Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
PAGE \* MERGEFORMAT 12
БЖД
1.Зміст і задачі предмету “Безпека життєдіяльності”.Державні програми БЖД.
Безпека життєдіяльності (БЖД) – це наука, що вивчає теоретичні основи взаємодії людини з навколишнім середовищем і способи забезпечення безпеки її життя і діяльності в середовищі існування й умовах сучасного виробництва.
Головною задачею науки про безпеку життєдіяльності є забезпечення комфортних умов існування людини на всіх стадіях її життєвого циклу і нормативно припустимих рівнів впливу негативних факторів на людину і природне середовище.
Інтенсивне зростання народонаселення, розвиток промисловості, енергетики, транспорту, а також збільшення числа надзвичайних ситуацій викликає збільшення рівня впливу негативних факторів на навколишнє середовище і людину, вносить дисбаланс у природні процеси, які забезпечують стабільність життєвого циклу на Землі.
Розробці концепції стійкого розвитку життя на Землі була присвячена конференція ООН у Ріо-де-Жанейро в 1992 році, на якій прийнятий документ «Порядок денний ХХІ століття» і сформульований висновок про необхідність глобального партнерства держав у всіх сферах для здійснення стабільного соціального, економічного й екологічного розвитку. У робочих документах конференції передбачається рішення проблем безпеки життєдіяльності людей на державному рівні.
Метою дисципліни є теоретична і практична підготовка майбутніх фахівців з опанування знань, умінь і навичок створювати безпечні умови життя і діяльності у середовищі перебування, осягнення світоглядних принципів гармонійних стосунків людини з технікою, природою та суспільством.
Завдання полягає у чіткому розумінні небезпечних і шкідливих чинників у ситуаціях, що виникають у навколишньому середовищі, їх ідентифікація, пошук і обґрунтування оптимальних безпечних умов життя людини.
Об'єктом вивчення є людина у всіх аспектах її діяльності (фізіологічному, духовному, суспільному).
Предметом вивчення є аналіз негативного впливу різного роду небезпек на життя та здоров'я людини, а також методів, засобів і заходів захисту від них.
Кількість і складність проблем з БЖД вимагають певної структуризації розділів цієї дисципліни, послідовності викладу і вивчення її відповідно до внутрішньої логіки. У методологічних роботах автори це називають архітектонікою, композицією, структурою.
На наш погляд, структура і зміст дисципліни повинні охоплювати вивчення:
— теоретичних основ БЖД;
— взаємодії людини і навколишнього середовища;
— небезпек і їх впливу на життєдіяльність людини;
— забезпечення безпечної життєдіяльності людини.
2.Задачі цивільної оборони України.
Основними завданнями цивільного захисту є:
збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;
прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;
здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;
розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;
розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;
створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;
розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;
оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;
організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;
проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;
надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;
навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;
міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.
3.Закон України “Про цивільну оборону України”Основні положення.
Технологічне, екологічне та природне становище України рік від року стає складнішим, зростає його негативний вплив на населення та навколишнє середовище. Тому з набуттям Україною незалежності враховуючи досвід економічно розвинутих країн було розпочато законодавче оформлення цивільної оборони як державної системи органів управління та сил для організації здійснення заходів щодо захисту населення від впливу наслідків надзвичайних ситуацій.
При розробці Закону України "Про Цивільну оборону України" та "Положення про ЦО України" основна увага зверталася на досягнення наступних напрямків:
— Закон та Положення повинні враховувати світовий досвід побудови і здійснення заходів Цивільної оборони і повною мірою відповідати Женевській (1949 р.) Конвенції "Про захист жертв війни";
— відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій до умов, потреб і можливостей держави,
— відповідність організаційної структури створюваної системи до конституційної побудови державної виконавчої влади і прийнятого законодавства України з питань оборони, державної безпеки та надзвичайного стану;
— забезпечення високої реальної готовності органів управління, сил Цивільної оборони до дій за призначенням та високої ефективності цих дій.
Певною мірою вдалося досягти того, що Цивільна оборона України відповідає умовам, які витікають з аналізу можливих надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
Прийняття Закону "Про Цивільну оборону України" є наслідком клопіткої роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі зі штабом ЦО України та зацікавлених міністерств і відомств. Протягом року було опрацьовано декілька варіантів документів і 28 жовтня 1992 року Верховна Рада України розглянула і схвалила "Концепцію Цивільної оборони України", та в першому читанні Закон України "Про Цивільну оборону України", який було прийнято остаточно лише 3 лютого 1993 р. З надрукуванням його в періодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон вступив у дію.
Закон складається з преамбули та п’яти розділів, до складу яких входять 17 статей. За обсягом це невеликий документ, однак за змістом — дуже об’ємний, так як він коригує діяльність з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій.
У преамбулі проголошено: "Кожен має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Держава як гарант цього права створює систему Цивільної оборони, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру".
Тобто, держава не тільки проголошує право населення на захист свого життя і здоров’я в умовах НС, але і гарантує це право, створюючи загальну систему захисту населення, систему цивільної оборони.
— органи виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесено функції, пов’язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і діями у надзвичайних ситуаціях;
— органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і підпорядкування;
— сили і засоби, призначені для виконання завдань ІДО;
— фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій;
— системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення;
— Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;
— курси та навчальні заклади підготовки та перепідготовки фахівців і населення з питань ЦО;
— служби Цивільної оборони.
У статті 2 Закону підкреслено, що заходи цивільної оборони поширюються на всю територію України, всі верстви населення, а розподіл за обсягом і відповідальністю за їх виконання здійснюється за територіально-виробничим принципом".
Закон, і особливо, Положення про Цивільну оборону, конкретніше розкривають сутність завдань ЦО. Основними завданнями цивільної оборони України є:
— запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха,
— оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;
— захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;
— організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;
— організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;
— створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення та зв’язку, спостереження і контролю за р-адіоактивним, хімічним і бактереологічним зараженнями, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
— підготовка і перепідготовка керівного складу Цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Для виконання кожного з завдань необхідно здійснювати великий обсяг заходів, які потребують залучення значної кількості сил, засобів, матеріальних і фізичних витрат, вміння та високої відповідальності на всіх рівнях.
Наприклад, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження передбачає запровадження і здійснення таких заходів:
— завчасна розробка і проведення інженерно-технічних заходів для зменшення ризику виникнення НС і захисту населення від впливу їхніх наслідків;
— готується науково обґрунтований прогноз наслідків можливих НС;
— здійснюється безпосереднє спостереження за станом потенційно-небезпечних об’єктів і навколишнього природного середовища;
— утримуються в готовності до негайного застосування засоби оповіщення та інформаційного забезпечення населення, створюються локальні системи виявлення місць зараження та локальні системи оповіщення;
— створюються спеціалізовані формування і здійснюється їх підготовка до дій за призначенням;
— проводиться забезпечення працівників об’єктів індивідуальними засобами захисту, а також ведеться будівництво захисних споруд відповідно до норм і правил інженерно-технічних заходів Цивільної оборони.
Завжди вагоме значення мало своєчасне оповіщення, яке сприяло уникненню значних людських жертв. До оповіщення залучаються відповідні фахівці установ державних і територіальних органів влади, мережі радіо та телебачення тощо.
Захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, пожеж і застосування засобів ураження здійснюється проведенням комплексу заходів, які повинні забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захисти, а також захист від впливу біологічних засобів ураження.
4. Структура ЦО України
5.Номенклатура та ідентифікація небезпек.
Перелік назв, термінів можливих небезпек, тобто номенклатура небезпек, нараховує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. В окремих випадках складається номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше).
Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії. Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. При ідентифікації небезпек, тобто при знаходженні типу небезпеки та встановленні її характеристик, необхідно виходити з принципу “все впливає на все”, тобто джерелом небезпеки може бути все живе й неживе, а підлягати небезпеці також може все живе й неживе. Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.
Класифікація та систематизація явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоду людині (таксономія небезпек), повністю не розроблена. Прикладом таксономії небезпек може бути такий поділ:
- за походженням (природна, техногенна, екологічна);
- за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);
- за наслідками (захворювання, травми, загибель, пожежі);
- за шкодою (соціальна, технічна, екологічна);
- за сферою прояву (побутова, виробнича, спортивна, дорожньо-транспортна).
Найбільш вдалою класифікацією небезпек є класифікація за джерелами походження, згідно з якою всі небезпеки поділяються на 4 групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Подібна класифікація прийнята і в державних стандартах при визначенні надзвичайних ситуацій.
Перші три класифікації належать до елементів життєвого середовища, яке оточує людину, – природного, техногенного та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
Природні джерела небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які можуть спричинити шкоду людині або ж становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні тварини, рослини, риби, комахи, гриби, бактерії, віруси, заразні хвороби).
Техногенні небезпеки – це небезпеки, пов’язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймально-транспортного обладнання, з використанням горючих легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, процесів, що відбуваються при підвищених температурі й тиску, електричної енергії, хімічних речовин, різних видів випромінювання (іонізуючого, електромагнітного, віброакустичного). Джерелами техногенних небезпек є відповідні об’єкти, що породжують їх.
Соціальні небезпеки – це небезпеки, викликані низьким духовним та культурним рівнем (бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, тютюнопаління). Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.
Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціональному та міждержавному рівні, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні та збройні конфлікти, війни.
Найбільшу кількість становлять комбіновані небезпеки – природно-техногенні, природно-соціальні та соціально-техногенні.
Природно-техногенні небезпеки: смог, кислотні дощі, пилові бурі, ерозія ґрунтів, зменшення родючості ґрунтів, виникнення пустель, зсуви, селі, землетруси та інші тектонічні явища, які спонукала людська діяльність.
Природно-соціальні небезпеки: наркоманія, епідемія інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД.
6.Вплив на людину небезпечних і шкідливих факторів.
Всі фактори класифіковані по ряду ознак, основним з яких є характер взаємодії з людиною.
За цією ознакою фактори поділяються на три групи: активні, активно-пасивні, пасивні.
До активної групи належать фактори, які можуть вплинути на людину за допомогою ув'язнених у них енергетичних ресурсів.
По виду енергії фактори цієї групи поділяються на наступні підгрупи: механічні, термічні, електричні, електромагнітні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
До пасивно-активної групи належать фактори, що активізуються за рахунок енергії, носієм якої є людина і елементи природного та виробничого середовища. Наприклад, гострі (колючі та ріжучі) нерухомі предмети і елементи; незначний коефіцієнт тертя між дотичними поверхнями, нерівності поверхні, по якій переміщується людина і машини в процесі діяльності, ухили і підйоми.
До пасивних факторів відносяться фактори, які проявляються опосередковано в часі. Ці чинники виникають за такими ознаками:
- Небезпечним властивостям, пов'язаних з корозією металів;
- Утворенням накипу на поверхнях;
- Недостатньою міцністю і стійкістю конструкцій;
- Високим навантаженням на механізми і машини і т.п.
Формою прояву цих факторів є руйнування, загоряння, вибухи та інші види аварій і катастроф.
Слід розглянути чинники, вплив яких характеризуються наступними ознаками:
Можливим характером дії на організм людини.
· Структурою або будовою.
· Наслідками.
· Збитками.
За можливого характером дії на людину розрізняють безпосередні й опосередковані фактори.
Чинники, що роблять безпосередній вплив на організм людини, характеризуються дією самої величини параметрів.
Наприклад, шум по впливу характеризується рівнем інтенсивності, рівнем гучності, среднегеометрической частотою.
Вібрація - амплітудою, рівнем коливальної швидкості, частотним діапазоном.
Світловий клімат - освітленістю, силою світла, яскравістю і кольором фону, контрастністю між об'єктом розрізнення і фоном.
Дія непрямих факторів, як правило, носить прихований характер і їх прояв можливо раптово, як за часом, так і за спрямованістю, і за інтенсивністю впливу.
За структурою або будовою розрізняють прості і похідні чинники.
Прості чинники - це фактори спрямованої дії різних потенційних небезпек. Так, до них можна віднести електричний струм, високу забрудненість повітря, гідросфери та ін
Похідні - чинники, що породжуються взаємодією простих факторів. Наприклад, вибухи, пожежі.
За наслідками розрізняють фактори, що викликають стомлення людини і його захворювання, а також травматизм, аварії, пожежі, катастрофи та НС.
До стомлення, як правило, призводять нервово-психічні, психосоматичні та фізичні перевантаження організму, порушення ритму життєдіяльності, невідповідні умови праці та ін
Захворювання розглядаються як загальні та професійні. Захворювання можуть бути: невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкими, з летальним (смертельним) результатом.
За викликається збитку розрізняють фактори, що приносять соціальний, економічний, екологічний та навіть політичний збитки.
Соціальний збиток виявляється в результаті погіршення здоров'я людини, зниження тривалості його життя і трудового довголіття, перешкоди гармонійному розвитку особистості та ін
Отже, основним завданням БЖД є забезпечення умов, спрямованих на збереження здоров'я та життя працюючих, як трудового ресурсу країни.
Здоров'я кожної людини, в тому числі і нації в цілому, залежить від цілої сукупності чинників, які умовно можна об'єднати в такі групи:
- Генетичні особливості (спадковість);
- Екологічна обстановка;
- Фактори трудового процесу;
- Фактори виробничого середовища;
- Умови праці;
- Соціальне середовище;
- Спосіб життя.
У розглянутій ланцюга сукупних факторів, що впливають на здоров'я людини, і створюють небезпеку, остання може призвести до зміни не тільки генетичних особливостей самої особистості і (або) її потомства, а й способу життя в результаті придбаних залежностей (наркоманія, алкоголізм).
Економічний збиток виражається зниженням продуктивності праці, невиходу на роботу, оплатою лікарняних листів, недовипуском продукції і зниженням її якості і т.д.
Екологічний збиток - це збиток, нанесений навколишньому середовищі аваріями, катастрофами, НС, браконьєрством будь-якого виду.
Політичний збиток виражається у вигляді втрати престижу
Знання факторів і впливає початку на об'єкт дає можливість формувати різні заходи, спрямовані на забезпечення виробничої безпеки, а також розробляти засоби і системи безпеки.
7.Причини і наслідки небезпек.
Однією з умов реалізації небезпеки в небажану подію є перебування людини
в межах небезпечної зони. Однак, якщо в такій зоні буде відповідна
організація праці, людина буде діяти згідно з правилами та нормами, а
технічні, системи будуть працювати справно негативних наслідків не
повинно бути. Інша справа колії порушуються правила та норми безпеки,
коли проявляються організаційні чи технічні упущення. Тому в основі
розслідування будь-якої події повинен знаходитися пошук небезпек, та
з'ясовуватися причини небажаних наслідків.
Отже основними характеристиками подій (надзвичайних ситуацій, аварій,
катастроф і т. ін.) є: небезпека - причини - небажані наслідки.
Наприклад, машина (небезпека) - несправні гальма (причина) - зіткнення
(небажані наслідки). Потенційна небезпека може перерости в небажану
подію внаслідок не однієї причини, а декількох причин, тому небажана
подія, як правило, є явищем багатопричинним.
Причини - це сукупність обставин та умов при яких потенційна небезпека
реалізувалася в небажану подію. Одна і та ж небезпека, може
реалізуватися в небажану подію через різноманітні причини і мати
різноманітні наслідки. Це може бути руйнування будівель та споруд, машин
та обладнання або завдана шкода навколишньому середовищу.
За характером завданих людині ушкоджень наслідки можуть бути незначними
без втрати працездатності або з деякою втратою працездатності, коди
людина відновлює своє здоров'я після лікування, або такими, що пов'язані
з переходом потерпілого на тимчасову чи постійну інвалідність, або
фатальними. Наслідки подій можуть бути індивідуальними, коли постраждала
одна людина або груповими - коли постраждало двоє і більше.
Небезпека яка реалізувалася в небажану подію, має з однієї сторони
соціальні та економічні наслідки, з іншої психофізіологічні та моральні.
Соціальні наслідки - це погіршання здоров'я населення та зниження рівня
працездатності, це поява негативного відношення до професійної
діяльності, це погіршення соціально - психологічних відносин в
колективі.
Економічні наслідки обчислюються матеріальними витратами необхідними для
ліквідації проявів небезпеки і компенсацією за шкоду заподіяну здоров'ю
людини.
Психофізіологічні наслідки порівнюють з тією кількістю часу (в л/д),
який необхідно для повного відновлення здоров'я, ушкодженого внаслідок
небезпеки.
Моральні наслідки - нічим не вимірюються так як відновити чи
компенсувати їх неможливо, особливо при інвалідному чи смертельному
вішалку.
При розслідуванні причин та обставин небажаної події, як правило,
аналізують технічні та організаційні упущення і майже не звертають увагу
на психологічні причини та поведінку людини, хоча відомо, що понад 60%
небезпек реалізується в подію внаслідок людського чинника.
Обставини, які спонукають людину до реалізації небезпеки у подію часто
ґрунтуються на психологічних причинах. Порушення можуть виникати
внаслідок поганої обізнаності з умовами діяльності або внаслідок того,
що людина не хоче їх знати, або не в змозі цього зробити навіть при
великому бажанні. При цьому розуміють діяння не тільки людини, яка
постраждала, але і будь-кого іншого хто своєю поведінкою сприяв
виникненню небезпечної ситуації
Враховуючи ці положення а психологічній класифікації причин реалізації
небезпек в подію можна видалити три групи: мотиваційну, орієнтовну та
виконавчу.
8.Основні поняття та визначення БЖД.
Життя – одна із форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до різних форм руху, розмноження, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, можливість пристосування до середовища та наявність обміну речовин та подразнення. Термін життя певною мірою передбачає активну діяльність, а людська активність має на думці пристосування до навколишнього середовища і трансформацію його до своїх потреб.
Життя, як упорядкований процес, характеризується часовими та просторовими показниками, показниками якості. Вона має початок та кінець. Вся сукупність показників складає життєвий ресурс, тобто всі фізичні, культурні, психофізіологічні, освітні та ін. можливості. Окремі показники життєвого ресурсу визначені заздалегідь при народжені людини та практично зберігаються на протязі всього життя, інші виникають та розвиваються у процесі життєдіяльності.
Діяльність - це активна взаємодія людини з навколишнім середовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої цілі, що виникла в наслідок прояву у неї певної потреби. У результаті діяльності чоловік використає та розвиває свій життєвий ресурс, використає та поповнює ресурси оточення.
Життєдіяльність – властивість людини не просто діяти в навколишньому життєвому середовищі, а процес збалансованого існування та саморегуляції індивіда, групи людей, суспільства і людства в цілому в єдності їх життєвих потреб і можливостей тобто єдності життєвого і природних ресурсів. Життєдіяльність людини протікає упевнених умовах, тобто сукупності біологічних, фізичних та соціальних явищ, які визначають спосіб існування індивідуума, груп та суспільства в цілому. Умови можуть бути звичайними надзвичайними, екстремальними, сприятливими, комфортними. Характер умов залежить як від стану оточуючого середовища, також від внутрішнього стану людини, від ступеню відповідності ресурсів середовища та людини. Взагалі зовнішні та внутрішні умови можуть сприяти життєдіяльності людини (використанню життєвого ресурсу), або навпаки – шкодити.
Враховуючи те, що потоки речовин, енергії та інформації мають натуральну, техногенну та антропогенну природу, вони багато в чому залежать від масштабів перетворюючої діяльності людини та від середовища існування. Результатом життєдіяльності може бути повне використання життєвого ресурсу, або його скорочення.
Безпека – це стан кого(чого) - не будь, при якому йому не загрожує небезпека, ступінь свободи від ризику або збалансований за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем (таксонів).
Небезпека – є негативна властивість живої і неживої матерії, яка здатна завдати шкоди самій матерії, людям, тваринному світу, природному середовищу і матеріальним цінностям. Небезпека - центральне поняття БЖД, що об'єднує явища, процеси, об’єкти, здатні в певних умовах наносити збитки здоров’ю людини. Небезпека властива всім системам, які мають енергію, хімічні, біологічні чи інші, несумісні з життєдіяльністю людини компоненти. Дії небезпеки приводять до часткового або повного руйнування життєвого ресурсу.
Безпека життєдіяльності (БЖД) - наука, що вивчає проблеми безпечного перебування людини в довкіллі в процесі різних видів її діяльності (в т.ч. трудової). Це галузь знання та науково - практичної діяльності, спрямованої на вивчення закономірностей виникнення небезпек, їх властивостей, наслідків впливу їх на життєвий ресурс, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розроблення і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як в повсякденних умовах побуту і виробництва так і в умовах надзвичайних ситуації (НС).
Небезпека реалізується шляхом виникнення небезпечних, шкідливих та уражаючих факторів.
Небезпечний фактор — це фізичне, природне, соціальне явище або процес у середовищі існування яки потенційно можуть порушувати життєвий або природний ресурси.
Шкідливий фактор — небезпечний фактор, вплив якого на людину за певних умов призводить або може привести до захворювання або зниження життєво важливих функцій організму, а також працездатності, надає збитки матеріальним цінностям, викликає негативні процеси у суспільстві та природі.
Уражаючий фактор – шкідливий фактор, який скорочує життєвий та природний ресурси, знищує матеріальні цінності. Під скороченням життєвого ресурсу розуміється порушення будь-якого компоненту життєвого ресурсу, або сукупності його компонентів.
Потенційна небезпека стає реальною у тому випадку, коли виникають небезпечні фактори котрі впливають на суб’єкт, або об'єкт. Кожна складова системи „людина – життєве середовище” може бути предметом, який необхідно захищати від небезпек. До об'єктів захисту належать: людина, суспільство, держава, біосфера, техносфера тощо. Основним бажаним станом об'єктів є безпечний стан. Стан безпеки досягається або при повній відсутності впливу конкретної небезпеки, або за умови, коли вплив небезпеки на об'єкт знижено до допустимого рівня впливу. Виходячи з цього, можна конкретизувати визначення безпеки. Безпека — це стан об'єкта, коли негативний вплив на нього всіх потоків речовини, енергії та інформації не перевищує максимально допустимих рівнів.
Середовище існування — це навколишнє середовище, яке на цей момент складається із сукупності факторів (фізичних, хімічних, біологічних, соціальних), що здатні прямо або посередньо миттєво чи на відстані впливати на діяльність людини, її здоров'я та потомство, інші компоненти, які у підсумку складають життєвий ресурс.
9.Характеристика методів індикації,які використовуються у приладах радіаційної розвідки.
Вимірювачі потужності дози ДП-5В, ДП-5А, ДП-5Б та МКС-У (модифікований ДП?5В) призначені для вимірювання рівня гамма-радіації і радіоактивного забруднення поверхні різних предметів за у-випромінюванням. Потужність експозиційної дози у-випроміню-вання визначається в мілірентгенах або рентгенах за годину для тієї точки простору, в якій знаходиться при вимірюваннях блок детектування приладу. Крім того, можна виявляти Р-випромінювання. Технічний опис та інструкція з експлуатації додаються до приладу. Діапазон вимірювань гамма-випромінювання від 0,05 мР/год до 200 Р/год у діапазоні енергій від 0,084 до 1,25 МеВ. Прилади ДП-5В, ДП-5А і ДП-5Б мають шість піддіапазонів вимірювань (табл. 33) і звукову індикацію на всіх піддіапазонах; крім першого. Звукова індикація прослуховується за допомогою головних телефонів приладу.Відлік показань приладу відбувається за нижньою шкалою мікро-амперметра в Р/год, за верхньою шкалою — у мР/год з наступним перемноженням на відповідний коефіцієнт піддіапазону. Робочою вважається ділянка шкали, окреслена суцільною лінією.
Живлення приладів здійснюється від трьох сухих елементів типу КБ-1, А-336, один з яких використовують тільки для підсвічування шкали мікроамперметра під час роботи у темний час. Комплект живлення забезпечує безперервну роботу приладу без підсвічування шкали в нормальних умовах не менше 40 год (ДП-5А, ДП-5Б) і 55—70 год (ДП-5В) за умов зберігання не більше одного місяця.
Прилади можуть підключатися до зовнішніх джерел постійного струму з напругою 3, 6 і 12 В (ДП-5А, ДП-5Б) і 12 або 24 В (ДП-5В). Для цієї мети є колодка живлення і дільник напруги.
Прилад складається з вимірювального пульта, зонда (ДП-5А, ДП-5Б) або блока детектування (ДП-5В), з'єднаних з пультами гнучким кабелем, контрольного стронціево-ітрієвого джерела (З-випромінювання для перевірки працездатності приладів (на внутрішньому боці кришки футляру у ДП-5А і ДП-5Б і на боці детектування у ДП-5В).
Вимірювальний пульт складається з панелі 3 і футляра 8 (рис. 11). На панелі вимірювального пульта розміщені: ДП-5А, ДП-5Б і ДП-5В мікроамперметр 6 з двома вимірювальними шкалами, перемикач піддіапазонів 10, кнопка "Сброс" — анулювання показань 4, тумблер підсвічування шкали 9, з лівого боку гніздо для телефону.
Панель вимірювального пульта кріпиться до кожуха. Елементи схеми приладу змонтовані на платі й з'єднані з панеллю шарніром і гвинтом.
Сприймаючими пристроями приладів є газорозрядні лічильники, встановлені: в приладі ДП-5А — один (СИ-ЗБГ) у вимірювальному пульті та два (СИ-ЗБГ і СТС-5) у зонді 11; у приладі ДП-5В — два (СБМ-20 і СИ-ЗБГ) у блоці детектування 11.
Рис. 11. Прилад ДП-5В:
I — подовжувальна штанга; 2 — телефони; 3 — панель вимірювального приладу; 4 — кнопка скидання показників; 5 — норми забрудненості; б — мікроамперметр; 7 — контрольне джерело випромінювання; 8 — футляр приладу; 9 — тумблер підсвічування шкали; 10 — перемикач піддіапазонів; II — блок детектування; 12 — опорні фіксатори; 13 — поворотний екран; 14 — камера для блока детектування; 15 — кабель блока детектування
Зонд і блок детектування — це сталевий циліндричний корпус 11 з вікном для індикації бета-випромінювання, закритим етилцелю-лозною водостійкою плівкою, крізь яку проникають бета-частинки. На корпус надітий металевий поворотний екран 13, який фіксується у двох положеннях (Г і Б) на зонді приладів ДП-5А, ДП-5Б і в трьох положеннях (Г, Б і К) на блоці детектування приладу ДП-5В. Вікно корпуса в положенні Г закривається екраном 13 і в лічильник можуть проникати тільки у-промені. Повертаючи екран у положення Б, вікно корпуса відкривається і бета-частинки проникають у лічильник. У заглибленні на екрані розміщене контрольне джерело р-випромінювання 7. Встановивши в положенні К джерело бета-випромінювання проти вікна, можна перевірити прилад. Зонд і блок детектування на корпусах мають по два опорних фіксатори 12, за допомогою яких вони встановлюються на обстежувані поверхні при індикації забруднення бета-частинками. У корпусі знаходяться газорозрядний лічильник, електрична схема і підсилювач-нормалізатор.
Телефон 2 складається з двох малогабаритних телефонів ТГ-7М, підключається до вимірювального пульта і фіксує наявність радіоактивних випромінювань. Для підготовки приладу до роботи слід вийняти його з укладального ящика, відкрити кришку футляра, оглянути прилад, пристебнути до футляра паси. Дістати зонд або блок детектування, приєднати ручку до зонда, а до блока детектування — штангу 1. Підключити джерело живлення.
Включити прилад, встановити ручки перемикачів піддіапазонів у положення; приладу ДП-5А "Реж" і ДП-5В "?" — контроль режиму, стрілка приладу встановлюється в режимному секторі: в ДП-5А стрілку приладу потенціометром встановити в режимному секторі на "?". Якщо стрілка мікроамперметра не відхиляється або не встановлюється на режимному секторі, необхідно перевірити придатність джерел живлення.
10.Надання першої медичної допомоги при переломах.
Поняття про переломи. Ознаки перелому.
Переломи кісток виникають під час різних рухів, ударів, падінь з висоти. Схильність людей до переломів залежить від їхнього віку. Так, у дітей та молодих людей переломи виникають значно рідше, ніж у літніх людей. Це пояснюється тим, що у молодих людей вміст органічних речовин у кістках переважає вміст мінеральних, а у людей похилого віку – навпаки.
Переломи без зміщення – це перелом, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного.
Тріщини – це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня тріщина.
Переломи зі зміщенням – це переломи, коли зміщуються поверхні відламків.
Переломи одиничні – це переломи, внаслідок яких утворюються тільки два відламки.
Переломи множинні – це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток.
Переломи закриті – це переломи, під час яких не розривається шкірний покрив.
Переломи відкриті – це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана. Такий перелом завжди супроводжується кровотечею.
За формою переломи бувають поперпчні, косі, спіральні поздовжні.
До основних ознак перелому належать: біль, набряк тканин ,ненормальна рухомість кісток у місці травми, порушення функцій кінцівок. При відкритих перелома з рани можуть виглядати частини зламаної кістки. При переломах кісток кінцівок відбувається їх вкорочення та викривлення. Пошкодження ребер часом утруднює дихання.
Переломи кісток таза та хребта часто спричиняють розлади сечовиділення і порушення функцій нижніх кінцівок. Переломи кісток черепа супроводжуються кровотечею з вух. Під чвс тяжких переломів нерідко настає шоковий стан, особливо у випадках відкритих переломів, що супроводжуються артуріальною кровотечею.
Переломи не завжди легко розпізнати, тому в сумнівних випадках допомогу слід подавати як при переломах, з мето. Уникнення можливих ускладнень.
Під час подання допомоги використовують прийоми, спрямовані на забезпечення життя, а потім наклада.ть повязки і проводять іммобілізацію.
Транспортна іммобілізація – заходи щодо забезпечення нерухомості кісток у місці перелому. Здійснюється накладанням відповідних шин, виготовлених з табельних чи підручних матеріалів, фіксацією двох розміщених поряд суглобів тощо. Такі заходи зменшують біль, що попереджає розвиток шоку.
Промисловість випускає кілька таблетних шин:
драбинчаста шина Крамера – виготовляється з гнучких металевих дротів і використовується для іммобілізації верхніх кінцівок;
сітчаста металева шина – застосовується для іммобілізації верхніх кінцівок, під час переломів у ділянці гомілкового суглоба, їй легко надати необхідну форму;
фанерна шина – виготовляється різної довжини, не піддається моделюванню, у випадку використання обгортається ватно-марлевими серветками;
транспортна шина Дитеріхса – виготовляється з деревини; складається з двох розсувних планок різної довжини, рухомої підошви і палички-закрутки для витягування кінцівок. Використовується для іммобілізації нижніх кінцівок.
Подання першої медичної допомоги при переломах.
Способи та черговість застосування окремих прийомів подання допомоги визначається тяжкістю та місцем перелому, наявністю кровотеч, супутніх ушкоджень, загальним станом організму. Накладання шини потрібно проводити безпосередньо на місці травмування, виявляти обережність, щоб не допустити зміщення відламків. Вправляти відламки кісток категорично забороняється, оскільки це може, наприклад, закритий перелом перетворити на відкритий, збільшити біль і створити умови для розвитку шоку.
Під час іммобілізації кінцівок пошкодженій частині тіла намага.ться надати шинами чи підручними засобами, якщо це можливо, найбільш природного положення. Якщо ж ні, то зайві маніпуляції забороняються. Також не дозволяється формувати та моделювати шини безпосередньо на потерпілому.
За наявності рани в місці перелому, обережно розрізають одяг, обробляють рану та накладають асептичну пов’язку.
Для тимчасової фіксації переломів ключиці можна також скористатися замість ватно-марлевих кілець вісімкоподібною косинковою пов’язкою. В цьому випадку в сидячому положення суглоби розводять назад і фіксують косинку. Під косинкою між лопатками підкладають подушечку, що сприяє ще більшому розведенню кісток плечових суглобів і розтягненню відламків ключиць. Після такої іммобілізації руки також слід пів’язати на косинці. Часто у разі переломів ключиці використовують пов’язку Дезо. Плече при цьому відводять в бік, а в пахвинну ямку підкладають міцний валик і під прямим кутом згинають ліктьовий суглобю у такому положенню руку прибинтовують до тулуба. Під час подання допомоги слід пімятати, що під ключицею проходять магістральні кровоносні судини, тому всі маніпуляції треба робити обережно, щоб відламки кісток їх не пошкодили.
Перелом ключової кістки може спостерігатися у різних її відділах. У разі перелому у середній частині деформація більш виражена, і кінцівка сильно вкорочується. Плече у місці перелому потовщується, спроби руху кінцівкою спричиняють сильний біль.
Для іммобілізації необхідно фіксувати три суглоби: плечовий, ліктьовий і зап’ястка. Зручно скористатися шиною Крамера, якій надають необхідної форми. Після підготовки шин плече трохи відводять в бік, у пахвинну ямку підкладають ватно-марлевий валик, на шину кладуть підстилку і закріплюють її бинтом. Руку згинають під прямим кутом у ліктьовому суглобі, кладуть на шину і прибинтовують, починаючи від кисті. Шина повинна бути міцно зафіксована на плечовому суглобі. Тури бинта в цій ділянці розташовуються вісімкоподібно, проходять через пахвинну ямку непошкодженого боку. Верхній кінеці шини також фіксується на здоровій стороні таким чином, щоб він не сповзав на шию та потилиця. Це досягається перкиданням турів бинта через надпляччя з переду з обов’язковим проведенням їх навколо тулуба.
11.Надання першої медичної допомоги при кровотечах.
Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, що безпосередньо загрожують життю постраждалих. Кровотечею називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотечі бувають зовнішні (артеріальні, венозні, капілярні) та внутрішні (паренхіматозні).
При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин назовні. При внутрішній кровотечі, кров виливається у тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести до смерті.
Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові. Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору, витікає пульсуючим струменем. При венозній кровотечі кров темніша, витікає безперервно, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У цьому випадку кровоточить уся раньова поверхня. Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.
При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі.
Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку.
Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний перев’язувальний пакет. Проте, пов’язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов’язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов’язки означає повне припинення кровообігу.
Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов’язки.
Щоб уміло й швидко зупинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця притискання артерій. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки кровотечі.
Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта.
При кровотечах у ділянці плеча і плечового пояса, потрібно притиснути підключичну артерію до першого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці.
При кровотечах із ран передпліччя, притискають плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.
При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію.
Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце накладання закрутки захищають м’якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують вузлом. У кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом .
Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають стерильною пов’язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику наперу і прикріпити його до пов’язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.
Влітку джгут накладають на кінцівку не більше, ніж на годину, взимку — на півгодини. При потребі залишити джгут ще на деякий час, потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потепліє, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більше, ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.
Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само, при пораненні передпліччя, руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискають до живота і закріплюють у такому положенні. Якщо рана у ділянці пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати.
У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості обличчя, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення, шуму у вухах, холодного поту — постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою.
Будь-яка, навіть невеличка, рана становить загрозу для життя постраждалого, оскільки вона може бути джерелом зараження різноманітними мікроорганізмами або причиною сильної кровотечі. Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги — якнайшвидше накладання на рану стерильної пов’язки.
12.Надання допомоги потерпілому при відсутності дихання.
У потерпілих іноді порушуються дихання й серцева діяльність. Порушення дихання виникає при закупорюванні трахеї та бронхів блювотними масами, згустками крові (у разі поранення шиї, обличчя), водою при утопленні, коли не надходить повітря до легень. Крім того, дихання може припинитися, коли людина непритомніє, і через розслаблення м'язів у неї западає корінь язика, перекриваючи вхід у гортань; при порушенні функції центру дихання внаслідок тяжких черепно-мозкових травм, крововиливу в мозок, великої кількості переломів ребер; при ушкодженні легень і плеври. У потерпілого з'являється спочатку блідість, потім синюшність шкірних покривів обличчя. Дихальні рухи прискорюються, стають нерегулярними (іноді рідшають), а через деякий час, якщо не надається потрібна допомога, припиняються зовсім.
Насамперед перевіряють порожнину рота і намагаються відновити прохідність верхніх дихальних шляхів. Для цього вказівним пальцем, обмотаним бинтом чи носовою хусточкою, звільняють рот від блювотних мас, слизу, згустків крові, виймають знімні зубні протези. Коли запав язик, голову потерпілого слід повернути набік і підтримати щелепу.
Коли ж потерпілий не дихає, треба перевірити, чи не припинилася в нього серцева діяльність, і негайно розпочати штучне дихання. Для цього його кладуть спиною на жорстку поверхню (на підлогу автомашини, на дорогу), підмостивши під лопатки зроблений з одягу валик. Потерпілого розгинають і закидають його голову назад так, щоб максимально відвести підборіддя від грудної клітки, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання.
Найефективнішим способом штучного дихання є вдування повітря в ніс або рот потерпілого. Такий спосіб називають "рот до рота" або "рот до носа". У ніс вдувають повітря тоді, коли у хворого ушкоджені губи, нижня або верхня щелепа.
Штучне дихання способом "рот до рота" роблять так. Людина, яка надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, краще з правого боку, і кладе ліву руку на його лоб, затискуючи пальцями потерпілому ніс; прикривши його рот марлею або носовою хусточкою, робить глибокий вдих, а потім, притиснувшись ротом до рота потерпілого, вдуває в нього повітря, роблячи енергійний видих. Внаслідок такого вдування, що замінює вдих, повітря надходить у легені потерпілого. Згодом завдяки еластичності легеневої тканини і грудної клітки настає пасивний видих. При цьому рот потерпілого повинен бути відкритим. Вдувати повітря слід ритмічно, з однаковим інтервалом, 12-15 разів на хвилину.
Так само роблять штучне дихання способом "рот до носа", тільки повітря вдувають через ніс, а рот потерпілого закривають. Ефективність штучного дихання підвищується, коли застосовувати спеціальні 5-подібні повітроводи, які забезпечують прохідність верхніх дихальних шляхів.
Іноді бувають випадки (при сильному пошкодженні обличчя), коли проводити штучне дихання з "легень у легені" неможливо. В цих випадках слід скористатися одним із наведених на рис 25.5 способів: І - за Сильвестром, II - за Нільсеном, III - за Шефером, IV - за Калістовим.
Штучне дихання слід виконувати доти, доки у потерпілого не відновиться самостійне ритмічне дихання. Якщо штучне дихання розпочинають робити своєчасно і проводять його правильно, то самостійне дихання відновлюється через 1...2 хвилини. Однак часом штучне дихання потрібно проводити 1-1,5 години, принаймні доти, доки на місце нещасного випадку не прибудуть медичні працівники.
Зауважимо, що робити штучне дихання нелегко. Той, хто надає допомогу, особливо при надто енергійному вдуванні повітря, може навіть відчути запаморочення, слабкість, знепритомніти. Тому бажано, щоб приблизно через кожну 1-2 хвилини особи, які виконують штучне дихання, змінювали одна одну. Це підвищить ефективність допомоги потерпілому.
При тяжких ушкодженнях часом припиняється дихання і серцева діяльність. Тоді у потерпілого настає так звана клінічна смерть. У нього не промацується пульсація сонної артерії на шиї, не прослуховується серцебиття, припиняється дихання, зіниці розширюються, шкірю покриви й слизові оболонки губ - синюшні.Через 5-6 хвилин після настання клінічної смерті відбуваються необоротні зміни в нервових клітинах центрів головного мозку, що керують життєво важливими функціями організму. Внаслідок цього настає біологічна смерть. З клінічної смерті потерпілого можуть вивести лише негайні (не пізніше як через 4-10 хвилин після її настання) й енергійні заходи, спрямовані на відновлення серцевої діяльності та дихання. Необхідно пам'ятати, що кожна втрачена секунда може стати фатальною. Порядок дій у цьому випадку:
- впевнитися у відсутності пульсу на сонній артерії;
- звільнити грудну клітку від одягу та розстібнути пояс (рис. 25.6,а);
- прикрити двома пальцями клиновидний відросток (рис. 25.6,6);
- нанести різкий удар кулаком по грудині (рис. 25.6,в);
- перевірити, чи з'явився пульс (рис. 25.6,г). Якщо пульс відсутній, удар можна повторити.
Якщо після вказаних вище дій пульс не прослуховується, негайно приступити до виконання штучного дихання та непрямого масажу серця.
Роблячи непрямий масаж серця, потерпілого кладуть спиною на тверду поверхню (шосе, дорогу і т. ін.). Той, хто надає допомогу, стає на коліна збоку (краще справа) біля потерпілого і, поклавши кисті рук одну на другу в нижній частині грудини, робить енергійний поштовх, натискаючи на груднину так, щоб вона зміщувалася приблизно на 4-5 см у напрямі хребта. При цьому стискається серце між грудиною і хребтом, кров із порожнини серця виштовхується в кровоносні судини. Оскільки стінка грудної клітки еластична, то вона повертається у вихідне положення, а порожнини серця наповнюються кров'ю. Поштовхи слід робити ритмічно, близько 60 разів на хвилину.
Дітям, особливо молодшого віку, непрямий масаж серця можна робити однією рукою або навіть двома пальцями, але частоту поштовхів треба збільшити до 100-120 разів на хвилину.
У разі відсутності дихання непрямий масаж серця поєднують Із штучним диханням. Щоправда, це потребує чималих зусиль. Тому бажано, щоб потерпілим у стані клінічної смерті допомогу надавало двоє людей, одна робить непрямий масаж серця, друга - штучне дихання. Після кожного вдування повітря в легені потерпілого чотири рази натискають на грудину. Під час вдування повітря не можна стискати грудну клітку.
Непрямий масаж серця і штучне дихання зазвичай може робити й одна людина (рис. 25.7). У такому разі після кожного вдування повітря в рот або в ніс натискають чотири рази на грудину.
Рис. 25.7. Виконання штучного дихання та зовнішнього масажу серця
|
Показником ефективності непрямого масажу серця і штучного дихання є порожевіння шкірних покривів, звуження зіниць, поява на великих артеріях (стегновій, сонній) пульсових поштовхів синхронно натисканню на грудину і, нарешті, відновлення самостійного дихання й серцебиття. Непрямий масаж серця і штучне дихання слід проводити до відновлення серцевої діяльності й дихання. При цьому необхідно не втрачати пильність та не забувати про можливість нової зупинки серця та дихання. Щоб не пропустити цей момент, необхідно стежити за зіницями, кольором шкіри, диханням, перевіряти частоту і ритмічність пульсу. Положення людини, яка надає допомогу, місце розташування її рук при виконанні зовнішнього масажу серця і визначення пульсу по сонній артерії показано на рис. 25.8-25.11. Рис. 25.8. Положення того, хто надає допомогу під час виконання зовнішнього масажу серця Рис. 25.11. Проведення штучного дихання та зовнішнього масажу серця двома особами Коли ці дії не дають ефекту, то їх припиняють, однак тільки після огляду потерпілого медичним працівником. Непритомність. Внаслідок недостатнього кровопостачання головного мозку потерпілий часом раптово непритомніє, при цьому він блідне, на обличчі в нього виступає піт. Дихання поверхневе, сповільнене, пульс - швидкий, ледь відчувається. Іноді перед цим настає запаморочення, з'являються слабкість, шум у вухах. У хворого темніє в очах, йому бракує повітря - він непритомніє. Причинами непритомності бувають нервово-психічні потрясіння (страх, переляк), гострий біль внаслідок травми тощо. Хоча знепритомлення триває недовго, але слід вжити невідкладних заходів для поліпшення кровопостачання головного мозку. Для цього потерпілого кладуть так, щоб голова була опущена, а ноги трохи підняти догори, розстібають комір і пояс, що утруднюють дихання. Обличчя хворого збризкують холодною водою, дають йому понюхати ватний тампон або шматочок марлі, змочений нашатирним спиртом. Крім того, вживають заходи для зупинення кровотечі, накладають шини і пов'язки. Коли потерпілий довго не приходить до тями чи знову непритомніє, і стан його погіршується, можна вважати, що маємо справу з ушкодженням черепа або органів черевної порожнини, які супроводжуються внутрішньою кровотечею. Шок. Нерідко у потерпілих під час тяжких і численних ушкоджень виникає травматичний шок, який становить загрозу для життя і потребує невідкладних заходів, щоб підтримати дуже пригнічені найважливіші функції організму. Травматичний шок зазвичай настає безпосередньо після ушкодження і являє собою складний комплекс змін, у походженні яких основну роль відіграють надмірні больові подразнення, втрата великої кількості крові, порушення функцій нервової системи, дихання, ендокринних залоз тощо. Травматичний шок може розвинутися і через деякий час після ушкодження внаслідок виснаження захисних реакцій організму. Це буває зазвичай тоді, коли потерпілому не надали своєчасної першої допомоги, або коли він одержав додаткову травму під час невмілого перенесення чи перевезення його непристосованим транспортом. Шок найчастіше виникає при великих ранах, що супроводжуються значною втратою крові, при переломах кісток таза, гомілки, стегна, особливо відкритих, ушкодженнях черепа, грудної клітки і живота, ускладнених розривом внутрішніх органів і кровотечею, а також при великих опіках тощо. Дуже важливо своєчасно розпізнати травматичний шок. Тому треба знати його основні ознаки. Людина після травми стає неспокійною, збудженою, голосно стогне, скаржиться на сильний біль. Разом з цим загальний стан хворого може бути задовільним. Збудження триває недовго і нерідко залишається непоміченим. Частіше потерпілі, у яких розвинувся травматичний шок, пригнічені, не звертають уваги на людей, які оточують їх, малорухливі, на запитання відповідають дуже тихо. Шкірні покриви в них бліді, іноді вкриті липким потом, риси обличчя загострені, кінцівки на дотик холодні. Незважаючи на тяжкий загальний стан, свідомість, як правило, не затьмарена. Дихання швидке, поверхневе, пульс прискорюється й слабне внаслідок порушення серцевої діяльності й зниження кров'яного тиску Якщо хворому вчасно не надати допомогу, то він досить швидко може померти. При травматичному шоку потерпілому потрібно терміново зупинити кровотечу, в разі потреби, накласти шину, стерильну пов'язку на рану або обпечену ділянку тіла. Потерпілого треба зручно покласти, не піднімаючи високо голови, якомога тепліше вкрити. Якщо немає підозри на ушкодження органів черевної порожнини, хворому можна дати випити трохи теплого чаю або кави, за можливості доставити в медичний заклад для обстеження і тимчасового спостереження за його станом. 13.Організація планування і порядок проведення евакуаційних заходів.
|
В умовах неповного забезпечення захисними спорудами у містах та інших
населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у
воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розташування
його у позаміській зоні.
Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що
знаходяться у зонах можливого катастрофічного затоплення, небезпечного
радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах прогнозованого
виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній
смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф
(якщо виникає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю
людини).
Залежно від обстановки, яка склалася на час НС, може бути проведена
загальна або часткова евакуація населення.тимчасового або безповоротного
характеру.
Загальна евакуація проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету
Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:
- небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо виникає
безпосередня загроза життю та заподіянню шкоди здоров'ю населення, яке
проживає в зоні ураження);
- загрози катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним
добіганням проривної хвилі;
- загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометровоі
прикордонної смуги.
Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення за
рішенням Кабінету Міністрів України системи захисту населення і територій
на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних засобів
ураження, а в мирний час — у разі загрози або виникнення стихійного лиха,
аварії, катастрофи.
Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться незайняте у
виробництві і сфері обслуговування населений: студенти, учні навчальних
закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які
утримуються у будинках для осіб похилого віку, разом з викладачами та
вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх сімей.
У мирний час евакуація населення планується на випадок:
- загальної аварії на атомній електростанції;
- усіх видів аварій з викидом сильнодіючих отруйних речовин;
- загрози катастрофічного затоплення місцевості;
- великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів та інших
геофізичних і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують
населеним пунктам.
Організоване здійснення евакуації,-запобігання проявам паніки і
недопущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:
- завчасного планування евакуації населення;
- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих;
- підготовки уповноважених органів управління з питань надзвичайних
ситуацій та цивільного захисту населення до виконання евакуаційних заходів;
- організації оповіщення керівного складу і населення про початок
евакуації;
- організації управління евакуацією;
- життєзабезпечення евакуйованого населення у районах позаміської
зони;
- навчання населення діям під час проведення евакуації. Метою
планування і здійснення евакуаційних заходів є:
- зменшення ймовірних втрат населення;
- збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів;
- забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;
- створення угрупування сил і засобів захисту в позаміській зоні з
метою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках
надзвичайних ситуацій в особливий період.
Евакуаційні заходи при загрозі та виникненні НС здійснюються за
рішенням місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад,
уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту
населення відповідного рівня.
Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, який
передбачає у мирний час вивезення основної частини населення з міст і
небезпечних районів усіма видами наявного транспорту, а у воєнний час —
транспортом, який не передається до складу Збройних Сил України, у
поєднанні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.
Підселення евакуйованих проводиться з розрахунку наявної житлової
площі в позаміській зоні.
Для забезпечення евакуйованого населення житлом використовуються
квартири і будинки місцевих жителів (ущільнення), а також пансіонати,
санаторії, будинки відпочинку, дитячі і трудові табори, туристичні бази,
дачні кооперативи (будинки).
Райони розміщення евакуйованого населення визначаються з урахуванням:
- створення умов для продовження виробничої діяльності господарських
об'єктів у місті;
- належної бази для розміщення господарських об'єктів, які переносять
свою діяльність у заміську зону;
- забезпечення умов для створення угрупування сил цивільної оборони
(ІДО);
- наявності житлового фонду;
- зв'язків господарських об'єктів з сільськими господарствами, що
склалися;
- підвезенням робочих змін у місто і назад протягом не більше 4 годин.
У випадку, коли в позаміських районах області неможливо повністю
розмістити все евакуйоване населення, частина його може бути розселена у
сільських районах сусідніх областей. При цьому всі заходи, пов'язані з
розселенням міського населення в сільських районах інших областей,
погоджуються з відповідними органами влади і вищими начальниками цивільної
оборони.
Безпечне віддалення районів розміщення евакуйованого населення
визначається з врахуванням економічного і воєнного значення категорійних
міст і географічних умов даної місцевості. Для кожного категорійного міста
визначається найближча межа безпечної віддалі, яка складає:
- для міст особливої групи — 40—50 км.;
- для міст першої групи — ЗО—40 км.;
- для міст другої групи — 25—ЗО км.;
- для міст третьої групи — 20—25 км;
- для об'єктів особливої важливості (поза категорійними містами) —
15—20 км.
Найдальша межа районів розміщення визначається з урахуванням
місцевості позаміської зони і транспортних можливостей.
Робітники і службовці господарських об'єктів, які продовжують
працювати у воєнний час в категорійних містах, розміщуються у сусідніх
районах заміської зони. Щоб забезпечити умови підвезення робочих змін на
роботу і назад, кожному підприємству виділяються населені пункти,
розташовані в одному районі, поблизу залізничних, автомобільних і водних
шляхів сполучення, що, забезпечують мінімальну витрату часу на проїзд
робочих змін у місто і назад.
Робітники і службовці господарських об'єктів, що переносять свою
діяльність у заміську зону, розміщуються поблизу виробничих баз, які
створюються, як правило, за районами розміщення робітників і службовців
підприємств, що продовжують виробничу діяльність.
Для розміщення евакуйованих навчальних закладів, середніх спеціальних
навчальних закладів, ПТУ, дитячих установ визначаються і закріплюються
приміщення навчальних закладів, клубів та інших придатних для цього
будинків,
Члени сімей робітників і службовців господарських об'єктів, які
продовжують свою виробничу діяльність в категорійних містах, підлягають
розміщенню, |, як правило, разом з головами сімей. Але через недостатню
місткість районів евакуації, вони можуть розміщатися у більш віддалених
пунктах, але на тих же евакуаційних напрямках. Ці питання вирішують обласні
та районні органи управління ЦО, виходячи з конкретних умов і реальних
можливостей.
- У найвіддаленіші райони евакуюються робітники і службовці тих
господарських об'єктів, які припиняють свою виробничу діяльність у воєнний
час, а також все непрацездатне та незайняте у виробничій діяльності
населення.
Для евакуації робітників і службовців, які продовжують роботу в
категорійних містах і підвезення робочих змін на роботу, в першу чергу,
виділяються приміські та пасажирські потяги.
Автомобільний транспорт, що призначений для евакуації населення,
формується в автомобільні колони, які закріплюються за маршрутами. При
цьому не допускаються автомобільні евакоперевезення на великі відстані,
особливо на тих напрямах, де достатньо розвинуті залізничні або водні шляхи
сполучення.
Автомобільний транспорт сільських районів використовується, для
вивезення евакуйованих із станцій, портів і пристаней висадження до місць
розселення.
На річкових судах перевозяться перш за все робітники, службовці
підприємств та установ водного транспорту, а також об'єктів, які розміщені
поблизу портів, пристаней і причалів та члени їх сімей.
Повітряний транспорт використовується переважно для вивезення на
далекі відстані урядових органів; співпрацівників наукових установ,
конструкторських бюро з унікальною апаратурою, діяльність яких переноситься
у нові райони.
Значна частина населення може виводитись пішки. Пішим порядком, як
правило, евакуація планується на відстань добового переходу (30—40 км).
Виведення населення пішки організовується колонами по дорогах, які не
використовуються для інших перевезень, або за позначеними маршрутами і
колонними шляхами.
Для організованого руху піших колон розробляються схеми маршрутів, на
яких вказуються:
- склад колон;
- маршрут руху;
- вихідний пункт;
- пункти регулювання руху і час їх проходження;
-райони і тривалість привалів;
- медичні пункти та пункти обігрівання;
- проміжний пункт евакуації (ППЕ);
- порядок і терміни виведення (вивезення) колон з цього пункту в район
постійного розміщення;
- сигнали управління та оповіщення. Чисельність піших колон
коливається від 500 до 1000 осіб. Швидкість руху колон на маршруті складає
в межах 4—5 км/год., а дистанція між колонами — до 500 м. Під час
проходження маршу через кожні 1 —1,5 год. руху роблять невеликі привали
тривалістю 10—15 хв., а на початку другої половини добового переходу
влаштовують великий привал на 1—2 год., як правило, за межами зони можливих
руйнувань.
- Для населення, райони розміщення якого розташовані на великій
відстані, передбачаються проміжні пункти евакуації (ППЕ), які розміщуються
за межами зон можливих руйнувань. На ППЕ організовується реєстрація
прибулих (як правило, пішим порядком), тимчасове їх розміщення,
забезпечення їжею, водою, Укриття в захисних спорудах та подальшу відправку
(транспортом) до районів постійного, розміщення.
Закінченням евакуації вважається час виведення (вивезення) за межі зон
можливих сильних руйнувань і зон затоплення всього населення, за
виключенням працюючих змін, які продовжують роботу в містах.
Для виконання евакуаційних перевезень органи управління Цивільної
оборони разом із транспортними органами планують використання усіх видів
транспорту протягом короткого часу і складають розрахунки на вивезення
населення за групами в більш довготривалі терміни.
Для проведення евакозаходів у стислі терміни розробляються спеціальні
графіки, які забезпечують максимальне використання можливостей усіх видів
транспорту і які передбачають початок вивезення населення з будь-якої
години доби.
Транспорт розподіляється за еваконапрямками і видами перевезень,
підвезенням робочих змін, евакуацією матеріальних цінностей.
Для проведення евакозаходів у більш триваліші терміни складаються
розрахунки на вивезення кожної підгрупи населення, не зайнятого в сфері
виробничої діяльності та сфері обслуговування, зокрема, без порушення
діючих у мирний час графіків руху, виходячи з середньодобових можливостей,
які використовуються для евакуації різними видами транспорту.
Організацією проведення евакуаційних заходів займаються начальники і
штаби цивільної оборони міста, міських районів і господарських об'єктів.
Безпосередньо здійснюють евакозаходи спеціально організовані підрозділи
місцевих органів державної виконавчої влади. Для проведення евакуації
населення на допомогу штабам цивільної оборони створюються евакуаційні
органи.
До них належать:
- обласні, міські, районні та об'єктові евакокомісії;
- евакуаційні комісії міністерств, відомств, організацій та установ;
- збірні евакуаційні пункти (ЗЕП);
- приймальні евакокомісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти
(ПЕП);
- пункти посадки і висадки, а також проміжні пункти евакуації (ППЕ);
Евакуаційні та евакоприймальні комісії є відповідними органами державної
влади, керівники господарських об'єктів несуть повну відповідальність
за виконання всього комплексу заходів з евакуації населення і за всебічне
забезпечення цих заходів.
Склад комісії призначається органами державної влади всіх рівнів, а на
об'єктах — наказами і розпорядженнями їх керівників. Евакуаційні та
евакоприймальні комісії очолюють заступники держадміністрацій, а на
об'єктах — заступники керівників.
ЗЕП призначені для зібрання, реєстрації населення, що евакуюється і
для відправлення його на пункти посадки. Вони розгортаються поблизу
залізничних станцій, платформ, портів, пристаней у місцях, які забезпечують
умови зібрання підготовки і посадження людей на транспорт.
Кожному збірному евакопункту привласнюється порядковий номер, до нього
приписують найближчі об'єкти, установи та організації, а також населення
житлово-експлуатаційних контор.
Для організації приймання і розміщення міського населення, що
евакуюється, а також постачання його усім необхідним, створюються
приймальні евакуаційні комісії (ПЕК) та приймальні евакуаційні пункти (ПЕП)
сільських районів.
На ПЕП покладається: зустріч населення, що прибуває на пункти висадки
та організоване відправлення людей до місць розквартирування.
14.Класифікація надзвичайних ситуацій.
До І категорії належать аварії, внаслідок яких:
До II категорії належать аварії, внаслідок яких:
Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування, тимчасової зупинки виробництва в результаті спрацювання автоматичних захисних блокувань та інші локальні порушення у роботі цехів, дільниць і окремих об'єктів, падіння опор та обрив дротів ліній електропередач не належать до аварій, що мають категорії.
Події природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля, називаються небезпечними природними явищами. Руйнівне небезпечне природне явище — це стихійне лихо.
Надзвичайні ситуації мають різні масштаби за кількістю жертв, кількістю людей, що стали хворими чи каліками, кількістю людей, яким завдано моральної шкоди, за розмірами економічних збитків, площею території, на якій вони розвивались, тощо.
Вагомість надзвичайної ситуації визначається передусім кількістю жертв та ступенем впливу на оточуюче життєве середовище, тобто рівнем системи "людина — життєве середовище" (далі — "Л — ЖС"), якої вона торкнулася, і розміром шкоди, спричиненої цій системі. Виходячи з ієрархії систем "Л — ЖС", можна говорити про:
Як правило, чим більшу кількість людей обходить надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при більшій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страждає більша кількість людей. Через це в основу існуючих класифікацій надзвичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), континентальні та глобальні (загальнопланетарні).
Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природних явищ, аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни.
До роботи в районі надзвичайної ситуації необхідно залучати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів. Запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків перетворилося на загальнодержавну проблему і є одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.
15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" затверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій". Згідно цього положення залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків.
Рівні НС:
Від кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзвичайних ситуацій.
Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крий, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.
Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.
Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та збитків дуже важливо знати причини їх виникнення та володіти теорією виникнення катастроф.
Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняє чотири класи надзвичайних ситуацій — надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політичного, військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.
Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спору дах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.
Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з на; слідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
15.Способи евакуації.
Показником ефективності евакуації є час, протягом якого люди можуть за необхідності залишити окремі приміщення і будівлю чи споруду взагалі. Безпека евакуації досягається тоді, коли час евакуації не перевищує часу настання критичної фази розвитку пожежі, тобто часу від початку пожежі до досягнення граничних для людини значень чинників пожежі (критичних температур, концентрацій кисню тощо).
Виходи є евакуаційними, якщо вони ведуть:
• з приміщень першого поверху назовні безпосередньо або через коридор, вестибюль, сходову клітку;
• з приміщень будь-якого поверху, крім першого, в коридори, що ведуть на сходову клітку (в тому числі через хол); при цьому сходові клітки повинні мати вихід назовні безпосередньо або через вестибюль, відділений від прилеглих коридорів перегородками з дверима;
• з приміщень у сусіднє приміщення на цьому ж поверсі, що забезпечене виходами, вказаними вище.
Евакуаційні виходи повинні розташовуватися розосереджено. Максимальна віддаль Ь між найбільш віддаленими один від одного евакуаційними виходами з приміщення визначається за формулою
Евакуаційних виходів має бути не менше двох. Двері на шляхах евакуації повинні відчинятися в напрямку виходу з будівель (приміщень). Допускається влаштування дверей, які відчиняються усередину приміщення, в разі одночасного перебування в ньому не більше 15 осіб. Мінімальна ширина шляхів евакуації — не менше 1 м, дверей — не менше 0,8 м.
Евакуація — це організований вихід (виїзд) працівників підприємств та організацій, які припиняють або переносять свою діяльність у заміську зону, а також непрацездатного й незайнятого у виробництві населення. Для швидкого виходу (виїзду) населення евакуацію проводять комбінованим способом.
Комбінований спосіб евакуації полягає в тому, що населення покидає місто різноманітними засобами (метро, поїзди, автомобілі, гужовий транспорт, пішки).
136Як правило, транспортом вивозять робочі зміни, формування Цивільної оборони, дітей і літніх людей, інвалідів, вагітних жінок тощо.
Евакуація населення проводиться за територіально-виробничим принципом. Це означає, що вихід у заміську зону робітників і службовців, евакуйованих членів їхніх сімей, студентів вузів, учнів шкіл та училищ організовується через підприємства, навчальний заклад. Решта населення евакуюють через ЖЕКибудинкоуправління за місцем проживання. і
Плани евакуації населення розташовані в штабах Цивільної оборони міста, району, області. На підставі плану евакуації проводять такі заходи: створюють і завжди підтримують на поготові пункти управління, засоби зв'язку й передачі інформації; підготовлюють усі види транспорту, станції та пункти посадки і висадки, райони розміщення у заміський зоні; виявляють приміщення, придатні як протирадіаційні укриття; будують і обладнують джерела водопостачання; проводять інші заходи, що сприятимуть успішній евакуації населення.
Для підготовки й проведення евакуації населення на допомогу штабам Цивільної оборони в містах, районах і на об'єктах народного господарства (підприємствах, організаціях, навчальних закладах) створюють евакуаційні комісії. Евакуаційна комісія здійснює: підрахунок населення, яке підлягає евакуації; підрахунок можливостей населених пунктів заміської зони, прийняття й розміщення населення організацій та навчальних закладів; розподіл районів і населених пунктів між евакуйованими; підрахунок транспортних засобів і розподіл їх по об'єктах евакуації; визначення піших колон та маршрутів; розробка документів про евакуацію населення свого району, навчального закладу.
У навчальному закладі створюється комісія на чолі з першим проректором.
Евакуаційна комісія об'єкта здійснює: підрахунок кількості студентів та викладачів, членів їхніх сімей, яких евакуйовуватимуть; визначення складу піших колон І уточнення маршрутів їх виходу; організовує забезпечення транспортом; готує пункти посадки і висадки; забезпечує зв'язок з районними комісіями евакуації і збірними пунктами; встановлює зв'язок з приймальними комісіями у заміській зоні, займається питаннями розміщення матеріального забезпечення, медичного та побутового обслуговування.
Евакуацію населення проводять через збірні евакуаційні пункти (ЗЕП), що призначені для збору, реєстрації й відправлення населення.
ЗЕП розміщують у громадських будинках (школах, клубах тощо), поблизу залізничних станцій, платформ, пристаней, тобто поблизу місць посадки на відповідний транспорт. Крім того, поблизу ЗЕП підготоване сховище з розрахунком кількості відправленого населення.
Поблизу станцій, пунктів висадки створюються приймальні евакуаційні пункти (ПЕП), на яких організовують зустріч і відправлення населення (рис. 23).
У заміській зоні робітників і службовців розміщують зі своїми сім'ями, а на роботу відправляють у місто.
Студенти навчальних закладів і учні продовжують навчання у заміський зоні.
16.Система правового забезпечення життєдіяльності людини.
Чинні правовідносини на теперішній час не забезпечують необхідного рівня безпеки людини. Згідно з цим в Україні фактично існує ще один правовий блок, який формує принципи (механізми) реалізації правового забезпечення життєдіяльності людини. Цей правовий блок складається (умовно) з двох частин законодавчих актів: перші, які створюють передумови управлінської діяльності, і другі, які безпосередньо відтворюють ту діяльність на практиці.
Завершальним блоком правової бази безпеки життєдіяльності є нормативно-технічні документи (НАОП, ДНАОП, СНиП, СН, РД).
Основною особливістю існуючої загальної системи є те, що вона відрізняється несуворим розподілом змісту встановленої ієрархії. За змістом, це є ряд випадків, коли окремі елементи (статті) законів знаходяться в одному блоці, а формують уявлення іншого блоку. Це ще раз підкреслює ідею, що розробка законів є реально необхідним завданням держави з проблем відношень в суспільстві. І тільки в межах науки (дисципліни) реалізуються відповідні системні уявлення за необхідністю рішення відповідних проблем.
Основною характерною рисою нижченаведеного блоку законів України є те, що вони встановлюють право громадян на надання їм допомоги і захисту в будь-яких умовах їх знаходження, праці та існування. Насамперед це встановлюється в "Основах законодавства України про охорону здоров'я". Закон регулює можливість подання допомоги хворим громадянам, а також встановлює органи, що створюють систему цієї допомоги і керування цією системою.
Крім того, що Основи законодавства України про охорону здоров'я створюють самостійне правове забезпечення прав людини на існування, цей законодавчий акт є базою для законодавчого блоку про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення (санітарне законодавство).
Рис. 6.8. Система законодавчого забезпечення безпеки життєдіяльності
Закон України про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя встановлює:—
регулювання питань санітарного та епідеміологічного благополуччя за рахунок виконання прав і обов'язків державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян;—
терміни та поняття;—
зовнішні зв'язки закону з законодавством України;—
фінансове забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок державних, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ, організацій, а також позабюджетних коштів;—
зміст прав громадян відносно їх захисту і механізми захисту;—
систему заходів щодо забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення за рахунок:
а) гігієнічної регламентації і державної реєстрації небезпечних факторів;
б) встановлення об'єктів санітарно-гігієнічної експертизи;
в) встановлення вимог для безпеки здоров'я і життя населення на рівні державних стандартів;
г) виконання відповідних вимог на рівні проектування, будівництва, виготовлення і використання нових засобів виробництва, технологій;
д) виконання вимог до продовольчої сировини, продуктів, господарсько-питного водопостачання, атмосферного повітря в населених пунктах, виробничих приміщеннях;
е) виконання вимог до територій житлових та виробничих приміщень, засобів виробництва і технологій, радіаційної безпеки, безпеки під час застосування і знешкодження хімічних речовин і матеріалів;
є) проведення обов'язкових методичних оглядів, профілактичного щеплення, госпіталізації та лікування інфекційних хворих і носіїв збудників інфекційних хвороб;
ж) регулювання в'їзду на територію України в умовах недопущення занесення інфекційних хвороб і запобігання виникнення особливо небезпечних хвороб, масового отруєння та ін.;—
систему державної санітарно-епідеміологічної служби — їх права, обов'язки, сфера діяльності та ін.
Закон регулює питання стягнень і накладання штрафів та застосування фінансових санкцій, а також цивільно-правову і кримінальну відповідальність за порушення санітарного законодавства.
Закон встановлює напрями розвитку міжнародних відносин у сферах санітарного та епідеміологічного благополуччя.
17.Основні види і способи захисту населення у надзвичайних ситуаціях.
Основні види і способи захисту населення у надзвичайних ситуаціях
Основні види і способи захисту населення у надзвичайних ситуаціях
Зміст рятувальних та інших рятувальних робіт.
Сили і засоби для проведення рятувальних робіт.
Найпростіші засоби захисту органів дихання.
Призначення засобів захисту органів дихання.
Правила користування засобами колективного захисту.
Загальна характеристика евакуації.
Особливості захисних споруд ЦО.
Мета і способи спостереження та контролю за ураженням навколишнього середовища і продуктів харчування.
Щорічно в різних країнах світу, у різних галузях діяльності людини трапляються мільйони нещасних випадків, сотні тисяч з яких закінчуються трагічно. Страждають люди всіх професій на виробництві, в побуті, в армії, на транспорті. Великих збитків зазнають країни від аварій, катастроф, пожеж, стихійних лих, які призводять до загибелі людей. В Україні 28 жовтня 1999 року затверджено Указом Президента України найважливіші функції безпеки життєдіяльності людини, передано в компетенцію Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків чорнобильської катастрофи. Ці функції спрямовані на захист населення від наслідків стихійних лих, аварій та катастроф, а також застосування ворогом сучасних засобів ураження. Захист населення - це комплекс заходів, спрямованих на попередження негативного впливу наслідків надзвичайних ситуацій чи максимального послаблення ступеня їх негативного впливу.
Основні принципи щодо захисту населення:
Захист населення планується і здійснюється диференційовано, залежно від економічного та природного характеру його розселення, виду, ступеня небезпеки, можливих надзвичайних ситуацій.
Усі заходи щодо життєзабезпечення населення готуються заздалегідь і здійснюються на підставі законів держави.
При захисті населення використовують усі наявні засоби захисту (евакуацію із небезпечних районів, захисні споруди, індивідуальні засоби захисту...).
Громадяни повинні знати основні свої обов'язки щодо безпеки життєдіяльності, дотримуватись установлених правил поведінки під час надзвичайних ситуацій.
Є п'ять основних заходів щодо забезпечення захисту населення в надзвичайних ситуаціях:
Повідомлення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій та постійного його інформування про наявну обстановку.
Навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти у надзвичайних ситуаціях.
Укриття людей у сховищах, медичний, радіаційний та хімічний захист, евакуація населення з небезпечних районів.
Спостереження та контроль за ураженістю навколишнього середовища, продуктів харчування та води радіоактивними, отруйними, сильнодіючими отруйними речовинами та біологічними препаратами.
Організація і проведення рятувальних та інших робіт у районах лиха й осередках ураження.
2. Повідомлення населення про факт небезпечної аварії, стихійного лиха, застосування зброї масового знищення проводяться засобами масової інформації (радіо, телебачення та ін.) з метою не допустити загибелі людей, забезпечення їм нормальні умови життєдіяльності у надзвичайній ситуації. Для того, щоб населення своєчасно ввімкнуло радіо та телевізора, в помешканнях, на підприємствах, інших закладах існує сигналізація (сирени, ревуни, гудки). Почувши сигнал, всі громадяни повинні ввімкнути радіо і телевізор. Рев сирени означає: “Увага всім!”. По радіо і телебаченню штаб цивільної оборони України у надзвичайних ситуаціях передають сигнал повідомлення, а також поради населенню, як поводитися в тій чи іншій ситуації. Наприклад: “Увага! Говорить штаб Цивільної оборони міста Коломиї. Громадяни! У зв'язку з можливістю землетрусу необхідно: відключити газ, воду, електричний струм, погасити вогонь у печах. Повідомте усіх сусідів про цю інформацію. Візьміть одяг, цінні речі, документи, харчі і вийдіть на вулицю. Допоможіть хворим і літнім. Займіть місця подалі від будинків, споруд і ліній електропередачі”. При загрозі війни або іншого регіонального конфлікту із застосування сучасної зброї існують спеціальні сигнали.
Після сигналу повідомлення виконуються такі дії:
Повітряна тривога
Якщо сигнал безперервний дзвінок сирен, гудків протягом 2-3 хв, то зупиняються всі роботи, вимикаються прилади, силова мережа. Виключається подача газу, електричного струму. Робітники і службовці прямують до сховищ.
Якщо сигнал радіосигнал: “Увага! Увага! Увага! Повітряна тривога!”, тоді якщо цей сигнал застосовується у вас дома, негайно вимкніть нагрівальні прилади, газ, світло, загасіть вогонь у печі, одягніть дітей, візьміть засоби індивідуального захисту: протигаз, ватно марлеву пов'язку, аптечку, документи, необхідні речі, харчі, воду. Вимкніть зовнішнє і внутрішнє світло і прямуйте до сховищ. Якщо ви під час тривоги знаходитеся на вулиці, необхідно сховатися в найближчому сховищі. А якщо ви не встигли сховатися в сховищі, то сховайтеся у підвалах, підземних переходах, тунелях. Якщо поблизу немає підземних споруд, ховайтеся у траншеях, канавах, ярах, ямах та іншим місцях, обов'язково треба надіти засоби індивідуального захисту.
Радіаційна небезпека.
Якщо сигнал радіосигнал: “Увага! Увага! Громадяни! Радіаційна небезпека!” Тоді надіньте респіратор; проти пилову тканину-маску, а при відсутності - протигаз. Візьміть харчі, воду, предмети першої необхідності і прямуйте до сховища. При відсутності сховища надійним захистом можуть бути підвали і кам'яні споруди. А якщо ви сховалися у квартирі або на підприємстві, не гайте часу: приступайте до герметизації приміщення, зачиніть вікна, двері, заткніть усі щілини. Якщо ви перебуваєте на зараженій місцевості або вам доведеться увійти в район ураження, необхідно прийняти засіб №1 з індивідуальної аптеки. Вихід зі сховища можливий тільки за розпорядження місцевих органів Цивільної оборони.
Хімічна тривога.
Якщо радіосигнал: “Увага! Увага! Громадяни! Хімічна тривога!” То почувши сигнал, надіньте протигаз, засоби захисту шкіри та сховайтеся у сховищі. При загрозі хімічного ураження необхідно прийняти антидот, біологічного ураження - протибіологічний засіб №1 з аптеки А 1-2. Якщо захисної споруди немає - використовуйте житло, підсобні та виробничі приміщення.
Сховища залишити можна тільки після рішення місцевих органів Цивільної оборони і сигналу “Відбій повітряної тривоги”.
18.Характеристика соціально-політичних і соціально-психологічних надзвичайних ситуацій.
Важливою соціально-психологічною характеристикою особистості є її ранг. Рант особистості, ц масштаб і значення для суспільства визначаються багатьма факторами, серед яких найважливішим вважається продуктивність основних видів діяльності особистості, зокрема творчої діяльності Зав дяки цьому забезпечується створення особистістю суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей, визначається її внесок у скарбницю суспільних благ. Рангу особистості відповідають її престиж, репутація, авторитет, популярність у групі, колективі, суспільстві.
Цей аспект соціально-психологічної характеристики особистості виявляється в існуванні так званої надіндивідної підсистеми. У класичній психології на це вперше вказав В. Джеме, коли зазначав, що особистість людини не обмежується власним тілом, а охоплює "свої" речі, продукти власної праці, а також поширюється на людей, з якими даний індивід пов'язаний родинними, дружніми, професійними, духовними стосунками. Цей факт відчувається індивідом у момент розриву зв'язків через смерть, хворобу, переїзд тощо близької людини. У сучасній психологи цей феномен вивчається як явище персоналізації, згідно з яким у кожної людини існує потреба бути представленою, продовженою в іншій людині своїми думками, почуттями, світоглядом тощо.
Завдяки цьому утворюється єдність людей не тільки за генетичними ознаками, за якими усі ми належимо до єдиного роду Homo sapiens, маємо в далекій глибині тисячоліть безперервну низку спільних предків, а в перспективі - спільну долю єдиної людської популяції. Завдяки персоналізації люди пов'язані між собою в єдине духовне ціле, соціальну, культурну спільність. Ця спільність формується у ході спілкування, коли від однієї особистості до іншої передаються духовні, культурні цінності. Отже, вирішується проблема біологічного й духовного безсмертя людського роду.
Здатність особистості до спілкування включає в себе мотиваційний, комунікаційний, перцептивний, інтеракційний та емоційний компоненти. Сфера спілкування особистості утворюється низкою психологічних механізмів, використовує безліч засобів - від усної та писемної мови до математичних, фізичних, хімічних символів і формул, технічної графіки, художньої символіки, пантомімічної мови" жестів та ін.
19.Характеристика медичних засобів захисту у надзвичайних ситуаціях.
Медична служба цивільної оборони
МС ГО - це спеціальна організація в системі охорони здоров'я, призначена для медичного забезпечення населення в умовах надзвичайних ситуаціях.
Ця служба є функціональною системою в охороні здоров'я для вирішення завдань в особливих умовах, що виникли в країні або окремих її районах.
МС ГО країни створює Міністерство охорони здоров'я РФ, вона є загальнодержавною службою в системі цивільної оборони.
На місцях її створюють територіальні органи управління. На підприємствах, установах, організаціях начальник МС ГО - головний лікар медико-санітарної частини (здоровпункту, поліклініки). Начальники МС ГО підкоряються відповідним начальникам цивільної оборони республіки (області, краї та ін.), а за фахом - вищестоящому начальникові МС ГО.
Окрім сил і засобів територіальної охорони здоров'я для медичного забезпечення населення використовуються сили і засоби медичної служби інших міністерств і відомств, а також широко притягується місцеве населення.
На МС ГО покладаються наступні основні завдання: - якнайшвидше відновлення здоров'я постраждалого населення, повернення його до праці, зниження інвалідності і летальності; - попередження виникнення і поширення масових інфекційних захворювань; - забезпечення санітарного благополуччя населення, усунення несприятливих санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, охорона здоров'я особового складу установ цивільної оборони.
Виконання цих завдань забезпечується проведенням комплексу заходів (підготовка сил і засобів служби, підтримка їх в постійній готовності, проведення лікувально-евакуаційних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних і інших заходів). Характер, організація і порядок здійснення цих заходів має свої особливості, обумовлені змістом кожної з основних завдань МС ГО.
Успішне виконання першого основного завдання МС ГО - якнайшвидше відновлення здоров'я постраждалого населення, повернення його до праці, зниження інвалідності і летальності - в умовах надзвичайної ситуації може бути досягнуто при правильній організації і проведенні комплексу наступних науково обгрунтованих заходів.
1. Підготовка сил і засобів МС ГО, підтримка їх в готовності для медичного забезпечення населення при проведенні заходів цивільної оборони і правильна організація їх роботи. Важливе місце серед них займає підготовка необхідної кількості формувань, установ і органів управління ними. Враховуючи украй високу потребу лікарських кадрів для виконання першого основного завдання, важливо забезпечити готовність середнього медичного персоналу узяти на себе проведення низки досить складних медичних заходів, звільнивши від них лікаря (переливання крові і кровозамінників, виконання новокаїнових блокад, підготовка операційного поля та ін.). Велике значення придбаває також використання сучасних досягнень медичної науки і техніки, підвищення продуктивності праці медичного персоналу з тим, щоб мінімальними силами і засобами виконувати більший об'єм роботи, використовуючи прогресивні методи організації праці (бригадні методи роботи та ін.), здійснюючи раціональний маневр об'ємом медичній допомозі, а також наявними силами і засобами з урахуванням медико-тактичної обстановки, що складається.
Особливе місце відводиться своєчасному і якісному наданню медичної допомоги і наступному лікуванню уражених. Важливого значення набувають заходи по підготовці населення, особового складу формувань цивільної оборони до надання першої медичної допомоги в осередках масового ураження. Велике значення має також спеціальна підготовка медичного складу формувань і установ МС ГО з питань патогенезу, клініки і лікування потерпілих від зброї масового ураження; уміння лікарів нехірургічних спеціальностей надавати медичну допомогу при невідкладних станах у уражених (шок, кровотеча та ін.).
2. Проведення комплексу заходів МС ГО по захисту населення від зброї масового ураження (використання засобів, застережливих або таких, що ослабляють поразку населення радіоактивним випромінюванням, ОВ, БС, сильнодіючими отруйними речовинами).
3. Організацій взаємодії сил і засобів МС ГО з іншими службами цивільної оборони, а також відомчими медичними службами.
Друге основне завдання МС ГО - попередження виникнення і поширення масових інфекційних захворювань. Успішне її виконання зажадає проведення наступного науково обгрунтованого комплексу заходів.
1. Проведення заходів протибактеріологічного захисту населення в першу чергу на випадок аерогенного інфікування (бактеріологічної розвідки, екстреної профілактики заражених БС, своєчасного використання індивідуальних і колективних засобів захисту, організації карантину та ін.).
2. Виявлення хворих, їх ізоляція і госпіталізація, розгортання інфекційних стаціонарів, перепрофілювання лікарень МС ГО в інфекційні стаціонари, забезпечення протиепідемічного режиму роботи в усіх лікувальних установах та ін.
3. Посилення контролю за проведенням санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів серед населення.
4. Організація і проведення дезинфекційних заходів в бактеріологічних вогнищах.
5. Підготовка сил і засобів МС ГО для виконання усіх перерахованих заходів протибактеріологічного захисту.
Виконання третє завдання МС ГО - забезпечення санітарного благополуччя населення, усунення несприятливих санітарних наслідків надзвичайних ситуацій, охорона здоров'я особового складу установ цивільної оборони - вимагає участі не лише сил МС ГО, але і охорони здоров'я в цілому, а також ряду служб цивільної оборони. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, важливого значення набувають наступні.
1. Лабораторний контроль зараження питної води і продуктів РВ, ОВ і БС.
2. Санітарно-гігієнічний контроль за умовами розміщення населення, за санітарною обробкою людей, а також за прибиранням і похованням трупів людей і тварин в осередках масового ураження.
3. Участь в розробці відповідних рекомендацій по режиму роботи і життя населення на території, зараженій РВ, ОВ і БС.
4. Проведення масової санітарно-освітньої роботи серед населення та ін.
Таким чином, виконання основних завдань МС ГО зажадає планомірного проведення складного комплексу лікувально-евакуаційних, протиепідемічних і санітарно-гігієнічних заходів. Ці заходи складають зміст поняття "Медичний захист населення" в системі цивільної оборони.
3. Суть системи лікувально-евакуаційного забезпечення уражених
Під лікувально-евакуаційним забезпеченням уражених прийнято розуміти систему науково обгрунтованих заходів по наданню ураженому населенню медичної допомоги і його лікуванню, пов'язаному з евакуацією за межі осередків масового ураження. Воно є одним з найважливіших видів діяльності МС ГО, спрямованим на виконання її першого основного завдання. У системі лікувально-евакуаційного забезпечення уражених передбачається надання трьох видів надання медичної допомоги : перша медична допомога, перша лікарська і спеціалізована медична допомога.
20.Характеристика фільтруючих засобів індивідуального захисту органів дихання.
Класифікація індивідуальних засобів захисту (ЗІЗ) від ЗМУ
Всі ЗІЗ від ЗМУ можуть бути поділені в залежності від їх призначення, застосування і принципу захисної дії. За призначенням ці засоби поділяються на загальновійськові (для оснащення всього особового складу) і спеціальні (для забезпечення захисту окремих категорій військовослужбовців).
За призначенням ЗІЗ поділяються на засоби захисту органів дихання (ЗЗОД), засоби захисту очей (ЗЗО) і засоби захисту шкіри (ЗЗШ), комплекти засобів індивідуального захисту (КЗІЗ).
За принципом дії ЗІЗ бувають фільтруючі та ізолюючі.
Захисні характеристики сучасних ЗЗОД тісно пов`язані з можливою дією уражаючих факторів ЗМУ та промислових аварій. Так, радіоактивний пил, який випадає після ядерного вибуху, забруднює шар приземного повітря і поступово осідає на місцевість. Крім того, він може переходити повторно у завислий стан разом з пилом під дією вітру, при пересуванні людей, транспорту. В цьому випадку РР будуть потрапляти в органи дихання особового складу, якщо він не використовує ЗЗОД.
Високотоксичні отруйні речовини при бойовому застосуванні чи в результаті аварій можуть перебувати у вигляді крапель, різнодисперсного аерозолю чи в газоподібному стані. В атмосфері, зараженій ОР в стані газу чи аерозолю, за один подих людина може отримати декілька смертельних доз.
Не виключена можливість застосування як зброї бактеріальних аерозолів, які складаються з мікроорганізмів особливо небезпечних інфекцій. При розмірі аерозольних частинок 1-5 мкм вони дуже легко проникають у легеневі тканини. Необхідно враховувати, що граничною дозою для людини, наприклад, КУ-лихоманки є не більше 10 мікроорганізмів, для туляремії - 10 - 50 - тобто це мільярдні частки грама аерозолю.
Сучасний протигаз надійно захищає органи дихання від усіх раніше наведених факторів.
До ЗЗОД (табл. 1) відносяться загальновійськові засоби: фільтруючі протигази типу РШ-4; фільтруючі протигази малогабаритні: ПМГ, ПМГ-2, ПБФ, ПМК, ПМК-2; респіратор Р-2; спеціальні: шолом для поранених у голову ШР, додатковий (гопкалітовий) патрон ДП-1, ДП-2, ПРВ, ПРВ-У, ПЛ-2, ПЛ-3, ізолюючі протигази: ІП-4, ІП-5, ІП-6.
Будова і захисні властивості фільтруючих протигазів (ФП)
Фільтруючі протигази складаються з лицевої частини і системи фільтрації повітря та поглинання отруйних речовин (СФП).
Фільтрувально-поглинальна система (СФП) призначена для очищення повітря, що вдихається, від аерозолів і парів ОР, радіоактивного пилу, бактеріальних аерозолів. У протигазів різних типів СФП може бути виконана у вигляді окремої фільтрувально-поглинальної коробки (ФПК) або фільтрувально-поглинального елементу лицевої частини (ФПЕ). За певних умов СФП може складатися із ФПК і додаткового патрону.
Очищення повітря від аерозолів здійснюється протиаерозольним фільтром. Він являє собою спресований картон (целюлоза), в який додано до 3 вагових процентів азбесту. Фільтр розташований у вигляді вертикальної гармошки або концентрично розміщених шарів. Завдяки особливостям розміщення, площа протиаерозольного фільтру складає 2000 см2. Волокна фільтра утворюють густу сітку з дуже дрібними звивистими проміжками (канальцями). Доданий азбест створює дрібно чарункову структуру фільтру.