Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Лекція № 10
Тема: Екологія людини
Мета: ознайомити студентів з екологічними та соціальними аспектами екології людини; розвити уміння приймати відповідальні рішення щодо проблем навколишнього середовища, оволодіння нормами екологічно грамотної поведінки; виховати глибоку повагу до власного здоров'я та вироблення навичок його збереження.
ПЛАН
Література
1. Федоренко О.І., Бондар О.І., Кудін А.В. Основи екології: Підручник.-К.: Знання,2006.-, с. 356-380
Хід лекції
1. Екологія людини – біологічні і соціальні аспекти
Бурхливий розвиток галузі знань про залежність людини, її здоров'я від стану природи прийшовся на 60-ті рр. XX ст. Вже в 1921 р. з'явився термін "Екологія людини", який першими використали американські вчені Борджес і Парк. Цей розділ науки спочатку розуміли як частину медицини, що вивчає вплив середовища, зокрема антропогенного походження, на людину. Частково такий вплив вивчають і соціологія, техніка, архітектура, економіка, право.
Одне з перших визначень соціальної екології дав у 1927 р. Р. М.Кензил. Він характеризував екологію людини як науку про територіальні і часові відношення, на які впливає середовище.
Взаємодіюча сукупність об'єктів техносфери з біосферою утворює екосферу. Вона складається з природних біогеоценозів, об'єднаних з антропогенними екосистемами, або агроекосистемами - поля, пасовища, сади та техноекосистеми - заводи, шахти, системи зв'язку, міста. Тому екосистема - це життєве середовище людини, в якому взаємодіють природні та антропогенні потоки речовин, енергії, інформації, створюючи антропосферу. Вона містить у собі промислове, сільськогосподарське виробництво, транспорт, комунікації, джерела енергії, тобто всі види діяльності людини і її наслідки.
Важливими характеристиками є щільність населення, норма населеності, перенаселеність, які характеризують екологічну комфортність території, безпечність проживання людей на певній території. Дуже часто використовують поняття щільності населення як середню кількість людей на одиниці площі певної території. При цьому забувають, що фізіологічно 90комфортні території за температурою, кількістю опадів, наявністю родючих земель, придатних для проживання людей, обмежені. Чинник перенаселеності більш показовий і важливий, ніж щільність населення. Територія вважається перенаселеною, а потенціал життя низький, якщо люди, що живуть на ній, не можуть забезпечити своє проживання, не приводячи до швидкого виснаження не відновлюваних джерел життєзабезпечення - рослини, тварини, люди, кисень, або не перетворюючи відновлювані ресурси у не відновлювані, зменшуючи при цьому потенціал життєзабезпечення місцевого природного середовища.
Таким чином, територія перенаселена, якщо біотичний потенціал знаходиться в стані прогресуючого виснаження під впливом людей. Перенаселені всі держави, особливо так звані багаті, тому що вони виснажили свої природні ресурси і тепер виснажують їх на територіях інших держав. От чому так гостро ставиться питання про обмеження росту чисельності населення на планеті. Народжуваність, смертність, здоров'я населення залежать від комфортності умов проживання.
Підрахунки показують, що для комфортного проживання на одну людину повинен припадати один гектар орної землі, придатної для ведення сільського господарства. У світі її площа складає 3,2 млрд га, а в Україні - близько 35 млн га. Якби всі люди захотіли харчуватися так, як середній американець, то це було б можливо тільки для половини теперішнього населення планети, тобто для 3 млрд людей. Саме через перенаселеність близько третини людства живе в стані постійного голоду.
Тому стримування росту чисельності населення на планеті є найважливішою глобальною проблемою сучасності, бо відбувається дуже швидке, майже некероване виснаження всіх природних ресурсів, деградація природного середовища на фоні змін кліматичних умов і посилення напруженості в соціально-економічних міжнародних відносинах, що можуть призвести до екологічної катастрофи в недалекому майбутньому.
2. Людина, як біосоціальний вид.
Людина – це біосоціальна істота, яка органічно поєднує у своїй життєдіяльності фізичний, практичний і духовний способи існування і яка спроможна цілеспрямовано удосконалювати світ і саму себе, керуючись при цьому засадами істини, добра і зла. Людина є соціальною істотою, а тому суть людини не є абстрактна, приналежна окремому індивід. У своїй дійсності вона є сукупністю усіх суспільних відносин.
Тільки суспільні відносини роблять людину людиною. Соціалізація біологічного виду homo sapiens призвела до появи людини як соціального об’єкту дослідження, і взагалі появі суспільства як воно є.
Якою є людина від природи: доброю, злою, ніякою..?
Людська природа складається з компонентів добра і зла. Людина не може бути байдужою до будь-чого. Коли людина народжується вона є індивідом з усіма якостями, і добрими і поганими. У процесі розвитку у неї більш виділяються ті якості, які допомагають їй жити та виживати, а це вже індивідуальність людини.
Людська природа залежить від соціальних обставин у яких житиме людина. Тому наскільки даний конкретний індивід буде доброю чи поганою людиною більше залежить від соціального навколишнього середовища.
Чи змінюється людська природа?
У процесі індивідуальної еволюції людина змінюється і змінюється людська природа. Здатність по-людські відноситись до миру та до іншим людям, трудитися, спілкуватися з оточуючими, мислити, здатність до почуттів та естетичних переживань – ці всі якості склалися у процесі соціалізації індивіда. Вони формуються в результаті приналежності людини до системи суспільних відносин і формує людську культуру.
Людина може змінювати свою природу, але якщо їй це треба. Тобто можна сказати, що таким чином вона пристосовується до навколишнього середовища і завдяки цьому людина перевіряє свої вміння та навики.
Людина, як частина природи повинна підпорядковуватись її законам, а не намагатись їх змінити (ойкуменічний світогляд).
Людина розумна − біологічний вид. 3 матеріалістичного погляду людина - природний продукт тривалого розвитку живої природи від простого до складного, тобто виникла в результаті еволюції (антропогенезу). Вона має багато спільного з тваринами: риси будови, розвиток, фізіологію, біохімію, спадковість. Людина, як і всі інші ссавці, не має будь – яких суттєвих відмін ( анатомічних або генетичних, а також особливостей росту та розвитку), які б не були зумовлені еволюцією нижчих приматів. Становлення людини – результат не лише біологічної еволюції, а й розвитку соціального середовища. Людина як біологічний вид належить до типу Хордових, підтипу Хребетних, класу Ссавців, ряду Приматів, підряду Людиноподібних, секції Вузьконосих, надродини Вищих вузьконосих, родини Гомінідів, роду Людини, виду Homo sapiens.
Перші сучасні люди або неоантропи з'явилися вони близько 40 тис років тому і відносилися вже до виду Homo sapiens − людина розумна Об'єм головного мозку у них був таким же, як і в наших сучасників − 1500−1800см3, зріст − 170−180 см. Знахідки неоантропів були зроблені в різних місцях земної кулі, в тому числі і на території бувшого Радянського Союзу. Найбільш відомі з них, які зроблені у Франції поблизу містечка Кро − Маньйон,− кроманьйонці. Цей етап еволюції людини характеризується трьома основними особливостями:
− припиненням біологічної і початком соціальної еволюції; формуванням основних рас;
− високим рівнем розвитку культури, який характеризується обробкою не лише кам'яних знарядь пращ, а й прикрас, кам’яних фігур, малюнків. Все це свідчить про появу на цій стадії абстрактного мислення.
3. Обмін речовин.
Обмін речовин і енергії – або метаболізм – це сукупність хімічних і фізичних перетворень речовин і енергії, які проходять в живому організмі і забезпечують його життєдіяльність. Обмін речовин і енергії складає єдине ціле і підпорядковується універсальному закону збереженням матерії і енергії.
Метаболізм забезпечує сталість постійно втрачаючи організмом речовин (вода, мінеральні сполуки), забезпечує організм енергією, необхідною для руху, секреції, виявлення ряду речовин і інших проявів життя.
Обмін речовин складається із процесів асиміляції і дисиміляції.
Асиміляція (анаболізм) – процес засвоєння організмом речовин, при якому затрачується енергія.
Дисиміляція (катаболізм) – це процес розпаду складних органічних сполук, який проходить з виділенням енергії.
Єдиним постачальником енергії для організму людини і тварин є окислення органічних речовин , які поступають з їжею. При розщепленні харчових продуктів до кінцевих елементів – вуглекислого газу і води, - виділяється енергія, частина якої переходить в механічну роботу, яку виконують м'язи, друга частина використовується для синтезу більш складних сполук або накопичується в спеціальних мікро енергетичних сполуках.
Макроенергетичними сполуками називають речовини, розщеплення яких супроводжується виділенням великої кількості енергії. В організмі людини і тварин роль макроенергетичних сполук виконують аденозинтрифосфатна кислота (АТФ) і креатин фосфат (КФ).
Білками (протеїнами) – називають високомолекулярні сполуки, які складаються із амінокислот. Білки виконують важливі функції в організмі.
Структурна або пластична, функція пов’язана з тим, що білки є головною складовою частиною всіх клітин і міжклітинних структур. Білки також входять в склад основної частини хрящів, кісток і шкіри. Біосинтез білків визначає ріст і розвиток організму.
Каталітична або ферментативна, функція білків, заключається в способі прискорення біохімічних реакцій в організмі. Від активності білків – ферментів залежить здійснення всіх видів обміну речовин в організмі.
Захисна функція білків проявляється в утворенні антитіл при потраплянні в організм чужорідного білка (бактерій).
Крім того білки зв’язують токсичні речовини і отрути, які попадають в організм і забезпечують згортання крові і зупинку кровотечі при ранах.
Транспортна функція – заключається в перенесенні багатьох речовин. Забезпечення клітин киснем і виділення вуглекислого газу із організму здійснюється складним білком – гемоглобіном, ліпопротеїди забезпечують транспорт жирів.
Важливою функцією білків є передача спадкової інформації, в якій важливу участь відіграють нуклеотиди. В склад нуклеотидів входять нуклеїнові кислоти. Розрізняють два основні види нуклеїнових кислот:
рибонуклеїнові кислоти (РНК) і дезоксорибонуклеїнові кислоти (ДНК).
Важливою біологічною функцією нуклеїнових кислот є їх участь в біосинтезі білків.
Регуляторна функція білків направлена на підтримку біологічних констант в організмі, які забезпечуються регулярними впливами різних гормонів білкової природи.
Енергетична роль білків заключається в забезпеченні енергією всіх життєвих процесів в організмі тварин і людей. при окисленні 1 г білка в середньому виділяється енергія рівна 16,7 кДж (4,0 ККал).
В організмі постійно проходить синтез і розпад білків. Білки не можуть бути замінені іншими харчовими речовинами. Так як і синтез в організмі можливий лише із амінокислот. Також білок може заміняти собою жири і вуглеводи.
До жирів відносять неоднорідні в хімічному відношенні речовини, які ділять на прості ліпіди (нейтральні жири, воски), складні ліпіди (фосфоліпіди, гліколіпіди, сульфоліпіди) і стероїди (холестерин та інш.). Основна маса ліпідів в організмі людини представлена нейтральними жирами. Нейтральні жири їжі людини є важливим продуктом енергії. При окисленні 1г жиру виділяється 37,7 кДж (9,0 ККал) енергії.
Добова потреба дорослої людини в нейтральному жирі становить 70-80г, для дітей 3-10 років – 26-30г.
Нейтральні жири в енергетичному відношенні можуть бути замінені вуглеводами. Проте є ненасичені жирні кислоти – лінолева, ліноленова і арахідонова, які повинні обов’язково міститися в харчовому раціоні людини, їх називають незамінними жирними кислотами.
Нейтральні жири входять в склад їжі і тканин людини представлені головним образом тринліцеринами, які містять жирні кислоти – реальмітинову, стеаринову, оліанову, лінолеву, ленолеінову.
В жировій тканин нейтральний жир депонує в виді тригліцеридів. По мірі необхідності проходить мобілізація жиру, тобто розпад тригліцеридів з виділенням вільних жирних кислот.
Надмірне вживання вуглеводів з їжею призводить до відкладаню жиру в організмі. В нормі у людини 25-30% вуглеводів їжі перетворюється в жир.
Біологічна роль вуглеводів для організму людини визначається перш за все їх енергетичною функцією. Енергетична цінність 1г вуглеводів містить 16,7 кДж (4,0 ккал). Добова норма дорослої людини в вуглеводах становить близько 0,5 кг. Основна частина їх (близько 70%) окислюється в тканинах до води і вуглекислого газа. Близько 25-28% харчової глюкози перетворюється в жир і лише 2-5% її синтезується в глікоген – запасний вуглевод організму.
Складні вуглеводи, які поступили з їжею не можуть проникнути через слизову оболонку кишечника в кров і лімфу. Єдина форма вуглеводів, яка може всмоктуватися, являються моносахариди. Вони всмоктуються головним образом в тонкому кишечнику, потоком крові переносяться в печінку і до тканин. В печінці із глюкози синтезується глікоген. Цей процес називають глікогенезом. Глікоген може розпадатися до глюкози. Цей процес називають глікогенолізом. В печінці можливе новоутворення вуглеводів із продуктів їх розпаду, а також із продуктів розпаду жирів і білків, що називається гліконеогнез.
В вуглеводному обміні організму велике значення має м’язова тканина. М'язи, особливо під час їх підвищеної діяльності, забирають із крові значну кількість глюкози. В м'язах так як і в печінці синтезується глікоген. Розпад глікогену являється одним із продуктів енергії м’язового скорочення.
В стані повного фізичного і психічного спокою, організм витрачає енергію на:
1) постійні хімічні процеси
2) механічну роботу, яку виконують окремі органи (серце, дихальні м'язи, кровоносні судини, кишечник)
3) постійну діяльність железисто-секреторного апарату.
Основний обмін речовин залежить від віку, росту, маси тіла, статі. Найбільш інтенсивний основний обмін речовин по розрахунку на 1 кг маси тіла вирізняється у дітей. У новонароджених він становить 209-222 кДж (50-53 кал/кг) на добу, у дітей 1-го року – 176 кДж (1 кал) в 1 год на 1 кг маси тіла.
3. Реакції організму людини на дію факторів середовища.
Відомо, що природне середовище утворює визначені, найчастіше специфічні умови для зберігання та розвитку здоров’я. Зараз вже не викликає сумнівів такий причинно–наслідковий ланцюг: сонячна активність — збурення магнітосфери та іоносфери — зростання напруги електромагнітного поля Землі — реакція організму. Головним збудником життєдіяльності на нашій планеті є сонячне випромінювання з усіма його електронними та іонними потоками і спектрами. Сонячна активність сприяє таким фізико–хімічним процесам, як коливання атмосферного тиску, температури, ступінь вологості повітря, та іншим, які позначаються на стані серцево–судинної та нервової систем, психіці та поведінкових реакціях людини.
Так, наприклад, встановлено, що існує тісний зв’язок між смертю, народжуваністю та сонячною активністю. З виникненням плям на Сонці у людей псується настрій, знижується працездатність, порушується ритм життя. У цей період реєструють підвищення загострень хронічних хвороб, насамперед серцево–судинної системи та ЦНС, дорожнього травматизму. Відомо, що короткі хвилі ультрафіолетового випромінювання Сонця згубно впливають на живий організм, вони поглинаються нуклеїновими кислотами, що призводить до генетичних мутацій, водночас збільшується кількість злоякісних утворень — раку, саркоми, лейкозу.
З кліматичними чинниками, а саме: температурою, вологістю, вітрами, погодою і т.п., тісно пов’язані функціональні стани та захисті реакції організму, а також мотивація поведінки, що в свою чергу, може призвести до виникнення низки захворювань, в тому числі і психічних розладів.
З’ясовано, що погода по–різному впливає на людей із однаковими захворюваннями, наприклад, деякі хворі на астму вважають, що на них повітря пустелі справляє дивовижний вплив, тоді як іншим воно не приносить полегшення, а причини таких розходжень до цього часу не знайдені. Інколи дуже важко визначити, яким чином погода впливає на поведінку та психологічний стан людини, проте такий вплив, безперечно, існує: наприклад, позитивні відчуття з настанням перших теплих сонячних днів навесні після довгої холодної зими. Водночас, найвищий показник смертності внаслідок захворювань реєструється взимку. Більша частина захворювань, особливо це стосується хвороб легень, припадає на зиму. Взимку збільшується кількість простудних захворювань і випадків грипу; в окремі роки грип набуває характеру епідемій. Метеочинники, що сприяють захворюванню на грип, точно не відомі. Деякі фахівці вважають, що розвиток цієї хвороби найбільш ймовірний за умови відносної вологості менше ніж 50% і слабких вітрів. Вони припускають, що низькі температури сприятливі для виживання і поширення вірусу.
Учені припускають, що реакція на зовнішні подразники, в тому числі й на погоду, залежить від конституції людини. Багато людей страждають від “фенної хвороби”, яка звичайно проявляється за день–два до початку вітрів і триває, доки вони не минуть. Прояви симптомів хвороби збігаються з аномальним підвищенням вмісту в крові і тканинах біологічно активної речовини серотоніну, який впливає на передачу сигналів від нервових клітин до ЦНС. Це може бути пов’язане зі змінами екологічних властивостей повітря, часто із високим вмістом позитивних іонів. Відомо, що атмосферні іони являють собою молекули або атоми, які мають дуже мало електронів. В атмосфері завжди є велика кількість іонів — близько 1000 негативних іонів і понад 1200 позитивних іонів на 1 см3 чистого зовнішнього повітря. Концентрації позитивних та негативних іонів дуже змінюються залежно від стану атмосфери і якраз є причинами захворювань. Одним із засобів уникнення фізичних та психологічних недуг, пов’язаних із погодою є спроба збільшення концентрації негативних іонів у навколишньому середовищі за рахунок різних типів генераторів негативних іонів.
Одними із найважливіших метеоелементів є температура і вологість. Для середньої здорової людини індекс комфорту чи дискомфорту в тиху погоду може бути виражений власне через температуру і відносну вологість повітря. В умовах низької відносної вологості більшості людей здається, що температура нижча, ніж насправді, і навпаки. Встановлено, що коли температура перевищує 38, більшості людей стає спекотно незалежно від рівня вологості. Коли відносна вологість перевищує за такої температури 30%, то умови можна назвати гнітючими. Температура 28оС стає гнітючою, якщо вологість перевищує 70%.
Подібні відчуття можна пояснити наступним чином. В умовах впливу підвищеної температури і вологості повітря віддача тепла з організму в навколишнє середовище ускладнена і може відбуватися тільки при напружені механізмів фізичної терморегуляції (тобто посилення потовиділення, розширення периферійних судин). При підвищенні температури навколишнього середовища до 33 оС, що відповідає температурі шкіри, віддача тепла за рахунок проведення стає неефективною і здійснюється лише за рахунок випаровування. Якщо є вологість повітря збільшується ускладнюється і цей шлях тепловіддачі — внаслідок чого можливе перегрівання організму.
Вплив високої температури на організм супроводжується пониженням уваги, порушенням точності і координації рухів, змінами імунологічної реактивності організму (у крові утворюються особливі антитіла — теплові агглютини і гемолізини, які викликають склеювання і загибель власних еритроцитів). Розвивається анемія, а також гіпоавитамінози по групам С і В (вітаміни втрачаються з потом).
Вплив низької температури навколишнього середовища також приводить до напруження системи терморегуляції. При тривалій дії низьких температур спостерігається переохолодження (гіпотермія). У стані гіпотермії спостерігаються пригнічення ЦНС, що понижує чутливість нервових клітин до нестачі кисню і подальшого пониження температури; послаблюється обмін речовин, що зменшує потребу у кисню, організм при цьому стає менш чутливий до інфекції і інтоксикації, нормально не функціонує імунна система, що може призвести врешті до загибелі організму.
Адаптація людського організму до температурного фактору відбувається у 3–х напрямах:
1. За рахунок загальних пристосувальних фізіологічних реакції, які пов’язані з функцією системи терморегуляції, тобто з механізмами хімічної і фізичної терморегуляції, що забезпечують здатність організму працювати в самих різних температурних умовах середовища.
2. У результаті спеціалізованих фізіологічних та анатомічних адаптивних реакцій, в основі яких лежать особливості генотипу.
3. Внаслідок культурних і соціальних адаптації, які пов’язані із забезпеченням людини житлом, теплом, системою вентиляції тощо.
4. Адаптація, стрес, дистрес
Адаптації — це спосіб, завдяки якому живий організм відповідає на вплив навколишнього середовища. Одна із звичайних форм фізичної адаптації називається акліматизацією.
Організми, що адаптовані до свого оточуючого середовища, здатні до наступних дій:
Існує велика різниця між адаптацією та зовнішньо схожою на неї акліматизацією. Адаптація виникає та стабілізується протягом поколінь, що змінюють одне одного; акліматизація ж відбувається на проміжку часу всередині життєвого циклу однієї особини, і звичайно пов'язана з набагато менш критичними впливами оточуючого середовища.
Стрес – це не тільки нервове напруження, але й інший вплив не звичний для організму , будь-то емоції: радість, страх, ненависть, любов і сильний холод, жара, інфекція. Можна сказати, що стрес –це реакція на сильне почуття або враження.
Дистрес – патологічний стан, який проявляється в хворобливих симптомах, тобто горе, нещастя.
Контрольні питання