Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Поняття, сутність, характерні ознаки та функції господарсько-правової відповідальності
Визначаючи господарсько-правову відповідальність, слід виходити з того, що вона є одним із видів юридичної відповідальності.
Відповідно до теорії права юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності. В юридичній науці існує двоаспектне розуміння юридичної відповідальності:
позитивний аспект — передбачає заохочення за виконання корисних для суспільства варіантів поведінки на рівні, що перевищує загальні вимоги.
негативний аспект — передбачає покарання за правопорушення (юридична характеристика наслідків невиконання обов’язків).
І хоча остання в правознавстві визначається неоднаково, але у вузькому спеціально-правовому значенні юридична відповідальність трактується як відповідальність ретроспективна, як вид і міру примусового позбавлення особи, що вчинила правопорушення, певних позитивів які передбачені законом.
Донедавна вид господарської відповідальності був предметом дискусій і не визнавався деякими дослідниками як окремий вид юридичної відповідальності. Це питання тривалий час було лише складовою частиною більш широкої проблеми, суть якої полягала у такому. Загальновідомо, що у п. 22 ст. 92 Конституції України згадуються такі види юридичної відповідальності: цивільно-правова, кримінальна, адміністративна та дисциплінарна. Деякі автори, а поспіль і судові органи почали тлумачити це положення таким чином, що інших видів юридичної відповідальності взагалі не може бути. Принципове значення для вирішення цієї проблеми мало рішення Конституційного Суду України від 30.05.2001 №7-рп/2001. Тут зазначається, що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Втім, положення пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що ним безпосередньо не встановлюються види юридичної відповідальності. Преамбула Конституції України виходить з широкого розуміння поняття «відповідальність». Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Отже, можливе існування й інших видів відповідальності, окрім кримінальної, цивільно-правової, адміністративної, дисциплінарної. За таких умов цілком легітимне визнання і господарсько-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.
У ч. 1 ст. 216 викладено суть господарсько-правової відповідальності – застосування до правопорушників господарських санкцій.
Господарська відповідальність, на думку Д. Липницького, А. Болотова, відрізняється сукупністю певних ознак:
1) суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, у тому числі відповідні органи державної влади;
2) у разі притягнення до неї йдеться (в кінцевому підсумку) про перетерпіння несприятливих наслідків економічного характеру (полягає у зменшенні благ суб’єкта господарювання, однак спрямована не на саму особу суб’єкта господарювання, а на його майнову базу та організацію діяльності);
3) застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбаченої і господарським законодавством, і укладеними договорами, і локальними нормативними актами суб’єктів господарювання;
4) застосовується тільки в разі правопорушення; Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у випадку наявного правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.
5) з погляду форми ця відповідальність є юридичною, тому що являє собою вплив потерпілого (суб’єкта господарювання) або іншого учасника господарських відносин (державного органу управління або контролю) на правопорушника (суб’єкта господарювання) безпосередньо або за допомогою господарського суду, суду загальної юрисдикції або третейського суду.
Щодо змісту господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Господарюючі суб'єкти як організації можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків і т. ін.). Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахунках, може бути оголошено судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином, найвищою економічною санкцією згідно із законодавством можна вважати процесуальне оголошення господарюючого суб'єкта-боржника банкрутом.
У функціональному відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання господарських та інших зобов'язань. Отже, її головною метою є забезпечення правопорядку у сфері економіки (в господарських відносинах).
Таким чином, господарсько-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.
2.Підстави господарсько-правової відповідальності.
Підставою господарської відповідальності є скоєне учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.
Господарське правопорушення — це протиправна дія або бездіяльність суб’єктів господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридичними обов’язками зазначеного суб’єкта, порушує суб’єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Так, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій.
Господарські правопорушення класифікуються на договірні і позадоговірні.
В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:
а) - правопорушення на стадії виникнення договорів, порушення термінів укладання, процедури врегулювання розбіжностей, укладання договорів, які суперечать вимогам закону;
б) - порушення строків виконання договорів та інших умов господарських договорів, господарських зобов'язань щодо поставки продукції, перевезення вантажів, виконання робіт;
в) - порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції;
г) порушення державної дисципліни цін, пов’язаних з виконанням договорів;
д) - порушення у сфері кредитно-розрахункових відносин, пов'язаних з виконанням господарських договорів;
е) - порушення господарських зобов'язань щодо перевезення вантажів.
Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні порушення:
а) - порушення антимонопольного законодавства;
б) - порушення податкової дисципліни;
в) - заподіяння суб'єктам господарювання шкоди підприємствам, установам, організаціям.
Мірою господарсько-правової відповідальності є також втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розмірі другою стороною. Завдатком визначається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання. Якщо за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, то він залишається у другої сторони. Коли ж відповідальною за невиконання договору є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку.
І відшкодування збитків, і сплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими (до основного) обов’язками, бо основний обов’язок боржника полягає у передачі майна, виконанні роботи, наданні послуг тощо і він виконується на еквівалентних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові заподіяні збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов’язання
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим унаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов’язань контрагентами правопорушника, брак на ринку потрібних для виконання зобов’язання товарів, брак у боржника необхідних коштів.
Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності в разі порушення зобов’язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
За невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено законами.
Ч. 2 ст. 219 ГК передбачає, що засновники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта. У цьому аспекті є надзвичайно цікавим питання щодо відповідальності суб’єкта господарювання за зобов’язаннями свого засновника, а також особливість відповідальності суб’єктів господарювання державного сектору за зобов’язаннями свого засновника — держави.
Ч. 3 ст. 96 ЦК України передбачає: «Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, установлених установчими документами та законом».
Але незважаючи на неоднозначний виклад цього питання в науковій літературі[5], правозастосовна практика, особливо щодо розв’язання міжнародних комерційних спорів, іде іншим шляхом. Так, у відомій справі, пов’язаній з арештом на території Канади літака АН-124 «Руслан», що належить державному підприємству АНТК ім. Антонова на праві господарського відання, експертний висновок професора Довгерта та й рішення судових органів Канади виходять з констатації факту, що він перебуває в державній власності, а відповідно, можливе накладення стягнення на нього за боргами держави.
Для реалізації відповідальності за правопорушення у сфері господарювання встановлюється загальний (3 роки) та скорочені строки позовної давності (спеціальна позовна давність), передбачені цивільним законодавством.
Учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб’єктів, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення їм претензії чи звернення до суду.
У разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання чи інша юридична особа — учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав або інтересів має право звернутися до нього з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.
Вимоги до змісту та форми претензії:
- повне найменування та поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється;
- дата пред'явлення та номер претензії;
- обставини, на підставі яких пред'явлена претензія; докази, які підтверджують ці обставини;
- вимоги заявника з посиланням на нормативні акти;
- сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;
- платіжні реквізити заявника претензії;
- перелік документів, які додаються до претензії.
Документи, які підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи в належних чином завірених копіях. Документи, які є в іншої сторони, можуть не додаватися до претензії. Претензія підписується повноважною особою заявника чи його представником та направляється адресату рекомендованим чи цінним листом чи вручається адресату під підпис. Претензія підлягає розгляду у місячний строк з дня її отримання, якщо інше не встановлено ГК України чи іншими законодавчими актами. Якщо вимоги заявника обґрунтовані, отримувач претензії зобов'язаний задовольнити. При розгляді претензії сторони за необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу чи здійснити інші дії для забезпечення досудового урегулювання спору.
Якщо пред'явлення претензії є, як правило, правом суб'єкта господарювання, то відповідь на претензію є обов'язком адресата претензії, яка повинна бути виконана у встановленому законом порядку та в певний строк.
Відповідно до ст. 8 ГПК України у відповіді на претензію вказуються:
1) повне найменування та поштові реквізити підприємства, організації, які дають відповідь, та підприємства, організації, яким направляється відповідь; дата та номер відповіді; дата та номер претензії, на яку дається відповідь;
2) якщо претензія визнається повністю або частково - визнана сума, номер та дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;
3) якщо претензія відхилена повністю або частково, мотиви відхилення із посиланням на відповідні нормативні акти та документи, які обґрунтовують відхилення претензії;
4) перелік прикладених до відповіді документів чи інших доказів.
У разі коли претензія відхилена повністю або частково, заявнику повинні бути повернені оригінали документів, які отримані з претензією, а також направлені документи, які обґрунтовують відхилення претензії, якщо вони відсутні у заявника претензії. Відповідь на претензію підписується повноважною особою чи представником отримувача претензії та направляється заявнику рекомендованим чи цінним листом чи вручається йому під підпис.
3. Види господарсько-правових санкцій
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:
відшкодування збитків;
штрафні санкції;
оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених до суб’єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються в порядку, визначеному законом, безпосередньо учасниками господарських відносин або через звернення до господарського суду, а адміністративно-господарські санкції — спеціально вповноваженими державними органами або вповноваженими органами місцевого самоврядування.
За невиконання або неналежне виконання господарських зобов’язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.
Засновники суб’єкта господарювання не відповідають за зобов’язаннями цього суб’єкта, крім випадків, передбачених законом або установчими документами про створення даного суб’єкта.
Якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.
Сторони зобов’язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин (форс-мажор) є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності в разі порушення зобов’язання через дані обставини, і передбачити порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.
Відшкодування збитків як вид господарських санкцій
Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов’язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати в разі належного виконання зобов’язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
У визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов’язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а в разі якщо вимогу не задоволено в добровільному порядку, — на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.
Учасник господарських відносин, з вини якого допущено господарське правопорушення, зобов’язаний ужити необхідних заходів до запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або зменшення їх розміру, а в разі якщо збитків іншим суб’єктам завдано, зобов’язаний відшкодувати на вимогу цих суб’єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків у іншому обсязі.
Штрафні санкції
Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Штрафні санкції стягуються понад завдані збитки.
Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:
— допускається стягнення тільки штрафних санкцій;
— збитки можуть бути стягнуті в повній сумі понад штрафні санкції;
— за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.
За окремими видами зобов’язань законом може бути точно визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Наприклад, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» від 22 листопада 1996 р. передбачає, що пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку — одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, за згодою сторін може бути перерахована за період дії терміну позовної давності, але розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалася пеня.
У разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Оперативно-господарські санкції
За порушення господарських зобов’язань до суб’єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції — використовувані самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження порушень зобов’язання.
До суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.
Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб’єкта, що порушив господарське зобов’язання.
У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:
одностороння відмова від виконання свого зобов’язання управненою стороною, зі звільненням її від відповідальності за це в разі порушення зобов’язання другою стороною;
відмова від оплати за зобов’язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;
відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;
відмова управненої сторони зобов’язання від прийняття
дальшого виконання зобов’язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов’язанням (списання з рахунка боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);
установлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов’язань стороною, яка порушила зобов’язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;
відмова від установлення на майбутнє господарських відносин зі стороною, яка порушує зобов’язання.
Наведений перелік оперативно-господарських санкцій не є вичерпним. Сторони можуть передбачити в договорі також інші оперативно-господарські санкції. Різноманітність цього виду санкцій викликає численні класифікації, які подаються в літературі[1].
Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов’язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання.
Порядок застосування сторонами конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.
Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.
За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані спеціально уповноваженими органами держави або місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто правові заходи організаційного або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та в порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб’єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції: вилучення прибутку (доходу) — ст. 240 ГК; адміністративно-господарський штраф — ст. 241 ГК; стягнення зборів (обов’язкових платежів) — ст. 242 ГК; зупинення операцій за рахунками суб’єктів господарювання — ст. 243 ГК; застосування антидемпінгових заходів — ст. 244 ГК[2]; припинення експортно-імпортних операцій — ст. 245 ГК; застосування індивідуального режиму ліцензування — ст. 245 ГК; зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб’єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб’єкта господарювання; скасування державної реєстрації та ліквідація суб’єкта господарювання — ст. 247 ГК; інші адміністративно-господарські санкції, встановлені Господарським кодексом та іншими законами.
Зазначимо, що підстави та порядок застосування різних видів адміністративно-правових санкцій передбачені Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про захист економічної конкуренції», «Про ціни і ціноутворення», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ін.
Ясна річ, господарський кодекс установлює лише загальні правила. Проте вже тепер спеціалісти відзначають, що норми ГК передбачають санкції, які першою чергою обумовлюються нормами податкового права, що не зовсім співвідноситься з положеннями ст. 4 ГК щодо розмежування господарських і податкових відносин.
Адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання не пізніше як один рік з дня порушення цим суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.