Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти i науки України
Львівський нацiональний університет
імені Iвана Франка
УДК 553.21/.24
На правах рукопису
Павлунь Микола Миколайович
Фiзико-хiмiчні умови і зональність
розвитку молібден-вольфрамових та
золоторудних формацій
(за результатами термобарогеохімічних
досліджень)
Спеціальність 04.00.11 геологiя
металевих i неметалевих корисних копалин
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора геологічних наук
Львів-2003
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана у Львівському нацiональному університеті імені Iвана Франка на кафедрі корисних копалин.
Офiцiйнi опоненти:
Провідна установа –Український державний геологорозвідувальний інститут Міністерства екології та природних ресурсів України (м.Київ)
Захист відбудеться 26 червня 2003 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.04 у Львівському нацiональному університеті імені Івана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. Грушевського, 4, ауд. 219.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського нацiонального університету іменi Iвана Франка за адресою: 79005 м. Львів, вул. Драгоманова, 5.
Автореферат розісланий 21 травня 2003 р.
Учений секретар
cпеціалізованої вченої ради,
кандидат геол.-мін. наук Є.М. Сливко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність роботи полягає у необхідності створення на власній мінерально-сировинній базі золотодобувної та рідкіснометалевої галузей промисловості України, що спонукає до оперативної розробки системи науково обґрунтованих та ефективних методів великомасштабного прогнозування зруденіння, розшуків перспективних площ та оцінки наявних родовищ на основі рудноформаційного аналізу з урахуванням сучасних даних про фізико-хімічний режим ендогенного рудоутворення. Особливо плідним напрямом такого комплексного підходу до вирішення проблеми є критичне узагальнення сучасної термобарогеохімічної (ТБГХ) інформації про закономірності зонального розвитку відповідних груп рудних формацій у вигляді їхніх кількісно-метричних просторово-часових геолого-генетичних моделей [12] –на рівні окремих рудних тіл, родовищ, полів та металогенічних провінцій. Лише за такої умови –“з мірою та вагою” –виявляються головні риси та чинники ТБГХ-зональності рудних полів, особливості флюїдного режиму процесів рудоутворення та концентрації корисних компонентів у різноглибинних геолого-структурних і фізико-хімічних зонах. З’являється реальна можливість впевнено діагностувати ТБГХ-ознаки рудних формацій при їх конвергенції, рудному гібридизмі чи наявності перехідних типів родовищ, що складають споріднені рудноформаційні групи та ряди (Рундквист, 1979).
Розкриття генетичної сутності рудної формації разом з обґрунтуванням закономірностей поширення родовищ, їхньої попередньої оцінки і здійснення великомасштабного прогнозування зруденіння на різних етапах їхнього вивчення та освоєння є одним із найголовніших завдань сучасного наукового аналізу рудоносних територій. Фактично йдеться про формування та розвиток принципово нової області металогенічного аналізу –ТБГХ-моделювання, діагностику та прогнозування рудних формацій.
Представлена робота присвячена проблемі теоретичного обґрунтування та системної реалізації названих вище підходів до розв’язання пошуково-оцінювальних та розвідувально-експлуатаційних проблем молібден-вольфрамового (Мо-W) зруденіння грейзенової формації Центрального Казахстану, золоторудних (Au) формацій Східного Узбекистану та багато в чому унікальних геолого-генетичних і формаційних типів Au-родовищ України, що поширені в різних структурно-формаційних комплексах (СФК) Українського щита (УЩ) і, частково, у фанерозойських структурах Карпат, Закарпаття й Донбасу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження в рамках дисертаційної роботи здійснювались у руслі виконання Державної програми “Золото надр України” на 1996–рр., затвердженої Постановою КМУ за № 532 від 16.05.1996 р., Концепції розвитку МСБ, затвердженої Постановою КМУ за № 338 від 09.03.1999 р., Спільного рішення Колегії Мінпрому та Геолкому від 23.06.1993 р., науково-дослідної програми досліджень проблеми мінеральних ресурсів України на 1993–рр. (Постанова президії НАНУ за № 159 від 17.08.1993 р.); вони є також складовою частиною програм фундаментальних досліджень Міністерства освіти та науки України, що виконувались і виконуються у Львівському національному університеті імені Івана Франка (ЛНУ) під науковим керівництвом (співкерівництвом) автора даної роботи, а також реалізовувались на підрядних засадах із геологорозвідувальними експедиціями об’єднань “Центрказгеологія”, “Ташкентгеологія, КП “Кіровгеологія”, “Південьукргеологія”.
Об’єкти досліджень –металогенічно спеціалізовані на золоте і молібден-вольфрамове зруденіння регіони, рудні райони, поля, родовища, що є генотипними одиницями відповідних формацій, добре розкриті гірничо-буровими виробками на глибину і фланги. Перелік конкретних об’єктів подано нижче у пункті “Фактичний матеріал”.
Основнi завдання роботи:
Головна мета досліджень –на базі статистично вагомих матеріалів комплексного і системного ТБГХ-вивчення еталонних (генотипних) родовищ із реставрацією фізико-хімічного режиму процесів їхнього зонального розвитку здійснити геолого-генетичне моделювання типових Mo-W і Au-формацій, з’ясувати специфічні особливості й загальні закономірності термодинамічного режиму їхнього онто- і філогенезу, рудолокалізувальну роль головних фізико-хімічних чинників і дати кількісну оцінку ТБГХ-показникам, що сприяли масштабному розвитку власне продуктивного зруденіння; науково обґрунтувати принципово нову комплексну систему формаційно-ТБГХ-прогнозування зруденіння та експресної оцінки родовищ на різних стадіях їхнього вивчення, розвідки й експлуатації.
Наукова новизна одержаних результатів:
2. Традиційно формаційний аналіз розвитку магматогенно- і, особливо, метаморфогенно-гідротермальних родовищ ґрунтується на розгляді геологічних і речовинних ознак, без розкриття фізико-хімічних умов і типу ТБГХ-зональності зруденіння. У даній праці шляхом порівняльного аналізу важливих параметричних показників флюїдного режиму розвитку формацій (температура, тиск, фазово-компонентний тип, агрегатний стан і густина розчинів, їхня соле-газонасиченість, градієнти і тренди зміни та ін.) автор уперше намагається ліквідувати цю теоретичну й методологічну прогалину.
3. Для визначених у роботі формацій вперше в якості важливого класифікаційного таксона чільне місце відведено поняттю “термостатування гідротермальних систем”, що є подальшим розвитком ідей Н.В. Петровської (1973–), теоретично-методологічних уявлень і напрацювань Ю.В. Ляхова та В.О. Нарсєєва (1985 та ін.). На цьому підґрунті автором разом із Ю.В. Ляховим уперше для України виділено шість головних генотипів золотоконцентрувальних флюїдних систем із розгорнутою фізико-хімічною характеристикою режиму рудоутворення (зокрема, для об’єктів УЩ вперше доведено, що всі вони високобарні, високо-середньотемпературні, гідротермальні, а не пневматолітово-гідротермальні, сильно- і помірнотермостатовані тощо) і його причинно-наслідкових, у тім числі успадкованих, зв’язків з петрогенезисом.
4. Фанерозойські родовища золота України зачислено до власне вулканогенних гідротермальних утворень з проявами інтенсивного кипіння дегазованих розчинів низької сольової концентрації (<1–4 мас. % NaCl, Мужієве) або з періодичним закипанням слабко газосоленасичених розчинів (9–11 мас. % NaCl, Берегове). На більшій глибині фіксуються пневматолітово-гідротермальні, імовірно плутоногенні риси процесів з обмеженим відокремленням CO(Бобрикове). Порівняння флюїдного режиму формування золоторудних родовищ фанерозою, поширених здебільшого в межах вулканічних поясів на теренах України та інших регіонів, за низкою виявлених ТБГХ-показників рудоутворення дало змогу суттєво скоригувати традиційні уявлення щодо формаційної приналежності герцинських родовищ золота Бельтау-Курамінського вулкано-плутонічного поясу (ВПП) в Узбекистані, а також багато в чому переглянути усталені погляди щодо металогенії цього регіону.
5. З’ясовано динаміку розвитку фізико-хімічних процесів рудоутворення в просторі й часі, кількісно оцінено градієнтні зміни температури на кожних 100 м на глибину й по латералі (ΔТ), а також у часі –за відношенням до тиску (ΔТ/ΔР), що надало цим усередненим показникам разом із абсолютними величинами РТ-параметрів процесу належної роздільної здатності при типізації родовищ як прямої функції ступеня термостатування палеогідросистем і відображення їхньої глибинності.
. Для еталонних родовищ Mo-W формації грейзенової групи (Акчатау, Аксай) на підставі виявлених особливостей генотипу мінеральних видів і низки типоморфних особливостей мінералів (топаз, пірит, флюорит) розкрито деякі мінералогічні аспекти рудноформаційного аналізу, що суттєво конкретизує речовинне обличчя родовищ відповідної формації, поглиблює уявлення щодо її природи.
. У методологічному плані вирішено проблему раціонального виконання мас-спектрометричних досліджень хімізму газової фази флюїдних включень у мінералах і шляхи підвищення достовірності результатів аналізів. Уперше розкрито генетичні та деякі інші чинники, що впливають на результати валового мас-спектрометричного аналізу газової фази флюїдних включень, і запропоновано методику й технологію виконання аналізу з урахуванням цих чинників.
. Унаслідок комплексного аналізу закономірностей фізико-хімічного режиму і зонального розвитку Mo-W і Au-формацій визначено досить вузькі інтервали ТБГХ-показників, що є оптимальними для формування продуктивного Mo-W і Au-зруденіння. На цьому підґрунті розроблено науково аргументовані ТБГХ та деякі мінералогічні критерії дистанційного прогнозування, розшуків та оцінки зруденіння. Важливо, що розроблені автором комплекси ТБГХ-критеріїв та методологія їхнього практичного застосування має загальне значення, у зв’язку з чим їх можна успішно використовувати для відповідних формацій у межах рудоконцентрувальних геотектонічних зон різних регіонів. Наведено конкретні приклади апробації цих критеріїв, висока ефективність яких підтвердилася під час розшуково-розвідувальних і навіть експлуатаційних робіт на багатьох рудних полях Центрального Казахстану і Східного Узбекистану.
Фактичний матеріал. База даних найважливіших параметричних ТБГХ-показників флюїдного режиму формування вивчених родовищ створена автором або за його участю за результатами кількох десятків тисяч визначень температури мінералоутворення методом гомогенізації, сотень визначень величини і флуктуацій тиску (за включеннями СО, NaCl і киплячих водних розчинів), кількох десятків тисяч термозвукової і термовакуумної декрепітації, близько 150 мікрохімічних аналізів потрійних водних витяжок і понад 500 аналізів складу газів включень методом хроматографії та мас-спектрометрії, кількох тисяч неглибоких охолоджень пластинок для діагностики наявності СО і визначення його густини, здійснено вивчення десятків включень у вольфраміті методом ІЧС, проаналізовано близько 60 ізотопно-геохімічних характеристик δО, δS, δС, виконано близько 10 000 вимірів термо-е.р.с. мінералів-напівпровідників тощо. Обстеженнями, документацією та опробуванням керна свердловин і підземних виробок (штреків, штолень та ін.) за безпосередньою участю автора охоплено десятки родовищ відповідних рудних формацій (Mo-W: Акчатау, Караоба, Північний і Східний Коунрад, Скорпіон, Нура-Талди, Коктенколь, Верхнє Кайракти, Байназар, Акмая, Катпар та ін. в Центр. Казахстані; Au: Кизил-Алма, Кочбулак, Гульдурама, Пірміраб, рудопрояви Кочбулак-Сегенецького і Огалік-Гушсайського рудних районів у Сх. Узбекистані, в Україні –Балка Золота, Балка Широка, Сергіївське, Майське, спорадично –Клинці, Бобриківське, Мужієвське, Сауляк, низка рудопроявів у різних СФК УЩ, Донбасу та на Закарпатті). Враховані і критично, під певним кутом зору, опрацьовані численні фактологічні й теоретичні матеріали, що є у працях багатьох авторів, список яких наведено в дисертації.
Методи досліджень. Застосовано методи польового топомінералогічного картування (вивчення речовинного складу, текстурно-структурних особливостей і вікових співвідношень руд, рудної зональності, мікроскопічна діагностика й мінералого-парагенетичний аналіз), онтогенії і кристаломорфології (топаз, флюорит, пірит); використано головні методи ТБГХ-досліджень флюїдних включень у мінералах: типізацію включень за складом, агрегатним станом і часом утворення щодо мінералу-господаря, статичну й динамічну (гомогенізація) фазометрію, барометрію, водну й газову витяжки, газову хроматографію і мас-спектрометрію, визначення сольової концентрації, ізотопних характеристик елементів; виміри значень термо-е.р.с. мінералів-напівпровідників. Оптичне поглинання, термовисвітлювання, фото- і рентгенолюмінесценцію флюориту досліджували на сертифікованих типових установках і приладах.
Практичне значення роботи. Визначені автором ТБГХ-параметричні характеристики профільних мінеральних комплексів вивчених родовищ слугують надійним критерієм розпізнавання формацій, рудноформаційних рядів і груп, що їх зазвичай виявляють на основі геолого-структурних і мінералого-геохімічних досліджень. Це має вкрай важливе прикладне значення, адже саме ряди (чи набори) рудних формацій визначають металогенічний профіль тих чи інших геотектонічних структур, структурно-формаційних зон і дають змогу прогнозувати відсутні (або ще не знайдені) члени ряду. Запропоновані нові методологічні підходи до аналізу розвитку рудних формацій надають вагому можливість з випередженням розпізнавати рудноформаційну приналежність родовищ із оцінкою вірогідних масштабів і параметрів зруденіння, часто-густо навіть на етапі розшуково-оцінних робіт. Нарешті, розроблені ТБГХ-критерії забезпечують вирішення цілої низки інших прикладних завдань, зокрема, визначення ознак потенційної рудоносності різновікових інтрузій (для локалізації площ опошукування), оцінки перспективності різних ділянок і блоків, рівня їхнього ерозійного зрізу і витриманості зруденіння з глибиною, виявлення характеру й амплітуди пострудних (епігенетичних) блокових переміщень, простеження і оконтурювання золотоносних рудних стовпів типу бонанців [1] та ін. Матеріали дисертації автор використовує під час читання циклів лекцій з таких курсів: “Металогенія”, “Рудні формації”, “Геологія родовищ корисних копалин”.
Особистий внесок здобувача полягає у: багаторічному проведенні польових досліджень і здійсненні аналітичних визначень ТБГХ-параметрів самостійно або ж у творчій співпраці з колегами по кафедрі корисних копалин, проблемній лабораторії та НДЧ геологічного факультету ЛНУ, часто за його науково-організаційного, координаційного та наукового керівництва, інколи –співкерівництва. Левова частка діаграм, схем стадійності та ТБГХ-зональності тощо побудовані власноруч, як і особисто здійснено відбір численних проб, аналіз, інтерпретацію і узагальнення вихідного польового і лабораторно-аналітичного матеріалу. Результати роботи (дослідження, наукові ідеї) опубліковані автором у власних і колективних публікаціях різного рівня.
Публікації і апробація роботи. За темою дисертації опубліковано одну монографію, 37 статей у наукових фахових виданнях, 33 тез доповідей на вітчизняних і міжнародних нарадах, симпозіумах тощо, троє методичних указівок. Матеріали дисертації використані в 14 наукових і науково-виробничих звітах (бюджетна та госпдоговірна тематика).
Результати робіт автора та головні положення дисертаційної праці у міру її формування як цілісної наукової концепції доповідалися та обговорювалися на щорічних наукових конференціях ЛНУ (1976–), засіданнях НТР низки виробничих геологічних організацій колишнього СРСР: Акчатауського ГЗК та колегії МКМ Казахстану, ГРЕ “Центрказгеологія”, СКГРЕ та КГПЕ “Ташкентгеологія”, КП “Кіровгеологія” та “Південьукргеологія”, на VII Всесоюз. нараді “Термобарометрия и геохимия рудообразующих флюидов”(Львів, 1985), II Всесоюз. нараді “Генетические модели эндогенных рудных формаций”(Новосибірськ, 1985), наук. конф. “Теория и методология минералогии”(Сиктивкар, 1985), “Формационный анализ как основа крупномасштабного прогноза и поисков месторождений цветных, редких и благородных металлов” (М., 1986), “Комплексное использование вольфрамовых месторождений в СССР”(Л., 1986), V Середньоазіатській петрограф. нараді (Душанбе, 1988), ХІІ Всесоюз. симпоз. зі стабільних ізотопів у геохімії (М., 1989), Всесоюз. семінарі “Использование ТБГХ-методов при локальном прогнозе, поисках и оценке рудных месторождений”(М., 1989), наук.-практ. конф. “Минерагения и прогнозная оценка на твердые полезные ископаемые”(К., 1991), V Всесоюз. нараді по вольфраму (Л., 1991), V міжвід. нараді “Критерии поисков и перспективы промышленной золотоносности Украины”(Одеса, 1992), VІІІ нараді з термобарогеохімії “Термобарогеохимия геологических процессов”(М., 1992), роб. нараді “Перспективи золотоносності України” (Львів, 1993), міжнар. нараді “Fluid inclusions research” (Virginia, USA, 1993), наук. конф. “Проблеми геологічної науки та освіти в Україні” (Львів, 1995), міжнар. конф. “Современные проблемы геологии, поисков, разведки и оценки месторождений полезных ископаемых”(М., 1997), ХІV симпоз. ECROFI (Нансі, Франція, 1997), конф. з геохімії (Олександрія, Єгипет, 1997), міжнар. конф. “Полезные ископаемые –формирование, прогноз, ресурсы”(СПб., 1999), міжнар. нараді “Precambrian gold in the Fennoscandian and Ukrainian Shield and related areas” (Трондхейм, Норвегія, 1999), міжнар. наук. конф. “Наукові основи прогнозування, пошуків та оцінки родовищ золота” (Львів, 1999), ІХ і Х міжнар. конф. з термобарогеохімії (Александров, РФ, 1999, 2001), наук. конф. “Геологічна наука та освіта в Україні на межі тисячоліть: стан, проблеми, перспективи” (Львів, 2000), міжнар. симпоз. “Металогенія докембрійських щитів” (К., 2002) та ін.
Обсяг та структура роботи. Дисертація викладена на 253 сторінках, складається зі вступу, чотирьох розділів і висновків, ілюстрована 66 рисунками, 21 таблицею, список використаних джерел містить 423 найменування.
Автор радий можливості висловити щиросердечні слова вдячності колегам і вчителям, з якими йому довелося працювати й у спілкуванні з якими обговорювались численні дискусійні наукові і життєві питання. На превеликий жаль, деякі з них не дочекалися завершення цієї роботи в цілісному вигляді, але –я переконаний –були б раді цьому. Це професори Є.М. Лазько, А.В. Пізнюр, В.В. Глушко, Я.О. Кульчицький, В.О. Горецький, Д.П. Рєзвой; доценти Л.І. Колтун, В.М. Куземко, М.Г. Головченко, І.О. Марушкін, Ю.Ф. Мисник, А.В. Алєксєєнко, Б.І. Олексів, В.Г. Шеремета; ст. наук. співробітники Ж.О. Сімків, В.О. Фаворов, В.М. Краснощок; інженери В.О. Костін, М.О. Клюфас, С.М. Гетьман.
Низько схиляю голову і зичу добра та творчих успіхів професорам Ю.В. Ляхову, А.О. Сіворонову, О.Б. Боброву, О.І. Матковському, Г.Ю. Григорчуку, З.В. Бартошинському, Г.М. Яценку; доцентам Ю.П. Дорошенку, А.М. Лисаку, Г.О. Луньову, Н.І. М’язь, І.В. Попівняку, І.Т. Бакуменку, С.М. Бекеші, Л.З. Скакуну, Ю.І. Федоришину.
Виконанню цієї роботи доброзичливо й неупереджено сприяли геологи-розвідники й керівники геологічних служб багатьох ГРЕ в Казахстані, Узбекистані, Україні. Всім уклін і побажання доброго здоров’я і нових звершень у нелегкій праці.
Неоціненну допомогу автору надали працівники кафедри корисних копалин і НДЧ, які разом із ним здолали цю тернисту дорогу від забою штреку до чистового аркуша дисертації. Щиросердно завдячуючи їхньому альтруїзмові, висловлюю добрі слова подяки Ю.О. Пахнющому, О.Р. Литвиновичу, А.І. Костенку, М.М. Коломієць, Л.П. Фуртак, Л.І. Федоренко, С.І. Ціхоню, О.В. Шваєвському, В.М. Шевчуку, С.І. Кондрахіну, М.П. Горіну.
ОСНОВНИЙ ЗМIСТ РОБОТИ
Розділ 1. Обґрунтування вибору об’єктів досліджень.
Теоретичні та методологічні засади рудно-
формаційної типізації родовищ на
термобарогеохімічній основі
Для ТБГХ-досліджень родовища Мо-W формації грейзенової групи –украй вдалий об’єкт. Адже на їхньому прикладі можна простежити весь просторово-часовий хід взаємопов’язаних процесів магматичної дистиляції і постмагматичних процесів у фізико-хімічному діапазоні від пневматолітових до телетермальних. Родовища формації просторово, структурно і генетично пов’язані з посторогенними алохтонними інтрузіями лейкогранітів акчатауського комплексу (Щерба, 1966, 1985). Разом з тим уся переконливість аргументів на користь очевидного генетичного зв’язку зруденіння з інтрузіями далеко не завжди підкріплена безпосередніми ознаками такого зв’язку, а лише свідчить про його принципову можливість. Саме тому актуальними є дані про характер зв’язку реальних родовищ з конкретними гранітоїдними інтрузіями (комплексом інтрузій), який однозначно виявляється під час ТБГХ-досліджень фізико-хімічних умов і динаміки розвитку рудотворних процесів, генетичного типу і градієнтного аналізу конфігурації і трендів ТБГХ-зональності розвитку даної формації. Оскільки Центр. Казахстан –типова рідкіснометалева провінція, то це переконує, що вибрані генотипні об’єкти достатньо представницькі як для з’ясування цієї проблеми, так і для розкриття параметричних ТБГХ-характеристик самої формації.
Ще складніша ситуація з Au-формаціями (Петровская, 1973; Петровская, Сафонов, Шер, 1976). Au-зруденіння, часто маючи досить тісний геолого-геохімічний зв’язок із рідкіснометалевим, особливо з Мо, яке на Au-родовищах зазвичай передує формуванню власне Au, ба навіть наявні родовища екзотичної Au-Мо формації (Давенда, Сх. Забайкалля), утворюються в значно різноманітніших геотектонічних і фізико-хімічних умовах і в усі металогенічні епохи (від AR до KZ), що розкриває великі можливості перед ТБГХ в контексті реферованої проблеми. Разом із термобарогеохімічно добре вивченими (Ляхов, 1985, 1988) Au-кварцовими родовищами формації середніх глибин, які часто парагенетично пов’язані з малими інтрузіями, що вкоренилися на середніх і завершальних стадіях становлення складчастих областей (ГСО), а також під час тектономагматичної активізації (ТМА), велику групу утворюють представники малоглибинної Au-Аg формації. Вони поширені в поясах субаерального пізньоорогенного андезит-дацитового (іноді базальтового) вулканізму і в зонах ТМА. Донедавна малоглибинні Au-Аg родовища вважали “типоморфними” лише для мезо-кайнозойського вулканізму молодих альпійських рухомих поясів, через що у назві формації вживають слово “юна”, одначе зараз вони відомі у зв’язку із середньо-пізньопалеозойським вулканізмом у герцинідах Казахстану і Середньої Азії, в Магаданській області Росії, у Сх. Австралії. За ресурсним потенціалом ці родовища посідають важливе місце у світовому балансі запасів Au: в період експлуатації так званих бонанцевих родовищ США лише п’ять із них забезпечували понад 20 % золоторудної бази країни, а деякі з них мали запаси 595 т (Кріпл-Крік). Звідси і велике прагматичне зацікавлення такими родовищами, що зумовлює необхідність геолого-генетичної і рудноформаційної типізації, особливо неординарних герцинських, у тім числі східно-узбекистанських об’єктів, системне ТБГХ-вивчення яких започатковано і реалізовано нами [36, 41, 49, 61, 71], тоді як альпійські аналоги формації обстежені досить детально (Borkos’, Manillici, 1965; Савул, Помирлеану, 1969; Гончаров, Сидоров, 1979; He, Yuan, Xu, 1988; Ляхов, 1988, 1990 та ін.), що створило коректне теоретичне й фактологічне підґрунтя для їхнього зіставлення. І вже зовсім особливе місце посідають Au-родовища здебільшого формації великих глибин, поширені в металогенічних провінціях архейських щитів, у тім числі на УЩ. Відкинувши грандіозну формацію докембрійських Au-конгломератів, яку ми не досліджували, зазначимо, що Au-кварцові формації архейських структур і фанерозойських ГСО не зіставні за геолого-економічними показниками ([30]; табл. 1).
Таблиця 1
Деякі геолого-економічні показники золото-кварцової формації
докембрію та фанерозою
|
Геолого-економічні показники |
Родовища |
|
|
щитів |
фанерозойських ГСО |
|
|
Вертикальний розмах зруденіння |
500––м, іноді до 3000 м |
–до 1000–м |
|
Запаси металу |
800––т |
––т |
|
Пробність золота |
990– |
– |
З усвідомленням величезного, а для УЩ і визначального ресурсного потенціалу родовищ у докембрії (понад 25 % світових запасів проти 10 % для фанерозойських об’єктів) слід сказати про найскладнішу і найвагомішу актуальну проблему –проблему метаморфогенного зруденіння включно із Au (Горжевский, Козеренко, 1965; Буряк, 1975, 1977; Белевцев, 1977; Коновалов, 1985; Лазько, Сиворонов, 1986; Сіворонов, Малюк, Бобров, 1992; Бобров, Сіворонов, 2001 та ін.). Особливо складним і далеко не до кінця з’ясованим є питання причинно-наслідкових зв’язків різних формаційних типів Au-зруденіння з процесами метаморфізму й ультраметаморфізму, вулканічними і плутонічними формаціями. Потребують ТБГХ-досліджень термодинамічний режим і динаміка процесів міграції та концентрації Au, багато чого не з’ясовано про типи багатокомпонентних флюїдних систем рудоутворення, особливості й причини інверсій їхнього агрегатно-щільнісного стану, чинники і шляхи геохімічної еволюції в часі та просторі, механізми трансляції і кристалізації золота.
Уже зроблені певні кроки щодо геолого-генетичної, геолого-промислової і формаційної типізації родовищ (Аверин, 1992; Бабынин, Гурский, 1992; Галецкий и др., 1994; Нечаев, 1994; Бобров та ін., 1997; Гурський та ін., 1997; Яценко и др., 1998; Галецький, 1999; [20, 25] та ін.), одначе й досі існують різні та все ще не досконалі погляди на ці й інші проблемні питання. Це свідчить як про неоднотипність перебігу процесів і складність їхнього поєднання в різних, часто з автономним розвитком СФК УЩ, так і про очевидний дефіцит передовсім ТБГХ-інформації щодо пізнання генетичної і формаційної сутності Au-зруденіння. Адже часто-густо зв’язок Au-зруденіння з породними комплексами певного складу ще зовсім не означає їхньої одновіковості, а самі процеси рудогенезу можуть бути відірвані в часі або ж зовсім не пов’язані з петрогенезисом. І тут суттєву допомогу надають дослідження в напрямі реконструкції ТБГХ-зональності і трендів її розвитку, як це було, приміром, реалізовано щодо полів поширення вулканоплутонічної асоціації (ВПА) в Сурській зеленокам’яній структурі (ЗС) [20].
Більше того, як засвідчує досвід досліджень представницької кількості Au-формацій у геотектонічних зонах різного віку й будови, багато важливих аспектів цієї стратегічної концептуально-базової науково-прикладної проблеми сучасної геології України може бути успішно вирішено саме за допомогою спеціалізованого застосування усього арсеналу методів сучасної ТБГХ (Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; [1, 15]).
Це відкриває шлях до пізнання кардинальних закономірностей просторово-часової еволюції фізико-хімічних умов утворення родовищ як основи генетичного моделювання процесів і виявлення принципово нових показників зональності, глибини розвитку різних формаційних типів зруденіння і його перспективності. Базовими слугують матеріали геолого-мінералогічного і ТБГХ-картування рудних полів, родовищ, зон, тіл з побудовою моделей розподілу термобаричних, концентрато-кріометричних, іонно-газометричних, агрегатно-фазометричних та інших показників за флюїдними включеннями у мінералах (Ляхов, 1982, 1996; Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1990; [26, 27, 31, 32, 62]).
Стисло теоретичні засади та методологія застосування ТБГХ-досліджень зводяться до такого. Геолого-генетична типізація та формаційний аналіз власне гідротермальних і метаморфогенно-гідротермальних родовищ Аu ґрунтуються (праці М.Б. Бородаєвської, Г.П. Воларовича, К.О.Радкевич, І.С. Рожкова, А.А. Сидорова, М.О.Шила та ін.) на розгляді геологічних та мінералого-геохімічних чинників. Разом з тим плідні уявлення про вирішальну роль чинника глибинності (Петровская, 1973), вплив якого позначався на головних, у тім числі фізико-хімічних особливостях розвитку Au-зруденіння. Ідея Н.В. Петровської про закономірне зниження ступеня “термостатування гідротермальних систем” з наближенням до синрудної палеоповерхні корелюється з результатами термобароградієнтного аналізу флюїдних палеосистем різних, у тому числі Au-родовищ (Ляхов, 1982, 1987; [28, 35, 69]).
Як коректно з’ясовано, у загальному випадку величина палеотемпературного градієнта (Т) й діапазон його зміни знижувалися з переходом від малоглибинних (до 1,2 км) зон зруденіння (вертикальний ––, латеральний ––С/100 м) до середньоглибинних –,2–,5 км (вертикальний –від 20–до 7–, латеральний ––С/100 м) та більш глибинних (вертикальний ––, латеральний –до 1С/100 м). Надійними індикаторами різноглибинності Au-формацій є показники тиску (від 350–до 20–МПа), початкова температура флюїдних фаз (від >600–до 370–С), концентрація розчинених солей (від 50–до 4–мас. % екв.-NaCl, Na+/K+ у середньому 7,0–,3), хлору і СО, високий вміст яких є типоморфним для флюїдних включень у мінералах глибинних родовищ. Показові також межі варіацій температурних інверсій (від 5–до 110–150С) та Т (у середньому від 5–до 25–С/100 м), мінімальні на відносно великих глибинах і суттєво більші з тенденцією до різкого зростання в малоглибинних та, особливо, приповерхневих зонах зруденіння. Специфічні агрегатно-густинні особливості гідротермальних систем, про які вже на ранньому етапі вивчення руд можна скласти уявлення за наявністю у мінералах відповідно різних типів включень: у приповерхневих зонах періодично киплячого водного розчину з низькою концентрацією солей та газів, у середньоглибинних –термобаронадкритичного флюїду з помірним солегазонасиченням (чіткі ознаки пневматолізу), на ще більших глибинах –значно щільнішого флюїду з ознаками перенасичення СО та солями, передовсім NaCl –так звана система трифазової гетерогенізації [20, 25, 29, 51, 68].
Геолого-мінералогічні дані в поєднанні з термобарогеохімічною інформацією засвідчують, що специфічні риси фізико-хімічного режиму та динаміки розвитку золоторудних процесів визначалися головно ступенем термостатування гідротермальних систем. Цей ступінь, на відміну від не завжди геологічно вірно визначеної глибини зруденіння, можна відобразити за допомогою середньої величини Т конкретної гідросистеми; методику обчислення таких градієнтів за ТБГХ-даними неодноразово обговорювали (Лазько и др., 1981; Ляхов, 1982 та ін.). Системний аналіз власних і літературних матеріалів (Давиденко, 1975; Гончаров, Сидоров, 1979; Коновалов, 1985; Гамянин, 1991; [10, 21, 27, 42]) з урахуванням праць з рудних провінцій Румунії (Borcos’, Manillici, 1965; Savul, Pomerlianu, 1969), Західної Австралії (Rithie, 1963), Канади, США, Японії (Coleman, 1957; Roedder, 1971) дає підстави дійти висновку, що найменш термостатовані системи рудоутворення характерні, головно, для вулканогенно-гідротермальних родовищ із низько- і помірнобарним режимом (нижче 20–МПа). Помірнотермостатовані типові для переважної більшості плутоногенно-гідротермальних формацій середніх глибин, включно із золоторудними родовищами в теригенних вуглецьвмісних товщах. Риси помірно- та сильнотермостатованого типу систем виявлені в деяких високо- і гіпербарних метаморфогенно-гідротермальних утвореннях, здебільшого пов’язаних із зеленокам’яними формаціями докембрію щитів [28, 35].
Здійснена у дисертації генетична і рудноформаційна типізація на підставі порівняльно-параметричного ТБГХ-аналізу палеогідросистем вивчених родовищ, завдяки об’єктивності і порівняній експресності кількісної оцінки головних фізико-хімічних показників різноглибинних рудогенерувальних систем, робить цей новий напрям –термобарогеохімічне моделювання, діагностика та прогнозування рудних формацій –особливо перспективним (Формационный анализ…, 1986) як з погляду розробки теоретичних засад процесів рудогенезу, так і потреб прикладної геології.
Розділ 2. Фізико-хімічні умови розвитку молібден-вольфрамових і золоторудних формацій
2.1. Мо-W формація Центрального Казахстану. Отримані в цьому напрямі головні результати узагальнені в табл. 2, з аналізу якої випливає, що спільність схем стадійності процесів мінералоутворення на родовищах і однотипний склад сформованих комплексів руд, як це добре ілюструє схема стадійності і флюїдного режиму формування еталонного родовища формації (рис.1), засвідчує їхню приналежність до єдиної генетичної і рудноформаційної групи.
Таблиця 2
Термобарогеохімічна характеристика* мінералотворних розчинів, що формували Mo-W родовища Центрального Казахстану
|
Родовища |
Стадії мінералізації |
|
молібденіт-кварцова (І) |
комплексна рідкіснометалева (ІІ) |
вольфраміт- (шеєліт)- кварцова (ІІІ) |
сульфідно-кварцова (ІV) |
кальцит-флюорит- кварцова (V) |
|
|
Акчатау |
Не виявл. |
– |
|||
|
Східний Коунрад |
Не виявл. |
– |
|||
|
Караоба |
– |
160– |
|||
|
Джанет |
Не виявл. |
– |
|||
|
Нура-Талди |
400– |
– – |
Не виявл. |
Не вивч. |
|
|
Верхнє Кайракти |
– |
||||
|
Коктенколь |
430– |
– |
– |
||
|
Байназар |
Не виявл. |
265– |
Не вивч. |
||
|
Скорпіон |
Не виявл. |
Не виявл. |
290– |
– |
|
|
Акмая |
Не виявл. |
365–260 |
Не виявл. |
290– |
– |
*
Як бачимо, на вивчених родовищах агрегатний стан мінералотворних розчинів змінювався неодноразово, проте загалом усі вони належать до пневматолітово-гідротермальних утворень. Мінералотворна діяльність газоподібних розчинів виявлялась тільки в ранній період рудного процесу, коли починали кристалізуватися мінеральні парагенезиси молібденіт-кварцової (Mo-Q) і комплексної рідкіснометалевої стадій (RC), або ж услід за вкоріненням інтрарудних дайок, які здебільшого передували RC.
Зі зниженням температури і збільшенням густини розчини закономірно трансформувалися в гідротермальні шляхом гетерогенного (конденсація, кипіння), зрідка –гомогенного (в надкритичних умовах) перетворення мінералотворної системи, що підтверджується наявністю відповідних типів включень у мінералах. Верхня температурна межа гетерогенного стану розчинів, з якими пов’язаний початок розпаду транспортованих комплексних (вірогідно, гідрооксофторидних для W) сполук металів і кристалізації їхніх мінералів, фіксується критичними явищами і становить для відповідних морфоструктурних типів родовищ 445–––С (жильні утворення), для надінтрузивних штокверків вона не перевищує 425С. Наступні за часом і досить поширені на родовищах епізоди пневматолізу у власне гідротермальному процесі (ретроградне закипання), зумовлені адіабатичним приростом об’єму середовища при неодноразовому тріщиноутворенні, супроводжувалися синхронною дегазацією летких, реактивним зниженням температури, що стимулювало рудовідкладання [5 та ін.]. На вивчених родовищах, незалежно від їхнього морфоструктурного типу, ретроградна гетерогенізація спостерігалась при 420–––––––С. Продуктивні мінеральні комплекси кристалізувалися при >440–С на фоні флуктуацій Р від 165 до 40 МПа. Лише інтенсивно проявлена шеєлітова мінералізація Верхньо-Кайрактинського штокверку була сформована в більш низькотемпературному діапазоні –при 380–С. Це не виключає її постеріорного розвитку по більш ранньому і високотемпературному вольфраміту RC [10]. Мінералотворні розчини власне гідротермального етапу мінералоутворення, коли кристалізувалися головно мінеральні парагенезиси постпродуктивних стадій мінералізації, мали Т 320–С й перебували під тиском 50–МПа і нижче.
Аналіз парагенетичних асоціацій мінералів i складу водних і газових витяжок із розчинів включень свідчить, що в ранній високотемпературний пневматолітово-гідротермальний період їхнього формування найактивніша роль у розчинах належала Cl, F, COі, частково (Акчатауське родовище), –бору. Для власне гідротермальних середньо-низькотемпературних процесів ці компоненти майже не характерні або ж узагалі не спостерігаються, хіба що в період кристалізації поліметалевих (Pb+Zn) асоціацій мінералів, коли знову виявляється активність СО. Загалом же особливості хімізму розчинів раннього, продуктивного етапу мінералоутворення полягають у лужно-галогенному (хлоридно-натровому для Mo-Q стадії і фторидно-хлоридно-калій-натровому –для RC) складі зі змінним, однак повсюдним вмістом гідросилікат-іонів. У середньотемпературних умовах суттєву роль відіграє СО, тоді ж з’являється гідрокарбонат-іон. “Наскрізним” іоном є Na+, що дає підстави передбачати його важливу роль у формуванні комплексних сполук не тільки молібдену, але й Zn і Pb. Порівняння іонних співвідношень (%-екв.) головних компонентів розчинів виявляє деякі кількісні відмінності для різночасових стадій продуктивного етапу мінералогенезу і для різних родовищ. Так, Na+/K+ коливається від 9,0 до 3,0; (Ca++Mg+)/(Na++К+) –,07–,04; F–/Cl––,16–,03; HSiO–/(F–+Cl–) –,6–,2 (Mo-Q стадія) і, відповідно, Na+/K+ –від 8,0–,8 до 5,4–,3; (Ca++Mg+)/(Na++К+) –,30–,02; F–/Cl––,43–,25; HSiO–/(F–+Cl–) –,55–,15 (RC). Наведені співвідношення близько-аналогічні для різних морфоструктуpних типів родовищ (конвергентність складу). Вміст головного компонента газової складової –СО –зростає від ранніх до пізніх стадій, максимальний його вміст (до 97 об. %) притаманний періоду формування постпродуктивного сульфідного комплексу мінералів. Кількість N та інших газів змінюється від 2 до 12 об. %; вміст СН і його гомологів невеликий і знижується від ранніх до пізніх стадій мінералізації. Найвища концентрація солей у розчинах проявляється на ендоконтактових родовищах: для Mo-Q стадії вона змінюється від 42 до 26 мac. % NaCl i від 65 до 27 мac. % NaCl –для RC. Ця особлива властивість розчинів продуктивних стадій виявляється у фазовому складі сингенетичних включень: вони вміщують до 14–розчинних солей хлоридів Na і K та інших, наразі не діагностованих сполук, у тім числі нерозчинних рудних мінералів (вольфраміт тощо), що чітко відрізняє їх від розчинів включень інших, у тім числі постпродуктивних стадій, де домінує СО. На надінтрузивних штокверках для розчинів зазначених стадій сольова концентрація здебільшого не перевищує 26 мac. %, через що включення із мінералами-“в’язнями” тут трапляються зрідка і не так масово. Розчини, з яких кристалізувалися галеніт-сфалерит-кварцова і кальцит-флюорит-кварцова асоціації, мали порівняно невисоку сольову концентрацію –відповідно 10–і >3 мас. % NaCl (Банщикова, 1965; Павлов, Шарапов, 1972).
Отже, для описаних родовищ в історії і фізико-хімічних умовах формування виявляється дуже багато спільного, що дає підстави розглядати їх як результат діяльності причинно-взамопов’язаних і закономірно проявлених рудно-магматичних процесів, спряжених у часі та просторі зі становленням алохтонних масивів аляскітових гранітів верхньогерцинського акчатауського комплексу. Що стосується виявленої тенденції зниження ролі високотемпературних пневматолітових процесів рудоутворення і загальної сольової концентрації розчинів від ендоконтактових до надінтрузивних родовищ, то вона може бути зумовлена різною глибиною формування рудосполучених гранітних масивів і зруденіння в жорстких каркасних (жильні ендоконтактові родовища) і лінійних рухомих (Успенська зона зминання, штокверки) геотектонічних структурах земної кори Центр. Казахстану, з одного боку, і може свідчити про різну інтенсивність денудаційних процесів у післяпермський час –з іншого. Таке передбачення підтверджується тим, що з часом формування ендоконтактовий тип мінералізації “росте” догори і переходить у екзоконтакт, а екзоконтактовий –вниз, дуже часто досягаючи апікальних частин рудогенерувальних інтрузій. На сучасному ж ерозійному зрізі кожний із морфоструктурних типів може мати самостійне значення або ж формує перехідний –жильно-штокверковий тип (Лаумулин, 1973; [4–6]).
2.2. Фізико-хімічні умови розвитку золоторудних формацій
Золоторудні формації Східного Узбекистану. У генетико-формаційних класифікаціях родовища Au Середньої Азії (Кочбулак, Кизил-Алма та ін.) займають місце серед гідротермальних приповерхневих утворень вулканогенної групи (Петровская, Сафонов, Шер, 1976). Такі уявлення щодо їхньої формаційної приналежності загальноприйняті і є підґрунтям переважно ортодоксальних прогностично-металогенічних побудов, які зазвичай не виходять за межі даної концепції і реалізуються на багатьох перспективних ділянках, що підлягають детальному опошукуванню та оцінці. ТБГХ великомасштабне картування родовищ виявило такі параметричні ТБГХ-показники розвитку фізико-хімічного процесу рудоутворення, які дали змогу по-новому підійти до вирішення питання про рудноформаційну приналежність родовищ золота регіону і піддати сумніву їхню малоглибинну природу [36, 41, 49, 71 та ін.].
Уже за складом і текстурними особливостями руд родовища дуже прикметні, оскільки на них розвинені розмаїті текстури, притаманні різноглибинним формаціям: масивні, смугасті, крустифікаційні і крустифікаційно-смугасті, брекчійові і брекчієподібні, перетинання, кокардові, друзові, прожилкові, прожилково-вкраплені, прожилково-смугасті, прожилково-крустифікаційні та ін. Усе це засвідчує складну й динамічну історію їхнього формування, в якій разом із кристалізацією речовини в порожнинах важливе значення мали процеси вилуговування й метасоматозу. Мінерали руд складають різноманітні й помітно контрастні парагенетичні асоціації. Для Кочбулака, з урахуванням даних В. Коваленкера (1984), ми виділяємо їх п’ять, на Кизил-Алмі розмежовано два типи руд, об’єднаних у шість асоціацій (рис. 2): убогосульфідні з арсенопіритом і помірносульфідні з багатим спектром бляклорудної мінералізації і різноманітних телуридів Au і Ag. При цьому на обох родовищах вони розмежовані, на глибині –суміщені, що підвищує продуктивність рудних тіл, свідчить про їхню різностадійність і доволі складні телескоповані взаємовідношення.
Як бачимо, дискретний і циклічний процес формування гідротермальних руд відбувався в чотири стадії. Найприкметнішою особливістю процесу є стрибкоподібні збільшення температури на початку функціонування кожної наступної стадії порівняно із завершенням попередньої, що є відображенням пульсаційного надходження флюїдів і пов’язано з укоріненням інтрарудних дайок різного складу (Валейшо, 1969). Важливо, що просторово-часова сполученість дайкових утворень і рудної мінералізації засвідчує спільність генерувального джерела магми й руди, а саме перемежування гідротермального рудоутворення і пізнього дайкового магматизму притаманне родовищам Au середньоглибинної формації й, навпаки, не властиве малоглибинним (Иванкин, 1972; Петровская, 1973). Інтенсивність стрибків температури на початкових стадіях, як і загальний рівень температурних умов, значно помітніші на Кизил-Алмі (>125°С проти 90°С на Кочбулаку), що підкреслює більшу теплову активність рудогенерувального джерела на Кизил-Алмі. Це задовільно пояснюється тим, що рудні тіла цього родовища залягають здебільшого в інтрузивних породах фундаменту, тоді як на Кочбулаку вони розміщені у вулканогенному чохлі й віддалені від штокоподібних комагматичних інтрузій середньо-основного складу у фундаменті (Петровская, 1968), з якими, очевидно, парагенетично зв’язані. Показово, що стадії продуктивного мінералоутворення характеризуються найінтенсивнішою гетерогенізацією вуглекислотно-водних розчинів з відокремленням СО (його густина змінюється від 0,560 на початку стадій до 0,275 г/см наприкінці, що відповідає флуктуативним варіаціям тиску від >58 до 32 МПа), яка здебільшого просторово збігається з золоторудними стовпами і максимально виявлена при 280–°С. Відокремлення СО під час перепадів тиску регулювало кислотність-лужність режиму і сприяло спонтанному рудовідкладанню в неспокійних геолого-структурних і похідних термодинамічних умовах, що, вірогідно, спричинило достатньо широкий розвиток брекчійових і брекчієподібних структур руд, особливо в трубоподібних тілах типу рудно-експлозивних структур (РЕС) на Кочбулаку [36, 43, 71].
Зіставлення речовинного складу мінеральних парагенезисів руд вивчених родовищ, послідовності їхнього формування, схем стадійності та ТБГХ-параметрів флюїдного дискретно-регресивного режиму з аналогічними закономірностями утворення Au-Ag родовищ альпійського віку (Borcos’, Manillici, 1965; Гончаров, Сидоров, 1979; Ляхов, 1988 та ін.) розкриває суттєві відмінності між ними. За цілою низкою ТБГХ- і, що не менш корелятивно важливо, геологічних, мінералого-фізичних та ізотопно-геохімічних ознак дане зруденіння суттєво відрізняється від типового малоглибинного, наближаючись до плутоногенно-вулканогенних утворень середніх глибин [36, 41, 71]. До цих ознак потрібно зачислити: перемежування золоторудного процесу і дайкового магматизму; високо-середньотемпературний рівень гідротермальних процесів (>390–°С); порівняно високий тиск у системі мінералоутворення (>58–МПа); стрибкоподібні РТ-інверсії режиму мінералоутворення; високий вміст Na+ і Cl– у розчинах флюїдних включень та істотна перевага Na+ над К+ (у два–п’ять разів); високий і домінуючий вміст у газовій компоненті розчинів продуктивних стадій СО (до 97 %) і СН (до 45 %); наявність у флюїдних включеннях при кімнатній температурі порівняно щільної рідкої фази СО (до 0,560 г/см); висока пробність самородного золота ранніх генерацій; поширення мінеральних асоціацій ранніх сульфідів з арсенопіритом; наявність значних мінеральних мас бляклих руд і різноманітних телуридів у складі продуктивних золотоносних парагенезисів; широкий спектр різноглибинних текстур руд; порівняно інтенсивний розвиток гіпабісальних фацій навколорудних метасоматитів –березитів, особливо в Кизил-Алмі; винятково електронна електропровідність галеніту; наявність у рудах гіпабісального фукситу (Кизил-Алма); особливості політипії серициту (модифікація 2М з базальною відстанню 10 Å та 2М); відсутність ознак змішаношаруватості та приуроченість модифікації 2М до продуктивних сульфосольно-телуридних парагенезисів (Русинов, 1987); ізотопний склад сірки у межах δS – 5,5–,9 ‰; δС – від (–) до (+4) ‰; δО – 9,8–9,9 ‰; порівняно невеликий ΔТ для рудних тіл різної морфології (15–°С/100 м для жильних тіл і 9–°С/100 м –для РЕС), що відображає умови порівняно термостатованих помірноглибинних відносно закритих гідротермальних систем.
Такий висновок добре узгоджується з геологічними даними, за якими рівень ерозійного зрізу рудосполучених морфоструктур Бельтау-Курамінського ВПП становить не менше 2000–м залежно від депресійного чи купольного характеру вулканоморфоструктур (Баймухамедов, Бородин, 1981). Звідси очевидно, що за малих глибин формування щодо синрудної палеоповерхні (до 1,2 км) родовища Au були б повністю зеродовані, тоді як у сучасному ерозійному зрізі наявний великий розмах зруденіння по вертикалі, а розсипна золотоносність дренуючих рік нульова.
Фізико-хімічні умови розвитку золотоконцентрувальних палеогідросистем золоторудних родовищ України. Потрібно констатувати, що навіть з урахуванням небагатьох фахових і прецизійних, проте здебільшого спорадичних і “точкових” ТБГХ-досліджень певних аспектів генезису Аu-родовищ України (Артеменко и др., 1992; Артеменко, 1995; Попівняк та ін., 1995; Яценко и др., 1998; Возняк та ін., 1999; Братусь, 2001; Павлюк та ін., 2001 та ін.), проблема розробки цілісної концепції геолого-генетичної та рудноформаційної їх типізації на ТБГХ-основі вперше запропонована й реалізована нами [15, 20, 25, 28, 29, 32, 35, 51, 62, 68, 69 та ін.]. Головний її зміст полягає у такому.
Вище уже звернуто увагу на принципово важливі і плідні уявлення Н.В. Петровської (1973) і теоретико-методологічні напрацювання Ю.В. Ляхова та В.О. Нарсєєва (1986, 1988) щодо визначальної ролі впливу чинника глибинності на формування Аu-зруденіння та його параметричні характеристики і щодо закономірного зниження “ступеня термостатування гідротермальних систем” з наближенням до синрудної палеоповерхні. Як з’ясовано, специфічні риси фізико-хімічного режиму й динаміки розвитку Аu-зруденіння різних геотектонічних зон України визначалися впливом саме цих чинників (Ляхов та ін., 1994; [25, 28, 35 та ін.]).
Примітно, що під час ТБГХ-вивчення й типізації Аu-родовищ України ефективним інструментом виявилося використання, разом із абсолютними величинами інтенсивних РТ-параметрів процесу, і деяких опосередкованих показників загальної стійкості теплового балансу та РТ-діапазонів функціонування рудогенерувальних систем. Зокрема, належної роздільної здатності в цьому контексті набув середній показник зміни РТ-режиму розвитку зруденіння в часі (ΔТ/ΔР) та просторі (ΔТ/100 м) як пряма функція ступеня термостатування палеогідросистеми, а також величина флуктуаційних інверсій на тлі спрямовано-регресивного типу флюїдного режиму (ΔТ/ΔР) усього ходу дискретного рудного процесу як відображення конкретних геотектонічних (структурно-формаційних) умов, глибинності й, отже, відкристості–закритості систем.
Саме своєрідним характером і різними комбінаторними особливостями природного поєднання цих важливих параметричних показників визначалися закономірності еволюції рудогенерувальних і рудоконцентрувальних палеогідросистем Au-родовищ України, агрегатно-щільнісний стан та склад металоносних флюїдних фаз, їхні міграційні властивості, конфігурація, напруженість і тренди ТБГХ-зональності, інтенсивність і, отже, масштабність рудовідкладання загалом [35].
Ми виділили шість природно різних типів золотоконцентрувальних флюїдних систем [28, 29, 32], специфіка фізико-хімічних умов золотоконцентрації в яких пов’язана з мінералотворною діяльністю власне водних, вуглекислотно-водних і складних вуглекислотно-водно-сольових розчинів (рис. 3):
Вулканогенні (Т – 360–50С при ΔТ/ΔР – 8–12):
1. Слабкотермостатована (ΔТ ––С/100 м) низькобарна (до 7–МПа) –власне гідротермальна з інтенсивним кипінням суттєво дегазованих низькоконцентрованих розчинів (<1–4 мас. % NaCl.) Генотип –Мужієвське родовище (Закарпаття).
2. Слабкотермостатована (Т –С/100 м) помірнобарна (до 22 МПа) –власне гідротермальна з періодичним закипанням слабогазонасичених розчинів (<9–11 мас. % NaCl). Генотип –Берегівське родовище (Закарпаття).
Вірогідно плутоногенні (Т – 400–50С при ΔТ/ΔР – 2–9):
3. Помірнотермостатована (Т – 10–20С/100 м) середньобарна (до 100–150 МПа) –гідротермальна, з глибиною –пневматолітово-гідротермальна з обмеженим закипанням слабкоконцентрованих СО–НО-розчинів (до 12–14 мас. % NaCl). Генотип – Бобриківське родовище (Нагольний кряж Донбасу), вірогідно – Східно-Юріївське (Кіровоградський геоблок УЩ).
Метаморфогенні (Т – 500–50С при ΔТ/ΔР – 3–10С):
4. Порівняно термостатована (ΔТ – 8–10С/100 м) середньобарна (до 100–200 МПа) –пневматолітово-гідротермальна з інтенсивним кипінням густинного НО–СО–NaCl-розчину, на початку процесу порівняно концентрованого (>25– мас. % NaCl). Генотип – Балка Широка, область розвантаження та генерації флюїдів просторово розірвані (Чортомлицька ЗС).
5. Порівняно термостатована (ΔТ ––8С/100 м) високобарна (до 250–300 МПа) –з самого початку гетерогенно-гідротермальна за участю порівняно високогустинного НО–СО–NaCl (35–50 мас. % NaCl) флюїду, пізніше –гомогенно-гідротермальна з обмеженим кипінням СО–НО-розчину, просторово порівняно відірвана від джерел генерування флюїдів. Генотип – Балка Золота, Сергіївське (Сурська ЗС).
6. Порівняно термостатована (ΔТ ––С/100 м) гіпербарна (до 350 МПа) –гомогенно-гідротермальна за участю порівняно густинного флюїду НО–СО–NaCl (з концентрацією NaCl до 47 %), опісля гетерогенна з доволі інтенсивною дегазацією СО, наприкінці – суттєво водна, суміщена з джерелами генерування флюїдів. Генотип –Майське (Дністерсько-Бузький геоблок).
За речовинним складом (рис. 3–), морфоструктурними типами і фізико-хімічними умовами локалізації виділені генотипні родовища добре зіставні з трьома різноглибинними формаціями за Н.В. Петровською та ін. (1973, 1976), однак у запропонованому варіанті їхня генетична позиція однозначніша, оскільки ґрунтується на інструментально-кількісній оцінці рівня баричності і величини термоградієнтності золотоконцентрувальних систем, а також їхнього складу і фазово-агрегатного стану, що дає змогу використовувати це і в прикладних аспектах.
Аналіз найголовніших особливостей процесів рудогенезу і вивчення типоморфізму флюїдних включень засвідчили, що під час руйнування металоносних комплексів і взаємодії розчинів з боковими породами родовищам Au-рудної формації великих глибин УЩ (де переважали пластичні деформації, а дегазація СО відбувалася порівняно спокійно й мала тривало-затяжний характер) притаманні процеси “всолювання” (накопичення солей), як це має місце на Mo-W-об’єктах [6], тоді як фракціонування СО на родовищах середньо- і, особливо, малоглибинних формацій пов’язане із зовнішніми (тектонічними) причинами –зі збільшенням об’єму системи і вибухоподібним кипінням гідротерм, коли процеси “всолювання” не могли реалізуватися (Ляхов, 1988).
Такі гідротермально-метаморфогенні Au-системи на відміну від магматогенно-гідротермальних еволюціонували в умовах порівняного дефіциту вільного простору, що зумовлювало для них у високо-гіпербарних умовах вкраплений і прожилково-вкраплений тип зруденіння, тоді як для помірнобарних –жильно-штокверковий. Особливо виразно ця кореляція простежується для Au-формацій України (див. рис. 3).
Магматогенно-гідротермальні процеси розвивалися у навхрестізохоричному режимі, що спонукало до реактивної зміни густини флюїдних фаз через різкий і радикальний спад Р при крихких деформаціях і утворенні вільного простору. Такий перебіг подій призводив до значних порушень рівноваги відповідних фізико-хімічних систем із синхронними процесами кипіння й дегазації СО, зміни рН і Еh та руйнування металоносних комплексів із кристалізацією самородного Au в середньотемпературному діапазоні за схемою окисно-відновних реакцій, як це вмотивовано показав Ю.В. Ляхов (1985, 1988): Na[AuCl] + CH Au + CO + NaCl, тобто 8Au+ + C+ 8Au+ C+. Швидко й ефективно реакція може здійснюватися також і в разі переносу Au у вигляді хлорауратних комплексів, наприклад, КAuCl (Овчинников, 1990). Зважаючи на потенціалвизначальну роль сполук вуглецю і генерацію у вихідних гідротермах СО при окисненні СН (Банникова, Барсуков, 1985; Углерод..., 1975), що ми визначили і на родовищах Сх. Узбекистану [49], ця міграційно-кристалізаційна модель має загальне значення і є додатковим свідченням конвергентності фізико-хімічних умов розвитку Au-мінералізації.
З рис. 3 бачимо, що саме в діапазоні 300–°С криві діаграми для помірно- і низькобарних родовищ мають найвиразніший перегин з величиною ΔТ/ΔР >5, тоді як для родовищ високобарних груп ця величина становить 2–чи майже не фіксується в гіпербарних умовах безумовного переважання пластичних, з фрагментами напівкрихких, деформацій (Майське родовище), що зумовлює геотектонічну й фізико-хімічну стійкість режиму. Суттєво незначні нерівноважні умови виявляються лише на локальних ділянках прояву зредукованих крихких деформацій, де, зважаючи на порівняно помітні флуктуації тиску, формуються окремі Au-стовпи з підвищеною (щодо загального помірно-убогого розподілу) концентрацією металу.
Отже, крихкі деформації –визначальний геолого-структурний чинник регуляції фізико-хімічного режиму, трансляції й розвантаження металоносних флюїдів на певних ділянках. Саме такими були геолого-структурні й фізико-хімічні умови формування жильно-штокверкових і прожилково-вкраплених зон родовищ Сергіївське і Балка Золота, проте особливо сприятливими вони стали для Балки Широкої з її протяжними кулісоподібними зонами інтенсивного катаклазу, сітчастої тріщинуватості і брекчіювання порід у вузлах зчленування з поперечними структурами. Чіткий літологічний контроль зруденіння залізистими кварцитами можна задовільно пояснити потенціал-визначальною (для гідротермальної системи) роллю магнетиту як “відновника” золота, що звільнялось при руйнуванні поширених у природі хлорауратних комплексів, зокрема за реакцією (Na,K)[AuCl] + FeFeO Au + FeO+ (Na,K)Cl, тобто Au++Fe– Au+ Fe+. Самі ж висококомпонентні прошарки джеспілітів порівняно з іншими петротипами порід родовища були найсприятливішими для розвитку пластичних деформацій, через що стали і найпридатнішими ділянками крихкого розвантаження тектонічних напружень, бар’єрно-спонтанної кристалізації й осадження Аu (Бобров, Сіворонов, 2001; [35]).
Беручи до уваги описані механізми й форми міграції та кристалізації Аu, слід зважати на інші важливі механізми утворення його концентрацій, зокрема сепаратного осадження Аu на енергоактивних поверхнях більш ранніх сульфідних мінералів допродуктивних стадій. Як засвідчили дослідження Г. Джейна і Г. Банкрофта, вірогідність адсорбції і відновлення Au на поверхні сульфідів (здебільшого піриту, арсенопіриту, піротину) –чи не головний механізм концентрування Au, особливо у разі порівняно низьких концентрацій і температури. Спочатку Au адсорбується у вигляді хлориду чи гідроксиду. Опісля сульфід-напівпровідник під час перенесення електронів діє як відновник за реакцією:
8AuСl–+ 2S– + 12HO 8Au+ 3SO–+ 24H+ + 32Cl–,
або 2AuCl– + 3S– 2Au+ 3S+ 8Cl–.
Cьогодні для досліджених родовищ ми не можемо достеменно кількісно оцінити внесок процесів осадження Au на ранніх сульфідах і при його співкристалізації з сульфідами, бляклими рудами та іншими сульфосолями в продуктивні власне Au-стадії, однак численні аналогії дають підстави припускати, що провідна роль усе ж таки належить пізнім виділенням самороднометалевої фази Au у зв’язку з процесами масово-спонтанного руйнування золотоносних комплексів у діапазоні 280–С. Такий міграційний і кристалізаційний геолого-геохімічний цикл для самородного Au доведений експериментально (Вилор, Сарапулова, 1970) і обґрунтований статистичним аналізом дуже представницької вибірки ТБГХ-даних (Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1988; [1]).
Розділ 3. Термобарогеохімічна зональність
молібден-вольфрамових і золоторудних родовищ
Головні фізико-хімічні характеристики рудотворних розчинів закономірно змінюються в просторі, внаслідок чого виникає різна за будовою, напруженістю та напрямами трендів ТБГХ-зональність. Вона здебільшого відповідає мінералого-геохімічній, проте на відміну від останньої виявляється практично на кожному рудному об’єкті (Лазько, 1981). Зональність буває фаціальною (моноасцедентною, відкладання), пульсаційною (поліасцедентною, стадійною) чи комбінованою (Зональность..., 1974).
На загал чинники ТБГХ-зональності здебільшого зумовлені певним поєднанням геолого-структурних і літолого-фаціальних умов та особливостями РТ-режиму й динаміки спрямовано-регресивного розвитку гідротермальних процесів на різних глибинах (Ляхов, 1968, 1970, 1976, 1982; [3, 5, 27, 36]), а сама зміна неоднорідності теплових полів залежить також від характеру динаміки потоку й ентальпії флюїдів (Шарапов, 1971), ступеня нагрівання вмісних порід, їхньої проникності, теплоємності та деяких інших теплофізичних властивостей.
3.1. Термобарогеохімічна зональність розвитку родовищ молібден-вольфрамової формації. Як засвідчили дослідження, розподіл температури в багатьох обстежених рудовмісних структурах низки родовищ досить різноманітний пов’язано з різними геолого-структурними умовами рудолокалізації. Разом із тим їхні зміни в рудних полях підпорядковані спільній для різних морфоструктурних типів родовищ закономірності зростання температури з глибиною і в напрямі зчленування жильних морфоструктур (рис. 6).
Така закономірність виявляється в існуванні Т, який на різних родовищах коливається від 30 до 20 (Акчатау), 25–(Сх. Коунрад), 25–С/100 м (жильна Караоба); для штокверків цей показник значно менший і зіставний з горизонтальним Т на жильних родовищах: 10–С/100 м –Верхнє Кайракти, 12–С/100 м –Коктенколь, що засвідчує значно меншу контрастність палеотемпературних полів у горизонтальній площині жильних рудних тіл і у вертикальному перерізі штокверків.
Аналіз палеотемпературних полів по поверхні рудних тіл ендоконтактових жильних родовищ свідчить, що збільшення Т, відповідне підвищення сольової концентрації розчинів і ступеня прояву мінералотворної ролі пневматолізу відбувається в напрямі від контактів масиву рудосполучених гранітів до його внутрішніх (центральних) частин. На деяких родовищах за загального доцентрового характеру підвищення температури мінералоутворення по простяганню рудних тіл виявляються окремі локальні температурні максимуми, які просторово й за часом прояву відповідають діяльності газових високотемпературних розчинів та розчинів критичної густини (див. рис. 6). Зазвичай вони збігаються з інтенсивно тріщинуватими ділянками рудовмісних структур, пов’язані з локальними гребенеподібними “рудогенерувальними” підняттями гранітів і, ймовірно, фіксують місця неодноразового інтенсивного підтоку рудотворних флюїдів під час привідкривання протяжних тріщинних зон у грейзенах [3].
Формування RC-мінералізації в умовах термобароградієнтних полів призвело до вертикальної зміни хімічного складу розчинів продуктивних стадій, яка підпорядкована чіткій гідрохімічній зональності (рис. 7): знизу вверх, у напрямі зниження температури і збільшення кислотності гідротерм фіксується така зміна гідрохімічних типів розчинів, %-екв.:
F–O,Lі+ 6–8 –підрудний пояс;
Li+2–8,F–14–16, К+(14–22)–головний рудний пояс;
F–O,Lі+1 –рудно-надрудна частина тіл.
Утворенню такої зональності також сприяли періодичні процеси кипіння гідротерм із супутньою дегазацією летких компонентів при перепадах тиску і розбавлення магматогенних розчинів інфільтраційними водами глибинної циркуляції (Борщевский и др., 1980; Боголепов, 2002; Матвеева, 1997; [3, 5]). Це створювало, разом з іншими геологічними і фізико-хімічними чинниками, передумови для існування своєрідної латеральної зони ТБГХ-бар’єра, яка гіпсометрично відповідала, очевидно, головному рудному поясові [5] і де зосереджені головні промислові запаси руд (Боголепов, 2002).
Надзвичайно цікавим теоретично і практично є узагальнення даних площинного топомінералогічного і ТБГХ-картування для рудного поля Акчатау як приклад синтезування “макросхеми” стадійної і фаціальної ТБГХ-зональності (рис. 8). Виявлений концентричний її характер (що свідчить про генетичний зв’язок зруденіння з гранітним масивом) ускладнений двома температурними максимумами (>440–С) у районі Молібденової і Північно-Західної ділянок. Вони зумовлені ранньою молібденовою мінералізацією і дорудними польовошпат-кварцовими жилами, що є відображенням стадійної (пульсаційної) зональності. На інших ділянках родовища виявлені типові елементи фаціальної (відкладання) зональності, що добре узгоджується із зонально-концентричним мереживом поширення головних парагенетичних асоціацій, що складають рідкіснометалеві й вольфрамові з бісмутом руди [5].
У світлі уявлень Д.В. Рундквіста й І.А. Нєженського (1975) і наведених даних зональність руд родовища відображає зміну зруденіння від центральних, найеродованіших зон родовища до периферійних (від Мо через RC до W+Bi) та відповідає зміні мінералізації від нижніх горизонтів рудних тіл до верхніх. Спостережена зональність мінералізації спричинена градієнтними флуктуаціями тиску й температури –головних регуляторів утримання речовини в розчинах і стимуляторів її кристалізації –і на цьому підґрунті ми зачислили її до термобарогенного типу [5].
Такий постулат є принциповим для розуміння питання про форми міграції мінеральної речовини, оскільки РТ-градієнти суттєво впливали на просторово-часову диференціацію величини рН розчинів –від лужних у нижніх частинах жил до кислих у верхніх, що задовільно пояснює описану зональність мінералізації і підтверджено експериментально (Ганеев, Покалов, 1975).
Схема стадійно-фаціальної ТБГХ-зональності (див. рис. 8) як відображення просторово-часової еволюції головних фізико-хімічних параметрів рудно-магматичної системи у зв’язку із розвитком рудовмісних структур дає змогу визначати ерозійний зріз різних ділянок родовища і уточнювати вірогідні перспективи розвитку мінералізації по площі і з глибиною. Такі перспективи найвірогідніші за межами еродованої частини масиву гранітів, що логічно випливає з аналізу схеми зональності і має раціональний зміст у світлі теоретичних узагальнень (Покалов, 1972; Рундквист, Неженский, 1975). Реальною і прикметною ознакою високої достовірності зроблених прогнозних висновків є той факт, що на підставі зовсім інших теоретичних і методичних підходів саме за межами розкритої частини Акчатауського плутону нещодавно знайдено “сліпе” Мо-W родовище Ауліє-Шоко, а в межах гірничого відводу підраховані запаси металів за категорією С, що дасть змогу продовжити роботу копальні ще на 10 років (Боголепов, 2002).
3.2. Термобарогеохімічна зональність розвитку золоторудних родовищ Східного Узбекистану. ТБГХ-зональність цих родовищ ілюструють такі приклади. У поздовжній вертикальній площині золотоносної зони № 3, яка добре розкрита на глибину і фланги штольневими горизонтами, фаціальна палеотемпературна і агрегатно-фазометрична (щільнісна) зональність концентрично-латеральна (рис. 9). Тут наявні два слабкоконцентричні температурні куполоподібні максимуми, що розділені полем порівняно виположених ізотерм. Кут їхнього схилення визначений просторовими варіаціями температури, через що наявна конфігурація і тренди ізотерм свідчать про певне переважання вертикального палеотемпературного градієнта над горизонтальним. Примітно, що до куполоподібних температурних максимумів тяжіють зони інтенсивної діяльності гетерогенних (киплячих) СО–НО-розчинів: це своєрідні канали надходження рудоносних флюїдів у місця їхнього розвантаження –ділянки найінтенсивніше тріщинуватих порід, що просторово співпадають з рудними стовпами.
Аналіз конфігурації і напруженості палеотемпературного поля в різних лінійних тілах дав змогу з’ясувати величину вертикального Т, яка коливається від 15 до 20С. Це дозволило виявити порівняно високий ступінь термостатованості Au-палеогідросистеми Бельтау-Курамінського ВПП і опосередковано встановити відносну її закритість, а отже –достатньо велику глибинність функціонування [27]. Разом із тим палеотемпературні поля в трубоподібних тілах значно напруженіші, що позначається на величині показника вертикального Т, який помітно менший за такий у жильних тілах і лінійних прожилково-вкраплених зонах і становить у середньому 10–С; горизонтальногоΔТ тут практично нема.
Найбільш теоретично цікавою і практично важливою є газометрична зональність цих інтенсивно сульфідизованих і золотоносно багатих тіл. Як з’ясовано (рис.10), коефіцієнти співвідношень СО/СНсуттєво відрізняються для різних гіпсометричних рівнів родовища Кочбулак. Близько-параболічну тенденцію зміни цих коефіцієнтів з 30–на верхніх горизонтах до 3–на нижніх порушують кілька екстремально високих вмістів СНна ділянках перетину ранніх виположених окварцьованих зон міжформаційних зривів трубоподібними тілами. Виявлено, що капсульований у включеннях вуглець досягає значень С 3–‰, тоді як поза РЕС цей показник суттєво зростає.
Таке низьке значення С в РЕС є похідним ефекту змішування рудотворних розчинів при неодноразовому надходженні СНу рудопідвідні й рудолокалізаційні структури. У даному випадку вуглець метану в пологих міжформаційних структурах при відновленні сульфатної сірки частково окиснювався до СО. Аномально ж високий вміст СНу флюїдних включеннях мінералів кварц-сульфідно-сульфосольних парагенезисів на перетині трубоподібних і пологих структур корелює з підвищеною концентрацією НS, який сповільнював окиснення СНпід час їхнього утворення. Поведінка N, вміст якого стійко збільшується з наближенням до поверхні рудних тіл, свідчить про учaсть у мінералоутворенні вадозних вод глибинної циркуляції [27]. Отже, загальний тренд розподілу СО і СНу поєднанні з даними ізотопії вуглецю є добрим підґрунтям для оцінювання золотоконцентрувальних структур типу рудно-експлозивних брекчій, які забезпечували неодноразове надходження вуглеводнів у ці структури і сприяли виникненню зон окисно-відновних бар’єрів. Це дає підстави прогнозувати нижню фізико-хімічну межу виклинювання зруденіння, яка, вірогідно, відповідатиме гіпсометричному рівню рудних тіл із співвідношенням у розчинах включень СО / СН≤1.
3.3. Термобарогеохімічна зональність золоторудних родовищ України. Аu-родовища і рудопрояви, особливо на УЩ, ще дуже слабо розкриті буровими і гірничими виробками, що суттєво ускладнює реконструкцію будови і визначення градієнтних трендів розвитку ТБГХ-зональності. Разом із тим у цьому напрямі досягнуті певні результати, які зводяться до такого.
Родовище Балка Широка представлене серією кулісоподібних крутоспадних непротяжних зон сітчасто-прожилкової мінералізації, які просторово тяжіють до регіональної диз’юнктивної структури Східно-Чортомлицького розлому. Вивчення разом із К.М. Поздєєвим просторових змін головних ТБГХ-параметрів дало змогу припустити вірогідну рудопідвідну роль цього розлому на підставі фрагментів лінійної фаціальної зональності із субпаралельною орієнтацією ізотерм і таким же розподілом інших параметрів уздовж зони розлому. Чітко простежується зменшення температури, густини СО, сольової концентрації розчинів і тиску з переходом від глибоких до верхніх горизонтів у рудних тілах профілю “О” й у бік від розлому. У безпосередній близькості до розлому густина СО становить 0,866–,809 г/см, а концентрація NаСl––%. З віддаленням від розлому ці параметри помітно зменшуються –до 0,688–0,653 г/см і 24–% відповідно. Отже, і баричний режим системи різниться: абсолютні значення тиску на глибоких горизонтах у профілі “О” і в безпосередній близькості до розлому становлять 144–МПа і знижуються до 93–МПа на верхніх горизонтах і з віддаленням від розлому. Виявлені тренди зміни цих важливих параметрів слід обов’язково враховувати при прогнозно-розшукових роботах у зоні Чортомлицької ЗС, тим більше, що Au-рудні тіла родовища “прив’язані“ до прирозломних полів розвитку порід ріодацит-плагіогранітної ВПА і виразно зв’язані з субширотними розломами, які є для значної частини вулканітів та їхніх інтрузивних комагматів магмопідвідними і, вірогідно, рудогенерувальними або ж спричинили ремобілізацію і перерозподіл Аu (наявного в залізистих кварцитах джеспіліт-толеїтової формації), його трансляцію флюїдними потоками і наступне перевідкладання в інших термодинамічних і геолого-структурних умовах (Бобров, Сіворонов, 2001).
Зовсім інша картина спостерігається для Аu-зруденіння формації біотит-кварц-олігоклазових метасоматитів Майського родовища, де виразно помітні риси його геоенергетичної залежності від палеотеплових полів палінгенних (анатектичних) гранітних масивів. Тут наявне зовсім недалеке переміщення флюїдних мас і через це вкрай низька просторова (особливо латеральна) диференціація рудогенних комплексів: переважає сульфідний метасоматоз і телескопування та відсутні ознаки зонального розташування мінеральних парагенезисів [29]. Водночас з глибиною досить добре реконструюються ознаки ТБГХ-зональності: в Аu-сульфідно-кварцових зонах південного та північного блоків зростають Т, D та Р. Градієнт зміни цих параметрів різний: у південному блоці Т становить 5,2, у північному –,2С/100 м, а найвищі Т (> 420C) та CNaCl (>44,6мас. % NaCl + KCl) флюїдів, високий ступінь їхньої гетерогенізації і дуже широкі варіації густини (від 0,910–,804 до 0,717–,176 г/см) притаманні лише зонам південного блока, що тяжіють до гранітоїдного масиву, вірогідно, головної рудогенерувальної структури. Тому фіксуються різні тренди і градієнти зміни РТС-параметрів, які зумовили різний характер зруденіння: вірогідно порівняно стиснуте по вертикалі й багате бонанцеве в південному блоці та порівняно розтягнуте по вертикалі й бідніше –у північному.
Принципово протилежна закономірність простежується на родовищах південної частини Сурської ЗС (Балка Золота, Сергіївське). Тут полістадійний Au-сульфідно-карбонатно-кварцовий штокверк у міру віддалення від тіл кварцових порфірів ріодацит-плагіогранітної ВПА розчленовується на розбіжно-відцентровий зональний ряд розвитку мінералів рідкіснометалевого (Mo-Q), ранньо- та пізньосульфідного і карбонат-кварцового комплексів. У цьому ж напрямі змінюються високотемпературні (500–С) і високобаричні (260–МПа) процеси трифазової гетерогенізації внутрішньої зони середньотемпературними (350–С) процесами продуктивного етапу рудоутворення середньої зони і середньо-низькотемпературними умовами (200–С) постпродуктивної стадії зовнішньо-периферійної зони. Для зонально спрямованих ТБГХ-процесів характерна висока густина (до 0,902 г/см) та СNaCl (>35 мас. %) флюїдних фаз у безпосередній близькості до тіл кварцових порфірів і наявні різкі падіння тиску (до 75–МПа). Аналіз мінеральної й ТБГХ-зональності розкриває аномально термобароградієнтну природу таких гідротермально-метаморфогенних утворень, що спряжені з формуванням кислих магматитів ВПА, а рушійним чинником мобілізації метаморфогенних флюїдів був спрямовано-градієнтний спад тиску під час розрядки інтрузивних напружень і формування відцентрового тріщинного каркасу в екзоконтактових зонах кварцових порфірів, з якими пов’язані вибухоподібні процеси багатофазової гетерогенізації флюїдів [20].
Розділ 4. Прикладні аспекти термобарогеохімії
молібден-вольфрамових і золоторудних формацій
Серед різних напрямів сучасної ТБГХ –теоретичного, аналітичного, генетичного і прикладного –саме прикладний найважливіший як з погляду реалізації різномасштабних прогнозно-металогенічних робіт, так і, особливо, при вирішенні геологічних завдань, що потребують розв’язання на різних етапах геологорозвідувального процесу [16]. Теоретичним підґрунтям ТБГХ-прогнозування, розшуків та оцінки зруденіння є, як ми переконалися раніше, стійкість режиму фізико-хімічних умов утворення продуктивних мінеральних парагенезисів. Вони формуються в доволі вузькому діапазоні зміни ТБГХ-параметрів специфічного за хімічним складом та агрегатно-щільнісним станом рудотворного середовища, що виявляється у фазовому типоморфізмі відповідних родин флюїдних включень, практично незалежно від геотектонічних умов і металогенічної спеціалізації рудних регіонів. Ця обставина засвідчує виразну конвергентність фізико-хімічних умов і ТБГХ-показників розвитку генетично-споріднених рудотворних процесів відповідно Мо-W і Аu-формацій. Не менш важливою передумовою реалізації проблем прикладної ТБГХ є можливість діагностики та просторової екстраполяції градієнтів і трендів цих параметрів (ТБГХ-зональність) з визначенням для різноглибинних формацій як просторового положення зон, що фізико-хімічно сприятливі для розвитку Мо-W, Аu чи іншого зруденіння, так і верхньо- і нижньорудних фізико-хімічних рівнів їхнього виклинювання з урахуванням структурно-фаціальних умов рудолокалізації (Лазько, Ляхов, 1972; Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1990; [1, 5, 7, 10, 16, 33, 34 та ін.]).
Водночас при оцінці вертикального розмаху сприятливої для рудоконцентрації фізико-хімічної зони на основі градієнтно-векторного аналізу ТБГХ-зональності слід брати до уваги різний ступінь термостатування різноглибинних систем і його обернено-функціональний зв’язок з величиною Т як показника інтенсивності зміни РТ-режиму: для вулканогенно-гідротермальних високофлуктуативних процесів з навхрестізохоричним трендом розвитку Т значно більший, аніж для низькофлуктуативних метаморфогенно-гідротермальних з близькоізохоричним трендом перебігу процесів. Саме цим, вірогідно, пояснюється стиснутий по вертикалі й порівняно концентрований (бонанцевий) тип розподілу зруденіння в першому випадку і розтягнутий по вертикалі за порівняно низьких вмістів металу, але дуже великими запасами –у другому (Ляхов, 1985; [15, 28, 35]). Особливе значення для прогнозного оцінювання зруденіння має закономірне зростання його вертикального розмаху від перших сотень до кількох тисяч метрів з переходом від слабко- до термостатованих систем рудоконцентрування: уже на ранніх етапах ТБГХ-досліджень перспективних площ за конкретними параметричними показниками впевнено дешифрується різноглибинно-формаційний тип зруденіння і відтак завчасно передбачається вірогідний вертикальний розмах, а наступну предметну кількісну оцінку еродованої і збереженої його частини, яка має принципове значення для вибору методики та напрямів розгортання розвідувальних робіт, отримуємо за відомими формульними обчисленнями (Ляхов, 1985, 1995; [28, 42]).
Для Мо-W-зруденіння найперспективнішими будуть ділянки, де поширені включення високотемпературних і щільних розчинів (400–С) фторидно-хлоридно-калій-натрового складу і високої сольової концентрації з мінералами-“в’язнями” (65–мас. % NaCl), наявні суттєві флуктуації тиску (від 165 до 50 МПа) і поширені рідинно-газові та газово-рідинні вакуолі, що мають порівняно великі розміри, украй нерівномірний розподіл і різко гетерогенний стан. Для Аu-формацій типові включення СО, що законсервовані при 290–Св умовах інтенсивної гетерогенізації розчинів з різними співвідношеннями фаз, поширені включення дво- й однофазового СО з широкими варіаціями густини (для різноглибинних формацій від 1,02 до 0,4–,1 г/см) та гомогенізацією як у рідку, так і в газову фази.
Більше того, аналіз фактологічних даних про морфогенетичні типи і склад флюїдних включень Мо-W і Аu-родовищ і екстраполяція стану складних NaCl–HO–CO-систем (Такеноучи, Кеннеди, 1968; Малинин,1979) на природні процеси (Пізнюр, 1984; Ляхов, 1989; Попівняк, 2002; [30, 61]) засвідчив, що ранні постмагматичні CO–HO–NaCl-дистиляти перебувають у гомогенному стані нетривалий час, розділяючись шляхом гетерогенізації на фази CO–HO і HO–NaCl. Перша менш щільна, рухоміша та стійкіша в порівняно низькотемпературній області, просторово і частково в часі випереджує другу, просувається далеко догори від флюїдогенерувального джерела і формує золоте зруденіння верхньої зони рудно-магматичної колони. Друга, щільніша і менш здатна до міграції HO–NaCl-фаза, стійка при високих температурі й тиску, виявляє свою рудотворну роль на глибині. В цьому, зокрема, відображений тісний геолого-геохімічний зв’язок Mo- і Au-зруденіння, адже практично на усіх Аu-родовищах середньо- і великоглибинних формацій розвинуте раннє високотемпературне Mo-зруденіння, яке сформоване із HO–NaCl концентрованих флюїдів і займає центральну, найеродованішу зону відцентрової мінералого-геохімічної зональності.
Звідси допустимим є твердження, що Аu-прояви, сформовані з флюїдів CO–HO-складу, з глибиною можуть бути змінені Mo-зруденінням, зобов’язаним своїм походженням діяльності HO–NaCl-розчинів. Очевидно в даному контексті, що рівні розвитку складних включень NaCl–CO–HO-розчинів відповідатимуть кореневим частинам рудномагматичних систем. А оскільки еволюція флюїдів і спряжені процеси рудовідкладання відбуваються, здебільшого, в зонах рівнонапружених порід (Башкиров, 1970), що розташовані на певній віддалі від синрудної палеоповерхні залежно від формаційного типу родовищ, лише пострудні епігенетичні тектонічні рухи і денудаційні процеси руйнують її цілісність і надають їй клавішно-блокової будови. Звідси й тісне генетичне та просторове сусідство Mo- і Au-зруденіння в локальному (Сергіївське родовище) і регіональному (Au-Mo пояс Сх. Забайкалля –генетично споріднені формації, за P. Константиновим) планах.
Саме ця та деяка інша важлива інформація в сукупності з матеріалами ТБГХ площинного та стереокартування і аналізом градієнтів просторово-часових моделей рудогенезу слугує надійною основою для локального ТБГХ-прогнозування та оцінки зруденіння на різних етапах геологорозвідувальних і експлуатаційних робіт [30]. Нами неодноразово апробовані заявлені підходи щодо оцінки зруденіння на багатьох рудних полях Центр. Казахстану, Сх. Узбекистану та деяких родовищах України і отримані позитивні результати. Конкретні приклади реалізації оцінок наведені у додатках до дисертації, деякі –в попередніх розділах автореферату.
ВИСНОВКИ
1. Сукупність геолого-мінералогічних і ТБГХ-даних вивчення молібден-вольфрамових і золоторудних формацій розкриває дискретно-багатостадійну регресивно-інверсійну природу РТ-режиму формування пневматолітово-гідротермальних, гідротермальних і метаморфогенно-гідротермальних родовищ. Величина і динаміка міжстадійних РТ-змін і внутрішньостадійна флуктуативність цього режиму зменшувалися зі збільшенням глибини перебігу процесів (від >550–°C і 350–МПа –на глибині понад 1,5 км і до 370–°C та 20–МПа –до 1,5 км), а багатокомпонентність, сольова концентрація, загальна газонасиченість і густина флюїдних фаз –з наближенням до синрудної палеоповерхні і в напрямі їхнього завершення. Аналогічна закономірність простежується стосовно градієнтності трендів їхньої еволюції у просторі.
. Зруденіння Mo-W формації незалежно від ендо- чи екзоконтактового морфотипу родовищ формувалося у високо-середньотемпературному діапазоні (> 440–°С) при перепадах тиску від 165 до 45 МПа із суттєво лужно-галогенних (хлоридно-натрових і фторидно-хлоридно-калій-натрових) гетерогенних розчинів високої сольової концентрації (65–мас. % NaCl+KCl), що притаманно дорудним стадіям деяких метаморфогенно-гідротермальних родовищ золота зеленокам’яних поясів УЩ. Власне золоторудна мінералізація з незначними варіаціями для різноглибинних формацій розвивалася в середньотемпературних умовах (300–°С) за вуглекислотно-водного компонентного складу флюїдів (хлоридно-гідрокарбонатні з Na+, Mg+, Ca+) з сумарною сольовою концентрацією до 10–мас. % NaCl, інтенсивного закипання і дегазації передовсім СО, помітних змін рН і Еhрежиму, що властиве пострудним стадіям формування сульфідно-поліметалевих, іноді з золотом, парагенезисів на родовищах Mo-W-формації. Ці закономірності формування продуктивної молібден-вольфрамової і золоторудної мінералізації разюче стійкі незалежно від геотектонічного розташування і металогенічної спеціалізації регіонів –йдеться про так звану конвергентність умов розвитку зруденіння як віддзеркалення специфічної геохімічної сутності багатокомпонентних фізико-хімічних систем, що функціонують у градієнтних термодинамічних і анізотропних геолого-структурних умовах (Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1985, 1988; [1, 5, 10, 21, 33, 36 та ін.]).
3. З наближенням процесів рудогенезу до синрудної палеоповерхні зменшується ступінь термостатування і загальна стійкість теплового балансу системи, функціональним відображенням чого є усереднені показники зміни РТ-режиму в часі (ΔТ/ΔР) та просторі (ΔТ на 100 м), а також інверсійно-флуктуативні порушення режиму (ΔТ і ΔР) на загальному тлі розвитку рудного процесу. На підставі вивчення характеру поєднання цих показників, що визначали головні особливості фізико-хімічної еволюції рудогенерувальних палеосистем, агрегатно-щільнісний стан металоносних флюїдних фаз, масштаб і конфігурацію зональності та інтенсивність рудовідкладання, і інтегровано відображають ступінь термостатування, а, отже, і глибину функціонування палеогідросистеми, для докембрійських і фанерозойських структур земної кори України ми виділили шість найголовніших типів золотоконцентрувальних флюїдних систем.
. На підставі порівняльного аналізу термобарогеохімічних параметричних показників флюїдного режиму формування герцинських золоторудних родовищ у крайовому ВПП Сх. Узбекистану з ТБГХ-параметрами режиму альпійських аналогів малоглибинної юної золото-срібної формації та золоторудної формації середніх глибин, з урахуванням величини термостатування гідросистеми і мінералого-геохімічних даних нами скореговано формаційну приналежність цих герцинських об’єктів, які зачислено до плутоногенно-вулканогенних утворень середньо-верхніх рівнів формації середніх глибин. Це принципово змінює усталені прогнозно-металогенічні підходи стосовно оцінки перспективності золотоносних площ регіону і глибоких горизонтів наявних там родовищ і радикально підвищує цю перспективність.
. ТБГХ-зональність і тренди її розвитку для Mo-W- і Au-формацій здебільшого залежать від глибини і, отже, ступеня термостатування палеогідросистеми, мають переважно термобароградієнтну природу і за формою й напруженістю у більшості випадків визначаються геолого-структурними умовами рудолокалізації. Величина ΔТ як відображення ступеня термостатування рудогенерувальних систем функціонально пов’язана з витриманістю зруденіння на глибину, яка зростає з переходом від слабко- до більш термостатованих систем з перших сотень до кількох тисяч метрів. Це дає змогу використовувати відповідну величину ΔТ для оцінки вірогідного загального вертикального розмаху зруденіння різноглибинних формацій, рівня його денудації і глибини поширення збереженої частини в сучасному ерозійному зрізі. Виявлені закономірності просторово-часової еволюції флюїдного режиму палеогідросистем і конвергентність фізико-хімічних умов розвитку продуктивної мінералізації відповідних формацій з аналізом конфігурації і трендів термобароградієнтної ТБГХ-зональності становлять надійне теоретичне і фактологічне підґрунтя для здійснення різномасштабного прогнозування, розшуків та оцінки конкретного формаційного типу зруденіння з обов’язковим урахуванням особливостей геотектонічної позиції рудних полів та специфіки структурно-фаціальних умов рудолокалізації.
6. Вивіреним критерієм оцінки є визначення в процесі термобарогеохімічного площинного і стереокартування системи векторів зміни термодинамічних параметрів рудоутворювальних розчинів і концентрації в них солей (здебільшого хлоридів і фторидів Nа, К, Мg, Са) та газових компонентів (передовсім СО, СН і гомологів, N, О), густини й фазово-агрегатногостану розчинів, насичених СО, особливо для золоторудних формацій. Порівняна стійкість і незначна величина вертикального ΔТ (10–°/100 м) за умови формування продуктивного зруденіння у порівняно широкому діапазоні температур свідчить про помірне термостатування і передбачає значне поширення промислової мінералізації з глибиною. Для Mo-W-формацій найперспективнішими будуть ділянки родовищ, де поширені включення високотемпературних щільних розчинів (>400–°С) фторидно-хлоридно-калій-натрового складу з мінералами-“в’язнями” (65– мас. % NаCl+КСl), наявні суттєві флуктуації тиску (165–МПа) і поширені рідинно-газові та газово-рідинні вакуолі, що мають порівняно великі розміри, вкрай нерівномірний розподіл і різко гетерогенний стан (особливо на штокверках). Для золоторудних формацій типові включення СО, законсервовані при 290–°С в умовах інтенсивної гетерогенізації флюїдів з різними співвідношеннями фаз вакуолей включень (Г–Рсо–Рно; Рсо–Г–Рно; Рсо–Рно; Г–Рсо;Рсо–Г і Рсо–Гсо), поширені включення дво- й однофазового СОз широкими варіаціями густини (для різноглибиних формацій від 1,02 до 0,4–,1 г/см) та гомогенізацією як у рідку, так і в газову фази. Розроблені ТБГХ-критерії зруденіння Мо-W і Аu-формацій та методологія їхнього практичного застосування має загальне значення, у зв’язку з чим їх можна успішно використовувати і для оцінювання відповідних формацій у рудоносних геотектонічних структурах регіонів з різною історією геологічного розвитку.
7. Уся сукупність матеріалів ТБГХ-вивчення Мо-W і Аu-формацій, викладених у даній роботі, з урахуванням багатьох інших масштабних ТБГХ-досліджень (Лазько, Ляхов, 1972; Лазько, Ляхов, Пизнюр, 1981; Ляхов, 1990; [1, 4–, 27, 33, 34, 36 та ін.]), переконливо засвідчує, що ми впритул підходимо до розробки й реалізації наукової концепції нового напряму сучасного рудноформаційного та металогенічного аналізу –термобарогеохімічного моделювання, діагностики, обґрунтування та прогнозування рудних формацій.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
Монографія
Статті у наукових фахових виданнях
Тези доповідей
Методичні вказівки
Павлунь М.М. Фізико-хімічні умови і зональність розвитку молібден-вольфрамових та золоторудних формацій (за результатами термобарогеохімічних досліджень). –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора геологічних наук за спеціальністю 04.00.11 –геологія металевих і неметалевих корисних копалин. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2003.
Теоретично обґрунтована та системно реалізована методологія формаційної типізації родовищ на підставі виявлення головних термобарогеохімічних рис та з’ясування чинників флюїдного режиму і зональності розвитку процесів рудоутворення різноглибинних молібден-вольфрамових і золоторудних формацій. Розкрито закономірності й механізми міграції та концентрації корисних компонентів руд у різноглибинних геолого-структурних і фізико-хімічних умовах. Обстоюється концепція формування й розвитку принципово нової галузі сучасного рудно-формаційного і металогенічного аналізу –термобарогеохімічного моделювання, діагностики та прогнозування рудних формацій. Обґрунтовано нові принципи типізації рудогенерувальних флюїдних систем і рудних формацій з урахуванням динаміки просторово-часових змін інтенсивних фізико-хімічних параметрів та ступеня термостатування гідротермальних систем як відображення глибини їхнього функціонування й, отже, їхньої відкритості–закритості. Вирізнено шість головних генотипів золотоконцентрувальних флюїдних систем земної кори України, здійснено типізацію молібден-вольфрамових і золоторудних родовищ різних формацій. На підставі виявлених закономірностей розроблено термобарогеохімічні критерії дистанційного прогнозування, розшуків та оцінки ендогенного зруденіння, наведено конкретні приклади їхньої апробації.
Ключові слова: рудно-формаційний аналіз, молібден-вольфрамові родовища, золоторудні родовища, термобарогеохімія, включення, флюїдний режим, зональність, прогнозування.
Павлунь Н.Н. Физико-химические условия и зональность развития молибден-вольфрамовых и золоторудных формаций (по результатам термобарогеохимических исследований). –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора геологических наук по специальности 04.00.11 –геология металлических и неметаллических полезных ископаемых. Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2003.
Теоретически обоснована и системно реализована методология формационной типизации разноглубинных молибден-вольфрамовых и золоторудных месторождений на основе выявления главных термобарогеохимических параметрических характеристик и факторов флюидного режима и зональности развития процессов рудообразования. Раскрыты закономерности и механизмы миграции и концентрации полезных компонентов руд в разноглубинных структурно-фациальных и физико-химических условиях.
Отстаивается концепция формирования и развития принципиально новой области современного рудно-формационного и металлогенического анализа –термобарогеохимического моделирования, диагностики и прогнозирования рудных формаций с учетом динамики пространственно-временных изменений интенсивных физико-химических параметров как отражения степени термостатирования гидротермальных систем и глубины их функционирования. Эффективным инструментом решения этой ключевой задачи является использование среднего показателя изменения РТ-режима развития оруденения во времени (ΔТ/ΔР) и пространстве (ΔТ/100 м) как прямой функции степени термостатирования палеогидросистем, а также величины и интенсивности флуктуационных инверсий на фоне флюидного режима направленно-регрессивного типа в течение всего дискретного рудного процесса как отражение конкретных (структурно-формационных) условий, глубинности и, соответственно, открытости–закрытости этих систем.
Именно своеобразным характером и разными комбинационными особенностями природного соединения этих параметров определялись закономерности эволюции рудогенерирующих и рудоконцентрирующих палеогидросистем, агрегатно-плотностное состояние и состав металлоносных флюидных фаз, их миграционные свойства, конфигурация, напряженность и тренды термобарогеохимической зональности развития этих систем, интенсивность и, следовательно, масштабность рудоотложения в целом.
Использование данной методологии позволило выделить шесть главных генотипов золотоконцентрирующих флюидных систем земной коры Украины, произвести соответствующую формационную типизацию молибден-вольфрамовых и золоторудных месторождений Центрального Казахстана и Восточного Узбекистана и пересмотреть формационную принадлежность золоторудных месторождений Бельтау-Кураминского вулканоплутонического пояса, поставив под сомнение их малоглубинную природу.
На основе выявленных закономерностей разработаны термобарогеохимические критерии дистанционного прогнозирования поисков и оценки эндогенного оруденения, приведены примеры их апробации.
Ключевые слова: рудно-формационный анализ, молибден-вольфрамовые месторождения, золоторудные месторождения, термобарогеохимия, включения, флюидный режим, зональность, прогнозирование.
Pavlun’M.M. Physical-chemical conditions and zoning of the molybdenum-tungsten and gold-bearing formations development (on the basis of thermobarogeochemical investigations). –Manuscript.
Thesis for doctoral degree of geological sciences in speciality 04.00.11 – geology of metallic and non-metallic useful minerals. Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2003.
Methodology of the formational typifying of heterohypogenе molybdenum-tungsten and gold-bearing deposits on the basis of the main thermobarogeochemical parametric character and fluid regime factors as well as ore forming processes zoning development has been grounded theoretically and realised as a system. Peculiarities and mechanism of ores useful component migration and concentration in different structure-formational and physical-chemical conditions have been revealed. The concept of formation and development of essentially new branch of modern ore-formational and metallogenic analysis –thermobarogeochemical modelling, diagnostics and forecasting of ore formations –is asserted. The new principles of ore-forming fluid systems and ore formations typifying are proved in view of dynamics of intensive physical-chemical parameters spatial-temporary changes and degree of hydrothermal systems spatial-temporary changes as reflection of their depth functioning and, hence, their openness-closeness. Six main genotypes of gold concentrating fluid systems of the Ukraine’s earth crust as well as typifying of the Mo-W and Au deposits from different formations have been distinguished. On the basis of revealed regularities criteria of the distance forecast, searching and valuation of endogenous mineralization have been elaborated, examples of their approving are given.
Key words: ore formational analysis, Mo-W deposits, gold-bearing deposits, thermobarogeochemistry, inclusion, fluid regime, zoning, forecasting.
Друк видавничого центру
Львівського національного університету ім. Івана Франка
Львів, вул. Дорошенка, 41
Підп. до друку 8.05.2003. Формат 60×84/16
Папір офсетний.
Умовн. друк. арк. 2,8.
Тираж 100 прим. Зам. № 147.