовими і властиві багатьом мовам світу, не охоплюють, однак, усієї різноманітності синтаксичних категорій. Іншою причиною є випадки невідповідності форми і змісту, відсутність чітко закріплених за ЧР способів вираження. Звідси – критичний перегляд багатьох положень теорії ЧР, нерідко істотні зміни в понятійно-термінологічній системі, а в деяких випадках і заміна традиційних назв структурно-семантичних компонентів речення новими (Бабайцева, 1988, 4).
В.А. Бєлошапкова вважає, що традиційне вчення про ЧР при всіх своїх недоліках несе такий сеспект інформації про компоненти речення, який у сучасних синтаксичних описах відсутній. Завдання синтаксису, на її думку, - на основі традиційної ідеї створювати вчення про члени речення, що відтворюють сучасний рівень знань про склад речення. В.А. Бєлошапкова ж поділяє ЧР на головні, що входять в предикативну основу, і неголовні ЧР, що не входять в предикативну основу (Белошапкова, 1977, 132).
Т.П. Ломтєв поняття про ЧР замінює поняттям позицій, повнозначні і неповнозначні, залежні та незалежні позиції словесних форм і т.д. (Ломтев, 1958).
О.М. Мухін, Г.О. Золотова вводять поняття синтаксеми, цим самим замінюючи традиційний аналіз членів речення синтаксичним аналізом (Мухин, 1964; Золотова, 1973).
Н.Л. Іваницька звертається до більш широкого і менш конкретного поняття "компонент", вважаючи термін "член речення" недосконалим у першу чергу стосовно критеріїв виділення ЧР (Іваницька, 1986, 9).
У багатьох роботах із синтаксису автори, звертаючи увагу на вивчення специфіки організуючої ланки речення – його граматичного центру, - взагалі не торкаються теорії, що стосується ДЧР: "Словоформи, які по різному поширюють схему, не є її складовими і тому не протиставляються головним членом як "другорядні"." (Грамматика современного русского языка, 1970). Деякі лінгвісти кваліфікують ДЧР як елементи, що реалізують валентні властивості одномісних і багатомісних предикатів, як реалізації структурних схем "поширювачі" та "детермінанти" чи компоненти своєрідних "юнкційних моделей речення" (Русская грамматика. Синтаксис, 1980 – т2; Мухін, 1986).
Чимало мовознавців (О.М. Пєшковський, А.А. Булаховський, В.В. Виноградов, Н.Ю. Шведова, І.І. Слинько та інші) виступали проти традиційного вчення про ДЧР, вказуючи на його недоліки. Визначення другорядних членів речення за типами зв’язку викликало заперечення термінів означення, додаток, обставина з боку О.М. Пєшковського, оскільки, "не будучи нічим іншим, як скороченими позначеннями встановлених вище понять, вони викликають у читача думку, що виражають якийсь інший бік справи, крім понять другорядного предмета, другорядної ознаки і дії, абстрагованої від діяча. Між тим ніякого іншого боку тут нема". Замість цих термінів О.М. Пєшковський встановлює поняття про керовані, узгоджені і прилягаючі другорядні члени (Пешковський, 1933).
А.А. Булаховський виступив проти шкільного визначення ДЧР за запитаннями, бо наші питальні засоби недосконалі: "Розвиток іменних форм висловлювання явно випереджає в мові займенникові відкладення – форми запитування, що йому належать." Крім того "сучасна мова припускає досить вільне вживання різних частин мови в різних функціях, особливо у функції означення і обставини" (Курс СУЛМ. Синтаксис, 1951, 19).
В.В. Виноградов зазначав, що, виділяючи тільки три ДЧ, ми не враховуємо "… всієї різноманітності живих синтаксичних зв’язків слів у складі речення" (Грамматика русского языка; Синтаксис, 1954, 97).
Н.Ю. Шведова дійшла до думки, що поняття ДЧ треба замінити іншим, враховуючи їх роль у побудові речення. Якщо граматичне значення речення – предикативність – може приховуватись у його мінімальній частині – сполученні підмета з присудком, значить, тільки ці його компоненти істотні, є справжніми його членами, кістяком його структурної схеми. Усі інші слова в реченні лише поширюють у різний спосіб ядро речення і тому не протиставляються головним членам як "другорядні" (Грамматика современного русского литературного языка, 1970, 546).
І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, В.М. Русанівський, розрізнюючи поверхневу і глибинну структуру речення, виділяють ДЧР – елементи поверхневої структури (синтаксеми) і семантеми – елементи глибинної структури (на власне семантичному рівні). Серед ДЧР розглядаються прислівні другорядні члени (компоненти словосполучення) і детермінанти (Вихованець та інші, 1983).
Г.С. Кірілова користується терміном "семантичні поширювачі" замість "другорядні члени", виділяючи семантичний об’єкт, семантичний атрибут, семантичний адресат, обставинні, детермінуючі поширювачі (Кірілова, 1984).
Відсутність однозначних критеріїв розмежування ЧР веде до непослідовного використання їх формальних і семантичних ознак, сприяє появі різноманітних класифікацій ДЧР. Так, залежно від морфологічних форм вираження ЧР поділяються на морфологізовані (виражені словами тих частин мови, для яких дана синтаксична функція є первинною, основною) і неморфологізовані (виражені словами тих частин мови, для яких дана синтаксична функція є вторинною) (Бабайцева, 1975).
В.В. Лущай розрізняє три комплекси словоформ:
- морфологізовані ЧР (які трактуються у традиційному плані, тобто як конкретні форми конкретних частин мови у їх основних синтаксичних функціях);
- функціональні еквіваленти морфологізованих ЧР (як конкретні словоформи конкретних частин мови у їх вторинних, похідних функціях);
- синкретичні ЧР (такі словоформи, які одночасно займають дві синтаксичні позиції і виконують дві синтаксичні функції (Лущай, 1981).
У роботах більшості учених однією з головних є проблема ярусного розмежування ЧР з урахуванням їх відмінностей в утворенні синтаксичної структури речення.
В.І. Фурашов виділяє типові і власне – синкретичні ЧР, вважаючи, що типові ДЧР формуються на базі морфологізованих способів їх вираження і мають одинарні відношення в реченні. Власне – синкретичні ЧР формуються на базі неморфологізованих способів вираження і в реченні мають подвійні зв’язки і відношення. Проміжне положення між типовими і власне – синкретичними ЧР займають ДЧР, які мають різні відтінки значень. Цей підклас формується в основному за рахунок неморфологізованих ДЧ з одинарними відношеннями (Фурашов, 1977, 95).
Дехто з лінгвістів виходить із поняття "структурної повноти", або обов’язкового мінімуму речення, який, залежно від валентності дієслова, може бути двокомпонентним і трикомпонентним (Гузь, 1973). "Увага до такої ознаки, як "обов’язковість – необов’язковість" того чи іншого члена речення в завершеності конструкції" (Никитин, 1969) забезпечила віднесення до основи речення, крім головних членів (двокомпонентного мінімуму), також і деяких другорядних, зокрема додатків, а при неперехідних дієсловах – обставин (Ломтев, 1979).
Н.Л. Іваницька, виходячи з того, що ЧР поділяються за ознакою обов’язковості – необов’язковості, говорить у своїй статті, що можуть бути такі ЧР: підмет; присудок; обов’язковий ДЧ первинної залежності; обов’язкові ДЧ, які поширюють члени первинної залежності; обов’язкові ДЧ, залежні від інших ДЧ; необов’язкові (факультативні) ДЧ (Іваницька, 1986).
В.В. Бабайцева послідовно проводить ідею "багатоаспектності" ЧР, що передбачає "поєднання всіх аспектів членування речення, в тому числі логічного, структурного і комунікативного" (Бабайцева, 1975, 4). Член речення розглядається автором як своєрідний конденсатор, який дозволяє доповнити раніше відкриті ознаки елементів, що складають речення, новими властивостями, побаченими й описаними з погляду нових позицій, нових синтаксичних напрямів. Таким чином, вчення про ЧР останнім часом зазнало певних змін. З погляду сьогодення традиційне вчення має здобутки та суперечності. До основних здобутків відносимо обгрунтування поділу ЧР на головні і другорядні (особливо детальний опис головних), високий ступінь граматичної абстракції ЧР (формальний поділ ЧР на другорядні і головні спрямований не на речення як мовленнєву одиницю з конкретним лексичним наповненням, а на речення як абстрактну конструкцію).
До основних недоліків традиційної моделі ЧР Н.Л.Іваницька відносить такі:
1) нездатність у межах існуючої системи ЧР охопити й класифікувати всі мовленнєві елементи речення;
2) відсутність однозначних критеріїв розрізнення ЧР і неможливість, виходячи з існуючих критеріїв (формально-граматичних і семантичних), розмежовувати ЧР в конкретних висловлюваннях;
3) характеристика ЧР безвідносно до виявлення ознак обов’язковості – необов’язковості в синтаксичній структурі речення;
4) відсутність опису суті означальних відношень, покладених в основу ДЧР (Іваницька, 1982).
У зв’язку з цим у сучасному мовознавстві склалося різне ставлення до традиційної моделі ЧР: одні вченні відстоюють систему ЧР у тому вигляді, як вона склалася в традиційному синтаксисі; інші мовознавці роблять спроби підійти до цієї проблеми з урахуванням багатоаспектності речення, деякі вчені відмовились від самого терміна ДЧР, замінюючи його іншим поняттям; ще інші науковці, враховуючи багатий досвід вивчення різних сторін цієї моделі, використовують її як інструмент для дослідження синтаксичної структури речення, доповнюють і уточнюють окремі поняття, конкретизують їх, тим самим до деякої міри згладжуючи вразливі місця цієї моделі речення, і виділяють проміжні групи ЧР, а саме – синкретичні члени речення.
Для розвитку сучасної лінгвістики характерним є підвищений інтерес мовознавців до проблем синкретизму в системі ЧР, що визначається як синтез в одному членові речення диференційних ознак різних ЧР, різних їх функцій (Бабайцева, 1989, 86). Ряд праць присвятила В.В. Бабайцева проблемі синкретизму ЧР, вказуючи на причини синкретизму та різновиди синкретичних ЧР (Бабайцева, 1975, 1988).
Л.Д. Чеснокова в основі наяви синкретизму вбачає явище так званих "вторинних синтаксичних функцій" (Чеснокова, 1988, 42).
О.А. Дубова детально аналізує власне – означальні та обставинно-означальні відношення, характеризує способи їх вираження. Визначальним фактором при класифікації ЧР, на думку мовознавця, є їх відношення до вираження основної граматичної ознаки речення - предикативності – і типу зв’язку (Дубова, 1989, 21).
І.Л. Іваницька теж торкалася питання синкретичних ДЧР, відзначаючи, що в них поєднані ознаки різних синтаксичних значень, а причина появи синкретичних ДЧР, на думку автора, - це економія мовних ресурсів (еліпсис) (Іваницька, 1982).
З.І. Іваненко детально аналізує систему прийменникових конструкцій адвербіального значення, місця, просторової близькості, із значенням кінцевого пункту руху, часу і т.д. (Іваненко, 1981). Аналіз теоретичного матеріалу дозволяє зробити висновок про те, що проблема синкретизму ДЧР в українському мовознавстві недостатньо висвітлена, що дає підставу вважати за необхідне її вивчення. Але в українському мовознавстві є праці, що знайомлять нас з проблемою синкретизму у сфері об’єктно-адвербіальних відношень (Вихованець, 1987; Плющ, 1978 та ін.); у сфері атрибутивних відношень (Бабайцева, 1983, 35-42; Ващук, 1965; Степанюк, 1972; Чопик, 1991 та ін.).
Структурно-семантичний аналіз синкретичних об’єктно-обставинних відношень інструментальності та каузальності дає у своїй дисертації Л.В. Шитик (Шитик, 1995).
Отже, об’єктом дослідження в дисциплінарній роботі є синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням як найбільш різноманітні і поширені в сучасній українській літературній мові.
Актуальність дипломної роботи зумовлена необхідністю описати, дотримуючись основних принципів традиційної класифікації ЧР та враховуючи характер зв’язку між елементами синтаксичної структури двоскладного речення, синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням. Порушена проблема є досить цікавою і до кінця не з’ясованою.
Матеріал дослідження. Для вирішення поставлених у дипломній роботі завдань добирався лексичний матеріал з творів О.Гончара та П. Загребельного. Вибір матеріалу дослідження мотивується широким представленням синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням у мові творів цих письменників.
Основна мета дипломної роботи полягає в системному аналізі структурно-семантичних особливостей ДЧР з об’єктно-просторовим значенням.
Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
1) з’ясувати лінгвістичну сутність синкретичних ДЧР; визначити причини появи синкретизму;
2) описати різновиди та засоби вираження ДЧР з об’єктно-просторовим значенням;
3) зробити статистичні підрахунки кількості виявлених синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням.
Методи дослідження:
Для досягнення поставленої мети і розв’язання конкретних завдань використовувались такі методи:
а) лінгвістичного опису мовних фактів із залученням прийомів структурно-семантичного і трансформаційного аналізу;
б) метод спостереження;
в) метод статистичних підрахунків.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше зроблено спробу схарактеризувати синкретичні ДЧР з об’єктно-просторовим значенням на матеріалі мови творів О. Гончара та П. Загребельного з урахуванням нових теоретичних досліджень.
Теоретична і практична цінність роботи визначається можливістю використання її результатів при вивченні курсу синтаксису сучасної української літературної мови, а також у подальшій педагогічній діяльності на уроках української мови в старших класах, факультативних заняттях, у гуртковій роботі та роботі методичних об’єднань, семінарських занять учителів, шкіл передового досвіду.
ІІ 1. Загальне поняття про синкретичні члени речення з об’єктно-просторовим значенням.
Синкретичним (від грецького synkretismos - поєднання) властивий усім рівням мови і мовлення, однак у кожному з них має свої особливості.
Синкретизм у граматиці – це "поєднання (синтез) диференційних структурних і семантичних ознак одиниць мови (деяких розрядів слів, значень, речень, членів речення тощо) протиставлених одна одній і поєднаних між собою явищами перехідності." (Лингвистический энциклопедический словарь, 1990, 446).
Одним з перших на перехідний характер членів речення вказав Д.М. Овсяников-Куликовський. Він поділяв їх на:
- власне обставини;
- обставинні слова та сполучення слів, що коливаються між додатком і обставиною ("фіктивні").
Думку про перехідний характер мовних явищ проводив О.М.Пєшковський. На необхідність корінного перегляду вчення про другорядні члени речення вказував В.В. Виноградов.
Для розвитку сучасного мовознавства характерним є інтерес мовознавців до проблеми синкретизму, що визначається як синтез в одному члені речення диференційних ознак різних членів речення, різних їх функцій. Цей синтез може бути як у плані змісту (у значенні другорядних членів речення), так і в плані вираження (спосіб вираження, вид зв’язку, засоби зв’язку, характер залежності), а також у плані змісту і в плані вираження одночасно.
Поштовхом до синкретизму є зрушення у співвідношенні форми і змісту.
На думку В.І. Кодухова, синкретизм – це поєднання семантичних ознак (Кодухов, 1974), а Є.Кржижкова вважає, що синкретизм – це поєднання ознак структури (Кржижкова, ). Найбільш детально поняття синкретизму дослідили В.В Бабайцева і Л.Д. Чеснокова.
Л.Д Чеснокова причину появи синкретизму вбачає у явищі так званих "вторинних синтаксичних функцій". У словоформі як члені речення існує два типи граматичних значень: категоріальне (значення слова як частини мови) і синтаксичне (типове значення речення).
Якщо зіставити типові значення членів речення з типами категоріальних значень основних частин мови, то виявиться, що ці значення практично однакові: означення означає ознаку предмета, і прикметник як частина мови також означає ознаку предмета, присудок називає дію предмета і дієслово називає дію як процес; обставина виражає ознаку дії або ознаку ознаки, підмет і додаток називають предмет, й іменник називає предмет.
Аналіз функціонування словоформи в структурі речення виявляє два типи співвідношень категоріального і синтаксичного значень:
1) категоріальне і синтаксичне значення збігаються;
2) категоріальне і синтаксичне значення не збігаються.
Первинною синтаксичною функцією є таке функціонування словоформи, при якому її категоріальне і синтаксичне значення збігаються. Вторинною синтаксичною функцією називають таке функціонування словоформи, при якому її категоріальне значення не збігається з синтаксичним.
Для іменника вторинною функцією є функції означення й обставини, для прикметника – функції підмета, додатка, означення.
Функціонування словоформи у вторинній функції може мати два наслідки: по-перше, воно може привести до зміни категоріального значення даної словоформи, що говорить про її перехід в іншу частину мови; по-друге, воно може привести до якісних змін самих синтаксичних функцій, до появи нових, синкретичних функцій.
Синкретизм членів речення виникає в результаті того, що у вторинній функції стикаються два значення, які не збігаються, - категоріальне і синтаксичне, ці значення взаємодіють і виникає нове, синкретичне синтаксичне значення.
Синкретизм може охопити і форму, в результаті чого з’являються неморфологізовані члени речення (Чеснокова, 1988, №4, 41).
В.В. Бабайцева вважає, що синкретичні утворення – наслідок діахронних і синхронних переходів, морфологічних способів словотворення, утворень "за зразком". Причина синкретичних утворень зумовлена різними факторами, головним із яких є потреба у вираженні певних компонентів за рахунок наявних мовних засобів. Крім того, синкретичні утворення – конденсатори семантики, один із засобів економії мовних засобів. Синкретичні утворення характеризуються багатшою мовною семантикою, ніж ядерні слова; більш різноманітною валентністю і різноманітнішими синтаксичними функціями.
Підсумовуючи, зауважимо, що вивчення синкретичних груп слів:
- дає більш гнучку, відповідну системі мови і мовлення, класифікацію структурно-семантичних класів;
- виявляє перехідні (синкретичні) ланки, об’єднуючи частини мови у динамічну систему взаємодіючих одиниць;
- допомагає уникнути категоричних трактувань синкретичних утворень;
- відтворює семантичну “місткість” слів, що входять у зону синкретизму;
- пояснює різноманітність валентних властивостей синкретичних утворень і їх мотивування багатокомпонентною семантикою (Бабайцева, 1983, № 5).
Синкретизм членів речення у синхронному плані може бути зумовлений такими основними факторами:
- синкретичним категоріальним значенням компонента;
- невідповідністю змісту і форми;
- подвійними синтаксичними зв’язками;
- еліпсисом дієслівної форми;
- лексико-граматичними особливостями поєднуваних слів тощо.
Для синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-обставинним значенням, прийнятними є не всі названі фактори. Синкретичне значення об’єктно-обставинних відношень зумовлене, насамперед, особливостями синтаксичного зв'язку між компонентами (“… посереднє керування настільки послаблює свою роль зв’язку … що починає мало чим відрізнятись від такого типу підрядного зв’язку, як прилягання.”) (Удовиченко, 1968, 24); семантичною і граматичною природою поєднуваних слів; невідповідністю змісту і форми сполучуваних елементів; що найчастіше спостерігається у тих випадках, коли лексичне значення словоформи відповідає одному типу відношень, а форма – іншому, до цього ж ця форма співвідноситься з валентними особливостями поширюваного слова, отже, за семантикою – це обставинне значення, а за формою вираження – об’єктне; двоїстою природою підпорядкованого елемента ("Двоїстість семантичної якості синкретичного компонента утворюється в результаті специфічної взаємодії семантики форми і лексичної семантики наповнювача форми, яка характеризується різноспрямованістю різних семантик.") (Вихованець, 1992, 70) та синкретизмом прийменника.
Одним із різновидів синкретичних членів речення з об’єктно-адвербіальним значенням є синкретичні члени речення з об’єктно-просторовим значенням, яке виявляється у тих випадках, коли поширюючий компонент синкретичної конструкції позначає об’єкт цілеспрямованої дії, одночасно вказуючи на локативність. За цих умов лексичне значення посередньо керованих іменників відтісняється функціональним значенням – обставинним (просторовим).
Один предмет, займаючи місце в просторі, завжди оточений іншими предметами і перебуває в певному положенні щодо них. Тому виділення одного матеріального об’єкта з навколишнього середовища і фіксація його нашою свідомістю – це визначення не тільки його безпосереднього місцеперебування в просторі, а й виявлення просторових координат щодо сусідніх об’єктів.
Отже, просторовість – це універсальна категорія діалектики, яка відбиває зв’язки і взаємодію предметів та явищ навколишнього світу.
Просторові відношення – один з об’єктів філософії, логіки і лінгвістики. У філософському плані категорія просторовості відображає основні форми існування матерії. Як об’єкт філософії простір виражає співіснування і відокремленість речей одна від одної, їхню протилежність, порядок розташування однієї відносно іншої (Філософський словник, 1973, 420).
У мовній практиці просторовість визначається, з одного боку, як набір мовних засобів (лексичних і граматичних), за допомогою яких встановлюються просторові відношення суб’єктивної та об’єктивної дійсності, і з другого, - як семантика, представлена цими засобами.
Реальне значення просторовості виражається іменниками таких розрядів:
1) назви населених пунктів і їх частин (місто, село, вулиця, двір, площа і т.п.);
2) назви ділянок земельного рельєфу, географічних і космічних об’єктів (ліс, гори, хмари, сонце, місяць);
3) назви адміністративно-територіальних одиниць (країна, держава, край);
4) назви вимірів простору (сторона, бік);
5) назви будівель і їх частин (дім, стіна , вікно, двері);
6) назви речей вжитку, що служать для розміщення людини:
а) назви транспортних засобів (віз, сани);
б) назви меблів (стілець, ліжко);
в) назви тари (корзина, сумка);
г) назви предметів для розміщення тварин (клітка і т.п.).
Сутність протиставлення об’єктності просторовості полягає у намаганні розрізнити власне предметне субстанціальне значення і значення характеризуючі.
Оскільки кожне явище граматичної будови за своєю природою двобічне, тобто має як внутрішню, так і зовнішню сторони, то при характеристиці синкретичних членів слід враховувати два моменти:
по-перше, внутрішню, значеннєву основу, в якій відбиваються реальні відношення між предметами, явищами та їх ознаками;
по-друге, "способи вираження синкретичних членів речення відповідними утвореннями, тобто певне формальне їх вираження" (Кротевич, 1959, 4). Формальні засоби синтаксичної організації речення становлять, таким чином, ту матеріальну основу, на якій має базуватися науковий аналіз семантико-синтаксичної структури речення. Але формальні засоби синтаксису не можуть стати об’єктом справжнього синтаксичного аналізу у відриві від їх семантико-синтаксичних функцій.
У дослідженнях власне мовної організації смислу речення відомі два підходи: "від значення" і "від форми". Обидва шляхи ефективні, але можливості їх неоднакові.
Шляхом "від значення" досліджується різноманітність форм, які виражають певні значення, шляхом "від форми" – різноманітні значення, які виражаються однією формою (Арват, 1984, 14). Такий підхід до аналізу мовних явищ, в основу якого покладено дослідження лінгвістичних одиниць "від значення до форми", є результативним, оскільки його реалізація дає можливість простежити процес функціонально-семантичного зближення структурно не тотожних засобів вираження, саме тому ми і вибрали цей шлях.
Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням формуються в результаті семантико-синтаксичної взаємодії головного і залежного елементів конструкції. Будучи факультативними із структурного погляду компонентами речення, такі синкретичні словосполучення значно розширюють і семантично ускладнюють його інформативний план, вносячи додаткове повідомлення.
Актуальним є дослідження засобів вираження синкретичних другорядних членів речення, які охоплюють два типи:
1) прийменниково-відмінкові конструкції;
2) відмінкові форми.
Найбільш поширеним засобом вираження синкретичних ДЧР є прийменниково-відмінкові конструкції. У конструюванні зворотів велика роль відводиться прийменникам. Зв’язок прийменника з певною відмінковою формою грунтується на відповідності їх значень. Прийменникові звороти є більш синтаксичні, ніж відмінкові. Таким чином, роль прийменників у вираженні синтаксичного зв’язку і формуванні лексико-граматичного значення конструкції дуже велика. При характеристиці конструкцій з об’єктно-просторовим значенням, особливої уваги заслуговує стрижневий, поширюваний компонент (Андерш, 1987, 97). Позицію підпорядковуючого елемента займають дієслова, оскільки це найбільш містка і складна категорія та найбільш конструктивний у структурі речення компонент (Васильєв, 1984, 35).
Дієслово як частина мови характеризується такою категоріальною семантикою, яка може бути самодостатньою або самонедостатньою, тобто може не вимагати або вимагати для своєї реалізації доповнення певними поширювачами (Андерш, 1987, 97).
У словосполученнях з об’єктно-просторовим значенням представлені багаточисельні семантичні групи дієслів, серед яких найбільш продуктивними є такі дієслова: руху (переміщення, пересування), зміни місцеположення, спрямованої дії, розташування, перебування, буття, спостереження, праці, стану та інші.
Функцію опорних членів зазначених конструкцій дієслова виконують у всіх можливих для них формах, тобто в обох видових, усіх способових, часових, особових, рядових і числових формах.
Домінуючим компонентом у конструкціях з синкретичним об’єктно-просторовим значенням може виступати також предикативний прислівник (або слова категорії стану), дієприкметник, дієприслівник та дієслівні форми на –но, -то.
Залежними членами аналізованих словосполучень бувають іменники конкретно-предметної та просторової семантики. Під цими загальними значеннями об’єднуються широкі шари лексики, наприклад, іменники, які є назвами різних споруд, прибудов, приміщень, установ, організацій, держав, країв, відкритих площ, водних просторів, населених пунктів і т.п.
До складу синкретичних другорядних членів речення можуть входити особові займенники, які заступають іменники та субстантивовані прикметники. Однак роль цих частин мови в аналізованих словосполученнях невелика.
Іменники – основний лексичний матеріал для вираження синкретичних другорядних членів речення з просторовим значенням - репрезентовані формами усіх непрямих відмінків, серед яких явно переважають прийменниково-відмінкові форми, що більш точно і тонко передають різноманітні відтінки просторового значення, ніж безприйменникові форми. Майже всі первинні прийменники, за винятками прийменників без, для, про та чимало вторинних служать засобами передачі різноманітних відтінків просторового значення.
Відмінкові форми на вираження об’єктно-локального значення представлені конструкціями типу "дієслово + орудний відмінок іменника" та структурами із залежним родовим і знахідним, що вказують на просторово-об’єктне значення, наприклад, дістатися берега, перейти міст, проїхали село.
При цьому сполучення "дієслово + родовий просторового значення" утворюється лише деякими дієсловами з префіксами до- (ді-) та окремими іменниками просторової семантики і належать до малопродуктивних словосполучних утворень, замість яких використовуються ідентичні за змістом конструкції з прийменником до (дістатися до берега).
Конструкції, які включають до свого складу прийменники на вираження об’єктно-просторового значення, відзначаються багатством структурно-семантичних типів.
Уся багатогранність і різноманітність просторовості членується на семантичні підгрупи. Так, З.І. Іваненко в межах просторового значення виділяє чотири різновиди: місця, шляху, кінцевого і вихідного пунктів переміщення (Іваненко, 1981, 31).
Синкретичні другорядні члени речення з частковим значенням місця дії реалізуються прийменниково-відмінковими конструкціями іменниками таких семантичних груп:
двовимірних (долина, підлога, колодязь, місто), наприклад: Помахавши усім, що стоять біля колодязя, він бере курс на столицю радгоспу - Центральну (О.Г.) Ти ж бачила, біля школи у нас їх повно сіють: цупкі, високі ... (О.Г.) (до тривимірних);
тривимірних будь-якого типу (шафи, хата, погріб, сани, човен, віз, школа), наприклад: Обідають вони на веранді ... (О.Г.) У вестибюлі третього поверху чиясь невтомна рука направляла радіолу (П.З.);
назви частин тіла та органів людини (спина, очі, плечі, жили, коліна, губи, руки, рот тощо), наприклад: У атлантів на плечах покоїлося небесне склепіння з сонцем і хмарами, у тебе - земля, в усій її красі й скорботі, всеплодющості і тісноті (П.З.) На кожній руці в нього знаходиться по годиннику, один спішить, другий відстає, так він поглядає на той, що спішить, по ньому пасе (П.З.);
назви дерев і трав’яних рослин та їх частин (дерево, барвінок, ялинка, квітка, очерет, суцвіття, горіх тощо), наприклад: Може моя чабанська радість - це просто отака он тополя, а під тополею стіл, а на столі пляшка (О.Г.) Мачуха теж присіла у холодку під горіхом (П.З.);
іменники з матеріально-речовинним значенням (цукор, сіль, сажа, молоко, вода, кров тощо), наприклад: ... Він ще довго тримався на воді ... (О.Г.) ... Ви скоро всі потонете в крові (П.З.);
власні імена та прізвиська, наприклад: Я завжди намагався стати якомога ближче до Тоні. У неї (у Тоні) завжди було чим нас пригостити ... (О.Г.) У сполученнях з назвами осіб, істот посилюється об’єктне значення, а послаблюється просторове.
Серед зібраного лексичного матеріалу є випадки функціонування в ролі синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням займенників, що заступають іменники та субстантивовані прикметники конкретно-предметної та просторової семантики, а також назви осіб, істот тощо. Наприклад: Тільки в собі ти зможеш знайти справжню причину страждань (О.Г.) Спогади ці завжди житимуть в мені (П.З.)
Для вираження синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням місця дії в українській мові використовується до 60 конструкцій з вивідними, простими і складними прийменниками та іменниками уже названих семантичних груп у місцевому, родовому та орудному відмінках.
Один предмет, займаючи місце в просторі завжди оточені іншими предметами і перебуває в певному положенні щодо них. Тому виділення одного матеріального об’єкта з навколишнього середовища і фіксація його нашою свідомістю - це визначення і його місцеперебування в просторі і виявлення місцеперебування сусідніх об’єктів (Іваненко, 1981, 30).
Місце перебування чи переміщення предметів стосовно сусідніх об’єктів буває дистантним і контактним. Дистантне місцеперебування або рух може відбуватися без орієнтації або з орієнтацією на конкретний бік предмета (Верхній, нижній, лицьовий, боковий тощо). Контактне перебування чи рух реалізується звичайно у внутрішній або центральній частині предмета, на його поверхні або між рядом об’єктів. Усі ці відношення між предметами об’єктивного світу узагальнюються і типізуються в нашій свідомості і виражаються за допомогою певних лексичних і синтаксичних мовних засобів.
Найчисельнішу групу синкретичних ДЧР з частковим значенням місця дії, що виражають контактне місцеперебування, становлять конструкції "на + м.в." та "в + м.в.", що вживаються при дієсловах таких семантичних груп:
а) жити, читати, писати, дрімати, купатися, нарізати, горіти тощо: Льотчик мовчки переглянувся з сивуватим командиром і почав неквапом нарізати на сковороді яєчню (О.Г.) Влітку найчастіше вона спить на канапі (П.З.) Іван Дімак згорів у бомбардувальнику (П.З.) "Де ви спите?" "У будці!" (О.Г.);
б) дієслова, що характеризують динамічні явища в природі: сохнути, в'янути, рости, цвісти, блищати тощо, наприклад: Між хмарами в гіллі самотнього обгорілого дерева блищали віщі зорі ... (О.Г.) Скільки нас, окутаних полум'ям, на очах військ в повітрі вибухало, на деревах зависало ... (П.З.);
в) різноманітні видозміни вихідного стану предметів, речовин: парувати, кипіти, диміти, набрякати, палати, жаріти тощо, наприклад: Він стоїть на узвишші коло цямрини, а поруч, на сталевому тросі, яскраво жаріє, палає на весь степ червона, як серце, торпеда (О.Г.) Вже випито першу чарку, і молодий валашок парує у мисках (П.З.)
Інколи дієслова цієї семантичної групи вживаються в переносному значенні на позначення суспільних явищ та явищ людського буття. Але такі приклади зустрічаються дуже рідко.
Дієслова конкретної дії, а саме:
а) із значенням руху: йти, їхати, пливти, тікати, трястися, стрибати тощо: В їхньому віщі він, капітан, уже плавав кухарчуком на байді (О.Г.) Ну, та на мені не покатаєшся (П.З.) Вони стрибають мені на язик ...;
б) дієслова із загальним значенням надання руху об’єктові (суб’єктові): двигтіти, хилитись, гойдати, вигніздюватись, вигинатися тощо: Трубка вигиналася на столі мов чорна зміюка (П.З.) Знов вигніздюється на телефонах, знов графіки, зведення, рапортування... (П.З.);
в) дієслова на позначення зміни кінетичного стану: падати, поринати, випинатися тощо: Ось визиркують тугі нерозквітлі бутони, що випинаються на вершечках (О.Г.).
а) дієслова зорового сприймання: блищати, іскритися, миготіти, відбиватися тощо: Ненажера Кузьма пластмасово поблискує на колосках, випиваючи з них молоде молочко (О.Г.) Вона всміхається вже іскриться в краплинках сліз ... (П.З.);
б) дієслова слухового сприймання, смаку, нюху: звучати, шарудіти, шуміти, цівкати, дзвеніти, пахнути тощо: Тільки ластівки цівкають у гнізді, приліпленому у кутку, під стелею (П.З.);
в) дієслова мовлення: говорити, балакати, кричати, голосити тощо: Така будова, найбільший в Європі канал, в газетах про нього кричимо, і така неувага до цих справді героїчних людей (О.Г.) Транзистор в кишені чи в пазусі за ним говорить, а вони сидять, мовчать, прислухаються до власного тіла (О.Г.).
Дієслова та предикативи (бути, існувати, знаходитися, зоставатися тощо): Мовчки п’ють усі, п’є Петрусь, п’ють друзі, п’є і Сіробаба, обнявши руками цебро, аж крапельки зостаються на його вусах (О.Г.) На тій Марковій скрині було написано: "Грунти Української РСР", і в довгастих ящичках все наше багатство знаходиться (П.З.).
Синкретичні другорядні члени речення із частковим значенням місця дії можуть залежати також від дієприкметників, що виконують у реченні напівпредикативну та предикативну функції. Дієприкметники поєднуються з іменниками тих же семантичних розрядів, що й дієслова, і позначають в основному стан, фізичні якості та властивості.
Синкретичні другорядні члени речення з частковими значеннями місця дії можуть бути виражені іменником, що означає конкретну ділянку, обмежену частину простору: Коли я бачу свою матір, вона завжди копирсається у землі (О.Г.) ... Він бачив твоє зображення у воді (П.З.)
Для вираження синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовою семантикою в українській мові вживаються численні прийменниково-відмінкові конструкції: "на + м.в.", "в + місц.в." тощо.
Значення контактного місцеперебування реалізується прийменниково-відмінковою конструкцією "на + м.в.". За допомогою прийменника на конструкція набуває значення зовнішнього контакту місцеперебування, тоді як конструкція "в + місц.в." виражає внутрішнє контактне місцеперебування.
Найчисельнішу групу серед зворотів з прийменником на становлять конструкції, опорним компонентом яких виступають дієслова конкретної дії, а саме: сидіти, спати, лежати, стояти, висіти тощо.
При дієслові спати вживаються іменники, що позначають: назви меблів та предметів, назви частин будівель, назви частин тіла, назви засобів переміщення, назви дерев та інших конкретних предметів, наприклад: Син дуже любить спати на сіні (П.З.) Віталик спить надворі, на розкладайці (О.Г.) Де тільки не доводилось йому спати за роки війни ... на снігу, підклавши під голову власний кулак, на обозних возах, на рудій, слизькій глині, на потолоченій траві ... (П.З.)
Іменники названих функціонально-семантичних груп вживаються і в конструкціях, де підпорядковуючим компонентом виступають дієслова:
- лежати: А на долоні лежить в неї білосніжний уламок коралової гілки! (О.Г.) Розвідники лежать на розстелених плащ-палатках, припавши до землі всім тілом і прислухаються, чи не йде ворог (О.Г.) В пасмах споминів виринула ніч, коли вони лежали на ліжках у своїй сто четвертій кімнаті (П.З.);
- сидіти: Шаптала сів на ліжкові, звісивши ноги, привітно посміхався до незнайомого (П.З.) У глибині двору на східцях веранди, сидить і сама чабаниха Дорошенчиха (О.Г.) Присіла Ліна на ослоні у затінку горіха і почуває як все в ній трепеще ... (О.Г.);
- стояти: Якось закохана пара, мабуть, саме стоїть зараз на тому камені, де Ліна недавно стояла (О.Г.). Вже ось вона стоїть зверху на бетонному крузі, і свіжу воду, добуту з глибини, пронизує сонце (О.Г.).
При дієслові висіти найчастіше вживаються іменники на позначення конкретних просторових об’єктів (стіна, тин, двері та інші), наприклад: Замок висів на дверях - неприступний і загадковий, як розвідницький шифр (П.З.) Рушник висів на гвіздку такий, що його гидко взяти в руки (О.Г.) Русяве Тоніне волосся вже розпустилось і висить їй на плечах (О.Г.) Почати хоч би з того, що планшет висів на довжелезному ремінці, ... плутався між ногами у Степана (П.З.)
Крім названих дієслів, дану функціонально-семантичну групу доповнюють й інші дієслова конкретної дії, наприклад: На його плескуватому лиці малювалася ностальгія за сповненими злоби і несправедливості вчинками (П.З.).
Цікаву групу прийменниково-відмінкових конструкцій "на + місц.в." становлять еліптичні речення, тобто звороти, в яких відсутній опорний компонент - дієслово. Еліпсоване дієслово в таких реченнях може мати конкретні значення місцезнаходження, буттєвості, перебування в стані, наприклад: А на долоні в неї ... білосніжний уламок коралової гілки! (О.Г.) На тій, Марковій скрині було написано: "Грунти Української РСР", і в довгастих ящичках - все наше багатство ... (П.З.)
Синкретичні другорядні члени речення з частковим значенням внутрішнього контактного місцеперебування реалізується прийменниково-відмінковими конструкціями "в + місц.в." та "серед, посеред + род.в." вказує на місце, у центрі якого відбувається дія чи перебуває щось. Прийменник серед надає звороту значення реалізації дії чи перебування когось (чогось) у центрі певних площин або в просторі, оточеному рядом предметів чи осіб.
Синтаксично залежний компонент у сполученнях названого типу найчастіше виражений іменниками таких розрядів:
Конструкції "посеред + род.в." передають ті ж самі значення, що й прийменникові конструкції "серед + род.в.". Більшість підпорядкованих компонентів цих конструкцій має просторове значення. Наприклад: Де тільки не доводилося йому спати за роки війни ... на возах, на рудій, слизькій глині, на потолоченій траві і посеред лісових галяв (П.З.) Синкретичне об'єктно-просторове значення місця дії може мати і прийменниково-відмінкова конструкція "по + м.в.". Наприклад: Вже смеркалося, а по хатах ще лунали пісні (П.З.)
Серед дібраного нами лексичного матеріалу прийменниково-відмінкових зворотів "по + м.в." із значенням місця дії виявлено мало. Найчастіше такі сполучення, приєднуючись з дієсловами руху, мають семантику шляху переміщення (про це детальніше далі).
Синкретизм об'єктно-просторового значення місця дії зумовлений лексико-граматичними особливостями як головного компонента (дієслова із значенням місця дії), так і залежного - іменника з конкретною семантикою.
"Прийменниковий зворот постійно розвивався, - підкреслює Слинько, - витісняючи орудний відмінок при дієслові нецілеспрямованого руху і ще в більшій мірі, - при дієсловах стану" (Слинько, 1968, 15). Зараз домінує словоформа з прийменником "по + м.в.". Орудний відмінок місця особливо був продуктивним у мові західно-українських письменників. Конструкція "по + м.в." займала і займає в українській літературній мові панівне місце тому, що подає точнішу характеристику взаємодії дії і простору.
Синкретичні ДЧР з частковим значенням місця дії репрезентуються конструкціями "між (поміж) + род.в." та "між (поміж) + оруд.в.". Цей зворот має значення контактного місцеперебування між рядом об'єктів.
У досліджуваних зворотах роль підпорядкованого елемента заповнюють іменники (особові займенники) на позначення:
двох чи більше різноманітних предметів чи осіб, наприклад: А над вечір між тополями, де затінок тримається цілий день, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани (О.Г.) У газику сидить начальник полігона Уралов, і Петро, й товариство його, а між офіцерськими кашкетами й Тоня волосся розвиває (О.Г.) Почати хоч би з того, що планшет висів на довжелезному ремінці, ... плутався між ногами у Степана (П.З.).
Така семантика вимагає від іменника форми множини: А поміж вуликами виглядає баба ... (О.Г.) А поміж ними груддям битої цегли лежить те, що звалося школою (О.Г.) .
Синкретичні другорядні члени речення з об'єктно-обставинним значенням, виражені прийменниково-відмінковим зворотом "між + о.в.", можуть залежати від слів категорії стану: ... І вже нема між ними такого промінчика, щоб їх з'єднував ... (П.З.)
Синонімічною прийменниковому звороту "між (поміж) + оруд.в." є конструкція "між + род.в.", яка передає значення контактного проміжного місцеперебування. Наприклад: Він між них особливо виділявся якоюсь своєю загадковістю, неповторністю ... (П.З.)
Отже, зібраний лексичний матеріал дає підстави твердити, що синкретичні другорядні члени речення із значенням контактного місцеперебування реалізуються в українській мові прийменниково-відмінковими конструкціями "в (у) + місц.в", "серед, посеред + род.в." (внутрішнє місцеперебування); "на + місц.в.", "на + знах.в.", "по + місц.в." (зовнішнє місцеперебування); "між (поміж) + оруд.в." та "між (поміж) + род.в." (проміжне місцеперебування). Але найчисельнішими серед названих конструкцій є звороти "в (у) + місц.в.", "на + місц.в.", "між (поміж) +оруд.в.".
Синкретичні другорядні члени речення із значенням дистантного місця дії передаються прийменниково-відмінковими конструкціями, котрі розрізняються за наявністю чи відсутністю орієнтації на конкретний бік об'єкта. Без вказівки на сторону об'єкта вживаються звороти "коло, біля (край) + род.в.". Прийменниково-відмінкова конструкція "коло + род.в." здавна використовується у двох значеннях: для фіксації розміщення навколо предмета або в безпосередній близькості до нього. Наприклад: Він стоїть на узвишші коло цямрини, а поруч, на сталевому тросі, яскраво жаріє, палає на весь степ червона, як серце торпеда (О.Г.) Мені було нічого робити, стояв коло дверей, крутив кільця (П.З.) Тільки поставила відра коло хати, як гульк! - котить із степу машина (О.Г.) Якось так випадає щоразу, що батька застає він не в хаті і не в кошарі, а в степу, просто серед пасовища, де старий стоїть коло отари з гирлигою ... (П.З.) Потім льотчик знову коло матері, і вона має змогу провести його по двору (О.Г.) Залежним компонентом у цих конструкціях є іменники на позначення конкретних предметів, об'єктів, істот.
Прийменник біля пізнішого походження. Зворот з прийменником біля служить засобом вираження близькості, суміжного розташування предметів, тобто значення, близького до семантики прийменникових сполучень "при + місц.в." та "край + род.в.".
Підпорядковуючим компонентом названих зворотів виступають дієслова конкретної дії: сидіти, стояти, лежати, зупинятися, підбирати, копирсатися тощо. Наприклад: Вони зупинились на шкільному майдані біля турніка ... (О.Г.) "Ти глина, яку треба формувати," - каже Сашко і копирсається біля одного приймача. - Курка, чи оце яйце? - І Гриня підбирає біля коритця загублене куркою свіже яйце. Той, що стоїть у них біля кнопки. Зупиняється фургон біля клумби, де радгоспний люд збирається після роботи посидіти на лавках, погомоніти (О.Г.).
Синтаксично залежні елементи конструкції "біля + род.в." відзначаються семантичною різноманітністю. Найчастіше залежний компонент - іменник (або займенник) вживається на позначення особи та істоти взагалі. Наприклад: Адам в раю біля самого бога проживав, та прогнали ж його навіть з раю. Напівживого розпатрали, розібрали мене якось у підземному шпиталі, а тут як вдарить артналіт і перекалічив мало не всіх, які порались біля мене (О.Г.).
У ролі синкретичних другорядних членів речення можуть вживатися іменники й інших семантичних груп: назви конкретних предметів, приміщень, транспортних засобів, деяких абстрактних назв, дерев, рослин. Наприклад: Він вже вагався: чи зустрів біля цього осокору якусь химерну жінку, чи йому привиділось? (О.Г.) Буває, в степу впаде на землю і качається біля машини, аж виє, аж корчить його, а чим я допоможу? (О.Г.) Все, що можна було використати з брухту, який валяється біля майстерень, вже використано. Його план наздогнав мене біля хвіртки, де вже дрібніли кручені паничі (О.Г.)
Зібраний лексичний матеріал засвідчує, що конструкції "коло + род.в." порівняно із сполученням "біля + род.в." обмежені в кількісному плані. Це пояснюється тим, що прийменник біля пізнішого походження, він поступово витіснив з ужитку прийменник коло і в українській мові вживається як основний засіб вираження близькості предметів в усіх функціональних стилях.
Прийменниково-відмінкова конструкція "край + род.в." також вказує на дистантне місцеперебування, але з відтінком зіткнення предметів: Прокралася лисицею, присіла край постелі (П.З.)
Синонімічною прийменниковому звороту "біля + род.в." є конструкція "поряд + оруд.в.". Наприклад: От він став поряд з ним, став, як рівний, легко відсунувши різницю в літах, в досвіді, в життєвій мудрості (О.Г.)
Синонімічним сполученню "у + род.в." є зворот "від + род.в.", який характеризується меншою продуктивністю в українській мові і певним стилістичним забарвленням, наприклад: Ці чоботи були узяті від шевця (О.Г.)
Прийменниково-відмінкові конструкції "близько, поблизу + род.в.", що мають часткове значення дистантного місця дії, представлені такими прикладами: Вони були вже поблизу клубу, коли Віталик враз круто змінив курс, рвонув у бік (О.Г.) Самотуга ждав мене поблизу під'їзду, що мав зватися третім (П.З.)
Найчисельнішу групу становлять конструкції з прийменником над, які здебільшого вживаються при дієсловах руху (стояти, летіти, йти, бігти, колихатися тощо): Просиджу над словником (О.Г.) Іде Гриня, колишеться над кермом пластмасовий зайчик на ниточці, посміхається заячо до водія (О.Г.)
Синтаксично залежними в цих конструкціях найчастіше виступають іменники - конкретні назви - або особові займенники: Тоня, пересівши до брата, схилилася до нього в таємничості, щось шепотіла над вухом (О.Г.) А над тобою простір, всіяний зорями (П.З.) (останнє речення є еліптичним).
З аналогічним частковим значенням місця реалізації дії чи перебування чогось над об'єктом - орієнтиром виступає сполучення "понад + оруд.в.". Конструкція "під +оруд.в." має часткове значення здійснення дії чи розміщення чогось під нижньою частиною об'єкта-орієнтира або під його прикриттям: Він теж відставник, до полюса під кригами плавав, а коли списатися довелось - сам прийшов в майстерню. Посередині йшов Василь з добрезною папкою книжок під пахвою, а по боках - Степан та Петро (О.Г.)
Залежним компонентом таких сполучень виступають іменники - назви дерев, кущів, частин споруди та інших конкретних предметів: Самі ж бульдозеристи тим часом збились у затінку, під польовим вагончиком. Он у тебе під стелею ластівки гніздо виліпили. Самих лише виконавців скільки за життя перебувало під моїми вікнами, перед скількома начальниками цей Корній на витяжку стояв (О.Г.)
З аналогічним частковим значенням здійснення дії чи розміщення чогось під нижньою площиною об'єкта-орієнтира виступає і сполучення "попід + оруд.в.". Наприклад: На Шапталу Василь дивився попід столом, бо так було зручно (О.Г.)
Прийменниково-відмінкові конструкції "перед + оруд.в." та "поперед + род.в." уточнюють дистантне розміщення предмета по горизонталі, а саме - фіксують дію чи перебування предмета на деякій відстані від переднього боку чого-небудь або перед кимось: У всеозброєнні постає перед сином старший Горнищенко. Побрязкотів перед продавщицею монетками, блиснув зубами і гукнув: "Дві склянки нечистої!" І гадки не мала про якогось там Віталика, вихизовувалась перед сержантами ... Ні з сього ні з того вона навіть шаріється перед бабою ... (з творів О.Гончара)
Часто у ролі синкретичних другорядних членів речення із значенням дистантного розміщення предмета вживаються займенники, що заступають особові назви: Запальність Сашкова росте й росте, він уже, замість Віталія, наче бачить перед собою автора статті. Перед тобою ж стоїть єдина на весь радгосп людина, що перетинала екватор ... (з творів О.Гончара)
Також у ролі залежного компонента виступають іменники - назви частин тіла: Але ж я не можу мовчати, - майже благально склав у себе перед обличчям долоні Степан, я люблю говорити (О.Г.)
Сполучення "за + оруд.в." означає виконання дії чи розміщення чогось з протилежного боку предмета (Іваненко, 1981, 49). Прийменник за вживається при дієсловах двох семантичних груп:
Синкретичні другорядні члени речення з частковим значенням місця, крім уже аналізованих конструкцій представлені ще й такими:
Отже, серед синкретичних другорядних членів речення з частковим значенням місця дії найчисельнішу групу зворотів становлять конструкції "на + місц.в.", "в (у) + місц.в.". Це найчисельніший структурно-семантичний розряд синкретичних другорядних членів речення, який представлений великою кількістю конструкцій.
Найчастіше із значенням вихідного пункту вживається прийменникова конструкція "з + род.в.", що виражає два відтінки локального значення - спрямованість руху або дії з поверхні певного предмета чи відкритої площі. "Із прийменником з утворюються різні звороти, що мають динамічний характер, бо в основі виникнення цих конструкцій лежить ідея вказувати на рух з середини предмета." (Колодяжний, 1958, 67).
Найчастіше у ролі опорного компонента вживаються дієслова таких семантичних груп:
Зібраний лексичний матеріал дає підстави говорити про те, що найуживанішими у досліджуваних зворотах виявилися дієслова з префіксом: ви-, бо одним з найтиповіших для цього префікса відтінків є значення спрямування дії чи руху з поверхні певного предмета або відкритої площі,: ... Ми побачили, як з його рук випали тільки клаптики паперу (О.Г.) та з-, що означає спрямування дії чи руху з поверхні певного предмета або відкритої площі: ... Все затихло, а тим часом з її вуст злітали тихі слова (П.З.).
Менш уживаними в українській мові є конструкції на позначення вихідного пункту: "від + род.в." та "од + род.в.", які означають спрямування дії від межі певного простору або від зовнішнього боку предмета (Жишлій, 1974, 20).
Залежать такі синкретичні ДЧР найчастіше від дієслів руху, спрямованої дії. Найчастіше серед них переважають префіксальні форми: Ліна жвавішає біля подруги, веселішає, наче якісь біотоки б'ють на неї від Тоні (О.Г.) "Якщо ви хочете як найповніше визначити властивості холода, - поманив їх подалі від дверей Степан, - то для цього є дуже гарне слово." (П.З.) Човен вже далеко відплив від берега (П.З.)
Найбільш уживаними серед опорних префіксальних дієслів є предикати з префіксом від-, основне значення якого полягає в тому, щоб виражати дію "спрямовану на віддалення одного предмета від іншого, тобто значення, споріднене з функцією відповідного прийменника" (Ільїн, 1953, 38).
З формального боку структурні компоненти з об'єктно-просторовим значенням вихідного пункту представлені іменниками, що позначають назви конкретних предметів, осіб або просторових понять. Причому більшою мірою виявляється синкретизм у конструкціях з іменником - назвою осіб, оскільки переважає значення конкретного об'єкта: Петро йшов од начальника, низько нахиливши голову ... (П.З.)
Ще рідше часткове значення вихідного пункту представлене конструкціями "з-за + род.в.", "із-за + род.в." та "з-під + род.в.".
Складні прийменники (з-за, з-під) утворюють форми, якими позначаються ускладнені зв’язки дії з різними обставинами, які супроводжують її. У словосполученнях із складними прийменниками виявляється національна специфіка СУМ, оскільки складні прийменники є однією з характерних її особливостей (Іваненко, 1981, 47).
Опорними елементами таких конструкцій виступають дієслова пересування, переміщення, спрямованої дії та сприймання, серед яких переважають префіксальні дієслова (вийти, встати, визирнути, підвестися тощо): Гнат встав з-за столу і вийшов геть (О.Г.) Велика темна хмара поволі викочується з-за гір (П.З.)
При дієсловах переміщення, спрямованої дії, сприймання та пересування вживаються іменники таких семантичних груп:
Найуживанішими в цих конструкціях виявились дієслова з префіксом ви-, бо вони позначають спрямовану дію або рух. Зворот із прийменником з-під вказує на вихідний пункт, відправну точку дії.
У творах письменників, що досліджуються, цих конструкцій більше, ніж зворотів з-за, із-за. Наприклад: Тільки зазирне він у глибокі криниці смутку, що світять докором на нього з-під брів, так і никне вся його влада. І вже прибирають столи, пустіє подвір’я, вже одна по одній зникають з-під хати чабанські алебарди (О.Г.) Тоня при цьому показала йому з-під вирізу плаття зім’ятого листа, і знову сховала глибше в грудях (П.З.)
Лексичний матеріал засвідчує на одночасне вираження прийменниково-відмінковими конструкціями значення початкового та кінцевого пунктів переміщення. Наприклад: Мати наливає з відра у кухоль води і ставить на стіл (П.З.) З покрівлі вода капала у тазок, який спеціально для цього поставила мати (О.Г.)
Отже, в сучасній українській літературній мові на вираження синкретичних другорядних членів речення з частковим значенням вихідного пункту вживаються прийменниково-відмінкові конструкції: “з + род.в.”, “від+ род.в.”, “з-за + род.в.”, “із-за + род.в.” та “з-під + род.в.”. Міра вияву кожного із значень та наявності чи відсутності додаткових відтінків певного значення залежить від лексичного наповнення структури.
4. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту
Найчисельнішу групу синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту становлять конструкції “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.”, які поєднуються з дієсловами таких семантичних груп:
Синтаксично залежними виступають ті самі семантичні групи іменників, що й у конструкціях із значенням місця:
Конструкції із значенням кінцевого пункту, як і звороти на позначення місця, розрізняють за контактним і дистантним прийменниками.
Домінуючим є сполучення дистантного прийменника -на- із знахідним відмінком іменника.
Кінцевий пункт – це орієнтир, на який спрямована дія чи рух.
Більшою мірою синкретизм другорядних членів речення з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту виявляється у зворотах, роль підпорядковуючого компонента в яких виконують дієслова:
Семантична природа прийменника до в українській мові досить своєрідна: він виступає у значенні трьох давньоруських прийменників, фіксуючи межу руху (під’їхати до самих воріт); рух у бік предмета (бігти до хати); рух з проникненням у середину об’єкта (внести до хати, покласти до кишені) (Іваненко, 1981, 68).
Значення кінцевого пункту руху, як показує аналіз розглянутих мовних фактів, має місце у звороті “до + род.в.”, при дієсловах таких семантичних груп:
Конструкція “назустріч + дав.в.” має значення руху в бік об’єкта. Синтаксично залежними в таких сполученнях виступають іменники – назви істот, конкретних предметів, транспортних засобів, космічних об’єктів тощо: Назустріч мені йшли два незнайомці.
У ролі опорних слів у таких конструкціях вживаються переважно дієслова руху. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові малопродуктивні. Конструкція “над + оруд.в.” позначає предмет, “вище якого відбувається кінцевий етап чи мета переміщення” (СУЛМ, 1972, 92), і утворюється в основному від дієслів типу злітати, звисати, нахилятися та іменників на позначення істот, конкретних предметів: … Мати знову нахиляється над ним … (О.Г.) Над тобою простір, всіяний зорями (О.Г.). Конструкція “під + знах.в.” вказує на спрямування руху в простір нижче об’єкта орієнтира. Це значення чітко виявляється у зворотах з назвами предметів, які можуть рухатися у просторі або перебувають на певній відстані від об’єкта орієнтира по вертикалі: Він усе це поставив у свій завбачливо розкритий чемодан, мерщій закрив і засунув чемодан під ліжко (О.Г.) Він швидко заснув, підклавши руки під голову (П.З.)
Найактивнішим засобом вираження спрямованості руху чи дії всередину об’єкта в українській мові є конструкція “в (у) + знах.в.”, до складу якої входять дієслова таких семантичних груп:
У конструкціях з прийменником (в) у опорними членами виступають дієслова з префіксом в- (у-) просторове значення знаходить своє вираження за допомогою прийменника в (у) та одноіменного префікса, що виконує функцію оформлення значення дії, яка спрямована в межі певного простору або всередину предмета, наприклад: Ми ввійшли в невеличку хатинку, що стояла на узліссі (О.Г.)
Тотожність префікса і прийменника вказує на те, що у цих зворотах переважає об’єктне значення над просторовим.
Дуже рідко синкретичні другорядні члени речення із значенням кінцевого пункту реалізуються конструкціями:
“за + оруд.в.”: Сашко негайно кинувся за нею. За ним вже послали погоню (П.З.);
“об + знах.в.”: У цих сполученнях дієслово означає таку дію, яка переходить на предмет і своєю лексико-граматичною природою зумовлює вживання форми знахідного відмінка залежного іменника. Конструкцію з прийменником об можна замінити зворотом з іншими прийменниками, наприклад: вдарити (по шибці, об шибку). Дієслова, при яких вживаються аналізовані синкретичні ДЧР, виражені іменниками з конкретним значенням, складають малочисельну групу (бити, стукати, вдарити(ся) та інші). Наприклад: Перші здорові краплини дощу вдарили об шибку.;
“через + знах.в.”. Наприклад: В цей час собака кидається до хвіртки і визирає на вулицю через паркан (О.Г.) Він так вдарив Сашка по спині, що той аж запищав од болю (О.Г.)
Отже, в сучасній українській літературній мові найпродуктивнішими засобами вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням кінцевого пункту є звороти “до + род.в.”, “на + знах.в.” та “в (у) + знах.в.” іменників – назв осіб, предметів, будівель, їх частин, назв частин тіла. Рідко синкретичні ДЧР із значенням кінцевого пункту реалізуються зворотами “за + оруд.в.”, “через + знах.в.”. Звороти “над + оруд.в.” та “під + знах.в.” в українській мові є малопродуктивними.
5. Синкретичні другорядні члени речення з об’єктно-просторовим значенням шляху руху
Спеціальними засобами вираження шляху виступають в українській мові конструкції “через + знах.в.”, “крізь + знах.в.”, “мимо + род.в.”, “повз + знах.в.” та орудний відмінок без прийменника. Інші конструкції – це засоби вираження категорії місця. Значення шляху вони набувають при дієсловах цілеспрямованого руху. Семантика таких сполучень своєрідна: вони позначають місце, що виступає орієнтиром при переміщенні. Прийменниково-відмінкові конструкції “через + знах.в.” та “крізь + знах.в.” передають значення руху через обмежений простір. Наприклад: Тільки Гриня взявся за компот, як до зали прослизнула через кухню Тамара – зоотехнічка. Крізь вікно почало пробиватися сонце (П.З.)
Синкретизм таких ДЧР зумовлюється категоріальним значенням самого структурного компонента: додатковий об’єктний відтінок наявний у випадку його вираження іменником з конкретною семантикою.
Рух, підчас якого один предмет минає інший, виражається в українській мові конструкціями з прийменником мимо, що генетично пов’язаний з тією самою основою, що й дієслово минати (Жимлій, 1974, 130). Опорним компонентом таких конструкцій виступають дієслова цілеспрямованого руху з префіксами про-, по-, а залежним компонентом виступають найчастіше іменники: назви істот, предметів. Наприклад: Він опиняється біля клубу, проходить мимо будиночка, де Клава саме свариться з своїм шофером (О.Г.) Мимо нього з гуркотом проскакав вершник, піднявши стовпом пилюку (П.З.)
Таке лексичне наповнення має конструкція “повз + знах.в.” та “проз + знах.в.”, але передає рух на ближчій відстані від об’єкта. Прийменник проз виступає стилістичним синонімом повз. Наприклад: “Повз мене навіть муха не пролетить,” – сказав командир.
Прийменниково-відмінкова конструкція “уздовж + род.в.” вказує на рух предмета паралельно довжині об’єкта-орієтнира. Коло опорних слів у таких конструкціях досить широке. Ними виступають дієслова цілеспрямованого руху та дії, наприклад: Уздовж стіни тягнувся глибокий рів і не було ніякої можливості до неї підійти. Вздовж берега тягнулася велика чорна смуга (О.Г.)
Значення руху між кількома однорідними предметами знаходить свій вияв у конструкціях “між (поміж) + оруд.в.”. А залежним членом у таких зворотах виступають іменники у формі множини: Поміж деревами блукала чиясь постать, і ніхто не міг здогадатися хто то був (П.З.) А в ночі снилося мені, що ходила я поміж вербами над водою і щось тихенько собі наспівувала. Сашко розмашисто скакав між ними на своїх милицях (О.Г.) У якихось роздряпинах руки так і шурхають між стеблами та суцвіттями (О.Г.)
Синкретичні другорядні члени речення із частковим значенням шляху переміщення у літературі зустрічаються значно рідше. Засобами вираження шляху переміщення виступають прийменниково-відмінкові конструкції типу “край + род.в.”, “кругом + род.в.”, наприклад: Ми сіли край дороги, щоб відпочити. Він звернув увагу на дерево, що росло край дороги. … Стирчать край дороги величезні таблиці, всіяні цифрами (О.Г.) Вони декілька раз обійшли кругом хатинки і нічого підозрілого не помітили (О.Г.) Біліє, цвіте коралова гілка край стажерки, на своєму місці.
Дуже цікавими є конструкції на вираження синкретичних другорядних членів речення із частковим значенням шляху переміщення типу “по + місц.в.” та “оруд.в. без прийменника”.
Сполучення “по + місц.в.” вказує на рух по поверхні предмета або в межах якогось простору. Названі вище конструкції мають майже однакове лексичне наповнення. До них належать дієслова цілеспрямованого руху та дії (але без префікса на означення перетину) та назви одно-, дво-, три- вимірних об’єктів. Проте активність цих конструкцій не з усіма лексичними групами залежних слів однакова. Зібраний лексичний матеріал доводить, що у творах українських письменників переважають прийменниково-відмінкові звороти, хоча деякі дослідники (Кишенько, 1963,62; Наумович, 1966, 87) вказують на те, що в українській мові переважає орудний шляху при дієсловах цілеспрямованого руху та дії.
З.І. Іваненко у своїй праці вказує на більшу життєздатність все ж таки прийменникової конструкції, ніж безприйменникової (Іваненко, 1981, 81), що утворюється від широкого кола залежних слів, тоді як орудний відмінок шляху не завжди можна утворити від слів-термінів та займенників, що замінюють назви просторових понять.
Конструкція “по + місц.в.” та “оруд.в. без прийменника” виступають у ролі стильових контекстуальних синонімів, це підтверджується можливістю трансформаційних перетворень: пройшовся подвір'ям, пройшовся по подвір’ю, хоча з мовленнєвої точки зору більш нормативним є безприйменниковий зворот. Синтаксично залежними компонентами вищезгаданих зворотів виступають іменники типу шлях, дорога, стежка, соша, алея та інші, наприклад: Вони мовчки йшли по дорозі. Випадкові зображення промайнуть по екрану, невідомо звідки і взявшись. То технік по штучному осіменінню прогуркотів стільцем по підлозі, ледве не впав… (О.Г.)
З дібраного матеріалу можна зробити висновок про те, що синкретичні другорядні члени з частковим значенням шляху переміщення представлені прийменниковими конструкціями “через + знах.в.” , “крізь + знах.в.”, “мимо+ род.в.”, “повз + знах.в.”, “по + місц.в.”, рідше вживаються прийменникові конструкції “край + род.в.”, “кругом + род.в.” при відповідному лексичному наповненні підпорядковуючого компонента - дієсловах цілеспрямованого руху – та вираженні самого ДЧР іменником з конкретним значенням або просторовою семантикою, якщо береться конкретна ділянка.
Висновки
На основі проведеного дослідження можна зробити такі теоретичні і практичні висновки:
Тому, на нашу думку, у шкільний та вузівський курс з сучасної української літературної мови потрібно ввести поняття про синкретичні ДЧР. Знання про такі структурні компоненти речення доповнюють і уточнюють окремі поняття, конкретизують їх, допомагають орієнтуватися у складних випадках аналізу речення, дають змогу правильно визначити члени речення.
2. Синкретизм у системі членів речення – це синтез в одному членові речення диференційних ознак різних членів речення, різних їх функцій. Цей синтез може бути як у плану змісту, так і в плані вираження, а також у плані змісту і в плані вираження одночасно. Потреба у вираженні особливих відтінків думки – головна умова існування синкретичних другорядних членів речення.
3. Причинами виникнення синкретичних другорядних членів речення з об’єктно-обставинним значенням є такі фактори:
Функціонування другорядних членів речення мотивується комунікативно-семантичною доцільністю, потребою висловити відповідний обсяг інформації за рахунок економії мовних засобів.
Засобами вираження синкретичних ДЧР з об’єктно-просторовим значенням є безприйменникові та прийменниково-відмінкові словоформи.
У мові творів П. Загребельного та О. Гончара широко використовуються синкретичні другорядні члени речення . Це є проявом тенденції до мовленнєвої економії, тобто бажанням висловити один і той же зміст меншою кількістю виражальних засобів.
Найбільшою продуктивністю відзначаються конструкції з частковим значенням місця дії (“в + місц.в.”, “на + місц.в.”, “по + місц.в.”) та частковим значенням кінцевого пункту (“до + род.в.”, “в (у) + знах.в.”). Рідше трапляються синкретичні другорядні члени речення із значенням вихідного пункту та шляху.
Таким чином, синкретичні ДЧР, широко вживані в мові творів П. Загребельного та О. Гончара, збагачують виражальні можливості сучасної української літературної мови, дозволяють стисло, емоційно висловлювати думку.
Література:
Список умовних скорочень:
О.Г. - Олесь Гончар
П.З. - Павло Загребельний
ДЧР - другорядні члени речення
Додаток
У дипломній роботі зібрано і проаналізовано синкретичні ДЧР з об'єктно-просторовим значенням. Оскільки в межах просторового значення виділяються певні різновиди (місця, шляху, вихідного та кінцевого пунктів переміщення), то одержані дані схематично мають такий вигляд:
|
Прийменниково-відмінкові конструкції на вираження синкретичних ДЧР з об'єктно-обставинним значенням |
Скільки конструкцій нараховує |
Який % становить від загальної кількості |
|
всього |
100% |
|
|
а) із значенням місця "в + місц.в." "на + місц.в." "над + місц.в." "по + місц.в." "біля + род.в." "між + оруд.в." "у + род.в." "перед + оруд.в." "під + оруд.в." "за + оруд.в." "серед, посеред + род.в." "круг, коло + род.в." "мимо + род.в." та інші |
||
|
б) із значенням вихідного пункту "з + род.в." "від + род.в." "з-під, з-за + род.в." "по + місц.в." |
||
|
в) із значенням кінцевого пункту "на + знах.в." "до + род.в." "у + знах.в." "за + знах.в." "за + оруд.в." "назустріч + місц.в." та інші |
||
|
г) із значенням шляху |