Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
№27 Методи виховання. Характеристика методів формування свідомості особистості. Народна педагогіка про значення слова у вихованні Методи виховання – це способи взаємодії педагогів, вихованців, сім’ї та інших суб’єктів виховання, внаслідок якої відбуваються певні зміни в розвитку якостей школяра, його переконань, почуттів, навичок, поведінки та ін. Прийоми виховання – складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями. Методи та прийоми можуть у конкретних педагогічних ситуаціях переходити один в один. Засоби – те, за допомогою чого відбувається виховання: предмети, твори духовної і матеріальної культури; слово вчителя, різноманітні види діяльності: навчання, гра, художня самодіяльність, спорт; конкретні заходи: вечори, політінформації, збори. Ці засоби використовуються в процесі реалізації того чи іншого методу.Характеристика методів виховання вимагає певної їх класифікації. Але це дуже складне питання педагогіки. На сторінках газет, журналів велись і ведуться дискусії з цієї проблеми, в ході яких висловлюються різні точки зору. Але найчастіше користуються класифікацією Т. Є. Конникової: методи формування свідомості, методи формування досвіду поведінки, методи стимулювання і корекції поведінки школярів. МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ Головна мета цих методів – вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін.До цієї групи належать методи: освічення, навіювання, переконання, прикладу.Освічення передбачає інформацію, повідомлення про факти, вчинки, події, а також роз’яснення сутності, значення тих чи інших якостей особистості, принципів, норм і правил поведінки, шляхів досягнення поставленої мети, способів самовиховання, самоосвіти, щоб сформувати на основі набутих знань певні поняття.Навіювання – метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч його волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки. А. С. Макаренко вважав навіювання загальновизнаним засобом виховання. Так, для формування дисциплінованості вихованців, за його висловом, повинна бути навіювана і запропонована дітям як чиста теорія – «дисципліна прикрашає колектив».Переконання – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій.Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. Сухомлинський казав: «Слово вчителя – нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця». Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів.За формою проведення визначають бесіди фронтальні (з групою школярів) і індивідуальні. Індивідуальна бесіда може бути відстроченою, щоб стимулювати дитину до осмислення своїх вчинків. Саме таку бесіду використовував у своїй практиці А. С. Макаренко.Розрізняють також заплановані та епізодичні бесіди.Дискусія (диспут) передбачає суперечку, зіткнення різних точок зору, поглядів, думок, оцінок, відстоювання своїх переконань. Дискусія вимагає спеціальної підготовки учасників: обирається дуже гостра тема, визначається авторитетний, ерудований ведучий дискусії, розробляються питання, які стимулювали б учасників до суперечки. Ці питання, рекомендована література доводяться до відома учасників раніше, щоб була можливість підготувати аргументацію.Використовується і прийом ділем, коли школярі обґрунтовують свій вибір однієї з двох можливостей, що дозволяє визначити ціннісні орієнтації людини. Важливо, щоб дві лема мала відношення до реального життя школярів, включала питання морального змісту.Розповідь – це монолог вихователя, який будується як оповідання, опис, роз’яснення.Лекція, як і розповідь, - монолог вихователя, але більший за змістом і дається на рівні теоретичного узагальнення. Саме тому лекції проводять із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов’язаних з формуванням особистості школяра.У змісті лекції визначається, як правило, декілька питань. Їх послідовне розкриття дає слухачам уявлення з певної проблеми.Ефективності використання методів формування свідомості сприяє:
1.Позитивна взаємодія вихователя і вихованця або вихованців, встановлення контакту з ними. Для цього необхідно враховувати вікові особливості дітей, їх їндивідуальні особливості, інтереси, потреби, сумніви, життєві ідеали та філософію життя, стимулювати вихованців до самовиховання.2.Формування інтересу, уваги до змісту інформації, яку повідомляють вихователь або ровесники. Психологи визначають інтерес як мотив, що стимулює людину спрямовувати свою діяльність на той чи інший об’єкт, а увагу – як його вибіркову здатність сприймати певні об’єкти. Увага, як образно зазначив К. Д. Ушинський, - «це саме ті двері, через які проходить все, що тільки входить у душу людини із зовнішнього світу». 3.Доказовість у процесі переконання, уміння пояснити свою думку за допомогою інших, уже відомих істин, що є основою переконливості міркувань. Доказовість включає три елементи: тезу, аргументи і способи доведення істини. Теза – думка, положення, правдивість, яких необхідно довести. Аргументи – думки, положення, правдивість, яких уже доведена наукою, життєвою практикою. Особливо вагомим аргументом є сукупність фактів, які малюють відношення до тези. Способи доведення – форми логічного взаємозв’язку між аргументами і тезою.4.Звернення до почуттєво-вольової сфери учнів. Вплив на свідомість особистості передбачає опору на її почуття і волю. К. Д. Ушинський підкреслював, що суспільство, яке виключно турбується про освіту розуму, робить великий промах, бо людина «більше людина в тому, як вона відчуває, ніж в тому, як мислить», бо розвинутий інтелект може поєднуватися з емоційною бідністю, моральною глухотою. Тому так важливі сердечність, емоційне взаєморозуміння, чуйність, доброзичливість, увага так важливі у процесі переконання.5.Особистість вихователя – голвний фактор успішності використання методів освічення, навіювання, переконання; його ерудиція, педагогічна майстерність, мовна культура, стиль життя, манери, жести, міміка, педагогічний такт. Вихователь повинен сам щиро вірити в те, в чому переконує дитину, бути емоційним, але в той же час слід уникати фальшивого пафосу, відірваності від конкретних потреб, інтересів учнів. Метод прикладу – це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, бо діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу – це своєрідна наочність у виховній роботі. Наслідування спрямоване на відтворювання індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій. Прикладом для школярів можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві.
№28 САМОСТІЙНА РОБОТА УЧНІВ: СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ, СПОСОБИ ОРГАНІЗАЦІЇ.Дослідження і досвід вчителів, які успішно організовують самостійну роботу учнів, показали, що при систематичному її виконанні якість знань, які засвоюються учнями, підвищується, розвиваються пізнавальні процеси, мисленнєва діяльність, уміння та навички учнів. Самостійна робота учнів інтенсифікує процес навчання.Вчені по-різному трактують сутність самостійної роботи, її структуру і роль педагога в організації цієї роботи. Різні автори виділяють в якості головних ті або інші ознаки або структурні компоненти. При організації самостійної роботи запропонування вчителем конкретного завдання учням веде за собою появу мотивуючої установки. Завдання грає роль комплексного зовнішнього подразника, який стимулює аналітико – синтетичну діяльність під впливом мотиваційних збудників.Аналізуючи зміст отриманого завдання, зіставляючи його з накопленим в пам’яті запасом знань та попереднім практичним досвідом, учні з належною глибиною пізнають та обдумують ціль завдання, передбачають дії, які треба зробити, необхідні для його виконання, самостійно намічають (програмують) ті результати, які необхідно отримати і на які потрібно орієнтуватися при виконанні завдання. (первое звено поведенческого акта). Друге звено – це здійснення запланованих практичних дій. На цій сходинці учні виконують отримане завдання. Після цього здійснюється третє звено поведенческого акту – аналіз досягнутих результатів дії, їх зіставлення з ціллю та результатами, які очікувалися, тобто учні здійснюють самоконтроль виконання завдання. По мірі того як учні оволодівають уміннями та навичками самостійної роботи, зміст завдань поступово ускладнюється, стимулюючи активацію пізнавальної діяльності учнів.Таким чином, функція учнів при виконанні самостійної роботи представляє собою складні поведенческие акти, які забезпечують цілеспрямовану активну пізнавальну діяльність, у якій ведучу роль грають мисленнєві аналітико-синтетичні процеси, що є головною особливістю ефективного навчання.Самостійна робота може бути здійснена при будь-якій організаційній формі учбових занять (урок, лабораторне заняття, учбова екскурсія, практикум). Однак ведучу роль вона грає на лабораторних заняттях і практикумах.
14. Організація навчально-виховного процесу в українських братських школах.Братства - громадсько-релігійні організації православних однодумців, які були найбільш могутнім демократичним рухом, спрямованим проти національного гноблення й тиску на ті основи християнства, які на той час відповідали глибинним інтересам українського народу. Як свідчать статути, у братських школах існувала розгалужена система організації навчального процесу, головними елементами якої були такі ідеї: глибоке національне виховання, розвиток і освіта підростаючих поколінь; ретельно розроблений зміст процесу навчання; чітке методичне забезпечення педагогічного процесу. Вивчення документів братських шкіл свідчить про те, що всі зазначені елементи були тісно пов'язані з історією й культурою українського народу, його боротьбою за незалежність і збереження національної самобутності українського народу.Глибоке національне виховання забезпечувалось передусім уже самим змістом освіти: у братських школах учні вивчали гуманітарні науки – рідну просту мову, слов'янську, грецьку, латинську, польську, а також предмети "семи вільних мистецтв", поетику, філософію, богослов'я. Великого значення надавали музичному розвиткові учнів: співи вважались одним з основних предметів навчання, заняття із співів проводилися, зазвичай, у суботу, з учнів братських шкіл складався церковний хор. Особлива увага в братських школах надавалася вивченню слов'янської мови, яка вважалася дієвим чинником збереження народності й зміцнення зв'язків з іншими слов'янськими народами. Як свідчить заключна частина Статуту Львівської братської школи, необхідність викладання в школі слов'янської мови була чітко визначена. Фізичні покарання також застосовувались.Загалом навчання ділилось на два етапи: початкове й середнє. Початкове навчання включало читання, письмо, вивчення граматики, лічбу, церковний спів. У свою чергу, читання включало розпізнавання букв та їх складання; пояснення прочитаного; осмислення й розуміння. Другий етап, або середнє навчання, передбачав вивчення таких предметів, як граматика, риторика, діалектика, музика, старослов'янська мова, українська (проста), грецька, латинська та польська. Зміст навчання у братській школі м. Вільно передбачав, крім зазначених предметів, вивчення поезії, географії, астрономії, церковного статуту, співу з Пасхалією, Священного Письма. Викладання в школі здійснювалось у вигляді читання уроку за записками, які вчителі давали дітям для переписування вдома, де батьки або родичі чи опікуни стежили за тим, як діти виконують домашні завдання, допомагали їм при необхідності, готувати уроки, перевіряли їх. Характерною рисою братських шкіл в Україні був тісний зв'язок між вихованцями й викладачами. Кращі учні брали активну участь у процесі навчання молодших школярів. Існувала традиція, що вранці, до приходу вчителя в клас, старші учні, яких називали аудиторами, перевіряли виконані уроки й ставили в "нотах" оцінки, які, на їх погляд, відповідали рівню засвоєння навчального матеріалу. Після приходу вчителя аудитори звітували йому про успіхи кожного учня.У суботу вчитель приділяв більше уваги, ніж в інші дні, бесідам з учнями на моральні теми, знайомив їх з правилами добропристойної поведінки в церкві, школі, з учителями, батьками тощо.Як свідчать статути, у братських школах використовувались досить активні й різноманітні методи навчання: читання лекції за записами, які давали вчителі учням додому для переписування; бесіди, переважно катехізичного характеру; публічні диспути; елементи взаємного навчання, коли один учень перевіряв знання іншого й допомагав йому; диктанти; самостійна робота з підручником; різноманітні види письмових вправ (твори, написання віршів, доповідей); рекомендувалось також проголошувати вітальні промови, читати декламації, брати участь у драматичних виставах тощо. Варто наголосити й на тому, що в братських школах існували так звані "братства младенческие", до складу яких входили всі учні. Завданням яких було моральне виховання юнацтва.Серед кращих учителів братських шкіл слід назвати таких: С.І.Зизаній- Тустановський, Я.І.Зизаній-Тустановський, К.Ставровицький, І.Берецький, П.Бериндатаін.