Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ПРИДНІПРОВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ БУДІВНИЦТВА ТА АРХІТЕКТУРИ»
КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ
Методичні вказівки
до вивчення програмного курсу
з дисципліни
«Міжнародні фінанси»
для студентів V курсу денної та VI курсу
заочної форми навчання
спеціальності 7.03050301 – «Міжнародна економіка»
Дніпропетровськ, 2012
Методичні вказівки до вивчення програмного курсу з дисципліни «Міжнародні фінанси» для студентів V курсу денної та VI курсу заочної форми навчання спеціальності 7.03050301 – «Міжнародна економіка» / Укладачі: Орловська Ю.В., Вовк М.С. - Дніпропетровськ: ПДАБА, 2012.- 39 с.
У методичних вказівках наведені рекомендації студентам V курсу денної та VІ курсу заочної форми навчання спеціальності 7.03050301 – «Міжнародна економіка» щодо вивчення програмного курсу з дисципліни «Міжнародні фінанси».
Укладачі: Орловська Ю.В., д.е.н., проф. , Вовк М.С., асист.
Відповідальний за випуск: Орловська Ю.В., д.е.н., проф., зав. каф.
міжнародної економіки ПДАБА
Рецензент: Дженкова В.І., к.е.н., доц. каф. міжнародної економіки
ПДАБА
Затверджено
на засіданні кафедри
міжнародної економіки.
Протокол № 7
від 10.01.2012р.
зав. каф. Орловська Ю.В.
Затверджено на засіданні
методичної ради ПДАБА.
Протокол № 5(79)
від 09.02.2012р.
ЗМІСТ
Тема 1. Глобалізація і система міжнародних фінансів
1. 1.Глобалізація: новий виклик світового розвитку ………………………………4
1.2. Світове фінансове середовище та суб'єкти системи міжнародних фінансів...5
1.3. Заборгованість у сістемі міжнародніх фінансів………………………………..7
Тема 2. Міжнародні фінансові потоки
2.1. Платіжний баланс. Платіжний баланс країн світу……………………………..9
2.2.Фінансові потоки міжнародної торгівлі та фактори, що на них впливають…………………………………………………………………………….10
2.3. Фінансові потоки міжнародного капіталу і фактории, що на них
впливають………………………...…………………………………………………..11
2.4. Міжнародні інститути, що сприяють міжнародним фінансовим потокам……………………………………………………….…………………........12
Тема 3. Міжнародні фінансові ринки: кредитий ринок та міжнародна банківська справа
3.1. Структура міжнародного фінансового ринку..................……………………..13
3.2. Основні риси та цілі міжнародного кредитного ринку і ринку дорогоцінних металів…………………………………………………..……………………………14
3.3. Міжнародна банківська справа……………………………..………………….14
Тема 4. Світовий фінансовий ринок: валютні ринки та валютні операції
4.1. Структура та основні риси міжнародного валютного ринку……………..…16
4.2. Форми міжнародних розрахунків та механізми валютного ринку……..…..17
4.3. Валютний курс та чинники, що на нього впливають…..…………………….18
4.4. Інструменти валютного ринку……………..…………………………………..19
Тема 5. Валютні деривативи на строковому валютному ринку
5.1. Поняття та класифікація валютних операцій. Валютна позиція банку та її різновиди………………………………………………..……………………………21
5.2. Ринок форвардних угод……………..………………………………………….22
5.3. Ринок угод «своп»…………..…………………………………………………..23
5.4. Ринок ф’ючерсних контрактів…..…………………………….…...…………..24
5.5. Ринок опціонів……………………………………………………..……………24
Тема 6. Особливості функціонування євроринку
6.1. Євроринок. Євровалюта. Ринок євровалют та його специфічні
характеристики............................................................................................................25
6.2.Євровалютне кредитування та синдиковані позики…………………..………27
6.3. Ринок єврокапіталів та його інструменти……………..………………………29
Тема 7. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин
7.3.Наднаціональна координація міжнародних валютно-фінансових відносин..32
Тема 8. Фінанси транснаціональних корпорацій
8.1.Транснаціональні корпорації та фінансові аспекти їхньої діяльності..……...33
8.2.Мотивація прямого зарубіжного інвестування ТНК….……………………....35
8.3.Управління грошовими переказами ТНК….…………………………………..36
8.4.Валютні ризики потенційних збитків ТНК Трансляційний, транзакційний
та операційний валютні ризики…………………………………………………….37
8.5.Фінансові аспекти інвестиційних рішень………………………….…………..38
Література…………………………………………………………..........................40
Тема 1. Глобалізація і система міжнародних фінансів
1. 1.Глобалізація: новий виклик світового розвитку
1.2. Світове фінансове середовище та суб'єкти системи міжнародних фінансів
1.3. Заборгованість у сістемі міжнародніх фінансів
1.4. Історія міжнародної валютної системи
Багато експертів стверджують, що ми живемо в епоху глобалізації.
Глобалізація може бути визначена як інтеграція ринків, націй-держав і технологій, ... таким чином, який дозволяє приватних осіб, корпорацій та національних держав для досягнення миру далі, швидше, глибше і дешевше, ніж будь-коли раніше.
Багато факторів внесли свій внесок у посилення інтеграції світової економіки і країн світу. Розпад радянської імперії в кінці 1980-х років означали, що світ більше не ділиться на комуністичний і капіталістичний табори. У наступні роки були характерні підвищена залежність від відкритих ринків, дерегулювання і приватизація. Зміни в технології також сприяли інтеграції. У той час як Інтернет є найбільш очевидним прикладом, інші зміни - мобільні телефони, персональні комп'ютери, супутники зв'язку, і так далі - також зіграли свою роль. Це сприяло зростанню світових ринках капіталу, електронна комерція, ланцюжками постачань, які охоплюють світ, безпрецедентний вибух міжнародної торгівлі та інвестицій.
Одна з великих проблем, що стоять перед політичними і діловими лідерами в найближчі десятиліття буде зрозуміти і примирити конкуруючі,часто суперечливими вимогами глобальної економіки і народи
які охоплюють його.
У річному звіті Міжнародного валютного фонду за 1997 р. «Глобалізація: можливості і проблеми» дається визначення глобалізації як «зростаючої економічної взаємозалежності країн усього світу в результаті зростаючого обсягу і різноманітності міжнародних угод з товарами та послугами, світових потоків капіталу, а також унаслідок прискореного і повсюдного поширення сучасних технологій».
Глобалізація — це за своєю сутністю вища стадія інтернаціоналізації, вона перетворює світове господарство на єдиний ринок товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Глобалізація визначає процес швидкозростаючих взаємозв’язків і взаємозалежностей між національними ринками товарів, робочої сили, а також валют ними і фінансовими ринками. За даними експертів МВФ, БМР і ЮНКТАД, у 2000 р. загальний обсяг світового експорту товарів і послуг оцінювався на рівні 7,5 трлн дол., річний обсяг прямих інвестицій — 800 млрд дол., загальний розмір іноземних активів світової банківської системи — 6,7 трлн дол. і середньоденний обсяг валютних операцій — 1,5 трлн дол.
Фінанси залежно від масштабу їх функціонування і від природи суб’єктів можна поділити (з певним ступенем умовності) на національно-державні та міжнародні, які разом складають світові фінанси.
Національно-державні фінанси — це фінанси, які:
Міжнародні фінанси - це відносини у грошовій формі, що виникають у процесі перерозподілу національних продуктів під час руху товарів, послуг і капіталів на світовому ринку; включають міждержавні й транснаціональні кредитно-фінансові відносини і характеризуються участю в них іноземного елементу;
Метою міжнародних фінансів є застосування різноманітних економічних засобів для досягнення максимального прибутку суб’єкта господарювання або зростання загальної вартості капіталу, що був вкладений у міжнародний бізнес.
Особливості міжнародних фінансів як економічних відносин полягають у їх відносній відокремленості від відносин розвитку виробництва та руху капіталу (відгалуження частини коштів у національній валюті на внутрішньому ринку інших держав і світових господарських ринках. Ці кошти втрачають взаємозв’язок із національною економікою і підпорядковуються правилам міжнародних фінансів).
Об’єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу, на одному полюсі якого виникають тимчасово вільні кошти, на другому — постійно з’являється попит на них.
Виділяють кілька складових світових фінансів. Це:
Названі чотири складові світових фінансів об’єднує, по суті, світове фінансове середовище.
Система фінансових ринків стала функціонувати на глобальному рівні з 1980 р.. Виникла світова фінансова мережа, яка об’єднала провідні фінансові центри різних країн: Нью-Йорк та Чикаго в Америці, Лондон, Цюріх, Франкфурт, Париж, Амстердам в Європі, Гонконг, Токіо, Багамські та Кайманові острови, Сінгапур, Бахрейн в Азії. Ці центри оперують із космополітизованими фінансовими активами, які втратили національну належність і прямують до районів сприятливої господарчої кон’юнктури.
Зміцнення зв’язків між зазначеними центрами, по суті, означало фінансову революцію, яка має три ключові аспекти: по-перше, глобальна присутність міжнародних фінансових інституцій; по-друге, міжнародна фінансова інтеграція; по-третє, швидкий розвиток фінансових інновацій.
Розглянемо кожний аспект фінансової революції. Так, перший аспект полягає в тому, що особливого значення набуло формування системи міжнародних фінансових інституцій, серед яких організаціями світового рівня є спеціалізовані інститути ООН — Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), регіональні фінансові інституції, що виникли внаслідок завоювання політичної незалежності країнами «третього світу» й у зв’язку з необхідністю вирішення їхніх економічних проблем.
Другий аспект. Провідні країни світу — США, Великобританія, Японія значно послабили державний контроль над рухом капіталу. Великобританія зняла цей контроль у 1979 р., а в 1986 р. у країні було проведено реформування ринку акцій — так званий великий шок. США у 1980-ті роки, а Японія у 1986 р. розпочали лібералізацію внутрішніх фінансових ринків. Наслідком стало значне розширення фінансових ринків цих країн, посилення взаємопроникнення та переплетення національних фінансових капіталів, які почали більш вільно пересуватися з внутрішніх ринків на світові, і навпаки.
Третій аспект. Міжнародна фінансова інтеграція спричинила глибокі якісні зміни у фінансових технологіях. З’явилися фінансові інструменти. Прискорення руху потоків капіталів відбувається також завдяки запровадженню новітніх технологій у галузі телекомунікацій. Спостерігалося значне зростання фінансових інновацій.
Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб’єктами. Суб’єктами міжнародних фінансів є:
Суб’єкти системи міжнародних фінансів з позицій конкретної держави поділяються на резидентів та нерезидентів.
Держава — це основний суб’єкт, що діє у сфері міжнародних фінансів і в особі державних органів (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Міністерство закордонних справ та ін.) та через офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право укладати міждержавні договори щодо експорту—імпорту товарів та послуг, а також клірингові, платіжні й валютні угоди, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції із золотом та дорогоцінними металами, емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими й іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безплатну фінансову допомогу.
Центральні банки — це органи державного регулювання економіки, яким надано право монопольного випуску банкнот, регулювання грошового обігу, кредиту й валютного курсу, зберігання золотовалютних резервів. Центральний банк є агентом уряду при обслуговуванні державного бюджету. З погляду власності на капітал центральні банки можна поділити на державні (наприклад, Німецький федеральний банк (Дойче Бундесбанк), капітал яких належить державі, акціонерні (наприклад, ФРС США) і змішані (наприклад, Банк Японії — тільки 55 % статутного капіталу належить державі).
Міжнародні організації — це створені на основі міжнародного договору і статуту для виконання певних функцій об’єднання суверенних держав, які мають систему постійно діючих органів, володіють міжнародною правосуб’єктністю і засновані відповідно до міжнародного права. Поняття правосуб’єктності включає:
Міжнародні валютно-кредитні і фінансові організації (міжнародні фінансові організації) — це економічні організації, створені на основі міждержавних угод для регулювання міжнародних валютних і фінансово-кредитних відносин з метою стабілізації світової економіки.
Провідне місце серед міжнародних фінансових організацій посідають: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Банк міжнародних розрахунків (БМР), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та його підрозділи, Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій (МАІГ), Європейський інвестиційний банк, регіональні міжнародні банки розвитку країн, що розвиваються, Європейський банк реконструк ції та розвитку, валютно-кредитні й фінансові організації ЄС та ін.
1.3. Заборгованість у системі міжнародних фінансів
Зовнішній борг — це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами. Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими. За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні. Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації. Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів. Приватний борг — борг приватних фірм, копаній, банків тощо, який не гарантований державою. За типом кредитора виділяють офіційні та приватні борги.
За методологією Всесвітнього банку визначають низку показників зовнішнього боргу для національної економіки, за якими можна зіставляти стан зовнішньої заборгованості різних країн.
Серед них:
1. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до експорту товарів та послуг — EDIT / XGS.
2. Відношення загальної суми зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — EDIT / GNP.
3. Відношення платежів з обслуговування боргу до експорту товарів та послуг — TDS / XGS.
4. Відношення платежів з обслуговування зовнішнього боргу до валового внутрішнього продукту — INT / GNP.
5. Відношення офіційних резервів до загальної суми зовнішнього боргу — RES/ EDIT та інші.
У світі практично не залишилось країн, які б не мали боргів перед іншими країнами або ж перед міжнародними організаціями. При цьому більшість країн є одночасно й боржниками, і кредиторами. Залежність національних господарств від зовнішніх вливань буде закріплюватись і далі в процесі лібералізації та глобалізації фінансових ринків, незважаючи на збереження деякої їхньої ізольованості.
Умовно останні 20 років, протягом яких загострювались проблеми міжнародної зовнішньої заборгованості, можна розділити на 4 стадії кризи
1. Перша стадія — 1980—1985 рр.
Характерними рисами є зміни об’єму та структури заборгованості країн, що розвиваються, та країн із середнім доходом, які мали більшу частину заборгованості перед основними комерційними банками, а інша частина заборгованості припадала на офіційних кредиторів. Стратегія вирішення проблем була спрямована на визнання унікальності явища. Для підтримання такої стратегії було вирішено ширше відкрити ринки для торгівлі та проводити розумні економічні реформи. Головна роль у цій політиці відводилася міжнародним організація — МВФ і (у меншому обсязі) Всесвітньому банку.
2. Друга стадія — 1985—1989 рр.
Характеризувалась затримкою здійснення реформ. Економічні проблеми позичальників мали структурний характер і вимагали більш довгострокових зусиль як з боку позичальників, так і з боку кредиторів. Приватний капітал витікав із цих країн у пошуках вищих та стабільніших норм прибутку.
Кредитори не передбачали скорочення заборгованості чи скорочення об’єму обслуговування заборгованості. Було розроблено план Бейкера — виділення нових грошових коштів для підтримки рівнів інвестування.
3. Третя стадія — 1989- 2007 рр.
У 1989 р. міжнародним фінансовим установам було запропоновано використати свої ресурси для допомоги країнам-боржни кам у справі обміну своїх боргових документів на нові випущені урядом цінні папери. Було зменшено величини ставок за основною сумою чи процентах платежів у погашення нового боргу.
4. Четверта стадія з 2007 р. - дотепер.
Глобальна фінансово-економічна криза. Характеристика, особливості, прояви – завдання на практичне заняття.
Для оцінки платоспроможності окремої країни використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ):
НОБ = СП : СВ · 100 %, (1.1)
де СП — сума платежів, яку країна має виплатити іншим державам за певний період;
СВ — сума іноземної валюти, отриманої від експорту товарів та Послуг.
Якщо НОБ перевищує 20 %, то дана країна є неплатоспроможною.
Показник міжнародної валютної ліквідності (МВЛ) оцінює стан сукупної платоспроможності країн світу чи окремого регіону:
МВЛ = ВР : ІР · 100 %, (1.2)
де ВР — золотовалютні резерви центральних банків країн світового співтовариства;
ІР — сума річного імпорту товарів та послуг.
Дві неформальні організації — Паризький та Лондонський клуби — займаються реорганізацією офіційних та комерційних боргів.
Реструктуризація боргу — це одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, строк яких повинен настати у визначений час, а також про новий графік таких платежів.
Тема 2. Міжнародні фінансові потоки
2.1. Платіжний баланс. Платіжний баланс країн світу
2.2. Фінансові потоки міжнародної торгівлі та фактори на них впливають
2.3. Фінансові потоки міжнародного капіталу і фактори на них впливають
2.4. Міжнародні інститути, що сприяють міжнародним фінансовим потокам
Платіжний баланс - це підсумковий документ, в якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.
За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату і за певний період. Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які кожен день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників осущесвленія за цей період зовнішньоекономічні дій і дає можливість аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.
Суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності необхідно звертати пильну увагу на вивчення ПБ країн, з наступних причин:
1. Статистика ПБ допоможе визначити нові ринки для товарів і послуг.
2. Вивчення даних ПБ може попередити в проведенні нової політики, яка може змінити бізнес клімату країни, а також позначитися на прибутковості операцій фірми в цій країні. Наприклад, різке зростання обсягу імпорту країни може бути сигналом перегрітої економіки і свідчити про збільшення грошової маси всередині країни. У цьому випадку уважні підприємці скоротять запаси в очікуванні скорочення споживчого попиту.
3. Статистика ПБ може вказувати на скорочення валютних резервів, що може означати, що валюта країни буде знецінюватися в майбутньому, як це сталося в Таїланді в 1997 році.
4. В умовах міжнародної кризи заборгованості, статистика ПБ може сигналізувати про збільшення ризикованість кредитування.
Якщо загальна сума платежів за міжнародними операціями країни збігається з бюджетом, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.
Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервної правки, необхідність якої пояснюється впливом різних економічних факторів на платіжний баланс.
На рівновагу платіжного балансу впливають такі фактори: темп інфляції; реальне зростання ВВП; процентні ставки; валютний курс.
Будь-яка операція, яка призводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (-), а й, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+). У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони - дебет і кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті.
Міжнародні валютно-фінансові потоки - це потоки іноземних валют або будь-яких інших фінансових активів, обумовлені економічною діяльністю суб'єктів світового господарства.
Серед факторів, які впливають на рух міжнародних фінансових потоків потрібно назвати: стан економіки; структурна перебудова економіки; масштабний перенесення за кордон низькотехнологічного виробництва; взаємна лібералізація торгівлі країн - учасниць СОТ / ГАТТ; розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок між державами; збільшення масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків; переважання вивозу капіталу над торгівлею товарами і послугами.
Основні канали руху світових фінансових потоків:
• Валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (зокрема особливого товару - золота) і послуг.
• Зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал.
• Операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами.
• Валютні операції.
• Перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, і внесків держав у міжнародні організації і т.п.
Враховуючи важливість міжнародної торгівлі уряду постійно прагнуть досягти такої торговельної політики, яка є справедливою для всіх країн. Значний прогрес був досягнутий в результаті ряду подій, які скоротили або ліквідували торговельні обмеження, збільшили обем міжнародної торгівлі і таким чином вплинули на фінансові потоки обслуговують МТ.
3. Створення NAFTA.
4. Введення Євро.
5. Розширення Європейського Союзу.
6. Підписання різних торгових угод.
Відзначимо, що немає формули, яка забезпечить справедливу боротьбу за частку на ринку. Незалежно від прогресування міжнародних торгових договорів, уряду завжди будуть в змозі знайти стратегії, які можуть дати компаніям перевагу в експорті.
Оскільки міжнародна торгівля може суттєво вплинути на економіку країни, важливо, виявляти і контролювати чинники, через які цей вплив проявляється. Найбільш впливовими факторами є:
2.3. Фінансові потоки міжнародного капіталу і фактори, що на них впливають
Одним з найбільш важливих видів фінансових потоків міжнародного капіталу являю.тся прямі іноземні інвестиції. У 2006 році загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (залучених компаніями або державними установами по всьому світу) становив близько $ 1,2 трлн. Причому Європа привернула майже половину від загального обсягу ПІІ в 2006 році. Західноєвропейські країни залучили більшу частину ПІІ, країни Східної Європи, такі як Польща, Угорщина, Словенія, Хорватія, Чеська Республіка також залучили значний обсяг DFL. Це дивно, так як ці країни є не настільки розвиненим, як у Західній Європі і мають більший потенціал для зростання. Вони також мають відносно низьку заробітну плату. Сполучені Штати Америки залучила близько $ 177 мільярдів у 2006 році, або 14 відсотків від загального обсягу ПІІ.
Подібно до того, як американські фірми використовували ПІІ для виходу на ринки за межами Сполучених Штатів, неамериканські фірми проникли на американський ринок. Значна частина ПІІ в Сполучені Штати надходить із Сполученого Королівства, Японії, Нідерландів, Німеччини та Канади. Багато відомих фірм, які працюють в Сполучених Штатах, 1) належать іноземним компаніям, у тому числі "Шелл ойл" (Нідерланди), Citgo Petroleum (Венесуела), Canon (Японія); 2) частково належать іноземним компаніям, у тому числі зв'язок MRP (Сполучене Королівство) і Northwest Airlines (Нідерланди). Таким чином, американські МНК рассмотрівая можливість розширення в інших країнах, повинні конкурувати з іноземними фірмами в Сполучених Штатах.
Фактори, що впливають на фінансові потоки міжнародного капіталу.
Зміни в розподілі
Приватизація.
Економічний потенціал зростання
податкових ставок
Курси валют
Фактори, що впливають на Міжнародний інвестиційний портфель
На бажання інвесторів міжнародних портфельних інвестицій в конкретній країні впливають такі чинники.
Ставки податку на відсотки або дивіденди.
Процентних ставок.
Курси валют.
2.4. Міжнародні інститути, що сприяють міжнародним фінансовим потокам
Різні установи були створені для полегшення міжнародної торгівлі і фінансових операцій. Ці установи часто представляють групи країн. Перелік деяких з найбільш важливих установ наведений нижче:
- Міжнародний валютний фонд;
- Світовий банк також відомої як Міжнародний Банк Реконструкції та Розвитку (МБРР);
- Світова організація торгівлі (СОТ);
- Міжнародна асоціація розвитку (МАР);
- Банк міжнародних розрахунків (БМР);
- Організація економічного співробітництва та розвитку.
Тема 3. Міжнародні фінансові ринки: кредитий ринок та міжнародна банківська справа
3.1. Структура міжнародного фінансового ринку
3.2. Основні риси та цілі міжнародного кредитного ринку і ринку дорогоцінних металів
3.3. Міжнародна банківська справа
Цьому питанні в економічній літературі відводиться особливе місце, так як єдиної загальновизнаної структури фінансового ринку ще не існує. Це пов'язано з тим, що міжнародний фінансовий ринок являє собою дуже складну структуровану систему.
Існує поділ міжнародного фінансового ринку на грошовий ринок (включає: валютний ринок, ринок короткострокових позик, ринок короткострокових фінансових активів та їх похідних) і ринок капіталу (включає: ринок цінних паперів і ринок середньострокових і довгострокових банківських позичок). Одночасно такий розподіл використовується тільки для визначення терміну виданих або інвестованих коштів. З боку пропозиції кредитних ресурсів визначальним фактором на грошовому ринку є ліквідність інструменту. У разі надання фінансових ресурсів на ринку капіталів головними питаннями для інвестора є середньостроковий кредитний ризик позичальника, процентний ризик, політичний ризик тощо.
Існує ще така точка зору щодо підсистем міжнародного фінансового ринку: ринок капіталів включає тільки ринок цінних паперів (акцій, облігацій), а ринок банківських кредитів - це самостійний сегмент ринку світового фінансового ринку, який охоплює:
• грошовий (валютний) ринок;
• ринок капіталів - це ринок зобов'язань тривалістю більше одного року, тобто довгострокових цінних паперів (акцій, облігацій та їх похідних, векселів, виписаних на термін понад один рік);
• ринок банківських кредитів - це ринок індивідуалізованих, неуніфікованих боргових зобов'язань, які за звичаєм виключають існування вторинного ринку;
• євроринок - це світовий фінансовий ринок, на якому операції з різними фінансовими інструментами здійснюються в євровалютах, і тому він включає певні частини грошового ринку, ринку капіталів, ринку банківських кредитів.
3.2. Основні риси та цілі міжнародного кредитного ринку і ринку дорогоцінних металів
Сучасний міжнародний ринок банківських кредитів виник у 50-ті роки XX ст.
Основними сегментами міжнародного ринку банківських кредитів є:
1) традиційні коротко-, середньо-і довгострокові іноземні кредити, які характеризуються єдністю місця і валюти позики;
2) ринок середньо - і довгострокових єврокредитів (синдикованих кредитів, які виникли з 1968 р.) від 1 до 15 років і більше.
Захист від кредитних, валютних, регіональних та інших ризиків. Ця умова міжнародного кредиту передбачає, що при визначенні валютно-фінансових умов міжнародного кредиту кредитор враховує:
• кредитоспроможність - здатність позичальника отримати кредит;
• платоспроможність - спроможність позичальника вчасно і повністю розрахуватися за своїми зобов'язаннями.
Міжнародна платоспроможність країни характеризується кількома макроекономічними показниками:
• обсяг державного боргу;
• співвідношення між внутрішньою і зовнішньою складовими державного боргу;
• експортний потенціал економіки;
• стан платіжного балансу;
• забезпечення зовнішнього боргу валовими валютними резервами центрального банку країни.
Теоретики традиційно розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) і ринок середньо-і довгострокових капіталів (ринок капіталів). На наш погляд, така структуризація є досить умовною, оскільки на практиці постійно відбувається трансформація одного капіталу в іншого.
Основним цільовим призначенням міжнародного кредиту є сприяння міжнародній торгівлі через кредитування експорту та імпорту. Кредитування імпорту здійснюється у формі комерційного або банківського кредиту.
Комерційні кредити поділяються на: кредит за відкритим рахунком; вексельний кредит; авансовий платіж імпортера.
До функцій міжнародної банківської справи відносяться
1) забезпечення прибутковості в діяльності банку шляхом раціональної організації виробничого процесу, включаючи як управління банком, так і розвиток його техніко-технологічної бази;
2) ефективне використання кадрового потенціалу;
3) організація стратегії виходу на міжнародний ринок;
4) розробка та впровадження стратегії управління міжнародними банківсь-кими ризиками;
5) управління міжнародними банківськими операціями;
6) досягнення вищого ступеня оперативної підготовки аналітичної інформації, на підставі якої приймаються управлінські рішення.
До основних принципів діяльності ТНБ відносять:
• строгу організаційну структуру, яка має сприяти проводці банківської політики на внутрішньому і зовнішньому ринках;
• застосування наукового менеджменту;
• соціальну відповідальність банку за свої справи;
• довгострокове планування, яке підтримує впевненість акціонерів у майбутньому банку;
• якісне виконання своїх функцій, зосередження уваги на своїх клієнтах, забезпечення їх необхідними послугами;
• розширення обсягів експансії банківського капіталу;
• об'єднання децентралізованого управління службовцями банківської групи та відповідальності за свою діяльність кожного підрозділу, кожної структурної ланки, кожного банківського працівника;
• матеріальне стимулювання підвищення якості роботи.
Основними функціями транснаціонального банку є:
• фінансове, консультативне та інформаційне обслуговування ТНК усіх нефінансових секторів економіки у своїй країні і за кордоном;
• кредитування держав;
• обслуговування ринку євровалют;
• участь у фінансуванні діяльності міжнародних кредитно-фінансових організацій;
• фінансування іпотек;
• розрахункове обслуговування населення;
• інформаційний бізнес;
• обслуговування ринку цінних паперів тощо.
Однією з основних організаційних форм банківської діяльності на міжнародних ринках є встановлення кореспондентських відносин, за допомогою яких банки різних країн спрощують виконання міжнародних фінансових операцій для своїх клієнтів.
Основними сучасними характеристиками міжнародної банківської справи є:
• основні суб'єкти банківської справи - транснаціональні банки;
• реорганізація банківської мережі ТНБ, скорочення філій та відділень;
• зростання балансової вартості банків, збільшення розміру банку;
• інформаційні технології стають основною умовою і визначальним фактором роботи ТНБ;
• виникнення нових організаційних форм діяльності ТНБ, зокрема інтернет-підрозділу;
• збільшення присутності іноземних банків у національних банківських системах країн;
• банківський бізнес стає менш зарегульованим;
• у ряді країн державні банки залишаються невід'ємною частиною національних банківських систем;
• зростає роль страхування як одного з напрямів діяльності міжнародного банківського бізнесу;
• глобальні кастодіальні послуги - зростаючий сегмент міжнародного банківського бізнесу;
• в міжнародному банківському бізнесі спостерігається тенденція до консолідації - менша кількість великих установ обслуговують регіональні, національні і міжнародні ринки;
• злиття банків, важливий процес, який відбувається сьогодні в банківському секторі світової фінансової системи;
• розвиток міжнародного приватного банківського бізнесу;
• часткове приведення банківського законодавства та системи банківського нагляду країн Східної та Центральної Європи у відповідність до міжнародних норм і стандартів ЄС.
Тема 4. Світовий фінансовий ринок: валютні ринки та валютні операції
4.1. Структура та основні риси міжнародного валютного ринку
4.2. Форми міжнародних розрахунків та механізми валютного ринку
4.3. Валютний курс та чинники, що на нього впливають
4.4. Інструменти валютного ринку
4.1. Структура та основні риси міжнародного валютного ринку
Валютний ринок у широкому розумінні — це сфера економічних відносин, які проявляються в здійсненні операцій з купівлі-продажу іноземної валюти та розміщення тимчасово вільних валютних коштів, а також операцій з інвестування валютного капіталу. На валютному ринку відбувається узгодження інтересів продавців та покупців валютних коштів. Валютний ринок най більший у світі, який діє на міжнародній основі.
Основні учасники валютного ринку — це банки-дилери й інші банки, експортери, імпортери, транснаціональні компанії, фінансові установи, інвестори й урядові агентства. Усі вони мають різні потреби, у тому числі щодо хеджування відкритих позицій на валютному ринку, інвестування коштів у різні райони світу і передавання купівельної спроможності від однієї країни до іншої.
Основні особливості сучасних валютних ринків:
Регіональні ринки становлять основу поняття світового ринку. Утворені протягом довгої історії й отримавши особливо динамічний розвиток з кінця 1950-х років, регіональні валютні ринки є осередками концентрації величезних капіталів. Регіональні валютні ринки формують напрями розвитку світового економічного середовища. За полюсами тяжіння фінансово-економічних інтересів виділяють такі ринки:
Окрім поняття європейського ринку, у суто територіальному аспекті існують так звані євроринки. Євроринок — це місце торгівлі або обігу євровалют — коштів, які отримані банком як депозит (вклад) і які відрізняються від валюти країни, де розміщується цей банк, або кошти, позичені банком якомусь з його клієнтів у валюті, що відрізняється від офіційної валюти країни, де розміщується банк.
На наведеній нижче схемі показано, яким чином можна одержати 24-годинний торговий день, переміщуючись від одного фінансового центру до іншого (рис. 4.1).
GMT (середній час за Гринвічем)
Рис. 4.1. Фінансові центри
4.2. Форми міжнародніх розрахунків та механізмі валютному ринку
З організаційно-технічного подивимось, валютний ринок - ції певна сукупність сучасности засобів телекомунікації, таких Як телеграф, телекс, телефон, Різні Інформаційні системи, комп'ютерні мережі «REUTERS», «Інтернет» та ін., Які пов'язують Між собою банки та біржі різніх країн, що здійснюють валютні операції.
Форми міжнародніх розрахунків, які найчастіше застосовуються Під годину здійснення зовнішньоекономічніх операцій, механізм їх проведення, недолікі і переваги для експортерів та імпортерів:
• переказ (телеграфних чі Електрон) коштів Із безстроковіх вкладів (депозітів до Запитання);
• банківські Векселі на пред'явника;
• банківські чеки
• комерційні тратти.
Банківський переказ - Операція банку з виконан доручення клієнта Щодо переведення грошів в Інший (зарубіжній) банк для виконан Його грошових зобов'язань.
Телеграфні перекази дають можливість прискорити розрахунки, скоротити використання кредиту та захистити від валютних збитків. Застосування під час телеграфних переказів спеціального коду («ключа») дає змогу уникнути фіктивних переказів та помилок.
Альтернативою телеграфному переказу може бути поштовий переказ. У цьому разі інструкції відправляються поштою або бан кір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцеві (одержувачу платежу). Наприклад, американський імпортер може здійснити поштовий переказ векселя на пред’явника на 138 000 євро своєму іноземному постачальникові. Спочатку він купує цей вексель на пред’явника в Чейз Манхетен банк (Chase Manhattan Bank) у Нью-Йорку. Потім тратта відправляється поштою іноземному продавцеві, що може одержати за нею платіж у Франкфурті-на-Майні в євро.
Уже наприкінці 1960-х років між банками різних країн велися переговори про можливість здійснення міжнародного платіжного обігу при використанні комп’ютерної техніки у формі недокументарного передавання інформації, а також прискорення, полегшення та підвищення її безпеки за допомогою автоматизації та стандартизації. У травні 1973 р. 239 кредитних установ з 13 європейських країн, а також США та Канади заснували Товариство світових міжбанківських фінансових телекомунікацій (СВІФТ) Society for Worldwide Interbank Financial Telekomunication — SWIFT). СВІФТ є найбільшою міжнародною мережею, що зв’язує національні клірингові та банківські мережі, утворюючи світову фінансову систему телекомунікацій.
Система СВІФТ організована так, щоб банки різних країн, які обладнані терміналами різних моделей з різною швидкістю роботи, могли б без перешкод обмінюватися повідомленнями та розуміти один одного.
4.3. Валютний курс та чинники, що на нього вплівають
Валютні операції — це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.
Основні види валютних операцій:
Валютний курс — ключовий параметр валютного ринку. Валютний ринок окреслює середовище, де відбуваються операції з купівлі однієї валюти й одночасного продажу іншої валюти, або навпаки — операції з продажу однієї валюти і купівлі іншої. Фактично ми є свідками процесу обміну валют за певними пропорціями. Ці пропорції визначаються залежно від валютного (обмінного) курсу — специфічної ціни, що визначає співвідношення грошової одиниці однієї країни до грошової одиниці іншої країни. З часів Ямайських домовленостей світова валютна система набула більшої гнучкості у встановленні курсів валют. На сучасному етапі можна виділити три групи країн за методом установлення курсу національних валют:
Обмінний курс. Обмінний курс — це ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті. Валютні котирування містять у собі базову і зустрічну валюти. При позначенні котирування обмінного курсу валютної пари заведено базову валюту вказувати першою, а зустрічну — другою. Котирування можуть здійснюватися в європейському чи американському варіанті або, відповідно, прямі та зворотні.
На валютних ринках більшість валютних пар має прямі котирування.
4.4. Інструменти валютного ринку: валютні операції спот
Валютний ринок як на глобальному, так і на локальному рівні поділяється на поточний та строковий. Основа поділу — відмінність у датах укладення угод і датах розрахунку за угодами (дата виконання угоди). Відповідно, валютні операції поділяються на такі групи:
Валютна операція спот — це операція, у процесі якої дві сторони обмінюються двома різними валютами за погодженим обмінним курсом з розрахунком через два робочі дні.
Термін «спот» відомий з часів, коли угоди відбувалися «з розрахунком на місці» (on the spot), а фактичне постачання валют — через два робочі дні. Відтоді технології істотно змінилися і нині забезпечують практично миттєвий зв’язок, але і сьогодні більшість угод спот передбачає постачання фінансових інструментів через два робочі дні.
Головним атрибутом спотового ринку є валютний курс — ціна однієї валюти виражена в одиницях іншої валюти. Курс спот являє собою втілення поточного співвідношення ринкового попиту та пропозиції. Залежно від швидкості зміни рівнів попиту та пропозиції відбуваються відповідні зміни поточного курсу.
Звичаї спот-ринку:
Ці звичаї не зафіксовано в спеціальних міжнародних конвенціях, але їх точно дотримуються всі учасники цього ринку.
На рис. 4.2, наведеному нижче, показані основні моменти валютних операцій.
Рис. 4.2. Основні моменти валютної операції
Тема 5. Валютні деривативи на строковому валютному ринку
5.1. Поняття та класифікація валютних операцій. Валютна позиція банку та її різновиди
5.2. Ринок форвардних угод
5.3. Ринок угод «своп»
5.4. Ринок ф’ючерсних контрактів
5.5. Ринок опціонів
5.1. Поняття та класифікація валютних операцій. Валютна позиція банку та її різновиди
Валютні операції — це контракти агентів валютного ринку щодо купівлі-продажу та надання позик в іноземній валюті на певних умовах, у певний момент часу.
Строкова валютна операція — це операція, пов’язана з поставкою валюти на строк, більше ніж 3 дні з дня її укладення. Серед учасників строкового валютного ринку слід назвати хеджекерів, спекулянтів (позиційних та скалперів), арбітражерів і трейдерів.
Рис. 5.1. Види строкових операцій
Основні види валютних операцій:
Учасниками валютного ринку є банки, валютні біржі, брокерські фірми, зовнішньоторговельні та виробничі компанії, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації, фонди, приватні особи. Однак слід зазначити, що операції на валютному ринку здійснюються здебільшого комерційними банками — основними посередниками на світовому валютному ринку. Найбільша питома вага усього обсягу валютних операцій припадає саме на банківський сектор. До таких операцій належать:
обмінний курс — це ціна однієї валюти, виражена в іншій валюті. Валютні котирування містять у собі базову і зустрічну валюти. При позначенні котирування обмінного курсу валютної пари заведено базову валюту вказувати першою, а зустрічну — другою. Котирування можуть здійснюватися в європейському чи американському варіанті або, відповідно, прямі та зворотні.
До інших валют, які котируються за американським варіантом, входять новозеландський долар (NZD), австралійський долар (AUD), ірландський фунт (IEP) і європейська валютна одиниця (EUR).
Однак усе більше банків почали залучатися до торгівлі крос-курсами.
Крос-курс — співвідношення між двома валютами, що є похідними від їхніх курсів щодо третьої валюти (долара США). Таким чином, оператору ринку потрібно стежити не за одним курсом, а зразу за трьома.
З подальшим розвитком валютного ринку в цілому торгівля крос-курсами стала його повноцінним сегментом, проте невеликим за значенням.
5.2. Ринок форвардних угод
Форвардний валютний контракт — це обов’язкова для виконання угода між банками про купівлю чи продаж у певний день у майбутньому визначеної суми іноземної валюти (при цьому валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди).
Форвардні валютні угоди — це позабіржові угоди, що не мають жорсткої стандартизації щодо строків виконання. Строки виконання цих угод — від 1 тижня до 5 років, найбільш поширені — 1, 3, 6, 12 місяців з дня укладення угоди.
Дата укладення форвардної угоди — це дата досягнення домовленості між клієнтом і банком щодо суми, валютного курсу та терміну. Дата валютування — це дата зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку. Зазвичай вона визначається методом додавання до дати укладення форвардної угоди дати валютування спот-угоди й терміну дії форвардної угоди.
Курс валют за строковими угодами відрізняється від курсу «спот». Різниця між курсами «спот» і «форвард» визначається як скидка (дисконт - dis або «депорт» - D) з курсами «спот», коли курс строкової угоди нижчий; або премія ( pm або репорт - R), коли він вищий від курсу «спот». Премія означає, що валюта котирується дорожче за угодою на строк, ніж за готівковою операцією. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною угодою нижчий, ніж за угодою «спот»
Форвардний валютний курс котирують за допомогою методу «аутрайт» та методу своп-ставок.
Згідно методу «аутрайт», клієнт отримує інформацію про повний спот курс, повний форвардний курс, строк та суму поставок валюти.
За методом своп-ставок визначається тільки премія (pm) чи дисконт (dis), які за прямого котирування відповідно додаються до курсу «спот» або вираховуються з нього.
Ніякі причини не можуть завадити виконанню форвардної угоди. Деколи виконання форвардної угоди невигідне. Клієнту легше сплатити штрафні санкції, ніж виконати свої зобов’язання за контрактом. Але збереження свого імені важливіше за вигоду.
5.3.Ринок угод «своп»
При укладанні форвардних угод курсові очікування (підвищення або зниження курсу) не завжди виправдовуються. Відтак термінові контракти не завжди підходять або не завжди доступні всім видам бізнесу. Чимало видів бізнесу і більшість фізичних осіб шукають альтернативи форвардним контрактам.
Однією з таких альтернатив є угода «своп», що поєднує готівкову (спот) і строкову операції. Операція «своп» здійснюється у формі купівлі-продажу, тобто у формі єдиної угоди: негайної поставки валюти за курсом «спот» і одночасно форвардної угоди з тією ж валютою, за курсом з урахуванням премії або дисконту залежно від руху валютного курсу.
Операція «своп» використовується для:
Операція «своп» є, по суті, хеджуванням, тобто страхуванням валютного ризику шляхом створення зустрічних вимог і зобов’язань в іноземній валюті.
5.4. Ринок ф’ючерсних контрактів
В 70-х роках 20 ст. на деяких біржах з’явились ф’ючерсні і опціонні валютні операції – нова спеціальна форма спекулятивних угод і хеджування валютних ризиків.
Ф’ючерсні валютні операції — це строкові біржові угоди купівлі-продажу валюти, золота, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше трьох днів і до двох-трьох років).
Валютні ф’ючерси, як і форвардні контракти, передбачають майбутній обмін валютами. Однак строки, а головне, умови обміну відрізняються від умов форвардних контрактів, що дозволяє більш гнучко уникати валютних ризиків.
Відмінність полягає насамперед в тому, що валютні ф’ючерси ліквідні – їх можуть купити чи продати більшість суб’єктів бізнесу на біржовому ринку. Крім того, ф’ючерсні контракти можна перепродати на ф’ючерсному ринку в будь-який час до строку їх виконання. Ф’ючерсні контракти стандартизовані ї їх виконання гарантоване за рахунок гарантійного внеску (депозит, що вноситься клієнтами готівкою (спот-ринок)).
Особливості ф’ючерсних угод:
5.5. Ринок опціонів
Угоди з опціонами принципово відрізняються від форвардних та ф’ючерсних операцій. Основною характеристикою опціонів є те, що його власнику надається можливість вибору – реалізувати опціон за заздалегідь обумовленою ціною або відмовитися від його виконання. Одже, власник опціону має право, а не обов’язок купити чи продати валюту в майбутньому. Якщо угода є вигідною, то операція здійснюється, якщо збитковою – то власник опціону відмовляється від угоди.
Валютний опціон — угода, що дає право (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом у визначений момент у майбутньому.
Основні типи опціонів:
Стилі опціонів:
Опціон на купівлю дає власнику право придбати валюту, високо оцінену ринком, за нижчим курсом і отримати прибуток.
Цей прибуток визначається за такою формулою:
Пк = (Р1 – Р0)n – Цп (5.1)
або
Пк = (Р1 – Р0 – Ц)n, (5.2)
де Пк — прибуток від опціону на купівлю;
Р1 — курс валюти на ринку на момент виконання опціону (курс спот);
Ро — ціна страйк, опціонний курс;
n — кількість валюти, яка купується за опціоном;
Цп — премія опціону, ціна опціону.
Опціон на продаж дає право власнику продати валюту, низько оцінену ринком, за вищим курсом та отримати прибуток.
Цей варіант визначається за такою формулою:
Ппр = (Р0 – Р1 – Ц)n, (5.3)
де Ппр — прибуток від опціону на продаж;
Ро — страйк-ціна (опціонний курс на продаж валюти).
Інституціональна класифікація опціонів:
Тема 6. Особливості функціонування євроринку
6.1. Євроринок. Євровалюта. Ринок євровалют та його специфічні
характеристики
6.2.Євровалютне кредитування та синдиковані позики
6.3. Ринок єврокапіталів та його інструменти
6.1. Євроринок. Євровалюта. Ринок євровалют та його специфічні характеристики
У повоєнні роки на світовому ринку капіталів поступово почав формуватися євроринок. В основі його виникнення лежить ідея використання валют у міжнародному масштабі.
Євроринок — це частина світового ринку валют та позикових капіталів, на якій операції здійснюються у євровалютах.
Євроринок, як частина світового ринку валют та позикових капіталів, містить три складові (рис. 6.1).
Рис. 6.1. Структура євроринку
Євровалюта — це валюта, що розміщується в іноземних банках, розташованих за межами країни — емітента даної валюти.
Операція, в результаті якої з’являється євровалюта, є банківським депозитом. До євровалюти відносять також кошти, які банк позичає своїм клієнтам у валюті, що відрізняється від валюти країни місцезнаходження даного банку.
Тобто євродоларом буде називатися долар, розміщений бразильцем у японському банку. Операція з євродоларом не регламентується з боку США (країни — емітента валюти). Префікс «євро» свідчить про те, що національна валюта вийшла з-під контролю національних валютних органів, зокрема центрального банку-емітента.
Це означає, що євродоларом завжди буде долар, розміщений американцем у банку, що розташований у Німеччині. І навпаки, долар, розміщений у США німцем, навіть в іноземному банку (наприклад, у відділенні німецького банку), не буде називатись євродоларом. Такого роду операція являє собою внутрішнє американське вкладення, що повністю підпорядковане законодавству США.
Визначальним моментом є місцезнаходження банку, що приймає депозит. Для того щоб бути євровалютою, необхідно, аби валюта була розміщена в банку, розташованому поза країною її емісії. Причому місцезнаходження банку не визначає його державної належності та статусу. Банк може бути як місцевою голов ною установою, так і філією або навіть простим відділенням іноземного банку.
Отже, долар, розміщений американцем у німецькому відділенні американського банку, буде євродоларом.
Банки, що реєструють у своєму балансі операції з євровалютою, називають євробанками. Будь-яка банківська установа може відігравати роль євробанкіра у тій частині своїх операцій, які вона проводить з євровалютою.
До специфічних характеристик ринку євровалют можна віднести:
Рис. 6.2. Різниця ставок за депозитами та кредитами на національному ринку та ринку євровалюти
Євродепозит — це операція, згідно з якою будь-яка особа (депонент) вкладає на визначений термін суму грошей, що виражена у певній національній валюті, у банк, розташований за межами країни — емітента даної валюти, під визначений процент та за умов повернення основного капіталу після закінчення встановленого в угоді терміну.
Євродепозитний сертифікат — це депозит із правом перевідступлення, що виражений у євровалютах та має форму банківського векселя у вигляді письмового свідчення про те, що в даному кредитному інституті депоновано певну суму на визначений період та під установлений процент.
6.2. Євровалютне кредитування та синдиковані позики
Єврокредит — це міжнародна позика грошової суми. Проте він має особливі риси, що роблять його одночасно надзвичайно цікавим та складним.
Однією з особливостей єврокредиту є те, що фінансові інститути, які надають позики, об’єднані в пули або синдикати і з позичальниками їх пов’язують детально розроблені правові відносини. Так, усі єврокредити набувають синдикованої форми.
Саме під назвою «міжнародні синдиковані кредити» єврокредити реєструються та аналізуються деякими міжнародними організаціями.
Об’єднання банків в пул або синдикат для надання позики пояснюється досить простими причинами:
Головний банк — це банк, що обирається майбутнім позичальником з метою підготовки операції з єврокредиту, яку він має намір здійснити. Якщо обсяг єврокредиту є значним, головними можуть бути кілька банків.
Саме головний банк у співпраці зі своїм клієнтом визначає найважливіші параметри позики:
Комерційний ризик існує з самого початку створення банківського пулу або синдикату. Оскільки банки беруть на себе зобов’язання сепаратно, а не солідарно, у випадку неплатоспроможності одного з банків, що бере участь у синдикаті, інші не повинні його замінювати та вносити свої власні кошти. Зі свого боку, позичальник уже не отримає всієї суми, на яку розраховував.
Ризик суверенітету, або правовий ризик, виділено через те, що угода про єврокредит зачіпає значну кількість правових порядків:
Так, учасники угоди про єврокредит намагаються вмістити ризик суверенітету в договірні рамки. До того ж договірні рамки стосуються ризику як на стадії укладання угоди про єврокредит, так і на стації її виконання.
Положення, що стосуються визначення процентної ставки, є дуже простими. Єврокредити не супроводжуються фіксованою процентною ставкою протягом усього терміну дії угоди про позику: процента ставка змінюється залежно від установленої угодою періодичності та визначається виходячи із заздалегідь визначених параметрів. Необхідність мати змінювану процентну ставку пояснюється положенням євробанків, котрі постійно повинні поповнювати свої резерви на ринку капіталів, не знаючи, у що це їм обійдеться: тягар цієї невпевненості несе позичальник.
Угода про єврокредит установлює період процентної ставки, що може коливатись між 3 та 12 місяцями.
Процентна ставка визначається, виходячи з двох складових:
6.3. Ринок єврокапіталів та його інструменти
На світовому ринку облігацій обертаються два види цінних паперів: іноземні облігації та єврооблігації. Іноземна облігація — це цінний папір, що випущений нерезидентом у національному фінансовому центрі та в національній валюті. Емісія іноземних облігацій регламентується законодавством з цінних паперів країни-емітента, але на практиці їх обіг значною мірою відповідає принципам євроринків.
Єврооблігація — це борговий цінний папір на пред’явника, що випускається позичальником (як правило, в іноземній валюті) для отримання довгострокової позики на євроринку. Дохід за єврооблігацією сплачується один раз на рік, а погашення відбувається наприкінці терміну одночасним платежем або протягом певного терміну із фонду погашення.
До основних особливостей цього фінансового інструменту можна віднести те, що:
утримувачам єврооблігацій дохід сплачується у повному обсязі, без податку на відсотковий дохід, що стягується в країні емітента.
Поява єврооблігацій пов’язана насамперед, з інтернаціоналізацією світового господарства та необхідністю забезпечити фінансові потреби транснаціональних корпорацій, передусім європейських. Поштовхом до розвитку цього ринку слугували обмеження, що були введені адміністрацією Д. Кеннеді у 1963 р. на використання іноземними позичальниками ринку капіталів США.
Переважна більшість єврооблігацій випускається:
У випадку, якщо єврооблігації випускаються урядовими агентствами чи місцевими органами влади, зазвичай потрібні урядові гарантії.
Приблизно 2/3 всіх єврооблігаційних позик припадає на корпорації, решта — приблизно однаковими частинами на уряди, урядові організації та міжнародні організації.
Найбільш поширеними методами розміщення єврооблігацій є:
Тема 7. Регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин
Міжнародне фінансове право — це система юридичних принципів та норм, що регулюють міжнародні фінансові відносини. Залежно від сфер дій розрізняють міжнародне публічне право та міжнародне приватне право.
Прикладами джерел міжнародного публічного права можуть бути:
Норми регулювання міжнародного приватного фінансового права надано в наступних нормативних актах:
Для забезпечення реалізації норм міжнародного права діють санкції.
Міжнародне право передбачає застосування санкцій самими державами індивідуально чи колективно, а також міжнародними організаціями, що наділені значними повноваженнями в цій сфері.
Разом з тим держави мають право застосовувати різні дії дипломатичного характеру, включаючи розірвання дипломатичних відносин, обмеження економічних, фінансових, науково-технічних та інших зв’язків, а також часткову або повну відмову від надання інформації про діяльність держави, обмеження доступу до інформації та її використання.
Система міжнародних угод щодо фінансової діяльності
Ця система містить:
Існує ціла низка проблем щодо ефективності дії міжнародних угод, що регламентують міжнародну фінансову діяльність. По-перше, це обмеження ефективності дії міжнародних угод. По-друге, — обмеження сфери їхньої дії. І, по-третє, — обмеження компетенції національних судових органів.
Міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів і рекомендацій держави у сфері міжнародних фінансів. Реалізація міжнародної фінансової політики відбувається через укладення міжнародних угод, видання нормативних актів, усі форми державного регулювання фінансової сфери.
З функціонального погляду в структурі міжнародної фінансової політики можна виділити валютну, податкову, кредитну та інвестиційну політики.
Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних валютних та економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей країни.
Наприклад, стабілізація валютного курсу будь-якої національної грошової одиниці неможлива без здійснення заходів валютного контролю і валютних обмежень. Сутність валютних обмежень полягає в установленні певних меж щодо здійснення різних операцій з валютними цінностями при міжнародних платежах; інвестуванні; купівлі-продажу валюти; ввезенні, вивезенні, переказуванні або пересиланні валютних цінностей у країну чи за її межі тощо. Ці обмеження є законодавчою та адміністративною регламентацією за допомогою лімітування, ліцензування чи навіть заборони проведення вказаних операцій. Валютний контроль — це контроль дотримання валютного законодавства, за порушення якого передбачається відповідальність головним чином у вигляді штрафів і позбавлення ліцензій.
Кредитна політика — це політика (сукупність заходів), спрямована на регулювання міжнародних кредитних відносин. Ступінь втручання держави у сферу міжнародних кредитних відносин різний, але форми втручання у різних країнах майже однакові.
Податкова політика — інструмент державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг та капіталу. Вона діє через реалізацію норм податкового механізму, що застосовується до резидентів, які діють за кордоном, та до іноземних платників податків.
Інвестиційна політика – це комплекс цілеспрямованих заходів держави щодо створення сприятливих умов для всіх суб’єктів господарювання з метою пожвавлення інвестиційної діяльності, піднесення економіки, підвищення ефективності виробництва, а також вирішення соціальних проблем. Інвестиційна політика — це суттєвий важіль впливу як на економіку країни, так і на підприємницьку діяльність її суб’єктів господарювання.
Держава може впливати на інвестиційну активність за допомогою
Більшість країн здійснює політику, захищаючи власні інтереси. Об’єктивно існує ціла низка аргументів на користь співробітництва держав, а отже, і на користь наднаціональної координації їхньої міжнародної політики. Проведення взаємовигідної міжнародної політики можливе двома способами: співробітництвом у цій сфері (країни обмінюються інформацією про свої цілі, стратегії, економічну діяльність та ін.) чи через координацію міжнародної політики (країни визначають свою політику, керуючись взаємною вигодою).
Координація регулювання фінансових ринків має своїх прибічників і супротивників. Розвиток комп’ютерних, телекомунікаційних і транспортних технологій дав можливість проводити арбітражні операції, що регулюються. Це операції кредитно-фінансових установ, спрямовані на використання різниці в нормативному регулюванні різних держав для переказу капіталів з країн із жорстким режимом регулювання в країни, які мало в чому обмежують фінансову та банківську діяльність. Прибічники координації міжнародного фінансового регулювання виступають за відкритий доступ на фінансові ринки, за уніфікацію регулювання в різних країнах. Координація валютної політики реалізується в основному завдяки встановленню фіксованих обмінних курсів та проведенню контролю над світовою грошовою масою. Деякі економісти пропонують більш широкі та гнучкі правила координації валютної політики.
Один з найвдаліших експериментів сфери міжнародного співробітництва та координації політики — Банк міжнародних розрахунків (БМР). Його основне призначення — виконання функції розрахункової палати для центральних банків усього світу. Він є центром міжнародного співробітництва в банківській та валютній сферах. БМР організовує періодичні зустрічі експертів і конференції персоналу центральних банків та регулюючих органів країн-учасниць, надає інформацію про фінансові та валютні ринки, володіє базою статистичних даних щодо міжнародних банківських проблем.
Тема 8. Фінанси транснаціональних корпорацій
8.1.Транснаціональні корпорації та фінансові аспекти їхньої діяльності
8.2.Мотивація прямого зарубіжного інвестування ТНК
8.3.Управління грошовими переказами ТНК
8.4.Валютні ризики потенційних збитків ТНК Трансляційний, транзакційний та операційний валютні ризики
8.5.Фінансові аспекти інвестиційних рішень
8.1. Транснаціональні корпорації та фінансові аспекти їхньої діяльності
Як відомо з курсу міжнародної економіки, інтернаціоналізація діяльності фірми характеризується розширенням її міжнародної діяльності за рахунок використання конкурентних переваг своїх партнерів на зарубіжних ринках; зростанням частки міжнародної торгівлі товарами та послугами в традиційній структурі відповідних національних ринків.
Згідно з визначенням Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) - OECD, транснаціональна корпорація — це група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що розташована в різних країнах, при цьому одна чи більше з цих компаній може суттєво впливати на діяльність інших, особливо у сфері обміну знаннями і ресурсами.
За визначенням, що схвалене ЮНКТАД (Комісія ООН з торгівлі та розвитку - UNCTAD), транснаціональна корпорація — це підприємство, що об’єднує юридичні особи будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах, провадить координуючу політику і втілює в життя загальну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень.
За даними ЮНКТАД, усього у світі налічувалося на кінець ХХ ст. понад 64 000 активно діючих транснаціональних корпорацій; більше 500 000 філій і відділень цих компаній по всьому світу виробили і продали товарів на загальну суму 11 трлн дол. Річні обсяги продажу провідних ТНК інколи порівнюють із показниками валового національного продукту окремих країн. У цілому ТНК контролюють 70—90 % ринків товарів, послуг, технологій. Вони є головними експортерами капіталу і контролюють 90 % прямих зарубіжних інвестицій.
Найчастіше використовують такі признаки ТНК:
Фінанси ТНК — це система грошових відносин, що виникають у процесі господарської діяльності і необхідних для формування і використання капіталу, доходів і грошових фондів.
Наголос у сучасних фінансах ТНК робиться на пошуки шляхів ефективного використання ресурсів та на інвестування коштів в активи чи проекти, що приносять високі доходи за найменшого ризику.
Управління фінансами ТНК — це система принципів, методів, засобів та форм організації грошових відносин.
До основних функцій фінансового управління компанією належать:
8.2. Мотивація прямого зарубіжного інвестування ТНК
Пряме зарубіжне інвестування — це один із кількох методів, який використовують комерційні підприємства для отримання прибутку на іноземних ринках. Для ТНК інвестиції, вкладені за кордоном, будуть зарубіжними інвестиціями, а для країни, що приймає, — це іноземні інвестиції.
Прямі зарубіжні інвестиції — категорія міжнародних інвестицій, за допомогою яких резидент однієї країни придбає довгострокові інтереси у підприємстві-резиденті іншої країни.
Під довгостроковими інтересами розуміється існування довгострокового зв’язку між прямим інвестором і підприємством, а також значний вплив, який інвестор здійснює на управління його роботою.
Установлено такий критерій прямих інвестицій: інвестиції класифікуються як прямі у тому випадку, коли резидент однієї країни володіє десяти чи більше процентами звичайних акцій чи голосів інкорпорованого підприємства чи має еквівалентну участь в неінкорпорованому підприємстві.
Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити:
Природно недосконалість ринків виникає, наприклад, у результаті обмеженого обсягу і певного місцезнаходження корисних копалин.
Недосконалість ринків «створюють» уряди країн шляхом введення тарифів і нетарифних бар’єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами і таким чином ступінь монополістичного ціноутворення на ринках продукції і ресурсів може значно змінюватися залежно від країни. Створення Європейського Союзу — це також результат діяльності урядів країн на ринку, які сприяли виникненню певних конкурентних переваг для ряду фірм.
Інтерналізація й еклектична теорія. В еклектичній моделі відомого американського вченого Дж. Даннінга, яка дістала назву «правило OLI», враховані фактори, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу на зарубіжні ринки ТНК. Дж. Даннінг вважає, що при ухваленні інвестиційних рішень ТНК беруть до уваги наявність трьох основних умов: по-перше, специфічні конкурентні переваги (переваги власності) — ownership specific advantages (О); по-друге, переваги розміщення — location specific variables (L); по-третє, перевага інтерналізації — internalization incentive advantages (I). Перша умова пов’язана з можливістю отримання прибутку від створення власного виробництва за кордоном, друга — з існуванням тих позитивних рис у країні, що приймає, які мають приваблювати ТНК. Третя умова полягає в тому, що створення виробництва за кордоном має бути більш привабливим, ніж на місцевому ринку.
Теорія портфеля. Ця теорія дає змогу зрозуміти причини прямих зарубіжних інвестицій ТНК.
Загальна теорія портфеля полягає у тому, що диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності, ніж недиверсифікований. «Достатньою мірою — добре» складений портфель інвестиційних проектів може забезпечити краще співвідношення ризику і прибутку. Відповідно і ТНК, що диверсифікують свою діяльність і проникають на міжнародну арену, можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах однієї країни.
8.3.Управління грошовими переказами ТНК
Перед ТНК стоять питання, вирішення яких торкається фінансових потоків як у межах систем окремих платежів певних країн, так і між країнами. Система ТНК накопичує значний обсяг грошових вимог у формі внутрішніх потоків коштів. Розподіл цих потоків або переказування кредитно-фінансових ресурсів з однієї країни в іншу визначається як «управління грошовими переказами» чи «міжнародна система управління готівкою» (international cash managment).
Її сутність полягає в тому, що ТНК організовує грошові потоки всередині системи таким чином, щоб максимально знизити податки, втрати від незалежної кон’юнктури, значної інфляції, зниження курсу валюти. Основні канали переміщення засобів у середині ТНК, що виділяються у межах міжнародної системи управління готівкою, це:
Система ТНК спрямовує зайві кошти одиницям, що мають у них потребу, керуючись певними обмеженнями. Ці обмеження включають:
ТНК діють у різних податкових системах. Податкові системи країн, де розташовуються дочірні філіали ТНК, і країни національної належності материнської компанії, розрізняються за кількома параметрами, включаючи види податків, якими обкладаються прибутки ТНК і рівень податкових ставок. У табл. 2 розглянуто вплив оподаткування на рішення та політику ТНК.
Трансфертна ціна — (transfer price) — це ціна, що обслуговує внутрішні операції між структурними підрозділами ТНК у різних країнах, тобто це ціна, що використовується всередині корпорації при розрахунках між її самостійними підрозділами; ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв’язаними підрозділами ТНК.
На фінансову діяльність більшості фірм тією чи іншою мірою впливають зміни фінансових цін. Цими цінами можуть бути процентні ставки, обмінні курси, товарні ціни і ціни акцій. Основні виробничі ризики пов’язані з такими сферами виробничої діяльності, як вибір технології виробництва, спосіб постачання товарів і послуг клієнтам, вибір напряму науково-дослідних робіт.
Ціновий ризик визначається як можливе відхилення майбутньої ціни від її очікуваного значення. Основною відмінністю між ТНК і корпораціями, що діють у межах однієї країни, є те, що ТНК найбільш підвладні несприятливому коливанню дохідності, що відбувається у результаті зміни курсів іноземних валют. У зв’язку зі скасуванням фіксованих валютних стандартів у 1970-х роках ХХ ст. і введенням плаваючих валютних курсів значно збільшились частота і розмір коливання курсів іноземних валют.
Валютний ризик — це різновид економічного ризику, виявлення його пов’язане з коливаннями валютно-фінансового середовища, де діють ТНК. Це ймовірність втрат чи недоотримання прибутку порівняно зі значеннями, що плануються, у результаті несприятливої зміни величини валютного курсу.
Рис. 8.1. Складові валютного ризику
Бухгалтерський ризик (екаунтинговий) — ризик звітний, паперовий. Він виникає тому, що зміни валютного курсу негативно відображаються на то вартості фірми у разі трансляції (перерахунку) фінансової звітності за зовнішньоекономічними операціями з іноземної валюти у вітчизняну. Цей ризик ще має назву трансляційний, або конверсійний, ризик чи ризик перерахунку однієї валюти в іншу.
Валютно-економічний ризик визначається як зміна вартості фірми, що обумовлена невизначеністю зміни валютного курсу. Він відбивається на реальних грошових потоках фірми. Валютно-економічний ризик підрозділяється на два різновиди:
Конкурентний ризик, або операційний валютний ризик потенційних збитків ТНК, пов’язаний з необхідністю здійснення платежів чи отримання коштів, деномінованих у національній валюті в майбутньому, тобто виражається в тому, що статті рахунків дебіторів та розрахунків з постачальниками і кредиторами змінюються в абсолютній величині зі зміною валютного курсу.
Транзакційний валютний ризик — це ймовірність збитків, які пов’язані зі змінами валютного курсу за контрактами, що вже укладені і за якими платіж має відбутися через певний проміжок часу в майбутньому. Цей ризик ще має назву поточний ризик потенційних збитків.
За прийняття рішення про інвестиції за кордоном ТНК мають обрати оптимальне співвідношення позичкового та власного капіталу; оцінити ставку прибутку за використання місцевої валюти чи валюти інвестора; схарактеризувати потоки готівки, специфічні для іноземних інвестицій; визначити на багатонаціональній основі вартість капіталу й застрахуватися від політичних ризиків у іншій країні, а також від валютних ризиків.
Різні темпи інфляції в певних країнах з часом можуть дуже впливати на конкурентоспроможність (а як наслідок, — на потоки готівки). Коливання валютних курсів здатні змінити конкурентоспроможність закордонного філіалу. Політичні фактори можуть різко зменшити вартість закордонних інвестицій. Кінцеву продажну вартість важко оцінити, оскільки ринкова вартість проекту може бути різною для покупців з країни базування філіалу, країни базування головної компанії та інших країн.
Міжнародні співвідношення, що допомагають прогнозувати ефективність інвестиційних рішень ТНК:
Рис.8.2. Ефекивність інвестиційних рішень ТНК
ЛІТЕРАТУРА:
Інтернет –ресурси: |
|
|
|
дорівнює
дорівнює
орівнює
дорівнює
Розбіжності у спот та форвард курсах
Очікувані зміни у спот курсах
Розбіжності у відсоткових ставках
Очікувані розбіжності у рівнях інфляції