Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 4. Похідні фінансові інструменти.
1.Ринок похідних фінансових інструментів.
2.Визначення і суть строкових угод. Визначення термінів.
3.Ф’ючерсні угоди і механізм їх укладання.
4.Хеджування за допомогою ф’ючерсів.
5.Визначення і види форвардних угод.
6.Відмінності між ф’ючерсами і форвардами.
7.Суть і види опціонів.
1.Ринок похідних фінансових інструментів.
За економічним змістом ринок похідних фінансових інструментів – це сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими інструментами чи товарами.
Призначення та основна функція строкового ринку полягає у формуванні механізмів хеджування (мінімізації) цінових ризиків.
Похідні фінансові інструменти – це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов’язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів, або їх можна визначити як контракти, що укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають фіксацію всіх умов проведення в майбутньому певної операції (купівлі, продажу, обміну, емісії) з інструментом, який є предметом угоди.
Отже, особливість похідних фінансових інструментів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інструментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов’язаний з обігом базових фінансових активів. Похідні фінансові інструменти дістали свою назву від англійського терміну “derivative”- “похідний”, оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інструментів, покладених в основу угоди. Базовим інструментом можуть бути як окремі види первинних фінансових інструментів – грошові кошти в національній та іноземній валютах, цінні папери, фінансові показники у вигляді індексів, курсів, відсоткових ставок, так і самі деривативи. Предметом похідного контракту можути виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари. Віповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.
2.Визначення і суть строкових угод. Визначення термінів.
Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф’ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов’язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями – юридичними документами, в яких обов’язково обумовлюються обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики. У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони і своп-контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів – валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.
Всі строкові контракти передбачають попередню фіксацію ціни базового інструмента (форварди, ф’ючерси), встановлення фіксованої межі зміни ціни (опціони) або обмін інструментами без урахування поточної ціни з умовою зворотного обміну через деякий час (своп-контракти), але відрізняються за механізмами функціонування. Отже, деривативи є угодами, які укладаються на визначений строк, і саме в цьому полягає їх зміст і призначення. Формально період від дати укладання угоди до дати її виконання, який називають форвардним, має становити понад два робочі дні, але на практиці він триває не менше місяця.
При укладанні строкової угоди, крім ціни базового інструмента, фіксуються також й інші умови проведення майбутньої операції, такі як сума і дата угоди, механізм здійснення взаєморозрахунків, розмір комісійної винагороди, взаємні зобов’язання сторін.
Деривативи виникли як відповідь на зростаючий рівень ризику у зв’язку з мінливістю цін, запропонувавши учасникам ринкових відносин механізм зниження цих ризиків. Процедура попередньої фіксації всіх умов операції обміну, яка має відбутися в майбутньому, дозволяє і продавцеві і покупцеві протягом форвардного періоду стати незалежними вид ризику зміни ціни базового інструменту. Якщо строкова (майбутня, форвардна) ціна показує прибуток порівняно з витратами виробництва, то товаровиробник може уникнути цінового ризику, уклавши угоди про продаж товару ще до завершення виробничого процесу. Якщо ця ціна не покриває витрат, то вона не стимулює виробництво даного товару взагалі.
Таким чином, за своїм призначенням похідні інструменти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалізації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уникати цінових ризиків тим суб’єктам господарювання, які не бажають ризикувати. Строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одначасно перерозподілити їх між учасниками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від базисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.
3.Ф’ючерсні угоди і механізм їх укладання.
Ф’ючерсний контракт – це угода між продавцем або покупцем, з одного боку, і клірінговою палатою ф’ючерсної біржі, з іншого, про поставку (прийняття) стандартної кількості базових інструментів за узгодженою ціною на конкретну дату в майбутньому. Отже, ф’ючерсні угоди укладаються між двома сторонами, однією з яких завжди є клірингова (розрахункова) палата біржі, що виконує роль гаранта здійснення всіх контрактів.
Учасник, який узяв на себе зобов’язання прийняти базові інструменти, займає довгу позицію, тобто купує ф’ючерси. Учасник, який узяв зобов’язання здійснити поставку, займає коротку позицію, тобто продає ф’ючерси.
Мета укладання ф’ючерсного контракту полягає в тому, щоб зафіксувати в даний момент ціну, за якою відбудеться операція продажу або купівлі базових інструментів в майбутньому. Особливості ф’ючерсних контрактів та організації ф’ючерсної торгівлі дають змогу легко ліквідувати зайняту на ринку позицію укладанням офсетної (зворотної) угоди. Отже, кожен учасник ф’ючерсної торгівлі має два шляхи виходу з ринку:
Предметом фінансового ф’ючерсного контракту можуть бути такі інструменти, як іноземна валюта, депозитні сертифікати, банківські депозити, акції, облігації, векселі, довгострокові казначейські зобов’язання, фондові індекси. Обсяги поставок цих фінансових інструментів стандартні (як лоти), що є особливістю ф’ючерсних контрактів.
Механізм укладання ф’ючерсних угод складається з наступних етапів.
1. Рішення клієнта. Клієнт оцінює ліквідність ф’ючерсних контрактів, тобто їх вільну і швидку купівлю-продаж, визначає витрати, пов’язані зі здійсненням купівлі-продажу. Після цього клієнт приймає рішення про купівлю-продаж ф’ючерсних контрактів, тобто про участь у ф’ючерсних торгах.
2. Висновок договору на брокерське обслуговування. Особисту участь у торгах можуть приймати посередницькі фірми і брокери. Клієнт встановлює договірні стосунки з фірмою, що є посередником на ф’ючерсному ринку. Між ними укладається договір на брокерське обслуговування. За цим договором клієнт доручає посередницькій фірмі:
3. Укладання договору на обслуговування з членом РП. Посередницька фірма встановлює договірні стосунки з членом РП шляхом укладання відповідного договору.
4. Замовлення клієнта. Клієнт може давати брокеру наступні види торгових доручень (наказів):
5. Виконання замовлення. Замовлення виконується в процесі торгів на біржі. Торгівля терміновими контрактами на УФБ здійснюється за допомогою автоматичної комп’ютерної системи. Відповідно до правил торгівлі, брокери вводять заявки через торгові термінали, встановлені в біржовому залі. На екрані терміналу висвічується інформація про стан ринку, необхідна брокеру для участі в торгах. У ході торгів через рівні проміжки часу - фіксинги (зараз дві хвилини) здійснюється фіксування ціни. У центральному комп’ютері, куди надходять усі заявки з терміналів, визначається поточний курс, по якому укладаються всі угоди в межах даного фіксингу. Цей курс розраховується автоматично по всіх введених заявках. Критерієм для його визначення є максимальна за обсягом кількість заявок, яка при цьому курсі може бути задоволена.
6. Інформація по минулі торги. Біржа передає інформацію про укладені ф’ючерсні угоди у відповідні інформаційні системи, що поширюють котирування цін по всьому світу.
7. Розрахунки по угодах. Здійснюючи угоду, обидві сторони вносять на біржу заставу. Дана сума називається гарантійною маржою, а рахунок, на який вона вноситься – маржовий рахунок. Звичайно її розмір коливається в межах від 5 до 15% від поточної вартості угоди. За результатами торгів РП здійснює щоденний розрахунок прибутків і збитків (кліринг). Основою для нього є котирувальна ціна торгової сесії. Способи встановлення котирувальної ціни по кожному виду контракту визначені його умовами. Звичайно вона являє собою середнє значення ф’ючерсних цін, по яких контракти продавалися напрікінці торгового дня.
8. Довнесення коштів по розрахунках із РП. Якщо вільних коштів фірми не вистачає для погашення заборгованості, то РП пропонує фірмі закрити незабезпечені позиції, зробивши офсетну угоду.
9. Поставка за ф’ючерсним контрактом. Учасники ф’ючерсної торгівлі, у яких залишилися відкриті позиції, зобов’язані протягом 10 робочих днів здійснити чи приняти поставку товару за котирувальною ціною останньої торгової сесії (ціною виконання контракту).У практиці біржової торгівлі розрізняють два типи поставки товару: первинну і вторинну. Первинна поставка – це поставка товару на склад біржі чи одержання товару з біржового складу. Вторинна поставка має місце в тих випадках, коли та сама партія товару без вилучення зі складу біржі знову поставляється за біржовим контрактом протягом того ж місяца.
4. Хеджування за допомогою ф’ючерсів.
Учасників строкового ринку можна розподілити на три групи – спекулянтів, хеджерів і арбітражерів.
Спекулянт – це особа, що прагне дістати прибуток за рахунок різниці в курсах фінансових інструментів, що може виникнути в часі. Спекулянт купує (продає) активи з метою продати (купити) їх у майбутньому по більш сприятливій ціні. Своїми діями спекулянт, по-перше, збільшує ліквідність ринку, по-друге, приймає на себе ризик зміни ціни, що перекладають на нього хеджери. Спекулянт – це учасник ринку, що приймає на себе розрахований ризик за плату.
Хеджер – це учасник ринку, що страхує на строковому ринку свої спотові активи. Хеджер – це інвестор, що уникає ризику і готовий платити за це. Арбітражер – це особа, що отримує прибуток за рахунок одночасної купівлі-продажу того самого активу.
Хеджери використовують ринок ф’ючерсних контрактів для того, щоб застрахувати себе від ризику, зв’язаного з коливаннями цін. З метою запобігання ризиків хеджери можуть здійснити покупку чи продаж контрактів на ф’ючерсному ринку. Така тактика називається хеджуванням Хеджування – це спосіб одержання прибутку в процесі біржової ф’ючерсної торгівлі, що грунтується на розходженнях у динаміці цін реальних товарів і цін ф’ючерсних контрактів на цей же товар.
Продавець готівкового товару, прагнучи застрахувати себе від передбачуваного зниження ціни, продає на біржі ф’ючерсний контракт на даний товар (хеджування подажем). У випадку зниження цін він викуповує ф’ючерсний контракт, ціна на який теж упала, і дістає прибуток на ф’ючерсному ринку за рахунок нарахування позитивної маржі, що повинна компенсувати недоотриманий ним виторг на ринку реального товару.
Покупець готівкового товару зацікавлений у тому, щоб не потерпіти збитків від підвищення цін на товар. Тому, думаючи, що ціни будуть рости, він купує ф’ючерсний контракт на даний товар (хеджування купівлею). У випадку, якщо тенденція вгадана вірно, покупець продає свій ф’ючерсний контракт, ціна якого теж зросла в зв’язку з ростом цін на ринку реального товару, і тим самим компенсує свої додаткові витрати по купівлі готівкового товару. Хеджування дозволяє одержати і додатковий прибуток. Середня різниця між ціною готівкового товару і ф’ючерсного контракту на відповідний місяць постачання являє собою базис і залежить витрат на збереження й інші важкопрогнозовані фактори.
У випадку хеджування продавец товару, що бажає отримати додатковий прибуток, повинен прагнути продати ф’ючерсний контракт на свій товар за ціною, що перевищує діючу ринкову ціну реального товару на величину базиса. Якщо надалі базис буде зменшуватися, то хеджер виграє, тому що або ріст цін на ф’ючерсному ринку відстає від росту цін на реальному ринку, або зниження цін на ф’ючерсному ринку випереджає зниження цін на реальному ринку. У випадку збільшення базису хеджер-продавець програє. Покупець товару, що бажає дістати додатковий прибуток, грунтується у своїх прогнозах на іншій зміні базису, тобто при його зростанні хеджер виграє, а при зменшенні базису – програє.
Стратегія страхування довгої позиції по базовому активу за допомогою відповідної короткої ф’ючерсної позиції називається коротким хеджем.
Ризик пов’язаний з короткою позицією по базовому активу (необхідністю його придбання в майбутньому) страхується за допомогою довгої позиції на ф’ючерсному ринку (довгий хедж).
5.Визначення і види форвардних угод.
Форвардний контракт – це угода між двома контрагентами про умови здійснення операції з базовим активом, яка відбудеться в майбутньому. Найчастіше такі операції набувають форми купівлі чи продажу обумовленої кількості конкретного виду базових інструментів за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому.
Укладення форвардного контракту означає, що одна із сторін (продавець) бере на себе зобов’язання здійснити поставку певної кількості базових інструментів на певну дату, зафіксовану в контракті, але віддалену значним проміжком часу від дати укладання угоди, а інша сторона (покупець) зобов’язується прийняти поставку за обумовленою ціною. Форвардні контракти належать до твердих строкових угод, тобто є обов’язковими до виконання обома контрагентами.
Дата, коли сторони підписують форвардний контракт, називається датою угоди. Дата, на яку учасники домовляються здійснити операцію купівлі-продажу базового інструменту, називається датою платежу, або розрахунків. Період між цими датами називають форвардним.
Ціну активу, зафіксовану в форвардному контракті, називають ціною поставки (відповідно до дати поставки). Форвардною ціною називають ціну поставки в форвардних угодах, які укладаються в даний момент.
В умовах форвардного контракту можуть передбачитись штрафні санкції за його невиконання. Контрагент може вибрати сплату штрафу при певній ситуації на ринку, тому теоретично не існує гарантій виконання форвардного контракту.
Форварди укладаються, як правило, з метою реальної поставки (купівлі чи продажу) відповідного активу для страхування від можливих несприятливих цінових змін на даний актив. Механізм страхування форвардними контрактами суииєво відрізняється від механізму страхування ф’ючерсами.
Страхування з допомогою форвардного контракту полягає в перенесенні операції з реального ринку на ринок строкових угод. Причому для рядового учасника ринку, який є продавцем чи покупцем певних фінансових чи матеріальних активів, ринок форвардних угод дає змогу спланувати свої майбутні грошові надходження чи витрати і знати їх точну величину, незважаючи на зміни в ринковій кон’юнктурі. Крім того, форвардний контракт означає для виробника гарантований продаж продукції у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною, для покупця – гарантоване надходження продукції в потрібний для цього момент і з наперед визначеними грошовими витратами на її придбання.
Форвардний контракт за відсотковими ставками – це двостороння угода, в якій фіксуються відсоткова ставка та інші умови проведення операцій залучення або розміщення грошових коштів на визначену дату в майбутньому. Однією із сторін такої угоди є учасник ринку. Який бажає захиститися від підвищення відсоткових ставок і хоче купити форвардний контракт (покупець). Іншим контрагентом є учасник, який прагне уникнути ризику, пов’язаного із зниженням ставок, і продає форвардний контракт (продавець). Форвардні контракти за процентними ставками укладаються як на міжбанківському ринку, так і між кредитними установами (банками) та їх клієнтами.
Форвардний валютний контракт – це угода між двома контрагентами про фіксацію валютного курсу за операцією купівлі-продажу обумовленої суми валютних коштів на визначену дату в майбутньому.
6.Відмінності між форвардами і ф’ючерсами.
Основні відмінності між форвардними та ф’ючерсними контрактами полягають у такому:
Ф’ючерси є біржовими угодами. Насамперед це означає, що вони є високоліквідними фінансовими інструментами. Базовими виступають тільки певні види активів, які користуються попитом на біржовому ринку. Ф’ючерсні контракти стандартизовані щодо кількості, якості базового активу, дати поставки.
Форварди – позабіржові угоди, тому їх ліквідність значно нижча. Вторинний ринок форвардних угод дуже обмежений. Базовим активом може бути вибраний будь-який актив. Обсяг базового активу та дата поставки обумовлюються самими учасниками угоди.
Менше ніж 2% ф’ючерсних угод закінчуються поставкою, форварди, навпаки, орієнтовані на реальну поставку активу.
У результаті щоденного котирування ф’ючерсних контрактів на біржі існують тимчасові грошові потоки, пов’язані з нарахуванням або зняттям коштів із рахунків учасників ринку. В форвардах подібний режим може встановлюватись за допомогою партнерів, але частіше режим поточних розрахунків не встановлюється, а отже, не виникають тимчасові грошові потоки.
У торгівлі ф’ючерсними контрактами значну роль відіграють клірингові палати. Вони виступають для кожного учасника угоди як протилежна сторона угоди, а також є гарантом виконання умов угоди.
У функціонуванні форвардного ринку не беруть участі клірингові палати. Учасниками форвардної угоди виступають два учасники, один з яких зобов’язується поставити базовий актив, а інший – прийняти поставку цього активу. Умовами форвардної угоди можуть передбачатися штрафні санкції за невиконання умов угоди.
Учасники форвардного ринку підпадають під кредитний ризик, оскільки кожна із сторін може не виконати угоду, хоча передбачено штрафні санкції за невиконання умов угоди. На ф’ючерсному ринку функціонують клірингові палати, які гарантують виконання угод.
7.Суть і види опціонів.
Опціон – один із видів строкових угод, які можуть укладатися як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Залежно від прав, що надаються власнику (покупцю) опціону, опціони поділяються на опціони на продаж та опціони на купівлю.
Опціон на продаж дає власнику (покупцю) опціону право на продаж через визначений час за наперед обумовленою ціною певного виду фінансового чи іншого активу. Продавець такого опціону зобов’язаний купити такий актив у покупця опціону.
Опціон на купівлю дає власнику право на купівлю через визначений час за наперед обумовленою ціною певного активу, який йому зобов’язаний продати продавець опціону.
Опціон на відміну від ф’ючерсної чи форвардної угоди є угодою “несиметричною”. В той час коли ф’ючерсні та форвардні угоди є обов’язковими для виконання обома учасниками угоди, опціон дає власнику право виконати чи не виконати угоду, а для продавця є обов’язковим для виконання. Опціон виконується, коли ситуація на ринку сприятлива для покупця опціону і несприятлива для продавця. Продавець опціону приймає на себе ризики, пов’язані з несприятливими ціновими змінами на ринку і за це отримує від покупця винагороду – премію, яку називають ціною опціону. Ціну активу, зафіксовану в опціонному контракті, за якою буде проданий цей актив, називають ціною виконання.
Переваги опціонів полягають у тому, що прибуток покупця опціону не обмежується, як це властиво для інших інструментів хеджування. Крім того, опціон обмежує ризик покупця величиною опціонної премії, яка визначається в момент укладання контракту, що дає змогу планувати діяльність у напрямі компенсації ймовірних втрат за опціоном.
Головним недоліком опціонів є їх висока вартість (близько 3-5% від суми угоди). Іншими недоліками є необхідність виплати всієї опціонної премії наперед, тобто в момент укладання угоди, а також щодо біржових опціонів – це стандартні суми, терміни виконання та види базових фінансових інструментів, що не завжди відповідають потребам учасників ринку.