Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Розділ 6. Матеріально-технічна база сільського господарства
1. Поняття, склад і особливості матеріально-технічної бази сільського
господарства
Матеріально-технічна база (МТБ) сільського господарства - це сукупність предметів і засобів праці, а також земельних і водних ресурсів, при допомозі яких працюючі в галузях рослинництва і тваринництва виробляють необхідні види продукції для власного споживання та сировину для промислових переробних підприємств. МТБ сільського господарства створюється за рахунок державних і недержавних капіталовкладень, власних оборотних коштів підприємств, лізингового і банківського кредитування. По натурально-майнових ознаках до її складу відносяться силові і робочі машини, обладнання, прилади, транспортні засоби, виробничі і культурно-побутові будівлі і споруди, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, виробничі засоби гідромеліорації, а також насіння, корми, хімічні засоби підвищення родючості ґрунтів і продуктивності тварин, сировина, паливо, мастильні матеріали, витрати на капіталовкладення та по формуванню основного стада тварин і птиці. Найважливішою складовою МТБ є земля, як основний засіб виробництва, і вода.
Розвиток і зміцнення МТБ сільськогосподарських підприємств характеризує підвищення родючості землі, впровадження нових технологій, технічних засобів, електрифікації і автоматизації виробничих процесів, застосування комп'ютерної техніки, прогресивних форм організації виробництва і управління, підвищення енергоозброєності працюючих і рівня їх кваліфікації. МТБ аграрних підприємств, порівняно з іншими галузями народного господарства, має ряд відмінностей, які характерні лише для неї і обумовлені природними факторами, сезонністю виробництва та використанням живих організмів - рослин і тварин. Наявність цих особливостей обумовлює підвищені вимоги до рівня надійності і довговічності засобів праці як елементів МТБ.
Залежність сільського господарства від природних факторів визначає необхідність зонального розміщення виробництва окремих видів продукції. Крім того, ця особливість вимагає створення таких систем машин і механізмів, які б відповідали умовам, виходячи з того, що в галузях рослинництва різні розміри посівних площ, тому структура матеріально-технічних засобів, які можуть бути задіяні у виробничому процесі, та суми виробничих витрат будуть не адекватними на одиницю площі.
В складі МТБ, як елементи виробничих процесів, знаходяться ставки, водоймища, річки, штучні озера та інші джерела водних ресурсів. Сільськогосподарські підприємства використовують їх воду для зрошення полів, розведення водоплаваючої птиці та риби, водопостачання тваринницьким фермам, задоволення інших господарських потреб, що впливає на результати їх діяльності.
Однією із умов розвитку продуктивних сил і зміцнення МТБ сільського господарства є розширене відтворення виробництва шляхом підвищення родючості сільськогосподарських угідь за рахунок хімічної і водної меліорації; впровадження раціональної сівозміни і прогресивної технології обробітку землі, збільшення доз внесення органічних добрив на одиницю посівної площі, проведення інших заходів по боротьбі із бур'янами, шкідниками та хворобами рослин.
На розвиток та ефективне використання елементів МТБ сільського господарства суттєво впливає сезонність виробництва в галузі рослинництва. Комплекс машин посівної та збиральної техніки використовується на протязі 10 - 30 днів, окремі типи тракторів, які в основному експлуатуються на глибокій оранці, а іноді на транспортних роботах, - працюють не більше 50 - 60 днів на рік. Це стосується також окремих видів спецтранспорту (наприклад, бензовозів) і машин та механізмів спеціального призначення (оприскувачів, машин для внесення рідких добрив, інших). Мати таку техніку у повному комплекті недоцільно, оскільки її зберігання вимагає значних витрат та, крім того, накопичення необхідних запасів оборотних засобів для приведення цих машин в дію.
Серед елементів МТБ сільського господарства велике значення мають рослини і тварини. Зокрема, збільшення площ насаджень, поголів'я племінних тварин і птиці, а також їх продуктивності – одна із основних умов ефективного функціонування аграрних підприємств в ринкових умовах. Але досягти цього можливо за умови достатнього забезпечення іншими засобами виробництва, що вказує на тісну взаємозалежність сільськогосподарського виробництва з природно-біологічними процесами, які безпосередньо впливають на ефективність використання матеріально-технічних засобів.
Особливістю МТБ сільського господарства є те, що в галузях рослинництва і тваринництва створюється продукція, яка безпосередньо являється засобами виробництва для самих підприємств (продуктивна худоба, органічні добрива, корми, насіння). Крім того, характерною особливістю МТБ є наявність в її складі такого специфічного елемента як іригаційно-меліоративний комплекс, головним складовим якого є меліоративні системи.
МТБ аграрних підприємств є мобільною системою, але рівень її застосування, надійності і здатності забезпечити виконання всього комплексу технологічних процесів в рослинництві, тваринництві, допоміжних та обслуговуючих виробництвах залежить від стану та розвитку науково-технічного прогресу в машинобудуванні, приладобудуванні, хімічній, медичній, переробній промисловості (підприємств першої сфери АПК), оскільки село одержує значну частину матеріально-технічних засобів саме цих галузей промисловості.
До складу МТБ аграрних підприємств, крім технічних засобів, входять різні споруди та виробничі приміщення, які мають свої особливості і вимоги до них не менші, ніж, скажімо, до продуктивності зернозбиральної або іншого виду техніки. Тваринницькі приміщення, наприклад, повинні відповідати всім санітарним вимогам, мати відповідний рівень механізації і забезпечувати мікрокліматичні умови утримання тварин, їх продуктивність та одержувати якісну продукцію у передбачуваних кількісних визначеннях. Це тим більш важливо, враховуючи, що продукція тваринницької галузі має високу матеріаломісткість.
Слід зазначити, що МТБ сільського господарства тісно пов'язана з матеріально-технічним забезпеченням підприємств третьої сфери АПК, які здійснюють заготовку, транспортування, зберігання, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Це галузі комбікормової, легкої та харчової промисловості, також підприємства сервісу, що здійснюють виробниче обслуговування аграрних формувань, і їх кількість перевищує 100 галузей.
Використання і удосконалення МТБ сільського господарства, її модернізація в умовах ринкових відносин має особливості, які полягають в слідуючому:
- відсутнє централізоване розподілення матеріально-технічних ресурсів
(фондозабезпечення), а вільна торгівля ними здійснюється в межах
фінансових можливостей кожного аграрного підприємства;
- створено нові форми організації матеріально-технічного постачання, у
тому числі машинно-технологічні станції для надання послуг відповідними видами техніки на правах прокату. Машинно-технологічні станції, як організаційна форма використання сучасної техніки в перехідний період, повинні набути в Україні широкого поширення;
- надано право продавати, міняти, орендувати, передавати у тимчасове
користування іншим підприємствам об'єкти матеріально-технічної
бази;
- аграрні підприємства можуть для створення МТБ залучати банківські
кредити та одержувати техніку і механізми по лізингу, сплачуючи
лізингодавцю відповідні кошти за передачу засобів виробництва у використання на умовах інтеграції оренди і кредиту з правом їх послідуючого викупу.
Створення розвиненого ринку матеріально-технічних ресурсів в перехідний період від адміністративно-командної економіки до ринкової стримується низькою платоспроможністю сільських товаровиробників. Такий стан обумовлений рядом об'єктивних і суб'єктивних причин, які можна усунути лише при допомозі держави. До них слід віднести такі: відсутність чіткої перспективної програми розвитку галузі машинобудування, у тому числі сучасних видів техніки для сільського господарства з урахуванням досягнень НТП; наявність диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію при відсутності дотацій держави на основні її види, які діють в країнах з ринковою економікою; недосконалість регіональних оптових ринків засобів виробництва і цін на них; нерозвиненість сфери виробничих послуг з боку обслуговуючих промислових підприємств і незацікавленість останніх в наданні таких послуг по причині низької платоспроможності аграріїв; відсутність стратегії і законодавчої бази щодо організації і функціонування кооперації в аграрному секторі економіки; не функціонує ринок землі, тому відсутня реальна застава для одержання необхідних кредитних ресурсів, так необхідних як для формування фонду власних оборотних коштів і зростання платоспроможності, так і фонду для оновлення матеріально-технічної бази.
Удосконалення матеріально-технічної бази сільського господарства в перспективі може здійснюватися по таких напрямах розвитку промисловості по випуску:
нового покоління комбінованих агрегатів з комплексом відповідних
причіпних і навісних механізмів для впровадження у виробництво
енергозберігаючих та ґрунтозахисних технологій;
різних видів малогабаритної техніки для фермерських господарств і
селянських присадибних ділянок;
нових і удосконалених енергонасичених тракторів і комбайнів
вітчизняних заводів (Харківського, Дніпропетровського, Луцького,
Херсонського та інших);
необхідного технологічного обладнання і комплексів для виробництва,
зберігання, приготування і роздачі кормів, інших механізмів,
обладнання і приборів для тваринницьких галузей, особливо молочного
скотарства і свинарства, які б дозволили механізувати і автоматизувати
виробничі процеси та вивести їх з кризового стану.
Для вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарського виробництва необхідно перейти до формування ринку конкурентоспроможних вітчизняних матеріально-технічних ресурсів, системи кредитування, вдосконалення цінової, податкової політики та митно-тарифного регулювання. Доцільно створити широку мережу МТС, пунктів прокату сільськогосподарської техніки з метою наближення їх до товаровиробників; на державному рівні забезпечити підтримку та функціонування підприємств, що займаються відповідним обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників.
2. Енергетичні ресурси сільськогосподарських підприємств
Матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств в своєму складі має виробничі засоби, які забезпечені двигунами. Вони встановлені на тракторах, автомобілях, комбайнах, інших сільськогосподарських машинах, а також на установках зернотоків, кормоцехів, складських та виробничих приміщень, окремих видах обладнання.
Вся сукупність потужностей механічних двигунів, які встановлені на машинах та механізмах, електродвигунів різних установок, а також робочих тварин в перерахунку на кінські сили (к. с.) складають енергетичні потужності і характеризуються їх структурою, тобто відношенням окремих видів до загальної суми потужностей по підприємству. В окремих літературних джерелах зазначається, що питома вага тракторних, автомобільних і комбайнових двигунів складає біля 70 %. У загальній структурі енергетичних потужностей двигуни тракторів займають 33-35 %, автомобілів - 21-23 % і комбайнів - 12 %. Електродвигуни та електроустановки займають майже 23 % і лише 5-7 % припадає на живу тяглову силу, тоді як на початок 90-х років доля робочої худоби в структурі енергетичних потужностей не перевищувала 0,5 %.
Підвищення питомої ваги робочої худоби (в основному коней) в структурі енергетичних потужностей пояснюється тим, що в умовах кризи, яка охопила реформовані сільськогосподарські підприємства і знизила їх платоспроможність, коні, як вид транспортних засобів, стали найбільш дешевими і дозволяють вирішувати проблему доставки з поля на ферму кормів, підвезення обідів працюючим механізаторам в полі, питної води в польові стани, інших малогабаритних вантажів на короткі відстані. Коні активно використовуються в селянських господарствах для обробітку присадибних ділянок. Тому заслуговує на увагу думка, що потрібно не тільки збільшувати кількість коней, але й ефективніше використовувати їх на сільськогосподарських і транспортних роботах.
Показником, який характеризує рівень забезпеченості енергетичними ресурсами, є енергозабезпеченість в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, або на 100 га посівної площі всіх сільськогосподарських культур. Цей показник вказує на наявність енергетичних ресурсів в кінських силах на вказані площі. Іншим показником є енергоозброєність праці. Він показує, скільки енергетичних потужностей припадає на одного середньорічного працівника, зайнятого у сільськогосподарському виробництві, і визначається відношенням всіх енергетичних потужностей до кількості середньорічних працюючих.
Показники енергозабезпеченості і енергоозброєності за останні роки набули тенденції до зниження і вказують на скорочення вартості основних засобів сільськогосподарських підприємств за рахунок призупинення інвестиційного процесу у зв'язку з реформуванням майнових відносин на селі та формуванням нових господарських структур (табл. 6.1)
6.1. Кількісні зміни енергетичних потужностей та показників енергозабезпечення та енергоозброєння у сільськогосподарських підприємствах України та Черкаської області
|
Регіон |
1991 р. |
1992 р. |
1996 р. |
1998 р. |
2000 р. |
2002 р. |
|
Наявність енергетичних потужностей, тис. к. с. |
||||||
|
Україна |
149209 |
106011 |
136914 |
116063 |
94870 |
80450 |
|
Черкаська область |
5608 |
3980 |
5044 |
4358 |
3562 |
3241 |
|
Енергозабезпеченість на 100 га сільськогосподарських угідь, к. с. |
||||||
|
Україна |
436 |
407 |
399 |
339 |
256 |
240 |
|
Черкаська область |
415 |
326 |
371 |
315 |
238 |
218 |
|
Енергоозброєність середньорічного працюючого, зайнятого у сільськогосподарському виробництві, к. с. |
||||||
|
Україна |
35 |
37 |
40 |
36 |
32 |
26 |
|
Черкаська область |
26 |
29 |
31 |
24 |
18 |
15 |
З наведених в таблиці даних видно, що за період з 1991 по 2002 роки чітко визначилась тенденція зниження забезпеченості енергетичними потужностями по Україні в цілому в 1,9 рази, у тому числі по Черкаській області - в 1,8 рази. Енергозабезпеченість на 100 га сільськогосподарських угідь також знизилась по Україні на 45 % і по Черкаській області на 48 %, а рівень озброєності середньорічного працівника, зайнятого у сільськогосподарському виробництві, відповідно на 26 і 42 %. Ці показники підтверджують, що відставання України від країн з ринковою економікою (наприклад, США та країн Західної Європи) є наслідком низького рівня енергоозброєності праці.
У складі енергоресурсів перспективним видом енергії є електрична. У 2002 році, наприклад, на потреби сільського господарства використано 1929,9 млн. кВт. - г. електроенергії, що становить 94,5 % від загального обсягу її використання по Черкаській області. В період 1996-2002 років потужність електричних двигунів і електрообладнання в області зросла в 1,4 рази, тоді як потужність механічних двигунів знизилась на 15 %. Зростання електроресурсів пояснюється перевагами цього виду енергії – універсальністю, гігієнічністю, широкою практичною можливістю використання у виробництві та побуті.
Електрогосподарство сільськогосподарських підприємств включає трансформатори і трансформаторні підстанції, лінії електропередач внутрігосподарського призначення, прибори для включення і виключення, електромотори, прибори культурно-побутового призначення. З розвитком електрифікації електрогосподарство постійно ускладнюється, тому для його обслуговування необхідні відповідні кадри. Ця проблема вирішується на рівні електромереж, які належать державі або комерційним структурам, де створено відповідні майстерні по експлуатації та ремонту електроліній і приборів, їх працівники надають відповідну допомогу електрикам сільськогосподарських підприємств.
В сучасних умовах ні одне сільськогосподарське підприємство не зможе функціонувати, не використовуючи електроенергію для освітлення виробничих приміщень (ферм), приготування кормів в кормоцехах, видалення гною, подачі води на ферми, для забезпечення роботи холодильних установок, передавальних пристроїв, роботи на зернотоках. Електромотори приводять в дію доїльні апарати, станки в ремонтних майстернях, насоси при поливних роботах, що і визначає потребу в них.
При значних перепадах в подачі електроенергії і її використанні складають графіки, в яких чітко розписуються години доби, об'єкти використання і потребу в кіловат-годинах. Особливого значення набувають графіки на періоди найбільшого використання електроенергії (кормоприготування, доїння корів, очистки зерна, при ремонтах техніки в зимовий період), коли необхідно подачу її використати на найбільш важливих об'єктах виробничого процесу, чи виконанні якихось видів робіт.
Ефективність застосування електроенергії в сільському господарстві характеризують такі показники, як: а) електрооснащеність (в кВт-г) по господарству в цілому, по окремих галузях і на 1 грн. валової продукції, одну голову тварин, 1 га земельної площі; б) електроозброєність праці - кількість кВт-г на одного працюючого в господарстві і в галузях рослинництва та тваринництва, рівень електромеханізації виробничих процесів.
Підвищення рівня електрифікації сільськогосподарського виробництва сприяє росту його економічної ефективності, яку визначають за такими показниками: зменшення затрат праці і підвищення її продуктивності, зниження собівартості видів робіт і собівартості одиниці продукції, скорочення термінів окупності додаткових витрат в електрифікацію та інші. Про рівень ефективного застосування електроенергії свідчать такі дані: електромотор силою в 1 кВт зможе замінити до 8-ми осіб, які працюють вручну. За рахунок використання 1 кВт-г електроенергії є можливість видоїти 45 корів молочного стада, обстригти 150 овець, вивести в інкубаторі 30 курчат або інших видів птиці. Великого значення набуло використання електроенергії в побутових умовах.
Таким чином, використання електроенергії сільськогосподарськими підприємствами має не лише економічне, але і соціальне значення. Широке застосування електроенергії поліпшує умови праці і побут працюючих, створює комфорт у виробничих приміщеннях. Тому завдання кожного аграрного підприємства - раціонально і ефективно використовувати електричну енергію на всіх рівнях виробництва аграрної продукції.
3. Паливно-енергетичні ресурси та резерви їх ефективного використання у ринковій економіці
Серед паливно-енергетичних ресурсів необхідно виділити такі групи: природне паливо (кам'яне і буре вугілля, сланці, торф і дрова для опалення, нафта, газ природний і підземних виробіток, відходи лісорозробок та ін.); природні паливо-енергетичні ресурси (ПЕР) - це гідроенергія, геотермальна, атомна, сонячна енергія, енергія вітру, морських приливів, біомаси; продукти переробки палива (кокс, брикети вугільної і торф’яної переробки, мазут пічний, газотурбінне паливо, скраплений газ, різних типів бензин і керосин, інші); побічні ПЕР (гази металургійної промисловості, хімічної і термохімічної переробки). Але основним видом енергетичних ресурсів залишається електроенергія, джерелом якої є державні, міжгосподарські та власні сільськогосподарських підприємств електростанції.
Необхідність в електроенергії визначається її використанням на виробничі, загальновиробничі і загальногосподарські потреби, а також на господарські потреби населення. Загальна кількість електроенергії, яка буде використана в підприємстві, розраховується за розробленими нормативами в розрахунку на 1 га площі посіву сільськогосподарських культур, на 1 голову тварин, 1000 голів птиці, 1 ц продукції, 1 квадратний метр теплиць, інші. Витрати електроенергії на культурно-побутові потреби визначаються в загальній кількості в кВт - годинах на продовженість роботи відповідних закладів.
В умовах ринкової економіки діє декілька форм ринку енергоресурсів:
вільний ринок, де ціни визначаються згідно договорів;
регульований державними органами конкурентний ринок;
регульований монопольний ринок (контроль за використанням енергії
здійснюють комісії із представників виробників і споживачів енергії);
дотаційний ринок, тобто ціни на енергоносії визначаються нижче
витрат на їх виробництво і по окремих з них держава дотує із бюджету.
В зв'язку з тим, що використання ПЕР має тенденцію до зростання в загальних обсягах, виникає необхідність визначення такої економічної категорії як "енергетична ефективність", підвищення якої характеризує найвищі показники результатів виробництва при мінімальних витратах енергоресурсів на конкретний вид продукції. Критерієм енергетичної ефективності є ступінь результативності витрат енергії на виробництво виду продукції.
Доцільним може бути визначення нормативної і фактичної енергетичної ефективності виробництва відповідного виду продукції галузі (рослинництва чи тваринництва), або сільськогосподарського виробництва в цілому. Нормативну енергетичну ефективність необхідно визначати відношенням нормативних (планових) обсягів виробництва продукції і нормативних витрат енергії, а фактичну енергетичну ефективність - відношенням фактично виробленої продукції і фактичних енерговитрат в кількісній і вартісній оцінці.
Енергетична ефективність вважається позитивним результатом у вигляді зменшення питомої ваги витрат енергоносіїв на виробництво продукції. Її на рівні підприємства АПК можна характеризувати такими особливостями:
Співвідношення ефективності і витрат можливо визначити як енергетичну ефективність (Ееф) шляхом ділення розміру економії енергоресурсів (∆Е) на суму витрат на придбання енергоефективної техніки (Тс):
Ееф = ∆Е: Тс (6.1)
Енергетична ефективність - це результат застосування і раціонального використання енергоресурсів, що виражається в збільшенні суми валового доходу сільськогосподарського підприємства. У зв'язку з цим виділяється два види економічної ефективності: економія суспільної праці (зниження виробничих витрат та собівартості продукції) та зміна структурної економічної ефективності, тобто структурних змін у використанні енергоресурсів в галузях рослинництва і тваринництва. За цих умов може також визначитися екологічна ефективність за рахунок енергозбереження, тобто зменшення затрат енергоносіїв на одиницю продукції, що покращить стан навколишнього середовища, зменшить рівень його забруднення.
В аграрній сфері доцільно визначати енергоємкість сільськогосподарської продукції (відношення використаної енергії до суми валової продукції в порівняльних цінах). Нормативна енергоємкість виду продукції (Еемп) може визначитися за формулою 6.2.:
Еемп = Зеп : Овлп (6.2), де
Зеп - затрати енергоресурсів планові;
Овлп - обсяг виробництва виду валової продукції в порівняльних цінах.
Фактична енергоємкість виду продукції (Еемф) визначається відношенням фактичних витрат енергоресурсів (Зеф) до фактичного обсягу виробленого виду продукції (Овлф) за формулою 6.З.:
Еемф = Зеф : Овлф (6.3)
Енергоємкість та енерговіддача - це показники, які характеризують фактичний рівень енерговикористання в процесі виробництва конкретного виду продукції, галузі, або валової продукції в цілому по підприємству. Крім того, вони характеризують здатність конкретного виду праці виробляти відповідну кількість продукції в розрахунку на одиницю використаної енергії. Раціональне використання енергоносіїв є показником ефективності сільськогосподарського виробництва, рівня відповідності аграрних підприємств досягненням науково-технічного прогресу і каталізатором, який стимулює впровадження інновацій.
В умовах ринкової економіки важливого значення набуває визначення резервів енергозбереження. Резерви можуть використовуватися в аграрному підприємстві і за його межами. Тому резерви енергетичної ефективності доцільно розподіляти за рівнем управління сільськогосподарським виробництвом на макроекономічному, регіональному і мікроекономічному.
Макроекономічні резерви (народногосподарські, міжгалузеві) формуються на загальнодержавному рівні з впровадженням можливих нововведень щодо більш ефективного використання продуктивних сил, впровадження нових економічних форм господарювання, більш повного використання інновацій із залученням іноземних інвестицій, що зумовлює необхідність прийняття відповідних правових і нормативних актів органами законодавчої і виконавчої влади.
Регіональні резерви обумовлені недостатками в спеціалізації і концентрації виробництва, а також особливостями енерговикористання в різних природнокліматичних умовах (райони Карпат, Полісся, Лісостепу, Степу), що потребує застосування різних типів сільськогосподарської техніки, а це визначає і рівень використання енергоносіїв.
Мікроекономічні резерви енергозбереження визначається на рівні підприємства, в якого відсутній контроль за використанням енергоносіїв, або недостатньо ефективні заходи, які б стимулювали більш раціональне їх використання у виробничому процесі.
За характером і змістом резерви енергозбереження поділяються: а) на техніко-технологічні (удосконалення технології і технічних засобів, які використовують енергоносії); б) на організаційно-економічні (недопущення непродуктивного використання енергоносіїв, удосконалення господарського механізму та інші); в) соціально-психологічні (резерви, які пов'язані з підвищенням кваліфікації працюючих та їх технічної культури, удосконаленням стимулюючих факторів щодо економії енергоносіїв, інші).
Місцем виникнення і використання резервів енергетичної ефективності можуть служити всі стадії виробничого процесу, переробки, зберігання і реалізації аграрної продукції. Ці резерви можуть мати інтенсивний (що стосується використання техніки і технологій) і екстенсивний характер, що означає збільшення витрат енергоносіїв при відсутності зростання обсягів виробництва, або темпи витрат енергоносіїв випереджають темпи зростання обсягів виробництва валової продукції, виконаних робіт і наданих послуг. Резерви можуть оцінюватися як в абсолютних, так і відносних показниках.
4. Механізація сільськогосподарського виробництва
Однією із складових матеріально-технічної бази сільського господарства є технічні засоби, які визначаються наявністю тракторів і комбайнів різних типів, причіпних та навісних агрегатів, різних марок машин і самохідних установок. Застосування комплексу машин дозволяє механізувати технологічні процеси в галузях виробництва, а також здійснити первинну переробку і транспортування продукції. За рахунок механізації виробничих процесів продуктивність праці можна підвищити на 50 і більше відсотків.
Механізація сільського господарства - це заміна ручної праці машиною, менш вдосконалених машин - більш сучасними і високоефективними, окремих машин і механізмів - їх системою, яка б відповідала вимогам сучасних індустріальних і енергозберігаючих технологій. Враховуючи ці особливості механізації, в її розвитку можна визначити три стадії: часткова механізація, комплексна механізація, повна автоматизація виробництва. Перші дві стадії можна класифікувати як підготовчі до повної автоматизації.
Часткова механізація охоплює лише окремі технологічні процеси виробництва, але значна частина в їх складі виконується вручну. Прикладом часткової механізації може бути підготовка площі для посадки малого саду. При комплексній механізації всі технологічні процеси, які безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, виконуються при допомозі системи машин і механізмів як на основних, так і допоміжних роботах. Наприклад, виробництво зернових, зернобобових, кормових культур однорічних і багаторічних трав, при індустріальній технології вирощування цукрових буряків та інших культур.
Вищою формою комплексної механізації виробництва є його автоматизація - процес такого рівня, коли всі технологічні операції при виробництві продукції виконуються машинами - автоматами. В задачу людини входять лише обов'язки контролю за роботою технологічних ліній. В сільському господарстві повна автоматизація відсутня, але окремі операції можуть здійснюватися в автоматичному режимі, наприклад, подача води в тваринницькі приміщення великої рогатої худоби, де застосовуються автопоїлки. Процес доїння корів також можна вважати автоматичною операцією при використанні молокопроводів і переносних доїльних апаратів.
Рівень механізації окремих виробничих процесів в галузях рослинництва визначається відношенням обсягу робіт, які виконуються механізованим способом, до загального обсягу по підприємству. В тваринництві цей показник визначається відношенням поголів'я тварин, які утримуються в механізованих комплексах чи фермах, до загального поголів'я тварин в умовному обчисленні по господарству.
Враховуючи, що в галузі рослинництва виконуються різні види робіт (оранка, культивація, боронування, посів зернових і технічних культур, інші), з метою їх приведення до загального показника, який би був співставним, - визначають умовні еталонні гектари, як добуток кількості виконаних нормозмін трактором відповідної марки на його змінний виробіток.
Останній розраховується по кожній марці тракторів множенням коефіцієнта для переведення цієї марки трактора в умовно-еталонний на тривалість зміни в годинах. Так, тривалість зміни становить 7 годин, а робота виконується трактором Т-150, то його змінний еталонний виробіток становитиме 11,5 (7 х 1,65) умовних еталонних гектарів. Трактор Т-150 по відношенню до еталонних тракторів (ДТ-74, Т-75) має еталонний коефіцієнт 1,65. За умови, що протягом року трактором Т-150 виконано 200 нормозмін, тоді його річний виробіток становитиме 2310 (11,55 х 200) умовних еталонних гектарів. При цьому кількість нормозмін визначається діленням фактично виконаного обсягу робіт на змінну норму виробітку.
Основні польові роботи в рослинництві вже повністю механізовані, проте по окремих з них рівень механізації ще недостатній. Наприклад, при вирощуванні цукрових буряків основні операції по підготовці ґрунту, посів, підживлення, збирання виконуються системою машин і механізмів. Але окремі з них, такі як формування густоти насаджень (в межах 105 - 107 тис. рослин на гектар) здійснюється вручну. Крім того, при збиранні коренів очистка від гички механізована, але доочистка здійснюється вручну. Доочистка качанів кукурудзи після збирання їх кукурудзозбиральним комбайном також здійснюється вручну.
При збиранні картоплі ряд операцій (підбирання бульб, їх сортування, дозбирання, навантаження на автомашини) також виконується вручну. Ці та інші операції в галузі рослинництва в загальному обсягу виконуваних робіт займають незначний відсоток. В тваринництві, навіть при безприв'язному утриманні, також ряд операцій не механізовано. Це пов'язано з тим, що після реформування колгоспів створилось багато малих підприємств, які раніше були в складі таких, в яких працювали великі відгодівельні, молочно-товарні комплекси (на 400, 800 та 1200 корів) з високим рівнем механізації. В сучасних умовах ці комплекси розкомплектовані, або використовуються не за призначенням. Тому працюють невеликі ферми, де використання сучасної комплексної системи машин надто дорого для підприємств. Як правило, в таких фермах (на 100 - 200 тварин, де здійснюється їх прив'язне утримання) механізованими є такі операції як подача води, видалення гною, роздача кормів, проте концкорми і різні добавки роздаються вручну. Прикладом сучасного рівня механізації трудомістких процесів в галузях рослинництва і тваринництва можуть слугувати показники одного з передових сільськогосподарських підприємств в Україні – агрофірми "Маяк" Золотоніського району Черкаської області, яку очолює Герой України Васильченко М.В. (табл. 6.2).
З наведених в таблиці даних видно, що рівень механізації основних видів робіт є досить високим, але в окремі роки із-за погодних умов ряд операцій виконуються вручну. Наприклад, збирання соломи (доставка до місця скирдування в польових умовах, або на кормодвір) здійснюється тракторними волокушами, або причіпними соломокопновачами, подача соломи в скирту -соломоподавачами, але формування скирти здійснюється людьми вручну. При збиранні сіна також окремі роботи виконуються вручну (підбирання валків, складання тюків в скирту, інші).
Значні затрати ручної праці мають місце при збиранні овочів, фруктів, ягід, при утриманні невеликих птахоферм, кролеферм та в інших випадках, тоді як для комплексної механізації характерна наявність системи машин різних видів, які забезпечують послідовне виконання всіх виробничих процесів при виробництві видів сільськогосподарської продукції. При відсутності робочої сили за таких умов допускаються великі втрати продукції, а запізнення із збиранням - зниження її якості.
Реформування сільськогосподарських підприємств знизило рівень комплексної механізації в галузях виробництва сільськогосподарської продукції, що вказує на загальний стан матеріально-технічної бази сільського господарства як окремих регіонів, так і України в цілому. Так, вартість машин та обладнання, якими володіли сільськогосподарські підприємства, у 2002 році
АФ "Маяк" Золотоніського району Черкаської області
|
Показник |
2001 р. |
2002 р. |
2003 р. |
|
а) Комплексна механізація робіт в рослинництві: - збирання зернових і зернобобових |
100 |
100 |
100 |
|
- скирдування соломи |
70 |
75 |
75 |
|
- збирання однорічних і багаторічних трав на сіно |
85 |
90 |
95 |
|
- збирання картоплі |
80 |
80 |
80 |
|
- збирання цукрових буряків |
93 |
95 |
90 |
|
б) Комплексна механізація в тваринництві: - приготування кормів для тварин |
90 |
93 |
93 |
|
- роздача кормів |
95 |
95 |
95 |
|
- доїння корів |
94 |
94 |
94 |
|
- подача води у ферми |
100 |
100 |
100 |
|
- видалення гною |
100 |
100 |
100 |
|
- провітрювання приміщень |
100 |
100 |
100 |
|
- транспортування продукції на переробні підприємства |
95 |
95 |
95 |
проти попереднього року знизилась на 8,5 % або на 0,8 млрд. грн., а відповідно до 1998 року - у два рази або на 8,3 млрд. грн..
Для підвищення рівня комплексної механізації сільськогосподарських робіт необхідно створювати таку систему машин, яка б відповідала сучасним вимогам: комбінованість і універсальність, що дозволить машинам і агрегатам
виконувати більше видів робіт, у тому числі одночасно за один прохід техніки; стандартизація і уніфікація вузлів і деталей, що скоротить кількість запасних частин у разі їх потреби; підвищення потужності двигунів і робочих швидкостей агрегатів, що підвищить їх продуктивність; скорочення марок однотипових машин, підвищення їх надійності та зменшення металоємкості; створення комфортності для механізаторів при їх експлуатації; широке використання контрольно-вимірювальних приладів та інші.
Покращення параметрів сільськогосподарської техніки і механізмів дозволить підвищити народногосподарське значення і економічну ефективність, що обумовить збільшення виробництва валової продукції з одиниці земельної площі і буде сприяти зниженню її собівартості. Продуктивність праці і зниження затрат праці на одиницю продукції або виконаних робіт є основними показниками рівня механізації, оскільки дозволяє знизити кількість працюючих і забезпечити економію ресурсів. Підвищення продуктивності праці, крім того, означає більш ефективне використання капіталовкладень і можливість прискорення їх окупності за рахунок економії трудових, матеріальних ресурсів і одержання прибутку.
Зниження затрат праці на одиницю продукції або виконаних робіт за рахунок впровадження нової техніки і більш високого рівня механізації виробничих процесів можна виразити формулою 6.4:
(6.4)
де t0 і t1- затрати праці при використанні діючих і нових видів техніки або додаткових капіталовкладень на механізацію.
Рівень механізації праці (Рмп) визначається відношенням затрат праці механізаторів (Зпм) до загальних затрат механізованої та ручної праці (∑зп).Цей показник може бути визначений як коефіцієнт або в відсотках згідно формули 6.5.:
Рмп = (Зпм:∑зп)х100 (6.5)
Крім наведеної формули рівня механізації праці можуть визначатися інші показники, які пов'язані з використанням нових машин і комплексів машин, враховуючи поліпшення умов праці і її комфортності, вплив техніки на стан і родючість ґрунту, навколишнє середовище, інші.
5. Машинно-тракторний парк і основні показники
ефективності його використання
Машинно-тракторний парк (МТП) - це сукупність енергетичних засобів і
сільськогосподарських машин та механізмів для виконання комплексу робіт в рослинництві, а також надання окремих транспортних та виробничих послуг в тваринництві (заготовка і доставка кормів, вивезення гною, інші). В наявності та використанні МТП, починаючи з 90-х років, відбулися докорінні зміни. Внаслідок зношення за період з 1990 по 2002 рік списано понад 198 тис. тракторів, майже 46 тис. зернозбиральних комбайнів, десятки тисяч одиниць іншої сільськогосподарської техніки. На зміну списаної техніки за період 1999 - 2002 років придбано лише 9700 тракторів, 3900 збиральних комбайнів, з них 1370 іноземного виробництва, що знаходилися в експлуатації 3-5 років. Внаслідок різкого зниження купівельної спроможності сільськогосподарських підприємств цей процес значно загальмувався.
Для підтримання техніки в роботоздатному стані необхідно щорічно ремонтувати практично увесь МТП, а це понад 200 тис. тракторів, близько 50 тис. зернозбиральних комбайнів, 12 тис. бурякозбиральних комбайнів, сотні тисяч іншої сільськогосподарської техніки і потреба в запасних частинах на ці цілі оцінюється в 1,2 - 1,5 млрд. грн.. Про наявність тракторів та зернозбиральних комбайнів свідчать дані, наведені в табл. 6.3.
6.3. Кількісні зміни основних видів техніки у сільськогосподарських підприємствах України та Черкаської області
|
Регіон |
1991р. |
1996р. |
1998р. |
1999р. |
2000р. |
2001р. |
2002р. |
|
Наявність тракторів, тис. шт. |
|||||||
|
Україна |
497,3 |
441,7 |
374,2 |
347,2 |
318,9 |
296,2 |
273,6 |
|
Черкаська область |
19,7 |
19,9 |
18,4 |
16,4 |
14,6 |
13,7 |
13,9 |
|
Наявність зернозбиральних комбайнів, шт. |
|||||||
|
Україна |
105183 |
85928 |
74376 |
70079 |
65240 |
61259 |
57430 |
|
Черкаська область |
4017 |
3852 |
3427 |
3131 |
2951 |
2774 |
2615 |
Наявність тракторів та зернозбиральних комбайнів щорічно знижується і ця тенденція характерна як для України в цілому, так і Черкаської та інших областей. Наприклад, по Харківській області при наявності тракторів в 1991 році 26,6 тис. штук і комбайнів - 4734 штуки, то в 2000 році уже відповідно 17,2 тис. штук і 2909 штук, а в 2002 році - 14,6 тис. штук і 2581 штук. Тобто, наявність тракторів в 2002 році проти 1991 року по Україні знизилась в 1,8 рази, по Черкаській і Харківській областях в 1,5 і 1,8 рази відповідно. Такі ж зміни на зменшення мали місце і по зернозбиральних комбайнах, інших видах сільськогосподарської техніки.
До основних факторів, які впливали на скорочення технічних засобів, у тому числі тракторів, комбайнів, плугів, культиваторів, сівалок та інших, крім низької платоспроможності сільськогосподарських підприємств як результату диспаритету цін, слід віднести і такі:
монопольно високі ціни на сільськогосподарську техніку;
високі відсоткові ставки по кредиту;
відсутній контроль з боку держави за імпортом продовольства ("ніжки Буша", яловичина, інші), що призводить до зниження закупівельних цін з боку трейдерів на сільськогосподарську продукцію, яка реалізується аграрними підприємствами;
нерозвиненість сервісних послуг по лізингу;
- низька мотивація праці і, як наслідок, слабка технологічна дисципліна, а відповідно незадовільні результати роботи підприємств та їх збитковість.
Наявність цих та інших факторів в аграрних підприємствах негативно впливає на результати роботи промисловості, яка випускає сільськогосподарську техніку. Це результат не продуманої кредитної політики держави щодо інвестування товаровиробників та їх дотування.
Із зменшенням кількісного складу техніки та зниженням рівня її технічної готовності навантаження на трактор, зернозбиральний комбайн та інші машини збільшилося в 1,5 - 2,5 рази. Це спричиняє продовження строків виконання робіт, порушення вимог агротехніки і втрати врожаю. Лише через подовження строків збирання врожаю ранніх зернових до 30 днів проти нормативних 10-ти втрати врожаю в 2002-2003 роках перевищили 4 млн. тонн, що за вартістю еквівалентно 2500-3000 нових вітчизняних зернозбиральних комбайнів.
Промисловість України освоїла і пропонує сільськогосподарським товаровиробникам понад 500 найменувань нових машин. Проте і нова техніка часто має низькі технічні характеристики. Наробіток на відмову у нових тракторів типу ХТЗ - 126, ХТЗ - 161, Т - 150 і Т - 150 К, ЮМЗ - 6Л та комбайнів "Лан", "Фермер" становить 15-20 мото-годин, тоді як трактори іноземного виробництва працюють до відмови не менше 950 - 1000, зернозбиральні комбайни - 100-150 мото-годин. Через зменшення кількісного складу техніки та зниження рівня її технічної готовності навантаження на трактори, зернозбиральні комбайни та інші машини різко зросло (табл. 6.4).
6.4. Динаміка площі ріллі на 1 трактор в окремих областях України, га
|
Область |
1990 р. |
2000 р. |
2002 р. |
2002 р. у % до 1990 р. |
|
Вінницька |
59 |
90 |
114 |
193,2 |
|
Київська |
51 |
100 |
108 |
211,8 |
|
Кіровоградська |
85 |
161 |
176 |
207,1 |
|
Полтавська |
75 |
112 |
121 |
161,3 |
|
Черкаська |
59 |
100 |
126 |
213,6 |
|
Україна |
66 |
93 |
119 |
180,3 |
Наведені навантаження площі ріллі на один трактор свідчать про загальну тенденцію її збільшення і наслідки такої негативної динаміки погіршення якості робіт та збільшення оптимальних строків їх виконання, що негативно позначається на результатах виробничо-фінансової діяльності сільськогосподарських підприємств. Тому невідкладним є вжиття радикальних заходів для підвищення рівня технічної оснащеності аграрних підприємств необхідною сучасною технікою й ефективного її використання.
Для визначення рівня ефективного використання машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств доцільно використати систему натуральних і вартісних показників. До натуральних показників слід віднести такі:
загальний обсяг тракторних робіт, ум. ет. га;
річний виробіток на трактор чи комбайн;
денний та змінний виробіток на трактор і комбайн;
коефіцієнт змінності;
коефіцієнт використання техніки за звітний період;
коефіцієнт технічної готовності;
кількість днів простою трактора чи комбайна понад плановий
(нормативний) період ремонту.
До вартісних показників віднесено такі:
собівартість еталонного гектара;
сума витрат на утримання МТП в розрахунку на рік.
Резервами підвищення ефективності використання машинно-тракторного парку є: 1) збільшення загального обсягу тракторних робіт за рік;
Вказані резерви свідчать про наявні недоліки в організації роботи МТП та недовиконані обсяги робіт і судити про доцільність утримання наявної кількості тракторів та інших машин і механізмів, їх відповідного співвідношення.
Найбільш повне використання енергетичних потужностей тракторів досягається лише в тому випадку, коли на кожну гривню вартості тракторів вартість всіх машин і механізмів, які працюють в комплексі, становить 3-3,5 гривні (1 : 3-3,5). За даними статистичних органів ефективність використання енергетичних ресурсів в Україні не відповідає сучасним вимогам, оскільки енергоємкість валового внутрішнього продукту (ВВП) більш ніж у 2 рази перевищує аналогічний показник країн ЄС, в 2,7 рази - США та в 6,5 - Японії.
Одним із факторів, що впливає на ефективне використання техніки, - є забезпеченість висококваліфікованими кадрами механізаторів, яких в даний час на селі бракує. Відсутність кадрів, низький рівень оплати їх праці негативно впливає і на організацію використання сільськогосподарської техніки, якість її ремонту та збереження, що знижує показники роботи МТП, за рахунок чого зростає собівартість одного умовного еталонного гектара.
Для підвищення показників більш ефективного використання сучасної техніки в сільськогосподарських підприємствах застосовується, як правило, екстенсивний шлях. Тобто допускається продовження часу роботи машин впродовж дня і практично коефіцієнт використання змінного виробітку становить одиницю. Інтенсивний шлях використання техніки передбачає досягнення найбільш високої продуктивності машин за годину, зміну, сезон. Годинна та змінна продуктивність є похідними ефективності використання техніки за умови їх належного технічного обслуговування, своєчасного і якісного ремонту, раціональної організації виробничих процесів.
6. Виробничі будівлі та споруди
Складовою матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств є виробничі будівлі та споруди, які в структурі основних засобів на початок 2002 року по Україні становили 68,3 %, у тому числі по Черкаській області -66,1 %, а їх балансова вартість складала понад 105066 і 4393 млн. грн. відповідно. До виробничих будівель, згідно типової класифікації, слід віднести: зерносховища, корівники, свинарники, кормоцехи, приміщення для зберігання техніки, гаражі, адміністративні будівлі (контори та інші), а до споруд - силосні башти, овоче-фруктосховища, холодильники, криті механізовані токи, меліоративні споруди, артезіанські свердловини, внутрігосподарські дороги з твердим покриттям, радіовежі, інші.
Враховуючи високу питому вагу будівель і споруд у структурі основних виробничих фондів та їх балансову вартість, економічні показники діяльності сільськогосподарських підприємств значною мірою залежить від ефективного їх використання як основної складової матеріально-технічної бази. Ефективне їх використання можливе за умови, що кожне виробниче приміщення чи споруда будуть на протязі року мати те навантаження, яке передбачене проектом (планом) і відповідати тій класифікації, в основу якої покладені виробничий принцип і цільове призначення кожного об'єкту (рис. 6.1).
Така класифікація будівель і споруд дозволяє:
визначитися щодо необхідності і можливості будівництва і ефективного використання;
при наявності такого переліку сучасних будівель і споруд звузити та поглибити спеціалізацію і концентрацію виробництва продукції з врахуванням вимог ринкової економіки щодо її якості і конкурентоспроможності;
розглянути можливість передачі окремих з них в оренду або
ВИРОБНИЧІ БУДІВЛІ І СПОРУДИ
|
У рослинництві Капітальні спорудження: зерносховища, картоплесховища, коренеплодосховища, овочесховища, фруктосховища, силосні споруди, сінажні споруди, гноєсховища, склади для зберігання мінеральних добрив і отрутохімікатів, сховища для трав'яного борошна та гранульованих кормосумішей, склади для зберігання сіна, зерноочисні та зерносушильні пункти, теплиці та парники. Тимчасові спорудження: площадки для зберігання коренеклубнів, силосу, сіна та іншої продукції рослинництва |
У тваринництві Капітальні приміщення для утримання: великої рогатої худоби, овець і кіз, свиней, птиці, коней, у т. ч. комплекси: по виробництву молока, яловичини, вирощуванню нетелів, вирощуванню і відгодівлі свиней, овець, птахофабрики. Тимчасові і пристосовані приміщення для утримання: великої рогатої худоби, овець і кіз, свиней, птиці, коней та інших тварин. |
Загального призначення Капітальні спорудження: гаражі для автомобілів, гаражі для тракторів, гаражі для комбайнів, сараї, накриття, ремонтні майстерні, стаціонарні пункти технічного обслуговування машин, площадки з твердим покриттям для зберігання сільськогосподарської техніки, що використовується у рослинництві та тваринництві. Тимчасові споруди: площадки, накриття та інші будівлі і споруди загального призначення |
Рис. 6.1. Схема класифікації сучасних будівель і споруд у сільському господарстві України
сумісного використання з селянськими (фермерськими) підприємствами, які створилися при реформуванні колишнього колгоспу;
передати або продати в рахунок погашення заборгованості по оплаті
праці, нарахування на земельний пай та інші виплати.
Потужність капітальних приміщень, тимчасових споруджень і споруд визначається відповідними показниками. Наприклад, потужність сховищ і складів різного призначення вимірюється в тоннах одночасного зберігання відповідної продукції; потужність теплиць - квадратних метрах; парників - у рамах; корівників, свинарників та інших — наявністю скотомісць. Утримання фактичного поголів'я порівнюється з плановою (проектною) завантаженістю і таким чином визначається показник використання виробничих потужностей у відсотках.
Зміна колективної власності колишніх колгоспів на приватну негативно вплинула на стан та використання виробничих приміщень і споруд. В сучасних умовах практично не виробляється трав'яне борошно, сінаж, гранульовані кормосуміші, тому відповідні сховища і споруди не використовуються належним чином. Не діють виробничі комплекси по виробництву молока на 800 і 1200 голів молочного стада та комплекси по відгодівлі великої рогатої худоби і свиней. Типові приміщення на 200 - 600 корів в окремих підприємствах Черкаської області, наприклад, завантажені на 60 - 65 %. Станом на 1 січня 2003 року чисельність корів у сільськогосподарських підприємствах області становила 79500 голів проти 109800 голів у 2001 році, що на 27,6 % менше.
Показники використання виробничих приміщень на 100 % мають лише птахофабрики республіки, де виробничі процеси практично повністю автоматизовані, а виробництво яєць здійснюється в закритому режимі. Ця галузь була і залишається прибутковою, тоді як виробництво продукції тваринницьких галузей, за винятком молока, є збитковим. Що стосується молока, то його виробництво в ряді підприємств стало прибутковим в 2003-2004 роках за рахунок підвищення закупівельної ціни, але за умови, що продуктивність корів за рік становить не менш як 2250-2300 кг та його жирність 3,4 %.
Ефективне функціонування сільськогосподарських підприємств всіх форм власності неможливе без розвиненої соціальної сфери. Тому поряд з виробничими приміщеннями в підпорядкуванні аграрних підприємств чи місцевої влади повинні бути будівлі і споруди культурно-освітнього і побутового призначення - школи, бібліотеки, дитячі садки, клуби, лікарні, профілакторії, їдальні, магазини, стадіони, спортивні майданчики, табори праці і відпочинку школярів в літній період та інші. Названі види матеріально-технічної бази сільського господарства безпосередньо не приймають участі у виробництві продукції, але всі вони опосередковано впливають на хід матеріального виробництва і його кінцеві економічні результати.
Реформовані сільськогосподарські підприємства частково втратили контроль і належне фінансування по названих видах об'єктів культурно-освітнього і соціально-побутового призначення, але розвиток села і аграрних підприємств у перспективі неможливий без відродження цих закладів на новому рівні і на інших умовах, оскільки вони дозволяють задовольнити різноманітні духовні потреби сільського населення.
7. Транспортні засоби і показники ефективності їх використання в
аграрних підприємствах
Проведені реформи в сільському господарстві не сприяли збереженню і більш ефективному використанню транспортних засобів, незважаючи на те, що для аграрного товаровиробника вони мають велике значення, оскільки забезпечують окремі технологічні процеси виробництва. Це тим більш важливо, враховуючи, що при раціональному функціонуванні та розширеному відтворенні продукції в агарних підприємствах значну роль відіграє якісний стан транспортних засобів.
Значення автомобільного транспорту визначається іще тим, що він на другому місці після залізничного, незважаючи на те, що останнім часом значно скоротився обсяг перевезення вантажів. Якщо порівняти загальний обсяг вантажоперевезень в 2002 - 2003 роках всіма видами транспортних засобів по Черкаській області в кількості 7057,6 тис. т вантажів, то на автомобільний транспорт приходиться 1720,3 тис. т, або 24,4 % всього вантажопотоку, а по Україні в цілому - 20,9 %.
При зростанні обсягів виробництва і товарності сільськогосподарської продукції в підприємствах значно зростуть обсяги вантажоперевезень, характер яких в значній мірі буде залежати від спеціалізації аграрних підприємств. Потреба в транспортних засобах для аграріїв визначається з урахуванням сезонності виробництва, що значно впливає на показники використання цих засобів на протязі року. Найбільш напруженими є періоди збирання врожаю, його доставки до пунктів зберігання, реалізації та переробки. Крім того, транспорт забезпечує зв'язок між галузями матеріального виробництва, окремими сільськогосподарськими підприємствами і активно використовується безпосередньо в господарствах, для доставки кормів, вивезення на поля органічних і мінеральних добрив, посівних матеріалів в період весняних польових робіт, перевезення людей, підвезення будівельних матеріалів при проведенні будівельно-монтажних та інших робіт.
Сільське господарство - транспортноємка галузь, а показник транспортноємкості визначається діленням обсягу транспортних робіт у тоннах перевезеного вантажу й окремо в тоннокілометрах на площу ріллі. Так, в сільськогосподарських підприємствах Черкаської області транспортноємкість на 100 га ріллі в 2002 році становила 77 т і 1365 т-км. Транспортноємкість в тоннах визначається за технологічними картами вирощування сільськогосподарських культур і виробництва тваринницької продукції. Крім того, визначається обсяг перевезень інших вантажів (мінеральних добрив, палива, будівельних матеріалів), а також обсягу робіт і послуг по обслуговуванню соціальної сфери. При цьому необхідно враховувати повторності перевезень, які мають місце в сільському господарстві. Отже, визначений обсяг вантажів множать на коефіцієнт повторності їх перевезень і таким чином одержують обсяг вантажоперевезень у тоннах. Наприклад, потоки вантажів із зерном мають дві-три повторності (від комбайна на тік, з току в зерносховище, із зерносховища на переробку на дерть, муку; гній з ферм звозиться в гноєсховище, а з нього - на поле); по сіну сіяних трав - дві, овочах і фруктах також мінімум - дві та інших видах продукції повторностей.
При використанні транспортних засобів кожне аграрне підприємство веде накопичувальну звітність згідно дорожньо-транспортних листів (путівок), які виписують на кожний автомобіль (чи трактор) щоденно. Водій автомобіля в цей лист записує ряд показників щодо залишку та одержаного палива, виконаних робіт по перевезенню вантажів (наданих послуг) в кілометрах і тоннокілометрах, на підставі яких визначаються інші показники, що характеризують використання транспортних засобів (робочий час в роботі, год; робочий час в пробігу, год.; загальний пробіг автомобіля, км.; пробіг автомашини з вантажем, т. км; виконано т. км; середня швидкість автомобіля, км та інші).
Всі вантажоперевезення визначаються за класом вантажів, всього класів п'ять. До першого класу відносяться вантажі, які забезпечують використання вантажопідйомності на 100 % (наприклад, зерно, картопля, борошно, цемент, камінь, добрива), до п'ятого останнього класу - легкі вантажі з використанням вантажопідйомності на 35 - 40 % (не пресоване сіно, солома, полова).
В аграрних підприємствах всі роботи можуть виконуватися різними видами транспорту, у тому числі автомобільним, тракторним, гужовим, трубовідним (по доставці води на ферми, молока в холодильні танки). Співвідношення між названими видами транспортних засобів залежить від ряду факторів, у тому числі таких як: клас вантажу, відстань перевезень, дорожні умови, спосіб виконання вантажно-розвантажувальних робіт та інші. Важливим фактором вибору транспортного засобу є економія витрат в розрахунку на тонну перевезеного вантажу.
Практикою підтверджено, що для перевезення великих партій вантажу і на значну відстань доцільно використовувати бортові автомашини підвищеної вантажопідйомності з причепами (автопоїзди). Такий спосіб перевезення вантажів дозволяє підвищити ефективність використання автомобілів до 55 % і знизити собівартість 1 т. км до 25 %. Для зниження витрат по внутрігосподарських перевезеннях доцільно використовувати тракторні поїзди (підвезення грубих, соковитих та інших кормів до кормоцехів, їх відвезення на ферми та роздача).
Вибір виду транспортних засобів повинен враховувати своєчасність і якість виконання замовлення по доставці вантажу замовнику, забезпечуючи договірну вартість наданих послуг. Для визначення потреби в автомобілях по підприємству (Пав) необхідно визначити такі показники: обсяг транспортних робіт (Отр) у тоннах; час простою автомобіля під навантаженням і розвантаженням, год. (tпр); кількість днів у місяці (Дм); тривалість роботи автомобіля протягом дня, год. (Тд); вантажопідйомність автомобіля (Вп), т; коефіцієнт використання вантажопідйомності (Кв). Тоді кількість необхідних автомобілів для перевезення ними вантажів в розрахунку на місяць можна визначити за формулою:
, (6.6)
де L - середня відстань перевезень, км;
V - середня технічна швидкість руху автомобіля, км / год.
Для підвищення ефективності використання автомобілів необхідно чітко визначити їх структуру по різних марках і відповідно забезпечити причіпами. Раціональною вважається забезпеченість у причіпах в межах 40 % парку автомобілів, що дозволить досягти раціональної структури перевезень автомобілями в межах 50 - 55 %. Потребу в тракторних причіпах можна вирахувати шляхом ділення обсягу перевезень у тоннах, що припадає на тракторний транспорт, на річну продуктивність причіпів у розрахунку на тонну їх вантажопідйомності. Рівень наведеної продуктивності може досягати 400 -420 т. Потреба в тракторних причіпах розраховується на 100 га сільськогосподарських угідь. За рекомендаціями наукових установ вона становить для зони Степу - 9,8 одиниць, Лісостепу - 11,4 і для Полісся - 12,2 одиниць. Потребу в робочих конях визначають, виходячи з того, що одиниця укомплектованого гужового транспорту може за рік перевезти до 420 т вантажів. За таких умов доля вантажоперевезень транспортними поїздами може досягати 30-35, а гужовим транспортом – 10-15 %.
Наведені показники дольової участі видів транспортних засобів в перевезенні вантажів можна вважати оптимальними, оскільки витрати на транспортні роботи включаються у вартість сільськогосподарської продукції, тому її зміна може суттєво впливати на собівартість 1 тонно-км. Знизити ці витрати можна лише завдяки більш ефективному використанню, насамперед, вантажних автомобілів. Для оцінки результатів роботи вантажних автомобілів використовують систему техніко-економічних показників, які характеризують специфіку транспортного процесу, продуктивність автомашин, режим їх роботи та інші (табл. 6.5).
6.5. Кількісні та якісні показники роботи вантажного автотранспорту
ТОВ "Прометей" Уманського району Черкаської області
|
Показник |
2002 р. |
2003 р. |
Відхилення (+,-) від 2002 р. |
|
1. Середньорічна кількість вантажних автомобілів, штук. |
32 |
32 |
|
|
2. Вантажопідйомність автопарку, т |
85 |
85 |
- |
|
3. Кількість машино-днів перебування машин в господарстві |
11680 |
11680 |
|
|
4. Кількість машино-днів в роботі |
8760 |
8390 |
-370 |
|
5. Коефіцієнт використання машин в роботі |
0,750 |
0,718 |
- 0,032 |
|
6. Час перебування машин в роботі, тис. год. , |
72,5 |
69,0 |
-3,5 |
|
7. Робочий час в пробігу, тис. год. |
47,3 |
42,1 |
-5,2 |
|
8. Коефіцієнт використання робочого часу |
0,652 |
0,610 |
- 0,042 |
|
9. Загальний пробіг автомашин, тис. км |
1088,0 |
968,3 |
- 119,7 |
|
10. Пробіг автомашин з вантажем, тис. т-км |
555,0 |
474,5 |
-80,5 |
|
11. Коефіцієнт використання пробігу |
0,510 |
0,490 |
- 0,020 |
|
12. Виконано тис. т-км |
1387,0 |
1110,0 |
- 277,0 |
|
13. Середня завантаженість автомашин, т |
2,5 |
2,34 |
-0,16 |
|
14. Технічна продуктивність автомашин, тис. т-км. |
1474,02 |
1260,39 |
- 213,63 |
|
15. Коефіцієнт використання вантажопідйомності |
0,941 |
0,881 |
- 0,060 |
|
16. Виконано т-км на одну автомашину в робочий день |
158,3 |
132,3 |
-26 |
|
17. Середня швидкість загального пробігу автомашин, км.-год. |
23,0 |
23,0 |
- |
|
18. Виконано т-км на один автомашино-тонно-день, перебування автомашин в господарстві |
44,7 |
35,8 |
-8,9 |
|
19. Собівартість 1 т-км, грн. |
1,05 |
1,26 |
+ 0,21 |
З наведених в табл. 6.5 показників видно, що вони по вказаних роках не однозначні, їх тенденція негативна. Незмінними були лише кількість автомобілів, їх вантажопідйомність та середня швидкість загального пробігу автомашин. При цьому технічна продуктивність автомашин знизилась на 6 %, а собівартість 1 т-км підвищилась і в 2003 році по підприємству становила
1,26 грн., що на 0,21 грн. - 15,6 % вище проти 2002 року. Методика визначення окремих показників наступна: вантажопідйомність автопарку - це сума вантажопідйомності окремих марок автомобілів помножена на їх середньорічну кількість перебування в підприємстві; кількість машино-днів перебування машин в підприємстві визначається множенням середньорічної кількості машин на 365 днів; кількість машино-днів в роботі, робочий час в роботі і пробігу, загальний пробіг автомашин та пробіг автомашин з вантажем, обсяги виконаних т.-км по автопарку вцілому, використано пального і мастил визначається на підставі дорожніх листів по кожному автомобілю шляхом накопичення на протязі календарного року, що знаходить відображення у відповідній формі звітності по підприємству.
Коефіцієнт використання машин в роботі - це результат від ділення кількості машино-днів в роботі на кількість машино-днів перебування в господарстві; коефіцієнт використання пробігу - це відношення кількості т.-км пробігу автомашин з вантажем до загального пробігу автомашин. Він характеризує можливі втрати робочого часу під навантажувальними і розвантажувальними роботами, рівень їх механізації.
Важливим показником використання транспортних засобів є середня завантаженість автомашин, яка визначається відношенням загального обсягу виконаних т.-км до пробігу автомашин з вантажем, і характеризує рівень використання вантажопідйомності транспортних засобів, що прямо впливає на інші показники, у тому числі технічну продуктивність машин.
Технічна продуктивність автомашин - це показник інтенсивності використання транспортних засобів і визначається відношенням добутку вантажопідйомності парку, помноженої на пробіг автомашин з вантажем, і поділеної на середньорічну кількість автомашин в підприємстві. Технічна продуктивність автомашин - це потенційна можливість автопарку по перевезенню вантажів, а показником рівня її використання є коефіцієнт використання вантажопідйомності, який вираховується шляхом ділення загального обсягу виконаних т.-км по парку на технічну продуктивність машин.
Показником інтенсивності є також обсяг виконаних т.-км на одну автомашину за робочий день, а визначається відношенням обсягу виконаних т.-км по автопарку до кількості машино-днів в роботі. Зниження його вказує на втрати робочого часу внаслідок цілоденних простоїв по причинах відсутності вантажів, палива, запасних частин, низького рівня механізації розвантажувальних робіт та інших.
До показників інтенсивності використання транспортних засобів належить також середня швидкість загального пробігу автомобіля за годину. Цей показник визначається відношенням загального пробігу автомашин в тисячах т.-км на робочий час в пробігу. Низьке значення цього показника засвідчує про технічний стан транспортних засобів та якість доріг, на яких відбувається їх експлуатація.
Не менш важливим інтенсивним показником використання машин є обсяг виконаних т.-км на один автомашино-тонно-день, перебування машин в підприємстві, який визначається шляхом ділення обсягу виконаних т.-км по автопарку на добуток вантажопідйомності машин і 365 днів. Зниження цього показника свідчить про невикористані резерви підвищення продуктивності вантажного автопарку, удосконалення структури і підвищення рівня організації його роботи.
Такими резервами можуть бути:
- ліквідація надпланових цілоденних простоїв, за рахунок чого можна виконати додатковий обсяг в т.-км. Цей резерв є результатом множення базового обсягу виконаних т.-км на одну автомашину за робочий день на від'ємне значення відхилення кількості машино-днів в роботі: 158 х (370)-58460 т.-км;
- ліквідація надпланових простоїв автомашин в робочий час. Резерв визначається шляхом множення базової середньої завантаженості автомашини на від'ємне значення відхилення робочого часу машин в пробігу, на базовий коефіцієнт використання пробігу та фактичну середню швидкість загального пробігу автомашин: 2,5 х 5,2 х 0,51 х 23 = 152490 т.-км. Але цей резерв включає в себе резерв можливої ліквідації надпланових цілоденних простоїв машин, тому його необхідно виключити. Тоді розрахований резерв за рахунок ліквідації надпланових простоїв автомашин в робочий час становитиме: 152490 - 58460 = 94030 т.-км;
- ліквідація наднормативних холостих пробігів. Він визначається шляхом
множення базової середньої завантаженості автомашини на від'ємне
відхилення значення пробігу автомашин з вантажем: 2,5 х 80,5 = 201250 т.-км. Але цей резерв включає в себе попередні два резерви, тому їх необхідно виключити: 201250 - 58460 - 94030 = 48760 т.-км;
- забезпечення повної завантаженості автомашин - це результат
множення від'ємного значення середнього завантаження автомобіля на
фактичний пробіг автомашин з вантажем: 0,16 х 474,5 = 75920 т.-км.
Загальний резерв недовиконаних обсягів транспортних робіт по підприємству становить: 58460 + 94030 + 48760 + 75920 = 277170 т.-км. За умови, що визначений резерв міг бути використаний в підприємстві, обсяг виконаних транспортних перевезень міг становити 1387170 (1110000 + 277170) т.-км, що на 20 % вище. В іншому випадку, фактичний обсяг виконаних т.-км міг бути здійснений меншою кількістю автомобілів в кількості 6 машин (32x20%: 100%). До показників економічності автотранспорту слід віднести такі як: собівартість тонно-кілометра; прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу і на одну тонну перевезеного вантажу, в грн.; витрати пального на 100 км пробігу і на 100 т.-км; витрати пального на тонну перевезеного вантажу. Основним показником є собівартість 1 т.-км, як результат від ділення прямих експлуатаційних витрат по автопарку на загальний вантажооборот. Наприклад, прямі експлуатаційні витрати на утримання автопарку ТОВ "Прометей" становили 1398600 грн., а обсяг виконаних робіт - 1110000 т.-км., отже собівартість 1 т.-км визначена в сумі 1,26 грн.
Для порівняння можна визначити інші економічні показники, у тому числі: прямі експлуатаційні витрати на 100 км пробігу - в 2003 році зросли і становили 126 грн., на тонну перевезеного вантажу - 2,95 грн., витрати пального на 1 т.-км становили 0,16 л.
8. Основні напрями політики держави по зміцненню матеріально-технічної бази сільського господарства
Стан матеріально-технічної бази вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції досяг такого критичного рівня, що за умов збереження існуючих тенденцій щодо його погіршення можна прогнозувати настання системної техногенної кризи в АПК вже у найближчі роки. Тому на самому високому державному рівні повинні бути визначені шляхи технічного переозброєння села, що дозволить зміцнити матеріально-технічну базу сільського господарства і тим самим забезпечити вихід реформованих сільськогосподарських підприємств з кризи.
В Законі України "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу" визначено основні напрями державної політики пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для АПК, передбачено створення сприятливих економічних умов для збільшення обсягів виробництва техніки та обладнання, визначено шляхи формування ринку та вдосконалення системи забезпечення вітчизняною технікою. Для втілення в життя цього закону необхідно формувати ринок конкурентоспроможних вітчизняних матеріально-технічних ресурсів, систему кредитування, вдосконалювати цінову та податкову політику.
Одним із шляхів вирішення проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників, за рішенням сесії обласної ради в Черкаській області створене комунальне підприємство "Черкаська ресурсна компанія", господарська діяльність якого спрямована на вирішення наступних питань:
постачання сільгосптоваровиробникам області окремих видів
матеріально-технічних ресурсів, які найбільш впливають на
ефективність сільськогосподарського виробництва (паливно-мастильні
матеріали, мінеральні добрива, насіння та насіннєвий матеріал, засоби
захисту рослин);
оптимізація відносин між постачальниками ресурсів, інвесторами та
виробниками агропродукції. Це означає, що значна частина ресурсів (40
- 42 %) продається по угодах товарного кредиту із застосуванням
різних форм забезпечення його повернення (залучення підприємств-
гарантів; гарантії райдержадміністрацій; застава майна);
формування цінової політики, яка спрямована на постачання ресурсів за
цінами на 15 - 20 % нижчими, ніж ринкові, а з врахуванням товарного
кредитування добрив, насіння та засобів захисту рослин - нижчими на
10-15%;
товарне кредитування за рахунок кредитів комерційних банків при
частковому їх погашенні із коштів бюджету;
здійснення управління матеріально-технічними запасами з метою
забезпечення стабільності та ритмічності функціонування обласного
комунального підприємства "Черкаська ресурсна компанія".
На рівні держави важливим заходом по зміцненню матеріально-технічної бази є створення широкої мережі машинно-технологічних станцій, пунктів прокату сільськогосподарської техніки з метою наближення їх до товаровиробників. Це дозволить більш ефективно використовувати наявну техніку на правах оренди, яка зосереджується в цих станціях і пунктах, і таким чином знизити показник технікоємкості в розрахунку на одиницю площі та одиницю продукції. За цих умов сільськогосподарські підприємства можуть самі вирішувати, в який спосіб, у разі необхідності, залучати техніку до виконання польових робіт: користуючись послугами банків при придбанні основних засобів за рахунок кредиту, агросервісних комерційних структур на виконання окремих видів робіт, оренди на умовах лізингу та інших. Вибір агропослуг буде залежати від їх ціни і право вибору належить товаровиробнику.
В умовах становлення та розвитку ринкових відносин банківські та комерційні структури, користуючись відсутністю розвиненого ринку агропослуг, керуються цінами, які гарантовано принесуть їм прибуток. Товаровиробник за цих умов несе ризик в разі недоодержання продукції, що призведе до виникнення заборгованості внаслідок впливу впродовж виробничого циклу, негативних явищ (як природних, так і економічних). Державна політика по відношенню до сільськогосподарських товаровиробників повинна бути передбачуваною щодо гарантій адекватних цін на основні види продукції, які б компенсували не лише витрати на її виробництво, але і гарантували мінімальний рівень рентабельності і не допустили б збитковість виробництва. Такими можуть бути заставні ціни, виходячи з кон'юнктури ринку на окремі види продукції та продовольчої безпеки держави, зниження яких не допускається. Підвищення ринкових цін можливе за більш високі показники якості, а також необхідності стимулювання розвитку окремих галузей, які опинилися в кризовому стані, тому їх підтримка з боку держави є необхідною (тваринницькі галузі, буряко-цукрова, інші). Реформовані сільськогосподарські підприємства в умовах ринку повинні використовувати всі можливі варіанти для зміцнення матеріально-технічної бази, за рахунок чого підвищувати рівень механізації виробничих процесів, що сприятиме зниженню витрат і собівартості продукції. Співвідношення власних і залучених засобів виробництва для кожного підприємства може бути індивідуальним, з орієнтацією на особливості його спеціалізації та перспективи розвитку, але в основі повинно бути раціональне використання всіх ресурсів.
Для створення ефективного технічного забезпечення сільського господарства можна визначити такі основні шляхи: 1) організувати державне субсидіювання галузей сільськогосподарського виробництва, яке компенсувало б недоотримання прибутків агротоваровиробників; 2) шукати шляхи зниження вартості матеріальних ресурсів. Прикладом цього варіанту може бути діяльність ОКП "Черкаська ресурсна компанія". Але найбільш логічним представляється інтеграція цих двох напрямів, що й втілено в державну політику на даному етапі.
На даний час в Україні відсутня банківська система, яка здійснювала б кредитування сільськогосподарських підприємств на вигідних їм умовах. Цю проблему в якійсь мірі повинен вирішити лізинг, який дозволяє виплачувати користування орендованими засобами виробництва отриманими від їх експлуатації грошима. Це скорочує витрати на амортизацію і експлуатацію засобів виробництва товаровиробників. Проте, розвиток лізингу і лізингових послуг відбувається низькими темпами, а більш ефективною формою використання універсальної техніки є організація машинно-технологічних станцій. Завдяки МТС може бути забезпечено індустріальні методи виконання польових робіт, а отже приріст продукції із зниженням її собівартості.
80