Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2.1. Облік готівки, грошових коштів, їх еквівалентів та грошових документів.
До грошових коштів підприємства відносяться не обмежені для використання гроші та грошові документи на поточних та інших рахунках, у касі підприємства, а також еквіваленти грошових коштів. Не відносяться до грошових коштів та їх еквівалентів такі, що є обмежені у використанні: "заморожені " кошти на рахунках на невизначений термін, грошові документи та поточні інвестиції, які проблематично обміняти без втрат на грошові кошти. Якщо підприємство має обмеження на використання певних сум грошових коштів на період, що перевищує дванадцять місяців, то вони облікуються у складі необоротних активів і відображаються на рахунку 18 "Інші необоротні матеріальні активи". Вільні грошові кошти підприємства зберігаються на рахунках у банках: поточних в національній та іноземній валютах та інших рахунках у банку та в касі підприємства. В Україні існує обмеження на зберігання грошових коштів в касі та використання готівки. Суми в касі можуть зберігатися ними лише в розмірах, встановлених банком. Валютні кошти обліковуються за видами валют та в перерахунку на національну валюту України. Перерахунки проводяться на дату операції або на дату складання фінансової звітності за курсом НБУ. Для приймання, зберігання і витрачання готівки підприємство має касу. Каса підприємства — це приміщення або місце проведення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівки, інших цінностей та касових документів. Порядок ведення касових операцій визначається Положенням про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637.
Документування касових операцій регламентується Наказом Міністерства статистики України від 15.02.1996 року за №51 "Про затвердження типових форм первинного обліку касових операцій".
Наказом визначено форми первинних документів з обліку касових операцій та порядок їх ведення. Усі підприємства, залежно від виду діяльності та форми власності, повинні використовувати такі документи для обліку касових операцій:
— Форма № КО — 1 "Прибутковий касовий ордер";
— Форма № КО — 2 "Видатковий касовий ордер";
— Форма № КО — 3 "Журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових документів" ;
- Форма № КО - 4 "Касова книга".
Підставою для оприбуткування коштів, одержаних з банку, є грошовий чек, на основі якого також виписується прибутковий касовий ордер.
Видача готівки з каси здійснюється на підставі видаткових касових ордерів, які виписуються бухгалтером і попередньо реєструються у Журналі реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів. У момент здійснення операції видачі грошей ордер реєструється у касовій книзі. Гроші за касовими ордерами видаються і оприбутковуються лише в день їх заповнення.
Журнал реєстрації прибуткових та видаткових касових ордерів побудований таким чином, щоб за його даними можна було контролювати факти надходження та виплати грошей. Не маючи права заповнювати ордери, касир не зможе не оприбуткувати надходження коштів або здійснити несанкціоновані видачі коштів на непередбачувані потреби.
До обов'язків касира входить заповнення касової книги.
Касова книга — документ бухгалтерського обліку визначеної форми та графлення, який використовується для обліку наявності та руху готівки в касі підприємства.
Кожне підприємство може мати лише одну касову книгу. Аркуші книги нумеруються, шнуруються. Їх кількість завіряється на останній сторінці підписами керівника та головного бухгалтера підприємства круглою печаткою підприємства.
Записи в касовій книзі здійснюються кожного дня, у якому відбуваються операції руху готівки. Для записів на один день відводиться один аркуш. Аркуш касової книги заповнюється вручну в двох екземплярах через копіювальний папір. Жодні виправлення та підчистки в касовій книзі не допускаються. У кінці дня, у якому відбувались операції руху готівки, касир виводить залишок коштів в касі. Другий екземпляр аркуша касової книги є відривним і називається звітом касира.
Касову книгу можна вести в електронному форматі з дотриманням форми, розміру, графлення та порядку заповнення, передбачених до її заповнення у паперовому вигляді. Вона повинна бути надрукована за вимогою контролюючих органів.
2.2. Облік розрахунків з дебіторами, кредиторами, за податками та з оплати праці.
Розрахунки з дебіторами та кредиторами пов’язані з вхідними та вихідними фінансовими потоками. Стан цих розрахунків у певний момент часу розкривається через суми дебіторської та кредиторської заборгованості на цей момент. Таким чином, облік розрахунків з дебіторами та кредиторами полягає у визначенні сум дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства, оцінки і класифікації їх для відображення у фінансовій звітності.
Найбільш загальна класифікація дебіторської та кредиторської заборгованості за строками погашення — це поділ її на довгострокову і поточну. Заборгованість визнається поточною, якщо вона має бути погашена протягом одного року, або операційного циклу, якщо він довший за один рік. Відповідно дебіторська заборгованість, строк погашення якої становить більше одного року від дати балансу, — вилучається з розділу «Оборотні активи» балансу підприємства і відображається у рядку 050 балансу. Аналогічно і з кредиторською заборгованістю. Для наведення інформації щодо довгострокової кредиторської заборгованості у пасиві балансу підприємства передбачено окремий розділ.
Для обліку розрахунків із дебіторами (дебіторської заборгованості) призначено рахунки синтетичного обліку 34 «Короткострокові векселі одержані» (активний), 36 «Розрахунки з покупцями та замовниками», 37 «Розрахунки з різними дебіторами» (активні або активно-пасивні) та пасивний рахунок 38 «Резерв сумнівних боргів».
Для узагальнення інформації про розрахунки з працівниками по заробітній плат призначений пасивний рахунок 661 "Розрахунки по оплаті платі".
По кредиту цього рахунку відображаються суми нарахованої заробітної плати, допомоги по тимчасовій непрацездатності за перші 5 днів, премії, матеріальні допомоги за рахунок фонду оплати праці тощо.
По дебету цього рахунку відображаються утримання із зарплати, її виплата, а також сума зарплати, що не отримана в строк і віднесена на рахунок "Депоненти".
До рахунку 661 відкривається ряд субрахунків, на яких відображаються операції пов'язані з оплатою праці:
663 "Розрахунки з працівниками за товари, продані в кредит";
664 "Розрахунки з працівниками за безготівковими перерахуваннями на рахунки з вкладів у банках";
665 "Розрахунки з працівниками за безготівковими перерахуваннями внесків за договорами добровільного страхування";
666 "Розрахунки з членами профспілок по безготівкових перерахуваннях сум членських профспілкових внесків";
667 "Розрахунки з працівниками за позиками банків";
668 "Розрахунки за виконавчими документами та інші утримання";
669 "Інші розрахунки за виконані роботи".
2.3. Облік виробничих запасів
Необхідною умовою підтримання виробництва сільськогосподарської продукції на певному рівні є постійна наявність частини оборотних активів у матеріальній формі (виробничі запаси). Так, щоб здійснювався процес виробництва, господарство повинно мати в необхідних розмірах запаси посівного матеріалу, кормів, палива, мінеральних добрив та засобів захисту рослин і тварин, запасних частин та інших виробничих запасів. При їх використанні ростуть витрати на виробництво. Результатом процесу виробництва є створення готової продукції і виробничі запаси переходять у форму готової продукції.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» запаси визнаються активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримує в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням та їх вартість може бути достовірно визначена. Запаси — це активи, які:
утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукції виробництва;
утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством.
Щоб правильно організувати облік, всі виробничі запаси в сільськогосподарських підприємствах поділяються на такі класифікаційні групи:
насіння і садивний матеріал;
корми — концентровані, грубі, соковиті, тваринного походження, мінеральні корми тощо;
нафтопродукти — гас, бензин, дизельне паливо, нігрол, автол, дизельне масло, солідол, технічний вазелін тощо;
тверде паливо — дрова, вугілля, торф, брикет тощо;
різна сільськогосподарська сировина для переробки на млинах, крупорушках, олійницях, сушарках тощо;
запасні частини і ремонтні матеріали;
готова продукція, виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним та якісним характеристикам, передбаченим договором або іншим нормативно-правовим актом;
товари у вигляді матеріальних цінностей, придбані (отримані) та утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» до запасів віднесено також незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою і складанням деталей, вузлів, виробів та незакінчених технологічних процесів. Незавершене виробництво на підприємствах, що виконують роботи та надають послуги, складається з витрат на виконання незакінчених робіт (послуг), щодо яких підприємством ще не визнано доходу.
Для вірного визначення кількісних та якісних показників господарської діяльності підприємства велике значення мають наукові методи їх обчислення, особливо оцінки запасів.
Оцінка запасів — це спосіб вираження їх у грошовому вимірнику, а сам процес оцінювання полягає в проведенні факту господарського життя у відповідність з комплексом уявлень про ці факти.
Згідно з діючими нормативними документами одержані виробничі запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. П(С)БО 9 “Запаси” визначає, які саме витрати формують первісну вартість запасів.
2.4. Облік необоротних активів, нарахованої амортизації, капітальних та фінансових інвестицій.
У процесі виробництва основні засоби втрачають свою споживну вартість і переносять її на створюваний з їх участю продукт. Внаслідок цього основні засоби втрачають виробничі якості і, якщо вони не можуть бути відновлені шляхом ремонту або модернізації чи відновлення стає економічно невигідним, їх ліквідовують.
Таким чином, у процесі виробництва відбувається кругообіг вартості основних засобів. Так, їх вартість у вигляді амортизаційних відрахувань включається в собівартість виробленої продукції. У процесі її реалізації надходить виручка. Частина цієї виручки є відшкодуванням зношених основних засобів і спрямовується на капітальні вкладення для оновлення основних засобів.
Необхідно розрізняти терміни "знос" і "амортизація". їх використовують для пояснення одного і того ж явища, проте вони відображають різні процеси. Якщо знос означає поступову втрату вартості (тобто втрату фізичних і моральних якостей) основних засобів у процесі виробництва, то амортизація показує поступове перенесення вартості основних засобів у міру їх зносу на новостворюваний продукт.
Порядок нарахування і використання амортизаційних відрахувань у бухгалтерському обліку визначено законодавством та П(С)БО 7 "Основні засоби".
Для узагальнення інформації про нараховану амортизацію та індексацію зносу необоротних активів, що підлягають амортизації, передбачено пасивний контрактивний рахунок 13 "Знос (амортизація) необоротних активів". За кредитом рахунку 13 відображається нарахування амортизації необоротних активів, а за дебетом її зменшення. Узагальнення інформації про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 10 "Основні засоби", відображається на субрахунку 131 "Знос основних засобів", а узагальнення інформації про суму зносу тих необоротних активів, облік яких ведеться на рахунку 11 "Інші необоротні матеріальні активи", здійснюється на субрахунку 132 "Знос інших необоротних матеріальних активів". Аналітичний облік за рахунком 13 ведеться відповідно за видами основних засобів та інших необоротних матеріальних активів.
Облік зносу (амортизації) необоротних активів відображається в журналі № 4, а в сільськогосподарських підприємствах - в журналі-ордері № 4А с.г.
Таблиця 6.10. Кореспонденція рахунків за обліком нарахування амортизації основних засобів
|
Зміст господарських операцій |
Кореспонденція рахунків |
|
|
дебет |
кредит |
|
|
Нарахована амортизація основних засобів, пов'язаних з капітальним будівництвом |
151 "Капітальне будівництво" |
131 "Знос основних засобів" |
|
Нарахована амортизація основних засобів, пов'язаних з придбанням або виготовленням основних засобів |
152 "Придбання (виготовлення) основних засобів" |
131 "Знос основних засобів" |
|
Нарахована амортизація основних засобів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом |
23 "Виробництво" |
131 "Знос основних засобів" |
|
Нарахована амортизація основних засобів загальновиробничого призначення |
91 "Загальновиробничі витрати" |
131"Знос основних засобів" |
|
Нарахована амортизація основних засобів адміністративного призначення |
92 "Адміністративні витрати" |
131 "Знос основних засобів" |
|
Нарахована амортизація основних засобів, пов'язаних зі збутом продукції (робіт, послуг) |
93 "Витрати на збут" |
131 "Знос основних засобів" |
В Україні використовується спрощений варіант обліку нарахування амортизації (дебет рахунків, на яких обліковують об'єкти витрат, і кредит рахунку 13), але він позбавляє можливості мати інформацію про джерела на капітальні інвестиції. Механізм нарахування амортизації зі створенням амортизаційного фонду можна здійснити за допомогою рахунків діючого Плану рахунків. Для цього пропонуємо до рахунку 42 "Додатковий капітал" додати окремий субрахунок 427 "Амортизаційний фонд", який буде кореспондувати з рахунком 39 "Витрати майбутніх періодів".
Необоротні активи - це сукупність матеріально-речових і нематеріальних цінностей та об'єктів, які належать установі, забезпечують її функціонування і мають очікуваний термін корисної дії чи експлуатації понад один рік.
Термін корисної експлуатації встановлюється міністерством за відомчою підпорядкованістю або (якщо нормативні документи відсутні) самостійно бюджетною установою при придбанні об'єкта. При встановленні терміну корисної експлуатації необхідно враховувати очікуване використання активу, очікуваний фізичний знос, а також інформацію приведену в паспорті чи довідкових даних.
З метою бухгалтерського обліку необоротні активи поділяються на три групи:
- основні засоби;
- інші необоротні матеріальні активи;
- нематеріальні активи.
За функціональним призначенням необоротні активи поділяються на основні, допоміжні. Функціональне призначення необоротних активів - це сфера обслуговування діяльності установи. Ті необоротні активи, що призначені для використання їх при виконанні статутних функцій є основними (навчальні, лікарняні, лабораторні корпуси, навчальне, медичне, лабораторне, наукове обладнання, книгосховища тощо). Допоміжні необоротні активи використовуються з метою забезпечення виконання основних функцій. До них належать: адміністративні корпуси, транспортні засоби адміністративного призначення, канцелярське і господарське обладнання управлінських структурних підрозділів.
За матеріально-речовою формою розрізняють:
- матеріальні необоротні активи;
- нематеріальні активи.
За ступенем використання вирізняють діючі та недіючі.
Діючі активи - це такі, що використовуються в діяльності установи. Окремі активи можуть бути на складі в запасі, або ж не експлуатуватись у зв'язку з модернізацією, капітальним ремонтом тощо. Такі об'єкти є недіючими. Методика обліку активів, як діючих так і не діючих не відрізняється.
За належністю виділяють власні та орендовані необоротні активи.
До власних активів належать, ті що отримані установою з різних джерел відповідно до законодавства та зараховані на баланс установи. При їх надходженні кожному окремому об'єкту присвоюється інвентарний номер та відкривається інвентарна карта обліку основних засобів.
Джерела придбання необоротних активів є визначальною характеристикою при відображення в обліку необоротних активів. Адже, одночасно з оприбуткуванням необоротних активів в обліку здійснюється другий запис по відображенню фактичних видатків та створенню фондів в необоротних активах.
Основними завданнями обліку необоротних активів є:
1 - своєчасне і повне документальне оформлення і відображення в облікових регістрах надходження, переміщення і вибуття основних засобів;
2 - контроль за збереженням та ефективним використанням кожного об'єкта;
3 - нарахування зносу відповідно до чинних норм і правил;
4 - повне відображення витрат на ремонт і модернізацію;
5 - достовірна оцінка їх в звітності;
6 - точне визначення результатів ліквідації необоротних активів;
7 - отримання інформації та забезпечення нею користувачів для визначення розрахунково-аналітичних показників установи.
Більшість матеріальних і нематеріальних необоротних активів надходять на підприємство внаслідок здійснення капітальних інвестицій.
Капітальні інвестиції - це сукупність витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів.
За економічним змістом вони являють собою основне джерело простого та розширеного відтворення.
Капітальні інвестиції класифікують за такими ознаками: за структурою (капітальне будівництво, придбання основних засобів, придбання інших необоротних матеріальних активів, формування основного стада); призначенням (капітальні інвестиції, які здійснюються для виробничої і невиробничої сфери діяльності); ступенем готовності (закінчені об'єкти, незавершене виробництво); способом організації (господарський, підрядний, змішаний).
У сільськогосподарських підприємствах в окрему групу капітальних інвестицій слід виділити витрати на закладання і вирощування багаторічних насаджень, меліорацію та іригацію земель.
Завдання бухгалтерського обліку такі:
- правильне і своєчасне оформлення документів з відображення обсягів будівельно-монтажних робіт і витрат на капітальні інвестиції з придбання або створення інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів;
- об'єктивне і достовірне формування вартості об'єктів капітального інвестування;
- правильне відображення витрат на незавершене будівництво;
- контроль за дотриманням фінансової дисципліни;
- контроль за економним витрачанням матеріальних і трудових ресурсів на будівництво об'єктів.
Первинний облік обсягів і витрат капітальних інвестицій органі30вують залежно від виду капіталовкладень, способу виконання будівельно-монтажних робіт, а також каналів і способів придбання машин, обладнання та устаткування.
Кошторис - це документ, в якому зазначено суму коштів, необхідних для виконання робіт з будівництва (ремонту, реконструкції та ін.). Його складають проектні організації за замовленням господарств і використовують у плануванні обсягів капітальних інвестицій для контролю використання коштів на будівництво.
Зведений кошторис складають у разі будівництва кількох об'єктів на одному майданчику. Він включає вартість цих об'єктів, а також окремі види робіт і витрати загального характеру. За зведеним кошторисом проводять планування капітальних вкладень, їх фінансування, а також розрахунки між підрядною організацією і замовником.
Титульний список -це перелік об'єктів будівництва виробничого і невиробничого призначення, придбання машин та обладнання, закладання багаторічних насаджень. У ньому вказують початок і термін завершення робіт, потужності та кошторисну вартість об'єктів, обсяг робіт на поточний рік і весь період будівництва, завдання з уведення об'єктів у експлуатацію.
2.5. Облік доходів, витрат власного капіталу, витрат майбутніх періодів, забезпечень майбутніх витрат і платежів.
Капітал відображає власність. При створенні підприємства його стартовий капітал втілюється в активах і відображає їх вартість. На цьому етапі ще немає боргів" а тому:
Власний капітал = Активи.
На підприємстві використовується власний і залучений капітал. Власний капітал - це частка в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань:
Капітал = Активи - Зобов'язання.
Тобто, якби на підприємстві не було боргів, то сума власного капіталу дорівнювала б його активам. Співвідношення між капіталом і зобов'язаннями в різних підприємствах не однакове. Чим більшу частку займає власний капітал в активах підприємства, тим вища його незалежність. Власний капітал є основою для здійснення діяльності підприємства. Він показує ступінь незалежності та впливу його власників на підприємство. Формується власний капітал за рахунок внесків власників та накопичення сум доходу від діяльності підприємства.
Власний капітал складається зі статутного, пайового, додаткового і резервного капіталів. До власних джерел належить також нерозподілений прибуток.
Інформація про власний капітал наводиться в пасиві балансу за розділом І "Власний капітал". Для обліку власного капіталу призначені рахунки класу 4 "Власний капітал та забезпечення зобов'язань". Між складом статей балансу та бухгалтерськими рахунками з обліку власного капіталу є пряма узгодженість.
Забезпечення - зобов'язання з невизначеними сумою або часом погашення на дату балансу. Забезпечення можуть створюватися для відшкодування наступних (майбутніх) витрат:
- на виплату відпусток працівникам;
- додаткове пенсійне забезпечення;
- виконання гарантійних зобов'язань;
- реструктуризацію;
- виконання зобов'язань щодо обтяжливих контрактів.
Забезпечення створюється при виникненні внаслідок майбутніх подій зобов'язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства. Суми створених забезпечень визнаються витратами.
Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Залишок забезпечення переглядається на кожну дату балансу, у разі потреби коригується (збільшується або зменшується). Якщо немає ймовірності вибуття активів для погашення майбутніх зобов'язань, то сума такого забезпечення підлягає сторнуванню.
Рух коштів, які за рішенням підприємства резервуються для забезпечення майбутніх витрат і платежів та включення їх до витрат поточного періоду, обліковується на рахунку 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів". Це пасивний рахунок, за кредитом якого відображається нарахування забезпечень, за дебетом - їх використання.
Рахунок 47 "Забезпечення майбутніх витрат і платежів" має сім субрахунків:
- 471 "Забезпечення виплат відпусток";
- 472 "Додаткове пенсійне забезпечення";
- 473 "Забезпечення гарантійних зобов'язань";
- 474 "Забезпечення інших витрат і платежів";
- 475 "Забезпечення призового фонду (резерв виплат)";
- 476 "Резерв на виплату джек-поту, не забезпеченого сплатою участі у лотереї";
- 477 "Забезпечення матеріального заохочення".
2.6. Облік фінансових результатів.
Фінансовий результат діяльності підприємства характеризується показником прибутку або збитку. Отримання прибутку є основною метою будь-якої підприємницької діяльності. Від розміру отриманого прибутку залежать формування власного капіталу, виконання зобов'язань перед бюджетом, фінансування інвестицій, а також платоспроможність підприємства. Прибуток як головний показник ефективності діяльності підприємства виступає і як критерій визначення рівня виплат дивідендів, як визначальний фактор при встановленні рівня заробітної плати і винагороди адміністрації.
Завдання бухгалтерського обліку фінансових результатів полягає у визначенні кількісних і якісних параметрів фінансового результату: прибуток чи збиток; формування даних щодо фінансових результатів для потреб складання фінансової звітності й податкових декларацій; інформаційне забезпечення порядку розподілу прибутку та здійснення операцій щодо розрахунків за сумами належних до бюджету податків та обов'язкових платежів, з акціонерами та засновниками за нарахованими їм дивідендами, формування резервів власного капіталу тощо.
Загальне визначення прибутку зводиться до збільшення капіталу в результаті ведення господарської діяльності. Однак у бухгалтерському обліку перевагу надають терміну "чистий прибуток", що визначається як різниця між чистими доходами і валовими витратами.
Для обліку фінансових результатів використовують рахунки 79 "Фінансові результати" та 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)". Якщо рахунок 79 "Фінансові результати" є номінальним і на кінець звітного періоду закривається (сальдо немає), то рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" є пасивним і його сальдо відображається в балансі. На рахунку 79 "Фінансові результати" обліковуються на окремих субрахунках результати основної діяльності, фінансових операцій, іншої звичайної діяльності, надзвичайних подій. Основні вимоги до визнання складу та оцінки доходу викладені в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 "Дохід" та П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати".
сума отриманого прибутку відображається на рахунку 79 "Фінансові результати" за кредитом. Це сума чистого прибутку, оскільки нараховані податки й обов'язкові платежі з реалізації (продажу) на користь бюджету були враховані попередньо на рахунку 70 "Доходи від реалізації" до моменту перенесення його сальдо на рахунок 79 "Фінансові результати", а податок на прибуток був врахований на рахунку 98 "Податки на прибуток", а потім також відображений за дебетом рахунка 79 "Фінансові результати".
Для складання податкової декларації бухгалтерія веде податковий облік. Для обліку належної за даними бухгалтерського обліку суми податку на прибуток від звичайної діяльності та надзвичайних подій ведуть рахунок 98 "Податок на прибуток". За дебетом цього рахунка відображається нарахована сума податку на прибуток, а за кредитом — включення її до фінансових результатів на рахунку 79 "Фінансові результати".
Визначений фінансовий результат за рахунком 79 "Фінансові результати" переносять на рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)", при цьому дебетують рахунок 79 "Фінансові результати" і кредитують рахунок 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)".
На рахунку 44 "Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)" ведеться облік нерозподілених прибутків чи непокритих збитків поточного та минулих років, а також використаного в поточному році прибутку. За кредитом рахунка відображають отримання та збільшення прибутку від усіх видів діяльності, а за дебетом — збитки та використання прибутку. Облік на рахунку ведуть за субрахунками 441 "Прибуток нерозподілений", 442 "Непокриті збитки", 443 "Прибуток, використаний у звітному періоді" наростаючим підсумком з початку року — до його розподілу та списання після закінчення звітного року. Це відповідає встановленому порядку складання фінансової та податкової звітності.
Оподаткування фермерського господарства та податковий облік:
3.1. Фіксований сільськогосподарський податок.
Закон „Про фіксований с/г податок” визначає механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку, що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій формі.
фіксований сільськогосподарський податок - це податок, який не змінюється протягом визначеного Законом „Про фіксований с/г податок” терміну і справляється з одиниці земельної площі.
товарна сільськогосподарська продукція - це продукція сільськогосподарського виробництва, призначена для реалізації;
Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок таких податків і зборів (обов'язкових платежів):
· податку на прибуток підприємств;
· плати (податку) за землю;
· податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
· комунального податку;
· збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
· збору на обов'язкове соціальне страхування;
· збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;
· збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;
· плати за придбання торгового патенту на здійснення торговельної діяльності; збору за спеціальне використання природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського господарства).
Інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування", сплачуються сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України.
Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є
· сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законами України,
· селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.
Платниками цього податку також є суб'єкти господарювання, утворені в результаті реорганізації сільськогосподарського підприємства - платника фіксованого сільськогосподарського податку (незалежно від терміну реорганізації), які також займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції.
Новостворені суб'єкти господарювання, основним видом діяльності яких є виробництво (вирощування), переробка та збут сільськогосподарської продукції, у рік створення є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.
Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель водного фонду, які використовуються рибницькими, рибальськими та риболовецькими господарствами для розведення, вирощування та вилову риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах).
У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ сільськогосподарських угідь, у зв'язку з набуттям права землевласника або землекористувача відповідно землевласник чи землекористувач зобов'язаний здійснити уточнення сум податкових платежів на період до закінчення податкового року і протягом місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за місцем розташування земельної ділянки та до органу державної податкової служби за місцем знаходження платника податку.
Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки.
Сплата податку проводиться щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем базового звітного (податкового) місяця у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:
у I кварталі - 10 відсотків;
у II кварталі - 10 відсотків;
у III кварталі - 50 відсотків;
у IV кварталі - 30 відсотків.
Обов'язки з доставки товарної сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і організацій в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку покладаються на платників податку.
Платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий рахунок відділень Державного казначейства України у районах за місцем розташування земельної ділянки.
3.2. Податок з доходів фізичних осіб.
Податок на доходи фізичних осіб – прямий податок, що залежить від результату господарської діяльності, а саме від доходу фізичної особи. Згідно Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI, платниками податку є :
- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;
- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;
- податковий агент
З 1 січня 1012 р. вступили в дію всі норми Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 07.07.2011 № 3609-VI. Зазначеним Законом удосконалено наведене у ст. 164 Податкового кодексу визначення бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб, що має усунути різночитання цієї норми. Так, установлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, що підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду [2].
І об’єктом, і джерелом сплати податку виступає дохід фізичної особи резидента і нерезидента. Об’єктом оподаткування резидента виступає загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, а також доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування та іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Об'єктом оподаткування нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні, а також доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Також у Податковому кодексі України приділяється увага податковим соціальним пільгам. Платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного працедавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги, яка може становити 100%, 150% та 200% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року. Право на отримання податкової соціальної пільги мають соціально незахищені верстви населення, які отримують доходи, що не перевищують суму місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помножену на коефіцієнт 1,4 та округлену до найближчих 10 гривень. У 2012 році ця сума становить 1500 грн. Проте в Податковому кодексі України також передбачено, що до 2015 року розмір «звичайної» соціальної пільги становитиме 50% розміру прожиткового мінімуму, що у 2012 році складе 536,5 грн.
Також платник ПДФО має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами. Пунктом 166.3. ПКУ визначено перелік витрат, дозволених до включення до податкової знижки з ПДФО. До таких витрат віднесено частину суми процентів, сплачених за користування іпотечним житловим кредитом, пожертвування та благодійні внески, кошти, сплачені на користь закладів освіти, охорони здоров'я тощо. Загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата та з урахуванням інших вимог законодавства.
Після прийняття Податкового кодексу надходження від податку на доходи фізичних осіб значно зросли, в січні 2011 р. порівняно з січнем 2010р. на 4286,7 тис. грн. або на 25,6 %, в лютому 2011 року порівняно з лютим 2010 року на 6398,8 тис. грн. або на 32,1 %, в березні 2011 року порівняно з березнем 2010 року на 3695,7 тис. грн. або на 18,5 %. Така статистика свідчить про ефективність проведених реформ законодавства та про підвищення ролі ПДФО як бюджетоутворюючого чинника.
3.3. Плата за землю.
Початок року завжди був і залишається часом, коли підприємства, що мають земельні ділянки, подають до органу державної податкової служби звітність з плати за землю. У 2012-му, як і в минулому році, доведеться звітувати за правилами, встановленими Податковим кодексом, а вони вже встигли зазнати певних змін
Загальні положення
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. № 2768-III (ЗКУ), використання землі в Україні є платним. А Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (ПКУ) встановлює, що плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Це положення ПКУ не є новиною, такий поділ існував і раніше — відповідно до Закону № 2535 Сноска 1 . ПКУ дає таке визначення цим поняттям:
— земельний податок — обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. 14.1.72 ст. 14 ПКУ);
— орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності — обов’язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. 14.1.136 ст. 14 ПКУ).
У контексті цієї статті ми більше говоритимемо про земельний податок, оскільки саме з ним підприємства мають справу найчастіше. Платниками цього податку є:
— власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);
— землекористувачі.
. власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно
. землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди
Об’єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Зазначимо, що в ПКУ є визначення лише терміну земельної ділянки. Під нею розуміють частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами. А щодо частки (паю), то це поняття досить часто зустрічається в ЗКУ та є спадком від процесів приватизації, які відбувалися в Україні.
База оподаткування, як і до запровадження ПКУ, залежить від того, чи проведена грошова оцінка земельної ділянки. Якщо проведена — то базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а якщо грошова оцінка не проводилась — то площа земельних ділянок.
Земельний податок в населених пунктах
Більшість підприємств розташовані в межах тих чи інших населених пунктів. Сума земельного податку, що підлягає сплаті тут, як і в загальному випадку, залежатиме від того, проводилась чи ні грошова оцінка земельної ділянки. Для земель населених пунктів, грошову оцінку яких не проведено, як і раніше, ставка податку встановлюється за 1 м2 площі ділянки залежно від кількості жителів, що проживають у населеному пункті.
Пільги
Усі пільги зі сплати земельного податку умовно можна поділити на ті, що надаються платникам податку — фізичним (ст. 281) та юридичним особам (ст. 283 ПКУ). Перша з названих категорій пільг додатково поділяється на пільги, надані окремим категоріям громадян (зокрема, інвалідам першої і другої груп; фізичним особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років; пенсіонерам за віком; ветеранам війни та чорнобильцям), та пільги, надані всім фізичним особам (на одну земельну ділянку за кожним видом використання у межах граничних норм) за умови дотримання певного режиму використання земель (наприклад, для ведення особистого селянського господарства — у розмірі не більш двох гектарів; для ведення садівництва — не більш 0,12 гектара тощо).
Щодо пільг, наданих юридичним особам, то вони, як правило, мають чітке соціальне забарвлення і рідко можуть бути використані звичайними комерційними підприємствами. До таких пільг, зокрема, можна віднести пільги, надані дитячим санаторно-курортним та оздоровчим закладам (у тому числі тим, що перебувають на балансі підприємств); підприємствам та організаціям, заснованим громадськими організаціями інвалідів (з урахуванням обмежень щодо частки інвалідів в середньооблікової чисельності штатних працівників та у разі наявності дозволу на право користування такою пільгою); підприємствам фізкультурно-спортивної спрямованості тощо.
Від сплати податку, щоправда, на період дії фіксованого сільськогосподарського податку, звільняються власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі за умови передавання земельних ділянок та земельних часток (паїв) в оренду платникові фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП).
Подання звітності
У п. 286.2 ст. 286 ПКУ зазначено, що платники (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного органу ДПС за місцем розташування земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік, з розбивкою річної суми однаковими частками за місяцями.
3.4. Збір за забруднення навколишнього середовища.
Платники, порядок розрахунку і сплати збору
Платниками збору, згідно з п. 2.1 Інструкції №162, є резиденти (юрособи, фізособи - СПД) і постійні представництва нерезидентів, що здійснюють на території України, а так само в межах її континентального шельфу і винятковій (морській) економічній зоні викиди, скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів (далі особи, що здійснюють забруднення).
Під викидами забруднюючих речовин маються на увазі викиди, що здійснюються в атмосферне повітря стаціонарними (котельні, заводи, фабрики й ін.) і пересувними (автомобільний, залізничний, водяний, повітряний транспорт) джерелами забруднення, під скиданнями забруднюючих речовин - їхні скидання у водойми, а під розміщенням відходів - їхнє розміщення на смітниках, спеціальних місцях поховання й ін.
Оскільки забруднюючі речовини виникають тільки внаслідок експлуатації джерел забруднення, то з цього випливає, що платниками збору є тільки ті особи, що здійснюють експлуатацію джерел забруднення, тобто їхні власники чи орендарі.
Особи, що планують використовувати у своїй виробничій діяльності стаціонарні джерела забруднення (власні чи орендовані) перш ніж приступити до їх експлуатації повинні одержати на це дозвіл в органів Мінекоресурсів (п. 2 Порядку №303). Мінекоресурси веде облік осіб, що отримали такий дозвіл і надає відомості про них в органи ДПС. Ті особи, що експлуатують пересувні засоби, що здійснюють забруднюючі викиди, дозвіл на їхню експлуатацію в Мінекоресурсів одержувати не повинні, однак це не позбавляє їх від обов’язків сплачувати даний збір (п. 2.4 Інструкції №162).
Для осіб, що використовують стаціонарні джерела забруднення, що здійснюють скидання у водойми і розміщення відходів Мінекоресурсів чи місцеві органи влади встановлюють ліміти на забруднення. Якщо такою особою установлені ліміти будуть перевищені, то збір за таке перевищення сплачується в п’ятикратному розмірі (п. 8 Порядку №303) 1 . У випадку, якщо підприємство здійснює скидання забруднюючих речовин у водойми чи розміщення відходів без дозволу (без установлених лімітів), то воно повинно визначати збір за всі здійснені скидання чи розміщені відходи як за понадлімітні (тобто в п’ятикратному розмірі) (п. 8 Порядку №303).
Збір за забруднення навколишнього середовища визначається в такий спосіб.
1. Суми збору, що стягується за викиди стаціонарними джерелами забруднення (Пвс), обчислюються, виходячи з фактичних об’ємів викидів, нормативів збору (таблиця 1.1 Додатка до Порядку №303) і коригувальних коефіцієнтів, наведених у таблицях 2.1, 2.2 додатка 2 до Порядку №303 і визначаються по формулі:
г
Пвс = S0,8 х (Млі х Нбі х Кнас х Кф),
і = 1
де: Млі - об’єм викиду і-тої (визначеного одного виду) забруднюючої речовини (тон);
Нбі - норматив збору за тонну і-тої забруднюючої речовини (грн/тон);
Кнас - коригувальний коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту, наведений у табл. 2.1 додатка 2 до Порядку №303;
Кф - коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту, наведений у табл. 2.2 додатка 2 до Порядку №303;
Тому, що джерела забруднення можуть використовуватися для різних цілей, наприклад, котельня для обігріву як адміністративних, так і виробничих приміщень, транспорт - для виробничих, адміністративних чи збутових потреб і ін., то сума збору бути віднесена в рахунків 23, 91, 92, 93 з кредиту рахунка 64 (для даного збору відкривається окремий субрахунок).
Підприємство має право суму нарахованого збору за забруднення навколишнього середовища включати до складу валових витрат на підставі пп. 5.2.5 Закону про прибуток. Причому, при сплаті "п’ятикратного" (п. 8 Порядку №303) збору підприємство має право включати також до складу валових витрат його суму, тому що він входить у загальну суму збору, хоча до деякої міри і є різновидом штрафів. Але ще раз підкреслюємо, що ця сума не є штрафом, а є складовою частиною збору на підставі норм Порядку №303 і Інструкції №162.
На підставі п. 9, 10 Порядку №303 і п. 7.2, 7.3 Інструкції №162 розрахунок збору надається платниками в органам ДПС протягом 40 днів, наступних після останнього дня звітного кварталу. Сплата збору здійснюється протягом 10 днів, що випливають за останнім днем подачі звітності (розрахунку) по збору, тобто сплата відбувається в загальній сумі протягом 50 днів, що випливають після останнього дня звітного кварталу, включаючи останній.
Сплата збору провадиться загальною сумою одним платіжним дорученням (п. 11 Порядку №303).
Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємства зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність.
Фінансова звітність – бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Мета, склад, принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання й розкриття її елементів визначаються П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».
Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Зокрема фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо: придбання, продажу та володіння цінними паперами; участі в капіталі підприємства; оцінки якості управління; оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов'язання; забезпеченості зобов'язань підприємства; визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу; регулювання діяльності підприємства; прийняття інших рішень.
Встановлено чотири якісних характеристики фінансової звітності:
дані про: підприємство; дату звітності та звітний період; валюту звітності та одиницю її виміру; відповідну інформацію щодо звітного та попереднього періоду; облікову політику підприємства та її зміни; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; обмеження щодо володіння активами; участь у спільних підприємствах; виявлені помилки минулих років та пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів; іншу інформацію.
Фінансові звіти містять статті, склад і зміст яких визначаються відповідними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Стаття – це елемент фінансового звіту, який відповідає таким критеріям: існує ймовірність надходження або вибуття майбутніх економічних вигод, пов'язаних із цією статтею; оцінка статті може бути достовірно визначена.
За термінами складання фінансова звітність поділяється на проміжну (квартальну) і річну. До складу квартальної фінансової звітності входить Баланс (ф. № 1) і Звіт про фінансові результати (ф. № 2). Річна фінансова звітність складається з Балансу (ф. № 1), Звіту про фінансові результати (ф. № 2), Звіту про рух грошових коштів (ф. № 3), Звіту про власний капітал (ф. № 4) та Приміток до річної фінансової звітності (ф. № 5).
Суб'єкти малого підприємництва подають річний фінансовий звіт, що складається з Балансу (ф. № 1-М) та Звіту про фінансові результати (ф. № 2-М) за скороченою кількістю показників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 р. № 419 затверджено Порядок подання фінансової звітності. Підприємства, включаючи представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, фінансову звітність подають:
• іншим органам виконавчої влади та користувачам згідно із законодавством.
Підприємства і організації, які одержують асигнування із державного або місцевих бюджетів, зобов'язані подати органам Державного казначейства чи фінансовим органам Звіт про використання бюджетних асигнувань.
Датою подання фінансової звітності вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою — дата одержання звітності адресатом, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі, якщо
дата подання звітності збігається з вихідним (святковим) днем, терміном подання є перший робочий день після вихідного (святкового) дня.
Подання фінансової звітності супроводжується листом за підписом керівника підприємства або його заступника, в якому зазначається перелік форм фінансової звітності, інших додатків до неї та обсяг (кількість сторінок).
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим за 12 місяців, але не більшим за 15 місяців. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період звітного року до дати прийняття рішення про його ліквідацію.
При складанні, прийманні й перевірці фінансової звітності підприємств використовуються Методичні рекомендації з перевірки зіставлюваності показників фінансової звітності підприємства (додаток до листа Міністерства фінансів України від 31.12.2003 р. № 31-04200-20-5/8622). Розроблена таблиця перевірки порівнянності показників річної фінансової звітності сприяє якісному її складанню.