Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Комплексна контрольна робота з філософії
студента II курсу, Факультета компютерних
Наук, групи КБ – 21
Вілігури Владислава
Варіант 4
№1.
Епоха Відродження (Ренесансу) охоплює період з XIV до почало XVII вв. Епоха Відродження - це переворот в системі цінностей, в оцінці усього сущого і відношенні до нього. Основні ідеї філософії епохи Відродження : 1) Антропоцентризм: увага філософів спрямована в основному на людину. 2) Гуманізм - визнання людини особою, його права на творчість, свободу і щастя. 3)Людина нікого не наслідує, ні Бога, ні природу, вона сама по собі діяльна, вона творить. 4) Усе існуюче розуміється в проекції на людину при максимальному інтересі до тілесного початку. 5) Домінування естетичного розуміння дійсності над моральними і науковими представленнями.
6) Антисхоластика: прагнення розвінчати уявні авторитети і пропаговані ними догми. 7) Пантеічний світогляд, що розглядає світ, що оточує людину, природу як причетну вищим абсолютним цінностям, богові.
Гуманізм зародився в Італії. У Флоренції, Римі, Мілані, Венеції та ряді інших італійських міст з´являються гуртки освічених людей, де обговорювалися проблеми моралі і громадського життя, ідеї античної філософії та питання наукового пізнання природи. Найяскравішим явищем італійського гуманізму була діяльність флорентійської Платонівської академії. Її був філософ, поет і лікар Марсіліо Фічіно, а розквіт її діяльності припадав на 1470 – 1480 рр., у період найбільшої ідейної диференціації гуманізму. Характерними рисами ренесансного гуманізму в Італії протягом усього періоду його розвитку з XIV до XVI ст. є його практична орієнтованість та громадянська етика. Ф. Петрарка вважав, що тільки у громадському житті у повній мірі виявляється суть людини, яка за своєю природою є «соціальною істотою».
Гуманісти прагнуть повної реабілітації тілесного начала в людині, обожнюють людину, формують ідеал всебічно розвинутої людини, максимально наближуючи її до Бога в творчій діяльності. Людина розглядається як центр і смисл світобудови. Християнські догми й авторитети ще зберігали силу, але розум, що пробуджувався, тепер виступав рівноправним партнером релігійної віри, оскільки тільки він міг розглядатися як опора в земному житті, а воно, у свою чергу, стало значною мірою самодостатньою цінністю. Гуманізм формувався на ґрунті перш за все античної грецької і римської літератури. Місце людини у світі, його свобода, його доля хвилюють таких мислителів, як Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Еразм Роттердамський, Макіавеллі, Томас Мор, Мішель де Монтень і ін.
Зачинателем українського гуманізму став Юрій Дрогобич. Це було у кінці XV — початку XVI ст. Юрій Дрогобич доводив, що людина здатна пізнавати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю в природі законів; стверджував, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить силам безвідносно до велінь Бога, тобто підходив до вирішення проблем пізнання природи, з'ясування суті історії, держави, влади тощо зі світських, а не теологічних позицій. На основі цих думок й розвивався надалі український гуманізм.
№2.
Неофрейдизм був заснований послідовниками З. Фрейда у 20-30х роках XX ст. Одним із перших із критикою теорії психоаналізу 3. Фрейда виступив швейцарський психіатр, культуролог, засновник аналітичної психології Карл Юнг. Він поділяє структуру особистості на: 1) Его – центр свідомості особистості, який представляє компонент психіки, завдяки яким людина відчуває себе цілісним і може бачити результат своєї звичайної діяльності. 2) Особисте безсвідоме – включає в себе конфлікти та спогади, які колись були, а зараз подавлені та забуті. 3) Колективне безсвідоме – включає в себе спогади та образи, які передаються спадково від наших предків, воно виражається у народних сказаннях.
Основним представником неофрейдизму був Еріх Фромм. Він першим вказав на нездатність ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії особи і суспільства. Е.Фромм сконцентрував увагу на суперечливості людського існування, розрізняючи при цьому такі дихотомії: патріархальний та матріархальний принципи організації життя людей; авторитарну та гуманістичну свідомість; протилежні типи характеру; володіння та буття як два способи життєдіяльності індивіда. Він вважав, що не соціальна структура суспільства формує потреби людини, а антропологічна природа потреб визначає способи існування людини.
№3.
Надзвичайно багато у найсокровенніших сферах людського життя пов'язано не з метою та її реалізацією, а з людськими почуттями як способами взаємозв'язку зі світом.
Людина існує у взаємодії зі світом та іншими людьми. Ця взаємодія у своїй основі є чуттєво-фізіологічною. Екзистенційний зв'язок можливий лише тоді, коли відбувається таке духовне єднання, що ґрунтується на чуттєво безпосередньому зв'язку "Я" і "Ти", коли визнається своєрідність та неповторність оцього "Ти". Осереддям такого єднання є любов — почуття, засноване на вірі в аналогічне ставлення до тебе того, кого любиш.