Тема 5. ХРИСТИЯНСТВО- ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ План викладу Виникнення й організаційне оформлення христия

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Тема 5. ХРИСТИЯНСТВО: ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ План викладу

1.  Виникнення й організаційне оформлення християнства
2.  Особливості віровчення, культу й церковної організації православ'я
3.  Особливості віровчення, культу та церковної організації католицизму
4.  Віровчення і культ протестантських віросповідань

5.1. ВИНИКНЕННЯ И ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ОФОРМЛЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА Поява християнства

Християнство — найпоширеніша світова релігія, що налічує у своїх лавах понад 2 млрд. людей (мінімальні дані— 1,4-1,5 млрд.). Воно сформувалося на початку І ст. н. є. у Палестині — історичній області в Західній Азії, на території якої розташовуються сучасні держави Ізраїль, Ліван, Сирія і Йорданія. У цей період Палестина являла собою об'єднання кількох державних утворень, найбільшими з яких були Галілея, Самарія та Іудея. Ці держави були пов'язані між собою спільністю релігії, почасти мови і культури. Вони керувалися призначеними римлянами царками, владу яких обмежував римський намісник — прокуратор (у часи Ісуса цю посаду обіймав Понтій Пілат).

Витоки християнства

Релігійним витоком християнства було іудейське сектантство, тобто широкий рух, опозиційний панівному іудаїзмові. Ідеології іудейського сектантства були властиві дві основні риси:

•  есхатологізм (грец. єахостос; — кінець) — вчення про«кінець світу» і його наступне відновлення разом з останнім Судом над усіма, що коли-небудь жили;
•  месіанізм (месія — Помазаник, Посланник Божий) — віра в божественного Спасителя, що здійснить цей переворот, відтак поверне іудеям Божу прихильність.

Проте поширення серед євреїв месіанських очікувань про настання нових, щасливих часів, було лише своєрідним сприятливим ґрунтом, який міг дати врожай тільки тоді, коли в нього кинути зерно. У ролі такого сівача і виступив Ісус Христос, а зерном стали його євангельські проповіді. Хоча суперечки про особистість засновника християнства тривають дотепер, більшість дослідників вважає Ісуса Христа реальною людиною проповідником нової релігії. Основний мотив його проповіді нової віри можна звести до заклику: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4:17).

Організаційне оформлення християнства

В Ісуса не було стрункої системи догматів, не створив він й особливої релігійної організації — вони йому не були потрібні. Але чим більше часу проходило від мученицької загибелі Ісуса, чим далі відкладалося його Друге Пришестя, тим необхіднішою ставала для нового вчення потреба в поширенні й організаційному оформленні. У цьому процесі виділяється кілька етапів.

1.  етап — етап заснування церкви Ісусом — охоплює час євангельської проповіді Ісуса, що припадає на перші десятиліття І ст. н. є. Основні події цього періоду — формування зачатків християнського віровчення, створення першої християнської громади в Палестині, найвизначнішими діячами якої були Іоанн Хреститель (Предтеча) й Ісус, початок активної проповіді нового релігійного віровчення.
2.  етап (ЗО—313 р. н. є.) — це етап створення єпископальної церкви. Він знаменується трьома найбільшими подіями: масовим поширенням християнства по всій території Римської імперії, що включала в себе велику частину Європи,Азії й Північної Африки, об'єднанням розрізнених християнських громад у централізовані релігійні організації, нарешті,офіційним визнанням християнства римською владою.

Початок перетворення християнства на офіційну релігію Римської імперії було покладено низкою едиктів римського імператора Константина І.

1.  етап — етап Вселенських соборів (325—1054),тобто зібрань представників від усіх християнських церков. Найбільш відомі сім перших соборів, рішення яких визнаютьусі християни. Головний зміст цього етапу — уніфікація, надання єдності християнському віровченню й обрядовості,

Найзначнішими віхами процесу уніфікації стали:

•  Прийняття Нікео-Константинопольського (Нікео-Царгородського) Символу віри, що складався з 12 пунктів (відбулося на соборах у Нікеї в 325 р. і в Константинополі (Стамбулі) у 381 p.), і наступне схвалення семи основних християнських таїнств.
•  Укладання канону Нового Заповіту, визначення складу його книг, остаточне редагування яких затяглося до VII ст.

Біблія

Відповідно до канону Новий Заповіт І складається з 27 книг, розділених на чотири структурні частини: по-перше, 4 Євангелія, (грец. блага звістка) — від Матфея, від Марка, від Луки і від Іоанна — два з яких приписуються безпосередньо учням Ісуса;

по-друге, Діяння святих апостолів, автором яких виступає євангеліст Лука, учень апостола Павла; по-третє, Послання апостолів різним християнським громадам, розсіяним по неосяжних просторах Римської імперії, числом 21, більшість з яких (14) належить апостолу Павлу; по-четверте, Апокаліпсис, тобто «Одкровення Іоанна Богослова».

Разом із священними текстами іудаїзму — Танахом (Старий Заповіт) книги Нового Заповіту утворюють Священне Писання християнства — Біблію. На сьогодні Біблію вже перекладено практично всіма відомими мовами народів земної кулі (понад 2100). З моменту винаходу друкарства в XV ст. вона вийшла рекордним накладом — більше 4 млрд. примірників

Перше друковане видання церковнослов'янської Біблії — «Острозька Біблія» — датована 1581 роком. Літературні переклади Біблії українською мовою почали здійснювати з XIX ст.

На закінчення слід відзначити основні причини масового і швидкого поширення християнства. По-перше, це — це була ідея повної рівності перед Богом, яка означала, що моральне

самовдосконалення відкрите для всіх людей — різних національностей, різного кольору шкіри, різного майнового і соціального стану, і не має тимчасових меж, відкрите для будь-якої людини протягом усього її життя

По-друге, поширенню християнства сприяла відсутність детально розробленої догматики віровчення і єдиної організації, тому що це залучало до нової релігії людей, які сповідували до того найрізноманітніші вірування.

5.2. ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТУ И ЦЕРКОВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАВОСЛАВ'Я

Розколи в християнстві

Християнізація значної частини Європи й Азії, створення централізованої церковної організації, уніфікація християнського віровчення мали своїм неминучим наслідком і початок розколів усередині християнства і нескінченних суперечок з тих або інших богословських питань, масові єретичні рухи. Ми розглядатимемо два основні розколи:

1.  Великий Розкол XI ст. (Схизма), внаслідок якого утворилися такі провідні напрями християнства як православ'я та католицизм.
2.  Реформацію XVI—XVII ст., яка спричинила появу третьої значної гілки християнства — протестантизму.

Християн різних Православних церков нараховується за мінімальними оцінками 150-200 млн. чоловік (за максимальними — у 1, 5 раза більше). Живуть вони в основному на території колишнього СРСР (Білорусі, Росії, України, Грузії, Молдови) і в країнах Південно-Східної Європи (Сербії, Болгарії, Румунії, Греції), а також у країнах Близького Сходу (Лівані, Сирії, Йорданії) і Північної Африки (Єгипті).

Православне віровчення

Православні вірять:

1.  в єдиного Бога, що створив світ і людину (Бог являє собою тотожність трьох рівноправних осіб: Бога- Отця, Бога-Сина і Бога-Духа Святого);
2.  у першородний гріх, що вчинили перші люди Адам та Єва;
3.  в Ісуса Христа — Бога-Сина, що втілився (тобто прийняв людський вигляд, народившись через непорочне зачаття від Діви Марії) і добровільно приніс себе в жертву за фіхи людства (був розп'ятий на хресті, на третій день воскрес, а через 40 днів вознісся на небо) і прийде знову «у силі і славі», щоб судити живих і мертвих та установити вічне Царство на землі, як і на небі;
4.  у безсмертя душі, в існування пекла і раю, де перебувають душі померлих до Страшного суду. Відповідно до православного віросповідання врятувати свою душу можна тільки в межах церкви, що є «містичним тілом» Ісуса Христа, посередником між Богом і людьми.

Православне духівництво

Православне духівництво поділяється на чорне (чернецтво, люди, які прийняли чернечі обітниці безшлюбності, послуху і нестяжання) і біле (священики, які одружилися перш, ніж прийняти сан). Існує три ступені священнослужителів: перший — диякон, другий — священик, третій — єпископ. У сукупності всі ці категорії укладають церковну ієрархію. Кожна зі сходинок священства має свої особливості в одязі, за кожною з них закріплені певні права й обов'язки.

Чернецтво, або монашество стало не чим іншим, як істинним здійсненням ідеалу християнського способу життя. У чернецтві людина набуває ангельської подоби. Для цього вона приносить такі основні обітниці: 1) відмови від світу і того, що у світі; 2) послуху настоятелю; 3) збереження безшлюбності.

На Православному Сході й на Русі чернечі обителі {монастирі, лаври) — були джерелами благочестя, центрами освіти, релігійної й національної свідомості і духовної культури.

У православ’ї, як і в кожній іншій релігії, з догматичним віровченням тісно пов’язана система культових дій. Основу цих дій складають сім головних обрядів — таїнств Таїнствами ці культові дії називаються богословами тому, що в них «під видимим образом передається віруючим невидима Божа благодать». У православ'ї існує сім таїнств: хрещення, миропомазання, причастя (євхаристія), покаяння (сповідь), шлюб, оливосвячення (соборування), священство.

Крім здійснення таїнств, православна культова система містить молитви, поклоніння святим і реліквіям, хресту, іконам, свята і пости.

Культова система православ'я

Провідна увага молитвам приділяється в православ'ї не випадково: їх називають «їжею і життям душі». Православ'я розглядає молитву як «бесіду з Богом». Молитва зміцнює віру й надію, навчає терпінню, дотриманню заповідей і особливо проханню небесного добра».

Невіддільною частиною культової практики православ'я є свята і пости. У церковних календарях кожний день пов'язаний з ім'ям Ісуса Христа, Богородиці, святих, чудотворних ікон, хреста. На чолі святкового кола Православної церкви — Великдень. Це найбільш шановане свято, встановлене на згадку про воскресіння розп'ятого на хресті Ісуса Христа.

Піст — це особливий час, який людина віддає Богові. У дні посту віруючі присвячують молитвам, читанню Святого Письма, міркуванням над своїми гріхами, сповіді, відвідуванню церкви. Віруючі повинні утримуватися від споживання м'ясної і молочної їжі; уникати веселощів і розваг, очищаючи себе фізично й духовно.

У православ'ї існують багатоденні й одноденні пости. Одноденні пости — середа (спогад про Юдину зраду Ісуса Христа) і п'ятниця (спогад про розп’яття Ісуса Христа), а також пости в такі дні, як Усікновення голови Іоанна Хрестителя, Воздвижения хреста Господнього та деякі інші. Найголовніший багатоденний піст — Великий піст, що починається за 40 днів до свята Входу Господнього в Єрусалим і до нього додається ще Страсна седмиця (тиждень перед Великоднем). Загалом у Православній церкві налічується не менше 250 пісних днів на рік.

Православне богослужіння

Існує і певний цикл богослужіння, що поділяється на річний, тижневий і денний. Центральне місце в ньому посідає літургія, під час якої відбувається таїнство причастя

Важливою формою богослужбової діяльності в Православній церкві є також треби. Це молитви і священнодійства, що виконуються священнослужителем на прохання віруючих (найчастіше це молебні за здоров'я і панахиди за упокій).

Останніми роками стало можливим замовляти треби й по Інтернету.

Богослужіння можна проводити тільки у храмі. Усі православні храми, хоч і різні за архітектурою, мають однаковий план.

Усі вони зорієнтовані із заходу на схід. Храм поділяється на три частини: притвор, власне храм і вівтар Вівтар відгороджений від власне храму іконостасом. Іконостас — це стіна, на якій у визначеному порядку висять або намальовані ікони. Іконостас має троє дверей. Царські двері розташовані посередині, через них можуть проходити тільки священнослужителі у певні моменти богослужіння. Власне храм — це місце, де знаходяться віруючі під час богослужіння. На стінах і колонах храму висять ікони, перед якими стоять свічники. Притвор — третя частина храму — раніше служив для перебування там людей, що готувалися прийняти хрещення (так званих «оголошених»), або тих, кому тимчасово було заборонено перебувати в храмі за якісь провини.

Православна церква

Особливою рисою Православної церкви є її устрій. Православ’я не має єдиного центру, як католицизм, а являє собою сукупність автокефальних (незалежних) церков. Воно складається за офіційним церковним переліком (диптихом) із 15 автокефальних церков, найбільша з яких Руська православна церква (50-100 млн. вірних).

Серед Православних церков Константинопольська православна церква має особливий статус, а її предстоятель носить титул «Святий Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський Патріарх». Проте він має лише першість честі, тобто є «першим серед рівних», і користується особливою повагою інших Православних церков.

З 1991 р. Константинопольську церкву очолює Варфоломей І.

Низовою організаційною ланкою кожної Православної церкви є приход на чолі з місцевим священиком. Приходи об'єднуються в адміністративно-територіальні округи (єпархії). Єпархію очолює єпархіальний архієрей (єпископ, архієпископ, митрополит). Орган церковного управління при архієреї має назву консисторїі.

5.3. ОСОБЛИВОСТІ ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТУ ТА ЦЕРКОВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ КАТОЛИЦИЗМУ

Католицизм зараз являє собою найбільшу течію християнства. Прихильниками католицизму є понад 1 млрд людей. Населення, хрещене за католицьким обрядом, становить більшість у 50 країнах світу. Географічно католицизм найбільш поширений в Америці (США, Мексиці, Латинській Америці), де його прихильники складають половину населення, і країнах Західної, Центральної та Південно-Східної Європи (Іспанії, Італії, Португалії, Франції, Бельгії, Австрії, Німеччини, Угорщини, Польщі, Чехії, Литви, частинах України та Білорусі) — загалом чверть жителів Старого континенту. Великі католицькі громади існують у багатьох країнах Африки й Азії (Філіппінах).

Догматичні розбіжності католицизму і православ'я

Католицьку і Православну церкви дотепер розділяють такі догматичні розбіжності:

1.  Догмат про «філіокве» (латин. Шорие — і від Сина) — про джерело походження Святого Духа. Західні християни вважають, що Святий Дух походить і від Бога-Отця, й від Бога-Сина, тоді як православні переконані, що він походить тільки від Бога-Отця.
2.  Учення про чистилище. Відповідно до православного віровчення про загробне життя душі людей залежно від того, як вони прожили своє земне життя, обов'язково потрапляють у рай або до пекла. Католицька ж церква відстоює уявлення про чистилище як проміжне місце між раєм і пеклом, де перебувають не обтяжені смертними гріхами душі грішників.
3.  Учення про «наднеобхідні заслуги», тобто добрі справи, зроблені понад релігійний обов'язок, а тому не важливі для остаточного порятунку того, хто їх зробив. Католицька церква вважає, що за рахунок діяльності святих і праведників вона накопичила запас добрих справ. Як містичне тіло Христа, його Намісник на землі, церква покликана розпоряджатися цією скарбницею на свій розсуд і розподіляти серед тих, кому це особливо необхідне.
4.  Теорія і практика індульгенцій (лат. іпсіиїдепііо — милість). Задля розвитку повчання про «наднеобхідні заслуги» Католицька церква вважала за можливе видавати особливі папські грамоти — індульгенції про відпущення гріхів їх власникам, індульгенція звичайно здобувалася за гроші. Були навіть розроблені спеціальні таблиці, в яких кожна форма гріха мала свій грошовий еквівалент. Уважалося, що за допомогою грошей, виручених за продаж індульгенцій, Римо-Католицька церква зможе зробити нові «добрі справи», що покриють ті витрати, що їх зазнала скарбниця заслуг заради спасіння запеклого грішника.

Відверті зловживання, пов'язані з наданням індульгенцій, змусили Католицьку церкву в XVI ст. категорично заборонити їх продаж як такий, що суперечить нормам церковного права.

1.  Піднесене шанування Богородиці— Матері Ісуса Христа Діви Марії (Мадонни). У 1950 р. Папа Пій ХІІувів догмат про тілесне піднесення Богоматері після закінчення її земного шляху, що демонструвало майже Божественну сутність Богородиці, оскільки всі інші душі чекали на зустріч з тілом тільки на Страшному суді. У 1964 р. папою Павлом VI Пресвята Діва Марія була проголошена «матір'ю церкви». Православна церква теж завжди віддавала Божій Матері особливе шанування, звеличуючи її понад небесними духами, але ніколи не приймала догмат про непорочне зачаття.
2.  Учення про верховенство Папи Римського над усіма християнами та його непомильність у справах віри. Догмат про непомильність Папи був прийнятий на Ватиканському соборі (1869-1870 рр.) й підтверджений II Ватиканським собором (1962-1965 рр.).

Канонічні відмінності католицизму і православ'я

Крім догматичних, існують і канонічні відмінності католиків від православних,що стосуються обрядово- культової сторони християнства. Зазначимо найбільш принципові з них.

1.  Щодо католицького духівництва існує принцип целібату (лат. саеІеЬБ — неодружений) — обов'язкової безшлюбності (Кодекс канонічного права, канон 1037). Православне ж духівництво, як було вже сказано, поділяється на чорне, що дотримується цього принципу, і біле — одружених священиків,
2.  Для католиків таїнство шлюбу вважається непорушним. Православ'я ж допускає можливість розлучення й повторного одруження.
3.  Для таїнства євхаристії (причастя) у православ'ї використовується квасне тісто у вигляді просфори, що уособлює тіло Христа, у католицизмі випікається з прісного (без дріжджів) тіста облатка у формі плоского круглого коржа. У православ'ї причащаються хлібом та вином і миряни, і духівництво, у католицизмі ж миряни причащаються тільки хлібом.
4.  Католики хрестяться п'ятьма пальцями, роблять хресне знамення зверху вниз і зліва направо Православні ж хрестяться трьома пальцями — великим, вказівним та середнім, що символізує християнську Трійцю. Інші два пальці притискаються до долоні, символізуючи два єства Христа — божественне і людське, з'єднані «незлитно, незмінно, неподільно, нерозлучно», як говорить відповідний догмат Четвертого Вселенського Халкидонського собору (451 р ). Хресне знамення роблять вони зверху вниз і справа наліво.
5.  Католицьке чернецтво має власні організації — ордени та конгрегації, яких на сьогодні налічується більше 140. Ордени та конгрегації мають свої статути, виконують свої функції, підкоряються безпосередньо Папі. Православне чернецтво орденів не має.

Католицизм і православ'я відрізняються і процесом богослужіння. У православному храмі під час богослужіння треба стояти. У католицькому храмі віруючі сидять і встають тільки при співі певних молитов. У православному богослужінні не використовується музика, тільки читання і спів, у католицькій службі до цього додається ще й музичний супровід (орган, фісгармонія). У православному храмі святе місце — вівтар — відгороджене від власне храму іконостасом, у католицьких храмах іконостасів немає. В оформленні інтер'єру православного храму переважають ікони, у католицьких храмах — скульптурні композиції.

Організаційні розбіжності католицизму і православ'я

Якщо православ’я в організаційному плані являє собою сукупність автокефальних церков, що об'єднані спільною догматикою, культом, але дещо розрізняються в обрядах і визнають тільки духовний авторитет константинопольського патріарха, то Католицька церква являє собою єдину організацію на чолі з Папою Римським.

Для керування церквою Папа має власну систему органів влади — Святий Престол. Вона включає в себе єпископський синод — дорадчий орган при Папі; Святу Колегію із вищих посадових осіб церкви — кардиналів; виконавчий орган - Римську Курію.

Крім верховного керівництва церквою, Папі Римському належить вища законодавча, судова і виконавча влада в кордонах його резиденції — Ватикану. Ватикан включає в себе собор святого Петра і прилеглу площу, Ватиканський і Латеранський палаци із садами і кілька церков, розташованих на Капітолійському пагорбі в Римі, а також заміську папську резиденцію за 25 км від Риму.

Окрім Римо-Католицької церкви, до католицизму відносяться ще 13 уніатських церков, що визнали адміністративну владу і духовний авторитет Папи Римського, почасти католицькі особливості віровчення, хоча зберегли культову практику і внутрішній устрій. Найбільшою чисельністю серед них вирізняється Українська греко-католицька церква.

Римо-Католицька церква в Україні

Уперше римо-католицькі єпископи відвідали Київ уже у X ст. (надалі у римських джерелах зафіксовано 12 обопільних посольств). У джерелах XII ст. згадаються парафії й, вірогідно, чернечі місії у Києві і Новгороді, що обслуговували переважно купців і ремісників із Західної Європи. Перше самостійне єпископство в Україні виникло на початку XIV ст.

У XVI—XVII ст. на західноукраїнських землях католицизм поступово витискував православ'я з політичного, економічного та релігійного життя. Деяке зміцнення позиції правйслав'я внаслідок визвольних намагань українського народу було знівельоване тотальним наступом католицизму наприкінці XVII — початку XVIII ст. Масове покатоличення, часто насильницьке, було здійснене польським урядом після завершення Руїни на тих землях Правобережної України, що ще залишалися під його владою. Після поділів Польської держави наприкінці XVIII ст. поширення католицизму на схід було зупинено. Під владою Російської імперії Римо-Католицька церква зазнавала значних утисків. Надії на покращення становища Римо-Католицької церкви в Україні з'явилися в 1917 році. Демократична влада скасувала дискримінаційні акти царизму щодо неправославних віросповідань. Натомість Папа Римський БенедиктХУ визнав Українську державу.

За Радянської влади Католицька церква відносно спокійно існувала лише у 1920-ті рр. За офіційними даними, в Україні в цілому налічувалося 332 римо-католицькі громади та 118 265 віруючих. Насправді, число тих, хто відвідував католицькі храми, дорівнювало 700 тис.

Наприкінці 1920-х рр. комуністичний режим прийняв рішення про ліквідацію римо-католицької церкви. Спеціальною постановою Політбюро ЦК КП(б)У римо-католицька церква була оголошена «класовим ворогом».

У 1947 р. залишилося лише 3 діючі храми у Львові — кафедра, костьол святого Антонія і костьол святої Марії-Магдалини (закритий у 1962 р.). Багато священиків пішли в підпілля. Вони працювали на державних підприємствах, а у вільний час здійснювали душпастирську роботу під загрозою постійних переслідувань.

У 1950-1980-х рр. становище РКЦ в Україні відносно покращилося. У країні діяло близько 90 храмів і каплиць: 12 у Львівській архієпархії, 1 —уЛуцькій, 15 —у Кам'янець-Подільській, 8-у Житомирській єпархії, 43 — в апостольській адміністратурі Закарпаття. У них служили 43 священики і 51 підпільна сестра-черниця — адже чернечі ордени в СРСР легально не існували.

Реформація

Виникнення третього великого відгалуження християнства — протестантизму (до 400-500 млн. послідовників) — пов'язане з розколом всередині Римо-Католицької церкви. Цей розкол відбувся під впливом Реформації (лат. reformatio — перетворення).

Реформація — широкий релігійний, соціокультурний і суспільно-політичний рух XVI-XVil cm.

Вона проходила під гаслами виправлення католицького віровчення, культу й організації в дусі первісних євангельських ідеалів. Безпосередньо Реформація відбувалася в Німеччині і Швейцарії, а її основоположником і найвидатнішим діячем був Мартін Лютер (1483-1546). Саме він є автором відомих «95 тез», з якими рішуче виступив проти поширеної практики індульгенцій (відпущення гріхів за гроші), що суперечила основам християнської моралі і дратувала широкі кола віруючих.

Віровчення протестантизму

Віровчення протестантизму було в найбільш повному вигляді сформульоване в «Аугсбурзькому визнанні віри», прийнятому 1559 році після тривалої громадянської війни між різними німецькими землями. Засновник протестантизму Мартін Лютер звів його до трьох основних взаємозалежних догматів, висловлених у знаменитій формулі «тільки віра, тільки Писання, тільки милосердя Боже».

1.  Догмат про виправдання однією вірою. З погляду М. Лютера, ні добрі справи, ні виняткові заслуги перед матір’ю-церквою, ні знатність походження чи багатство не можуть гарантувати людині спасіння душі. На цьому шляху може допомогти тільки щира релігійна віра в спокутну жертву Христа, що добровільно прийняв страшну і болісну смерть, щоб змити з роду людського першородний гріх Адама.
2.  Догмат про милосердя Боже прямо випливав з першого, адже людина, яка повірила в те, що Господь, нічим не зобов'язаний світу, жертвує заради неї своїм єдиним Сином, бачить у Ньому вже не грізного суддю, що хоче здійснити якомога швидше Страшний суд (так розуміла тоді образ Бога Католицька церква), але турботливого і милосердного Отця, готового зрозуміти і пробачити кожного, незважаючи на ступінь його праведності чи гріховності.
3.  Визнання абсолютного авторитету Священного Писання, як єдиного джерела віри в Бога, основний зміст якого полягає саме в проповідуванні віри в Милість Божу.

Культ у протестантизм

Відповідно до цих основних віронавчальних положень, у протестантизмі сформувалися три основні особливості культу:

•  Принцип «загального священства», «...усі християни однаково належать до духовного стану, і між ними немає іншої відмінності, крім хіба що відмінності за посадою [заняттям].,.»36 — пояснював М. Лютер.

У культовій практиці протестантських церков принцип «загального священства» реалізувався насамперед в усуненні привілейованого становища духівництва і церковної ієрархії як посередника між Богом і людьми.

Оскільки пасторська діяльність вимагає особливої кваліфікації, то служителі культу в протестантизмі зберігаються. Однак у них принципово інший статус, ніж у католицизмі.

Зокрема: протестантський священнослужитель позбавлений права сповідати і відпускати гріхи; у своїй діяльності він підзвітний громаді, що його обирає; для нього скасована безшлюбність.

Основою церковної організації будь-яких протестантських віросповідань стали, як і в часи раннього християнства, автономні громади на чолі з проповідниками. Хоча в деяких напрямках протестантизму (лютеранство, англіканство) зберігаються посади і повноваження єпископа, загальне керівництво тією чи іншою церквою здійснює Синод, або Конгрегація, у якій пропорційно представлені як священнослужителі (пресвітери, або пастори, якими, до речі, в останні десятиліття можуть бути і жінки), так і найбільш визнані і діяльні члени протестантських громад.

У протестантизмі ліквідовано чернецтво і закрито монастирі.

•  Принцип «дешевої церкви» — у протестантизмі скасовані всі зовнішні і внутрішні прикраси й ікони, пишність богослужіння й церемоніалу.

Богослужіння в протестантизмі зведено, головним чином, до молитви, проповіді, співу псалмів і читання Біблії. З семи таїнств зберігаються два: хрещення й причастя, причому вони розглядаються швидше як символічні або церемоніальні дії Відкинуто шанування мощей і реліквій, свята на честь святих, що займали на початку XVI ст. майже третину року.

•  Принцип «мирського аскетизму», відповідно до якого повсякденна мирська діяльність вважається різновидом релігійної практики людини і сприяє наступному спасінню душі. Тому від людини як норми повсякденного життя вимагалось те, що раніше покладалося здебільшого на священиків, ченців і людей, які добровільно обрали шлях святого життя, — слідувати євангельському побажанню всім, «хто цьогосвітнім користується, як би не користувались» (1 Кор. 7:31), постійно викорінювати різноманітні мирські прихильності шляхом внутрішньої самодисципліни.

Хоча в процесі подальшого розвитку протестантизм не зазнав істотних віронавчальних і обрядово- культових змін, в організаційному плані він розколовся на безліч різних груп і сект. За деякими підрахунками, їх число вже перевищило 20 тисяч і продовжує збільшуватися зі швидкістю 2-3 релігійні організації на тиждень. Однак серед численних протестантських напрямків історично виділялися три — лютеранство, англіканство, кальвінізм. Крім того, з різних сект і течій, що виникли пізніше (у XVIII—XX ст,), масштабів самостійної церкви (або деномінації) досягли баптизм, п'ятидесятництво, методизм і адвентизм.

Тема 6. ІСЛАМ ЯК СВІТОВА РЕЛІГІЯ

План викладу

1.  Загальна характеристика ісламу. Пророк Мухаммад
2.  Основні положення віровчення ісламу. Коран

1.  «Стовпи» культової практики ісламу. Шаріат
2.  Особливості релігійної організації. Основні течії в ісламі

6.1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІСЛАМУ. ПРОРОК МУХАММАД

Термін «іслам» у перекладі з арабської означає «покірність», а того, хто прийняв цю релігію, називають «вірним» (араб, муслім). Звідси друга назва цієї релігії — мусульманство. В Європі її колись також називали «магометанством», від латинізованої форми імені її основоположника: Мухаммад — Магомет (також Мухаммед, Мохамед, Могаммед, Маггомед).

Особливості ісламу

Іслам — наймолодша зі світових релігій. Вона виникла на початку VII ст. у кочових і напівкочових народів семітської мовної сім'ї, що жили на території Аравійського півострова. Порівняна молодість наклала на іслам подвійний відбиток. З одного боку, іслам багато чого запозичив у релігійно-культовому плані з іудаїзму та християнства, оскільки склався на Близькому Сході, у тому ж соціокультурному й мовному середовищі що й вони, але значно пізніше. Ці запозичення відчутні й у Священній книзі мусульман — Корані, позначаються вони на віровченні, помітні й у культі. З іншого боку, ісламу вдалося довести до абсолюту принцип монотеїзму, єдинобожжя, на якому ґрунтувалися ці основоположні для нього релігії.

Іслам — друга за чисельністю послідовників світова релігія. На сьогодні її сповідують 1 млрд. 150 млн. чоловік у більш як 120 країнах світу. Найбільше поширення іслам одержав в Африці (50 % населення) й Азії (20% населення). У географії ісламу чітко простежується одна закономірність: компактність його розміщення. Майже половина мусульман світу живе в чотирьох країнах: Індонезії, Пакистані, Бангладеш, Індії. Приблизно 3Л мусульман проживають у 35 країнах, де вони складають 95—99 % населення. В інших державах мусульмани найчастіше являють собою замкнуту національну й релігійну громаду, яка за чисельністю не перевищує кілька відсотків населення країни.

Найважливіша особливість ісламу як світової релігії полягає в нерозривному зв'язку між релігійно- культовим і суспільно-політичним життям. Не дивно, що вплив релігії на суспільство в арабських країнах виражений з більшою очевидністю, а ніж у будь-якій іншій релігії, і одразу впадає в око: одяг чоловіків і жінок, мінарети мечетей, самобутня писемність, заборона на вживання спиртного, навіть для невіруючих іноземців. У 28 країнах іслам оголошений державною або офіційною релігією: відповідні положення містять конституції Йорданії, Тунісу, Катару, Об'єднаних Арабських Еміратів, Єгипту і багатьох інших країн.

Питома вага мусульман щодо загального населення планети зросла у XX ст. з 12-13 до 17-19 %, і прогнозується подальше збільшення — до 20-25 % на 2025 р., тоді як, для порівняння, питома вага християн коливається останні сто років у межах 33-35 %.

Мухаммад

Засновник ісламу Пророк Мухаммад (букв. Прославлений), Мухаммад Ахмад бен Абд Аллах (570- 632) — реальна історична особа. Він походив зі знатного, але збіднілого роду Хашим семітського племені курайш. Плем'я панувало в найбільшому торговельному й релігійному центрі Аравійського півострова — місті Мецці. Мухаммад рано залишився без батьків й опікувався кревними родичами. Коли Мухаммад підріс, він зайнявся споконвічною професією курайшитів — караванною торгівлею.

Водночас тривали внутрішні духовні пошуки майбутнього Пророка. Приблизно 610 року у нього почалися релігійні видіння про єдиного Бога — Аллаха. Через декілька років Мухаммад приступив до публічної проповіді свого віровчення. Однак з різних, дуже далеких від релігії міркувань, більшість мекканців були налаштовані до Мухаммада вороже. У 622 році Мухаммад був виключений з роду і з багатьма своїми послідовниками таємно переселився в оазу Йасриб, пізніше названу «містом Пророка» — Мединою. Однак незабаром Мухаммад у пошуках економічної бази для продовження своєї місіонерської діяльності почав нападати на торговельні каравани мекканців. Війна, що розпочалася слідом за цим, закінчилася повною поразкою Мекки, захопленої Мухаммадом у січні 630 року. Кааба, де були знищені всі язичницькі ідоли, стала центром нової релігії. У розпал бурхливої багатогранної діяльності Мухаммада спіткала смерть. Помер основоположник ісламу 8 червня 632 року.

Смерть Пророка не зупинила поширення ісламу — силою зброї, але Ч'асто й добровільно. У рік смерті Мухаммада іслам остаточно утвердився на території Аравійського півострова.

6.2. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВІРОВЧЕННЯ ІСЛАМУ. КОРАН

Коран і Суна

Основні положення віровчення ісламу викладені у Священній книзі — Корані (араб. ап-Куран — читання, точніше, декламація вголос підготовленого тексту, подібно до словосполучень «читати лекцію», «читати вірші», «читати нотацію»), Коран — збірка проповідей Мухаммада. Остаточно його було укладено впродовж кількох десятиліть після смерті Пророка при халіфі (букв, заступник Пророка) Османі (644-656).

Текст Корану написаний римованою прозою і складається з 114 сур (глав) і понад 6200 віршів —

айатів.

За змістом Священна книга мусульман схожа на священні писання багатьох народів, крім віронавчальних настанов і культових розпоряджень, вона регламентує сімейні, майнові та інші відносини. Водночас, має Коран і свої особливості.

Аналогом Святого Переказу в ісламі є Суна (араб, звичай, приклад). Суна — це збірка священних переказів (ха-дисів) про життя, чудеса та повчання Пророка Мухаммада. Вона була в основному складена в IX ст. мусульманськими богословами. Дотепер не всі мусульмани визнають авторитет Суни, а ті, хто її вшановує, запевняють: якщо Суна може обійтися без Корану, то Коран не може обійтися без Суни.

В Корані чітко названі основні положення мусульманського віровчення і перераховані п'ять «стовпів» культової практики ісламу.

Віровчення ісламу

Віровчення ісламу ґрунтується на таких основних положеннях:

І. Віра в Аллаха, доведена до логічно завершеного монотеїзму. Аллах (араб. ал-Ілах — божество) —Бог єдиний, вічний, мудрий і всемогутній, всемилостивий. Аллах — і Творець усього сущого, і верховний суддя, чудово обізнаний з усім, що відбувається у світі (57:1-6, 112:1 -4 та ін.).

1.  Віра в надвічність Корану, списки якого споконвіку існували на небесах. Потім вони були перенесені ангелом Джибраїлом від престолу Аллаха на найближче до землі небо, а уже звідти його зміст протягом 22 років передавався Пророку Мухаммаду починаючи з 610 року за християнським календарем.
2.  Віра в Пророка Мухаммада, що доніс до правовірних слово й волю Аллаха.

Узагалі релігійний закон, дарований людям за допомогою пророцтв, почався з Нуха (бібл. Ной) й Ібрагіма (бібл. Авраам), який через свого первістка Ісмаїла (бібл. Ізмаїл — син Авраама) є прабатьком всіх арабів, а через другого сина Ісхака (бібл Ісаак) — прабатьком євреїв. Потім пророчий дар був дарований Мусі (Мойсееві), відзначеному особливим одкровенням. Цей закон намагався відродити в його первозданній чистоті пророк Іса (Ісус). В остаточному підсумку останнє, і через це найправильніше з пророцтв, було дароване «печаті пророків» — Мухаммаду, що міг не тільки одержувати одкровення, а й витлумачувати їх.

1.  Віра в загробну віддяку. Треба сказати, що поняття добра і зла, відповідно до яких буде визначатися загробна доля кожної конкретної людини, в ісламі відрізняються від трактувань в інших релігіях. Іслам вважає гріхом не природні бажання людини, а лише їх надмірне задоволення.
2.  Віра в божественне приречення. Ця віра випливає з віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі (36:11), і є зворотною стороною вірив загробну віддяку.

6.3. «СТОВПИ» КУЛЬТОВОЇ ПРАКТИКИ ІСЛАМУ. ШАРІАТ

Культова практика ісламу

•  Проголошення першого і найважливішого положення символу віри, тобто короткого викладу основних догматів релігії, — аш-шахади, що говорить: «Немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланець Аллаха». Тому триразове проголошення шахади перед духовною особою складає ритуал прийняття ісламу. Крім того, шахада входить у безліч молитов і азан — заклик до неї, що лунає п'ять разів на день.
•  Ритуальна молитва (араб, ас-салят. перс, намаз) — обов'язкова п'ятикратна молитва: на зорі, опівдні, вдень, на заході, перед сном, що читається в індивідуальному порядку, рідше колективно.

Власне молитва являє собою кілька повторюваних циклів —ракатів (араб, ставати на коліна) — певної послідовності благочестивих поз і рухів з одночасним проголошенням відповідних священних формул. Залежно від часу дня молитва включає 2-4 ракати. Один ракат забирає не менше 5 хвилин.

Важливою особливістю ритуальної молитви є те, що в ній правовірні нічого не просять в Аллаха, однак вступають з ним у тісний духовний зв'язок. Мета намазу полягає в тому, щоб не дати мусульманину забути, що він належить не собі і навіть не своїм близьким, а Богові.

•  Піст (араб, ас-саум, перс, ураза), що розуміється як утримання від їжі, пиття, статевої близькості. Триває мусульманський піст цілий місяць, дев'ятий за місячним календарем (ЗО діб) — рамадан (перс, тюрк, рамазан).
•  Милостиня (араб, зак'ят, очищення) — обов'язковий щорічний податок, розмір якого сягає у середньому 2,5% від прибутку або майна.

В ісламі існує і різновид додаткової милостині— садака, що подається або у вигляді одиничного акту доброчинності, або у вигляді спокутної дії, наприклад, штрафу, що йде на благодійні цілі.

•  Паломництво (араб, ал-хадж) — відвідання «святих місць», у першу чергу Мекки, де треба кілька разів обійти навколо старовинної святині — Кааби (3:91). Вважається, що його має здійснити кожен повнолітній мусульманин за наявності фізичних і матеріальних можливостей. Тому, хто не може з тих чи інших причин піти у хадж самостійно, дозволяється відправити замість себе «заступника».

Хадж, у повному розумінні цього слова, здійснюється з 7 по 13-те число спеціально відведеного для цього місяця за арабським календарем (зу-л-хіджжа) і включає кілька обрядів.

Той, хто здійснив хадж, отримує почесний титул хаджі і право на носіння особливого головного убору — зеленої чалми. У день Страшного суду хаджі зможе заступитися перед Аллахом за 400 своїх рідних і близьких.

За останні 70 років Мекку і Медину відвідало понад 3 млн. чоловік, з них більше 2 млн. побувало там у 2002 році.

До п'яти «стовпів» ісламу іноді додають шостий — «священну війну» — джихад (араб, зусилля, боротьба за віру). Звичай «священної війни» походить з епохи раннього ісламу, коли тривала безперервна війна, пов'язана з розширенням «світу ісламу».

Релігійні заборони

Крім п'яти зазначених «стовпів», правовірні мусульмани повинні дотримуватися менш значних розпоряджень і заборон. До їх числа належать такі:

1.  Сувора заборона робити зображення Бога, а також взагалі зображувати живих істот.
2.  Заборона споживати свинину, м'ясо падла або пити кров
3.  Заборона вживати спиртні напої.

Заборона грати в азартні ігри. Є відомості, що мекканці зловживали і тим, і іншим, відволікаючись від сумлінного виконання релігійних обов'язків: п’яний не здатен належним чином зробити намаз, а азартний гравець може про нього й зовсім забути. Коли ж умовляння своїх послідовників Пророком не подіяли, довелося накласти сувору заборону. Ця заборона дотепер зберігається у вигляді відповідних статей карного законодавства багатьох арабських країн.

5. Заборона стягувати відсотки і займатися лихварством (ріба), через яку банкам в арабських країнах доводиться задовольнятися «комісійними».

Найважливішими обрядами в ісламі слід вважати обрізання і жертвопринесення.

Шаріат

Невіддільною частиною релігійно-культової системи ісламу є шаріат.

Шаріат (араб, аш-шаріа, букв, прямий, правильний шлях, розпорядження, законоположення) — зведення норм моралі, права, культових розпоряджень, що регламентують усе суспільне й особисте життя мусульман. Більшість розпоряджень шаріату мають загальний характер і визначають основні принципи ісламського законодавства. Разом з тим у ньому можна зустріти і конкретні юридичні норми, особливо щодо ритуальної практики. Норми шаріату і сьогодні діють у багатьох арабських країнах.

6.4. ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ

Релігійна організація ісламу

Релігійна організація ісламу помітно менш централізована, ніж церковна організація в християнстві. Основу релігійної організації мусульман складає громада віруючих — умма. не тільки духовним, а й політичним керівником якої є імам

Чоловік вважається в ісламі вищим за жінку «за ступенем своєї гідності» (2:228), тому юридичні й майнові права останньої обмежені: при розподілі спадкоємного майна чоловік одержує частину, що дорівнює часткам двох жінок (4:175), у суді свідчення двох жінок замінюють свідчення одного чоловіка (2:282), грошовий штраф за вбивство жінки вдвічі менший, ніж за вбивство чоловіка.

Коран визнає право на існування як конфесіональних меншостей євреїв і християн за умови сплати ними особливого податку і визнання свого підлеглого становища щодо мусульман (9:29).

Релігійним центром, місцем проведення культових заходів є мечеть (араб, масджид). Забезпечення проведення обрядів лежить на муедзинах і проповідниках — хатібах. При головних регіональних культових будинках існує цілий розгалужений штат служителів. Важливою офіційною особою в мусульман є муфтій. Так називається знавець шаріату, що має право давати тлумачення його основних положеннь і приймати обов'язкові рішення зі спірних питань. Зараз у кожній ісламській країні є верховний муфтій, який здійснює релігійний контроль над діями уряду. У країнах СНД так прийнято називати глав мусульманських громад у межах великих територій

При мечетях створюються школи — мектебе, у яких викладають мулли (араб, маула), що є в ісламі одночасно і служителями культу, і наставниками дітей. При великих мечетях існують аналоги православних духовних академій — медресе, де улеми готують майбутніх священнослужителів, богословів і правників.

В ісламі, на відміну від інших світових релігій, немає чіткого розподілу на мирян і духівництво, не існує також і інституту чернецтва, навіть проповідь індивідуального або колективного аскетизму, не вітається.

Певним винятком з цього правила може вважатися хіба що суфізм (араб, суф — вовна, суфій — людина, одягнена у грубий вовняний одяг аскетів), представники якого закликали зовсім відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Богові. Суфії створили власні братства, що нагадують ордени християнського чернецтва. По всьому ісламському світові братства суфіїв побудували спеціальні будинки для мандрівних суфіїв — дервішів (перс, бідняк).

Послідовники шиїзму (араб, аш-шиа — прихильники) вважали, що главою мусульман — імамом — може стати тільки кровний родич Мухаммада, тому що саме на нього може зійти божественна благодать, яка осяяла засновника ісламу. На думку шиїтів, таким був Апі ібн Абу Таліб — двоюрідний брат Пророка, який одружився з його дочкою Фатимою, четвертий «праведний» халіф (656—661). Після загибелі Алі від руки вбивці шиїти вважали, що влада повинна перейти до онуків Пророка — Хасана й Хусейна. Але доля нових імамів виявилася такою ж трагічною — вони загинули у боротьбі за владу.

Ці три перші імами поклали початок династії шиїтських імамів. Хоча вони не мали реальної політичної влади, проте вважалися духовними лідерами шиїтської громади в різних країнах. Імамат (верховна релігійна влада) переходив з покоління в покоління серед нащадків перших трьох імамів. Останнім, дванадцятим, імамом став у XII ст. нащадок Пророка також на ім'я Мухаммад. Раптово цей імам безвісти зник за таємничих обставин. Тоді й виникло вчення про «схованого імама», якого Аллах сховав до певного часу в недосяжному місці. Він може повернутися на землю в призначений час і відновити справедливість. Ніхто не знає, коли це відбудеться. Шиїти шанують схованого імама як свого єдиного главу, і всі шиїтські керівники, вищі духовні наставники (наприклад, аятоли в Ірані) вважаються представниками «схованого імама».

У шиїтських імамах живе передана від Мухаммада «пророча душа». Імам Алі одержав пророчу душу від самого Аллаха, і тому шиїти не визнають Суну, а мають власні перекази (хабар, або ахбар), що включають у себе мудрі висловлювання імама Алі, свідчення про його життя і вважають їх авторитетним джерелом шиїтського віровчення.

В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії складають меншість (менше чверті від загальної кількості мусульман), але вони дуже активні і значно впливають на мусульманський рух не тільки на Сході. Шиїзм поширений переважно в Ірані й Іраку, Лівані, Ємені, Бахрейні, Азербайджані.

Сунізм

Сунізм — це ортодоксальний напрямок в ісламі. Суніти відрізняються від шиїтів тим, що за їх уявленнями Суна — це одне з джерел мусульманського віровчення і права поряд з Кораном. Сунізм також відрізняється і ставленням віруючих до спадковості верховної і духовної влади — халіфа-імама. Світського і духовного главу мусульман повинні обирати члени громади. Точніше кажучи, ніяких всенародних виборів в арабському світі ніколи не існувало, обрання завжди відбувалося у вузькому колі осіб, наближених до Пророка або його спадкоємців, а мусульманській громаді належало підтвердити доконаний факт. Але навіть таким «недемократичним» (на наш погляд, зрозуміло) способом людина могла стати халіфом не завдяки походженню, а завдяки власним здібностям.

Суніти наполягають на тому, що саме вони точно слідують Корану, вказівкам Мухаммада і його сподвижників. Оголосивши себе послідовниками «істинної віри», суніти розглядають усіх іновірців як «заблудлих». Сунізм поділяється на чотири релігійно-правові школи (мазхаби) — ханіфіти, шафїїти, малікіти і ханбаліти. Усі сунітські мазхаби вважаються правовірними, рівноправними, і тому мусульмани можуть дотримуватися кожного з них.

У середовищі ханбалітів склався ваххабізм, що виник у середині XVIII ст. в Аравії на основі вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба. який проповідував суворе дотримання монотеїзму, відмову від поклоніння святим людям і місцям, очищення ісламу від нововведень і повернення до початкової чистоти. Послідовники цього «ісламського протестантизму» завжди відрізнялися надмірним радикалізмом у визначенні засобів своєї боротьби; свого часу вони спробували розтрощити Чорний Камінь Кааби як язичницький пережиток.

Іслам в Україні

Центром ісламу в Україні протягом усієї її історії залишався Крим. У 1242 р. татаро-монголи завоювали півострів: Крим увійшов до складу Золотої Орди, де у XIV ст. поширився іслам як офіційна релігія.

У XV ст. у зв'язку з розпадом Орди, в.Криму виникло Кримське ханство, яке наприкінці століття підпало у васальну залежність від Османської імперії.

Мусульмани Криму належать до сунітського напрямку

Окрім Криму, в XIX — на початку XX ст. мусульманські громади з'явились у багатьох містах України. Переважно це були десятки тисяч економічних мігрантів з волзьких татар, залучених для роботи в швидко зростаючій важкій промисловості, а також політичні репатріанти з Кавказу, де кілька десятків років тривала жорстока війна за незалежність.

Іслам сьогодні

Значення ісламу й арабської цивілізації та їх взаємини з християнською європейською цивілізацією завжди визначалися тією роллю, що відіграв Близький Схід у соціокультурній історії людства: він був певним культурним джерелом, де Захід знаходив ті культурні елементи, яких йому бракувало.

Якщо процес культурного синтезу був ззовні непомітним, політичні взаємини між мусульманами і християнами завжди складалися непросто. Про це свідчать зіткнення двох світів у XI—XIII ст. у часи Хрестових походів, наступ Османської імперії на Європу, що тривав до кінця XVI ст., і контрнаступ зміцнілого Заходу, що закінчився наприкінці XIX — початку XX ст. падінням Османської імперії, виникненням на її території багатьох європейських держав і європеїзованої Туреччини, конфлікт між підтримуваним Заходом Ізраїлем і арабським світом протягом усієї другої половини XX ст.

У світі ісламу в останні десятиліття дедалі впливовішою стає фундаменталістська орієнтація, що пропагує повернення до справжніх ісламських цінностей часів Мухаммада і перших пророків. Представники фундаменталізму виступають також з ідеями «панісламізму» — різкого посилення ролі ісламу в економічному, політичному, духовному житті народів, що традиційно входили в поширення ісламу, і розширення сфери впливу цієї релігії на інші народи і держави.

Активізація радикальних ісламістських рухів у 1990-2000-х років пояснюється не релігійними, а культурними, психологічними та геополітичними чинниками. Ідеться про швидке просування глобалізації, яка для багатьох мусульман тотожна американізації. У першу чергу вона загрожує традиційному ритму життя, матеріальному добробуту та привілейованому соціальному становищу міського середнього класу — дрібних підприємців, торговців, лікарів, інженерів, держслужбовців, учителів. Представники цих професійних груп, на думку західних експертів, складають основу найвпливовіших ісламістських угруповань.

Тема 7. ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ

План викладу

1.  Основні вірування та культи давніх слов'ян

7.2 Історія Православної церкви в Україні

•  Українська греко-католицька церква
•  Сучасна релігійна ситуація в Україні
•  Конституційно-правові гарантії свободи совісті й релігії в Україні

1.  ФЕНОМЕН ЯЗИЧНИЦТВА. ОСНОВНІ ВІРУВАННЯ ТА КУЛЬТИ ДАВНІХ СЛОВ'ЯН

Історія релігії в Україні виразно поділяється на два основних періоди: дохристиянський і християнський. Перший період прийнято називати ще язичництвом

У релігієзнавстві під «язичництвом» розуміють таке.

Язичництво — різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (зазвичай, світових релігій)

Хронологічні рамки язичництва надзвичайно широкі —своїм корінням воно сягає в кам'яний вік, а його пережитки можуть зберігатися до XIX — початку XX ст.

Язичництво давніх слов'ян саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це — слов'янський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний.

Основу язичницьких вірувань давніх слов'ян складали різноманітні природні культи. Слов'яни обожнювали ліси, ріки й інші водойми, гори, каміння або безпосередньо, або заселяючи їх особливими духами. Природні культи давніх слов'ян можна розділити на чотири: культ води, культ лісів і дерев, культ предків, культ злих сил.

Поява пантеону богів у слов'янському язичництві стала наслідком його тривалої еволюції. Найбільше нам відомо про богів, які вшановувалися у X ст. — напередодні хрещення Русі.

1.  ІСТОРІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ

Проникнення християнства

У знаменитій «Повісті минулих літ» розповідається про те, як першим приніс в Україну благу звістку християнської віри апостол Андрій у середині І ст. н. є. Він благословив дніпровські кручі та гори, де тепер розташований Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору. Ця легенда свідчила про нібито одночасний початок київського і візантійського християнства.

....Насправді ж проникнення і поступове поширення християнства в Україні було результатом тривалого процесу, що зайняв без малого ціле тисячоліття. Зовнішньою стороною цього процесу були досить інтенсивні торгово-економічні зв'язки України з найбільш розвинутою на той час державою світу —

ізантійською імперією. Внутрішньою стороною процесу християнізації була поступова еволюція у напрямку монотеїзму язичницьких поглядів давніх слов’ян.

Через особливості географічного розташування Русі між Європою й Азією для неї існував досить широкий релігійно-цивілізаційний вибір. Теоретично Русь могла б обрати одну з трьох монотеїстичних релігій, що сповідували її близькі і далекі сусіди' іслам — Волзька Булгарія, іудаїзм — Хазарський каганат, східне християнство — Візантія, західне — Німеччина. Хрещення Русі пояснювалося необхідністю розв'язування для князя Володимира найважливішого внутрішньополітичного завдання — об'єднання під власною владою великої кількості різних племен. Візантійське християнство практично ідеально підходило в цьому разі не тільки тому, що мало універсальний характер і було прийнятним для всіх людей, незалежно від кольору шкіри, мови тощо. У ньому був дуже розвинутий принцип цезарепапізму — тобто панування світської влади над духовною.

Перші відомості про поширення християнства на Русі відносяться до IX ст., а масове хрещення, згідно з літописним повідомленням, відбулося 988 року. Відтоді розпочинається історія Православної церкви. Вона налічує тисячу років. Історія Православної церкви на Русі починається з формування власної церковної організації — Київської митрополії на чолі з митрополитом. У канонічному відношенні Православна церква в Давній Русі тривалий час перебувала в залежності від Константинопольської патріархії. З більш як 20 київських митрополитів з 988 по 1240 роки тільки двоє були русичами, поставленими без благословення константинопольського патріарха.

Становище Української православної церкви змінилося після 1654 році, коли Україна проголосила про свій перехід під владу Московської держави. Московську патріархію не влаштовувало існування незалежної Київської митрополії. У 1686 році константинопольський патріарх Діонісій під тиском Москви і турецьких візирів, через політичну кон'юнктуру тимчасово зацікавлених у мирі з нею, змушений був надати Українській церкві відпускну грамоту.

Позиції Православної церкви докорінно змінилися в Україні, як і в Радянському Союзі в цілому, після встановлення Радянської влади. Юридичною основою взаємовідносин між Радянською владою і церквою став Декрет Раднаркому «Про відокремлення Церкви від держави, а школи від Церкви», майже без змін ратифікований більшовицьким урядом України 19 січня 1919 року

7.3. УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА

Становлення УГКЦ

Українська греко-католицька церква веде відлік своєї історії з 1596 року, Брестського церковного собору, який проголосив злуку Православної церкви в Україні з Римо-Католицькою церквою.

Після розділення Речі Посполитої між Росією, Австрією та Пруссією 1775-1796 роки майже всі уніатські єпархії опинилися на землях, підвладних Російській імперії. Царський уряд доклав надзвичайних зусиль, аби приєднати ці єпархії до Руської православної церкви, як це було століття тому щодо Православної церкви в Україні.

Становище Уніатської церкви на землях, підпорядкованих Австрійській імперії, виявилось значно кращим. З часом сюди переходить центр її діяльності. Австрійський уряд проводив стосовно Католицької та Уніатської церков політику рівнорядності. Щоб відрізнити одну від одної, все частіше почали вживати назву «греко-католицька». У 1807р папською буллою було встановлено Галицьку митрополію з правами Київської уніатської митрополії. Протягом усього XIX ст. Галицька митрополія процвітала. Найбільше зростання і цілковита українізація ГКЦ припадає на митрополитування Андрея Шептицького (1901-1944).

Після повернення на західноукраїнські землі, визволені від фашистської окупації, Радянська влада відразу взялася за винищення Уніатської церкви.

Греко-католицька церква в Україні змушена була піти у підпілля, стати «катакомбною». Однак багато послідовників УГКЦ набули вигляду «криптоуніатів», тобто прихованих прибічників греко-католицизму. Вони відвідували православні храми, але зберігали специфічну уніатську ментальність і наполягали на традиційних для себе богослужбових і обрядових формах. Вихідці із Західної України почали дедалі інтенсивніше посідати єпархії РПЦ у Центральній, Східній і Південній Україні та за її межами.

Сьогодні релігійна мережа УГКЦ повністю відновлена на рівні 1930-1940-х років — періоду її найвищого розвитку. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні.

7.4. СУЧАСНА РЕЛІГІЙНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Православні церкви в сучасній Україні

Зараз в Україні діють:

1.  Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), що перебуває під духовною опікою глави українських церков в Америці і в діаспорі митрополита Костянтина (Багана), предстоятель — митрополит Мефодій (Кудряков).
2.  Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ-КП), її очолює патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет (Денисенко).
3.  Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ-МП), очолювана митрополитом Київським і всієї України Володимиром (Сабодан).

Діяльність Православних церков в Україні станом на 1 січня 2005 р. характеризується такими даними:

УАПЦ має 1209 релігійних організацій (702 священики). Церква має 7 місій, п’ять монастирів, 361 недільну школу і 7 періодичних видань;

УПЦ-КП нараховує 31 єпархію, 3639 релігійних організацій (2693 священнослужителів). Вона має 36 монастирів з 198 ченцями, 16 духовних навчальних закладів (1352 слухачів), 24 місії і 8 братств, 31 періодичне видання та 1092 недільні школи;

УПЦ-МП складається з 36 єпархій, в яких діють 10 689 громад віруючих, які обслуговують 8936

кліриків.

Церква налічує 158 монастирів (4150 ченців і черниць), 15 духовних навчальних закладів (4413

слухачів), 106 періодичних видань, 3879 недільних шкіл та 36 братств,

Римо-католицька церква в сучасній Україні (РКЦ) 16 січня 1991 р. Папа Іоанн Павло II відновив діяльність римо-католицьких дієцезій в Україні і призначив єпископів у Львові, Кам'янці-Подільському й Житомирі. Українська держава встановила дипломатичні відносини з Ватиканом у 1992 р.

За останні три роки (2005-2008) цифри щодо кожного показника перелічених релігійних конфесій зросли хіба що на декілька десятків пунктів, а щодо Української автокефальної православної церкви, навіть, дещо зменшилися.

Протестантизм в сучасній Україні

На сьогодні протестантизм є, на наш погляд, найдинамічнішою конфесією, вплив якої на релігійне життя в Україні й надалі зростатиме. Водночас, незважаючи на те що за роки існування незалежної України основні протестантські течії зросли в 3-5 разів, тобто більш швидкими темпами, ніж православні, їхня питома вага змінилась несуттєво.

Особливість сучасного українського протестантизму — набуття ним все більш національно визначених рис. Протестантизм дедалі частіше розглядає себе як невіддільну складову релігійної історії українського народу, його загальної культури. У багатьох історико-біблійних публікаціях основну увагу приділяють простеженню національних рис українського протестантизму, його особливостей порівняно із «західним братством».

Відкриту позицію займають протестантські церкви і деномінації України у міжконфесійному житті.

Вони не втручаються у внутрішньоцерковні проблеми інших конфесій, не виявляють нетерпимості до нових релігійних утворень, прагнуть уникати будь-яких зіткнень на конфесійній основі, послідовно обстоюють позицію ідейного плюралізму і діалогу з усіма релігіями Чисельність різних протестантських течій станом на 1 січня 2007 р. характеризувалася такими показниками: баптистів налічувалося понад 2800 громад, адвентистів — понад 1030, п'ятидесятників — понад 2300.

Міжконфесійні конфлікти в сучасній Україні

Релігійні організації, за поодинокими винятками, намагаються не долучати державні органи влади до вирішення внутрішніх непорозумінь. Однак не можна не помічати деякі «лінії напруги», що пролягають між:

1.  трьома Православними церквами;
2.  Православними церквами, з одного боку, і Греко-Католицькими громадами і Римо-Католицькою церквою — з іншого;
3.  «традиційними» церквами (включаючи Православну, Греко-Католицьку, Римо-Католицьку, а також протестантські деномінації) і нетрадиційними релігійними організаціями.

7.5. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ СВОБОДИ СОВІСТІ И РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ

Релігійне законодавство України

Нормативно-правовою осноцою забезпечення релігійної свободи в Україні є статті 11,24 та 35 Конституції України, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (1991), зі змінами і доповненнями. Законодавство України повністю відповідає засадничим принципам релігійної свободи, викладеним у нормах міжнародного права і релігійному законодавстві інших країн. Специфічною особливістю українського релігійного законодавства є розширене трактування принципу релігійної свободи — одночасно як свободи сповідування будь-якої релігії, так і права не сповідувати ніякої. На сьогодні це формулювання забезпечує правові гарантії свободи совісті для майже половини дорослого населення України, яке відносить себе до різних категорій невіруючих і за своєю питомою вагою є чи не найбільшим у світі.

Зміст релігійного законодавства України

Релігійне законодавство України (як і законодавство інших пострадянських республік) встановлює такі базові принципи ставлення до релігії й церкви:

•  Свобода совісті, релігії.
•  Гарантії рівності особи перед Законом, незалежно від її релігійних переконань, релігійних організацій, конфесій між собою.
•  Забезпечення прав релігійних меншин.
•  Відокремлення церкви від держави.

У свою чергу, принцип відокремлення церкви від держави означає:

1.  Невтручання держави у внутрішні церковні справи (у зміст віровчення, обрядів, церемоній (1); в систему управління церквою, її ієрархію (2); у підлеглість іншим релігійним центрам (3); у фінансові витрати (4); у навчально-виховну діяльність у духовних навчальних закладах (5)).
2.  Відсутність представництва релігійних організацій у державних органах влади, права законодавчої ініціативи.

Законодавчі обмеження щодо релігії в Україні

1.  Невтручання у функціонування системи судочинства.

Обмеження свободи совісті та релігії встановлюються у таких сферах:

У царині політичної діяльності. Згідно зі ст. 5 відповідного закону України релігійні організації не мають права брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади. Водночас священнослужителі мають право нарівні з усіма громадянами на участь у політичному житті. На виборах 2002 р. було висунуто кандидатами у Ради всіх рівнів 345 священнослужителів.

У сфері міжнародних зв'язків. Згідно зі ст. 14 Закону України іноземці можуть займатися проповіддю релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів лише в тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули в країну і за погодженням з відповідними державними органами. За даними цих органів, до речі, іноземні місіонери скоюють 1/2 всіх порушень релігійного законодавства України.

У царині освіти. В останньому випадку діє принцип відокремлення релігії від освіти, встановлений ст. 35 Конституції України, ст. 6 Закону України «Про свободу совісті...», ст. 6,8,9 Закону України «Про освіту». Згідно з цим принципом освіта в Україні «носить науковий, світський характер». Проте релігійні організації

мають право створювати для релігійної освіти дітей, дорослих навчальні заклади і групи, а також провадити навчання в інших формах, використовуючи для цього приміщення, що їм належать або надаються у користування (ст. 6). Громадяни, які навчаються у середніх і вищих духовних навчальних закладах, користуються правами і пільгами, встановленими для учнів і студентів бюджетних навчальних закладів (ст 11). Згідно зі ст. 20 священнослужителі мають право брати участь у навчально-виховному процесі в школах, надавати педагогам консультативну допомогу. При цьому накладаються обмеження: знання, що їх надає священик, повинні мати інформаційний характер, в школі не можна практикувати релігію, здійснювати обряди. На цій підставі у більш як 80 % шкіл Львівської області викладалися «Основи християнської моралі».

Проте у питанні стосунків між релігією та освітою українське законодавство виглядає значно поміркованішим за європейське і за законодавство інших пострадянських республік, які припускають можливість організації релігійного навчання у державних закладах освіти за бажанням батьків та учнів. На сьогодні це питання остаточно не врегульоване.

Однією із невіддільних конституційних гарантій забезпечення свободи совісті та релігії в Україні є право на альтернативну (невійськову) службу Воно вперше було встановлене ст. 2 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» (1992) і затверджене у ст. 35 Конституції України. Згідно з нею цю службу проходять у тому разі, «якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина». Альтернативну службу громадяни проходять на державних підприємствах, в установах та організаціях соціального забезпечення, охорони здоров'я та навколишнього середовища, а також у сфері комунального, сільського господарства тощо. її тривалість дещо більша за термін чинної військової служби — 18-27 місяців. Загалом уже здійснено понад 20 призивів, якими скористалися понад 12 тис. осіб. Причому з 1992 р. кількість молодих людей, які обирали альтернативну службу у кожному призиві, невпинно зростала: від кількох сотень до кількох тисяч. Це свідчить про те, що альтернативна військова служба стала вже звичайним явищем, хоча у сусідній РФ проблема альтернативної військової служби досі не розв'язана.

Регулярно відбуваються зустрічі Президента України з главами релігійних конфесій. Утворено Всеукраїнську Раду церков та релігійних організацій. Вона є представницьким міжконфесійним консультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах. Схожий орган — Національна Рада церков у США — довів свою корисність, хоча його функції дещо відмінні від функцій української Ради. У цілому ставлення релігійних організацій до української держави характеризується, так би мовити, доброзичливим нейтралітетом.

Досягнутий рівень свободи совісті та релігії в Україні, ступінь демократичності державно-релігійних відносин нині визнаються світовою спільнотою. Недарма Україна не згадується серед країн-порушниць у щорічних звітах про стан релігійної свободи, які Держдепартамент США оприлюднює з 1998 р.

Тема 8, НОВІ РЕЛІГІЙНІ РУХИ

План викладу

1.  Нові релігійні рухи: характерні риси і класифікація

•  НОВІ РЕЛІГІЙНІ РУХИ: ХАРАКТЕРНІ РИСИ І КЛАСИФІКАЦІЯ

Поняття НРР

Нові релігійні рухи (НРР) називаються так не тільки тому, що їхнє піднесення припадає на другу половину XX ст. (адже деякі з них мають тривалу історію), а тому, що за своїм віровченням, культовою практикою та формами релігійної організації суттєво відрізняються від «традиційних» релігій.

Згідно з останніми статистичними даними до прихильників НРР зараховують себе 160 млн. людей! Достатня кількість інформації є тільки про ЗО НРР, постійно оновлюються відомості про понад 200 НРР. Загалом у світі кількість нетрадиційних релігійних організацій вимірюється п'ятизначними цифрами, позаяк абсолютна більшість з них — одиничні нечисленні групи сектантського типу.

Феномен «нових релігійних рухів» є не стільки наслідком глибокої всеохопної кризи сучасної цивілізації, скільки наслідком її перетворень. Європейська цивілізація, яка з часів Просвітництва взялася за трансформацію самої себе внаслідок розвитку науки і техніки, загальної освіти'та удосконалення моралі, зрештою створила якісно нове, «сучасне», суспільство. Релігія, представлена «традиційними» конфесіями, яка через догматичність віровчення та канонічність культу є дуже консервативною соціальною одиницею, відразу не змогла пристосуватися до цього стану й досі із тривалим запізнення реагує на швидкоплинні соціально-економічні та політичні зміни у світі. Замість наслідування мінливих умов життя конфесії продовжують сповідувати необхідність прилучення якомога більшої кількості людей до вічних божественних цінностей.

Поширенню НРР в Україні сприяє руйнація колишньої комуністично-атеїстичної ідеології і втрата у зв'язкуз цим тих цінностей, що були створені на її основі. Натомість зв'явилася духовна порожнеча, яку одразу не встиглизаповнити традиційні релігійні організації.

Ознаки НРР

Усі нові релігійні утворення мають деякізагальні елементи.

По-перше, НРР об'єднує уявлення про засновника організації як про людину, що відкрила або якій відкрилася нова абсолютна істина. Володіння таким новим знанням робить ці релігійні утворення «святими», невизнаною, але «істинною елітою» світу.

По-друге, багато представників НРР уважають, що епоха, яка передувала заснуванню організації, була часом блукань, помилок і страждань. Сучасна епоха обов’язково розцінюється як «перехідна», коли істина вже відкрилася, але ще не перемогла, як час боротьби сил зла і добра, що має земний відповідник у боротьбі послідовників нової релігії з їхніми суперниками в навколишньому світі.

По-третє, кожнен із НРР переконаний у неминучості перемоги «істини», що йому відкрилася. Тому тут обов'язково присутнє уявлення ніби, що світ незабаром буде радикально змінено в результаті остаточної перемоги сил добра. Невіруючі або ті, хто не належать до НРР, будуть знищені (або не воскреснуть) чи будуть

підкорені віруючими, які залишаться єдиними мешканцями нового перетвореного світу.

Однак у різних НРР цей елемент віровчення практично застосовується по-різному.

Одні НРР налаштовані по-екстремістськи. Вони пропагують і прямо провокують очікування «кінця світу», і тому вимагають радикальної зміни способу життя від своїх послідовників Ті повинні залишити роботу, родину, відписати своє майно на користь релігійної організації. Відомі кількаразові випадки масового самогубства членів деяких нетрадиційних сект заради «остаточного звільнення».

Інші НРР проектують суспільні перетворення настільки ж глобального масштабу, але за умови їх поступового здійснення в міру повної зміни особистості. Скажімо, «світовий план» «Товариства трансцендентальної медитації» передбачає умиротворення світової цивілізації, її рятування від голоду, хвороб тощо, після прилучення до медитативної практики 10% людства.

Більша частина НРР, щоправда, орієнтована на пристосування до сформованого в цей момент суспільного ладу й укладу життя. Вони не пропонують занадто радикальних проектів суспільних реформ, зате обіцяють своїм прихильникам підвищити ефективність їх трудової діяльності, усунути складності в міжособистісному спілкуванні, поліпшити матеріальне і соціальне становище. Особливо вирізняються в таких обіцянках сайентологи.

По-четверте, культ у нових організаціях має переважно колективний характер, може використовуватися техніка психологічного маніпулювання, психотерапія, особлива увага приділяється новачкам, їх адаптації в групі (наприклад, у Москві кількість госпіталізованих серед послідовників секти «АУМ Синрикьо» з важкими психічними захворюваннями склала 11 людей, і зафіксовані два випадки самогубства).

По-п'яте, нові релігії і їхні керівники завжди відрізнялися й відрізняються в наші дні схильністю до фанатизму й ненавистю до іновірців. Усі вони перебувають в опозиції до офіційних церков.

По-шосте, практично всі неорелігії зацікавлені у залу-\ ченні нових прибічників, провадять активну місіонерську діяльність. Причому найжорсткіші й офіційно засуджені

і заборонені секти часто зовні видають себе за гуманні й привабливі, всіляко підкреслюють свою доброзичливість до нових членів, відразу надають їм благодійну підтримку тощо. Насправді тут діє відома методика групового впливу «бомбардування любов'ю». її мета — створити таку штучну атмосферу доброзичливості на контрасті із сірою повсякденністю, аби в нововерненого з'явився психологічний потяг до спілкування тільки в межах самого культу.

НРР надзвичайно багато, всі вони різні за походженням і віровченням, тому їхня класифікація може бути досить умовною. Але для зручності викладу матеріалу ми поділимо їх на шість напрямів - неохристиянські, неоорієнтальні, синтетичні, сайєнтологічні, неоязичницькі, сатаністські.

Широке розповсюдження нових релігійних рухів у СІ1ІА та Західній Європі швидко викликало активну протидію. У середині 1970-х років з'явилися кілька суспільних організацій, які зустріли підтримку з боку громадськості, уряду, традиційних церков. Натомість секти вдалися до створення «батьківських комітетів» із діючих своїх членів, залучали пресу, органи державної влади, судові інстанції до захисту прав «релігійних меншин». Наслідком справжнісіньких «війн» 1980—1990-х років було те, що діяльність багатьох нових релігійних організацій хоча і не заборонена повністю, однак законодавчо суттєво обмежена.

8.2. НЕОХРИСТИЯНСЬКІ РЕЛІГІЙНІ ОБ'ЄДНАННЯ

«Свідки Єгови»

Неохристиянська релігійна організація «Свідки Єгови» виникла в 1870 р. у Пітсбурзі (штат Пенсільванія) із групи з вивчення Біблії, очолюваної Чарльзом Тейзом Расселом (1852—1916).

Назва організації походить з одного рядка книги пророка Ісаї, де сказано: «Ви свідки Мої, говорить Господь, та раб Мій, якого Я вибрав...» (Іс. 43:10). Вона остаточно ствердилася 1931 р.

І Біблія як Священна книга, і визнання Ісуса Христа як сина Єгови дають підставу «свідкам Єгови» вважати себе християнами. Основні християнські конфесії у зв’язку з помітними розбіжностями віровчень, як правило, розглядаютьїх як окрему нетрадиційну релігійну організацію.

Тема Другого Пришестя Христа і тисячолітнього Царства на землі є головною у вченні «свідків Єгови». Вониї проголосили, що цей прихід відкладений доти, доки вонич не Закінчать свою всесвітню проповідь, в якій попередять усі народи землі про небезпеку, що насувається. Разом з ’ дияволом проти Єгови будуть боротися всі світові релігійні організації, християнські, передусім, що символізуються Вавилонською блудницею (Апок. 17). Тому треба терміново «просвітити» якомога більшу кількість людей: адже всі, хто піде за дияволом проти «свідків Єгови», будуть знищені.

Діяльність свідків

Основна діяльність свідків спрямована на вивчення і пропаганду Біблії в невеликих групах і на зборах дослідників Біблії. Видаються програмові журнали «Вартова башта», «Пробудись!» (накладом 22 млн. примірників, 80 мовами), виходить безліч брошур і буклетів, присвячених популяризації Біблії. Великого поширення набули домашні семінари, на і яких свідки знайомлять тих, хто цікавиться, з біблійними, текстами і методикою вивчення Біблії.

«Свідки Єгови» не мають церковної організації й офіційної церковної ієрархії. Служба здійснюється на добровільних засадах, а керівниками і релігійними авторитетами виступає так зване мале стадо вірних і розсудливих рабів Єгови, що керує іншими членами громади. Поняття священства в них також відсутнє, кожен активний учасник культу іменується «служителем». Ті ж, хто цілком віддає себе роботі на організацію, звуться «провідними видавцями».

Слова Ісуса про те, що учні Його повинні бути «не від миру сього», ієговісти сприймають буквально. Членам організації категорично заборонено служити в армії, брати участь у спортивних іграх, голосувати на виборах, шанувати державний прапор і гімн, відзначати дні народження.

«Свідки Єгови» в Україні

В Україні «свідки Єгови» вперше з'явилися в західних регіонах у 20-х роках XX ст. Фундаторами перших ієговістських громад стали українці, які повернулися на Батьківщину з еміграції до СІІІА. Під час Другоїбоку влади зустрічали вони в Радянському Союзі. У 1951 р. спеціальною постановою Ради Міністрів СРСР, підписаною особисто И. Сталіним, діяльність «Свідків» була остаточно заборонена. Змушені кілька десятиліть діяти нелегально в умовах постійних переслідувань з боку влади, «свідки Єгови» створили чітко організовану й дисципліновану систему громад, підлеглих єдиному центрові, вели активну місіонерську роботу. Тільки в 1991 р. було вирішено, що їхня діяльність не загрожує закону й порядку, і «свідки Єгови» одержали право на офіційну реєстрацію.

За останніми даними, в Україні налічується приблизно 900 осередків «свідків», приблизно третина яких свідомо діє без державної реєстрації. Однак, за даними центрального проводу організації, ця кількість наближається до 1300. Нині «свідками Єгови» вважають себе 130 тис. українців, а ще 140 тис. є їх симпатиками Діяльність цієї організації зосередилася в центральних та східних районах нашої держави, де працює переважна частина єговістських місіонерів. Таким чином, за кількістю релігійних організацій і своїх послідовників «свідки Єгови» входять до десятки найпоширеніших конфесій України.

«Церква Ісуса Христа святих останніх днів»

«Церква Ісуса Христа святих останніх днів», або церква мормонів, виникла в першій половині XIX ст в США. її послідовники стверджують: церква носить ім'я Ісуса Христа тому, що віра в Нього є наріжним каменем її віровчення. Термін «святі» позначає тих, хто в повсякденному житті намагається слідувати прикладові Господа. Визначення «останніх днів» (смисловий переклад — «наших або нинішніх днів») уведено для того, аби відрізняти нинішніх послідовників від тих, хто був учнями Ісуса тоді, коли він жив на землі.

Засновник «Церкви Ісуса Христа святих останніх днів» -Джозеф Сміт молодший (1805—1844). У 1823 р. (за словами Сміта) йому було явлення ангела, який назвав себе Моронієм, сином Мормона — нібито пророка і літописця. Вісник повідомив Сміту, що він — Сміт — обраний для особливої місії, і тому йому відкривається таємниця золотих аркушів, на яких відбиті не відомі досі Писання, в яких міститься «вся повнота» Євангелія. Так, у 1830 р. вийшов у світ текст, що отримав назву «Книга Мормона». Для прихильників «Церкви Ісуса Христа святих останніх днів» він вважається богонатхненним і має авторитет нарівні з Біблією.

Згідно з ученням мормонів, мета життя людини — стати Богом, подібним до Отця, але досягти цієї мети можуть тільки мормони, що суворо виконують усі вимоги своєї церкви. Після Страшного суду представники вищої мормонської ієрархії стануть богами й отримають можливість діяти у власних світах. Мормони середньої руки перебуватимуть у Царстві блаженства. Умови вічного життя для дрібних грішників з числа немормонів мало будуть відрізнятися від нинішніх земних. Великі ж грішники потраплять у пекло.

Зібрання і служби мормонів

Зібрання і служби мормонів проходять у молитовних будинках або будь-яких тимчасових приміщеннях і мають достатньо відкритий характер. До числа «таїнств» мормони відносять хрещення, причастя, шлюб. Богослужіння в цілому нагадує протестантське і зводиться до проповіді, читання священних текстів і співання псалмів. Таїнство хрещення проводиться у вигляді одноразового занурення у воду. Але процес здійснення таїнств у мормонських храмах (ці храми доволі нечисленні — 50 на весь світ, але вражають розкішним оздобленням) залишаються прихованими завісою таємниці. Тому відвідання справжнього храму — велика честь для мормона, якої виявляються гідними лише незначна частина з них. Вважається: якщо ти не побував у храмі — марно згаяв життя.

Мормонські ритуали

Серед мормонських ритуалів особливий інтерес викликає таїнство так званого небесного шлюбу: через цю церемонію мормон одержує вічну дружину. Вважається, що, одержавши божественний статус, від цього шлюбу мормон породить на своїй планеті нове людство, щодо якого він буде в буквальному значенні Богом-Отцем. Ще один характерний мормонський обряд — хрещення померлих, які таким чином також стають мормонами і можуть розраховувати на задовільне існування наприкінці часів. У зв'язку з цим мормони збирають детальні відомості про своїх померлих родичів і знайомих. З 1992 р. мормони стали активно працювати з Архівними Управліннями Росії, Білорусі, України, Грузії, Вірменії з метою копіювання (мікрофільмування) архівних документів.

Мормонська громада

Мормонська громада організована за теократичним принципом з елементами західної демократії. Всесвітній центр церкви знаходиться в м. Солт-Лейк-Сіті, адміністративному центрі штату Юта (СІІІА). Тут здіймається головний мормонський храм, увінчаний шістьма вежами і позолоченою статуєю «ангела Моронія», який указав засновнику церкви місце, де захована книга Мормона. Очолює церкву мормонів президент, який одержує натхнення й одкровення від Бога стосовно керівництва всією церквою. Президент має двох найближчих радників, які утворюють Перше Президентство церкви. Наступний ступінь складається із Кворуму 12 Апостолів і Ради сімдесятників, які розробляють політику Церкви й здійснюють нею поточне управління. Членство в цих найвищих органах прижиттєве. Далі йде президентство території — керівний орган мормонської організації на великій території. Президентства поділяються на кола, кожне з яких налічує від 2000 до 4000 членів, філій, округів та груп (до 100 членів). У нових для церкви місцях уся поточна адміністративна робота зосереджується в місіях, основний обов'язок яких— поширення мормонізму.

Професійне священство відсутнє, посвяченими вважаються всі чоловіки, віком від 12 років, однак священство може бути «старшим» або «молодшим».

Мормони у світі й Україні

Обов'язком кожного члена громади є проведення місіонерської роботи і залучення до організації нових парафіян (причому існують планові нормативи, інструкції і форми звітності). Як правило, місіонерами стають молоді люди терміном на два роки, які попередньо проходять спеціальні курси. Один з основних місіонерських прийомів — «від дверей до дверей»: мормони парами обходять квартири, заохочують до розмов розмови на релігійні теми і роздають свою літературу.

Зараз «Церква святих останніх днів» налічує 12 млн. адептів і має щорічний прибуток у кілька мільярдів доларів (частково — за рахунок збору «десятини» зі своїх членів). 65 000 їхніх місіонерів працюють в усьому світі.

В Україні перші мормони з'явилися 1990 р. 9 жовтня 1990 р. у приміщенні Союзу письменників відбулися перші збори, місяц по тому — перше хрещення у водах Дніпра. Загалом у країні діє зараз 50 релігійних інституцій мормонів, які нараховують понад 7 тис. членів. Філії церкви відкрито у Харкові, Дніпропетровську, Макіївці, Одесі, Сімферополі, Львові. Організаційно вони підпорядковані двом місіям — Київській і Донецькій. Релігійне Управління знаходиться у Києві, у двох кроках від приміщення Держкомрелігії. Адміністративно українські мормони входять до складу президентства Центральної та Східної Європи. Президент церкви Ісуса Христа Святих останніх днів Гордон Хінклі у вересні 2002 р. відвідав Україну та мав зустріч з українськими мормонами у Палаці «Україна». Обіцяно будівництво храму в Києві (до речі, єдиного на території СНД).

8.3. НЕООРІЄНТАЛЬНІ РЕЛІГІЇ

Крішнаїти. Віровчення

Найвідомішою із сучасних неоорієнтальних організацій є «Міжнародне Товариство Свідомості Крішни» (МТСК— релігійна організація вайшнавів), які називаються також «Рухом Харе Крішна». Засновником цієї релігії є Бхактіведанта Свамі Прабхупада (1896—1977).

Учення крішнаїтів генетично пов’язане з індуїзмом. Крішнаїти вважають своє віровчення і культ органічним продовженням, сучасною інтерпретацією давнього ведичного вчення. Найшанованіший священний текст називається у них «Бгаг'авад-Ґіта, як вона є». За формою вона являє собою упереджений переклад «Бгагават-Ґіти», шостої книги визначної епічної поеми «Махабхарата», з авторськими коментарями й доповненнями.

Віровчення крішнаїзму, або релігії вайшнавів (відданих Богові), засноване на принципі монотеїзму, відповідно до якого існує єдиний абсолютний Бог, що виступає в різних проявах. За великою безліччю дій у Бога багато імен, але головне з них — Крішна. Інші боги сприймаються як аватари (втілення) Крішни. Такою аватарою виступає в крішнаїзмі й Ісус Христос.

Крішнаїти надають великого значення вченню про подвійну природу світу: духовну й матеріальну. Людина також являє собою істоту, яка складається з двох начал: духовного і матеріального. Духовне начало є основою людини: тіло — лише оболонка душі, і душа постійно змінює цю оболонку. Наслідуючи традицію ведичної релігії, крішнаїти стверджують, що душа здатна перевтілюватися в 8 400 000 форм життя. Ці перевтілення відбуваються за законом Карми і можуть тривати нескінченно.

Звільнитися від матеріального світу, розвинути в собі свідомість Крішни здатна кожна людина. Для цього вона має присвятити себе відданому служінню Богові. Це служіння лежить в основі бхакті-йоги.

Культ крішнаїтів

Бхакті-йога становить основу культової діяльності крішнаїтів. Один із важливих принципів, на яких базується культова практика крішнаїтів, полягає в самообмеженні людини. Крішнаїт має звести до мінімуму потреби матеріального тіла, щоб підняти свою свідомість на вищий рівень і зберегти час для духовної діяльності. Самообмеження містить у собі зречення від світського життя і всіх благ, які те пропонує людині.

Особливого значення крішнаїти надають медитації. Під час медитації людина цілком відчужується від цього світу і концентрується на любові до Бога. Виняткова роль під час медитації надається маха-мантрі (великій мантрі): «Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна, Крішна, Харе, Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама, Рама, Харе, Харе». З погляду крішнаїтів, мантра — це оспівування святих імен Бога.

Протягом дня крішнаїти повинні промовляти цю мантру 1728 разів!

Крішнаїти в Україні

Основними осередками релігійного життя крішнаїтів єхрами. При храмах, як правило, створюються проповідницькі(місіонерські) центри, де одержують систематично релігійну освіту й виховання «віддані», які прийшли в громаду. Після проходження навчання їх посвячують у вайшнави. УЬІ храми з адміністративного погляду самостійні. Світовий центр«Міжнародного Товариства Свідомості Крішни» знаходиться в Індії — у місті Маяпур у Західній Бенгалії. Організація видає півмільйонним накладом журнал «Назаддо божественності». Вважається, що в Індії нараховується не менше як 100 тис. активних членів МТСК, серед яких можна зустріти багато вельми поважних політиків,бізнесменів і вчених, у США — понад 50 тис, абсолюти абільшість із яких — молодь віком до 25 років, стільки ж людей щорічно відвідують у крішнаїтські релігійні заходи в Англії. У наші дні вони володіють власною радіостанцією«Радіо Крішналока». Частину коштів МТСК одержує зрізних фондів, а також від продажу своїх видань. Зауважимо, що прихильники «Міжнародного Товариства Свідомості Крішни» в Україні є найбільшою із неоорієнтальних течій. Протягом перших років XXI ст. релігійна мережа крішнаїтів стабілізувалася.

Перша заява на реєстрацію крішнаїтської громади в СРСР була подана в 1981 р., однак дозвіл Ради у справах релігій при Раді Міністрів СРСР було отримано тільки у 1988 р. У 1993 р. було створено Центр громад свідомості Крішни в Україні, зареєстрований державою 1995 р.

Крішнаїтські групи, 38 на 2003 р., діють майже в усіх великих містах України. Вони мають у своєму розпорядженні 13 культових споруд, 2 навчальні заклади із 170 слухачами, 2 періодичні видання. Крішнаїти твердять, що в Україні нараховується нині понад 300 священнослужителів, 120 учнів, близько 5 тис. активних парафіян.

В останні роки крішнаїти провадять широку пропагандистську кампанію для створення щодо себе сприятливої громадської думки. Так, стало традиційним пригощати всіх бажаючих «тортом-горою», який щороку збільшує свої розміри. 2003 р. кулінарний велетень важив 1108 кілограмів, був зроблений без жодного яйця (!), переважно з рисових кульок. Ця діяльнісь крішнаїтів є показовою щодо можливостей інтеграції неорелігій в українське суспільство.

Трансцендентальна медитація

Трансцендентальна медитація (ТМ) розроблена індійським йогом (за фахом — фізиком) Махаріші Махеш Иогі. Спочатку вона розповсюджувалася ним у рідній Індії, але комерційного успіху не мала. Тому Махаріші вирішив випробувати своє щастя в С11ІА, де він оселився в штаті Каліфорнія. Уміло використавши бурхливе захоплення східними вченнями, він від середини 1960 до середини 1970-х рр. набув із своєю ТМ великої популярності, у тому числі серед представників творчої еліти, розповсюджуючи її через читання лекцій, видання книг і запис відеокасет.

Метод Махаріші є досить легким порівняно з методами медитації інших індуїстських учителів. Той, хто приступає до його вивчення, має присвятити цьому в день лише два проміжки часу по двадцять хвилин кожний. Для подальших занять можна отримати відповідні інструкції.

Щоб почати практикувати метод Махаріші, треба пройти обряд освячення, що здійснюється спеціальним наставником. Після трьох практичних сеансів, коли медитація відбувається під наглядом гуру, новонавернений продовжує займатися нею самотужки

Махаріші обіцяє, що його метод допоможе людині розширити обрії її свідомості, вийти за межі наявного звичного стану усвідомлення власного «Я», піднятися над конкретними, мінливими відчуттями та переживаннями. Однак із середини 1970-х рр. до нашого часу інтерес до ТМ постійно знижується (щоправда, на користь інших, більш новітніх неоорієнтальних рухів). Проте, заданими опитувань 2000-х років, тільки у США у понад 400 центрах базовий курс ТМ практикують більше 1 млн. осіб. Офіційно в Україні його прихильників чи центрів нема.

Шрі Чинмой, Шрі Ауробіндо, Раджніш Ошо

Рух Шрі Чинмоя (народ. 1931) нині репрезентований понад 300 центрами в усьому світі. Він навчає «шляху серця» до відкриття справжнього людського «Я», який має допомогти швидкому духовному прогресу особистості. Таке «Я» розкривається тільки через взаємозв'язок з Богом. Всевишній розкриває себе через людину, котра служить йому інструментом для вдосконалення світу, натомість Бог перебуває в людини як її внутрішня сутність. Осягнути Бога в собі може допомогти як медитація, так і творча діяльність, зайняття літературою, музикою, спортом.

Шрі Ауробіндо (1872-1950) є розробником системи «інтегральної йоги». Спираючись на власний досвід, він воліє гармонізувати два досі роз'єднані полюси —дух і матерію. Якщо ранні системи йогичної дисципліни ставили собі на меті звільнення людини від нескінченних перероджень, то метою системи Шрі Ауробіндо проголошується не тільки досягнення висот Духу, але й привнесення їх у земне життя.

Раджніш Ошо (1931-1990) теж наголошував на тому, що людину слід сприймати у цілісності її тіла і душі. Тільки така повнота сприйняття здатна вивести людську свідомість за звичні для неї межі, спрямувати її до Божественного, як наслідок — увійти до стану цілковитого спокою і задоволення, який здавна слугував ідеалом для різних містичних течій усіх часів і релігій. Прискорити досягнення внутрішньої зрілості може регулярна медитативна практика.

Висновки:

Релігія — особливий комплекс поглядів і дій, засіюваний на вірі в існування Надприродного і можливість спілкування з ним.

1.  Існує багато теорій щодо виникнення релігій. Усі вони умовно поділяються на дві групи — світські й богословські. Світські теорії вважають, що саме природа людини, перенесена на навколишній світ, стала основою уявлень про надприродні сили й богів. Богословські ж виходять з того, що існує певна надприродна сила (Бог, боги, духи тощо) і що ця сила й дарувала людям релігію, впливає на людину, так чи інакше взаємодіє з нею.
2.  Серед багатьох можливих критеріїв класифікації релігій найчастіше використовується поділ релігій на первісні, етнічні та регіональні (національно-державні), світові й нетрадиційні (нові релігійні рухи).
3.  Існують два основні підходи до вивчення релігії: богословсько-теологічний і науково-філософський Теологічний (богословський) підхід у широкому розумінні розглядає релігію «зсередини» — як зустріч і постійне переживання людиною присутності Бога в житті людей і в навколишньому світі. Науково- філософський підхід вивчає релігію «ззовні» — як складову частину людської культури в її зв'язках і взаємодії з іншими компонентами культури. Предмет його досліджень — релігія у всій єдності її структури, функціональності, закономірності.

5 Перші сліди релігії простежуються па досить ранніх етапах людської історії — кілька десятків тисяч років до н. є.

•  Первісні форми релігії помітно відрізнялися від сучасних нам релігійних проявів (у першу чергу світових релігій), оскільки в них були відсутні сформоване віровчення, регулярний культ і усталена організація.
•  Найпоширеніші первісні релігійні вірування цс: фетишизм, тотемізм,анімізм.
•  Етнічні та регіональні релігії характеризуються політеїзмом, розвинутим вченням про загробний світ і загробну віддяку, встановленням релігійного ритуалу, появою жрецтва.
•  Світові релігії (буддизм, християнство, іслам) — релігії, що одержали поширення у всьому світі й об'єднують людей незалежно від національної,державної, расової, мовної, соціальної та іншої приналежності.
•  Буддизм — перша за часом виникнення зі світових релігій. Він виник у середині І тисячоліття до н. є. на півночі сучасної Індії.

11 . Віровчення буддизму засноване на уявленні про ілюзорність і мінливість навколишнього світу. Сприйняття цього світу як реального призводить людину до страждань.

1.  Метою існування людини є нірвана — повна відмова від будь-яких прихильностей і зв'язків з матеріальним світом.
2.  Буддизм розглядає шлях звільнення від страждань як серединний (між крайнощами аскетизму і чуттєвих надмірностей).

Християнство — наймасовіша релігія світу — виникає на початку І ст. н. е. у Палестині —історичній області Близького Сходу, на території якої розташовуються сучасні держави Ізраїль, Сирія і Йорданія.

1.  Подальше поширення й організаційне оформлення християнства проходить у кілька етапів. Поворотним є IV ст., коли християнство стає офіційно визнаною релігією пізньої Римської імперії.
2.  Історично в християнстві склалися три напрямки: православ'я, католицизм і протестантизм. Поділ християнства на православ'я й католицизм відбувається в 1054 р. У XVI ст. в результаті широкого релігійно- політичного руху — Реформації — виникає протестантизм.
3.  Іслам — наймолодша зі світових релігій. Він виникає в VII ст. н. є. на Аравійському півострові.
4.  Головна особливість ісламу полягає в нерозривному зв'язку між релігійно-культовим і суспільно- політичним життям.
5.  Віровчення ісламу викладене у Священній книзі - Корані. Мусульмани вірять у те, що «немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланець Аллаха».
6.  Культова практика мусульман складається з обов'язкової щоденної п'ятикратної молитви, посту у священний місяць рамадан, сплати благодійного податку, паломництва у священне місто Мекку.
7.  Історія релігії в Україні виразно поділяється на два основні періоди: дохристиянський і християнський. Перший період прийнято називати ще язичництвом.
8.  Християнство в Україні офіційно було прийняте в 988 р. князем Володимиром І Святославичем. Наслідком прийняття християнства стало приєднання Київської Русі в культурному і соціально-економічному плані до європейської цивілізації.
9.  Важливим етапом в історії християнства в Україні стала Брестська унія (1596 p.), яка призвела до утворення Української греко-католицької церкви.
10.  У наш час християнство в Україні представлене трьома Православними церквами (УПЦ МП, УАПЦ, УПЦ - КП), Українською греко-католицькою церквою, єпархіями Римо-Католицької церкви і великою кількістю різних протестантських організацій.
11.  Нові релігійні рухи —збірна назва для нещодавно утворених, порівняно з існуючими століттями релігіями, різноманітних релігійних організацій, об'єднань і груп.
12.  Нові релігійні рухи відрізняються від традиційних форм релігії авторитаризмом лідера, фрагментарністю й еклектичністю віровчення,претензіями на винятковість істин, що містяться в ньому, організаційною замкнутістю, суворістю релігійної дисципліни, фанатизмом послідовників й опозиційністю щодо традиційних церков.
13.  Розквіт нових релігійних рухів припадає на другу половину XX ст. і пояснюється як загальною духовною кризою сучасної цивілізації, так і зниженням впливу традиційних релігій.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

•  Що таке нові релігійні рухи?
•  Як вони співвідносяться з традиційними?
•  Як класифікуються нетрадиційні релігії?
•  Яким чином кризовий стан сучасного українського суспільства спричинив швидке поширення в ньому нетрадиційних релігій?
•  Чому багато з нетрадиційних релігій використовують практику маніпуляції людською свідомістю та здійснюють жорсткий тотальний контроль над своїми членами?
•  Як, на ваш погляд, мають ставитися до цього держава і суспільство: боротися з цим явищем як суспільно-небезпечним чи дотримуватися принципів непорушення свободи совісті особи та відокремлення релігії від держави?
•  Які християнські елементи можна помітити у вченні і культовій практиці свідків Єгови та мормонів?
•  Охарактеризуйте основні неоорієнтальні рухи?

СЛОВНИК КЛЮЧОВИХ ПОНЯТЫ ТЕРМІНІВ

Аватара — в індуїзмі втілення Бога в образах інших богів, людей або тварин.

Автокефалія — самоврядування, адміністративна незалежність номісних Православних церков.

Азан — заклик до щоденної ритуальної молитви (намазу), що п'ять разів на день лунає з мінаретів мечетей у країнах або територіях, де поширений іслам.

Амулет— невеликий предмет, який наділяється надприродною силою, здатністю захищати, оберігати його власника від усіляких нещасть, ворожих чар тощо.

Анімізм —- віра в надприродне існування душі і духів, як своєрідних двійників людей, тварин, рослин, предметів і природних явищ. Виникає як форма первісної релігії, надалі стає невіддільним елементом будь- якої релігії.

Апостоли — мандрівні проповідники у первісному християнстві, які поширювали його у давніх громадах, а також серед нехристиян. Пізніше церква стала називати апостолами переважно тільки 12 найближчих учнів Ісуса Христа, які, згідно з новозаповітними текстами, були обрані ним для проповіді його вчення.

Архат — згідно з буддійським ученням: 1) епітет Будди; 2) у буддизмі тхеравади людина, яка шляхом перевтілень наблизилася до найвищого рівня духовного розвитку — нірвани; 3) праведник, святий. Архатами вважалися найближчі учні Будди Шак'ямуні.

Архієрей — у східному християнстві загальна назва витих церковних ієрархів (єпископів, архієпископів, митрополитів, патріарха) з числа так званого «чорного», тобто чернечого духовенства.

Атеїстична держава — модель усебічного відокремлення держави від церкви, ба навіть, постійного її переслідування. Реалізовувалася, зокрема, в Радянському Союзі.

Ахімса — в індуїзмі, буддизмі релігійно-етичний принцип, який означає: не слід робити нічого, щозавдає страждань або бентежить інших.

Аятола — найвищий титул шиїтських релігійних провідників.

Богослов'я, теологія — у християнстві система обґрунтування і захисту релігійного вчення про Бога, сукупність доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя духовенства і віруючих, боговстановлення віровчення і церкви.

Бодхісатва — у буддизмі людина чи будь-яка інша істота, яка впритул наблизилася до виходу з колеса сансари — з кола нескінченних перероджень, але добровільно вирішила залишитися в ній, щоб допомоіти просвітленню інших. У пантеоні буддизму посідають проміжне місце поміж буддами та архатами.

Брахман — в індуїзмі жрець, представник особливої жрецької верстви.

Будда — 1) ототожнюється з Сіддхартхою Гаутамою Шак'ямуні, який і є засновником буддизму; 2) у буддизмі тхеравади людина, яка досягла найвищої межі духовного розвитку; 3) у буддизмі махаяни унаочнений Гаутамою Шак'ямуні символ, який утілює в собі ідеал межі духовного розвитку.

Ватикан — місто-держава на території Риму. Резиденція голови Римо-католицької церкви.

Вівтар — частина храму, де відбувається найважливіша частина богослужіння, наприклад, здійснюється процес кривавого чи бескровногоі жертвопринесення.

Віра релігійна — невіддільна ознака релігійної свідомості, особливістю якої є прийняття істинності релігійного вчення, визнання реального існування надприродних сил, властивостей і відносин без жодних раціональних доказів.

Віровчення — систематизований виклад змісту віри в догматах, Істи-Г нах, визнаних раз і назавжди незмінними, які не підлягають критиці.

Гекатомби — в олімпійських релігіях давніх греків і римлян масові криваві жертвопринесення худоби на відзначення найбільш урочистих подій ' релігійного та громадського життя.

Гріх — вчинок (поведінка) людини, що виявляється у неприйнятті або» порушенні релігійних цінностей.

Гріх первородний, або гріхопадіння — за іудейським і християнським віровченням — порушення першими людьми Адамом і Євою, яких спокусив змій, Божої заповіді не споживати плодів з дерева пізнання добра і зла.

Громада релігійна — первинне територіальне об'єднання віруючих, які належать до певного релігійного напрямку.

Гуру —духовний дорадник індуїстської родини, вчитель.

Двовірство — період одночасного співіснування давніх язичницьких та , християнських вірувань і культів на всій території Русі і у всіх верствах ' населення з IX до середини XIII ст.

Дервіш — злиденний мандрівний аскет в ісламі, часто член одного з містичних суфійських братств.

«Державна релігія» — поширена в багатьох країнах світу модель . всебічної — законодавчої, матеріальної та моральної підтримки — державою однієї з поширених у ній релігій.

Діалог міжконфесійний — конструктивна взаємодія між різними конфесіями на законодавчому, теологічному, практичному і побутовому рівнях.

Диякон — перший ступінь священства. Помічник священика або єпископа У здійсненні богослужінь, але самостійно не має права здійснювати таїнства.

Догмати релігійні — основні положення віровчення тієї чи іншої релігійної конфесії, що визнаються як вічні і незмінні істини, встановлені Богом і обов'язкові для віри в них усіх віруючих.

Духовенство — особлива, як правило, організована за ієрархічним принципом група професійних служителів культу в низці розвинених релігій. Есхатологія — релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу.

Єпархія — церковно-адміністративний округ у Християнській церкві на чолі з єпархіальним архієреєм (митрополитом, архієпископом, єпископом).

Єпископ — вищий ієрарх у більшості Християнських церков, керівник єпархії.

Єресі — релігійні вчення, відмінні від офіційної доктрини та організації.

Жрецтво (відстарослов. «жрети» — приносити жертву) — група людей, яка в політеїстичних релігіях викопує функції посередника між віруючими і надприродними силами, а також здійснює релігійні обряди.

Зіккурат — храм у Давній Месопотамії з цегли-сирцю величезних розмірів (декілька десятків метрів завширшки і висоту) у формі східчастої башти. Упродовж усієї історії Месопотамії храми мали не тільки релігійне, й важливе господарське і культурне значення.

Ідол — виготовлений з дерева, каменю чи іншого матеріалу предмет, що зображає, уособлює божество для поклоніння. Часто ідоли наділені тваринними або людськими рисами.

Іконостас — стіна з іконами, яка відділяє власне храм від вівтаря, до якого ведуть троє дверей.

Ієрархія церковна — сукупність чинів духовенства в порядку субординації, прийнятої в тій чи іншій церкві, форма організаційного церковного устрою.

Імам — духовний керівник, голова мусульманської громади, людина, яка керує молитвою в мечеті.

Ініціації релігійні — у первісних релігіях сукупність обрядів, що знаменували перехід до дорослого життя і супроводжувалися низкою фізичних і моральних випробувань, покликаних засвідчити готовність юнака (або дівчини) до виконання нової соціальної ролі.

Індульгенція — папська грамота, свідоцтво про відпущення як скоєних, так і не скоєних ще гріхів, яке видавалося за гроші або особливі заслуги перед церквою.

Кааба — головне святилище ісламу, будівля в центрі Священної Мечеті (аль-Масждид аль-Харам) у Мецці. У східному куті будівлі знаходиться Чорний Камінь, нібито посланий Аллахом з неба. Мусульмани всього світу під час молитви звертаються обличчям у напрямі Кааби.

Каді, казі — релігійний суддя і чиновник в мусульманській громаді, який керується у своїй діяльності нормами релігійного права — шаріату.

Канон — у релігійному контексті — зразок, порядок, правило, настанова щодо віровчення, культу.

елігійної організації. У християнстві вважається, що канони ведуться від апостолів, отців церкви або вироблені церковними соборами; а тому є законом, якого треба неухильно дотримуватися.

Капище — давнослов'янське язичницьке святилище.

Кардинал —другий за значенням чин після Папи Римського в Католицькій церкві Кардинали — найближчі радники Папи. Після смерті Папи вони обирають зі свого середовища нового Папу.

Карма — в індуїзмі та буддизмі так називають особливу містичну силу або універсальний вселенський принцип, «закон віддяки», згідно з яким поведінка людини в реальному житті, її вчинки визначають її нинішню долю і наступне переродження душі.

Консисторія духовна — 1) церковно-адміністративний орган при православному єпархіальному архієреї. В її віданні перебували всі справи єпархії, суд над духовенством, а також над мирянами у випадках, коли йшлося про шлюб і розлучення та про богохульство; 2) у Католицькій церкві — нарада кардиналів; 3) у різних напрямах протестантизму — орган управління, подібний до православної консисторії.

Конфесія — приналежність до будь-якої церкви, релігійної організації, яка має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру.

Культ релігійний — система релігійних дій, предметів і символів, пов'язана з релігійними уявленнями віруючих і спрямована на задоволення їхніх релігійних потреб.

Лавра — назва великих і найбільш впливових православних чоловічих монастирів, підпорядкованих у своїй діяльності вищій церковній владі.

Лама — спочатку так називалися вищі ієрархи ламаїзму в Тибеті, опісля - всі буддистські ченці в Монголії, Бурятії, Туві, Тибеті, Найвищий духовний авторитет і керівник усіх тибетських буддистів —Далай- лама.

Магія — комплекс ритуальних обрядів і дій, які, згідно з переконанням їхніх виконавців, можуть спричинити надприродний вилив на навколишній світ із певною практичною метою.

Мандала — це кругла чи багатогранна діаграма (коло, вписане в квадрат, який, у свою чергу, також вписаний у коло), являє собою геометричну форму усвідомлення людиною Всесвіту. В основному використовується для медитації й проведення містичних обрядів у тантричному буддизмі і ламаїзмі.

Мантри — вірші з текстів Вед, що використовуються як заклинання і чаклунські формули, а також для медитації.

Медресе — середній або вищий мусульманський навчальний заклад для підготовки служителів культу, вчителів початкових мусульманських шкіл, а також службовців державного апарату у країнах Близького та Середнього Сходу.

Мекка — головне священне місто мусульман, де народився, жив та починав свою проповідницьку діяльність Мухаммад. У Мецці знаходиться головне святилище мусульман — Кааба. Паломництво до Мекки є одним з п'яти найзначніших релігійних обов'язків мусульманина.

Месіанізм, месія — віра у майбутнє пришестя Месії, тобто Божого Посланця, Спасителя, покликаного знищити зло і встановити на землі Царство Боже. Месіанізм поширений, крім іудаїзму і християнства, в індуїзмі (уявлення про аватари), буддизмі, ісламі та інших релігіях.

Мечеть — релігійно-культова споруда, в якій моляться мусульмани. Необхідними атрибутами мечеті є молитовна зала із міхрабом (ніша, що вказує напрямок на Каабу) і міпбаром (кафедра проповідника), книгосховище, приміщення для ритуальних обмивань.

Мінарет — вежа у мечеті або поблизу неї, з якої кілька разів на день лунає заклик до молитви.

Мечеть може мати декілька мінаретів.

Місіонерство — поширення представниками релігійних організацій своєї віри серед населення, яке сповідує іншу.

Містерії — в релігійно-філософських системах Стародавнього світу свята, куди допускалося лише вузьке коло посвячених.

Монастир — громада ченців, які об’єдналися на основі загальних релігійних поглядів для спільного проживання за особливими правилами, зафіксованими в монастирських статутах. Зовні монастир виглядає як комплекс культових, житлових та господарських приміщень, обнесений огорожею чи стіною.

Монотеїзм — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні єдиному Богу, вища форма релігійної еволюції, властива світовим релігіям.

Мулла — служитель культу в мусульманстві. Мулли часто поєднують відправлення культу з посадами вчителів у релігійних навчальних закладах, релігійних суддів-каді, керуючих благодійними закладами. Становлять особливу соціальну групу. Мають великий вплив серед віруючих.

Намаз (перс), салят (араб.) — мусульманська ритуальна молитва, яку виконують п’ять разів на день.

Неохристиянство — впливовий напрям у нових релігійних рухах. Релігійні організації цього напряму використовують священні тексти, елементи віровчення та культової практики християнства, розглядаючи себе як його продовжувачів.

Неоорієнтальні релігії— напрям у нових релігійних рухах. Релігійні організації цього напряму використовують священні тексти, елементи віровчення та культової практики традиційних східних релігій, передусім буддизму.

Неоязичництво — напрям у нових релігійних рухах, послідовники якого виступають за відновлення місцевих дохристиянських релігійних традицій.

Нірвана — в індуїзмі та буддизмі прикінцева мета релігійної практики, внутрішній стан людини, при якому згасають, притупляються всі почуття і прихильності, а разом з ними і сприйняття навколишнього світу.

Німфи — в олімпійській релігії Давньої Греції духи природи, які втілювали все, що росте і рухається в природі, дає життя рослинам, рибам, тваринам.

Обрізання — релігійно-магічний обряд відрізання крайньої плоті статевого органу чоловіків. В іудаїзмі обрізання — центральний з точки зору етноконфесійної приналежності обряд, ознака заповіту між Богом і обраним ним народом. В ісламі має релігійно-містичне значення, постає своєрідним символом приналежності

до цієї релігії.

Обряди релігійні — сукупність символічних індивідуальних або колективних дій віруючих, що спрямовані на встановлення двобічних стосунків між людиною і надприродними об'єктами.

Окультизм — містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

Ордени чернечі — властиві католицькій церкві об'єднання ченців, монастирів, на основі прихильності до особливих ритуалів, певних принципів чернечого життя і з метою захисту, утвердження католицької віри.

Пагода — культова буддистська споруда у вигляді багатоярусної башти, в якій зберігаються буддистські святині.

Пантеон - сукупність богів будь-якої релігії.

Папа Римський (Верховний Первосвященик) — глава Римо-Католицької церкви і монарх міста- держави Ватикан. Обирається конклавом — зборами кардинальської колегії — іюжиттево.

Парафія (приход) — термін, яким позначають первинну територіально-адміністративну одиницю церкви в християнстві (православ'ї, католицизмі). Ознаками парафії є наявність храму, молитовного будинку, штату служителів культу, а також громади віруючих. Центр парафії— парафіяльна (приходська) церква.

Патріарх — духовний сан верховних ієрархів у ряді християнських церков; глава автокефальної церкви у православ'ї; у католицизмі титул патріарха мають керівники окремих уніатських церков.

Політеїзм — форма вірувань і культу, що полягає у поклонінні багатьом богам.

Понтифіки — вища жрецька колегія в Стародавнього Римі. Пізніший офіційний титул Верховного Понтифіка взяв голова Римо-Католицької церкви (Папа Римський).

Пресвітер — у Православній церкві — священик, у протестантизмі — обраний з мирян керівник

громади.

Пуджа — в індуїзмі комплекс обрядів індивідуального і колективного безкровного жертвопринесення.

Рабин —духовна особа в іудаїзмі, авторитет у витлумаченні приписів та заборон для членів іудейської громади та застосування їх до конкретних соціальних умов.

Релігієзнавство — комплексна сфера людських знань про релігію. Предмет релігієзнавства — шляхи утворення релігії, особливості релігійних уявлень про світ і людину, специфічні риси релігійної стики й моралі, функції релігії в суспільстві, історичні форми релігії.

Реформація — широкий релігійний, соціокультурпий і суспільно-політичний рух XVI—XVII ст за реформу Християнської церкви. Спрйчинив виникнення протестантизму.

Ритуал релігійний — сукупність приписів і правил, то визначають порядок виконання обрядів, церемоній релігійного культу. Регламентує порядок і характер дій служителів культу під час богослужіння, при здійсненні таїнств, визначає правила проведення молитви тощо.

Сангха — буддійська чернеча громада на певній території. Часто має свій власний монастир.

Сатири — чоловічі духи природи в олімпійській релігії давніх греків.

Свобода совісті — означає свободу внутрішнього духовного вибору тих чи інших переконань, як правило, сповідувати певну релігію або не сповідувати ніякої.

Свобода релігії — свобода вибору й самоствердження індивіда лише в системі релігійних координат — віровченні, культовій діяльності, релігійній організації чи релігійних стосунках.

Священне Писання (Святе Письмо) — релігійні книги, що наділяються віруючими ореолом святості, оскільки вони, за їхнім уявленням, написані і заповідані людям за навіянням самого Бога. Кожна розвинута релігія має своє Святе Письмо: в індуїзмі не — Веди, в іудаїзмі — Танах, в ісламі — Коран тощо. У християнстві Святим Письмом вважається Біблія, до якої ввійшли книги Старого і Нового Заповітів.

Священне Передання (Святий Переказ) — в християнському богослов'ї так називається сукупність релігійних положень і приписів, які розглядаються як одкровення Бога, тобто як одержані від нього не в письмовій (як Святе Письмо), а в усній формі. Мстою Святого Передання с витлумачення основних положень Священного Писання. Священне Передання визнається лише православ'ям і католицизмом. За догматичною значимістю і релігійним авторитетом Священне Передання прирівнюється там до Священного Писання. Протестантизм розглядає його як продукт людської творчості.

Священик — сан служителя культу у християнстві, якому надано право самостійно здійснювати богослужіння й таїнства (крім священства). Офіційна назва священиків — ієрей, пресвітер.

Секта — замкнута релігійна група з незначною кількістю віруючих, яка відкололася від основної течії релігії в певній країні. Для сект харак+ерна претензія на винятковість власної ролі, доктрини, ідейних приписів, цінностей та настанов.

Синагога — молитовний будинок в іудаїзмі.

Синод - у православ'ї та католицизмі дорадчі органи при східних патріархах та Папі Римському. До складу синодів входять представники вищої ієрархії. Число членів та порядок функціонування визначаються кожною церквою відповідно до місцевих традицій.

Синтетичні релігії — напрям у нових релігійних рухах. Релігійні організації цього напряму одночасно використовують священні тексти, елементи віровчення та культової практики різних релігій.

Собор — 1) кафедральний чи головний храм міста або монастиря, де здійснюють богослужіння особи вищої духовної ієрархії; храми, що мають особливе значення; 2) зібрання представників певної чи кількох церков для обговорення і вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою і дисципліни, моральної поведінки членів церкви. Собори розрізняються за значенням, яке вони відіграють у житті віруючих (вселенські і помісні), за назвами Церков, країн чи народів, у яких вони відбувалися, за складом членів чи титулом головуючого (архієрейські, монастирські, патріарші тощо), а також за тривалістю проведення (тимчасові і постійні), віросповіданням (протестантські, православні) тощо.

Сотеріологія — 1) учення про спасіння, проголошуване світовими та іншими релігіями; 2) частина богослов'я, що тлумачить питання про умови, шляхи та засоби спасіння.

Суна — Священне Передання ісламу, викладене у формі висловів Мухаммеда та оповідей (хадисів)

його діянь людьми, які близько знали Пророка.

Сура — окремий розділ Корану. Коран містить 114 сур. Кожна сура має власну назву. У Корані сури розташовані за кількістю віршів-айатів, з яких вони складаються.

Сутра — в індуїзмі та буддизмі назва релігійно-філософського трактату, в якому викладено віронавчальні положення них релігій.

Схизма — церковний розкол у результаті суперечностей між послідовниками різних поглядів усередині церкви.

Табу — у первісних релігіях система надприродно пояснюваних заборон і приписів, функціонування якої (накладання, зняття, покарання) відбувається за певним ритуалом.

Таїнство — у християнстві особливі обрядові дії. Вважається, що в процесі здійснення таїнств па людей невидимо сходить Божа благодать

Теократія — форма правління, за якої вся повнота влади в державі належить главі церкви і духовенству.

Теофанія — періодичне явлення богів у світі людей, про які оповідають численні міфи в релігійно- філософських системах стародавнього світу.

Толерантність — наріжний принцип ставлення однієї релігії до одної на основі визнання рівності всіх релігій, свободи вибору релігії, вільної зміни релігії за бажанням віруючого.

Тотемізм — комплекс обрядів і вірувань, пов'язаний із уявленням про надприродний зв'язок людини й окремих соціальних колективів із тваринами та рослинами.

Тризна — у давніх слов'ян комплекс поховальних обрядів після завершення поховання. До неї входили: військові турніри, криваве жертвопринесення на жертовному вогнищі і жалобне частування.

Умма — мусульманська громада, спільнота всіх мусульман.

Унія церковна — об'єднання однієї з церков христянського Сходу або її частини з Римо-Католицькою церквою на засадах визнання першості римських пап і католицької догматики за умов збереження притаманних їй традицій, обрядів, способів відправи таїнств, особливостей церковного устрою.

Хадис — розповідь про діяння і висловлювання Мухаммада і його однодумців. Хадиси складають Суну як Священне Передання в ісламі.

Халіф - духовний і світський глава теократичної мусульманської держави (халіфату). У ранньому ісламі, а потім у супітів — голова мусульманської громади. Халіфи мали бути особливо набожними людьми, які обиралися громадою для того, щоб регулювати її життя згідно з шаріатом, стежити за виконанням настанов, заповідей, даних Аллахом. З X ст. халіфи перетворилися на мусульманських первосвящеників.

Хаома — священний п'янкий напій у зороастризмі, вживання якого викликало відчуття переходу в надприродний світ.

Харизма — благодать, Божий дар, особлива сила, дарована апостолам Святим Духом в Єрусалимському храмі на П'ятидесятницю для подолання гріховності та досягнення спасіння. У переносному значенні — сукупність видатних психофізичних якостей особистості.

Цезарепапізм — умовний термін для характеристики особливих стосунків між імператорською та церковною владою. Імператор фактично був главою церкви, призначав патріархів. Вважається, що принцип цезарепа-пізму підштовхнув князя Володимира і Святославича до прийняття Руссю християнства саме східного зразка.

Целібат — обов'язкова безшлюбність католицьких священиків.

Церква — 1) централізоване численне самоврядне ієрархізоване релігійне об'єднання священнослужителів (кліру) і простих віруючих (мирян), яке постійно відтворює й координує віропавчальпу, обрядово-культову сторону релігії; 2)'молитовна споруда у християнстві (православ'ї).

Фетишизм — форма первісної релігії, поклоніння матеріальним предметам як наділеним надприродними властивостями.

Шабат — в іудаїзмі щотижневе свято суботи, встановлене четвертою заповіддю на згадку про сьомий день Творіння.

Шаманізм — особливий комплекс обрядів і ритуалів, пов'язаний з віруваннями в надприродні здібності і можливості давніх служителів культів — шаманів.

Шаріат — комплекс юридичних норм, принципів і правил поведінки, релігійного життя та вчинків мусульманина, яких дотримуються на догоду Аллаху. Шаріат вважається божим законом, доведеним до людей через Коран і хадиси.

Шейх — 1) у новий та новітній час — титул голови племені в Аравії; 2) почесна назва визначних богословів, керівників ісламських громад.

Хрещення — християнське таїнство, що символізує прийняття людини у лоно Церкви.

Язичництво — різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних народів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як правило, світових релігій).

1.  Эталонная модель OSI является многоуровневой
2. Переход к рыночным отношениям сделал необходимым учёт влияния внешней среды и выбор сбалансированного соот
3. Реферат- Мини государства Европы
4. тема особливості якої виявляються у діалектичній взаємодії біологічних і соціальних факторів
5. тема начала формироваться в США и Западной Европе в середине 60х гг
6. тематично описує виявлену залежність тобто дає можливість чисельно оцінити одні параметри через інші
7. Тема- Джанни Родари Сакала пакала
8. а. При жизни Мухаммада откровения Корана ниспосланные согласно мусульманской традиции между 610 и 632 переда.html
9. Стратегия развития предприятия ОАО Сукно
10. На тему Управление инвестиционными проектами Выполнила студентка факультета Землеустройст
11. .Концепция стоимости денег во времени
12. . звужуються зіниці очей 2.
13. Лабораторна робота 6 СУБД ccess
14. Анализ информационной системы ателье по пошиву одежды
15. на тему- ldquo;МЕХАНИЧЕСКИЕ КОЛЕБАНИЯ В ДИФФЕРЕНЦИАЛЬНЫХ УРАВНЕНИЯХrdquo; Выполн
16. Набор решений в отношении каждого элемента называют соответствующей политикой
17. Радиоактивное излучение
18. Электричество
19. Собственные вектора и собственные значения линейного оператора
20. Влияние условий хранения на качество и товарные потери товаров

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе