Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
25. Мовленнэва культура – критерії професійної майстерності
Якщо людина не буде знати прийнятих у суспільстві правил мовного етикету, не буде володіти вербальними формами вираження ввічливості, їй буде важко встановлювати ділові контакти і вона не зможе на високому рівні здійснювати процес спілкування. Кожна людина повиненна знати етикетні одиниці, якими виражається вітання, прощання, вибачення, мовленнєві одиниці, що супроводжують прохання, формули подяки, конструкції побажальної модальності, типізовані фрази ритуалу знайомства, етикетні формули звертань тощо Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.
Виділимо насамперед правила для мовця:
Доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата.
Необхідно виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Потрібно знімати надмірну категоричність.
Мовцеві не рекомендується ставити в центр уваги своє "я", нав'язувати свої думки й оцінку подій.
Необхідним для мовця є відокремлення власного "я" слухача у центр уваги.
Мовцеві треба вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові.
Мовець повинен стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не протирічили задуму бесіди.
Мовець повинен пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача – обмежені.
Мовцеві необхідно постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації.
Мовець повинен пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.
Правила для слухача:
Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
Необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовця.
Слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним.
Намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння.
Слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси.
Необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.
26. Мова і професія
Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфери.
У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії «інтелігентні» та «неінтелігентні» зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.
Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.
У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою.
Що означає знати мову професії? Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею послуговуватися.
Мовні знання — один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.
27. поняття спілкування сутність і зміст етики ділового спілкування
СПІЛКУВАННЯ - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.
Етика ділового спілкування - вчення про прояв моралі і моральності в діловому спілкуванні, взаєминах ділових партнерів. [2]
В основі етики ділового спілкування повинна бути координація, а по можливості і гармонізація інтересів.
Етика ділових відносин є професійною етикою, що регулює систему відносин між людьми у сфері бізнесу. Принципи - це абстраговані, узагальнені уявлення, які дають можливість тим, хто на них спирається, вірно формувати свою поведінку, свої дії, своє ставлення до чого-небудь.
Принципи етики ділових відносин, тобто професійної етики, дають конкретному співробітнику в будь-якій організації концептуальну етичну платформу для рішень, вчинків, дій, взаємодій і т.п.
Загальноприйнятим є центральне положення так званого золотого стандарту: «У рамках службового положення ніколи не допускати по відношенню до своїх підлеглих, до керівництва та колегам свого службового рівня, до клієнтів і т.п. таких вчинків, яких би не бажав бачити по відношенню до себе ».
28. Загальні принцпи і правила ділового спілкування фахівця : моральність, повага до інших людей, раціональність, правила критики і самокритики
1. Посміхайтесь людям
Відомо, що від настрою залежить рівень продуктивності праці й характер взаємовідносин на виробництві. А настрій, в свою чергу, залежить від обставин повсякденного буття та здатності ним управляти.
2. Вітайтеся
Той, хто увійшов в приміщення після інших, зобов'язаний (незалежно від посадового рангу) першим привітатися з присутніми. А присутні відповідають не хором, а тільки ті, хто ближче сидить, кому зручно. Навряд чи потрібно при зустрічі з великою групою знайомих всім по черзі тиснути руку. Але якщо ви подали руку знайомому, який розмовляє з одним або двома незнайомими вам людьми, тоді треба вітати всіх, називаючи себе як при першому знайомстві.
3. Між «ти» і «ви»
Про начальника, який звертається до всіх на «ти», як правило, говорять як про свою людину, просту й доступну.
Але не всім така манера подобається. Звичайно, манера спілкування між колегами залежить від стану міжособистих стосунків. Отож, звертання до підлеглих на «ви» — необхідний інструмент підтримки нормальних службових відносин і трудової дисципліни.
4. На паритетних засадах
Збори, засідання, наради - колективні форми управління. їх ефективність досягається тоді, коли поставлені питання розглядаються на рівних умовах, незалежно від посадового положення, віку, стажу роботи. Тому дотримуйтесь такого правила: виявляйте максимум доброзичливості до учасників зборів.
5. Наказ і прохання
На практиці господарські керівники дають вказівки своїм підлеглим в основному удвох формах: наказ і прохання. Але ці форми використовуються не завжди відповідно до ситуації. Там, де наказ необхідний, інколи звучить тон прохання, а де можна обійтись ввічливим проханням, віддається наказ, та ще й з погрозою покарання.
6. Критика і етика
Критика має три напрямки: зверху, знизу і зсередини (самокритика). Кожен з них на практиці має свої етичні риси та проблеми. Критика зверху, як відомо, розвивається без перешкод. Але треба мати міру й такт. Найбільше перешкод зазнає критика знизу. Негативне ставлення до такої критики поширене досить широко донині. Сьогодні працівники наших установ досить грамотні, тому якщо хтось з них виступає з конструктивною критикою на адресу свого керівника, то він в 99 випадках із 100 стурбований справою і хоче поліпшити рівень керівництва.
Критика — це могутній вплив на людей, яким потрібно користуватися вміло й обережно. Не зловживати нею, не принижувати гідності людей грубими критичними причіпками, не допускати переростання критики в елементарну сварку. Не переслідуйте за конструктивну критику знизу, вона позбавить вас від помилок і прорахунків у роботі, зміцнить зв'язки з колективом. Будьте самокритичні — це тільки посилить ваш авторитет.
29. Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності
Мова є найдосконалішим універсальним способом передачі думок. Вона виконує кілька функцій: інформування, означення, експресії, спонукання. Усі функції в реальній мовній практиці існують у взаємозв'язку, доповнюючи одна одну. Щоб обмін думками, ідеями, поглядами міг відбуватися, необхідна наявність принаймні двох людей. Того, хто передає ту чи іншу інформацію, називають комунікатором, а того, хто її сприймає, реципієнтом. У мовленнєвому спілкуванні має місце взаємозаміна ролей — і перший, і другий періодично можуть бути то комунікатором, то реципієнтом. Структура спілкування включає такі компоненти: повідомлення, джерело або походження стимулу, канал передачі інформації, код та контекст, в якому відбувається комунікація. Комунікатор, передаючи інформацію, кодує ЇЇ, тобто створює текст, а точніше дискурс, який є категорією мовлення. Він є відносно завершений в структурному та смисловому відношеннях. Це може бути синтагматичний ланцюг більший за окреме висловлювання або цілісний текст (оповідання, бесіда, інструкція, лекція, твір). Поняття "дискурс" співвідноситься з поняттям "текст" і характеризується аналогічними параметрами завершеності, цільності, зв'язності тощо, але відрізняється від останнього тим, що розглядається одночасно і як процес (з урахуванням соціокультурних, екстралінгвістичних та комунікативно-ситуативних чинників), і як результат - у вигляді фіксованого тексту. Завдання реципієнта -декодувати сприйняту інформацію. Це можливо лише тоді, коли і комунікатор, і реципієнт володіють однаковою лексичною, числовою чи якоюсь іншою системою, однаково розуміють екстралінгвістичну ситуацію спілкування інакше кажучи, якщо співрозмовники вступають у діалогічні стосунки, то діалог відбувається лише тоді, коли є обмін думками, коли він має активний і взаємоспрямований характер.
Види розумової діяльності:
- навчання;- письмо;- малювання;- читання;- творення;- аналізування;- розв’язання;- вирахування;- уява;- зосередження;- ігнорування;- чуттєвість;- сон;- сновидіння та ін.
Формами мислення є:
^ 1) судження;2) умовивід; 3) поняття.
Розумові операції різноманітні. Це - аналіз і синтез, порівняння абстрагування, конкретизація, узагальнення, класифікація. Які з логічних операцій застосує людина, це залежатиме від завдання і від характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.
^ Аналіз - це уявне розкладання цілого на частини або уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.
Синтез - зворотний аналізу процес думки, це - об'єднання частин властивостей, дій, відносин в одне ціле. Аналіз і синтез - дві взаємозв'язані логічні операції. Синтез, як і аналіз, може бути як практичним, так і розумовим.
Аналіз і синтез сформувалися в практичній діяльності людини. У трудовій діяльності люди постійно взаємодіють з предметами і явищами. Практичне освоєння їх і привело до формування мисленних операцій аналізу і синтезу.
Порівняння - це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ. Порівняння засноване на аналізі. Перш ніж порівнювати об'єкти, необхідно виділити один або декілька ознак їх, по яких буде проведено порівняння.
Порівняння може бути одностороннім, або неповним, і багатобічним або повнішим. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних рівнів - поверхневе і глибше. В цьому випадку думка людини йде від зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від видимого до прихованого від явища до суті.
Абстрагування - це процес уявного відвернення від деяких ознак, сторін конкретного з метою кращого пізнання його. Людина у думках виділяє яку-небудь ознаку предмету і розглядає її ізольовано від всіх інших ознак, тимчасово відволікаючись від них. Ізольоване вивчення окремих ознак об'єкту при одночасному відверненні від всіх останніх допомагає людині глибше зрозуміти суть речей і явищ. Завдяки абстракції людина змогла відірватися від одиничного конкретного і піднятися на найвищий ступінь пізнання - наукового теоретичного мислення.
Конкретизація - процес, зворотний абстрагуванню і нерозривно пов'язаний з ним. Конкретизація є повернення думці від загального і абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.
Узагальнення є виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і тому подібне.
30. Терміни і термінологія
Термін (від латин, terminus - межа, кінець) - це слово або словосполучення, яке позначає поняття певної галузі знань чи діяльності людини.
Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію. Виокремлюють такі основні групи термінологічної лексики: математичну (ділене, дільник, косинус, логарифм, частка), фізичну (молекула, коливання, статика, індукція), мовознавчу (фонема, афікс, парадигма, синтаксис, метатеза), літературознавчу (лейтмотив, верлібр, хорей, сюоїсет, фабула, анапест), філософську (діалектика, гносеологія, абсолют, апріорі, інтенція), фінансову (банк, кредит, лізинг, своп, баланс),хімічну (кисень, іонізація, оксиди, хімічна реакція), біологічну (рецептор, клітика, гомеостаз, мезодерма), музичну (октава, квінтет, акорд, гармоніка), спортивну (ферзевий гамбіт, гросмейстер, аут, тайм, сет, раунд) тощо.
Термінологія - 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують слово термінознавство)', 2) сукупність термінів певної мови або певної галузі. Наприклад, можемо говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.
Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей), називають терміносистемами, або термінологічними системами.
Системність термінології зумовлена двома типами зв'язків, які надають сукупності термінів системного характеру:
- логічними (якщо між поняттями певної галузі науки існують системні логічні зв'язки - а вони є в кожній науці,- то терміни, які називають ці поняття, мають теж бути системно пов'язаними);
- мовними (хоча терміни позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв'язки, які характерні для загальновживаних слів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо}.