Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Волт Вітмен
Пісня про себе(Уривки). З книги «Листя трави». Переклад М.Стріхи
Перекладач: М.Стріха
Джерело: З книги: Зарубіжна література: Посібник-хрестоматія. 10 клас — Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2003.
Вперше цей твір було опубліковано на http://www.ukrlib.com
6.
«Що таке трава?» — дитина спитала, повні жмені її мені простягаючи; —
Що ж міг відповісти я? — сам я знаю про це не більше, аніж дитина.
Можливо, трава — це прапор моєї вдачі, витканий на зеленій тканині кольору сподівань.
Чи може, вона — це хусточка Божа,
Напахчений подарунок, зумисне на згадку нам зронений,
З іменням власника десь у куточку — щоб могли ми побачити і помітити, і спитати — чия?
Чи може, й сама трава — це дитина, немовля, рослинами виплекане?
Чи може, вона — ієрогліф, завше один і той самий,
Що означає: «Пускаючи пагони скрізь, де просторо й де тісно,
Ростучи між чорних та білих народів,
I канука, й токахо, і конґресмена, і чорношкірого —
всіх однаково я приймаю, всім я даю одне».
А зараз вона здається мені прекрасним, непідрізаним волоссям могил.
Ніжний та обережний я буду з тобою, траво витка:
Можливо, ти проростаєш з юначих грудей.
Можливо, якби я знав тих юнаків, то їх полюбив би,
Можливо, ти ростеш зі старих, чи з немовлят, відірваних смертю від материнського лона,
I ти вже сама для них — материнське лоно.
Ця трава надто темна, не могла вона вирости з вибілених сивиною голів материнських,
Вона темніша, аніж побляклі безбарвні старечі бороди,
Надто темна, щоб вирости з вуст ніжно-рожевих.
О, нарешті я усвідомив: трава промовляє незліченними язиками,
Я усвідомив, що ненамарно із вуст вони проросли.
Як я хотів би переказати для всіх ці свідчення невиразні про юнаків і дівчат померлих,
Ці свідчення невиразні про старих матерів і батьків, про
немовлят, відірваних смертю від материнського лона,
Що, по-вашому, сталося з юнаками й старими?
А що, по вашому, сталося з жінками та дітьми?
Вони живі, і їм добре, —
Найменший пагінець свідчить, що насправді смерті немає,
А якби і була вона, то життя вела б за собою — вона ж не чекає в кінці, щоб життя зупинити,
Вона зникає сама при появі життя.
Все прямує вперед, переходить будь-які межі, нічого не гине,
I померти — то зовсім інше і краще, ніж будь-хто міг би подумати.
52.
Докоряє мені, пролітаючи, яструб плямистий —
не до вподоби йому мої балачки й тиняння без діла.
Я теж не приборканий анітрохи,
й мова моя тлумаченню не підлягає, —
Мій варварський крик лунає понад дахами світу.
Остання гнана вітром хмарина дня затримується через мене,
Вона відкидає мою подобизну за іншими вслід — справдешню,
мов кожна тінь, що лягає на пущу,
Вона вмовляє мене стати туманом і присмерком.
Я відлітаю, наче повітря, я розметав свої
білі пасма волосся проти сонця летючого,
Я виливаю плоть свою вихорами,
плине вона спіненим клоччям.
Порохві земній себе я заповідаю, щоб прорости травою любою,
Якщо буду вам знову потрібний — шукайте мене під підошвами черевиків своїх.
Навряд чи ви зрозумієте, хто я, і що я хочу сказати,
Та все ж я буду для вас добрим здоров'ям,
Очищу й зміцню вам кров.
Не знайшовши мене відразу, — духом не підупадіть,
Не заставши мене в одному місці, — шукайте в іншому, —
Десь я стою і чекаю на вас.