Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ
імені Г.Сковороди
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ПАСЬКО Ярослав Ігоревич
УДК 101.1:316.33
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО:
СВІТОГЛЯДНІ ВЕРСІЇ ТА ІСТОРИЧНЕ ВТІЛЕННЯ
(соціально-філософський аналіз)
Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Київ –
Дисертацією є рукопис.
Дисертація виконана у відділі соціальної філософії Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України
Науковий керівник - доктор філософських наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, МОКЛЯК Микола Миколайович; Інститут філософії ім.Г.Сковороди НАН України, завідувач відділу соціальної філософії
Офіційні опоненти доктор філософських наук
Бойченко Іван Васильович, провідний науковий співробітник
(Інститут філософії НАН України)
кандидат філософських наук, доцент Сосна Василь Петрович (Київський міжнародний університет цивільної авіації)
Провідна установа Донецький комерційний інститут
Захист відбудеться "20" листопада 1998 року
о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради
в Інституті філософії ім. Г. Сковороди НАН України за адресою: 252001, Київ, вул. Трьохсвятительська,4.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України за адресою: 252001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий "19" жовтня 1998 року
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради_________________________________ Ситниченко Л.А.
Загальна характеристика дисертації
АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ. Недостатньо результативні наслідки зусиль з подолання суспільно-економічної кризи нашого суспільства породжують різноманітні роздуми, схиляють до міркувань про певну теоретично-методологічну обмеженість нашого сьогоденного суспільствознавства, спонукають до пошуків нових соціально-гносеологічних категорій і методів. Але чи повністю ми використовуємо категоріальну спадщину соціальної філософії минулого? Здається, що ні. До тих понять, що в певний час довели в Європі філософсько-історичну інструментальність та гносеологічну ефективність, натомість безпідставно були піддані забуттю, мабуть належить і поняття громадянського суспільства.
Нові суспільно-економічні та духовні реалії нашої держави яскраво висвітлюють неможливість ефективного просування України по старому тоталітарно-етатиському шляху розвитку на підставах централізованого планування і управління. За сьогоденних умов, будь-які державні плани, директиви чи ініціативи приречені без активної підтримки з боку усіх верств суспільства. Тому на реальні успіхи можна сподіватись лише тоді, коли влада буде спроможна приймати державні рішення з максимальним урахуванням політичних, економічних та соціальних інтересів і сподівань цих суспільних верств. В нашому сучасному становищі виконання цієї умови виглядає вельми проблематично.
Запобігти цим драматичним ситуаціям можна лише використовуючи ту саму специфічну соціальну інституцію, яка в європейській традиції отримала назву громадянського суспільства. Це зовсім не конгломерат суспільних груп, що адміністративно-політично підпорядковані державі, а цілісна сфера суспільного життя відносно самостійна від держави і сама детермінуюча функціонування політичних структур та інститутів. Громадянське суспільство - це унікальна система взаємодії суспільних індивідів, груп, верств, прошарків, що взаємозбалансовує вектори сил своїх складових, виявляючи рівнодіючу безлічі людських прагнень та сподівань, Не держава повинна визначати спільний знаменник суспільних аспірацій, бо вона принципово не здатна для виконання цієї функції і може лише імітувати цей процес, а навпаки, суспільний лад своїм функціонуванням об’єктивно відтворює суспільні імперативи політичній системі, одночасно обумовлюючи становлення і розвиток таких державних форм, які були б спроможні адекватно реагувати на головні об’єктивні інтереси суспільства. Саме завдяки формуванню і розвитку громадянського суспільства європейська цивілізація проторувала шлях до свободи, суспільного добробуту і представницької демократії.
Стає зрозумілим, що утворення справжнього, дієздатного громадянського суспільства в нашій країні є актуальною нагальною проблемою. Звернення до історичного досвіду становлення і усвідомлення феномену громадянського суспільства буде сприяти осмисленню наших власних проблем.
Актуальність запропонованої теми дослідження визначається й тим, що Україна здійснює лише перші кроки на шляху до розбудови власної державності. Це вимагає окреслення загальних рис власної моделі соціального розвитку, котра б була спроможна гармонізувати інтереси держави з прагненнями різноманітних суспільних груп, автономних асоціацій та окремих індивідів. Саме такий підхід може сприяти свідомому обранню відповідної соціально-культурної орієнтації України та визначенню її соціально-цивілізаційної належності. Ці проблеми вимагають від нас найприскіпливіше придивитись не тільки до західно-європейського досвіду у громадянській сфері, але й до власної громадянської і духовної історії, її набутків і втрат.
Однією з актуальних проблем соціальної філософії залишається усвідомлення змісту поняття громадянського суспільства як історичного інституту пошуків гідного людині способу існування та самореалізації людини в суспільстві. Саме громадянської самореалізації так бракувало пересічній людині в Україні на протязі останніх сторіч. Пропоноване дослідження можна трактувати як спробу довести, що утворення та подальший розвиток громадянських структур мусить стати передумовою виходу з загальної кризи, оновлення усіх сфер життєдіяльності людини, створення можливостей її самореалізації. Громадянське суспільство може стати тим засобом, що допоможе, як висловився М. Мамардашвілі, особистості відбутися у цій якості.
Стан наукового опрацювання проблеми. Протягом усього розвитку історії європейської суспільної думки найрізноманітніші аспекти становлення розвитку та функціонування громадянського суспільства і громадянської свободи були об’єктом уваги і предметом теоретичних досліджень багатьох мислителів світового рівня, а також сучасних соціальних філософів, теологів, правників, політологів та соціологів. Перші громадянські ідеї і принципи були висловлені Платоном, Аристотелем, Цицероном, римськими правниками.
Подальший розвиток протогромадянського світогляду був пов’язаний з добою Середньовіччя. Концепція Августина Аврелія про Божу і земну громади теоретично віддзеркалила великий процес соціального відокремлення духовної влади Церкви і політичної влади держави, що здійснювався на протязі цієї доби. Рецепція і переосмислення римського права середньовічними мислителями утворювали підмурки юридичного обгрунтування статусу особистої та станової свободи, надавали можливість формування деяких правових принципів політичної організації суспільства.
Відродження - історичний час виникнення перших варіацій громадянського суспільства у середньоморських містах-комунах, найяскравіше репрезентується соціально-політичною філософією Ніколо Макіавеллі. Але справжній спалах концептуальної уваги до феномену громадянського суспільства спостерігається у Новий час. То була епоха масового становлення різноманітних варіантів європейського громадянського суспільства, епоха їх рефлексії і пошуків оптимальних моделей. Девід Юм, Адам Фергюсон, Томас Гоббс, Джон Локк, Жан-Жак Руссо, Алексис Токвіль, Шарль Монтеск’є, Георг Гегель - не тільки свідки народження громадянського суспільства, але й перші дослідники його реальних взірців. Англійська соціально-філософська думка, зокрема Гоббс та Локк, закцентувала увагу на проблемах правового обмеження монаршої влади в умовах абсолютизму, на проблемах цивілізованого примирення різних громадських сил в суспільстві. Згідно з поглядами згаданих мислителів, ідея громадянського суспільства пов’язана з захистом приватного власника від надмірного контролю і втручання держави за допомогою суспільного договору. Означена концепція громадянського суспільства дала поштовх становленню ідеї правової держави в масовій європейській свідомості.
Теоретична модель громадянського суспільства Токвіля надихається суспільною практикою Сполучених Штатів Америки. Тому, для нього, громадянське суспільство –це сукупність автономних від держави громадських і політичних асоціацій, що передують державі.
Одначе найбільш грунтовний аналіз феномену громадянського суспільства зустрічаємо у спадщині Гегеля. Саме він, як слушно зазначив В.І. Шинкарук, “узагальнив цивілізаційні здобутки буржуазного суспільства... у понятті громадянського суспільства, як основи правової держави”. Гегель вперше чітко розмежовує політичну державу і громадянське суспільство як сферу приватного життя суспільних індивідів і першим в історії філософії досліджує становлення громадянського суспільства як історичний процес. Разом з тим, його концепції властива певна суперечність. Відомо, що громадянське суспільство виникає історично пізніше сім’ї та держави. В логічній схемі Гегеля - інакше: громадянське суспільство постає як антитеза і заперечення сім’ї, як фаза поступу звичаєвості, в політичній оболонці держави. Держава, для нього, є взагалі перше, в середині котрого родина розвивається у громадянське суспільство.
З гегелівської концепції громадянського суспільства постає критична філософія Карла Маркса. Маркс слушно трактує і історію громадянського суспільства як процес вивільнення суспільних індивідів з лабет всеохоплюючої держави. Разом з тим, для нього, громадянське суспільство це лише суто економічні відносини адекватні певному рівню розвитку продуктивних сил, тобто це суспільство буржуазне, яке мусить бути піддане історичному запереченню. В соціально-філософській розвідці, присвяченій добі Реставрації, “XVIII брюмера Луі Бонапарта”, Маркс виходить за межі визначення громадянського суспільства як лише економічної сфери, протиставляючи авторитарній державі незалежну пресу та соціальні ініціативи громад. Одначе ці думки не мали поглибленого теоретичного розвитку.
Подальший розвиток марксистської концепції громадянського суспільства пов’язаний з ім’ям Антоніо Грамши. У праці “Тюремні зошити” він зауважує, що в XX сторіччі все вагоміше місце починають посідати суспільні інститути, які не можуть бути віднесені ані до економічної, ані до політичної сфери соціуму. Цю сферу він називає соціальною. Громадянське суспільство, згідно з його переконанням, є суспільством соціальним, сферою громадянських асоціацій, профспілок, церкви, засобів масової комунікації, прошарком між державою і економічною структурою, “простором боротьби різних соціальних груп за гегемонію”.
Проблеми генези громадянського суспільства досить грунтовно висвітлюються в працях Макса Вебера, зокрема роль релігійного чинника.
В сучасній західній соціально-філософській традиції проблеми громадянського суспільства займають вагоме місце. Питання гармонізації стосунків між суспільством і державою у той чи інший спосіб вирішуються в працях К. Аллена, Г. Алмонда, А. Арато, А. Аренда, Р. Арона, Р. Броуна, С. Верби, Р. Дарендорфа, Д. Кола, О. Ланге, М.Маркуса, К. Поппера, А. Тойнбі, Ю. Габермаса та інших. Різноаспектні питання історії європейського громадянського суспільства фундаментально аналізується в працях представників сучасної французької історичної школи “Анналів”, передовсім Фернана Броделя та Жака Ле Гофа.
На межі XIX-XX сторіч європейська філософська та політична думка втрачає зацікавленність до ідеї громадянського суспільства. Значна частина континенту впадає в ейфорію пошуків теоретичних і практичних рецептів засобами його тоталітаризації. Постає доба тоталітарного мислення, що визнає громадянські ідеали химерними реліктами доби Просвітництва та лібералізму. З загальновідомих мислителів цих часів вірність громадянським вартостям зберігають лише Макс Вебер, Карл Поппер, Лювіг фон Гаєк, Ісая Берлін і деякі інші.
Лише наприкінці 70-х років стара проблема громадянського суспільства знову висувається на порядок денний інтелектуальних дискусій і з тих часів залишається у фокусі європейської соціально-філософської думки. Про це свідчить не тільки велика кількість наукових публікацій з цієї теми, але й постійне використання поняття громадянського суспільства політиками, журналістами, громадськими діячами як на Заході, так і на Сході Європи.
В сучасній літературі домінують дослідження, що розвивають стосовно реалій ХХ сторіччя “токвілівську” концепцію громадянського суспільства. В той самий час ще має прихильників напрямок трактування громадянського суспільства започаткований Д. Локком. В цьому контексті можно розглядати ідею “посткапіталістичного громадянського суспільства”, що набула популярності у 80-ті роки. Нарешті особливе місце посідає універсальне дослідження громадянського суспільства Ернеста Геллнера “Умови свободи. Громадянське суспільство та його історичні суперники”. Цю працю можна розглядати як свого роду квінтесенцію і підсумок теоретичних дискурсів громадянського суспільства в європейській літературі останніх десятиріч. Громадянське суспільство Геллнер трактує як основу демократичного суспільства на відміну від його історичного суперника суспільства ідеократичного, побудованого на тотальній диктатурі ідеологічно-релігійних догм.
В філософсько-політологічній літературі країн, так званого, соціалістичного табору проблеми громадянського суспільства почали висвітлюватись з 80- років у вигляді критики тоталітарного суспільства і висування позитивної ідеї “соціалістичного громадянського суспільства” та “соціалістичної правової держави”. Певну данину цій ідеї віддали поляки З. Пелчинський та Л. Колаковський, угорці М. Вайда та Я. Кіш, радянські дослідники А. Мігранян та В. Нерсесянц.
Але вже на початку 90-х постає усвідомлення загальнолюдської вартості понять громадянського суспільства і його органічні сполучності з демократією. На ці позиції поступово переходять Л. Колаковській та Я. Кіш. В російській літературі до подібної позиції схиляються Р. Андерсон, А. Ахієзер, Л. Баткін, В. Віттюк, М. Вихляєва, Н. Волков, К. Гаджиєв, Н. Беляєва, А. Галкін, З. Голенкова, І. Григор’єва, Є. Гуренко, А. Дука, М. Ільїн, Л. Карпов, І. Кравченко, Ю. Красін, В. Львович, А. Медушевський, Б. Коваль, В.Пастухов, І. Пантін, С. Перегудов, Н. Петрова, Б. Славний, В. Ступишин, В. Смирнова, Д. Фельдман.
Значно менше уваги приділяється дослідженню проблем громадянської ідеї в українському суспільстві. Майже не висвітленим залишається процес становлення та еволюції громадянських інституцій аж до ХХ сторіччя. Лише розвідки Богдана Цимбалістого та Івана Лисяка-Рудницького є спробами співставлення соціально-громадянського життя в Україні з відповідними процесами на Заході.
Дещо краще досліджується становлення громадянського суспільства в сучасній Україні та недавня історична спадщина, що обтяжує цей процес. Вагомий внесок в обгрунтування філософсько-історичних і методологічних проблем дослідження громадянського суспільства являють собою праці В. Шинкарука. Питання взаємодії соціальної і політичної сфери, особистості і держави грунтовно висвітлюються в публікаціях М. Мокляка. Особливе місце у комплексному підході до аналізу громадянських процесів в сучасній Україні посідають грунтовні монографії “Громадянське суспільство в Україні: соціальні тенденції та чинники становлення” та “Громадянське суспільство: ідеологія і реальність” під редакцією М.М. Мокляка, а також праця В.В. Шамрай “Преобразование общества. Пределы возможного”. Різноманітні актуальні аспекти громадянського суспільства піддаються висвітленню у розвідках В. Баркова, Ю. Баумана, А. Білоуса, Ю. Васильчука, А. Волкова, В. Гаєця, А. Дергачова, В. Ігратьеффа, В. Ільїна, Б. Замбровського, Ю. Корнілова, В. Костицького, А. Кочеткова, В. Коцюбинського, Б. Кухти, О. Лазоренко, В. Полохала, П. Рябчука, С. Семенця, О. Скрипнюка, А. Слюсаренка, С. Сухачова, М. Недашківської, М. Ткаченка, М. Томенка, В. Шамрай, Л. Шкляра, Г. Щедрової, С. Фареника, І. Хмелька.
Підсумовуючи вищенаведене можна зробити висновки, перший, що процес усвідомлення громадянської ідеї в західноєвропейській і філософській традиції ще не завершився, другий, що в українській філософській рефлексії є майже не досліджений європейський контекст, на тлі котрого розгорталася власне українська історія громадянських ідей, інституцій і принципів. Спробою якось сприяти заповненню другої лакуни і є пропонований до розгляду твір.
Об’єктом дослідження є громадянське суспільство в його еволюції.
Предметом дослідження є детермінанти становлення і функціонування громадянського суспільства.
Мета і основні завдання дослідження. Метою дослідження є порівняльний соціально-філософський аналіз розвитку громадянської ідеї і форми її практичної самореалізації - громадянського суспільства - в європейській історії та історії українського суспільства і виявлення на підставі цього зіставлення перспектив і контурів уформування громадянського суспільства в Україні. Реалізація сформульованої мети досягалась рішенням таких дослідницьких завдань:
- з’ясувати конкретно-історичні передумови та основні фази розвитку європейського громадянського суспільства та їх відповідники в українській історії;
- простежити головні напрямки процесу становлення та розвитку громадянської ідеї в історії соціальної філософії;
- дослідити утворення реальних варіацій громадянського суспільства як соціально-історичних засобів самовиявлення людини;
- визначити зміст поняття громадянського суспільства як підстави демократії і свободи;
- здійснити порівняльний аналіз європейських і українських громадянських процесів, окресливши стан розвитку громадянських і демократичних інститутів в Україні.
Методологічні основи і джерела дослідження. Реферовані проблеми досліджувалися з урахуванням останніх досягнень вітчизняної і світової філософської думки. В роботі використані загальні методологічні принципи аналізу філософської, соціальної та культурно-історичної спадщини - принципи об’єктивності, історизму, детермінізму, тощо. Специфічний метод, що знайшов широке застосування - компаративістський, чи порівняльно-історичний метод, використовуючи котрий здійснювалось зіставлення різних історичних фаз розвитку громадянської ідеї в європейській історії, а також - синхронно співіснуючих в європейській і українській реальності.
В дослідженні були використані різні за світоглядною орієнтацією праці вітчизняних і зарубіжних фахівців з історії філософії, історії політичних і правових ідей, істориків культури і громадянського суспільства, пов’язані з пізнанням аналізованих проблем. В зв’язку з багатовимірністю і теоретичністю проблеми, емпіричною основою концептуальних узагальнень став широкий масив результатів наукових досліджень залучених з інших галузей знань - історії, політології, правознавства, культурології та соціальної психології.
Наукова новизна дослідження. Вона визначається тим, що вперше в вітчизняній соціально-філософській практиці запропоновано порівняльний аналіз реалій і перспектив становлення громадянського суспільства в Україні, здійснений в контексті загальноєвропейських тенденцій історичного розвитку цього феномену. В ході дослідження отримано ряд положень, що претендують на наукову новизну. Вони є наступними:
- історичні витоки сучасного громадянського суспільства слід вбачати в античному полісі з його системою громадсько-приватної власності на землю. Саме остання була підставою статусу громадянства, гарантом усіх прав і свобод людини, основою її самовиявлення і певної автономії що до держави. Античний поліс дав нам взірець протогромадянського суспільства;
- середньовічна історія Європи була періодом створення необхідних передумов формування справжнього громадянського суспільства. Першою з них було вивільнення духовної сфери суспільного життя з-під політичної тотальності державної влади. Тим самим було унеможливлено ідеократію - політичну форму духовної несвободи, що повністю заперечує громадянські ідеї та вартості. Друга передумова - становлення системи цивільної правової регуляції між особистістю і державою, становлення правової культури і правового способу мислення, без котрих громадянське суспільство було б неможливим;
- народження громадянського суспільства пов’язане з урбаністичним ренесансом XIII-XV сторіч. Саме місто стало субстратом формування громадянського суспільства - механізму урегулювання соціальних конфліктів і обмеження втручання держави на засадах індивідуальної свободи і приватної власності торговельного та промислового капіталу. У свою чергу, громадянське суспільство функціонує як ринкове суспільство з стандартизованою культурою Коли така культура разом з громадянським суспільством виходить за межі міста і заповнює певний територіальний ареал вона стає національною культурою, а громадянське суспільство - нацією;
- в українських умовах утворення протогромадянського суспільства почалося в добу козаччини на підставах специфічної взаємодії земельної форми власності адекватній античному полісу і пізньофеодального цивільного права. Подальший розвиток українського громадянського суспільства був заблокований втратою українського міста. Селянсько-мілітарна система виявилась нездатною трансформуватись в урбаніснично-промислову. Українське місто стало центром експансії іншої культури, іншого способу життя;
- аналізуючи перспективи становлення громадянського суспільства, мусимо констатувати їх повну невизначеність в сучасних умовах: наявність формальної демократії і свободи ще не достатні підстави для оптимістичної відповіді. Відсутність приватної власності і невирішенність питання з містом на разі перекреслюють надії. Кому належить місто - тому належить і суспільство. Яке місто - таке й суспільство. Такий вердикт виносить європейський досвід.
Теоретичне і практичне значення дослідження. Результати дослідження можуть сприяти поглибленню уявлень про характер, зміст, еволюцію та сучасний стан громадянського суспільства в цивілізованому світі, його перспективи в нашій країні. Напрацьовані матеріали і принципи можуть бути використані в державних проектах розбудови громадянського суспільства і поступової інтеграції в європейську спільноту.
Загальний пафос роботи спрямований на подолання реліктів тоталітарно-колоніального мислення, засвоєння загальноєвропейської соціально-світоглядної моделі.
Практична цінність дослідження полягає в можливості застосування її доробків для вирішення науково-дослідних проблем соціальної філософії, філософії права і культури та в навчальному процесі у відповідних темах курсів соціальної філософії та політології.
Апробація та ПУБЛІКАЦІЯ результатів наукового дослідження. Основні результати дослідження викладені в 8-ох наукових публікаціях автора загальним обсягом 6,5 друкованих аркушів.
Певні ідеї та положення дисертації були викладені автором у доповідях і повідомленнях на міжрегіональній науково-практичній конференції “Человек в современном мире” (Москва-Донецк, 1992); міжнародній молодіжній науково-практичній конференції “Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства” (Чернівці - 1994); науковій конференції “Філософія. Менталітет. Освіта” (Одеса - 1994); науково-практичній конференції “Нація і суспільство: шляхи консолідації” (Дніпропетровськ - 1995); науково-методологічній конференції” “Онтологічні та методологічні аспекти пізнання” (Тернопіль - 1995).
Структура та об’єм роботи. Структура роботи визначається метою та завданням данного дослідження. Дисертація містить вступ, два розділи, кожний з котрих поділений на параграфи, та висновків. Робота викладена на 160 сторінках тексту і 20 сторінках списку використаних джерел, в якому міститься 217 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано актуальність обраної теми, проаналізовано стан та рівень наукового опрацювання проблеми, визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, окреслено його теоретичні та методологічні засади, охарактеризовано використані джерела, сформульовано положення і висновки, що становлять наукову новизну і виносяться на захист, розкрито теоретичне і практичне значення дисертаційної роботи, інформовано про форми апробації її підсумків, структуру та об’єм.
Перший розділ дисертаційного дослідження “Громадянське суспільство у дзеркалі історії європейської суспільної думки та контексті реального історичного процесу” присвячений послідовному розгляду етапів історичного розвитку в Європі ідей, образів і реалій громадянського суспільства. Він складається з п’яти параграфів.
У першому параграфі “Греко-римський світ - становлення громадянських ідей, інституцій, принципів” аналізується процес зародження протогромадянського суспільства в античному світі. Відомо, що античний поліс був не тільки політичною, але й соціальною формою буття тогочасного суспільства. Його економічним підгрунтям була специфічна земельна власність: одночасно колективна і приватна. Саме з цієї реалії постає діалектика суспільно-державного і особисто-приватного: тільки повноправні громадяни мали право приватної власності на частину полісної землі, і навпаки, тільки посідання земельною власністю було необхідною підставою статусу громадянства.
Взаємна обумовленість громадянського статусу і права власності на землю створювала специфічні фундаментальні засади архітектоніки полісу, що за своєю глибинною сутністю не збігалася ані з міською, територіальною общиною, бо далеко не усі мешканці міста мали громадянські права, ані з державою, бо політична організація полісу поєднувала у державну цілісність повноправних еллінів, напівправних метеків і безправних рабів. Поліс був, перш за все, громадянською общиною, або протогромадянським суспільством - громадою власників у межах і обріях полісної власності.
У добу поступового розвитку античного суспільства поставала і міцніла його головна соціальна та політична верства “середній клас”. Таким “класом” був дрібний земельний власник. Саме він був найревним прихильником стабільності та порядку в суспільстві, суб’єктом політичної волі. Анатомія античного суспільства в соціальному перерізі розгортається як громадянська община, а в політичному - як безпосередня демократія. Проіснувавши декілька сторіч як універсальна форма суспільного життя античного світу полісна структура знайшла своє відображення в повсякденній і теоретичній свідомості не тільки своєї доби, а й усієї подальшої європейської історії. Духовна культура полісної доби спромоглася витворити такі образи і ідеї громадянського спектру, котрі згодом були покладені в основу системи категорій загальноєвропейської традиції соціального мислення.
Це, перш за все, громадянська ідея, як ідея усвідомлення античним індивідом себе персоніфікацією античної спільноти. Почуття громадської відповідальності, причетності до суспільного життя стали рисами ментальності елліна і римлянина. Питома вага громадянського суспільства в межах держави завжди була мірою соціальної і політичної стабільності, мірою його здатності до самозбереження. Порушення рівноваги між власністю і громадянством було одним з важливіших симптомів кризи полісу. Ця проблема інваріантно зберігає своє значення на протязі усієї європейської історії аж до наших днів.
Друга духовна вартість античного полісу - ідея свободи. Зараз багато дискутують наскільки сучасне тлумачення свободи відрізняється від античного. Точка зору, що в античному суспільстві не мала місця свобода приватного життя, що тут індивід ще не підіймається до рівня особистості, що становлення справжньої людини пов’язане тільки з добою Відродження, є віддавна дуже поширеною в літературі. Ці аргументи мають певний сенс. Найбільш поширеним розумінням свободи в античному суспільстві було розуміння її як свободи від тиранії. Але політична свобода тут обов’язково поєднувалась з певною духовною свободою. Достатньо згадати софістів і Сократа, кініків і стоїків - такому розмаїттю морально-релігійних пошуків може позаздрити сучасність. Саме тому античне суспільство можна трактувати як ранню фазу розвитку громадянського суспільства, фазу усвідомлення і формулювання громадянської ідеї та ідеї свободи.
Криза античної громадянської общини була пов’язана з порушенням матеріальної основи полісної структури - єдності громадянського повноправ’я та земельної власності. Купівля і продаж земельних ділянок перетворювали землю у товар. Система “земельна власність - громадянство” була зруйнована. Концентрація багатства у руках нуворишів і зубожіння вільних громадян, зростання соціальної нерівності - лише загальні наслідки тієї кризи.
В цих умовах ставала недієздатною полісна демократія: збіднілі громадяни наполягали на подальшому розширенні системи державних дотацій і пільг, а багаті - на гарантуванні права власності від посягань бідноти та наведенні в суспільстві міцної влади. Надія і опора класичного полісу - свідомий, заангажований морально-політичними чеснотами, помірковано консервативний, економічно забезпечений і не розбещений, численно домінуючий середній клас - громадянство - поступово розчиняється на двох антагоністичних полюсах. Розірвана єдність обертається ментальністю загальної аполітичності, моральної втоми, збайдужіння громадянства до долі власної держави.
У другому параграфі - “Громадянська ідея в добу християнського Середньовіччя” доводиться, що підвалини сучасних зразків громадянського суспільства, сучасного розуміння понять свободи, справедливості, цивільного права продовжують закладатися і на цьому відтинку європейської історії. На відміну від полісної людини античності, середньовічна людина за своїм соціальним статусом є корпоративним індивідом. Вона повністю асоціює себе з корпоративним станом, цехом, соціальною групою. І хоча паралельно з цим поступово набирає ходи процес індивідуалізації людини, все ж таки вона ще орієнтована переважно на загальне: Державу, Церкву, Бога.
Першою корпорацією, що усвідомила вартість проблеми свободи і спромоглася на її здобуття, була християнська Церква. Саме церква стала інтегруючою силою, що поєднала морально дезорієнтовані, різномовні і різнокультурні етноси, в умовах повної руйнації
політично-владних механізмів Римської імперії, в єдиний християнський світ. Августинівська концепція двох громад: Божої (civitas Dei) і земної (civitas terrena) являла собою не тільки християнсько-теологічний парафраз платонівської парадигми, але й нову ідею розподілу духовної і світської влади в суспільстві. Саме з гуманістичних ідей Августина кристалізується розуміння свободи в масово-повсякденній свідомості середньовіччя. З кінця ХІ сторіччя феномен свободи стає революційним гаслом майже усіх революційних рухів і міжнародних війн. Лише розуміється він в специфічно-історичному контексті як вимога свободи Церкві (libertas Ecclestae).
На межі тисячоріч в Європі здійснився грандіозний духовний процес, що за три сторіччя радикально змінює ментальні структури середньовічної цивілізації і обумовлює становлення власне сучасної парадигми культури - дивергенція громадянського і політичного. Цей процес починається як відокремлення світського від духовного, секулярно-етатиського і сакрально-церковного, а логічно завершується становленням цивільного права. Практичне формування правових систем країн Заходу відбувалось у XII-XIII сторіччях. Є всі підстави стверджувати, що витоки сучасного європейського порядку і громадянського суспільства були закладені ще в 1215 році в конституційному акті всесвітньо відомому під назвою “Magna Charta”, або Великої хартії вольностей. Завдяки цьому документові було зроблено спробу запровадити аристократичну демократію, демократію для обмеженого кола людей, котрі усвідомили значення свободи і демократичних вартостей та прагнули їх здобути. Цей процес мав відкритий характер і поступово залучав все ширші верстви населення.
Підсумовуючи можна зробити висновок, що середньовічна історія Європи була періодом створення необхідних передумов формування громадянського суспільства. Першою з них було вивільнення духовної сфери суспільного життя з-під політичної тотальності державної влади. Саме поза політичними структурами починає формуватися Європейська форма права. Друга передумова - становлення системи цивільної правової регуляції між особистістю і державою. Нарешті останній крок - приватна власність.
Третій параграф - “Від Середньовіччя до Відродження. Витоки модерного громадянського суспільства. Місто як субстрат його формування” - присвячений аналізу становлення сучасного типу громадянського суспільства. На межі Високого і Пізнього Середньовіччя традиційна суспільна структура зазнає суттєвої реконструкції. То була доба, коли масштабно поставали нові міста. То був Урбаністичний Ренесанс - пролог Великого Відродження. Урбаністична структура поволі руйнувала стару європейську політичну систему і конституювалась в самостійні політичні утворення - міста-держави.
На здобутках свободи самоврядування постає самобутня цивілізація. Вона організує податкову і фінансову системи, породжує промисловість і розвинений товарний обіг, ринок і міжнародну торгівлю, перетворює гроші у капітал, а абстрактні ідеї у принципи і норми права. Необхідним чинником її становлення був інститут приватної власності. Порівнюючи античне і середньовічне суспільство не можна не помітити певної інверсії. Античний світ спирається на специфічну земельну форму приватної власності, з якою поставали свобода, рівність, громадянство. Архітектоніка середньовіччя виводиться з права і лише поступово наповнюється економічним змістом власності. З цього моменту власне і починається історія модерного громадянського суспільства, складаються його різні моделі і варіації, формуються теоретичні концепції усвідомлення і обгрунтування. І якщо античне громадянське суспільство не витримало експансії міста, то новітня європейська цивілізація починається саме з відродження міста. Урбаністичний Ренесанс розгортався як процес становлення приватної власності в межах феодального суспільства.
Об’єктивні імперативи ринкового громадянського суспільства спонукають до відмирання корпоративної структури і корпоративного індивіда, натомість породжуючи новий тип людини здатної до пластичної зміни форм діяльності і вирішення найрізноманітніших проблем, керуючись засадами власного розуму та інтересу. Для позначення цього типу людини Е. Геллнер запропонував дуже влучний термін: “модульна людина”.
Четвертий параграф - “Становлення та еволюція громадянського суспільства у Новий час: моделі і варіанти” - Новочасна доба - період становлення громадянського суспільства сучасного типу у більшості цивілізованих країн. Але шляхи і долі формування цього суспільства у різних народів мають специфічні особливості. Саме у межах цього періоду в європейську культуру остаточно увійшли такі вартості як свобода і демократія, власність, добробут і безпека, постало спокійне і виважене розуміння що ринок, громадянське суспільство і правова держава не є абсолютними ідеалами, бо в жодному разі не репрезентують абсолютну суспільну істину, а скоріше втілюють той реально можливий кращий варіант суспільної системи, котра відповідає підставовим вартостям та ідеям цієї культури.
Новочасна культура виступає підсумком і квінтесенцією усієї попередньої економічної, соціальної, політичної та духовної історії континента. Вона не тільки уможливила засвоєння, збереження, примноження, трансляцію і тиражування суспільних вартостей попередніх епох і генерацій, але й постала новою системою культурного світобачення. По-перше, тільки постренесансна культура стала єдиною загальноєвропейською культурою. По-друге, вона отримала риси секулярної цивілізації, де релігійне підпорядковується загальним орієнтирам світських норм. Нарешті, по-третє. Новоєвропейська культура отримує форму громадянської культури. Підвалинами цієї культури стають загальнолюдські і національні виміри. Усі вартості попередніх історичних епох - етнічні та расові, корпоративні та індивідуальні - в цій культурі обов’язково “рецензуються” і “редагуються” громадянськими нормами, тобто узгоджуються з вартостями, яким надано загальнолюдський і загальнонаціональний статус.
Саме тому громадянська культура об’єктивується в регіональних національно-етатичних модусах, що репрезентують загальні, особливі та одиничні моменти її буття. Ці відміни становлення та розвитку громадянської культури обумовили специфіку моделей самого громадянського суспільства та його ідей, як і навпаки. В дисертації послідовно аналізуються англійська, американська та континентальна (в французькому і німецькому варіантах) моделі громадянського суспільства, особливості їх становлення та розвитку.
В п’ятому параграфі - “Громадянське суспільство в філософській думці Нового часу” - сконцентровано увагу на аналізі теоретичної спадщини класиків концепції громадянського суспільства цього періоду: Т. Гоббса, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Г.Гегеля та К.Маркса. В дисертації прослідковується еволюція та специфіка теоретичної рефлексії громадянського суспільства в англійській, французькій та німецькій соціально-філософській традиціях.
Другий розділ - “Український шлях до громадянського суспільства” - являє собою спробу прослідкувати генезу, розвиток і деформації громадянських реалій в Україні від козацької доби до сучасності та окреслити перспективи і контури розбудови громадянського суспільства в нашій державі на підставі компаративного аналізу історії громадянських процесів в Європі і Україні.
Перший параграф другого розділу - “Історичні передумови громадянських процесів в Україні” - визначає загальні риси та особливості української соціальної історії. В період польсько-литовського, австро-угорського та російського панування україно-русинський народ існує в межах економічних, соціальних і політичних процесів чужої держави, діє за законами її буття і тенденціями розвитку, отримуючи чи втрачаючи права і свободи разом зі своїм станом, відносно незалежно від етнонаціональної генези, лише зберігаючи її забарвлення.
В польсько-литовську добу громадянські процеси в Україні розгорталися за типовим континентально-європейським сценарієм. Громадянські права та політичні свободи поступово здобували горішні верстви суспільства, перш за все військово-службовий стан шляхти. Боротьба рицарської шляхти за “привілеї” врешті-решт привела до правового врегулювання взаємин шляхти з державою в актах, що отримали назву Литовських статутів. Ці статути гарантували певні громадянські та майнові права шляхти. Так на наших землях поставали європейські інститути приватної власності на землю та станової демократії.
Нарешті, у 1447 році було проголошено Акт про недоторканість особи від арешту, ув’язнення та позбавлення майна без вироку суду. Нагадаймо, що ця підставова максима прав людини Habeas Corpus Act була вперше сформульована у Magna Charta англійським парламентом у 1215 році і досить скоро доторувала до наших земель. Наступного запровадження цього принципу підросійська Україна чекала аж до Маніфесту 1905 року. Характерно, що “Литовські статути” на декілька сторіч пережили державу, у якій були украдені. Ще в 1819 році вони друкувались як збірка діючих законів. Вони стали національним правом Лівобережної України і використовувався мало не до середини XIX сторіччя.
Одночасно з урегулюванням земельно-адміністративних відносин здійснювалась становлення нової урбаністичної парадигми. Занепад старих феодальних міст був рішуче призупинений актами надання містам так званого Магдебурзького права. Норми і принципи міського самоврядування настільки міцно вкорінилися в політичний і громадський побут українства, що навіть російська самодержавна машина була неспроможна одразу зруйнувати цей інститут, невластивий і антагоністичний імперсько-адміністративній системі. Але врешті-решт, в підросійській Україні громадянський процес було призупинено і заблоковано “бюрократичним намордником” на декілька сторіч.
Другий параграф - “Генеза українського громадянського суспільства: козацтво і місто” - розвертає проблему громадянського суспільства під українсько-національним кутом зору. Досить важко відсепарувати розвиток громадянського життя на теренах України від процесів формування саме українського громадянського суспільства. Але це принципово різні речі. В першому випадку може йтися, в ліпшому разі, лише про специфіку чи відсутність громадянського суспільства на українських землях в литовсько-польській чи російській державі, в другому - про питомо українське національне громадянське життя і суспільство. Таке суспільство починає формуватися з часів виникнення козаччини.
Виникнення феномену козацтва певним чином пов’язане з суттєвими розбіжностями між литовським і староруським правом. На той час європейське право не визнавало приватної чи громадської власності на землю, а визнавало лише власність Корони. Тому небезпека позбавлення земельних маєтностей нависла як над не правоздатним селянством, так і над староукраїнською шляхтою, бо вона володіла землею не за литовським правом, а за старозвичаєвим руським, так званим, заїмковим, Це гостріше протиріччя між старим і новим порядком, старим і новим правом обумовило непевність і невизначеність, тривогу і відчай, апатію і спалах енергії старого руського народу. Така драматична ситуація об’єднала значну частину шляхти і простого селянства, усіх хто мав пасіонарну енергію, на пошуки життєвого виходу для народного загалу. Вони утворили кістяк нового власного народу. Саме пасіонарна шляхта, перед загрозою втрати соціальної і національної ідентичності, спромоглася вписатися в параметри неіманентної держави на правах територіального реєстрового війська з політичною автономією, етнічною автохтонією, незалежним громадянським ладом, самостійним адміністративно-правовим устроєм та власним менталітетом.
Економічною основою політичної автономії і незалежного громадянського ладу гетьманського війська була специфічна земельна система, що постала внаслідок договірно-правової регуляції головних аспектів козацького буття. Аграрні відносини в козацькому суспільстві суттєво відрізнялись як від західноєвропейських феодальних відносин, так і від великоросійського помістного землеволодіння. За своєю природою українська аграрна система дуже нагадує античну, а дуалізмом колективної і приватної власності полкової і рангової землі. Як в класичній Елладі підставою громадянства була приватна земельна власність, так і в Україні основою городового, тобто реєстрового козацького статуту був приватний земельний клин.
Козацька цивілізація, аналогічно полісній, грунтувалася переважно на селянсько-землеробському способі життєдіяльності, органічно поєднавши в полкових структурах військову організацію і громадянську общину, чи цивільну громаду, яка центром своїм мала полкове місто. З початку XVIII сторіччя починається доба деурбанізації України. Це був період кризи феодально-козацької системи. З точки зору європейських закономірностей він мусив органічно перейти в фазу урбаністичного ренесансу. Але так не сталося. Україна впритул підійшла до цієї фази, але межу урбанізації не здолала. То був Виклик історії, на який дати Відповідь український народ не спромігся. Подальший розвиток українського громадянського суспільства був заблокований втратою міста. Селянсько-мілітарна система виявилась нездатною трансформуватись в урбаністично-промислову. Міста на теренах України стали центрами експансії інших культур, іншого способу життя. Іманентна історія українського громадянського суспільства надовго призупиняється.
В третьому параграфі - “Сучасні громадянські реалії: Східна Європа і Україна” - йдеться про те, що з 70-х років нашого сторіччя спостерігається виразне зростання інтересу до феномену громадянського суспільства, а громадянська ідея стає інтегруючою ідеєю усіх демократичних сил в посттоталітарних країнах. В сучасних умовах в більшості східноєвропейських країн йде небезболісний процес перетворення протогромадянського суспільства як конгломерата соціальних груп в справжнє суспільство як органічну систему самоврядних угрупувань та розвинених незалежних особистостей.
Ще складніше і драматичніше складається розвиток подій в Україні, де протягом останніх років зберігається стан хиткої невизначеності між минулим і майбутнім. Інерція тоталітарних традицій продовжує панувати в нашій країні. Бюрократичне роздержавлення і приватизація призвели до диференціації єдиної бюрократичної системи держави на конкуруючи корпоративно-номенклатурні угрупування. Замість цивілізованого розподілу власності і влади, характерного для демократичного громадянського суспільства, коли влада виконує функції арбітра між власниками, ми отримали концентровану єдність власності і влади. Так бюрократична держава еволюціонує у кланово-бюрократичну фазу. Влада старої бюрократії утримувалась диктатурою. Влада нової - стала можливою лише внаслідок нерозвиненості громадянського суспільства. Автентичне, європейського типу, громадянське суспільство - гарант контролю суспільства над бюрократією і державною владою.
Чинники, що стоять на заваді розбудови громадянського суспільства в Україні розглядаються в останньому, четвертому параграфі - “Перспективи розбудови громадянського суспільства і конституційний процес в Україні”. Конституція України в цілому відповідає тим європейським критеріям, котрі є необхідними і достатніми для функціонування громадянського суспільства. Драматичність ситуації полягає в тому, що значна частина конституційних положень не є суголосними сучасному менталітету українського народу, в котрім химерно сполучуються риси комуністичної, феодальної і сучасної західної ментальності. Оця химерність сьогоденної української ментальності і є головною перешкодою на шляху до громадянського суспільства. В тім, тут немає нового для історії. Нова Європа також в свій час розлучалась з старими ідеями і стереотипами довго, болісно, іноді криваво. Нагадаємо, що вихідною точкою громадянського суспільства в Європі була приватна власність. Понад те, поки не постала приватна власність на землю, ринкові відносини ніколи не виходили за межі міста.
Західна Європа починала з приватної власності і цивільного кодексу. Саме вони детермінували становлення нової ментальності. Конституціями завершувався перехід до нової доби. В Україні поки що все навпаки. Очевидно, що прийняття цивільного кодексу - конституції громадянського суспільства - не тільки нагальна суспільна проблема, а й умова дійсного перетворення Конституції України в документ, що висловлює волю українського народу.
У “Висновках” підводяться підсумки проведеного дослідження, визначаються його перспективні напрямки, а також наводиться список публікацій автора з теми дисертації.
Основний зміст дисертації відображений у наступних публікаціях:
1. Пасько Я. Громадянська ідея у дзеркалі суспільної думки та контексті реального історичного процесу греко-римського світу.// Збірник праць вчених./ Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - Київ - 1997. - С.41-55 /0,75 д.а./.
. Пасько Ярослав. Громадянське суспільство на тлі європейської історії.// Генеза. - №1/5/. - 1997. С.212-213 /0,75 д.а./.
. Пасько Ярослав. Громадянське суспільство: Східна Європа і перспективи України.// Схід. - Донецьк. - №3/10/. - 1997. - С.26-29 /0,5 д.а./.
. Пасько Ярослав, Пасько Ігор. Конституція і ментальність народу.// Схід. - Донецьк. - №7. - 1996. - С.15-19; - №8. - 1997. - С.3-8 /1,5 д.а./.
. Пасько Ярослав, Пасько Ігор. Громадянське суспільство: ідеї та історична практика.// Схід. - Донецьк. - №4/11/. - 1997. - С.7-11; №6/13/. - 1997. - С.26-36; - №7/14/. - 1997. - С.14-23 /3,0 д.а./.
. Пасько Я.И., Пасько И.Т. Гражданская идея и принцип разделения властей в зеркале средневековья.// Матеріали вузівської наукової конференції проф.-викл. складу за підсумками науково-дослідної роботи: філософія, педагогіка, психологія, фізичне виховання. - Донецьк - 1997. - С.34-37 /0,3 д.а./.
. Пасько Я.И. Человек и духовные стереотипы эпохи.// Человек в современном мире. - (Материалы Межрегионального научно-практического семинара, март 1992 г.) - Москва-Донецк, 1992. С.5-7 /0,2 д.а./
8. Пасько Я.І. Духовні виміри та орієнтири молоді: криза і можливі шляхи її подолання.// Молодь і проблеми конфлікту в період переходу до демократичного суспільства.// тези доповідей міжнародної молодіжної науково-практичної конференції/. 31 березня-1 квітня 1994 р. - Чернівці - 1994. С.227-230 /0,2 д.а./.
АНОТАЦІЯ
ПАСЬКО ЯРОСЛАВ ІГОРЕВИЧ. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО: СВІТОГЛЯДНІ ВЕРСІЇ ТА ІСТОРИЧНЕ ВТІЛЕННЯ. (Соціально-філософський аналіз). - РУКОПИС.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Інститут філософії імені Григорія Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 1998.
Дисертація присвячена аналізу феномена громадянського суспільства. Предметом дослідження є детермінанти становлення і функціонування громадянського суспільства. На підставі узагальнюючого огляду історії розвитку громадянських ідей та еволюції форм громадянського суспільства від античності до сьогодення встановлюється теоретична сутність та практичне значення цього соціального інституту. Доводиться загальноєвропейський характер громадянських процесів в Україні.
Ключові слова: громадянське суспільство, громадянська ідея, свобода, власність, демократія, громадянська культура, свідомість, менталітет, особистість.
ПАСЬКО ЯРОСЛАВ ИГОРЕВИЧ. ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО: МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКИЕ ВЕРСИИ И ИСТОРИЧЕСКОЕ ВОПЛОЩЕНИЕ. (Социально-философский анализ). - РУКОПИСЬ.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. Институт Философии имени Григория Сковороды Национальной Академии Наук Украины, Киев, 1998.
Диссертация посвящена анализу феномена гражданского общества. Предметом исследования являются детерминанты становления и функционирования гражданского общества. На основании обобщающего обзора истории развития гражданских идей и эволюции форм гражданского общества от античности до современности определяется теоретическая сущность и практическое значение этого социального института. Обосновывается общеевропейский характер гражданских процессов в Украине.
Ключевые слова: гражданское общество, гражданская идея, свобода, собственность, демократия, гражданская культура, ментальность, сознание, личность.
Pasko Yaroslav. Civil society: outlook’s versions and historical realization. - Manuscript.
Thesis for hhe Degre of Candidate of Sciense in Philosophy, speciality - 09.00.03 - sjcial philosopky and philosophy of history.
The Institute of Philosophy of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 1998
Dissertation deals with the analysis of the civil society phenomenon. The investigation studies consitions of formation and development of civil society. Generalized rewiew of the history of the development of civil ideas and evolution of the forms of civil society since antiquity till present day allows to determine theoretical essence and practical importance of this social institute. Common-European character of the civil process in Ukraine is substantiated.
Key words: civil society, civil idea, freedom, property, democracy, civil culture, mentality, consciousness, personality.