Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Фізично небезпечні фактори – вібрація, шум, інфразвук та ультразвук
Коливання – це багаторазове повторення однакових чи майже однакових процесів, які супроводжують більшість природних явищ та викликаних людською діяльністю.
Механічні коливання – це періодично повторювані, обертальні чи зворотно поступові рухи. це теплові коливання атомів, биття серця, коливання моста під ногами, землі від проїжджаючого поруч потяга.
Будь який процес механічних коливань можна звести до одного чи декількох гармонічних синусоїдальних коливань. Основними параметрами гармонічного коливання є: амплітуда – максимальне відхилення від положення рівноваги; швидкість коливань; прискорення; період коливань – час одного повного коливання; частота коливань – число повних коливань за одиницю часу.
Усі види техніки, що мають вузли, які рухаються, створюють механічні коливання. збільшення швидкодії і потужності техніки призвело до різкого підвищення рівня, що називають вібрацією. вібрація – це малі механічні коливання, що виникають у пружних тілах під впливом перемінних сил. Так, електродвигун передає на фундамент вібрацію, викликану неврівноваженим ротором. Ідеально зрівноважити елементи механізмів практично неможливо, тому в механізмах з обертовими частинами майже завжди виникає вібрація. вібрація по землі поширюється у виді пружних хвиль і викликає коливання будинків і споруджень.
Вібрація машин може приводити до порушення функціонування техніки і викликати серйозні аварії. Встановлено, що вібрація є причиною 80% аварій у машинах, зокрема, вона приводить до нагромадження втомлюючих ефектів у металах, появі тріщин.
При вивченні впливу вібрації на людину її тіло розглядають як складну динамічну систему. Чисельні дослідження показали, що ця динамічна система міняється в залежності від пози людини, її стану – розслабленості, напруженості і інших факторів. Для такої системи існують небезпечні, резонансні частоти, і якщо зовнішні сили впливають на людину з частотами, близькими чи рівними резонансним, то різко зростає амплітуда коливань як усього тіла, так і окремих його органів.
Для тіла людини в положенні сидячи резонанс настає при частоті 4…6 гц, для голови 20…30 гц, для очних яблук 60…90 гц. при цих частотах інтенсивна вібрація може привести до травми хребта і кісткової тканини, порушення зору, у жінок викликати передчасні пологи.
Коливання викликають у тканинах організму перемінні механічні напруги. зміни напруги уловлюються безліччю рецепторів і трансформуються в енергію біоелектричних і біохімічних процесів. інформація про діючу на людину вібрацію сприймається особливим органом почуттів – вестибулярним апаратом.
Перезбудження рецепторів виражається в так називаній “повітряній” чи морській” хворобах.
Якщо на людину діють вібрації широкого спектру, вестибулярний апарат може подавати у центральну нервову систему помилкову інформацію. Це зв'язано з особливостями гідродинамічного пристрою вестибулярного апарата, що не пристосувався в ході біологічної еволюції до функціонування в умовах високочастотних коливань. Така помилкова інформація викликає стан заколисування у деяких людей, дезорганізує роботу багатьох систем організму, що необхідно враховувати при професійній підготовці.
Вплив вібрації на організм людини визначається рівнем віброшвидкості і віброприскорення, діапазоном діючих частот, індивідуальними особливостями людини. за нульовий рівень віброшвидкості прийнята величина 5·10-8 м/с, а за нульовий рівень коливального прискорення − 3·10-4 м/с2, які розраховані по порогу чутливості організму.
Згідно способу передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну, що передається через опорні поверхні на тіло сидячої чи стоячої людини, та локальну − вібрацію, яка передається через руки людини. Тривалий вплив вібрацій веде до вібраційної хвороби, досить розповсюдженого професійного захворювання. важливо знати, що в перебігу вібраційної хвороби, у залежності від ступеня поразки, розрізняють чотири стадії.
На першій, початковій стадії симптоми незначні: слабко виражений біль у руках, зниження порогу вібраційної чутливості, спазм капілярів, біль у м'язах плечового пояса.
На другій стадії підсилюється біль у верхніх кінцівках, спостерігається розлад чутливості, знижується температура і синіє шкіра кистей рук, з'являється пітливість. За умови виключення вібрації на першій і другій стадіях лікування ефективне і зміни зворотні. Третя і четверта стадії характеризуються інтенсивним болем та різким зниженням температури кистей рук. Відзначаються зміни з боку нервової та ендокринної систем, судинні зміни. Порушення здобувають генералізований характер, спостерігаються спазми мозкових судин і судин серця. Хворі страждають запамороченням, головним і загрудинним болем, зміни мають стійкий характер і, як правило, незворотні.
Віброзахист людини являє собою складну проблему біомеханіки. при розробці методів віброзахисту необхідно враховувати емоційний стан людини, напруженість роботи і ступінь її стомлення.
Основним заходом захисту від вібрації є віброізоляція джерела коливань. прикладом можуть бути автомобільні і вагонні ресори. віброактивні агрегати встановлюються на віброізоляторах (пружинах, пружних прокладках, пневматичних чи гідравлічних пристроях), що захищають фундамент від впливу механічних коливань.
Санітарні норми і правила регламентують гранично допустимі рівні вібрації, заходи для її зниження, профілактику та лікувальні заходи. санітарними правилами передбачається обмеження тривалості контакту людини з вібронебезпечним устаткуванням.
Біологічна активність вібрації використовується для лікувальних цілей. відомо, що фактори, які діють на живі об'єкти, викликають, у залежності від інтенсивності дії, протилежні за значенням явища: стимуляцію біопроцесів чи їхнє гноблення. Правильно дозовані вібрації визначених частот не тільки не шкідливі, але, навпаки, збільшують активність життєво важливих процесів в організмі. при короткочасній дії вібрації спостерігається зниження болевої чутливості. спеціальний вібромасажер знімає м'язову втому і застосовується для прискорення відбудовних нервово-м'язових процесів у спортсменів.
Механічні коливання в пружних середовищах викликають поширення в них пружних хвиль, які називають акустичними коливаннями.
Енергія від джерела коливань передається часткам середовища в процесі поширення хвилі частинки середовища утягуються у коливальний рух з частотою, що дорівнює частоті коливань джерела, і з запізненням по фазі, що залежить від відстані до джерела і від швидкості поширення хвилі. Відстань між двома найближчими частками середовища, що коливаються в одній фазі, називається довжиною хвилі. довжина хвилі – це шлях, пройдений хвилею за час, рівний періоду коливань.
Пружні хвилі з частотами від 16 до 20 000 гц у газах, рідинах і твердих тілах називаються звуковими хвилями. швидкість звуку в повітрі при нормальних умовах складає 330 м/с, у воді – 1 400 м/с, у сталі – 5 000 м/с. При сприйнятті людиною звуки розрізняють по висоті і голосності. висота звуку визначається частотою коливань: чим більше частота коливань, тим вище звук. Голосність звуку визначається його інтенсивністю, що виражається у вт/м2. Однак суб'єктивно оцінювана голосність (фізіологічна характеристика звуку) зростає набагато повільніше, ніж інтенсивність (фізична характеристика) звукових хвиль. При зростанні інтенсивності звуку в геометричній прогресії сприймана голосність зростає приблизно лінійно. тому звичайно рівень голосності l виражають у логарифмічній шкалі l=10ig(1/10), де 1 і 10 – діючий та умовно прийнятий за основу рівень інтенсивності, рівний 10-12 вт/м2, і оцінюваний як поріг чутності людського вуха при частоті звуку 1 000 гц (людське вухо найбільш чуттєве до частот від 1 000 до 4 000 гц). По цій шкалі кожна наступна ступінь звукової енергії (рівня роздратування) більше попередньої в 10 разів. Якщо інтенсивність звуку більше в 10, 100, 1 000 разів, то по логарифмічній шкалі це відповідає збільшенню голосності (рівня сприйняття) на 1, 2, 3 одиниці. Одиниця виміру голосності в логарифмічній шкалі називається децибелом (дб). Вона приблизно відповідає мінімальному приросту сили звуку, що розрізняється вухом.
Для порівняльної оцінки можна вказати, що середній рівень голосності мови складає 60 дб, а мотор літака на відстані 25 м утворює шум у 120 дб.
Мінімальна інтенсивність звукової хвилі, що викликає відчуття звуку, називається порогом чутності. поріг чутності в різних людей різний і залежить від частоти звуку.
Інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати тиск і біль, називається порогом болючого відчуття. на практиці як поріг болючого відчуття прийнята інтенсивність звуку 100 вт/м2, що відповідає 140 дб.
Шум – це сукупність звуків різної частоти й інтенсивності, що безладно змінюються в часі. для нормального існування, щоб не відчувати себе ізольованим від світу, людині потрібен шум у 10...20 дб. це шум листя у лісі. Розвиток техніки і промислового виробництва супроводжується підвищенням рівня шуму. В умовах виробництва вплив шуму на організм часто сполучається з іншими негативними впливами: токсичними речовинами, перепадами температури, вібрацією і так далі.
До фізичних характеристик шуму відносяться: частота, звуковий тиск, рівень звукового тиску.
- по частотному діапазоні шуми підрозділяються на низькочастотні – до 350 гц, середньо частотні − 350...800 гц і високочастотні – вище 800 гц.
- за характером спектра шуми бувають широкополосні, з безупинним спектром і тональні. у останніх в спектрі є чутні тони.
- по тимчасових характеристиках шуми бувають постійні, переривчасті, імпульсні та коливні в часі.
- звуковий тиск (р) – це середній за часом надлишковий тиск на перешкоду, яка перетинає шлях хвилі.
Джерела шуму різноманітні. це − літаки, двигуни внутрішнього згоряння, пневматичні інструменти, генератори звукових коливань музичних інструментів...
Шум шкідливо впливає на організм людини, особливо на її нервову систему, що приводить до перевтомлення і виснаження клітин головного мозку. Під впливом шуму виникає безсонниця, швидко розвивається втомленість, знижується увага, працездатність. довгострокова дія шуму викликає гіпертонічну хворобу.
Під впливом шуму відбувається перевтома слуху і може розвинутися навіть туговухість.
Так, короткочасний вплив рівня 120 дб (ревіння літака), не приводить до не зворотних наслідків. Тривалий вплив шуму 80…90 дб сприяє професійній глухоті.
Туговухість – це стійке зниження слуху, що утрудняє сприйняття мови оточуючих у звичайних умовах. оцінка стану слуху виконується за допомогою аудіометрії. Аудіометрія – зміна гостроти слуху, проводиться за допомогою спеціального апарата – аудіометра. зниження слуху на 10 дб людиною практично не відчувається, серйозне ослаблення розбірливості мови і втрата здатності чути слабкі, але важливі для спілкування звукові сигнали, настає при зниженні слуху на 20 дб.
Якщо встановлено методами аудіометрії, що в результаті професійної діяльності відбулося зниження слуху в області мовного діапазону на 11 дб, то настає факт професійного захворювання – зниження слуху. Найчастіше зниження слуху розвивається протягом 5…7 років перевтоми слуху і більше.
Рівень шуму нормується санітарними нормами і державними стандартами і не повинний перевищувати припустимих значень.
Пружні хвилі з частотою менше 16 гц називають інфразвуком. Медичні дослідження показали, яку небезпеку таять у собі інфразвукові коливання. Невидимі і нечутні хвилі викликають у людини почуття глибокої пригніченості і непоясненого страху. Особливо небезпечний інфразвук з частотою близько 8 гц через його можливий резонансний збіг з ритмом біострумів. Інфразвук шкідливий у всіх випадках. слабкий діє на внутрішнє вухо і викликає симптоми морської хвороби. Сильний – змушує внутрішні органи вібрувати, викликає їхнє ушкодження і навіть зупинку серця. При коливаннях середньої інтенсивності 110…150 дб спостерігаються внутрішні розлади органів травлення і мозку з усілякими наслідками: непритомностями, загальною слабістю тощо. Інфразвук середньої сили може викликати сліпоту.
Найбільш могутніми джерелами інфразвуку є реактивні двигуни. Двигуни внутрішнього згоряння також генерують інфразвук, природні джерела інфразвуку – дія вітру і хвиль на різноманітні природні об'єкти і спорудження.
Пружні коливання з частотою більше 16 000 гц називаються ультразвуком. потужні ультразвукові коливання низької частоти 18…30 кгц і високої інтенсивності використовуються у виробництві для очищення деталей, зварювання, пайки, свердління, більш слабкі – в дефектоскопії, у діагностиці, для дослідницьких цілей.
Під впливом ультразвукових коливань у тканинах організму відбуваються складні процеси: коливання частинок тканини з великою частотою, які при невеликих інтенсивностях ультразвуку можна розглядати як мікро масаж; утворення внутрішнього тканинного тепла в результаті тертя частинок між собою, розширення кровоносних судин і посилення кровообігу по них; прискорення біохімічних реакцій, роздратування нервових закінчень.
Ці властивості ультразвуку використовуються в ультразвуковій терапії на частотах 800…1 000 кгц при невисокій інтенсивності 80…90 дб, що поліпшує обмін речовин і постачання у тканини крові.
Ультразвук поглинається в повітрі тим більше, чим більше його частота. низькочастотні технологічні ультразвукові хвилі здійснюють на людей акустичний вплив через повітря.
При поширенні ультразвуку в біологічних середовищах відбувається його поглинання і перетворення акустичної енергії в теплову.
Підвищення інтенсивності ультразвуку і збільшення тривалості його впливу можуть приводити до надмірного нагрівання біологічних структур і їхнього ушкодження, що супроводжується функціональним порушенням нервової, серцево-судинної та ендокринної систем, зміною властивостей і складу крові. Ультразвук може розривати молекулярні зв'язки. відомо, що молекула води при цьому розпадається на радикали, наприклад он– і н+. У такий же спосіб розщеплюються ультразвуком високомолекулярні з'єднання. уражаюча дія ультразвуку має місце при інтенсивності вище 120 дб.
При безпосередньому контакті людини із середовищем, по якому поширюється ультразвук, виникає його контактна дія на організм людини. При цьому уражається периферійна нервова система і суглоби в місцях контакту, порушується капілярний кровообіг у кистях рук, знижується больова чутливість. Установлено, що ультразвукові коливання, проникаючи в організм, можуть викликати серйозні місцеві зміни в тканинах – запалення, крововиливи, некроз (загибель кліток і тканин). Ступінь ураження залежить від інтенсивності і тривалості дії ультразвуку, а також від наявності інших негативних факторів.
Слід зазначити, що шум і вібрація підсилюють токсичний ефект промислових отрут. Наприклад, одночасна дія етанолу та ультразвуку приводить до посилення його несприятливого впливу на центральну нервову систему.
В процесі руху хмари заряджаються в результаті тертя. Різні частини грозової хмари несуть заряди різних знаків. Найчастіше її нижні шари заряджені негативно, а верхні – позитивно. Якщо хмари зближаються різнойменно зарядженими частинами, між ними проскакує блискавка – електричний розряд. Проходячи над землею, грозова хмара створює на її поверхні великі наведені заряди. Різниця потенціалів між хмарою і землею досягає величезних значень, вимірюваних сотнями мільйонів вольт, і в повітрі виникає сильне електричне поле. При сприятливих умовах виникає пробій. Блискавка іноді уражає людей і викликає пожежі.
Поряд із природними статичними електричними полями в умовах техносфери й у побуті людина піддається впливу штучних статичних електричних полів.
Штучні статичні електричні поля обумовлені зростаючим застосуванням предметів домашнього побуту (іграшок, взуття, одягу, інтер'єрів житлових і суспільних будинків, деталей виробничого устаткування, апаратури, інструментів, деталей машин), котрі вироблені з різних синтетичних полімерних матеріалів, яки є діелектриками.
При терті діелектриків, у результаті поділу зарядів, на їхній поверхні можуть з'являтися значні не скомпенсовані позитивні чи негативні заряди. Величина заряду визначається видом діелектрика. Особливо сильно, наприклад, електризується поліетилен.
Електричні поля від надлишкових зарядів на предметах, одязі, тілі людини є причиною великого навантаження на її нервову систему. Дослідження показують, що найбільш чутлива до електростатичних полів центральна нервова і серцево-судинна системи організму. Встановлено також сприятливий вплив на самопочуття зняття надлишкового електростатичного заряду з тіла людини (заземлення, ходіння босоніж).
При функціональних захворюваннях нервової системи застосовують лікування постійним електричним полем. Під дією зовнішнього строго дозованого електричного поля відбувається перерозподіл зарядів у тканинах організму, що поліпшує окислювально-відновлювальні процеси, краще використовується кисень, гояться рани.
Постійні магнітні поля в звичайних умовах не представляють небезпеки і знаходять застосування в різних приладах магнітної терапії.
Однак, у виробничих умовах при роботі з постійними магнітами, у працюючих можуть виникнути порушення в стані здоров'я (сплощення долонь, порушення у вегетативній нервовій системі й інші).
Постійні магнітні поля можуть бути однорідними і неоднорідними. вони характеризуються напруженістю, магнітним потоком, магнітною проникністю й іншими критеріями.
Значний інтерес викликає вплив на людину електромагнітних полів промислової частоти і радіочастот
Лінії електропередачі, електроустаткування, різні електроприлади – усі технічні системи, генеруючи, передавальні і використовуючи електромагнітну енергію, створюють у навколишнім середовищі електромагнітні поля.
Дія на організм людини електромагнітних полів визначається частотою випромінювання, його інтенсивністю, тривалістю і характером впливу, а також індивідуальними особливостями організму. Спектр електромагнітних полів включає низькі частоти до 3 гц, промислові частоти від 3 до 300 гц, радіочастоти від 300 гц до 300 мгц, а також ультрависокі частоти (увч) від 30 до 300 мгц і надвисокі частоти (нвч) від 300 мгц до 300 ггц.
Електромагнітне випромінювання радіочастот широко використовується у зв'язку, телерадіомовленні, у медицині, радіолокації, радіонавігації й інших галузях.
Електромагнітні поля здійснюють на організм людини тепловий і біологічний вплив. Перемінне електричне поле викликає нагрівання діелектриків (хрящів, сухожиль і інших) за рахунок струмів провідності і за рахунок перемінної поляризації. Виділення теплоти може приводити до перегрівання, особливо тих тканин і органів, що мають недостатньо кровоносних судин (кришталик ока, жовчний міхур, сечовий міхур). Найбільш чутливі до біологічного впливу радіохвиль центральна нервова і серцево-судинна системи. При тривалій дії радіохвиль не занадто великої інтенсивності (порядку 10 вт/м2) з'являється головний біль, швидка стомлюваність, зміна тиску і пульсу, нервово-психічні розлади. може спостерігатися схуднення, випадіння волосся, зміна у складі крові.
Вплив нвч - випромінювання інтенсивністю більш 100 вт/м2 може привести до помутніння кришталика ока і втрати зору, подібний результат може дати тривале опромінення помірної інтенсивності (порядку 10 вт/м2), при цьому можливі порушення з боку ендокринної системи, зміни вуглеводного і жирового обміну, що супроводжуються схудненням, підвищення збудженості, зміною ритму серцевої діяльності, формули крові (наприклад, зменшенням кількості лейкоцитів).
Дії електромагнітних полів промислової частоти людина піддається у виробничій, міській і побутовій зонах. Санітарними нормами встановлені гранично допустимі рівні напруженості електричного поля у середині житлових будинків, на території житлової зони. Люди, що страждають від порушень сну і головного болю, повинні перед сном відключати від мережі електричні прилади, що генерують електромагнітні поля.
Енергетичним показником для хвильової зони випромінювання є щільність потоку енергії, чи інтенсивність, – енергія, що проходить через одиницю поверхні перпендикулярної до напрямку поширення електромагнітної хвилі за одну секунду. Виміряється вона у вт/м2.
Тривала дія електричних полів може викликати головний біль у скроневій і потиличній області, відчуття млявості, розлад сну, погіршення пам'яті, депресію, апатію, дратівливість, біль в області серця. Для персоналу обмежується час перебування в електричному полі в залежності від його напруженості (180 хвилин на добу при напруженості 10 кв/м, 10 хвилин на добу при напруженості 20 кв/м).
Електромагнітні хвилі в діапазоні від 400 до 760 нм називаються світловими. Вони діють безпосередньо на людські очі, викликаючи специфічне роздратування їх сітківки, що призводить до світлового сприйняття. Електромагнітні хвилі з довжиною менше 400 нм – ультрафіолетове випромінювання, а хвилі з довжиною більше 800 нм – інфрачервоне випромінювання. Усі ці види випромінювання не мають принципового розходження по своїм фізичним властивостям і відносяться до оптичного діапазону електромагнітних хвиль. Людський організм пристосувався до сприйняття природного світлового випромінювання і виробив засоби захисту при перевищенні інтенсивності випромінювання допустимого рівня: звуження зіниці, зменшення чутливості за рахунок перебудови сприйняття.
Сучасні технічні засоби дозволяють підсилювати оптичне випромінювання, рівень якого може значно перевищувати адаптаційні можливості людини. З 60-х років у наше життя ввійшли оптичні квантові генератори – лазери.
Лазер - це пристрій, що генерує спрямований пучок електромагнітного випромінювання оптичного діапазону. По режиму роботи лазери поділяються на імпульсні і безупинної дії. Лазери можуть бути малої і середньої потужності, могутні і надпотужні. Велику потужність легше одержати в імпульсному режимі. Для обробки матеріалів у технологічних установках в імпульсі тривалістю порядку мілісекунд випромінюється енергія від одиниць до десятків джоулів. За рахунок фокусування досягається висока щільність енергії і можливість точної обробки матеріалів (різання, прошивання отворів, зварювання, термообробка).
Під дією лазерного випромінювання відбувається швидке нагрівання, плавлення і зварювання рідинних середовищ, що особливо небезпечно для біологічних тканин. Найбільш уразливі від дії лазера є очі і шкіра. Безупинне лазерне випромінювання робить в основному теплову дію, що приводить до згортання білка та випару тканинної рідини. В імпульсному режимі виникає ударна хвиля, імпульс стиску викликає ушкодження глибоко лежачих органів, що супроводжується крововиливами. Лазерне випромінювання впливає на біохімічні процеси. У залежності від енергетичної щільності опромінення може бути тимчасове осліплення або термічний опік сітківки ока, в інфрачервоному діапазоні - помутніння кришталика.
Ушкодження шкіри лазерним випромінюванням має характер термічного опіку з чіткими границями, оточеними невеликою зоною почервоніння. Можуть проявитися вторинні ефекти – реакція на опромінення: серцево-судинні розлади і розлади центральної нервової системи, зміни в складі крові й обміні речовин.
Гранично допустимі рівні інтенсивності лазерного опромінення залежать від характеристик випромінювання (довжини хвилі, тривалості і частоти імпульсів, тривалості впливу) і встановлюються таким чином, щоб виключити виникнення біологічних ефектів для всього спектрального діапазону і вторинних ефектів.
Ультрафіолетове випромінювання не сприймається органом зору. Жорсткі ультрафіолетові промені з довжиною хвилі менше 290 нм затримуються шаром озону в атмосфері. промені з довжиною хвилі більше 290 нм, аж до видимої області, сильно поглинаються у середині ока, особливо в кришталику, і лише незначна частка їх доходить до сітківки. Ультрафіолетове випромінювання поглинається шкірою, викликаючи почервоніння (еритему) і активізує обмінні процеси і тканинний подих. Під дією ультрафіолетового випромінювання в шкірі утворюється меланин, що сприймається як засмага і захищає організм від надлишкового проникнення ультрафіолетових променів.
Надлишкове ультрафіолетове опромінення під час високої сонячної активності викликає запальну реакцію шкіри, що супроводжується сверблячкою, набряклістю, іноді утворенням міхурів і змін у шкірі й у більш глибоко розташованих органах.
Тривала дія ультрафіолетових променів прискорює старіння шкіри, створює умови для злоякісного переродження кліток.
Ультрафіолетове випромінювання від потужних штучних джерел (плазма зварювальної дуги, дугової лампи, дугового розряду короткого замикання і т.п.) викликає тяжкі ураження очей – електрофтальмію. через кілька годин після впливу з'являється сльозотеча, спазм вік, різь і біль в очах, почервоніння і запалення шкіри і слизуватої оболонки вік. Подібне явище спостерігається також при перебуванні у сніжних горах через високий вміст ультрафіолету в сонячному світлі.
На виробництві установлюються санітарні норми інтенсивності ультрафіолетового опромінення, крім того обов'язковим правилом є застосування захисних засобів (окуляри, маски, екрани) від його впливу.
Інфрачервоне випромінювання утворює теплову дію. Воно досить глибоко (до 4 см) проникає у тканини організму, підвищує температуру шкіри, що опромінюється, та викликає різке почервоніння шкірних покривів. Надмірний вплив інфрачервоних променів при підвищеній вологості може викликати порушення терморегуляції, і привести до теплового удару. Тепловий удар – клінічно важкий симптомокомплекс, який характеризується головним болем, запамороченням, підвищенням частоти пульсу, утратою свідомості, порушенням координації рухів, судорогами. Перша допомога при тепловому ударі вимагає віддалення від джерела випромінювання, охолодження, створення умов для поліпшення кровопостачання головного мозку, лікарської допомоги.
Небезпечні хімічні речовини
Для організму людини розмаїтість хімічних речовин має неоднозначне значення. Одні з них індиферентні, тобто байдужні для організму; другі шкідливо впливають на організм; треті мають виражену біологічну активність, будучи будівельним матеріалом чи компонентом живого організму, або обов'язковою складовою частиною хімічних регуляторів фізіологічних функцій: ферментами, пігментами, вітамінами. останні одержали назву біологічно активних елементів (біогенних елементів).
Усі біогенні елементи в залежності від їхнього процентного вмісту в організмі людини у свою чергу розділені на три групи:
макроелементи – кисень, вуглець, водень, азот, хлор, сірка, фосфор, кальцій, натрій, магній, вміст яких в організмі людини складає 10-3% і більше;
мікроелементи – йод, мідь, кобальт, цинк, платина, молібден, марганець і інші, вміст яких в організмі становить 10-3...10-12%;
слідові елементи, що виявляються в організмі людини в кількостях, які не перевищують 10-12 %.
Якісний і кількісний вміст хімічних елементів визначається природою організму, при цьому внутрішнє і зовнішнє середовище являє собою єдину, цілісну систему, що знаходиться в динамічній рівновазі з навколишнім середовищем.
Необхідно відзначити, що фізіологічні можливості процесів зрівноважування внутрішнього середовища організму з постійно мінливим зовнішнім середовищем обмежені. Розлад рівноваги, що виражається в порушенні процесів життєдіяльності чи в розвитку хвороби, може наставати при впливі надзвичайного по величині або незвичайного по характеру фактора зовнішнього середовища. Такого роду ситуації можуть мати місце на визначених територіях унаслідок природного нерівномірного розподілу хімічних елементів у біосфері: атмосфері, гідросфері та літосфері.
На цих територіях надлишок чи недолік визначених хімічних елементів спостерігається в місцевій фауні і флорі. Такі території були названі біогеохімічними провінціями, а специфічні захворювання населення, що спостерігаються, одержали назву геохімічних захворювань. Так, наприклад, якщо того чи іншого хімічного елемента, скажемо йоду, виявляється недостатньо в ґрунті то зниження його вмісту виявляється в рослинах, які виростають на цих ґрунтах, а також в організмах тварин, що харчуються цими рослинами. У результаті харчові продукти як рослинного, так і тваринного походження виявляються збідненими на йод.
Хімічний склад ґрунтових і підземних вод відбиває хімічний склад ґрунту. при нестачі йоду в ґрунті його недостатньо виявляється й у питній воді. Йод відрізняється високою летючістю. У випадку зниженого вмісту в ґрунті, в атмосферному повітрі його концентрація також знижена. Таким чином, у біогеохімічній провінції, збідненій на йод, організм людини постійно недоодержує його з їжею, водою і повітрям. наслідком цього є поширення серед населення геохімічного захворювання – ендемічного зоба.
У біогеохімічній провінції, збідненій на фтор, при його вмісті у воді джерел водопостачання 0,4 мг/л і менше, має місце підвищена захворюваність карієсом зубів.
Існують і інші біогеохімічні провінції, збіднені міддю, кальцієм, марганцем, кобальтом; збагачені свинцем, ураном, молібденом, марганцем, міддю й іншими елементами.
Неоднорідна на різних територіях природна геохімічна обстановка, що визначає надходження в організм людини хімічних речовин з їжею, повітрям, водою, за рахунок резорбції через шкіру, може змінюватися також у значній мірі в результаті діяльності людини. З'являється таке тлумачення, як антропогенні хімічні фактори середовища існування. Вони можуть з’являтися як у результаті цілеспрямованої діяльності людини, так і в наслідок росту народонаселення, концентрації його у великих містах, хімізації всіх галузей промисловості, сільського господарства, транспорту і побуту.
Безмежні можливості хімії обумовили застосування замість природних синтетичні і штучні матеріали. у зв'язку з цим постійно зростає рівень забруднення зовнішнього середовища:
атмосфери – унаслідок надходження промислових викидів, вихлопних газів, продуктів спалювання палива;
повітря робочої зони – при недостатній герметизації, вентиляції, механізації та автоматизації виробничих процесів;
повітря житлових приміщень – унаслідок деструкції полімерів, лаків, фарб, мастик і інших виробів;
питної води – у результаті скидання стічних вод та вимивання шкідливих домішок із атмосфери опадами;
продуктів харчування – при нераціональному застосуванні гербіцидів, пестицидів та добрив, у результаті використання нових видів упаковки і тари, при неправильному годуванні худоби новими видами синтетичних кормів;
одягу –при виготовленні його із синтетичних волокон;
іграшок, побутового устаткування – в результаті їх виготовлення з використанням синтетичних матеріалів і фарб.
Усе це визначає виникнення неадекватної процесам життєдіяльності хімічної обстановки, небезпечної для здоров'я, а іноді і для життя людей. В таких умовах проблема охорони природи і захист населення від небезпечного впливу шкідливих хімічних факторів стає все актуальнішою.
Неможливо не допустити надходження різноманітних хімічних речовин у навколишнє середовище й організм людини. Але кількісно це надходження повинно бути обмежене дозами, при яких шкідливі речовини стають індиферентними як для організму людини, так і для біосфери в цілому.
Широкий розвиток хімізації обумовив застосування в промисловості і сільському господарстві величезної кількості хімічних речовин – у вигляді сировини, допоміжних, проміжних, побічних продуктів і відходів виробництва.
Ті хімічні речовини, що, проникаючи в організм навіть у невеликих кількостях, викликають у ньому порушення нормальної життєдіяльності, називаються шкідливими речовинами. Шкідливі речовини чи промислові отрути у виді пари, газів, пилу зустрічаються в багатьох галузях промисловості. наприклад, у шахтах присутні шкідливі гази (оксиди азоту, вуглецю), джерелом яких є підривні роботи. У металургійній промисловості, крім здавна відомих газів (оксиду вуглецю і сірчистого газу) з'являються нові токсичні речовини (рідкісні метали), які застосовуються у ливарному виробництві для одержання різних сплавів (вольфрам, молібден, хром, берилій, літій і ін.). У металообробній промисловості поширені процеси травлення металів кислотами, гальванічне покриття, ціанування, кадміювання, азотування, покриття фарбами, при яких можливе виділення в повітря шкідливих газів і пари органічних розчинників. Значним джерелом шкідливих речовин у навколишнім середовищі є хімічна промисловість – основна хімія, коксохімія, промисловість, що призначена для виробництва синтетичних смол, фарб, пластмас, каучуку, синтетичних волокон. у сільському господарстві основним джерелом шкідливих речовин є застосування отрутохімікатів.
По ступені потенційної небезпеки впливу на організм людини шкідливі речовини можна підрозділити на 4 класи: 1 – надзвичайно небезпечні, 2 – сильно небезпечні, 3 – помірно небезпечні, 4 – слабо небезпечні. Критеріями при визначенні класу небезпеки служать гдк, середня смертельна токсодоза, середня смертельна концентрація й інші. визначення проводиться по показнику, значення якого відповідає найбільш високому класу небезпеки.
Токсична дія отруйних речовин різноманітна, однак встановлено ряд загальних закономірностей у відношенні шляхів надходження їх в організм, сорбції, розподілу і перетворення в організмі, виділення з організму, характеру дії на організм відповідно з їхньою хімічною структурою і фізичними властивостями.
Шкідливі речовини можуть надходити в організм трьома шляхами: через легені при диханні, через шлунково-кишковий тракт із їжею і водою, через неушкоджену шкіру шляхом резорбції, а також при ін’єкціях та через рани.
Розподіл і перетворення шкідливої речовини в організмі залежить від її хімічної активності. розрізняють групу так називаних не реагуючих газів, які у силу своєї низької хімічної активності в організмі не розподіляються на складові елементи або розподіляються дуже повільно. В наслідок чого вони досить швидко накопичуються у крові. до них відносяться пари усіх вуглеводнів ароматичного і жирного рядів та їхні похідні.
Іншу групу складають реагуючі речовини. Вони легко розчиняються в рідинах організму і приймають участь у хімічних взаємодіях. до них відносяться аміак, сірчистий газ, оксиди азоту та інші.
Спочатку насичення крові шкідливими речовинами відбувається швидко унаслідок великої різниці парціального тиску, потім сповільнюється і при рівновазі парціального тиску газів чи парів в альвеолярному повітрі і крові насиченість припиняється. Після видалення потерпілого з забрудненої атмосфери починається десорбція газів і пари та видалення їх через легені. десорбція також відбувається на основі законів дифузії.
Небезпека отруєння пилоподібними речовинами не менша, ніж паро-газоподібними. Ступінь отруєння при цьому залежить від розчинності твердої хімічної речовини. Якщо вона добре розчиняється у воді та жирах, то усмоктується вже в верхніх дихальних шляхах, наприклад, у порожнині носа (речовини наркотичної дії). Збільшенням обсягу легеневого подиху і швидкості кровообігу сорбція хімічних речовин відбувається швидше. Таким чином, при виконанні фізичної роботи або перебуванні в умовах підвищеної температури повітря, отруєння настає значно швидше.
Надходження шкідливих речовин через шлунково-кишковий тракт можливе з забруднених рук, з їжею і водою. Класичним прикладом такого шляху інкорпорації в організм отрути може служити свинець. Це м'який метал, він легко стирається, забруднює руки, погано змивається водою і при вживанні їжі чи палінні легко проникає в організм. У шлунково-кишковому тракті хімічні речовини всмоктуються сутужніше в порівнянні з легенями, тому що шлунково-кишковий тракт має меншу поверхню і тут виявляється виборчий характер усмоктування: найкраще всмоктуються речовини, добре розчинні в жирах. Однак, у шлунково-кишковому тракті токсичні речовини під впливом ферментів та вмісту можуть перетворитися в ще більш несприятливу для організму форму.
Через неушкоджену шкіру (епідерміс, потові і сальні залози, волосяні мішечки) можуть проникати шкідливі речовини, добре розчинні в жирах і ліпоїдах, наприклад, значна частина лікарських речовин, речовини нафталінового ряду й інші. Ступінь проникнення хімічних речовин через шкіру залежить від їхньої розчинності, величини поверхні зіткнення зі шкірою, обсягу і швидкості кровотоку в ній. наприклад, при роботі в умовах підвищеної температури повітря, коли кровообіг у шкірі підсилюється, кількість отруєнь через шкіру збільшується. Велике значення при цьому мають консистенція і летючість речовини: рідкі летючі речовини швидко випаровуються з поверхні шкіри і не встигають усмоктуватися; найбільшу небезпеку представляють маслянисті мало летючі речовини. вони тривалий час затримуються на шкірі, що сприяє їх резорбції.
Знання шляхів проникнення шкідливих речовин в організм визначає заходи профілактики отруєнь.
Шкідливі хімічні речовини, що надійшли в організм, піддаються різноманітним перетворенням, майже всі органічні речовини вступають у різні хімічні реакції, такі як окислювання, відновлення, гідролізу, дезамінування, метилування, ацетилування, утворення парних з'єднань з деякими кислотами. Не піддаються перетворенням тільки хімічно інертні речовини, наприклад, бензин, що виділяється з організму в незмінному виді.
Неорганічні хімічні речовини також піддаються в організмі різноманітним змінам. Характерною рисою цих речовин є здатність відкладатися в якому-небудь органі, найчастіше в кістках, утворюючи депо. Наприклад, у кістках відкладаються свинець і фтор. Деякі неорганічні речовини окисляються, наприклад, нітрити – у нітрати, сульфіди – у сульфати.
Результатом перетворення отрут в організмі здебільшого є їхнє знешкодження. однак існують виключення з цього правила, коли в результаті перетворення формуються більш токсичні речовини. наприклад, метиловий спирт окисляється до формальдегіду і мурашиної кислоти, які дуже токсичні.
Знання процесів перетворення хімічних речовин в організмі дає можливість втручання в ці процеси з метою попередження порушення процесів життєдіяльності.
Важливе значення для безпеки існування організму має співвідношення між надходженням шкідливої речовини в організм і її виділенням. Якщо виділення речовини і її перетворення в організмі відбувається повільніше, ніж надходження, то речовина накопичується в організмі, кажуть вона акумулюється і може довгостроково діяти на органи і тканини. Такими типовими речовинами є свинець, ртуть, фтор і інші. Речовини, добре розчинні у воді і крові, повільно накопичуються і також повільно виділяються з організму; летючі органічні речовини (бензин, бензол) – швидко поглинаються і також швидко виділяються з нього не накопичуючись
В даний час, у зв'язку з розвитком промисловості і наростанням процесів урбанізації, створюються умови надходження в організм людини одночасно декількох шкідливих хімічних речовин. у зв'язку з цим з'явилося таке поняття, як комбінована дія хімічних речовин на організм.
Згідно визначенню гранично допустимою концентрацією хімічної сполуки в зовнішнім середовищі називають таку її максимальну концентрацію, при впливі якої на організм періодично чи протягом усього життя, прямо або опосередковано через екологічні системи, а також через можливий економічний збиток, не виникає соматичних чи психічних захворювань схованих або тимчасово компенсованих, а також яких-небудь змін у стані здоров'я, що виходять за межі пристосувальних фізіологічних коливань, котрі виявляються сучасними методами дослідження відразу чи у віддалений термін життя теперішнього і наступних поколінь.
Гранично допустимі концентрації у виді санітарних нормативів є юридичною основою для проектування, будівництва й експлуатації промислових підприємств, планування і забудови житла, створення і застосування індивідуальних засобів захисту.
Обґрунтуванню гранично допустимих концентрацій повинна приділятися велика увага, дослідження мають бути виконані ретельно, тому що найменші помилки можуть привести або до втрати здоров'я, або до значних економічних збитків.
Відомий парадокс гадамера говорить: “отрут як таких не існує”. Як правило, причиною отруєння є кількість речовини, що надає їй у визначених умовах якісно нові властивості. Тут доречно нагадати знамените формулювання Парацельса: “усе є отрутою, ніщо не позбавлене отруйності, одна лише доза робить отруту непомітною”.
На думку токсикологів, отрутою називається хімічний компонент середовища існування, який надходить в організм у кількості (рідше в якості), не відповідній уродженим та придбаним властивостям організму, і тому несумісний з життям. Отрути можуть чинити на організм як загально токсичну так і специфічну дію: сенсибілізуючу (зухвале підвищену чутливість), бластомогенну (утворення пухлин), гонадотропну (дія на статеві залози), ембріотропну (дія на зародок і плід), тератогенну (викликає каліцтва), мутагенну (дія на генетичний апарат). Отрути можуть викликати як гострі, так і хронічні отруєння.
Гострі отруєння носять переважно побутовий, а хронічні – професійний характер. Гостре отруєння – це таке отруєння, при якому симптомокомплекс розвивається при однократному надходженні великої кількості шкідливої речовини в організм. Хронічним називають отруєння, що виникає поступово при повторному чи багаторазовому надходженні шкідливої речовини в організм у відносно невеликих кількостях.
При встановленні гранично допустимих концентрацій хімічних речовин у навколишнім середовищі вирішуються наступні задачі:
здійснюється розробка методики виявлення і кількісного визначення шкідливого хімічного компонента і встановлення його фізико-хімічних властивостей;
виконується попередня оцінка токсичності і встановлюється орієнтовно безпечний рівень впливу токсичної речовини;
здійснюється моделювання взаємодії організму з досліджуваною хімічною речовиною і вивчення реакції організму на її вплив; якісна і кількісна оцінка реакції організму; обґрунтування щодо рекомендації гдк, а також інших заходів, спрямованих на попередження захворювань і підтримки оптимального самопочуття людини;
організується впровадження гдк у практику і перевірка її ефективності на підставі вивчення стану здоров'я і самопочуття осіб, що контактують з досліджуваною хімічною речовиною.
Виходячи з поставлених задач стає очевидним, що організація настільки різнобічного дослідження вимагає великих матеріальних витрат і залучення великого кола фахівців різного профілю: хіміків, токсикологів, біохіміків, гістологів, лікарів, економістів.
Наступним етапом дослідження є визначення токсичності речовини шляхом впливу на лабораторних тварин у однократних дослідах для вивчення гострої дії речовини і при повторному введенні речовини різними шляхами для вивчення можливості хронічного отруєння.
У токсикологічних експериментах звичайно використовуються лабораторні тварини, реакція для котрих на вплив хімічних речовин найбільш близька до реакції організму людини. Як правило використовується не менш двох видів лабораторних тварин. найчастіше це білі миші, білі пацюки, кішки, кролики, морські свинки й інші тварини. Немаловажне значення має фактор вартості – більш великі тварини коштують дорожче. Якщо врахувати, що для повного обґрунтування гдк хоча б в одному середовищі (наприклад, у повітрі робочої зони) потрібно біля 4-х тисяч тварин, стає зрозумілим значення їхньої вартості.
При моделюванні на лабораторних тваринах взаємодії хімічної речовини з організмом переслідуються наступні цілі:
1) виявлення можливості гострого отруєння;
2) якщо отруєння виникло – виявлення його симптомів і клінічної картини загибелі тварин;
3) шляхом дослідження трупів загиблих тварин з'ясовують критичні органи ураження речовиною;
4) установлення параметрів гострої токсичної дії речовини при різних шляхах надходження в організм: середньо-смертельної токсичної дози (токсодози) (ld50), середньо-смертельної концентрації (lct50), порога гострої дії (pct50). при цьому досліджуються всі можливі шляхи надходження речовини в організм. Отримані значення параметрів необхідні для уточнення орієнтованого рівня впливу, розрахованого раніше аналітичними методами.
Вивчається також здатність речовини проникати через неушкоджену шкіру та наявність резорбтивної дії.
Важливою характеристикою токсичної речовини є поріг хронічної дії речовини і характер її впливу при повторному надходженні в організм. Поріг хронічної дії – це та мінімальна концентрація, що при хронічному впливі викликає істотні (достовірні) зміни в організмі лабораторних тварин. Поріг хронічної дії є основним показником при встановленні гдк хімічної речовини.
Специфічним параметром небезпеки речовини є коефіцієнт запасу – це величина, на яку потрібно розділити поріг хронічної дії, щоб забезпечити повну безпеку речовини. величина коефіцієнта запасу залежить від ступеня токсичності речовини, здатності до кумуляції, наявності специфічних видів дії. Він може коливатися від 2 до 20, у залежності від перерахованих вище факторів.
Рекомендована гдк, що обґрунтована експериментальним шляхом, корегується при вивченні стану здоров'я персоналу та населення в цілому і тільки після цього стає державним стандартом.
Таким чином, гранично допустима концентрація – це максимальна концентрація шкідливих речовин, що не робить впливу на здоров'я людини. Визначають її лікарі-гігієністи на підставі даних експериментальних досліджень над тваринами, а також за даними спостережень стану здоров'я людей, які знаходяться під впливом шкідливих речовин.
ГДК шкідливих речовин, що забруднюють повітряне середовище, регламентується керівними документами.
Для атмосферного повітря введена гранично допустима максимальна разова концентрація шкідливих речовин гдрк. разова концентрація визначається по пробах, відібраних на протязі 20 хвилин.
Для деяких шкідливих речовин установлений норматив середньо змінних гдк, а для повітря населених пунктів – середньодобових гдксд. уведенням цих нормативів контролюється вміст у повітрі речовин, що накопичують свій шкідливий вплив на людину.
Біологічні фактори небезпеки.
Загальна характеристика біологічних об’єктівОдним із видів небезпек виступають біологічні речовини – це збудники інфекційних захворювань. До них належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо. Характерними властивостями цих речовин є:
В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти багатьма шляхами:
Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають: чуму, сибірську язву, сап, холеру, лихоманку, віспу, ботулізм, грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники інфекційних захворювань можуть викликати різні розлади як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (воду, молоко, продукти), вживаючи які, людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприяють і комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхах. Під час спілкування хворого із здоровою людиною збудник захворювання передається під час розмови – з носа і рота найдрібніші частки слизу розбризкуються і внаслідок цього відбувається ураження здорової людини. Патогенні мікроорганізми легко проникають у верхні дихальні шляхи здорової людини. Внаслідок цього відбувається поширення епідемій, особливо в місцях скупчення людей. Боротьба з цими захворюваннями ведеться шляхом ізоляції хворих людей, за допомогою правил особистої гігієни та безпеки, а також при використанні різних видів гігієни. Під час кров’яних інфекцій, що передаються в момент укусу комахами, необхідно використовувати такі засоби, як ізоляція інфікованих людей, їх лікування, захист неінфікованих людей від укусів комах, знищення збудників інфекційних захворювань тощо. Якщо хворий уражений інфекцією зовнішніх покривів, то його необхідно повністю ізолювати, створити замкнене коло передачі інфекцій, зробити родичам та близьким потерпілого в момент ураження певні види щеплення.
Патогенність – здатність живих істот (як правило, мікроорганізмів) викликати захворювання інших організмів.Отруйні рослиниБлизько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні сполуки, що належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо (див. табл. 1).За ступенем токсичності рослини поділяють на:n отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;n сильноотруйні (наперстянка, олеандр тощо);n смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).
Таблиця 1 - Характеристика дії отруйних рослин на організм людини
|
Назва отруйної рослини |
Час початку дії |
Характеристика дії на організм людини |
|
Білена чорна |
Через 30 – 40 хв. |
Почервоніння обличчя і шиї, збуджений стан, судоми рук та ніг, галюцинації, слинотеча, а згодом сухість у роті тощо |
|
Цикута |
Через 5 хв. |
Часте блювання, сильна слинотеча, запаморочення, блідість шкіри, сильні судоми |
|
Гриби |
від 15 хв. до 2 – 3 діб |
Нестерпний біль під грудьми, постійне блювання, згущення крові, судоми, летальні випадки |
Отруйні тварини.
Серед тваринних організмів отруйні форми зустрічаються частіше, ніж у рослинних організмах. Отрути, що виробляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Приклади використання хімічних речовин для нападу або захисту зустрічаються на всіх етапах еволюційного розвитку. Наведемо приклади деяких небезпечних тварин (див. табл. 2)
Таблиця 2- Характеристика дії отруйних тварин на організм людини
|
Назва тваринного організму |
Дія на організм людини |
|
Павук ( тарантул) |
Надзвичайно сильні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки |
|
Кліщі |
Укуси, почервоніння, стан загального отруєння |
|
Комахи (оси, бджоли, мурашки, жуки ) |
Алергічні реакції, анафілактичний шок, неврози шкіри, запалення, больові відчуття, ле т альні наслідки |
|
Риби (скати, морські дракони, скорпени) |
Уколи, слабкість, деколи втрата свідо мос ті, діарея, судоми, порушення дихання, зни жен ня тиску, летальні випадки |
|
Рептилії (кобри, змії) |
Параліч скелетної й дихальної муску ла ту ри, пригнічення функцій ЦНС та дихальної системи, в’я лість, апатія, гальмування реф лексів, пато логічний сон, летальні випадки |
Патогенні організмиОсобливу небезпеку для здоров’я становлять патогенні організми – збудники хвороб людей, тварин, рослин, а також токсини – продукти життєдіяльності деяких мікробів. Залежно від розмірів, будови та властивостей ці організми поділяються на бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо. Розглянемо характеристику цих представників (див. табл. 3).
Таблиця 3 -Характеристика дії патогенних організмів на організм людини
|
Збудники |
Хвороби |
Дія на організм людини |
|
Бактерії |
Чума |
Морозить, підвищується температура, сильний головний біль, втрата свідомості |
|
|
Сибірська виразка |
Підвищення температури, специфічні карбункули на шкірі та слизових оболонках, сепсис, смерть |
|
|
Холера |
Дія на клітини слизової оболонки, втрата води та солей призводить до шоку |
|
|
Ботулізм |
Зниження температури, нудота, блювота, в очах двоїться, порушується мова та дихання |
|
Віруси |
Натуральна віспа |
Підвищення температури, сильний головний біль, блювота, набухання слизової обо лонки очей та ротової порожнини, висип, гнійні пухирці |
|
|
Жовта лихоманка |
Підвищення температури, сильний головний біль, болі у м’язах та кістках, у печінці , жовте забарвлення шкіри, кровотеча з носа, блювота, кривавий пронос |
|
Рикетсії |
Висипний тиф |
Підвищення температури, сильний голов ний біль, морозить, втрата свідомості, ли хоманка |
|
Грибки |
Бластомікоз |
Ураження шкіри та легень, кісток, внутрішніх органів, мозкових оболонок |
|
|
Кокцидіодомікоз |
Нагадує грип, розповсюдження по всьому тілу, сухоти, вражає ЦНС |
Біологічна зброя.
Біологічна (або бактеріологічна) зброя – це спеціальний вид зброї, зарядженої біологічними засобами, призначений для масового ураження живих організмів (людей, тварин, рослин), а також для пошкодження військових об’єктів. Основу такого виду зброї становлять патогенні організми (бактерії, віруси, грибки, рикетсії) та токсини, що виробляють бактерії. Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тварин не існує. Лише необхідно досконало знати симптоми їх дії, вміти відрізняти їх серед інших і якомога менше з ними “зустрічатися”. Що стосується біологічної зброї, патогенних організмів та викликаних ними захворювань, то справи інші. Одним із найбільш ефективних методів боротьби з інфекційними захворюваннями виступає специфічна профілактика. Вона заснована на створенні штучного імунітету шляхом випереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруцельозу, туберкульозу, сибірської виразки, стовбняка, дифтерії, черевного тифу, висипного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворювань випереджувальні щеплення провадяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає небез-пека їх виникнення та поширення.
Для успішної боротьби з інфекційними захворюваннями, навіть в умовах мирного часу, у багатьох випадках необхідно здійснювати масові щеплення в дуже короткі терміни.У наш час існує дуже велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані ворогом в якості бактеріальних засобів. Зробити щеплення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої їх кількості. У цих випадках, особливо для встановлення виду використаного збудника, застосовують антибіотики та інші спеціальні препарати. Вони забезпечують загибель вірусу у незахищеному щепленням організмі, а також допомагають організму, якому зроблено щеплення, легше подолати збудники захворювання. Також для лікування використовуються бактеріофаги та лікувальні сироватки.Бактеріофаги викликають в організмі людини розчинення хвороботворних мікробів та попереджують розвиток хвороби або забезпечують лікувальний ефект. Сироваткам властиве швидке створення в організмі штучної несприйнятливості до того чи іншого інфекційного захворювання. Для захисту від проникнення в організм людини використовують такі засоби, як і для захисту від радіоактивних та хімічних отруйних речовин. Ці засоби захисту поділяють на:– індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);– колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).У комплексі заходів протибіологічного захисту обов’язковою складовою частиною є дезинфекція, дезинсекція і дератизація.
Дезинфекція – це знищення або вилучення хвороботворних мікробів у зовнішньому середовищі. Поряд із дегазацією та дезактивацією, дезинфекція входить у поняття спеціальної обробки різних об’єктів з метою ліквідації наслідків застосування бактеріологічної зброї.Дезинсекція проводиться для знищення шкідливих для людини комах та кліщів – збудників інфекційних захворювань.Дератизація проводиться для боротьби з гризунами, що можуть бути джерелом або переносником інфекцій.