Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
ЕКОЛОГІЧНИЙ КОЛЕДЖ
ЛЬВІВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО АГРАРНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Тема 6: Історичні типи соціокультурних світів
План
Культура Нового часу.
Сучасна західна культура.
Література:
Петрушенко В. Л., Пинда Л. А., Подольська Є. А. та ін. Культурологія. Навч. посіб./ За заг. ред. проф. В. М. Пічі – Львів „Магнолія плюс”, 2005. С. 102-129
Подольська Є. А., Лихвар В. Д, Іванова К. А. Культурологія: Навч. пос.: Вид. 2-ге, - К: 2005.
Бокань В. Культурологія: Навч. посіб. - - К.: МАУП, 2004.
А. В. Яртись, С. М. Шендрик та ін. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. і доп. / За ред. проф. А. Яртися та про. В. Мельника. – Львів: Світ, 2005.
Багацький В. В., Кормич Л. І. Культурологія: історія і теорія світової культури ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2007.
Новий час – епоха, яка охоплює період з ХVІІ ст. до кінця ХІХ ст.; після цього починається період новітньої історії, що триває й досі. За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних соціальних відносин. Центр життя – виробничої, культурної, соціальнополітичної діяльності змістився в міста, де бурхливо почали розвиватися різноманітні форми промислової діяльності. Це призвело до появи машинного виробництва.
Також відбулися змінив суспільних стосунках: розриваються колишні зв’язки особистої залежності людини від людини, зникає „велика сім’я”, а натомість з’являється вільний, автономний індивід що є засадою явища під назвою „буржуазний індивідуалізм”.
Відбуваються величезні зміни в розвитку наукового природознавства і філософії. Галілей вперше щвернув увагу на розробку методології науки. Йому належить думка, що наука має спиратися на спостереження та експерименти і математичну мову. Саме на цій основі Ньютон створив класичну механіку. Видатні філософи ХVІІ ст. – Ф. Бекон, Т. Гобс, Ф. Декарт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц та інші – звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософського пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти.
Відбулися суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:
● з’являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;
● народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;
● виникають національні академії наук, з’являються перші газети та часописи, в тому числі і наукові, з’являється міський транспорт.
Нарешті все це знайшло все виявлення у новому світогляді:
● світ тепер розглядається як об’єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина – як суб’єкт, тобто винахідний автономний пункт активності;
● світ постає в якості нескладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;
● людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло „Знання є сила” стає показником у цьому плані);
● природа тепер поділяється на живу та неживу, але і та й інша є лише основою для зростання людської могутності;
● вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зробивши його оптимальним.
Із ХVІІ ст. бере початок і інша особливість культури Нового часу – її багатонаціональність, багатомовність. Середньовічна латина поступилася місцем національним мовам; і це, з одного боку, збагатило європейську культуру традиціями і досвідом народної творчості, а з іншого – зробило досягнення культури більш доступним для народів Європи. В країнах Європи виникають оригінальні художні школи і літературні напрями, в яких по різному знаходять відбиття два великих художніх стилі у європейському мистецтві того часу – бароко і класицизм.
ХVІІ ст. увійшло в історію як століття Просвітництва, воно визначило основні тенденції, які сформували зміст європейської культури Нового часу. Істотне місце в культурі цього періоду мають проблеми, пов’язані з обгрунтуванням економічних, політичних, правових, моральних принципів суспільного життя з пошуком більш сучасних форм і організації. У мистецтві виникає синтименталізм і романтизм – стилі, які відображували різні реакції людей на нові умови суспільного буття.
Розвиток знань, зростання освіти, розглядаються як рушійна сила суспільного прогресу. Особливо зростає в цей час престиж філософії, високо піднесеної такими геніями, як Берклі і Юм в Англії, Вольтер, Руссо, Гольбах, Дідро у Франції, Кант, Фіхте, Гегель, Фейєрбах у Німеччині. Вчені і філософи стають на протязі всього Нового часу „володарями думок” у суспільстві. Європейська культура в цілому набуває переважно раціонального характеру.
У художній літературі одним з головних напрямів стає реалізм. Успіхом у публіки користується жанр романа, який надав широке багатопланове зображення дійсності (Бальзак, Золя, Дікенс та ін.), в образотворчому мистецтві релігійна тематика відходить на другий план. Отримують поширення романтико-героїчні полотна (Жеріко), реалістичний портретний і пейзажний живопис, сцени з народного життя, побутовий жанр, сатирична графіка, історичні сюжети (Гойя, Мілле, Курбе, Менхель таін.).
Розчарування в ідеалах, втрата віри у вічні життєві цінності, втрата загальнозначимих соціальних, моральних, естетичних орієнтирів неприховано відображуються в європейському мистецтві третини ХІХ ст. Виникає салонний живопис, який ублажає глядача красою і вишуканістю декоративних пейзажів і оголених „венер”. Виникає примітивізм як результат наслідування первісного мистецтва і дитячої творчості, намагаючись найпростішими засобами передати свіжість і гостроту художнього сприймання світу. У вісх формах художньої творчості набуває популярності символізм, наповнюючи зображення явища таємним, містичним змістом.
Центром розвитку нового мистецтва бароко на межі ХVІ - ХVІІ ст. був Рим, архітектура якого представляється типовою для епохи бароко. Італійське слово „barocco” означає буквально „дивовижний”, „химерний” – стиль, що отримав розвитку у ХVІІ і першій половині ХVІІІ ст. у мистецтві окремих європейських країн, головним чином Іспанії, Фландії, Німеччині, Франції та інших країнах. Основна соціальна основа бароко – дворянська культура епохи абсолютизму. Мистецтво цього художнього стилю покликане прославляти і пропагувати могутність знаті і церкви.
Бароко відобразило уявлення про вічний рух Всесвіту. В архітектурі хвилясті лінії і надлишок декору породжували ілюзію просторового руху й експресії, спіралеподібні колони, що зникали у вишині; розкішні сади та інтер’єри виражали пафос достатку і земних спокус.
В образотворчому мистецтві домінували декоративні композиції релігійного, міфологічного плану, парадні ефекти, ритмічна і кольорова єдність, живописність цілого, вільна, темпераментна., творча манера.
Загальна барокова театралізація життя – популярність опери, кантати, ораторії, алегоричних церемоній, високомовності довгих перук, парчечевих драпувань та емблем – нагадували про те, що світ є облудною мішурою і настане час знімати маски й опускати завісу.