Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ЗАПОРІЗЬКА ДЕРЖАВНА ІНЖЕНЕРНА АКАДЕМІЯ
УДК 130.123.4
Грецова Ольга Георгіївна
Спеціальність 09.00.03 –Соціальна філософія та філософія історії
АВТОРЕФЕРАТ
ДИСЕРТАЦІЇ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО СТУПЕНЯ
КАНДИДАТА ФІЛОСОФСЬКИХ НАУК
Науковий керівник : доктор філософських наук, професор
Воронкова Валентина Григорівна,
Запорізька державна інженерна академія, завідувач кафедри управління персоналом.
Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор
Андрущенко Віктор Петрович,
Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України, директор.
кандидат філософських наук, доцент
Лепський Максим Анатолійович,
начальник управління внутрішньої політики Запорізької обласної державної адміністрації.
Провідна установа: Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди Національної академії наук України, відділ філософської антропології.
Захист відбудеться "_12_"_березня_2003 р. о _13_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.17.051.01 в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м.Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 5, ауд.326.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул Жуковського, 66, корп. 2.
Автореферат розісланий " 10 "_ лютого_2003 р.
В. О. вченого секретаря
спеціалізованої вченої ради
к.і.н., доц. Давлєтов О.Р.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Соціально-філософська думка XXI століття продовжує поглиблювати значення роздумів про сутність смислових факторів буття людини, проблем розірваності й відчуженості, деструкції й трагічності людської екзистенції. У зв'язку з глобальним розвитком людства, особливо з проявами тероризму, які руйнують усталеність соціального порядку, зазначені процеси набувають також загально планетарного масштабу.
До цього спонукають й докорінні зрушення, здійснювані на економічному й соціокультурному просторі України, які передбачають використання специфіки соціально-філософського осмислення людини, формування гуманістичного виміру політики, економіки, соціальної сфери, врахування сучасної екстремальної ситуації суспільної історії. Проте, актуальність теми дослідження зумовлена не тільки зазначеними процесами поглиблення кризового стану соціуму, а й тим, що вітчизняна соціально-філософська думка постає як потужний чинник консолідації свідомості нації, спроможний відшукати оптимальні форми та способи людського буття.
Специфіка соціально-філософської рефлексії людини початку XXI ст. формується в контексті теоретико-світоглядного узагальнення тієї традиції мислення, що репрезентує необхідність становлення цілісної особистості, розглянутої з боку творчого, цілепокладання. Кризове суспільство потребує глибокого і об'єктивного аналізу можливостей подолання деструктивних явищ у ньому, створення простору для особистісної самореалізації, повернення реальному процесові життєдіяльності тих ідеалів, які вироблялися протягом усієї історії людства і здатні здійснити всебічний вплив на духовний та інтелектуальний клімат сьогодення. Незважаючи на тривалі пошуки об'єктивної сутності людини, нинішня ситуація характеризується відсутністю однозначної відповіді на це запитання.
Наявний стан суспільного універсуму і його специфічні прояви призводять до формування нової методологічної культури, пов'язаної з парадигмальними зрушеннями в ній, до пошуків іманентних проектів втілення в життя загальнолюдських цінностей, розв'язання життєво важливих проблем сучасної цивілізації.
Існування численних методологічних схем вивчення людини породжує необхідність інтеграції теорій різних наук у єдину концептуально оформлену загальнонаукову картину світу, пошук загальних методологічних основ розуміння людини. У зв'язку з цим особливої актуальності знову набувають проблеми визначення сутнісної природи людини, сенсу її буття, місця й значення в цілісній системі Всесвіту.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до комплексної цільової програми "Українська політична антропологія як гуманітарний чинник державотворення в Україні" №0100V004905, затвердженої Міністерством освіти і науки України, та планів науково-дослідної роботи кафедри управління персоналом Запорізької державної інженерної академії.
Ступінь наукової розробки теми. Сучасне європейське розуміння людини починається з античної філософської думки, яка розвиває соціальну проблематику в контексті вчень про Космічну всеєдність. Першими проблему людини свідомо виділили софісти, творчість яких утворює проміжну ланку в історико-філософському переході від натурфілософії до першого антропологічного повороту. Сократ і Протагор, пропонуючи плюралістичне трактування людиномірності буття, дають поштовх до численних варіантів осягнення сутності людини. У контексті категорії становлення вперше спробу збагнення людини через діалектику буття і небуття здійснює Платон, філософський досвід якого активно використовується і в сучасній соціальній філософії.
Епоха середньовіччя розширила античне бачення людини. Так, у поглядах Августина Аврелія виявляється нове розуміння людини, яке базується на пріоритетності духу. Гуманісти доби Відродження (Джотто ді Бондоне, С.Боттічеллі, С.Рафаель, Б.Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Ф.Петрарка, Л. Валла, Б. Телезіо та ін.) започаткували створення картини світу на засадах визнання людини як центру Всесвіту, його найдосконалішого та найціннішого витвору. Ранні соціальні утопії (Т. Мор, Т. Кампанелла), пропагували ідеї рівності людей на засадах ліквідації приватної власності та соціально корисного застосування науки.
Основний зміст понять "людина", "індивід", "особистість", "суспільство" був сформований у філософії Нового часу, що обумовило специфіку розуміння людини у Всесвіті в контексті натуралізму (Ф.Бекон, Дж.Бруно, Р.Декарт, Г.Галілей), бароко (Г. Лейбніц, Б. Паскаль, Г.Сковорода), класицизму (Ф. Вольтер, Д. Дідро, Й. Гердер, Й. Ґете, В.Гумбольдт, Г.Лессінг), романтизму (Ф.Новаліс, Л.Тік, Ф.Шеллінг). Загальнотеоретичні проблеми максимально повно були розроблені в роботах І.Канта, Г.Гегеля, К.Маркса.
В окрему групу слід виділити антропологічно орієнтовані праці таких вчених, як Е.Гуссерль, М.Хайдеггер, Г.Маркузе, М. Бубер, Ж.-П. Сартр, Х. Ортега-і-Гасет, Г.Гадамер, М.Фуко, К.Ясперс, А. Камю, А. Гелен, П. Рікер, К.Леві-Строс. Їх творчість об'єднана темою самовизначення особистості, метою пізнати таємницю людини. Відзначаються прогностичністю і демонструють високий рівень теоретичності дослідження О. Больнова, Л. Бінсвангера, Р. Тернера, А. Тойнбі, Б. Рассела, А. Маслоу, Д. Уайта та ін.
В аналізі людини автор спирався на праці російських вчених, що з позицій філософії досліджують людину: Б.Ананьєва, Л.Анциферової, Н.Бехтерової, В.Вернадського, Б.Григор'яна, П.Гуревича, Ю.Кимелова, Б.Маркова, М.Маслина, М.Мамардашвілі, В.Подороги, В.Степіна та ін.
Поповнили світовий досвід щодо пізнання людини і праці українських вчених, які певною мірою стосувалися проблем самовизначення особи. Екзистенційна вітчизняна філософія сформувалася у межах Київської світоглядно-антропологічної школи, фундаментальним спрямуванням якої стало дослідження людського буття через аналіз духовно-пізнавальних і духовно-практичних трансформацій свідомості. Ще на початку 60-х років XX століття В.Мельников здійснив аналіз філософських категорій, що згодом дозволило адекватно дослідити категоріальні структури свідомості (А.Канарський, В.Іванов) та переорієнтувати методологію історико-філософського українознавства.
Програмне обґрунтування світоглядно-теоретичної переорієнтації було здійснено В.Шинкаруком, який став фундатором традиції, що спрямована на дослідження екзистенціалів людського буття (віра, надія, любов), які знаменують вихід особистості до автентичної комунікації. На початку XXI століття особливої актуальності набувають роботи В.Копніна, завдяки якому починає змінюватися акцент філософування –з того, що не залежить від людини й людства, на те, що освоюється особистістю в процесі її життєдіяльності. Важко переоцінити й доробок І.Бичка "Познание и свобода" (М.,1969), в якій зіставлення понять "пізнання" та "свобода" ініціювало міркування щодо творчої природи пізнання і людської свідомості не тільки як відображення, але й як творення світу належного буття. Українські фахівці досліджували також роль людської діяльності у процесі антропогенезу (В.Іванов), ціннісну ієрархію цілепокладання (О.Яценко), технологічний зміст діяльності (М.Тарасенко).
Продовжуючи вітчизняну філософську традицію, значний внесок у збагнення таємниці людини внесли представники сучасної української філософської думки. Проблеми людини у вітчизняній філософії розглядаються з точки зору антропологічних вимірів (В.Табачковський), в контексті докласичної і класичної доби (А.Бичко), відкритої системи спілкування різних типів філософування (Н.Хамітов, Л.Гармаш, С.Крилова), креативно-трансцендуюччої духовності (С.Кримський). Комунікативна філософія людини представлена у творах Л.Ситниченко, А.Єрмоленка; проблеми духовності і культури розглядає Є.Бистрицький, І.Бондарчук, Г.Волинка.
Систематизуючи світовий досвід, Б.Головко аналізує проблеми людини з позицій англо-американської і німецької філософської антропології; М.Попович досліджує діалог культури і раціональності, В.Куплін –парадокси історичного буття філософського логосу, Д.Єсипенко –сенс історії та сенс буття особи в контексті категорій "доля", "свобода", "вибір", М.Култаєва –екзистенційні виміри історії філософії.
Соціальний аспект філософії людини активізував В.Пазенок, який вважає, що "соціальне" сьогодні перетворилося на ключову філософську проблему; В.Андрущенко також акцентує увагу на осягненні таїнства соціального, та, зокрема, чинників, які його детермінують; співвідношення діяльності та структури філософського знання досліджує М.Булатов, проблеми глобалізації людини у глобальному світі –В.Вандишев.
Аналізуючи філософський досвід щодо розуміння людини, слід згадати і запорізьких вчених: метафізичні виміри людського буття досліджує В. Воронкова, атрибутивні властивості людини в контексті саморуху універсума –В. Бех; детермінанти оптимізації історичного процесу розвитку суспільства –В. Воловик; ментальність народу –Р. Додонов; ідеологію державотворення –В. Таран; проблеми формування душевної гармонії особистості в залежності від рівня і типу світоглядної свідомості знаходимо в роботах В. Жадька, Л. Кривеги.
Аналіз наукової літератури з проблем людини свідчить, що поряд з досягненнями у дослідженні різноманітних аспектів людської сутності у світовій соціально-філософській думці недостатньо розробленї принципи соціально-філософської рефлексії як основи побудови моделі "цілісної особистості" у її багатопланових природно-соціальних зв'язках. Об'єктивними причинами стримування такого роду досліджень у нашій країні є: глобальні трансформації в суспільстві, методологічний плюралізм, викликаний парадигмальним зрушенням у філософії, неоднозначне ставлення до феномена людини і невизначеність стану особистості у Всесвіті.
Мета і завдання дослідження полягають у тому, щоб на основі аналізу методів філософії, історії, соціології сформувати систему соціально-філософської рефлексії людини, яку можна експлікувати в політехнологію новаційних сфер. Реалізація зазначеної мети зумовила постановку і вирішення наступних дослідницьких завдань:
Об'єктом дослідження виступає феномен осмислення природи і сутності людини засобами соціально-філософської рефлексії.
Предметом дослідження є соціально-філософський статус людини як суб'єкта самопізнавальної діяльності в контексті оновлення методологічної культури.
Методологічна основа дисертації. У дисертації зроблено акцент на гуманітарному світогляді, системному програмно-цільовому підході на основі філософського знання. Дисертант, виходячи з принципу методологічного плюралізму, використовуючи такі методи: діалектичний, що дає можливість розглянути розвиток людини у взаємодії зі світом на основі закономірностей, закладених у природі мислення; логіко-історичний, завдяки якому сутність людини, опредмечена в категоріях історичного буття суспільства, виявляється в процесі зняття протиріч народження, становлення, розквіту і саморуйнування феноменів людського буття; системно-структурний, що дозволяє експлікувати людину як систему, що саморозвивається, та має визначену структуру, яка проявляється у вигляді конкретних варіантів єдиної інваріантної сутності; синергетичний, що дає можливість визначити людину як складноорганізовану нелінійну, невпорядковану систему, подальший розвиток якої не може бути однозначно визначеним.
Наукова новизна дослідження зумовлена його об'єктом, складністю поставлених завдань і засобами їх досягнення. Це дозволило отримати результати, що мають характер наукової новизни:
− розкрита світоглядно-методологічна специфічність змісту соціально-філософської рефлексії як комплексу компонентів наукового і позанаукового знання про людину у Всесвіті, взаємодія яких дозволяє експлікувати цілісний модус людського буття.
− поглиблено розуміння закономірностей процесу трансформації теоретико-пізнавальних форм у форми саморозвитку людини в її соціальних вимірах, що сприяє формуванню адекватного знання про людину в контексті науково-концептуальної модифікації різних наук у їх гуманістичних аспектах.
− удосконалено теоретико-концептуальне дослідження проблеми людського буття на шляху обґрунтування людиномірності таких принципів: трансцендентального − розуміння суб'єкта як останньої інстанції пізнавального процесу, аналіз феноменів, що виходять за межі чуттєвого досвіду; спадкоємності (на відміну від традиційного принципу послідовності) − постійне формування нових рівнів організації особистості з подальшим впливом на раніше сформований рівень; інтроспективного − цінності самосвідомості в пізнавальній діяльності, що сприяють адекватному дослідженню взаємозалежних компонентів людської екзистенції; соціально-гуманітарного − різнопланові процедури розуміння і споглядання, які є зануренням у світ змістів сутності людини і її самовизначення.
− продовжена і суттєво розширена розробка категоріального апарату, який дозволяє пояснити сутність людини засобами змістовно оновлених понять, запропоновано їх характеристика.
− поглиблено аналіз стану людської екзистенції, яка набула специфічної спрямованості після масштабних терористичних актів у США і всьому світі, що продемонструвало високий ступінь невизначеності функціонування суспільства в умовах глобалізації, багатомірності і відкритості соціуму.
− доведено, що розуміння людини відкривається на шляху пізнавального абстрагування як гносеологічний ідеал, який ніколи не буде ні досягнутий, ні спростований в силу своєї світоглядної важливості, розуміння сутності людини досягається лише в контексті фундаментальних людських екзистенціалів, які й визначають масштаб її духовно-соціального поля, масштаб її особистості.
Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що воно сприяє подальшій розробці філософської проблематики щодо визначення людини, її природи, сутності, сенсу життя, поглибленню історичних уявлень про зміст людської екзистенції, з'ясуванню специфіки ролі людини в умовах трансформації суспільства. Основні теоретичні положення та висновки, своєрідне концептуальне усвідомлення проблем соціальної філософії можуть бути використаними для подальшого утвердження гуманістичної компоненти в суспільстві.
Положення та висновки дисертації можуть сприяти процесу розробки методології дослідження людини в контексті розуміння людиномірної цілісності Всесвіту, де особистість як суб'єкт (специфічне втілення світу), є також і об'єктом своєї цілеспрямованої активності. Дисертаційне дослідження може бути корисним при вивченні механізмів, які формують цілісну особистість та відтворюють об'єктивні зв'язки в системі "людина –соціум". Результати роботи можуть використовуватись філософами, істориками, політологами, культурологами, соціологами, фахівцями в галузі педагогіки, психології.
Властива дисертаційній роботі загальна соціально-філософська спрямованість зумовлює її вплив на вирішення пріоритетних гуманістичних проблем суспільства. Цінність дисертації полягає також у приверненні уваги до розробки теоретичних і світоглядних основ подолання антропологічної кризи сьогодення, формуванні методології соціального гуманізму.
Результати дослідження можуть бути використані у навчальних курсах з історії філософії, соціальної філософії, філософської антропології, при підготовці підручників, навчальних посібників, методологічних матеріалів, лекцій та практичних занять, раціонального здійснення структурної й змістовної перебудови навчального процесу з метою актуалізації гуманітарної компоненти вищих навчальних закладів.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертаційне дослідження обговорювалось на кафедрах філософії та управління персоналом Запорізької державної інженерної академії. Основні положення дисертації доповідались автором на науково-практичній конференції "Людина: дух, душа, тіло" (Сумський державний університет, 1999 р.), на Всеукраїнській науково-методичній конференції "Використання методів активізації навчання у вищих технічних навчальних закладах за сучасних умов" (Запоріжжя, 2001 р.), на науково-практичних конференціях, круглих столах і семінарах викладачів та аспірантів Запорізької державної інженерної академії (1998 − 2002 рр.), використовуються при підготовці лекцій із зазначеної тематики в Запорізькій державній інженерній академії, при написанні термінів до "Енциклопедії етнокультурознавства".
Публікації. Основні висновки роботи викладено в тринадцяти наукових публікаціях (чотири з яких містяться у фахових виданнях), методичних посібниках та матеріалах за темою дослідження.
Структура та обсяг дисертації. Складність проблем, що підлягають дослідженню, їхня різноплановість зумовили загальну логіку і структуру роботи. Дисертація загальним обсягом 196 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких поділяється на два підрозділи, висновків, списку використаних джерел у кількості 214 найменувань, з них 13 іноземними мовами.
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження обраної теми, що зумовлюється цілим комплексом суспільних чинників сучасного світового розвитку, визначено мету і завдання, методологічні засади, об'єкт і предмет дослідження, наукову новизну отриманих результатів, теоретичне і практичне значення роботи.
Перший розділ –"Парадигма соціально-філософського пізнання: класичний і посткласичний контекст" включає два параграфи. У першому параграфі розділу "Людина в дискурсі соціально-філософської думки: досвід визначення і проблеми дослідження" розглядається генезис розвитку соціально-філософського знання про людину на основі аналізу концепцій класиків світової філософської думки і характеристики сучасної наукової картини світу.
Використовуючи набутки зарубіжної та вітчизняної соціально-філософської думки, на основі аналізу та систематизації досягнень попередників, автор зафіксував і всебічно обґрунтував гостру потребу подальших теоретичних новацій в сфері гуманізації соціально-політичних відносин на етапі трансформації та модернізації суспільства.
Дисертант робить висновок про необхідність розробки теоретичних інновацій соціально-філософської рефлексії, мета яких –побудова цілісного образу людини, опис механізмів, які забезпечують цю цілісність, проникнення в структуру людської особистості, максимально точне відтворення об'єктивних зв'язків і зведення їх у єдину теоретичну картину світу, що можливо на основі методології соціального гуманізму. Тобто, проблема людини починає ставати тим вузловим пунктом, до якого мають стягуватися всі елементи наукового дослідження.
Соціально-філософське знання про людину є результатом роботи свідомості в системі людської діяльності, тому дає інформацію про людину в навколишньому світі. Воно поряд з науковими елементами, включає також повсякденні уявлення, переконання, емоції й інші феномени, що не розглядаються "класичною наукою", але дозволяють створити адекватний образ людини. За всього різноманіття складових, соціально-філософське знання об'єднане загальним предметом дослідження, методологічною єдністю і теоретико-методологічним характером дослідницьких процедур. Його антиномії "теоретичність –емпіричність", "конструктивність –інструментальність", "рефлексивна критичність –соціальна детермінованість", "формальна раціональність –інтерсуб’єктивна прийнятність" складають когнітивний зміст комплексного знання про людину і її пізнання.
Аналіз проблеми істини дозволив дисертанту сформулювати мету дослідження інтегровану цілісність, вищий ступінь об’єднаності сутнісних характеристик "людини", які знаходять свій іманентний вираз у загальному (функціональному, фізіологічному, психологічному, соціальному, синергетичному) зв'язку компонентів людського і суспільного. В соціально-філософському контексті характеристика людини припускає вичерпне охоплення всіх особливостей і якостей особистості як цілісності.
У другому параграфі першого розділу "Специфіка соціально-філософської рефлексії природи і сутності людини" –основна увага звертається на реалізацію необхідності вироблення нових теоретико-методологічних підходів та принципів аналізу природи і сутності людини.
Багаторівневе дослідження наукової раціональності дозволило дисертанту доповнити традиційні погляди: людина не протистоїть природі, а є її іманентною частиною і тому повинна не керувати Всесвітом, а бути з нею в діалогічних відносинах; немає єдиних для всіх наук методів пізнання, тому можливі інші типи пояснення, крім редукції цілого до частин; адекватний опис повинен включати сукупність аксіологічних чинників; пошук законів еволюції відкритих нерівновагових систем робить можливим застосування методів синергетики; наявність альтернативних інтерпретацій неминуча і це передбачає плюралістичність істин, які існують в багатополюсній структурі досвіду процесу пізнання.
Незважаючи на розуміння науки як парадигми (Т.Кун), епістем (М.Фуко), дослідницьких програм (І.Лакатос), пізнавальних інтересів (Ю.Хабермас) і ін., із соціально-філософської теорії людини неможливо усунути такі елементи: ідею і принцип, проблемність, предметність, діалектику об'єкт-суб'єктних відносин, обґрунтованість, аргументованість, несуперечливість здоровому глуздові, абстрактну загальність, системність, формалізацію структур людського буття.
Необхідність застосування загальнонаукових принципів дослідження людини в рамках соціальної філософії має свої специфічні особливості, зумовлені тим, що: людина унікальна й універсальна істота, в ній співвідноситься внутрішнє і зовнішнє (біологічне і соціальне), людина є істотою історичною і має інваріантну сутнісну природу. Особистість не піддається розчленуванню і залишається за межами раціонально–аргументованого судження; діалектична ідея розвитку на сучасному етапі актуалізується в поєднанні буття й еволюції людини. Розуміння людини як креатора соціально-історичної еволюції зумовлює обмеження принципу причинності і змушує враховувати багатофакторну детермінацію в контексті системності, дискурсверифікаційних дескрипцій, інтеркогеренції.
Другий розділ дисертації –"Людина як категоріальний синтез соціально-філософської методології". У першому параграфі розділу –"Природа людської суб'єктивності в соціальній філософії" − здійснюється аналіз сцієнтистських аспектів пізнання, які, в свою чергу, доповнені екзистенційними методиками, що допомагають людині ефективно результувати проблемні соціоситуації.
Формування істинного уявлення про людину з наступним його аналізом у незмінній формі здійснюється за допомогою рефлексивної методики, що створює безпосередній (феноменологічно чистий) зміст соціально-філософської теорії. Нове бачення сучасної людини детермінує вимоги її переорієнтації до суто людських проблем, вирішити які можна за рахунок специфічної комбінації методів і особливого понятійного апарату соціальної філософії. Онтологічний, гносеологічний, логіко-історичний, діалектичний, синергетичний, феноменологічний, герменевтичний, системний, структурний методи складають основу методології і дозволяють побудувати цілісну систему знання про людину, що сприяє її адекватному розумінню у всіх складних взаєминах зі світом.
Проведений аналіз свідчить, що цілісне уявлення про людину формується шляхом здійснення предметно-змістовного, логіко-методологічного і комунікативно-дискурсивного рівнів наукової теорії, попереднім етапом якої є трансцендентальне бачення людини в соціально-філософській площині. Трансцендентальний принцип не є абстрактним теоретизуванням, а за допомогою рефлексивної логіки аналізує проблему людини на рівні її потенційності, здійснює обґрунтування "вже колишніх досвідів" (за термінологією Е.Гуссерля), пояснює смисли соціальної істини (на відміну від природничонаукової), стає здійсненням "нового" в суспільному бутті відповідно до реальної соціальної мети.
Будь-яка духовна дія, в тому числі й спроби осягти таємницю людини, узгоджується з логічним порядком і розвивається відповідно до законів логіки, серед яких: експлікація, абстракція, раціоналізація, ірраціоналізація, формалізація, узагальнення з опорою на аналіз –синтез. При цьому людина, що включається у світ як його частина, є об'єктом власної активності і свідомої залученості в суще. Змінюючи навколишній світ, вона змінює себе і знаходиться стосовно соціуму в ситуації постійної рефлексії, за допомогою якої установлює нові епістемологічні експериментальні моделі знання, використовуючи операції аналогії, виведення, узагальнення, експлікацію, дескрипцію, диференціацію, абстрагування тощо. В умовах сьогодення в контексті ускладнення теоретичних досліджень людини, кризи ідеалу однозначності й точності наукової мови актуалізується проблема інтерпретації.
Попередній опис людини вимагає з'ясування: факторологічної вірогідності; дискурсивно-верифікаційної вірогідності; дискурсивно-аподиктичної істинності; феноменально-онтологічної конкретизації; соціально-генезисної дискурсіндексації соціофеноменів (у даному випадку людини як тотальності). Це дозволяє провести аналітичну реабілітацію соціально-філософського знання, гуманізацію дійсності та осмислення екзистенційного розгортання сутності людини, таких умов її життєздатності, що гарантують їй активну діяльність як творчої особистості. Поглиблене теоретичне розгортання людської екзистенції сприяє виявленню смислотворчих пунктів сучасної соціально-філософської науки стосовно людини
У другому параграфі розділу − "Пізнання сутності людини в умовах соціальних змін" − проаналізовано конкретнонаукові методи дослідження людини і сформована система цілісної методології, що сприяє адекватному осмисленню природи і сутності людини в структурі Всесвіту. Послідовно проводиться і доводиться думка про необхідність осмислення концептуального змісту понять –людина, суспільство, Всесвіт, буття, існування, сутність, універсум, суще. За сучасних умов у соціальній філософії набуває нечуваного загострення питання, яке без перебільшення можна вважати основним: як людському "Я" навчитися виживати і жити в екстремальних суспільних відносинах, як знайти найкращі шляхи до практичного втілення гуманістичної сутності прав людини та етносу.
В контексті побудови теоретичної моделі людини утворена замкнута цілісна система понять, яка, з одного боку, потребує специфічного наукового підходу, а, з іншого − такого, який відповідає сутності соціального пізнання. Специфічними особливостями останнього є не тільки адекватне місце, що належить конкретному поняттю, але і втілений принцип взаємозв'язку в понятійному апараті за допомогою синхронного і діахронного підходів. Дисертація включає аналіз категорій, що характеризують людське буття на основі подолання обмеженості генералізуючого та індивідуалізуючого принципів фізикалізму і психологізму, раціонального й емоційного, понятійного й образного шляхів людиномірності.
Проведений аналіз свідчить, що сучасна соціальна філософія має такі специфічні особливості: істина досягається через поєднання фактів з універсальною моделлю реальності, яка, в свою чергу, містить у собі абстрактні категорії та уявлення; конкретні уявлення, абстраговані від наукових моделей; системи умоглядних конструкцій реальності як продукт вільної творчості мислителя.
Істотно доповнює пояснення і сприяє більш глибокому проникненню в сутність феноменів буття така універсальна теоретична операція, як розуміння, що має два рівні: первинне розуміння (інтроспекція і співпереживання) і вторинне розуміння (виникає на рефлексивному рівні). Дисертант відзначає, що проблема соціально-філософського пізнання буде актуальною ще довго, причому в даний час варто виходити з системи принципів, які синтезують кращий досвід, спрямований на подолання колізій буття початку ХХІ століття.
У третьому розділі − "Буття людини як предмет соціальної філософії" − побудована модель цілісної особистості шляхом аналізу таких її складових, як "природа", "буття", "сутність", "суще", "існування" та ін., а також визначено місце людини у Всесвіті за допомогою синтетичного об'єднання когнітивних, аксіологічних і прагматичних аспектів соціально-філософського знання.
У першому параграфі розділу –"Структура особистості і діалектика її становлення" –проаналізована система взаємозалежних понять, які розкривають сутність людини.
Перехід від функціонального розгляду людини до вищого методологічного рівня в її осмисленні здійснюється за допомогою конструювання моделі гармонійної особистості з визначенням місця і значення її складових. Вивчаючи сутність людини, варто шукати не абстрактну сутність, що лежить в її основі, а те, що формує буття особистості. Іншими словами, "сутність" людини може бути розкрита через "буття", причому, первинною є проблема джерела виникнення буття.
Досліджуючи людську природу, автор звертає увагу на проблему формоутворення людини –морфогенез –багатостадійний процес, який розкривається на макрорівні, реалізується у вигляді послідовних стадій саморозгортання особистості, не залежить від свідомості людини, але визначає її цінність. Фізична складова людини в достатній мірі описана медициною, медичною антропологією, фізіологією, але соціально-філософський аналіз має специфіку, обумовлену розумінням того, що людина –джерело і продуцент соціального явища.
Отже, актуалізується необхідність формування оновленої категоріальної передумови дослідження людини. Першоосновою, яка поєднує всі людські істоти, є "природа людини", під якою розуміються загальні якості, що вказують на особливості, характерні для людини в кризовому соціумі. Підставою всього конкретно-тілесного в людині є субстанція –сутність, що відтворює себе в результаті еволюції світу, основою виникнення якого вона виступає. В цілому, узагальнюючи творчу спадщину класичних теорій, дисертант робить висновок, що природа людини –це: 1) біопсихологічне утворення; 2) те, що визначає прагнення і потреби людини; 3) те, що не з'являється з народженням, а визначається як здатність людини самостійно створювати культурні цінності та проголошувати моральні ідеали. Причому, природна основа передує і визначає екзистенційний характер людської особистості, забезпечує задоволення біологічних потреб і сприяє залученню до навколишнього світу.
Атрибутивна властивість універсума –рух –породжує особистісне буття людини. Буття є дійсна єдність чи об'єднуюча діяльність: "ніщо" трансформується в "щось", потім в "хтось". І оскільки буття людини єдине, її сутність –у єднанні того "хто є" з тим "що є". Бути людиною, значить бути особистістю, буття –це не факт, це мета. Буття у відношенні до людини можна визначити як істину людського існування. Людина існує в справжньому значенні слова тільки тоді, коли стає самобутньою, тобто сама стає буттям, сама є причиною самої себе –самодостатньою, живучою із себе, із своєї волі, а не з життєвих обставин.
Аналіз показав, що різнорівневі та багатопланові зв'язки людської сутності та існування реалізуються в сущому. При цьому, з боку сутності існування опосередковується її буттям, а з боку буття –сутністю. Суще ж є те, на що спрямовані всі ці опосередкування, те, що може мати як позитивний, так і негативний характер. Негативний прояв сутності веде до "смерті людини", а позитивний –до її самовдосконалення, що включає самопроектування, самореалізацію, пошуки "власного Я", досягнення ідеалу, щастя, гармонії із собою, соціумом, Всесвітом.
В другому параграфі розділу − "Духовні можливості особистості та шляхи її самореалізації" − проаналізовано амбівалентність сутності, природи й існування людини. Основа (сутність) людини не є сама людина, оскільки в ній, крім і понад сутність, наявний актуальний зміст, що робить людину буттєвою. При цьому існування людини, з одного боку, неможливе без основи й у цьому сенсі воно спирається на сутність, з іншого боку, полягає якраз у відокремленості людини від власної основи.
В даному контексті доцільно характеризувати соціально-філософську сутність людини як відкрите питання тому що, проголошуючи нову сутнісну характеристику людини, не можна бути впевненим, начебто вона є найістотнішою.
У висновках наведені основні підсумки дослідження, матеріали якого дають вагомі підстави для усвідомлення необхідності формування соціально-філософської теорії людини, яка б водночас сприяла її становленню в якості особистості, піднімала пізнання до самопізнавального духовно-практичного самостворення.
Особливої значимості початку XXI століття набуває соціально-філософський аналіз проблем людини, її природи і сутності, усвідомлення у Всесвіті. Акцент філософських міркувань слід переносити з "об'єктивних законів" розвитку на пізнавальні і світоглядні можливості суб’єкта, на ціннісні регулятиви людської життєдіяльності. Саме до такої традиції спрямовує свій аналіз автор дисертації, використовуючи методологічний арсенал для розгляду проблем людського буття з метою їх осмислення у більш широкому контексті соціально-філософської рефлексії.
Сучасне соціально-філософське знання являє собою синтез гуманітарного і природничонаукового знання, що забезпечує іманентно-специфічну модальність класичним традиціям у підході до вивчення людини. Результатом наукового дослідження людини має бути інтегрована цілісність, вищий ступінь взаємодії сутнісних характеристик, максимально повне знання про цілісну особистість. Реальна істина про людину реалізована в істинному житті і, незважаючи на потенційну неповноту, умовність, незавершеність, являє собою процес дотримання таких цінностей, що розширюють і розвивають її сутнісні складові.
Прагнення до накопичення теоретико-пізнавальних форм з метою здобуття істини про людину призвело до розуміння важливості максимально правильного вибору логіко-процедурних прийомів методології пізнання людини. Вичерпання традиційних імперативів обумовило неспроможність традиційних способів дослідження людини. Тому відбувається формування нової постнекласичної методології, заснованої на ідеї людиномірної цілісності Всесвіту, в якому людина, як специфічне втілення світу, є також об'єктом власної цілеспрямованої активності.
Конкретне застосування терміну "людина" залежить від контексту теорії, що вибудовується. Розширене поняття дозволяє підвищити евристичні можливості основного терміна та зберегти зміст категорії на всіх рівнях узагальнення.
Першоосновою, що об'єднує всі людські істоти, є природа людини, під якою розуміють стійкі риси, загальні якості, які вказують на характерні для людства особливості незалежно від біологічного та історичного процесу. Формуючи модель соціально-філософської рефлексії, варто шукати не абстрактну "природу" і не розумом осягнену "сутність", а те, що конституює конкретне існування людини, її буття. Але екзистенційному характерові людської особистості все ж таки передує природна основа фізіологічний, психологічний чи духовний матеріал.
Розходження основи та існування можна пояснити тим, що основа людини не є сама людина, оскільки в ній міститься актуальний зміст, що має три рівні і робить людину існуючою. Сутністю першого порядку є біосоціальна природа, сутністю другого порядку буде розгляд людини з боку родових функції (людина розумна, вміла, граюча та ін.). Сутність третього порядку –духовність –не визначається виключно суспільними відносинами, а зводиться до внутрішнього світу особистості. Термін "особистість" означає соціальну якість, соціальну ідентифікацію людини. В духовному значенні ідентифікація пов'язана з формуванням адекватної самооцінки як результату критичного самоаналізу, самопізнання, самовиявлення. Самість означає самоздійснення, самоствердження, самореалізацію особистості. Самоздійснюватися –це відбутися як особистість у плані сімейному, професійному, соціальному. Сутність людини внутрішньо суперечлива, амбівалентна. З одного боку, особистості властиве самовираження, самореалізація, самоствердження, тобто орієнтація на виявлення самості, з іншого –самозречення, самопожертва, самовідданість, тобто забуття, відмова від себе.
1. Грецова О.Г. Общенаучные принципы и методы адекватного понимания человека в философской антропологии // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Випуск 15. –Запоріжжя: Просвіта, 2000. - С.23 –.
2. Грецова О.Г. Становление и развитие западной философской антропологии // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Випуск 16. –Запоріжжя: Просвіта, 2000. - С.42 –.
. Грецова О.Г. Еволюція поглядів на людину в історії філософської думки // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Випуск 17. –Запоріжжя: Просвіта, 2000. - С.10 –.
4. Грецова О.Г. Философские рефлексии человека: методологические аспекты // Збірник наукових праць з гуманітарних наук. Випуск 6. –Запоріжжя: ЗДІА, 2001. - С. 34 –.
. Грецова О.Г. Амбівалентність // Енциклопедія етнокультурознавства. –Київ: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, 2000. –С.36 – 38. –с.
. Грецова О.Г. Сущность и основные направления развития философской антропологии в XX веке // Збірник наукових праць з гуманітарних наук. Випуск 1 –. –Запоріжжя: ЗДІА, 1998. –С. 31 –.
7. Грецова О.Г. Методология исследований в философской антропологии // Матеріали III наукової теоретичної конференції (15 –квітня 1999р.) "Людина: дух, душа, тіло".- Суми: Сумський державний університет, 1999. –С.18.
8. Грецова О.Г. Социальное взаимодействие личности и общества // Збірник наукових праць з гуманітарних наук. Випуск 1 –. –Запоріжжя: ЗДІА, 1998. –С. 44 –.
9. Грецова О.Г. Проблема человека в западной философской антропологии // Збірник наукових праць з гуманітарних наук. Випуск 3. –Запоріжжя: ЗДІА, 2000. –С. 32 –.
. Грецова О.Г. Самопізнання людини як самостворення цілісної особистості // Збірник наукових праць з гуманітарних наук. Випуск 4. –Запоріжжя: ЗДІА, 2000. –С. 61 –.
. Грецова О.Г. Особа і політика // Методичний посібник з курсу "Політологія" для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей.- Запоріжжя: ЗДІА, 2001. –С. 75 –. –с.
. Грецова О.Г. Соціологія особистості // Методичний посібник з курсу "Соціологія" для студентів денної та заочної форм навчання усіх спеціальностей.- Запоріжжя: ЗДІА, 2001. –С. 45 –. –с.
13. Грецова О.Г. Социально-психологический тренинг: понятие, задачи, принципы // Матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції "Використання методів активізації навчання у вищих технічних навчальних закладах за сучасних умов". –Запоріжжя: ЗДІА, 2001. –С. 72 –.
Грецова О.Г. Людина як мета і предмет соціально-філософської рефлексії. –Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 –соціальна філософія і філософія історії − Запорізький державний університет, Запоріжжя, 2003.
У дисертації сформована теоретико-концептуальна парадигма соціально-філософської рефлексії. Проаналізований зміст понять "людина", "особистість", "соціум", "суспільство" уточнюється їх зв'язок з іншими поняттями у системі філософських категорій. Здійснене автором дослідження демонструє специфіку соціально-філософського знання про людину в контексті класичного і посткласичного розуміння.
Аналіз принципів і методів філософії, теології, етики, історії, соціології, культурології обумовлює розуміння міждисциплінарного характеру феномена людини і сприяє створенню цілісної моделі соціально-філософської теорії. Для ефективного вирішення сучасною людиною проблемних соціоситуацій необхідний категоріальний синтез соціально-філософської методології. Використання в дослідженні традиційних наукових принципів (єдність логічного та історичного, взаємозв'язок біологічного та соціального, об'єктивність), підходів (діалектичний, системно-структурний, синергетичний), їх доповнення оновленими екзистенційними методами (феноменологічний, герменевтичний, соціального-гуманістичний) дозволили адекватно осмислити людину в умовах соціальних змін.
Підкреслюється, що буття людини виступає як важлива проблема соціальної філософії, всебічне дослідження якої дає можливість наукового аналізу структури особистості, діалектики її становлення. Розуміння духовних можливостей і шляхів самореалізації цілісної особистості сприяє подоланню антропологічної кризи українського суспільства перехідного періоду.
Ключові слова: соціально-філософська рефлексія, методологія, парадигма, соціальний гуманізм, сутність людини, природа людини, особистість, самореалізація, саморефлексія.
Грецова О.Г. Человек как цель и предмет социально-философской рефлексии. –Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 –социальная философия и философия истории –Запорожский государственный университет, Запорожье, 2003.
Диссертация представляет собой теоретико-концептуальную парадигму социально-философской рефлексии человека. В работе проанализирован генезис социально-философского знания на основе исследования концепций классиков мировой философской мысли и современных теорий, направленных на познание сущностной природы человека, его социального значения, места во Вселенной. Осуществленное автором исследование выявляет специфику социально-философской рефлексии и демонстрирует различия в классическом и постклассическом понимании человека.
С целью адекватного разрешения проблемних социоситуаций уточнено содержание и очерчены различия понятий ("человек", "личность", "общество", "социум") в контексте современной социальной философии, основной идеей которой является нерозрывность человеческого бытия, предметного мира, психофизиологической природы, духовной культуры, сознания.
Анализ человека в качестве предмета соціально-философской рефлекси предполагает использование методов философии, теологии, этики, истории, культурологии, социологии и позволяет сделать вывод о междисциплинарном характере исследуемого феномена. Абсолютная уникальность человеческой экзистенции, диалектическое единство объективного и субъективного, конечного и безконечного, личного и общественного, наличие глубинных социально-исторических детерминант объясняет приоритетность соціально-философского постижения тайны человека.
Необходимость получения научных результатов, привело к пониманию важности максимально правильного выбора логико-процедурных приемов исследования человека в рамках категориального синтеза социально-философской методологи. Использование в диссертации традиционных принципов (единство логического и исторического, взаимная связь биологического и социального, объективность), подходов (диалектический, системно-структурный, синергетический), их дополнение усовершенствованными экзистенциальными методами (герменевтический, феноменологический, социально-гуманистический) позволило создать целостную модель социально-философской рефлекси человека.
Подчеркивается, что бытие человека выступает как важная проблема социальной философии, разрешение которой делает возможным научный анализ структуры личности, ее духовных возможностей и путей самореализации. Причем процесс познания человека осуществляется как смена парадигм, которые не только взаимозаменяются, но и взаимодополняются, обусловливая прирост научно-теоретического наследия. Тем временем эмпирический опыт постиндустриализма уже подводит к тому, что за хаосом и бессистемностью следует формирование упорядоченного и целесообразного. Человек как цель и предмет социально-философской рефлексии расположен "внутри" природы, биосферы, социума и заслуживает всестороннего анализа вместе со своими ценностями и мировоззренческими установками
Ключевые слова: социально-философская рефлексия, методология, парадигма, социальный гуманизм, природа человека, сущность человека, личность, самореализация, саморефлексия.
Gretsova O.G. Man as a purpose and object of the social-philosophical reflexion. - Manuscript.
Thesis is submitted for the candidate's degree in the field of philosophy, 09.00.03 –social philosophy of history.
The defense of the thesis will take place at the specialized scientific council sitting in the Zaporizhya state university.
The thesis represents the theoretical-conceptual paradigm of cognition of person in the context of modern post-non-classical scientific vision of the world. Comparative-methodological analysis of different approaches to person's study made by the author, leads to the conclusion about interdisciplionary character of this phenomenon, makes it necessary to fix the peculiarities of social-philosophical cognition of the nature and essence of person.
The social-philosophical gnosiology is built upon the basis of complex use of specific conceptions of different sciences and with due regard for world theoretical experience and modern tendencies. Gnosiology is a creative synthesis of dialectical, logical, systematic, structural, historical, ontological, phenomenological and other methods. It favours the adequate understanding of essence of person's existence.
It is underlined that person's being is an important problem of social philosophy. Its comprehensive study gives an opportunity to analyze the structure and dialectics of person's development. The understanding of spiritual possibilities and ways of self-realization of integral person furthers overcoming the anthropological crisis of Ukrainian society in transitional period.
Key words: methodology, self-reflexion, social humanism, personality, self-realization, social-philosophical reflexion, paradigm, nature of man, essence of person.
Підписано до друку 10.01.2003. Формат 60Х84 1/32.
Ум.-друк. арк. 1.0. Замовлення № 511. Наклад 100 прим.
Надруковано друкарнею
Запорізької державної інженерної академії
, м.Запоріжжя, пр. Леніна, 226
РВВ ЗДІА, тел. 601 - 240