Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
План:
1.Вступ до мікроекономіки:
1.Предмет, суб’єкти і об’єкти мікроекономіки
2.Місце мікроекономіки в системі економічних наук
3.Обмеженість ресурсів та безмежність потреб споживача
4.Методи мікроекономічного аналізу
5.Кругообіг доходів і продуктів в економічній системі
2.Попит і пропозиція. Еластичність
1. Загальна характеристика ринку
2. Попит. Функція попиту
3. Закон попиту
4. Пропозиція
5. Закон пропозиції
6. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
7. Поняття еластичності
8. Еластичність пропозиції
9. Практичне застосування теорії еластичності
3. Теорія поведінки споживача.
8.Ефект заміщення. Ефект доходу.
4.Теорія виробника
5.ТЕОРІЯ ВИТРАТ
1.Фірма як суб’єкт мікроекономіки. Прибуток як мета діяльності фірми.
2. Теорія виробництва. Поняття виробничої функції.
3. Теорія витрат виробництва і прибутків.
4. Теорія граничних витрат.
5. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
6. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.
7. Технологічна та економічна ефективність.
6.ринок досконалої конкуренції
3. Рівновага на ринку досконалої конкуренції
4.Рівновага конкурентної фірми у короткостроковому періоді
5. Максимізація прибутку фірми
7. РИНОК МОНОПОЛІЇ
8. РИНОК МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.
9. РИНОК ОЛІГОПОЛІЇ
10. РИНОК ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА
11. ЕФЕКТИВНІСТЬ РИНКОВОЇ системи.
Тема: 1. Вступ до мікроекономіки:
1.Предмет, суб’єкти і об’єкти мікроекономіки
2.Місце мікроекономіки в системі економічних наук
3.Обмеженість ресурсів та безмежність потреб споживача
4.Методи мікроекономічного аналізу
5.Кругообіг доходів і продуктів в економічній системі
Предмет мікроекономіки.
Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб`єктів та досліджує механізм функціонування конкретних ринків.
Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника та споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючим суб`єктами, які прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.
До основних суб`єктів мікроекономіки належать:
1) Домогосподарства. Це група людей, які об`єднують свої доходи, мають спільну власність та разом приймають економічні рішення. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім`я. Роль домогосподарства в мікроекономіці може виконувати також окрема людина, яка самостійно формує та використовує свої доходи, не вступаючи у будь-які об`єднання з іншими громодянами. Роль домогосподарств у мікроекономічній системі подвійна. З одного боку, вони є споживачами кінцевих товарів та носіями кіцевих потреб. Власне заради задоволення цих потреб і функціонує економічна система. Тому на ринку кінцевих товарів домогосподарства виступають на боці попиту як покупці. З іншого боку, домогосподарства – це власники ресурсів, які вони постачають для виробничих цілей. Тому на ринку ресурсів домогосподарства перетворюються на продавців, формують пропозицію;
2) Підприємства (фірми). До них належать будь-які господарюючі суб`єкти, що займаються виробничим споживанням ресурсів та виробляють товари чи послуги заради отримання прибутку. Слід звернути увагу, що поняття “підприємство” у мікроекономіці значно ширше, ніж це визначено у законодавстві, зокрема у Законі України “Про підприємства”. Якщо для законодавства важливо, щоб підприємство було обов`язково юридичною особою, пройшло державну реєстрацію тощо, то для дослідника мікроекономічних проблем усе це не має значення. Головне, щоб підприємство самостійно приймало рішення про випуск продукції, придбання ресурсів, ціни та ринки збуту і, вибираючи альтернативні варіанти, керувалося метою максимізації прибутку;
3) Держава. У мікроекономіці розглядається як сукупність органів влади, що є координатором економічного життя. Дослідник мікросистеми абстрагується від того, що держава – власник значної кількості підприємств, організовує виробництво товарів громадського користування тощо. Найсуттєвішим для нього є її координаційна роль.
Об’єктом мікроекономіки вивчення мікроекономіки є поведінка мікроекономічних суб’єктів, тобто процес розробки, прийняття і реалізації рішень відносно вибору і використання ресурсів з метою одержання самої більшої вигоди.
Мікроекономіка є однією зі складових сучасної фундаментальної науки про господарство, яка майже три століття носила назву «політична економія», а на межі XIX-XX століть стала називатись «економікс», що в перекладі з англійської трактується нині як «економічна теорія».
Назва «політична економія» закріпилась за наукою після виходу в світ праці француза Антуана Монкретьєна «Трактат політичної економії» (1615 р.), а назва «економікс» - завдяки праці англійського вченого Альфреда Маршалла «Принципи економікс» (1890 р.). останнім часом поширюється вживання інших аналогів «економікс» - «аналітична економіка», «теоретична економіка». Кожна з цих назв відбиває певні зміни в самому змісті науки.
Політична економія, яка досягла своїх вершин у працях таких геніальних вчених як Адам Сміт («Дослідження про природу та причини багатства народів», 1776 р.) та Карл Маркс («Капітал», 1867-1894 рр.), прагнула проникнути в глибинну сутність економічних процесів, пояснити їх природу та суперечності. В ній переважав якісний аналіз і об’єктивний підхід до вивчення економічних взаємозв’язків. Вона відкрила об’єктивні економічні закони, які управляють виробництвом, обміном, розподілом і споживанням матеріальних благ незалежно від волі і свідомості самих учасників цих процесів. В основі всієї науки лежала теорія трудової вартості, започаткована англійцем Вільямом Петті. Представники класичної політекономії здійснювали свої дослідження переважно на рівні окремих товаровиробників, в сучасні й термінології – на мікрорівні. Проте вони описали також деякі процеси, що відображають взаємозв’язки на рівні всього суспільства. Так, французьким вченим Франсуа Кене була створена модель суспільного відтворення (господарського кругообігу) – перша спроба зясувати умови макроекономічної рівноваги. К.Маркс розвинув цю ідею у своїх числових схемах реалізації суспільного продукту і обґрунтував умови розширеного відтворення суспільного капіталу.
Економікс віддає перевагу кількісному аналізу і суб’єктивно-психологічному підходу до вивчення ринкових сил. Вона зосереджує свою увагу на зовнішніх явищах, узагальнює поведінку учасників ринкових відносин, враховуючи їх психологію, бажання, смаки, очікування. В основі всіх досліджень лежить теорія граничної корисності, обґрунтована представниками австрійської школи К.Менгером, Є.Бьом-Баверком, Ф.візером.
Економікс ставила за мету обґрунтувати виключно економічну мотивацію господарської діяльності, зосередилась на вивченні ринкового господарства, основою якого є приватна власність, намагаючись не помічати тих соціальних конфліктів, які час від часу виливались у революції.
Однак криза 1929 р. і Велика депресія 1929-33 рр. змусили вчених звернути увагу на проблеми, характерні для економіки в цілому. Дослідження Джона Мейн ара Кейнса, узагальнені в книзі «загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» (1936 р.), значно поглибили знання про економіку в цілому, тобто на макрорівні, і сприяли виділенню двох великих розділів економікс – мікроекономіки та макроекономіки. У другій половині XX ст. відбуваються якісні зміни в економічному житті світового співтовариства. Зростання взаємозв’язку та взаємозалежності національних економік, інтернаціоналізація обміну і виробництва, утворюється єдиний економічний організм, що функціонує за законами ринкової економіки. Розвиток цих процесів зумовив відокремлення від мікро - та макроекономіки – міжнародної економіки, яка вивчає закономірності взаємодії національних економік у сфері міжнародного обміну, виробництва і розподілу факторів виробництва на мікро – та макрорівнях.
1. 3. Обмеженість ресурсів та безмежність потреб споживача.
Закон обмеженості ресурсів. У самій серцевині аналітичної економіки лежить факт обмеженості ресурсів. Економісти досліджують способи, за допомогою яких товари виробляються і споживаються, бо люди хочуть споживати значно більше, ніж економіка може виробити. Якби можна було виробляти безмежну кількість кожного блага, аби були задоволені людські потреби, людям нічого було б турбуватися про обмежені ресурси. Фірмам не треба було б думати про ефективне використання робочої сили і матеріалів, урядам – боротись за податки і видатки. Крім того, оскільки кожний з нас мав би стільки, скільки хоче, ніхто не турбувався б про розподіл доходів серед різних людей і класів. У такому разі не існувало б економічних благ, що обмежені або дефіцитні, до того ж, всі блага були б безкоштовними.
Жодне суспільство не досягло безмежних можливостей. Блага обмежені, тоді як потреби здаються безмежними. Дослідження схем споживання виявляє, що люди хочуть і потребують центрального опалення і вентиляції, кіно і компакт дисків, вільного часу і самотності, автомобілів і ПК, чистого повітря і чистої води, безпечних фабрик і інших незліченних товарів і послуг. Якщо підсумувати всі наші потреби, то виявляється, що просто не існує достатньо товарів та послуг, аби задовольнити малу частку споживчих потреб кожної людини.
У самій серцевині аналітичної економіки є безперечна істина, яка називається законом обмеженості ресурсів. Цей закон стверджує, блага є обмеженими, бо немає достатньо ресурсів, аби виробляти всі блага, що їх люди потребують для споживання. Все в економіці випливає з цього факту. Оскільки ресурси обмежені, то потрібно дослідити, як суспільство вибирає для виробництва набір товарі та послуг, як різні товари виробляються і як призначаються ціни і хто має споживати товари, які суспільство виробляє.
Крива виробничих можливостей. У якийсь певний момент часу країна може виробляти лише певну кількість товарів і послуг з її обмежених ресурсів: певну кількість бензину, певну кількість нафти для опалення, певну кількість літаків тощо. Однак більшу кількість одного продукту не можна виробляти без зменшення обсягу виробництва іншого.
В економічній науці цю обмеженість виробничого потенціалу країни зображають межею виробничих можливостей (МВМ). МВМ відбиває максимальні кількості товарів або послуг, які можуть одночасно вироблятись за даних ресурсів, якщо припустити, що всі ресурси повністю використовуються.
Графік виробничих можливостей. На графіку виробничих можливостей вертикальна і горизонтальна лінії відповідають двом змінним – благо А і Б. Часто ці лінії називають віссю Y та Х.
Благо А (Y)
80
60
40
20
0 10 15 20 Благо Б (Х)
Рисунок 1: Крива виробничих можливостей
Нахил лінії показує зміну однієї змінної, що відбувається внаслідок зміни іншої. Точніше, це зміна змінної Y по вертикальній осі на одиницю зміни змінної Х по горизонтальній. Ключовими пунктами є:
1. 4. Методи мікроекономічного аналізу
Загальнонаукові методи:
Методи статистики і динаміки:
У мікроекономіці використовують моделі двох типів:
Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є методи індукції, дедукції.
Індукція — це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Економіст у даному випадку починає з вивчення фактів. Фактами для нього служать статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.
Дедукція — це висування гіпотез на основі не систематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків (гіпотез) до фактів.
Абстрагування — це навмисне спрощення досліджуваного об'єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім'ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.
Велике значення у мікроекономіці має функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється характерна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною характеристикою, тобто функція.
Припущення „при інших рівних умовах” мікроекономіки формулює економічні закони, в яких вказується, що настання одного явища викликає інше, але тільки при інших рівних умовах. Тобто вважається, що всі інші фактори, які могли б вплинути на дане явище, залишаються незмінними. Наприклад, відомо, що зменшення ціни призводить до підвищення попиту на даний товар, але лише при незмінних інших факторах, бо якщо при зменшенні ціни погіршиться якість, то стверджувати, що попит зросте не можна.
Важлива риса мікроаналізу – рівноважний підхід до дослідження динамічних явищ і процесів. Розглядаючи сталу динаміку економічних явищ, мікроекономіка намагається вивчити такий їхній стан, який характеризується відносною стабільністю, тобто рівновагою. Рівновага означає, що немає внутрішніх тенденцій до зміни існуючого стану.
У мікроекономічних дослідженнях особливо широко використовуються методи статики і динаміки
.
До специфічних методів мікроекономіки належать граничний аналіз і мікроекономічне моделювання.
Граничний аналіз – базується на використанні математичного поняття границі функції для пояснення складної взаємодії різних факторів, що впливають на процес. Як правило, всі фактори, за винятком одного, який досліджується, приймають як дані, незмінні і вивчають наслідки нескінченно малого приросту змінного фактора. Це дослідження того, яким чином кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина.Граничний аналіз складає основу моделювання поведінки споживача і виробника, ринкового попиту і пропозиції.
Економічне моделювання – це спрощений опис досліджуваної мікросистеми, який характеризує властивості, суттєві сторони певної структури.
Економічна модель – це система взаємозв’язків між економічними змінними, яка дає змогу прогнозувати результат. Іншими словами, вона використовується для передбачення того, як зміни економічних умов приведуть до зміни економічних результатів. Вона досить далека від реального життя, оскільки не відображає всього різноманіття впливів. Разом з тим, вона розкриває сутність певної економічної реальності в цілому.
Економічні змінні – це натуральні величини, які можуть якимось чином вимірюватись, або суми грошей, що можуть набувати можливих значень. Висновки з економічних моделей виражаються у формі гіпотез, тобто тверджень про причини і наслідки, які потребують підтвердження чи заперечення фактами.
1. 5. ДВОФАКТОРНА МОДЕЛЬ КРУГОПОТОКУ РЕСУРСІВ, ПРОДУКТІВ І ДОХОДУ.
СХЕМА КРУГОПОТОКУ З УРАХУВАННЯМ ДЕРЖАВНОГО ТА ЗАРУБІЖНОГО СЕКТОРІВ.
В основі економічного аналізу лежить модель кругопотоку, яка відображає взаємопов’язаний і безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів між економічними суб’єктами.
Двофакторна модель кругопотоку ресурсів, продуктів і доходів відображає замкнену національну економіку, що містить лише два суб’єкти – домогосподарства та фірми. На верхній частині рисунку 3 показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємства) володіють усіма ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницьким хистом), постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою допомогою виробляють товари й послуги.
Рисунок 3: Двофакторна модель кругопотоку ресурсів, продуктів і доходу
Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Водночас платежі фірм за прибдані ресурси є їхніми витратами.
Ця схема кругопотоку містить два кола – внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє відображає рух ресурсів, товарів і послуг – потік за годинниковою стрілкою. Зовнішнє – грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків – проти годинникової стрілки.
Із цієї моделі випливає, що виторг фірм дорівнює величині доходів домогосподарств.
Схема кругопотоку з урахуванням державного і зарубіжного секторів.
У сучасній ринковій економіці держава тісно взаємодіє з двома іншими економічними суб’єктами – домогосподарствами та фірмами. Тому до схеми кругопотоку доходів та продуктів уведемо державний сектор (рисунок 4). Також в схемі кругопотоку необхідно врахувати експортно-імпортні операції.
Рисунок 4: Схема кругопотоку с урахуванням державного й зарубіжного сектора
1 і 2 – відповідно доходи і витрати (плата за ресурси)
3 – споживчі видатки
4 – виторг
5 – державні закупівлі
6 і 8 – податки
7 і 9 – відповідно трансферти і субсидії
10 – державні позики
11 – заощадження
12 – інвестиційні кошти
13 – інвестиційні видатки
14 і 15 – відповідно імпорт та експорт
16 – чистий приплив капіталу
Контрольні питання:
Тема: 2.Попит і пропозиція. Еластичність
1. Загальна характеристика ринку
2. Попит. Функція попиту
3. Закон попиту
4. Пропозиція
5. Закон пропозиції
6. Взаємодія попиту і пропозиції. Ринкова рівновага
7. Поняття еластичності
8. Еластичність пропозиції
9. Практичне застосування теорії еластичності
2. 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РИНКУ
Ринок – сукупність економічних відносин між господарюючими суб’єктами щодо організації виробництва то обміну товарів і послуг відповідно до законів товарного виробництва.
Сутність ринку – форма організації відносин товарного обміну між людьми. Загальним підґрунтям існування, функціонування і розвитку ринку є товарна форма виробництва, основу якої становить суспільний поділ праці, економічне відокремлення виробників, відкритість матеріально й економічно відособлених господарських одиниць.
Ринок і його основні властивості
Суспільний поділ праці. Передбачає спеціалізацію виробників на виготовленні певного продукту чи наданні послуг.
Економічне відокремлення виробників. Товарний обмін і товарний обіг є відчуженням власного товару і присвоєння чужого, тобто переходом належності, володіння, розпорядження і користування від чужого покупця до продавця і ,навпаки, від продавця до покупця.
Відокремленість й економічно відособлених господарських одиниць. Господарські одиниці виробляють продукцію на продаж.
Товарний обіг. Товарний обмін, що здійснюється за допомогою грошей на засадах взаємооплатності, еквівалентності та взаємної згоди учасників процесу.
Попит. Платоспроможна потреба, тобто кількістю товарів, яку споживач готовий купити за певну ціну.
Пропозиція. Кількість товарів, яку виробники доставили на ринок і готові продати за певну ціну.
Торгівля. Діяльність людей щодо здійснення товарного обміну й актів купівлі-продажу, яка охоплює всі форми товарного обігу.
Транспортні витрати. Витрати, пов’язані з продажем товару, пошуком інформації про ринки і умови руху товарів, визначенням умов і оформленням торговельних угод, виявленням якості товарів, розробленням системи стандартів.
Трансакційні витрати. Виникають у процесі використання власності.
власне витрати (пов’язані з функціонуванням власності)
- міжнародний
додаткові витрати (пов’язані з координацією розподілу власності зацікавленими сторонами)
узгодження обсягів, асортименту виробництва і споживання; підтримання збалансованості попиту і пропозиції;
встановлення суспільної цінності виробленого продукту і затрат праці;
економічне стимулювання ефективності виробництва;
стимулювання НТП, що підвищує ефективність функціонування всієї економічної системи;
регулювання економічних мікро- і макропропорцій у виробництві, обміні, розвитку окремих регіонів, областей, територій;
забезпечення у відтворювальному процесі суспільного продукту прямого (виробництво – ринок – споживач) і зворотного зв’язку (споживач – ринок – виробництво).
Закон вартості. Обмін товарів здійснюється на основі вартісної еквівалентності, яка визначається суспільно необхідними витратами абстрактної праці на їх виробництво.
Закон попиту. Зниження або підвищення ціни зумовлює відповідну зміну величини попиту.
Закон пропозиції. Прямо пропорційний зв'язок між зміною ринкової ціни на товар і відповідним зростанням обсягу продукції.
Закон конкуренції. Наявність на ринку великої кількості відокремлених продавців породжує між ними конкуренцію – змагання за ринки збуту з метою отримання вищих доходів.
Закон грошового обігу. Кількість грошей та сума цін товарів і послуг в обігу мають бути збалансованими.
1. За просторовим критерієм:
національний
регіональний
локальний (місцевий)
2. За рівнем свободи конкуренції:
вільний
монопольний
олігопольний
регульований державою
3. За способом організації купівлі-продажу:
оптовий
роздрібний
ринок закупівель сільськогосподарської продукції
4. За рівнем дотримання законності:
легальний
нелегальний
«чорний»
5. За об’єктивним критерієм:
ринок споживчих товарів і послуг
ринок засобів виробництва
фінансовий ринок
ринок робочої сили
ринок інтелектуального продукту
Інфраструктура ринку
Ринкова інфраструктура – комплекс галузей, систем, служб, підприємств, які обслуговують ринок.
Рисунок 5: Схема інфраструктури
Рисунок 6: Схема спеціалізованої інфраструктури
Види конкуренції
Конкуренція – відносини суперництва, боротьби між власниками економічних ресурсів (капіталу, робочої сили,, землі) за ефективне їх використання з метою отримання найвищих прибутків та інших форм доходів.
1. За станом ринку:
чиста
досконала
2. За видами боротьби:
внутрігалузева
міжгалузева
3. За методами боротьби:
цінова
нецінова
нечесна
2. 2. ПОПИТ. ФУНКЦІЯ ПОПИТУ
Попит – представлена на ринку платоспроможна потреба у товарах і послугах.
ЧИННИКИ, ЩО ВИЗНАЧАЮТЬ ПОПИТ |
|
|
Суб’єктивні |
Об’єктивні |
|
Психолого-традиційні Уподобання та смаки споживачів Поведінка продавця та відносини, що склалися між ним і споживачем Місцеві традиції та принципи виховання Сила і особливості релігійних звичаїв |
Економічні Базовий рівень розвитку виробництва Обсяг реальних потреб та рівень їхнього задоволення Середній рівень грошових доходів населення Структура і рівень ринкових цін Рівень цін споріднених товарів і товарів-замінників Причини розподілу доходів |
|
Естетичні Привабливість зовнішніх якостей товару Реклама Форми продажу |
Соціальні рівень розвитку масової культури, духових цінностей Соціальна структура суспільства Поширений спосіб життя |
|
Природо-кліматичні Клімат Кількість опадів Середні та екстремальні температури Рельєф та місцезнаходження Флора і фауна |
Демографічні Ємність ринку зумовлена чисельністю населення Розмір та склад середньої сім’ї Статево-віковий склад населення Співвідношення міського та сільського населення |
Іноді чинники, що впливають на попит, зводяться лише до цінових, тобто визнається тільки вплив рівня цін на зміни у попиті. В реальному економічному житті все значно складніше. На попит впливає багато чинників, аналіз яких дає можливість визначити потреби людини в певних товарах і послугах.
Закон попиту – відбиває причинно-наслідковий зв’язок між зміною ціни і величини попиту. Цей зв’язок має зворотний характер: підвищення ціни веде до зниження попиту і навпаки. До форм вияву закону попиту належить ефект заміщення, який полягає в переміщенні попиту на дешевші товари-замінники.
Ціна за одиницю товару
Д
А
Б
Д
0 Обсяг продажу товару Рисунок 7: Крива попиту та її зміни
Залежність між ціною і попитом характеризує крива попиту. Вона має негативний нахил, що демонструє зворотну залежність між двома змінними – ціною за одиницю товару P і обсягом його продажу Q. Причому кожна додаткова купівля однорідного товару показує зниження його граничної користі. Це свідчить про те, що закон попиту діє одночасно із законом спадної граничної корисності економічних благ.
Якщо ціна товару зростає від точки Б до точки А, обсяг продаж скорочується. Напрям стрілок на осях графіка зміниться на протилежний, якщо ціна знизиться в напрямі від точки А до точки Б. Будь-якій точці на кривій попиту ДД відповідає певне значення двох змінних - P і Q.
Рух по кривій попиту з однієї точки до будь-якої іншої показує, як зміна однієї змінної. тобто ціни, зумовлює зворотній рух. тобто обсягу продажу.
Може бути і таке, що крива попиту ДД не змінюється, не змінюється в той чи інший бік. Це означає, що попит не змінюється. У цьому разі зміна ціни впливає лише на обсяг продажу товару, але не на попит.
Крива попиту ілюструє лише зміну співвідношення цін і обсягу продаж у чистому вигляді, абстрагуючись від нецінових чинників (суб’єктивних поглядів покупців, моди тощо). Проте в ринковому господарстві вирішальне значення мають цінові чинники. тому абстрагування від нецінових чинників цілком припустиме.
Функція попиту – це залежність між величиною попиту та факторами, що на нього впливають. Найбільше впливає на попит ціна товару.
QD=f (P1,P2,…PnC)
P1 – ціна на даний продукт;
P2,Pn – ціна на інші продукти;
C – сумарний бюджет споживача;
P1,P2,…P – цінові фактори.
Функція попиту може бути задана рівнянням:
ХD= f (P),
де ХD - обсяг попиту, одиниць тоавару;
Р – Ціна товару.
Досить стійка залежність між попитом на товар та його цінами дає змогу сформулювати закон попиту, який стверджує. що підвищення цін на певний товар призводить до зменшення обсягів попиту на нього і, навпаки, зниження цін сприяє збільшенню кількості товару, яку бажає придбати споживач.
На величину попиту, тобто на пересування точки по незмінній кривій попиту, впливає виключно ціна товару. Всі інші фактори, що впливають на попит. належать до нецінових. їхня дія призводить до пересування самої кривої попиту на графіку вправо (збільшення попиту) чи вліво (зменшення попиту).
До нецінових факторів ринкового попиту належать:
зміна споживацьких переваг під впливом зміни потреб споживача, моди чи реклами;
зміна цін на інші товари, зокрема товари-субститути чи товари-комплементи;
кількість споживачів, які виходять на ринок цього товару;
цінові очікування покупців;
доходи споживачів.
У рекламному житті жоден з перелічених факторів не діє відокремлено, у чистому вигляді. Вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему.
2. 3. ЗАКОН ПОПИТУ
Між кількістю будь-якого матеріального блага чи послуги, які люди бажають придбати, і ціною, яку вони повинні заплатити за їх придбання , існую зворотній зв'язок : за високих цін можна купити меншу кількість благ, за низьких – більшу. Стійка залежність між попитом на товар і ціною дозволяє сформулювати закон попиту, який говорить про те, що підвищення ціни на певний товар приведе до зменшення обсягів попиту, і навпаки зниження ціни призводить до збільшення кількості товару. З цього і полягає закон попиту.
Закон попиту – внутрішній, сталий, обернено пропорційний зв'язок між ціною і величиною попиту , згідно з яким за незмінності всіх інших факторів зниження ціни зумовлює відповідне зростання попиту, і навпаки.
Графічним зображенням закону попиту є крива попиту, яка відображає залежність між двома змінними: ціною і кількістю блага. При цьому попит є не просто кількістю благ ,а набором цін і величин блага, яке люди прагнуть купити за кожною із пропонованих цін. У цьому випадку він представлений як перелік цін і перелік відповідних кількостей товарів. Рух від одного рядка переліку до іншого називається зміною величини попиту. Графічне зображення кривої попиту зображено на малюнку:
Р
60
45
30
15 D
0 10 20 30 40 50 60 Q
Рисунок 8: Крива попиту
де D – попит,
P - ціна товару,
Q - кількість товару.
ФАКТОРИ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ПОПИТ
На величину попиту(на переміщення точки по кривій попиту) впливає ціна товару. Також на переміщення кривої впливають нецінові фактори. Вони рухають криву попиту на графіку в право – це збільшення попиту, або вліво – це зменшення попиту.
Неціновими факторами попиту є:
Кількість споживачів, які входять на ринок цього товару
Цінові очікування покупців
Доходи споживачів
Зміна ціни товарів – замінників, а також товарів – компонентів
Зміна потреб споживача
На практиці ці фактори діють у системі, вони переплітаються, утворюючи складну та суперечливу систему.
Для зростання попиту ( крива D1 має зміщуватися у положення D2). На це впливає бажання покупця придбати більше товарів ніж раніше. Ідеться про зовнішні фактори виробництва, це загальне зростання доходів, поява альтернативних товарів.
P
P1 1 2
D2
D1
0 Q1 Q2
Рисунок : Підвищення попиту
Загальне зменшення попиту відбувається внаслідок зменшення грошових доходів, скорочення кількості споживачів та інших факторів. P Рисунок 10: Зниження попиту
P1 2 1
D1
D2
0 Q2 Q1
2. 4. ПРОПОЗИЦІЯ.
Пропозиція S (Supply) — це обсяг товарів, який виробники можуть і бажають виготовляти і продавати
па ринку. Пропозиція певного товару визначає взаємозв'язок між ринковою ціною і кількістю товару, що продається. Між ціною і кількістю товару, що продається, існує пряма залежність, тобто чим вища ціна товару, тим більший обсяг товару, який буде виготовлений і запропонований до продажу, і навпаки. Додатна залежність між ціною і обсягом товару, що пропонується до продажу, називається законом пропозиції.
Крива пропозиції (S) - це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час. Ціна (незалежна змінна) відкладається на осі ординат, а пропозиція (залежна змінна) - на осі абсцис.
P
S
P2
P1
0 Q1 Q 2 Q
Рисунок 11: Графік кривої пропозиції
Крива пропозиції має додатний нахил. Це означає, що чим вища ціна товару, тим більший його обсяг буде запропонований до продажу, і навпаки.
Ринкова пропозиція — це пропозиція, що визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій.
Крива ринкової пропозиції (S) складається з сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються до продажу всіма продавцями товару за відповідною.
Ринкова крива пропозиції (S) складається з кривих індивідуальних пропозицій і може бути накреслена аналогічно кривій ринкового попиту (D).
Функції пропозиції
Функція пропозиції може бути виражена рівнянням:
QS = f (P)
де Qs - обсяг продукції
Р – ціна одиниці товару.
2. 5. ЗАКОН ПРОПОЗИЦІЇ.
За своєю економічною сутністю пропозиція виявляє себе як прагнення і можливість продати товар за певну ціну.
Пропозиція — сукупність товарів і послуг, яку виробники готові продати на ринку за певну ціну.
Функція пропозиції залежно від ціни може бути задана таб личним, графічним і аналітичним способами.
Якщо ціна на конкретний товар є внут рішнім щодо пропозиції фактором, то її зміна обов'язково вплине на величину (обсяг) його пропозиції. Саме в залежності між ціною та обсягом пропозиції товару полягає сутність закону про позиції.
Закон пропозиції — внутрішній (суттєвий), стійкий, прямо пропорційний причинно-наслідковий зв'язок між ціною і обсягом пропозиції товару, згід но з яким зростання ціни на товар зумовлює збільшення обсягу його про позиції, а зменшення ціни зменшує кількість товару, що пропонується на ринку.
Графічно закон пропозиції зображують за допомогою кривої пропозиції S залежно від ціни, що виражає залежність між ціною товару і його кількістю, яку продавці прагнуть і мо жуть поставити на ринок за певної ціни.
P
S
Рисунок 12: Закон пропозиції
Згідно із законом пропозиції зростання ринкової ціни на товар збільшує обсяги його пропозиції на ринку. Позитивний нахил кривої пропозиції S свідчить про прямо пропорційний зв'язок між ціною товару, запропонованого на ринку, і його кіль кістю. Під впливом зовнішніх факторів крива пропозиції S зсува ється вбік.
На величину пропозиції товару впливають і зовнішні фактори (детермінанти):
— ціни на споріднені товари (підвищення ціни, наприклад, на товар В дає підстави виробникам товару А збільшити його пропози цію на ринку, не змінюючи ціни, оскільки попит на нього зросте як на взаємозамінний товар. Виробники можуть і скоротити обсяги випуску товару А як менш економічно вигідного (ціна на нього не змінилася), переорієнтувавшись на випуск вигіднішого товару В, оскільки ціна його зросла);
— ціни на використовувані ресурси для виробництва товару, тобто вартість виробництва (пропозиція збільшиться у відповідь на зниження цін на ресурси, оскільки це сприятиме зниженню витрат виробництва одиниці продукції);
— зміни в технології (вдосконалення технології означає, що кожну одиницю продукції можна виробляти з меншими витрата ми ресурсів, а отже, продуктивніше. Внаслідок цього знижуються витрати виробництва і зростає пропозиція товару);
— податки на підприємництво (виробник розглядає їх як до даткові витрати, а отже, реагує на посилення податкового тиску зменшенням пропозиції товару);
— кількість фірм на ринку, що пропонують один і той самий вид продукції (чим більше виробників одного товару на ринку, тим гостріша конкуренція між ними, відчутніші ризики, що спо нукає їх обережніше формувати обсяги пропозиції своїх товарів);
— очікування на майбутнє (очікуючи, наприклад, підвищення ринкової ціни товару, виробники можуть заздалегідь розширити виробництво або, навпаки, притримувати частину продукції, ско ротивши її поточну пропозицію).
Якщо змінюються ціни на ресурси, то об'їм пропозиції змінюватиметься в протилежному напрямі. Так, зростання цін на сировину, енергію, устаткування, підвищення зарплати веде, як правило, до скорочення пропозиції. Навпаки, воно збільшується, якщо ціни на ресурси падають.
Застосування нових технологій дозволяє більш ефективно проводити продукцію, а отже, збільшує її пропозицію при кожній даній ціні.
Ціни на альтернативну продукцію також можуть зробити вплив на зміну пропозиції, спонукаючи виробника перерозподіляти ресурси. Зростання цін на пшеницю може привести до збільшення посівів кукурудзи і зростання пропозиції цього продукту.
2. 6. ВЗАЄМОДІЯ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ. РИНКОВА РІВНОВАГА
Ринкова рівновага - в умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил приводить до синхронізації цін попиту і цін пропозицій, що обумовлює рівно важність обсягів попиту і пропозиції
P
S
Pc C
D
0 Qc Q
Рисунок 13: Ринкова рівновага попиту та пропозиції.
P – ціна;
Q – обсяг попиту, обсяг пропозиції;
D - крива попиту;
S – крива пропозиції;
C – точка перетину кривої D і кривої S, яка визначає рівноважну ціну (P), та рівноважний обсяг попиту та пропозиції (Q).
Точка перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) – це точка їх рівноваги (C) (рисунок 13)
В точці перетину кривої попиту (D) і кривої пропозиції (S) обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту. Завдяки такому співвідношенню встановлюється ціна рівно ваги (Рс), яка однаково задовольняє і покупців, і продавців.
Рівноважна ціна (Рс) - ціна, що урівноважує попит і пропозицію внаслідок взаємодії конкурентних сил.
Якщо ціна буде нижчою, ніж Рс, надлишок попиту буде піднімати її догори (конкуренція покупців) і створювати дефіцит; якщо ціна буде вищою, ніж рівноважна Рс, про позиція перевищить попит, створиться надлишок пропо зиції (конкуренція продавців), внаслідок чого ціна буде -знижуватися до рівня рівноваги
Р НАДЛИШОК S
Pн
С
Рс
Pq D
ДЕФІЦИТ
0 Q1 Qc Q2 Q
Рисунок 13: Модель встановлення рівноважної ціни.
Р – ціна;
Q – обсяг попиту та обсяг пропозиції;
C – точка рівноваги;
Р – рівноважна ціна;
Q – рівноважний обсяг попиту та пропозиції;
Ph Pд - ціни, при яких встановлюється дефіцит та надлишок;
Q1 Q2 - обсяги попиту та пропозиції, при яких визначається дефіцит та надлишок.
Рівноважна ціна та рівноважний обсяг - місце на рівні, де кількість товару, яку виробники можуть і бажають поставляти, дорівнює обсягу товару, яку по купці можуть і хочуть купувати. На конкурентному ринку ця рівновага досягається на перетині кривих попиту (D) і пропозиції (S). При ціні рівноваги (Рс) немає ані надлишку, ані дефіциту.
Важливо зауважити, що рівноважний метод аналізу попиту та пропозиції на мікро рівні передбачає пошук ситуації при якій економічна система знаходиться в стані «ідеального спокою». Саме тому в умовах рівноваги економічний суб'єкт (виробник, продавець, покупець, фірма) практично не має стимулів до зміни своєї економічної поведінки. Тобто, у точці рівноваги попиту та пропозиції стимул до економічного руху практично згасають і він припиняєтеся. Але як тільки відбудеться зміна у співвідношенні факторів, що впливають на рівновагу (зросте або зменшиться рівень цін, вдосконалиться технологія, не виправдаються сподівання виробників і споживачів), знову почнуть діяти економічні стимули.
Це означає, що рівність попиту і пропозиції - теоретик на абстракція. Вона майже не зустрічається в реальній господарській практиці. Але за допомогою такої абстракції ста можливим пошук найбільш важливих закономірностей функціонування ринкового механізму.
Загальновизнаний на сьогодні метод Л.Вальраса розглядає криві попиту та пропозиції як кінцеві точки горизонтальних прямих, які відповідають обсягам попиту чи пропо зиції при даній ціні. А.Маршалл розглядав їх як кінцеві точ ки ряду вертикальних ліній, кожна з яких відповідає ціні, за якою дана кількість товару виробляється і споживається (тобто А.Маршалл розглядає кількість товару як незалежну змінну, а ціну - як залежну змінну) (див. рисунок 15, 16).
Метод Л.Вальраса засновується на зміні динаміки ціни в напрямку досягнення стану рівноваги, тоді як підхід А.Маршалла базується на зміні динаміки обсягів товару; тобто Л.Вальрас розробив «модель коригування ринкову цін», тоді як А.Маршалл - «модель коригування випуску».
надлишок
пропозиції S
P2
Ре
P1 D
надлишок
попиту
0 Qe Q
Рисунок 15: Механізм формування рівноважної ціни за Л.Вальрасом
P S
P2
Pe E
P1 D
0 Q1 Q2 Q3 Q
Рисунок 16: Механізм формування рівноважної ціни за А.Маршаллом:
Безперечно, і ціна, і кількість товару взаємо обумовлюються і для вирішення проблем урівноваження всіх параметрів принципової різниці між цими підходами немає. Але динамічні передумови цих двох підходів принципово розрізняються.
У процесі функціонування ринку відбувається взаємне узгодження інтересів продавця і покупця. Важливу роль у цьому процесі відіграють ціни, сприяючи швидкому обміну інформації. Саме ціни роблять умови обміну простими, прозорими і стандартизованими для всіх суб’єктів ринкової економіки.
2. 7. ПОНЯТТЯ ЕЛАСТИЧНОСТІ.
ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПОПИТУ ТА ЇЇ ВИДИ.
Поняття еластичності. Еластичність попиту. Метою побудови всякої моделі є можливість описати взаємозв’язки, які існують між, економічними параметрами. Це дає можливість пояснити і передбачити, як зміна будь-якого фактора впливає на інші параметри. Вирішити цю проблему можна за допомогою поняття еластичності.
Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної. Еластичність вимірюється коефіцієнтом еластичності, - чинник, який показує як зміна однієї економічної змінної на 1% впливає на зміну іншої економічної змінної; розраховується за формулою:
, де Q- зміна обсягу виробництва; Р – зміна ціни на товар.
Абсолютне значення коефіцієнта еластичності може мінятися в діапазоні від 0 до ~. В залежності від цього попит може бути:
абсолютно нееластичним (Е=0), це означає, що будь-яка зміна ціни не викликає ніякої зміни у величині попиту (рисунок 17a);
нееластичним (0<E<1), це означає, що попит зростає (падає) повільніше, ніж змінюється ціна(рисунок 17б);
одинично еластичним (Е=1), це означає, що попит зростає (падає) відповідно до зміни ціни(рисунок 17г);
еластичним (1<E< ~), це означає, що попит зростає (падає) швидше, ніж ціна(рисунок 17в);
абсолютно еластичним (Е=~), це означає, що нескінченно мала зміна ціни викликає нескінчене розширення попиту(рисунок 17).
Інформація щодо коефіцієнтів еластичності попиту є особливо важливою для виробників, тому що вона дає можливість судити про величину вигоди, яку вони можуть отримати від зміни ціни. Якщо попит високо еластичний (Е>1), то невелике зниження в ціні приведе до зростання виручки, а її підвищення – до скорочення обсягу продаж. Коли ж попит нееластичний (Е<1), то залежність буде прямою: підвищення ціни приведе до збільшення виручки, а зниження – до її скорочення. Якщо ж еластичність одинична, то зміни в ціні товару не вплинуть на обсяг продаж.
Види еластичності. Розрізняють наступні види еластичності:
цінова еластичність – визначає реакцію попиту на зміну ціни товару: ;
перехресна еластичність – показує на скільки відсотків зміниться обсяг попиту на товар А, якщо ціна на товар В зміниться на 1%. Коефіцієнт такої еластичності несе вагому інформацію щодо досліджуваних товарів. Коли коефіцієнт перехресної еластичності близький до нуля, то це вказує на те, що товари А і В виступають на ринку як незалежні. Коли ж перехресна еластичність суттєво відмінна від нуля, це говорить про те, що товари А і В взаємопов’язані у споживанні, є субститутами. Від’ємна перехресна еластичність вказує на те, що товари А і В є взаємодоповнюючими
;
еластичність попиту від доходу – характеризує на скільки відсотків зміниться попит на товар, якщо доход зміниться на 1%. Позитивна еластичність попиту від доходу означає, що споживач вважає товар повноцінним і збільшує його закупку, якщо його дохід зростає. Від’ємна еластичність попиту від доходу свідчить про те, що цей товар є для споживача неповноцінним і він буде скорочувати споживання цього товару, коли дохід його буд зростати. Близька до нуля еластичність попиту від доходу говорить про те, що даний товар для споживача є нейтральним і він не буде змінювати обсягу закупок цього товару, якщо дохід його буду змінюватися
.
Р
Е=0 абсолютно
еластичний
Е=∞
абсолютно
нееластичний
Рисунок 17а: Абсолютно нееластичний попит P
P1 нееластичний попит
Рисунок 17б: Нееластичний попит
P2
0 Q1 Q2 Q
P
одинична
P1 еластичність
P2
0 Q1 Q2 Q
Рисунок 17в: Одинично еластичний попит
P
P1 еластичний
попит
P2
0 Q1 Q2
Рисунок 17г: Еластичний попит
2. 8. ЕЛАСТИЧНІСТЬ ПРОПОЗИЦІЇ.
Еластичність пропозиції - кількісна характеристика чутливості пропозиції до зміни ринкової ціни товару.
Оскільки закон пропозиції виражає взаємозв’язок між зміною ціни і відповідною зміною обсягу пропозиції товару, то можна кількісно оцінити ступінь цього взаємозв’язку за допомогою коефіцієнта цінової еластичності пропозиції, який засвідчує, на скільки відсотків зміниться обсяг пропозиції товару А внаслідок зміни його ціни на 1%.
За прямого зв’язку між зміною ринкової ціни і обсягом пропозиції коефіцієнт цінової еластичності пропозиції, на відміну від коефіцієнта цінової еластичності попиту, матиме додатнє значення.
Залежно від значення коефіцієнта цінової еластичності пропозиція товару може бути еластична (еРА>1), нееластична (еРА<1), абсолютно еластична і абсолютно нееластична (еРА=0).
За абсолютно еластичної пропозиції (S1) найменше зниження ціни зменшує обсяги пропозиції до нуля, а за абсолютно нееластичної пропозиції (S2) обсяг пропозиції залишається незмінним за будь-якої ціни.
Еластичність пропозиції буде тим вищою, чим менше додаткових витрат потрібно для збільшення випуску продукції у зв’язку зі зростанням її ринкової ціни. Отже вона залежить від того, наскільки збільшуються виробничі витрати за нарощування обсягів виробництва. З огляду на це особливої уваги потребує аналіз ринку необхідних для виробництва ресурсів. Ціни товарів, як відомо, значною мірою визначаються витратами, але й витрати визначаються існуючими цінами на товар, тобто завжди залежать від попиту. При цьому в ринковій економіці дохід формується від реалізації товарів і коригується залежно від реального попиту на них.
Якщо зобразити ринок ресурсів графічно, то криві попиту будують відхилені ліворуч вгору, оскільки вищі ціни на ресурси змушують споживачів ресурсів відмовитися від поточної діяльності у зв’язку з наявністю кращої альтернативи; криві пропозиції будуть відхилені праворуч-вгору, оскільки власники ресурсів можуть відмовитися від своєї попередньої діяльності і збільшити їх пропозицію лише за умови, що їм запропонують вищі ціни.
2. 9. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ТЕОРІЇ ЕЛАСТИЧНОСТІ
Концепція еластичності мас численні сфери практичного застосування. Однією з них є цінова стратегія продавців. Так, продавцям, результати діяльності яких пов'язані з обсягом купівлі-продажу продукції, важливо визначити, яку ціну призначити, щоб отримати найбільший виторг, чи варто її знижувати або підвищувати. Наприклад, власник кінотеатру чи стадіону зацікавлений у встановленні оптимальної ціни на квитки, яка дозволить продати максимальну їх кількість і заповнити глядацькі місця. Сукупний виторг продавців одночасно є видатками покупців, тому зв'язок між показником еластичності і зміною видатків представляє інтерес для обох сторін.
Якщо попит на товар еластичний (|Еd| > 1), то незначне зниження ціни набагато збільшує видатки покупців (виторг продавців). Це ілюструє графік на рисунку 18.
P
P1 A
P2 B
P3 E
P4 F
D
0 Q1 Q2 Q3 Q4 Q
Рисунок.18. Взаємозв'язок між еластичністю попиту і видатками (виторгом)
Сукупний виторг обчислюємо як TR=Р*Q , на графіку це буде площа прямокутників OP1AQ1 і OP2BQ2. Рисунок показує, що втрати виторгу від зниження ціни з Р1 до Р2 (прямокутник зі знаком "мінус") значно менші, ніж приріст виторгу від збільшення обсягу покупок з Q1 до Q2 (прямокутник зі знаком "плюс"). І навпаки, підвищення ціни на еластичному відрізку кривої попиту призведе до зменшення виторгу.
Отже, якщо попит еластичний, ціна і виторг змінюються у протилежних напрямках.
У нижній частині кривої попиту, де попит нееластичний (|Еd| < 1) , зниження ціни з Р3 до Р4 зменшує також і виторг, тому що втрати виторгу від зниження ціни (прямокутник зі знаком "мінус") значно перевищують приріст виторгу від збільшення обсягу (прямокутник зі знаком "плюс"). Таким чином, якщо попит нееластичпий, виторг і ціпа змінюються в одному напрямку.
У випадку одиничної еластичності в точці кривої попиту, |Еd| =1, видатки покупців і виторг продавців досягають максимальної величини.
Якщо попит на товар відносно нееластичний порівняно з пропонуванням, більшу частину податкового тягаря будуть нести споживачі, меншу частину будуть сплачувати продавці. При цьому зниження ціни пропонування від рівня початкової рівноважної є меншим, ніж підвищення ціни попиту. Такий розподіл податкового тягаря характерний для акцизного податку на бензин, алкоголь.
Контрольні питання:
Тема: 3. Теорія поведінки споживача.
3. 1. Корисність. Теорія корисності.
Корисність – це спроможність товару задовольняти потреби, бажання, смаки і вподобання споживача.
Корисність товару - це задоволення, яке отримують від споживання
- корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин.
властивості:
1) вона є різною для різних людей, оскільки залежить від смаків і вподобань.
2) корисність від певних благ є різною для однієї і тієї ж людини в різний час і за різних обставин
Фактори впливу корисності: сезон, рідкість, мода, географічні умови та ін.
Функція корисності – це співвідношення між обсягами товарів та послуг, що споживаються, та рівнем корисності (задоволеності від споживання товару), якого досягає споживач.
Функція корисності може бути представлена як,
U = f (Qx, Qy),
де U- корисність, Qx – кількість товару х, що споживається, за певний період, Qy – кількість товару у, що споживається за певний період.
Спрощена функція корисності концентрує увагу на основних чинниках, що впливають на вибір споживача, який здійснюється в межах споживання тільки двох товарів в їх різних кількісних комбінаціях.
ВИДИ:
Кардиналістська теорія корисності – це кількісна теорія корисності,
Гранична корисність (МU) — це додаткова корисність, яку отримує людина від кожної останньої або кожної додаткової одиниці спожитого товару.
Гранична корисність – це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.
Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність. Функція загальної корисності.
Загальна корисність (ТU) — це корисність, яку отримує спо живач від використання товару загалом. Крива загальної корисності
U TU
0
Q1 Q2 Q3 Q
Рисунок 19: Крива загальної корисності
Крива загальної корисності. Із графіка бачимо, що гранична ко рисність є додатною (МU>0), коли крива загальної корисності спрямована вгору і зростає у міру збільшення кількості спо житих яблук. Але зростання загальної ко рисності щоразу зменшується, бо змен шується величина граничної корисності. При МU=0 досягається максимальна точка загальної корисності (у нашому прикладі це 31 ютиль). Наступні одиниці спожитих яблук задоволення не прино сять. Коли МU<0, то загальна корисність зменшується дедалі швидшими темпами. Граничну корисність можна визначити через нахил кривої загальної корисності.
Середня корисність (АU) – це загальна корисність у розрахунку на кожну одиницю товару.
Гранична корисність – це приріст корисності за умов споживання додаткової одиниці товару чи послуги.
Згідно із законом спадної граничної корисності величина граничної корисності має тенденцію зменшуватися по мірі збільшення кількості товару, що споживається. Кількість товару В, від якого ми відмовились з метою збільшення споживання товару А на одну одиницю, називають
Суть теорії граничної корисності зводиться до того, що товар на ринку купують не тому що в ньому вкладені витрати праці, а тому, що даний товар має корисність для споживача, цінність.
Графік граничної корисності
U
MU
0 Q
Рисунок 20: Графік граничної корисності
Закони:
Перший закон:
Перше положення: зменшення граничної корисності наступних одиниць блага в одному неперервному циклі споживання дає повне насичення благом.
Друге положення: зменшення корисності одиниць блага при додатному споживанні.
Другий закон: остання одиниця споживчого блага має однакову корисність.
Аксіоми корисності.
Аксіома: Аксіома повної упорядкованості.
Повна впорядкованість блага – це визначення співвідношення двох (кількох) благ:
А>В; А<В; А=В; А~В.
Аксіома: Аксіома транзитивності вподабань.
А>В; В>С, звідси випливає, що А>С
Аксіома заключається у вище наведених співвідношеннях.
Аксіома. Аксіома про ненаситність потреб.
Споживач надає перевагу більшій кількості блага ніж меншій.
3. 2. Крива байдужості. Карта кривих байдужості
Крива байдужості – крива, кожна точка якої характеризує споживацький вибір у вигляді певного набору товарів чи послуг.
Властивості кривих байдужості:
віддається перевага наборам товарів на тих кривих байдужості, які найбільш віддалені від початку координат
криві байдужості не перетинаються
криві байдужості мають від’ємний нахил.
Карта кривих байдужості - це засіб відображення переваг споживача, які відповідають різному рівню корисності.
Набір споживчих кошиків з однаковим рівнем корисності називається набором байдужості.
Крива байдужості – це лінія рівної корисності, всі точки якої показують множину наборів комбінацій двох благ, що забезпечують один і той же рівень корисності.
Для описання уподобань споживача щодо всіх можливих комбінацій двох товарів засто совується карта байдужості – сукупність кри вих байдужості , кожна з яких представляє ін ший рівень корисності (рисунок 21). Вона описує поведінку споживача без врахування видатків на будь-який кошик і є „моделлю бажаного”.
Рухаючись вздовж обраної кривої байдужості, споживач залишається на одному і тому ж рівні корисності, але може змінювати набір товарів у кошику. Опуклість кривих байдужості до початку координат означає, що збільшення в кошику кількості одного товару супроводжується зменшенням кількості іншого, тобто споживач може лише замінювати один товар іншим.
Y
Рисунок 21: Модель бажаного
U3
U2
U1
Якщо товари є абсо лютними замінниками, споживачу байдуже, який з них споживати (купити учнівський зошит червоного чи синього кольору), гранична норма заміни є сталою, а криві бай дужості матимуть вигляд спадних прямих. Якщо товари є абсолютними взаємодоповнювачами (наприклад, взуття на праву та ліву ногу), то заміщення неможливе, гранична норма за міни дорівнює нулю або є нескінченною, а криві байдужості мають вигляд прямого кута.
Узагальнимо властивості кривих байдужості:
криві байдужості не можуть перетинатися;
криві байдужості, розташовані далі від початку координат, відповіда ють наборам благ з вищим рівнем корисності;
криві байдужості мають від’ємний нахил для абсолютної більшості благ.
в міру просування донизу по кривій байдужості вона стає пологішою, випрямляється.
Споживач бажав би обрати кошик, який належить найвищій кривій байдужості, з найбільшою кількістю товарів. Однак, повинен зважити на те, що ціни кошиків різні, а його доход обмежений. Для того, щоб визначити, який саме кошик вибере споживач, прагнучи максимізувати корисність, потрібно проаналізувати бюджетне обмеження споживача.
Види кривих байдужості
1. Абсолютні замінники
2. Цілком взаємодоповнюючі товари (рисунок 4) (напри клад, споживач обов'язково п'є чай з цукром). Функція корис ності для таких товарів має вигляд: U(Х,У) = min {X, У}, гра нична норма заміни МRSxy = 0.
Рисунок 22: Конфігурація кривих байдужості для товарів, що є взаємодоповнюючими.
3. Нейтральні товари (наприклад, хліб та цемент) Функція корисності для них має вигляд: U(Х,У) = X, гра нична норма заміни МRSxy = 0.
4. Більшість товарів є неповними замінниками; їх криві бай дужості є монотонно спадними. Функція корисності для таких товарів має вигляд U(Х,У) = Xα*У,
0 < α <1. При цьому, чим ближ ча α до 1, тим споживач більше схильний до споживання блага X порівняно з благом Y
Рисунок 23: Конфігурація кривих байдужості для товарів, що є нейтральним
Гранична норма заміни вздовж кривої бай дужості зменшується і дорівнює
МRSxy = (рисунок 24).
Рисунок 24. Криві байдужості
Вибір на користь відмови від споживання одного з товарів: кутова рівновага.
Деякі товари окремі люди не купують зовсім (наприклад, Ви відмовились від поїздки в Крим в цьому році заради інших поку пок).
Рівновага споживача, за якої один з товарів не споживається зовсім, називається кутовою рівновагою. Вона має місце на одній з осей у вершині кута, утвореного бюджетною лінією і кривою байдужості (рисунок). Іноді, бюджетна лінія і крива байду жості мають різний нахил по всій довжині, тобто точки дотику не існує. В цьому випадку оптимальне рішення визначається поло женням, найбільш близьким до дотичного.
Y
E
U3
U2
U1
0 X
Рисунок 25: Кутова рівновага споживача, коли перевага надається товару Y
Y
U1 U2 U3
0 E X
Рисунок 25: Кутова рівновага споживача, коли перевага надається товару Y
Збільшення доходу або падіння цін може перемістити спожи вача до внутрішньої рівноваги.
Якщо МRSxy=0 у випадку нейтральних товарів, то споживач завжди знаходиться в стані кутової рівноваги.
3. 3. Гранична норма заміщення.
Гранична норма заміщення (MRSxy) визначає від якої кількості товару у споживач згоден відмовитися, щоб отримати додаткову одиницю товару х залишаючись на тій самій кривій байдужості.
Гранична норма заміщення – це кількість одного блага, від якої споживач змушений відмовитись, щоб одеожати додаткову одиницю іншого блага. Він може бути визначений як кутовий коефіціент кривої байдужості в кожній точці.
Кількість одного блага, від якої змушений відмовитись споживач, щоб одержати додаткову одиницю іншого, називається граничною нормою заміни (MRS). Вона може бути визначена як кутовий коефіцієнт кривої байдужості в кожній точці:
MRSXY = –∆Y/∆X
MRSXY = dY/dX = lim(–∆Y/
Y
Y1 A
Y2 B
Y3 C F U
0 X1 X2 X3 X
Рисунок 26: Гранична норма заміщення
де МRS – гранична норма заміщення;
Малюнок показує, що крива байдужості стає пологішою в міру просування вздовж неї до низу, а гранична норма заміни зменшується від точки А до В і С, тобто споживач готовий відмовлятись від все меншої кількості блага Y для одержання додаткової одиниці товару X. Відрізок кривої байдужості, де зміна товарів у кошику можлива, називається зоною зубституції
3. 4. БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ.
Для того щоб визначити, який саме набір товарів чи послуг обере для споживання та придбає споживач, потрібна додаткова інформація, яка пов'язана з бюджетним обмеженням.
Бюджетне обмеження — це лінія, що показує, як кількість товарів та послуг (споживацьких наборів) може при дбати споживач за певну суму грошей у межах свого доходу (Income).
Рівняння бюджетного обмеження:
Pх × Qх + Py × Qy = I
де I - доход споживача;
PX - ціна товару х;
PY - ціна товару у;
QX - кількість товару х;
QY - кількість товару у. Бюджетне обмеження. (Бюджетна лінія.)
Фактори, які впливають на бюджетну лінію
зміна доходу споживача;
зміна цін на товари.
При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно До його збільшення I1 I2 (або зменшення I2 I1) і займає паралельне попередньому положення. Зміна ціни на товар x - приводить до відповідної зміни кута нахилу бюджетної лінії
Рисунок 27: Вплив змін
Вплив зміни доходу на бюджетну лінію (а);
вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію (б).
Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях.
Рухаючись вздовж бюджетної лінії в процесі споживанні споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто відповідала найбільшій корисності. Така точка буде розташована на найвищій кривій байдужості, яка може бути ним досягнута в межах даного бюджету.
3. 5. Рівновага споживача та її умови.
Рівновага споживача – найпривабливіший набір благ серед можливих. РС відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях.
у
D
U3
U2
U1
X
Рисунок 28: Рівновага споживача
Точка дотику кривої байдужості U2 з бюджетною лінією відповідає стану рівноваги споживача, вона передбачає, що як тільки споживач отримує даний набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.
Умови за яких споживач надає перевагу певним товарам та послугам здібність до ранжування альтернатив – це здібність людей ранжувати альтернативні комбінації товарів та послуг у тому порядку, який характеризує різний рівень задоволеності від їх споживання.
Транзитність – узгодженість у відданні переваги потреб споживача – послідовність задоволення потреб, певний логічний зв’язок між різними ступенями задоволення потреб. Більша кількість товару має перевагу над меншою, якщо товари якісні.
Рівновага споживача відповідає такій комбінації придбаних товарів, яка максимізує корисність при заданому бюджетному обмеженні. Рівновазі споживача можна дати геометричне тлумачення. Якщо рівновага досягається у точці дотику лінії бюджетних обмежень I1 до кривої байдужості U2, то це означає, що у точці A3 нахил цих двох ліній збігається. Тоді
MUX/ MUY = PX/PY
Споживач, який максимізує свою корисність, купуватиме два види товару таким чином, щоб їх граничні корисності у розрахунку на грошову одиницю ціни були рівні.
3. 6. Крива „Доход - споживання”. Крива Енгеля та її різновиди.
Лінія “доход — споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, що відповідають різним рівням його доходу.
Y
X Рисунок 29: Крива „Доход - споживання”.
Лінія «доход-споживання», де
U1, U2, U3, U4 - криві байдужості;
P1, P2. P3, P4, - точки рівноваги споживача;
I - бюджетна лінія.
Збільшення доходу переміщує бюджетну лінію (І). Зі зростанням реального доходу бюджетна лінія переміщується праворуч і вгору. Точки P1, P2. P3, P4 показують послідовну зміну стану рівноваги споживача. Крива “доход-споживання” має також назву кривої рівня життя.
На реакцію споживачів величезний вплив створює зміна доходу.
В економічну науку на основі цих досліджень був введений закон Енгеля: зі збільшенням доходу, його частка, яка витрачається на товари першої необхідності, зменшується, в той час, коли частка витрат на предмети розкоші і на духовний розвиток збільшується.
Згідно з законом Енгеля товари поділяються на три групи:
Продовольчі товари і промислові товари, які забезпечують мінімальне фізичне існування;
Промислові і продовольчі товари, які, як правило, вносяться до стандартного споживчого набору;
Високоякісні; особливо модні товари і товари-раритети.
K
M
C
L B
A
Рисунок 30: Крива Енгеля.
K, L, M – точки рівноваги при різних рівнях доходу
Крива “ціна-споживання” проходить через всі точки рівноваги споживача, пов'язані зі зміною ціни одного з товарів. Лінія “ціна-споживання” лежить в основі побудови кривої попиту.
Зниження цін на товар Х призведе до повороту кривої бюджетних обмежень до нової точки її перетину з віссю Х, більш віддаленої від початку координат. Якщо доход і ціни на інші товари залишаються незмінними, то точка перетину з віссю Y залишиться попередньою.
Крива «ціна-споживання» показує як змінюється обсяг закупок товару Х ( точки F1, F2, F3, на рис.1) при переході до іншого рівня цін на цей товар за умови незмінності всіх інших факторів попиту. Від кривої «ціна-споживання» можна перейти до кривої індивідуального попиту. Тангенс кута нахилу ліній бюджетних обмежень відповідає ціні товару Х. Легко помітити, що зменшення кута нахилу (зниження цін на товар Х) супроводжується збільшенням обсягів закупок цього товару. Залежність між ціною на товар ( Рх ) та розміром його бажаних закупок для споживача відображає крива попиту.
3. 8. Ефект заміщення та ефект доходу.
Ефект заміщення — це ефект, який вказує на те, що споживач у процесі споживання заміщує товаром, що став дешевше, інші більш дорогі товари. Ця заміна ілюструється рухом вздовж кривої байдужості й, (переміщення з точки А в точку С (відрізок R-R1)).
Ефект доходу — це ефект, який виникає внаслідок впливу на попит споживача зміни обсягу його реального доходу. Зміна останнього викликана зміною ціни товару де без врахування ефекту заміщення. Ефект доходу показує механізм переміщення від одної кривої байдужості (U1) до іншої (U2) (відрізок (R1-R2)).
Суть ефекту доходу в тому, що при зниженні ціни покупець зможе придбати більшу кількість товару не зменшуючи при цьому споживанні іншого товару. При незмінному грошовому доході зменшення ціни збільшує реальний доход споживача. Суть ефекту заміни в тому, при зниженні ціни у споживача виникає бажання купувати більше того товару на який ціни знизились замість тих товарів, на які ціни залишились колишніми і які тепер стали відносно дорожчими.
Контрольні питання:
Тема: 4.Теорія виробника
4. 1. Двухфакторна виробнича функція.
Виробнича функція – це співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимальним обсягом продукції. Якщо припустити, що на обсяг виробництва продукції впливають витрати праці (L), капіталу (K) і землі (Z), то виробнича функція виглядатиме так:
Q = f (L, K, Z),
Де Q – максимальний обсяг продукції при даній технології і співвідношенні факторів виробництва L, K, Z.
Властивості виробничої функції:
1.При збільшенні витрат одного ресурсу, при незмінності інших відбувається збільшення обсягу виробництва продукції, але лише до певної межі.
2.Існує певна взаємозамінність та компліментарність (доповнюваність)факторів виробництва.
3. зміни використання факторів виробництва менш еластичні в короткостроковому, ніж у довгостроковому періоді.
Короткостроковий період – це період виробництва, протягом якого деякі фактори є незмінними.
Довгостроковий період – це період виробництва, за який виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції.
У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів:Q = f (x).
Щоб з'ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з факторів виробництва на результати виробництва, потрібно розглянути ряд показників:
1.Сукупний продукт змінного фактору виробництва (Т Р) – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості цього фактора за інших незмінних умов.
2.Середній продукт змінного фактора виробництва (А Р) –це відношення сукупного продукту змінного фактора до кількості цього фактора, яка використовується у виробництві :
А Р = Т Р / Х .
Двухфакторна функція
Q = f (K L) – за ціновими факторами, використовується для дослідження поведінки виробництва.
4. 2. ІЗОКВАНТА. КАРТА ІЗОКВАНТ.
Ізокванта - крива, що відображає всі варіанти комбінацій ресурсів, які можуть бути використані для виробництва заданого обсягу продукції. Q=(L,K), де
Q- обсяг виробництва,
K- кількість використаного ресурсу праці
L- кількість залученого капіталу.
K
Q3
Q2
Q1
L
Рисунок 31: Ізокванта
Ізокванта- множина точок, в яких обсяг виробництва постійний і дорівнює Q. Різні набори L і K – використаних ресурсів, які належать одній і тій же ізокванті дають один і той же обсяг випуску Q.
Карта ізоквант- ряд ізоквант, який відображає максимальний випуск продукції за будь - якого набору факторів виробництва.
Карта ізоквант є альтернативним способом описання довгострокової виробничої функції.
Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які ранжирують рівні задоволення. Відмінність полягає у тому, що криві байдужості не надають інформації про величину корисності, а ізокванти визначають конкретний обсяг виробництва, якого можна досягти, ефективно використовуючи кожен з наборів ресурсів.
Рівень виробництва зростає з кожною наступною, розташованою вище попередньої, ізоквантою.
Ізокванти можуть мати різноманітну конфігурацію
1) Лінійна ізокванта (припускає повну замінність виробничих ресурсів так, що данний випуск продукції може бути отриманий за допомогою або тільки праці, або тільки капіталу.
2) Жорстка ізокванта (Відомий лише один метод виробництва даного продукту: праця і капітал комбінуються в єдиному можливому співвідношення)
3) Неперервна ізокванта (припускає можливість безупинної але не повної замінності ресурсів у визначених межах, за якими заміщення одного фактору виробництва іншим технічно неможливо.
K
Q1 Q2 L
Рисунок 32: Лінійна ізокванта
K
Рисунок 33: Жорстка ізокванта
K
Рисунок 34: Неперервна ізокванта
4. 3. Гранична норма технологічного заміщення
Гранична норма технологічного заміщення праці капіталом- визначається величиною капіталу ,яка може бути заміщена кожною додатковою одиницею праці при незмінному обсязі виробництва.
Граничну норму технологічного заміщення факто рів виробництва можна розрахувати не тільки через зіставлення їх приростів, а й через граничні продук ти. Дійсно, якщо при зменшенні капіталу з К1 до К2 та зростанні кількості праці з L1 до L2 виробник залишається на тій самій ізокванті, то справедливою буде така рівність: DL MPL= -DK MPK(1)
Тоді МRTSLK = -DK/DL= MPL/ MPK. (2)
Оскільки залежність (2) характеризує нахил ізо кванти в кожній точці кривої, то в подальшому вона буде використана для обгрунтування точки рівноваги виробника.
Хоча спадна гранична норма технологічного замі щення працею капіталу властива для абсолютної біль шості виробничих процесів, існує цілий ряд винятків, де ця залежність дещо інша. Розглянемо кілька з них.
1. Фактори виробництва можуть використову ватися лише у певній пропорції. Прикладом є спів відношення комп'ютерів та операторів ПЕОМ. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до зростання обсягів продукції. Справедли вим буде також зворотне твердження: при фіксованій кількості операторів неможливо досягти зростання обсягів виробництва за рахунок збільшення кількості комп'ютерів. У цьому випадку ізокванта матиме ви гляд прямого кута, а гранична норма технологічного заміщення дорівнюватиме нулю (рис.1).
Рисунок 35: Ізокванти при фіксованій пропорції факторів виробництва
2. Повне заміщення факторів виробництва. За такої умови ізокванта мала б вигляд прямої лінії з постійним нахилом, який дорівнює 1. Однак цю ситуа цію слід розглядати лише як теоретичну абстракцію: в реальному житті повне заміщення факторів вироб ництва в принципі не можливе.
4. На відміну від короткотермінового періоду в довго терміновому періоді всі фактори виробництва змінні. Якщо зберегти припущення, що для виробництва вико ристовується тільки два фактори (праця та капітал) і технологія залишається незмінною, то зростання вироб ництва в довготерміновому періоді можна розглядати як таке, що відбувається при незмінному співвідношенні факторів виробництва. Це означатиме, що вироб ництво збільшуватиметься тоді, коли використання йо го факторів зростатиме за променем, спрямованим від початку координат (рис.2). При цьому можливі кіль ка варіантів реакції середнього продукту на збільшення масштабів виробництва: 1) зростаюча; 2) нейтральна; 3) спадна. Тут проявляються різні наслідки так званого ефекту масштабу виробництва.
Зростаюча реакція середнього продукту відбувається на позитивний ефект збільшення масштабів виробницт ва. Він може досягатися за рахунок таких факторів:
Поділ праці. На більших підприємствах можлива глибша внутрішня спеціалізація, що дає ефект зростан ня продуктивності праці і, отже, зменшення затрат.
Поліпшення управління. Поглиблена спеціалі зація поширюється і на управлінську діяльність. По ява управлінців, які спеціально займаються марке тингом, рекламою, постачанням, організацією науко во-технічних робіт тощо, допомагає збільшити ефек тивність діяльності підприємства в цілому, що прояв ляється в зростанні середнього продукту.
Збільшення масштабів виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всіх ресурсів. Скажімо, витрати часу лектора не збільшаться, якщо в аудиторії на лекції буде не одна, а дві групи студентів.
Нейтральна реакція середнього продукту на зрос тання масштабів виробництва означає, що незалежно від розмірів підприємства та обсягів продукції, яка на ньому виробляється, середня продуктивність факторів залишається незмінною.
Разом з тим, можлива й така ситуація, коли зростання масштабів виробництва негативно позна чається на середньому продукті: його рівень змен шується. Справа в тому, що збільшення виробницт ва може призвести до виникнення проблем, з якими стикається підприємство.
Рисунок 36: Збільшення виробництва у довготерміновому періоді
Це насамперед значна інерція великих систем і втрата ними гнучкості, вкрай необхідної в умовах нестабільного ринку. Крім того, фірма може вийти за межі порогу керо ваності: занадто великі розміри створюють громізд ку систему управління, розвивають бюрократичні тенденції, що негативно позначається на ефективності управлінських рішень.
При аналізі динаміки середнього продукту в дов готерміновому періоді для одного й того самого під приємства на різних дільницях збільшення обсягів виробництва, як правило, виявляються всі з перелі чених реакцій, їх комбінація багато в чому залежить від специфіки галузі, ринкової ситуації тощо.
4. 4. ізокоста. мінімізація витрат та її умови.
Аналіз виробництва за допомогою ізоквант має очевидні недоліки, бо при цьому використовуються тільки натуральні показники затрат ресурсів і випуску продукції. Максимізувати випуск при даних витратах дозволяє пряма рівних витрат, або ізокоста (isocost line).
Припустимо, що в процесі виробництва беруть участь тільки два змінних фактора: праця (L) і капітал (К), що мають відповідно ціни (PL) i (PK). Загальні (сукупні) витрати (ТС) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактора:
ТС = РL L + PK К
де L – вимірюється у годинах праці; К – вимірюється у годинах роботи машин; РL - погодинна оплата праці; PK – погодинна орендна плата за машини.
При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів називається ізокостою.
Ізокоста – це лінія, що характеризує комбінації витрат змінних факторів (у даному випадку праці і капіталу) при фіксованих витратах виробництва.
Скорочення витрат одного фактора приводить до можливості використання певної кількості (відповідно ціни) іншого. Кожен рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту.
Нахил будь-якої ізокости із сімейства ізокост визначається відношенням (-).
Можливе збільшення використання капіталу за рахунок зменшення праці дорівнює .
Властивості ізокости.
1. Кут нахилу ізокости залежить від цін на фактори виробництва.
Оскільки tg = K/L, а в точках перетину ізокости з осями К (L=0) та L (К=0) сукупні витрати (ТС) визначаються за формулами відповідно:
а) для L=0, ТС = PK L;
б) для К=0, ТС = РL L.
То з цих формул знаходимо: К = ТС/ PK, L = ТС/ PL. Звідси: tg= K/L= ТС/ PK PL / ТС = PL/ PK , що і треба було довести.
Звідси випливає, що кут нахилу ізокости збільшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу, і, навпаки, кут нахилу ізокости зменшується при зниженні ціни праці та зростанні ціни капіталу.
2. Усі точки ізокости відповідають однаковим сукупним витратам факторів виробництва.
3. Чим далі від початку координат розміщена ізокоста, тим більший обсяг ресурсів використовується у виробництв
Мінімізація витрат та її умови.
Перенесемо систему ізокост до координат, що застосовують для аналізу ізоквант.
K
L
A
Q3
Q2
Q1
TC L
Рисунок 37: Рівновага виробника
Умова мінімізації витрат виробництва заданої кількості продукції:
Нахил ізоквант для двох видів ресурсів повинен бути рівним нахилу ізокости для цих ресурсів, і вони повинні мати спільну точку.
Оскільки нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости – співвідношенням цін праці та капіталу, то умову рівноваги виробника, тобто такий його стан, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробництві, можна записати як рівність:
MRTSLK = PL/ PK,
оскільки MRTSLK = MPL /MPK ,
MPL /MPK= PL/ PK .
Принципом найменших витрат є стан, коли відношення граничних продуктів факторів виробництва (К, L) на одиницю витрат (PL, PK ) дорівнюють одне одному.
MPL / PL= MPK/ PK .
4. 5. Масштаб виробництва та їх зміна. Мінімальний розмір підприємства. МІНІМАЛЬНО ЕФЕКТИВНИЙ РОЗМІР ПІДПРИЄМСТВА.
Для усвідомлення особливостей процесу виробництва фірми на довгостроковому етапі необхідно проаналізувати залежність приросту обсягу випуску продукції від збільшення використання всіх виробничих факторів.
Фірма змінює масштаб виробництва, коли всі фактори, використовуються, змінюються в однаковій пропорції.
Додатний ефект масштабу виробництва
Додатний ефект масштабу виробництва має місце, коли обсяг випуску продукції фірмою збільшується у пропорції, яка перевищує пропорцію збільшення витрат ресурсів. Наприклад, коли обсяг випуску продукції збільшується більш, ніж у два рази, при подвоєнні виробничих факторів.
Якщо діє додатний ефект масштабу виробництва, то виробляти продукцію вигідніше на одній великій фірмі, ніж на декількох малих. З графіка видно. Що для виготовлення 200 одиниць необхідно мати витрати 50К 50L на кожну фірму, що виготовляє 100 одиниць, але при такому рівні витрат однією фірмою може бути досягнений випуск Q=300.
Додатний ефект масштабу виробництва базується і на тому, що збільшення масштабу виробництва здебільшого не потребує пропорційного збільшення всіх ресурсів.
K P
Рисунок 38: додатний ефект масштабу виробництва
100 Q=300
75 Q=200
50 Q=100
0 50 75 100 L
Незмінний ефект масштабу.
Має місце,коли обсяг випуску продукції збільшується пропорційно витратам ресурсів. Збільшення витрат вдвічі викликає подвоєння випуску продукції.
K P
100 Q=200
50 Q=100
0 50 100 L
Рисунок 39: Незмінний ефект масштабу
Економія, що обумовлена зростанням масштабу виробництва.
Полягає в тому. Що в результаті розподілу праці і економії ресурсів підвищується продуктивність факторів виробництва. Але через деякий час фірма може вичерпати можливості економії за рахунок зростання масштабу виробництва.
У такому випадку економічні умови фірми стають нормою виробництва у суспільстві. Тому збільшення вдвічі витрат на виробництво певного блага шляхом створення ще однієї такої фірми лише збільшить виробництво продукції вдвічі.
Від’ємний ефект масштабу виробництва.
Має місце тоді, коли зростання обсягу продукції відбувається у меншій пропорції, ніж зміна витрат ресурсів.
K P
200 Q=180
100 Q=100
0 100 200 250 L
Рисунок 40: Незмінний ефект масштабу
Від’ємний ефект масштабу виробництва існує, як правило, при умові, економія. Яка обумовлювалась його зростанням, нівелюється додатковими витратами на управління. Координацією проміжних ланок. Обмін інформацією і т. ін.
Позитивний або негативний ефекти масштабу є найважливішими чинниками, що визначають структуру кожної галузі. Для з'ясування цього питання необхідно скористатися концепцією мінімального ефективного розміру.
Мінімально ефективний розмір – якнайменший об'єм виробництва, при якому фірма може мінімізувати свої довгострокові середні витрати. На малюнку це стає можливим при об'ємі виробництва, рівному Оq1.
Економія Постійна віддача Зростання
від росту від росту витрат від росту
масштабів масштабів масштабів
виробництва виробництва виробництва
Довгостро-
кові АТС
О Q1 Q2
Рисунок 41: Витрати на одиницю продукції
Завдяки протяжності відрізка графіка, відповідного постійній віддачі від зростання масштабів виробництва, можна помітити, що фірма, яка виробляє істотно більшу кількість продукції, так само забезпечує собі мінімальні середні витрати (АТС). В межах відрізка Q1Q2 всі фірми виявляються однаково ефективними. Якщо відрізок постійної віддачі при зростанні масштабу виробництва достатньо великий, порівняно великі і порівняно малі фірми можуть співіснувати в одній і тій же галузі і бути однаково життєздатними.
4. 6. РІВНОВАГА ВИРОБНИКА.
Рівновага виробника – стан виробництва, за якого використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний об’єм продукції, тобто коли ізокванта займає най віддаленішу від початку координат точку.
Щоб визначити рівновагу виробника, необхідно спів ставити карти ізоквант з картою ізокост. Максимальний об’єм випуска буде в точці дотику ізокванти з ізокостою.
З малюнка видно, що ізокванта, розміщена ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції - Q1. Ізокванти розміщені вище і правіше ізокванти Q2, викличуть зміни більшого об’єму факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробництва.
Таким чином, точка дотику ізокванти та ізокости – точка Е – є оптимальною, оскільки в цьому випадку виробник отримує максимальний результат.
Е
Q3
Q2
Q1
Контрольні питання:
Тема: 5.ТЕОРІЯ ВИТРАТ
1.Фірма як суб’єкт мікроеконміки. Прибуток як мета діяльності фірми.
2. Теорія виробництва. Поняття виробничої функції.
3. Теорія витрат виробництва і прибутків.
4. Теорія граничних витрат.
5. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
6. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.
7. Технологічна та економічна ефективність.
5. 1. Фірма як суб’єкт мікроекономіки.
Прибуток як мета діяльності фірми.
Фірма, підприємство – це відокремлена економічна структура, що виробляє і реалізує певні товари, послуги, інформацію. Підприємства створюються як приватними особами, так і державою, з метою отримання прибутку. Безперечно існують неприбуткові організації. Але подібний феномен ми розглядати не будемо, так як в подібному випадку переслідуються цілі більш політичного або соціального характеру.
Перед кожним підприємцем стають три головні питання: як, що і для кого виробляти. Втім ці ж проблеми постають і перед самою економікою, як системою народного господарства вцілому.
Щоб з’ясувати, як впливають зміни обсягів використання одного з ресурсів на результати виробництва, розглянемо ряд показників:
До основних мікроекономічних параметрів підприємства належать також витрати виробництва, виручка і прибуток.
Загальні витрати ресурсів і грошові витрати, що здійснюються підприємством з метою виробництва продукції, називаються витратами виробництва. Виділяють бухгалтерські та економічні витрати.
Бухгалтерські витрати включають лише фактичні витрати в грошовому виразі, підтвердженні документами. Вони складаються з явних витрат (на придбання необхідних факторів виробництва).
Економічні (або альтернативні) витрати включають (крім фактичних витрат на придбання ресурсів) ще й недоотриманий дохід від найкращого потенційного можливого способу використання власних ресурсів (капіталу, грошових коштів, праці). Вони являють суму явних та неявних витрат.
Сукупні витрати (ТС) – загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції. Середні витрати (АС) – це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС/Q. Граничні витрати (МС) – приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції: МС = ΔТС/ΔQ.
Сукупна (валова) виручка – грошові надходження від реалізації продукції:
TR = P*Q,
де Р – ціна продукції, Q – кількість продукції. Середня виручка (АR) – це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції: АR=ТR/Q. Гранична виручка (МR) – приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR = ΔТR/ΔQ.
Сукупний прибуток – це різниця між сукупною виручкою та сукупними витратами. Розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток. Бухгалтерський прибуток – це різниця між сукупною виручкою та бухгалтерськими витратами. Економічний прибуток – це різниця між валовою виручкою та економічними витратами.
Тому якщо економіст говорить, що фірма ледве покриває видатки, то це означає, що всі явні та неявні витрати відшкодовуються, а підприємець отримує такий дохід, якого ледь вистачає аби втримати його талант в межах даного напрямку діяльності. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то всілякий залишок накопичується в руках підприємця, називається економічним (чистим) прибутком.
Таблиця.
Взаємозв’язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку
|
Загальна виручка підприємства |
||
|
Економічні витрати |
Економічний прибуток |
|
|
Явні витрати Витрати на обладнання Сировина Електроенергія Заробітна плата Інші явні витрати |
Неявні витрати Процент на власний капітал Зарплата підприємця Нормальний прибуток Інші неявні витрати |
|
|
Бухгалтерські витрати |
Бухгалтерський прибуток |
Цікавим феноменом є нормальний прибуток, що визначається як: частина підприємницького доходу; платежі, які повинна робити фірма, аби придбати та втримати підприємницькі здібності; мінімальна плата (дохід), якою повинні винагороджуватись підприємницькі здібності, щоб стимулювати їх застосування у підприємницькій діяльності фірми. Економісти вважають за необхідне відносити нормальний прибуток до витрат виробництва. А от економічний прибуток не включається до витрат, так як, за визначенням, це дохід, отриманий понад нормального прибутку, необхідного для збереження зацікавленості підприємця в даній сфері бізнесу.
І наостанок: погоня за прибутком – це єдиний спосіб, завдяки якому люди можуть задовольняти потреби тих, кого вони зовсім не знають. Підприємницька діяльність має бути прибутковою, це безперечно. Адже величина прибутку вказує не лише на достаток підприємця, але й на рівень задоволення споживчих потреб, на рівень доходу співробітників фірми, на обсяг податкових надходжень до держбюджету. Погоня за прибутком лежить в основі багатьох нововведень. Проте не варто захоплюватися суттєвістю прибутку – його суспільно-етична роль далека від моральних ідеалів - адже в ринковій економіці виживають найсильніші. Тому, на мою думку, “невидимою рукою” ринку має керувати саме державний апарат.
5. 2. Теорія виробництва. Поняття виробничої функції.
У процесі виробництва фірмою споживаються такі ресурси (фактори виробництва) як: земля (Z), капітал (K), праця (L) і підприємницькі здібності, що проявляються саме в умінні ефективно поєднати перші три фактори. Підприємство як мікроекономічна модель характеризується виробничою функцією, що є співвідношенням між будь-яким набором факторів виробництва (L,K,Z)і максимальним обсягом продукції (Q).
Q = f (L,K,Z)
Дана функція характеризується певними властивостями:
Зазначимо, що протягом короткострокового періоду виробництва деякі фактори є незмінними, тоді як за довгостроковий період виробники можуть змінити всі фактори виробництва продукції. У короткостроковому періоді виробнича функція відображає максимально можливий випуск продукції за різних обсягів використання одного з факторів виробництва та незмінної кількості застосування інших виробничих факторів: Q = f (x).
5. 3. Теорія витрат виробництва і прибутків.
Фірма – незалежно від її правової форми – працює для того, щоб отримати прибуток. Для виготовлення кінцевої продукції, яку продадуть на ринку, вона ку пує різні фактори виробництва, або ресурси. Витрати виробництва є вартістю ресурсів, залучених до виготовлення кінцевої продукції фірми. В економічній науці розрізняють економічні та бухгалтерські витрати. Першим видом витрат більше оперують економісти-теоретики, другим – бухгалтери.
Наявність витрат зумовлена тим, що ресурси є обмеженими та можуть використовуватися за різним призначенням. Застосування певних ресурсів для виробництва одного блага означає, що їх уже не можна вживати для виробництва іншого блага – іншими словами, витрати передбачають відмову від можливості виробництва альтернативних товарів і послуг. Економічні витрати, або альтернативна вартість, будь-якого ресурсу у виробництві певного блага є вартістю його найкращого альтернативного застосування.
Економічні витрати на навчання в університеті містять не лише плату за нав чання, книги, олівці тощо, а й втрату доходу, який міг заробити студент, якби він не навчався в університеті.
Економічні витрати — це платежі, які має робити фірма для отримання і використання всіх ресурсів. Вони складаються з двох частин: явних і неявних витрат.
Явні витрати називають ще бухгалтерськими, або розрахунковими. Це — платежі за ресурси, які фірма купує на ринках ресурсів, бо сам виробник не володіє цими ресурсами. До них належать платежі за електроенергію, паливо, сировину, працю тощо. Вони є прямими грошовими виплатами фірми власникам ресурсів. Тому явні витрати нерідко називають грошовими витратами. Бухгалтерські витрати групують за економічними елементами та калькуляційними статтями. Відповідно до економічного змісту, бухгалтерські витрати класифікують таким чином: матеріальні витрати; витрати на оплату праці;амортизація основ них засобів; відрахування на соціальні заходи; Групування витрат за економічними елементами використовують для складан ня кошторису витрат на виробництво. Кошторис витрат — це плановий розраху нок витрат на всі потреби підприємства за певний проміжок часу (як правило, рік). Такий кошторис дає можливість визначити потреби підприємства у кожному виді ресурсів (сировині, матеріалах, паливі, фонді заробітної плати тощо). Співвідно шення елементів витрат характеризує структуру витрат. Залежно від структури витрат галузі або виробництва поділяють на матеріаломісткі, фондомсткі та трудомісткі. До матеріаломістких належать галузі виробництва, у структурі витрат яких велика питома вага матеріальних витрат. Так, у харчовій та легкій промисловості на матеріальні витрати припадає 90% загальних витрат, у чорній металургії – понад 80%, хімічній промисловості — 75%, машинобудуванні — 70%. Трудомісткими є галузі видобувної промисловості. В них питома вага витрат на заробітну плату становить майже 50%. Капіталомісткі — це галузі, у структурі витрат яких висока питома вага амортизації (електроенергетика, нафтодобувна промисловість).
Для визначення витрат використовують їх класифікацію за калькуляційними статтями. Така класифікація відображає склад витрат залежно від місця їх виникнення і виробничого призначення. Аналіз калькуляційних статей дає змогу виявити за рахунок яких джерел можна реально скоротити витрати на одиницю продукції. Фірма може володіти деякими ресурсами, які вона використовує у виробничо му процесі. Це, наприклад, капітальні блага, управлінські навички власника (власників) фірми, частина або всі фінансові ресурси тощо. Оскільки ці ресурси є власністю виробника, то платежі за їх використання мають неявний характер, їх прямо не оплачують. Такі витрати називають неявними, або неоплачуваними. Для визначення своїх економічних витрат фірма повинна обчислити у грошовому ви раженні неявні витрати і додати їх до бухгалтерських витрат.
Економічні витрати поділяють на короткострокові та довгострокові, тобто вит рати, що здійснюються відповідно в короткостроковий та довгостроковий періоди.
Термін «прибуток» використовують для позначення різниці між виторгом фірми та її витратами. В економічній науці та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.
Сукупні витрати (ТС) – загальний обсяг витрат для виробництва певного обсягу продукції.
Середні витрати (АС) – це обсяг сукупних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції: АС = ТС/Q.
Граничні витрати (МС) – приріст сукупних витрат для виробництва додаткової одиниці продукції: МС = ΔТС/ΔQ.
Сукупна (валова) виручка – грошові надходження від реалізації продукції: TR = P*Q, де Р – ціна продукції, Q – кількість продукції.
Середня виручка (АR) – це сукупна виручка із розрахунку на одиницю продукції: АR=ТR/Q.
Гранична виручка (МR) – приріст сукупної виручки при збільшенні виробництва продукції на одну одиницю: МR = ΔТR/ΔQ.
Постійні витрати FC (Fixed Cost) –це витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коди продукція зовсім не випускається.
Основні види постійних витрат
Постійні витрати в графічному вигляді являють собою пря му, паралельну лінії абсцис.
С
С3 FC
0 Q
Рисунок 42: Постійні витрати
Q — обсяг випуску продукції;
С — витрати.
Наскільки із збільшенням випуску продукції доход зростає, настільки середні постійні витрати зменшуються (як відносна величина на одиницю випуску).
Середні постійні витрати АFС (Average Fixed Cost ) - це кількість постійних витрат виробництва (FС) що припадає на одиницю випуску продукції (Q)
АFС = FС/Q,
Де АFС — середні постійні витрати;
FС — постійні витрати виробництва;
Q — випуск продукції.
C
C1 A
C2 B
0 Q1 Q2
Рисунок 43: Крива середніх постійних витрат.
Змінні витрати VC (Variable Cost) — це витрати виробництва, які залежать від випуску про дукції і змінюються залежно від збільшення або змен шення обсягу виробництва.
Основні види змінних витрат:
- Витрати на сировину.
- Витрати на паливно-мастильні матеріали.
- Витрати на енергоресурси.
- Оплата праці.
При досягненні оптимального випуску продукції (в точці Q1) спостерігається відносна економія змінних ви трат. Але при подальшому розширенні виробництв відбувається нове зростання змінних витрат, тому і збільшення випуску потребує більш швидкого зростання витрат порівняно із зростанням виробництва
C
VC
0 Q1 Q
Рисунок 44: Змінні витрати.
Середні змінні витрати AVC (Average Variable Cost) - це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.
AVC=VC/Q
AVC - середні змінні витрати;
VС — змінні витрати;
Q — випуск продукції.
Середні змінні витрати виробництва сягають мінімального значення у випадку досягання оптимального випуску продукції (Q).
С
AVC
0 Q1 Q
Рисунок 46: Крива середніх змінних витрат.
Сукупні витрати ТС (Total Cost) – це витрати, які характеризують сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді.
Сукупні витрати (ТС) є функцією від випуску продукції (Q):
TC=f(Q)
Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:
ТС = FC+VC.
де ТС - сукупні витрати;
FС - постійні витрати;
VС - змінні витрати.
Для того щоб побудувати графік кривої сукупних витрат, необхідно побудувати лінію, яка буде сумою кривих постійних та змінних витрат
Середні сукупні витрати АТС (Average Total Cost) - це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю випуску продукції.
Середні сукупні витрати (АТС) можна одержати, поділивши сукупні витрати на кількість випущеної продукції:
АТС = ТС/Q,
де АТС - сукупні середні витрати;
ТС - сукупні витрати;
Q - випуск продукції.
Сукупні середні витрати (АТС) можна визначити шляхом додавання середніх постійних і середніх змінних витрат:
ATC=AFC+AVC=(FC+VC)/Q.
Іноді середні сукупні витрати (АТС) записуються у скороченому вигляді як АС.
Граничні витрати МС (Marginal Cost) — це приріст сукупних витрат фірми, пов'язаний з виробництвом додаткової одиниці продукції. Як прави ло, під граничними витратами розуміють витрати, пов'язані з випуском останньої одиниці продукції.
МС=ΔTC/ΔQ,
де МС - граничні витрати;
ΔТС - приріст сукупних витрат;
ΔQ - приріст випуску продукції (як правило, ΔQ=1).
Із цього рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією на короткостроковому етапі тільки від змінних витрат:
Граничні витрати показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв'язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.
Криві витрат виробництва.
Аналіз кривих витрат виробництва дозволяє зробити такі висновки:
- В точці а. де крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, крива сукупних витрат (ТС) має перегин, тобто вона з випуклої стає опуклою. Після точки а при кожному значенні ΔQ величина ΔТС буде зростати.
- Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і середніх витрат (AVC) в точках їх найменших значень.
- Крива середніх сукупних витрат (АТС) –опукла:
a) при малих обсягах виробництва АТС зменшуються;
b) в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.
- Поняття середніх змінних витрат (AVC) необхідне для оцінки ефективності господарювання фірми, визначення рівноваги і перспектив розвитку:
Середні сукупні витрати мають важливе значення для теорії фірми. Порівняння середніх сукупних витрат з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. Це до зволяє вибрати правильну стратегію фірми у короткост роковому періоді.
]
5. 4. Теорія граничних витрат.
Граничні витрати МС (Marginal Cost) — це приріст сукупних витрат фірми, пов'язаний з виробництвом додатконої одиниці продукції. Як правило, під граничними витратами розуміють витрати, пов'язані з випуском останньої одинці продукції.
;
де МС - граничні витрати;
ТС - приріст сукупних витрат;
Q - приріст випуску продукції (як правило, Q=1).
Граничні витрати можна визначити таким чином:
Із цьго рівняння видно, що постійні витрати не впливають на величину граничних витрат. Граничні витрати є похідною функцією на короткостроковому етапі тільки від змінних витрат:
Граничні витрати показують: на яку величину зростуть витрати фірми у зв’язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.
Крива граничних витрат (мал.1)у короткостроковому періоді має U-подібну форму і характеризує величину приросту змінних витрат, необхідних для випуску додаткової одиниці продукції.
МС ATC
ATC MC AVC
AVC
С
В
А
MPl MPl
0 Q* Q
Рисунок 47: Розташування кривої граничних витрат
Форма кривої граничних витрат обумовлена законом спадної доходності.
LMC (Long Marginal Cost) – граничні витрати у довгостроковому періоді – це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливості зміни розмірів підприємств.
LMC<LAC – підприємства зменшуються;
LMC>LAC – підприємства збільшуються;
LMC=LAC – коли LAC постійні або мають мінімальне значення
(LAC (Long Average Cost) – крива середніх витрат в довгостроковому періоді)
С (P) MC
Рисунок 48: Залежність MC від AVC та ATC
Крива граничних витрат перетинає криві AVC і ATC як раз в точках їх мінімуму. Якщо величина, додана до суми витрат (граничні витрати), менша, ніж ATC, ATC зменшаться. І навпаки, якщо МС перевищують АТС, то АТС збільшаться. На графіку АТС будуть падати доки крива МС проходить нижче кривої АТС, але АТС будуть зростати там, де крива МС проходить вище кривої АТС. Таким чином в точці перетину, де МС рівні АТС, АТС тільки що перестали падати, але ще не почали зростати. Це і є мінімальна точка кривої АТС. Крива граничних витрат перетинає криву середніх сукупних витрат в точці мінімуму останньої.
Аналогічно МС перетинає АVС в точці мінімуму. Але подібної залежності не існує між кривою МС та кривою AFC оскільки ці 2 криві не пов’язані одна з одною.
На рішення підприємця про збільшення обсягу продукції, особливо в умовах невизначеного попиту, впливають саме граничні витрати, оскільки вони показують, як дорого фірмі обійдеться додаткове виробництво одиниці продукції. Якщо підприємство здійснює випуск продукції у такому обсязі, коли граничні витрати різко зростають, то невизначеність щодо збільшення попиту в майбутньому може змусити фірму змінити виробничий процес і, можливо, спонукати її до додаткових витрат сьогодні, щоб уникнути вищих витрат завтра.
5. 5. Витрати виробництва в короткостроковому періоді.
Короткостроковий період – це проміжок часу, надто короткий для заміни вироб ничих потужностей підприємства, але достатній для зміни рівня використання наяв ного устаткування. У цьому періоді виробничі потужності підприємства незмінні. Проте обсяг продукції, який виробляють, можна змінити, використовуючи більші або менші кількості праці, металів та інших ресурсів. Виробничі потужності у короткостроковому періоді можна також застосовувати менш або більш інтенсивно. Постійні витрати FC (Fixed Cost) –це витрати, величина яких у короткостроковому періоді не залежить від випуску продукції. Постійні витрати мають місце навіть тоді, коди продукція зовсім не випускається.
Змінні витрати VC (Variable Cost) — це витрати виробництва, які залежать від випуску про дукції і змінюються залежно від збільшення або змен шення обсягу виробництва. Основні види змінних витрат:Витрати на сировину.
При досягненні оптимального випуску продукції (в точці Q1) спостерігається відносна економія змінних ви трат. Але при подальшому розширенні виробництв відбувається нове зростання змінних витрат, тому і збільшення випуску потребує більш швидкого зростання витрат порівняно із зростанням виробництва
Сукупні витрати ТС (Total Cost) – це витрати, які характеризують сукупність постійних і змінних витрат виробництва фірмою у короткостроковому періоді.
Сукупні витрати (ТС) є функцією від випуску продукції (Q) TC=f(Q)
Сукупні витрати являють собою суму постійних і змінних витрат:
ТС = FC+VC.
де ТС - сукупні витрати; FС - постійні витрати;
VС - змінні витрати. Для того щоб побудувати графік кривої сукупних витрат, необхідно побудувати лінію, яка буде сумою кривих постійних та змінних витрат
Маючи незмінну ціну ресурсів і певний обсяг випуску про дукції, можна визначити витрати фірми у короткостроковому періоді.
Криві витрат виробництва.
Аналіз кривих витрат виробництва дозволяє зробити такі висновки:
- В точці а. де крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, крива сукупних витрат (ТС) має перегин, тобто вона з випуклої стає опуклою. Після точки а при кожному значенні ΔQ величина ΔТС буде зростати.
- Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних (АТС) і середніх витрат (AVC) в точках їх найменших значень.
- Крива середніх сукупних витрат (АТС) –опукла:
a) при малих обсягах виробництва АТС зменшуються;
b) в точці А, де АТС = МС, значення АТС мінімальне і фірма оптимізує виробництво з огляду на мінімізацію витрат.
- Поняття середніх змінних витрат (AVC) необхідне для оцінки ефективності господарювання фірми, визначення рівноваги і перспектив розвитку:
Середні сукупні витрати мають важливе значення для теорії фірми. Порівняння середніх сукупних витрат з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. Це до зволяє вибрати правильну стратегію фірми у короткост роковому періоді.
Правило найменших витрат (Least Cost Combination Rule of Recourses) - це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, коли кожна грошова одиниця, що витрачається на кожний ресурс, дає однакову віддачу - однаковий граничний продукт (МР).
Правило найменших витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема "їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які могли б принести більший доход. Виробник знаходиться у стані рівноваги, коли досягається оптимальна комбінація факторів виробництва, при якій забезпечується максимізація випуску.
Правило найменших витрат має важливе значення для раціонального ведення господарства в умовах об межених ресурсів.
5. 6. Витрати виробництва в довгостроковому періоді.
Довгостроковий (long-run) період – це відрізок часу, на протязі якого всі фактори являються змінними. В цьому періоді фірма має можливість змінити загальні розміри будівель, кількість використаних машин та спорудження, а галузь – число функціонуючих в ній фірм. Довгостроковий період – це період, на протязі якого долаються бар’єри для входу та виходу з галузі.
Рисунок 49: Довгострокові середні витрати
Крива довгострокових середніх загальних витрат (AТC) складається із сегментів кривих короткострокових АТС, що відповідають різним можливим розмірам підприємств, які фірма може побудувати у довгостроковому періоді (рис.1,а). Відтак крива довгострокових АТС реально складається не із сегментів окремих кривих, а з точок дотичних до нескінченої кількості кривих короткострокових (рис.1,б).
Будівництво все більших підприємств спочатку знижуватиме мінімальні середні загальні витрати на одиницю продукції, а далі вони знову зростатимуть. Вигляд кривої довгострокових АТС для конкретної фірми визначається характером ефекту від масштабу у цій галузі.
Рисунок 50 :Довгострокові витрати
Довгострокові граничні витрати (LRMC) показують приріст витрат при збільшенні виробництва продукції на одиницю.Як і у випадку короткострокового періоду, крива довгострокових граничних витрат перетинає криву довгострокових середніх витрат саме у точці мінімуму останньої.
Контрольні питання:
Тема: 6. ринок досконалої конкуренції
3. Рівновага на ринку досконалої конкуренції
4.Рівновага конкурентної фірми у короткостроковому періоді
5. Максимізація прибутку фірми
Найважливішими ознаками, за якими виділяють різні моделі ринку, є: кількість фірм-продавців на ринку; тип продукту, що пропонується для продажу; можливості контролю за цінами з боку продавців; умови вступу в галузь додаткових виробників та виходу з неї; метод конкуренції, який переважає на цьому ринку. Для ринку чистої (досконалої) конкуренції ці умови, ознаки такі:
Зіставлення перелічених ознак з існуючим конкурентним середовищем у реальній економіці показує, що чиста конкуренція – явище унікальне. Сьогодні майже немає сфер, де можна було б виявити ці ознаки. Досконала конкуренція не потребує спеціального аналізу, тому що:
По-перше, існує кілька сфер(галузевих ринків), де ситуація більше схожа на чисту конкуренцію, ніж на будь-яку іншу модель ринку.
По-друге, для пізнання складніших ринкових ситуацій треба починати аналіз з найпростіших варіантів, до яких належить ринок досконалої конкуренції.
В умовах чистої конкуренції, як уже зазначалося, фірма не може проводити власної цінової політики. Вона може лише пристосовуватися до тих цін, які на даний час склалися на ринку. Отже, можна зробити дуже важливий висновок: скільки продукції для продажу не запропонувала б конкурентна, це ніяк не впливає на ринкову ціну. Інакше кажучи, на відміну від ринкового попиту крива попиту, з якого стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична.
P P
d
D
Q Q
(a) (б)
Рисунок 51. Відмінність ринкового попиту та попиту для конкурентної фірми: а – крива попиту для конкурентної фірми; б – крива ринкового попиту.
Така відмінність між ринковим попитом та попитом щодо окремої конкурентної фірми ніби ще раз попереджає дослідника про помилковість досить поширеного твердження: те, що справедливо щодо окремого учасника асоціації, завжди справедливо і щодо всієї асоціації.
Особливості попиту на продукт конкурентної фірми проявляються також через динаміку основних показників, що характеризують її доходи, залежно від обсягів продаж. До таких показників належать:
Валовий (сукупний ) дохід (TR) – це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції.
Середній дохід (AR) – це валовий дохід у розрахунку на одиницю проданої продукції:
AR=TR/Q (1)
Граничний дохід (MR) – це приріст валового доходу, який є результатом продажу ще однієї одиниці продукції:
MR=TR/Q (2)
Графічно залежність динаміки перелічених показників від обсягів виробництва подано на рисунку 2.
P
TR
AR=MR=P
Q
Рисунок 52. валовий, середній та граничний доходи конкурентної фірми.
Підприємницька фірма – це самостійно діючий суб’єкт ринку, метою діяльності якого є отримання прибутку через виробництво одного або більше товарів для продажу на ринку.
Конкурентна фірма – це фірма, яка продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.
Мета діяльності конкурентної фірми – максимізація прибутку.
Припущення про максимізацію прибутку продавцями лежить в основі моделі пропозиції конкурентної фірми, її раціональної економічної поведінки.
В умовах досконалої конкуренції ні одна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу. Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як задану (price-taker).
Крива попиту досконало конкурентної фірми – це крива, яка відображає попит на продукцію окремої фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Графічно попит конкурентної фірми зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною
Конкурентна фірма – це фірма, що приймає ціну.
Фірма, що приймає ціну – це продавець такого обсягу товарів чи послуг, який є занадто малим відносно їх загальної кількості на ринку, щоб вплинути на ринкову ціну. Конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає, по ринковій ціні P1; тому граничний доход конкурентної фірми буде дорівнювати ціні.
MR = P ,
де MR – граничний доход; P – ціна.
P = MR – попит фірми
Рисунок 53 Граничний доход конкурентної фірми
Фірма зацікавлена в додатковому доході, який може бути отриманий від продажу додаткової одиниці товару.
Приріст валового доходу від продажу кожної додаткової одиниці продукції – це граничний доход MR (Marginal Revenue) (MR = q1 – q2).
Граничний доход – це зміна валового доходу відповідно до зміни кількості товару, що продається:
MR = TR – Q ,
де MR – граничний доход;
TR – зміна валового доходу;
Q – зміна обсягу попиту.
Оскільки конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає (будь-яку кількість товарів), по ринковій ціні, то додаток до валового доходу від продажу додаткової одиниці товару буде такий самий, як ринкова ціна, або:
MR = P1,
де MR – граничний доход;
P1 – ринкова ціна.
Граничний доход в умовах досконалої конкуренції незмінний.
З’ясувавши таким чином, як зростає доход конкурентної фірми по мірі продажу додаткової одиниці товару, можна пе рейти до розгляду того, якими є умови визначення конкурент ною фірмою обсягу пропозиції її продукції (що лежить в основі рішення конкурентної фірми щодо кількості товару на продаж).
Пропозиція конкурентної фірми
Модель пропозиції конкурентної фірми виходить з припущення заданості її економічної поведінки (раціональної поведінки виробника) на максимізацію прибутку.
Крива пропозиції конкурентної фірми показує, який обсяг випуску продукції буде виробляти та пропонувати фірма, щоб максимізувати прибуток. Вона буде співпадати з тією частиною кривої граничних витрат фірми, яка розташована вище кривої її середніх змінних витрат.
Крива пропозиції конкурентної фірми – це частина
кривої її граничних витрат МС (Marginal Costs), що розташована вище за AVC.
Рисунок 54 Крива пропозиції конкурентної фірми
А – точка припинення операцій;
В – точка самоокупності.
Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім сукуп ним витратам (АТС), визначається точка самоокуп ності (точка В) (Рис.5).
Там, де граничні витрати (МС) дорівнюють середнім змінним витратам (АVС), визначається точка припинення операцій (точка А), при будь-якій ціні, що нижча за Р0, фірма припиняє виробництво.
Для визначення обсягу випуску при будь-якій ціні (Р1, Р2), вищій за мінімальні середні змінні витрати (АVС), проводиться горизонтальна лінія до кривої граничних витрат (МС). Якщо із точки її перетину з кривою граничних витрат (МС) провести вертикальну лінію до осі абсцис, отримаємо точку, яка ви значить той обсяг випуску продукції (q1,q2), який фірма по відповідній ціні пропонує до продажу.
6. 3.Рівновага на ринку досконалої конкуренції
Ринок досконалої конкуренції – це тип ринку, який відповідає умовам досконалої конкуренції.
У процесі свого функціонування конкурентна фірма має прийняти рішення:
1) здійснювати виробничу діяльність чи ні;
MC
P
A AVC
P0
Q
0 Q0
A – точка припинення операцій
МС – крива граничних витрат
AVC – крива середніх змінних витрат
Ро – ціна, при якій фірма буде здійснювати виробництво
Рo < Рринкова - фірма готова прийняти рішення про здійснення виробничої діяльності
2) скільки продукції виробляти і продавати.
P
MC
E P=MR=MC
P*
0 Q* Q
Е – точка рівноваги
МС – крива граничних витрат
P=MR=MC – стан короткострокової рівноваги
6. 4. Рівновага конкурентної фірми у короткостроковому періоді.
Ринкова конкурентна короткострокова рівновага характеризується такими ціною P та обсягом Q, що на ринку відсутні тенденції до їхньої зміни (за інших незмінних умов). При цьому обсяги ринкового попиту й ринкової рівноваги співпадають, так само як і ринкові ціна попиту й ціна пропозиції. Кожна фірма у такому стані виробляє обсяг продукції, який дозволяє їй максимізувати прибуток.
В короткому періоді фірма випускає певний обсяг продукції і повинна лише визначити, чи слід його змінювати з метою максимізації прибутку. Фірма приймає рішення про збільшення ви пуску, якщо вона буде мати від цього вигоду. Коли йдеться про випуск продукції на одиницю, то виручка від ре алізації одиниці продукції (МК = Р) має бути не меншою від вар тості виробництва цієї одиниці (МС). Отже, мінімальна ціна, за якою фірма погодиться пропонувати додаткову одиницю про дукції, що забезпечує їй лише нульовий економічний прибуток (тобто нормальний прибуток), визначається умовою Р = МС.
Умова беззбитковості конкурентної фірми досягається, якщо виробляється обсяг продукції, для якого
Р=ATCmin
Це значить, що ТК - ТVС, а отже збитки підприємства дорівнюють сумі постійних витрат. В цьому випадку фірмі бай дуже, чи випускати даний обсяг продукції, чи закритися. Якщо ціна не буде відшкодовувати середніх змінних витрат (АVС), то за будь-якого відмінного від нуля обсягу випуску збитки вияв ляться більшими, ніж постійні витрати, і фірма, що максимізує прибуток, припинить діяльність. Таким чином умова закриття фірми (універсальне правило ринку):
P<AVCmin
P=AVCmin
Можливі випадки прибутковості діяльності фірми в корот кий період показано на рисунках:
а) економічний прибуток ( Р > АТС )
MC
P
E ATC
PE AR=MR
B
B економічний прибуток
QE Q
б) нормальний прибуток (Р = АТС)
P MC ATC
AR=MR
ATCE=PE E
точка незбитковості
QE Q
в) економічні збитки (АVС <Р < АТС)
Рисунок 55. Випадки рівноваги конкурентної фірми в короткий період
6. 5. Максимізація прибутку фірми
Задача максимізації прибутку може бути розв’язана в аналітичному, табличному і графічному вигляді в залежності від форми завдання функцій виручки R(Q) та вартості C(Q). Якщо маємо графічну форму – криві TR i TC
- тоді прибуток для будь-якого значення Q (горизонтальної координати) графічно визначається як різниця вертикальних координат цих кривих. У підсумку матимемо криву прибутку П. При малих обсягах випуску (до QА)фірма матиме збитки, при обсягах випуску в діапазоні від QA до QB – прибутки. Максимальний прибуток досягається при Q=QE, а при обсягах випуску більших за QA, фірма знову матиме збитки
TR, TC TC TR
економічні збитки
TRB B
TRE ER
економічний
прибуток = TR-TC
TCE
EC
A
TRA
економічні збитки
Q
0 QA QE QB
Рисунок 56: Максимізація прибутка
Аналітично пошук максимального прибутку полягає в максимізації функції однієї змінної П(Q)=R(Q)-C(Q). Згідно з необхідною умовою максимуму функції, шукаємо такий обсяг Q, для якого похідна функції П(Q) дорівнює нулеві:
МП= d П(Q)/dQ= d R(Q)/ dQ- d C(Q)=MR-MC=0 при Q=QE,
де МП – граничний прибуток.
Якщо виконуються і достатні умови екстремуму (MR>MC при Q<QE і MR<MC при Q>QE), тоді за обсягу випуску QE матимемо максимальний прибуток ПЕ. Тобто:
MR=MC,
і називається правилом граничного випуску.
Графічний розв’язок задачі максимізації прибутку з використанням граничних величин. Криві MR і MC перетинаються в точці Е. PЕ і QЕ – це ціна та обсяг, які визначають максимальний прибуток. Сукупна виручка,
P MC
економічні збитки ATC
ATCB B
PE AR=MR
E
AVCC AVC
C
Q
QE
Рисунок 57 . Можливі випадки прибутковості за діяльності фірми в короткостроковому періоді.
TR= PЕ* QЕ , графічно визначається як площа прямокутника PЕEQEO . При обсязі QЕ середня вартість дорівнюватиме ACB(на це вказує точка В перетину кривої АС із лінієюEQE ). Отже, сукупна вартість визначаються як:
TC=С(QЕ)= ACB QЕ,
Тобто дорівнює площі прямокутника ACBBQEO . Тоді прибуток графічно визначається як різниця площ PЕEQEO і ACBBQEO і чисельно дорівнює площі прямокутника ACBPЕEB.
Коли фірма має додатний економічний прибуток (PЕ>ACE), то економічний прибуток дорівнює нулеві (PЕ=ACE), тобто фірма може забезпечити собі лише нормальний прибуток; в задачі максимізації прибутку фактично перетворюється на мінімізацію збитків через високий рівень середньої вартості (PЕ<ACB).
Умова незбитковості фірми досягається, якщо
P=minAC
Ця умова виконується на у точці Е мінімуму кривої АС – в точці незбитковості, і означає можливість отримування лише нормального прибутку.
В короткостроковому періоді фірма може залишатись у галузі навіть за наявності певних збитків, тому що в разі миттєвого припинення діяльності вона втрачає вартість фіксованих факторів FC, а припиняє витрачати гроші лише на придбання змінних факторів VC (адже VC=0 при Q=0). Тому фірма буде залишатися в галузі за наявності збитків, які не перевищують FC , доти, доки вона не зможе змінити обсяг FC:
Втрати: TC- TR= FC + VC (Q)-P*Q≤ FC , VC (Q) ≤ P*Q, або
P≥AVC.
Умова закриття фірми в короткостроковому періоді означає, що виручка TR не може компенсувати навіть фіксовану вартість FC, тобто фірмі слід виходити з галузі при цінах
P<minAVC.
Точка В дотику кривої AVC до лінії P0=MR0 на рис.8,3., для якої виконується умова
P=minAVC, має назву точки закриття.
Контрольні питання:
10.Що таке правило граничного в ипуску?
Тема: 7. РИНОК МОНОПОЛІЇ
7. 1. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РИНКУ МОНОПОЛІЇ
Монополія — це такий тип ринкової структури, коли лише одна фірма пропонує весь ринковий обсяг блага,для якого не існує близьких замінників. Відповідно, фірма в умовах монополії називається монополістом, а ринок, на якому діє монополіст—монопольним ринком.
Монополія може бути:
Особливостями ринку є такі:
Підприємницька фірма – це самостійно діючий суб’єкт ринку, метою діяльності якого є отримання прибутку через виробництво одного або більше товарів для продажу на ринку.
Конкурентна фірма – це фірма, яка продає свою продукцію на ринку досконалої конкуренції.
Мета діяльності конкурентної фірми – максимізація прибутку.
Припущення про максимізацію прибутку продавцями лежить в основі моделі пропозиції конкурентної фірми, її раціональної економічної поведінки.
В умовах досконалої конкуренції ні одна з фірм не може впливати на ринкову ціну товару, бо кожна з них згідно з умовами формування ринку досконалої конкуренції має дуже незначну ринкову частку продажу. Тому таку фірму можна охарактеризувати як фірму, що приймає ціну як задану (price-taker).
Крива попиту досконало конкурентної фірми – це крива, яка відображає попит на продукцію окремої фірми, обсяг продажу якої ніяк не впливає на зміну ринкової ціни. Графічно попит конкурентної фірми зображається у вигляді горизонтальної лінії, він досконало еластичний за ринковою ціною (рисунок 58, а). На рисунку 58, б зображена крива ринкового попиту.
P P
D
P0 P0
D
Q Q
а б
Рисунок 58: Крива попиту на продукцію конкурентної фірми
а – попит з точки зору конкурентної фірми;
б – ринковий попит;
P – ціна;
Q – обсяг ринкового попиту;
q – обсяг попиту конкурентної фірми;
P1 – ринкова ціна.
Конкурентна фірма – це фірма, що приймає ціну.
Фірма, що приймає ціну – це продавець такого обсягу товарів чи послуг, який є занадто малим відносно їх загальної кількості на ринку, щоб вплинути на ринкову ціну. Конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає, по ринковій ціні P1; тому граничний доход конкурентної фірми буде дорівнювати ціні.
MR = P ,
де MR – граничний доход;
P = MR – попит фірми
Рисунок 59. Граничний доход конкурентної фірми
Фірма зацікавлена в додатковому доході, який може бути отриманий від продажу додаткової одиниці товару.
Приріст валового доходу від продажу кожної додаткової одиниці продукції – це граничний доход MR (Marginal Revenue) (MR = q1 – q2). (Рисунок 59).
Граничний доход – це зміна валового доходу відповідно до зміни кількості товару, що продається:
MR = TR – Q ,
де MR – граничний доход;
TR – зміна валового доходу;
Q – зміна обсягу попиту.
Оскільки конкурентна фірма може продати стільки, скільки бажає (будь-яку кількість товарів), по ринковій ціні, то додаток до валового доходу від продажу додаткової одиниці товару буде такий самий, як ринкова ціна, або:
MR = P1,
де MR – граничний доход;
P1 – ринкова ціна.
Граничний доход в умовах досконалої конкуренції
незмінний.
З’ясувавши таким чином, як зростає доход конкурентної фірми по мірі продажу додаткової одиниці товару, можна пе рейти до розгляду того, якими є умови визначення конкурент ною фірмою обсягу пропозиції її продукції (що лежить в основі рішення конкурентної фірми щодо кількості товару на продаж).
Рівновага на ринку досконалої конкуренції
Ринок досконалої конкуренції – це тип ринку, який відповідає умовам досконалої конкуренції.
У процесі свого функціонування конкурентна фірма має прийняти рішення:
1) здійснювати виробничу діяльність чи ні;
MC
P
A AVC
P0
Q
Q0
A – точка припинення операцій
МС – крива граничних витрат
AVC – крива середніх змінних витрат
Ро – ціна, при якій фірма буде здійснювати виробництво
Рo < Рринкова - фірма готова прийняти рішення про здійснення виробничої діяльності
2) скільки продукції виробляти і продавати.
P
MC
E P=MR=MC
P*
Q* Q
Е – точка рівноваги
МС – крива граничних витрат
P=MR=MC – стан короткострокової рівноваги
7. 5. короткострокова монопольна рівновага.
Ринкова конкурентна короткострокова рівновага характеризує-ться такими ціною P та обсягом Q, що на ринку відсутні тенденції до їхньої зміни (за інших незмінних умов). При цьому обсягиринкового попиту й ринкової рівноваги співпадають,так само як і ринкові ціна попиту й ціна пропозиції.Кожна фірам утакому стані виробляє обсяг продукції, який дозволяє їй максимізувати прибуток.
В короткому періоді фірма випускає певний обсяг продукції і повинна лише визначити, чи слід його змінювати з метою максимізації прибутку. Фірма приймає рішення про збільшення ви пуску, якщо вона буде мати від цього вигоду. Коли йдеться про випуск продукції на одиницю, то виручка від ре алізації одиниці продукції (МК = Р) має бути не меншою від вар тості виробництва цієї одиниці (МС). Отже, мінімальна ціна, їа якою фірма погодиться пропонувати додач кову одиницю про дукції, що забезпечує їй лише нульовий економічний прибуток (тобто нормальний прибуток), визначається умовою Р = МС.
Умова беззбитковості конкурентної фірми досягається, якщо виробляється обсяг продукції, для якого
Р=ATCmin
Це значить, що ТК - ТVС, а отже збитки підприємства дорівнюють сумі постійних витрат. В цьому випадку фірмі бай дуже, чи випускати даний обсяг продукції, чи закритися. Якщо ціна не буде відшкодовувати середніх змінних витрат (АVС), то за будь-якого відмінного від нуля обсягу випуску збитки вияв ляться більшими, ніж постійні витрати, і фірма, що максимізує прибуток, припинить діяльність. Таким чином умова закриття фірми (універсальне правило ринку):
P<AVCmin
Точка закриття фірми конкурента — це точка для якої вико нується умова:
P=AVCmin
Можливі випадки прибутковості діяльності фірми в корот кий період показано на рисунках:
а) економічний прибуток ( Р > АТС )
MC
P
E ATC
PE AR=MR
B
B економічний прибуток
Q
QE
б) нормальний прибуток (Р = АТС)
P MC ATC
AR=MR
ATCE=PE E
точка незбитковості
QE Q
в) економічні збитки (АVС <Р < АТС)
P MC
економічні збитки ATC
ATCB B
PE AR=MR
E
AVCC AVC
C
Q
QE
Риунок 60. Випадки рівноваги конкурентної фірми в короткий період
7. 6. Довгострокова монопольна рівновага
У довгостроковому періоді всі витрати підприємства є змінними. Тому підприємство може змінювати обсяги факторів виробництва, пристосовуючи їх до обсягу виробництва, який максимізує прибуток. У довгостроковому періоді, по-перше, будь-яке підприємство має можливість вибору виробничих по тужностей і, відповідно, має більшу можливість змінювати об сяги випуску. По-друге, завдяки вільному входу в галузь та ви ходу з неї одні підприємства мають можливість залишити ринок цього товару, якщо вони мають від'ємний прибуток, а інші входитимуть до нього в разі можливості отримати високий прибуток. Тобто зміна кількості підприємств, що прагнуть максимізувати прибуток на цьому ринку, є важливим фактором до сягнення рівноваги у довгостроковому періоді на ринку доско налої конкуренції.
У довгостроковому періоді підприємство може вибирати ви робничі потужності та обсяг виробництва, який максимізує прибуток. Процес вибору відображено на рисунку 61
P P SATC1 SMC1 LMC SMC3
S SATC3
SMC2
S1
P P SATC2 LATC
P1 P1
D
0 0 Q1 Q2
Q Q
Рисунок 61. Вхід нових підприємств у галузь та вибір оптимальної потужності
Початкові попит та пропозиція формують рівноважну ціну Р. На рис. 1.б подано криві середніх та граничних довгостроко вих витрат SАТС1, LМС, а також SАТC2, , SМС1, SАТС3, SМС2, LАТС, SМС3 — криві середніх та граничних витрат трьох різних за розмірами заводів (невеликого, середнього та велико го)
В умовах досконалої конкуренції типові підприємства та галузь перебувають у стані довгострокової рівноваги тільки тоді, коли ціна дорівнює мінімуму середніх витрат довгострокового періоду типового підприємства. При цьому виконується рівняння, яке є умовою рівноваги довгострокового періоду:
SMС(q*) = LМС(q *) = SAТС(q *) = LАТС(q*) = Р = МК.
Довгострокову рівновагу досконало конкурентного підпри ємств
В ситуації довгострокової рівноваги підприємство отримує нульовий економічний прибуток Р* = SАТСq*.
Довгострокову рівновагу галузі з незмінними витратами на ведено на рисунку. Крива пропозиції галузі у довгостроковому пе ріоді за незмінних витрат має вигляд горизонтальної прямої. Галузь у цьому разі має незмінну ціну пропозиції
P P, C SMC
SATC
S1
E2 S2 P2
P2 LATS
P1 E1 P1
E3 D2 AR1=MR1
0 D1
Q q1 q2 q
Рисунок 63. Довгострокова рівновага та крива пропозиції за незмінних витрат
Крива пропозиції галузі, витрати виробництва якої у довгостро ковому періоді збільшуються, має додатний нахил. Збільшення обсягу галузевого випуску супроводжується підвищенням цін на продукцію галузі.
Це дає змогу сформулювати загальний висновок відносно до сягнення фірмою рівноваги у довготерміновому періоді: після того як усі довготермінові пристосування завершені, тобто коли досяг нута довготермінова рівновага, ціна продукту буде повністю відпо відати точці мінімуму середніх сукупних витрат фірми, і вироб ництво припаде на цю саму точку.
В довгостроковому періоді всі види витрат повністю змінні. Фірми випускають продукцію лише в тому випадку, коли ціна не нижче довгострокових середніх витрат Р > АС.
ЕФЕКТИВНІСТЬ В УМОВАХ ДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.
Досконала конкуренція обумовлює ефективний розподіл pecypciв
Ресурси розподілені ефективно в тому разі, коли жоден з суб'єктів не має можливості покращити економічний стан без погіршення економічного стану інших суб'єктів.
Парето-ефективний стан економіки виключає неефективне використання pecypciв.
Граничні умови ефективності виробництва будь-які блага:
МВ = МС,
де МВ — гранична корисність споживача;
МС — граничні витрати виробництва.
Рівноважна ціна на досконало конкурентному ринку дорівнює, з одного боку, цінності для спожива ча кожної додаткової одиниці блага, з іншого, витра там виробництва цієї додаткової одиниці блага.
P
F MC=S
E
PE
A MB=D
0 QE Q
Рисунок 64: Попит, пропозиція та ефективність на досконало конкурентному ринку.
МС — граничні витрати;
МВ — гранична корисність споживача;
D — крива попиту;
S — крива пропозиції.
В досконало конкурентній економіці дії виробників, що прагнуть прибутку, приведуть до такого розподілу ресурсів, який максимізує задоволення потреб споживача.
Контрольні питання:
1. Умови функціонування ринку монополістичної конкуренції
Монополістична конкуренція є найпоширенішою моделлю сучасного ринку. Особливо це стосується товарів народного споживання (харчова, легка промисловість та ін.).
Характерні особливості ринку монополістичної конкуренції:
На ринку діє досить велика кількість продавців. Монополістична конкуренція передбачає таку ринкову ситуацію, при якій існує відносно велика кількість виробників (10, 40 чи 100), які пропонують схожу, але не ідентичну продукцію. Кожна фірма володіє відносно невеликою частиною ринку (від 1% до 10 % продажу), тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність відносно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємні угоди, погоджені дії окремих фірм з метою обмеження обсягів виробництва та штучного підвищення цін, майже неможливі. Нарешті, при великій кількості фірм в галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію зі сторони конкурентів.
Проте диференціація товару часом ґрунтується на удаваних відмінностях. Найчастіше на них спрямована активна рекламна політика фірми («Наш пральний порошок чистить усе, крім ваших кишень!»).
Отже, під монополістичною конкуренцією розуміють галузі, які складаються з відносно великої кількості фірм, які діють у виробництві диференційованих товарів, не вступаючи між собою в таємні союзи.
8. 2. МОДЕЛІ РІВНОВАГИ МОНОПОЛІСТИЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ.
Короткострокова рівновага монополістичного конкурента.
Як і в умовах чистої монополії, при монополістичній конкуренції фірми можуть зіткнутися з попитом, котрий зображається кривою, яка має нахил у низ, і тому, мають деяку монопольну владу. Але це не говорить про те, що при монополістичній конкуренції фірми заробляють великі прибутки. Монополістична конкуренція аналогічна досконалій конкуренції. В умовах вільного доступу на ринок потенційна можливість отримати прибуток приваблює нові фірми з конкуруючими марками товарів, знижуючи прибутки до нуля.
Розглянемо ціну та рівновагу для ринку з монополістичною конкуренцією за короткостроковий та довгостроковий періоди.
MC
АТС
прибутки D
MR
Рисунок 76: прибутки фірми в короткостроковому періоді.
Дамо поясненняна рисунка. Головна риса цієї діаграми складається в еластичності кривої, що характеризує попит, або продажі, окремого фірми.
Фірма буде максимизувати свої прибутки або мінімізувати свої збитки в короткостроковому періоді, виробляя такий обсяг продукції, що позначений перетинанням кривих граничних витрат і граничного прибутку. Фірма (рисунок 76) виробляє обсяг продукції, призначає ціну і може одержати сукупний прибуток у розмірі, що вказаний стрілкою.
Але може скластися і меньш сприятлива ситуація з витратами і попитом, що ставить фірму в умовах монополістичної конкуренції в становище, при якому вона зазнає збитків у короткостроковому періоді. Це проілюстровано областю зі стрілкою на рисунка 2.
P
MC
ATC
збитки
D
MR
0 Q
Рисунок 77: збитки фірми в короткостроковому періоді.
У короткостроковому періоді фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, може або одержати економічний прибуток, або зіткнутися зі збитками.
У випадку одержання прибутків у короткостроковому періоді (77) очікується, що економічні вигоди залучать нових конкурентів, оскільки вступ у конкуренцію в галузі є щодо простим. Коли нові фірми ввійдуть у галузь, крива попиту, з якою зіштовхується типова фірма, зрушиться вліво і стане більш еластичною. Чому? Тому, що кожна фірма володіє меншою долею сукупного попиту і стикається відтепер із великою кількістю близьких замінників продуктів. Це, у свою чергу, має тенденцію викликати зникнення економічних прибутків.
Тобто у міру появи марок-конкурентів ця фірма втрачатиме свою частку ринку, її обсяг збуту зменшуватиметься; крива попиту зміститься донизу, як показано на рисунку 78.
P
MC
ATC
D
MR
0 Q
Рисунок 78 Довгостроковий період
(За довгостроковий період криві середніх та граничних витрат можуть також зміститися. Для спрощення ми припускаємо, що витрати незмінні). Крива тривалого попиту буде дотичною до кривої середніх витрат фірми. Коли крива попиту є дотичною до кривої средних витрат при обсязі виробництва , що максимизирует прибуток, як показано , фірма просто покриває свої витрати, тобто беззбиткова.
Обсяг продукції Q є обсягом виробництва, при якому фірма досягає стана рівноваги, як ясно показує малюнок 3, і будь-яке відхилення від цього обсягу виробництва спричинить за собою средні витрати, які перевищать ціну виробництва і, отже, призведуть фірму до збитків. Більш того, у ході конкуренції економічні прибутки ліквідуються і зникає стимул для вступу в галузь ще більшого числа фірм. У випадку одержання збитків у короткостроковому періоді (79) можливо очікувати, що відбудеться масовий вихід фірм із галузі в довгостроковому періоді. Зіткнувшись із меншою кількістю конкуруючих видів продуктів і зростанням долей сукупного попиту, фірми, що лишилися, виявлять, що їхні збитки поступово поступаються місцем майже нормальним прибуткам.
Р
Р2
Рмах
Рмін
Р1
0 Q1 Q2 Q3 Q4 Q
Рисунок 79: модель Гутенберга
Якщо розглянути модель Гутенберга або модель двічі зламаної кривої попиту, яка будується з припущення, що у короткостроковому періоді окрема фірма виступає як монополіст, отже, має можливість здійснювати автономну цінову політику лише в межах дуже обмеженого інтервалу. Поза ним фірма потрапляє у ситуацію, близьку до досконалої конкуренції. Крива попиту на продукцію фірми має три відрізки: верхній і ніжній, які відповідають еластичному попиту і середній, який відповідає нееластичному попиту.(„монополістичний відрізок”). Останній забезпечується створенням продукту, який має суттєві відмінності від продуктів фірм – конкурентів.
Довгострокова рівновага монополістичної конкуренції.
У довгостроковому періоді фірми можуть входити та виходити з галузі. Як і за досконалої конкуренції, сигналом для входу-виходу з галузі с прибуток. Якщо фірма має змогу отримувати прибуток у галузі, вона прямує до неї. Якщо фірма терпить збиток, то вона шукатиме щастя в іншій галузі. Вхід у галузь та вихід з неї зміщують криву попиту Для кожної фірми. Справді, нові конкуренти відтягують на себе частку попиту, а отже, крива попиту для фірми зміщується ліворуч та вниз. Якщо конкуренти залишають галузь, то крива попиту зміщується у протилежний бік (вгору та праворуч).
В довгостроковому періоді входження фірм в галузь буде тривати до тих пір, поки економічний прибуток кожної з них не стане дорівнювати нулю. Монополістичний конкурент виявиться у стані, представленому на рисунку 80.
Рисунок 80. Довгострокова рівновага за умов монополістичної конкуренції
Da - пряма попиту
MC – граничні витрати
MRa - граничний доход
АТС – середні загальні витрати
А – точка дотику прямої попиту з кривою АТС
Е – довгострокова рівновага
QE - рівноважний обсяг виробництва продукції
Графічний аналіз дає підстави для висновків щодо властивостей стану фірми за умов довгострокової рівноваги галузевого ринку монополістичної конкуренції:
8. 3. НЕЦІНОВА КОНКУРЕНЦІЯ
До цього часу ми дотримувалися припущення, що фірма поставляє на ринок певний продукт, нічого у ньому не змінюючи. Однак насправді, отримавши економічний прибуток, фірма не чекає, поки конкуренти виготовляють аналогічний товар та ліквідують його надприбуток. З метою збільшення попиту на свій продукт фірма постійно шукає шляхи його удосконалення. Це підштовхує її до нецінової конкуренції. Саме нецінова конкуренція є найпоширенішою формою для моделі ринку, що аналізується.
Методи нецінової конкуренції можуть бути:
- пов’язані з удосконаленням продукту;
- орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність.
Продукт може змінюватися без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковки товару, його дизайну, способів продажу тощо). Однак у довготерміновому періоді фірми орієнтуються на розробку нових моделей товарів, які втілювали б у собі нові досягнення науки і техніки. Тому, на відміну від чистої монополії, монополістична конкуренція створює безпосередню зацікавленість фірм у реалізації наукових і технічних новинок. Багато фірм планують моральне старіння продукції, навіть провокують його для створення більш сприятливих умов для впровадження нових товарів.
Досягти тимчасових переваг над конкурентами можна не тільки на основі реальних відмінностей свого товару, а й за рахунок активної рекламної діяльності. Мета реклами – збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми. Щодо гафічного зображення становища фірми на ринку, переміщення кривої попиту вправо та зменшення її еластичності буде означати успіх реклами.
зворотній зв’язок
Фірми досить багато уваги приділяють розробці рекламного повідомлення. Вдала провідна ідея реклами, форма подання матеріалу, його обсяг – визначають кінцеву результативність усього рекламного процесу.
Вибір засобу інформації для надсилання рекламного повідомлення залежить від його змісту, потенційних споживачів, типу реклами (інформаційна, переконлива чи нагадувальна) тощо.
Вибір часу та місця власне рекламування має враховувати кілька обставин. По-перше, кожен потенційний споживач, стомлений від реклами, яка навколо нього, намагається захиститися від неї так званим "інформаційним щитом". І тільки та реклама матиме успіх, яка зможе пробити цей щит: чи то незвичайною формою, чи змістом, чи місцем подачі.
Рекламна інформація ніколи не існує самостійно. Споживача завжди оточує ціле інформаційне поле. Інформація, яка йде паралельно з рекламною, у схемі названа шумами. Ці шуми можуть бути настільки сильними, що повністю глушитимуть рекламну інформацію. Досить привабливим часом для телевізійної реклами є показ футбольних матчів. Однак, якщо футболісти однієї з команд провели вдалу атаку та забили гол, то можна з упевненістю сказати, що рекламне повідомлення, яке подасть у ефір режисер, залишиться ніким непоміченим.
У економічній науці роль реклами розцінюється суперечливо. Існують досить вагомі аргументи на користь реклами. Реклама - це неперсоніфікована передача, звичайно оплачувана і звичайно така, що має характер переконання про продукцію, послуги або ідеї відомими рекламодавцями за допомогою різноманітних носіїв.
Формуючи попит і стимулюючи збут, примушуючи споживачів купувати товари і прискорюючи процес «купівлі-продажу», а звідси оборотність капіталу, реклама виконує на ринку економічну функцію. Крім того, вона здійснює також інформаційну функцію. У цій ролі реклама забезпечує споживачів направленим потоком інформації про виробника і його товари, зокрема, їх споживацької вартості.
Разом з тим, очевидно, що, будучи частиною системи маркетингу, реклама переступає вузькі рамки інформаційної функції і бере на себе ще функцію комунікаційну.
Можливі цілі реклами
Інформативна реклама переважає в основному на етапі виведення товару на ринок, коли стоїть задача створення первинного попиту. Так, виробникам йогурту треба було спочатку проінформувати споживачів про поживні достоїнства і численні способи використання продукту.
Розповідна реклама набуває особливу значущість на етапі зростання, коли перед фірмою встає задача формування виборчого попиту, наприклад, оголошення на продукти «пісної кухні» фірми «Стауффер» намагається переконати аудиторію споживачів, що стежить за своїм виглядом, що нове блюдо, не дивлячись на високу калорійність, має приголомшуючий вигляд і відмінний смак.
Порівняльна реклама прагне затвердити перевагу однієї марки за рахунок конкретного її порівняння з однією або декількома марками в рамках даного товарного класу.
Нагадуюча реклама надзвичайно важлива на етапі зрілості, для того щоб примусити споживача пригадати про товар. Мета дорогих оголошень «Кока-кола» в журналах - нагадати людям про напій, а зовсім не в тому, щоб проінформувати або переконати їх.
Підкріплююча реклама прагне затвердити нинішніх покупців в правильності зробленого або вибору. У рекламних оголошеннях на автомобілі часто фігурують задоволені покупці, що захоплюються тією або іншою особливістю купленою машина.
Контрольні питання:
9. РИНОК ОЛІГОПОЛІЇ
9. 1. УМОВИ ФУНКЦІОЕУВАННЯ РИНКУ ОЛІГОПОЛІЇ
Олігополія - економічна модель ринку, що характеризується пануванням невеликої кількості фірм і компаній у виробництві відповідних товарів на ринку цих товарів. Олігополія переважає в сучасній ринковій структурі.
Олігопольні галузі – автомобільна промисловість, виробництво сталі, алюмінію, нафтохімікатів, електроустаткування, комп’ютерів, галузі оптової торгівлі.
Характерні ознаки олігополії: нечисленність фірм; однорідні або диференційовані товари; високий ступінь концентрації.
Головна риса олігополії – нечисленність фірм, які панують на ринку товарів чи послуг. Є певні відмінності в якості продукції або вони зовсім відсутні. Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим претендентам важко ввійти у цю галузь виробництва. Є ряд бар’єрів, що заважають проникненню нових конкурентів на існуючий ринок: висока вартість виходу на ринок, патентний захист, обмеженість ресурсів. Один із основних – економія витрат, зумовлена розширенням масштабів виробництва. Існують галузі, в яких ефективне (низькозатратне) виробництво можливе лише за існування невеликої кількості виробників, тобто ефективність передбачає, щоб виробничі потужності кожної фірми охоплювали більшу частину сукупного ринку. Ситуація, за якої в галузі існує невелика кількість фірм з високими витратами, жодній з яких не вдається реалізувати ефект масштабу, - надзвичайно нестійка. Вигідне розширення підприємств відбувається за рахунок конкурентів. Реалізація ефекту масштабу деякими фірмами передбачає, що кількість конкуруючих виробників одночасно скорочується внаслідок банкрутства або злиття. Істотне значення має НТП, який у багатьох галузях зробив ефект масштабу досяжнішим.
Ефект масштабу – бар’єр для вступу в галузь, який важко подолати. Він пояснює не лише розвиток олігополії в багатьох галузях, а неможливість того, що ці галузі коли-небудь стануть більш конкурентними. Фінансовий бар’єр для вступу в галузь – значні витрати на рекламу (наприклад, у виробництві сигарет).
Для існування олігополії важливим є ефект злиття з таких причин:
Загальна взаємозалежність, що випливає з нечисленності фірм, і необхідність для фірми враховувати можливі відповіді конкурентів у разі зміни її цінової політики – унікальні властивості олігополії. Будь-яке рішення, яке приймає фірма (встановлення ціни, визначення обсягу виробництва, розгортання реклами, вкладення у нові потужності), потребує передбачення найімовірнішої реакції конкурентів. Залежність поведінки кожної фірми від такої реакції – олігополістичний зв’язок.
Функціонування ринку в умовах олігополії передбачає ретельне врахування дій конкуруючих фірм при визначенні ціни та обсягу випуску продукції.
Олігополіст, як правило, неохоче йде на зміну ціни, тому що це пов’язано із значними витратами. Зазвичай фірмі вигідно у разі зміни попиту змінювати обсяг виробництва, а не ціну. Компанії знають, що якщо вони знизять ціни, те ж саме зроблять конкуренти, що дасть початок ціновій війні. Тоді, замість зростаючого обсягу продаж, що компенсує знижені ціни (як при досконалій конкуренції), зниження цін призведе просто до зниження доходів.
9. 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ОЛІГОПОЛІСТА Загальна взаємозалежність дій кожного з учасників ринку. Жодна олігопольна фірма не змінить лінію своєї поведінки, поки не прорахує найбільш ймовірну реакцію конкурентів, що може бути далеко не однозначною.
Мета змов
Можливі моделі поведінки при дуополії
Дуополія – це ринкова структура за якої пропозиція представлена лише двома постачальниками. Можливі такі ситуації:
модель дуополії Бертрана – кожний з продавців визначає свою ціну товару залежно від ціни, яку встановлює інший співучасник ринку.
9. 4. Моделі олігополістичного ціноутворення
Існують осовні чотири моделі олігополістичного ціноутворення:
Із зниженням ціни усіма фірмами обсяг продажу в галузі збільшиться. У такму разі фірма матиме майже таку саму частку ринку й опуститься вниз по кривій попиту. Якщо фірма підвищить ціну, а інші цього не зроблять, вона втратить частину своїх покупців і як наслідок – частина кривої попиту фірми над початковою ціною значно еластичніша, ніж та, що розташована нижче від неї, тобто олігополіст матиме «ламану» криву попиту. Рівновага «ламаної кривої попиту» для олігополіста дуже стабільна. За її наявності він не змінюватиме ціну й обсяг виробництва внаслідок невеликих змін у витратах.
Лідерство у цінах – це така практика, коли ведуча компанія визначає свої ціни, а інші їх наслідують.
Призначення цін або частки впливу на ринку може базуватися і довгий час на існуючому стані речей, що став уже традицією. Іноді воно також розцінюється як незаконне, а в інших випадках така практика легальна.
Таким чином, на олігополістичному ринку фірми, які мають великі частки у загальній кількості товару, що випускається, здатні впливати на ціну товару, змінюючи його наявність на ринку.
Причину можливої негнучкості цін ілюструє модель ламаної кривої попиту. За припущення, що олігополісти-суперники не наслідуватимуть підвищення цін, крива попиту окремої фірми буде значно еластичнішою на ділянці, що розташована вище поточної ціни. Граничний дохід за поточної ціни різко зменшується (графічно це виглядає як розрив у лінії граничного доходу) і у фірмі зникає стимул до зміни ціни навіть тоді, коли криві витрат зміщуються. Проте, ця модель не пояснює, що визначає поточну ціну.
P
Рисунок 79: Mодель ламаної кривої попиту
D2 MC1
p
MC2
MR2
f
q
0 Q* MR1 Q
Слід зазначити, що утримання ціни олігополією на сталому рівні ефективне лише у короткостроковому періоді при збереженні постійними середніх змінних витрат. У довгостроковому періоді подібна стратегія фірми призвела б до значних утрат.
Оскільки реакцію суперників на можливу зміну цін фірмою-олігополістом важко передбачити, створити єдину модель олігополії не вдалося. Розроблено ряд моделей, що описують конкретні господарські ситуації, які показують, як при олігополії здійснюється тенденція до зменшення прибутків внаслідок конкуренції.
Найбільш класичною є модель Курно, яка застосовується для дуопольного ринку (олігополістичний ринок, на якому працює дві фірми). У цій моделі дві фірми виробляють однорідну продукцію і продають її за ціною, яка залежить від одночасного вибору обсягів продукції кожною з фірм. Кожна окрема фірма вибирає свій обсяг продукції, розглядаючи обсяг продукції свого конкурента як фіксований.
Обсяг пропозиції однієї з фірм визначається за правилом MC=MR з урахуванням передбачуваної частки попиту, яка може належати іншій фірмі.
D1(0)
Умови визначення ринкової стратегії першої фірми на дуопольному ринку
P1(0)
D1(50)
P1(50)
MC1
P1(50) D1(0)
0 Q1(50) Q(0) Q
MR1(50) MR1(0)
У моделі Стакелберга фірми визначають свої обсяги продукції не одночасно, а послідовно: після вибору однією фірмою свого обсягу виробництва її конкурент приймає рішення щодо власного обсягу виробництва. Оскільки лідер може передбачати реакцію конкурента (за допомогою реагування Курно), він має стратегічну перевагу.
D2(0)
P2(0)
D1(50)
P2(50)
MC2
P1(50) D1(0)
0 Q(50) Q2(0) Q
MR2(50) MR2(0)
Умови визначення ринкової стратегії другої фірми на дуопольному ринкy
Інша модель олігополії, модель Бертрана, пояснює поведінку фірм, які вибирають ціни, а потім визначають обсяг продажу. При виробництві однорідних товарів ціна дорівнює граничним витратам, як при досконалій конкуренції. За наявності диференційованих товарів ціни перевищують граничні витрати, проте менші за монопольні.
Аналіз Олігополістичного ринку , що проводиться у мікроекономіці, дає змогу виділити щонайменше дві загальні закономірності:
Виявлення цих закономірностей є результатом дослідження цінової політики олігополіста. Може бути чотири варіанта поведінки (моделі ціноутворення) олігополіста у галузі ціноутворення:
Рисунок 82. Варіанти поведінки олігополіста у галузі ціноутворення
|
Модель «ламаної» кривої попиту — це модель цінової стратегії олігополістів без змови. |
Основні передумови моделі:
кожна фірма вважає, що коли вона підніме ціну, реш
та фірм не наслідуватимуть її і вона втратить значну
частину своїх прибутків;
коли фірма встановить нижчу ціну, інші фірми наслі
дуватимуть її, оскільки не захочуть втрачати своєї
частки на ринку.
Наслідки:
олігополіст має «ламану» криву попиту;
на кривій граничного доходу має місце розрив;
крива граничних витрат проходить через розрив у кри
вій граничного доходу.
Картель — це об'єднання фірм, які відкрито домов¬ляються про ціни та обсяг випуску продукції.
В умовах неухильного дотримання угоди картель діє як чиста монополія.
Умови створення картелю
Проблема стабільності
По-перше, у кожного учасника картелю виникає спо куса продавати свою продукцію за високу картельну ці ну, але перевищувати картельну квоту, отримуючи дода тковий прибуток. Якщо такої поведінки дотримується більшість фірм у картелі - він приречений розвалитися.
По-друге, потенційну загрозу картелю несе об'єд нання аутсайдерів у контркартель. У більшості країн відверті змови картельного типу заборонено законом, тому частіше існують таємні змови, які дуже небезпечні для суспільства, бо практично уникають контролю з боку держави.
У галузях, де ціни мають тенденцію бути стабільними відносно довгий час, для координації дій застосовується лі дерство в цінах.
|
Ціноутворення за принци пом «витрати плюс» |
При олігополістичному ціноутворенні за принципом «витрати плюс» спочатку розраховується середній рівень ви трат, виходячи з неповної завантаженості виробничих поту жностей, щоб мати можливість невілювати кон'юнктурні зрушення.
При розрахунку витрат більшу питому вагу мають змінні витрати. До їх середньої величини (AVC) додається певний відсоток, що включає в себе середні постійні витрати (AFC) і нормальний прибуток (PF).
Відсоток залежить від еластичності попиту на продукцію: при нееластичному попиті він буде вищим і навпаки.
Контрольні питання:
1. ринок праці
2. ринок капіталу
3. ринок землі.
Ринки факторів – це спеціальні ринки, де на відміну від ринків продукції, з боку попиту виступають фірми, які споживають виробничі фактори, з боку позиції – власники факторів – домогосподарства. На ринках факторів визначаються ціни та обсяги використання факторів. Ринки факторів виробництва вважаються вторинними по відношенню до ринків готової продукції, тому що стан перших визначаються станом других.
Функціонування ринків факторів виробництва здійснюється за тими ж принципами, що і ринки продукції. Типу ринкової структури дослідження, як формується попит на фактори, які чинники його визначають, як формується пропозиція факторів, і які чинники визначають цю пропозицію.
Взаємодії попиту і пропозиції дозволяє дослідити проблеми ціноутворення на фактори виробництва, а також вплив державної політики на стан цих ринків.
Структура ринку повного фактора виробництва пов’язана із особливостями рішень, які приймаються формами і домогосподарствами цін і обсягу факторів на ринках.
Попит на ресурси в умовах конкурентного ринку.
Важливий метод визначення попиту на ресурс полягає в міркуванні, що фірма діє на певний ресурс на ринку із конкуренцією. На ринку ресурсів конкуренція означає, що фірма купує такий невеликий об’єм загальної пропозиції ресурсу, що придбана фірма кількість ресурсу ніяк не впливає на ціни.
Попит фірми на фактора визначається попитом споживачів на ринках готової продукції, тому попит на фактори виробництва називається вторинним попитом.
Ресурси задовольняють потреби споживачів не прямо, а через виробництво товарів і послуг. Стабільність попиту на ресурсів залежить від: 1) продуктивності ресурсу при створенні товару. 2) ринкової вартості, чи ціни товару, який створений за допомогою даного ресурсу. Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах чистої конкуренції. 3) Попит на ресурси в умовах недосконалої конкуренції.
Попит на ресурс: реалізація продукту в умовах недосконалої конкуренції. На ринку із недосконалою конкуренцією – по двом причинам: зменшується граничний продукт і падає ціна на продукт, так як зростає випуск продукції. Підприємець в умовах досконалої конкуренції буде виробляти продукту менше, ніж при чистій конкуренції.
Товари та послуги, шо надаються домашніми господарст вами виробничим фірмам.
Первинні виробничі фактори (Рrimari Factors of Production) можуть продаватися безпосередньо домашнім господарством (праця, що надається приватними особами) або опосеред ковано (земля, капітал, інформація).
Функціонування ринку факторів виробництва схоже з функціонуванням ринку товарів (співпадає теорія по питу та пропозиції', категоріальний апарат, граничний аналіз), але суттєвою відмінністю є те, що фірми виступають покупця ми, а домашні господарства - продавцями факторів виробниц тва. Теорія попиту базується на анаші максимізації прибутку виробничими фірмами.
Ринок, на якому взаємодія попиту та пропозиції утворює ціни на послуги праці, капітату, природних ресурсів, інформації.
Попит на фактори виробництва визначається метою, що ставить перед собою конкретна фірма в рамках певних обме жень. До них відносяться:
1. Технологія виробництва.Кожна фірма має обмеження комбінацій ресурсів для виро бництва продукції в умовах короткострокового або довгостро кового періоду.
2. Ефективність фактора виробництва при створенні кінцевого продукту. При виробництві кінцевого продукту фірма може викорис товувати більш або менш якісні фактори виробництва для ре алізації кінцевої мети - максимізації прибутку.
3. Ринкова вартість ресурсу.Прибуток фірми залежить від ринкової вартості кінцевого товару, виробленого за допомогою певного виду ресурсу. Тому перед фірмою стоїть проблема мінімізації витрат на фактори виробництва.
4. Попит на кінцевий продукт. Попит на виробничі фактори визначається і є похідним по питом від попиту на кінцеву продукцію фірми. При аналізі попиту на фактори виробництва необхідно вра ховувати граничну доходність та граничні витрати виробничих ресурсів, що виступають як фактори виробництва. Використання кожної додаткової одиниці будь-якого ресур су при незмінній кількості інших ресурс дає приріст загальної кількості продукції. Ця категорія має назву граничного продук ту МР ресурсу.
Граничний продукт ресурсу у грошовому виразі показує граничну доходність від використання додаткової одиниці ресурсу (MRP- Marginal Revenue Product)
MRP=MP*MR
Гранична доходність ресурсу (МRР) визначає додатковий доход, що може одержати фірма при купівлі і використанні ко жної додаткової одиниці ресурсу.
Разом з тим використання кожної додаткової одиниці еко номічного ресурсу збільшує витрати фірми.
Якщо всі інші ресурси використовуються без змін, то збільшення витрат фірми внаслідок використання додат кової одиниці певного ресурсу виробництва має назву: граничні витрати від використання ресурсу МRP. Вони являють со бою додаткові витрати, що необхідні для використання додаткової одиниці ресурсу після того, як певна кількість їх вже споживається.
У графічному вигляді попит на фактори виробництва має вигляд спадної кривої з від'ємним нахилом (рисунок 65).
Рисунок 65 .Крива попиту на фактори виробництва
Попит на фактори виробництва в умовах досконалої конкуренції.
Q- кількість ресурсу;
Р - ціна ресурсу;
МRС — співпадає з S — пропозицією ресурсу;
МRР — співпадає з D — попитом на ресурси.
Крива попиту на фактори виробництва показує зміну обсягу факторів виробництва, необхідних фірмі при зміні цін на ці фактори. Вона співпадає з кривою граничної доходності ви робничого ресурсу, тому що:
• в умовах досконалої конкуренції ціни на продукт (Р) дорівнюють граничному доходу (МR):
• граничні витрати на виробничі ресурси (МRС) дорівнюють їх ціні (Р).
Реакцію попиту на фактори виробництва щодо зміни цін визначають такі чинники:
Оскільки попит на фактори виробництва є похідним від попиту на продукцію даного фактора, то підвищення цін на кінцевий продукт зменшує на нього попит і відповідно змен шує попит на ресурси, шо необхідні для його виробництва. Чим більш еластичний попит на кінцеву продукцію, тим більш еластичний попит на фактори виробництва даної продукції.
Заміщення ресурсів може бути: а) прямим, коли замінюється один вид ресурсів іншим (бензин у двигунах внутрішнього згорання можна замінити газовою сумішшю); б) технологічним, коли за зміною технологи' відбувається заоща дження певного ресурсу.
• Еластичність попиту на фактори виробництва буде ви сокою, якщо при підвищенні цін на них існує можливість його заміни.
• Еластичність попиту на фактор виробництва тим більша, чим більша його частка у загальних витратах вироб ництва.
• Попит у довгостроковому періоді більш еластичний, ніж у короткостроковому. Тому що за великий період часу фірма має більше можливостей заміни ресурсів.
Особливість пропозиції факторів виробництва полягає в тому, що вони за певний час бувають визначеними, але не фіксованими.
Загальна пропозиція ресурсів за певний час залежить від фізичного або технологічного обмеження ресурсів. Наприклад, посівні площі у кожному році є заданою величиною, як і кількість трудових ресурсів. У кількісному плані ресурси мо жуть бути змінені дуже мало і за великий проміжок часу.
Природні ресурси теж обмежені, але не фіксовані, тому що є можливість відкриття нових родовищ, розробки і впрова дження штучних матеріалів - замінників природних. Обме женість, але не абсолютна фіксованість притаманна всім виро бничим ресурсам.
Пропозиція капіталу не може бути фіксованою, тому що пропозиція засобів виробництва може змінюватися за рахунок виробництва нових станків, обладнання, споруд.
Пропозиція праці, тобто загальний обсяг кількості робочих годин, які може відробити працездатне населення, залежить від багатьох чинників: від оплати праці, тривалості робочого дня або тижня, можливості одержання різних видів допомоги і таке інше. Тобто, пропозиція праці, хоч і обмежена певними рамка ми, також не є фіксованою.
Пропозиція землі, як фактор виробництва, при всій своїй обмеженості не є строго фіксованою. Тому що хоч і не в значній мірі, але можливо збільшити пропозицію землі шляхом меліорації, іригації та інших робіт.
• Разом з тим слід брати до уваги, що при поганому го сподарюванні пропозиція факторів виробництва може змен шуватися.
В умовах недосконалої конкуренції на ринку факторів виробництва попит на виробничі ресурси визначає еко номічну владу:
• Монопсонії - можливість впливу на ціни єдиного покупця певного виду факторів виробництва.
• Олігопсонії - можливість впливу на цши декількох покупців певного виду факторів виробниц тва.
10. 1. РИНОК ПРАЦІ
Загальна характеристика ринку праці
Праця – це всі фізичні та розумові зусилля, які здійснює людина в процесі виробництва. В умовах ринку фактор праці дістає адекватну ринкову оцінку, яка формується в процесі взаємодії попиту та пропозиції.
Попит на ринку праці, як і на ринках інших ресурсів, є похідним від попиту на товари та послуги, що їх виробляють працівники. Крім того, попит на ринку праці залежить від продуктивності праці. Продуктивність праці кожного додатково найнятого працівника, починаючи з певного моменту, зменшується.
На продуктивність праці впливають:
Підвищення якості праці викликає збільшення граичної продуктивності і попиту на працю.
У західних економічних теоріях ринок праці розглядається як ринок, де реалізовується лише один з інших виробничих ресурсів. При цьому виділяються чотири основних концепції до аналізу функціонування сучасного ринку. Згідно з першою концепцією, якої дотримуються неокласики (Дж.Перрі, Р.Холл, М.Фелдстайм) і прихильники концепції економіки пропозиції (Д.Гилдер. А.Лаффер і інш.), ринок праці, як і всі інші ринки, діє на основі цінової рівноваги. Саме ціна робочої сили (заробітна плата) регулює попит і пропозицію робочої сили. Ціна на робочу силу гнучко реагує на потреби ринку, збільшуючись або меншаючи в залежності від попиту і пропозиції. При цьому рівновага виключає безробіття.
Відповідно до моделі цінової рівноваги, індивід “інвестує в кваліфікацію” доти, поки не знижується норма прибутку на ці вкладення. Наявність безробіття пояснюється її добровільним характером і прагненням працівників до максимально вигідної роботи.
Пропозиція праці на досконало конкурентному ринку.
Досокнало конкурентним ринком праці вважається ринок, де наявна велика кількість працівників, які пропонують свої послуги та роботодавців, які спроможні надати робочі місця.
Пропозиція робочої сили являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. Пропозиція на ринку праці формується під впливом багатьох факторів. Людина робить вибір: продавати чи не продавати свою працю? Вирішуючи, яку кількість праці запропонувати, вона вибирає між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату. При цьому враховуються такі умови:
Основним матеріальним стимулом підвищення рівня пропозиції праці виступає заробітна плата.
Крім заробітної плати на пропозицію праці впливає:
Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.
Пропозиція робочої сили на ринку праці з недосконалою конкуренцією.
У дійсності ринок праці далекий від ідеальної моделі досконалої конкуренції.
Недосконала конкуренція виникає за наявності невеликої працівників чи роботодавців, які можуть помітно вплинути на ринкову ціну робочої сили.
Обстеження, проведені в масштабах країни, виявили існування значної іммобізації праці протягом як короткочас-ного, так і тривалого періоду. Через незнання, інертність, приналежність до певного місця або певної спеціальності оволодіння новими високооплачуваними професіями може виявитися не під силу робітникам. Тому зберігаються відмінності у розмірах заробітної плати.
Обмежена рухливість заробітної плати свідчить про те, що конкуренція на ринку праці не є досконалою. Обмеженість руху заробітної плати зумовлена певними обмеженнями:
Політика, що проводиться фірмами в галузі заробітної пла ти є додатковим свідченням недосконалості конкуренції на ринку праці. Окрема фірма будь-якого розміру повинна здійснювати певну політику заробітної плати. Коли на ринку праці панують умови досконалої конкуренції, фірмі не треба встановлювати свої ставки заробітної плати.
Конкуренція не має на 100% характеру досконалої, але це не означає, що роль її повинна дорівнювати нулю. І дійсність є сполученням конкуренції та певних елементів монопольної могутності, які впливають на розміри сплачуваної заробітної плати.
Тому пропозиція робочої сили впливає на рівень заробітної плати, яку встановлює роботодавець за реальних умов недосконалої конкуренції. Якими б не були розміри підприемства, у будь-якому випадку роботодавець визначає суму заробітної плати за кожен вид робіт, а потім вирішує, скільки чоловік з тих, хто згоден працювати за таку плату, буде прийнято. Встановивши кількість цих робітників, працедаваць може з часом змінити ставку заробітної плати на своєму підприємстві.
Навіть ї випадках відсутності профспілкових організацій дослідники вважають ринок праці найнедосконалішим ринком. Робітники, як правило, не мають інформації про наявність вакантних місць роботи у межах свого міста, а також в інших місцях. Якби хоч невелика частина робітників стежила за можливостями перейти на більш високооплачувану роботу, цього би вистачило для зникнення відмінностей у розмірах заробітної плати. Проте дослідження показують, що навіть у межах одного району вони існують, і цей факт неможливо пояснити, виходячи з припущення про існування на ринку праці досконалої конкуренції.
Попит на досконало конкурентному ринку праці.
Досконало конкурентним ринком праці вважається ринок, де наявна велика кількість працівників, які пропонують свої послуги та роботодавців, які спроможні надати робочі місця. Даний вид ринку характеризується:
Ринковий попит на певний вид праці можна визначити шляхом додавання кривих попиту на працю окремих підприємств
Графік попиту на робочу силу виглядає так:
Рисунок 71. Графік попиту на робочу силу
З графіку видно, що при зниження рівня ринкової заробітної зу мовлює збільшення кількості попиту на працю з точки Q1 в точку Q2 . Нецінові фактори, що впливають на працю зумовлюють пререміщення кривої попиту з D1 у D2
Фактори, які зумовлюють попит на працю:
Пропозиція робочої сили
Являє собою контингент працездатного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до праці в обмін на фонд життєвих благ. Пропозиція на ринку праці формується під впливом багатьох факторів. Людина робить вибір: продавати чи не продавати свою працю? Вирішуючи, яку кількість праці запропонувати, вона вибирає між двома цінностями: своїм дозвіллям і тими споживчими благами, які зможе придбати на заробітну плату. При цьому враховуються такі умови:
Рисунок 72: Графік пропозиції робочої сили
Основним матеріальним стимулом підвищення рівня пропозиції праці виступає заробітна плата (рисунок 72) (підвищення рівня заробітної плати робітників зумовлює підвищення кількості попозиції праці з точки Q1 в точку Q2).
Крім заробітної плати на пропозицію праці впливає (ці фактори зумовлюють рух самої кривої пропозиції праці):
Рішення про пропозицію своєї робочої сили приймають самі працівники. Важливу роль в цьому грають: схильність до професії; престиж праці і фірми-роботодавця; можливість реалізувати творчі здібності; культурні або релігійні інтереси і т.п.
Рівновага на ринку праці виникає при відповідності між попитом на робочу силу та її пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.
В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією, попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; співвідношення між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.
Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної та соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. Залежність цих величин графічно зображено на рисунку 73.
Рисунок 73: Попит і пропозиція на ринку праці
QВ – кількість попиту на робочу силу при заробітній платі W1
QР – кількість пропозиції робочу силу при заробітній платі W1
QE – рівноважна кількість робочої сили
WE – рівноважна заробітна плата
З графіка видно, що у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і відповідно зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці (рівноважною є точка E). Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.
На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними.
Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:
• підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку;
• утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;
• підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.
Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати. Висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.
10. 2. Ринок капіталу
Занальна характеристика ринку капіталу
Капітал (капітальні блага) – це виробничий ресурс тривалого користування, тобто будь-які створені (на відміну від праці й землі) блага, що використовуються у виробництві інших благ. Розрізняють: фізичний капітал (обладнання, споруди виробничого призначення, запаси матеріалів) та людський капітал (навики, вміння, спеціальні знання, що необхідні у виробництві товарів).
Користування капіталом або послуги капіталу у виробництві товарів та послуг є потоковою величиною (потоком), що вимірюється в одиницях капітальних благ, які використовуються протягом якогось проміжку часу. Запаси капітальних благ фірми на певний момент часу утворюють її капітальні запаси (фонди).
Збільшення капітальних запасів у виробника відбувається завдяки інвестиціям. Інвестиції – процес створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу. Джерелом інвестиції є заощадження економічних агентів, зокрема позичкові кошти, які утворюються у домогосподарств за рахунок заощаджень.
Гроші, позичені для інвестицій, мають повернутися вкладникові з прибутком. Процент – це чистий доход (прибуток), який отримує власник капіталу (позичкових грошей) внаслідок їхнього використання протягом певного проміжку часу (року). Так, якщо було позичено 200 грн., а через рік повернуто 220 грн., то процент складатиме 20 грн.
Альтернативною вартістю інвестицій є процентна ставка – ціна одиниці фінансових ресурсів, що використовується протягом року. Процентна ставка вимірюється у частках від одиниці або у відсотках. Попередньому прикладу відповідатиме процентна ставка 0,1 або 10%. Річна ставка проценту обчислюється як відношення суми сплаченого позичкового проценту до позиченої суми :
.
Для інвестора вона виступає як альтернативна вартість інвестицій.
Розрізняють номінальну і реальну ставки проценту. Номінальна ставка проценту оголошується банками з врахуванням темпів інфляції. Реальна ставка проценту– це номінальна процентна ставка за відрахуванням очікуваного темпу інфляції:
.
Для прийняття рішень щодо інвестування застосовується лише реальна процентна ставка.
Ринок капіталу – це ринок, чи група пов’язаних ринків, на яких капітал у фінансовій формі позичається на різний термін (короткий, довгий або взагалі невизначений) і на різних умовах; на кожному ринку існує свій рівень процентної ставки. Окремі ринки капіталу досить пов’язані між собою, через те що для вкладників і позичальників існує можливість переходу з ринку на ринок, а бажання переходити залежить від умов отримання кредитів і доходності операцій. Тому, для спрощення можна вважати, що існує один ринок.
Розглянемо спрощену модель ринку капіталу, а саме модель ринку позичкових коштів.
Тривалий період користування капітальними благами є принциповою особливістю цього фактора виробництва.
Створення нових капітальних благ потребує інколи кількох років, з цією метою щорічно здійснюються інвестиції. Вигоди від використання капітальних благ фірма отримує, як правило, після введення їх в експлуатацію також протягом кількох років. Однакові за обсягом витрати різних періодів мають для фірми різну цінність, так само як відрізняється цінність надходжень різних періодів.
Отже, для прийняття рішень щодо доцільності інвестицій і розподілу їх у часі виникає потреба попередньо звести витрати і вигоди від здійснення інвестиційного проекту до одного періоду.
У свою чергу, домогосподарства, які пропонують позичкові кошти для інвестицій, мають попередньо заощадити ці кошти, тобто зробити вибір між рівнем своїх видатків (споживання благ) у поточному періоді і в майбутньому.
Все це потребує розгляду рішень фірм і домогосподарств, які стосуються розміщення ресурсів, протягом кількох часових періодів - тобто здійснення міжчасового вибору.
Ринок фінансового капіталу
Головна особливість ринку капіталу полягає у тому, що цей ресурс є товарам довготривалого використання, тому рішення фірм щодо їх залучення завжди повинні враховувати фактор часу.
Розрізняють три ринки капіталу:
На ринку фінансового капіталу продають і купують цінні папери та грошові кредитні ресурси. Фінансовий капітал має цінність, оскільки надає можливість придбати реальне багатство – фізичний капітал (устаткування, споруди, будівлі виробничого призначення тощо).
Фінансовий ринок має складний механізм функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти і методи управління фінансовими відносинами. За видами інструментів фінансовий ринок складається з двох взаємозв‘язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:
До грошових ринків можуть бути віднесені операції по покупці і продажу короткострокових фінансових інструментів – векселів, казначейських зобов'язань і облігацій і подібних їм цінних паперів. Як правило в такий спосіб залучають капітал уряду і великі банки, для підприємств вони служать інструментом короткострокових фінансових вкладень. Найбільш відомим інструментом такого роду є 3-х і 6-місячні векселі Казначейства США. 23 березня 2000 року ставка виплачуваного по них доходу склала відповідно 5,9% і 6,1% річних.
Огранізаційною основою фінансового ринку є фондова біржа.
Існують три види бірж:
Орієнтація на альтернативні витрати в ході обґрунтування фінансових рішень перетворює підприємство у відкриту фінансову систему. Ефективність його діяльності визначається не тільки станом виробничого чи потенціалу кваліфікацією робітників, але і такими зовнішніми факторами як рівень процентної ставки, темпи інфляції, загальний стан економіки країни, а також стан світової економіки. У своїй повсякденній діяльності підприємству постійно приходиться відчувати присутність ще одного економічного суб'єкта крім своїх покупців, постачальників, органів держрегулювання і т.п.. Цим суб'єктом є ринок, що робить вирішальне вплив на всі аспекти роботи підприємства: постачання, виробництво, збут, у тому числі і на його фінанси. Попит на продукцію підприємства знаходить висвітлення в цінах, по яких вона може бути продана. Ринкова ціна є орієнтиром при формуванні виробничої програми підприємства – продавати продукцію за ціною нижче ринкової означає збільшення його альтернативних витрат, намагатися продати її дорожче даремно. Аналогічним образом обстоїть ситуація з усіма факторами виробництва: матеріальними ресурсами, устаткуванням, робочою силою. Для кожного з них існує відповідний ринок, на якому концентрується інформація про попит та пропозицію на даний ресурс і формується його ціна.
Фінансові ресурси чи капітал є таким же виробничим фактором як сировина чи основні фонди. Для досягнення своєї основної мети – збільшення багатства власників – підприємству постійно приходиться вишукувати нові можливості дохідного вкладення своїх активів. Дуже часто прийняті підприємством інвестиційні проекти вимагають залучення додаткового капіталу. У випадку недостатності внутрішніх ресурсів (чистого прибутку й амортизації) підприємство може придбати відсутній йому капітал на фінансовому ринку. Ціною приваблюваного капіталу буде доход, виплачуваний підприємством інвестору .Підприємство може виступати на фінансовому ринку не тільки як покупець, але і як продавець.
Фінансові ринки здійснюють практично всі ті ж функції, що і їхні товарно-сировинні аналоги – вони забезпечують учасників усією необхідною інформацією про попит та пропозицію на ресурси і формують ринкові ціни цих ресурсів. Реалізація цих функцій дозволяє фінансовим ринкам створювати можливості вибору для споживачів, сприяти керуванню ризиками, впливати на керування компаніями. Унаслідок великої розмаїтості видів і форм різних фінансових інструментів, а також способів торгівлі ними, існують різні фінансові ринки. Їх можна класифікувати по декількох ознаках. У залежності від тривалості наданих ресурсів розрізняють ринки довгострокового і короткострокового капіталів. В останньому випадку звичайно говорять про грошові ринки, на них полягають угоди терміном до 1 року. Грошові ринки підрозділяються на кредитні і валютні ринки. На кредитних ринках підприємства і банки можуть одержати короткострокові позички. Підприємства звичайно кредитуються в комерційних банках. Самі банки залучають короткостроковий капітал на ринку міжбанківського кредиту. Загальновизнаним у світі орієнтиром ціни на такого роду кредити служить ставка пропозиції на Лондонському міжбанківському ринку (LIBOR).
Формування фінансових ресурсів і їх використання пов’язане з вибором у часі.
Теорія міжчасового вибору виходить з того, що кожен економічний суб’єкт,приймаючи рішення щодо, використання грошових коштів у довгостроковому періоді, змушений пожертвувати поточним споживанням заради виграшу в майбутньому.
У моделі бажаного міжчасового вибору структуру уподобань домогосподарства відносно поточного і майбутнього споживання відображають за допомогою функції корисності:
(рисунок 67).
Схильність індивіда жертвувати поточним споживанням заради майбутнього споживання виражає від’ємна гранична норма часової переваги або заміни у часі :
.
Реалізація схильності домогосподарства до споживання і заощадження залежить від його фінансових можливостей.
Модель можливого міжчасового вибору враховує обмеження домогосподарства, яке утворюють доход та ставка проценту , і описується рівнянням міжчасової бюджетної лінії:
Кожна точка на бюджетній лінії визначає можливу комбінацію рівнів споживання у поточному і майбутніх періодах залежно від поточного доходу домогосподарства і ставки проценту. Нахил міжчасової бюджетної лінії:
показує, на скільки одиниць майбутнього споживання перетворюється кожна заощаджена одиниця поточного доходу за існуючої процентної ставки. Величина є альтернативною вартістю одиниці поточного споживання.
Оптимальний вибір досягається в точці дотику міжчасової бюджетної лінії та кривої байдужості (рис. 3), де майбутня цінність однієї заощадженої гривні згідно уподобань індивіда , збігається з майбутньою ринковою цінністю заощадженої гривні за існуючої процентної ставки:
.
У точці оптимального міжчасового вибору максимізується сукупна корисність споживання поточного і майбутнього періодів.
Реакція домогосподарства на зміну ставки проценту визначається співвідношенням впливу ефектів заміни і доходу. Ефект заміни стимулює збільшення заощадження навіть за незмінного рівня поточного доходу, тому що за підвищення процентної ставки зростає альтернативна вартість поточного споживання: на кожну заощаджену гривню у майбутньому можна одержати більшу суму. Ефект доходу, внаслідок дії якого сума заощаджень збільшується за незмінного рівня відрахувань, зменшує відносну цінність майбутнього споживання, стимулює скорочення рівня заощаджень і збільшення поточного споживання.
За точками рівноваги для різних рівнів процентної ставки будується висхідна крива заощаджень, яка є кривою індивідуального пропонування позичкових коштів домогосподарства (рисунок 68).
Ринкова ставка проценту, як і будь-яка рівноважна ціна, визначається в результаті взаємодії попиту на гроші та їх пропонування.
Попит і пропозиція на ринку капіталу
Попит на позичкові кошти має дві складових – попит фірм та попит домогосподарств.
Фірма визначає обсяг попиту на кредитні ресурси на основі співставлення вигоди від використання інвестицій і видатків на інвестиції. За незмінної процентної ставки граничні видатки фірми на інвестиції дорівнюють ціні позиченої грошової одиниці, тобто процентній ставці . Граничну вигоду фірми показує гранична ефективність інвестицій, яка вимірюється показником граничної норми віддачі (прибутковості) інвестицій:
,
де – приріст виторгу, пов’язаний з приростом інвестицій,
– приріст видатків, пов’язаний з інвестиціями.
Крива граничної ефективності інвестицій будується на основі визначеної норми віддачі для кожного з можливих обсягів інвестицій. Вона має спадний характер і визначає криву попиту фірми на інвестиції.
Оптимальний обсяг інвестицій фірми визначає загальна умова максимізації прибутку:. Графічно він відповідає точці перетину кривих попиту фірми на позичкові кошти та їх пропонування на фінансовому ринку.
Попит домогосподарств на кредитні ресурси фірм, представляє собою спадну функцію процентної ставки.
Крива сукупного попиту , яка складається з попиту домогосподарств і фірм , разом з кривою пропонування визначає рівноважну ставку проценту на ринку фінансового капіталу (рисунок 69). Основними чинниками, що впливають на стан рівноваги, є доходи і схильність до заощадження домогосподарств, а також прибутковість інвестицій.
На практиці інвестори для визначення вигідності інвестицій часто користуються показником норми віддачі.
Норма віддачі обчислюється як відношення прибутку, за вирахуванням виплат проценту за кредит, до чистих інвестицій у процентах:
.
Норма віддачі, яка забезпечує вигідність реалізації проекту в кредит, називається мінімально прийнятною нормою віддачі. Відбираючи вигідні проекти, фірма порівнює очікувану проектну норму віддачі з мінімально прийнятною.
На ринку капітальних активів купують і продають фізичний капітал. На обсяги пропонування капітального активу впливають: запас активу, потік послуг від активу і потік доходів.
Запас капіталу визначається кількістю заводів, устаткування, транспортних засобів тощо, які знаходяться у власності фірм на даний момент часу. Потік послуг від активу – це кількість відпрацьованого часу машиною або устаткуванням за певний період. Потік доходів – це прибутки або платежі, одержані від функціонування капітального активу протягом певного періоду.
Ціна капітального активу – це сума грошей, за яку одиниця капіталу може бути куплена або продана у кожний даний момент. Вона включає сучасну цінність потоку майбутніх платежів, отриманих власником за весь період використання даного активу.
Сучасна (поточна) цінність майбутніх платежів – це сьогоднішнє значення суми, яка може бути виплачена в майбутньому.
Попит на послуги капіталу, як і на будь-які фактори виробництва, залежить від їх граничної доходності. Фірма буде розширювати попит доти, доки гранична доходність послуг не стане рівною рентній оцінці капіталу. Пропонування капітальних послуг є функцією від рентної оцінки капіталу ( рисунок 70) і залежить від часового періоду. Короткострокове пропонування капітальних послуг відображає обмежений запас фізичного капіталу і зазвичай абсолютно нееластичне. Довгострокове пропонування капітальних послуг може бути абсолютно еластичним.
У короткостроковому періоді ціна капітального активу дорівнює поточній дисконтованій цінності потоку майбутніх доходів, а у стані довгострокової рівноваги повинна одночасно бути рівною вартості його виробництва і сучасній дисконтованій цінності.
Пропонування капіталу не може бути фіксованою тому,що пропозиція засобів виробництва може змінюватисья за рахунок виробництва нових станків,обладнання споруд.
Крива ринкового пропонування кредитних ресурсів утворюється як сума індивідуальних обсягів пропонування позичкових коштів за кожного з можливих рівнів ставки проценту (рисунок 70). Згідно емпіричних досліджень, чутливість домогосподарств до зміни ставки проценту незначна, еластичність заощаджень за процентною ставкою низька, тому крива ринкового пропонування позичкових коштів є стрімкою висхідною, близькою до вертикальної.
Фірма за ринковою ставкою проценту може одержати будь-яку суму грошей, оскільки її потреби у кредитних ресурсах надто малі порівняно з наявним на ринку фінансовим капіталом. Тому пропонування позичкових коштів для фірми абсолютно еластичне, крива пропонування фірми є горизонтальною лінією на рівні рівноважної процентної ставки.
Дисконтування (сучасна) вартість (PV) – це сума,яку необхідно заплатити в даний момент за капітальні товари,щоб через певний строк отримати бажаний доход.
PV = SP/ (I + r)t
Де PV – дисконтна вартість;
SP – ціна пропозиції;
t – період за ,який ми хочемо отримати певний доход;
r - норма відсотка.
Ця формула застосовуєть при аналізі доречності купівлі капітального товару. Знаючи ціну пропозиції обладнання,норму відсотка,рівень річного доходувід придбання обладнання та його ліквідну вартість,можно достатньо точно розрахувати наслідки інвестиційного рішення.
Ціна пропозиції (SP) – сума витрат на виробництов та реалізацію капітального товару.
Ціна попиту (DP)– найбільша ціна капітального товару,яку може заплатити підприємець
DP = PV
- ціна попиту дорівнює дисконтованій вартості.
Фірма купує капітальний товар,якщо ціна попиту (DP) на нього перевищує ціну пропозиції (SP):
DP > SP
Фірма не купує жодної одиниці товару у випадку:
DP < SP
Тому що гроші покладені в банк (при існуючій нормі відсотка),принесуть більший доход.
Розрахунок поточної дисконтованої цінності платежу є оберненою задачею до розрахунку складних процентів. Методом складних процентів можна обчислити, на скільки збільшиться через певний період часу вкладена сьогодні сума. Методом дисконтування можна визначити, яку суму треба вкласти в банк під певний процент, щоб одержати у майбутньому бажану суму. Якщо інвестована сума , норма проценту – , а майбутня сума – , то:
;
;
.
Сьогоднішня сума PV називається поточною дисконтованою цінністю бажаної суми:
,.
Вираз є дисконтованою цінністю грошової одиниці через років.
Формули дисконтування застосовуються при розрахунках доцільності купівлі машини чи устаткування, інших інвестицій, страхових внесків, позик, оцінці реальної вартості цінних паперів та ін.
Ціна купонної облігації, яка дозволяє отримувати щорічні виплати у розмірі , коливатиметься навколо поточної дисконтованої цінності:
Ціна безстрокового активу визначається як
.
Поточна дисконтована цінність цінних паперів, наприклад акцій, які мають змінні потоки платежів, визначається:
,
де – платежі у відповідному році,
– процентні ставки у відповідному році.
Сучасна цінність акції дасть уяву про загальну доходність акції.
Для визначення окупності інвестицій у будівництво, наприклад, фабрики за років, фірма обчислює їх чисту сучасну цінність.
Чиста сучасна цінність – це дисконтована цінність потоків очікуваних прибутків за мінусом суми інвестиційних видатків :
Рівняння дає критерії інвестування: фірмі варто інвестувати тільки тоді, коли чистий виграш позитивний, тобто чиста сучасна цінність очікуваних прибутків від інвестицій більша, ніж сума інвестиційних видатків . За умови інвестиційний проект слід відхилити.
Символом позначається ставка проценту, або дисконтна ставка. Дисконтна ставка відрізняється від норми проценту тим, що сума проценту додається до позиченої суми при сплаті боргу, а сума дисконту віднімається відразу при видачі позики. Тому номінальна величина дисконтної позики більша, ніж та величина, що передається позичальнику. Дисконтна ставка може також розглядатися як альтернативні витрати на капітал. Фірма може порівнювати дисконтні ставки для різних напрямків вкладання грошей. Залежно від величини дисконтної ставки вона може вкладати інвестиції в інший об’єкт, який приносить більший потік прибутків, або купити облігації, що приносять більший доход.
Величина ставки дисконтування, за якої чиста поточна цінність , називається внутрішньою нормою віддачі (прибутковості) проекту (IRR).
Ринок послуг капіталу – це орендний ринок. Ціна капітальних послуг – рентна оцінка капіталу – визначається як орендна плата.
Мінімально прийнятна рентна оцінка капіталу – це орендна плата, яка дозволяє власнику капітального активу відшкодувати альтернативні витрати, пов’язані з володінням даним активом, і отримати нормальний прибуток. Її рівень визначається ціною капітального блага, реальною процентною ставкою і нормою амортизації.
Сума амортизації за рік обчислюється:
– строк служби капіталу.
Норма амортизації – це відношення суми амортизації до вартості капітального активу :
.
Орендна плата обчислюється:
.
Вона формується як рівноважна ціна в результаті взаємодії попиту на послуги капіталу та їх пропонування.
10. 3. РИНОК ЗЕМЛІ
Загальна характеристика ринку природних ресурсів
Ринок природних ресурсів - це земля, тобто простір, на якому відбувається будь-яка економічна активність. Розташування, фізичні характеристики - висота над рівнем моря, кліматичні особливості, багатства надр - роблять кожну конкретну ділянку землі більш чи менш придатною для певного виду господарської діяльності.
Земля унікальна щодо інших факторів виробництва, оскільки вона нерухома, іммобільна, невідтворювана. її пропозиція в будь-який момент і в будь-якій місцевості обмежена, фіксована. У зв'язку з нееластичністю пропозиції землі її ціна повністю визначається попитом на неї.
Однак все ж необхідні деякі уточнення цих традиційних по ложень.
По-перше, на відміну від об'єктів фізичного капіталу, ділянка землі після купівлі-продажу в будь-який момент може бути знову продана на ринку.
По-друге, часто земля купується (вслід за очікуваним зростанням ціни на неї) через те, що вона є особливою формою заощадження грошового капіталу. В таких випадках припускається, що в майбут ньому земля знову буде запропонована як об'єкт купівлі-продажу.
По-третє, у звичайній ситуації землю купують задля отримання доходу або ренти. Ціна, яку покупець готовий заплатити за земельну ділянку, дорівнює дисконтованій вартості всіх майбутніх рентних надходжень..
Земля як фактор виробництва - це не тільки та частина земної поверхні, яка не зайнята водою, але й природні ресурси – ліси, корисні копалини, ресурси морів, родючість грунтів, які можуть бути використані у процесі виробництва, тобто це всі рідкісні природні ресурси.
Природні ресурси розподіляються на такі, що не відтворюються (можуть бути використані тільки один раз – вугілля, нафта, природний газ), і що відтворюються (неодноразово використовуються у виробництві – моря, земельні угіддя).
Запас природних ресурсів визначається самою природою. Обсяг потоку — послуг природних ресурсів — визначається людським вибором.
Рента землі
Ціною послуг природних ресурсів (землі) є земельна рента R — орендна плата за користування землею протягом певного періоду (року). Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти.
Економічна рента – це ціна, яка виплачується за використання землі та інших природних ресурсів, кількість яких (їх запаси) обмежена. Саме унікальна умова пропозиції землі та інших земельних ресурсів – їх фіксована кількість – відрізняє рентні платежі від заробітної плати, проценту та прибутку.
Рента – доход з землі, який отримує її власник (землевласник) на відміну від доходу, який отримує підприємець (орендар – землекористувач), використовуючи землю, як об’єкт господарювання.
Ціна землі як запасу визначається поточною цінністю майбутньої ренти.Якщо відомі процентна ставка r і щорічна рента R, то поточна цінність ренти (ПЦР) за N років складатиме:
ПЦР = R / (1+r) + R / (1+r)2 + R / (1+r)3 + …+ R / (1+r)N
Через те що земля може давати ренту необмежено довго, ціна її Р визначатиметься поточною цінністю ренти за формулою (1), коли N прямує до нескінченності; ця величина може бути підрахована як сума членів спадної геометричної прогресії і дорівнюватиме:
Р = R / r
Обсяг землі обмежений – і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може з часом бути покращена або погіршена, залежно від того як ведеться
Земельна рента — це надлишок
Абсолютну нееластичність пропозиції землі слід прирівняи до відносної еластичності таких матеріальних ресурсів, як будівлв, обладнання, складські приміщення.. с укупна пропозиція цих ресурсів не фіксована. Підвищення цін буде спонукати підприємців будувати і пропонувати більшу кількіст цих матеріальних ресурсів. І навпаки, падіння цін на них при веде до того, що підприємці будуть допускати зношування існуючих будівель, обладнання і не будуть їх замінювати. Подібна аргументація відно ситься і до загальної пропозиції праці. В певних межах більш високий рівень заробітної плати буде спонукати більшу кількість робо чих вливатися в робочу силу, а більш низька заро ботна плата буде примушувати їх виходити із робо чей сили. Іншими словами, крива пропозиції неземельних ресурсів плавно піднимається, або, іншокажучи, ціни, сплачені за такі ресурси, виконують спонукаючу функцію. Висо ка ціна дає стимул збільшити пропозицію, низька ціна спонукає зменшити пропозицію.
Не так з землею. Рента не виконує ніякої спонукаючої функції, оскільки сукупна пропозиція землі фіксована. Якщо рента рівна 10 тис. дол., 500 дол., 1 дол. або 0 дол. за акр, то все рівно в наявності у суспільства буде знаходитися од накова кількість землі, пригодной для виробництва продукції. Іншими словами, рентою можна було б знехтувати, і це ніяк не вплинуло б на виробничий потенціал економіики. По цій причині економісти вважають ренту надлишком , тобто платою, яка не являеться необ хідною в тому сенсі, що вона не забезпечує наявність землі в економіці
Розглядаючи ренту, ми абстрагувалися від способів її ви користання. На практиці різні ділянки землі мають різні ступені продуктивності щодо варіації їх використання. Відміннності в ренті, обумовлені якісною неоднорідністю землі, можна легко побачити на рис 11, але трохи з іншої точки зору.
Особливо слід виділити такий фактор, як родючість. Розглянемо приклад формування диферен ціальної ренти 1 за родючістю.
Пояснимо: припускається, що витрати виробництва і витрати капіталу для спрощення розрахунків рівні. Витрати на виробництво одиниці продукції визначаються як частка від ділення загальних витрат на обсяг виробництва. За суспільні середні витрати взято витрати виробництва, що формуються на гіршій ділянці землі. Кількість кращих ділянок землі обмежена. Тому суспільство має потребу в продукції, яку збирають з ділянок типу А. У підсумку в господарствах типу В, С, D утворюється диференціальна рента (таблиця 1).
Таблиця 1
|
А |
В |
С |
D |
|
|
Загальні витрати виробництва |
200 |
200 |
200 |
200 |
|
Урожайність або обсяг виробництва |
10 |
12 |
15 |
29 |
|
Витрати на виробництво одиниці продукції |
20 |
16,7 |
13,3 |
10 |
|
Суспільні середні витрати виробництва |
20 |
20 |
20 |
20 |
|
Диференціальна рента І |
- |
3,3 |
6,7 |
10 |
Диференціальною вона є тому, що залежить безпосередньо від певного фактора або умови виробництва. Диференціальна рента обумовлюється застосуванням природної (обмеженої) сили, яку монополізує підприємець. Сила природи вданому випадку є природним базисом високої продуктивної сили праці.
Диференціальну ренту отримують залежно і від місцезнаход ження земельної ділянки. Та ділянка, що знаходиться ближче до місця збуту продукції, має певні економічні переваги.
Крім природної родючості, ділянки землі можуть різнитися й . штучною родючістю. Основою цього є інтенсивніше господарювання.
Важливу роль у ситуації на ринку відіграють невідновлювані ресурси, що мають певну специфіку. їх власник стикається з обмежен нями загальної величини ресурсів, придатних для використання: витрачені сьогодні засоби і запаси вже не можуть принести користі завтра. Через це теорія невідновлюваних ресурсів загострює увагу на аналізі суті проблеми в деякому часовому інтервалі. Оптимальне використання невідновлюваних ресурсів полягає в точному коригу ванні й балансі плюсів і мінусів їх негайного споживання.
Це означає, що невідновлювані ресурси можна використовувати негайно, збільшуючи сьогоднішнє сумарне споживання, або їх можна законсервувати, щоб зробити доступними для виробництва майбутніх благ.
Через обмеженість земельних ресурсів пропозиція землі вважається абсолютно нееластичною, тобто крива пропозиції S землі є вертикальною лінією на рис.74. Сукупна пропозиція землі не може бути змінена внаслідок індивідуальних рішень. Окремі домогосподарства, зрозуміло, можуть змінювати обсяг землі, що перебуває у їхній власності, але це не впливає на її сукупний обсяг.
Рисунок 74. Попит і пропозиція ринку землі
Земля може використовуватись більш або менш інтенсивно. Наприклад, одну й ту саму площу може займати одноповерховий будинок і хмарочос; сільськогосподарська ділянка може оброблятися з використанням і без використання добрив, зрошування, сільськогосподарської техніки. Але інтенсивність не впливає на пропозицію землі. Вона залежить від того, як сполучається земля з іншим фактором виробництва – капіталом.
Попит на землю є вирішальним чинником земельної ренти, він визначається цінністю землі для фірм-користувачів. Можна вирізнити сільськогосподарський попит і несільськогосподарський (попит на землю для житлового будівництва, для промислового використання тощо).
На цінність землі сільськогосподарського призначення впливає якість грунтів, клімат, віддаленість від центрів споживання (хоча вага останнього чинника послаблюється внаслідок удосконалення засобів зберігання продукції та її транспортування). С/г попит є вторинним по відношенню до попиту на продовольство, котрий вважається низько еластичним; отже, чинники, які визначають попит на продовольство і стан рівноваги на ринку продовольства, прямо впливають на с/г попит.
На цінність земель несільськогосподарського призначення головним чином впливає її розміщення – цінність землі порівняно вища у містах, ніж у сільській місцевості і надзвичайно висока в центрі великих міст; меншою мірою на цінність землі впливає її якість, придатність для житлового будівництва чи промислового використання.
Криві попиту на землю є спадними, тому що при збільшенні обсягів використання земельних ресурсів доводиться залучати все менш прибуткові ділянки землі.
Крива сукупного ринкового попиту на землю утворюється як горизонтальна сума кривих сільськогосподарського та несільськогосподарського попиту.
Коли пропозиція фактора є абсолютно нееластичною (як у випадку землі), то економічна рента власника фактора збігається з його рентним доходом, тобто дорівнює добуткові площі земельної ділянки, яка здається в оренду, на орендну ставку.
В цілому обсяг землі є обмежений — і в національному масштабі, і на рівні окремих домогосподарств та сільськогосподарських підприємств. Щодо якості землі, то вона може бути з часом покращена або погіршена, залежно від того, як ведеться господарювання.
Попит на землю зображений кривою D, а ціна за одиницю площі дорівнює Р. Рента від використання ділянки землі зображена нижнім заштрихованим прямокутником. Коли попит на землю зросте до D1, ціна за одиницю землі підніметься до P2- Рента зросте на величину площі верхнього прямо кутника, тим самим збільшуючи загальну ренту (75).
Рисунок 75. Попит на ринку землі
Альтернативне використання землі, витрати
Ми також припускали до сих пір, що земля має тільки одне призначення. Однак, як відомо, існують альтернативні варіанти використання землі. Акр землі в Айові можна використовувати тілько для вирощування кукурудзи,але і пшениці, вівса, проса, вирощування скота або — в якості участка під дім або завод. Про що говорить цей факт? Він показуе, що, хоча земля і безплатний дар природи і не має, з точки зору суспільства вцілому, витрат виробництва, рентні платежі індивідуальних виробників выступають як витрати. Сукупна пропозиція землі завжди буде в суспільстві вцілому, навіть якщо ніяка рента не виплачується за її використання,але, з точки зору окремих фірм і підприємств, земля має альтернативні варіанти використання. Тому платежі повинні вироблятися конкретними фірмами і підприємствами щоб виключити інше використання землі.виходячи з визначення, такі платежі є витратами. Ми знову зустрічаємося з помилкою перенесення часткового на ціле. З точки зору суспільства немає альтернативи в використанні землі, як тільки самим суспільством. Тому для суспільства рента — это надлишок а не витрати.Але оскільки наявні альтернативні варіанти використання землі, то рентні платежі фермерів, які виробляють кукурудзу, або інших індивідуальних користувачів є витратами; такі платежі необхідні для виведення землі з альтернативного використання.
Контрольні питання:
1. Що таке ринки факторів?
2. Поясніть значення – граничний продукт ресурсу.
3. Що показує крива попиту на фактори виробництва?
4. Яке буває заміщення ресурсів?
5. Що впливає на продуктивність праці?
6. Що впливає на пропозицію праці (досконало конкурентний ринок)?
7. Як впливає графік попиту на робочу силу?
8. На чому базується крива граничної ефективності інвестицій?
9. Охарактеризуйте ринок природних ресурсві?
10. Що таке земельна рента?
- діаграма Еджворта
11. 1. Аналіз ефективності у сфері виробництва
Аналіз ефективності у сфері виробництва має два взаємопов'заних аспек ти: внутрігалузева ефективність – використання і розподіл ресурсів всере дині галузі та міжcгалузева ефективність - оптимальний розподіл ресурсівміж галузями, трансформація структури виробництва.
Оnтuм:альне розміщення ресурсів у галузі між окремими фі рмами досягається, коли галузь випускає максимально можливий обсяг про дукції і неможливо перерозподілити ресурси так, щоб збільшити випуск ізнизити витрати. Це означає, що кожна фірма працює, застосовуючи техно логічно та економічно ефективний способи виробництва, ресурси в галузі ви користовуються повністю. Технологічна ефективність дозволяє кожній фірмімаксимізувати обсяг випуску за наявних обмежених ресурсів, а економічнаефективність дозволяє мінімізувати витрати виробництва заданого обсягу випуску.
Обидві ці проблеми кожна фірма галузі може вирішити, керуючись пра вилом оптимального використання ресурсів. Для конкурентної фірми це правило сформульоване таким чином: фірмадосягає оптимального співвідношення ресурсів, яке максимізує прибуток, ко ли кожен вхідний ресурс використовується до межі, де гранична доходністьданого ресурсу стане рівною ціні цього ресурсу, тобто: 1)MRPL=PL; MRPK=PK або 2) MRPL/PL=MRPK/PK . Це правило включає в себе і правило мінімізації витрат на заданий обсяг про дукції. Ми з'ясували, що, перетворивши рівняння (1), можемо отриматиспіввідношення: (3) MPL/PL=MPK/PK : тобто, кожна фірма досягне заданого обсягу виробництва з мінімальними ви тратами ресурсів за такої їх комбінації, коли гранична продуктивність кожно го ресурсу буде однаковою на кожну одиницю видатків на цей ресурс (екві маржинальний принцип). Рівняння (3) можна представити як: MPL/PL=MPK/PK .Ліва час тина рівняння - гранична норма технологічної заміни ресурсів MRTSLK=MPL/MPK . Оскільки всі фірми галузі купують ресурси наконкурентному ринку ресурсів за єдиною рівноважною ціною, то MRTSLK=PL/PK для кожної з фірм галузі. Таким чином, якщо всі фірмимінімізують свої витрати, гранична норма технологічної заміни стає однако вою для всіх фірм. Якщо граничні норми технологічної заміни не співпада ють, це означає, що не всі фірми використовують ресурси виробництва дано го товару ефективно. У цьому випадку ресурси починають переливатись дотих фірм, які використовують їх ефективніше, ніж інші. ці фірми розширю ють обсяги виробництва, а фірми, які господарюють нераціонально, скоро чують їх. Перерозподіл ресурсів у галузі відбувається доти, доки граничнінорми заміни ресурсів не зрівняються для всіх фірм MRTSLK1 = MRTSLK2
За умови рівності MRTSLK у жодної З фірм не буде стимулу купувати додаткові ресурси, щоб покращити їх співвідношення з метою мінімізації ви трат. Отже, в галузі ресурси розміщені і використовуються ефективно за Парето. Правило оптимального співвідношення ресурсів включає в себе також правило вибору конкурентною фірмою оптимального обсягу виробництва: МС = Р. ЯК ми знаємо, конкурентна фірма, орієнтуючись на ринкові ціни на продукцію галузі, вибирає такий обсяг випуску, за якого граничні витрати стають рівними ціні продукції, лише в цьому випадку вона може максимізу вати прибуток. Таким чином, оптимізуючи на ринку ресурсів свій попит, фірма досягає оптимального обсягу виробництва на рику готовою продукції. Рівняння МСх = Рх визначає опти мальний обсяг виробництва товару Х для кожної фірми. Якби фірми мали не однакові граничні витрати, то ті з них, у яких граничні витрати виявилися бменшими за ціну продукції, почали б розширювати виробництво, максимізу ючи прибуток. А фірми з високими граничними витратами отримували б зби тки і скорочували б виробництво, аж доки МС х не зрівнялись би З ціною РХ для всіх фірм. Коли всі фірми галузі вироблятимуть продукт Х з одна ковими граничними витратами, не знайдеться способу перерозподілити зага льний обсяг його виробництва поміж фірмами так, щоб зменшити витратигалузі в цілому. Крім того, в конкуренти ій галузі у довгостроковому періоді встановлюється рівність Р = МС = тіп АТС. Отже, всі фірми галузі ви робляють продукцію з мінімальними витратами Описані процеси відбуваються в кожній галузі. Вони забезпечують міжгалузеву ефективність розподілу ресурсів, яка встановлюється, коли всі фірми в усіх галузях досягають ефективності у виробництві, тобто МС Х = РХ ; МСу = РУ . Оскільки всі виробники, незалежно від того, в якій галузі вони здійснюють виробництво, на конкурентному ринку ресур сів купують ресурси за тими ж рівноважними конкурентними цінами, то гра ничні норми технологічної заміни повинні бути рівними для всіх фірм всіх галузей. Рівність MRTSLKX= MRTSLKY означає, що в галузі, яка виробляє товар Х , і в галузі, що виробляє товар У, ресурси використовуються у повному обсязі і розподілені ефективно за Паре то. Перерозподіл ресурсів між галузями, який дозволив би збільшити вироб ництво одного блага, не зменшуючи обсягів виробництва іншого, неможли вий, не існує розтрати ресурсів. Ситуацію встановлення оптимального розміщення ресурсів між галузями (міжгалузевої ефективності) ілюструє "скринька Еджворта", присто сована до сфери виробництва (1). Графічно ефективний розподіл ре сурсів між галузями забезпечується в точці, де нахили всіх ізоквант збігають ся і дорівнюють співвідношенню цін ресурсів, яке відображає нахил ізокости. Виробник знаходиться в рівновазі, мінімізуючи витрати і одночасно максимі зуючи прибуток. На осях діаграми відкладені кількості основних виробничіх ресурсів – праці (L) і капіталу (К), які розподіляються між двома виробничими процесами або двома фірмами, які виробляють два види товарів X i Y.
Ресурси будуть вкладені неефективно за Парето, якщо їх перерозподіл дає приріст обсягу випуску в одному або обох видах виробництва. І навпаки, розподіл ресурсів у виробництві буде ефективним, якщо випуск одного товару не можна збільшити без зменшення виробництва іншого. На діаграмі не ефективною є точка G. Графічно точками рівноваги є всі точки, в яких ізокванти двох товарів дотичні до лінії співвідношення цін ресурсів PL / Рк, ці точки є точками ефективного розподілу ресурсів у виробництві. Крива, яка з'єднує всі точки ефективного розподілу ресурсів (В, С, D), називається кривою виробничих контрактів. Крива виробничих контрактів показує всі технологічно ефективні поєднання факторів виробни цтва. Точки поза межами кривої неефективні, оскільки це точки перетину, ане точки дотику ізоквант. Місце точки рівноваги на кривій виробничих контрактів визначає попит споживачів. Наприклад, якщо споживачі пред'являють більший попит на то вар Х , то рівновага може встановитись у точці D, в якій ізокванти також єдотичними. Обидва виробники максимізують обсяги випуску, виробляючи 1ОО одиниць Х і 10 одиниць У , і мінімізують витрати виробництва, оскіль ки співвідношення продуктивностей і цін праці та капіталу рівні. За такихумов жоден виробник не має потреби купувати додаткові ресурси. Можливо сті подальшого зниження витрат за наявних запасів ресурсів вичерпані. Отже, ресурси розподілені ефективно за Парето між видами виробництв, тобто мїж: галузями.
11. 2. Ефективність у сфері споживання
PAGE 162
Ринок ресурсів
Ринок продуктів
Домогос-подарства
Фірми
Товари
і послуги
Споживчі видатки
Товари
і послуги
Виторг
Ресурси
Ресурси
Витрати
Доходи
Фірми
Домогос-подарства
Державний сектор
Фінансові ринки
Ринок продуктів
Зарубіжний сектор
(2)
(11)
(10)
(1)
(12)
(8)
(9)
(5)
(6)
(7)
(3)
(4)
(13)
(14)
(15)
(16)
Ринок ресурсів
Економічні витрати
Загальний виторг
Бухгалтерський прибуток
Бухгалтерські
витрати
(тількі явні)
Економічний прибуток
Неявні витрати в т. ч. неявні витрати
Явні витрати
Підприємства галузей транспорту і зв’язку
Аудиторські фірми
Страхові фірми
Торгово-промислові палати
Торгові доми
Ярмарки
Аукціони
Біржі
Спеціалізована інфраструктура
+
+
Y
U1
U2
U3
X
U1 U2 U3
Y
X
U3
U2
U1
Y
X
I1 I2
Y
X
A
Дохід споживача зменшується
I1 I2
Y
X
Дохід споживача збільшується
I1 I2
Y
X
Ціна товару х зростає
Б
I1 I2
Y
X
Ціна товару х падає
P4
P3
P2
P1
U4
U3
U2
U1
Q2
Q1
L
Q2
Q1
L
ATC
AVC
AFC
EMBED PBrush
EMBED PBrush
P
P1
d
q
q1 q2
Граничний
доход
MC
C
B
A
q0 q1 q2
Q
ATC
AVC
P
P2
P1
P0
P
P1
d
q
q1 q2
Граничний
доход
Інформа-ційний
щит
Засіб інформації
Рекламне повідомлення
Потенційний покупець
шуми
Q
W
Орендна плата
PA
PE
0
QE земельні ресурси
D’
D
E
A
S
Q*
Рисунок 70. Утворення земельної ренти
Рисунок 69: Рівновага на конкурентному
ринку фінансового капіталу
Рисунок 68. Крива індивідуального
пропонування позичкових коштів
D
S
E
QВ QE QР
W1
WE
S2
Q
W
S1
W2
W1
Q1 Q2
D2
Q
D1
Q1 Q2
W
W1
W2
Рисунок 67 :Міжчасовий вибір домогосподарств
Ринок середньо- і довгострокових позик
Ринок цінних паперів (фондовий)
Ринок короткострокових фінансових активів
Ринок короткострокових позик
MC
P
QE
Q
A
E
ATC
Da
MRa
Варіанти ціноутворення оліополіста
Ламана крива попиту
Лідерство в цінах
Таємний зговір
"Витрати плюс"
P
AVC
%*AVC
AFC
PF
EMBED Excel.Sheet.8
Q=200
птимізаційні моделі застосовують при дослідженні поведінки окремих еко номічних суб'єктів. Основний метод граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізму.
Рівноважні моделі використовуються при дослідженні взаємовідносин між економічними суб’єктами
Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом.
Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.
Кредитна система
Податкова система
Фінансова система
Грошова система
інфраструктура