Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1)В отечественной научной литературе политическая история Киевской Руси делится на три периода. Первый период охватывает почти 100 лет, с 882 г., когда на престол в Киеве сел Олег, до смерти Святослава в 972 г. В это время происходит быстрое расширение территории Руси. Первый князь объединенной Руси Олег в течение нескольких лет подчинил своей власти приднепровские племена-полян, древлян, северян, радимичей, Олег Игорь и Святослав присоединили к Руси земли-княжества уличей, тиверцев, вятичей, Белую Вежу, Тмутаракань. |
Вопрос 2. |
{3 вопрос} |
Вопрос 4. |
Вопрос 5. |
Вопрос 6. |
7) Військово-політична діяльність П.Сагайдачного |
Вопрос 8. |
|
Вопрос 10. |
12) Становище після гром. війни Після закінчення громадянської війни внутрішнє становище в Україні було надзвичайно складним і тяжким. Воєнні дії, які точилися на її території протягом семи років, починаючи з першої світової, потім громадянської війни, іноземної військової інтервенції, завдали економіці УСРР величезних збитків і шкоди. Загальні збитки в народному господарстві склали близько 10 млрд. золотих карбованців. Розруха вразила велику машинну індустрію, залізорудну, вугледобувну промисловість, металургію. В стані глибокого занепаду знаходились провідні галузі легкої та харчової промисловості України. Внаслідок закриття підприємств скоротилась чисельність промислових робітників. В скрутному становищі опинилось і сільське господарство. Плуг, серп і ціп продовжували залишатися основними знаряддями сільськогосподарського виробництва, а єдиною тягловою силою була робоча худоба, кількість якої за роки війни значно зменшилась. Поряд з економічними труднощами республіка, як і вся країна, переживала серйозні ускладнення політичного характеру. Незадоволення селян воєнно-комуністичною політикою з її реквізиціями продовольства і забороною торгівлі після ліквідації фронтів стало відчуватися гостріше. Складною була ситуація в промислових центрах республіки. Денний пайок на одну людину скоротився до 100 грамів. Та й видавали його не кожного дня. Це привело до активізації страйкового руху, найчастіше у формі “італьянок”, коли трудівники не покидали свої робочі місця, але значно вповільнювали темп праці. Ці акції рішуче придушувалися владою. Майже по всій території України, насамперед у Полтавській, Кременчуцькій, Катеринославській, Донецькій губерніях, поширився повстанський рух. В основу воєнного комунізму була покладена ідея відмови від капіталізму та швидкого революційного переходу до комуністичного ладу шляхом одержавлення власності, згортання товарно-грошових відносин, тотального підпорядкування суспільних, групових, індивідуальних інтересів державним. Воєнний комунізм передбачав примусовий державний перерозподіл ресурсів В галузі економіки політика воєнного комунізму зазнала повного краху, і Ленін був змушений починаючи з Х з'їзду РКП(б) (березень 1921) визнати її недієвість і шукати шляхи відступу, компромісу з народними масами, невдоволення яких набрало характеру політичної кризи. На зміну військовому комунізму прийшла нова економічна політика. В Україні вона була запроваджена з осені 1921. |
У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. *здійснювати плановими методами (п'ятирічками). Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої та харчової, сільського господарства. Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом: не за рахунок новітньої техніки і технологій, а за рахунок будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Основним джерелом підвищення продуктивності праці повинен був стати ентузіазм народу. Наслідки: посилило тиск на селян: збільшився продподаток, заборонялася вільна торгівля (надлишки продукції селяни повинні були здавати за державними розцінками). перехід до насильницької колективізації Відбувся перехід від непу до командно-адміністративної економіки. Монополізм державної власності, відсутність конкуренції і матеріальної зацікавленості призвели до сповільнення темпів розвитку господарств. Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досягнення: - Україна із аграрної перетворилася в індустріально-аграрну; - за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випереджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву - за три довоєнні п'ятирічки в Україні з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них - сім промислових гігантів: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний і Дніпровський (Запоріжжя) алюмінієвий заводи, "Азовсталь" "Запоріжсталь", "Криворіжсталь". |
11)причини поразки Із точки зору внутрішніх чинників головна українська дилема українців (насамперед це стосується східних) полягала в тому, що вони починали формування держави, не завершивши формування нації. Відставання і нерозвинутість процесу національного будівництва були наслідком гніту царату й слабкої соціальної бази, на яку спиралося формування нації. З усіх соціальних груп і класів на Україні найбільш діяльною виявила себе інтелігенція (проте слід зазначити, що вона мала значний брак політичного досвіду). Вона складала лише 2 3% усього населення, й тільки невелика її частина підтримала українську справу. Для багатьох її представників, однаково тісно повязаних із російською та українською культурою, було психологічно важко розірвати звязки з Росією. Цим і пояснює їхня нерішучість у питанні про незалежність і схильність до автономії чи федералізму. Нарешті навіть під час революції та громадянської війни багато українських інтелігентів ніяк не могли вирішити, яка мета важливіша: соціальні зміни чи національне визволення. Тому в Східній Україні на роль вождів революція висунула ідеалістичних, патріотично настроєних, але недостатньо досвідчених інтелігентів, змусивши їх діяти, перш ніж ті зрозуміли, чого вони прагнуть і як це реалізувати. Очолюючи змагання за незалежність, українська інтелігенція розраховувала на підтримку найбільш чисельного українського стану селянства. Проте цей величезний загін потенційних прибічників не виправдав сподівань. Неосвічений, забитий і політично незрілий селянин знав, що він хоче, але не міг з упевненістю сказати, за що він бореться. Селянин розумів, що він трудівник, якого експлуатують. З цим і повязані перші успіхи більшовицької пропаганди. Але середньостатистичному селянинові важко було осягнути ідею національної незалежності, й лише на завершальному етапі громадянської війни багато більш-менш освічених селян стали схилятися на їх бік. Та найліпший момент для завоювання незалежності вже був втрачений. Навіть коли селяни прагнули підтримати справу незалежності, організувати його до цієї підтримки було надзвичайно складно. На відміну від великих компактних груп робітників, зосереджених у кількох найбільший містах, селяни були розпорошені по тисячах сіл. Переконувати їх у необхідності співпраці становило собою проблему, розвязати яку недостатньо мобільній інтелігенції не вдалося. Також до радикальних дій селянство мала спонукати аграрна реформа, що мала забезпечити селян землею та вивести з убогої бідноти; але вона так і не була реалізована. І якщо підтримка українських націоналістів інтелігенцією та селянством була питанням проблематичним, то відсутність цієї підтримки в містах (це стосується Галичини) мала вирішальне значення. Не в змозі розраховувати на робітників, міську буржуазію, чиновництво, службовців, технічний персонал, українські армії з великими труднощами утримувалися в містах цих осередках комунікацій, транспорту і управління. Таким чином слабкість соціальної бази українського руху 19171921 рр. стала стратегічним недоліком, що справив великий вплив на результати боротьби. За всієї серйозності внутрішніх недоліків українського національного руху вирішальними в його поразці стали зовнішні чинники. Що стосується західних українців, котрі за силою національного руху не поступалися іншим східноєвропейським країнам, які завоювали незалежність, то їхня поразка пояснюється переважаючою силою поляків. На Східній Україні шлях до незалежності закрила більшовицька Росія, а не українські більшовики. Наприкінці 1920 р. командувач Червоної армії Лев Троцький відкрито визнав: «Радянська влада протрималася до сих пір на Україні (і протрималася нелегко) в основному силою Москви, великоруських комуністів і Червоної армії». Своєю перемогою партія Володимира Ілліча завдячувала не лише блискучому керівництву й чудовій організації, а також наявності в її розпорядженні величезних фінансових, адміністративних, промислових і людських ресурсів Росії. Більшовики могли розраховувати на підтримку росіян і русифікованих робітників у містах України. Східні українці мали ще одного запеклого ворога білогвардійців. Щоб перемогти таких могутніх ворогів, потребувалося більше сил, ніж могли зібрати національні рухи, що зароджувалися. Воюючи з набагато могутнішими ворогами як західна, так і східна частина України не змогла добитися визнання і допомоги з боку переможної Антанти. До причин, через які Антанта (а вона з готовністю надавала збройну й дипломатичну допомогу антибільшовицькій Білій армії та чисельним новоствореним у Східній Європі національним державам) належали: незнання реального становища на Україні; енергійна та ефективна антиукраїнська пропаганда білих та поляків; відносини Центральної Ради та Гетьманату з німцями та ліві тенденції Директорії. |
16.Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Масові репресії У кін. 20-х - на поч. 30-х рр. політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично перетворилася на тоталітарну, яку дослідники називають режимом особистої влади Сталіна або сталінщиною. Тоталітарний режим, базувався на цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою. Тоталітарний режим, як Ви побачите далі, базувався на цілій системі монополій: монополії більшовиків на політичну владу, на ідеологію, на керівництво економікою. Масові репресії Невід'ємною частиною тоталітарної системи влади був репресивний апарат, який повинен був тримати суспільні процеси під жорстким контролем, знищувати будь-яку опозицію сталінському режиму, будь-які прояви інакомислення. Ідейним обґрунтуванням масового терору стала теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв'язку з цим посилення пильності і боротьби проти "ворогів народу". Напрями масових репресій в Україні -> Репресії проти селянства (розкуркулювання, штучний голодомор 1932-1933 рр.). -> Боротьба з "підпільними націоналістичними організаціями". - Боротьба з "націоналістичними елементами" в Академії наук України: репресовано багато вчених, розігнано цілі наукові інститути. Боротьба проти релігії і церкви. У 1926 р. радянська влада розпочала фронтальний наступ на українські парафії, наклавши високі податки та обмеживши їхню діяльність. Зруйновано і закрито тисячі церков, розпочато гоніння проти священиків і віруючих. -> Гоніння проти українських письменників, діячів мистецтва. розстріляно 28 письменників, серед яких М.Зеров, Г.Косинка, К.Буревій та ін Був розігнаний театр "Березіль", а Його керівник, драматург Лесь Курбас загинув у концтаборі/ 30-ті pp. дослідники назвали "розстріляним відродженням". Наслідки: - тотальний терор торкнувся всіх категорій населення, були фізично знищені мільйони українців, унаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат; - занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації; - деформація морально-етичних відносин (насадження атмосфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості); - посилення економічної і політичної залежності України від центру; - шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна. |
Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20-: 1. Утвердження комуністичної форм и тоталітарної ідеології. Це утвердження йшло через усунення та поступове знищення Релігії, Віри та Церкви як однієї з фундаментальних основ суспільства та держави. 2. Монополізація влади більшовицькою партією в країні. Влада безцеремонно усувала з політичної арени партії - конкуренти. Держава тримала під контролем профспілки, комсомол, громадські організації. що масштабна еміграція західноукраїнських селян за океан тривала і в міжвоєнний період. Зокрема, в Канаду і США із Західної України виїхало близько 200 тис. чоловік. Десятки тисяч українців виїхали також із Закарпаття, Бессарабії, Буковини. |
15.Колективізація сільського господарства однією з найтрагічніших сторінок в історії України. Поштовхом до суцільної колективізації стала хлібозаготівельна криза 1928 р. В Україні цей рік був неврожайним, і селяни почали ще активніше ухилятися від державних хлібозаготівель. Сталін наказав почати прямі реквізиції зерна. Восени 1929 р. новий генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор оголосив головним завданням комуністів проведення суцільної колективізації в Україні. * до колгоспів заганяли насильно. Позбавлені всіх прав, колгоспники отримували від держави чисто символічну плату. Почалася активна боротьба з "куркулями" і "ліквідація куркульства як класу". На практиці це означало фізичне знищення заможних селян. Переважна більшість із них була вислана на Крайню Північ і до Сибіру, де багато хто загинув. До середини 1930-х рр. колективізація в Україні "успішно" завершилася. *селянством - було покінчено. В Україні утвердилась тоталітарна система. Політика колективізації спочатку призвела до різкого падіння продуктивності сільського господарства. Було оголошено, що колгоспи не мають права видавати зерно селянам до тих пір, поки не виконаний державний план закупівель зерна. Одночасно були ухвалені закони про боротьбу з крадіжкою колгоспного майна і "боротьбу зі спекуляцією". Повсякденною практикою стала поява в українських селах регулярних частин Червоної армії та загонів ГПУ (Головне політичне управління, яке замінило ЧК), які силоміць забирали хліб і решту всіх продуктів у селян. Свого апогею голодомор досяг взимку і навесні 1933 р. З'ївши все, що було можна і неможна, селяни вимирали цілими селами, а пошуки і реквізиції продуктів активно продовжувалися. |