Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Вартість валюти та валютний курс
Валюта в широкому розумінні означає грошову одиницю будь-якої країни (долар, марка). Проте нерідко використовується для позначення коштів, виражених в грошових одиницях тільки іноземних держав чи міжнародних організацій – готівки, вкладів на банківських рахунках, платіжних документів (векселів, чеків тощо), тобто як грошей інших країн.
Валюту поділяють на певні види залежно від:
- національна валюта – грошова одиниця певної країни та той чи інший її тип;
- іноземна валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні та платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються в міжнародних розрахунках;
- міжнародна (регіональна) валюта – міжнародна або регіональна грошова розрахункова одиниця, засіб платежу.
- вільно конвертовані валюти – обмін без обмежень на будь-які іноземні валюти; використовуються для здійснення платежів за міжнародними угодами, активно купуються і продаються на головних валютних ринках);
- частково конвертовані валюти – це валюти, які обмінюються тільки на деякі інші валюти і мають валютні обмеження не за всіма валютними операціями або тільки для нерезидентів;
- неконвертовані валюти – замкнуті валюти, у країнах, де для резидентів та нерезидентів уведена заборона обміну валют.
- готівкова,
- безготівкова.
- сильна (тверда) – стабільний валютний курс, рух якого відбувається відповідно фундаментальним макроекономічним закономірностям;
- слабка.
- кошикового типу (СДР) – складається з декількох валют,
- звичайна.
- резервна валюта,
- інші валюти.
- валюта ціни контракту,
- валюта платежу,
- валюта кредиту,
- валюта клірингу,
- валюта векселя.
5.3. Валютний курс і валютна політика
Валютним курсом називається співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна однієї грошової одиниці, виражена в грошовій одиниці іншої країни.
Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. Котирування валют дозволяє визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну. Є три методи оцінки (котирування) валютного курсу: пряме котирування, зворотне (непряме котирування) та крос-котирування.
Пряме котирування – це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти.
Зворотне (непряме котирування) – це ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти.
Крос-котирування – співвідношення між двома валютами, що розраховується опосередковано, за допомогою валюти третьої країни.
На валютному ринку його учасники використовують два курси: курс продавця і курс покупця. Курс продавця – це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну, а курс покупця – це курс, за яким він купляє іноземну валюту за національну. При цьому курс продавця завжди вищий за курс покупця.
Різниця між курсом продавця і покупця називається маржею. За рахунок маржі банк покриває видатки і формує прибуток валютних операцій.
Валютний курс характеризує відношення попиту та пропозиції кожної валюти, що знаходить відображення в платіжному балансі.
Платіжний баланс являє собою співвідношення між платежами країни за кордон і надходженням їх з-за кордону. Між торговим балансом і валютним курсом існує обернений зв’язок. Якщо торговий баланс погіршується (збільшується від’ємне сальдо), то це є показником того, що країна більше витрачає грошей за кордоном, ніж продає товарів. Тобто, на валютному ринку збільшується пропозиція національної валюти і росте попит на іноземну, що створює умови для формування тенденції до падіння національної валюти. І навпаки, при активному балансі попит на національну валюту підвищується, і отже підвищується її курс. Погіршення платіжного балансу вимагає вживання заходів валютного контролю з боку національного уряду, що призводить до посилення контролю за валютними операціями та збільшення позик, знижує попит на валюту і її курс.
Для оцінки макроекономічних параметрів використовують декілька розрахункових різновидів валютного курсу.
Номінальний двосторонній валютний курс – це відносна ціна двох валют, тобто ціна одиниці національної валюти, виражена в одиницях іноземної валюти.
Реальний валютний курс – це номінальний валютний курс, помножений на співвідношення внутрішніх цін до цін країни, до валюти якої котирується національна валюта.
Номінальний ефективний валютний курс – це індекс валютного курсу, що визначається як співвідношення національної валюти до валют інших країн, котирування яких визначено відповідно до частки цих країн у валютних операціях даної країни.
Реальний ефективний валютний курс – це номінальний ефективний валютний курс з поправкою на зміни співвідношення внутрішніх цін до цін країн, до валют яких встановлюєтьсякотирування національної валюти.
На валютний курс чинять вплив низка чинників:
Найважливішим чинником, що визначає валютний курс вважається паритет купівельної спроможності або відносні рівні цін та витрат виробництва. Паритет купівельної спроможності – це співвідношення між двома валютами, яке вирівнює їх купівельну спроможність до певного набору товарів та послуг. Він показує, чому дорівнює купівельна спроможність грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни.
На купівельну спроможність валют, отже, й на валютний курс, чинить вплив інфляція. Чим вищим є темп інфляції в країні, тим нижчим за інших рівних умов буде курс її валюти. Залежність валютного курсу від темпу інфляції є вищою для країн зі значними обсягами міжнародних операцій. Аналогічний вплив на валютний курс чинить зростання витрат виробництва, яке зрештою й викликає зростання рівня цін.
Вплив на валютний курс відносних рівнів процентних ставок пояснюється двома основними обставинами. По-перше, зміни процентних ставок в країні впливають за інших рівних умов на міжнародний рух капіталу, в першу чергу короткострокового. Підвищення процентної ставки стимулює надходження іноземних капіталів до країни, зниження стимулює втечу капіталу, в тому числі й національного, за кордон. Рух капіталу, зокрема спекулятивний, посилює нестабільність платіжних балансів. По-друге, процентні ставки чинять вплив на операції на валютних та кредитних ринках. Банки беруть до уваги різницю в процентних ставках на національному та світовому ринках. За інших рівних умов вони віддадуть перевагу одержанню дешевших кредитів на іноземному ринку з нижчими процентними ставками й розміщенню іноземної валюти на національному кредитному ринку, якщо ставки тут виявляються вищими. У будь-якому випадку зростання процентної ставки в країні призводить до зростання попиту на її валюту й зростання пропонування іноземної валюти. Курс валюти країни зростатиме.
Як вище зазначено, курс валюти і стан платіжного балансу країни взаємопов'язані. Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки зростає попит на неї з боку іноземних партнерів. Дефіцит платіжного балансу сприяє зниженню курсу національної валюти. Нестабільність платіжного балансу призводить до різких змін у попиті на відповідні валюти та їх пропозиції. При цьому на стан платіжного балансу можуть чинити вплив такі фактори як зміни смаків та уподобань споживачів, розвиток імпортозаміщувальних виробництв, відкриття нових джерел ресурсів.
Коливання економічної активності циклічного характеру також чинять вплив на валютний курс. Економічне зростання супроводжується зростанням в країні обсягів виробництва, зайнятості та доходу. Зі зростанням доходу зростає сукупний попит як на продукцію вітчизняного, так й іноземного виробництва. Зазвичай зростання національного доходу призводить до зростання попиту на імпорт в тій же мірі, що й на продукцію вітчизняного виробництва. Але зростання попиту на іноземні товари викликає відповідне зростання попиту на іноземну валюту, в зв'язку з чим курс національної валюти має тенденцію до зниження. І навпаки, в періоди класичної депресії, коли спад супроводжується падінням рівня цін, курс валюти країни має тенденцію до зростання.
Суттєвий вплив на валютний курс може чинити діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції. Якщо курс певної валюти має тенденцію до зниження, фірми та банки починають завчасно продавати її на більш стійкі валюти, що ще більше погіршує її позиції. Поштовхом до спекулятивного продажу або купівлі валюти можуть стати як економічні, так і політичні події, зроблені авторитетними інституціями прогнозні оцінки тощо.
Ступінь використання валюти у міжнародних розрахунках також є чинником валютного курсу. У 90-ті рр. 55 % міжнародних платежів, майже 90% розрахунків за нафту здійснювалися у доларах США. У доларах сплачувалися 70 % зовнішньої заборгованості. Тому періодичні підвищення цін на нафту, зростаючі виплати заборгованості держав сприяли підвищенню курсу долара навіть за умов падіння його купівельної спроможності. Цей чинник тісно пов`язаний зі ступенем довіри до певної валюти на національному та світовому ринках. Його вплив визначається станом економіки, економічною та політичною стабільністю в країні. Отже, формування валютного курсу дійсно є складним багатофакторним процесом, обумовленим численними чинниками впливу і взаємозв’язку національної та світової економіки і політики.
Валютний курс виконує низку важливих економічних функцій. Він є засобом інтернаціоналізації грошових відносин, зіставлення цінових структур і результатів виробництва (продуктивності праці, витрат виробництва, темпів економічного зростання тощо).
Під валютною політикою слід розуміти сукупність економічних, правових та організаційних заходів і форм, здійснюваних державними органами, центральними банківськими і фінансовими закладами, міжнародними валютно-фінансовими організаціями в області валютних відносин.
Через систему валютних відносин досягається динамічна рівновага внутрішньої економіки в системі світогосподарських зв’язків. Залежно від того, який в країні встановлений режим – фіксованих чи плаваючих курсів застосовується різний набір економічних важелів відновлення порушеної рівноваги.
При фіксованому курсі повинні проводитись зміни у внутрішній економіці з тим, щоб при чинному валютному курсі ліквідувати зовнішній дисбаланс. Наприклад, при дефіциті балансу необхідно за рахунок продажу валютних резервів скорочувати грошову масу, проводити жорстку грошово-кредитну політику до тих пір, поки попит на національну валюту не відновиться.
При плаваючому курсі можлива інша крайність. Валютний курс під впливом короткотермінових (спекулятивних) факторів може призвести до переоцінки макроекономічної незбалансованості економіки, що може надати небажаних структурних змін.
В даний час ні один, ні другий режими валютних курсів в чистому вигляді не існують, хоча еволюція міжнародної валютної системи в цілому йшла в напрямку від режиму фіксованих до режиму плаваючих валютних курсів.
Одним з інструментів валютної політики офіційних органів є валютні інтервенції центрального банку з метою коректування динаміки валютного курсу.
Валютна інтервенція – це цільові операції з купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти певними границями його підвищення або пониження.
Інтервенції ефективні при тимчасовій незбалансованості міжнародних розрахунків країни, але у випадку глобальної незбалансованості вони не в стані протистояти падінню або підвищенню валютного курсу.
СВІТОВА ВАЛЮТНА СИСТЕМА.
Етапи трасформації СВС
Конкретною формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). Вона являє собою сукупність способів, інструментів та органів (інститутів), за допомогою яких здійснюються грошові розрахунки в рамках світового господарства. СВС включає: світові гроші (колективні валютні одиниці), систему пристосування окремих валют однієї до одної (валютні курси), валютні ринки, міждержавні регіональні та наддержавні органи, що займаються регулюванням валютно-фінансових зв'язків і відносин.
Еволюція світової валютної системи визначається розвитком та потребами як національної так і світової економіки, змінами, що відбуваються у світовому господарстві, періодичним виникненням валютних криз. Валютна криза являє собою вибух валютних суперечностей, порушення функціонування СВС, що виявляється у невідповідності структурних принципів організації світового валютного механізму щодо нових умов виробництва, світової торгівлі. Валютні кризи супроводжуються порушенням стабільності валютних курсів, перерозподілом золотовалютних резервів, валютними обмеженнями, погіршенням міжнародної валютної ліквідності.
Розвиток світової валютної системи пройшов ряд етапів, кожний з яких займав відносно тривалий історичний період часу. Різниця між тією чи іншою світовою валютною системою полягала насамперед у тому, який актив вважався резервним, за допомогою якого досягалася рівновага платіжного балансу (у різні періоди це були золото, долар, який обертався в золото за фіксованим курсом, інша валюта, яка виконувала роль міжнародного платіжного засобу) (22, с. 27-36; 26, с. 42-101; 41, с. 68-77; 58, с. 171-218; 67, с. 220-271].
1. Золотий та золотодевізннй стандарт
Першою світовою валютною системою була Паризька. Вона була юридично оформлена міжнародною угодою на конференції в Парижі в 1867 p., яка визнавала золото єдиною формою світових грошей. Основою валютної системи виступав золотомонетний (золотий) стандарт. Відповідно до золотого вмісту валют установлювались і їхні золоті паритети (співвідношення грошових одиниць різних країн за їхнім золотим вмістом). Тобто за системою "золотого стандарту" всі національні валюти мали фіксований золотий вміст. Наприклад, англійський фунт стерлінгів з 1821р. мав золотий вміст, який дорівнював 7,322385 г золота, 1 німецька марка - 0,385422 г золота (з 1873 p.).валютний курс визначався відношенням золотого вмісту валют. У даному випадку - 1: 20,3.
Золотомонетний стандарт грунтувався на безпосередньому зв'язку із золотом. За цією системою:
§ валюти вільно конвертувались у золото;
§ злитки золота мали можливість вільно обмінюватися на монети;
§ золото вільно експортувалося, імпортувалося та продавалося на міжнародних ринках, тобто ринки золота та валютні ринки були взаємозалежними;
§ усі країни підтримували жорстке співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу.
Діяв режим вільно плаваючих валютних курсів у межах золотих точок (золоті точки еквівалентні паритету національної валюти з додаванням чи відніманням транспортних та страхових витрат, спричинених матеріальним трансфертом золота). Органи валютного контролю проводили політику регулювання, яка дозволяла забезпечити стабільність валюти та рівновагу платіжного балансу.
Міжнародні розрахунки золотомонетного стандарту здійснювалися в основному шляхом використання перевідних векселів, які виписувалися в національній валюті, переважно в англійській. Золото використовувалося лише для оплати пасивного сальдо платіжного балансу країни. Вже наприкінці XIX ст. частка золота у грошовій масі суттєво зменшилось і поступово розмінні кредитні гроші витіснили золото з обігу. На початку першої світової війни золотомонетний стандарт розпався, оскільки перестав відповідати масштабам господарчих зв'язків, які зросли, та умовам регулювання ринкової економіки.
Друга світова валютна система юридично була оформлена в 1922 р. міждержавною умовою Генуезької міжнародної економічної конференції. В її основу було покладено золотодевізннй стандарт, що грунтувався на золоті та провідних валютах, які конвертувалися в золото. До головних принципів функціонування Генуезької валютної системи належали такі:
§ основою системи виступали золото та девізи (іноземні валюти). На золотодевізному стандарті грунтувалися грошові системи 30 країн. Міжнародними платіжно-резервними засобами почали використовуватися національні кредитні гроші. Але в міжвоєнний період статус резервної валюти не був офіційно закріплений за жодною валютою;
§ золоті паритети були збережені. Конверсія валют у золото почала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано, через іноземні валюти;
§ діяв режим плаваючих валютних курсів;
§валютне регулювання здійснювалось у формі міжнародних конференцій, нарад.
Відносна валютна стабілізація в світі спостерігалася з 1922 по 1928 p., але вона була підірвана світовою економічною кризою 1929 — 1933 pp. У результаті кризи зазнав краху золотодевізннй стандарт. Курс низки валют знизився на 50 - 84%, зросло накопичення приватними особами золота, припинилися зовнішні платежі, утворилася маса "гарячих" грошей, що стихійно переміщувалися від однієї країни до іншої в пошуках одержання спекулятивного надприбутку.
Це призвело до валютної війни, в якій використовувалась валютна інтервенція, валютний демпінг, валютні обмеження, валютні блоки.
У 1937 р. світову валютну систему сколихнула нова економічна криза, відбулася масова девальвація валют. Напередодні Другої світової війни не залишилося жодної стабільної валюти.
2.Бреттон-Вудська валютна система
Нову, більш ефективнішу міжнародну валютну систему почали розробляти квітні 1943 р. На міжнародній конференції в Бреттон-Вудсі в 1944 р. провідні країни Заходу узгодили основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи. Засновується міжнародна організація - Міжнародний валютний фонд (МВФ), - "обов'язком" якої є забезпечення нормального функціонування системи і дотримання принципів, закріплених загальною угодою.
Основні принципи організації валютних відносин згідно з Бреттон-Вудською системою:
1. Бреттон-Вудська система грунтувалась на золотовалютному стандарті, котрий означав, що деякі валюти в міжнародних розрахунках розглядаються як еквіваленти золота і можуть функціонувати як резерви.
2. Один з основних принципів полягав у фіксованих паритетах, погоджених у рамках МВФ, на основі яких порівнювались і обмінювались валюти.
Щоб забезпечити відповідність реального курсу своєї валюти оголошеному паритету, кожна країна могла:
§ або гарантувати конвертованість своєї валюти в золото за офіційним паритетом (цей варіант обрали США, встановивши в 1945 р. такий паритет: 35 дол. за 1 унцію золота);
§ або підтримати на ринках курс своєї валюти по відношенню до решти в межах коливань ± 1% її паритету (вибрали решта країн).
Курси валют відхилялись від своїх паритетів несуттєво, оскільки вони знаходились під державним і міждержавним впливом. МВФ контролював механізм міжнародних розрахунків, вдаючись до валютних інтервенцій, в основному в доларах США. При фундаментальних порушеннях рівноваги, за згодою з МВФ, проводились девальвації і ревальвації валют розвинутих країн.
3. Конвертованість валют, свобода і багатосторонність платежів за поточними операціями.
Бреттон-Вудський режим діяв протягом майже ЗО років. Це були роки відновлення економіки країн Західної Європи та Японії, "економічного дива", відносно помірних темпів інфляції в промислово розвинутих країнах.
Однак в міру зростання світової економіки, посилення конкурентної боротьби, наростання інфляції, різкого збільшення обсягу фінансових операцій, не пов'язаних з конкретними зовнішньоторговельними угодами, а також у зв'язку з кризою ключової валюти системи - долара США Бреттон-Вудська валютна система дедалі менше задовольняла потреби міжнародної торгівлі і руху капіталу.
Справа в тому, що в рамках Бреттон-Вудської системи склалася нерівність валют. Долар США зайняв привілейоване становище. Це дало змогу США покривати дефіцит платіжного балансу значною мірою за рахунок короткострокових зобов'язань американських банків перед зарубіжними державними організаціями і приватними особами. США стали боржниками. Інвестиційний баланс (баланс руху капіталу) також складався не на користь США. Відбувався відплив капіталу і, як наслідок, від'ємне сальдо платіжного балансу. Хронічний дефіцит платіжного балансу призвів до того, що кількість доларів за рубежем значно перевищила золотий резерв США. Виникла недовіра до долара і прагнення обміняти долари на золото. США почали втрачати своє панівне становище у світовому виробництві і міжнародній торгівлі. Зростала роль ЄЕС, Японії та інших країн, платіжні баланси яких зводилися з позитивним сальдо. В цій ситуації подолання дефіциту платіжного балансу США означало б скорочення міжнародної ліквідності, що утруднювало б міжнародні розрахунки. США постали перед вибором: понести великі витрати або змінити всі валютні правила. США зробили вибір на користь зміни правил, розірвавши в 1968 р. зв'язок долара із золотом, а потім увівши в 1971 р. плаваючий курс долара. Окрім того, принципи Бреттон-Вудської системи підривали розвиток євроринку і ринку євродолара, на яких вільно циркулювала величезна кількість доларів, що практично випадали з режиму обмежень, установлених національними валютними відомствами і МВФ. Усе це створювало сприятливу обстановку для валютних спекуляцій. За цих умов система фіксованих валютних курсів вже не могла ефективно функціонувати. Розпочався перехід до нової валютної системи, що отримала назву Ямайської за назвою країни, де були вироблені основні принципи цієї системи.
3.Ямайська валютна система
Перехід від золотовалютного стандарту до нової системи валютних відносин зайняв декілька років. Після першого істотного кроку -припинення обміну доларів на золото - сталися такі події. В березні 1973 р. були введені плаваючі валютні курси. З 1974 р. всі провідні валюти (долар, фунт стерлінгів, німецька марка, єна, французький франк) вже вільно плавали по відношенню один до одного. В тому ж році "Спеціальні права запозичення" - "кошик СДР" став новим еталоном цінності валют. У 1976 р. МВФ ухвалив рішення відмовитись від фіксації офіційної ціни золота, припинивши операції з ним у рамках МВФ, надавши право національним валютним органам розпоряджатися власним золотом на свій розсуд. І нарешті, у 1978 р. в статуті МВФ була закріплена відмова від фіксованих паритетів і офіційно введена в дію Ямайська валютна система.
Основна відмінність Ямайської валютної системи від Бреттон-Вудської:
1. Змінився носій світових грошей. Якщо Бреттон-Вудська система використовувала в якості кінцевого засобу розрахунку золото і резервні валюти, то нова валютна система спирається на СДР - колективну валюту МВФ. Ця валюта стала елементом в структурі міжнародної ліквідності.
2. Нова валютна система дозволяє як фіксовані, так і плаваючі валютні курси або їх змішаний варіант.
3. Наявність замкнутих валютних блоків, котрі, з одного боку, є учасниками світової валютної системи, а з іншого - всередині них існують особливі відносини між країнами-учасницями. Найбільш характерним прикладом є Європейська валютна система (ЄВС) - породження ЄЕС.
4. В Ямайській валютній системі права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені. МВФ виробив основні принципи, котрих повинні дотримуватись країни - члени МВФ при проведенні курсової політики, з тим, щоб міжнародна валютна система в цілому функціонувала ефективно.
Суть цих принципів зводиться до такого:
§ Валютний курс повинен бути економічно обґрунтований. Країни повинні уникати маніпулювання валютним курсом з метою недопущення необхідного регулювання платіжного балансу або отримання несправедливих конкурентних переваг.
§ Здійснювати інтервенцію з метою згладжування значних хаотичних короткострокових курсових коливань.
§ При проведенні інтервенції враховувати інтереси інших країн. Були розроблені також основні критерії для визначення, чи виконує країна ці принципи.
На країни - члени МВФ покладалися зобов'язання: при виборі нового валютного режиму інформувати МВФ; співпраця країн-членів з МВФ та між собою у розв'язанні валютних проблем; національна економічна політика країн-членів повинна сприяти стабілізації валютних курсів.
Ямайською системою передбачалося скасувати золото як офіційний міжнародний розрахунковий засіб та міру вартості. Була скасована офіційна ціна золота й почалась його демонетиризація, тобто позбавлення золота функції грошей. Золото могло бути національним резервним засобом, але всі розрахунки між МВФ і національними валютними установами здійснювалися лише в СДР.
Теоретично основою Ямайської системи був проголошений принцип регулювання валютних курсів ринковими силами (попит і пропозиція). Однак у режимі чистого плавання (тобто під впливом лише ринкових сил) валютні курси вже не могли функціонувати, оскільки інтеграційні процеси призвели до тісного переплетення національних відтворюваних процесів, до дедалі більшого підпорядкування національних економік закономірностям світового господарства, до залежності від процесів, що відбуваються у світовій економіці, в тому числі і у валютній сфері. За цих умов стало неможливим створення оптимальної основи для розвитку міжнародної торгівлі без координації валютної політики. За допомогою "чистого" плавання не вдавалось досягти і рівноваги платіжних балансів. Не призвели плаваючі валютні курси і до автономності внутрішньої економічної політики. Навпаки, вільно плаваючі валютні курси посилили взаємозв'язок між валютними курсами і внутрішньоекономічними процесами. Відтак у реальній практиці Ямайська валютна система функціонує як система керованих плаваючих курсів (з тенденцією до посилення у валютній політиці окремих країн елементів "управління") . Центральні емісійні банки здійснюють інтервенції з метою надання валютним курсам сприятливого для національних інтересів рівня шляхом:
1) купівлі або продажу на зовнішніх ринках як іноземної, так і власної валюти;
2) обмеження або заборони купівлі або продажу певних валют, прямого контролю над приватними зовнішніми переказами, введення від'ємних відсоткових ставок щодо іноземних вкладів тощо.
Якщо на початку дії Ямайської системи (1973-1979 pp.) валютні курси достатньою мірою відображали відносну еволюцію цін і не давали значних конкурентних переваг тій чи іншій країні, то з кінця 70-х - на початку 80-х років стався відрив курсу валют від відносного руху цін в окремих країнах, що позначилось на їхній конкурентоспроможності. Це відбувалося, насамперед, тому, що в міжнародних розрахунках промислово розвинутих країн зросла частка операцій, пов'язаних з експортом капіталу, міжнародним кредитом. А переливання капіталу можуть викликати і викликають значне і довгочасне відхилення курсів валют від паритетів їхньої купівельної спроможності, що призводить до деформації міжнародної торгівлі і платежів, утруднює довгострокове планування. Стала очевидною необхідність більшої погодженості у проведенні економічної політики (насамперед, бюджетної та кредитної) провідних країн світу для стабілізації валютних курсів. На ряді нарад "сімки" у 80-ті роки розглядалася проблема стабілізації валютних відносин і визнавалась необхідність колективних дій по зближенню характеру економічної політики для досягнення довгострокової стабілізації валютних курсів. Проте через побоювання ущемлення суверенітету, погодження загальних принципів міжнародного регулювання валютних відносин з труднощами долало і долає суперечності між країнами на рівні конкретного механізму валютно-економічного співробітництва, конкретного втілення орієнтації національної економіки на такі показники, як темпи зростання, темпи інфляції, відсоткові ставки, рівень безробіття, бюджетний дефіцит, баланс поточних операцій і торговельний баланс, темпи зростання грошової маси, обсяг валютних резервів, рівень валютних курсів, за яких передбачається робити висновок про відповідність розвитку економіки країни спільно виробленому курсу.
Незважаючи на те, що Ямайська валютна система має ряд негативних моментів, її функціонування справляє істотний вплив на прискорення темпів розвитку промислово розвинутих країн і багатьох країн третього світу в напрямі подальшої соціально-економічної інтеграції.
Європейська валютна система (ЄВС)
Результатом регіональної валютної інтеграції стало утворення Європейської валютної системи (ЄВС), яка формально почала діяти в 1978 р. її головною метою була стабілізація валютних курсів, зменшення економічної залежності країн - учасниць ЄС від дестабілізуючого зовнішнього впливу. ЄВС являє собою зону скоординованого плавання по відношенню до долара США курсів національних валют. ЄВС як форма організації відносин країн ЄС у валютній сфері, форма регулювання валютних відносин на наднаціональному рівні грунтувалася на таких елементах:
§ ринковий курс валюти мав перебувати в межах ± 2,25% від двостороннього центрального курсу або у виняткових випадках - у межах ± 6%. Ці межі в 1993 р. було розширено під впливом різних валютних коливань: ± 15% ("європейська валютна змія");
§ створено європейську валютну одиницю екю - розрахункову одиницю, курс якої визначався як середньозважений курс валют країн ЄС;
§ створено Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) для надання тимчасової фінансової підтримки країнам-членам для фінансування дефіциту платіжного балансу та здійснення розрахунків за валютними інтервенціями країн-членів для підтримки валютних курсів. Ресурси фонду формувалися за рахунок виділення кожною країною 20% своїх золотих та 20% доларових резервів ЄФВС у формі постійно поновлюваних кредитів.
У 1998 р. Європейська валютна система перестала функціонувати. До головних причин розпаду відносяться такі: відмінності в темпах інфляції країн-членів; недовіра до окремих центральних банків; об'єднання Німеччини, що вплинуло на загальну валютну ситуацію в ЄС, а також несумісність абсолютної мобільності капіталу, фіксованих валютних курсів і грошово-політичної незалежності в одній валютній системі.
У 1999 р. було створено Європейський економічний та валютний союз, що стало новою стадією розвитку валютно-фінансової інтеграції країн ЄС. В його рамках передбачався перехід до єдиної валютної та грошової політики, створення Європейського валютного інституту, Європейського центрального банку та введення єдиної валюти — євро.
Основним наслідком участі у валютному союзі є втрата країнами протекціоністських можливостей, пов'язаних із проведенням самостійної політики щодо обмінного курсу національної валюти для підтримки зовнішньоекономічної діяльності. Тому при переході до валютного союзу основним питанням стало визначення передумов, необхідних для досягнення країною - членом валютного об'єднання економічних цілей (повної зайнятості, економічного зростання, стабільності цін, рівноваги платіжного балансу) без необхідності зміни валютного курсу. Основною передумовою участі у валютному союзі є зближення, вирівнювання національних економік, згладжування їхніх відмінностей за певними критеріями, до яких відносяться:
§ рівень інфляції, який не повинен перевищувати середній рівень інфляції трьох європейських країн з найнижчою інфляцією більш як 1,5%;
§ рівень відсоткових ставок, які не повинні перевищувати середні ставки трьох країн ЄС із найменшими показниками більше ніж на 2%;
§ обмінний курс валют, який має бути сталим у діапазоні коливань в існуючому в ЄС механізмі стабілізації обмінних валютних курсів упродовж щонайменше двох років;
§ розмір річного дефіциту бюджету, який не повинен перевищувати 3%;
§ рівень акумульованого державного боргу, який має становити не більше ніж 60% від ВВП.
Сучасну світову валютну систему характеризують такі риси: суттєве коливання валютних курсів, зокрема щодо американського долара (періоди недооцінки долара змінюються періодами завищення його вартості); значна гнучкість валютних курсів, які, як правило, нескоординовані, незважаючи на існування вільного плавання, світова економіка не може звільнитися від міжнародної взаємозалежності, що накладає певні обмеження на здійснення національної економічної політики; нестійкість світової валютної системи до валютних криз та чутливість до зовнішніх шоків.