Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Моніторинг та сценарний аналіз виникнення і розвитку НС.
Зміст теми.
1. НС, причини виникнення та складові системи їх моніторингу. Галузевий моніторинг за станом безпеки у відповідній сфері відповідальності центральних органів виконавчої влади.
2. Найменування та визначення основних показників джерел природних НС та номенклатура, позначення, розмірність і порядок визначення параметрів уражальних чинників джерел техногенних НС, які контролюються і підлягають прогнозуванню.
3. Територіальний моніторинг за об’єктами, ресурсами, процесами і системами захисту та ліквідації НС, стану впровадження превентивних заходів щодо зменшення їхніх масштабів. Мережа спостереження і лабораторного контролю. Урядова інформаційно-аналітична система з НС, збирання, оброблення, передавання та збереження моніторингової інформації.
4. Методичні положення ідентифікації та паспортизації об’єктів господарювання щодо визначення потенційної небезпеки. Визначення та аналіз небезпек, пов’язаних з порушенням умов безпечної експлуатації ОГ. Виявлення небезпечних речовин та критичних умов їх прояву.
5. Методи розв’язання типових завдань щодо ідентифікації потенційно-небезпечних об’єктів (ПНО).
6. Основні етапи аналізу НС та прогнозування їхніх наслідків. Опис явищ, що прогнозуються, перелік вихідних даних. Способи виявлення потенційно-небезпечних зон з імовірними джерелами НС. Зонування територій за ступенем небезпеки.
2. Планування з питань цивільного захисту.
Зміст теми.
1. Структурно-функціональна модель протидії НС (попереджувальна, компенсаційна, комплексна тощо). Загальні принципи превентивного та оперативного (аварійного) планування заходів щодо зниження ризиків і зменшення масштабів НС. Вимоги до складу, змісту та форми плануючої документації.
2. Методика розроблення планів з попередження НС. Комплекс організаційних та інженерно-технічних заходів щодо запобігання та мінімізації наслідків НС природного характеру.
3. Особливості планування дій персоналу щодо локалізації і ліквідації аварійних ситуацій і аварій на ПНО та пом'якшення їхніх наслідків. Вимоги до складання та змісту аналітичної і оперативної частини плану локалізації і ліквідації аварійних ситуацій.
4. Методика планування заходів із фізичного, функціонального, та комбінованого захисту персоналу, а також ліквідації наслідків НС, на основі прогнозу варіантів (сценаріїв) розвитку обстановки, аналізу власних та ресурсів третіх сторін щодо реагування на НС та ліквідації їхніх наслідків з урахуванням режиму функціонування системи.
5. Нормативно-методичні документи із створення і управління діяльністю спеціалізованих служб та (або) функціональних підсистем Єдиної державної системи цивільного захисту в залежності від профільного напряму ВНЗ.
6. Плануючі документи з теоретичного і практичного навчання персоналу ОГ до дій у НС, організація і проведення спеціальних об’єктових навчань, тренувань з відпрацювання заходів за планами реагування на НС, локалізації та ліквідації аварій.
3. Методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухів і пожеж та противибуховий і протипожежний захист ОГ.
Зміст теми.
1. Класифікація вибухо-, пожежонебезпечних зон. Характеристика ступенів руйнування. Методи розрахунку характеристик зон ураження (радіусів зон руйнувань) при вибухах конденсованих речовин, газоповітряних, паливно-повітряних сумішей у відкритому та замкнутому просторі. Оцінка стійкості роботи ОГ внаслідок вибуху газоповітряної суміші.
2. Визначення категорій приміщень, будинків і споруд за вибухопожежною та пожежною небезпекою. Визначення ступеню їхньої вогнестійкості. Оцінка масштабу і характеру (виду) пожежі, прогнозування її розвитку, швидкості та напрямку поширення , площі зон задимлення і часу зберігання диму. Противибуховий та протипожежний захист ОГ, основні заходи захисту від техногенних вибухів та пожеж. Засоби усунення пожеж: стаціонарні, ручні та пересувні.
3. Вимоги пожежної безпеки до шляхів евакуації. Планування дій персоналу підприємств та організацій при пожежах. Методика розрахунку необхідного часу на евакуацію людей із приміщень різного призначення, у яких виникає пожежа
4. Розв’язування типових завдань з противибухового та протипожежного захисту:
- оцінки інженерної та пожежної обстановки в зонах ураження, що створюються під час техногенних вибухів;
- протипожежний захист будівель і споруд та заходи і способи його досягнення;
- загальні розрахунки пожежної небезпеки приміщень та їхнього захисту за допомогою автоматичних пристроїв пожежогасіння.
4. Прогнозування обстановки та планування заходів захисту в зонах радіоактивного, хімічного і біологічного зараження.
Зміст теми.
1. Характеристики зон радіоактивного, хімічного та біологічного зараження. Визначення параметрів зон забруднення радіоактивними (РР) та небезпечними хімічними речовинами (НХР) під час аварійного прогнозування можливої обстановки за відповідними таблицями (класу стійкості атмосфери, напряму розповсюдження хмари, потужності рівня радіації, доз опромінення людей, приведеної величини часу початку і тривалості опромінення, довжини та ширини зон забруднення (для РР) та площі зони, глибини, часу підходу хмари забрудненого повітря до ОГ (для НХР), тривалості дії ураження РР, НХР. Розрахунок масштабів хімічного забруднення при довгостроковому прогнозуванні за еквівалентними значеннями небезпечно хімічних речовин в первинній і вторинній хмарі. Методика розрахунку зон проведення загальної та часткової негайної евакуації на ранній фазі розвитку радіаційної аварії;
2. Превентивні заходи щодо зниження масштабів радіаційного та хімічного впливу на ОГ та АТО. Визначення комплексу заходів захисту персоналу і матеріальних цінностей ОГ та АТО у разі виникнення аварії на радіаційно чи хімічно небезпечному об’єкті. Протирадіаційний захист (термінові, невідкладні, довгострокові контрзаходи) в умовах радіаційної аварії, критерії для прийняття рішення щодо їхнього запровадження. Типові режими радіаційного захисту і функціонування ОГ в умовах радіоактивного забруднення місцевості.
3. Планування заходів із запобігання поширенню інфекційних захворювань з первинного осередку.
Розрахунок сил і засобів з:
- укриття виробничого персоналу в захисних спорудах, визначення коефіцієнту їхнього захисту від дії проникної радіації:
- організації спостережень та дозиметричного контролю;
- проведення робіт з дезактивації ОГ та АТО;
- організації санітарного обслуговування людей та знезаражування одягу і техніки:
- обмеження зони хімічного забруднення створенням рідинних завіс;
- розведення розливу водою;
- локалізації розливу твердими сипучими матеріалами.
5. Оцінка інженерної обстановки та соціально-економічних наслідків НС.
Зміст теми.
1.Характеристика зон небезпечних геологічних процесів і явищ. Визначення показників, що характеризують ушкодження будівель, споруд та обсяги завалів у зонах НС, спричинених природними чинниками фізичного походження. Інженерна підготовка зсувних та зсувонебезпечних територій.
2. Характеристика зон затоплень, які виникають під час руйнування підпірних споруд (греблі) водосховищ. Визначення параметрів, характеру руху хвилі прориву при повному руйнуванні підпірних споруд водосховища. Розрахунок хвилі прориву при частковому руйнуванні греблі. Порядок нанесення на карту ділянки затоплення місцевості.
3. Розв’язання типових завдань з оцінки обстановки при затопленнях. Заходи з мінімізації небезпечних наслідків, які запроваджуються завчасно та у разі загрози затоплення. Заходи щодо захисту населення при катастрофічних затопленнях. Розрахунок сил і засобів при затопленні (підтопленні) населених пунктів.
4. Порядок розрахунку збитків за типами НС. Розрахунок загального обсягу збитків. Методика оцінки збитків від наслідків НС за основними його видами.
Відповідно до профілю підготовки ВНЗ розрахунок збитків від:
- втрати життя та здоров’я населення;
- руйнування та пошкодження основних фондів виробничого призначення;
- вилучення або порушення сільськогосподарських угідь;
- втрат тваринництва;
- втрати деревини та інших лісових ресурсів;
- рибного господарства;
- знищення або погіршення якості рекреаційних зон;
- забруднення атмосферного повітря;
- забруднення поверхневих і підземних вод та джерел, внутрішніх морських вод і територіального моря.
Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту.
1. Фінансування заходів з ліквідації наслідків НС.
2. Відшкодування збитків постраждалим.
3. Страховий механізм відшкодування збитків від НС.Забезпечення цільових видів страхування.
4. Поняття державного резерву, його склад, призначення. Утримання і розвиток системи державного резерву.
Література
4.1. Фінансування заходів з ліквідації наслідків НС.
Фінансування заходів ЦО відбувається за рахунок державного та місцевих бюджетів, а також коштів госпрозрахункових підприємств і організацій.
Центральні та місцеві органи державної виконавчої влади і підприємства відраховують кошти на проведення заходів щодо навчання і захисту населення, включаючи витрати на утримання і підготовку територіальних органів управління і формувань, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Фінансування заходів ЦО, що потребують капітальних вкладень (включаючи будівництво захисних споруд, складів для зберігання техніки та майна цивільної оборони, створення пунктів управління, систем звʼязку і оповіщення), здійснюється відповідно до загального порядку фінансування капітального будівництва.
Міністерство економіки України та Держкомрезерв забезпечують потреби ЦО у техніці, приладах і спеціальному майні з оплатою замовникам вартості виділених матеріальних засобів.
Органи управління ЦО України, областей, міст, районів, міністерств і відомств утримуються відповідно до встановленого порядку за рахунок держаного і місцевих бюджетів, а також коштів на утримання міністерств.
Кабінет Міністрів України, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують органи управління та установи ЦО службовими, господарськими і підсобними приміщеннями, складськими площами та службовим автотранспортом.
4.2. Відшкодування збитків постраждалим.
Важливе значення має порядок визначення збитків. Згідно з інструкцією [6 Методика оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Затверджена Постановою Кабінету Міністрів України №175 від 15 лютого 2002 року (Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 862 (862-2003-п) від 04.06.2003)] збитки визначаються, виходячи з наслідків надзвичайної ситуації, для зобов’язання, а не зі змісту надзвичайної ситуації. Одна й та сама надзвичайна ситуація може викликати різні наслідки, так само, як різні надзвичайні ситуації можуть спричинювати такий самий наслідок. Якщо потерпілій стороні заподіяно збитки декількох видів, то збиток кожного видурозраховується окремо, а отримані результати додаються.
Економічний механізм безпосередньо пов’язаний із структурою збитків. Існує багато визначень і методик дослідження структури збитків. Економічні збитки проявляються в багатьох формах на всіх рівнях народного господарства, і їх можна класифікувати за галузями народного господарства, компонентами середовища, елементами процесу праці. За класичною теорієюекономічні збитки поділяють на прямі й непрямі збитки.
Слід враховувати той факт, що збитки є тими матеріальними благами і вартістю, які могли б бути створені в процесі експлуатації виробничих об’єктів і навколишнього природного середовища. Тому структурне відображення досліджуваної проблеми має наступний вигляд (табл. 1).
Проведемо класифікацію економічних збитків, завданих надзвичайними ситуаціями, за об’єктовим критерієм наступним чином:
Таблиця 1
Структура збитків, завданих надзвичайними ситуаціями
|
№ з/п |
Ознака класифікації |
Тип збитків |
|
1 |
Фактор який спричинив збитки, або джерело збитків |
1.1. Збитки від забруднення атмосфери |
|
1.2. Збитки від забруднення поверхні землі і ґрунту |
||
|
1.3. Збитки від забруднення поверхневих і підземних вод |
||
|
2 |
Об’єкти (реципієнти), якимспричинено збитки |
2.1. Соціальні збитки |
|
2.2. Екологічні збитки |
||
|
2.3. Економічні збитки |
||
|
3 |
Рівень динаміки і наслідківдії вражаючих факторів, або інтегральні (узагальнюючі)показники |
3.1. Прямі збитки |
|
3.2. Непрямі збитки |
||
|
3.3. Сукупні збитки |
||
|
4 |
Часовий фактор |
4.1. Попереджувальні збитки |
|
4.2. Компенсаційні збитки |
||
|
4.3. Відновлювальні збитки |
||
|
5 |
Джерело відшкодування |
5.1. Державний бюджет |
|
5.2. Добровільні внески |
||
|
5.3. Кошти міжнародних інституцій |
Крім цього, економічні збитки можна розраховувати за 5-мавидами:
Узагальнююча класифікація екологічних збитків, завданихнадзвичайними ситуаціями, за об’єктовим критерієм дозволяєвиділити наступні види збитків:
Соціальні ж збитки найскладніше визначити, тому їхкласифікацію за об’єктовим критерієм у роботі проведемонаступним чином:
Щодо дослідження соціальних збитків, завданих НС, тоосновною категорією цих збитків по суті є «вартість людськогожиття», яку можливо визначити тільки умовно, оскільки людськежиття – безцінне. Під поняттям «вартість життя»зазвичай розуміється економічнийеквівалент збитку, що може бути завданий людині за ризикованихумов. Встановлено, що економічна суть його полягає в грошовихчи інших виплатах, що компенсують громадянину підвищенийризик втрати життя чи здоров’я через виконання певних функцій занебезпечних умов.
Збитки відшкодовуються за рахунок цільових страхових фондів (формують систему соціального страхування): фонду пенсійного страхування, фонду страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, фонду страхування на випадок безробіття тощо. Основне їх завдання — надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової працездатності, безробіття, а також у старості. Законодавство визначає умови і порядок здійснення такого страхування: страхувальниками у більшості випадків є роботодавці; підлягають страхуванню особи, які працюють на умовах трудового договору, особи, які забезпечують себе роботою самостійно, громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності. У ринкових умовах централізовані страхові фонди соціального захисту населення втрачають свою актуальність і поступаються місцем комерційному страхуванню.
4.3. Страховий механізм відшкодування збитків від НС.Забезпечення цільових видів страхування.
Страхування - одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Зародившись у період розкладання первіснообщинного строю, воно поступово стало неодмінним супутником суспільного виробництва. Початковий зміст розглянутого поняття зв'язаний із словом “страх”. Власники майна, вступаючи між собою у виробничі відношення, випробували страх за його цілість, за можливість знищення або втрати в зв'язку зі стихійними лихами, пожежами, грабежами й іншими непередбаченими небезпеками економічного життя.
Соціальне страхування - це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави.
Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян уразі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.
Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.
Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії.
Страхування виконує такі основні функції:
Сучасні економісти відзначають, що страхування, як економічна категорія, включає такі основні елементи: ризикові обставини, ситуація ризику, вартість (оцінка) об’єкта страхування, страхова подія, страхова сума, страховий внесок, страховий випадок, витрати (збиток) страхувальника, страхова виплата.
Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:
Страхування, як і кредитування, — це процес, дія, основна мета якого — захист інтересів фізичних та юридичних осіб від випадкових небезпек. Як бачимо, мета страхування є завжди одна, але механізм досягнення її може бути різним. Зокрема, фізична, юридична особа може самостійно страхувати себе від певних небезпек. Так, підприємство може створювати фонди самострахування, основне їх призначення — оперативне подолання тимчасових труднощів у процесі господарювання.
Страховий захист на комерційних засадах пропонують страхові компанії. Страхувальник, сплачуючи премію, забезпечує собі у разі настання події, обумовленої договором чи законом, суму виплати з боку страхової компанії, яка несе певний обсяг відповідальності. Страхування, яке здійснюється страховими компаніями, займає особливе місце у народному господарстві, становить певну частку ВВП країни, впливає на різні сторони економічного життя.
Органом, що здійснюватиме функції, пов'язані з формуванням страхових коштів, визначено Пенсійний фонд України.
Реалізація законопроекту про систему збору та обліку єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування дозволить:
Спеціальні цільові фонди — це особлива форма організації фінансів, яка характеризується добровільністю об'єднання коштів різних суб'єктів господарювання та населення для реалізації конкретних цілей і програм у галузі економічного розвитку та розв'язання соціальних проблем.
Джерела надходження коштів до цільових фондів і напрямки їх витрачання специфічні і залежать від характеру та мети їх створення. Проте можна виділити властиву цим коштам закономірність, яка полягає у переважній частці надходжень від підприємств і організацій, установ та окремих громадян на основі спонсорства. Витрати ж фондів не переслідують мети добування прибутку, хоч у цілому вони можуть і супроводитися одержанням доходу.
За статутною діяльністю цільові фонди не мають фінансових зобов'язань перед державним бюджетом, у тому числі вони звільнені від сплати податків, державних та митних стягнень (мита).
4.4. Поняття державного резерву, його склад, призначення. Утримання і розвиток системи державного резерву.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державний матеріальний резерв(вибірково)
від 22 лютого 1997 року (із змінами і доповненнями)
Цей Закон визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву (далі - державний резерв) і регулює відносини в цій сфері.
Стаття 1. Поняття державного резерву
1. Державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).
2. До складу державного резерву входять:
мобілізаційний резерв - запаси матеріально-технічних та сировинних ресурсів, призначених для забезпечення розгортання виробництва військової та іншої промислової продукції, ремонту військової техніки та майна в особливий період, розгортання у воєнний час робіт по відновленню залізничних та автомобільних шляхів, морських та річкових портів, аеродромів, ліній і споруд зв'язку, газо-, нафтопродуктопроводів, систем енерго- і водопостачання для організації безперебійної роботи промисловості, транспорту і зв'язку, подання медичної допомоги;
запаси сировинних, матеріально-технічних і продовольчих ресурсів для забезпечення стратегічних потреб держави;
запаси матеріально-технічних ресурсів для виконання першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та для виконання інших заходів, передбачених законодавством.
Стаття 3. Призначення державного резерву
Державний резерв призначається для:
забезпечення потреб України в особливий період;
надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів;
подання гуманітарної допомоги;
забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.
Стаття 4. Єдина система державного резерву України
1. Державний резерв створює Кабінет Міністрів України.
2. Структура системи державного резерву і порядок управління державним резервом визначаються Кабінетом Міністрів України.
3. Запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, а також підприємства, установи і організації та інші об'єкти, що входять до системи державного резерву, і земельні ділянки, на яких вони розміщені, є державною власністю і не підлягають приватизації та іншим видам відчуження.
4. Підприємства, установи і організації системи державного резерву є режимними об'єктами, охорона і пожежна безпека яких проводиться відомчою воєнізованою охороною.
Стаття 5. Номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення
Мобілізаційні резерви створюються на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності відповідно до завдань, визначених Кабінетом Міністрів України міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим на основі пропозицій центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, Міністерства оборони України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, іншими зацікавленими органами виконавчої влади.
Стаття 7. Фінансування системи державного резерву
1. Утримання і розвиток системи державного резерву здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву.
2. Фінансування операцій, пов'язаних з накопиченням (приростом), освіженням (поновленням, заміною) матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.
3. Фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
4. Фінансування витрат на капітальне будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення підприємств, установ і організацій системи державного резерву, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Стаття 8. Формування і розміщення замовлень на поставку матеріальних цінностей до державного резерву
1. Поставка матеріальних цінностей до державного резерву і розміщення замовлень на їх поставку на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності здійснюється в основному на підставі замовлень на поставку продукції для державних потреб з наступним відшкодуванням усіх витрат відповідальних зберігачів.
Стаття 9. Особливості поставки, закладення і зберігання матеріальних цінностей державного резерву
1. Матеріальні цінності, що поставляються до державного резерву за встановленими вимогами щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів і охорони довкілля, повинні мати сертифікат відповідності зазначеним вимогам на весь строк зберігання.
Стаття 10. Стимулювання виконання поставки матеріальних цінностей до державного резерву та їх зберігання
З метою економічного стимулювання виконання поставок і зберігання матеріальних цінностей державного резерву та поставок матеріальних цінностей для експлуатаційних потреб, капітального будівництва системи державного резерву виконавцям можуть відповідно до законодавства надаватися пільги щодо сплати податку на прибуток, цільові дотації і субсидії, кредити на пільгових умовах, валютні кошти, митні та інші пільги.
Стаття 11. Розміщення матеріальних цінностей державного резерву
1. Запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
2. Частина запасів матеріальних цінностей державного резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах.
3. Перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.
Стаття 12. Порядок відпуску матеріальних цінностей з державного резерву
1. Державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.
2. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву здійснюється:
у зв'язку з їх освіженням (поновленням) і заміною;
у порядку тимчасового позичання;
у порядку розбронювання;
для надання гуманітарної допомоги;
для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;
у разі настання особливого періоду.
3. Матеріальні цінності з державного резерву реалізуються на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
4. Відпуск із державного резерву матеріальних цінностей, що підлягають освіженню (поновленню) і зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву провадиться за рішенням центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом. Такий відпуск провадиться на конкурсних засадах. Кошти, отримані внаслідок такої реалізації, спрямовуються на придбання та закладення до державного резерву аналогічних матеріальних цінностей.
Освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, що знаходяться на зберіганні на підприємствах, в установах і організаціях (відповідальних зберігачів), а також заміна їх на продукцію аналогічного асортименту та якості здійснюється ними самостійно без залучення додаткових коштів.
5. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України, в якому визначаються одержувачі, строки та умови відпуску матеріальних цінностей із державного резерву, а також строки їх повернення.За позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої … не може перевищувати розміру облікової ставки НБУ.
7. Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій провадиться центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, за поданням міністерств, інших органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, на які покладено функції щодо координації робіт по ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій за рішенням Кабінету Міністрів України. Витрати на відпуск цих матеріальних цінностей, враховуючи їх вартість, відшкодовуються за рахунок коштів, передбачених на ці цілі Державним бюджетом України.
Стаття 13. Забезпечення перевезень матеріальних цінностей державного резерву
1. Залізничні вагони, річкові, морські, повітряні, інші транспортні засоби для відвантаження матеріальних цінностей до державного резерву та з державного резерву надаються в першочерговому порядку, а для вантажів, що швидко псуються, а також тих, що відвантажуються для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, - за умови пред'явлення вантажів без додаткової оплати за надання позапланових транспортних засобів.
Стаття 14. Відповідальність за операції з матеріальними цінностями державного резерву
12. У разі порушення правил і умов зберігання, несвоєчасного освіження та заміни матеріальних цінностей державного резерву, а також зберігання матеріальних цінностей, що не відповідають затвердженій номенклатурі, діючим стандартам і технічним умовам, несвоєчасного подання встановленої звітності підприємства, установи і організації - відповідальні зберігачі сплачують штраф у розмірі 20 відсотків від вартості матеріальних цінностей, щодо яких допущено порушення.
13. За необґрунтовану відмову від приймання матеріальних цінностей до державного резерву та відпуску матеріальних цінностей з державного резерву підприємства, установи і організації системи державного резерву сплачують постачальнику (покупцю) неустойку в розмірі 100 відсотків вартості матеріальних цінностей, щодо приймання або відпуску яких заявлено необґрунтовану відмову.