Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ТЕХНІКУМ ЗВАРЮВАННЯ ТА ЕЛЕКТРОНІКИ ІМ. Є.О.ПАТОНА
СРС за предмету:
«Безпека життєдіяльності»
ВИКОНАВ:
Студент групи ПЗ-12-1/9 Бєлкін Сергій
ПЕРЕВІРИВ:
Викладач Кісенко О.М.
Дніпропетровськ 2013
СРС №5
1. «Небезпека» – це об'єктивне явище існування матеріального світу. Воно є одним з основних об'єктів вивчення в безпеці життєдіяльності. Під ним мають на увазі явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах принести шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи викликати небажані наслідки у майбутньому. Ступінь небезпеки визначається кількістю ознак, що її характеризують. Таким чином, небезпека може збільшуватися чи зменшуватися в залежності від кількості таких ознак. Унаслідок цього випливає, що небезпека є регульованим явищем, керованим за допомогою зменшення чи збільшення таких ознак.
Небезпекою характеризуються всі системи, що містять енергію, хімічно чи біологічно активні компоненти. Стосовно безпеки життєдіяльності людини до цього переліку ознак приєднуються також такі характеристики навколишнього середовища, які не відповідають безпечним умовам її життєдіяльності.
Аналіз процесу еволюції людини, розвитку науково-технічного прогресу дає підстави для твердження того, що будь-яка діяльність людини, антропогенних біологічних, технічних і інших фізико-хімічних, механічних систем є потенційно небезпечною. Унаслідок такого об'єктивного положення сформувалася необхідність вивчення небезпеки, як категорії безпеки життєдіяльності.
У вересні 1990 року в м. Кельні відбувся Перший Всесвітній конгрес по безпеці життєдіяльності, як наукової дисципліни. Він проходив під девізом «Життя в безпеці». При викладі результатів досліджень фахівці в області безпеки життєдіяльності для характеристики ступеня небезпеки конкретного об'єкта, який входить в систему «людина – середовище існування», у своїх повідомленнях оперували поняттям «ризик». У такий спосіб сформувалася наступна наукова категорія:
Ризик – це частота реалізації небезпек технічного, хімічного, біологічного та іншого об'єкта природного чи антропогенного характеру (В. Маршалл).
Серед багатьох визначень цієї характеристики небезпеки найбільш уживаним є наступне: ризик (R) – це кількісна оцінка небезпеки об'єкта чи явища.
У розглянутому випадку кількісна оцінка небезпеки – це відношення числа тих чи інших несприятливих наслідків при реалізації небезпеки до їхнього можливого числа за визначений період:
R = N/n, (1.1)
де N – загальна кількість осіб, які можуть постраждати при реалізації небезпеки; n – кількість осіб, які постраждали при реалізації небезпеки.
Теоретичні передумови і практичні приклади дають можливість зробити висновок про те, що рівень несприятливих наслідків при реалізації небезпеки може бути різним. У зв'язку з цим, визначаючи ризик необхідно вказувати і клас наслідків для конкретних об'єктів біосфери і техносфери, на які можуть поширюватися наслідки реалізації небезпеки.
Дані індивідуального ризику смертельних випадків за рік для США та України для ряду негативних факторів наведені у табл. 1.1.
Фактично ризик – це частота реалізації небезпеки. Однак, власне кажучи ці поняття – ризик і частота реалізації небезпеки, відрізняються одне від одного. Це пов'язано з тим, що стосовно до проблеми забезпечення безпеки діяльності об'єкту у плані прогнозування можливого числа несприятливих наслідків, необхідно вирішувати задачу з позицій теорії імовірності. В даний час розвиток безпеки життєдіяльності, як науки, дозволяє на етапі проектування нових об'єктів чи при капітальних вкладеннях в існуючі, реалізувати рівень так називаного прийнятного ризику.
2.
Виходячи з цього, фахівці з теорії безпеки життєдіяльності та розробники антропогенних систем відкинули концепцію абсолютної безпеки, і прийняли реальну концепцію прийнятного (припустимого) ризику. Суть цієї концепції полягає в забезпеченні ризику такого рівня небезпеки, який сприймає суспільство в даний період часу. Прийнятний ризик сполучає у собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і представляє компроміс між показником рівня безпеки і можливістю його досягнення. Необхідність уведення «прийнятного ризику» зв'язана, в основному, з економічними витратами, спрямованими на підвищення безпеки антропогенних систем. Затрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки можна завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, знизити виплати постраждалим на виробництві в результаті нещасних випадків, скоротити витрати на медичну допомогу і т. ін.
Таким чином, в основі керування ризиком лежить логічний метод порівняння витрат і одержуваного комплексного позитивного ефекту від зниження ризику. На рис. 1.2 показаний спрощений приклад графічного способу визначення рівня прийнятного ризику.
Рис. 1.2 - Графічний метод визначення рівня прийнятного ризику
Із рисунка видно що, при збільшенні витрат на реалізацію об'єкта, які спрямовані на підвищення його безпеки, технічний ризик знижується, але одночасно росте рівень соціального ризику.
^ Як випливає з графіків, сумарний ризик досягає мінімуму при визначеному співвідношенні між економічними інвестиціями в технічну і соціальну сфери. Цей ефект компромісу і враховується при виборі рівня прийнятного ризику. У деяких країнах, наприклад у Голландії, показники прийнятного ризику встановлені в законодавчому порядку. Так, максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини вважається його значення, рівне величині 10-6 у рік. Зневажливо низьким вважається індивідуальний ризик загибелі людини, рівний 10-8у рік. Максимально прийнятним ризиком для екологічних систем вважається такий, при якому може постраждати 5 % видів біогеоценозу.
Таким чином, оцінка небезпеки тієї чи іншої системи через показник ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки техносфери. На додаток до технічних, організаційних, адміністративних методів, що використовуються при рішенні задачі зниження ризику, застосовуються також економічні методи керування ризиком – страхування, грошова компенсація збитку, платежі за ризик і т.д. При цьому, наприклад, фахівці ряду країн вважають за доцільне в законодавчому порядку ввести квоти за ризик.
З глобальної точки зору забезпечення безпеки життєдіяльності, яка ґрунтується на збереженні динамічної рівноваги в системі «людина – середовище існування» такий підхід являється хибним. Цей висновок обумовлюється тим, що в розглядаємому випадку ігнорується комплексна оцінка глибини впливу від реалізації небезпеки на систему «людина – середовище існування». Вона підміняється одночасним грошовим еквівалентом локального збитку в виробничому або природному середовищі, ущербу здоров’я людини чи групи людей. При цьому не береться до уваги прогнозування майбутніх негативних наслідків, які можуть проявитися у гідросфері, біосфері або літосфері Землі, визвати появу невідомих захворювань, психічні розлади у здоров’ї людини і т. п.
3. Сприйняття стану і зміни характеристик навколишнього середовища здійснюється людиною за допомогою ряду аналізаторів (зорового, тактильного, слухового й ін.), які забезпечують одержання, обробку і передачу інформації у відповідні ділянки кори головного мозку. У корі головного мозку, що є вищою ланкою центральної нервової системи, ця інформація аналізується й обробляється системою розпізнавання образів. При цьому здійснюється також вибір (формування) програми відповідної реакції фізіологічних і психічних процесів, що протікають в організмі людини. Цей процес протікає з дотриманням умови захисту, забезпечення нормальних режимів роботи функціональних систем і всього організму людини в цілому. З цією метою кожний з аналізаторів характеризується конкретним порогом мінімальної і максимальної чутливості, які сформувалися у процесі еволюції.
У зв’язку з цим, при рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності важливим є виявлення припустимого рівня негативних факторів середовища існування стосовно здоров'я людини.
Виходячи із викладеної коротко інформації виходить, що взаємодія функціональних схем організму людини з зовнішнім середовищем виражається в динамічній зміні його енергетичного і матеріального балансу. При цьому відбувається трансформація внутрішньої енергії в організмі і зміна біохімічних процесів, що відбуваються в ньому, які формують у кінцевому рахунку, адекватну відповідну реакцію всього організму на дію зовнішнього подразника.
Рівень зовнішнього подразника може бути різним – нижче допустимого, допустимий, вище допустимого. Для його оцінки використовується параметр інтенсивності кількості енергії, що надходить в одиницю часу через одиничну площадку поверхні відповідного аналізатора людини.
У випадку дії зовнішнього подразника із рівнем нижче допустимого (нижче мінімальної чутливості аналізатора) людна не відчуває його.
При допустимих інтенсивностях дії зовнішнього подразника людина сприймає інформацію, яка надходить ззовні в природному виді. Він, наприклад, бачить, сприймає дотиком навколишній світ, чує його звуки, вдихає аромат різних запахів. Тобто в цьому разі забезпечується адекватне сприйняття характеристик навколишнього середовища.
При високому рівні зовнішнього подразника (вище допустимої інтенсивності) в організмі людини формуються нестандартні біологічні ефекти у виді, наприклад, неприємних відчуттів. У тому випадку, якщо негативні фактори навколишнього середовища при вище допустимих рівнях діють протягом невеликих проміжків часу і з досить тривалими перервами, то нестандартні небажані ефекти, загалом, не позначаються на здоров'ї людини. Однак високі рівні впливу зовнішніх негативних факторів протягом тривалого часу можуть викликати негативні наслідки, які у більшості випадків можуть привести до соматичних і генетичних змін в організмі людини.
Виходячи з цього, при оцінці впливу небезпечних і шкідливих факторів на безпеку життєдіяльності людини основною задачею є встановлення ступеня впливу факторів навколишнього середовища і трудового процесу на характер і рівень змін функціонального стану організму людини, його потенційних резервів, можливостей механізму адаптації до цих факторів.
Для виключення виникнення необоротних біологічних ефектів регламентується рівень впливу несприятливих факторів, тобто встановлюються безпечні чи гранично припустимі рівні кожного негативного фактора.
Так, для виробничої сфери гранично допустимий рівень (ГДР) – це той максимальний рівень негативного фактора, який, впливаючи на людину (ізольовано чи в сполученні з іншими факторами) протягом робочої зміни щодня, протягом усього виробничого стажу, не викликає в нього й у його потомства біологічних змін, навіть прихованих і тимчасово компенсованих, у тому числі захворювань, змін реактивності, адаптаційно-компенсаторних функцій, імунологічних реакцій, порушення фізіологічних циклів, а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумової працездатності, надійності виконання виробничих функцій).
Так, наприклад, стосовно до характеристики повітря по запиленості і загазованості використовується показник гранично допустимої концентрації (ГДК) шкідливої речовини. При оцінці шумової обстановки – гранично допустимий рівень звуку (ГДР), для оцінки допустимості роботи в умовах іонізуючих випромінювань – гранично допустима доза (ГДД).
Як правило, ступінь шкідливості негативного впливу фактора безпосередньо залежить від тривалості його дії на організм людини. У зв'язку з цим значення гранично допустимого рівня окремого негативного фактора для виробничої сфери і навколишнього середовища, у якому людина знаходиться більш тривалий час, відрізняються один від одного.
Слід відмітити, що на дійсному етапі розвитку людства, при визначенні значення гранично допустимого рівня для конкретного негативного фактора, відповідні спеціалісти поки що змушені робити вибір між імовірністю збитку здоров'ю людини й економічним ефектом від установлення більш високого, а значить і більш безпечного значення ГДР.
При встановленні гранично допустимого рівня впливу негативних факторів керуються наступними засадами:
4. Неодмінною умовою успішного функціонування підприємства є побудова ефективної стратегії управління, формування якої залежить від особливостей організації. У 80-х на початку 90-х років стратегія стала невід'ємною частиною управління бізнесом практично у всіх країна з ринковою економікою. Глобалізація економічних процесів, зростання конкуренції, збільшення впливу іноземних компаній обумовили широке визначення стратегічного мислення як єдиного правильного підходу до управління підприємством, а в сучасному кризовому періоді питання стратегічного управління набуває все більшої актуальності.
Стратегія управління ризиком - це мистецтво управління діяльністю підприємством у невизначеній господарській ситуації, засноване на прогнозуванні ризику і прийомах його зниження.
У першу чергу слід зазначити, що управління ризиком це специфічна галузь менеджменту, яка вимагає знань предметної діяльності фірми, страхової справи, аналізу господарської діяльності підприємства, математичних методів оптимізації економічних завдань.
Управління ризиками - це сукупність методів, прийомів і заходів, що дозволяють певною мірою прогнозувати настання ризикових подій і вживати заходів до їхнього зменшення.
Стратегія управління - це спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети за допомогою певного набору правил і обмежень для прийняття рішення.
Тактика управління - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір оптимального рішення і найбільш прийнятних у даній господарській ситуації методів та прийомів управління.
Управління ризиками можна виділити в самостійну форму підприємництва. Як форма підприємницької діяльності це означає, що управління ризиком є творча діяльність, яка здійснюється фінансовим менеджером. Сферою його підприємницької діяльності є, наприклад, страховий ринок.
Для підприємства дуже важливо розробити стратегію управління економічним ризиком, для чого необхідно дати конкретні відповіді на наступні питання:
які саме види комерційних ризиків підприємство зобов'язане враховувати у своїй діяльності;
які способи й інструменти дозволяють управляти цими ризиками;
який обсяг комерційного ризику підприємство може взяти на себе (прийнятна сума збитку, що може бути погашена з власних коштів).
Однак тільки формулювання стратегії для управління економічним ризиком недостатньо, потрібно ще мати механізм її реалізації - систему управління економічними ризиками, що у свою чергу припускає:
створення ефективної системи оцінки і контролю прийнятих рішень;
виділення в організації спеціального підрозділу (працівника), якому буде доручене управління ризиками;
виділення коштів і формування спеціальних резервів для страхування ризиків, покриття збитків і втрат.
При виборі стратегії і прийомів управління ризиком часто використовується якийсь певний стереотип, який складається з досвіду і знань фінансового менеджера в процесі його роботи і є основою навичок у роботі. Наявність стереотипних дій дає менеджеру можливість у визначених типових ситуаціях діяти оперативно і найбільше оптимально. При відсутності типових ситуацій фінансовий менеджер повинний переходити від стереотипних рішень до пошуків оптимальних для себе ризикових рішень.
5. Рішення - центральна ланка будь-якого управління. Класифікація рішень поуправління ризиками дозволяє виділити характерні для них особливості,передбачити можливість зниження ризиків при прийнятті рішень.
По області прийняття можуть бути виділені геополітичні,зовнішньополітичні, внутрішньополітичні, економічні, фінансові,технологічні, конструкторські, експлуатаційні ризик-рішення. Ці типирішень перебувають у системному зв'язку і можуть впливати один на одного. За місцемв процесі управління ризиком можуть бути виділені рішення:
- ризик-цілепокладання з вибору цілей управління ризиком.
Це рішення, які в найменшій мірі можуть бути досліджені іформалізовані. Формальні методи синтезу цілей не розроблені;
- ризик-маркетингу з вибору способів (попередити, знизити,страхувати, поглинути) або інструментів (конструктивні,технологічні, фінансові і т.п) управління ризиком.
Ці рішення допускають формалізацію, зокрема, використанняфункціонально-логічних методів;
- ризик-менеджменту з підтримання балансу в трикутнику «люди --ресурси - що »в процесі досягнення поставлених ризик-цілей при обранихна етапі ризик-маркетингу інструменти управління ризиком.
Зниження ризику можливо:
1) на етапі планування операції або проектуваннязразків - введенням додаткових елементів і заходів;
2) на етапі прийняття рішень - використаннямвідповідних критеріїв оцінки ефективності рішення, наприклад,критеріїв Вальда ( «розраховуй на гірше») або Седвіджа
( «Розраховуй на краще») або критерію, при якому показник ризикуобмежений за величиною (при цьому альтернативи, незадовольняють обмеження на ризик, не розглядаються);
3) на етапі виконання операції та експлуатації технічних систем --за допомогою суворого дотримання і контролю режимів експлуатації.
В рамках кожного з напрямків вжиті заходи будуть мати різневідношення ефективності (зменшити можливість неприпустимого збитку) довитратам на їх забезпечення. Ці заходи пов'язані з витратами і вимагають їхзбільшення при зростанні складності систем, тому в певних умовахекономічно може виявитися більш доцільно витрачати грошовікошти не на попередження або зниження ризику, а на відшкодуванняможливого збитку. В останньому випадку використовують механізм страхування.
Таким чином, якщо в процесі підготовки рішення буде з'ясовано, щозаходи щодо зниження ризику малоефективні і дороги одночасно, то можевиявитися економічно більш доцільно застрахувати свої дії. Прицьому ставиться завдання не запобігання, а відшкодування збитку.
Згідно з підходами в менеджменті можна виділити ризик-рішеннятрадиційного, системного, ситуаційного, соціально-етичного менеджменту.
За прогнозної ефективності в управлінні ризиками можна виділити:ординарні, синергічний і асінергіческіе варіанти рішень і систем.
Ординарні варіанти ризик-рішень - це такі варіанти рішень, прияких ефективність витрачання ресурсів на одиницю отриманого ефектупри управлінні ризиком відповідає нормам і нормативам, прийнятим дляданої галузі, виду діяльності.
синергічний варіанти ризик-рішень - це варіанти рішень, приприйнятті яких ефективність витрачання ресурсів при управлінні ризикамирізко зростає, то є ефект носить явно виражений непропорційнозростаючий характер.
синергічний рішення з'являються при розробці нових безпечнихтехнологій (у сільському господарстві - це нові види добрив і харчовихдобавок), пошуку та усунення або захисту найбільш вразливих місць,конструюванні оригінальних пристроїв та ін
Оскільки синергетичний ефект в управлінні ризиками в будь-якому випадку вЗрештою виражають у грошовій формі, то синергетичний ефект технологій,організації праці і т.п. виявляється у фінансовій сфері.
Асінергіческімі називають варіанти рішень, що не дозволяють отриматинормативний ефект від інвестованих в управління ризиками коштів. У числінайбільш частих причин таких рішень можна назвати: запізнювання привиконання рішення, відсутність необхідних ресурсів, відсутністьорганізації, мотивації, що породжуються рішеннями конфліктів та ін
За ступенем важливості обліку тимчасових обмежень на розробку, прийняттяі виконання ризик-рішень виділяють системи, що працюють в реальному масштабучасу-такі системи, в яких рішення приймаються і реалізуютьсядосить швидко, щоб контролювати і управляти об'єктом, в тому числі іпри виникненні нештатних ситуацій управління, прийняття кризовихрішень. Таке становище найбільш характерне для рослинницької галузісільського господарства, зокрема, при прийнятті рішень про початок сівби таприбирання при наявності відповідних природних умов і ресурсів.
Представляється можливим виділити з рішень в реальному масштабічасу «кризові рішення». Відомий переклад слова «криза» як «моментприйняття рішень ».
Кризовий рішенням називається рішення, яке приймається в момент,відповідний моменту переходу об'єкта управління в область некерованихабо неприпустимих станів.
Управління ризиками займає особливе місце в інвестиційних рішеннях.
Причини, які зумовлюють необхідність економічних інвестицій, - цеоновлення матеріально-технічної бази, нарощування обсягіввиробничої діяльності, освоєння нових видів діяльності. ДляРосійський АПК найбільш актуальним є оновлення і збільшенняматеріально-технічної бази. За останніми статистичними данимиоснащеність сільськогосподарською технікою в розрахунку на 100 га посівноїплощі в Росії в 12-15 разів нижче, ніж у західноєвропейських країнах.
Навантаження на трактори та іншу техніку перевищує нормативну. Таким чином,існує ще і ризик нестачі технічних засобів для збирання та обробкигрунту.
Для управління ризиками в процесі інвестиційної діяльності частовикористовується диверсифікація - розподіл інвестицій, а отже іризиків, між кількома об'єктами, для яких характерні різні засвоєї фізичної природи і часу прояви ризики. Можливіпросторова й тимчасова оптимізація розподілу інвестицій.
Просторова оптимізація розподілу інвестицій - це такаоптимізація, при якій загальна сума фінансових ресурсів на конкретнийперіод обмежена зверху. Є декілька взаємно незалежнихінвестиційних проектів, кожен з яких характеризується різними засвоєю природою, інтенсивності, часу прояви ризиками. Тимчасоваоптимізація розподілу інвестицій - це така оптимізація, при якійзагальна сума фінансових ресурсів, доступна для фінансування в запланованомуроці, обмежена зверху. Є декілька доступних незалежнихінвестиційних проектів, які не можуть бути реалізовані в запланованомуроці одночасно. Однак у наступному році, що залишилися проекти або їх частиниможуть бути реалізовані. Потрібно оптимально розподілити проекти по рокахз урахуванням ефективності інвестицій, наявних ресурсів, середніх зачасу ризиків.
Прийняття рішення інвестиційного характеру, як і будь-який інший видуправлінської діяльності, грунтується на використанні різнихформалізованих і неформалізованих методів.
СРС №6
1,2. Правові основи безпеки життєдіяльності
Становлення незалежної суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесі посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки у надзвичайних ситуаціях та ситуаціях пов-сякденного життя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.
Юридичну базу зобов’язання щодо безпеки життєдіяльності становить Конституція України, де в ст. 27 записано: “Кожна людина має невід’ємне право на життя… Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.” А в ст. 49 вказується: “Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування… Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.” Стаття 50 проголошує: “Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.”
Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавства України про охорону здоров’я, охорону праці, дорожній рух, цивільну оборону, охорону навколишнього середовища тощо.
Законодавство України про охорону здоров’я
Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 року зі змінами і доповненнями, внесеними Законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров’я.
У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров’я, а саме:
· визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
· дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;
· гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
· рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я;
· відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
· орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров’я;
· випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;
· багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій із демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
· децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.
Право на охорону здоров’я має кожний громадянин України, що передбачає:
· життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;
· безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
· санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
· безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
· кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я;
· достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
· участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я;
· участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
· можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;
· правовий захист від будь – яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;
· відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди.
Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров’я.
Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року зі змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права та обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
У статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення – оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.
У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:
· безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;
· участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;
· відшкодування шкоди, завданої їх здоров’ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;
· достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров’я, здоров’я населення, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь.
Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
У статті 5 визначені обов’язки громадян, які зобов’язані:
· піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
· брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
· проходити обов’язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
· виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
· виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Дуже важливе значення має Закон “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом України від 3 березня 1998 року N 155/98 –ВР).
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті. Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні створює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів громадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров’я населення.
Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись останнім часом:
1. Постанова Кабінету Міністрів від 24.04.1999, N 696 “Про затвердження “Правил санітарної охорони території України”.
2. Постанова Кабінету Міністрів від 23.04.1999, N 667 “Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом”.
3. Постанова Кабінету Міністрів від 09.03.1999, N 341 “Про Програму профілактики СНІДу та наркоманії на 1999–2000 роки”.
4. Постанова Верховної Ради від 19.02.1999, N 453-XIV “Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб”.
5. Постанова Кабінету Міністрів, від 23.03.1998, N 357 “Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом”.
Законодавство про охорону праці складається з Закону України “Про охорону праці”, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.
Законодавство України про охорону праці та
пожежну безпеку
Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи та організації або уповноваженим ним органом і працівником із питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні та ін.
4. Порядок надання населенню інформації про наявність загрози або виникнення НС, правил поведінки та способів дій в цих умовах. Сутність і особливості оперативного управління за умов виникнення НС. Міські, заміські, запасні та пересувні пункти управління в НС. Спеціально уповноважений керівник та штаб з ліквідації НС. Сили і засоби постійної готовності. Мета і загальна характеристика рятувальних та інших невідкладних робіт. Розрахунок необхідних угрупувань сил першого, другого ешелонів та резерву, їхнього складу та визначення завдань. Організація взаємодії сил під час проведення аварійно-рятувальних робіт та основних видів життєзабезпечення населення у зоні НС. Здійснення карантинних та інших санітарно-протиепідемічних заходів. Технічні засоби і способи проведення дезактивації, дегазації та дезінфекції території, техніки, транспорту, будівель, приміщень, одягу, взуття і засобів захисту, продовольства, води, продовольчої сировини і фуражу. Спеціальні галузеві та позаштатні формування, які залучають до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Визначення порядку їхнього приведення до готовності та організації управління діями у процесі виконання завдань. Основні засоби, тактика дій і способи виконання робіт у зоні НС в залежності від профільного напряму вищого навчального закладу. Матеріально-технічне, медичне та інші види забезпечення під час проведення рятувальних та інших невідкладних робіт на об’єктах галузі. Організація життєзабезпечення населення у НС та надання гуманітарної допомоги потерпілим.
СРС №7
1. Дії у випадку загрози виникнення хімічної небезпеки:
1. Сирени і переривчасті гудки підприємств - це сигнал "Увага всім". Негайно ввімкніть приймач радіотрансляційної мережі або телевізор. Слухайте інформацію про надзвичайну ситуацію та порядок дій.
2. При оголошенні небезпечного стану уникайте паніки.
3. Попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку.
4. Виконайте заходи щодо зменшення проникнення отруйних речовин в квартиру (будинок): щільно закрийте вікна та двері, щілини заклейте.
5. Підготуйте запас питної води: наберіть воду у герметичні ємності, підготуйте найпростіші засоби санітарної обробки (мильний розчин для обробки рук).
6. Дізнайтеся у місцевих органів влади про місце збору мешканців для евакуації та уточніть час її початку. Підготуйтеся: упакуйте у герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби.
Перед виходом з будинку вимкніть джерела електро-, водо- і газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть засоби захисту
Надання першої допомоги при ураженні СДОР
В першу чергу негайно захистіть органи дихання від подальшої дії СДОР. Надягніть на потерпілого протигаз або ватно-марлеву пов'язку, попередньо змочивши її водою або 2% розчином питної соди у випадку отруєння хлором, а у разі отруєння аміаком - водою або 5% розчином лимонної кислоти. Винесіть потерпілого із зони зараження та забезпечте йому спокій і тепло.
Дії у випадку загрози виникнення радіаційної небезпеки:
1. При оголошенні небезпечного стану не панікуйте, слухайте повідомлення.
2. Попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку.
3. Дізнайтеся про час та місце збору мешканців для евакуації.
4. Уменшіть проникнення радіаційних речовин в квартиру (будинок): щільно закрийте вікна та двері, щілини заклейте.
5. Підготуйтеся до можливої евакуації: упакуйте у герметичні пакети та складіть у валізу документи, цінності та гроші, предмети першої необхідності, ліки, мінімум білизни та одягу, запас консервованих продуктів на 2-3 доби, питну воду. Підготуйте найпростіші засоби санітарної обробки (мильний розчин).
6. Перед виходом з приміщення від'єднайте всі споживачі електричного струму від електромережі, вимкніть газ та воду.
Дії у випадку раптового виникнення радіаційної небезпеки:
1. З одержанням повідомлення про радіаційну небезпеку негайно укрийтеся в будинку. Стіни дерев'яного будинку послаблюють іонізуюче випромінювання в 2 рази, цегляного - у 10 разів; заглиблені укриття (підвали): з покриттям із дерева у 7 разів, з покриттям із цегли або бетону - у 40-100 разів.
2. Уникайте паніки. Слухайте повідомлення органів влади з питань надзвичайних ситуацій.
3. Уменшіть можливість проникнення радіаційних речовин в приміщення.
4. Проведіть йодну профілактику. Йодистий калій вживати після їжі разом з чаєм, соком або водою 1 раз на день протягом 7 діб: дітям до двох років - по 0,040 г на один прийом; дітям від двох років та дорослим - по 0,125 г на один прийом. Водно-спиртовий розчин йоду приймати після їжі 3 рази на день протягом 7 діб: дітям до двох років - по 1-2 краплі 5% настоянки на 100мл молока або годувальної суміші; дітям від двох років та дорослим - по 3-5 крапель на стакан молока або води. Наносити на поверхню кінцівок рук настоянку йоду у вигляді сітки 1 раз на день протягом 7 діб.
5. Уточніть місце початку евакуації. Попередьте сусідів, допоможіть дітям, інвалідам та людям похилого віку. Вони підлягають евакуації в першу чергу.
6. Швидко зберіть необхідні документи, цінності, ліки, продукти, запас питної води, найпростіші засоби санітарної обробки та інші необхідні вам речі у герметичну валізу.
7. По можливості негайно залишить зону радіоактивного забруднення.
8. Перед виходом з будинку вимкніть джерела електро-, водо- і газопостачання, візьміть підготовлені речі, одягніть протигаз (респіратор, ватно-марлеву пов'язку), верхній одяг (плащ, пальто, накидка), гумові чоботи.
9. З прибуттям на нове місця перебування, проведіть дезактивацію засобів захисту, одягу, взуття та санітарну обробку шкіри на спеціально обладнаному пункті або ж самостійно (зняти верхній одяг, ставши спиною проти вітру, витрясти його; повісити одяг на перекладину, віником або щіткою змести з нього радіоактивний пил та вимити водою; обробити відкриті ділянки шкіри водою. Для обробки шкіри можна використовувати марлю чи просто рушники.
10. Дізнайтеся у місцевих органів державної влади адреси організацій, що відповідають за надання допомоги потерпілому населенню.
Запам'ятайте!
1. Використовуйте для харчування лише продукти, що зберігалися у зачинених приміщеннях, консервацію і не зазнали радіоактивного забруднення; не вживайте овочі, які росли на забрудненому ґрунті; не пийте молоко від корів, які пасуться на забруднених пасовиськах.
2. Не пийте воду із відкритих джерел та із мереж водопостачання після офіційного оголошення радіаційної небезпеки, колодязі накрийте.
3. Уникайте тривалого перебування на забрудненій території.
4. У приміщеннях щодня робіть вологе прибирання, бажано з використанням миючих засобів.
5. У разі перебування на відкритій, забрудненій радіоактивними речовинами місцевості, обов'язково використовуйте засоби захисту: для захисту органів дихання - протигаз, респіратор, ватно-марлева чи протипилова пов'язка, зволожена марлева пов'язка, хустинка або будь-яка частина одягу; для захисту шкіри - спеціальний захисний одяг типу ОЗК, плащ з капюшоном, накидка, комбінезон, гумове взуття і рукавиці.
Сильні вітри, шквали та смерчі - стихійне лихо, яке виникає в будь-яку пору року.
Синоптики відносять їх до надзвичайних подій із помірною швидкістю поширення, тому частіше всього вдається оголосити штормове попередження.
Фактори небезпеки сильних вітрів, шквалів та смерчів: травмування, а інколи і загибель людей; руйнування інженерних споруд та систем життєзабезпечення, доріг та мостів, промислових і житлових будівель, особливо їх верхніх поверхів і дахів; перекидання телеграфних стовпів, виривання дерев та утворення завалів; знищення садів та посівів на полях.
Сильні вітри, як правило супроводжуються зливами, що призводять до затоплень місцевості.
Дії при загрозі стихійного лиха та отриманні штормового попередження:
1. Уважно слухайте інформацію по телевізору та радіоприймачу про обстановку та рекомендації про порядок дій.
2. Зберігайте спокій, попередьте сусідів, надайте допомогу інвалідам, дітям та людям похилого віку.
3. Підготуйте документи, одяг та зберіть найбільш необхідні й цінні речі, невеликий запас продуктів харчування на декілька днів, питну воду, медикаменти, кишеньковий ліхтарик, приймач на батарейках.
4. Підготуйтесь до відключення електромережі, закрийте газові крани, загасіть вогонь у грубах.
5. Приберіть майно з двору та балконів у будинок (підвал), обріжте сухі дерева, що можуть завдати шкоди вашому житлу, машину поставте у гараж.
6. Поставте на підлогу речі, які можуть впасти і спричинити травми. Не ставте ліжко біля вікна з великими шибами.
7. Щільно закрийте вікна, двері, горищні люки і вентиляційні отвори; віконне скло заклейте, по можливості, захистіть віконницями або щитами.
8. Навчіть дітей, як діяти під час стихійного лиха. Не відправляйте їх у такі дні у дитячий садок та школу.
9. Перейдіть у більш стійку капітальну будівлю, сховайтеся в підвалі або віддаленому від дерев і будинків погребі.
10.Худобу поставте у капітальному хліві, двері та ворота міцно зачиніть.
11.Якщо ви у човні та отримали штормове попередження або бачите наближення поганої погоди, негайно пливіть до берега.
Дії під час стихійного лиха:
1. Зберігайте спокій, уникайте паніки, при необхідності надайте допомогу інвалідам, дітям, людям похилого віку та сусідам.
2. Закрийте вікна та відійдіть від них подалі.
3. Загасіть вогонь у грубах, вимкніть електро- та газо- постачання.
4. Зберіть документи, одяг та найбільш необхідні та цінні речі, продукти харчування на декілька днів, питну воду, медикаменти, ліхтарик, приймач на батарейках.
5. Перейдіть у безпечне місце. Сховайтеся у внутрішніх приміщеннях - коридорі, ванній кімнаті, коморі або підвалі. Ввімкніть приймач, щоб отримувати інформацію.
6. Не намагайтесь перейти в іншу будівлю - це небезпечно.
7. Не користуйтеся ліфтами. Електромережу можуть раптово вимкнути.
8. Обминайте хиткі будівлі та будинки з хитким дахом, якщо лихо застало вас на вулиці. Вони руйнуються дуже швидко. По можливості заховайтеся в підвал найближчого будинку.
9. Якщо ви на відкритій місцевості, притисніться до землі на дні будь-якого заглиблення (яру, канави, кювету), захищаючи голову одягом чи гілками дерев.
10. Зупиніться, якщо ви їдете автомобілем. Не ховайтеся у ньому, а виходьте і швидко ховайтеся у міцній будівлі або на дні будь-якого заглиблення.
11. Уникайте різноманітних споруд підвищеного ризику, мостів, естакад, трубопроводів, ліній електромереж, водойм, потенційно небезпечних промислових об'єктів та дерев.
12. Не наближайтесь до води подивитися на шторм, сильні вітри здіймають величезні хвилі на морі, які накочуються на берег. Ви можете загинути
2. Постановка проблеми. Технократичний шлях розвитку людської цивілізації
ХІХ і ХХ ст. призвів до стрімкого зростання кількості надзвичайних ситуацій (НС)
техногенного характеру (аварії на атомних станціях, пожежі та вибухи на
промислових об’єктах, транспортні аварії тощо), які на сьогодні становлять 75 – 80 %
від загальної кількості НС.
Найчастіше трапляються НС природного характеру, серед яких тайфуни
становлять 34 %, повені – 32 %, землетруси – 13 %, посухи – 9 %. НС природного
характеру завдають шкоди всім частинам світу, а саме: 39 % від загальної кількості
мають місце в Азії, 26 % в Америці, по 13 % в Африці та Європі, по 9 % в Австралії
та Океанії. За даними Міжнародного Червоного Хреста, природні НС в ХХ ст.
позбавили життя більше ніж 11 млн чол. Щорічно кількість постраждалих від
стихійних лих збільшується в середньому на 6 % [2]. За підсумками спостережень, у
світі наявна тенденція зростання кількості постраждалих від НС природного і
техногенного характеру на 8 – 10 %. Багато страждань завдають людству спалахи
інфекційних захворювань, від яких щорічно помирає не менше 1,3 млн чол. [3].
На сьогоднішній день особливе місце посідають НС соціально-політичного
характеру: війни, громадська непокора, тероризм, злочинність. У зв’язку з
численними терористичними актами й виникненням військових конфліктів на
Балканах і Близькому Сході нагальною проблемою стає надання гуманітарноїдопомоги значним контингентам постраждалого населення. Воно потерпає не тільки
від наслідків військових дій, а й значною мірою від катастрофічної нестачі питної
води, харчів, медикаментів і відсутності медичної допомоги. А такі постійні
супутники катастроф і стихійних лих, як розгубленість, паніка, страх і безпорадність
цілковито позбавляють людину здатності до само- і взаємодопомоги, яка вкрай
необхідна постраждалим.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Ризик виникнення наслідків НС у
цілому та медико-санітарних як найбільш трагічних зокрема є головною проблемою
під час вирішення завдань подолання наслідків НС природного і техногенного
характеру внаслідок того, що самі ризики значною мірою визначаються ефективністю
заходів з ліквідації наслідків НС. Особливе значення мають ризики виникнення тих
або інших медико-санітарних наслідків НС, що зумовлено їх певною специфічністю
та безпосереднім впливом на життєдіяльність як окремої людини, так і значних
людських контингентів, а іноді й суспільства в цілому [1, 3, 4].
Однак на сьогодні проблеми визначення та управління ризиками за умов НС, на
відміну, наприклад, від економіки, майже не розглянуті з наукового та практичного
поглядів. Свідченням цього є невелика кількість досліджень, присвячених даному
питанню, яким займалися С. Ф. Гончаров, Б. В. Бобий, В. П. Кузьменко та деякі ін.
Не вирішені раніше частини загальної проблеми. На сьогоднішній день, на
жаль, не було проведено комплексних наукових досліджень, присвячених проблемам
управління ризиками, що виникають як у процесі самих НС, так і в процесі подолання
їх наслідків, особливо медико-санітарних як найбільш трагічних.
Мета статті. Визначення низки основних протиріч, що виникають у процесі
прийняття управлінських рішень за умов НС, а також типів резервів, необхідних для
вирішення завдань оперативного управління.
Виклад основного матеріалу. Хід і результати робіт з ліквідації НС залежать
не лише від співвідношення ресурсно-економічного, морально-політичного, науково-
технічного та організаційного потенціалів системи, але і від ефективності роботи
оперативного управління. У свою чергу, ефективність процесу прийняття, реалізації
та корегування оперативних рішень визначається вмінням керівництва зосередити
основні зусилля на головних напрямах ліквідації причин НС та її наслідків
3. Дезактивація — видалення (змивання, змітання) радіоактивних речовин із заражених ділянок місцевості, споруд, техніки, різних предметів. Залежно від обстановки може проводитися частково або в повному обсязі. При частковій дезактивації знезаражуються тільки деякі ділянки місцевості, основні деталі обладнання, одяг, взуття, засоби індивідуального захисту, тобто все, із чим безпосередньо стикаються люди. Звичайний і захисний одяг і взуття обмітають, витрушують, вибивають і чистять, протирають клоччям, змоченим водою або дезактивувальними розчинами, миють щітками під сильним струменем води. До дезактивувальних речовин належать усі пральні порошки і пасти (ОП-7, ОП-10), що застосовуються у вигляді водних розчинів. Якщо їх немає, можна користуватися господарським милом.
Досвід Чорнобиля показав, що знезараження будівель, споруд і місцевості — це дуже важкий і тривалий процес. Наприклад, для дезактивації дахів і стін будинків довелося проводити багаторазову обробку із застосуванням порошку СФ-2У. Для боротьби з розповсюдженням радіоактивного пилу проводили зволоження, а також розбризкували з вертольотів латекс (дисперсний каучук у воді), внаслідок чого утворювалася дуже тонка плівка, яка перешкоджала перенесенню радіоактивних речовин.
Дегазація — руйнування (нейтралізація) або видалення отруйних речовин (ОР) з різних предметів, техніки, споруд і місцевості. Дегазація, як часткова, так і повна, здійснюється трьома способами: хімічним, фізико-хімічним, механічним. Хімічний спосіб полягає у дії на ОР дегазувальної речовини, внаслідок чого утворюються нетоксичні сполуки. При фізико-хімічному способі ОР видаляють із заражених об'єктів, розчиняючи, випарюючи або поглинаючи їх.
Механічний спосіб — це видалення ОР, що знаходиться на поверхні (наприклад, знімають заражений шар ґрунту або засипають його ґрунтом, шлаком).
Основні способи дегазації одягу і взуття — провітрювання, вимочування у воді, кип'ятіння, прання, обробка пароповітряно-аміачною сумішшю. Бавовняні і гумові вироби кип'ятять і перуть. Якщо у воду додати соду, пральний порошок або мило, руйнування ОР проходить значно швидше. Обробку пароповітряно-аміачною сумішшю застосовують для всіх видів одягу, взуття, хутряних виробів і засобів захисту шкіри.
Дезінфекція — знищення хвороботворних мікроорганізмів і руйнування токсинів на місцевості, спорудах, техніці, різних предметах. Проводиться двома способами — хімічним і фізичним. Хімічний спосіб — це застосування дезінфікуючих речовин, що знищують хвороботворні мікроби і токсини. При фізичному способі хвороботворні мікроби гинуть під дією високих температур.
Для дезінфекції території, різних об'єктів, предметів домашнього вжитку використовують хлорне вапно, моно-хлораміни, дихлораміни, їдкий натр у розчинах від 0,2 до 10 %. Приміщення, меблі і речі обробляють 3 — 5 процентним розчином фенолу (карболовою кислотою). 1 — 10 процентним водним розчином формаліну або його парами дезінфікують приміщення, одяг, м'які речі; розчином лізолу — взуття, гумові і шкіряні вироби; розчином гашеного вапна — будинки, склади, транспорт, туалети, дороги, подвір'я та інші території. Одяг і взуття кладуть у камери, куди подаються гаряче повітря, пароповітряна і парофор-малінова суміші.
Профілактичну дезінфекцію здійснюють систематично в місцях ймовірно присутності патогенних мікроорганізмів (громадські туалети, вокзал, школи, спортзали). Для дезінфекції використовуються фізичні та хімічні методи. До фізичних методів належить механічне усунення збудника (миття, чищення щіткою, витрушування, фільтрація), спалювання, кип’ятіння, обробка в пароповітряній камері.
Спалюванню підлягають речі, що не мають цінності. Кип’ятіння широко використовується для дезінфекції медичних інструментів та посуду.
Хімічну дезинфекцію здійснюють за допомогою різних речовин, що згубно діють на збудника.
До них належать:
- хлорвмісні засоби (хлорне вапно, хлорамін, гіпохлорид натрію, дезол та інші);
- йод, бром та їх сполуки (наприклад, дибромантин, йодором);
- похідні фенолу (мильне) – фенолова суміш;
- альдегіди (формальдегід);
- окисники (перекис водню, дехоксон);
- луги;
- спирти.
Широкого вжитку набули імпортні дезінфекційні препарати.
Найчастіше вдаються до волого методу дезінфекції з використанням дезінфекційних розчинів або аерозолів. Зануренням у дезрозчини обробляють білизну, посуд, іграшки, зрошенням – підлогу панелі, меблі, протиранням – картини, поліровані речі. У домашніх умовах можна застосовувати мийні засоби “Саніта”, “Посудомий”, “Гексахлор”, що поступають у продаж.
Перш ніж вдатись до хімічної дезінфекції, треба ознайомитись з інструкцією, звернути особливу увагу на показання до застосування засобу, спосіб його вживання та заходи безпеки.
В профілактичній дезінфекції важливе значення має санітарно-освітня робота серед населення.
Дотримання санітарно-гігієнічного режиму на харчових підприємствах, у магазинах і на ринках, епіднагляду за водопостачанням населення, очищенню населених пунктів від сміття, в боротьбі з мухами та їх виплодом.
Патогенні мікроорганізми, що потрапили в повітря. Модна знищити провітрюванням приміщення та опроміненням ультрафіолетовим промінням (квартуванням). У сонячні дні використовують прямі сонячні промені через відчинені вікна для дезінфекції кімнат і поверхні різних предметів, вивішують білизну на вулиці. Мікроби, що осіли на меблі і підлогу, знищують шляхом вологого прибирання дезінфекційними розчинами.
У медичних установах серед потенційних факторів перенесення збудників інфекційних хвороб особливої уваги потребують руки медичного персоналу. На руки медичної сестри та інших працівників можуть потрапити золотистий стафілокок, стрептокок групи А, сальмонела, вірус гепатиту А та багато інших патогенних мікроорганізмів. У зв’язку з цим, дуже важливо зрозуміти, що належний захист і профілактична дезінфекція – необхідний захід профілактики внутрішньо-лікарняних інфекцій. Ось чому під час контакту з кров’ю, матеріалом, який забруднений патогенними мікроорганізмами, треба користуватись гумовими рукавичками, а відразу після закінчення роботи їх зняти, та якісно вимити руки.
4. Речовини і розчини, що застосовуються для знезараження. Для дезактивації застосовують 3 %-й розчини мийного порошку СФ-2У (СФ-2) у воді (влітку) або в аміаковій воді, що містить 20–25 % аміаку (взимку); розчини мила, різноманітних препаратів, що містять миючі засоби, а також звичайну воду і розчинники (бензин, керосин,дизельне паливо).
Для дегазації отруйних речовин застосовують дегазуючі речовини № 1 (2 %-й розчин діхлораміна ДТ-2 у діхлоретані) і № 2 (аміачно-луговий) – 2 % їдкого натрію, 5 % моноетаноламіна і 20–25 % аміатиду води; можна застосовувати різноманітні розчинники (бензин, керосин), а також промислові відходи лужної реакції: розчин аміаку, їдкий калій або натрій, водні суспензії вапна (гашеного і негашеного), вапняні відходи (шлаки) целюлозно-паперового, карбідового виробництв та ін.
Для дезінфекції застосовують спеціальні дезінфікуючі речовини: фенол, крезол, лізол, нафталізол, а також розчини, що дегазують, суспензії і кашиці хлорного вапна. Для знищення токсинів можна використовувати 10 %-ві розчини у воді їдкого натрію і сірчастого натрію.
Технічні засоби знезараження. Для знезараження території, споруд і промислового обладнання використовують спеціальні машини і прилади, а також різноманітну техніку комунального господарства: поливочно-миючі і підметально-збиральні машини, піскорозкидувачі, снігозбиральні та інші машини;сільськогосподарську техніку: оприскувачі, розкидувачі добрив тощо; шляхобудівельні машини: бульдозери, грейдери та ін.
Способи знезараження. Дезактивація промислового обладнання, техніки, будинків і споруд полягає у змиванні з них радіоактивних речовин водою або розчинами, що дезактивують з одночасним протиранням поверхонь щітками, пензлями, сухим ганчір’ям або паклею. Великі агрегати, а також будинки іспоруди дезактивують, змиваючи з них радіоактивний пил струменем води під тиском.
Для дезактивації ділянок території з твердим покриттям змітають радіоактивний пил підметально-збиральними машинами, віниками, змивають водою з водопостачальної мережі, поливально-мийними машинами, мотопомпами і насосами з річок, озер або інших незаражених водосховищ.
Дільниці місцевості без твердого покриття дезактивують, зрізуючи і видаляючи заражений шар землі на глибину 5–10 см, а снігу – 20–25 см, перекопкою і перепахуванням на глибину до 20 см.
Дегазацію можна проводити хімічним, фізичним і механічним способами.
Хімічний спосіб ґрунтується на взаємодії хімічних речовин з отруйними, внаслідок чого утворюються нетоксичні речовини.
Фізичний спосіб оснований на випаровуванні отруйних речовин із зараженої поверхні і частковим їх розкладанням під дією високої температури. Проводиться за допомогою спеціальних теплових машин ТМС-65, ТМ-59Д.
Механічний спосіб – зрізання та видалення верхнього шару ґрунту за допомогою бульдозерів, грейдерів на глибину 7–8 см, а снігу – до 20 см.
Дезінфекцію можна проводити хімічним, фізичним, механічним та комбінованим способами.
Хімічний спосіб – знищення хвороботворних мікробів і руйнування токсинів дезінфікуючими речовинами. Є основним способом дезінфекції.
Фізичний спосіб – кип’ятіння білизни, посуду та інших речей. Використовується, переважно, при кишкових інфекціях.
Механічний спосіб здійснюється такими ж способами, що й дегазація.
Дезінфекцію в осередках інфекційних захворювань проводять у певній послідовності: спочатку знезаражують проходи і проїзди, після цього – приміщення, де виявлені інфекційні хворі і предмети, якими вони користувались, потім дороги і проходи до житлових будинків і діючих підприємств, території дворів і вулиць, транспорт, обладнання тощо.
Дезінсекцію та дератизацію на місцевості проводять пропаленням поверхні грунту і випалюванням рослинності; інсектицидами, що розпорошуються за допомогою літаків і гелікоптерів, аерозольних машин, ранцевих дегазаційних приладів і аерозольних балонів.
Для знищення гризунів застосовують отруєні принади, запилення лігвищ гризунів дератизаційною отрутою, або виловлюють їх за допомогою пасток і знищують.
Санітарну обробку людей і знезараження одягу, взуття і засобів захисту виконують частково або в повному обсязі і відповідно поділяють на часткову і повну.
Часткову санітарну обробку проводять, зазвичай, особисто в ОУ (зараження) або відразу ж після виходу з них.
У разі зараження радіоактивним пилом часткову санітарну обробку проводять таким чином: верхній одяг отрушують, чистять, взуття змивають водою або протирають вологою ганчіркою. Взимку для цього можна використати незаражений сніг (рис. 9.8).
Знезараження одягу і взуття проводять у протигазі або респіраторі і рукавицях. Потім очищають від пилу торбу протигаза, а фільтропоглинальну коробку і маску обтирають вологою ганчіркою. Лице, шию і руки змивають незараженою водою з милом або розчином з індивідуального протихімічного пакета.
У разі зараження крапельно-рідкими отруйними речовинами часткову санітарну обробку проводять негайно після їх попадання на одяг або шкіряні покриви. Для цього використовують дегазатор з індивідуального протихімічнго пакета. Сильно змоченим тампоном ретельно протирають відкриті ділянки шиї, рук і ніг, край коміра і манжета, а також лицьову частину протигаза.
Обробку проводять в одному напрямку згори вниз, кожний раз перегортаючи тампон або замінюючи його новим. За першої можливості оброблені місця потрібно змити водою із милом і протерти чистим рушником (шматком тканини).
Повна санітарна обробка полягає в ретельному обмиванні всього тіла теплою водою з милом і мочалкою на пунктах спеціальної обробки (ПуСО), розгорнутих підрозділами частин ЦЗ; на стаціонарних обмивальних пунктах (СОП), що створюються на базі лазні, санпропускників, душових павільйонів; на обмивальних майданчиках, розміщених у польових умовах, за допомогою дезінфекційно-душових апаратів (ДДА) (рис. 9.9). Водночас із санітарною обробкою людей проводять і знезараження білизни, одягу, взуття, індивідуальних засобів захисту. Сильно заражені радіоактивними або отруйними речовинами предмети одягу і взуття замінюють чистими.