Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 1. Предмет, метод, система та джерела фінансового права (2 год.)
Лекція 1. (2 год.)
Мета заняття: Ознайомити студентів з поняттям, принципами фінансового права; зовнішньою та внутрішньою будовою фінансового права; основними джерелами фінансового права; навчити користуватись нормативно-правовою базою; формувати у студентів правове мислення; прививати любов до обраної професії.
План
Рекомендована література: 1-16, 19, 22, 23, 25, 26, 28
фінансового права
Фінансове право – це система норм права, що регулюють розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів з метою створення державних та муніципальних фондів грошових коштів для задоволення суспільних потреб.
Фінансове право – це сукупність правових норм, що регулюють відносини у сфері формування, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, необхідних для забезпечення функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Види фінансового права:
1. Матеріальне фінансове право – це система матеріальних норм, що визначають права та обов’язки суб’єктів фінансового права у сфері мобілізації, розподілу та перерозподілу ВВП та НД.
2. Процесуальне фінансове право – система процедурних норм, які визначають порядок дій суб’єктів фінансових правовідносин у випадку порушення матеріальних норм права.
Принципи фінансового права:
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються та припиняються у сфері фінансової діяльності держави. П. М. Годме зазначає, що фінансове право - це галузь публічного права, предметом якого є норми, що регулюють державні фінанси. При цьому автор цілком справедливо підкреслює публічний характер фінансового права у країні, що має розвинуту ринкову економіку. У відносинах, пов'язаних з формуванням і витрачанням коштів централізованих і децентралізованих фондів, необхідних державі для виконання її функцій, завжди виявляється владно-організуюча роль держави в розподілі й перерозподілі національного доходу та ВВП. Саме тому такі відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.
Предмет фінансового права – це суспільні відносини, що виникають в процесі мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фінансових фондів грошових коштів, що забезпечують виконання державою своїх функцій.
До предмету фінансового права входять:
1. відносини щодо фінансової діяльності держави, в тому числі щодо здійснення фінансового контролю.
2. бюджетні відносини:
- бюджетний устрій;
- бюджетний процес.
3. податкові відносини – це однорідні суспільні відносини, що визначають порядок надходження коштів від платників до бюджетів (державного і місцевого) у формі податків і зборів.
4. грошово-кредитні відносини:
- банківські відносини – це відносини щодо здійснення банківських операцій та надання банківських послуг;
- грошовий обіг та розрахунки (готівкові та безготівкові);
- відносини валютного регулювання та валютного контролю.
Ознаки відносин, що становлять предмет фінансового права:
- фінансові відносини;
- виникають в результаті здійснення фінансової діяльності;
- один із суб’єктів цих відносин наділений владними повноваженнями;
- владні відносини;
- забезпечуються силою державного припису;
- об’єктом є грошові фонди;
- майновий характер.
Метод фінансово-правового регулювання - це сукупність засобів впливу з боку держави на учасників фінансово-правових відносин. Основним методом фінансового права є метод владних приписів, який за своєю структурою є органічно цілісною системою безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.
Метод владних приписів характерний для публічних галузей права - конституційного, адміністративного та кримінального. Однак у кожній галузі він застосовується залежно від предмета правового регулювання. Оскільки фінансове право пов'язане з фінансовою діяльністю держави, метод владних приписів являє собою органічну систему, що уособлює цілісність юридичних фактів, з якими пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин, юридичний статус їхніх суб'єктів, розподіл прав та обов'язків між ними, встановлення санкцій за порушення приписів фінансових правових норм та порядок їх застосування.
Беручи до уваги специфічний зміст фінансової діяльності, метод владних приписів проявляється у змісті конкретних фінансових правовідносин та у складі їх учасників. Владні приписи стосуються забезпечення фінансової діяльності держави: визначення розміру та порядку справляння податків, інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів; визначення повноважень розпорядників бюджетних коштів; встановлення порядку розподілу компетенції між учасниками бюджетних відносин; здійснення бюджетних трансфертів; порядку використання фінансових ресурсів, у тому числі шляхом кошторисно-бюджетного фінансування; правового забезпечення державного боргу; здійснення грошово-кредитної діяльності тощо.
Для державно-владних приписів у сфері фінансової діяльності характерні такі риси, як категоричність та відсутність оперативної самостійності. Пояснюється це насамперед тим, якого значення надає держава фінансам для її стабільного функціонування та забезпечення суверенітету. Будь-які приписи у сфері фінансів мають категоричний характер. Наприклад, несплата своєчасно податку тягне за собою у будь-якому разі обов'язок застосування санкцій з боку держави через уповноважений орган - державну податкову службу. При стягненні таких санкцій наявність суб'єктивної вини, на відміну від адміністративних або кримінальних відносин, не має значення. Вчинення правопорушення автоматично тягне за собою застосування встановлених санкцій.
Поряд із методом владних приписів, для фінансового права характерні метод субординації, метод погодження, метод рекомендації тощо, що поступово поширюються. Особливо це стосується сфери муніципальних фінансів, де органи місцевої влади та самоврядування дістають більшу самостійність у реалізації своїх повноважень, у тому числі й у фінансовій сфері. Хоч зазначені методи, як правило, застосовуються разом з основним методом фінансового права - методом владних приписів.
Рис. 1. Метод фінансово-правового регулювання
Отже, фінансове право - це публічна галузь права, яка містить сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі створення, розподілу й використання фондів коштів (фінансових ресурсів) держави та органів місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їх завдань та функцій.
2. Система та джерела фінансового права
Фінансове право – це галузь права, що має свою фінансову систему в якій виділяються комплекси однорідних норм фінансового права, що регулюють суспільні відносини з приводу розподілу та перерозподілу ВВП та НД.
Новий підхід до розуміння системи фінансового права:
Сучасна система фінансового права сформувалась в 50-х роках Халфіною Р.О. (загальна, особлива).
Загальна частина фінансового права включає поняття фінансової системи, фінансової діяльності, принципи, методи фінансового права, поняття фінансів, інститут фінансового контролю.
Особлива частина складається із державного та місцевих бюджетів, державних та місцевих доходів, державного та місцевого боргу, державного страхування, державних та місцевих видатків, інститут валютного контролю, інститут емісії та обігу.
Джерела фiнансового права - це правовi акти органiв законодавчої, виконавчої влади i мiсцевого самоврядування, в яких мiстяться норми фiнансового права.
Джерелами фінансового права є форми вираження правотворчої діяльності держави з приводу прийняття компетентними державними органами нормативних актів, що встановлюють норми фінансового права. Джерело фінансового права повинно встановлювати певні правила поведінки, які виключають його індивідуалізацію стосовно окремого суб’єкта; воно повинно бути видано компетентним органом; мати чітку відповідність матеріальної та процесуальної сторони функціонування фінансового механізму.
Головним джерелом фінансового права є Конституція України, в якій закріплено основи правової організації фінансової діяльності держави, її суб'єктивний склад в цілому і за окремими її напрямками, зокрема,. Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи.
На відміну від інших галузей права, будь-якого моно джерела у вигляді кодексу або іншого акту фінансове право не має. І цей факт, на думку вчених, відображає недостатній рівень розвитку науки фінансового права. Однак існує кодифікований акт з бюджетного права – Бюджетний кодекс України. Відсутні поки ще в Україні і кодифіковані джерела з окремих розділів фінансового права, наприклад, Податковий кодекс, проект якого розглядається Верховною Радою України. В перспективі ймовірним є прийняття Основ фінансового законодавства. Але зараз існують законодавчі акти, в яких у систематизованому вигляді викладені правові норми, що регулюють окремі сторони фінансової діяльності держави.
Враховуючи чисельність джерел фінансового права, виникає потреба в їх класифікації, яка здійснюється за різними підставами. Так, за територіальною ознакою їх можна поділити на загальнодержавні (нормативні акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади тощо) та місцеві нормативні акти (наприклад, фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування).
За характером правових норм джерелами фінансового права є нормативні (акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами у встановленому порядку) та ненормативні акти (такі, що не містять норм загального характеру).
За властивостями правового регулювання та характеру встановлення джерела фінансового права виділяються:
а) нормативні правові акти, які є основними, а в більшості випадків і єдиними джерелами фінансового права. В окремих випадках усі інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акту;
б) звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку. У фінансовому праві найчастіше йдеться про звичай як джерело права, стосовно якого є відсилка у законі;
в) прецедент, специфіка якого полягає в тому, що правозастосовчий орган фактично виступає в якості нормотворчої структури. Широке розповсюдження як джерело фінансового права набув в державах англосаксонської правової системи і, особливо за наявності вад у законодавстві;
г) міжнародні договори, які набувають важливого значення при врегулюванні подвійного оподаткування. Застосування цього джерела фінансового права не завжди однозначне. Міжнародні договори наділені різною юридичною силою. Як правило, вони мають перевагу над національним законодавством, але є винятки, наприклад, у бюджетному праві.
3. Конституція як основне джерело фінансового права
КУ містить принципові положення на яких ґрунтується фінансове право.
Групи конституційних норм:
Ст. 67, 85, 95-98, 98, 99, 116, 138, 141-143.
4. Місце фінансового права у системі права України
Фінансове право є складовою частиною єдиної системи права України і має свою специфічну особливість, яка полягає по-перше у призначенні фінансового права та предметі і методі правового регулювання.
Підходи до розуміння місця фінансового права у системі права України:
А) Фінансове право, як самостійна галузь права;
Б) Взаємозв’язок фінансового права з конституційним правом, адміністративним правом, цивільним правом.
Взаємозв’язок фінансового права з конституційним правом
Предметом конституційного права є норми, що закріплені принципи організації системи ОДВ, ОМС, в тому числі і тих, які мають загальну чи спеціальну компетенцію. (ст. 92 загальні компетенції ПУ, ВРУ, КМУ; органи спеціальної компетенції – ст. 98, 100 КУ : Рахункова палата, НБУ)
Відмінність: КУ розкриває правовий статус ОДВ та ОМС, а фінансово-правові норми розкривають їх повноваження у розподілі та перерозподілі ВВП та НД.
Взаємозв’язок фінансового права з адміністративним правом
АП – регулює відносини у сфері управління;
ФП – лише управління при розподілі і перерозподілі ВВП та НД.
Взаємозв’язок фінансового права з цивільним правом
ЦП – регулює майнові відносини;
ФП – регулює відносини при розподілі та перерозподілі ВВП.