Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
10
Таврійський національний університет ім. В.І.Вернадського
Захарова Лариса Миколаївна
УДК: 801.541.2: 882.1/-32
НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ
КОННОТАЦІЇ ІМЕНУВАНЬ НАЙВИЩИХ ДЕРЖАВНИХ ПРАВИТЕЛІВ
(на матеріалі творів О.С.Пушкіна)
10.02.02 – російська мова
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Сімферополь - 2000
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Ященко Тетяна Антонівна, Таврійський національний університет ім.В.І.Вернадського, завідувач кафедри методики викладання філологічних дисциплін.
Офіційні опоненти:
доктор філологічних наук, професор Синельникова Лара Миколаївна, Луганський державний педагогичний університет ім.Тараса Шевченка, завідувач кафедри російського мовознавства;
кандидат філологічних наук, доцент Нічик Неллі Микитівна, Кримський державний індустріально-педагогічний інститут, доцент кафедри російської філології.
Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра лінгвiстичної пiдготовки iноземцiв Мiнiстерства освiти та науки України, м. Дніпропетровськ.
Захист відбудеться “29” січня 2001 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.05 Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).
З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського (95007, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 4).
Автореферат розісланий 29 грудня 2000р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради В.В.Лавров
Загальна характеристика роботи
Відомо, що в мові існують структури, які зумовлюють її національно-культурну специфіку. До них належать багатомірні семантичні одиниці мови від лексичного значення семеми до семантики тексту, і, перш за все, авторського художнього тексту. Питання виявлення ментальних мовних структур в різних лінгвістичних концепціях повністю або частково зв’язується з терміном “коннотація”. Проблема дослідження коннотацій давно привертала увагу відомих логіків, психолінгвістів, представників різних спрямувань лінгвістичного знання. Системний розгляд досліджуванного питання здійснюється семасіолого-лінгвокультурологічною школою.
Актуальність роботи визначається: 1) відсутністю розробленої системи лінгвістичних засобів вираження концепту ‘верховна влада’ в російської мові та у творчості О.С.Пушкіна; 2) неможливістю опису фрагментів мовної картини світу без звернення до коннотацій і текстів, які їх породжують; 3) поліаспектністю коннотації, що зумовлює різноманітність теоретичних вирішень, і необхідністю використовувати результати дослідження інших гуманітарних наук; 4) невизначеністю меж коннотації та її елементів; 5) недостатнім висвітленням питання про розмежування сфер мовного і екстрамовного в питанні визначення коннотації та її структурних компонентів, нерозробленістю питань про національно-культурну специфіку, джерела і причини появи коннотації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідної роботи кафедри методики викладання філологічних дисциплін Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (Сімферопольського державного університету ім. М.В.Фрунзе).
Мета дослідження: установити сфери проявлення національно-культурних особливостей мови в рамках структури коннотації при функціонуванні мовної одиниці в авторських текстах різних жанрів. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань: теоретичний опис і систематизація відомостей про коннотацію та її компоненти; вивчення семантики номінацій найвищих державних правителів на різних мовних рівнях; порівняння особливостей парадигматичних відношень і регулятивних характеристик досліджуваних іменувань в індивідуальній картині світу та загальнонаціональному її варіанті (на підставі аналізу лексикографічних джерел); установлення лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників, що сприяють появі коннотації; визначен ня культурологічних джерел інтерпретації коннотативних компонентів досліджуваних іменувань, які функціонують у пушкінських текстах.
Об’єктом дослідження є сутність, особливості будови та культурологічні джерела інтерпретації коннотативних компонентів семеми.
Предметом дослідження є національно-культурна специфіка коннотацій в номінаціях найвищих державних правителів з різножанрових творів О.С.Пушкіна. Загальна кількість проаналізованого матеріалу включає близько 800 вживань більш як 200 іменувань.
Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою роботи є методи компонентного аналізу і компонентного сінтезу, метод лінгвістичного опису, етимологічного аналізу та лінгвокультурологічного коментарію.
Наукова новизна одержаних результатів. В роботі дано опис національно-культурної специфіки коннотативних компонентів одиниці лексичного ярусу мови – семеми, що раніше було теоретично осмислено у працях з фразеології В.М.Телія. Результати дослідження експлікують залежність між особливостями асоціативних уявлень російської національної самосвідомості епохи кінця 16 початку 19 століть та мовними засобами вираження концепту ‘найвищий державний правитель’у різножанрових творах О.С.Пушкіна впродовж усієї його творчості.
Практичне значення одержаних результатів вбачається в доповненні відомостей про межі і точки дотику мови та культури у мовному понятті коннотації, про необхідні умови появи її компонентів, проаналізованих на конкретному мовному матеріалі. Матеріали дослідження можуть бути використані: для складання лінгвокультурологічних словників і додаткових матеріалів до “Словаря языка Пушкина”; в порівняльно-історичних міжмовних дослідженнях національно-культурної специфіки; для проведення спецкурсу з лінгвокультурології; на практичних заняттях у російськомовній та іншомовній аудиторії під час аналізу художнього тексту.
Апробація роботи. Результати дослідження було відображено в доповідях на конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету ім.В.І.Вернадського, на чотирьох міжнародних конференціях: “Функціональна лінгвістика”, “Принципи і методи функціонально-семантичного опису мови: підсумки, напрями, перспективи”, “Пушкін і слов’янський світ”, “Нові спрямування в методиці і технології викладання слов’янських мов”, на конференції Національної академії педагогічних наук України “Управління процесом формування національної самосвідомості в загальноосвітній школі”.
Публікації. Основні результати дисертації відображено в 4 статтях фахових видань та 7 тезах докладів.
Структура роботи: Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (237 найменувань) і двох додатків (10 сторінок). Обсяг дисертації – 174 сторінки.
Основний зміст роботи
У вступі обгрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність і наукова новизна, визначається мета і завдання, теоретична і практична значущість роботи, описуються методи дослідження.
У першому розділі “Коннотативний компонент значення в лінгвістичній теорії” дається загальна характеристика коннотації, її компонентів в лінгвістичній теорії, з’ясовується їх національно-культурна специфіка, уточнюються причини та джерела появи коннотативного компонента семеми, що зумовлюють її прагматичний ефект.
У першому підрозділі першого розділу докладно розглядаються етапи та результати дослідження явища коннотації. В рамках лінгвістичного спрямування до проблеми коннотації зверталися стилісти Ш.Баллі, К.А.Долинін, Т.Г.Винокур, І.В.Арнольд та інші, котрі розглядали тільки виразний потенціал коннотативного компонента, його стилістичну функцію. Семасіологів цікавлять способи створення такого додаткового значення лексичних одиниць, які надають їм експресивності, його місце в типології значень, системотворні зв’язки мовних одиниць з експресивно забарвленим значенням. Інтерпретацію терміна в рамках даного спрямування представлено: вузьким розумінням коннотації – ідентифікації з емотивністю (Д.М.Шмельов, В.М.Шаховський), широким – як суму контекстів вживання (Г.В.Колшанський), семантичну модифікацію значення, суб’єктивні нашарування різного роду (М.Г.Комлєв, Е.І.Шендельс, В.І.Говердовський), потенціальну асоціативну категорію (В.В.Виноградов, Ю.Д.Апресян), макрокомпонент значення (Є.С.Азнаурова, В.Г.Варіна, В.М.Телія). В комплексному розумінні коннотації ми спираємося на семасіологічну концепцію В.М.Телія, істотно доповнену лінгвокультурологічною теорією фразеологічної школи: 1) це будь-який прагматично орієнтований компонент плану змісту; 2) має додатковий характер; 3) співвідносить мовний денотативний або квазіденотативний зміст з суб’єктивним чинником емотивної оцінки, умовами мовлення, асоціативно-фоновим знанням носія мови.
Другий підрозділ першого розділу присвячено описові компонентного складу та культурної зумовленості джерел коннотації.
Питання стратифікації емотивного компонента семантики ми бачимо, услід за В.М.Шаховським, в афективному (макрокомпонентному) і коннотативному (мікрокомпонентному) уявленні. Коннотативна емотивність зв’язує означуване предметно-логічної частини семантики з емоційною сферою мовців, яка визначається їхнім соціальним досвідом та інтелектуальним рівнем.
Інший компонент коннотації - оцінність трактується в “Грамматике русского языка” (1990) як суб’єктивна модальність і є найбільш яскравим компонентом значення у прагматичному плані. Питання про провідний чинник оцінки – суб’єктивний чи об’єктивний – вирішується нами з позицій школи Дж.Мура, який пропонував диференціювати природні (наприклад, жовтий) і оцінні (наприклад, хороший) властивості предметів, де у першому випадку превалює об’єктивне, а в другому – суб’єктивне. Співвідношення дескрипції та оцінки міняється залежно від синтаксичної предикативної позиції, від здатності сполучення зі словами – інтенсифікаторами, а також від розміщення оцінного прикметника далі чи ближче до об’єкта при наявності кількох означень.
Проблема статусу оцінки в лексичному значенні семеми досліджується в нашій роботі услід за О.М.Вольф та В.М.Телія, котрі послідовно доводять існування тільки двох видів оцінних компонентів: раціонально-оцінного та емотивної оцінки, як коннотативного компонента.
Наявність суб’єкта аксіологічної діяльності має на увазі ціннісне ставлення до об’єкта, яке визначає вибір номінації, співвіднесення оцінюваного з ідеальним уявленням. Тому категорія оцінки співвідноситься з культурними кодами – стереотипами й еталонами, що припускають операцію шкалювання. Емотивно-оцінна шкала включає відображення певної оцінної модифікації якості реального предмета у вигляді квазістереотипу.
Далі висвітлюються теоретичні засади дослідження коннотації в рамках стилістичного спрямування. Становлячи комунікативний підтекст (пресуппозицію), стилістичне забарвлення зумовлює появу коннотацій завдяки його ситуативним змінним – ситуації спілкування, соціальної ролі суб’єкта номінації, яка визначає задане суспільством ставлення до об’єкта і стереотипи поведінки.
Образність у роботі визначено як причину виникнення коннотації. Під словесною образністю розуміємо семантичний компонент значення, його здатність виражати певний позамовний зміст з метою характеристики номінатором конкретного об’єкта через наочне уявлення, спільне для даного лінгвокультурного соціуму. Експлікація образності здійснюється за допомогою образного аспекту внутрішньої форми. Неоднозначність трактування цього терміна в теорії О.О.Потебні породила плюралізм його інтерпретацій у сучасній лінгвістиці. Найбільш актуальним для нас є розуміння внутрішньої форми в етимологічному плані як образно-асоціативної підстави емотивної оцінки. Роль асоціацій в механізмі утворення коннотативних компонентів розкрито В.А.Масловою, котра зазначає, що коннотація не вказує на світ, а відсилає до асоціації в національній культурі. Як асоціативні джерела коннотацій в нашому практичному дослідженні ми виділили: 1) образи, зафіксовані у внутрішній формі; 2) християнську філософію та її вплив на культуру; 3) історію розвитку російської державності.
Далі аналізуються різні точки зору на характер експресивності – особливої категорії, протипоставленої нейтральності мовних одиниць. Дотримуючись традиційного розуміння, ми не вважаємо експресивність компонентом коннотації, а родовим поняттям, що використовує коннотативний апарат поряд з іншими мовними засобами для реалізації функції впливу.
Другий розділ “Коннотативний компонент значення як основа моделювання моделювання національгної мовної картини світу” присвячено описові особливостей вивчення структури значення семеми на кожному з мовних рівнів, виявленню коннотативних компонентів номінацій найвищих державних правителів, їх національно-культурної специфіки рівня норми на основі даних лексикографічних джерел.
В першому підрозділі другого розділу говориться, що дослідження коннотації, статус якої у складі лексичного значення семеми визначено її етимологічним значенням “спів-значення”,
зв’язане з розглядом структури семантики мовної одиниці в цілому. Дослідження внутрішньої будови окремої семеми та номінативних рядів мовних одиниць має зовнішній аспект – моделювання національної мовної картини світу на підставі аналізу коннотативних компонентів. Учені, комплексно розглядаючи значення семем, послідовно доводять необхідність його диференційованого вивчення з урахуванням трирівневої системи мови. Перший етап передбачає абстрагування від формальної сторони мовних одиниць, членування їх змісту методом компонентного аналізу і в результаті – відтворення ідеальної системи рівня мовної абстракції. Еталоном для створення такої таксономії впорядкованості елементарних значень є концептуальна модель людського пізнання (Ю.М.Караулов, Ж.П.Соколовська), яка включає класеми, пiдкласеми, родосеми, видосеми першого порядку, видосеми другого порядку, видосеми N-ного порядку. Другий видосемний рiвень представлений основною одиницею – семантемою, яка органiзує концептуальне бачення свiту i реалiзується сукупнiстю номiнативних одиниць рiвня норми. На другому етапі дослідження означуваного відбувається співвіднесення абстрактної системи з конкретними засобами вираження, виділення макрокомпонентів значення. Саме цей рівень визначає риси національної картини світу через установлення ціннісних якостей, диференціальних ознак кожного варіанта семантеми. Третій етап – виявлення індивідуальних ознак номінативної одиниці рівня мовлення, її регулятивної функції. Цей когнітивний, антропоцентричний підхід, що став теоретичною основою нашого дослідження в третій главі, виявляє особливості картини світу окремої мовної особливості.
У другому підрозділі другого розділу описуються етапи дослідження означуваного групи номінацій ‘найвищий державний правитель’ на рівнях мовної абстракції та норми. В результаті побудови абстрактної мовної системи понять нами визначено одноіменний концептуальний фрагмент, що складається з чотирьох семантем: №1 ‘законний, спадковий представник вищої державної влади’, №2а ‘необмежений, законний, неспадковий представник вищої державної влади’, №2б ‘неспадковий, законний правитель держави з обмеженою владою’, №3 ‘незаконний, неспадковий представник вищої державної влади’. Особливості національної мовної картини світу пушкінського часу були визначені з урахуванням даних тлумачних словників кінця 18 – початку 19 століття, етимологічних словників і “Словаря языка Пушкина”, який служив у даному параграфі цілям експлікації індивідуального варіанта картини світу поета. Виявлення ціннісної якості варіантів семантем сприяло виділенню ядерних номінацій: монарх, самодержец, царь, король, император, государь. Установлення коннотативних сем дало змогу диференціювати регулятивну функцію семем. Наприклад, в номінації царь культурно значущий компонент ‘традиційне народне іменування російського імператора’ мотивовано збереженням внутрішньої форми – іменування візантійського імператора, намісника Бога на землі, охоронця православної віри– актуалізованої в номінації титулу російського монарха.
У третьому розділі “Особливості національно-культурних коннотацій в іменуваннях найвищих державних правителів (на матерілі творів О.С.Пушкіна)” досліджуються і описуються джерела інтерпретації асоціативно-образної підстави коннотативних компонентів номінацій найвищих правителів держави з урахуванням їх референціального аспекту і часу, зображеного у творах О.С.Пушкіна.
В першому підрозділі третього розділу подано результати аналізу особливостей функціонування номінацій, які формують зріз національної мовної картини світу часу, зображеного в драмі “Борис Годунов“. Аналіз асоціативних джерел коннотації основних персонажів драми (Бориса Годунова і Лжедмитрія) дає змогу зробити висновок про те, що прагматичний ефект досліджуваних номінацій зумовлено сакральним ставленням до верховної влади в Росії та поняттями, що складалися в національній свідомості, про царів справжніх (богообраних) і несправжніх (самозванців). Головними чинниками – джерелами виникнення коннотацій, що визначають характер емотивної оцінки в драмі, за нашими спостереженнями, є ситуація спілкування, соціальна роль автора іменування, етична підстава оцінки, поняття про еталон, яке асоціюється з національними уявленнями про сакральний статус правителя. Порівняльна коннотативна оцінка Бориса і Лжедмитрія царь законный в самоіменуванні Бориса і номінації Гаврила Пушкіна (про Лжедмитрія) експлікує їх різну функціональну значущість: як варіанта семантеми №2 ‘неспадковий, законний правитель держави’, в першому випадку, і як варіанта семантеми №1 ‘спадковий верховний правитель’, в другому випадку (за умови віри в істинність його царського походження). Асоціативні зв’язки коннотативних компонентів номінацій з уявленням про верховну владу експлікують через образність семеми законный – “начало” природне і єдине право успадкування престолу – від батька до сина. Евристичний потенціал негативних коннотацій, що імплікують самозванство Бориса Годунова у п’ятьох номінаціях і Лжедмитрія – в чотирнадцятьох, свідчить про схожу історичну оцінку обох героїв з точки зору загальнолюдських і національних понять концепту ‘найвищий державний правитель’. Аналіз функціонування номінацій Івана III, Івана Грозного, Федора Іоанновича та Федора Годунова приводить до висновку, що концептуальний зміст мовного поняття про законного монарха не зв’язується в драмі з жодним із членів семіотичних опозицій “гріховність – праведність”, “жорстокість – милосердя”. Імпліцитна оцінка законних правителів має позитивну підставу етичного характеру, зумовлену соціальною роллю суб’єкта номінації.
В другому підрозділі третього розділу вказується, що під час аналізу функціонування іменувань Петра I враховувалася специфіка їх приналежності до творів різних жанрів, часу їх створення. Дослідження асоціативних джерел коннотацій Петра I грунтується на посиленні в дану епоху зміцнення російської державності сакрального статусу монарха (номінації царь, государь), яке не було вже властивим всім культурним групам суспільства. Тому інтерпретація образної підстави коннотацій іменувань першого російського імператора спирається на їх синтагматичну сполучуваність. Наповнення семантики прикметників белый и русский (Мазепа) соціально заданим емотивним відношенням з актуалізацією семи ‘чужий’ зумовлене суспільним становищем номінатора – людини, яка прагне до самостійного правління Україною.
Двоїста оцінка особистих якостей монарха (суровый царь, государь, “на троне вечный был работник”), його діяльності (герой Полтавы, великий человек, самодержавный великан) спричиняє неможливість однозначної інтерпретації образної підстави коннотативних компонентів номінацій Петра I, а також його пам’ятника в поемі “Медный всадник”. Наші спостереження підтверджують, що феномен заборони на пряме іменування Петра I в поемі, не характерний для “Истории Петра”, зв’язаний з неоднозначністю трактування асоціативних джерел коннотації в номінаціях канонічного тексту поеми та її чернеткових варіантів, де присутнє і традиційно конфесійне начало, і ідолопоклонство, і визнання волюнтаристських прагнень самої особистості (он – Великий царь, кумир, горделивый истукан – священный истукан, медный всадник – бронзовый всадник, мощный властелин судьбы – муж судьбы).
В третьому підрозділі третього розділу розглядаються особливості функціонування номінацій найвищого державного правителя періоду розквіту російського самодержавства. Основним джерелом переосмислення раціональної оцінки прикметника великий в номінаціях Катерини II великая жена, великая государыня, великая царица виступає образний аспект його внутрішньої форми, інтерпретація якого спирається на уявлення про величчя в ранній творчості О.С.Пушкіна, як про прогресивну діяльність. Ключовою номiнацiєю Катерини II в “Капитанской дочке” та ліриці, почасти в публіцистиці та листах поета, є семема государыня. Коннотацiї даного iменування є наслiдком взаємодiї її внутрiшньої форми та соцiально-утопiчної iдеї, характерної для росiйського суспiльства 30-х років 19 столiття, про гуманність монарха. Контекстуальна природа цих коннотацiй визначається за допомогою використання в одному й тому ж висловлюваннi (в останньому роздiлi “Капитанской дочки”) номiнацiй государыня i дама.
В четвертому підрозділі третього розділу досліджується семантична структура й особливості актуального змісту номінацій Наполеона. Традиційні іменування найвищих державних правителів при називанні даного об’єкта міняють свою функціональну якість, трансформуючись в окказіональні варіанти семантеми №3 ‘незаконний, неспадковий представник вищої державної влади‘ з яскравою аксіологічною семою ‘прихід до влади шляхом перевороту’. Характер коннотацій в іменуваннях Наполеона початкового періоду пушкінської творчості визначається офіційною оцінкою завойовника Європи, де ключовими семемами є бич, ужас мира, венчанный (коварством, дерзостью, вольностью, папою). Неоднозначність етичної підстави коннотативних оцінок, актуальная для номінацій монархів – великих особистостей в поетичній системі О.С.Пушкіна, характерна для номінацій Наполеона початку 20-х років. Тому коннотативні компоненти асоційовані і з усвідомленням особливої місії Наполеона, посланого Богом, в номінаціях муж судьбы, посланник провиденья, чудный муж, і з визнанням його
волюнтаристських прагнень (“в могучей дерзости венчанный исполин”, “всадник, пред кем склонилися цари”, “тяготеющий над царствами кумир”), і з переосмисленням його історичної ролі (великий человек).
П’ятий підрозділ третього розділу присвячено дослідженню коннотативного компонента номінацій сучасних поетові монархів. Основним з джерел коннотативних значень номінацій ПавлаI є внутрішня форма і референціальні пресуппозиції – безкарне зловживання владою (тиран, увенчанный злодей).
Відображення в номінаціях державного правителя вже традиційно культурного, а не конфесійного ставлення до царя описано при аналізі іменувань Олександра I. Так визначаються коннотації, марковані однією з основоположних семіотичних категорій “своє” в номінаціях, де оцінне навантаження несуть показники дейксиса і прикметники з превалюючим аксіологічним компонентом: наш царь, храбрый царь, русский царь, добрый царь. Особливості семантичного наповнення номінацій Олександра I в творах поета після 1818 року пов’язані з демократичними тенденціями в російському суспільстві – критичним осмисленням діяльності монарха. Фактор мотивованості вступає в силу при контекстній актуалізації імпліцитних значень в номінаціях венчанный солдат, коллежский асессор, лихой капитан. Набуття негативної оцінки власне іменувань найвищіх правителів держави, референтом яких є Олександр I, зумовлене фактором особистих стосунків суб’єкта номінації і царя: властитель слабый и лукавый, покойный царь, “нечаянно пригретый славой” і т.д.
Головним критерієм оцінних коннотацій при аналізі іменуваннь Миколи I (листи, щоденник поета) визначається етичний. Основу аксіологічних компонентів номінацій государь, государь император, его величество становить поняття про прагнення монарха до політики, яка підносить людяність до державного принципу, в пізній творчості О.С.Пушкіна. Причому модальність висловлювань, що містять номінації Миколи I, надає коннотативній семантиці описуваних іменувань забарвлення бажаності.
Висновки
1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми про визначення суті коннотації. Вона усвідомлюється в проміжному положенні між установками культури, що лежать в основі ціннісних орієнтирів особистості, та їх рефлексією в мові. Тому при дослідженні коннотації в дисертації використовуються семасіологічні та лінгвокультурологічні методи фразеологічної школи В.М.Телія.
2. Будучи лінгвістичною категорією, коннотація являє собою додатковий зміст семантики мовної одиниці (iї макрокомпонент). Функції коннотації, яка локалізує всю прагматичну інформацію, встановлюються в рамках виявлення регулятивних характеристик семем за умови аналізу останніх на різних мовних рівнях. Проблема виявлення коннотативних компонентів номінацій, що визначають мовний менталітет народу, ускладнюється їх факультативністю, імпліцитністю, контекстуальною залежністю. Пресуппозицією для появи коннотацій є асоціативно-образна підстава, що проявляється у внутрішній формі, мотивованості семантики похідного і твірного слів, у значенні семеми мови запозичення. Тлумачення поняття внутрішньої форми в етимологічному плані експлікує його образний аспект, що має істотне значення в кодуванні культурної інформації мовними засобами. Так, номiнацiя король, за даними етимологiчних словникiв, мiстить сему ‘найвищий правитель захiдної держави’.
3. Культурна зумовленість коннотації виявляється зв’язаною не тільки з поняттям її образної підстави, а і з компонентним складом, що забезпечує прагматичний ефект іменування. Поняття суб’єкта-номінатора визначає зміст емотивної оцінки і стилістичного забарвлення, які, в свою чергу, співвідносять мовний зміст коннотації з субстратами культури.
4. З опорою на результати психолінгвістичних досліджень ми переконалися в тому, що коннотація, як мовне явище, не є способом накопичення і збереження екстралінгвістичної інформації, а відсилкою через асоціації до тих кодів культури, які зумовлені індивідуальним досвідом мовця. Найбiльш яскравим прикладом цього є асоцiативний ореол семеми царь, яка мiстить дохристиянськi, вiзантийськi уявлення.
5. Наявність в російській мові різних семем для іменування представників найвищої держаної влади, що дає змогу суб’єктові вибирати один з варіантів – найбільш адекватний його світовідчуттю, цілям та умовам комунікації, привела нас до необхідності відтворення відповідного фрагмента концептуальної системи мовних понять – семантем. Диференціація функціонально-тотожних варіантів семантем на рівні норми характеризує риси національного варіанта мовної картини світу. Ядерність чи периферійність номінацій визначається їх психологічною значущістю для носіїв мови, високою словотвірною продуктивністю, частотністю вживання, за даними “Словаря языка Пушкина”. Як ядерні нами визначено семеми: царь, государь, самодержец, монарх, король, император.
6. Поняття про верховну державну владу в нацiональнiй мовнiй системi детермiновано православною вiрою, яка визначає нацiональну i державну iдею. Тому моментом, який органiзує концептуальний фрагмент ‘представник найвищої державної влади’ в системi творiв О.С.Пушкiна, стає асоцiативно-образна пiдстава коннотацiї аналiзованих iменувань – уявлення про сакральний статус росiйського монарха. Усвiдомлення цього принципу покладено в основу експлiкацiї мотивiв вибору суб’єктом номiнації вiдповiдного iменування росiйського монарха – царь, государь, владыка, властелин, властитель, венценосец, якi асоцiюються наприкiнцi 17 столiття з конфесiйним началом, а на початку 18 столiття – з культурними традицiями, не характерними на останньому етапi для всiх культурних груп суспiльства.
7. Використання iменувань царь законный, губитель, пришелец (Борис Годунов), царь законный, самозванец (Лжедмитрiй) експлiкує характерний для росiйської iсторiї феномен самозванства i вiдповiдну асоцiативно-образну пiдставу – поняття про царiв справжнiх, вiд бога, i таких, що присвоїли собi цей титул.
8.Аналiз номiнацiй спадкових правителiв визначає вiдсутнiсть етичного критрiю їх оцiнних компонентiв. З точки зору суб’єкта номiнацiї всi дiї законного монарха асоцiюються з волею Бога.
9. У початковий перiод творчостi О.С.Пушкiна поява емотивної оцiнки номiнацiй монархiв (Наполеон, Павло I) зв’язується з уявленням про рiвнiсть усiх перед законом. У творах 30 –х рокiв 19 столiття аксіологiчна пiдстава коннотацiй ‘гуманнiсть’ асоцiюється з особистими якостями государя (Петро I, Катерина II, Микола I).
10. Риси iндивiдуальної мовної картини cвiту О.С.Пушкiна визначаються неоднозначнiстю iнтерпретацiї асоцiативних механізмiв появи коннотативних компонентiв у номiнацiях Петра I, Катерини II, Миколи I, що спiввiдносяться з їх iмплiцитними оцiнками в iсторичних творах, записах у щоденнику, листах поета. Ця неоднозначнiсть визначається присутнiстю в іменуваннях традицiйно сакрального (культурно зумовленого) ставлення до монарха й асоцiацiй з тенденцiями етапiв розвитку, змiцнення та розквіту росiйської державностi.
Список опублікованих праць за темою дисертації :
1. Захарова Л.Н. Лингвокультурные коннотации как исторический фон “Бориса Годунова” А.С.Пушкина // Культура народов Причерноморья. – 1998. – № 5. – С. 33–37.
2. Захарова Л.Н. Коннотативный аспект наименований правителей государства в лирике А.С.Пушкина // Ученые записки Симферопольского государственного университета им. М.В.Фрунзе. – 1999. – №10. – С. 50–55.
3. Захарова Л.Н. Интерпретация культурно-национальных коннотаций глагольных семем в драме А.С.Пушкина “Борис Годунов” // Ономастика і апелятиви: Збірник наукових праць Дніпропетровського державного університету. – 1998. – Вип. 9. – С. 60-66.
4. Захарова Л.Н. Коннотация как средство выражения национального менталитета (на материале поэмы “Медный всадник“ А.С.Пушкина) // Ученые записки Таврического национального университета им.В.И.Вернадского.– 2000.– Т. 13 (52) – № 1. – С. 71–74.
5. Захарова Л.Н. Комментирование национальных словесных образов (на материале поэмы А.С.Пушкина “Медный всадник” // Материалы международной научной конференции “Функциональная лингвистика” (проблемы и перспективы). – Крым, Ялта, 1995. – С. 168–169.
6. Ященко Т.А., Захарова Л.Н. Коннотации “Медного всадника” в поэзии А.С.Пушкина и А.Мицкевича // Материалы международной научной конференции “Пушкин и славянский мир”. – Симферополь, 1995. – С. 78.
7. Захарова Л.Н. Использование лингвострановедческого комментария при работе с поэмой А.С.Пушкина “Медный всадник” // Материалы международной научной конференции “Актуальные проблемы современной филологии (к 100-летию со дня рождения профессора Александра Иллариевича Германовича)”. – Симферополь, 1996. – С.46-47.
8. Захарова Л.Н. Особенности функционирования слов-номинаций правителей государства в лирике А.С.Пушкина // Материалы международной научной конференции “Функциональная лингвистика” (Принципы организации текста). – Крым, Ялта, 1996. – С.46-48.
9. Захарова Л.Н. Особливості поетичного слова Шевченка (вживання назв Україна та Дніпро) // Матеріали конференції Національної академії педагогичних наук України “Управління процесом формування національної самосвідомості в загальноосвітній школі”. – Сімферополь: Сімферопольський державний університет, 1997. – С. 48–50.
10. Захарова Л.Н. Наименования представителей высшей государственной власти как элементы лингвокультурологического поля (в драме “Борис Годунов” А.С.Пушкина) // Материалы международной конференции “Принципы и методы функционально-семантического описания языка: итоги, направления, перспективы (к 70-летию проф. О.М.Соколова)”. – Симферополь, 1997. – С. 68–69.
11. Захарова Л.Н. Коннотации в именованиях двух императоров (на материале поэтических произведений А.С.Пушкина) // Материалы международной конференции “Новые направления в методике и технологии преподавания славянских языков”. – Симферополь, 1999. – С.107-108.
Анотацiя
Захарова Л.М. “Нацiонально-культурнi коннотацiї iменувань найвищих державних правителiв (на матерiалi творiв О.С.Пушкiна)”. – Рукопис.
Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата фiлологiчних наук за спецiальнiстю 10.02.02 – росiйська мова. Таврiйський нацiональний унiверситет ім. В. І. Вернадського, Сiмферополь, 2000.
Дисертацiя присвячена вивченню актуальної проблеми сучасної лiнгвiстики – моделюванню фрагмента мовної картини свiту на основi аналiзу нацiонально-культурної коннотацiї. В роботi описуються особливостi семантики номiнацiй найвищих державних правителiв на рiзних мовних рiвнях, проводиться порiвняння їх парадигматичних вiдношень, регулятивних характеристик в iндивiдуальнiй картинi свiту О.С.Пушкiна i в загальнонацiональному її варiантi, розмежовуються лiнгвiстичнi й екстралiнгвiстичнi фактори, що сприяють появi коннотацiї. В ходi дослiдження визначаються культурологiчнi джерела iнтерпретацiї асоцiативно-образної пiдстави коннотативних компонентiв номiнацiй найвищих державних правителiв при їх функцiонуваннi у творах поета.
Ключовi слова: iнтерпретацiя асоцiативно-образної пiдстави, мовна картина свiту, нацiонально-культурна коннотацiя, регулятивнi характеристики.
Summаry
Zaharova L.N. “Nationaly culture connotations of the names of highest leaders of state (in the works of A.S.Pushkin)”.– Manuscript.
Dissertation for candidate degree of philology science by speciality 10.02.02 – Russian language. National Tavrida V.I. Vernadsky University. Simferopol, 2000.
The headline of the doctorate is description of actual problem – linguistic-based world-model by the analisys of nationaly culture connotation. There are in the scholary work described features of semantic of names of highest leaders of state on the different language levels, are compeared theirs paradigmatic relations, regulativ descriptions in the individual picture of the linguistic-based world-model of A.S.Pushkin and in the national it’s version, are delimited linguistics and extralinguistics factors of connotation. At the researching are defined culturological sources of interpretation of associative-imegebearing base of connotation of the names of highest leaders of state in Pushkins workes.
Key words: interpretation of associative-imegebearing base, nationaly culture connotation, regulativ descriptions, linguistic-based world-model.
Аннотация
Захарова Л.Н. “Национально-культурные коннотации именований верховных правителей государства (на материале произведений А.С.Пушкина)”.– Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 – русский язык. Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского, Симферополь, 2000.
Диссертация посвящена изучению актуальной проблемы современной лингвистики – моделированию фрагмента языковой картины мира на основе анализа национально-культурной коннотации. В работе рассматриваются основные положения теории коннотативного компонента значения, разработанные семасиологией и фразеологической школой лингвокультурологии, на материале анализа именований верховных правителей государства в произведениях А.С.Пушкина.
Вслед за В.Н.Телия, отмечается, что явление коннотации представляет собой дополнительное содержание семантики языковой единицы и имеет макрокомпонентный статус в структуре лексического значения. Являясь языковым средством выражения культурных концептов, образующих систему ценностных ориентиров русской нации, коннотация локализуетв своих компонентах всю прагматическую информацию семантики языкового знака. В работе констатируется, что проблема выявления коннотации осложняется ее факультативностью и контекстной зависимостью.
Исследование национально-культурной коннотации связано с вопросом определения ее источников, которые трактуются в качестве пресуппозиции речевой деятельности. Поэтому знание ассоциативно-образного основания коннотации номинативной единицы обеспечивает функцию воздействия языковой единицы на получателя сообщения. Понимание языковой образности как компонента значения связывается с проблемой определения внутренней формы, проявляющейся в образном аспекте этимологического значения, мотивированности семантики производящей основы, значении семемы в языке заимствования. Ассоциации внутренней формы с субстратами культуры определяют национальную специфику компонентов коннотации и их составляющих: социальную роль номинатора, оценочную шкалу, стереотипы, эталоны.
На большом фактическом материале исследуются особенности интерпретации образного основания номинаций верховных правителей государства в разножанровых произведениях А.С.Пушкина, проводится разграничение лингвистических и экстралингвистических факторов,, формирующих коннотацию. Отмечается, что анализ коннотативных компонентов номинаций верховных правителей государства осуществляется в работе с учетом результатов исследования их лексического значения на разных уровнях языка и путем установления их регулятивных характеристик. Наличие в русском языке различных семем для именования представителей высшей государственной власти, дающее возможность субъекту выбирать один из вариантов – наиболее адекватный его мироощущению, целям и условиям коммуникации, определило необходимость воссоздания соответственного фрагмента концептуальной системы четырех языковых понятий-семантем. Исследование языка отдельной языковой личности (дефиниций “Словаря языка Пушкина”) проводилось с опорой на сравнение парадигматических отношений номинативного ряда семем и их коннотативных компонентов в общенациональном языке конца 18 – начала 19 веков. Анализ функционирующих в произведениях А.С.Пушкина номинаций убеждает в том, что ассоциативно-образное основание коннотаций в именованиях царь, государь, владыка, властелин, венценосец детерминировано конфессиональным восприятием верховной власти России 17 века (Борис Годунов, Лжедмитрий, Иван III, Иван Грозный, Федор Иоаннович и Федор Годунов) и культурными традициями 18-19 веков (Петр I, Екатерина II, Александр I). Доказано, что коннотации семемы государь, образность которой связывается со значением производящих семем господарь и господь, ассоциируется с особенностями государственного уклада Московской Руси и представлением о милосердии Бога. Использование в именованиях Бориса Годунова и Лжедмитрия номинаций царь законный, губитель, пришелец, самозванец эксплицирует соответствующее ассоциативно-образное основание – понятие о царях истинных, от бога, и присвоивших себе этот титул. Черты индивидуальной языковой картины мира А.С.Пушкина определяются неоднозначностью интерпретации коннотативных компонентов именований Петра I, Екатерины II, Наполеона, Александра I, Николая I, соотносимых с имплицитными оценками их номинаций в исторических произведениях, дневниковых записях, письмах поэта. Эта неоднозначность определяется присутствием в именованиях традиционно сакрального (культурно обусловленного) отношения к монарху и современных поэту демократических представлений о роли монарха в России.
Ключевые слова: интерпретация ассоциативно-образного основания, национально-культурная коннотация, регулятивные характеристики, языковая картина мира.