Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Економічний (госпрозрахунковий) механізм природовикористання і охорони навколишнього середовища
1 Поняття про еколого-економічні системи
Розв‘язання екологічних проблем немало залежить від економіки. Природні ресурси, забруднення та інші порушення природного середовища прямо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі і функціонуванні господарських систем. Господарські (економічні) системи разом з навколишнім природним середовищем створюють своєрідні еколого-економічні системи, пов‘язані між собою тісними залежностями: природні умови і ресурси впливають на виникнення, розміщення і розвиток господарства і населення; господарська діяльність викликає зміни (здебільшого негативні) у функціонуванні природних комплексів, а це, в свою чергу, взаємно впливає на життєдіяльність населення і господарства. Унікальність еколого-економічних систем (немає однакових господарських і однакових природних комплексів) вимагає індивідуального, тобто територіального (регіонального) підходу до розв‘язання природоохоронних проблем і забезпечення екологічної безпеки. Як правило, кордони господарських (а тим більше адміністративно-територіальних) і природних систем не збігаються, і це також необхідно враховувати у розв‘язанні екологічних питань. Територіальні аспекти економіки вивчає регіональна економіка, відповідно, має існувати і регіональна екологія, і сукупна регіональна екологічна економіка. Але регіональний підхід у розв‘язанні еколого-економічних питань розвинений слабо не тільки у відсталих країнах, але й у країнах з високим рівнем розвитку.
Екологічні проблеми неможливо розв‘язати без вкладання у захист середовища певної кількості грошей, що залежить від можливостей суспільства. Багаті країни, як правило, інтенсивніше використовують природні ресурси і більше забруднюють навколишнє середовище, але вони й більше вкладають грошей (відшкодовують збитки) в його стабілізацію і відновлення. Тому одним з головних завдань гармонізації стосунків людини і природи є пошук оптимального співвідношення між їх протилежними інтересами, умовно його можна назвати еколого-економічним оптимумом. Це дуже складна справа. При незначному обсязі грошового відшкодування (платить відповідно виробник і використувач) відсутні стимули для природоохоронних заходів. При великому – неефективною стає економічна діяльність, що гальмує розширення і розвиток виробництва, а також менше коштів залишається на соціальні заходи, розвиток культури, освіти, науки та ін.
Виробленням економічного механізму природовикористання та його впровадженням у життя, пошуком еколого-економічного оптимуму існування людства і природи займається наука економіка природовикористання або, за Л. Мельником, екологічна економіка
2 Поняття про екологічну економіку
Це трансдисциплінарна галузь знань, що вивчає взаємозв‘язок між екосистемами, соціальними спільнотами й економічними системами, а також умови, що забезпечують стійкий стан і прогресивний розвиток усіх трьох систем.
Мета науки “екологічна економіка” – формувати екологічно обґрунтовані пріоритети соціально-економічного розвитку суспільства і шукати найбільш ефективні шляхи досягнення поставлених цілей.
Завдання науки – вивчати закономірності формування економічних відносин в умовах екологічних обмежень, а саме:
– визначати наявні взаємозв‘язки між потребами соціально-економічного розвитку, станом навколишнього середовища й умовами життєдіяльності людей; вивчати економічні аспекти взаємодії суспільства і природи;
– визначати економічні цінності компонентів навколишнього природного середовища і залучати еколого-економічні оцінки до системи економічних розрахунків;
– формувати систему керування, адекватну завданням раціонального використання факторів довкілля;
– виробляти методичне забезпечення для економічного обґрунтування оптимальних напрямів соціально-економічного розвитку, що адекватне поєднанню економічних і екологічних цілей;
– шукати шляхи підвищення еколого-економічної ефективності національної економіки та її основних підрозділів (Мельник, 2002, С. 10–11).
Мельник Л. також вважає, що “економіка природовикористання” є часткою “екологічної економіки”, тобто вона вивчає економічні проблеми, пов‘язані із природоохоронними заходами у межах традиційної виробничої системи. На наш погляд, принципової різниці між цими двома категоріями немає.
3 Економіка природовикористання
Розробляє економічні методи раціонального використання природних ресурсів, відшкодування збитків, фінансового екологічного механізму.
Економічні методи (важелі) поділяються:
– на прямі (придбання-продаж ресурсів, платежі, інвестування, орендна плата та ін.);
– побічні (податки, пільгові кредити, субсидії та ін.);
– змішані (штрафні санкції, платежі за ліцензії та ін.).
Структура економіки природовикористання. Економіка природовикористання складається з двох основних частин: економіки використання природних ресурсів і економіки відшкодування збитків за забруднення та інші порушення природного середовища і шкоду населенню. Також до цієї науки належать:
– стимулювання НТП та інновацій у сфері природоохоронної діяльності;
– вироблення ефективного фінансового механізму – екологічних фондів, кредитування, страхування, стимулювання інвестицій та ін.;
– оцінка ефективності природоохоронної діяльності.
4 Економіка ресурсовикористання
Ця дисципліна складається:
– з економічної оцінки природних ресурсів;
– встановлення платежів за використання природних ресурсів.
Економічна оцінка ресурсів. Самі собою природні ресурси не мають ніякої ціни, вони створені природою без участі людини, тобто є безкоштовними (крім витрат на їх освоєння). Але безкоштовність ресурсів не стимулює їх ефективного, економного використання.
Так, питома вага важкої промисловості з її ресурсомісткими технологіями в економіці України досі становить майже 60 % ВВП порівняно з 34 % у країнах Європейського Союзу. Енергомісткість валового національного продукту в Україні є найбільшою серед країн колишнього СРСР. Вона у 9 разів вища, ніж у країнах, учасницях Організації Економічного Співробітництва і Розвитку, і майже у 4 рази вища, ніж у країнах з вищим за середній доходом на душу населення.
Економічна оцінка ресурсів потрібна й для встановлення відповідних платежів (зборів) за використання або споживання ресурсів. Збирання цих платежів дозволяє створити відповідні резервні кошти, які можна використати на охорону середовища при видобуванні ресурсів, на їх відновлення (наприклад, насадження лісів, рекультивація земель та ін.).
Методи і види економічної оцінки ресурсів. Усе різноманіття наявних видів оцінок можна поділити на:
– рентну оцінку; – затратну; змішану; оцінку за замикаючими витратами;
– спеціальні і додаткові методи оцінки.
Рентна оцінка визначається диференціальною рентою І (прибуток, що дає ресурс за рахунок своїх природних якостей; для ресурсів, якість яких поліпшена діяльністю людини, наприклад, підвищення родючості ґрунтів шляхом внесення добрив, існує дифрента ІІ):
,
де Q – економічна оцінка, або капіталізована рента; R – дифрента І; Е – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, або процент кредитної ставки на банківський капітал (норма позикового проценту, що регулюється нормою прибутку).
Ця формула використовується для ресурсів, що не мають кінцево визначеного строку експлуатації (землі, лісу, води). Для вичерпних ресурсів (корисних копалин) впроваджується коефіцієнт дисконтування, що враховує строк експлуатації ресурсу. Для міських земель та земель інших населених пунктів, рекреаційних угідь при оцінюванні використовують міську ренту, що враховує цінність інфраструктури (інженерно-транспортне облаштування, розвиток сфери управління, науковий і соціально-культурний потенціали, цінність історичної забудови, територіальне розміщення відносно центру міста та ін.).
Затратна оцінка – визначається сукупністю приведених витрат на освоєння ресурсу і обчислюється за формулою:
П = С + ЕК min,
де П – приведені витрати; С – собівартість (поточні, або експлуатаційні витрати); К – капітальні вкладення (одноразові витрати, кошторисна вартість освоєння ресурсу); Е – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень, що дорівнюється:
,
де t – строк окупності капітальних вкладень. З усіх можливих варіантів освоєння слід вибирати варіант з мінімальними приведеними витратами. Затратним методом можна оцінювати будь-які ресурси. Цей метод найчастіше використовують для оцінки варіантів освоєння нових ресурсів. Дехто вважає, що він менш вдалий, ніж попередній, оскільки не сприяє залученню в експлуатацію ресурсів гіршої якості. Але між цими напрямами оцінювання нема антагонізму. Вони підходять до розв‘язання одного й того ж питання, але з різних боків: оцінка від прибутку відбиває верхню межу умовних цін (орієнтованих на споживача), а витратна оцінка – їх нижню межу (орієнтованих на виробника). Конкретний вибір одного з двох методів залежить від мети оцінювання ресурсу.
Змішана оцінка – використовує елементи цих двох методів. Наприклад, економічна оцінка міських ділянок землі за своєю суттю включає елементи рентного і затратного методів.
Оцінка за замикаючими витратами є рентною, але рента обчислюється своєрідним способом – як різниця між замикаючими і конкретними (індивідуальними витратами) на освоєння ресурсу:
Q = max ,
де Q – економічна оцінка природного ресурсу; a – коефіцієнт продуктивності природного ресурсу; D – коефіцієнт, що враховує динаміку ефекту забезпечення майбутніх витрат і наслідків; Ззам., Зінд. – затрати замикаючі й затрати індивідуальні.
Спеціальні й додаткові методи характеризуються великим різноманіттям підходів і використовуються конкретними пошукувачами у спеціальних дослідженнях.
Дуже велике значення в оцінюванні природних ресурсів мають кадастрові оцінки. Кадастрова оцінка – це комплексна оцінка природних властивостей і економічної цінності ресурсів, яка за масштабами виконання охоплює, як правило, територію всієї країни, затверджується відповідними органами влади і має силу державного документу. Кадастрова оцінка є своєрідним реєстром, банком даних певного ресурсу в країні. Вона буває економічною і еколого-економічною. До останньої належить і оцінка екологічного стану ресурсу, тобто рівня його забруднення, знешкодження та інших негативних антропогенних впливів.
Економічний кадастр складається з бальної оцінки природних властивостей ресурсу (наприклад, для земельних ресурсів оцінюється вміст гумусу, механічних склад ґрунту, його вологість, інші агро-кліматичні характеристики, родючість та ін.) і грошової (вартісної або рентної) оцінки. Рівень цінності певної природної ознаки ресурсу оцінюється кількістю балів з попередньо визначеної їх межі (наприклад, з 10 можливих балів, виділених для оцінювання даної якості ресурсу, вибираємо 5, 7 чи 8; конкретний бал визначається межею параметрів тієї якості ресурсу, яку ми розглядаємо).
5 Платежі (збори) за використання природних ресурсів
Платне ресурсовикористання передбачає:
– плату за ліцензію на використання природних ресурсів; – визначення нормативів використання ресурсів;
–встановлення ставок зборів (платежів) за використання ресурсу в межах нормативу (ліміту); за понаднадлімітне використання платежі збільшуються кратно 1–5 (коефіцієнт кратності, як правило, встановлює місцева влада);
– порядок і схему збору платежів; – систему розподілення зібраних коштів.
Платежі за використання ресурсів переважно є обов‘язковими. Нормативи плати у нашій країні встановлює держава (наскільки вони відображають реальну ціну ресурсу і механізм відшкодування за його вилучення або використання визначити важко, оскільки у нашій державі на формування багатьох економічних параметрів впливає надто багато позаекономічних факторів). Усі нормативні платежі (у межах визначеного ліміту на використання ресурсу) належать до витрат підприємств (собівартості виробництва), понадлімітні платежі відраховуються з прибутку підприємств. Подібний підхід має сприяти більш економному (хоч би нормативному) використанню ресурсів.
Кошти за використання природних ресурсів збираються з метою нагромадження коштів на природоохоронні заходи і формування екологічних мотивів екологізації виробництва.
1). Плата (збори) за землю:
– плата за використання сільськогосподарських земель встановлюється як земельний податок з одного гектара угідь у відсотках від його грошової оцінки: для ріллі, косовищ і пасовищ – 0,1 %, для багаторічних насаджень – 0,03 %;
– плата за використання земель населених пунктів встановлюється у розмірі 1 % від їх грошової оцінки. Для земель з невизначеною оцінкою встановлюється фіксований платіж. Для курортних міст впроваджується корегуючий коефіцієнт: для Південного берега Криму – 3,0; Південно-Східного узбережжя Криму – 2,5….
– плата за вилучення земельних угідь під непрофільне використання становить 5 % від грошової оцінки за землі промислового, транспортного, оборонного, природоохоронного, рекреаційного, історико-культурного та іншого призначення. Для залізничного транспорту і військових організацій розмір податку становить 0,02 % від грошової оцінки ріллі для області. За тимчасове вилучення природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних, історико-культурних ділянок плата становить 50 % грошової оцінки ріллі в області. Податок за землі, зайняті лісами, прирівнюється до плати за використання лісових ресурсів. Якщо землі лісового фонду вилучаються під виробничі, культурно-побутові, житлові й господарські потреби, то розмір податку становить 0,3 % від грошової оцінки ріллі для області. Податок за землі водного фонду – відповідно 0,3 %.
2). Платежі за використання надр:
– збір за видання ліцензій на використання надр встановлюється на конкурсній основі.
– плата за користування надрами встановлюється за видобуток і використання мінеральних ресурсів; для паливних ресурсів – рентні платежі;
– нормативи відрахування за геологорозвідувальні роботи, що виконуються за рахунок державного бюджету, подані у таблиці 11.2.
– плата за використання підземного простору: для зберігання природного газу і газопродуктів, нафти і нафтопродуктів; виробництва і збереження винопродуктів; вирощування грибів, овочів, квітів та інших рослин; зберігання харчових продуктів, промислових та інших товарів, речовин, матеріалів; іншої господарської діяльності.
3). Плата за використання водних ресурсів є двох видів: за використання і споживання води і за спеціальне використання.
Повна ставка плати за використання і споживання води складається з двох ставок:
– за використання води як природного ресурсу (складається з рентної оцінки за замикаючими витратами). Нормативи плати подані у таблицях 29 і 30.
– за забір води, її очищення і розподіл між водокористувачами в системі водопостачання (оцінюється за витратами на виконання цих робіт). Місцеві органи влади мають широкі повноваження диференціації тарифів за водопостачання залежно від категорії споживачів. Як правило, для населення і комунального господарства ставки відповідно у 4-4,5 і 2,0-2,5 рази нижчі, ніж для підприємств. Чинні також різні дотації. За понаднадлімітне використання води для підприємств платежі збільшуються у 1-5 разів (конкретний коефіцієнт вибирається згідно з рішенням місцевої влади);
Плата за спеціальне використання водних ресурсів:
– для потреб гідроелектроенергетики, крім ГАЕС, що функціонують у комплексі з ГЕС; – для потреб вантажного транспорту; – для потреб пасажирського.
4). Плата (збори) за спеціальне використання лісових ресурсів. Ставки платежів за використання лісових ресурсів називаються лісовими таксами. Вони передбачають попенну оплату і застосовуються під час відпуску заготівельником деревини лісових порід на пні. Такси враховують породу, діаметр, висоту, якість дерев, зручність заготівлі і місце її розташування. Такси поділяються на два лісотаксові пояси:
– до першого належать усі ліси, крім лісів Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та гірських лісів Львівської областей;
– другий складається з названих вище лісів Карпатського економічного району, такси за які на 15 % нижчі, ніж для першого поясу.
5). Плата за спеціальне використання об‘єктів тваринного світу вироблена для мисливського і промислового господарств, для комерційної торгівлі дикими тваринами.
У мисливському господарстві на полювання за дикими птахами (гагарою, лебедем, гусаком, качкою, дрохвою, стрепетом та ін.) і звірами (кротом, кролем, зайцем, ондатрою, вовком, лисицею, ведмедем, куницею, горностаєм, борсуком, бобром, видрою, кабаном, ланню, оленем, козулею, лосем, зубром та ін.) спочатку слід одержати ліцензію (або спеціальну картку для дрібних тварин), де визначено терміни, норми відстрілу, види тварин та ін., і заплатити за неї. Для великих тварин ліцензії набагато дорожчі. Наприклад, вартість відстрілу 1 особини лося коштує 2,5 мінімальних неоподаткованих місячних зарплат громадян України; благородного оленя – 2; плямистого оленя – 1,5; лані – 1; козулі – 0,5; кабана – 1,2; ведмедя – 60. Для іноземців ціна ліцензій вища у 6-7 разів. Вбитий звір залишається власністю держави, але мисливець може його придбати за пільговою ціною – з 30-процентную знижкою від чинної розцінки.
6 Економіка відшкодування збитків від забруднення та інших порушень стану навколишнього середовища
Економіка відшкодування збитків складається:
– з еколого-економічної оцінки збитків від забруднення та інших негативних антропогенних явищ;
– механізму відшкодування збитків від порушення природного середовища (платежів за забруднення та інші негативні впливи, система штрафних санкції та інші методи);
– механізму стимулювання природоохоронної діяльності у сфері зменшення забруднення і подолання інших порушень середовища.
Еколого-економічна оцінка збитків. Негативні наслідки впливу антропогенної діяльності вирізняються значною різноманітністю і не завжди піддаються кількісному облікові. Виділяють два види втрат: економічні і соціальні. Економічні втрати пов‘язані з погіршенням функціонування господарських об‘єктів, соціальні – з негативним впливом на здоров‘я людей та погіршення рівня їх життя і працездатності. Тобто, по суті, треба говорити про соціально-економічну оцінку збитків.
Мета оцінки збитків полягає у тому, щоб знайти грошовий еквівалент шкоди завданого господарству й людині від погіршення стану навколишнього середовища для того, щоб, у свою чергу, можна було ці збитки компенсувати (запобігти).
Труднощі оцінки збитків (втрат). Оцінка втрат з методологічної і методичної точки зору – досить складна справа, що пов‘язано з такими чинниками:
– різноманітність негативних впливів та їх джерел, що пояснюється великою кількістю негативних антропогенних наслідків (тільки полютантів нараховується десятки тисяч, і кожен з них по-різному впливає на різні об‘єкти, а також слід врахувати ще й інші види негативної дії, наприклад, ерозію земель, корозію металевих та інших споруд, погіршення якості природних ресурсів та ін.). І все це треба враховувати при обчисленні збитків;
– багатоадресність збитків – кожен від негативної дії впливає на багатьох реципієнтів (об‘єктів, що страждають від цього негативного впливу). Так, наприклад, викиди тільки одного підприємства завдають шкоди іншим промисловим об‘єктам, сільському, лісовому, рибному господарству, транспорту, здоров‘ю людей, спорудам та ін. Для кожного реципієнта часто потрібна власна методика обчислення збитків;….
В оцінці збитків панує два альтернативні підходи:
– оцінка фактичного (при можливості повного) збитку;
– оцінка попередніх витрат на запобігання збитків.
Перший підхід стосується фактичних (вже завданих) збитків (втрат) та їх компенсації й ліквідації. Витрати на ліквідацію негативних наслідків називають компенсаційними. Це пасивний метод боротьби із забрудненням.
Другій підхід засновується на попередніх обчисленнях потенційних збитків від можливого негативного впливу та їх запобіганні. Цей тип збитків іноді називають можливим, або очікуваним, а витрати на його запобігання називають попередженими збитками. Цей підхід можна назвати конструктивним: він не бореться з наслідками, а запобігає їм.
Але і в першому, і в другому випадках неможливо повністю усунути всі негативні антропогенні наслідки. Таким чином, завжди є ще й залишкові (остаточні) збитки.
Відповідно, суспільні екологічні втрати складаються з суми попереджених і компенсаційних витрат (суспільних збитків) і залишкових збитків. Попереджені витрати, звичайно, не є цілком збитками, оскільки вони запобігають ще більшим втратам.
В еколого-економічної оцінці збитків ми передовсім оцінюємо компенсаційні втрати суспільства разом з власне збитками (залишковими шкідливими наслідками).
Методи оцінки збитків. В еколого-економічній оцінці збитків поширено використання трьох основних методів:
– прямого рахунку (базуються на порівнянні показників, що характеризують збитки, з умовно чистим контрольним, або еталонним, районом);
– аналітичні (на основі встановлених математичних залежностей);
– емпіричні (залежність величини збитків від рівня забруднення отримана на основі наявного досвіду поширюється на інші подібні об‘єкти і ситуації).
Таблиця 11.2
Значення питомих економічних збитків від викидів 1 т шкідливих речовин в атмосферу, у дол. США
|
Інгредієнт |
Питомий збиток |
|
Пил |
180–210 |
|
Сірчистий ангідрид |
200–220 |
|
Окиси азоту |
320–350 |
|
Фтористі з‘єднання |
1220–1460 |
|
Аміак |
160–180 |
|
Фенол |
600–650 |
7 Платежі за забруднення та інші негативні впливи на навколишнє природне середовище
Впровадження системи платежів (зборів) передбачає:
– визначення нормативів викидів забруднювальних речовин та інших шкідливих впливів;
– встановлення ставок зборів (платежів) за негативний вплив у межах нормативу (ліміту); за понадлімітний вплив платежі збільшуються кратно 1–5 (коефіцієнт кратності, як правило, встановлює місцева влада); платежі в межах ліміту відносять на витрати виробництва, за понадлімітні викиди – вилучаються з прибутку підприємства;
– штрафні санкції за деякі види негативного впливу на навколишнє середовище;
– порядок і схему збору платежів;
– систему розподілення зібраних коштів.
Сума зборів за забруднення обчислюється платником самостійно щокварталу зрослим підсумком від початку року.
В Україні згідно з державними документами (постанови Кабміну та інструкції Мінекобезпеки і Мінфіну) діють такі види платежів, що є обов‘язковими до виконання.
1). Платежі (збори) за забруднення атмосфери вилучаються зі стаціонарних і пересувних джерел:
– плата за забруднення від стаціонарних джерел обчислюється за формулою:
Ппс = (Млі + Мпі Кк) Ні Кнас. Кнгз. Кінд.,
де Ппс – сума зборів за забруднення повітря від стаціонарних джерел; Млі – обсяг викиду і-ї речовини у межах ліміту (т); Мпі – обсяг понадлімітного викиду і-ї речовини (т); Кк – коефіцієнт кратності збору за понадлімітний викид (1–5); Ні – норматив збору за 1 т і –ї речовини (грн./ т); Кнас – коефіцієнт, що враховує чисельність населення у населених пунктах; Кнгз – коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населених пунктів; Кінд. – коефіцієнт індексації, що враховує інфляцію.
Нормативи плати за викиди окремих шкідливих речовин подаються у спеціальних таблицях.
Для речовин з невстановленим нормативом збору плата обчислюється згідно з її (речовини) класом небезпечності.
Для речовин з невстановленим класом небезпечності нормативи встановлюються згідно з установленими орієнтовно безпечними рівнями впливу.
Коефіцієнти корегування, необхідні для обчислень подані у таблиці .4 і 5.
Таблиця 4
Коефіцієнти, що характеризують чисельність жителів населеного пункту
|
Чисельність населення, тис. Осіб |
Коефіцієнт |
|
До 100 |
1,00 |
|
100,1–250 |
1,20 |
|
250,1–500 |
1,35 |
|
500,1– 1000 |
1,55 |
|
Понад 1000 |
1,80 |
Таблиця .5
Коефіцієнти, що характеризують народногосподарське значення населеного пункту
|
Типи населених пунктів |
Коефіцієнт |
|
Організаційно-господарські й культурно-побутові центри місцевого призначення з перевагою аграрно-промислових функцій (районні центри, міста районного значення, поселення і села) |
1,00 |
|
Багатофункціональні центри, центри з перевагою промислових і транспортних функцій (республіканські й обласні центри, міста державного, республіканського, обласного значення) |
1,25 |
|
Населені пункти, що належать до курортних |
1,65 |
– плата за забруднення від пересувних джерел обчислюється за формулою:
П пп. = Мі Ні К нас. К нгз. К інд.,
де Ппп – плата за забруднення повітря від пересувного джерела; Мі – кількість використаного пального і-го виду (т). Всі інші параметри однакові з параметрами формули для визначення плати за забруднення від стаціонарних джерел.
Нормативи зборів за забруднення різними видами транспортних засобів і від різних видів палива подаються у спеціальних таблицях.
2). Платежі (збори) за забруднення водойм обчислюються за формулою:
Пв = (Млі + Мпі К к ) Ні Кб К інд. ,
де Пв – плата за забруднення води; Кб – регіональний (басейновий) коефіцієнт. Всі інші параметри відповідають поясненням до поданих вище формул.
Нормативи зборів за забруднення води деякими забруднювачами подаються у спеціальних таблицях. Для басейнів основних річок країни встановлюються регіональні коефіцієнти (таблиця.6).
Таблиця .6
Регіональні (басейнові) коефіцієнти
|
Басейни морів і рік |
Коефіцієнт |
|
Азовського і Чорного морів |
2,0 |
|
Дунаю |
2,2 |
|
Тиси, Пруту |
3,0 |
|
Дністра, рік Криму |
2,8 |
|
Дніпра (від кордону України до м. Києва) |
2,5 |
|
Дніпра (від Каховського гідровузла до Чорного моря) |
2,2 |
|
Західного Бугу, Вісли, Десни |
2,5 |
|
Сіверського Донця, Міуса, Кальміуса |
2,2 |
Питання і завдання для самоконтролю
PAGE 3