Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
21БІЛЕТ
1Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами а взимку розходилися по найближчих містах залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
2 Міжнародне і внутрішнє становище України на початку 20-х років Після Першої світової війни українські землі опинилися у складі різних держав. Основна їх частина входила до Української СРР). Західна Україна (Східна Галичина, Західна Волинь, частина Полісся) відійшла до Польщі. Східна частина України, яка стала радянською, змогла відтворити свою історичну назву "Україна" і, формально, державність. Ця державність була досить умовною, оскільки всі політичні питання вирішувала Москва. Проте в перші роки мирного розвитку це уможливлювало встановлення дипломатичних контактів з іншими державами і навіть укладення з ними міжнародних договорів. Перший міжнародний документ — мирний договір з Литвою — був укладений 14 лютого 1921 p. А 18 березня того ж року Росія та Україна уклали Ризький мирний договір з Польщею, за яким державним кордоном була визнана лінія фактичного розмежування територій до початку радянсько-польської війни, що давало можливість Польщі зберігати контроль над західноукраїнськими землями.
3Найбільш дослідженою проблемою доби «застою» залишається національно-визвольний рух. На першому місці, безумовно, стоїть праця І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Вона була подана автором в грудні 1965 р. у формі рукопису першому секретарю ЦК Компартії України П. Шелесту і голові Ради Міністрів України В. Щербицькому. Автор зосередив увагу на надзвичайно болючій проблемі русифікації, яка тоді особливо хвилювала українську інтелігенцію Пікантність ситуації полягала в тому, що П. Шелест і Л. Брежнєв розходилися між собою у питанні про застосування української мови в різних сферах суспільного життя. З 1968 р. книга «Інтернаціоналізм чи русифікація?»вийшла у багатьох країнах і стала візитною карткою українського дисидентського руху. У доповіді, проголошеній на з'їзді Американської асоціації сприяння славістичним дослідженням у вересні 1981 р. , І. Лисяк-Рудницький поставив цю книгу в центрі свого аналізу і назвав її «першим видатним програмним документом українського дисидентства». В Україні книга була видана автором тільки в 1998 р.
35БІЛЕТ
1Утворення Великого князівства Литовського Литовське князівство утворилося в XIII ст. У XIV ст., за князя Гедиміна (1316-1341 рр.) та його синів Любарта і Ольгерда (1340-1377 рр.)Литва зайняла більшу частину білоруських, українських, частину російських земель. Так утворилося Велике князівство Литовське, у складі якого руські землі становили 9-10 території. Політика Литви в українських землях Литовські князі, щоб забезпечити управління величезними завойованими територіями, майже не втручалися у життя українських земель. "Старого не змінюємо, а нового не впроваджуємо" - таким був принцип їх правління.Литва не змінила адміністративно-територіального устрою українських земель. На чолі удільних князівств замість Рюриковичів були поставлені переважно представники литовської династії Гедиміновичів (сини і племінники Ольгерда). У невеликих князівствах влада належала місцевим українським князям.
2 Брестський мир, Брест-Литовський (Брестський) мирний договір - сепаратний мирний договір, підписаний 3 березня 1918 року в Брест-Литовську представниками Радянської Росії, з одного боку, і Центральних держав (Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини і Болгарії) - з іншого . Ознаменував поразку і вихід Росії з Першої світової війни. Центральна рада, Українська центральна рада (укр. Центральна Рада, букв. «Центральна рада») - на початковому етапі, з березня 1917 року, представницький орган українських політичних, громадських, культурних і професійних організацій; із квітня 1917 року, після Всеукраїнського національного конгресу , взяв на себе функції вищого законодавчого органу в Україні, координуючого розвиток українського національного руху, проголосив автономію України, а після Жовтневої революції 1917 року - її державну самостійність.Українська центральна рада була сформована відразу ж після Лютневої революції, 4 (17) березня 1917, за ініціативою Товариства українських поступовців (пізніше - Українська партія соціалістів-федералістів), Української соціал-демократичної робітничої партії і різних громадських організацій в Києві. Пізніше в Центральну раду також увійшли представники Української партії соціалістів-революціонерів та ін партій. Голова - М. С. Грушевський.
3Українська діаспора - сформувалася в основному внаслідок сталінських депортацій і міграції часів II Світової війни. Вона умовно поділяється на східну (Росія 4,3 млн, Казахстан 900 тис., Молдова 600 тис., Білорусь 300 тис., Узбекистан 150 тис., Киргизія 100 тис.) і західну (США 2 млн., Канада понад 1 млн, Бразилія та Аргентина по 400 тис., Австралія і Франція по 40 тис., Велика Британія 30 тис., Німеччина 25 тис.).Частина українців віддавна проживає на територіях, які після II Світової війни увійшли до складу сусідніх з Україною держав (Польща 300 тис., Румунія 100 тис., Словаччина 40 тис. жителів українського походження).Усього у світі поза межами України проживає приблизно 10 млн людей українського походження. Зв'язок української діаспори з історичною Батьківщиною здійснює через товариство "Україна", "Конгрес вільних українців", громадські та культурні організації. Відчутну роль у зміцненні цих зв'язків відіграє журнал "Українська діаспора", що видається Національною Академією наук України.
34БІЛЕТ
1 Багата українська культура з другої половини XVIII ст. почала виявляти ознаки занепаду. Це давалося взнаки і в колишній Гетьманщині, і в Правобережній Україні, зокрема у західних землях. Тут остаточно перемогла унія, а з втратою православ'я цей регіон фактично був позбавлений тих політичних і культурних орієнтирів, за які він боровся протягом століть як складова частина однієї національної держави. Уніатське духовенство, яке протистояло колись польсько-католицькій експансії, деградувало, а нове на той час ще не склалося. Поступово занепадала й традиційна українська культура західних міст. Книгодрукування, яким колись пишалися Львів, Острог, Перемишль, згасло. Літературна мова ледь жевріла в цер-ковнослов'янщині. Поступово у Східній Україні єдиним засобом літературного спілкування стає російська, у Західній — польська й латинська, у Закарпатті — латинська й угорська мови.
2Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом, або Пакт Молотова — Ріббентропа - розрахована на 10 років міждержавна угода, підписана в перші години 24 серпня 1939 року (у документі зазначена дата 23 серпня) [2] у Москві міністром закордонних справ Німеччини Йоахимом фон Ріббентропом та Головою Ради народних комісарів, народним комісаром закордонних справ СРСР В'ячеславом Молотовим у присутності посла Німеччини Вернера фон дер Шуленбурга та члена Політбюро ЦК ВКП(б), секретаря ЦК ВКП(б), члена Виконавчого комітету Комінтерну Йосипа Сталіна. Угода спиралась на Берлінський договір 1926 року, а з ним, і на Рапалльський договір 1922 року.Пакт гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією у Першій світовій війні територій.Таємним додатковим протоколом визначались сфери взаємних інтересів обох держав у Східній Європі та поділ Польщі між ними при очікуваному у ті дні нападі Німеччини на Польщу .Договір разом з іншими Радянсько-Німецькими угодами втратив силу 22 червня 1941 після нападу Німеччини на Радянський Союз[4]. 1989 року З'їзд народних депутатів СРСР засудив додатковий секретний протокол договору, й визнав його нечинним з моменту підписання.
3 Перша хвиля Перша хвиля починається з останньої чверті XIX століття і триває до початку Першої світової війни. Ця масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії — у 1880-ті роки, у Канаду — з 1891 року, до Російського Сибіру — після революції 1905–1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски: економічні, соціальні, політичні, — і національний гніт з боку австро-угорської і російської імперій. Нащадки цієї хвилі еміграції зараз у шостому-сьомому поколіннях і більш схильні звати себе українцями за походженням — радше ніж емігрантами у країнах проживання. Друга хвиля Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат. Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади. Третя хвиля Третя хвиля еміграції викликана головно політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни. Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон. Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції. Четверта хвиля — так звана «заробітчанська» — розпочалася у 1990-х роках.
33Білет
1 На західноукраїнських землях, що входили головним чином до складу Австро-Угорщини, розвивалися процеси, характерні і для інших країн.тодішньої Європи. Мова йде насамперед про інтенсивний розвиток ринкових, капіталістичних відносин. Разом із тим тут були і свої особливості. На початку XX ст. провідне становище у промисловості Східної Галичини, Буковини, Закарпаття посідали великі промислові об'єднання. У Галичині на 1903 р. налічувалося 24 акціонерних об'єднання, а в 1912 р. їх уже було 30. На Закарпатті діяло дев'ять промислових акціонерних товариств. Динамізувався процес концентрації виробництва: з 1902 по 1910 р. кількість робітників Галичини збільшилася на третину, а число підприємств зменшилося майже вдвічі. Нові явища спостерігалися у сфері фінансів та кредиту, банківській справі. Розгортався кооперативний рух. Перед Першою світовою війною на західноукраїнських землях діяло 1500 різних кооперативів. Важливу роль у розвитку економіки краю відігравав не тільки український капітал, а й іноземний — австрійський, румунський, молдавський.
2Організація українських націоналістів (ОУН) — український громадсько-політичний рух, що ставить собі за мету встановлення Української соборної самостійної держави, її збереження та розвиток. Визначивши себе як рух, а не як партія, ОУН засуджувала всі легальні українські партії Галичини як колабораціоністські. Заснована 3 лютого 1929 року, легалізована в Україні у 1993 році. ОУН виникла внаслідок об'єднання Української Військової Організації (УВО) та студентських націоналістичних спілок: Групи Української Національної Молоді; Легії Українських Націоналістів;Союзу Української Націоналістичної Молоді. Головною метою ОУН було встановлення незалежної соборної національної держави на всій українській етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ та представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як вдома, так і за кордоном. Звинувачуючи соціалістичний та ліберальний табори у поразці Української Народної Республіки 1917-20, ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на «свої сили».
3Українські парламентські вибори 1998 року відбулися 29 березня 1998. Половина депутатів Верховної Ради обиралися на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі, іншу половину було обрано у 225 одномандатних округах. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 4%. У мажоритарних округах діяла система відносної більшості. У виборах брали участь 30 політичних партій і блоків (3 605 кандидатів), 8 із них подолали 4 % бар'єр, та 4 278 кандидатів було висунуто в одномандатних округах. Комуністична партія України залишається найбільшою партією у Верховній Раді, завоювавши 121 з 445 місць.
32БІЛЕТ
1У середині XIX ст. російський уряд висунув ідею розділу Туреччини, претендуючи на Чорноморські протоки. На боці Туреччини виступили Англія і Франція, що призвело до війни, яка дістала назву Східної, або Кримської (1853—1856). Основні бойові дії цієї війни точилися у Криму, де було висаджено англо-франко-турецький десант з метою захопити базу російського чорноморського флоту Севастополь. Оборона Севастополя тривала майже рік — з вересня 1854 до серпня 1855 р. 1856 р. Росія змушена була підписати тяжкий для себе мирний договір. Поразка у цій війні була зумовлена політичною і економічною відсталістю Російської імперії.Важливим наслідком поразки у Кримській війні стало піднесення антифеодального селянського руху як в усій імперії, так і в Україні зокрема. Коли серед селян кількох повітів Київської губернії поширилися чутки, що цар нібито створює для участі у війні козацьке ополчення, учасникам якого давалася воля з наданням землі, почалися масові заворушення. Селяни перестали коритись поміщикам, оголошуючи себе козаками, створювали власні органи самоврядування. У лютому 1855 р. цей рух охопив 8 із 12 повітів Київської губернії.
2Інтегральний націоналізм зародився у Франції наприкінці 19 — початку 20 ст. і відповідно до викликів часу поставив націоналізм на новий рівень, у тому числі політичний. Інтегралізм часто називали у свій час ідеологією крові та ґрунту. Однією з центральних ідей інтегралізму була гармонійна співпраця та співіснування всіх суспільно-корисних верств на противагу їх протиборства, національна солідарність, делегування у представницькі органи від корпорацій та повне заперечення процедури голосування за ідеологічно різнорідні партії, що фактично означало переважання єдиної ідеології та повної монополізації політичної влади від її носіїв .Інтегральний націоналізм з'являється в країнах, де сильний дух мілітаризму ще більше зміцнюється в боротьбі за незалежність і коли вважається, що після досягнення незалежності для забезпечення порядку, безпеки та життєздатності нової держави необхідний авторитарний правитель та мілітаризація.. Інтегральні держави тоталітарні — уряд або держава домінують у більшості або в усіх сферах суспільства.
3Конститу́ція Украї́ни — Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України. Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.
31БІЛЕТ
1XVI—XVIII століття — виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні у XVI—XVIII століття. Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу (зокрема Національно-Визвольна війна 1648-1657 рр.). Утворення Речі Посполитої внаслідок Люблінської унії у 1569 призвело до концентрації практично всіх українських земель у єдиних державних кордонах, поставило їх населення у найважчі політичні, соціально-економічні умови. Кризова ситуація в культурі України виникла в кінці XVIII століття після того, як внаслідок трьох поділів Польщі українська територія виявилася у складі двох імперій — Російської та Австрійської, в яких проводився антиукраїнський політичний курс.
2 За переписом 1931 р. на західноукраїнських землях, що перебували у складі Польщі, проживало 8,9 млн осіб, серед яких було 5,6 млн українців, 2,2 млн поляків, 1,1 млн представників інших національностей - євреїв, білорусів, німців та ін. Українці в Польщі становили дві громади: греко-католиків (понад 3 млн), які проживали на землях Східної Галичини, і православних, які населяли Західну Волинь, Полісся і Холмщину (близько 2 млн). Західна Україна у складі Польської держави залишалась економічно нерозвиненою окраїною, яка постачала центральним регіонам Польщі дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію. Близько 80 % населення Західної України становили селяни і лише 8 % припадало на промислових робітників, які працювали в основному в лісовій і нафтодобувній галузях промисловості. Незважаючи на те що Західна Україна була одним з найбільш перенаселених аграрних регіонів у Європі, польський уряд широко запроваджував так зване осадництво. У 20-30-ті роки західноукраїнські землі, що перебували під владою Польщі, стали епіцентром національно-визвольної боротьби всього позбавленого державності українського народу. У ній брали участь представники різних кіл населення та політичних течій. Головним осередком легальних поміркованих політичних сил стало Українське національно-демократичне об’єднання.
3Співдружність Незалежних Державміждержавне об'єднання більшості пострадянських країн створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності[1]. Зовнішня політика, як відомо, значною мірою є продовженням і розвитком політики внутрішньої. її спрямування є невід'ємною складовою формування в цілому незалежної Української держави, створення її відповідних інститутів. Основні засади зовнішньої політики Української держави були закладені ще Декларацією про державний суверенітет України (липень 1990р.). Для обґрунтування власної чіткої лінії України на міжнародній арені 2 липня 1993 р. Верховна Рада республіки схвалила "Основні напрями зовнішньої політики України"
30БІЛЕТИ
1Правобережна Україна (Волинь, Київщина, Поділля), Схід на Галичина в цей період входили до складу Польщі. Північна Буковина (до 1774 р.) входила до складу Молдавської держави, яка перебувала під протекторатом Туреччини. Закарпаття входило до складу Трансільванії (Семиграддя), що теж перебувало під протекторатом Туреччини. Але з 1687 р. ця територія відійшла в результаті австрійсько-турецької війни до Австрії.Правобережна Україна продовжувала бути об'єктом зазіхань з боку Туреччини, Польщі й Росії. Піввікова боротьба за цей край закінчилася на початку XVII ст. на користь Польщі. Площа Правобережної України становила 160 тис. км2, а населення у кінці XVIII ст. — 3,4 млн. У результаті довготривалих воєн за останню чверть XVII ст. Правобережна Україна втратила 70 % своєї людності, але вже в кінці наступного століття тут про живало близько 3 млн. українців. Проте провідну роль у політичному та економічному житті відігравали поляки (270 тис. осіб), а також певною мірою євреї (200 тис).Стан українських земель наприкінці XVII ст.Наприкінці XVII ст. українські землі залишалися роз’єднаними. Лівобережна Україна з Києвом (Гетьманщина), Слобожанщина й Запоріжжя входили до складу Росії. Східна Галичина і Правобережжя перебували під владою Польщі. У 1699 р. від Туреччини до Польщі перейшло Поділля з Кам’янцем-Подільським. Північна Буковина разом із Молдовським князівством залишалася під гнітом Туреччини, а Закарпатська Україна — Угорщини. На Лівобережжі (Гетьманщині) наприкінці XVII ст. зберігалась українська державність із гетьманом на чолі і полково-сотенним адміністративно-територіальним устроєм.
2
3Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки.Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України»[1] та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні. А К Т ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. Всеукраїнський референдум 1991 року — загальнонаціональний референдум на території колишньої УРСР щодо проголошення незалежності України. Відбувся 1 грудня 1991 року. На референдум було винесено одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». Текст Акту проголошення незалежності України, прийнятий Верховною Радою 24 серпня 1991 року, було наведено у виборчому бюлетені. Громадяни України висловились на підтримку незалежності. У референдумі взяли участь 31 891 742 особи — 84,18% населення України. З них 28 804 071 особа (90,32%) проголосувала «За».
27БІЛЕТ
1Ставши гетьманом, І. Мазепа прагнув об'єднати в єдиний державний організм усі українські землі. Його ідеалом була станова держава західноєвропейського типу зі збереженням традиційного козацького устрою. Тому він дбав про формування в Україні аристократичної верхівки, надаючи козацькій старшині значні землеволодіння, нові права й привілеї. Тисячі селян вільних військових сіл опинилися в руках нових панів. Однією з головних засад політики гетьмана Мазепи було намагання підтримувати добрі відносини з Москвою. Долучаючись до Кримських походів, І. Мазепа планував здобути для України доступ до Чорноморського й Азовського узбережжя, такий важливий для її економічних інтересів. Проте війна з турками і татарами затягувалася й Україна щораз більше відчувала на собі її тягар. Зростала економічна та соціальна напруженість. На Січі почали поширюватися чутки, що І. Мазепа запродався цареві й хоче зруйнувати козацьку вольницю. У 1704 р. І. Мазепа вступив на територію Київщини. На початку жовтня наступного року вся Правобережна Україна і Галичина опинилися під його владою. Однак мрії про возз'єднання українських земель не збулися. У вересні 1706 р. війська польського короля Августа II були розбиті й він зрікся корони на користь союзника Швеції Станіслава Ліщинського, У 1708 р. Карл XII вирішив завдати Московії остаточної поразки. Однак після кількох невдач змушений був завернути в Україну для відпочинку та поповнення припасів. На об'єднання зі шведським королем на чолі 4—6-тисячного війська рушив гетьман І. Мазепа. Згодом підійшли 8 тис. запорожців. Дізнавшись про дії І. Мазепи, Петро І проголосив гетьмана зрадником та розпочав жорстокий терор проти українського населення, щоб відлякати його від союзу зі шведами.
2Індустріаліза́ція в СРСР — комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років[1]. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (1925 р.). Здійснювана, головним чином, за рахунок перекачування коштів із сільського господарства: спочатку завдяки «ножицям цін» на промислову і сільськогосподарську продукцію, а після проголошення курсу на форсування індустріалізації (1929 р.) — шляхом продрозкладки.[1] Особливістю радянської індустріалізації був пріоритетний розвиток важкої промисловості та воєнно-промислового комплексу[1]. Всього в СРСР споруджено 35 індустріальних гігантів, третину з яких — в Україні. Серед них слід назвати Запоріжсталь, Азовсталь, Краммашбуд, Криворіжбуд, Дніпробуд, Дніпалюмінбуд, Харківський тракторний, Київський верстатобудівний . Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися: забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР; ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості; створення технічної бази для модернізації сільського господарства; розвиток нових галузей промисловості; зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу; стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.
3Аварія на ЧАЕС набула глобального характеру. Час, що минув з тих пір - період складний і суперечливий. З одного боку, чимало зроблено для ліквідації наслідків найбільшої і найстрашнішої з техногенних катастроф. Основний тягар цієї роботи взяла на себе і несе Україна, витрачаючи колосальні кошти та ресурси. Етапним кроком у виконанні нашою державою своїх міжнародних зобов'язань стало виведення станції з експлуатації у грудні 2000 р. З іншого боку, проблеми, пов'язані з Чорнобильською АЕС, набувають нової якості у найширшому спектрі: і, перш за все, у сфері охорони здоров'я людей, їх соціальному захисті, екології, створенні компенсуючих енергогенеруючих потужностей. В Україні прийнято програму соціального захисту працівників ЧАЕС та жителів Славутича, вживаються заходи для практичної її реалізації. Але власних можливостей для цього недостатньо
28Білет
1Проводячи політику централізму, російська імператриця Катерина II вирішила повністю покінчити з автономією України. У 1764 р. було відновлено Малоросійську колегію (1764— 1782) на чолі з генерал-губернатором графом П. Рум'янцевим, який спрямував свою діяльність на неухильну ліквідацію української автономії. Він започаткував статистичний опис України, що," хоч і не завершений, став основою для нової системи оподаткування. Замість натурального податку завів грошовий, спочатку від двору, згодом — подушний. Занепад Гетьманщини:1715 — ліквідація виборності посад. 1722 — Малоросійська колегія (перша) 1723 — Арешт Полуботка 1728 — Рішительні пункти (Апостол) 1734 — Правління гетьманського уряду (Шаховський) 1750 — відновлення гетьманства (Розумовський) 1754 — ліквідація українсько-російського митного кордону 1764 — ліквідація гетьманства, Малоросійська колегія (друга) 1781 — ліквідація полково-сотенного устрою, утворення намісництв 1783 — закріпачення селян,1791 — місія Капніста до Прусії з метою відновлення незалежності
2. Основні передумові і причини Голодомору. Основними передумовами і причинами Голодомору були: - штучна організація сталінським керівництвом голоду для того, щоб зломити опір українського села політиці суцільної колективізації та «соціалістичним перетворенням» взагалі; - непосильні для селян плани хлібозаготівлі; - політика примусових, із застосуванням репресій, хлібозаготівель; конфіскація владою продовольчих запасів; - небажання колгоспників працювати в громадському господарстві. Хлібозаготівлі в 1931 р. в Україні становили 400 млн пудів, a В 1931 р. - 380 млн пудів. Це стало можливим за рахунок виснаження села. У селян вилучали все зерно, у тому числі й посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну компанію 1932 р. Посіяно було трохи більше половини запланованих площ. При цьому врожай 1932 p., будучи ненабагато менше середнього, міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства. Наслідки Голодомору. Наслідками Голодомору 1932-1933 pp. були: - масові жертви; дослідники називають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік; - завершення колективізації, утвердження колгоспної системи, розорення села; - придушення опору українського селянства; -масове переселення селян з Росії в Україну; - сталінським режимом було підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.
3Важливим чинником пожвавлення культурного життя став розвиток освіти. У зв'язку з подальшим зростанням потреби в письменних людях і спеціалістах, під впливом революційного руху в Наддніпрянщині мережа початкових шкіл та середніх навчальних закладів, а також учнів у них збільшувалися. Так, протягом 1897-1911 рр. кількість початкових шкіл зросла з 13 570до 18 719. У 1914-1915 рр. в Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл і понад 60 професійно-технічних училищ, у яких навчалося відповідно 12,5 тис. та 5 тис. осіб. Початок XX ст. позначений подальшим розвитком науки в Україні. Багатогранну діяльність проводили наукові товариства. Розгортає свою діяльність Наукове товариство імені Т.Шевченка у Львові (НТШ), яке фактично перетворилося в академію наук. Очолюване М.Грушевським, НТШ згуртувало навколо себе найбільш відомих науковців України - А.Кримського, Б.Грінченка, В.Гнатюка, І.Франка, К.Студинського та інших. їхні праці друкувалися у "Записках Наукового товариства імені Шевченка", "Збірнику математично-природничої і лікарської секції"Розвиток біології і медицини в Україні пов'язаний з іменами Л .Симиренка та М.Кащенка, які селекціонували та гібридизували рослини, На поч. XX ст. Україна посіла провідне місце в Російській імперії у розвитку повітроплавання. на поч. XX ст. українська культура утверджується як культура світового рівня. Культурний процес в українських землях в цей період стимулювався соціально-економічною модернізацією, активізацією суспільно-політичного життя і національно-визвольного руху, все глибшим проникненням національних ідей в народні маси і утвердженням національної самосвідомості українців.
29БІЛЕТ
1У 1762 р. до влади в Російській імперії прийшла Катерина II. Вона вирішила остаточно знищити автономію Гетьманщини. У листопаді 1764 р. було видано указ про ліквідацію гетьманської влади. Замість гетьманського управління владу перебрала Малоросійська колегія на чолі з графом П. Рум’янцевим. У 1781 р. було ліквідовано полковий адміністративний розподіл. Лівобережну Україну поділили на намісництва (Київське, Новгород-Сіверське, Чернігівське). У 1783 р. було ліквідовано козацьке військо. Козаки переводилися до розряду державних селян.1783 р. в Лівобережній та Слобідській Україні було введено кріпацтво. У 1785 р. українська старшина була зрівняна в правах з російським дворянством. Із 70-х pоків XVIII ст. царський уряд Катерини II починає поетапну ліквідацію Запорозької Січі.Основні причини:• Успішне завершення російсько-турецьких війн.• Перенесення кордону Російської імперії на південь до Чорного моря. Втрата Запорозькою Січчю свого військового значення в боротьбі з турками та татарами.• Участь козаків у повстаннях проти Речі Посполитої та Російської iмпepiї В абсолютистській централізованій державі, якою була Росія, недоречними були демократичні порядки та республіканська форма правління, які мала Січ.Зміцнення в Pociї феодальних порядків.
2Репресії в Україні були цілеспрямованою політикою винищення соціальної бази українського національного руху. 2Репресії призвели до страшних наслідків. Один лише голодомор 1932 –1933 р. забрав близько 9 млн. життів; скільки ж українців загалом було розстріляно, замордовано в застінках НКВС та померло в таборах невідомо й досі. 3.Репресії в Україні були не “викривленням” ленінської політики, а їїлогічним продовженням, що витікала з самої суті радянської тоталітарної системи, яка, в свою чергу, спиралася на традиційний російський великодержавний шовінізм, що сягає ще часів Російської імперії. Більшовицька ідеологія і практика комуністичного будівництва принесли нашому народу незліченні страждання, висвітлення питання репресій в Україні є тому неспростовним підтвердженням, як підтверджує воно і правильність того шляху, який обрала Україна наприкінці ХХ століття – шляху побудови самостійної, незалежної, соборної Української держави.
3У 1991 р. Україна зазнала кризи, пов'язаної з надзвичайно гострим протистоянням між старими соціально-політичними структурами і вже глибоко зміненим суспільством. Зростали вимоги прискорити реформування суспільства, швидше ліквідувати віджилі структури, зміцнити процеси демократизації та державотворення. З іншого боку, посилилися спроби зберегти панування КПРС, яка керувала від імені народу, не отримавши на це повноважень, зберегти панування партійно-бюрократичних структур, панівне становище військово-промислового комплексу. Боротьба точилася навколо підписання нового союзного договору, що передбачав створення «реальної федерації рівноправних республік». Аби запобігти розпаду СРСР, союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося якнайшвидше підписати новий союзний договір. Улітку 1991 р. у підмосковному Ново-Огарьово відбулися переговори президента СРСР М. Горбачова з керівниками дев'яти союзних республік, включаючи й Україну. Попереднє підписання договору планувалося провести наприкінці літа 1991 р. Але 19—21 серпня 1991 р. в СРСР було здійснено спробу державного перевороту. Президент СРСР М. Горбачов був ізольований на дачі «Форос» у Криму і відсторонений від влади. Організаторами заколоту був створений Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС) у складі Г. Янаєва, В. Павлова, Д. Язова, В. Крючкова, Б. Пуго, О. Бакланова, Д. Стародубцева. До Москви вводилися війська. На території СРСР на шість місяців був оголошений надзвичайний стан.
26БІЛЕТ
1Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державного суверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року. Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки.12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР»(16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду.День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам'ятників Леніну, які обов'язково були у центрі кожного міста.
2Після втечі Тетері, новим гетьманом на Правобережжі було обрано Петра Дорошенка. Він придушив промосковську опозицію на підвладній території, відновив переговори з Османською імперією про протекторат і, за підтримки кримських татар, розпочав війну проти Речі Посполитої, сподіваючись «вигнати усіх ляхів з України до Польщі». Ці дії підштовхнули поляків і московитів до миру. 1667 року вони уклали Андрусівський договір, що юридично закріпив поділ Гетьманщини по Дніпру на Правобережжя і Лівобережжя.
3 Особливо важливим елементом командно-адміністративної системи був апарат — сполучна ланка між «верхами» і «низами». Очевидно, саме тому Сталін неодноразово наголошував на тому, що «питання про держапарат є одним із найістотніших питань всього нашого будівництва». Проте налагодження роботи цієї важливої ланки проходило надзвичайно повільно і з величезними труднощами. Апарат був досить громіздким: 1928 р. в Україні в на-родному господарстві, відповідно до офіційної статистики, було всього 1 млн. 942 тис. робітників і службовців, з яких 242 тис. осіб працювало в апараті органів державного і господарського управління, органів управління кооперативних і громадських організацій, тобто апаратчиком був кожен восьмий. Структурна незбалансованість держапарату, незважаючи на його численність, не давала змоги ефективно керувати економікою. У передвоєнний період починаючи з 1929 р. у СРСР прокотилися три хвилі масових репресій: (1929—1931) — розкуркулення, депортації; (1932—1934) — штучне посилення конфіскацією продовольства смертоносної сили голоду, репресивний спалах після смерті М. Кірова; (1936—1938) — доба «Великого терору»
25БІЛЕ Т
1Руї́на — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко.
2Українізація - це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади;- запровадження української мови в державні та культурні установи, пресу, навчальні заклади; - розвиток національної за формою й радянської за змістом культури;- створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні. Українізація здійснювалася в певних, дозволених центром рамках.Рушійною силою у справі українізації став Наркомат освіти України, яким у 20-ті рр. керували прибічники національного відродження Г.Гринько, Шумський, М.Скрипник. Причини згортання українізації Українізація почала виходити за дозволені центром рамки; o вона охопила все суспільно-культурне життя республіки; o зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталіна не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії; - українізація сприяла зростанню національної свідомості українців/
24БІЛЕТ
1Богдан Хмельницький створив своїм надзвичайним адміністраційним талантом міцну й авторитетну владу. Гетьман був виборним, але Хмельницький почував себе в силах сказати, що він — «єдиновладний самодержець України» (1648). Хмельницький мріяв передати гетьманську владу своїм синам. Спочатку наслідником був Тиміш, талановитий, відважний юнак, якого Богдан одружив з дочкою господаря Молдавського. Після смерті Тимоша він визначив як наслідника другого сина, Юрія, ще підлітка. Виконуючи бажання гетьмана, а з другого боку прагнучи уникнути боротьби за гетьманську владу — старшина на Раді 1657 року без виборів проголосила Юрія наслідником гетьмана. «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, — не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави, — пише сучасний найкращий дослідник доби Хмельниччини, О Оглоблин — Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає, як державний діяч великого формату» О Оглоблин підкреслює, що в організації верховної влади виявився державний геній Хмельницького Це було тяжке завдання Традиція староруської княжої державності, ідея Великого Князівства Руського і революційне походження нової Української держави, військовий характер її устрою та адміністрації, реальна влада гетьмана і персональний авторитет Богдана Хмельницького— все це відбилося на формуванні влади. Хмельницький зумів знайти геніальну синтезу всього цього, — пише О. Оглоблин.
2Діяльність української радянської дипломатії на початку 20-х років умовно можна поділити на два суттєво відмінні етапи: Перший (кінець 1920 – квітень-травень 1922 р.). Основною метою України на міжнародній арені був вихід з дипломатичної ізоляції шляхом досягнення юридичного визнання УСРР з боку великих держав, укладення взаємовигідних міжнародних торгово-економічних договорів. Другий етап (червень 1922 – серпень 1923 р.) – поступове згортання зовнішньополітичної діяльності. В.Ленін відкинув сталінський план, назвавши його шовіністичним, і розробив власний план, за яким усі республіки, включаючи Російську федерацію, на рівних правах входили до Союзу Радянських Соціалістичних Республік. На основі ленінського плану І з’їзд рад СРСР 30 грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. Внутрішнє становище УСРР на початок 20-х років характеризується глибокою економічною, соціальною та політичною кризою. Економічна криза виражалася в тому, що:· промисловість знаходилася в стані розрухи. У 1921 p. в Україні промислове виробництво становило І/10 частину довоєнного рівня, виробництво металу – 5 %, вугілля – 30 % і т.д.;· сільське господарство також перебувало в катастрофічному стані: порівняно з 1913 р. посівні площі в Україні скоротилися на чверть. Соціально-політична криза виявилася в тому, що: · почалися повстання селянства проти політики "воєнного комунізму". тяжкий економічний стан, продовольчі нестатки викликали незадоволення радянською владою з боку робітників, що виливалося у різні форми протесту, зокрема страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися політичні, у тому числі – „Ради без більшовиків”;
3Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки. Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху. Етапи дисидентського руху- Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідеологічне та організаційне оформлення. -" 1968-1976 рр. - піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із підпілля. Активізації діяльності дисидентів сприяли:- інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів; - видання протягом 1970-1974 рр. у Львові самвидавчого журналу "Український вісник", головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху; - 3 середини 80-х рр. - з початком перебудови - діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.Цей етап дисидентського руху буде висвітлено далі - при огляді суспільно-політичного життя України в період перебудови.Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.