Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
43. Норманська та антинорманська теорії в історичній науці. Роль варягів у становленні Київської Русі.
Виникнення норманської теорії. У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької Академії наук Г. Байер та Г. Міллер обґрунтували концепцію норманізму. Посилаючись на літописну легенду про прикликання варягів на Русь («Повість минулих літ» Нестора Літописця), ці вчені висунули тезу щодо скандинавського походження Давньоруської держави.
Виникнення антинорманської теорії. Рішучим опонентом і палким критиком норманізму став М. Ломоносов. Майже одразу полеміка перейшла в русло не наукової дискусії, а ідеологічного протистояння.
На початковому етапі цієї багатовікової дискусії в основу концепцій як норманістів, так і антинорманістів було покладено хибну методологічну засаду — виникнення держави вони розглядали, по-перше, як кульмінаційний одномоментний акт, по-друге, як безпосередній наслідок діяльності конкретної історичної особи.
У 20-х роках XX ст. на основі численних історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців світу почала віддавати перевагу «варязькому чиннику» в становленні державності русів. Однак це не поставило крапку в багатовіковій полеміці. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політичне шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов'янських народів створити незалежну державу самотужки. Дискусія спалахнула з новою силою.
На захист своєї теорії норманісти висували такі аргументи:
1) русь отримала назву від «Руотси». Так у середині XI ст. фіни називали шведів;
2) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження — Карл, Інегельд, Фарлоф, Веремуд та ін.;
3) візантійський імператор Константин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (бл. 950) наводить як слов'янські, так і руські назви дніпровських порогів. Більшість руських назв мають давньонорманське походження;
4) ісламські географи та мандрівники IX—X ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов'ян».
На противагу антинорманісти стверджували:
1) назва «Русь» слов'янського походження, оскільки тісно пов'язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;
2) жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо у Скандинавії і про нього не згадує жодне древньонормандське джерело, включаючи саги;
3) один з найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл. 840—880) чітко називає русів слов'янським племенем;
4) археологічні матеріали із міст та торговельних шля-иіи Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».
Кожна з позицій мала свої сильні та слабкі місця, що спричинило поглиблення дискусії. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічне обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов'янське суспільство ще до літописного закликання Варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів.
Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об'єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі «Варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Яскравим свідченням цього є вислів одного із західних дослідників Г. Штокля: «Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднання багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів».