Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
А́втор — физическое лицо, творческим трудом которого создано произведение.Автор (лат. auctor) — творец всякого литературного, музыкального или любого художественного произведения и вообще всякого произведения ума, воплощённого искусством. Помимо этого, под автором понимают создателя чисто научных работ.
Алітера́ція (від лат. ad — до і littera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуківзадля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку:
Алю́зія (лат. allusio — натяк) — використання в мові широко вживаного вислову, що натякає на який-небудь загальновідомий історичний, міфологічний, літературний або побутовий факт.
Ана́фора или единоначатие (др.-греч. ἀναφορά — приписывание, средство к исправлению) — стилистическая фигура, состоящая в повторении сродных звуков, сло́ва или группы слов в начале каждого параллельного ряда, то есть в повторении начальных частей двух и более относительно самостоятельных отрезков речи (полустиший, стихов, строф или прозаических отрывков).Звуковая анафора составляет особенность аллитерационного стиха, но она встречается иногда и вметрических стихах
Антите́за, антитезис (др.-греч. ἀντίθεσις — противоположение от ἀντί — против + θέσις — тезис) — риторическое противопоставление текста, стилистическая фигура контраста в художественной или ораторской речи, заключающаяся в резком противопоставлении понятий, положений, образов, состояний, связанных между собой общей конструкцией или внутренним смыслом
Архаї́зм (грец. αρχαιος — первісний, стародавній) — слово, вираз, граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку.
Архетип (искусство) — первичный образ, оригинал; общечеловеческие символы, положенные в основу мифов, фольклора и самой культуры в целом и переходящие из поколения в поколение (глупый король, злая мачеха, верный слуга и т. п.)Архетип (литература) — оригинал, подлинник (применительно к литературным произведениям).
Архітекто́ніка (від грец. αρχιτεκτονικη — будівельне мистецтво, архітектура) — художній вираз структурних закономірностей конструкції будівлі, споруди, а також композиції круглої скульптури та об'ємного твору декоративного мистецтва.
Асона́нс (лат. assonare — співзвучати) — повторення однакових голосних звукiв у рядку або строфi, що надає вiршованiй мовi милозвучностi, пiдсилює ïï музичнiсть.
багатосполучнико́вість — стилістична фігура, що полягає у такій побудові фрази, при якій всі або майже всі однорідні члени речення зв'язані між собою одним і тим самим сполучником (найчастіше сполучником «і»), тоді як звичайно в цьому випадку з'єднуються лише два останніх однорідних члени речення. Використовується для поси лення експресії.
Ба́йка — один із різновидів ліро-епічного жанру, невеликий алегоричний, здебільшого віршовий твір повчального змісту.
Бала́да (фр. ballade, від прованс. ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного або соціально-побутового характеру з драматичнимсюжетом. Первісно — танцювально хорова пісня середньовічної поезії Західної Європи з чіткою строфічною організацією.
безсполучниковість (грец. άσύνδετον — незв'язане) — це стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова й частини фраз. Наприклад: «Ліс, вогонь, кобзар, козаки, ціла картина десь ніби чарами зникла»
Бурле́ск — (фр. burlesque, італ. burla — жарт) стиль сатиричної літератури, в основі якого навмисна невідповідність між темою твору та мовними засобами, що створює комічний ефект, Наприклад «Енеїда» Котляревського на тему однойменої героїчної поеми Вергілія.
Варвари́зм — іншомовне або створене за іншомовним зразком слово чи зворот, що зберігають структурні ознаки чужих мов, по-різному при стосовуючись до фонетики,морфології мови-реципієнта.
Верлі́бр (фр. vers libre — вільний вірш) — неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії). Верлібр є одночасно і ліричним жанром.
Вертепна драма — це старовинний український народний ляль ковий театр
Вставна́ нове́ла — невеликий, відносно автономний твір (чи фрагмент твору) в межах роману, повісті, поеми, епопеї тощо, пов'язаний з художньою структурою цих жанрів, але відгалужений від неї своєю сюжетною лінією.
Гекза́метр, або Гекса́метр (грец. hexámetros — шестимірник) — метричний (квантитативний) вірш шестистопного дактиля (—UU), де в кожній стопі, окрім п'ятої, два короткі склади можуть змінюватися одним довгим, витворюючи спондей. Остання стопа завжди двоскладова — хорей. Як правило, гекзаметр має одну цезуру (після третього складу третьої стопи, а давньогрецький гекзаметр — і після другого складу третьої стопи) або дві (після другого складу другої та четвертої стоп), вона розмежовує вірш на два піввірші: перший — з низхідною ритмічною інтонацією, другий — із висхідною.
Герменевтика (від грец. ερμηνεύειν — тлумачити) — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченнямфілологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами.
Гіпе́рбола (грец. hyperbole — перебільшення) — вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «височенний як дуб».
Града́ція (лат. gradatio — поступове підвищення, посилення) — стилістична фігура, яка полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості.
Гумор - Художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури, або мистецтва, що використовує цей прийом.
Художня деталь — засіб словесного та малярського мистецтва, якому властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція.
Диску́сія — це форма колективного обговорення, мета якого виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити.
Діалектизм (грец. διάλεκτος — наріччя, говір) — позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність.
Дра́ма (грец. drama — дія) — п'єса соціального, історичного чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі. Герої — переважно звичайні люди. Автор прагне розкрити їх психологію, дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.
Драматична поема — невеликий за обсягом віршований твір, в якому поєднуються жанрові форми драми та ліро-епічної поеми. Основу драматичної поеми становить внутрішній динамічний сюжет — власне, конфлікт світоглядних та моральних принципів при відсутності панорамного тла зовнішніх подій, перевазі ліричних чинників над епічними та драматичними
Ду́ма — ліро-епічні твори української усної словесності про події з життя козаків XVI—XVIIІ століть.
Експозиція — частина твору, де змальовуються суспільне середовище і життєві обставини в яких формувалися риси характеру дійових осіб, історичні умови, що впливають на розвиток подій і таке інше.
Еле́гія (грец. ἐλεγεία — журлива пісня, скарга; хоч етимологічне значення може мати й інші джерела: фріг. elegn — очеретина, очеретяна сопілка) — один із жанрів лірикимедитативного, меланхолійного, часом журливого змісту.
ЭПИГО́Н, эпигона, муж. (греч. epigonos - рожденный после) (книжн.). Последователь какого-нибудь художественного, литературного, научного или иного направления, лишенный творческой самостоятельности.
Епігра́ма (грец. epigramma — напис) — жанр сатиричної поезії дотепного, дошкульного змісту з несподіваною, градаційно завершеною кінцівкою (пуантом).
Епілог (грец. έπίλογος — післяслів'я) — заключна частина, додана до завершеного художнього твору й не пов'язана з ним нерозривним розвитком дії.
Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.
Епі́фора (грец. epiphorá — перенесення, повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі, повторення однакових слів, звукосполучень, словосполучень наприкінцівіршових рядків, строф у великих поетичних творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.
Е́пос (грец. epos — слово, оповідання) — різновид літературного (поряд з лірикою і драмою) роду, що оповідає про події, котрі нібито відбувалися у минулому (які немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).
Жанр (від фр. genre — «манера, різновид») у мистецтвознавстві — рід твору, що характеризується сукупністю формальних і змістовних особливостей.
зав'язка — це ситуація, яка є початком дії. Вона або виявляє протиріччя, що вже були, або сама створює («зав'язує») конфлікти.
Ідеєю (грец. ιδέα — образ, початок) називається та голов на думка, що служить узагальненим вираженням змісту всього твору й містить у собі оцінку зображених у ньому життєвих явищ
Інверсія — одна із стилістичних фігур мови, яка полягає в незвичному розташуванні слів у реченні, щоб найбільш значуще слово чи слова особливо підкреслити, звернути на них увагу.
Інтертекстуальність (фр. intertextualite — міжтекстовість) — термін, що вживається для позначення спектру міжтекстових відношень і постулює, що будь-який текст завжди є складником широкого культурного тексту.
Іро́нія (грец. είρωνεία — лукавство, глузування, прихований глум) — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.
Калокагатія (дав.-гр. καλοκαγαθία, від дав.-гр. καλὸς καὶ ἀγαθός) — поняття давньогрецької естетики, що виражає ідеальне єднання фізичної краси та духовної досконалості — як ідеал виховання людини.
Катарсис (від давногрецької κάθαρσις — підняття, очищення, оздоровлення) — поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й через своюполіфункціональність набуло чимало тлумачень.
Колі́зія (лат. зіткнення) — 1. Гостра суперечність, зіткнення протилежних сил, інтересів, переконань, мотивів, поглядів, прагнень, джерел конфліктів та формування протистоянь.2. Зображення життєвих конфліктів і боротьби в художньому творі.
Коме́дія (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.
Компіляція (література)-Процес написання твору, наукової праці на підставі чужих матеріалів без самостійного дослідження та опрацювання джерел; компілювання.Твір або наукова праця, написаний таким способом.
Композиція — побудова твору, доцільне поєднання всіх його компонентів у художньо-естетичну цілісність, зумовлену логікою зображеного, представленого читачеві світу, світоглядною позицією, естетичним ідеалом, задумом письменника, каноном, нормами обраного жанру, орієнтацією на адресата.
Контекст (лат. contextus – тісний зв’язок, сплетення) – відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.
Конфлікт — ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.
Крити́чний реалі́зм — художній напрям, в основі якого — принцип історизму, правдивого зображення дійсності. Виник у 20-х роках XIX століття у Європі. Реалістичний напрям виник значною мірою як запе речення художніх принципів романтизму. Для реалізму характерна типізація як засіб розкриття соціальних якостей особи. Реалізм створює типові характери за типових обставин.
Лі́рика (грец. lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття. У переносному значенні лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).
Ліричний відступ — прийом у ліро-епічному творі, коли автор безпосередньо висловлює свої міркування з приводу композиції або сюжетних ліній цього твору, вчинків або характеристики героїв, певних явищ, асоційованих із зображуваними подіями.
Ліричний герой — суб'єкт висловлювання в ліричному творі, свого роду персонаж лірики. «Ліричний герой» — це образ, що виникає в уявi читача пiд враженням висловлених у творi почуттiв, переживань, роздумiв. Лiричний герой не обов'язково тотожний з автором. Через нього автор або передає власні почуття, або ж просто відображає переживання певної якості. Ліричний герой — поняття суб'єктивне.
Ліро-епічний твір – це літературний твір, в якому гармонійно поєднуються зображально-виражальні засоби, притаманні ліриці та епосу, внаслідок чого утворюються якісно нові сполуки (балада, співомовка, поема, роман у віршах).
Літературний процес — це багатоманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни.
Літ́ота (грец. litotes — простота, помірність) — троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому міститься художнє зменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи явища.
Медита́ція (лат. meditatio — роздум) — жанр ліричної поезії, в якому автор розмірковує над проблемами онтологічного, екзистенціального і т.п. характеру, здебільшого схиляючись до філософських узагальнень.
Мета́фора (грец. metaphora — перенесення) — один із основних тропів поетичного мовлення. У метафорі певні слова та словосполучення розкривають сутність одних явищ та предметів через інші за схожістю чи контрастністю.
Метонімія (грец. μετωνυμία — перейменування) — це слово, значення якого переноситься на найменування іншого предмета, пов'язаного з властивим для даного слова предметом за своєю природою
Ме́трика (грец. metrikós — усічений) — умовна назва системи версифікаційних правил певної національної поезії, передовсім теорія віршових розмірів.
Метрика не охоплює всього віршознавства.
Мімезис (грец. µίµήσις — наслідування, mimeistkai «імітувати») — термін давньогрецької філософії і естетики яким позначали основні принципи творчої діяльності митця.(Платон та Арістотель)
Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для нього світогляду.
Мотив (література) — проста складова частина сюжету, тема ліричного твору.
Фолькло́р (англ. folk-lore, букв. — суперова народна мудрість; народне знання)[1], або традиці́йна наро́дна тво́рчість — художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.
Худо́жній о́браз — особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.
Обра́млення — літературний жанр, якому властиве об'єднання за допомогою зв'язувальної рамки різнорідних сюжетів новелістичного, казкового чи байкового ґатунку.
О́да (дав.-гр. ώδή (oide) — пісня, пов'язаного з άείδω — співаю, αύδή — мова, слова; голос[1]) — жанр лірики, вірш, що виражає піднесені почуття, викликані важливими історичними подіями, діяльністю історичних осіб. Оді притаманні урочистість і патетичність у висловленні почуттів.
Оксю́морон або окси́морон (грец. οξύμωρον, букв. «дотепно-безглузде») — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення.
Оповіда́ння — невеликий прозовий твір, сюжет якого ґрунтується на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа.
Паралелі́зм (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення, спільність характерних рис або чину(паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя).
Парафра́з або Парафра́за (від грец. παράφρασις — переказ) — переказ, виклад тексту своїми словами.
Пародія — комічне або сатиричне наслідування іншого художнього твору.
Пастора́ль (від лат. pastoralis — пастуший) — жанр у літературі, театрі, музиці і балеті, сюжет яких пов'язаний з ідеалізованим зображенням сільського життя, відтворенням підкреслено простих, наївних переживань на лоні природи. Був популярний в 17—18 столітті в Італії та Франції.
Пафос (грец. πάθος— відчуття, емоція) — риторична категорія, що відповідає стилю поведінки, манері або способу передавання відчуттів, які характеризуються емоційним піднесенням, натхненням.
Пейза́ж (фр. Paysage, від країна, місцевість) — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Пейзажем називають також окремий твір цього жанру. Як самостійний різновид образотворчого мистецтва пейзаж виник у китайському мистецтві, китайському живопису.
Перипеті́я (грец. περιπέτεια — «несподіваний поворот», «зненацька подія») несподіваний поворот у розгортанні сюжету літературного твору; раптова зміна, ускладнення в якійсь події або в чиємусь житті.
Персонифика́ция (от лат. persona «лицо», лат. facio — «делаю») — представление природных явлений, человеческих свойств, отвлечённых понятий в образе человека. Распространена в мифологии, сказках, притчах, магии и экзотич. культах, а также в художественной литературе (
Пі́сня — словесно-музичний твір, призначений для співу.
По́вість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням.
Пое́зія (грец. ποίησις — творчість від ποιέω — роблю, творю) — художньо-образна словесна творчість, в якій мова використовується з естетичною чи евокативною (знаково-символічною) метою окрім або замість самої денотації. У поетичному тексті головна роль зазвичай відводиться формі висловлювання. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів, а також творення нових поетичних образів, тобто нових семантичних зв'язків між мовними одиницями шляхом метафоризації чи метонімізації тексту.
Поема (від грец. ποίημα — твір) — ліричний, епічний, ліро-епічний твір, переважно віршований, у якому зображені значні події і яскраві характери.
Пое́тика (грец. poietike — майстерність творення) — один із найдавніших термінів літературознавства, який постійно зазнавав внутрішньої змістової переакцентуації у зв'язку із еволюцією художньої літератури.
Порівня́ння — троп, який полягає у поясненні одного предмета через інший, подібний до нього, за допомогою компаративної зв'язки, тобто єднальних сполучників:як, мов, немов, наче, буцім, ніби та ін
Літерату́рний портре́т — жанр літературно-критичного, науково-популярного нарису про життя та творчість письменника, близький до наукової біографії, стисліший за викладом, розрахований на масового читача.
Посла́ння — різновид епістоли, полемічний трактат, написаний як звернення до певної особи чи багатьох осіб.
Прототип персонажа (література, мистецтво, кінематограф) — прототип, конкретна історична або сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу. Див: Прототип у Літературній енциклопедії.
Реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res — «річ») — стиль і метод у мистецтві й літературі.
Ремарка (в литер.) — (от франц. remarque — замечание, примечание) — внесюжетный элемент произведения; композиционно-стилистический приём, заключающийся в отступлении автора от непосредственного сюжетного повествования, имеющем прямое или косвенное отношение к изображаемому. Иногда заменяет собой значительные объёмы сюжетной линии или является альтернативой фактическому сюжету.
Рефре́н (фр. refrain — «повторювати»), або При́спів — повторення групи слів, рядка або кількох віршових рядків у строфах.
Реце́нзія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Рецензія оприлюднюється у пресі, нарадіо чи телебаченні.
Ри́ма (грец. rhýthmos — мірність, сумірність, узгодженість) — суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка.
Ритм (грец. rhythmos — розміренність) — рівномірне чергування мовних, звукових, зображальних елементів у відповідній послідовності; періодичне рівномірне членування звуків, рухів, зображень за такими ознаками, як сила, тривалість тощо.
Ритори́чне запита́ння — фігура мови, що використовується як засіб відтворення діалогу з уявним співрозмовником. Оформляється питальним реченням. Запитання адресатові не розраховане на відповідь, бо відповідь не можлива чи зайва, або вона вміщена чи смис лово конденсована в самому запитанні.
Літературний рід — узагальнююче поняття, один з головних елементів систематизації літературного матеріалу, категорія вищого порядку. За родами література поділяється на епос, лірику, драму.
Розв'язка (також розв'язка сюжету) — епізод, яким завершується розвиток сюжету в творі; завершальний елемент розповіді, який вирішує конфлікт художнього твору; протилежне за значенням до зав'язки.
Ро́звиток ді́ї — є одна або декілька подій, у розгортанні яких виявляються характери осіб, розвиваються суперечності між ними.
Романти́зм (фр. romantisme) — ідейний рух у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині,Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європита Північної і Південної Америки. Характерними ознаками романтизму є заперечення раціоналізму, відмова від суворої нормативності в художній творчості, культ почуттів людини.
Рома́н (фр. roman — «романський») — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII–XX століттях; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.
Сарказм (від грец. σαρκασμός, від грец. σαρκάζω, буквально «розривати [м'ясо]») — зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Сарказм заснований не лише на посиленому контрасті між тим, що мається на увазі і тим, що висловлюється, але і на безпосередньому навмисному оголенні того, що мається на увазі.
Сатира — гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках індивідуального, суспільного й політичного життя, суперечних із загальнообов'язковими принципами чи встановленими ідеалами.
Сентименталі́зм (фр. sentimentalisme, від фр. sentiment — почуття) — мистецький напрям в європейській літературі другої пол. 18ст.
Си́мвол (англ. symbol симбол) — знак, сутність, яка позначає іншу сутність.
Символізм (фр. symbolisme, з грец. симболон — знак, ознака, прикмета, символ) — літературно-мистецький напрям кінця ХІХ — початку ХХ ст., основоположники якого, базуючись на ідеалістичній філософії Шопенгауера, «теорії несвідомого» Едуарда Гартмана і поглядах Фрідріха Ніцше, проголосили основою мистецької творчостісимвол — таємну ідею, приховану у глибині всіх навколишніх, а також і потойбічних явищ, що її можна розкрити, збагнути й відобразити тільки з допомогою мистецтва, зокрема музики й поезії. Зумовлена цією установою поетика символізму вирізнялася глибоким культом «слова, як такого» («світ слова»), великою увагою до музичності, формальних пошуків, ускладнених образів й асоціацій, нахилом до таємничості, а то й містичності, що виявлявся особливо у використанні натяків і недомовок, в уживанні великих літер у деяких словах для підкреслення їх особливого значення тощо.
Синекдо́ха (грец. Συνεκδοχή — співвіднесення) — один із засобів увиразнення поетичного мовлення, різновид метонімії.
Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».
Строфа́ (грец. strophé — поворот, зміна, коло) — фонічно викінчена віршова сполука, яка повторюється у поетичному творі, об'єднана здебільшого спільним римуванням, представлена інтонаційною та ритміко-синтаксичною цілісністю, відмежована від аналогічних сполук помітною паузою та іншими чинниками (закінчення римованого ряду, відносна змістовна завершеність тощо).
Сюжéт (фр. sujet — тема, предмет від лат. subjectum — підмет, суб'єкт) —сукупність подій, дій, що визначають характер зображуваного;система подій у літературному творі, через які письменник розкриває характери персонажів і весь зміст твору;тема, об'єкт зображення в живописному, музичному творі і т. ін.
Текст (від лат. textus — тканина, з'єднання) — загалом зв'язана i повнiстю послiдовна сукупнiсть знакiв. Наука, що вивчає тексти називається герменевтикою.
Тема (у літературі) — коло подій, життєвих явищ, представлених у творі в органічному зв'язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення.
Травесті́я (від італ. travestire — перевдягати) — один із різновидів бурлескної, гумористичної поезії, в якому твір серйозного або й героїчного змісту та відповідної форми переробляється, «перелицьовується» у твір комічного характеру з використанням панібратських, жаргонних зворотів.
Траге́дія (грец. tragoedia, буквально: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з об'єктивною неможливістю їх реалізації.
Троп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня).
Фабула — хронологічно послідовне зображення подій і пригод у художньому творі; канва, схема розвитку життєвих подій, подана в художньому творі в послідовному порядку. Фабула — чинник сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних, на відмінну від самих подій — сюжету твору.
Феєрія (фр. féerie, від фр. fée — фея, чарівниця):оповідання про дивовижну красу чи казка про фею, жанр сценічних видовищних мистецтв (театрального, естрадного, циркового, кінематографічного) для якого характерний фантастичний чи казковий сюжет та постановочні ефекти для показу чарівних сцен,
Фейлето́н (фр. feuilleton — аркуш) — сатиричний жанр художньо-публіцистичної літератури, що висміює негативні явища в суспільному житті.
Фігура - пам'ятний знак у вигляді скульптури (дерев'яної, кам'яної, рідше гіпсової, бетонної і т. п.), встановленої на постаменті.
Фоніка — звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. Будучи розділом фонетики, водночас фіксує відхилення від фонетичних мовних нормативів, які мають естетичну вартість.
Футуризм — (від італ. futurismo та лат. futurum - майбутнє). Авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії та Росії й обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму,відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми.