Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ НЕШКІДЛИВОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
до виконання лабораторних робіт
для студентів денної форми навчання
із спеціальності 7.05170106 – технології продуктів бродіння і виноробства
ЗАТВЕРДЖЕНО
на засіданні кафедри технології
бродильних виробництв
протокол від 13.08.2012 №1,
та методичною радою ЧДТУ
Черкаси ЧДТУ 2012
УДК 641.1
ББК 36-9
Укладачі Осипенкова І.І. к.т.н., доцент, Яременко Т.Г.
Рецензент Рига Т.М. к.б.н., доцент
Методи визначення нешкідливості харчових продуктів.: Методичні вказівки до та виконання лабораторних робіт для студентів спеціальності 7.05170106 «Технології продуктів бродіння і виноробства» денної форми навчання / Укл. І.І. Осипенкова, Т.Г. Яременко; - Черкаси: ЧДТУ, 2012. – 27 с.
Навчальне видання
МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ НЕШКІДЛИВОСТІ ХАРЧОВИХ ПРОДУКТІВ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
ДО ВИКОНАННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ
для студентів спеціальності 7.05170106
«Технології продуктів бродіння і виноробства»
денної форми навчання
Укладачі
Осипенкова Ірина Іванівна, Яременко Тетяна Григорівна
ЗМІСТ
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1
ВХІДНИЙ КОНТРОЛЬ СИРОВИНИ І МАТЕРІАЛІВ
У ВИРОБНИЦТВІ ГОРІЛОК ЛІКЕРО-ГОРІЛЧАНИХ
НАПОЇВ ВИНА, ПИВА – КРИТИЧНА ТОЧКА
КЕРУВАННЯ У СИСТЕМІ БЕЗПЕЧНОСТІ НАПОЇВ……………………..4
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №2.
ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ БЕЗПЕЧНОСТІ
ДОБАВКИ У ВИРОБНИЦТВІ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ……………..9
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №3.
ВИЗНАЧЕННЯ МАСОВОЇ ЧАСТКИ НІТРИТУ
У М’ЯСІ ТА М’ЯСОПРОДУКТАХ………………………………………….18
ЛІТЕРАТУРА…………………………………………………………………..21
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...22
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1
ВХІДНИЙ КОНТРОЛЬ СИРОВИНИ І МАТЕРІАЛІВ У ВИРОБНИЦТВІ ГОРІЛОК ЛІКЕРО-ГОРІЛЧАНИХ НАПОЇВ ВИНА, ПИВА – КРИТИЧНА ТОЧКА КЕРУВАННЯ У СИСТЕМІ БЕЗПЕЧНОСТІ НАПОЇВ
Визначання проби на фурфурол
Метод ґрунтується на реакції взаємодії фурфуролу з аніліном в присутності соляної кислоти з утворенням забарвлених розчинів.
Прилади та реактиви
-Секундомір згідно з чинними нормативними документами
-Штатив для пробірок згідно з чинними нормативними документами
-Крапельниця скляна лабораторна згідно з ГОСТ 25336
-Піпетки 1-1-2-0,1; 1-1-2-0,2; 1-1-2-5; 1-2-2-10 згідно з ГОСТ 29227
-Пробірки місткістю 25 см3 з пришліфованими корками згідно з чинними
нормативними документами
-Фотоелектроколориметр типу КФК згідно з чинними нормативними документами
-Ампули скляні згідно з чинними нормативними документами
-Анілін свіжо перегнаний (безбарвний, або світло-жовтого кольору, фракція з температурою кипіння (183—184) °С згідно з ГОСТ 5819
-Кислота соляна, густиною 1,188 г/см3, згідно з ГОСТ 3118
-Сіль динатрієва етилендіамін — N,N,N′,N′-тетраоцтової кислоти 2-воднева
(трилон Б), розчин з масовою концентрацією 18,6 г/дм3, згідно з ГОСТ 10652
- Вода дистильована згідно з ГОСТ 6709
-Фурфурол свіжо перегнаний (фракція з температурою кипіння (160-165) °С згідно з ГОСТ 10930. Зберігають у запаяній скляній ампулі.
Можна застосовувати інші прилади, реактиви, посуд і т. ін. з характеристиками не гіршими за вказані.
Підготовка проби спирту до визначання
Для визначання фурфуролу в спирті готують водно-спиртовий розчин з об'ємною часткою спирту 40 % згідно з таблиця 2.
Таблиця 2 - Об'єм води, який необхідно додати до 10 см3 вихідного спирту з відповідною об'ємною часткою для отримання водно-спиртового розчину з об'ємною часткою спирту 40 % за температури 20ºС
|
Об'ємна частка спирту в розчині,за температу ри 20 °С, % |
Об'єм води, у кубічних сантиметрах, яку додають в разі об'ємної частки вихідного спирту, % |
||||||||||
|
06,0 |
96.1 |
96,2 |
96,3 |
96.4 |
96,5 |
96,6 |
96,7 |
96,8 |
96,9 |
97,0 |
|
|
40 |
14, 70 |
14, 73 |
14, 76 |
14, 79 |
14, 81 |
14, 84 |
14, 87 |
14, 90 |
14, 93 |
14, 95 |
14, 98 |
Приготовлений водно-спиртовий розчин з об'ємною часткою спирту 40 % витримують у водяній бані з температурою води 20 °С протягом 30 хв, після чого використовують для проведення визначання.
Проведення визначання
Наявність фурфуролу визначають у ректифікованому спирті, виробленому із крохмалевмісної сировини. У ректифікованому спирті, одержаному із цукровмісної сировини, а також у спирті-сирці наявність фурфуролу не визначають.
Дослідний спирт розбавляють попередньо дистильованою водою до об'ємної частки спирту 40 %, за таблицею 2. Потім у пробірку місткістю 25 см3 з пришліфованим корком вносять 10 см3 дослідного спирту з об'ємною часткою 40 %, за допомогою крапельниці додають одну краплю розчину трилону Б, 0,2 см3 аніліну та 0,1 см3 соляної кислоти (густиною 1,188 г/см3), відміряних відповідними мікропіпетками. Вміст пробірки перемішують і залишають у темному місці на 35 хв.
Оптичну густину розчину вимірюють на фотоелектроколориметрі при синьо-зеленому світлофільтрі (max = 490 нм) у кюветі товщиною 5 мм. Одночасно з досліджуваним розчином готують контрольну пробу з такою самою кількістю спирту з об'ємною часткою 40 % розчину трилону Б та аніліну (без соляної кислоти). Досліджуваний розчин колориметрують не раніше, ніж через 35 хв та не пізніше ніж через 50 хв після його приготування, застосовуючи в якості розчину порівняння неробочу пробу.
Спирт витримує пробу на фурфурол, якщо за умов проведення визначання, не з'являється рожеве забарвлення, і оптична густина його дорівнює 0.
У разі одержання конкретного значення концентрації фурфуролу у спирті будують градуювальний графік за стандартними розчинами фурфуролу відповідно 0,125; 0,250; 0,500 та 1,000 мг/дм3 спирту об'ємною часткою 40 % в перерахунку на безводний спирт.
Обробляння результатів
Масову концентрацію фурфуролу у спирті розраховують за формулою:
де р - масова концентрація фурфуролу у спирті в перерахунку на безводний спирт, мг/дм ;
рf - масова концентрація фурфуролу в досліджуваному спирті, знайдена за градуювальним графіком, мг/дм3;
V - об'єм досліджуваного спирту з об'ємною часткою 40 %, який був взятий для колориметрування, см3;
40 - об'ємна частка спирту а дослідженому розчині, %;
10 - об'єм досліджуваного спирту, см3.
Розрахунки проводять до другого десяткового знака. За остаточний результат аналізу беруть середнє арифметичне двох паралельних визначень та округлюють його до першого десяткового знака.
Нижня границя визначання (LOD) масової концентрації фурфуролу в спирті в перерахунку на безводний спирт складає 0,25 мг/дм3.
Визначання об'ємної частки метилового спирту
Метод ґрунтується на фотоелектроколориметричному визначанні інтенсивності забарвлення, одержаного після взаємодії динатрієвої солі хромотропової кислоти з формальдегідом, який утворюється в результаті окислення перманганатом калію метилового спирту, що міститься в досліджуваному спирті.
Прилади та реактиви
-Ваги лабораторні 2 класу з найбільшою границею зважування 200 г згідно з ГОСТ 24104
- Колориметр фотоелектричний лабораторний (фотоелектроколориметр) типу КФК згідно з чинними нормативними документами
-Секундомір згідно з чинними нормативними документами
- Баня водяна згідно з чинними нормативними документами
- Штатив для пробірок згідно з чинними нормативними документами
-Термометр рідинний скляний з ціною поділки 0,1 °С з діапазоном вимірювань від 0 до 100 °С згідно з ГОСТ 28498
-Колби 2-50-2, 2-100-2 та 2-500-2 згідно з ГОСТ 1770
-Піпетки 1-1-2-0,5, 1-1-2-2 та 1-2-2-5 згідно з ГОСТ 29227
-Пробірки місткістю 25 або 45—50 см3 з пришліфованими корками згідно з чинними нормативними документами
-Калію перманганат, згідно з ГОСТ 20490, водний розчин з масовою часткою 1,5 % --Кислота сірчана х. ч., згідно з ГОСТ 14262, яка витримує пробу Саваля, або ос. ч. згідно з ГОСТ 4204
- Натрій сірчистокислий, згідно з ГОСТ 195, водний розчин з масовою часткою 20 % -Хромотропової кислоти динатрієвая сіль 2-водна, ч. д. а. згідно з чинними нормативними документами, водний розчин з масовою часткою 2 %
- Кислота ортофосфорна згідно з ГОСТ 6552
-Розчини водно-етанольні типові з об'ємною часткою метилового спирту в безводному спирті 0,005; 0,01; 0,02; 0,03; 0,05 і 0,13 % згідно з чинними нормативними документами
-Вода дистильована згідно з ГОСТ 6709.
Можна застосовувати інші прилади, реактиви, посуд і т. ін. з характеристиками не гіршими за вказані.
Підготовка до визначання
Готування водного розчину динатрієвої солі хромотропової кислоти
з масовою часткою 2 %
Наважку динатрієвої солі хромотропової кислоти (1,00 ± 0,01) г розчиняють в 25 см3 дистильованої води в мірній колбі місткістю 50 см3 і доводять об'єм розчину до мітки дистильованою водою за температури 20 °С. У разі наявності нерозчинних часток розчин фільтрують. Реактив зберігають у склянці з пришліфованим корком в холодильнику за температури від 2 до 8 °С 5 - 14 діб, тому рекомендовано готувати 10 см3 розчину, для чого до наважки (0,20 ± 0,01) г в стаканчику для зважування додають 10 см3 дистильованої води, перемішують скляною паличкою до розчинення.
Готування водного розчину перманганату калію
з масовою часткою 1,5 % в кислому середовищі
Наважку перманганату калію масою (1,50 ± 0,01) г розчиняють під час нагрівання у водяній бані з 50 см3 дистильованої води, додають 7,5 см3 ортофосфорної кислоти. Після охолодження розчин переносять у мірну колбу місткістю 100 см3 і доводять до позначки дистильованою водою.
Одержаний розчин переносять у склянку з темного скла з пришліфованим корком і використовують для випробовування не раніше ніж через 2 доби.
Готування водного розчину сірчистокислого натрію
з масовою часткою 20 %
Наважку сірчистокислого натрію масою (20,00 ± 0,1) г розчиняють за температури не вищої ніж 40 °С в 70—80 см3 дистильованої води в мірній колбі місткістю 100 см3, охолоджують до температури (20 ± 0,2) °С і об'єм розчину доводять до позначки дистильованою водою.
Реактив у розчині окислюється киснем повітря і зберігається не більше 5 діб.
Проведення визначання
У пробірки з пришліфованими корками наливають по 2 см3 розчину перманганату калію, в кожну пробірку додають по 0,2 см3 одного з типових розчинів, одразу ж вміст пробірок перемішують і відзначають час для витримки протягом 3 хв, по закінченні витримки вносять по 0,4 см3 сірчистокислого натрію для знебарвлення реакційного середовища і перемішують. Потім доливають по 4 см3 концентрованої сірчаної кислоти, одразу ж перемішують і поміщають на 2—3 хв в баню з холодною водою для охолодження до кімнатної температури. Після чого в кожну пробірку додають по 0.1 см3 розчину динатрієвої солі хромотропової кислоти. Вміст пробірок перемішують і поміщають у баню з киплячою водою на 5 хв.
Потім пробірки виймають і охолоджують до кімнатної температури в бані з холодною водою.
Інтенсивність забарвлення (оптичну густину) в результаті проведеної реакції вимірюють на фотоелектроколориметрі в кюветах товщиною 10 мм з довжиною світлової хвилі 540 нм у порівнянні з дистильованою водою.
Обробляння результатів
За отриманими після колориметрування типових розчинів результатами будують градуювальний графік, відкладаючи на осі абсцис значення об'ємної частки метилового спирту у перерахунку на безводний спирт, у відсотках, а на осі ординат - відповідні значення оптичних густин.
Оптичну густину кожного розчину визначають не менше трьох разів з одержаних значень знаходять середнє арифметичне.
Залежність між оптичною густиною і об'ємною часткою метилового спирту в типових розчинах на градуювальному графіку повинна бути лінійною.
Аналіз спирту здійснюють паралельно з побудовою градуювального графіка за наведеною вище методикою. За оптичною густиною досліджуваного спиртового розчину на градуювальному графіку визначають об'ємну частку метилового спирту у перерахунку на безводний спирт у спирті етиловому ректифікованому, у відсотках. За остаточний результат вимірювання беруть середнє арифметичне значення результатів двох паралельних визначень, різниця між якими не повинна перевищувати 0,002 % за довірчої ймовірності Р = 0,95.
Аналіз етилового спирту - сирцю на вміст метилового спирту проводять
аналогічно попередньому досліду
Контроль якості вимірювань
Контроль якості вимірювань виконують відповідно до розділу 8.
Нижня границя визначання (LOD) об'ємної частки метилового спирту
в 1 дм 3 безводного спирту-0,002%.
Лінійність (L) вимірювань метилового спирту в 1 дм3 безводного спирту в діапазоні від 0,002 до 0,13 %.
Значення нормативів контролю похибки визначання об'ємної частки метилового спирту наведені в таблиці 13.
Таблиця 13 - Значення нормативів контролю похибки визначання об'ємної частки метилового спирту
|
Значення нормативів контролю |
|||
|
Збіжність,(г) n = 2, P = 0,95 |
Відтворність,(R), m = 2, P = 0,95 |
Міра правильності (границя похибки вимірювання) (К), Р = 0,95 |
|
|
0,002 мг/дм3 |
0,005 мг/дм3 |
± 0,002 мг/дм3 |
Питання для самоперевірки:
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №2.
ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ БЕЗПЕЧНОСТІ
ДОБАВКИ У ВИРОБНИЦТВІ ПРОДУКТІВ ХАРЧУВАННЯ.
Загальні відомості.
Харчові добавки- природні або синтезовані речовини, які навмисно вводяться до продуктів харчування з метою надання їм необхідних властивостей (органолептичних, технологічних) і не вживаються самостійно у вигляді харчових продуктів або звичайних компонентів їжі. Харчові добавки можуть залишатись у продуктах у повному обсязі або у вигляді речовин, які утворюються після хімічної взаємодії добавок з компонентами продуктів харчування.
Здавна для приготування їжі люди використовували харчові добавки- сіль, перець та інші спеції. Широке використання харчових добавок в теперішньому розумінні цього слова почалось лише наприкінці 19-го сторіччя і досягло максимуму на сьогоднішній день. Останнім часом все частіше почали використовувати нетрадиційні харчові добавки або нові добавки, синтезовані штучним шляхом. Нерегламентоване застосування цих речовин може призвести до непередбачених наслідків. Тому кожна добавка, яка планується до використання у виробництві продуктів харчування проходить ретельні дослідження щодо виявлення шкідливого впливу на організм людини. Спочатку проводиться попередня токсиколого- гігієнична оцінка, коли визначається ступінь небезпечності даної добавки, концентрація, при якій спостерігається виражений токсичний ефект, а також кумулятивні властивості досліджуваної речовини. На другому, основному етапі, в результаті проведення хронічного експерименту визначають порогову та максимально недіючу дози харчової добавки по загальнотоксичній дії. Потім, на третьому етапі узагальнюють отримані результати, визначають та обгрунтовують добову допустиму дозу та її гранично- допустиму концентрацію в харчових продуктах. Після цього добавка допускається до використання у виробництві продуктів харчування. На четвертому етапі продовжується спостереження з метою підтвердження її нетоксичності і за необхідності вносяться поправки у відповідні нормативи.
За технологічним призначенням харчові добавки класифікують наступним чином.
1.2.1 природні барвники рослинного та тваринного походження- кармін, аннато, каротини, шафран, хлорофіл і т.ін.,
1.2.2 органічні синтетичні барвники- амарант, індигокармін, тартразин,
1.2.3 неорганічні мінеральні барвники- оксиди заліза, титану, алюміній, срібло, золото,
1.3.1. екстракти, приготовані із рослин- соки, настої, фруктово-ягідні екстракти,
1.3.2. ефірні масла рослинного походження- наприклад, анісове тминне, евкаліптове, м’ятне масло,
1.3.3. хімічні сполуки, отримані із природних речовин або синтетичним шляхом- етилванілін, бутилацетат,
4. Добавки, які сприяють покращанню якості харчових продуктів- стабілізатори структури (наприклад, альгінова кислота, її солі), поліпшувачі борошна і хлібу (лактати кальцію, натрію, калію, сульфати кальцію, амонію і т.д.), посилювачі смаку та аромату (глютамінова кислота та її солі, мальтол).
В нашій країні застосування харчових добавок регламентовано “Санітарними правилами і нормами по застосуванню харчових добавок” за №222 від 16.12.96 р. В даному нормативному документі подано перелік добавок, дозволених до використанням із зазначенням галузі застосування, гранично допустимих концентрацій в харчових продуктах.
Для кількісного та якісного визначення вмісту харчових добавок у продуктах харчування в основному використовуються складні інструментальні методи. Метою даної лабораторної роботи є ознайомлення із експрес- методами визначення окремих видів харчових домішок та їх концентрацій.
Мета роботи Ознайомитись із класифікацією харчових добавок, правилами їх використання та основними методами визначення у сировині та готовій продукції.
Прилади та реактиви: ваги лабораторні, водяна баня, порцелянові ступки, порцелянові чашки для випарювання, білі вовняні нитки, пробірки, паперові фільтри, мірні циліндри на 20, 50, 100 см3, конічні колби ємністю 150, 200, 250 см3, піпетки на (1, 2, 5, 10, 20, 50) см3, ділильні лійки, бюретка ємністю 25см3, мірна колба ємністю 250см3, прозоре скло, 10%-ний розчин аміаку чи 30- 40%-ний розчин NaOH, 1%- ний розчин CuSO4, 0,5%-ний розчин соди, 25%-на HCl, дистильована вода, спирт етиловий 95%-ний нейтралізований за фенолфталеїном, ефір, хлороформ, 10%- ний розчин сірчистокислого натрію, сірчана кислота концентрована, соляна кислота концентрована, азотна кислота концентрована, 10%- на H2SO4, 10%-ний розчин гідрооксиду натрію та калію, розчин гідроксиду натрію або калію концентрацією 1моль/дм3 та 0,05 моль/дм3, розчин сірчаної кислоти (1:3 води за об’ємом), 1%-ний розчин крохмалю, розчин йоду концентрацією 0,01 моль/дм3 та 0,02 моль/дм3, 6 моль/дм3 розчин HCl, 10%-ний розчин HCl, 40%-ний розчин формаліну, 1%-ний спиртовий розчин фенолфталеїну, 25%- на сірчана кислота, суміш рівних об’ємів сірчаного і петролейного ефірів, реактив Неслера, 5%- ний розчин NaOH, 5%-ного розчин перекису водню, оцтова кислота (4- 5%-ний розчин), 10%-ний розчин азотної кислоти, розчин фарби концентрацією 0,1% (метилвіолету або генцианвіолету), розчин KOH концентрацією 2 моль/дм3.
Порядок виконання роботи, заходи безпеки. Робота проводиться з дотриманням правил техніки безпеки при роботі в хімічній лабораторії. Звернути увагу на правила роботи із скляним посудом, концентрованими розчинами лугів, кислот, вогненебезпечними рідинами- хлороформом та ефіром.
Підгрупа розділяється на бригади. Кожній бригаді викладачем видається завдання, виконання якого розподіляється між членами бригади.
Завдання 1 Ознайомитись з методами ідентифікації окремих харчових барвників.
Харчові барвники за своєю природою поділяють на природні і синтетичні, органічні і мінеральні.
Природні барвники являють собою нетоксичні або малотоксичні речовини, які містять пігменти переважно рослинного походження (каротиноїди, антоциани та інш.), чутливі до зміни активної кислотності середовища. Так, експрес- метод визначення природи барвників засновано на властивостях антоцианів змінювати своє забарвлення подібно до індикаторів в залежності від значення активної кислотності середовища.
В пробірку вносять 3 см3 розчину, що досліджується, додають 4 краплини 10%-ного розчину аміаку чи 30- 40%-ного розчину гідрооксиду натрію. Містиме пробірки нагрівають до початку закипання.
Якщо в пробірці міститься природній барвник, то розчин набуває темного забарвлення з зеленкуватим відтінком. Розчин, що містить синтетичний барвник, забарвлення не змінює.
За допомогою цього методу червоні синтетичні барвники можливо визначати в водних розчинах, безалкогольних напоях, сиропах, вершкових кремах та інших продуктах.
Для ідентифікації синтетичного барвника амаранту, який має виражені токсичні властивості і на сьогоднішній день його використання на Україні заборонено, використовується якісна реакція, сутність якої полягає у наступному. До 5 см3 досліджуваного розчину додають 1 см3 1%- ного розчину сульфату міді. При наявності амаранту розчин набуває жовтого забарвлення, яке переходить у рожеве при додаванні декількох краплин оцтової кислоти.
Для ідентифікації штучного барвника, який було введено до складу продукту необхідно попередньо провести його екстракцію із середовища і виділити окремі компоненти суміші, після чого проводиться безпосередня ідентифікація. Кількісне визначення того чи іншого барвника зазвичай не потребується.
Кондитерські вироби- в залежності від розчинності барвника його вилучення проводять наступним чином:
Забарвлений розчин відфільтровують, для ізоляції барвника за можливістю у чистому вигляді в розчин кладуть вовняні нитки і нагрівають близько 30 хвилин на водяній бані. Вовняні нитки добре збирають фарбу, іноді цьому сприяє підкислення розчину оцтовою кислотою (2см3 на 100см3 розчину). Десорбцію барвника проводять 0,5%-ним розчином соди.
Напої, сиропи, соки, що не містять спирту, винного оцту, хлорофілу, не потребують попередньої підготовки. Вилучення проводиться за допомогою вовни за методикою, описаною вище.
Жирові продукти. Для вилучення барвника із рідких жирів останні піддаються струшуванню у воронці з поділками разом з 25%-ною соляною кислотою (густина 1,125 г/см3). Кислотний шар, в який переходить барвник після відстоювання відділяють, нейтралізують і, якщо потрібно, фільтрують.
Ідентифікацію барвників можливо проводити різноманітними способами:
Останній метод є достатньо надійним і найбільш простим у використанні, сутність його полягає у наступному. Спочатку встановлюють відношення барвника до того чи іншого розчинника. Якщо дослідженню піддається барвник у чистому вигляді, його насипають у невеликих кількостях в 4- 5 пробірок, приливають в кожну з них різноманітні розчинники: вода, спирт, ефір, хлороформ, ретельно перемішують і спостерігають за тим, чи відбувається розчинення. Остаточно про розчинність барвника говорять через 2- 3 години після початку досліду.
Якщо дослідженням піддається забарвлений продукт, відношення до різноманітних розчинників виявляється в процесі вилучення барвника із продукту. Далі проводяться дослідження над фарбованою вовною. Барвник розчиняється у воді, в випадку його нерозчинення- в спирті при такій концентрації барвника, щоб забарвлення і відтінок розчинів були чіткими в світлі, що проходить через розчин. Спиртові розчини попередньо розбавляють водою в 2 рази.
Біла знежирена за допомогою ефіру вовняна нитка довжиною близько 10 см занурюється в пробірку з 7- 8 см3 розчину барвника. Пробірка занурюється в киплячу водяну баню на 15 хвилин. Проводять паралельне фарбування вовни в кислому середовищі, для чого до такої ж кількості розчину барвника додають 2- 3 см3 10%- ного розчину сірчистокислого натрію.
Після фарбування вовна ретельно промивається водою, висушується, нарізається шматочками довжиною близько 1 см, які потім піддаються дослідженням на невеликих порцелянових чашечках або на годинниковому склі з підкладеним під нього листом білого паперу на дію різноманітних кислот і лугів, які приливаються у кількості 10- 15 краплин (додаток 2).
Спостерігають колір і інтенсивність фарбування вовняних ниток в розчині барвника (з підкисленням і без нього). Виявляють зміну кольору фарбованих ниточок під впливом вищезазначених реактивів. Отримані результати порівнюють з даними довідникових таблиць (додаток 2).
Завдання 2 Ознайомитись з методами визначення консервантів.
Сірчиста кислота використовується для консервування харчових продуктів, зокрема плодово- ягідних концентратів, томатного пюре, свіжих фруктів тощо. Із напівфабрикатів сірчиста кислота потрапляє в готові продукти. Крім того, вона використовується для консервування сусла і вин.
Більша частина сірчистої кислоти в продуктах знаходиться у зв’язаному з органічними сполуками стані, лише незначна частина (в середньому 12- 18%) у вільному.
При надходженні її до організму людини в дозах, що значно перевищують гранично допустимі рівні, сірчиста кислота викликає подразнення кишково- шлункового тракту, тахікардію, цианоз.
Встановлено наступні рівні вмісту сірчистої кислоти у деяких продуктах харчування та напівфабрикатах (в перерахунку на діоксид сірки):
Вміст сірчистої кислоти обумовлено додаванням у вищезазначені харчові продукти диоксиду сірки, сірчистої кислоти, піросульфіта (метабісульфіта) натрію або калію, бісульфіту натрію і виражається в перерахунку на диоксид сірки.
Прискорений метод (для вина i сусла) за ДСТУ 4112.25-2002
Вільний діоксид сірки визначають безпосередньо йодометричним методом.
Потім визначають зв'язаний діоксид сірки після лужного гідролізу, за допомогою йодометричного титрування. Якщо до отриманого результату додати вільний діоксид сірки, одержують загальний діоксид сірки.
Реактиви
1. ЕDТА (комплекс III): динатрієва сіль етилендінітрило-тетраоцтової кислоти (С 10 Н 14 Na 2О 8 ·2Н 20).
2. Гідроксид натрію (NaОН), 4М (160 г/л).
3. Сірчана кислота (Н 2 SO4), (р20= 1,84 г/мл) 10 %-ва (об/об).
4. Розчин крохмалю, 5 г/л.
Розчиняють 5 г крохмалю приблизно в 500 мл води, помішуючи, доводять до кипіння, 10 хв підтримують кипіння, додають 200 г хлориду натрію (NaС1) I після охолодження доводять до 1 літра.
5, 0.025М — розчин йоду (
Апаратура
1. Колба Ерленмеєра, 500 мл.
2. Бюретка.
3. Піпетки: 1, 2, 5 і 50 мл.
Проведения визначання
1. Вільний діоксид сірки
У 500-мл колбу Ерленмеєра поміщають:
— 50 мл вина;
— 5 мл розчину крохмалю,
— 30 мг ЕDТА (Трилон –Б)
— 3 мл Н 2 SO4, 10 % (об/об)
Після цього титрують розчином 0.025М йоду , поки синє забарвлення не буде зберігатися 10 — 15 с. n— витрачена кількість мл розчину 0.025М йоду.
Додають 8 мл 4М гідроксиду натрію , збовтують один раз і чекають 5 хв. Після цього додають, інтенсивно збовтуючи, 10 мл 10 %-вого розчину сірчаної кислоти і потім титрують розчином 0.025М йоду.
n' — витрачена кількість мл розчину 0.025М йоду.
Потім додають 20 мл 4М гідроксиду натрію , один раз збовтують витримують 5 хв. Розбавляють за допомогою 200 мл дуже холодної води.
Після цього додають під час енергійного збовтування 10 мл 10 %-вого розчину сірчаної кислоти і титрують діоксид сірки, що звільнився, розчином 0.025М йоду .
Примітка 1. У випадку червоних вин із невеликим вмістом SO 2 рекомендовано працювати із сильно розведеним розчином йоду, наприклад, 0,01 М. У цьому випадку під час розраховування заміняють коефіцієнт розведення 32 коефіцієнтом 12,8.
Примітка 2. У разі титрування червоних вин доцільно підсвічувати вино знизу жовтим світлом, для чого працюють чи зі звичайною лампою накалювання, пропускаючи світло через розчин хромату калію, чи натрієвою лампою. У цьому випадку в затемненій кімнаті можна спостерігати, як спочатку прозоре вино, в разі зміни забарвлення розчину крохмалю, стає непрозорим.
Примітка 3. Якщо кількість діоксиду сірки, яку визначають, знаходиться на граничних значеннях, які дозволяє закон, чи перевищує ці межі то доцільно визначати загальний діоксид сірки за еталонним методом.
Примітка 4. Для дуже точного визначання діоксиду сірки аналіз, зазвичай, роблять на пробі, що перед визначанням зберігалася два дні без
доступу повітря за температури 20 °С; аналізують за цієї самої температури.
Примітка 5. Оскільки деякі речовини окиснюють йодом у кислому середовищі, для дуже точного визначання необхідно вимірювати витрачену під час цього кількість йоду. 3 цією метою вільний діоксид сірки перед титруванням зв'язують в оцтовий чи пропіоновий альдегід: у 300-мл колбу Ерленмеєра поміщують 50 мл вина \ 5 мл розчину оцтового альдегіду
(С 2Н 4О, 7 г/л) або 5 мл розчину пропіонового альдегіду (С 3Н 6 0,10 г/л).
Колбу закорковують і витримують не менше 30 хв. Після додання 3 мл 10 %-вого розчину сірчаної кислоти титрують розчином 0.025М йоду до зміни забарвлення.
n'" — витрачена кількість розчину 0.025М йоду. Це значения треба віднімати від значения n (вільний діоксид сірки) I n + n' + n'" (загальний діоксид сірки).
Значения n'" є, як правило, невелике: від 0,2 до 0,3 мл розчину 0.025М йоду. Якщо у вино додавали аскорбінову кислоту, то значения n'" більш високе і дає можливість, таким чином, приблизно визначити додану її кількість (1 мл розчину 0.025М йоду окиснює 4,4 мг аскорбінової кислоти). За допомогою визначання величини n'" можна легко виявити вина, у яrs додавали аскорбі-нову кислоту в кількостях понад 20 мг/л I де ще не утворилося продуктеів окиснювання.
У дві конічні колби вносять по 50 см3 досліджуваного соку, по 2 см3 розчину гідроксиду натрію або калію концентрацією 1моль/дм3, колбу закривають пробкою і зоставляють у спокої на протязі 1 хвилини. Потім додають 2 см3 6 моль/дм3 розчину соляної кислоти і відразу титрують розчином йоду концентрацією 0,02 моль/дм3, застосовуючи в якості індикатору 1 см3 1%-ного розчину крохмалю.
В іншу колбу додають 1 см3 40%-ного розчину формаліну, закривають пробкою і зоставляють у спокої на 10 хвилин, після чого титрують розчином йоду концентрацією 0,02 моль/дм3 в присутності індикатору крохмалю.
Масову частку сірчистої кислоти визначають за наступною формулою:
де V1, V2- об’єм розчину йоду концентрацією 0,02 моль/дм3, витраченого на титрування відповідно у 1-му та 2-му досліді, см3;
0,00064- поправочний коефіцієнт перерахунку розчину йоду на сірчистий ангідрид;
К- поправочний коефіцієнт для перерахунку розчину йоду на точно 0,02 моль/дм3;
Р- наважка досліджуваної речовини, г.
В кількостях, які перевищують максимально допустимі для консервування дози, бензойна кислота може викликати нудоту, головний біль, шум у вухах, уповільнення дихання, прискорення серцевої діяльності. Встановлено максимально допустимі рівні вмісту бензойної кислоти:
Продукт (якщо містить білок, його необхідно попередньо осадити) у кількості 100- 200 см3 вносять у ділильну воронку і додають 5 см3 10%- ної соляної кислоти. Для вилучення бензойної кислоти використовують 4-х кратне екстрагування хлороформом, який додають у кількості 35, 25, 20, 15 см3 (об’єм продукту 100см3). Не рекомендується рідину енергійно збовтувати для запобігання утворення важкоруйнівної емульсії хлороформу у воді. Рекомендується перемішувати коловими рухами, при цьому суміш із хлороформом відділяється після нетривалого відстоювання. Після кожної екстракції шар хлороформу зливається, причому, потрібно слідкувати, щоб не відділився разом і водний шар. Якщо це відбулось, його промивають декілька разів дистильованою водою (5 см3 для кожної промивки).
Витяжку вміщують в склянку для випаровування, відганяють хлороформ на водяній бані з температурою 65°C (3/4 об’єму) під тягою, останні порції відганяють на водяній бані з температурою 40- 50°С.
Бензойну кислоту, яка залишилась в чашці, розчиняють в 20 см3 95%- ного нейтралізованого по фенолфталеїну етилового спирту, додають ¼ по об’єму води, 2 краплини 1%-ного спиртового розчину фенолфталеїну і титрують 0,05 моль/дм3 розчином гідрооксиду натрію (калію) до появи рожевого забарвлення, яке не зникає протягом 1 хвилини.
Вміст бензойної кислоти обчислюють за наступною формулою:
мг/кг;
де n- об’єм розчину 0,05 моль/дм3 гідрооксиду натрію (калію), витраченого на титрування, см3;
K-поправочний коефіцієнт до титру розчину гідрооксиду натрію (калію);
G- об’єм продукту, см3.
Завдання 3 Вивчити методи визначення окремих штучних підсолоджуючих речовин.
3.1 Сахарин- використовується обмежено тільки у продуктах харчування хворих на діабет. Харчовий сахарин має вигляд кристалічного порошку білого або злегка жовтуватого кольору, без запаху, в 400 разів солодший за традиційний цукор із буряку. Амонійна сіль сахарину, або сукрамін має ще більш солодкий смак.
Для якісного визначення сахарину 100см3 досліджуваного напою вводять у ділильну лійку, підкислюють 1 см3 25%- ної сірчаної кислоти, додають суміш (50 см3) рівних об’ємів сірчаного і петролейного ефірів та при обережному перемішуванні (2- 3 хвилини) вилучають сахарин із напою в ефірний шар. Сахароза, якщо вона присутня в напої, зостається у водному розчині.
Під час вилучення сахарину потрібно періодично відкривати пробку лійки для зменшення тиску ефірних парів всередині.
Після розшарування рідин нижній водний шар випускають і відкидають. Ефірний шар, що містить сахарин, зливають у порцелянову чашку і відганяють ефір на водяній бані із температурою 60°С під тягою.
Сухий залишок змочують водою і смакують, занадто солодкий смак (із деяким металевим присмаком) вказує на присутність сахарину.
3.2 Дульцин- являє собою порошок білого кольору або кристали у вигляді голок, без кольору, у 200 разів солодший за цукор. Але дульцин є отруйною речовиною і його використання у харчуванні заборонено.
Для якісного визначення дульцину близько 0,01 г. досліджуваної речовини розчиняють в 1- 2 краплинах концентрованої азотної кислоти (краще на прозорому склі). Поряд розміщують краплину води і змішують їх тонкою скляною паличкою. В присутності дульцину випадають оранжово- червоні кристали.
Питання для самоперевірки:
Рекомендована література:
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №3.
ВИЗНАЧЕННЯ МАСОВОЇ ЧАСТКИ НІТРИТУ У М’ЯСІ ТА М’ЯСОПРОДУКТАХ
Загальні відомості.
Принцип методу полягає в екстрагуванні досліджуваної проби гарячою водою, осадженні білків і фільтрування розчину. Червоне забарвлення розчину у присутності нітриту одержують при додаванні до фільтрату амінобензолу сульфаміду і N-1-нафтилетилендиаміну дигідрохлориду та фотометрично, при довжині хвилі 538 нм, вимірюють оптичну густину, яка пропорційна концентрації нітритів у розчині.
Матеріал для дослідження: м’ясопродукти, ковбаса.
Обладнання: ФЕК чи спектрофотометр; механічна м’ясорубка лабораторного типу з перфорованою пластиною, діаметр якої не перевищує 4мм; аналітичні терези; мірні колби з однією міткою місткістю 100, 200 і 1000 см3; піпетки з однією міткою місткістю 10 см3; кипляча водяна баня; гофрований фільтрувальний папір діаметром біля 15см, що не містить нітриту; конічна колба місткістю 300 см3.
Реактиви: Розчини для осадження білків: розчин калій гексаціаноферату (К4Fe(CN)6·Н2О) і цинк ацетату (Zn(СН3СООН)2·2Н2О); бура, насичений розчин; еталонні розчини і розбавлений (0,05 г/дм3) розчин нітриту натрію.
Розчини для одержання забарвлення: розчин І - амінобензолу сульфаміду (NН2С6Н4SО2NН2); розчин ІІ - N-1-нафтилетилендиаміну дигідрохлориду (С10Н7NНСН2СН2NН2·2НCl); розчин ІІІ - хлоридної кислоти (НCl)
Хід роботи
1. Досліджувану наважку (200г) готують безпосередньо перед проведенням аналізу, якщо це неможливо, зберігають за температури від 0 до 5ºС на протязі не більше 4 діб. Пропускають пробу через м’ясорубку не менше двох разів і перемішують. Зберігають в герметичному, повністю заповненому посуді в охолодженому стані.
Аналіз проводять не пізніше ніж через 24 години після приготування проби. Продукти, що не підлягали кулінарній обробці, аналізують зразу ж після подрібнення.
2. Зважують 10г проби з точністю до 0,001г. Зразок для аналізу вносять у конічну колбу і додають послідовно 5см3 насиченого розчину бури і 100см3 води за температури не нижче 70 ºС.
Колбу нагрівають на киплячій водяній бані протягом 15хв., періодично струшуючи.
Вміст колби охолоджують до кімнатної температури і додають послідовно 2см3 розчину калій гексаціаноферату (К4Fe(CN)6·Н2О) і 2 см3 розчину цинк ацетату (Zn(СН3СООН)2·2Н2О), ретельно перемішуючи після кожного додавання.
Переливають вміст у мірну колбу місткістю 200см3, доливають водою до позначки, перемішують та залишають на 30 хв. при кімнатній температурі.
Після цього обережно зливають верхній шар рідини і фільтрують його через гофрований фільтрувальний папір.
3. Частину фільтрату (V, см3), але не більше 25 см3, піпеткою переносять у мірну колбу місткістю 100 см3 і доливають водою до 60 см3. Додають 10см3 розчину амінобензолу сульфаміду, потім 6 см3 розчину хлоридної кислоти, перемішують і залишають на 5 хв. в темному місці при кімнатній температурі. Додають 2см3 розчину N-1-нафтилетилендиаміну дигідрохлориду, перемішують і залишають на 3 – 10 хв. у темному місці при кімнатній температурі, після чого розбавляють водою до позначки, Оптичну густину розчину визначають на ФЕК або спектрофотометрі при довжині хвилі біля 538 нм, у кюветі шириною грані 1 см.
Примітка. Якщо показник спектрального поглинання забарвленого розчину, одержаного із зразка, перевищує відповідний показник для еталонного розчину з максимальною концентрацією, повторюють всі дії, вказані в п. 3, зменшивши кількість взятого фільтрату.
4. Кількісне оцінювання вмісту нітритів у м’ясі можна проводити на основі калібрувальної кривої. З цією метою за допомогою піпетки наливають в чотири мірні колби місткістю 100см3 10см3 води і 10см3 кожного із трьох еталонних розчинів нітриту натрію, що містять 2.5; 5,0 і 10,0 мкг нітриту на 1см3.
Одержані показники спектрального поглинання відкладають на осі абсцис, а концентрацію еталонних розчинів на осі ординат у мікрограмах на 1см3.
5. Вміст нітриту в пробі, виражений в міліграмах нітриту натрію на кілограм, вираховують за формулою:
, де
m – маса зразка, г;
V – об’єм частини фільтрату, взятої для фотометричного визначення, см3;
С – концентрація нітриту натрію в мкг/см3, визначена за калібрувальною кривою, що відповідає показнику спектрального поглинання розчину, одержаного зразка.
За результат аналізу приймають середнє арифметичне результатів двох визначень. Результат виражають з точністю до 1 мг на кілограм продукту.
Різниця між результатами двох визначень, що проводяться одночасно, або в близькій послідовності однією і тією ж особою, може складати не більше 10% від середнього значення.
Виконати роботу, зробити розрахунки і висновки.
|
ЛІТЕРАТУРА Основна література
Додаткова література 11. Габі Грубер-Швенк, Міхаель Швенк Харчування. – К.: «Знання-Прес», 2004.- 182 с. – 1 прим. 12. Дуднікова І.І. Екологія і безпека життєдіяльності. Термінологічний словник-довідник. – К.: «Вища школа», 2005. – 245 с. – 5 прим. 13. Запольський А.К., Українець А.І. Екологізація харчових виробництв. Підручник. – К.: «Вища школа», 2005. – 422 с. – 25 прим. 14. Ципріян В.І. Гігієна харчування з основами нутриціології. Підручник. – К. «Здоров’я», 1999. – 567 с. – 1 прим. 15. Постанова ЄС № 853/2004 Європейського Парламенту та Ради від 29 квітня 2004 року «Специфічні гігієнічні правила щодо гігієни харчової продукції.» 16. Закон України «Про безпечність і якість харчових продуктів» від 6 вересня 2005 року № 2809-1У. 17. ДСТУ 4161-2003 «Система управління безпечністю харчових продуктів. Вимоги.» 18. «Медико-биологические требования и санитарные нормы качества продовольственного сырья и пищевых продуктов." № 5061-89. |
ДОДАТКИ
Додаток 2.
СХЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ ДЕЯКИХ ЧЕРВОНИХ ХАРЧОВИХ БАРВНИКІВ
|
Властивості барвника |
Колір барвника - червоний |
|
|
Найменування барвника |
||
|
Кармін |
Амарант |
|
|
1 |
2 |
3 |
|
Зовнішній вигляд |
Яскраво-червоні грудочки або порошок |
Порошок червоно-коричневого кольору |
|
Відношення до розчинників |
Розчинний у воді, погано розчиняється в холодному винному спирті, не розчиняється в ефірі |
З холодною дистильованою водою дає фуксін-червоний колір, погано розчиняється в винному спирту, із сірчаною кислотою дає фіолетовий колір, який при розбавленні переходить в синьо-фіолетовий, далі- в червоний |
|
Проба на безпосереднє фарбування вовни |
Фарбування майже відсутнє |
Слабко-рожевий колір |
|
Проба на фарбування вовни з NaHSO4 |
Світло-червоне забарвлення |
Червоно-фіолетове забарвлення |
|
Зміна кольору фарбованої вовни від: H2SO4 конц. |
Яскраво-червоне забарвлення |
Зеленувате забарвлення |
|
H2SO4, 10%-ний розчин |
Незначні зміни |
Незначні зміни |
|
HCl конц. |
Незначні зміни |
Темнішає |
|
HNO3 конц |
Жовте забарвлення |
--- |
|
NaOH 10%-ний |
Червоно-фіолетове забарвлення |
Брудно-коричневе забарвлення |
|
Аміак 10%-ний |
Фіолетове забарвлення (*) |
Темнішає |
|
Окремі реакції |
З розчином квасків дає малинове забарвлення, після додавання декількох краплинок розчину NaOH, а потім йоду- знебарвлюється |
З розчином сірчанокислої міді дає жовте забарвлення, яке переходить у рожеве при додаванні декількох краплин оцтової кислоти |
СХЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ ДЕЯКИХ ЖОВТИХ ХАРЧОВИХ БАРВНИКІВ
|
Властивості барвника |
Найменування барвника |
|||
|
Тартразин |
Нафтол жовтий |
Шафран |
Палений цукор |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
Зовнішній вигляд |
Оранжевий порошок |
Світлий оранжево-жовтий порошок |
1)Квітки жовтого або червонуватого кольору, 2)Порошок жовтого кольору |
У вигляді рідкої карамелі і твердих екстрактах |
|
Відношення до розчинників |
Розчин оранжевого кольору в воді, жовтого в спирті |
Частково розчиняється в холодній дист.воді, слабко розчиняється в винному спирті, сірчана кислота дає розчин темно-жовтого кольору, при розбавленні який темнішає без утворення осаду. |
Розчинний в воді і винному спирті, лугах, ефірному і жирному маслах, гірше в ефірі |
Розчинний в воді і винному спирті. Нагрітий вище 190°С- темно-коричневий продукт, не розчинний в спирті, а чорний і в воді |
|
Проба на безпосереднє фарбування вовни |
Ярко-жовте забарвлення |
Зеленувато-жовте забарвлення |
Забарвлення немає, концентровані розчини дещо забарвлюють вовну |
Слабко-жовте забарвлення |
|
Проба на фарбування вовни з NaHSO4 |
Оранжеве забарвлення |
Світло-жовте забарвлення |
Слабко-жовте забарвлення |
___ |
|
Зміна кольору фарбованої вовни від: H2SO4 |
Без змін |
Коричневе забарвлення |
Легке побуріння (*) |
Буре забарвлення (*) |
|
H2SO4, 10%-ний розчин |
Без змін |
Незначні зміни |
Незначні зміни |
Незначні зміни |
|
HCl конц. |
Без змін |
Знебарвлення |
Легке пожовтіння |
Темнішає |
|
HNO3 конц |
Без змін |
___ |
Жовте забарвлення |
Жовте забарвлення |
|
NaOH 10%-ний |
Без змін |
Незначні зміни |
Зеленуватий відтінок |
Темнішає |
|
Аміак 10%-ний |
Без змін |
Незначні зміни |
Незначні зміни |
Незначні зміни |
|
Окремі реакції |
_____ |
Розчин гідроксиду калію визиває розчинення барвників, згодом- пластівцеподібний осад |
1.Сухий порошок або суха витяжка забарвлюється: 1.1H2SO4 конц.в індігово-синій, переходить в червоно-фіолетовий, а потім в коричневий колір, 1.2 HNO3 конц. В зелений колір, 2.Фарбуюча речовина вилучається аміловим спиртом із лужних розчинів |
Підкислені за допомогою оцтової кислоти розчини не осаджуються розчинами середнього оцтовокислого свинцю |
СХЕМА ІДЕНТИФІКАЦІЇ ДЕЯКИХ СИНІХ ТА ЗЕЛЕНИХ ХАРЧОВИХ БАРВНИКІВ
|
Властивості барвника |
Колір барвника |
|||
|
Синій |
Зелений |
|||
|
Назва барвника |
||||
|
Індиго |
Ультрамарин |
Індиго-кармін |
Хлорофіл |
|
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
|
Зовнішній вигляд |
Шматочки, кубики чи порошок темно-синього кольору |
Темно-синій порошок |
Порошок фіолетово-синього кольору |
Пасти жирові та спиртові, інші рідини, порошок зеленого кольору |
|
Відношення до розчинників |
Розчинний в воді, винному спирті, ефірі. Частково розчиняється в бензолі, хлороформі, льодяній оцтовій кислоті. |
Розчинний в воді, винному спирті, ефірі |
Розчинний в воді, мало- в винному спирті, не розчиняється в ефірі |
Не розчиняється в воді, розчиняється в винному спирті, ацетоні, лугах, кислотах, жирах |
|
Проба на безпосереднє фарбування вовни |
Фарбування в лужному розчині білого індиго, на повітрі волокно набуває синього кольору |
___ |
Дуже слабке фарбування |
Слабке зелене забарвлення при розведенні спиртового розчину водою |
|
Проба на фарбування вовни з NaHSO4 |
____ |
____ |
Яскраво-синє забарвлення |
Оливкове забарвлення при розведенні спиртового розчину водою |
|
Зміна кольору фарбованої вовни від: H2SO4 |
Оливково-зелене забарвлення, при розведенні водою- світло-синє |
------ |
Темно-синє забарвлення (*) |
Синьо-зелене забарвлення, згодом стає зелене, потім буре |
|
H2SO4, 10%-ний розчин |
Змін не спостерігається |
------ |
Незначні зміни |
Жовтувате забарвлення |
|
HCl конц. |
Змін не спостерігається |
------ |
Темно-синє забарвлення |
Зелене, згодом буре |
|
HNO3 конц |
Жовта пляма з зеленими краями |
------ |
Жовте забарвлення |
Зелене, швидко переходить в буре, потім в жовте |
|
NaOH 10%-ний |
------ |
------ |
Зеленувато-жовте забарвлення, що переходить в жовте |
Незначні зміни |
|
Аміак 10%-ний |
------ |
------ |
Світло-синє забарвлення |
Незначні зміни |
|
Окремі реакції |
При обережному нагріві- легколітка речовина, дим фіолетового кольору. При відновленні знебарвлюється, при окисленні знову набуває синього кольору |
При сильному прокалюванні знебарвлюється |
Насичений розчин кухонної солі майже осаджує барвник із водного розчину через деякий час |
Після додавання глинозему до розведеного водою спиртового розчину утворюється темно-зелений осад, з якого за допомогою киплячого спирту вилучається барвник зеленого кольору |
Примітка (*)- реакції з кислотами та лугами вказані для вовни, фарбованої безпосередньо;
(**)- реакції з кислотами та лугами вказані для вовни, пофарбованої з гідросульфатом натрію.
25