Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Экологическое право Тема 4
1. Принцип законності при здійсненні державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Цей принцип означає, що органи державного управління в цій сфері, їх посадові особи в процесі своєї діяльності мають керуватися приписами законодавства, що визначають їх повноваження, порядок прийняття відповідних управлінських рішень (щодо реалізації проектів господарської діяльності, зупинення чи припинення екологічно небезпечної виробничої та іншої господарської діяльності, організації заповідників тощо), надання управлінських послуг екологічного характеру (надання екологічної інформації за запитами громадян; організації та здійснення лабораторного визначення показників складу та властивостей проб, відібраних з об’єктів довкілля, скидів, викидів, відходів; підготовки документації щодо проведення акредитації вимірювальних лабораторій підприємств; підготовки документації щодо дотримання екологічних вимог об’єктами, що приватизуються, тощо) та екологічні вимоги щодо заходів, які вони мають розробляти з метою забезпечення охорони довкілля, екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів. Законність у цій сфері державного управління забезпечується судовим захистом екологічних прав юридичних та фізичних осіб у разі їх порушення органами виконавчої влади чи їх посадовими особами, притягненням посадових осіб органів виконавчої влади до юридичної відповідальності за порушення еколого-правових вимог та інших приписів законодавства, що регламентує діяльність органів державного управління в сфері охорони навколишнього природного середовища.
Принцип поєднання комплексного та диференційованого підходів в управлінні охороною навколишнього природного середовища. Запровадження цього принципу зумовлено, з одного боку, тим, що взаємозалежність природних ресурсів, нерозривність екозв’язків у природних процесах потребує проведення в даній сфері єдиної науково-технічної політики, координації зусиль усіх органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій та громадян у розробці та здійсненні заходів щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки; комплексність передбачає й усебічне врахування всіх чинників (екологічних, економічних, технічних, соціальних та ін.), що можуть вплинути на ефективність природоохоронних заходів, а з іншого боку, — притаманна окремим природним ресурсам особливість (екологічна, репродуктивна тощо) зумовлює необхідність виділення спеціалізованого управління щодо їх охорони та використання.
Відповідно до цього принципу в Україні функціонує Міністерство охорони навколишнього природного середовища, що здійснює комплексне управління охороною навколишнього природного середовища, та центральні органи виконавчої влади, які відповідають за організацію охорони та використання відповідних природних ресурсів (Держводгосп України, Держкомзем України, Держкомлісгосп України, Укрдержрибгосп).
Принцип поєднання державного управління із самоврядним управлінням в галузі охорони навколишнього природного середовища. Таке поєднання зумовлено характером екологічних проблем, розв’язання яких потребує узгоджених дій з боку органів державного управління та місцевого самоврядування. Так, органи місцевого самоврядування не можуть бути сторонніми спостерігачами того, як використовуються на їх територіях природні ресурси не тільки місцевого, а й загальнодержавного значення, стан яких впливає на екологічні умови життєдіяльності населення відповідної території.
Необхідність збалансованого підходу до врахування місцевих та загальнодержавних інтересів виникає й при вирішенні питання будівництва на певній території підприємств зі знешкодження побутових та виробничих відходів, електростанцій та інших господарських об’єктів, діяльність яких створює загрозу для довкілля. За таких обставин створюється правовий механізм взаємодії органів державного управління і місцевого самоврядування при прийнятті на територіальному рівні рішень із певних питань охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.
Принцип басейнового управління. Його запровадження зумовлено екологічним і економічним значенням річкових басейнів, які можуть охоплювати територію декількох адміністративно-територіальних одиниць. У межах річкових басейнів замикаються кругообіги речовин, поширюються та акумулюються забруднюючі речовини, здійснюється розміщення об’єктів виробництва. Метою запровадження басейнового управління є створення умов для управління річковим басейном як єдиним цілим, забезпечення економічної цілісності басейнового водогосподарського комплексу, створення належних умов для збалансованості використання, охорони і відтворення водних ресурсів, запобігання порушенню умов формування водного стоку, прояву шкідливої дії вод.
Басейновий принцип покладено в основу організації діяльності Державної інспекції охорони Азовського моря та Державної інспекції охорони Чорного моря, які є територіальними органами Мінприроди України і мають взаємодіяти в процесі здійснення своїх повноважень із органами виконавчої влади, місцевого самоврядування різних областей України (Херсонської, Миколаївської, Запорізької, Донецької областей) та Автономної Республіки Крим. Зазначений принцип знаходить відображення і в організації діяльності Держводгоспу України, в системі якого утворено басейнові управління водних ресурсів. Подальше впровадження басейнового управління в сфері водного господарства передбачено Концепцією розвитку водного господарства України, схваленою постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 р.
Принцип програмно-цільового забезпечення розробки і реалізації заходів у галузі охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання природних ресурсів. Цей принцип є ключовим у даній сфері державного управління, дає змогу поєднати цілі та завдання охорони довкілля на перспективний період зі спрямованими на їх виконання конкретними заходами організаційного, технічного, наукового та іншого характеру, ресурсним (фінансовим, матеріально-технічним) забезпеченням цих заходів, а також із відповідальними за їх розробку та реалізацію органами. Програмно-цільовий принцип реалізується шляхом підготовки державних екологічних програм, розділів з питань екологічної безпеки, охорони довкілля у складі державних програм економічного та соціального розвитку держави та в інших програмних документах (зокрема, в: Загальнодержавній програмі розвитку водного господарства, затвердженій Законом України від 17 січня 2002 p.; Загальнодержавній програмі формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затвердженій Законом України від 21 вересня 2000 p.; Національній програмі екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, затвердженій Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 p.; Програмі перспективного розвитку заповідної справи в Україні («Заповідники»), затвердженій Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 p.).
2. Органами державного управління загальної компетенції в галузі охорони навколишнього природного середовища, як зазначалося, є Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи виконавчої влади сільських, селищних та міських рад, яким делеговані певні повноваження органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, відповідальним перед Президентом України та підконтрольним і підзвітним Верховній Раді України (ст. 113 Конституції України). Відповідно до свого статусу Кабінет Міністрів України здійснює різноманітні функції, які поширюються на сферу охорони навколишнього природного середовища. У загальних рисах ці функції визначені у ст. 116 Конституції і конкретизовані у Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 17) та в інших актах екологічного законодавства. Зокрема, Кабінет Міністрів України: здійснює реалізацію екологічної політики; забезпечує розробку державних екологічних програм; координує діяльність центральних органів виконавчої влади, інших установ та організацій України у питаннях охорони навколишнього природного середовища; встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів; встановлює порядок визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього тощо. Кабінет Міністрів України реалізує свої повноваження різноманітними засобами. Насамперед, це здійснюється шляхом прийняття постанов та розпоряджень із ключових питань управління в цій сфері.
Серед актів, що приймаються Кабінетом Міністрів України, слід виділити:
а) акти, що визначають програми природоохоронних заходів з певних питань (наприклад, Комплексна програма розвитку меліорації земель і поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь у 2001—2005 роках та прогноз до 2010 року (постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2000 р. № 1704);
б) акти, що присвячені утворенню та визначенню повноважень органів у цій сфері (прикладом тут є постанови про створення: Державної екологічної інспекції (12 грудня 1993 р.); служби екологічного контролю у пунктах пропуску через державний кордон (20 березня 1995 р.); Національного центру поводження з небезпечними відходами (28 жовтня 1997 р.); служби медицини катастроф (11 квітня 1997 р.) тощо);
в) акти, що мають організаційно-упорядкувальний характер (спрямовані на фінансове, матеріально-технічне забезпечення діяльності органів виконавчої влади, упорядкування їх діяльності, організацію здійснення заходів оперативного характеру, спрямованих на ліквідацію надзвичайних екологічних ситуацій, розв'язання нагальних
екологічних проблем в окремих регіонах);
г) акти, що приймаються відповідно до приписів екологічного законодавства. Так, відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» Кабінет Міністрів України має визначати порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища (ст. 22), порядок ведення державних кадастрів
природних ресурсів (ст. 23), порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за використання природних ресурсів (ст. 43), порядок встановлення нормативу зборів і стягнення зборів за забруднення навколишнього природного середовища (ст. 44) тощо.
Важливими напрямами діяльності Кабінету Міністрів України є й організація розробки і внесення до Верховної Ради України проектів законів з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів, екологічної безпеки, а також забезпечення розвитку міжнародно-правового співробітництва в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим згідно із Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 18) наділена широкими повноваженнями щодо реалізації екологічної політики, організації природоохоронної діяльності на відповідній території. Зокрема, до її відання віднесено: здійснення реалізації законодавства України та Автономної Республіки Крим у галузі охорони навколишнього природного середовища; організація розробки екологічних програм, організація управління і контролю в цій галузі; організація проведення державної екологічної експертизи, погодження поточних і перспективних планів роботи підприємств, установ та організацій з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, організація ліквідації екологічних наслідків аварій, забезпечення систематичного та оперативного інформування населення, підприємств, установ та організацій про стан навколишнього природного середовища тощо.
Місцеві державні адміністрації — обласні, районні, Київськата Севастопольська відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» здійснюють виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
За Законом «Про місцеві державні адміністрації» (ст. 21) в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля місцева державна адміністрація: 1) розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; 2) подає пропозиції відповідним радам і здійснює заходи щодо реалізації їх рішень про приватизацію земель та їх вилучення для державних потреб; 3) розробляє, подає на затвердження відповідної ради та забезпечує виконання регіональних екологічних програм; звітує перед відповідною радою про їх виконання; вносить до відповідних органів пропозиції щодо державних екологічних програм; 4) вживає заходів до відшкодування шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля підприємствами, установами, організаціями і громадянами; 5) вносить пропозиції відповідним органам місцевого самоврядування щодо організації територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення; 6) інформує населення про екологічно небезпечні аварії та ситуації, стан довкілля, а також про заходи, що вживаються до його поліпшення; 7) організовує роботу з ліквідації наслідків екологічних аварій; 8) вносить пропозиції в установленому законом порядку про зупинення діяльності підприємств, установ, організацій у разі порушення ними законодавства про охорону довкілля та санітарних правил; 9) розробляє і забезпечує дотримання правил користування водозабірними спорудами, призначеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, зони санітарної охорони джерел водопостачання тощо.
Місцеві державні адміністрації здійснюють також повноваження, делеговані їм обласними і районними радами відповідно до Конституції України в обсягах і межах, передбачених ст. 44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 25 травня 1997 року. Зокрема, до таких повноважень належать: 1) визначення відповідно до закону розміру відрахувань підприємствами, установами та організаціями, що надходять на розвиток шляхів загального користування в області; 2) погодження у випадках, передбачених законом, з відповідними сільськими, селищними, міськими радами питань щодо розподілу коштів за використання природних ресурсів, які надходять до фондів охорони навколишнього природного середовища; 3) підготовка проектів рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами такс у випадках і порядку, передбачених законом; 4) прийняття у встановленому законом порядку рішень про заборону використання окремих природних ресурсів загального користування; 5) визначення відповідно до законодавства режиму використання територій рекреаційних зон; 6) затвердження для підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин у довкілля та лімітів розміщення відходів у випадках, передбачених законом.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад відповідно до Конституції України та Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. Виконавчі органи місцевих рад поєднують самоврядне управління із державним управлінням (у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища) охороною довкілля, забезпеченням екологічної безпеки та природокористуванням. На виконавчі органи місцевих рад покладається:
а) вирішення відповідно до власних (самоврядних) повноважень (ст. 33 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні») таких питань: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; справляння плати за землю;
б) здійснення делегованих повноважень органів державного управління: здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, відтворенням лісів; реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею; організація і ведення земельно-кадастрової документації; погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення; вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом; здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф, стихійного лиха, епідемій, епізоотій, інших надзвичайних ситуацій, інформування про них населення; визначення території для складування, зберігання або розміщення виробничих, побутових та інших відходів відповідно до законодавства; підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; погодження проектів землеустрою; здійснення контролю за виконанням проектів і схем землеустрою, проектів внутрішньогосподарського землеустрою.
Окрім зазначених делегованих повноважень до відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад належить також координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів, а також спеціально уповноважених державних органів управління з питань охорони навколишнього природного середовища.
Органами державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища спеціальної компетенції, як зазначалося, є центральні органи виконавчої влади та урядові органи державного управління із підпорядкованими їм територіальними підрозділами, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є єдиним, головним призначенням. Такими органами є: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України; Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство); Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп України); Державний комітет лісового господарства України (Держлісгосп України); Державний комітет рибного господарства України (Держкомрибгосп), який має забезпечувати проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів; Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України); Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідемслужба); Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС); Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України); Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція); Державна служба заповідної справи; Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет).
Серед цих органів слід виділити Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1524., в ред. від 4 квітня 2007 р. № 614), яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Мінприроди України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.
У межах своїх повноважень Мінприроди має організовувати виконання актів законодавства і здійснювати контроль за їх реалізацією. Також на Мінприроди покладено узагальнення практики застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробку пропозицій щодо вдосконалення законодавства і внесення їх на розгляд Кабінету Міністрів України.
Основними завданнями Мінприроди є:
—забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, розвитку мінерально-сировинної бази, заповідної справи, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення надр, топографо-геодезичної та картографічної діяльності;
—здійснення управління та регулювання у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, геологічного вивчення надр, забезпечення екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, організації охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, формування, збереження та використання екологічної мережі;
—здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, зокрема за використанням та охороною земель, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, охорону та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, формування, збереження та використання екологічної мережі, з питань поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, а також забезпечення здійснення державного геологічного контролю, державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю.
Забезпечення охорони та використання землі покладено на Державне агентство земельних ресурсів України (Положення про Державне агентство земельних ресурсів України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2007 р. № 614), яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра охорони навколишнього природного середовища.
Держземагентство забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища. Основними завданнями Держземагентства є: підготовка та внесення міністрові охорони навколишнього природного середовища пропозицій щодо формування державної політики у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, встановлення меж області, району міста, району в місті, села і селища та забезпечення її реалізації, проведення земельної реформи; координація роботи з проведення земельної реформи; організація і забезпечення ведення державного земельного кадастру, підготовка земельно-кадастрової документації; здійснення землеустрою і проведення моніторингу земель; розроблення та участь у виконанні державних, галузевих і регіональних програм з питань регулювання земельних відносин, встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища, раціонального використання, охорони та проведення моніторингу земель, відтворення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру, територіального планування; проведення державної експертизи програм і проектів з питань землеустрою, ведення державного земельного кадастру, охорони земель, реформування земельних відносин, а також техніко-економічних обґрунтувань таких програм і проектів.
Забезпечення формування і реалізації державної політики у сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах покладено на Державний комітет України по водному господарству (Положення про Державний комітет України по водному господарству затверджено Указом Президента України від 14 липня 2000 р.). Він, зокрема: бере участь у розробленні економічних цільових програм розвитку галузей національної економіки з урахуванням забезпечення раціонального використання водних ресурсів; визначає потреби населення і галузей національної економіки у водних ресурсах, розробляє пропозиції щодо визначення пріоритетних напрямів розвитку водного господарства та меліорації земель; здійснює контроль за додержанням режиму роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів, використання прибережних захисних смуг, достовірністю державного обліку водокористування, технічним станом гідротехнічних споруд, які належать підприємствам, установам, організаціям, що перебувають у сфері його управління; розробляє довгострокові прогнози водогосподарських балансів і схеми комплексного використання вод та охорони водних ресурсів, бере участь у вирішенні питань, пов'язаних із міждержавним розподілом стоку річок і використанням прикордонних вод; організовує виконання робіт, пов'язаних з мінімізацією наслідків шкідливої дії вод, у тому числі щодо захисту від підтоплення, протипаводкового і протиповеневого захисту земель, а також сільських населених пунктів; розглядає відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення і в межах своїх повноважень приймає відповідні рішення; здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, здійснення управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань покладено на Державний комітет лісового господарства України, Положення про який затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 969.
Держкомлісгосп України відповідно до покладених на нього завдань: готує пропозиції щодо формування та реалізації державної політики у сфері лісового і мисливського господарства; забезпечує проведення єдиної науково-технічної політики у сфері лісового і мисливського господарства, впровадження досягнень науки і техніки, а також нових технологій і передового досвіду у цих галузях; розробляє норми, правила та інші нормативні документи у сфері охорони, захисту, раціонального використання лісових ресурсів і відтворення лісів; визначає основні засади та організовує проведення лісовпорядкування, впорядкування мисливських угідь, а також веде державний лісовий кадастр, облік лісів, а також моніторинг та державний кадастр мисливських тварин; видає дозволи на спеціальне використання лісових ресурсів державного значення в межах встановлених лімітів, за винятком територій природно-заповідного фонду; погоджує проекти використання лісових ресурсів державного значення; бере участь у розробленні лімітів та норм використання мисливських тварин, доводить затверджені у встановленому порядку зазначені ліміти до відома користувачів мисливських угідь; встановлює відповідно до законодавства строки полювання, сезонні строки початку і закінчення заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань; здійснює інші функції, необхідні для виконання покладених на нього завдань.
Забезпечення проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів покладено на Державний комітет рибного господарства України, Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2007 р. № 42.
Держкомрибгосп є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра аграрної політики. Держкомрибгосп має своїми завданнями: здійснення регулювання рибальства, використання водних живих ресурсів і середовища їх перебування, заходів, пов'язаних з відтворенням та збереженням водних живих ресурсів; здійснення державного контролю у сфері охорони, використання, відтворення водних живих ресурсів; розроблення проектів лімітів та квот використання водних живих ресурсів і після затвердження в установленому порядку доведення їх до відома відповідних органів та користувачів; здійснення спостереження за санітарним станом водних об'єктів та прилеглих до них територій; розроблення та затвердження в установленому законодавством порядку правил добування водних живих ресурсів; проведення науково-технологічної політики селекції у рибництві; забезпечення охорони суден рибного господарства, будівель та споруд морських рибних портів, дотримання кваліфікаційних вимог (стандартів) щодо підготовки та сертифікації персоналу риболовних суден, функціонування морських рибних портів, а також системи моніторингу риболовних суден; забезпечення виконання суднами рибного господарства усіх форм власності під українським прапором вимог міжнародних договорів (конвенцій, угод), стороною яких є Україна, які регулюють рибальську діяльність у водах за межами юрисдикції України; виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань.
У забезпеченні реалізації державної екологічної політики важливу роль також відіграють урядові органи, на які покладено здійснення певних функцій управління у цій сфері: Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція); Державна служба заповідної справи; Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет).
Держекоінспекція (Положення про Державну екологічну інспекцію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1520, з наступними змінами) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується. Основними завданнями Держекоінспекції є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (земля, надра, поверхневі води, атмосферне повітря, тваринний та рослинний світ, природні ресурси територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами, екологічної та в межах компетенції радіаційної безпеки, заповідної справи; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами.
Державна служба заповідної справи (Положення про Державну службу заповідної справи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р., з наступними змінами) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди і підпорядковується йому та має основними завданнями: участь в реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів; забезпечення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду; здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду; забезпечення збереження біологічного та ландшафтного різноманіття на територіях природно-заповідного фонду; підготовка пропозицій щодо сталого розвитку репрезентативної мережі природно-заповідного фонду та формування національної екологічної мережі.
Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет) (Положення про Державну гідрометеорологічну службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р.) є урядовим органом державного управління, який діє у складі МНС і підпорядковується йому та має своїми основними завданнями: участь в реалізації державної політики у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля; здійснення управління і контролю у сфері гідрометеорологічної діяльності; організацію гідрометеорологічного та кліматичного вивчення території України, функціонування системи гідрометеорологічних спостережень і прогнозування, здійснення в установленому порядку гідрометеорологічного забезпечення та обслуговування, ве дення галузевого державного архіву даних спостережень; реалізацію в межах своєї компетенції науково-технічної політики, організацію і координацію наукових досліджень з питань гідрометеорології та клімату; взаємодію з міжнародними організаціями і національними гідрометеорологічними службами інших держав, представництво України у Всесвітній метеорологічній організації та участь в межах своєї компетенції у реалізації Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
Окрім зазначених органів державного управління, спеціальні повноваження в галузі охорони навколишнього природного середовища мають Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України) (Положення про Міністерство охорони здоров'я України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1542), Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідемслужба) (Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2004 р. № 1272), Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС) (Положення про Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 2 листопада 2006 р. № 1539), Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України) (Положення про Державний комітет ядерного регулювання України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1830).
Зокрема, МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.
На МОЗ України, зокрема, покладено здійснення контролю і нагляду за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; забезпечення відповідно до законодавства проведення державної санїтарно-гігієнічної експертизи; вивчення, аналіз і прогнозування показників стану здоров'я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини; взяття участі у розробці заходів, спрямованих на недопущення шкідливого впливу факторів довкілля на здоров'я людини; затвердження відповідно до законодавства державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів; встановлення в межах своєї компетенції державних стандартів якості питної води; взяття участі у розробці та введенні в дію екологічних нормативів та норм радіаційної безпеки; погодження в установленому законодавством порядку всіх державних стандартів, технічних умов, промислових зразків, іншої нормативно-технічної документації об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я населення тощо.
Держсанепідемслужба є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їхнього здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності.
Основними завданнями Держсанепідемслужби України є: здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності; аналіз причин і умов виникнення ситуацій санітарного та епідемічного неблагополуччя, підготовка пропозицій щодо запобіжних заходів і здійснення контролю за їх проведенням; участь у координації діяльності органів виконавчої влади у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення; координація роботи з проведення гігієнічного виховання населення.
МНС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.
Основними завданнями МНС України є: забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, а також гідрометеорологічної діяльності; здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань цивільного захисту та запобігання надзвичайним ситуаціям, готовності органів управління та сил реагування до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації, техногенної небезпеки на потенційно небезпечних об'єктах, а також здійснення державного пожежного нагляду; здійснення в межах своїх повноважень заходів щодо виконання Державної програми забезпечення безпечного зберігання відпрацьованих високоактивних джерел іонізуючого випромінювання; ліквідація наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, реабілітація радіоактивно забруднених територій і забезпечення захисту населення від впливу іонізуючого випромінювання, організація і координація робіт та здійснення заходів щодо комплексного розв'язання проблем, пов'язаних із зняттям з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворенням об'єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему; організація та координація робіт на території зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення, інших радіоактивно забруднених унаслідок Чорнобильської катастрофи територіях; забезпечення координаціїдій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, установ та організацій з питань біологічного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
Держатомрегулювання України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Має основними завданнями: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання безпеки використання ядерної енергії; здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог ядерної та радіаційної безпеки; координація діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади, що відповідно до законодавства здійснюють державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки.
3. Метою управління у відповідній галузі є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 16 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).
Під функціями управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (екологічного управління) слід розуміти основні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Функції управління забезпечуються діяльністю суб'єктів управління. Основним суб'єктом управлінської діяльності є держава в особі її органів, в першу чергу, органів виконавчої влади. Ті функції управління, реалізація яких покладається на державу, є функціями державного управління. Але в соціальній державі сфера управлінської діяльності набагато ширша, за суб'єктним складом вона не обмежується лише діяльністю державних органів. Суб'єктами управління в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Україні також є територіальні громади, заінтересована громадськість (окремі громадяни чи громадські об'єднання), суб'єкти господарювання та інші представники громадянського суспільства.
Стаття 16 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» до функцій управління охороною навколишнього природного середовища відносить спостереження, дослідження, екологічну експертизу, контроль, прогнозування, програмування, інформування та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність. Відповідний перелік функцій, звісно, не є вичерпним.
У цьому розділі передбачається розкрити основні управлінські функції, використовуючи механізм яких суб'єкти управління реалізують національну екологічну політику і забезпечують виконання норм екологічного законодавства. Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища забезпечується реалізацією різних за характером функцій, як тих, що притаманні всім сферам управління (координаційна, організаційна, фінансування, контролю), так і функцій, які є специфічними саме для сфери управління, яку ми розглядаємо. Основна увага буде зосереджена саме на цих, специфічних, функціях. Будуть проаналізовані як функції державного управління, що реалізуються від імені держави — через діяльність її органів (зокрема, державний моніторинг довкілля, державний облік та ведення державних кадастрів природних ресурсів, екологічні ліцензування, стандартизація та нормування, екологічна сертифікація), так і функції управління, які реалізуються на рівні суб'єктів господарювання (екологічний менеджмент, екологічний аудит, екологічне декларування), або ж функції, здійснення яких одночасно покладається як на державу, так і на інших соціальних суб'єктів (наприклад, програмування та прогнозування, екологічна експертиза тощо).
Однією з найважливіших управлінських функцій, здійснення якої покладається як на державу, так і на територіальні громади та різні ланки громадянського суспільства, є екологічний контроль. Зважаючи на суттєве значення контролю в галузі охорони довкілля, розгалуженість його форм та велике змістовне навантаження, пов'язане з відповідною функцією, матеріал щодо екологічного контролю виділений в окремий розділ цього підручника.
4. Екологічний контроль становить одну з основних функцій управління охороною навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального природокористування. Під екологічним контролем розуміється діяльність уповноважених суб'єктів, які здійснюють перевірку додержання і виконання чинного екологічного законодавства.
Завдання екологічного контролю сформульовані у ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Вони полягають у забезпеченні додержання вимог чинного екологічного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами. Контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан довкілля.
Екологічний контроль проводиться у формах попереднього і поточного контролю. Попередній контроль здійснюється стосовно різних видів діяльності, які можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища (погодження з органами з охорони навколишнього природного середовища проектів будівництва господарських об'єктів, участь представників цих органів у роботі державних приймальних комісій тощо). Поточний екологічний контроль здійснюється на стадіях експлуатації об'єктів, які впливають на стан навколишнього природного середовища, у процесі використання природних ресурсів тощо.
Залежно від уповноваженого суб'єкта, який здійснює функції контролю, та сфери його дії екологічний контроль поділяється на види: державний, відомчий, виробничий, громадський. У своїй сукупності ці види становлять механізм контролю за додержанням екологічного законодавства у будь-якій сфері його дії.
Державний екологічний контроль здійснюється в процесі виконання державою своєї екологічної функції. Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосовувати у передбачених законом випадках заходи державного примусу. Державний екологічний контроль проводиться центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (органами спеціальної компетенції). Правові засади цього контролю визначаються Конституцією України, екологічним законодавством, нормативними актами, якими регулюється правовий статус відповідних державних органів, тощо.
Вищі органи державної влади України здійснюють державний екологічний контроль у контексті їх контрольних функцій в цілому. Верховна Рада України, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо. Президент України контролює виконання своїх екологічних указів через відповідний контрольний апарат Секретаріату Президента України. Відповідні структури діють і у складі Кабінету Міністрів України, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить «здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів» (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), а також контролю за станом охорони зелених насаджень і водойм, благоустрою місць відпочинку громадян.
Місцеві державні адміністрації здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринногосвіту та інших природних ресурсів, додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою (ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»).
Особливе місце в системі державного екологічного контролю посідають органи прокуратури. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють контрольну функцію в порядку прокурорського нагляду за додержанням законності у сфері охорони довкілля, форми і методи якого передбачені Законом України «Про прокуратуру» (1991). Відповідно до цього Закону органи прокуратури проводять перевірки виконання екологічного законодавства, вносять протести і подання на виявлені правопорушення, звертаються з позовами до судів про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення екологічного законодавства, та про припинення екологічно небезпечної діяльності. У системі органів прокуратури діють також спеціальні природоохоронні прокуратури на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей. Ці органи здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням екологічного законодавства підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх підвідомчості.
Державний екологічний контроль, здійснюваний органами спеціальної компетенції, характеризується тим, що для цих органів відповідна контрольна функція є головною.
Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України) здійснює відповідно до законодавства державний контроль за додержанням правил, нормативів, норм, лімітів, квот, умов дозволів та ліцензійних умов у сфері використання та охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України), вимог екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки, режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також у сфері поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами), небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами. Крім того, на цей орган покладені функції державного контролю за повнотою геологічного вивчення надр, своєчасністю і правильністю державної реєстрації робіт з їх геологічного вивчення, наявністю спеціальних дозволів, додержанням під час дослідно-промислової експлуатації родовищ корисних копалин технологій, які забезпечуютьнеобхідне їх вивчення і виключають можливість пошкодження родовищ, а також за виконанням рекомендацій державної експертизи з оцінки запасів корисних копалин, збереженням розвідувальних гірничих виробок і свердловин, геологічної документації, зразків порід, дублікатів проб, що можуть бути використані для дальшого вивчення надр (державний геологічний контроль), а також державний контроль за топографо-геодезичною, картографічною діяльністю (державний геодезичний нагляд).
Мінприроди України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що належать до сфери його управління.
Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція) є урядовим органом державного управління, який діє на підставі Положення про неї у складі Мінприроди України. Одним із головних завдань Держекоінспекції є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, екологічну та в межах своєїкомпетенції радіаційну безпеку, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами.
Здійснюючи свої повноваження, Держекоінспекція організовує та здійснює контроль за: додержанням вимог екологічного законодавства центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями, громадянами; додержанням правил, нормативів, стандартів у сфері охорони довкілля, екологічної безпеки, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами; виконанням вимог висновків державної екологічної експертизи у сфері використання, відтворення і охорони природних ресурсів; додержанням умов виданих дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів, викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне сере довище та допустимі рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на його стан, транскордонне переміщення об'єктів рослинного і тваринного світу.3
метою удосконалення державного екологічного контролю у 2007 р. були утворені державні екологічні інспекції в областях, містах Києві та Севастополі як спеціальні підрозділи Мінприроди. Ці інспекції діють на підставі Положення та підзвітні і підконтрольні Держекоінспекції в частині здійснення державного контролю.
Державні інспектори екологічної інспекції в межах своєї компетенції мають право:
—обстежувати в установленому порядку підприємства, установи та організації з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку;
—обмежувати чи зупиняти (тимчасово) в установленому порядку діяльність підприємств, установ і організацій та експлуатацію об'єктів (у тому числі будівництво, реконструкцію та розширення об'єктів) і подавати до Мінприроди пропозиції щодо припинення їх діяльності у разі порушення ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, за винятком суб'єктів підприємницької діяльності (інвесторів), що провадять свою діяльність відповідно до законодавства про угоди щодо розподілу продукції;
— опломбовувати приміщення, устаткування та апаратуру підприємств, установ, організацій та об'єктів, стосовно яких було прийняте в установленому порядку рішення про обмеження чи зупинення (тимчасово) їх діяльності;
— перевіряти документи на право спеціального використання природних ресурсів (ліцензії, дозволи тощо);
—давати обов'язкові для виконання приписи з питань, що належать до повноважень Держекоінспекції;
—складати акти перевірки і протоколи про адміністративні правопорушення та розглядати справи про адміністративні правопорушення у межах повноважень, визначених законом;
—доставляти осіб, які вчинили порушення вимог екологічного законодавства, до органів внутрішніх справ або виконавчих органів сільських, селищних рад, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці вчинення порушення;
—вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів та подавати позови про відшкодування втрат і збитків, завданих унаслідок порушення вимог екологічного законодавства;
—контролювати наявність та правильність укладення договорів обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів, експортерів та осіб, які відповідають за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок пожеж та аварій на об'єктах підвищеної небезпеки;
—передавати до прокуратури, органів попереднього слідства та дізнання матеріали про виявлені факти правопорушення, в яких є ознаки злочину;
—одержувати в установленому законодавством порядку від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів АРК, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій довідкові та інформаційні матеріали про стан екологічної та радіаційної безпеки, повідомлення про аварії та їх причини, технічну та іншу документацію, а також інформацію, необхідну для виконання покладених на Держекоінспекцію завдань;
—залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками) до розгляду питань, що належать до їх повноважень;
—зупиняти транспортні (в тому числі плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних (у тому числі плавучих) засобів, знарядь добування об'єктів рослинного та тваринного світу на місцях їх добування, зберігання, перероблення і реалізації;
—вилучати в установленому порядку в осіб, які порушили вимоги екологічного законодавства, знаряддя добування об'єктів рослинного та тваринного світу, транспортні (в тому числі плавучі) засоби, обладнання та предмети, що є знаряддям незаконного добування об'єктів рослинного та тваринного світу незаконно добуті природні ресурси і продукцію, що з них вироблена, а також відповідні документи (ліцензії, дозволи тощо);викликати громадян для одержання усних або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів, поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) та небезпечними хімічними речовинами, екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку;
—проводити фотографування, здійснювати звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для попередження та розкриття екологічних правопорушень;
—призначати в установленому порядку громадських інспекторів з охорони довкілля та видавати їм посвідчення затвердженого Мінприроди зразка;
—оглядати в пунктах пропуску через державний кордон, на митницях призначення та відправлення усі види транспортних (у тому числі авіаційних і плавучих) засобів у порядку, визначеному законодавством, з метою виявлення екологічно небезпечних і заборонених до вивезення з України та ввезення в Україну вантажів.
Крім того, у складі Мінприроди України діють Державна служба заповідної справи, на яку покладений державний контроль за додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, збереженням біологічного та ландшафтного різноманіття на відповідних територіях, та Державна геологічна служба (Держгеолслужба), яка здійснює державний контроль за проведенням робіт з геологічного вивчення та використання надр.
Держгеослужба відповідно до Положення про неї в процесі здійснення державного контролю має право: припиняти відповідно до законодавства всі види робіт з геологічного вивчення надр, які проводяться з порушенням стандартів, норм і правил, що може призвести до виснаження родовищ, істотного зниження ефективності робіт або заподіяння значних збитків; анулювати ліцензії на пошук (розвідку) корисних копалин та видобуток уранових руд; анулювати спеціальні дозволи на користування надрами і зупиняти роботу видобувних підприємств у випадках, передбачених законодавством; давати згідно із законодавством обов'язкові для виконання вказівки (приписи) про усунення порушень, допущених у процесі геологічного вивчення та використання надр.
Функції державного екологічного контролю у відповідних регіонах здійснюють також спеціальні підрозділи Мінприроди України: Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, Державна екологічна інспекція Азовського моря, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція.
Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп України) відповідно до покладених на нього повноважень здійснює контроль за: забезпеченням права державної власності на води; наявністю та станом водоохоронних споруд та обладнання; веденням обліку використання води та скидами речовин, що забруднюють, у водні джерела і наявністю відповідної апаратури та систем контролю; дотриманням правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв; дотриманням умов дозволів на спеціальне водокористування; дотриманням установлених режимів роботи водосховищ та водогосподарських систем; виконанням заходів з охорони вод від забруднення, засмічення та виснаження при здійсненні господарської діяльності на водозборах, у водоохоронних зонах та прибережних захисних смугах річок, водосховищ, озер та інших водних об'єктів; дотриманням порядку та режиму використання земель водного фонду; виконанням заходів щодо безпечного водокористування у зонах впливу атомних електростанцій.
Виконуючи контрольні функції, органи Держводгоспу здійснюють перевірки: наявності та стану обладнання й апаратури для обліку використаної і скинутої води; дотримання норм і правил організації водовідведення поверхневих вод з територій населених пунктів; дотримання порядку та умов загального і спеціального водокористування; достовірності даних статистичної звітності з обліку водокористування; стану будівництва водоохоронних об'єктів на землях водного фонду; ведення господарської діяльності на водозборах, у прибережних захисних смугах та водоохоронних зонах.
Органи Держводгоспу в межах своєї компетенції мають право:
—обстежувати в установленому порядку підприємства, установи, організації, що використовують водні ресурси чи здійснюють господарську діяльність на водозабірних та прибережних захисних смутах і водоохоронних зонах у будь-який час з метою перевірки додержання водного законодавства;
—видавати фізичним і юридичним особам приписи щодо здійснення відповідних заходів з раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів;
—порушувати перед відповідними органами питання щодо обмеження, тимчасової заборони (зупинки) будівництва, реконструкції, розширення об'єктів промисловості, зв'язку, оборони, транспорту та іншого призначення, проведення робіт з експлуатації (добування) природних ресурсів, пошукових та інших робіт, що здійснюються 3 порушенням водного законодавства; заборони (тимчасової зупинки), обмеження роботи промислових підприємств, інших суб'єктів господарювання на водозаборах, у межах прибережних захисних смуг та у водоохоронних зонах, якщо ця діяльність здійснюється з порушенням норм і правил використання і охорони водних ресурсів чи призводить або призведе до забруднення, засмічення чи виснаження водного об'єкта; тимчасової зупинки дії виданих дозволів на спеціальне водокористування у разі недотримання умов цих дозволів;
—зупиняти або забороняти проведення робіт у руслах річок чи акваторіях водосховищ, якщо ці роботи не погоджені в установленому порядку із спеціально уповноваженими органами державної виконавчої влади в галузі використання, охорони та відтворення водних ресурсів;
—складати акти перевірки і протоколи про порушення законодавства в галузі охорони і раціонального використання водних ресурсів та у випадках пошкодження водогосподарських споруд (об'єктів) та пристроїв чи про порушення правил їх експлуатації;
—пред'являти позови про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення водного законодавства чи пошкодження водогосподарських споруд (об'єктів) та пристроїв;
—викликати громадян та посадових осіб для надання усних або письмових пояснень у зв'язку з порушенням ними водного законодавства, проводити фотографування, здійснювати звукозапис, кіно-та відеозйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 48, 59, 60 та 61 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі — КпАП України);
—отримувати безкоштовно від фізичних і юридичних осіб інформаційні матеріали в обсягах статистичної звітності, необхідні для визначення стану використання та охорони водних ресурсів, повідомлення про аварійні забруднення водних ресурсів та про хід ліквідації їх наслідків, пояснення обставин, що призвели до порушення правил експлуатації водогосподарських споруд і пристроїв чи їх пошкодження;
— розглядати справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з порушенням правил використання, охорони водних ресурсів (статті 48, 59, 60 та 61 КпАП України), за винятком випадків забруднення та засмічення підземних вод або порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричинило забруднення цих вод;
— вносити пропозиції щодо притягнення осіб, які допустили порушення водного законодавства, до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної або кримінальної відповідальності у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Державний комітет лісового господарства України (Держкомлісгосп України) здійснює державний нагляд і контроль за додержанням вимог щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів, ведення мисливського господарства і полювання, а також застосування пестицидів та агрохімікатів у лісовому господарстві, на землях лісового фонду, проводить у встановленому порядку через галузеві науково-дослідні установи їх апробацію; забезпечує функціонування та координує роботу служби державної лісової охорони (Положення про Державний комітет лісового господарства України).
Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагенство) в межах своїх повноважень здійснює контроль за додержанням встановленого законодавством порядку визначення розміру та відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; контролює додержання нормативів виконання землевпорядних та землеоціночних робіт (Положення про Державне агентство земельних ресурсів України).
Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНСУкраїни) здійснює державний нагляд і контроль за виконанням вимог цивільної оборони і техногенної безпеки, заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації, станом готовності сил реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайної ситуації; розробляє і контролює виконання спеціальних правил і вимог щодо додержання законодавства, здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативного, відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання і ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України) також здійснює відповідні контрольні функції у сфері охорони навколишнього природного середовища від радіаційного забруднення. Держатомрегулювання України безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (державні інспекції з ядерної та радіаційної безпеки) організовує і здійснює державний нагляд за дотриманням законодавства, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснює контроль за проведенням заходів, спрямованих на запобігання аварії у процесі виробництва та використання джерел іонізуючого випромінювання на ядерних установках, об'єктах, призначених для поводження з радіоактивними відходами, і уранових об'єктах, забезпечення готовності підприємств, установ і організацій до ліквідації її наслідків.
Законодавче закріплення основних повноважень державних інспекторів з ядерної і радіаційної безпеки міститься в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995). Так, відповідно до положень ст. 25 Закону державні інспектори, що здійснюють державний нагляд за дотриманням вимог ядерної і радіаційної безпеки, можуть безперешкодно в будь-який час відвідувати підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, для перевірки дотримання законодавства про використання ядерної енергії, отримувати від посадових осіб цих суб'єктів господарювання необхідні пояснення, матеріали та інформацію з даних питань. У випадках виявлення порушень вимог законодавства, норм, правил, стандартів з ядерної та радіаційної безпеки інспектори мають право: надсилати відповідним особам обов'язкові для виконання розпорядження (приписи) про усунення порушень і недоліків; застосовувати у встановленому порядку фінансові санкції до підприємств, установ, організацій та підприємців; обмежувати, припиняти чи зупиняти експлуатацію підприємств, установ, організацій та об'єктів у разі порушення вимог щодо ядерної і радіаційної безпеки; притягати у встановленому порядку до відповідальності винних осіб.
Державний комітет рибного господарства України (Держкомрибгосп) здійснює контроль у сфері охорони, використання та відтворен-ня водних живих ресурсів. Посадові особи Держкомрибгоспу та його спеціальних органів, що здійснюють державний контроль у сфері охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, мають право: зупиняти і оглядати судна та інші плавучі засоби, що здійснюють вилов водних живих ресурсів у водних об'єктах на території України, виключної (морської) економічної зони і на її континентальному шельфі та в установленому порядку відповідно до міжнародних договорів України у зонах відповідальності міжнародних рибогосподарських організацій, для перевірки дотримання правил рибного промислу; безперешкодно відвідувати територію і приміщення підприємств, установ та організацій, що здійснюють добування і переробку водних живих ресурсів у водах під юрисдикцією України, а також гідротехнічні споруди, території природно-заповідного фонду України для перевірки дотримання законодавства з питань охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів. Голова Держкомрибгоспу є головним державним інспектором рибоохорони.
Важливу роль у здійсненні екологічного контролю відіграють і органи внутрішніх справ. Так, міліція бере участь у попередженні і припиненні екологічних правопорушень, зокрема, незаконного полювання, знищення та пошкодження лісових масивів, незаконної порубки лісу та інше.
Державна автомобільна інспекція Міністерства внутрішніх справ (ДАІ) здійснює контроль за додержанням правил охорони навколишнього природного середовища від шкідливого впливу автомототранспортних засобів. Відповідно до Закону України «Про дорожній рух» (1993) ДАІ здійснює контроль за дотриманням власниками (володільцями) транспортних засобів вимог щодо охоро ни довкілля від шкідливого впливу транспортних засобів. Під час виконання службових обов'язків працівники ДАІ мають право перевіряти виконання власниками (володільцями) транспортних засобів вимог законодавства, у тому числі правил, норм, стандартів, що стосуються забезпечення охорони атмосферного повітря; зупиняти транспортні засоби у разі наявних ознак, що свідчать про їх технічну несправність або забруднення навколишнього природного середовища (Положення про Державну автомобільну інспекцію Міністерства внутрішніх справ).
Державна санітарно-епідеміологічна служба України відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (1994) здійснює державний нагляд щодо впровадження заходів по санітарно-епідемічному благополуччю населення, а також контроль за дотриманням юридичними і фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення та усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей, за виконанням програм, що стосуються впливу факторів навколишнього середовища на здоров'я людей.
Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби здійснюють санітарно-епідеміологічний контроль і нагляд у пунктах пропуску через державний кордон, контролюють здійснення санітарних і протиепідемічних (профілактичних) заходів, видають обов'язкові для виконання приписи і постанови щодо усунення або обмеження шкідливого впливу на стан здоров'я і життя людини факторів середовища життєдіяльності, причин та умов виникнення і поширення інфекційних хвороб тощо (Положення про державну санітарно-епідеміологічну службу України).
Особливість здійснення відомчого екологічного контролю полягає в тому, що він здійснюється міністерствами і відомствами в межах своєї галузі. Об'єктами такого контролю є діяльність державних підприємств, установ, організацій, які перебувають у підпорядкуванні відповідних органів виконавчої влади. На відміну від державного екологічного контролю, що має надвідомчий характер і якому підлягає діяльність суб'єктів, що не перебувають у підпорядкуванні контролюючих органів, відомчий екологічний контроль здійснюється державними органами щодо суб'єктів, які їм підпорядковані. Відомчий екологічний контроль обмежується галузевою сферою та більш вузьким колом завдань, які визначаються спеціальними положеннями про міністерства та відомства. Контрольні функції таких міністерств і відомств досить різнорідні, оскільки це пов'язане зі специфікою діяльності підконтрольних підприємств, установ, організацій: в одних випадках їх діяльність пов'язана переважно з використанням природних ресурсів, а інших — лише незначною мірою стосується питань природокористування. Слід зазначити, що останніми роками сфера відомчого контролю істотно звузилася, що пов'язано з процесом приватизації підприємств різних галузей промисловості.
Виконання функцій відомчого екологічного контролю регулюється, в основному, відповідними положеннями про центральні державні органи. Зокрема, Міністерство палива та енергетики України в межах своїх повноважень організовує контроль за діяльністю підприємств паливно-енергетичного комплексу з питань радіаційної та пожежної безпеки і охорони довкілля, а також контролює виконання вимог щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання на підприємствах, установах, організаціях, що належать до сфери його управління.
Виробничий екологічний контроль здійснюється у сфері виробничо-господарської діяльності підприємств та інших суб'єктів господарювання, які повинні виконувати правові вимоги щодо раціонального використання природних ресурсів та не допускати погіршення стану довкілля. Відповідно до вимог ст. 246 Господарського кодексу України здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров'ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється. Аналогічна норма міститься і в ст. 153 цього Кодексу, де говориться, що суб'єкт господарювання зобов'язаний здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускаючи зниження їх якості у процесі господарювання. Отже, необхідність проведення виробничого екологічного контролю обумовлюється специфікою підприємств, які у своїй виробничій діяльності або використовують природні ресурси, або відходами свого виробництва забруднюють довкілля. Тож всі суб'єкти господарювання, діяльність яких пов'язана з шкідливим впливом на довкілля і використанням природних ресурсів, повинні здійснювати такий контроль.
Зміст виробничого екологічного контролю залежить від того, яким природним ресурсам загрожує діяльність того чи іншого підприємства, тобто від специфіки діяльності підприємства. Так, керівник (або власник) підприємства, виробнича діяльність якого пов’язана з викидами забруднюючих речовин в атмосферу, зобов'язаний здійснювати у встановленому порядку постійний облік і контроль за якісним і кількісним складом забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря, а також за додержанням нормативів гранично допустимих викидів. Якщо ж діяльність підприємства пов'язана з виробництвом або експлуатацією автомобілів чи інших транспортних засобів з двигунами внутрішнього згорання, то головним завданням виробничого екологічного контролю буде здійснення контролю за додержанням вимог державних стандартів згідно з галузевими інструктивно-методичними документами, погодженими з органами державного санітарного нагляду.
Підприємства-водокористувачі здійснюють виробничий контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин. 3 цією метою вони повинні забезпечувати монтування та експлуатацію пристроїв, призначених для регулярного контролю за обсягами та якістю зворотних вод, сприяти працівникам контролюючих органів під час проведення перевірок і відбору проб у контрольних створах та в системах водовідводу, в тому числі за межами території, де розташовані об'єкти. Для забезпечення контролю якості та обліку скидання зворотних вод, що відводяться до водного об'єкта, водокористувачі зобов'язані встановлювати на водозабірних та водоскидних спорудах гідрометричне обладнання, здійснювати контроль за якісним складом та обсягом зворотних вод власними або іншими акредитованими лабораторіями.Функції виробничого екологічного контролю виконують керівник підприємства, керівники функціональних служб (головний інженер, головний технолог, головний енергетик та ін.) та структурних підрозділів. Вони ж вживають заходів до усунення недоліків, виявлених під час виробничого екологічного контролю.
5. Участь громадян у здійсненні громадського екологічного контролю певною мірою є реалізацією їхнього конституційного права на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України). Законодавчі засади цього виду екологічного контролю, зокрема основні повноваження громадських інспекторів, визначені у ст. 36 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Так, громадські інспектори беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного екологічного контролю рейдів і перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами екологічного законодавства, додержання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів; проводять перевірки і складають протоколи про порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища і подають їх органам державного екологічного контролю та правоохоронним органам для притягнення винних до відповідальності; надають допомогу органам державного екологічного контролю в діяльності по запобіганню екологічним правопорушенням. Отже, громадяни і громадські екологічні організації мають законодавчо закріплену можливість реалізувати надані їм контрольні функції. Громадський контроль за дотриманням вимог екологічного законодавства суб'єктами господарювання та органами управління здійснюється як на стадіях підготовки і прийняття екологічно значимих рішень, так і на стадіях їх виконання, а також у процесі повсякденної господарської діяльності.
Громадський екологічний контроль здійснюється відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 27 лютого 2002 року. Діяльність громадських інспекторів організовують та координують органи, що належать до сфери управління Мінприроди: Держекоінспекція, Республіканський комітет АРК з охорони навколишнього природного середовища, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, Державна екологічна інспекція Азовського моря, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція.
Громадськими інспекторами з охорони довкілля можуть бути громадяни України, які досягли 18 років і мають досвід природоохоронної роботи. Громадські інспектори призначаються Головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища та головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій після проходження співбесіди та виявлення претендентом знань з основ природоохоронного законодавства. Крім того, громадський інспектор повинен пройти навчання в органі Мінприроди України, який видав посвідчення, з питань здійснення інспекційних перевірок, складання за їх результатами матеріалів (актів та протоколів про адміністративні правопорушення) та інструктаж з техніки безпеки. Він закріплюється за відповідним підрозділом органу Мінприроди України або за державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища.
Громадські інспектори мають право: брати участь у проведенні перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та громадянами вимог природоохоронного законодавства, норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів, які здійснюють органи Мінприроди, інших державних органів; проводити рейди та перевірки і складати акти перевірок; складати протоколи про адміністративні правопорушення при виявленні порушень природоохоронного законодавства (відповідальність за які передбачена статтями 65і, 77, 77і, 78, 82, 85, 85і, 88і, 89 (щодо дикихтварин), 90, 91, 912, 153 КпАП України) і подавати їх відповідному органу Мінприроди для притягнення винних до відповідальності; доставляти осіб, яки вчинили порушення екологічного законодавства, до органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ та штабів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону, якщо особу порушника не може бути встановлено на місці порушення; перевіряти документи на право використання об'єктів тваринного світу, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби та проводити огляд речей, транспортних засобів, знарядь полювання і рибальства, добутої продукції та інших предметів; проводити у випадках, установлених законом, фотографування, звукозапис, кіно- і відеозйомку як допоміжний засіб для попередження і розкриття порушень законодавства в галузі охорони використання і відтворення тваринного світу; брати участь у підготовці для передачі до судових органів матеріалів про відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення екологічного законодавства, та виступати у ролі свідків; брати участь у проведенні громадської екологічної експертизи відповідно до Закону України «Про екологічну експертизу».
Громадські інспектори працюють у тісній взаємодії з органами, які призначили їх і видали посвідчення громадського інспектора з охорони довкілля, іншими державними органами, які здійснюють контроль за охороною, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадськими екологічними (природоохоронними) організаціями. У разі ненадання щорічного звіту громадським інспектором або негативної його оцінки орган Мінприроди, що призначив громадського інспектора, має право позбавити його статусу громадського інспектора з вилученням відповідного посвідчення.
3 метою сприяння діяльності спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони окремих природних ресурсів громадський контроль в галузі охорони тваринного світу здійснюється також громадськими мисливськими інспекторами та громадськими інспекторами рибоохорони.
Загальне керівництво і контроль за діяльністю громадських мисливських інспекторів здійснюється Управлінням мисливського господарства Держкомлісгоспу України та відповідними відділами його місцевих органів. Головною метою діяльності громадських мисливських інспекторів є сприяння цим державним органам у здійсненні контролю за полюванням. Інспектори мають право: брати участь в проведенні рейдів з охорони державного мисливського фонду, організованих спеціально уповноваженими органами виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, мисливського господарства та полювання; перевіряти документи на право полювання, зупиняти транспортні (у тому числі плавучі) засоби, проводити їх огляд та огляд речей, знарядь полювання, добутої продукції та інших предметів (у межах території, зазначеної в посвідченні); доставляти осіб, які порушують правила полювання, в органи внутрішніх справ, органи місцевого самоврядування; складати протоколи про порушення правил полювання; проводити фотографування, звукозапис, кіно- та відеозйомку як додаткові заходи для запобігання та розкриття порушень правил полювання.
Громадський контроль в галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства здійснюють громадські інспектори рибоохорони, які призначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі рибного господарства та його територіальними органами. Громадські інспектори рибоохорони працюють під керівництвом і в межах відповідного територіального органу рибоохорони. У сфері громадського екологічного контролю вони мають право: брати участь у проведенні перевірок (спільно з працівниками органів рибоохорони) дотримання вимог законодавства у галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності, та громадянами, які здійснюють вилучення водних живих ресурсів; складати протоколи або брати участь у складанні протоколів про правопорушення відповідно до вимог КпАП України; разом з працівниками органів рибоохорони доставляти осіб, які порушують відповідне законодавство, до органів внутрішніх справ, органів місцевого самоврядування, якщо особа порушника не може бути встановлена на місці порушення; перевіряти документи на право використання рибних та інших водних ресурсів, проводити огляд речей, знарядь рибальства, добутих об'єктів лову; проводити у випадках, передбачених законом, фотографування, звукозапис, кіно- та відеозйомку як допоміжні заходи для попередження та розкриття порушень законодавства в галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства; брати участь у підготовці для передачі до судових органів матеріалів про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства у галузі охорони, відтворення водних живих ресурсів та регулювання рибальства, та виступати у ролі свідків.
Крім громадських інспекцій, що створені при відповідних державних органах, громадський екологічний контроль здійснюють також екологічні об'єднання громадян. Найбільш активну, лідируючу позицію у здійсненні громадського екологічного контролю обіймають вже досить відомі в Україні громадські екологічні організації. Йдеться, зокрема, про Всеукраїнську екологічну лігу, Українське товариство охорони природи, Українську екологічну асоціацію «Зелений світ», Всеукраїнську екологічну громадську організацію «Мама-86» та інші. Усього в Україні діє близько 500 громадських організацій, діяльність яких спрямована на вирішення гострих екологічних проблем.