Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
9
Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів. Поліський край.
Північна частина України знаходиться в зоні мішаних лісів Східноєвропейської країни. Південна межа зони проходить поблизу Володимира-Волинського, Луцька, на північ від Рівного, Новограда-Волинського, Житомира, Корнина, Києва, Ніжина, Батурина, Кролевця, Глухова.
Загальна протяжність зони від державного кордону до Середньоруської височини — понад 750 км. Вона охоплює понад 113 тис. км2, що становить близько 20 % території України. У цій зоні знаходяться більші частини Волинської, Рівненської, Львівської, Житомирської і Чернігівської областей, а також частина районів Хмельницької, Київської та Сумської областей.
Характерними рисами природного середовища зони мішаних лісів в Україні є: низинний рельєф, у будові якого основну роль відіграють піщані й супіщані антропогенові відклади, помірноконтинентальний клімат з позитивним балансом вологи, що сприяє наявності густої гідрологічної мережі, з широкими заболоченими річковими долинами, переважанням дерново-підзолистих і болотних ґрунтів, зайнятих хвойно-широколистяними лісами (близько 30 % території), луками (близько 10 %) та болотами й заболоченими землями (близько 8 %) і сільськогосподарськими угіддями.
Зона мішаних лісів України займає південну частину Поліської низовини і частково північну частину Придніпровської низовини. Походження Полісся насамперед пов'язане з палеогеографічними умовами антропогену, і воно є фізико-географічним краєм зони мішаних лісів Східноєвропейської країни.
Формування зональних ландшафтів зумовлене, головним чином, балансом тепла і вологи при певних властивостях поверхневих відкладів рівнини. У зоні мішаних лісів України річний радіаційний баланс становить 1700-1800 МДж/м2. Пересічна температура січня змінюється із заходу на схід від -4,5 °С до -8 °С. Погодні умови зони значною мірою визначаються поширенням атлантичних, континентальних і арктичних повітряних мас; незначна роль належить масам тропічного походження. Атлантичні повітряні маси, значно поширені взимку, несуть з собою потепління та відлигу. Арктичні повітряні маси спричиняють значне похолодання взимку, а навесні зумовлюють пізні заморозки. Влітку спостерігається трансформація атлантичних повітряних мас у континентальні, які зумовлюють зростання температури. Найбільше опадів приносять атлантичні циклони. Зона мішаних лісів є найбільш зволоженою територією рівнинної частини України. Тут у середньому випадає 600-650 мм опадів на рік, а в окремих місцях — понад 700 мм. Кількість опадів за роками значно коливається. Випаровуваність не перевищує 400-450 мм, що зумовлює значне зволоження зони. Переважають вітри західного напрямку із середньою швидкістю 3-5 м/с. Іноді бувають вітровали значної сили, які руйнують споруди, ламають дерева, навіть піднімають воду з озер.
За геолого-геоморфологічною будовою зона мішаних лісів неоднорідна. На заході вона займає частину Волино-Подільської плити і Галицько-волинської западини, у середній частині — північ Українського кристалічного щита, а на сході — частину Дніпровсько-Донецької западини і схил Воронезького кристалічного масиву. Таке геоструктурне положення позначається на сучасних природних умовах і ландшафтних особливостях зони. За рельєфом зона займає полігенну низовинну рівнину, в будові якої головна роль належить алювіальним, льодовиковим, водно-льодовиковим, еоловим відкладам. З окремих генетичних типів велика роль належить річковим долинам з широкими терасами, моренно-зандровим, моренним і зандровим рівнинам, денудаційним рівнинам, еоловому і карстовому рельєфу.
Геолого-геоморфологічна будова і кліматичні умови зумовили значною мірою внутрішні територіальні відміни ландшафтів зони. Велика роль у природних умовах зони належить поверхневим і підземним водам. Кліматичні умови, орографія і геологічна будова сприяють значному обводненню території зони. Тут розвинута густа річкова мережа, є значна кількість різноманітних озер, багато боліт, близько до поверхні залягають ґрунтові води, є великі запаси підземних вод. У зоні протікає Дніпро від північного кордону України до Києва. Вище Києва знаходиться велике Київське водосховище, яке справляє значний вплив на гідрологічний режим Дніпра. Найбільшими притоками Дніпра на цьому відрізку є Прип'ять і Десна. Праві притоки Прип'яті — Турія, Стохід, Стир, Горинь, Уборть і Уж мають широкі заболочені долини, яким належить значна роль у природному середовищі Полісся. На заході зони протікає прикордонна ріка Західний Буг. Водному режимові цих рік властива тривала весняна повінь, яка супроводжується широким розливом. У зоні поширені озера різного походження — долинного (озеро Тур — 13,5 км2, Нобель — 5,1 км2, Любязь — 5,19км2); карстового (Світязь — 27,5 км2, Пулемецьке — 16,0 км2. Луки — 7,0 км2).
Значна кількість води зосереджена в болотах, які живляться річковими і ґрунтовими водами. Найбільш широко розвинені низинні (евтрофні) болота з річковим живленням.
Зональними типами ґрунтів зони мішаних лісів є різні дерновопідзолисті й болотні. Вони разом займають близько 95 % території зони. Крім того, тут зустрічаються перегнійно-карбонатні, сірі лісові та зрідка опідзолені чорноземи. Характерна риса ґрунтового покриву зони — значна їх строкатість. Окремі типи ґрунтів, не займаючи великих суцільних масивів, часто змінюються іншими типами. Це впливає на строкатість ландшафтів та ускладнює їх використання.
Природна рослинність зони мішаних лісів відіграє важливу роль у її сучасних ландшафтах. Її частка більша, ніж в інших зонах
Сучасна рослинність зони сформувалася внаслідок тривалої еволюції протягом кайнозойської ери. У палеогені тут панували тропічні та субтропічні ліси з пальм, евкаліптів, лавра, секвої, болотного кипариса та ін., про що свідчать знахідки відбитків решток цих рослин у палеогенових відкладах Житомирського Полісся. У неогені поступово поширювалися широколистяні ліси з бука, дуба, каштана, горіха та інших порід. Похолодання наприкінці неогену й особливо в антропогені призвело до відступання широколистяних лісів, поширення шпилькових і вузьколистяних лісів. У плейстоцені з'явилися болотні й тундрові рослини. У районах, які не покривалися льодовиком, збереглися деякі дольодовикові реліктові види рослинності (рододендрон жовтий, меч-трава звичайна). В аридні відрізки часу сюди проникали степові види рослин. Ботаніки встановили, що тепер флора зони мішаних лісів налічує близько 1500 видів рослин, які утворюють лісову, лучну і болотну рослинність. Її розміщення пов'язане з рельєфом, ґрунтами, зволоженістю та мікрокліматом. Особливо різко відрізняється рослинність річкових долин, моренних і денудаційних рівнин та знижень на них. Провідну роль відіграють ліси, які займають близько 30 % території. У минулому лісистість Полісся була значно більшою, вона зменшилася внаслідок діяльності людини. Наприклад, за період з 1861 до 1914 р. площа лісів у Волинській губернії зменшилася із 42 до 25 %. Частково змінився і видовий склад лісової рослинності. Замість соснових і дубово-соснових лісів сформувалися березові.
Проводяться також систематичні роботи з лісонасадження. Основними лісоутворюючими породами є: сосна (близько 60 % лісопокритої площі), дуб (понад 20 %), береза (10 %), вільха (6,5 %), осика (2,3 %), граб (2 %). Зустрічаються також липа, клен, ялина, тополя, в'яз, берест.
Соснові ліси (бори) займають надзаплавні тераси та піщані масиви з дерново-слабопідзолистими ґрунтами. За ступенем зволоженості та видовим складом підліску їх поділяють на лишайникові (сухі бори) та зеленомохові (свіжі бори).
Сосново-дубові ліси (субори) наймають найбільші площі та поширені на моренно-зандрових рівнинах з дерново-підзолистими супіщаними і частково суглинистими ґрунтами. У них розвинені орляково-злаковий різнотравний та орляково-чорничний покрив. На більш родючих ґрунтах зустрічаються сосново-дубово-грабові ліси (сугрудки) з трав'янисто-чагарниковим покривом.
Дубово-грабові ліси (груди) ростуть на дерново-підзолистих суглинкових або сірих опідзолених ґрунтах, мають добре розвинений підлісок. Найбільше вони поширені в південній частині Полісся, на лесових островах Житомирського та Київського Полісся й на Лівобережному Поліссі, де трапляються також дубово-липові ліси.
Вільшняки займають знижені вологі та сирі ділянки з дерново-підзолисто-глейовими ґрунтами. Найчастіше зустрічаються чисті вільхові або березово-вільхові ліси, значно рідше — ялиново-вільхові, ясенево-вільхові, дубово-грабово-вільхові.
Березові ліси (березняки) мають здебільшого вторинне походження. Вони в основному сформувалися замість вирубаних соснових і сосново-дубових лісів.
Ялинові ліси зустрічаються окремими невеликими ділянками на південній межі свого поширення.
Луки займають близько 10 % території і є важливими природними кормовими угіддями. Дуже поширені так звані материкові луки, які мають вторинне походження і розвинулись на місці вирубаних лісів. З них суходільні луки не займають великих площ, низькопродуктивні. Низинні луки займають знижені, добре зволожені ділянки. Тут основними угрупованнями є щучникові, молінієві, дрібноосокові з переважанням осоки. Низинні луки характеризуються більшою врожайністю та дещо вищою кормовою цінністю. Заплавні луки займають великі площі в заплавах приток Дніпра та Прип'яті. У заплавах менших річок переважають болота. На цих луках переважають різнотравно-злакові, різнотравно-дрібноосоково-злакові та бобово-різнотравно-злакові угруповання.
Характерним елементом природи Полісся є болота. Середня заболоченість Українського Полісся становить 8 % з перезволоженими землями. Серед торфових боліт Українського Полісся переважають низинні, зустрічаються перехідні та частково верхові.
Різноманітний тваринний світ Полісся. Типовими ссавцями є лось, козуля, бобри, видра, норка та завезена ондатра. Досить різноманітна орнітофауна: качки, кулики, мартини, крячки, дятли, берегові ластівки, голуби, рибалочки та ін. У водоймах водиться понад 30 видів риб, частина з них має промислове значення: короп, лящ, карась, сом, щука, окунь. Характерними шкідниками польових культур є дротяники, льонова і конопляна блохи, люпиновий довгоносик, попелиця, колорадський жук.
Природно-територіальні комплекси зони зазнали істотних змін внаслідок антропогенної діяльності. Більша частина зони перебуває під впливом Чорнобильської катастрофи.
Зона мішаних лісів у межах України представлена одним ландшафтним краєм — Поліським. Диференціація Українського Полісся зумовлена його розташуванням у межах кількох великих тектонічних структур, до яких приурочені різні за площею поєднання мішано лісові, опільські, долинні, лучні та болотні ландшафти. У зв’язку з цим Українське Полісся поділяється на п'ять фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське Полісся.
Волинське Полісся
Ця природна область знаходиться між річками Західний Буг на заході та Случ на сході. До складу Волинського Полісся входить більша частина Волинської та північно-західна частина Рівненської області. Східна межа проходить по відслоненнях кристалічних порід Українського кристалічного щита поблизу міст Корець, Соснове, Клесів.
Основними фізико-географічними особливостями Волинського Полісся, які відрізняють його від інших поліських областей, є наявність крейдових порід, що залягають під четвертинними відкладами, значний розвиток льодовикових форм рельєфу (Волинське моренне пасмо), наявність карсту (озерні улоговини, лійки та ін.), широкий розвиток долинних ландшафтів, більш теплий і вологий клімат, ніж в інших поліських фізико-географічних областях, значна поширеність боліт і заболочених земель, більша лісистість, яка досягає 45 % всієї площі області.
У територіальному розподілі ландшафтів спостерігається певна закономірність. На півночі області, у верхів'ї Прип'яті та на її притоках, поширені молоді природно-територіальні комплекси — заплавні лучно-болотні ландшафти.
У середній частині Волинського Полісся від м. Любомля до м. Дубровиці простягаються ландшафтні місцевості, пов'язані з Волинським моренним пасмом. Тут поширені моренні горби, вали, складені піщаними і супіщаними відкладами з гранітним, кварцитовими і кремнієвими валунами, та міжпасмові зниження і долини.
На півдні Волинського Полісся, особливо на межиріччях Західний Буг — Турія — Стохід — Стир, переважають ландшафтні місцевості денудаційних хвилястих рівнин з дерново-карбонатними ґрунтами на крейдових відкладах та дерново-середньопідзолистими ґрунтами, які широко використовують для вирощування зернових та городніх культур і навіть цукрових буряків. Невеликими масивами тут збереглися дубово-грабові та дубово-соснові ліси. Близько до поверхні залягають крейдові відклади, їх тріщинуватість і значна кількість опадів сприяли розвиткові карстових процесів, зокрема карстових озер, лійок, карстових "джерел-вікон".
У Волинському Поліссі знаходиться значна частина природоохоронних об'єктів, що теж підтверджує багатство і різноманіття його природного середовища. У північно-західній частині області розкинувся Шацький природний національний парк (створено в 1983 р.) у Любомльському адміністративному районі, загальною площею 32,5 тис. га. У парку зберігаються природні комплекси району Шацьких озер, проводяться наукові дослідження, підтримується екологічний баланс, ведеться пропаганда природоохоронних знань.
На території парку знаходиться 22 озера, переважно карстового і льодовикового походження. Найбільші з них Світязь, Пулемецьке, Люцимир, Красне. Майже половина території парку покрита сосновими, сосново-дубовими, грабово-дубовими, вільховими і березовими лісами. Значні площі займають луки і болота. Різноманітний тваринний світ: тут водяться лось, косуля, дикий кабан, білка, ондатра, ласка, вовк, видра, куниця, багато птахів та риб, серед останніх — вугор європейський. Територія парку, зокрема береги озер, використовується для рекреації.
На Волинському Поліссі є також ландшафтні заказники (Нечимне, Почаївський), гідрологічні заказники (Островський, Дубровський) та унікальний геологічний об'єкт— базальтові стовпи — у Рівненській області (села Берестовець, Злазне, Іванова Долина) у районі м. Костополя. Значні площі займають заповідні болотні масиви: Переброди (19600 га) у Дубровицькому районі Рівненської області, Сира Погоня (10000 га) в Ракитнівському районі Рівненської області.
Житомирське Полісся
Це область зони мішаних лісів, яка займає більшу частину Житомирської і східну частину Рівненської адміністративних областей. Західна межа Житомирського Полісся проходить поблизу населених пунктів Клесів, Соснове, Корець, Шепетівка, а східна — поблизу Народичів. Малина, Радомишля, Корнина. Ці межі пов'язані з виходами на денну поверхню порід Українського докембрійського щита, який, головним чином, зумовив виокремлення Житомирського Полісся.
Особливість його природного середовища виявляється в більш високому гіпсометричному положенні (180-200 м), будові й глибині розчленування рельєфу, гідрологічних і гідрогеологічних особливостях, меншій заболоченості й залісеності порівняно з іншими поліськими областями, своєрідності корисних копалин, пов'язаних з кристалічним щитом. Помітний вплив на сучасні ландшафти мають палеогеографічні умови території в антропогені. Західна, більш висока частина Житомирського Полісся, не покривалася льодовиком і морени тут немає. На схід від лінії, що проходить поблизу населених пунктів Словечно, Старі Веледники, Лугини, Кривотин, Житомир, Івниця знаходиться моренна частина області, де зустрічаються льодовикові форми рельєфу (моренні горби, ками, ози), переважають супіщані дерново-середньопідзолисті ґрунти та сосново-дубові ліси.
Річкові долини Житомирського Полісся глибоко врізані в докембрійські породи і на окремих ділянках мають характер долин прориву. На лесових "островах" у районі Словечансько-Овруцького кряжа, поблизу Новограда-Волинського. Городниці, Коростишева розвинуті ерозійні форми рельєфу. На Словечансько-Овруцькому кряжі яри мають глибину 20-30 м, а довжину до 3-3,5 км.
Річки Житомирського Полісся відрізняються від інших поліських річок швидкою течією, а на окремих ділянках — перекатами і порогами, вищим підйомом води під час повені. Рослинний покрив тут зберігся менше, розораність території змінюється від 15-30 % у північно-західній частині до 50 % у східній і центральній. З усіх поліських областей Житомирське Полісся найменш заболочене. Загальна площа боліт становить лише 2,9 % території. Великі болотні масиви поширені лише на північному заході й півночі області.
Ландшафтна структура Житомирського Полісся досить строката і складається з таких ландшафтних місцевостей.: рівнинно-зандрові, долинно-зандрові, моренно-зандрові та моренно-горбисті.
У Житомирському Поліссі, на відміну від Волинського, поширені ландшафтні місцевості лесових островів із сірими лісовими ґрунтами, збезлісені й зайняті переважно сільськогосподарськими угіддями. На них розвинені яри і балки, відбуваються інтенсивні ерозійні процеси. Ці місцевості мають риси лісостепових ландшафтів. Вони зустрічаються на Словечансько-Овруцькому кряжі, у районі міст Новограда-Волинського, Житомира, Коростишева та ін.
Ландшафти Житомирського Полісся зазнали значних змін внаслідок антропогенної діяльності — вирубування лісів, меліорації, розорювання, а особливо у зв'язку з добуванням корисних копалин — гранітів, лабрадоритів, пегматитів, кварцитів, п'єзокварцу, розсипних родовищ ільменіту, бурого вугілля, гравію та ін.
Екологічна ситуація в області ускладнилася у зв'язку зі значним впливом Чорнобильської катастрофи. Особливо вона торкнулася Народицького, Коростенського та Овруцького районів.
На території Житомирського Полісся знаходяться один державний заповідник. Поліський, і ряд заказників. Поліський державний заповідник створено в 1968 р. в Олевському й Овруцькому районах. Його площа становить 20,1 тис. га, з них ліси займають 73 %, болота і заболочені землі — 22, луки — 2 %. Флора заповідника включає 528 видів вищих рослин. Серед природної рослинності реліктові та ендемічні види: рододендрон жовтий, дуб скельний, плющ звичайний та ін. Багатий і різноманітний тваринний світ, який включає лосів, косуль, диких кабанів, вовків, рисей, бобрів, видр та 90 видів птахів.
Ландшафтний заказник Плотниця (464 га) є в Олевському районі з унікальними природно-територіальними комплексами. Гідрологічний заказник Дідове озеро з озерними екосистемами (54 га) знаходиться в Овруцькому районі. Лісовий заказник Поясковський (113 га) в Олевському районі з дубово-грабовими лісами засновано в 1926 р. Тут збереглися дуби-велетні віком 300-400 років.
Київське Полісся
Ця природна область розташована між Житомирським і Чернігівським Поліссям. Західна межа проходить по виходах на денну поверхню докембрійських кристалічних порід, характерних для Житомирського Полісся. Її проводять на схід від населених пунктів Народичі, Малин, Радомишль, Холодків. Східна межа проходить по Дніпру.
У геоструктурному відношенні Київське Полісся займає північносхідний схил Українського кристалічного щита до Дніпровсько-Донецької западини. Поверхня Київського Полісся — це акумулятивна низовина з панівними абсолютними висотами 120-170 м і глибиною розчленування широкими річковими долинами — 25-50 м. Головні з рік — Дніпро, Прип'ять, Уж, Тетерів, Здвиж.
Кліматичні умови області мають типові поліські риси. Зокрема, більша частина радіаційного тепла (до 60-70 %) витрачається на випаровування, чітко виявляється сезонність кліматичних процесів і явищ. Зима в Київському Поліссі м'яка і триває з кінця листопада до березня. Середні температури січня змінюються від -6,4 °С (Чорнобиль) до -5,9 °С (Київ), а мінімальні доходять до -37 °С. Взимку часто бувають відлиги. Сніговий покрив утримується до 100 днів, із середньою висотою 25-30 см. Весна триває 2-2,5 міс. Перехід середньодобової температури через 0 °С припадає на другу половину березня, а через +10 °С — на кінець квітня — початок травня. Літо триває з кінця травня до початку вересня. Середньомісячна температура в липні дорівнює +18...+19,5 °С, а максимальна — +37...+39 °С. Влітку випадає близько 40 % річної кількості опадів, яка становить 530-570 мм. Осінь триває із середини вересня до третьої декади листопада. Для неї характерні облогові дощі та тумани.
Внутрішні води Київського Полісся складаються з густої гідрографічної мережі рік. Київського водосховища, озер, боліт, ґрунтових і підземних вод.
Основними типами ґрунтів є різні види дерново-підзолистих, що є панівними, торф'яно-болотні та сірі лісові на лесових островах. Серед природної рослинності головну роль відіграють соснові, грабово-дубово-соснові, вільхові ліси, чагарники, лучна та болотна рослинність. Ліси і чагарники займають близько 50%, луки — 2,2, болота і заболочені землі — 3,2 % території. Розораність сягає 36,8 %.
Внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986р. значні площі сільськогосподарських угідь, лісових масивів, водних об'єктів Київського Полісся виведено з господарського використання у зв'язку із забрудненням радіоактивними елементами.
У ландшафтній структурі Київського Полісся найбільші площі займають моренно-зандрові слабохвилясті низовинні рівнини з дерново-середньопідзолистими ґрунтами, покриті боровими і суборовими лісами, моренно-горбисті рівнини з дерново-середньопідзолистими ґрунтами із суборовими і сугрудковими лісами, зандрові низовинні рівнини з дерново-слабопідзолистими ґрунтами і боровими лісами, надзаплавно-терасові низовини з дерново-слабопідзолистими ґрунтами і лісами переважно борового типу, заплавні лучно-болотні низовинні зі слабопідзолистими і болотними ґрунтами та лесові еродовані "острови" із сірими лісовими ґрунтами.
Із природоохоронних об'єктів Київського Полісся найбільші Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство (площа понад 30 тис. га), Ільїнський гідрологічний заказник (понад 2 тис. га).
Київське Полісся зазнало значного радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи 1986 р.
Чернігівське Полісся
Це фізико-географічна область зони мішаних лісів, яка простягається від Дніпра на заході до її східної межі, що проходить поблизу гирла р. Ревна (басейн р. Снов), на захід від смт Холми і Понорниця, с. Оболоння, на схід від смт. Короп та на захід від м. Кролевець. Область розташована в межах Дніпровсько-Донецької западини, що значною мірою зумовило її фізико-географічні особливості.
За характером рельєфу Чернігівське Полісся — акумулятивна низовина зі значними площами сучасних і давніх річкових долин.
Клімат Чернігівського Полісся можна схарактеризувати як помірно континентальний, зі значним зволоженням протягом року, великою відносною вологістю та слабкими вітрами. Порівняно із західними областями Чернігівське Полісся вирізняється більшою амплітудою річних температур, нижчими зимовими температурами, більшою тривалістю періоду зі сніговим покривом. Середня річна сума опадів — 500-610 мм.
Річкова мережа області густа. Річки характеризуються незначним падінням, спокійною течією і меандруванням. У долинах Дніпра, Десни, Снову, Сейму багато заплавних озер.
Заболоченість Чернігівського Полісся досить велика. Площа торф'яних боліт становить понад 4,5 % всієї території. Майже всі болота належать до низовинного типу. Перехідні й верхові болота трапляються дуже рідко. Найбільшими болотами є Замглай (8334 га), Остерське (10 558 га), Сновське (9400 га). Смолянка (4288 га), Доч-Гали (3600 га). Видра (2458 га). Паристе (2340 га).
Більшість боліт меліоровано і перетворено на сільськогосподарські угіддя. У ґрунтовому покриві переважають дерново-підзолисті ґрунти, значні площі зайняті болотними та сірими лісовими ґрунтами; останні найбільш родючі. Особливістю природних умов Чернігівського Полісся є поширені місцями засолені ґрунти (лучні содові солончаки й солонці). Ці ґрунти приурочені до лесових "островів" на терасах з близьким до поверхні рівнем ґрунтових вод.
Лісистість Чернігівського Полісся найменша порівняно з іншими поліськими областями і становить 15-18 %. Основні площі зайняті сосновими та дубово-сосновими лісами. Менш поширені липа, клен, в'яз. В області проходить східна межа суцільного поширення граба. Найбільші лісові масиви збереглися у межиріччі Дніпра — Десни, на лівобережній терасі Замглая, на межиріччі Снова — Десни.
Великі площі займають заплавні й суходільні луки, які є значною кормовою базою. Болотні масиви вкриті такими вологолюбами, як різні осоки, очерет, рогозів, ситник та ін.
Своєрідність ландшафтної структури області полягає в тому, що поліські місцевості займають 63 % всієї території, а понад 18 % місцевості має лісостепові риси. Велика частка долинних ландшафтів.
Своєрідними ландшафтами характеризуються прохідні піщано-болотні долини. Найбільша з них — давня прохідна Дніпра — Замглай. Вона простягається в субмеридіональному напрямі від Дніпра до Десни на 60 км, при ширині 8-10 км. Дно долини зайнято низинними болотами з торфовищами. Потужність торфу сягає в середньому 1,5-2 м, а максимально — до 5-6 м. Торфові родовища розробляються. Частина боліт Замглаю меліорована і використовується під сільськогосподарські угіддя. Піщані лучно-болотні місцевості прохідних долин поширені також у північно-східній частині Чернігівського Полісся на межі з Новгород-Сіверським Поліссям, у межиріччі Снову — Десна.
Лучно-болотні місцевості сучасних заплав займають значні площі в долині Дніпра, Десни, Снова, Убеді, Мени, Остра та їх приток. Висота їх — 1,5-2 м над рівнем води. На поверхні заплав багато озер, стариць, прот