Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
9
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
ШЕВЧУК СЕРГІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 911.3:910.1(09)(477).19
РОЗВИТОК МЕТОДОЛОГІЧНИХ ОСНОВ СУСПІЛЬНОЇ ГЕОГРАФІЇ В УКРАЇНІ
У ХХ СТОЛІТТІ
Спеціальність 11.00.13 –історія географії
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата географічних наук
Київ –
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі економічної та соціальної географії географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Науковий керівник:
доктор економічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України Олійник Ярослав Богданович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, декан географічного факультету, завідувач кафедри економічної та соціальної географії
Офіційні опоненти:
доктор географічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України Жупанський Ярослав Іванович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри географії України, картографії та геоінформатики
кандидат географічних наук, професор Загородній Володимир Васильович, Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова, професор кафедри економічної та соціальної географії
Захист відбудеться 30 червня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.07 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 03680, м. Київ, проспект акад. Глушкова, 2, географічний факультет, ауд. 312.
З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58.
Автореферат розісланий 28 травня 2008 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
доктор географічних наук, професор С.І. Іщук
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Підвищення ролі та значення географічної науки в суспільстві, зростання її суспільного престижу висуває нові вимоги до знань про неї. Розвиток географічної науки є динамічним процесом, що стимулює поглиблення досліджень у сфері її історії та визначення перспектив подальшого розвитку.
Нині історія географічної науки перебуває у стадії відродження, проблеми розвитку національної географії ще не достатньо вивчені. Це можна пояснити рядом причин: історичними умовами розвитку самої української держави; становищем науки у 30-х роках ХХ століття та репресіями проти науковців; певною кризою в розвитку суспільних наук у 1970-80-рр.; проблемою необхідності деідеологізації географії на початку 1990-х рр. тощо. Протягом останніх років вийшли в світ праці А.Доценка, Я.Жупанського, О.Заставецької, С.Іщука, М.Костриці, О.Краснопольського, Н.Краснопольської, В.Нагірної, Л.Нємець, Я.Олійника, М.Пістуна, В.Руденка, Р.Сосси, А.Степаненка, О.Топчієва, О.Шаблія, П.Шищенка, що висвітлюють актуальні проблеми розвитку української національної географії. Поряд з тим, історія української географії як наука, ще не набула свого теоретико-методологічного оформлення.
Дослідження з історії суспільної географії друкуються на сторінках Всеукраїнського часопису «Історія української географії» (м. Тернопіль), але й вони не заповнюють прогалини у висвітленні розвитку методологічних основ вітчизняної суспільної географії, зокрема недостатньо розробленою залишається методика історико-географічних досліджень.
На особливу увагу дослідників заслуговує історія української суспільної географії протягом ХХ століття. Саме на цей період припадає її становлення як науки –оформлення методологічних основ через еволюцію науки від етногеографії та комерційної географії до економіко-географічної науки, згодом до соціально-економічної, а нині суспільної географії.
Необхідність дослідження розвитку методологічних основ суспільної географії є однією з найактуальніших в історії української географічної науки. Історія української суспільної географії ХХ ст. відображає формування, становлення та розвиток її предметної області, фундаментальних завдань, дефініції самої науки, а також, безперечно, розвиток наукових ідей.
Кожна наука має власний об'єкт дослідження, вивченням закономірностей якого вона i займається. У процеci розвитку науки до кінця XIX століття склались наукові предмети, які мають власні онтологічні схеми, засоби та методи систематизації фактів. Як і всі галузі наукового пізнання, географічна наука має певні засади, зміст яких є історично змінним. Такі засадничі основи науки організовують різноманітні знання даного етапу історичного розвитку суспільства в певну цілісність, визначають стратегію наукового пошуку і забезпечують включення наукових результатів у культуру суспільства. Вихідними методологічними основами кожної науки є об’єкт її вивчення, предмет науки, мета та завдання науки, проблеми місця окремої галузі наукового пізнання в системі наук та внутрішня диференціація окремої науки.
У полі зору історико-географічних досліджень повинен перебувати процес виникнення і функціонування наукових шкіл, творчий доробок окремих учених, які формували методологію суспільно-географічної науки. Характерною рисою розвитку української суспільної географії першої половини ХХ століття (тоді економічної географії) є значна увага до загальнотеоретичних проблем. Аналізу проблем теорії географії присвячені праці відомих вчених, які працювали в цей період –К.Воблий, С.Рудницький, К.Дубняк, М.Дольницький, В.Геринович, Б.Кістяківський, В.Кубійович, Ф.Матвієнко-Гарнага, В.Огоновський, С.Остапенко, Я.Пілецький, В.Садовський, А.Синявський, О.Смирнов, О.Сухов, І.Фещенко-Чопівський, П.Фомін та інші. Належної оцінки потребують сьогодні теоретико-методологічні напрацювання українських економіко-географів другої половини минулого століття –М.Паламарчука, М.Волобуєва-Артемова, О.Діброви, М.Ігнатенка, І.Твердохлєбова, О.Ващенка та вчених сучасної (суспільно-географічної) генерації –М.Пістуна, Я.Жупанського, Я.Олійника, О.Топчієва, С.Іщука, О.Шаблія, А.Степаненка, М.Фащевського, Г.Балабанова, А.Голікова, М.Багрова, А.Доценка, В.Нагірної, О.Заставецької, Б.Яценка, В.Джамана, П.Масляка, В.Руденка, К.Нємця, Л.Нємець, І.Смирнова, О.Любіцевої, М.Дністрянського, К.Мезенцева та інших. Потребують також неупередженого дослідження різноманітні суспільно-географічні джерела розвитку науки.
Одним із головних завдань розвитку суспільної географії є активізація процесу переосмислення історії науки, в першу чергу крізь призму досліджень історії становлення i розвитку окремих напрямків суспільно-географічної думки, відновлення українознавчих пріоритетів та відродження забутих імен. Автором вивчено формування методологічних основ суспільно-географічної науки з метою відтворення цілісної картини історії розвитку наукової думки, виявлення концептуальних засад i особливостей її розвитку.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з науково-дослідними роботами, які проводяться на кафедрі економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертаційна робота є складовою науково-дослідної теми «Суспільно-географічні основи регіональної політики України» (№ державної реєстрації 0198U008160).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в аналізі історії становлення й розвитку напрямків у методологічних основах української суспільної географії протягом ХХ століття.
Для реалізації поставленої мети слід було вирішити наступні завдання:
- поглибити теоретичні та методичні основи дослідження історії української суспільно-географічної науки;
- розробити науково-практичні засади суспільно-географічного джерелознавства;
- виявити внутрішні та зовнішні чинники, що впливали на процес становлення суспільно-географічної науки в Україні протягом ХХ ст.;
- удосконалити періодизацію розвитку української суспільно-географічної науки протягом минулого століття;
- оцінити особливості територіальних аспектів розвитку методологічних досліджень у сфері суспільної географії в Україні;
- дослідити внесок у розробку методологічних основ української суспільної географії окремих вчених в межах певних напрямків.
Об’єктом дисертаційного дослідження є українська суспільно-географічна наука у ХХ столітті.
Предмет дослідження –історичні особливості становлення та розвитку методологічних основ української суспільної географії у ХХ столітті.
Систему методів дослідження історії розвитку методологічних основ української суспільної географії складають світоглядно-філософські, загальнонаукові та конкретнонаукові методи. Гносеологічну основу історико-географічного дослідження становить метод діалектики та його принципи розвитку (історизму), взаємозумовленості, взаємозв’язку та причинності, які й формують світоглядну основу дисертаційного дослідження та визначають використання загальнонаукових методів (порівняння, абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичний метод, метод моделювання, метод сходження думки від абстрактного до конкретного, метод формалізації, наукової систематизації, групування). Серед конкретнонаукових методів виділяється картографічний, порівняльно-географічний, експедиційний, таблично-графічний, математичні та літературно-джерелознавчі методи.
Наукова новизна одержаних результатів. Проведене дисертаційне дослідження містить нові наукові положення:
вперше:
- комплексно досліджена історія формування української суспільної географії протягом ХХ століття через призму особливостей становлення та розвитку її методологічних основ у межах окремих напрямків;
- розроблено та обґрунтовано теоретичні основи суспільно-географічного джерелознавства як спеціальної галузі історії географічної науки;
- визначено сутність джерелознавчого підходу в історико-географічному дослідженні як концептуального елементу в системі наукового пізнання;
- проаналізовано історичні умови становлення й розвитку методологічних основ суспільної географії в Україні, до яких належать зовнішні фактори та внутрішні особливості функціонування науки;
- здійснено системний аналіз історичних етапів розвитку методологічних основ суспільно-географічної науки протягом ХХ століття;
- проаналізовані етногеографічний, комерційно-географічний, галузево-статистичний, антропогеографічний, краєзнавчий, український районний, радянський районно-комплексний та сучасний суспільно-географічний напрямки розвитку методологічних основ науки;
удосконалено:
- сутність категорії «історія географії» на основі узагальнення географічних підходів;
- класифікацію писемних суспільно-географічних джерел, як важливої теоретичної проблеми суспільно-географічного джерелознавства;
- системну модель структури історії української суспільної географії як науки;
- науково-методичні підходи до пізнання історії розвитку суспільної географії в Україні (методика виявлення, дослідження та використання суспільно-географічних джерел; методика дослідження наукових шкіл та напрямків у суспільній географії);
- періодизацію розвитку української суспільної географії ХХ століття та здійснено системний аналіз виділених етапів;
- підходи до вивчення територіальних аспектів розвитку суспільно-географічної науки в Україні, на основі дослідження наукових центрів;
отримали подальший розвиток:
- запровадження в науковий обіг нових суспільно-географічних джерел з методологічних проблем науки, які раніше не використовувалися у теоретичних та прикладних дослідженнях;
- методика дослідження творчої діяльності учених;
- дослідження наукового доробку персоналій української суспільної географії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані для подальших досліджень у сфері історії української географії, зокрема суспільної; для аналізу еволюційних змін, що їх пережила вітчизняна суспільно-географічна наука протягом ХХ ст.
Результати теоретичних і практичних положень дисертаційного дослідження впроваджені у практику викладання курсу «Історія та методологія суспільної географії» та спецкурсу «Розвиток суспільно-географічної думки в Україні» в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 050/154-30 від 05.02.2008 р.), а також при викладанні дисциплін «Історія географії в Україні», «Основи теорії суспільної географії», «Методологічні основи суспільної географії», «Вступ до суспільної географії» у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г.Короленка (довідка № 0332/01-37/11 від 23.01.2008 р.).
Особистий внесок здобувача. Отримані наукові результати є авторськими узагальненнями наукових основ пізнання історії розвитку суспільно-географічної науки, що стали підґрунтям для дослідження особливостей розвитку методології суспільної географії в Україні у ХХ століття та аналізу історії розвитку основних напрямків у методології української суспільної географії.
Наукові результати, що подані в дисертації, отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й практичні результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на наукових конференціях: Х з’їзд Українського географічного товариства «Географія в інформаційному суспільстві» (Київ, 2008), Міжнародних «Молоді науковці –географічній науці» (Київ, 2006, 2007), третій Міжнародній «Історія української географії та картографії» (Тернопіль, 2007), другій Всеукраїнській «Україна: ноосферно-біосферний потенціал освіти і духовності регіону» (Кременчук, 2007), четвертій Всеукраїнській «Географічні проблеми розвитку продуктивних сил України» (Київ, 2007), другій Всеукраїнській «Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення» (Херсон, 2007), другій Всеукраїнській «Географія та екологія: наука і освіта» (Умань, 2008).
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 13 наукових праць загальним обсягом 3,8 д.а., із них 5 публікацій –у фахових виданнях.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.
Загальний обсяг дисертаційного дослідження складає 220 сторінок комп’ютерного тексту, у тому числі обсяг основного тексту роботи –сторінок. Список використаних джерел складає 183 найменування. Робота містить 15 авторських рисунків та 3 додатки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У першому розділі дисертації «Теоретико-методичні основи дослідження розвитку української суспільної географії» висвітлено наукові та методичні підходи до вивчення історії української суспільно-географічної науки, зокрема окреслено методологічні засади історії української суспільної географії як науки, визначено її предмет та завдання, розроблено теоретичні основи суспільно-географічного джерелознавства; проаналізовано методи дослідження розвитку суспільно-географічної думки та розроблено методичні основи дослідження.
Досліджено, що протягом минулого століття українська суспільна географія пройшла в своєму становленні окремі етапи, які характеризувалися своєрідністю підходів до розуміння методологічних основ науки (об’єкту та предмету суспільної географії, її завдань, внутрішньої диференціації тощо) в межах певних напрямків.
При вивченні історії будь-якої науки необхідно мати чітке уявлення про коло тих питань і явищ, дослідженням яких дана наука займається. Українська географія, як і будь-яка інша галузь знань, не являє собою статичну систему. Протягом свого розвитку українська суспільно-географічна наука змінювалася: змінювалися погляди на предмет, зміст, завдання географічних досліджень, внутрішню диференціацію науки тощо.
Розкрито сутність історії української географії, яка покликана відтворити складний процес становлення й розвитку сучасної географічної науки в Україні. Інакше кажучи, історія національної географії досліджує процес оформлення науки, вивчає різноманітні аспекти її формування. Історія географії –це наука, яка вивчає особливості формування та закономірності розвитку географічних ідей з метою неупередженої реконструкції перетворення наукового знання у часовому, просторовому і галузевому відношеннях.
Географічне джерело при дослідженні історії становлення та розвитку української суспільної географії ми визначаємо як основоположний елемент у системі наукового пізнання. Для з’ясування наукових основ історії української географії обґрунтовано такий винятково важливий спеціальний компонент географічної науки як географічне джерелознавство. Географічне джерелознавство –це спеціальна галузь історико-географічних знань, яка вивчає походження географічних джерел, теорію та методику їх використання; структуру та функціонування джерельної бази географічної науки. Географічне джерелознавство включає в себе два взаємодоповнюючі компоненти: теорію географічного джерелознавства та джерелознавчу практику (методику джерелознавчого дослідження).
Визначено предмет географічного джерелознавства який складають закономірності виникнення джерел та відображення ними явищ реального розвитку географічної думки (зв’язок змісту географічної інформації джерела зі змістом його наукового, соціального чи культурного призначення; відображення джерелом наукової та суспільної позиції автора, а також їх вплив на зміст джерела); джерельна інформація сприйнята та опрацьована дослідником, перетворюється на нове наукове знання, у чому виражається ще одна закономірність функціонування географічного джерела; та закономірності функціонування самого джерелознавства у системі географічної науки). У теорії географічного джерелознавства домінуюче місце займають загальні принципи наукового дослідження джерел: конкретно-наукового підходу, об’єктивності, всебічності і цілісності. Загальна теорія географічного джерелознавства конкретизується у джерелознавстві окремої географічної дисципліни, зокрема, суспільно-географічному джерелознавстві.
Дослідження суспільно-географічних джерел ХХ століття дозволило визначити основні завдання суспільно-географічного джерелознавства, серед яких є розробка методології та методики наукового пошуку, дослідження та використання джерел з суспільної географії; визначення структури суспільно-географічного джерелознавства та його місця в системі географічної науки; систематизація і узагальнення знань про джерельну базу української суспільної географії, її функціонування та дослідження.
Запропоновано модель систематизації писемних суспільно-географічних джерел: монографії (методологічного та теоретико-методичного змісту); навчальні праці з суспільної географії; документальні джерела (статистичні, програмні та інші документи); картографічні джерела; оповідні джерела (твори художньої літератури, публіцистика); джерела періодичної преси ( наукові збірники, часописи, журнали, газети та інше); суспільно-географічні джерела особливого походження (спогади, мемуари, щоденники, листи, автобіографії й інше); джерела інших сфер науки тощо.
Обґрунтовано внутрішню структуру історії української географії в межах певних рівнів: теоретичного (розробка наукових основ історії української суспільної географії; методичні дослідження; розробка алгоритму вивчення напрямків, персоналій в історії української географії; теоретичні підходи до аналізу джерел); прикладного (історія методології суспільної географії; економічної географії; соціальної географії; допоміжних суспільно-географічних дисциплін; історії суспільної географії) та дидактичного (історія науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів (суспільно-географічних шкіл); історія вузівської суспільної географії; дослідження наукового потенціалу суспільної географії).
Під науковою школою слід розуміти творчий колектив учених у межах певного наукового напрямку, об'єднаних підходами до розв'язання проблем, стилю теоретичної роботи, стратегій організації професійного наукового мислення, ідей i методів їх реалізації. На основі еволюційного критерію запропоновано вирізняти три типи наукових шкіл у методології вітчизняної суспільної географії: 1) наукова школа як визнаний науковий напрямок (наприклад, сучасна українська школа суспільної географії) в розумінні сукупності нагромадженого соціально значущого знання, що характеризує наукову складову географії й може бути названа школою класичного наукового мислення; вона детально подана у підручниках i посібниках, тому є розвиненою i визнаною; 2) науково-освітня школа, яка окрім розроблення оригінальної дослідницької програми певної кількості відповідних їй теорій i концепцій здійснює підготовку молоді до науково-дослідної діяльності у чітко визначеному змістовому діапазоні колективного мислення й самостійного пошуку (наприклад наукова суспільно-географічна школа Інституту географії НАН України); 3) наукова школа як дослідницький колектив –одна з найрозвиненіших і, водночас, продуктивних форм наукової творчості, що обов'язково реалізує авторську дослідницьку програму; остання, здебільшого, є великим здобутком особистості вченого (наприклад, суспільно-географічна школа Львівського національного університету імені Івана Франка).
Складовою частиною дослідження історії розвитку методології української суспільної географії була розробка методики оцінки результативності діяльності наукових шкіл за допомогою визначених критеріїв –організаційних (продуктивна діяльність консолідованої групи вчених; наявність визнаного лідера, який є організатором науки та автором робіт теоретико-методологічного змісту; підготовка учених-послідовників (функціонування докторантури та аспірантури), тематика захищених дисертацій; систематичний вихід друкованих праць (монографій чи колективних робіт; наявність фахового періодичного видання); проведення наукових семінарів, конференцій, з’їздів на базі наукової школи) та функціональних (спільність у поглядах представників наукової школи на головні теоретико-методологічні проблеми науки; оригінальність та новизна у поглядах на методологічні основи суспільної географії; впровадження у науку нових категорій та понять; практичні дослідження у межах нової теорії та авторських наукових проектів; інтеграція теоретичних та прикладних досягнень у вигляді наукового напрямку; розробка системи теоретичної концепції суспільно-географічної науки; постійний розвиток наукового напрямку поколіннями вчених).
З метою узагальнення методологічних підходів різних науковців, запропоновано складати окремі анкетні картки на кожного вченого, які мають наступні складові: дата та місце народження, місце навчання; прізвище керівника (консультанта) дисертації, місце і час роботи; публікації, у яких обґрунтовано погляди вченого на методологічні основи суспільної географії, основний внесок ученого в розробку методологічних основ науки, кількість підготовлених учнів (докторів наук).
У методиці дослідження суспільно-географічних джерел обґрунтовано необхідність їх неупередженого аналізу, що забезпечується наступними принципами: по-перше, джерело не можна досліджувати у відриві від тiєi конкретно-історичної реальності, в якій воно виникло; по-друге, важливо знати історію тексту джерела, обставини його створення; по-третє, у процесі роботи над джерелом необхідно вивчити не лише його походження i текст, а й присвячену йому критичну літературу; по-четверте, слід обов'язково враховувати ступінь наукового вивчення джерела попередніми дослідниками. Використовуючи ці принципи ми маємо можливість дати суспільно-географічним джерелам свою інтерпретацію, помітити в них ще не виявлені iнфopмaцiйнi можливості, адже кожен дослідник, виходячи зі своїх завдань, вилучає з джерела й аналізує той матеріал, який його цікавить, застосовуючи новіші засоби та методи дослідження.
Методика роботи з суспільно-географічними джерелами полягала в отриманні сукупності фактів про формування методології сучасної української суспільної географії, а для цього використовувалися не поодинокі джерела, а оптимальна їх сукупність, комплекс. Це передбачало встановлення об'єктивних зв'язків між окремими джерелами, що входять до комплексу, систематизацію розрізненої інформації, в ході якої кожне джерело зіставлялося з іншими й діставало відповідну оцінку. Даний підхід дав змогу уникнути переоцінки значення деяких джерел, неупереджено визначити місце i роль кожного з них. Синтетична критика дала можливість оцінити весь комплекс вітчизняних джерел методологічного змісту в їх взаємозв'язку, взаємообумовленості, відтворити цілісність не лише окремого джерела, а й комплексу джерел, як своєрідного феномена науки ХХ століття.
У цілому методика вивчення історії формування методологічних основ української суспільної географії передбачає п’ять етапів: підготовчий, джерелознавчий, методичний, синтетичний та прогностичний (Рис. 1).
|
V |
Прогностичний етап |
14 |
Визначення перспективних напрямків у розвитку методології української суспільної географії |
|
|
13 |
Виявлення вже існуючих прогнозів щодо розвитку методологічних основ науки
|
І V |
Синтетичний етап |
12 |
Оцінка результатів та розробка рекомендацій
|
11 |
c7
c7
c7
|
10 |
Систематизація та узагальнення нової інформації |
|
|
9 |
Історична та картографічна обробка інформації
|
ІІІ |
Методичний етап |
8 |
c2
c2