Будь умным!


У вас вопросы?
У нас ответы:) SamZan.net

ІI поперекових хребців

Работа добавлена на сайт samzan.net: 2016-03-13

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 21.5.2024

Анатомія спинного мозку

СПИННИЙ МОЗОК (medulla spinalis)

Це довгий тяж циліндричної форми, який розміщений у хребтовому каналі і тягнеться від великого отвору потиличної кістки до рівня I-ІI поперекових хребців.

Спинний мозок закінчується мозковим конусом (conus medullaris), від якого до окістя другого куприкового хребця тягнеться кінцева нитка, спинномозкова частина (filum terminale, pars spinalis).

На рівні від II шийного – II грудного хребців спинний мозок утворює:

шийне стовщення (intumescentia cervicalis), яке найбільшого свого розміру досягає на рівні VI шийного хребця.

На рівні X – XII грудних хребців утворює:

попереково-крижове стовщення (intumescentia lumbosacralis), яке переходить у мозковий конус (conus medullaris).

У товщі спинного мозку проходить центральний канал (canalis centralis), який продовжується вгору в IV шлуночок головного мозку, а донизу закінчується кінцевим шлуночком (ventriculus terminalis).

Розрізняють такі частини спинного мозку:

шийна частина; шийні сегменти [1-8] (pars cervicalis; segmenta cervicalia [1-8]), їх є 8;

грудна частина; грудні сегменти [1-12] (pars thoracica; segmenta thoracica [1-12]), їх є 12;

поперекова частина; поперекові сегменти [1-5] (pars lumbalis; segmenta lumbalia [1-5]), їх є 5;

крижова частина; крижові сегменти [1-5] (pars sacralis; segmenta sacralia [1- 5]), їх є 5;

куприкова частина; куприкові сегменти [1 – 3] (pars coccygea; segmenta coccygea [1-3]), їх є 1-3.

Відрізок спинного мозку, який відповідає двом парам корінців (два передніх та два задніх) називається сегментом (segmentum).

Спинний мозок, відповідно, складається з 31 – 33 сегментів.

Починаючи з грудних сегменти розміщуються вище відповідних хребців хребтового стовпа (правило Шипо). Таке розміщення пояснюється тим, що довжина спинного мозку значно менша за довжину хребтового стовпа. Тому практично важливо знати скелетотопію спинномозкових сегментів.

Скелетотопія спинномозкових сегментів:

- у шийному і верхньому грудному відділах сегменти розміщені на один хребець вище від відповідного їм за ліком хребця;

- у середньому грудному відділі сегменти розміщені на два хребці вище;

- у нижньому грудному відділі (X, XI, XII сегменти) сегменти розміщені на три хребці вище.

Відношення сегментів спинного мозку до периферійної рухової і чутливої іннервації такі:

- м’язи і шкіра верхньої кінцівки іннервуються V-VIII та I і почасти II грудними сегментами;

шкіра і м’язи тулуба іннервуються II-XII грудними сегментами;

шкіра над пахвинною зв’язкою (lig. inguinale) іннервується I поперековим сегментом;

нижня кінцівка (membrum inferius) іннервується II-V поперековими та I-II крижовими сегментами;

ділянка зовнішніх статевих органів, промежини і присередній відділ сідничної ділянки іннервуються III-V крижовими сегментами; тут же містяться рефлекторні центри сечовипускання, дефекації та ерекції.

Сіра речовина спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis) із задніми і передніми корінцями (radices posteriores et anteriores) і переднім, бічним, заднім власними пучками білої речовини (fasciculi proprii anterior, lateralis, posterior substantiae albae), що обрамляє сіру речовину (substantia grisea), утворює власний або сегментарний апарат спинного мозку.

Тобто це частина спинного мозку, яка відповідає двом парам корінців (два передніх і два задніх) і вузької смужки білої речовини, яка безпосередньо прилягає до сірої речовини.

Основне призначення сегментарного апарату спинного мозку – здійснення природжених реакцій (рефлексів) у відповідь на подразник (внутрішній або зовнішній) – безумовні рефлекси.

Передні і задні корінці, які відходять від спинного мозку нижче XII грудного сегмента, разом із корінцями, які розміщені навколо мозкового конуса, та з кінцевою ниткою утворюють кінський хвіст (cauda equina) спинного мозку.

На передній поверхні спинного мозку проходить передня серединна щілина (fissura mediana anterior).

На задній поверхні спинного мозку проходить задня серединна борозна (sulcus medianus posterior), де розміщена задня серединна перегородка (septum medianum posterius).

По бічній поверхні спинного мозку проходить передньобічна борозна (sulcus ventromedialis) – права і ліва, та задньобічна борозна (sulcus posterolateralis) – права і ліва.

Між задньою серединною борозною та задньобічною борозною знаходиться задня проміжна борозна (sulcus intermedius posterior).

У задньобічні борозни входять чутливі волокна заднього корінця (radix posterior), який має у своєму дистальному кінці стовщення – чутливий вузол спинномозкового нерва; спинномозковий вузол (ganglion sensorium nervi spinalis; ganglion spinale).

У ньому лежать тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів.

Із передньобічних борозен (sulci anterolaterales) виходять рухові волокна переднього корінця (radix anterior).

Задній і передній корінці (radices posterior et anterior) з’єднуються, утворюючи мішаний стовбур спинномозкового нерва (truncus nervi spinalis).

Відповідно до кількості сегментів спинного мозку (segmenta medullae spinalis) утворюються 31 – 33 пари спинномозкових нервів (nervi spinales).

Спинномозковий нерв (nervus spinalis) проходить через міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale) і розгалужується на такі гілки:

передню гілку (ramus anterior, s. ventralis), яка є найбільшою гілкою і з’єднується з передніми гілками сусідніх спинномозкових нервів (nervi spinales), утворюючи нервові сплетення (plexus nervosum), за винятком передніх грудних нервів (nervi thoracici), які не утворюють сплетень, а продовжуються у міжреброві нерви (nn. intercostales). Ця гілка має рухові та чутливі волокна;

задню гілку (ramus posterior, s. dorsalis), яка йде дозаду між поперечними відростками хребців (processus transversi vertebrarum) та іннервує шкіру і глибокі м’язи спини (cutis et musculi dorsi profundi), м’язи шиї та підпотиличні м’язи (musculi collі et musculi suboccipitales).

Задні гілки крижових спинномозкових нервів (rami posteriores nervorum spinalium sacralium) проходять через задні крижові отвори (foramina sacralia posteriora). Ця гілка має рухові та чутливі волокна, а задня гілка I шийного спинномозкового нерва виходить між потиличною кісткою (os occipitale) і атлантом (atlas) та містить тілки рухові волокна;

оболонну гілку; поворотну гілку (r. meningeus, s. recurrens), яка містить чутливі та симпатичні нервові волокна і заходить у хребтовий канал (canalis vertebralis) через міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale) та іннервує оболони спинного мозку (meninges spinales);

білу сполучну гілку (ramus communicans albus), що містить вкриті мієліном передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), які йдуть від ядра спинного мозку до найближчого симпатичного вузла (ganglion sympathicum). Ця гілка відходить тільки від VIIІ шийного, всіх грудних та верхніх двох поперекових спинномозкових нервів.

До спинномозкових нервів підходять сірі сполучні гілки (rami communicantes grisei), які містять переважно завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), що йдуть від усіх вузлів симпатичного вузла (ganglion sympathicum) до всіх пар (31) спинномозкових нервів.

Спинний мозок складається із сірої речовини (substantia grisea), яка оточена з усіх боків білою речовиною (substantia alba).

Від задньої серединної борозни тягнеться задня серединна перегородка (septum medianum posterius), яка доходить до сірої речовини (substantia grisea) і поділяє білу речовину (substantia alba) на дві половини, а передня серединна щілина (fissura mediana anterior) не доходить до сірої речовини, тому тут утворюється передня біла спайка (commissura alba anterior), яка сполучає передні симетричні ділянки білої речовини.

Сіра речовина спинного мозку

(substantia grisea medullae spinalis)

Це скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків. Вона складається з:

переднього стовпа (columna anterior);

заднього стовпа (columna posterior);

проміжного (бічного) стовпа (columna intermedia), цей стовп чітко виражений лише в грудо-поперековому відділі спинного мозку;

центральної драглистої речовини (substantia gelatinosa centralis) – проміжної зони, що розміщена навколо центрального каналу, який вистелений епендимою.

На поперечному розрізі стовпи мають вигляд рогів і тому в сірій речовині розрізняють парні роги:

передній ріг (cornu anterius);

задній ріг (cornu posterius);

бічний ріг (cornu laterale).

На рівні шийного та попереково-крижового відділів спинного мозку клітини переднього рога утворюють спинномозкову пластинку VII – IX (lamina spinales VII – IX). На інших рівнях ця пластинка знаходиться в проміжній речовині (substantia intermedia).

У передніх стовпах (cornua anteriora) розміщені рухові клітини, які формують 5 рухових ядер:

передньобічне ядро (nucleus anterolateralis);

передньоприсереднє ядро (nucleus anteromedialis);

задньобічне ядро (nucleus posterolateralis);

задньоприсереднє ядро (nucleus posteromedialis);

цетральне ядро (nucleus centralis).

Аксони цих клітин утворюють передні корінці, які в складі спинномозкових нервів досягають поперечносмугастих м’язів шиї, тулуба та кінцівок.

Задні роги (cornua posteriora) мають:

верхівку (apex);

головку (caput);

шийку (cervix);

основу (basis).

Задні роги, які формують задній стовп, складаються зі вставних (асоціативних) клітин.

Вони сприймають імпульс від чутливих клітин спинномозкового вуза і передають його на інший нейрон спинного або головного мозку.

Вставні клітини задніх рогів формують:

- на верхівці- крайове ядро; спинномозкова пластинка I (nucleus marginalis; lamina spinalis I);

- у головці – драглисту речовину; спинномозкова пластинка II (substantia gelatinosa; lamina spinalis II);

- у шийці – власне ядро; спинномозкова пластинка III та IV (nucleus proprius; lamina spinalis III et IV) заднього рога та спинномозкова пластинка V (lamina spinalis V);

- в основі, в присередній частині рогу, попереду від власного ядра, зміщене на бічний ріг – грудне ядро; (дорсальне ядро – nucleus dorsalis) спинномозкова пластинка VI (nucleus thoracicus; lamina spinalis VI) чи стовпи Кларка-Штиллінга.

У проміжному стовпі (columna intermedia) на поперечному зрізі виділяють:

центральну проміжну речовину (substantia intermedia centralis), що оточує центральний канал спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis) і має передню та задню сіру спайку (commissura grisea anterior et posterior);

бічну проміжну речовину (substantia intermedia lateralis), що розміщена збоку від центральної проміжної речовини в межах від І грудного до ІІ поперекового сегментів спинного мозку, де розміщені нейрони симпатичної частини автономної нервової системи.

У бічних рогах (cornua lateralia) проміжного стовпа грудо-поперекового відділу спинного мозку розміщені тіла нейронів симпатичної частини автономної (вегетативної) нервової системи, які формують бічно-проміжне ядро (nucleus intermediolateralis).

У бічній проміжній речовині (substantia intermedia lateralis), на рівні сегментів Th1 – L3, латеральніше центрального каналу міститься присередньо-проміжне ядро (nucleus intermediomedialis), а на рівні крижової частини спинного мозку (сегменти S2 – S4) розміщені крижові парасимпатичні ядра (nuclei parasympathici sacrales), якi складаються зі вставних клітин вісцеральної чутливості.

Увесь проміжний стовп утворений спинномозковою пластинкою VII (lamina spinalis VII).

У проміжному стовпі також розміщене ядро соромітного нерва (nucleus nervi pudendi), переднє присереднє ядро (nucleus medialis anterior) та сітчастий утвір спинного мозку (formatio reticularis spinalis), який лежить у куті між переднім та заднім стовпами і має сітчастий вигляд (це скупчення білої та сірої речовин).

Біла речовина спинного мозку

(substantia alba medullae spinalis)

Вона представлена аксонами нервових клітин головного та спинного мозку, які утворюють висхідні шляхи (чутливі, аферентні) і низхідні шляхи (рухові, еферентні).

За допомогою борозен біла речовина поділяється на:

передній канатик (funiculus anterior);

задній канатик (funiculus posterior);

бічний канатик (funiculus lateralis).

Правий і лівий передні канатики за допомогою передньої білої спайки (comissura alba anterior) сполучаються між собою.

У задніх канатиках проходять два висхідні шляхи:

тонкий пучок (fasciculus gracilis), пучок Голля, який розміщений присередньо;

клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus), або пучок Бурдаха, розміщений збоку від нього.

Біла речовина передніх канатиків утворює, в основному, такі низхідні шляхи:

передній кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior) чи передній пірамідний шлях;

покрівельно-спинномозковий шлях (tractus tectospinalis);

сітчасто-спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);

мосто-сітчасто-спинномозковий шлях (tractus pontoreticulospinalis);

оливо-спинномозкові волокна (fibrae olivospinales);

присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis).

У передньому канатику проходить також один висхідний шляхпередній спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).

У бічних канатиках збоку проходять такі висхідні шляхи:

задній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга;

передній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса;

бічний спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis).

Присередньо в бічних канатиках проходять низхідні шляхи:

бічний кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), або бічний пірамідний шлях;

червоноядерно-спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis) – шлях Монакова.

До центральних структур спинного мозку (structurae centrales medullae spinalis) належать:

спинномозкове поле X; спинномозкова пластинка X (area spinalis X; lamina spinalis X), воно є ділянкою сірої речовини, що прилягає до центрального каналу;

передня та задня сірi спайки (commissurae griseae anterior et posterior) – це тонкі пластинки сірої речовини, які прилягають до центрального каналу спереду і позаду;

передня та задня білi спайки (commissurae albae anterior et posterior), вони розташовуються назовні від передньої та задньої сірих спайок;

центральний канал (canalis centralis) – це вузький канал, який розміщений посередині спинного мозку.

Частина спинного мозку, яка відповідає двом парам корінців (два передніх і два задніх) з вузькою смужкою білої речовини, яка безпосередньо примикає до сірої речовини, утворює власний апарат спинного мозку, або сегментарний апарат спинного мозку (сегмент), а за новою міжнародною номенклатурою – частину, або сегмент.

Змістовий модуль 14

Анатомія головного мозку

ГОЛОВНИЙ МОЗОК (encephalon)

Головний мозок. Відділи головного мозку: великий мозок, мозочок, стовбур головного мозку. Класифікація відділів головного мозку за розвитком. Похідні ромбоподібного мозку: довгастий мозок і задній мозок (міст і мозочок).

Головний мозок (encephalon) поділяється на:

ромбоподібний мозок – (rhombencephalon), який складається з:

- довгастого мозку; цибулини (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

заднього мозку (metencephalon), до складу якого належать:

- міст (pons);

- мозочок (cerebellum);

середній мозок (mesencephalon);

передній мозок (prosencephalon), складається з:

проміжного мозку (diencephalon);

кінцевого мозку (telencephalon).

Головний мозок розвивається із трьох зародкових пухирів (vesiculae germinativae) нервової трубки, які є потовщенням нервової трубки або первинних мозкових пухирів:

- переднього мозкового пухиря або переднього мозку (prosencephalon);

- середнього мозкового пухиря або середнього мозку (mesencephalon);

- ромбоподібного (заднього) мозкового пухиря або заднього (ромбоподібного) мозку (rhombencephalon).

На стадії п’яти зародкових пухирів формуються:

1) із ромбоподібного мозкового пухиря (rhombencephalon) два вторинні мозкові пухирі:

довгастий мозок (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

задній мозок (metencephalon);

2) середній мозковий пухир (mesencephalon) не поділяється на вторинні мозкові пухирі і відділяється від ромбоподібного мозку (rhombencephalon) перешийком ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali);

3) із переднього мозкового пухиря (prosencephalon) формуються два вторинні мозкові пухирі:

- кінцевий мозок (telencecephalon);

- проміжний мозок (diencephalon).

Отже:

Із ромбоподібного мозку розвиваються:

довгастий мозок; цибулина (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

задній мозок (metencephalon), до складу якого входять:

міст (pons);

мозочок (cerebellum).

Із середнього мозку розвиваються:

пластинка покрівлі (дах) середнього мозку (lamina tecti mesencephali; lamina quadrigemina mesencephali);

ніжки мозку (pedunculi cerebri).

Із проміжного мозку розвиваються:

- таламічний мозок (thalamencephalon);

- гіпоталамус (hypothalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

Кінцевий мозок складається з:

- півкулі великого мозку (hemisperia cerebri);

- нюхового мозку (rhinencephalon);

- основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae pertinentes) сірої та білої речовин;

плаща півкуль (pallium) або, за новою номенклатурою, кори великого мозку (cortex cerebri);

мозолистого тіла (corpus callosum);

склепіння (fornix).

Головний мозок також можна поділити на:

кінцевий мозок; великий мозок (telencephalon; cerebrum);

стовбур головного мозку (truncus encephali), який складається з:

довгастого мозку (myelencephalon; medulla oblongata);

моста (pons);

середнього мозку (mesencephalon);

проміжного мозку (dyencephalon).

Згідно з новою анатомічною номенклатурою (Сан-Пауло) кінцевий мозок (telencephalon) має основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes), до яких відносять:

хвостате ядро (nucleus caudatus);

сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);

смугасте тіло (corpus striatum);

внутрішню капсулу (capsula interna);

променистий вінець (corona radiata);

асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali).

Кінцевий мозок має дві півкуліправу і ліву, на яких є такі поверхні:

нижня поверхня півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri);

верхньобічна поверхня півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

присередня поверхня півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri).

На нижній поверхні півкуль великого мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) – основи головного мозкувиходять 12 пар черепних нервів:

перша пара, нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I]) – чутливий, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – від нюхових цибулин (bulbі olfactorii);

- з черепа (cranium) – через дірчасту пластинку решітчастої кістки (lamina cribrosa ossis ethmoidalis);

друга пара, зоровий нерв [II] (nervus opticus [II]) – чутливий, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – від зорового перехрестя (chiasma opticum);

- з черепа (cranium) – через зорові канали (canales optici);

третя пара, окоруховий нерв [III] (nervus oculomotorius [III]) – змішаний, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – з міжніжкової ямки (fossa interpeduncularis);

- з черепа (cranium) – через верхню очноямкову щілину (fissurа orbitalis superior);

четверта пара, блоковий нерв [IV] (nervus trochlearis [IV]), руховий, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – з обох боків від вуздечки верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris), проходячи з бічної сторони ніжок мозку (facies lateralis pedunculorum cerebri);

- з черепа (cranium) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

п’ята пара, трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]), змішаний, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – на межі між мостом (pons) і середніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares medii);

- з черепа (cranium) виходить трьома гілками:

очний нерв [VA; V1] (nervus ophthalmicus [VA; V1]), чутливий, через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

верхньощелепний нерв [Vb; V2] (nervus maxillaris [Vb; V2]) чутливий, – через круглий отвір (foramen rotundum);

нижньощелепний нерв [Vc; V3] (nervus mandibularis [Vc; V3]), змішаний, – через овальний отвір (foramen ovale);

шоста пара, відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]), руховий, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – між мостом (pons) і пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

сьома пара, лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]), змішаний, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – у мосто-мозочковому куті (angulus pontocerebellaris);

- з черепа (cranium) – через шило-соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum);

восьма пара, присінково-завитковий нерв [VIII] (nervus vestibulocochlearis [VIII]), чутливий, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – у мосто-мозочковому куті (angulus pontocerebellaris), позаду сьомої пари (nervus facialis [VII]);

- з черепа (cranium) – через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus);

дев’ята пара, язико-глотковий нерв [IX] (nervus glossopharyngeus [IX]), змішаний, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) – через яремний отвір (foramen jugulare);

десята пара, блукаючий нерв [X] (nervus vagus [X]), змішаний, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) позаду дев’ятої пари (nervus glossopharyngeus [IX]);

- з черепа (cranium) – через яремний отвір (foramen jugulare);

одинадцята пара, додатковий нерв [XI] (nervus accessorius [XI]), руховий, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis medullae oblongatae) і задньобічної борозни спинного мозку (sulcus posterolateralis medullae spinalis), нижче десятої пари (nervus vagus [X]);

- з черепа (cranium) – через яремний отвір (foramen jugulare);

дванадцята пара, під’язиковий нерв [XII] (nervus hypoglossus [XII]), руховий, що виходить:

- з головного мозку (encephalon) – між оливою та пірамідою довгастого мозку (oliva et pyramis medullae oblongatae);

- з черепа (cranium) – через канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

На нижній поверхні півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri); основи головного мозку, ззаду наперед розміщені:

довгастий мозок; цибулина (myelencephalon; medulla oblongata; bulbus);

міст (pons);

у боки від моста відходять середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii);

- спереду від моста проходять ніжки мозку (pedunculi cerebri), між ними міститься міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої є задня пронизана речовина (substantia perforata posterior);

- спереду від ямки розміщені сосочкові тіла (corpora mamillaria);

- спереду від сосочкових тіл розміщений сірий горб (tuber cinereum), від якого відходить лійка (infundibulum), на останній розміщений гіпофіз (hypophysis), складовими якого є аденогіпофіз; передня частка (adenohypophysis; lobus anterior) та нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior);

- по боках від сірого горба містяться зорові шляхи (tractus optici), які наближаються один до одного і переходять у зорове перехрестя (chiasma opticum);

зорові нерви (nervi optici);

нюхові трикутники (trigona olfactoria), на дні яких розташована передня пронизана речовина (substantia perforata anterior);

нюхові шляхи (tractus olfactorii);

нюхові цибулини (bulbi olfactorii).

На присередній поверхні півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri) розміщені:

півкулі великого мозку (hemispheria cerebri), які сполучаються між собою мозолистим тілом (corpus callosum).

Мозолисте тіло має спереду коліно (genu), яке переходить донизу в дзьоб (rostrum). Дзьоб продовжується в дзьобову пластинку (lamina rostralis), яка, у свою чергу, закінчується кінцевою пластинкою (lamina terminalis).

Ззаду мозолисте тіло закінчується валиком (splenium).

Під мозолистим тілом (corpus callosum) проходить склепіння (fornix), яке ззаду закінчується ніжками (crura), а спереду переходить у стовпи (columnae);

Між мозолистим тілом (corpus callosum) і стовпами склепіння (columnae fornicis) натягнута пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);

Під склепінням (fornix) розміщений таламус; горб (thalamus);

Позаду таламуса (thalamus) розміщені пластинка покрівлі; чотиригорбкова пластинка (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка складається з верхніх горбиків (colliculi superiores) та нижніх горбиків (colliculi inferiores);

Між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покрівлею середнього мозку (tectum mesencephali) проходить водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri), або Сільвієв водопровід, який сполучається:

- ззаду з четвертим шлуночком (ventriculus quartus);

- спереду з третім шлуночком (ventriculus tertius).

Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) обмежований:

- вгорі і знизу верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);

- знизу нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius).

Дном четвертого шлуночка є ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea), яка займає дорсальну поверхню моста та довгастого мозку (facies dorsalis pontis et medullae oblongatae).

По боках від довгастого мозку містяться півкулі мозочка [HII-HX] (hemispheria cerebelli [HII-HX]), які з’єднані між собою черв’яком мозочка [I-X] (vermis cerebelli[I-X]);

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) відокремлюються одна від одної поздовжньою щілиною великого мозку (fissura longitudinalis cerebri), яка йде до мозолистого тіла (corpus callosum).

Великий мозок (cerebrum) відокремлюється від мозочка (cerebellum) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri).

Довгастий мозок; ЦИБУЛИНА

(myelencephalon; medulla oblongata; bulbus)

Він є продовженням спинного мозку (medulla spinalis) і має вигляд молодої цибулини, тому і називається цибулиною (bulbus).

Як і спинний мозок (medulla spinalis), довгастий мозок на дорcальній поверхні (facies dorsalis medullae oblongatae) має:

задню серединну борозну (sulcus medianus posterior);

дві задньобічні борозни (sulci posterolaterales).

На вентральній поверхні довгастого мозку (facies ventralis medullae oblongatae) проходять:

передня серединна щілина (fissura mediana anterior);

дві передньо-бічні борозни (sulci anterolaterales).

Між передньою серединною щілиною (fissura mediana anterior) і передньобічними борознами (sulci anterolaterales) містяться піраміди довгастого мозку; піраміди цибулини (pyramides medullae oblongatae; pyramides bulbi), які на межі зі спинним мозком перехрещуються, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).

Між передньобічною та задньобічною борознами (sulci anterolateralis et posterolateralis) розміщені оливи (olivae).

Дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae) утворює нижню частину ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea).

На дорсальній поверхні (facies dorsalis) нижче ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) чітко контуруються:

тонкий пучок (fasciculus gracilis) з тонким горбиком (tuberculum gracile) попереду;

клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) із клиноподібним горбиком (tuberculum cuneatum).

Сіра речовина довгастого мозку (substantia grisea medullae oblongatae) представлена:

нижнім оливним комплексом; нижніми оливними ядрами (complexus olivaris inferior; nuclei olivares inferiores);

тонкими ядрами (nuclei graciles);

клиноподібними ядрами (nuclei cuneati);

центром дихання і кровообігу;

ядрами ІХХІІ пар черепних нервів.

Біла речовина довгастого мозку (substantia alba medullae oblongatae) складається з:

висхідних шляхів, до складу яких входять присередня петля (lemniscus medialis), яка в довгастому мозку (medulla oblongata) робить перехрест (decussatio lemnisci medialis), та спинномозкова петля (lemniscus spinalis);

низхідних шляхів (пірамідних шляхів);

сітчастої формації (formatio reticularis).

МІСТ (pons), або міст Варолія

Він розміщений попереду довгастого мозку (medulla oblongata), утворений потовщенням мозкової речовини, яка за допомогою середніх мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares medii) сполучає мозочок (cerebellum) з мостом (pons).

Міст (pons) має:

вентральну поверхню (facies ventralis), на якій проходить основна борозна (sulcus basilaris);

дорсальну поверхню (facies dorsalis), яка утворює верхню частину ромбоподібної ямки.

Сіра речовина моста (substantia grisea pontis) складається із:

власних ядер мосту (nuclei proprii pontis);

ядер V-VІІІ пар черепних нервів.

На межі між вентральною та дорсальною частинами моста (pars ventralis et dorsalis pontis) лежать ядра трапецієподібного тіла (nuclei corporis trapezoidei), основу яких складають:

переднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus anterior corporis trapezoidei);

бічне ядро трапецієподібного тіла (nucleus lateralis corporis trapezoidei);

присереднє ядро трапецієподібного тіла (nucleus medialis corporis trapezoidei).

Біла речовина моста складається із нервових волокон, які йдуть у складі:

присередньої петлі (lemniscus medialis);

сітчастої формації (formatio reticularis);

пірамідних шляхів (tractus pyramidales).

МОЗОЧОК (cerebellum)

Мозочок (cerebellum) є окремою частиною головного мозку (encephalon). Разом із мостом (pons) формує задній мозок (metencephalon) і є найбільшим відділом ромбоподібного мозку (rhombencephalon), яка відділяється від кінцевого мозку (telencephalon) поперечною щілиною великого мозку (fissura transversa cerebri), куди заходить намет мозочка (tentorium cerebelli).

Зверху до мозочка (cerebellum) прилягають потиличні частки великого мозку (lobi occipitales cerebri).

На нижній поверхні мозочка (facies inferior cerebelli) є широка заглибина – долинка мозочка (vallecula cerebelli), до якої прилягає дорсальна поверхня довгастого мозку (facies dorsalis medullae oblongatae).

Mозочoк (cerebellum) має півкулі мозочка (hemispheria cerebelli), які розділені між собою поздовжньою щілиною (fissura longitudinalis cerebelli).

Півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) з’єднуються за допомогою черв’яка мозочка [I-X] (vermis cerebelli [I-X]).

Мозочок (cerebellum) складається з:

тіла мозочка (corpus cerebelli);

клаптиково-вузликової частки (lobus flocculonodularis). Межею між ними є задньобічна щілина мозочка (fissura posterolateralis).

Зовнішня будова мозочка

(morphologia externa cerebelli)

Мозочок має:

тіло мозочка (corpus cerebelli), яке складається з:

двох півкуль мозочка (hemispheria cerebelli);

червяка мозочка (vermis cerebelli), який розміщений між ними;

долинку мозочка (valecula cerebelli) в якій розміщений довгастий мозок (medulla oblongata);

червяк мозочка (vermis cerebelli), який має такі частини (по колу зверху донизу):

язичок мозочка (lingula cerebelli);

вершину (culmen);

схил (declive);

листок червяка (folium vermis);

горб (tuber);

піраміду (pyramis);

вузлик (nodulus);

щілини мозочка (fissurae cerebelli), які є численними і різними за глибиною; вони пронизують півкулі мозочка (hemispheria cerebelli) та червяк мозочка (vermis cerebelli). Є такі щілини:

горизонтальна щілина (fissura horizontalis), яка поділяє мозочок на:

вентральну частину (pars ventralis);

дорсальну частину (pars dorsalis);

міжпівмісяцева щілина (fissura intersemilunaris);

задня верхня щілина (fissura posterior superior);

задньобічна щілина (fissura posterolateralis);

передпірамідна щілина (fissura prepyramidalis);

друга щілина (fissura secunda).

Листки мозочка (folia cerebelli) розміщені між щілинами мозочка.

Щілини мозочка (fissurae cerebelli) поділяють мозочок (cerebellum) на такі частки і часточки:

1 Передню частку мозочка (lobus cerebelli anterior), що відділена від задньої частки мозочка (lobus cerebelli posterior) першою щілиною (fissura prima) і складається з:

- часточок черв’яка (lobuli vermis), до яких належать:

- язичок мозочка (lingula cerebelli);

- центральна часточка (lobulus centralis);

вершина (culmen);

часточок півкуль, до яких належать:

крило центральної часточки (ala lobuli centralis);

передня чотирикутна часточка (lobulus quadrangularis anterior).

Передня частка мозочка майже повністю складається з передньої чотирикутної часточки (lobulus quadrangularis anterior), що доповнена спереду центральною часточкою (lobulus centralis), яка представлена крилами центральної часточки (alae lobuli centralis).

Передня чотирикутна часточка (lobulus quadrangularis anterior) має:

задню частину; дорсальну частину (pars posterior; pars dorsalis);

передню частину; вентральну частину (pars anterior; pars ventralis).

Передня частка мозочка (lobus cerebelli anterior) належить до давнього мозочка (paleocerebellum), отримує волокна пропріоцептивної чутливості від спинномозково-мозочкових шляхів, і тому має ще назву – спинномозкомозочок (spinocerebellum), який підтримує тонус м’язів, контролює сили гравітації та інерції.

2 Задню частку мозочка (lobus cerebelli posterior), яка є більшою частиною нового мозочка (neocerebellum).

До задньої частки мозочка (lobus cerebelli posterior) йдуть мостомозочкові волокна (fibrae pontocerebellares) від ядер мосту (nuclei pontis), тому ця частка ще називається мостомозочок (pontocerebellum), який забезпечує тонку синхронізацію м’язового тонусу при свідомих рухах.

До складу задньої частки мозочка (lobulus cerebelli posterior) належать (зверху вниз):

часточки півкуль, до яких належать:

проста часточка, або задня чотирикутна часточка (lobulus simplex; lobulus quadrangularis posterior);

верхня півмісяцева часточка (lobulus semilunaris superior);

нижня півмісячева часточка (lobulus semilunaris inferior);

присерединна часточка; тонка часточка (lobulus paramedianus; lobulus gracilis);

двочеревцева часточка (lobulus biventer);

мигдалик мозочка (tonsilla cerebelli).

Є часточки черв’яка (lobuli vermis), до яких відносять:

схил (declive);

листок черв’яка (folium vermis);

піраміду (pyramis);

горб (tuber);

язичок (uvula).

3 Клаптиково-вузликову частку (lobus flocculonodularis), яка філогенетично належить до стародавнього мозочка (archicerebellum).

Ця частка (lobus flocculonodularis) функціонально пов’язана з присінковими ядрами VIII пари черепних нервів за допомогою присінково-мозочкових волокон (fibrae vestibulocerebellares), ще називається присінко-мозочком (vestibulocerebellum), розміщена знизу мозочка під задньобічною щілиною (fissura posterolateralis) та забезпечує рівновагу тіла людини.

Клаптиково-вузликова частка (lobus flocculonodularis) складається з:

клаптика (flocculus);

вузлика (nodulus);

ніжки клаптика (pedunculus flocculi), яка з’єднує клаптик з вузликом.

Внутрішня будова мозочка

(morphologia interna cerebelli)

Біла речовина мозочка оточена корою та розділена на перифериї численними різної глибини борознами, тому на стріловому (сагітальному) розрізі нагадує гілку дерева – дерево життя (albor vitae).

Мозочок (cerebellum) ззовні вкритий шаром сірої речовини – корою мозочка (cortex cerebelli), в якій розміщені листки мозочка (folia cerebelli), що відокремлені між собою щілинами мозочка (fissurae cerebelli).

Сіра речовина мозочка є скупченням сірої речовини у товщі мозкового тіла (corpus medullare cerebelli) і складається з чотирьох пар таких ядер:

зубчастого ядра; бічного ядра мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli);

переднього міжпозиційного ядра; кіркоподібного ядра (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis), яке закриває ворота зубчастого ядра (hilum nuclei dentati);

заднього міжпозиційного ядра; кулястого ядра (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus);

ядра вершини (шатра); присереднього ядра мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Біла речовина мозочка складає основну масу мозочка і називається мозковим тілом мозочка (corpus medullare cerebelli).

Мозочок має три пари мозочкових ніжок (pedunculi cerebellares), які зєднують його з іншими відділами головного мозку (encephalon):

середні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares medii), що зєднують мозочок (cerebellum) з мостом (pons);

верхні (передні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares superiores), що зєднують мозочок (cerebellum) з покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali);

нижні (задні) мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares inferiores), що зєднують мозочок (cerebellum) з довгастим мозком (medulla oblongata).

Філогенетично мозочок поділяють на:

стародавній мозочок (archicerebellum), до якого належать:

а) клаптико-вузликова частка (lobus flocculonodularis);

б) язичок мозочка (uvula; lingula cerebelli);

в) ядро вершини; ядро шатра; присереднє ядро мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Cтародавній мозочок (archicerebellum) забезпечує рівновагу тіла людини;

- давній мозочок (paleocerebellum), до якого належать:

а) передня частка мозочка (lobus cerebelli anterior);

б) вершина (culmen);

в) піраміда (pyramis);

г) язичок (uvula);

д) переднє міжпозиційне ядро; кіркоподібне ядро (nucleus interpositus anterior; nucleus emboliformis);

є) заднє міжпозиційне ядро; кулясте ядро (nucleus interpositus posterior; nucleus globosus).

Давній мозочок (paleocerebellum) підтримує тонус м’язів, а під час рухів ураховує сили гравітації та інерції;

- новий мозочок (neocerebellum) – до нього належить решта часток мозочка із зубчастим ядром; бічним ядром мозочка (nucleus dentatus; nucleus lateralis cerebelli).

Новий мозочок (neocerebellum) координує та регулює рухи людини.

У цілому мозочок відіграє важливу роль у підтримці рівноваги тіла та координації рухів, він є одним із вищих автономних (вегетативних) центрів.

Тобто мозочок становить центр рефлекторної координації м’язових скорочень, які служать для підтримування рівноваги, особливо при статико-локомоторних актах; крім того, він координує роботу окремих м’язів при складних рухових актах, пов’язаних з пересуванням тіла в просторі, а також кожного м’яза окремо.

ПЕРЕШИЙОК РОМБОПОДІБНОГО МОЗКУ (isthmus rhombencephali)

Це найвужче місце стовбура головного мозку (truncus encephali). Він розміщений між заднім мозком (metencephalon) і середнім мозком (mesencephalon).

До нього належать:

- верхні мозочкові ніжки (pedunculi cerebellares superiores);

- верхній мозковий парус (velum medullare superius), що натягнутий між верхніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares superiores);

- трикутник петлі (trigonum lemnisci).

Трикутник петлі (trigonum lemnisci) обмежований:

ручками нижнього горбика (brachia colliculi inferioris);

верхніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares superiores);

ніжками мозку (pedunculi cerebri).

ЧЕТВЕРТИЙ ШЛУНОЧОК (ventriculus quartus)

Він є похідним порожнини ромбоподібного мозку (rhobencephalon) і має:

ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea), яка є передньою стінкою четвертого шлуночка (за старою номенклатурою (PNA) – дном четвертого шлуночка);

покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti), який є задньою стінкою четвертого шлуночка (його називали дахом четвертого шлуночка).

РОМБОПОДІБНА ЯМКА (fossa rhomboidea)

Ромбоподібна ямка (fossa rhomboidea) лежить на дорсальній поверхні довгастого мозку та моста (facies dorsalis medullae oblongatae et pontis) і обмежована:

- вгорі – верхніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares superiores);

- знизу – нижніми мозочковими ніжками (pedunculi cerebellares inferiores).

Посередині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) проходить серединна борозна (sulcus medianus), яка поділяє ямку на праву та ліву симетричні половини.

Уздовж серединної борозни (sulcus medianus) з боків розміщується парне присереднє підвищення (eminentia medialis), у верхній частині якого виступає лицевий горбик (colliculus facialis).

У нижній частині ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea) утворюються:

трикутник блукаючого нерва; блукаючий трикутник (trigonum nervi vagi; trigonum vagale), він розміщений збоку;

трикутник під’язикового нерва (trigonum nervi hypoglossi), розміщений присередньо.

На межі між мостом (pons) і довгастим мозком (medulla oblongata) у ромбоподібній ямці (fossa rhomboidea) поверхнево проходять мозкові смуги четвертого шлуночка (striae medullares ventriculi quarti), які виходять з бічних закутків ромбоподібної ямки (recessus laterales fossae rhomboideae) і заглиблюються в серединну борозну. Вони є аксонами нейронів заднього (дорсального) завиткового (слухового) ядра.

Частина ромбоподібної ямки (fossa rhomboidea), яка розміщується біля бічних закутків (recessus laterales), називається присінковим полем (area vestibularis).

На ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V-ХІІ пар черепних нервів.

Проекція ядер черепних нервів на ромбоподібну ямку

На ромбоподібну ямку (fossa rhomboidea) проектуються ядра V-XII пар черепних нервів, які розміщені в товщі моста та довгастого мозку.

Рухові ядра черепних нервів проектуються на ромбоподібну ямку в присередніх її частинах.

Чутливі ядра проектуються на ромбоподібну ямку в бічних її частинах.

Парасимпатичні (автономні) ядра проектуються на ромбоподібну ямку між руховими та чутливими ядрами, ближче до рухових ядер.

На поверхню ромбоподібної ямки проектуються ядра таких черепних нервів (зверху вниз):

Трійчастий нерв [V] (nervus trigeminus [V]), змішаний нерв.

Він має:

рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini), розміщене в дорсальній частині моста досередини від чутливих ядер;

головне (мостове) ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini), яке є чутливим і розміщене в дорсолатеральній частині верхнього відділу моста;

середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini), що є чутливим і розміщене в покриві середнього мозку поруч із водопроводом середнього мозку;

спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini), що є чутливим і залягає вздовж довгастого мозку та заходить у верхні (I-V) сегменти спинного мозку.

Усі чутливі ядра трійчастого нерва мають спільну ділянку проекції у блакитному місці ромбоподібної ямки (locus caeruleus).

Відвідний нерв [VI] (nervus abducens [VI]), руховий нерв.

Він має єдине рухове ядро:

ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), що проектується на лицевий горбик (colliculus facialis).

Лицевий нерв [VII] (nervus facialis [VII]), змішаний нерв.

Він має єдине рухове ядро:

ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене назовні лицевого горбика (colliculus facialis).

У складі лицевого нерва знаходиться проміжний нерв (nervus intermedius), або Врісбергів нерв (nervus Wrisbergii [ХІІІ пара]).

Проміжний нерв (nervus intermedius) має:

ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливо-смаковим ядром і розміщене збоку від межової борозни. Воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;

верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatotius superior), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розміщене в дорсальній частині моста нижче та досередини від ядра лицевого нерва.

сльозове ядро (nucleus lacrimalis), яке є парасимпатичним (автономним) ядром і розміщене дещо нижче верхнього слиновидільного ядра.

Присінково-завитковий нерв [VIII]

(nervus vestibulocochlearis [VIII]), чутливий нерв

Він складається з двох частин:

завиткового нерва (nervus cochlearis), або завиткової частини;

присінкового нерва (nervus vestibularis), або присінкової частини.

Завитковий нерв (nervus cochlearis) має:

переднє завиткове ядро (nucleus cochlearis anterior);

заднє завиткове ядро (nucleus cochlearis posterior).

Ці ядра є чутливими та проектуються на поверхню бічних закутків ромбоподібної ямки збоку від присінкового поля.

Присінковий нерв (nervus vestibularis) має:

присереднє присінкове ядро (nucleus vestibularis medialis), або ядро Швальбе;

бічне присінкове ядро (nucleus vestibularis lateralis), або ядро Дейтерса;

верхнє присінкове ядро (nucleus vestibularis superior), або ядро Бехтерєва;

нижнє присінкове ядро (nucleus vestibularis inferior), або ядро Роллера.

Ці ядра є чутливими і проектуються на поверхню присінкового поля ромбоподібної ямки досередини від завиткових ядер.

Язико-глотковий нерв [IX]

(nervus glossopharyngeus [IX]), змішаний нерв

Він має:

подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим ядром і проекується на рівні нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X та XI пар черепних нервів;

- ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), яке є чутливо-смаковим ядром і проекується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки аж до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів. Нейрони, що належать язико-глотковому нерву, займають середню третину ядра одинокого шляху;

нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior), що є парасимпатичним (автономним) ядром і проекується на присередньому підвищенні в нижньому трикутнику ромбоподібної ямки.

Блукаючий нерв [X]

(nervus vagus [X]), змішаний нерв

Він має:

подвійне ядро (nucleus ambiguus), що є руховим ядром і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки. Це ядро є спільним для IX, X, XI пар черепних нервів;

ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii), що є чутливо-смаковим ядром і проектується збоку від межової борозни, воно видовжене від середини ромбоподібної ямки до пірамід довгастого мозку. Це ядро є спільним для VII, IX, X пар черепних нервів;

заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), що є парасимпатичним ядром, яке проектується в ромбоподібній ямці в трикутнику блукаючого нерва в нижній частині ромбоподібної ямки.

Додатковий нерв [XI]

(nervus accessorius [XI]), руховий нерв

Він має:

спинномозкове ядро додаткового нерва (nucleus spinalis nervi accessorii), яке є руховим за функцією і розміщене в передніх рогах шести верхніх шийних сегментів спинного мозку;

черепне ядро додаткового нерва (nucleus cranialis nervi accessorii), або подвійне ядро (nucleus ambiguus), яке є руховим і проектується в ділянці нижньої ямочки ромбоподібної ямки.

Під’язиковий нерв [XII]

(nervus hypoglossus[XII]), руховий

Він має:

- одне рухове ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), яке проектується на нижній кут ромбоподібної ямки в трикутнику під’язикового нерва. Це ядро прилягає до сітчастої формації і продовжується до рівня II шийного сегмента спинного мозку.

ПОКРИВ ЧЕТВЕРТОГО ШЛУНОЧКА

(tegmen ventriculi quarti),

або дах четвертого шлуночка

Він утворений:

верхнім мозковим парусом (velum medullare superius);

нижнім мозковим парусом (velum medullare inferius);

судинним прошарком (tela choroidea), або судинною основою ІV шлуночка, яка доповнює нижній мозковий парус (velum medullare inferius). У товщі судинної основи міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке продукує спинномозкову рідину.

Покрив четвертого шлуночка (tegmen ventriculi quarti) містить три отвори:

серединний отвір; отвір Маженді (apertura mediana; apertura Magendi), він непарний і розміщений у нижньому куті нижнього мозкового парусa (angulus inferior veli medullaris inferioris);

бічний отвір; отвір Лушки (apertura lateralis ventriculi quarti; foramen Luschkae), він є парним і розміщений у бічних закутках нижнього мозкового паруса (recessus lateralis veli medullaris inferioris).

Четвертий шлуночок (ventriculus quartus) сполучається через:

водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri) з третім шлуночком (ventriculus tertius);

серединний отвір (apertura mediana) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);

бічні отвори (aperturae laterales) з підпавутинним простором головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis);

отвір, який розміщений під засувкою (obex) із центральним каналом спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis). Засувка є невеликою пластинкою білої речовини, що перекидається у поперечному напрямку над верхнім кінцем задньої серединної борозни між лівим та правим тонкими пучками довгастого мозку (fasciculi graciles medullae oblongatae).

СЕРЕДНІЙ МОЗОК (mesencephalon)

До нього належать:

покрівля середнього мозку (tectum mesencephali);

ніжки мозку (crura cerebri; pedunculi cerebri);

водопровід середнього мозку; водопровід мозку (aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri).

Межі середнього мозку чітко виражені з вентральної поверхні стовбура мозку:

- передньою межею є зорове перехрестя (chiasma opticum);

- задньою межею є передній край моста (margo anterior pontis).

Покрівля середнього мозку

(tectum mesencephali)

Поверхнева (дорсальна) частина покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali) є нерівною, розміщена над водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali) і представлена:

пластинкою покрівлі; чотиригорбковою пластинкою (lamina tecti; lamina quadrigemina), яка має чотири підвищення, що відокремлені одне від одного двома борозками, розділяючи покрівлю на:

два верхні горбики (colliculi superiores);

два нижні горбики (colliculi inferiores).

Ядра правого і лівого верхніх горбиків зєднуються між собою спайкою верхніх горбиків (comissura colliculorum superiorum), а ядра правого і лівого нижніх горбиківспайкою нижніх горбиків (comissura colliculorum inferiorum).

У людини верхні горбики (colliculі superiores), ручки верхніх горбиків та бічні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів зору, а нижні горбики, ручки нижніх горбиків та присередні колінчасті тіла входять до складу підкіркових центрів слуху.

Від цих горбиків у бічному напрямку відходять потовщення у вигляді валикаручки горбика (brachium colliculi), які є:

ручкою верхнього горбика (brachium colliculi superioris);

ручкою нижнього горбика (brachium colliculi inferioris).

Верхні і нижні горбики відокремлені між собою поперечною борозною, а праві та ліві горбикипоздовжньою борозною.

Ручки від верхніх горбиків закінчуються в бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale).

Ручки від нижніх горбиків закінчуються в присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale).

Колінчасті тіла (corpora geniculata) є складовою проміжного мозку (diencephalon).

Позаду від ручки нижнього горбика (brachium colliculi inferioris), попереду від верхньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris superior) і досередини від ніжки мозку розміщений трикутник петлі (trigonum lemnisci), в товщі якого проходять слухові нервові волокна бічної петлі (lemniscus lateralis).

Між правим і лівим верхніми горбиками у верхній (передній) частині поздовжньої борозни є ложе для шишкоподібної залози; епіфіза (glandula pinealis), а в нижній (задній) частині цієї борозни починається вуздечка верхнього мозкового паруса (frenulum veli medullaris superioris).

До підкіркових центрів зору належать:

верхні горбики (colliculi superiores);

- ручки верхніх горбиків (brachia colliculorum superiorum);

бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia).

До підкіркових центрів слуху належать:

нижні горбики (colliculi inferiores);

ручки нижніх горбиків (brachia colliculorum inferiorum);

присередні колінчасті тіла (corpora geniculata medialia).

Ніжки мозку (crura cerebri)

Федеративний комітет з анатомічної термінології визнав термін "crus cerebri" – ніжка мозку кращим терміном, ніж "pedunculus cerebri", оскільки він є більш зрозумілим.

Це товсті мозкові тяжі, які відходять від мосту і прямують наперед до півкуль великого мозку.

Між ніжками мозку розміщена глибока міжніжкова ямка (fossa interpeduncularis), на дні якої знаходиться задня пронизана речовина (substantia perforata posterior).

Із борозни окорухового нерва (sulcus nervi oculomotorii), яка є на присередній поверхні кожної ніжки, виходить окоруховий нерв.

На горизонтальному поперечному розрізі кожна ніжка розділена чорною речовиною (substantia nigra) на:

покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) – задня частина;

основу ніжки (basis pedunculi) – передня частина.

Чорна речовина (substantia nigra), забарвлення якої спричинене пігментом меланіном, що міститься в її нервових клітинах, поділяється на такі частини:

щільнау та бічнау частини (pars compacta et lateralis);

зачервоноядерну частину (pars retrorubralis);

сітчасту частину (pars reticularis).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) розміщений між чорною речовиною (substantia nigra), яка відділяє його від основ ніжок мозку (bases pedunculorum cerebri), та умовною площиною, що проходить через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) і відділяє його від покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali). У ньому розміщені скупчення сірої та білої речовин.

У покриві середнього мозку (tegmentum mesencephali) розміщені такі основні ядра середнього мозку:

червоне ядро (nucleus ruber), яке розміщене дорсально від присередньої частини чорної речовини і простягається від гіпоталамуса (hypothalamus) до рівня нижніх горбиків пластинки покрівлі (colliculi inferiores laminae tecti);

рухове ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке міститься на рівні верхніх горбиків (colliculi superiores);

додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorus nervi oculomotorii), або ядро Якубовича, що є парасимпатичним ядром ІІІ пари черепних нервів, яке розміщене вентрально від ядра окорухового нерва;

рухове ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке міститься на рівні нижніх горбиків (colliculi inferiores).

Покрив середнього мозку (tegmentum mesencephali) містить також сітчасту речовину; сітчасту формацію (formatio reticularis), в якій розміщені такі сітчасті ядра (nuclei reticulares):

клиноподібне ядро (nucleus cuneiformis);

підклиноподібне ядро (nucleus subcuneiformis);

ніжко-мостове покривне ядро (nucleus tegmentalis pedunculopontinus);

приніжкове ядро (nucleus parapeduncularis).

Отже, сітчаста формація ніжок мозку (formatio reticularis crurum cerebri) складається з груп нейронів, дифузно розміщених між чорною речовиною (substantia nigra) та водопроводом середнього мозку (aqueductus mesencephali), які складають сітчасті ядра (nuclei reticulares).

У білій речовині покриву середнього мозку (tegmentum mesencephali) проходять:

присередня петля (lemniscus medialis);

бічна петля (lemniscus lateralis);

трійчаста петля (lemniscus trigeminalis);

присередній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis medialis);

задній (дорсальний) поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis posterior; fasciculus longitudinalis dorsalis);

центральний покривний шлях (tractus tegmentalis centralis), який є одним з головних низхідних екстрапірамідних шляхів стовбура головного мозку (truncus encephali).

Основа ніжки (basis pedunculi) утворена провідними шляхами, які йдуть від кори великого мозку до мосту, довгастого мозку і спинного мозку (низхідні провідні шляхи).

До них належать:

кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis), або пірамідний шлях (tractus pyramidalis), до якого входять:

а) кірково-спинномозкові волокна (fibrae corticospinales);

б) кірково-ядерні волокна (fibrae corticonucleares);

кірково-мостовий шлях (tractus corticipontinus), до якого входять:

а) лобово-мостові волокна (fibrae frontopontinae);

б) потилично-мостові волокна (fibrae occipitopontinae);

в) тімяно-мостові волокна (fibrae parietopontinae);

г) скронево-мостові волокна (fibrae temporopontinae);

д) кірково-сітчасті волокна (fibrae corticoreticulares).

Чорна речовина (substantia nigra), сітчаста речовина (formatio reticularis) і червоне ядро (nucleus ruber) функціонально належать до екстрапірамідної системи, яка підтримує тонус скелетних мязів та керує несвідомими автоматичними рухами.

Отже, середній мозок містить:

підкіркові центри слуху і зору, важливі екстрапірамідні ядра, ядра окорухових нервів (III та IV пари черепних нервів);

усі висхідні та низхідні проекційні шляхи, які звязують кору головного мозку з нижче-розміщеними відділами центральної нервової системи;

пучки білої речовини, які звязують середній мозок з іншими відділами центральної нервової системи.

Водопровід середнього мозку;

водопровід мозку; водопровід Сільвія

(aqueductus mesencephali; aqueductus cerebri;

aqueductus Sylvii)

Це вузький канал, який вистелений епендимою, зєднує ІІІ шлуночок з ІV шлуночком і оточений центральною сірою речовиною (substantia grisea centralis).

Він містить спинномозкову рідину і має отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri), через який сполучається з IV шлуночком.

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) є порожниною середнього мозку і через нього проходить межа між ніжками мозку (pedunculi cerebri) та покривом середнього мозку (tegmentum mesencephali).

СІТЧАСТІ ЯДРА (nuclei reticulares),

або СІТЧАСТА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis),

чи РЕТИКУЛЯРНА ФОРМАЦІЯ (formatio reticularis)

Це будь-яка сукупність кількох дифузних сіток із клітин та нервових волокон у спинному мозку та у стовбурі головного мозку (truncus encephali), які утворюють сітку.

Сітчаста формація (formatio reticularis) повязана з:

- усіма органами чуття (organa sensuum);

- руховими та чутливими ділянками (regiones motoriae et sensoriae):

- кори великого мозку (cortex cerebri);

- таламусa (thalamus);

- гіпоталамусa (hypothalamus);

- спинного мозку (medulla spinalis).

Сітчаста формація (formatio reticularis) регулює:

- рівень збудливості і тонус різних відділів центральної нервової системи, включаючи кору великого мозку;

- бере участь у регуляції рівня свідомості, емоцій, вегетативних функцій, цілеспрямованих рухів.

Сітчаста формація, за І. П. Павловим, – це друга неспецифічна аферентна нервова система.

До ядер ретикулярної формації належать:

сітчасті ядра (nuclei reticulares) довгастого мозку, мосту та середнього мозку;

ядра шва (nuclei raphes) довгастого мозку, мосту та середнього мозку;

ПРОМІЖНИЙ МОЗОК (diencephalon)

За новою Міжнародною анатомічною номенклатурою проміжний мозок поділяється на:

епіталамус (epithalamus);

таламус, горб (thalamus);

субталамус (subthalamus);

метаталамус (metathalamus);

гіпоталамус (hypothalamus).

Із філогенетичної точки зору (найбільш поширений термін у вітчизняних підручниках) проміжний мозок поділяється на:

1 Таламічний мозок (thalamencephalon), або таламічну ділянку, який є філогенетично молодшим і є центром аферентних шляхів (має іншу назву – дорсальна частина проміжного мозку.

Таламічний мозок поділяється на:

- таламус (thalamus);

- епіталамус (epithalamus);

- метаталамус (metathalamus).

2 Гіпоталамус (hypothalamus), що є філогенетично старішим. Він є вищим вегетативним центром.

Таламус; горб (thalamus)

Це парний утвір, який складається переважно із сірої речовини.

Спереду на таламусі (thalamus) розміщується передній горбик таламуса (tuberculum anterius thalami).

Ззаду таламус (thalamus) закінчується розширенням, яке називається подушкою таламуса (pulvinar thalami).

Присередні поверхні правого та лівого таламусів з’єднуються між собою міжталамічним злипанням (adhesio interthalamica).

Сіра речовина таламуса (substantia grisea thalami) формує специфічні ядра таламуса (nuclei thalami), які розмежовані бічною мозковою пластинкою (lamina medullaris lateralis) та присередньою мозковою пластинкою (lamina medullaris medialis) на такі основні групи ядер:

передню групу (nuclei anteriores);

присередню групу (nuclei mediales);

передньобічну групу (nuclei ventrolaterales);

задню групу (nuclei posteriores);

групи ядер ретикулярної формації (nuclei reticulares thalami).

У ділянці подушки таламуса розміщені подушкові ядра (nuclei pulvinares).

За сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою ядра таламуса поділяються на:

передні ядра таламуса (nuclei anteriores thalami);

дорсальні ядра таламуса (nuclei dorsales thalami);

внутрішньопластинкові ядра таламуса (nuclei intralaminares thalami);

присередні ядра таламуса (nuclei mediales thalami);

серединні ядра таламуса (nuclei mediani thalami);

задні ядра таламуса (nuclei posteriores thalami);

сітчасте ядро таламуса (nucleus reticularis thalami);

вентральні ядра таламуса (nuclei ventrales thalami).

Функція таламуса: в ньому розміщені всі (крім нюхового, смакового і слухового) чутливі підкіркові центри, тобто вся інформація (окрім нюхової, смакової та слухової), що прямує до кори головного мозку, обовязково проходить через таламус.

Метаталамус (metathalamus)

Він розміщений під подушкою таламуса (pulvinar thalami) і складається з:

бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale), або підкіркового центру зору, що з’єднується позаду з верхніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбиків;

присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale), або підкіркового центру слуху, що з’єднується з нижніми горбиками пластинки покрівлі середнього мозку за допомогою ручок цих горбиків.

У колінчастих тілах містяться такі ядра:

дорсальне ядро бічного колінчастого тіла (nucleus dorsalis corporis geniculati lateralis);

вентральне ядро бічного колінчастого тіла; передколінчасте ядро (nucleus ventralis corporis geniculati lateralis; nucleus pregeniculatus);

ядра присереднього колінчастого тіла (nuclei corporis geniculati medialis).

Епіталамус (epithalamus)

Він розміщений позаду таламуса (thalamus). До нього належать:

шишкоподібна залоза (glandula pinealis), яка лежить між верхніми горбиками пластинки середнього мозку і належить до залоз внутрішньої секреції;

повідці (habenulae), що є парним продовженням дозаду мозкової стрічки таламуса і з’єднують правий та лівий таламус з шишкоподібною залозою;

повідцевий трикутник (trigonum habenulare), що розміщений у задній частині повідців у місці зрощення повідців з правою та лівою мозковими стрічками таламуса. Цей трикутник відмежований від подушки таламуса повідцевою борозною (sulcus habenularis);

спайка повідців (commissura habenularum), що утворена передніми відділами повідців перед входженням у шишкоподібну залозу. За допомогою повідців залоза з’єднується з присередньою поверхнею правого та лівого таламусів;

задня спайка; епіталамічна спайка (commissura posterior; commissura epithalamica), що розміщена під спайкою повідців і з’єднує між собою найближчі ділянки півкуль великого мозку (комісуральні волокна);

підспайковий орган (organum subcomissurale), який розміщений під задньою спайкою і об’єднує групу епендимних клітин, що містяться у стінці третього шлуночка.

Гіпоталамус (hypothalamus)

Він об’єднує структури, що розміщені під гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) і згідно зі старою Базельською анатомічною номенклатурою складається із:

зорової частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) – передньої частини, яка формується за рахунок кінцевого мозку (telencephalon);

нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) – задньої частини, яка формується за рахунок проміжного мозку (diencephalon).

До зорової частини гіпоталамуса; передньої частини гіпоталамуса (pars optica hypothalami) належать:

сірий горб (tuber cinereum);

нейрогіпофіз (neurohypophysis), який має:

лійку (infundibulum);

нервову частину (pars nervosa);

зорове перехрестя (chiasma opticum);

зоровий шлях (tractus opticus).

Сірий горб (tuber cinereum) розміщений:

- між сосочковими тілами (corpora mamillaria) позаду і зоровим перехрестям (chiasma opticum) попереду;

- з боків він обмежований зоровими шляхами (tractus optici).

Сірий горб (tuber cinereum) утворений тонкою сірою пластинкою, яка продовжується:

назад у задню пронизану речовину (substantia perforata posterior);

наперед у кінцеву пластину сірого горба (lamina terminalis tuberis cinerei), яка замикає кінець поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri);

збоку переходить у плащ півкуль великого мозку (pallium hemispheriorum cerebri).

Звужуючись донизу, сірий горб (tuber cinereum) переходить у лійку (infundibulum).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophisis; lobus posterior) є задньою часткою гіпофіза і складається з:

лійки (infundibulum);

нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nevrosa).

Лійка (infundibulum) є продовженням сірого горба (tuber cinereum). Її нижній кінець не має просвіту і з’єднується з гіпофізом (hypophysis).

По лійці (infundibulum) у складі гіпоталамо-гіпофізарного шляху гормони вазопресин і окситоцин потрапляють у нервову частку нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), звідки ці гормони потрапляють у кров.

Нервова частка нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis) представлена аксонами нейронів, тіла яких розміщені у надзоровому та пришлуночковому ядрах гіпоталамуса (nucleus supraopticus et nucleus paraventricularis hypothalami).

Зорове перехрестя (chiasma opticum) розміщене позаду кінцевої пластинки півкуль великого мозку (lamina terminalis hemispheriorum cerebri) і переходить у зорові шляхи (tractus optici).

Зоровий шлях (tractus opticus) є парним, огинає збоку ніжки мозку (pedunculi cerebri) і закінчується:

бічним корінцем (radix lateralis) у бічному колінчастому тілі (corpus geniculatum laterale);

присереднім корінцем (radix medialis) у верхніх горбиках пластинки покрівлі середнього мозку (colliculi superiores laminae tecti mesencephali).

До задньої частини гіпоталамуса; нюхової частини гіпоталамуса (pars olfactoria hypothalami) належать:

сосочкове тіло (corpus mamillare);

субталамус (subthalamus), у якому міститься парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus), Люісове тіло.

Сосочкове тіло (corpus mamillare) є парним утвором, який розміщений симетрично з боків середньої лінії, попереду від задньої пронизаної речовини (substantia perforata posterior) і містить два ядра.

За функцією сосочкове тіло (corpus mamillare) належить до підкіркових нюхових центрів, де переключаються нюхові волокна, які направляються до ядер:

передньої зони таламуса (zona anterior thalami);

надталамічної ділянки (regio epithalami);

покрівлі середнього мозку (tectum mesencephali).

Субталамус (subthalamus), або його ще називають підталамічною ділянкою (regio subthalamica), у вузькому розумінні слова є невеликою ділянкою мозкової речовини, яка безпосередньо прилягає знизу до зорового горба (thalamus), відокремлена від нього гіпоталамічною борозною (sulcus hypothalamicus) та є безпосереднім продовженням спереду заднього відділу (дорсального відділу) ніжок мозкупокриву середнього мозку (tegmentum mesencephali).

Субталамус (subthalamus) оточують чорна речовина та червоне ядро середнього мозку (substantia nigra et nucleus ruber mesencephalі), де вони і закінчуються. Обидва належать до екстрапірамідної системи.

Через субталамус (subtalamus) проходять різні шляхи до таламуса (thalamus), зокрема усі шляхи, що входять до складу присередньої петлі (lemniscus medialis).

Збоку від чорної речовини розміщене парне субталамічне ядро (nucleus subthalamicus) – Люісове тіло, яке також входить до складу екстрапірамідної системи.

У гіпоталамусі (hypothalamus) розрізняють такі ділянки скупчення груп нервових клітин:

дзьобове гіпоталамічне поле (area hypothalamica rostralis);

дорсальне поле гіпоталамуса (area hypothalamica dorsalis);

проміжне поле гіпоталамуса (area hypothalamica intermedia);

бічне поле гіпоталамуса (area hypothalamica lateralis);

заднє поле гіпоталамуса (area hypothalamica posterior).

Нервові клітини ядер гіпоталамуса мають здатність виробляти секрет (нейросекрет), який по відростках цих самих нервових клітин транспортується в ділянку гіпофіза.

Такі ядра називають нейросекреторними ядрами гіпоталамуса.

Ядра гіпоталамуса (nuclei hypothalami) сполучаються з гіпофізом (hypophysis) через його ворітні судини (клітини ядер секретують нейрогормони в ці судини) та через нервові волокна (гіпоталамо-гіпофізарний шлях).

Ці зв’язки об’єднують гіпоталамус та гіпофіз у гіпоталамо-гіпофізарну систему.

Надзорове ядро (nucleus supraopticus), та пришлуночкове ядро гіпоталамуса (nucleus paraventricularis hypothalami), містять тіла специфічних нейронів, що продукують гормони вазопресин та окситоцин.

Аксони цих нейронів утворюють гіпоталамо-гіпофізарний шлях (tractus hypothalamohypophysialis), по якому гормони потрапляють до гіпофіза.

Порожниною проміжного мозку (cavitas diencephali) є третій шлуночок (ventriculus tertius), який має 6 стінок:

1, 2 дві бічні стінки (parietes laterales), що утворені присередніми поверхнями таламусів (facies mediales thalami), а також нижче гіпоталамічної борозни (sulcus hypothalamicus) присередніми відділами субталамуса (subthalamus);

3 нижня стінка (paries inferior), або дно ІІІ шлуночка, представлене гіпоталамусом (hypothalamus), в якому розрізняють:

а) лійковий закуток (recessus infundibuli; recessus infundibularis);

б) надзоровий закуток (recessus supraopticus);

4 передня стінка (paries anterior), що утворена:

а) кінцевою пластинкою (lamina terminalis);

б) стовпами склепіння (columnae fornicis);

в) передньою спайкою (commissura anterior).

З кожного боку стовп склепіння і прилягаючий до нього ззаду передній відділ таламуса обмежовує міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare).

5 задня стінка (paries posterior), що утворена:

а) спайкою повідців (commissura habenularum);

б) задньою спайкою; надталамічною спайкою (commussura posterior; commissura epithalamica), під якою знаходиться отвір водопроводу середнього мозку; отвір водопроводу мозку (apertura aqueductus mesencephali; apertura aqueductus cerebri);

в) надталамічною спайкою; задньою спайкою (commissura posterior; comissura epithalamica), над якою розміщений надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis);

6 верхня стінка (paries superior), або його дах, що утворений епітеліальною пластинкою III шлуночка (lamina epithelialis ventriculi tertii) – залишка тонкої стінки ембріональної нервової трубки, судинним прошарком (tela choroidea), ворсинки якого утворюють судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii).

Між переднім горбиком таламуса (tuberculum anterius thalami) і стовпом склепіння (columna fornicis) є міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монроя, який сполучає ІІІ шлуночок з бічними шлуночками головного мозку (ventriculi laterales encephali).

Водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) через отвір водопроводу середнього мозку (apertura aqueductus mesencephali) сполучає ІІІ шлуночок (ventriculus tertius) з порожниною ІV шлуночка (cavitas ventriculi quarti).

Судинне сплетення III шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii) з’єднується із судинним сплетенням бічних шлуночків (plexus choroideus ventriculorum lateralium).

Третій шлуночок має такі закутки:

надшишкоподібний закуток (recessus suprapinealis), що розміщений у задньоверхніх відділах III шлуночка над задньою спайкою; надталамічною спайкою (commissura posterior; commissura epithalamica);

- шишкоподібний закуток (recessus pinealis), що заходить у шишкоподібне тіло;

- лійковий закуток (recessus infundibuli), який веде у лійку;

надзоровий закуток (recessus supraopticus), який знаходиться над зоровим перехрестям.

ШИШКОПОДІБНА ЗАЛОЗА;

ШИШКОПОДІБНЕ ТІЛО; епіфіз

(glandula pinealis; corpus pineale; epiphysis cerebri)

Це залоза ендокринної системи, яка належить до неврогенної групи та залягає між верхніми горбиками покрівлі середнього мозку (colliculi superiores tecti mesencephali).

Від переднього кінця шишкоподібної залози (extremitas anterior glandulae pinealis) до присередньої поверхні правого та лівого таламусів (facies medialis thalamorum dextri et sinistri) натягнуті повідці (habenulae).

В основі шишкоподібної залози (glandula pinealis) міститься невеликий шишкоподібний закуток (recessus pinealis).

Ззовні шишкоподібна залоза (glandula pinealis) вкрита волокнистою капсулою (capsula fibrosa), від якої всередину органа йдуть сполучнотканинні перекладки, що розділяють паренхіму залози на часточки (lobuli).

Клітинами залози (glandula pinealis) є спеціальні залозисті клітини:

пінеалоцити (pinealocyti);

гліоцити; гліальні клітини (gliocyti).

Пінеалоцити виділяють гормон, який гальмує виділення гормонів гіпофіза до моменту статевого дозрівання та бере участь у формуванні біоритмів людини. На біоритми людини шишкоподібна залоза впливає через гормон мелатонін.

Кількість мелатоніну має здатність викликати фізіологічний сон, який змінюється протягом доби та з віком.

Із настанням темряви мелатонін починає посилено продукуватись, а вранці – навпаки, його кількість поступово зменшується (добові ритми – день-ніч). Після 40-45 років кількість мелатоніну поступово зменшується до кінця життя людини.

Мелатонін також регулює функції шлунково-кишкового тракту і серцево-судинної системи, активує імунні клітини, має протистресову і протисудомну дію.

ГІПОФІЗ; МОЗКОВИЙ ПРИДАТОК

(hypophysis; glandula pituitaria)

Це залоза внутрішньої секреції (hypophysis), яка належить до неврогенної групи залоз, розміщених у гіпофізній ямці турецького сідла (fossa hypophysialis sellae turcicae).

Гіпофіз (hypophysis) відмежований від порожнини черепа (cavitas cranii) діафрагмою сідла (diaphragma sellae) і через отвір у цій діафрагмі за допомогою лійки (infundibulum) сполучається з гіпоталамусом проміжного мозку (hypothalamus diencephali).

У гіпофізі (hypophysis) розрізняють:

аденогіпофіз; передню частку (adenohypophysis; lobus anterior);

нейрогіпофіз; задню частку (neurohypophysis; lobus posterior).

У аденогіпофізі; передній частці (adenohypophysis; lobus anterior) є:

дальша частина (pars distalis);

проміжна частина (pars intermedia);

горбова частина (pars tuberalis).

Нейрогіпофіз; задня частка (neurohypophysis; lobus posterior) складається з:

нервової частки; нервової частини (lobus nervosus; pars nervosa);

лійки (infundibulum).

Аденогіпофіз (adenohypophysis) виробляє:

соматотропний гормон, соматотропін, що викликає ріст організму;

адренокортикотропний гормон, адренокортикотропін, що стимулює секрецію стероїдних гормонів наднирковою залозою;

тиреотропний гормон, тиротропін, що стимулює діяльність щитоподібної залози;

гонадотропні гормони, що впливають на статеве дозрівання, у чоловіків на сперматогенез, у жінок на розвиток фолікулів у яєчнику, овуляцію, ріст молочних залоз, продукцію молока;

ліпотропний гормон, ліпотропін, який впливає на обмін жирів у організмі.

Проміжна частина аденогіпофіза утворює:

меланоцитостимулювальний гормон, який регулює колір шкіри, контролюючи утворення в організмі людини пігменту маланіну.

Нейрогіпофіз є гормонокумулювальною ділянкою, яка накопичує:

вазопресин;

окситоцин. Вони виробляються ядрами гіпоталамуса.

Від цих ядер по лійці у складі гіпоталамо-гіпофізарного шляху (tractus hypothalamohypophisialis) гормони вазопресин та окситоцин надзорового (nucleus supraopticus) та пришлуночкового (nucleus paraventricularis) ядер гіпоталамуса через аксони нервових клітин стікають у нервову частину нейрогіпофіза (pars nervosa neurohypophysis), де вони накопичуються. Далі з нервової частини ці гормони потрапляють у кров.

Вазопресин:

- звужує судини;

- затримує воду в організмі людини, реабсорбуючи її в трубочках нефронів.

Окситоцин:

- стимулює м’язи матки та гладку м’язову тканину (textus muscularis glaber);

- стримує розвиток жовтого тіла;

- посилює продукцію молока молочною залозою.

КІНЦЕВИЙ МОЗОК; ВЕЛИКИЙ МОЗОК

(telencephalon; cerebrum)

Він представлений правою та лівою півкулями великого мозку (hemispheria cerebri). До кожної півкулі належать:

плащ (pallium);

нюховий мозок (rhinencephalon);

основна частина кінцевого мозку (pars basilaris telencephali) – підкіркові ядра;

склепіння (fornix);

мозолисте тіло (corpus callosum).

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (ventriculi laterales).

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri)

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) вкриті корою великого мозку; плащем (cortex cerebri; pallium) і мають три поверхні:

верхньобічну поверхню півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri);

присередню поверхню півкулі великого мозку (facies medialis hemispherii cerebri);

нижню поверхню півкулі великого мозку (facies inferior hemispherii cerebri).

Найбільш виступаючі ділянки півкуль отримали назву полюсів:

лобовий полюс (polus frontalis);

потиличний полюс (polus occipitalis);

скроневий полюс (polus temporalis).

Рельєф кожної поверхні півкуль складається з борозен (sulci) і розміщених між ними валикоподібних підвищень – звивин великого мозку (gyri cerebri), форма і напрям яких досить мінливі.

Півкулі великого мозку (hemispheria cerebri) складаються з таких часток:

лобової частки (lobus frontalis);

тім’яної частки (lobus parietalis);

потиличної частки (lobus occipitalis);

скроневої частки (lobus temporalis);

острівця; острівцевої частки (insula; lobus insularis);

обідкової частки (lobus limbicus).

Обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri).

Ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної та скроневої часток і острівця (insula), який розміщений у глибині бічної ямки великого мозку (fossa lateralis cerebri).

Кожна частка великого мозку (lobus cerebri) відмежована одна від одної борознами великого мозку (sulci cerebri) – міжчастковими борознами (sulci interlobares).

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) розміщені такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

центральна борозна (sulcus centralis), або Роландова борозна, що відокремлює лобову частку (lobus frontalis) від тім’яної (lobus parietalis);

бічна борозна (sulcus lateralis), або Сільвієва борозна, яка відокремлює скроневу частку (lobus temporalis) від лобової та тім’яної (lobus frontalis et parietalis);

тім’яно-потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тім’яною часткою (lobus parietalis) та потиличною часткою (lobus occipitalis).

На верхньобічній поверхні півкулі великого мозку (facies superolateralis hemispherii cerebri) виділяють такі борозни та звивини:

1 у лобовій частці (lobus frontalis):

а) передцентральну борозну (sulcus precentralis);

б) верхню лобову борозну (sulcus frontalis superior);

в) нижню лобову борозну (sulcus frontalis inferior);

г) передцентральну звивину (gyrus precentralis);

д) верхню лобову звивину (gyrus frontalis superior);

є) середню лобову звивину (gyrus frontalis medius);

ж) нижню лобову звивину (gyrus frontalis inferior), яка за допомогою передньої гілки та висхідної гілки бічної борозни (ramus anterior et ramus ascendens sulci lateralis) поділяється на покришкову частину (pars opercularis), трикутну частину (pars triangularis) та очноямкову частину (pars orbitalis).

2 У тімяній частці (lobus parietalis):

а) зацентральну борозну (sulcus postcentralis);

б) внутрішньотім’яну борозну (sulcus intraparietalis);

в) зацентральну звивину (gyrus postcentralis);

г) верхню тімяну часточку (lobulus parietalis superior);

д) нижню тімяну часточку (lobulus parietalis inferior), в якій розміщені: надкрайова звивина (gyrus supramarginalis), кутова звивина (gyrus angularis).

3 У скроневій частці (lobus temporalis):

а) верхню скроневу борозну (sulcus temporalis superior);

б) нижню скроневу борозну (sulcus temporalis inferior);

в) поперечну скроневу борозну (sulcus temporalis transversus);

г) верхню скроневу звивину (gyrus temporalis superior);

д) середню скроневу звивину (gyrus temporalis medius);

є) нижню скроневу звивину (gyrus temporalis inferior);

ж) поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi) – звивини Гешля, які містяться на присередній поверхні верхньої скроневої звивини (facies medialis gyri temporalis superioris).

4 У потиличній частці (lobus occipitalis):

а) поперечну потиличну борозну (sulcus occipitalis transversus), яка обмежовує досить варіабельні потиличні звивини (gyri occipitales);

б) півмісяцеву борозну (sulcus lunatus);

в) передпотиличу вирізку (incisura preoccipitalis);

5 В острівцевій частці; острівцi (lobus insularis; insula):

а) центральну борозну острівця (sulcus centralis insulae);

б) колову борозну острівця (sulcus circularis insulae);

в) звивини острівця (gyri insulae), довгу звивину острівця (gyrus longus insulae), короткі звивини острівця (gyri breves insulae), поріг острівця (limen insulae).

На присередній поверхні півкуль великого мозку (facies medialis hemispheriorum cerebri) розміщені такі міжчасткові борозни (sulci interlobares):

борозна мозолистого тіла (sulcus corporis callosi), що проходить між лобовою часткою (lobus frontalis) та мозолистим тілом (corpus callosum) і продовжується назад між тімяною часткою (lobus parietalis) та мозолистим тілом (corpus callosum);

тімяно-потилична борозна (sulcus parietooccipitalis), яка проходить між тімяною та потиличною частками (lobuli parietalis et occipitalis);

борозна пояса (sulcus cinguli), яка йде паралельно до мозолистого тіла і продовжується на присередню поверхню тімяної частки під назвою підтімяної борозни (sulcus subparietalis).

На присередній поверхні виділяють такі борозни та звивини:

1 у лобовій частці (lobus frontalis):

а) прицентральну борозну (sulcus paracentralis);

б) центральну борозну (sulcus centralis);

в) прицентральну часточку (lobulus paracentralis);

г) присередню лобову звивину (gyrus frontalis medialis);

2 у тімяній частці (lobus parietalis):

а) прицентральну часточку (lobulus paracentralis), її задньою частиною є задня прицентральна звивина (gyrus paracentralis posterior);

б) підтімяну борозну (sulcus subparietalis);

в) крайову гілку; крайова борозна (ramus marginalis; sulcus marginalis), яка є гілкою підтімяної борозни, що спрямована угору;

г) передклин (precuneus);

3 у потиличній частці (lobus occipitalis):

а) острогову борозну (sulcus calcarinus);

б) клин (cuneus);

в) тім’яно-потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis);

г) язикову звивину (gyrus lingualis);

4 У обідковій частці (lobus limbicus) – це сукупність борозен і звивин присередньої ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток у самому центрі півкулі мозку:

а) поясну борозну (sulcus cinguli);

б) морськоконикову борозну (sulcus hippocampalis);

в) торочко-зубчасту борозну (sulcus fimbriodentatus);

г) обхідну борозну (sulcus collateralis);

д) нюхову борозну (sulcus rhinalis);

є) приморськоконикову звивину (sulcus parahippocampalis);

ж) поясну звивину (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

з) смужкову звивину (gyrus fasciolaris);

с) гачок (uncus);

к) зубчасту звивину (gyrus dentatus);

л) морськокинокові торочки (fimbriae hippocampi).

На нижній поверхні півкуль головного мозку (facies inferior hemispheriorum cerebri) виділяють такі борозни та звивини:

1 у лобовій частці:

а) нюхову борозну (sulcus rhinalis);

б) очноямкові борозни (sulci orbitales);

в) пряму звивину (gyrus rectus);

г) присередню нюхову звивину (gyrus olfactorius medialis);

д) бічну нюхову звивину (gyrus olfactorius lateralis);

є) очноямкові звивини (gyri orbitales);

2 у скроневій частці:

а) обхідну борозну (sulcus collateralis), яка продовжується в нюхову борозну (sulcus rhinalis);

б) потилично-скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);

в) присередню потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis);

г) бічну потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis).

У потиличній частці розміщені борозни та звивини, що є продовженням дозаду борозен та звивин нижньої поверхні скроневої частки:

а) потилично-скроневу борозну (sulcus occipitotemporalis);

б) острогову борозну (sulcus calcarinus);

в) бічну потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis lateralis), яка є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);

г) присередню потилично-скроневу звивину (gyrus occipitotemporalis medialis), яка є продовженням із скроневої частки (lobus temporalis);

д) язикову звивину (gyrus lingualis).

Специфічні риси будови кінцевого мозку; 

великого мозку, які відрізняють людину від тварин

(telencephalon; cerebrum),

У будові центральної нервової системи можна відзначити "людські" ознаки будови мозку, тобто специфічні риси будови його, що відрізняють людину від тварин .

1 Перевага головного мозку над спинним. Так, у хижаків (наприклад, у кішки) головний мозок у 4 рази важчий спинного, у приматів (наприклад, у макак) – у 8 разів, а в людини – у 45 разів (маса спинного мозку 30 г, головного – 1500 г).

Спинний мозок становить у ссавців 22 – 48 % маси головного мозку, у горили – 5-6 %, у людини – тільки 2 %.

2 Маса мозку. За абсолютною масою мозку людина не займає першого місця, тому що у великих тварин мозок важчий, ніж у людини (1500 г): у дельфіна-1800 г, у слона – 5200 г, у кита – 7000 г.

Щоб розкрити справжні співвідношення маси мозку до маси тіла, використовують так званий квадратний покажчик мозку, тобто добуток абсолютної маси мозку на відносну.

Цей показник дав можливість виділити людину з усього тваринного світу. Так, у гризунів він дорівнює 0,19, у хижаків – 1,14, у китоподібних (дельфін) – 6,27, у людиноподібних мавп – 7,35, у слонів – 9,82 і, нарешті, у людини – 32,0.

3 Перевага плаща над мозковим стовбуром, тобто нового мозку (neencephalon) над старовинним (paleencephalon).

4 Найвищий розвиток лобової частки великого мозку. На лобові частки припадає у нижчих мавп 8 – 12 % усієї поверхні півкуль, в антропоїдних мавп – 16 %, у людини – 30 %.

5 Перевага нової кори півкуль великого мозку над старою.

6 Перевага кори над підкіркою, що у людини досягає максимальних цифр: кора становить 53,7% усього обсягу мозку, а базальні ядра – тільки 3,7 %.

7 Борозни і звивини збільшують площу кори сірої речовини, тому, чим більше розвинута кора півкуль великого мозку, тим більша і складчастість мозку.

Збільшення складчастості досягається великим розвитком дрібних борозен третьої категорії, глибиною борозен і їхнім асиметричним розміщенням.

У жодної тварини немає одночасно такого великого числа борозен і звивин, при цьому настільки глибоких і асиметричних, як у людини.

8 Наявність другої сигнальної системи, анатомічним субстратом якої є самі поверхневі шари мозкової кори.

Отже, специфічними рисами будови мозку людини, які відрізняють його від мозку найбільш високорозвинених тварин, є максимальна перевага молодих частин центральної нервової системи над старими: головного мозку над спинним, плаща над стовбуром, нової кори над старою, поверхневих шарів мозкової кори над глибокими.

НЮХОВИЙ МОЗОК

(rhinencephalon)

ЛІМБІЧНА, або обідкова ЧАСТКА

(lobus limbicus), чи ЛІМБІЧНА СИСТЕМА

Це центр емоційної чутливості сприйняття зовнішнього середовища, де формуються емоційні реакції, реакції поведінки (статеві та захисні), мотивувань, так звані підсвідомі реакції, і філогенетично найдавніша та морфологічно найглибша структура кінцевого мозку людини.

Разом з усією підкіркою нюховий мозок (rhinencephalon) є джерелом енергії для кори і відповідає за життєво важливі реакції людини, регулює діяльність внутрішніх органів. Зокрема, за відчуття голоду і спраги, сприйняття звуків і запахів, мотивацію поведінки. Тут закладені механізми пам’яті, сну, емоцій.

Ці реакціїї сформувались у зв’язку з первинними функціями нюху, їх морфологічною основою є відділи мозку, які розвиваються з нижніх відділів мозкового пухиря і належать до нюхового мозку.

Учений Брока ще в 1878 році об’єднав поясну борозну (sulcus cinguli), перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli), приморськоконикову борозну (gyrus parahippocampalis) в одну частку, яка має вигляд дугоподібної крайової частки.

Латинське слово "limbus" перекладається як "край" або "облямівка", "обідок", і Брока назвав цю частку великою крайовою часткою, або лімбічною часткою, або склепінною звивиною Арнольда.

Морфологічно лімбічна система розміщена в центральній частині нюхового мозку в:

обідковій частці (lobus limbicus);

морському конику (hippocampus);

гачку (uncus);

зубчастій звивині (gyrus dentatus);

прозорій перегородці (septum pellucidum).

За останніми науковими даними, центр лімбічної системи міститься і в нюховому шляху (тракті), цибулині, нюховому трикутнику та передній пронизаній речовині (периферійний відділ нюхового мозку).

Окрім поняття "лімбічна частка", в нейроанатомії є поняття "лімбічна система" (англ. limbic system – обідкова, або лімбічна система), яка об’єднує всі компоненти нюхового мозку та деякі інши структури.

Лімбічна система функціонує у взаємозв’язку з ретикулярною формацією.

У людини нюховий мозок (rhinencephalon) розвинутий слабше, ніж у тварин і поділяється на:

передню нюхову частку (lobus olfactorius anterior) – периферійну частину);

задню нюхову частку; грушоподібну частку (lobus olfactorius posterior; lobus piriformis) – центральну частину;

морського коника (hippocampus), який розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку.

До центральної частини нюхового мозку (задньої нюхової частки – lobus olfactorius posterior) належать:

1 обідкова частка (lobus limbicus), яка складається з:

поясної звивини (gyrus cinguli) з поясною борозною (sulcus cinguli);

приморськоконикової звивини (gyrus parahip-pocampalis);

2 зубчаста звивина (gyrus dentatus);

3 мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum), яке також належить до базальних ядер;

4 прозора перегородка (septum pellucidum);

5 гачок (uncus) – кірковий аналізатор нюху.

До периферійної частини нюхового мозку (передньої нюхової частки – lobus olfactorius anterior) належать:

нюхова цибулина (bulbus olfactorius);

нюховий шлях (tractus olfactorius);

ділянка прозорої перегородки, або перегородкове поле (area septalis);

присередня та бічна нюхові звивини (gyri olfactorii medialis et lateralis), які є пучками нервових волокон, що розходяться від нюхового шляху в різні боки, утворюючи присередню та бічну сторони нюхового трикутника;

нюховий трикутник (trigonum olfactorium), або нюхове поле (area olfactoria), що має:

а) передню пронизану речовину (substantia perforata anterior);

б) діагональну стрічку (stria diagonalis);

в) нюховий горбик (tuberculum olfactorium).

Морський коник (hippocampus) розглядають як окрему додаткову частину нюхового мозку (rhinencephalon).

Усі структури нюхового мозку (rhinencephalon) входять до складу лімбічної системи і є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини, що забезпечує здійснення давніх інстинктів.

Вважається, що окремі структури нюхового мозку (rhinencephalon) людини, крім забезпечення нюхової чутливості, є морфологічним субстратом, де формуються емоційні реакції, реакції поведінкистатеві та захисні (підсвідомі реакції). Ці реакції відносять до лімбічної системи і вони відіграють роль у взаємодії між вісцеральними та емоційними проявами.

Як зазначено у Міжнародній анатомічній номенклатурі (Сан-Пауло, 1997), обідкова частка (lobus limbicus) складається зі структур, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.

Інші частки півкулі розміщені з внутрішнього боку відповідної кістки черепа (і мають таку саму назву) й цим відрізняються від обідкової частки.

Проте структури, що утворюють обідкову частку, мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.

Обідкова частка

(lobus limbicus)

Згідно із сучасною анатомічною номенклатурою виділяють обідкову частку (lobus limbicus), яка містить структури, що утворюють сукупність у самому центрі півкулі мозку.

Інші частки півкулі мозку прилягають до внутрішньої поверхні відповідної кістки черепа (і мають таку саму назву) й цим відрізняються від обідкової частки (lobus limbicus).

Проте структури, що утворюють обідкову частку (lobus limbicus), мають функції, характерні тільки для цієї частки, й відокремлюються від прилеглих структур борознами.

Коли термін обідкова частка (lobus limbicus) не вживається, ця сукупність розглядається як присередні ділянки лобової, тім’яної і скроневої часток.

До обідкової частки (lobus limbicus) належать:

поясна борозна (sulcus cinguli);

поясна звивина (gyrus cinguli) з перешийком поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

смужкова звивина (gyrus fasciolaris);

приморськоконикова звивина (gyrus parahippocampalis) із гачком (uncus);

морськоконикова борозна (sulcus hippocampalis);

зубчаста звивина (gyrus dentatus);

торочко-зубчаста борозна (sulcus fimbriodentatus);

морськоконикові торочки (fimbria hippocampi);

обхідна борозна (sulcus collateralis);

нюхова борозна (sulcus rhinalis).

В обідковій частці lobus limbicus) виділяють склепінчасту звивину (gyrus fornicis), до якої належать такі анатомічні утвори:

поясна звивина (gyrus cinguli), яка має перешийок поясної звивини (isthmus gyri cinguli);

смужкова звивина (gyrus fasciolaris);

приморськоконикова звивина (gyrus parahip-pocampalis), яка має гачок (uncus).

Кожна півкуля великого мозку (hemispherium cerebri), або півкуля головного мозку (hemispherium encephali) має, окрім кори головного мозку (cortex cerebri), або плаща (pallium), ще й сіру речовину (substantia grisea), яка представлена окремими ядрами.

Ці ядра залягають у товщі білої речовини (substantia alba), ближче до основи кінцевого мозку (basis telencephali) і називаються, за попередньою анатомічною номенклатурою – базальними ядрами (nuclei basales), або основними ядрами.

За новою сучасною Міжнародною анатомічною номенклатурою (Сан-Пауло, 1997) виділено два нові підрозділи:

основну частину кінцевого мозку (pars basalis telencephali).

основні ядра та структури утворів (nuclei basales et structurae pertinentes).

Основна частина кінцевого мозку (pars basalis telencephali) містить структури, що у попередніх номенклатурах були розміщені в інших розділах. Проте ця основна частина кінцевого мозку містить також і деякі структури, що можуть розглядатися як частини базальних ядер (nuclei basalis), наприклад, вентральний палідум (pallidum ventrale), вентральний стріатум (striatum ventrale).

До основної частини кінцевого мозку (pars basalis telencephali) входять:

мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum);

огорожа (claustrum);

вентральний палідум (pallidum ventrale);

вентральний стріатум (striatum ventrale);

периферійна частина нюхового мозку; передня нюхова частка (lobus olfactorius anterior).

До основних ядер та структур утворів (nuclei basales et structurae perinentes) належать:

хвостате ядро (nucleus caudatus);

сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis);

смугасте ядро (corpus striatum);

внутрішня капсула (capsula interna);

променистий вінець (corona radiata);

асоціативні волокна кінцевого мозку (fibrae associationis telencephali);

спайкові волокна кінцевого мозку (fibrae commissurales telencephali).

До базальних ядер належать:

смугасте тіло (corpus striatum), яке складається з:

хвостатого ядра (nucleus caudatus);

сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis);

огорожа (claustrum);

мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum).

Базальні (основні) ядра (nuclei basales) – це підкіркові рухові центри, вони формують стріопалідарну систему, яка відповідає за:

- автоматичні, звичні рухи (біг, ходьба тощо);

- тонус м’язів;

- деякі автономні (вегетативні) реакції, зокрема теплорегуляцію та вуглеводний обмін.

Стріопалідарна система є основною частиною екстрапірамідної системи і складається з двох частин:

стріатума (striatum), який належать до філогенетично нових утворів (neostriatum) стріальної системи, що сповільнюють рухи. До його складу входять:

- хвостате ядро (nucleus caudatus);

- лушпина (putamen);

палідума (pallidum), який відносять до більш старих утворів (paleostriatum), що прискорюють рухи. До його складу входить:

- бічна бліда куля (globus pallidus lateralis);

присередня бліда куля (globus pallidus medialis).

Смугасте тіло (corpus striatum) належить до екстрапірамідної системи і має ще назву стріопалідарної системи, складається з:

стріатума (striatum);

палідума (pallidum).

Стріатум та палідум поділяються на дві частини:

дорсальний та вентральний стріатум (striatum dorsale et ventrale);

дорсальний та вентральний палідум (pallidum dorsale et ventrale).

Хвостате ядро (nucleus caudatus) є видовженим та дугоподібно вигнутим навколо таламуса (thalamus) ядром, має морфофукціональний звязок через провідні шляхи із сусідніми ядрами таламуса та складається з:

голови (caput) – це передня потовщена частина ядра, що міститься в лобовій частці півкуль великого мозку (lobus frontalis hemispherii cerebri);

тіла (corpus) – це середня частина ядра, що розміщена у тімяній частці (lobus parietalis hemispherii cerebri);

хвоста (cauda) – це задня частина ядра, яка загинається донизу та назовні і знаходиться у скроневій частці (lobus temporalis hemispherii cerebri).

Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) залягає в білій речовині півкуль великого мозку (substantia alba hemispherii cerebri), має на зрізах трикутну форму і подібне до сочевичного зернятка.

Це ядро має тісний морфологічний та функціональний звязок за допомогою провідних шляхів із сусідніми ядрами таламуса (nuclei thalami).

Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) та присередня мозкова пластинка (lamina medullaris medialis) поділяють сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) на:

лушпину (putamen);

бічну бліду кулю (globus pallidus lateralis);

присередню бліду кулю (globus pallidus medialis).

Бічна мозкова пластинка (lamina medullaris lateralis) відділяє лушпину (putamen) від блідих куль (globi pallidi), а присередня мозкова пластинка відмежовує присередню бліду кулю (globus pallidus medialis) від бічної блідої кулі (globus pallidus lateralis).

Огорожа (claustrum) – це тонка пластинка сірої речовини, яка розміщена ззовні від лушпини і сочевицеподібного ядра (putamen nuclei lentiformis).

Від лушпини (putamen) огорожа (claustrum) відділена шаром білої речовинизовнішньою капсулою (capsula externa).

Ззовні від огорожі (claustrum) міститься прошарок білої речовиникрайня капсула (capsula extrema), яка розміщена між огорожею та мозковою корою острівцевої частки півкуль.

Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) розміщене у скроневій частці півкуль великого мозку (lobus temporalis hemispherii cerebri) попереду від нижнього (скроневого) рогу бічного шлуночка (cornu temporale ventriculi lateralis).

Воно є проміжним утвором між корою великого мозку (cortex cerebri) та ядрами півкуль великого мозку (nuclei hemispherii cerebri).

До ядер мигдалеподібного тіла належать:

бічне основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis lateralis);

присереднє основне ядро мигдалика (nucleus amygdalae basalis medialis);

центральне ядро мигдалика (nucleus amygdalae centralis);

кіркове ядро мигдалика (nucleus amygdalae corticalis);

проміжне ядро мигдалика (nucleus amygdalae interstitialis);

бічне ядро мигдалика (nucleus amygdalae lateralis);

присереднє ядро мигдалика (nucleus amygdalae medialis).

Внутрішня капсула (capsula interna)

Це шар білої речовини, який розміщений між:

сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) збоку;

хвостатим ядром (nucleus caudatus) і таламусом (thalamus), що розміщені присередньо.

Через цю капсулу проходять проекційні волокна, які з’єднують кору великого мозку (cortex cerebri) з іншими відділами головного мозку та зі спинним мозком.

На горизонтальному розрізі півкулі великого мозку (hemispherium cerebri) внутрішня капсула (capsula interna) має вигляд відкритого латерально тупого кута з такими частинами:

передньою ніжкою (crus anterius);

коліном внутрішньої капсули (genu capsulae internae);

задньою ніжкою (crus posterius).

Передня ніжка внутрішньої капсули (crus anterius capsulae internae) розміщена між головкою хвостатого ядра (nucleus caudatus) та передньою половиною сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Її проекційними волокнами є:

лобово-мостовий шлях (tractus frontopontinus);

передня променистість таламуса (radiatio thalami anterior).

Коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae) розміщене між передньою та задньою ніжками (crura anterius et posterius), між сочевицеподібним ядром (nucleus lentiformis) та центральною частиною бічного шлуночка (pars centralis ventriculi lateralis).

Воно утворене кірково-ядерними волокнами (fibrae corticonucleares).

Задня ніжка внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) розміщена між таламусом (thalamus) та заднім відділом сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis) і стосовно до останнього складається з трьох країв або частин:

таламо-сочевицеподібної частини (pars thalamo-lentiformis);

засочевицеподібної частини (pars retrolentiformis);

підсочевицеподібної частини (pars sublentiformis).

Таламо-сочевицеподібна частина (pars thalamo-lentiformis) прилягає безпосередньо до коліна внутрішньої капсули (genu capsulae internae) і має:

кірково-спинномозкові волокна (fibrae cortico-spinales);

кірково-червоноядерні волокна (fibrae cortico-rubrales);

кірково-сітчасті волокна (fibrae corticoreticula-res);

кірково-таламічні волокна (fibrae corticothalami-cae);

таламо-тімяні волокна (fibrae thalamoparieta-les);

центральну таламічну променистість (radiatio thalami centralis).

Засочевицеподібна частина (pars retrolentifor-mis) складається із:

задньої таламічної променистості (radiatio thalamica posterior);

потилично-мостових волокон (fibrae occipitopon-tinae);

потилично-покрівельних волокон (fibrae occipito-tectales).

Підсочевицеподібна частина (pars sublentiformis) містить:

кірково-покрівельні волокна (fibrae corticotecta-les);

скронево-мостові волокна (fibrae temporoponti-nae);

кірково-таламічні волокна (fibrae corticothalami-cae);

зорову променистість (radiatio optica), яку раніше називали коліно-шпорними волокнами (fibrae geniculocalcarinae);

слухову променистість (radiatio acustica), яку раніше називали коліно-скроневими волокнами (fibrae geniculotemporales).

Крайня капсула (capsula extrema) розміщена між огорожею (claustrum) та корою острівця (cortex insulae), є прошарком білої речовини, яка належить до променистого вінця (corona radiata), містить асоціативні волокна.

Зовнішня капсула (capsula externa) – це шар білої речовини, який знаходиться між лушпиною (putamen) та огорожею (claustrum), містить асоціативні волокна.

Мозолисте тіло (corpus callosum) – це нервові волокна, що йдуть поперечно з однієї півкулі в іншу, тобто сполучають праву та ліву півкулі великого мозку, формуючи комісуральні провідні шляхи.

Верхню поверхню мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) видно в глибині поздовжньої щілини великого мозку (fissura longitudinalis cerebri). Ця структура належить до білої речовини.

На стріловому розрізі в мозолистому тілі (corpus callosum) розрізняють:

передню частину, яка зігнута вниз та вперед і утворює:

коліно (genu), яке переходить у дзьоб (rostrum); останній продовжується в кінцеву пластинку (lamina terminalis);

середню частину, яка є найдовшою частиною мозолистого тіла і представлена стовбуром (truncus);

задню частину, яка вільно нависає над передніми відділами пластинки покрівлі середнього мозку і називається валиком (splenium).

Верхня поверхня мозолистого тіла (facies superior corporis callosi) вкрита сірою речовиною (substantia grisea), яка називається сірим покриттям (indusium griseum).

Уздовж мозолистого тіла (corpus callosum) простягаються:

бічна поздовжня смуга (stria longitudinalis lateralis);

присередня поздовжня смуга (stria longitudinalis medialis);

променистість мозолистого тіла (radiatio corporis callosi); це радіальні нервові волокна, які розходяться в усі боки від мозолистого тіла (corpus callosum) до кори великого мозку (cortex cerebri).

Частина променистості мозолистого тіла (прямує вбік та вниз) покриває задній та нижній роги бічного шлуночка і називається покривом (tapetum).

Волокна передньої частини мозолистого тіла утворюють малі щипці; лобові щипці (forceps minor; forceps frontalis).

Волокна задньої частини мозолистого тіла утворюють великі щипці; потиличні щипці (forceps major; forceps occipitalis).

Склепіння (fornix) розміщене під мозолистим тілом (corpus callosum) і побудоване з поздовжніх пучків нервових волокон, які зєднують морського коника (hippocampus) з ядрами таламуса (nuclei thalami) та гіпоталамуса (nuclei hypothalami).

Склепіння (fornix) складається з тіла (corpus), яке спрямоване вперед і вниз.

Спереду тіло (corpus) продовжується у два стовпи склепіння (columnaе fornicis), які закінчуються у сосочкових тілах гіпоталамуса (corpus mamillare). Ці стовпи склепіння відмежовують спереду міжшлуночкові отвори (foramen interventriculare).

Ззаду тіло (corpus) переходить у дві ніжки склепіння (crura fornicis), кожна з яких продовжується у торочку морського коника (fimbria hippocampi).

У місці відходження від тіла (corpus) ніжки (crura) зєднані між собою трикутною пластинкоюспайкою (comissura).

Бічний край тіла та ніжок склепіння (до них прикріплюється ворсинчасте сплетення правого та лівого бічних шлуночків) називається стрічкою склепіння (taenia fornicis).

Прозора перегородка (septum pellucidum) зєднує стовпи склепіння з мозолистим тілом і належить до лімбічної системи (відчуття задоволення).

Прозора перегородка (septum pellucidum) має дві пластинки (laminae), які натягнуті між передніми частинами стовпів склепіння та передніми частинами мозолистого тіла.

Між пластинками міститься замкнена щілиноподібна порожнина (cavitas), що заповнена прозорою рідиною.

Пластинка прозорої перегородки (lamina septi pellucidi) є присередньою стінкою лобового рога бічного шлуночка (paries medialis cornus frontalis ventriculi lateralis).

Попереду від стовпів склепіння (columnae fornicis) розміщена передня спайка (commissura anterior), волокна якої орієнтовані поперечно.

Передня спайка (commissura anterior) має:

передню частину (pars anterior);

задню частину (pars posterior).

Передня спайка (commissura anterior) розміщена позаду кінцевої пластинки (lamina terminalis) і належить до нюхового мозку (rhinencephalon).

Як і мозолисте тіло (corpus callosum), передня спайка (commissura anterior) складається з комісуральних нервових волокон, що зєднують півкулі великого мозку (hemispheria cerebri).

Кінцева пластинка (lamina terminalis) є продовженням дзьоба мозолистого тіла (rostrum corporis callosi).

У товщі кінцевої пластинки розміщений судинний орган кінцевої пластинки (organum vasculosum laminae terminalis), який є зовнішньою зоною цієї пластинки.

Морський коник (hippocampus) належить до лімбічної системи, а самедо нюхового мозку (rhinencephalon), і структурно-функціонально тісно повязаний із склепінням (fornix).

Морський коник (hippocampus) – це підвищення на присередній стінці скроневого рога бічного шлуночка (paries medialis cornus temporalis ventriculi lateralis), яке утворене скупченням сірої речовини в глибині півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) і має форму морського коника (hippocampus).

Передній потовщений кінець морського кониканога морського коника (pes hippocampi) має пальцеподібні випини морського коника (digitationes hippocampi).

Угорі морський коник (hippocampus) вкритий тонким шаром білої речовини (substantia alba), яка формує заглиблення морського коника (alveus hippocampi) із торочкою морського коника (fimbria hippocampi).

Морський коник (hippocampus) складається з таких частин:

припідставки (parasubiculum);

передпідставки (presubiculum);

підставки (subiculum);

Аммонівого рога (cornu Ammonis), що має ділянки I-IV Аммонівого рога (regiones I-IV cornus Ammonis);

зубчастої звивини (gyrus dentatus);

ноги морського коника (pes hippocampi);

пальцеподібних відростків (випини) морського коника (digitationes hippocampi);

торочки морського коника (fimbria hippocampi);

заглиблення морського коника (alveus hippocampi).

шарів морського коника (strata hippocampi);

шарів зубчастої звивини (strata gyri dentati).

Морський коник (hippocampus) відіграє важливу роль у забезпеченні пам’яті і в генезі її порушень.

ЛОКАЛІЗАЦІЯ ФУНКЦІЙ У КОРІ ВЕЛИКОГО МОЗКУ

У корі великого мозку містяться центри, які регулюють виконання тих чи інших функцій.

Дослідження цито- і мієлоархітектоніки кори головного мозку започаткував київський анатом В. О. Бец, а продовжив – І.П. Павлов.

Ці центри, за І.П.Павловим, поділяють на:

центри першої сигнальної системи (проекційні), які є як у людини, так і тварини;

центри другої сигнальної системи (асоціативні), які є тільки у людини і обумовлені розвитком усного та писемного мовлення.

До проекційних центрів (центрів першої сигнальної системи) належать:

кірковий центр зору, який розміщений на присередній поверхні потиличної частки (facies medialis lobi occipitalis) з боків острогової борозни (sulcus calcarinus);

кірковий центр слуху, який розміщений у глибині бічної борозни (sulcus lateralis) на верхній поверхні середньої частини верхньої скроневої звивини (facies superior partis mediae gyri temporalis superioris) в корі поперечних скроневих звивин (gyri temporales transversi) – закрутках Гешля;

кірковий центр нюху та смаку, який локалізований у гачку (uncus);

кірковий центр загальної чутливості (больової, температурної, тактильної), що представлений зацентральною звивиною (gyrus postcentralis);

кірковий центр рухового аналізатора, що представлений передцентральною звивиною (gyrus precentralis) та прицентральною часточкою (lobus paracentralis). У цьому центрі сприймається пропріоцептивна чутливість і звідси регулюється діяльність скелетних м’язів;

кірковий центр сумісного повороту голови і очей у протилежний бік, розміщений у задніх відділах середньої лобової звивини (pars posterior gyri frontalis medii);

кірковий центр рухового аналізатора практичних навичок (цілеспрямованих, координованих рухів, набутих у процесі трудової діяльності), що розміщений у ділянці нижньої тім’яної часточки в надкрайовій звивині (lobulus parietalis inferior gyri supramarginalis).

Цей руховий аналізатор координує рухи, пов’язані з професійними і спортивними діями або складними набутими навиками, тобто здійснює всі цілеспрямовані складні комбіновані рухи – функція праксії (praxis – практика).

У людей з домінуючою правою рукою цей аналізатор розміщений у лівій півкулі великого мозку, а у людей з домінуючою лівою рукою – у правій півкулі великого мозку.

Ураження цього центру призводить до втрати здатності виконання складних координованих рухів – апраксії, незважаючи на відсутність паралічу;

- кірковий центр стереогнозу (тримірно-просторового відчуття), що міститься у верхній тім’яній часточці (lobulus parietalis superior).

Усі вищеописані кіркові центри двосторонні, а в передцентральній та зацентральній звивинах кіркові центри правої половини тіла людини розміщені в лівій півкулі, а лівої – у правій півкулі.

Необхідно зауважити, що чутливі та рухові функції голови представлені в нижніх частинах цих звивин, а ніг – у верхніх.

До асоціативних центрів (центрів другої сигнальної системи) належать:

кірковий центр артикуляції мови – центр Брока, який міститься у задніх відділах нижньої лобової звивини (gyrus frontalis inferior).

Цей центр є найбільш важливим для вимовляння слів.

При його ушкодженні втрачається рухова програма слова, людина не може вимовляти склади та слова – моторна афазія;

кірковий слуховий аналізатор мови – центр Верніке міститься у задніх відділах верхньої скроневої звивини (gyrus temporalis superior). Цей центр є найбільш важливим для розуміння мови. При його ушкодженні має місце сенсорна афазія (втрата розуміння власної усної мови);

- кірковий центр письма (писемної мови), або руховий аналізатор письмових знаків локалізується в задній частині середньої лобової звивини (gyrus frontalis medius).

Діяльність цього центру тісно пов’язана з аналізаторами рухів руки і сумісного повороту голови та очей в протилежний бік.

Ушкодження аналізатора письмових знаків призводить до порушення тонких рухів у написанні букв, слів та інших знаків – аграфії (порушення здатності писати), при збереженні інших практичних навичок;

кірковий центр читання (зоровий аналізатор писемної мови) розміщений у кутовій звивині (gyrus angularis). При його ушкодженні порушується здатність читати та розуміти написане) – алексія.

Усі центри мови непарні і розміщені у праворуких в лівій півкулі, а у ліворуких – у правій півкулі.

Бічний шлуночок

(ventriculus lateralis)

Порожниною кінцевого мозку є бічні шлуночки (правий та лівий), які складаються з:

лобових рогів; передніх рогів (cornua frontalia; cornua anteriora);

потиличних рогів; задніх рогів (cornua occipitalia; cornua posteriora);

скроневих рогів; нижніх рогів (cornua temporalia; cornu inferiora);

центральної частини (pars centralis).

Лобові роги; передні роги (cornua frontalia; cornua anteriora) розміщені в лобовій частці (lobus frontalis). Вони обмежовані:

- присередньопластинкою прозорої перегородки (lamina septi pellucidi);

- збоку і знизу – головою хвостатого ядра (caput nuclei caudati);

- зверху мозолистим тілом (corpus callosum).

Центральна частина (pars centralis) знаходиться в тім’яній частці (lobus parietalis). Вона обмежована:

- знизу – тілом хвостатого ядра (corpus nuclei caudati) і таламусом (thalamus);

- зверху – мозолистим тілом (corpus callosum).

Потиличні роги; задні роги (cornua occipitalia; cornua posteriora) розміщені в потиличних частках (lobi occipitales). Вони обмежовані:

- зверху і збоку – волокнами мозолистого тіла, які утворюють покрив (tapetum).

На присередній стінці потиличних рогів (paries medialis cornuum occipitalium) розміщена:

цибулина заднього рога (bulbus cornus posterioris);

пташина острога (calcar avis).

На нижній стінці потиличних рогів (paries inferior cornuum occipitalium) розміщується обхідний трикутник (trigonum collaterale).

Скроневі роги; нижні роги (cornua temporalia; cornua inferiora) розміщені в скроневій частці (lobus temporalis). Вони обмежовані:

присередньоморським коником (hippocampus);

знизубілою речовиною, яка утворює обхідне підвищення (eminentia collateralis);

зверху і збокубілою речовиноюпокривом мозолистого тіла (tapetum corporis callosi).

Верхньоприсередню стінку скроневих рогів утворює хвіст хвостатого ядра (cauda nuclei caudati).

У центральній частині та в скроневому розі бічного шлуночка міститься судинне сплетення (plexus choroideus), яке утворюється внаслідок проникнення мякої мозкової оболони із судинами; це сплетення через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) проникає в III шлуночок.

Судинне сплетення бере участь в утворенні більшої частини спинномозкової рідини.

ПРОВІДНІ ШЛЯХИ ГОЛОВНОГО І СПИННОГО МОЗКУ

Провідні шляхи головного і спинного мозку поділяються на:

асоціативні;

комісуральні;

проекційні.

Асоціативні провідні шляхи

(neurofibrae associationes)

Це шляхи, що сполучають функціональні ділянки однієї півкулі. Вони поділяються на:

довгі асоціативні волокна (fibrae associationis longae);

короткі асоціативні волокна (fibrae associationis breves).

До довгих асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis longae) належать:

верхній поздовжній пучок; дугоподібний пучок (fasciculus longitudinalis superior; fasciculus arcuatus), що сполучає лобову, тімяну та потиличну частки (lobi frontalis, parietalis et occipitalis);

нижній поздовжній пучок (fasciculus longitudinalis inferior), що сполучає потиличну і скроневу частки (lobi occipitalis et temporalis);

гачкуватий пучок (fasciculus uncinatus), що сполучає лобову та скроневу частки (lobi frontalis et temporalis);

пояс (cingulum), що належить до асоціативних пучків лімбічної системи і зєднує підмозолисте поле (area subcallosa) з корою всіх структур лімбічної частки до гачка (uncus) включно.

До коротких асоціативних провідних шляхів (neurofibrae associationis breves) належать дугоподібні волокна великого мозку (fibrae arcuatae cerebri), які сполучають сусідні звивини в межах однієї півкулі.

Асоціативні провідні шляхи спинного мозку (neurofibrae associationis medullae spinalis) забезпечують можливість інтра- та інтерсегментальних рефлексів. Вони складаються з висхідних та низхідних волокон і зєднують сусідні ділянки сірої речовини спинного мозку (substantia grisea medullae spinalis).

До них належать:

передній власний пучок (fasciculus proprior anterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить у передніх канатиках (funiculi anteriores);

бічний власний пучок (fasciculus proprior lateralis), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і лежить у бічних канатиках (funiculi laterales);

задній власний пучок (fasciculus proprior posterior), який належить до власного сегментарного апарату спинного мозку і розміщений у задніх канатиках (funiculi posteriores).

Комісуральні провідні шляхи

(neurofibrae commissurales)

Вони сполучають симетричні ділянки обох півкуль великого мозку та обох половин спинного мозку для координації їх діяльності.

До них належать:

мозолисте тіло (corpus callosum);

передня мозкова спайка (commissura cerebri anterior);

задня мозкова спайка (commissura cerebri posterior);

спайка повідців (commissura habenularum);

спайка склепіння (commissura fornicis);

міжталамічне злипання (adhesio interthalamica);

передня біла спайка (commissura alba anterior) спинного мозку;

задня біла спайка (commissura alba posterior) спинного мозку.

Проекційні провідні шляхи

(neurofibrae projectiones)

Це шляхи, які сполучають головний та спинний мозок (encephalon et medulla spinalis) з робочими органами. Вони поділяються на:

висхідні (чутливі, аферентні);

низхідні (рухові, еферентні).

Чутливі проекційні шляхи, що поділяються на:

1 Екстероцептивні провідні шляхи проводять імпульси від рецепторів, які реагують на подразники зовнішнього середовища. Ці шляхи починаються від шкіри (контактні екстерорецептори) та від органів зору (organum visus), нюху (organum olfactorium), смаку (organum gustatorium), слуху (organum auditus) і рівноваги (дистантні екстерорецептори).

До них належать:

бічний спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) – шлях больової і температурної чутливості;

передній спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior) – шлях дотикової чутливості;

провідні шляхи від:

- органа зору (зоровий нерв);

- органа нюху (нюховий нерв);

- органа смаку (барабанна струна VII пари та язикові гілки IX пари черепних нервів);

- органа слуху (завитковий нерв)

- органа рівноваги (присінковий нерв).

2 Інтероцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від внутрішніх органів і сприймають зміни в цих органах:

тіло першого нейрона цих шляхів, що розміщене у чутливому вузлі відповідного черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis);

аксон першого нейрона, що заходить у центральну нервову систему та передає нервовий імпульс на тіло другого нейрона, яке розміщене у чутливому ядрі черепного нерва (ganglion sensorium nervi cranialis) або ядрі заднього рога спинного мозкy (nucleus cornus posteriores medullae spinalis);

аксон другого нейрона закінчується на тілі третього нейрона, розміщеного в ядрі таламуса (nucleus thalami);

аксон третього нейрона закінчується у корі великого мозку (cortex cerebri).

3 Пропріоцептивні провідні шляхи, що проводять нервові імпульси від пропріорецепторів опорно-рухового апарату до півкуль великого мозку (hemispheria cerebri) та півкуль мозочка (hemispheria cerebelli).

Ці провідні шляхи поділяються на:

пропріоцептивний шлях мозкового напрямку, свідомий шлях, до якого належить цибулинно-таламічний шлях (tractus bulbothalamicus), що складається з:

тонкого пучка (fasciculus gracilis), або пучка Голля;

клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus), або пучка Бурдаха;

пропріоцептивний шлях мозочкового напрямку, несвідомий шлях, до якого належать:

задній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Флексига;

- передній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior), або шлях Говерса.

Чутливі проекційні провідні шляхи,

або аферентні (висхідні) провідні шляхи

1 Шлях больової і температурної чутливостібічний спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus lateralis) має три нейрони.

Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis).

Периферійні відростки (дендрити) нейронів починаються екстерорецепторами в шкірі.

Центральні відростки (аксони) у складі задніх корінців заходять у задні роги спинного мозку (cornua posteriora medulla spinalis), де утворюють синапси з тілами других нейронів.

Тіла других нейронів розміщені у власному ядрі (nucleus proprius) заднього рога спинного мозку (nucleus proprius cornus posterioris medullae spinalis).

Аксони цього нейрона вздовж двох-трьох сегментів роблять перехрестя у передній сірій спайці спинного мозку (comissura grisea anterior medullae spinalis) і йдуть у бічних канатиках (funiculi laterales) протилежного боку під назвою бічного спинномозково-таламічного шляху (tractus spinothalamicus lateralis).

Аксони других нейронів у складі присередньої петлі доходять до таламуса, де утворюють синапси з тілами третіх нейронів.

Тіла третіх нейронів містяться в бічних ядрах таламуса, а його аксони під назвою таламо-кіркового шляху (tractus thalamocorticalis) через задню ніжку внутрішньої капсули (crus posterior capsulae internae) доходять до зацентральної звивини (gyrus postcentralis), де локалізується кірковий аналізатор шкірної чутливості.

2 Шлях дотикової чутливостіпередній спинномозково-таламічний шлях (tractus spinothalamicus anterior).

Шлях дотикової чутливості, як і попередній, складається з трьох нейронів, але тіла других нейронів розміщені у драглистій речовині задніх рогів (substantia gelatinosa cornuum posteriorum).

Аксони цього нейрона після перехрестя в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) йдуть у передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) протилежного боку і називаються переднім спинномозково-таламічним шляхом (tractus spinothalamicus anterior).

Частина аксонів другого нейрона цього шляху у складі медіальної петлі йде зі свого боку разом із волокнами тонкого пучка (fasciculus gracilis) – пучка Голля та клиноподібного пучка (fasciculus cuneatus) – пучка Бурдаха.

3 Шлях пропріоцептивної чутливості кіркового напрямкуцибулинно-таламічний шлях (tractus bulbothalamicus) – також має три нейрони.

Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) цього шляху лежать у чутливому вузлі спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis).

Периферійні відростки (дендрити) перших нейронів цибулинно-таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) починаються пропріорецепторами, які містяться в сухожилках м’язів, капсулах суглобів та зв’язках.

Центральні відростки (аксони) перших нейронів цибулинно-таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) через задні корінці заходять у спинний мозок і, не заходячи в сіру речовину, утворюють у білій речовині заднього канатика:

тонкий пучок (fasciculus gracilis) – шлях Голля (нижні 20 сегментів) і

клиноподібний пучок (fasciculus cuneatus) – шлях Бурдаха (верхні 11 сегментів).

Відростки першого нейрона цибулинно-таламічного шляху (tractus bulbothalamicus) доходять до довгастого мозку, де закінчуються синапсом із другим нейроном.

Тіла других нейронів розміщені в тонкому ядрі, або клиноподібному ядрі, довгастого мозку (nucleus gracilis et cuneatus myelencephali).

Аксони других нейронів утворюють цибулинно-таламічнй шлях (tractus bulbothalamicus), який становить основу присередньої петлі (lemniscus medialis) – колектора чутливості.

У складі присередньої петлі аксони другого нейрона перехрещуються (перехрестя присередньої петлі – decussatio lemnisci medialis) в мосту і доходять до таламуса, де закінчуються синапсами з третіми нейронами.

Аксони третіх нейронів, як і в шляхах больової, температурної та дотикової чутливостей, формують таламо-кірковий шлях (tractus thalamocorticalis). Він проходить через задню ніжку внутрішньої капсули до зацентральної звивини (gyrus postcentralis) – кіркового чутливого аналізатора.

4 Пропріоцептивні шляхи мозочкового напрямкуспинномозково-мозочкові шляхи (tractus spinocerebellaris) поділяються на:

А. Задній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris posterior) – шлях Флексіга:

тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) розміщені у чутливих вузлах спинномозкового нерва (ganglion sensorium nervi spinalis).

Периферійні відростки (дендрити) починаються пропріорецепторами.

Центральні відростки (аксони) через задні корінці спинного мозку заходять у його сіру речовину, де переключаються на другі нейрони;

тіла других нейронів лежать у задньому грудному ядрі (nucleus thoracicus posterior) задніх рогів – стовпи Кларка-Штиллінга.

Аксони других нейронів заднього спинномозково-мозочкового шляху (tractus spinocerebellaris posterior) йдуть у складі бічних канатиків спинного мозку (funiculi laterales medullae spinalis) своєї сторони.

Потім через нижню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris inferior) заходять у кору черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli). Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus), а звідти до червоного ядра (nucleus ruber) протилежного боку.

Б. Передній спинномозково-мозочковий шлях (tractus spinocerebellaris anterior) – шлях Говерса.

Цей шлях відрізняється від попереднього таким чином:

тіла других нейронів розміщені у присередньо-проміжному ядрі спинного мозку (nucleus intermediomedialis medullae spinalis);

аксони других нейронів уздовж двох-трьох сегментів переходять на протилежний бік і йдуть у бічних канатиках (funiculi laterales), проходять через довгастий мозок (medulla oblongata), міст (pons), перешийок ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali) і через верхню мозочкову ніжку (pedunculus cerebellaris superior) доходять до верхнього мозкового паруса (velum medullare superius);

- у верхньому мозковому парусі (velum medullare superius) аксони знову перехрещуються і доходять до кори мозочка (cortex cerebelli) та ядер черв’яка мозочка (nuclei vermis cerebelli).

Частина інформації передається до нейронів зубчастого ядра (nucleus dentatus), а звідти до червоного ядра протилежного боку.

По спинномозково-мозочкових шляхах проходить несвідома чутлива інформація про стан опорно-рухового апарату (пропріоцептивна чутливість), яка необхідна для рефлекторної координації рухів та забезпечення рівноваги тіла.

Рухові проекційні провідні шляхи, 

або еферентні (низхідні) провідні шляхи

Вони поділяються на:

пірамідні шляхи, що забезпечують свідомі рухи людини.

До них належать:

кірково-ядерний шлях (tractus corticonuclearis), що проходить від кори великого мозку (cortex cerebri) нижньої третини передцентральної звивини лобової частки (gyrus precentralis lobi frontalis) до рухових ядер черепних нервів (nuclei nervorum cranialium), а потім по відповідних черепних нервах до скелетних м’язів голови та шиї;

бічний кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів;

передній кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis anterior), що проводить імпульси до скелетних м’язів для виконання цілеспрямованих вольових рухів.

екстрапірамідні шляхи, які передають імпульси, що підтримують тонус м’язів, забезпечують безумовно-рефлекторну рівновагу тіла та виконання автоматизованих рухів. Ця система доповнює пірамідну систему свідомих, вольових рухів. При цьому кожний довільний рух стає дуже точно підготовленим та здійснюється плавно і скоординовано.

До екстрапірамідних шляхів належать:

червоноядерно-спинномозковий шлях (tractus rubrospinalis), або шлях Монакова;

бічний присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis lateralis);

присередній присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis medialis);

сітчасто-спинномозкові волокна (fibrae reticulospinales);

оливо-спинномозкові волокна (fibrae olivospinales) та ін.

1 Пірамідні шляхи (tractus corticospinales) поділяються на:

А. Бічний кірково-спинномозковий шлях, (tractus corticospinalis lateralis); бічний пірамідний шлях (tractus pyramidalis lateralis):

тіла перших нейронів – гігантські пірамідні клітини Беца, що розміщені в корі передцентральної звивини (cortex gyri precentralis).

Аксони перших нейронів кірково-спинномозкового шляху (tractus corticospinalis) проходять через передню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae), через основу ніжки мозку (basis pedunculi), міст (pons), довгастий мозок (myelencephalon).

У довгастому мозку волокна цього шляху утворюють піраміду довгастого мозку (pyramis medullae oblongatae), частина волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід (decussatio pyramidum).

Перехрещені волокна першого нейрона формують бічний кірково-спинномозковий шлях (tractus corticospinalis lateralis), йдуть у бічних канатиках спинного мозку (funiculi laterales medullae spinales) під назвою бічного кірково-спинномозкового шляху; пірамідного шляху (tractus corticospinalis lateralis; tractus pyramidalis) і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis) відповідного сегмента;

тіла других нейронів лежать у рухових ядрах передніх рогів (cornua anteriora) спинного мозку (medulla spinalis), а їх аксони в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn. spinales) доходять до поперечносмугастих м’язів відповідних ділянок тулуба та кінцівок.

Б. Передній кірково-спинномозковий шлях; передній пірамідний шлях (tractus corticospinalis anterior; tractus pyramidalis anterior).

Більша частина волокон першого нейрона переднього кірково-спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior) в пірамідах довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) не перехрещується, а йде в передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) на своєму боці під назвою переднього кірково-спинномозкового шляху (tractus corticospinalis anterior).

Аксони перших нейронів в передній сірій спайці (commissura grisea anterior) відповідного сегмента спинного мозку (medulla spinalis) переходять на протилежний бік і закінчуються в передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).

Тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів (neclei motorii cornuum anteriorum), а їх аксони в складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nn. spinales) шийних та грудних сегментів доходять до поперечнопосмугованих м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.

Пірамідні провідні шляхи забезпечують виконання різноманітних рухів за бажанням людини – свідомі рухові шляхи.

В. Кірково-ядерний шлях (tractus corticonuclearis)

Тіла перших нейронів цього шляхугігантські пірамідні клітини Бецарозміщені в корі нижньої третини передцентральної звивини (gyrus precentralis).

Аксони перших нейронів кірково-ядерного шляху (tractus corticonuclearis) проходять через коліно внутрішньої капсули (genu capsulae internae), основу ніжок середнього мозку (basis pedunculorum mesencephali), основу моста (basis pontis) і довгастого мозку (medulla oblongata). В останніх вони заходять у рухові ядра відповідних черепних нервів (nervi craniales), попередньо перейшовши на протилежний бік, де цей нейрон закінчується.

Цим шляхом здійснюється "управління" руховими ядрами черепних нервів (nuclei motorii nervorum cranialium).

Тіла других нейронів лежать у рухових ядрах ромбоподібної ямки (nuclei motorii fossae rhomboideae) та середнього мозку (mesencephalon) протилежної сторони, а його аксони у складі черепних нервів (nervi craniales) доходять до поперечнопосмугованих м’язів голови і поверхневих м’язів шиї.

2. Екстрапірамідні шляхи. По них передається команда (імпульс) для забезпечення тонусу м’язів, забезпечення безумовно-рефлекторної рівноваги тіла людини та виконання автоматичних рухів.

Ці шляхи поділяються на:

А. Червоноядерно-спинномозковий шлях; шлях Монакова (tractus rubrospinalis):

тіла перших нейронів цього низхідного шляху розміщені у червоних ядрах покриву середнього мозку (nuclei rubri tegmenti mesencephali).

Їх аксони після виходу з червоного ядра (nucleus ruber) переходять на протилежний бік, утворюючи покришкове перехрестя (decussatio tegmentalis), йдуть через основу ніжок мозку, міст та довгастий мозок у спинний мозок.

У спинному мозку ці волокна проходять в бічному канатику під назвою червоноядерно-спинномозкового шляху (шляху Монакова);

тіла других нейронів лежать в рухових ядрах передніх рогів спинного мозку, а їх аксони у складі передніх корінців, а потім спинномозкових нервів досягають м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.

Цей двонейронний шлях є низхідною ланкою рефлексів несвідомої координації рухів, які мають ще і висхідну (два нейрони шляхів Флексіга чи Говерса) та проміжну (від черв’яка мозочка до моста і з моста до червоного ядра протилежного боку) ланки.

Б. Покрівельно-спинномозковий шлях (tractus tectospinalis) починається від пластинки покрівлі середнього мозку; чотиригорбкової пластинки (lamina tecti mesencephali; lamina quadrigemina), де залягають тіла перших нейронів.

Аксони перших нейронів роблять перехрест у покрівлі (перехрест Мейнерта) і через передні відділи стовбура мозку та передні канатики спинного мозку досягають ядер у передніх рогах спинного мозку, де розміщені тіла других (рухових) нейронів.

Аксони других нейронів у складі передніх корінців спинномозкових нервів (radices anteriores nervorum spinalium), а потім самих спинномозкових нервів (nn. spinales) досягають відповідних м’язів.

До пластинки покрівлі; чотиригорбкової пластинки (lamina tecti; lamina quadrigemina) поступає інформація від слухових і зорових аналізаторів.

Тому цей несвідомий руховий шлях забезпечує рефлекторний захист організму від небезпеки.

В. Присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) – несвідомий шлях, за допомогою якого автоматично (рефлекторно) забезпечується рівновага тіла, координуються функції тіла, зокрема, голови, шиї, очних яблук. Він має відповідний зв’язок із мозочком і ядрами окорухових нервів.

Тіла перших нейронів цього шляху розміщені у бічному присінковому ядрі (nucleus vestibularis lateralis) – ядрі Дейтерса, та нижньому присінковому ядрі (nucleus vestibularis inferior) – ядрі Роллера.

Аксони перших нейронів проходять через вентральну частину довгастого мозку (medulla oblongata), а потім спускаються у бічній частині переднього канатика спинного мозку (funiculus anterior medullae spinalis) і закінчуються у рухових ядрах передніх рогів (cornua anteriora) відповідних сегментів спинного мозку (medulla spinalis).

Тіла других нейронів цього шляху розміщені у рухових ядрах передніх рогів спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).

Аксони других нейронів у складі передніх корінців (radices anteriores), а потім спинномозкових нервів (nervi spinales) досягають м’язів відповідних ділянок тулуба і кінцівок.

Ядра зі своїми відростками, що утворюють присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis), зв’язані з мозочком (cerebellum) і заднім поздовжнім пучком (fasciculus longitudinalis dorsalis), які також з’єднані з ядрами окорухових черепних нервів. Цим забезпечується збереження положення очного яблука (bulbus oculi) у визначеному положенні (спрямування зорової осі) при повороті голови (caput) і шиї (cervix).

В утворенні заднього поздовжнього пучка (fasciculus longitudinalis dorsalis), волокна якого досягають передніх рогів спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis) у складі сітчасто-спинномозкового шляху (tractus reticulospinalis), беруть участь клітини ретикулярної формації стовбура головного мозку (cellulae reticulares trunci encephali). Серед них:

проміжне сітчасте ядро (nucleus reticularis interstitialis) – ядро Кахаля;

ядро епіталамічної спайки; задньої спайки (commissura epithalamica; commissura posterior) – ядро Даркшевича.

До цих ядер підходять волокна з основних ядер; базальних ядер (nuclei basales) півкуль головного мозку (hemispheria cerebri), і вони належать до екстрапірамідної системи.

Г. Сітчасто-спинномозковий шлях (tractus reticulospinalis) починається від клітин (тіла перших нейронів) сітчастої формації головного мозку. Їх аксони (аксони перших нейронів) проходять у складі переднього канатика спинного мозку і закінчуються на тілах других нейронів – ядрах передніх рогів спинного мозку (nuclei cornuum anteriorum medullae spinales).

Д. Оливо-спинномозковий шлях (tractus olivospinalis) починається від олив довгастого мозку (тіла перших нейронів) і доходить до тіл других нейронів, які розміщені у передніх рогах спинного мозку (cornua anteriora medullae spinalis).

Е. Кірково-мосто-мозочковий шлях; шлях кіркової корекції мозочка (tractus corticopontocerebellaris), за допомогою якого здійснюється кіркова (свідома) корекція несвідомої координації рухів.

Цей двонейронний шлях складається з двох відділів:

перший відділкірково-мостовий шлях (tractus corticopontinus), що складається ще з двох частин:

лобово-мостових волокон (fibrae frontopontinae);

тім’яно-скронево-потилично-мостових волокон (fibrae parietotemporooccipitopontinae).

Тіла перших нейронів кірково-мостового шляху (tractus corticopontinus) розміщені в корі лобової, скроневої, тім’яної та потиличної часток (lobi frontalis, temporalis, parietalis et occipitalis) верхньобічної поверхні півкуль великого мозку (facies superolateralis hemispheriorum cerebri).

Аксони перших нейронів кірково-мостового шляху (tractus corticopotinus) формують дві частини волокон:

лобово-мостовий шлях (tractus frontopontinus), який проходить через передню ніжку внутрішньої капсули (crus anterius capsulae interna), півкулі великого мозку (hemispherii cerebri), присередню частину основи ніжки мозку (pars medialis basis cruris cerebri) і закінчується у власних ядрах моста (nuclei pontis proprii) на своєму боці;

тім’яно-скронево-потилично-мостові волокна,що проходять через задню ніжку внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae), півкулі великого мозку (hemispherium cerebri), бічну частину основи ніжки мозку (pars lateralis basis cruris cerebri) і закінчуються у власних ядрах моста (nuclei pontis proprii) на своєму боці;

- другий відділмосто-мозочковий шлях (tractus pontocerebellaris), що починається від власних ядер моста (nuclei pontis proprii), що є тілами других нейронів кірково-мосто-мозочкового шляху (tractus corticopontocerebellaris).

Аксони других нейронів мосто-мозочкового шляху (tractus pontocerebellaris) переходять на протилежний бік моста (pons) і в складі середньої мозочкової ніжки (pedunculus cerebellaris medius) досягають кори черв’яка мозочка (cortex vermis cerebelli).

Звідси інформація передається на зубчасте ядро мозочка (nucleus dentatus cerebelli), а потім на червоне ядро середнього мозку (nucleus ruber mesencephali).

Оболони спинного мозку (meninges spinales)

Спинний мозок вкритий наступними оболонами мозку (meniges):

Спинномозкова тверда оболона (dura mater spinalis або pachymeninx): між окістям хребтового стовпа і цією оболоною утворюється надтвердооболонний простір (spatium epidurale), або епідуральний простір, заповнений жировою клітковиною та венозними сплетеннями (внутрішнє венозне хребтове сплетення).

Спинномозкова павутинна оболона (arachnoidea mater spinalis); між нею і твердою оболоною утворюється підтвердооболонний простір (spatium subdurale), або субдуральний простір, що пронизаний великою кількістю тонких пучків волокнистої сполучної тканини.

Спинномозкова м’яка оболона (pia mater spinalis), або судинна оболонка, що безпосередньо прилягає до спинного мозку, заходячи в його борозни.

Під павутинною оболоною міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір (spatium subarachnoideum; spatium leptomeningeum).

Ця порожнина розміщена глибоко в зовнішньому шарі м’якої мозкової оболони, що містить павутинні перекладки павутинної оболони (trabeculae arachnoideae arachnoideae matris).

Вона обмежована зсередини зовнішнім шаром судинної мозкової оболони, тому точнішим є термін – порожнина м’якої мозкової оболони (cavitas piae matris).

Отже, між павутинною і м’якою оболонами розміщений підпавутинний простір (spatium subarachnoideum), або субарахноїдальний простір, заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis), ліквором.

Сполучнотканинні трабекули, що з’єднують м’яку оболону з павутинною та твердою, фіксують спинний мозок у хребтовому каналі.

Найбільші такі трабекули – це зубчасті зв’язки (ligg.denticulatum).

ОБОЛОНИ великого МОЗКУ  (meninges)

У головному мозку (encephalon) розрізняють такі самі оболони, як і у спинному мозку (medulla spinalis):

тверду оболону (dura mater);

павутинну оболону (arachnoidea mater);

м’яку оболону (pia mater).

Черепна тверда оболона; 

тверда оболона головного мозку 

(dura mater cranialis; dura mater encephali)

Вона є міцною, вистилає зсередини порожнину черепа (cavitas cranii) і слугує окістям для внутрішньої поверхні кісток черепа.

Із кістками склепіння черепа (calvaria) тверда оболона (dura mater cranialis) звязана пухко і легко відділяється, а в ділянці кісток основи черепа (basis cranii) вона зрощена щільно.

Виділяють надтвердооболонний простір (spatium epidurale), який розміщений між кістками черепа та черепною твердою оболоною, і підтвердооболонний простір (spatium subdurale), який розміщений між твердою і павутинною оболонами.

Надтвердооболонний простір та підтвердооболонний простір (spatium epidurale et spatium subdurale) за нормальних умов не існують.

Павутинна оболона прикріплюється до твердої оболони, а тверда оболона прикріплюється до черепа, при цьому не виникає порожнин.

Поява цих порожнин – це наслідок травми або патологічного процесу, що штучно відокремлює павутинну оболону від твердої, а тверду – від черепа.

Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) оточує нерви, утворюючи для них піхви і зростається з краями отворів, через які ці нерви виходять з порожнини черепа (cavitas cranii).

На внутрішній основі черепа (basis cranii interna), в ділянці довгастого мозку (medulla oblongata) черепна тверда оболона (dura mater cranialis) зростається з краями великого отвору потиличної кістки (foramen magnum ossis occipitalis) та продовжується в спинномозкову тверду оболону (dura mater spinalis).

Черепна тверда оболона (dura mater cranialis) з внутрішнього боку розгалужується на відростки, які заходять у вигляді пластинок у щілини між окремими частинами головного мозку, відокремлюючи їх.

При цьому утворюються такі вирости:

серп великого мозку (falx cerebri), який розміщений у поздовжній щілині великого мозку (fissura longitudinalis cerebri) і відокремлює праву та ліву півкулі великого мозку (hemispheria cerebri dextrum et sinistrum);

серп мозочка (falx cerebelli), який заходить у задню вирізку мозочка (incisura posterior cerebelli) і відокремлює праву та ліву півкулі мозочка (hemispheria cerebelli dextrum et sinistrum);

намет мозочка (tentorium cerebelli), який заходить у поперечну щілину великого мозку (fissura transversa cerebri);

діафрагма сідла (diaphragma sellae), яка закриває гіпофізну ямку (fossa hypophysialis), відмежовуючи гіпофіз від проміжного мозку. У цій діафрагмі (diaphragma sellae) є отвір (foramen), через який проходить лійка (infundibulum), до якої прикріплений гіпофіз (hypophysis);

трійчаста порожнина (cavum trigeminale), що утворена розщепленням черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці трійчастого втиснення (impressio trigeminalis) і розміщується на передній поверхні кам’янистої частини скроневої кістки (facies anterior partis petrosae ossis temporalis) біля верхівки кам’янистої частини (apex partis petrosae).

Відростки твердої оболони (dura mater cranialis), підходячи до борозен на мозковій поверхні кісток черепа, розщеплюються і прикріплюються до країв борозен, утворюючи пазухи черепної твердої оболони (sinus durae matris cranialis), по яких тече венозна кров. Виділяють такі пазухи:

- верхню стрілову пазуху (sinus sagittalis superior);

- нижню стрілову пазуху (sinus sagittalis inferior);

- пряму пазуху (sinus rectus);

- потиличну пазуху (sinus occipitalis);

- поперечну пазуху (sinus transversus);

- печеристу пазуху (sinus cavernosus);

- сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus);

- верхню кам’янисту пазуху (sinus petrosus superior);

- нижню кам’янисту пазуху (sinus petrosus inferior);

- стік пазух (confluens sinuum), що є непарним і розміщений на внутрішньому потиличному виступі (protuberantia occipitalis interna) в місці злиття верхньої стрілової, прямої, потиличної та поперечної пазух.

Венозна кров (sanguis venosus) зі стоку пазух (confluens sinuum) надходить у поперечну пазуху (sinus transversus), а потім у сигмоподібну пазуху (sinus sigmoideus), а вже звідти, через яремний отвір (foramen jugulare), – у внутрішню яремну вену (v. jugularis interna).

Через випускні вени (venae emissariae) та вени губчатки (venae diploicae) пазухи твердої оболони (sinus durae matris) сполучаються з поверхневими венами голови.

Черепна павутинна оболона;

павутинна оболона головного мозку

(arachnoidea mater cranialis; arachnoidea mater encephali)

Вона є тонкою напівпрозорою перетинкою, що позбавлена судин, не проникає в щілини і борозни.

Поблизу пазух черепної твердої оболони (arachnoidea mater cranialis) павутинна оболона (arachnoidea mater) утворює своєрідні вирости – павутинні зернистості (granulationes arachnoidae), або пахіонові грануляції.

Вони випинаються у венозні пазухи і на внутрішній поверхні кісток склепіння черепа (facies interna ossium calvariae) утворюють втиснення – зернисті ямочки (foveolae granulares), або грануляційні ямочки.

Павутинні зернистості (granulationes arachnoidae) забезпечують відтік спинномозкової рідини з підпавутинного простору у венозне русло.

Між павутинною та м’якою оболонами міститься підпавутинний простір; підм’якооболонний простір (spatium subarachnoideum; spatium leptomeningeum), що заповнений спинномозковою рідиною (liquor cerebrospinalis).

Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) розміщений глибоко в зовнішньому шарі м’якої мозкової оболони і має павутинні перекладки (trabeculae arachnoideae).

Він обмежований зсередини (із внутрішнього боку) зовнішнім шаром судинної мозкової оболони, тому найточнішим є термін порожнина м’якої мозкової оболони (spatium leptomeningeum).

Підпавутинний простір (spatium subarachnoideum) утворює такі розширення, або підпавутиннi цистерни (cisternae subarachnoideae):

задню мозочково-мозкову цистерну; велику цистерну (cisterna cerebellomedullaris; cisterna magna);

бічну мозочково-мозкову цистерну (cisterna cerebellomedullaris lateralis);

цистерну перехрестя (cisterna chiasmatica);

міжніжкову цистерну (cisterna interpeduncularis);

цистерну бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri);

оточну цистерну (cisterna ambiens);

мосто-мозочкову цистерну (cisterna pontocerebellaris);

навколомозолисту цистерну (cisterna pericallosa);

чотиригорбкову цистерну; цистерну великої вени великого мозку (cisterna quadrigeminalis; cisterna venae magnae cerebri);

цистерну кінцевої пластинки (cisterna laminae terminalis).

Підпавутинні простори головного та спинного мозку (spatia subarachnoidea encephali et medullae spinalis) сполучаються між собою і містять спинномозкову рідину (liquor cerebrospinalis), яка потрапляє в ці простори з четвертого шлуночка (ventriculus quartus) через його отвори.

Через павутинні зернистості (granulationes arachnoideae) спинномозкова рідина потрапляє до венозної системи і лише незначна частина її відтікає із підпавутинного простору по периневральних та периваскулярних просторах нервів і судин, що пронизують цей простір.

Черепна м’яка оболона;

м’яка оболона головного мозку

(pia mater cranialis; pia mater encepali)

Вона є внутрішньою оболонкою головного мозку. Вона щільно прилягає до зовнішньої поверхні мозку та заходить у всі ямки, щілини та борозни.

Ця оболона побудована з пухкої сполучної тканини, в товщі якої розміщені кровоносні судини, які прямують до головного мозку та здійснюють його кровопостачання.

У певних місцях м’яка оболона проникає в порожнини шлуночків головного мозку і утворює судинні сплетення (plexus choroideus), які продукують спинномозкову рідину. Є такі судинні сплетення:

судинне сплетення бічного шлуночка (plexus choroideus ventriculi lateralis);

судинне сплетення третього шлуночка (plexus choroideus ventriculi tertii);

судинне сплетення четвертого шлуночка (plexus choroideus ventriculi quarti).

Утворення і шляхи циркуляції спинномозкової рідини

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) з бічних шлуночків (ventriculi laterales) через міжшлуночковий отвір (foramen interventriculare) – отвір Монро (foramen Monroi) – потрапляє в третій шлуночок (ventriculus tertius).

Із третього шлуночка (ventriculus tertius) через водопровід середнього мозку (aqueductus mesencephali) вона потрапляє в четвертий шлуночок (ventriculus quartus).

У четвертому шлуночку (ventriculus quartus) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) поповнюється і через серединний (отвір Мажанді) та бічні отвори (отвори Лушки) потрапляє у підпавутинний простір головного та спинного мозку (spatium subarachnoideum encephali et medullae spinalis).

Із підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum encephali) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) через павутинні зернистості (granulationes arachnoideae) всмоктується у пазухи твердої оболони (sinus durae matris).

Із підпавутинного простору спинного мозку (spatium subarachnoideum medullae spinalis) спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) відтікає у лімфатичні капіляри по міжоболонних просторах, які супроводжують корінці спинномозкових нервів.

Кожний шлуночок має судинне сплетення (plexus choroideus). Найбільшим є сплетення бічного шлуночка.

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) циркулює:

у шлуночках кінцевого мозку (telencephalon);

у центральному каналі спинного мозку (canalis centralis medullae spinalis);

у підпавутинному просторі (spatium subarachnoideum).

Спинномозкова рідина поновлюється кожних 4-7 годин і від плазми крові різниться низьким вмістом білка та підвищеною концентрацією натрію, калію і хлору.

Спинномозкова рідина (liquor cerebrospinalis) виконує такі функції:

захисну – амортизацію ударів та струсів мозку;

утворення гідростатичної оболонки навколо мозку, його корінців та судин, завдяки чому зменшується натяг корінців та судин;

утворення оптимального рідкого середовища, що оточує структури центральної частини нервової системи, завдяки чому підтримується постійний іонний баланс, який забезпечує нормальну діяльність нейронів і глії;

виведення метаболітів, що утворюються в мозковій тканині;

інтегративну – перенесення гормонів та інших біологічно активних речовин.

Спинномозкова рідина розміщена у замкнутому просторі.

Отже, всмоктування компонентів спинномозкової рідини в кров відбувається в ділянках павутинних зернистостей (granulationes arachnoideae), у незначною мірою – епендимою судинних сплетень.

Через павутинні зернистості спинномозкова рідина переходить шляхом фільтрації з підпавутинного простору у:

пазухи твердої оболони (sinus durae matris);

вени губчатки (vv.diploicae).

ЧЕРЕПНІ НЕРВИ

(nervi craniales)

I, II, III, IV, VI та VIII пари черепних нервів, описані в розділі "Органи чуття"

Трійчастий нерв [V]

(nervus trigeminus [V])

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) є змішаним і складається з чутливих та рухових волокон.

Він має такі ядра:

головне ядро трійчастого нерва (nucleus principalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться у покриві мосту (tegmentum pontis);

середньомозкове ядро трійчастого нерва (nucleus mesencephalicus nervi trigemini) – чутливе, розміщене в середньому мозку (mesencephalon);

спинномозкове ядро трійчастого нерва (nucleus spinalis nervi trigemini) – чутливе, знаходиться в довгастому мозку (myelencephalon) та спинному мозку (medulla spinalis);

рухове ядро трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini) – рухове, розміщене у мості (pons).

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) виходить з мозку на вентральній поверхні середніх мозочкових ніжок (facies ventralis pedunculorum cerebellarium mediorum) на межі з мостом (pons) і складається з:

чутливого корінця (radix sensoria);

рухового корінця (radix motoria).

Чутливий корінець (radix sensoria) утворений із центральних відростків (дендритів) чутливих псевдоуніполярних клітин, які лежать у трійчастому вузлі – вузлі Гассера (ganglion trigeminale Gasseri).

Цей вузол розміщений у трійчастій порожнині; порожнині Меккеля (cavum trigeminale), яка утворюється внаслідок того, що трійчасте втиснення на передній поверхні верхівки кам’янистої частини скроневої кістки (apex partis petrosae ossis temporalis) покривається черепною твердою оболоною (dura mater cranialis).

Руховий корінець (radix motoria) утворений аксонами рухових нейронів, що розміщені в руховому ядрі трійчастого нерва (nucleus motorius nervi trigemini).

Ці волокна у вузол Гассера не заходять, а приєднуються до третьої гілки трійчастого нерва (nervus mandibularis).

Трійчастий нерв (nervus trigeminus) у ділянці трійчастого вузла (ganglion trigeminale) формує три гілки нервів:

очний нерв (nervus ophthalmicus) – чутливий, виходить із черепа через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior);

верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) – чутливий, виходить із черепа через круглий отвір (foramen rotundum);

нижньощелепний нерв (nervus mandibularis) – змішаний, виходить із черепа через овальний отвір (foramen ovale).

До складу деяких гілок трійчастого нерва (nervus trigeminus) приєднуються на певних їх ділянках парасимпатичні волокна III, VII і IX пар черепних нервів та розміщується біля них їхні парасимпатичні вузли (ganglia parasympathhica).

Очний нерв [Va;V1] (nervus ophthalmicus [Va;V1]) в очній ямці (orbita) поділяється на:

- лобовий нерв (nervus frontalis);

- сльозовий нерв (nervus lacrimalis);

- носовійковий нерв (nervus nasociliaris).

Перед розгалуженням від очного нерва (nervus ophthalmicus) відходить поворотна оболонна гілка; наметова гілка (r. meningeus recurrens; r. tentorius) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).

Носовійковий нерв (nervus nasociliaris) чутливий, йде по присередній стінці очної ямки (paries medialis orbitae) і своєю кінцевою гілкою виходить під блоковою остю (spina trochlearis), іннервує:

- присередній кут ока (angulus oculi medialis);

- спинку носа (dorsum nasi).

Від носовійкового нерва (nervus nasociliaris) відходить чутлива гілка до парасимпатичного війкового вузла (чутливий корінець війкового вузлаradix sensoria ganglii ciliaris) і довгі війкові нерви (nn. ciliares longi), які іннервують оболонки очного яблука (bulbus oculi).

Його гілки – задній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis posterior) та передній решітчастий нерв (nervus ethmoidalis anterior), що проходять через однойменні отвори, іннервують:

- слизову оболонку носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

- слизову оболонку клиноподібної пазухи та лобової пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis et sinus frontalis);

- решітчасті комірки решітчастої кістки (cellulae ethmoidales ossis ethmoidalis);

- шкіру кінчика носа (cutis apicis nasi).

Лобовий нерв (nervus frontalis) чутливий, йде по середній частині верхньої стінки очної ямки (pars media parietis superioris orbitae) і виходить на шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis) через надочноямкову вирізку/надочноямковий отвір (incisura supraorbitalis/foramen supraorbitale) і лобову вирізку/лобовий отвір (incisura frontalis/foramen frontale) трьома гілками, що іннервують:

шкіру лобової ділянки (cutis regionis frontalis);

шкіру верхньої повіки (cutis palpebrae superioris).

Сльозовий нерв (nervus lacrimalis) йде по бічній стінці очної ямки (paries lateralis orbitae), підходить до сльозової залози (glandula lacrimalis) та іннервує її, а інші гілки іннервують шкіру та конюнктиву бічної частини верхньої повіки.

Перед входом у сльозову залозу (glandula lacrimalis) сльозовий нерв (nervus lacrimalis) отримує сполучну гілку з виличним нервом (r. communicans cum nervo zygomatico), яка зєднує сльозовий нерв із виличним нервом (n. zygomaticus), що є гілкою верхньощелепного нерва (n. maxillaris).

Сполучна гілка з виличним нервом містить завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), які є парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae).

Ці волокна відходять від крило-піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і через верхньощелепний нерв (nervus maxillaris) і виличний нерв (n. zygomaticus) доходять до сльозового нерва (n. lacrimalis), забезпечуючи сльозову залозу (glandula lacrimalis) секреторною іннервацією.

Отже, очномим нервом (n. ophthalmicus) передається чутлива інформація від:

черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянках:

передньої черепної ямки (fossa cranii anterior);

- серпа великого мозку (falx cerebri);

- намета мозочка (tentorium cerebelli);

- шкіри носа (cutis nasi);

шкіри лобової і тімяної ділянок (cutis regionum frontalis et parietalis);

шкіри верхньої повіки (cutis palpebrae superioris);

слизової оболонки лобової і клиноподібної пазух (tunica mucosa sinuum frontalis et sphenoidalis);

слизової оболонки решітчастих комірок (tunica mucosa cellularum ethmoidalium);

слизової оболонки передніх ділянок носової порожнини (tunica mucosa regionum anteriorum cavitatis nasi);

сльозового апарату (apparatus lacrimalis);

конюнктиви (tunica conjunctiva);

оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi).

Очний нерв (n. ophthalmicus) проводить пропріо-цептивну чутливість від:

- м’язів очного яблука через гілки III, IV і V пар черепних нервів;

- мімічних м’язів через гілки VII пари черепних нервів.

Верхньощелепний нерв (nervus maxillaris [VB;V2]) виходить із порожнини черепа через круглий отвір (foramen rotundum)) у крило-піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), у якій він розгалужується на три гілки:

підочноямковий нерв (n. infraorbitalis);

виличний нерв (n. zygomaticus);

вузлові гілки до крило-піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum), або крило-піднебінні нерви (nn. pterygopalatinі).

У порожнині черепа від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) відходить оболонна гілка (ramus meningeus) до черепної твердої оболони (dura mater cranialis).

У крило-піднебінній ямці (fossa pterygopalatina) біля верхньощелепового нерва (nervus maxillaris) розміщений парасимпатичний крило-піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum).

Підочноямковий нерв (nervus infraorbitalis) через нижню очноямкову щілину (fissura orbitalis inferior) заходить у очноямкову порожнину (cavitas orbitalis), де лягає на її нижню стінку (paries inferior), проходить по її підочноямковій борозні (sulcus infraorbitalis) в підочноямковий канал (canalis infraorbitalis).

Із підочноямкового каналу (canalis infraorbitalis) підочноямковий нерв виходить через підочноямковий отвір (foramen infraorbitale) в іклову ямку (fossa canina), утворюючи своїми розгалуженнями малу гусячу лапку (pes anserinus minor).

Її гілки (rr. palpebrales inferiores, rr. nasalesx externi et interni, rr. labiales superiores) іннервують шкіру від присереднього кута ока до кута рота.

Від підочноямкового нерва (n. infraorbitalis) відходять верхні коміркові нерви (nn. alveolares superiores), які мають:

задні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores posteriores);

середню верхню коміркову гілку (r. alveolaris superior medius);

передні верхні коміркові гілки (rr. alveolares superiores anteriores).

Ці гілки, іннервуючи слизову оболонку верхньощелепної пазухи (sinus maxillaris), утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior). Від останнього відходять:

верхні зубні нерви (nn. dentales superiores);

верхні ясенні гілки (rr. gingivales superiores) до верхньої щелепи (maxilla).

Виличний нерв (n. zygomaticus) через нижню очноямкову щілину (fissura infraorbitalis) входить в очну ямку (orbita) і лягає на її бічну стінку (paries lateralis).

Цей нерв (n. zygomaticus) заходить у канал виличної кістки (canalis ossis zygomatici), при виході з нього розгалужується на:

вилично-скроневу гілку (r .zygomaticotemporalis) до шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);

вилично-лицеву гілку (r. zygomaticofacialis) до шкіри виличної ділянки (regio zygomatica).

У складі цього нерва (n. zygomaticus) проходять завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного крило-піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum), які потім приєднуються до сльозового нерва (n. lacrimalis).

Вузлові гілки до крило-піднебінного вузла; чутливий корінець крило-піднебінного вузла (rr. ganglionares ad ganglion pterygopalatinum; radix sensoria ganglii pterygopalatini) йдуть від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) до крило-піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum) і далі продовжуються у вигляді:

великого піднебінного нерва (n. palatinus major);

малих піднебінних нервів (nn. palatini minores), що виходять через великий піднебінний канал (canalis palatinus major) та малі піднебінні отвори (foramina palatina minora), іннервуючи слизову оболонку твердого піднебіння (palatum durum) і м’якого піднебіння (palatum molle).

Від великого піднебінного нерва (n. palatinus major) відходять нижні задні носові гілки (rr. nasales posteriores inferiores), які через клино-піднебінний отвір (foramen sphenopalatinum) проходять у носову порожнину (cavitas nasi), де іннервують слизову оболонку носа (tunica mucosa nasi).

Звідси вони направляються через різцевий канал (canalis incisivus) до слизової оболонки твердого піднебіння (palatum durum) у вигляді носо-піднебінного нерва; Скарпівського нерва (n. nasopalatinus).

У складі цього нерва йдуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від крило-піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum).

Отже, по верхньощелепному нерву (n. maxillaris) передається чутлива інформація від:

- черепної твердої оболони середньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae mediae cranii);

- окістя очної ямки (periorbita);

- шкіри щоки (cutis buccae);

- шкіри скроневої і виличної ділянок (cutis regionum temporalis et zygomaticae);

шкіри верхньої губи (cutis labii superioris);

шкіри нижньої повіки (cutis palpebrae inferioris);

шкіри бічної поверхні і крил носа (cutis faciei lateralis et alarum nasi);

слизової оболонки верхньої губи (tunica mucosa labii superioris);

слизової оболонки піднебіння (tunica mucosa palati);

слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

слизової оболонки приносових пазух (tunica mucosa sinuum paranasalium), крім лобової пазухи (sinus frontalis);

мигдаликів (tonsillae);

зубів та ясен (dentes et gingiva) верхньої щелепи (maxilla).

Верхньощелепний нерв (n. maxillaris) проводить пропріоцептивну чутливість від мімічних мязів через гілки VII пари черепних нервів.

Нижньощелепний нерв (nervus mandibularis [VC;V3]) має у своєму складі рухові і чутливі волокна.

Цей нерв виходить із порожнини черепа через овальний отвір (foramen ovale), від нього відходять:

рухові гілки, що іннервують усі жувальні м’язи;

нерв м’яза-натягувача піднебінної завіски (n. musculi tensoris veli palatini);

нерв м’яза-натягувача барабанної перетинки (n. musculi tensoris tympani).

До чутливих гілок нижньощелепного нерва (nervus mandibularis) належать:

щічний нерв (n. buccalis);

вушно-скроневий нерв (n. auriculotemporalis);

язиковий нерв (n. lingualis);

- гілки до черепної твердої оболони (dura mater cranialis) в ділянці середньої черепної ямки (fossa cranii media).

Щічний нерв (nervus buccalis) пронизує щічний м’яз (m. buccalis) та іннервує:

- слизову оболонку щоки (tunica mucosa buccae) навпроти верхнього другого великого кутнього зуба (dens molaris);

шкіру кута рота (cutis anguli oris).

Вушно-скроневий нерв (nervus auriculotemporalis) починається двома корінцями, які охоплюють середню оболонну артерію (a.meningea media), а потім зєднуються в один стовбур, який пронизує привушну залозу (glandula parotidea), іннервуючи:

привушну залозу (glandula parotidea);

шкіру скроневої ділянки (cutis regionis temporalis).

У складі цього нерва йдуть завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) від парасимпатичного вушного вузла (ganglion oticum), що забезпечують секреторну іннервацію привушної залози (glandula parotidea).

Язиковий нерв (nervus lingualis) проходить по внутрішній поверхні нижньої щелепи (mandibula) під слизовою оболонкою дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitatis oris) і входить у язик, забезпечуючи загальну чутливу іннервацію:

передніх 2/3 язикa;

чутливу іннервацію підязикової залози (glandula sublingualis) і піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).

До язикового нерва (nervus lingualis) підходить барабанна струна (chorda tympani) – гілка VІІ пари черепних нервів (nervus facialis), яка у своєму складі містить чутливі смакові та парасимпатичні секреторні волокна.

Смакові волокна разом із язиковим нервом (n. lingualis) іннервують язикові сосочки (papillae linguales) слизової оболонки передніх 2/3 язика.

Секреторні волокна (парасимпатичні волокна) перериваються у підязиковому вузлі (ganglion sublinguale) та піднижньощелепному вузлі (ganglion submandibulare).

Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від цих вузлів (ganglion sublinguale et submandibulare) забезпечують парасимпатичну секреторну іннервацію однойменних слинних залоз.

Нижній комірковий нерв (nervus alveolaris inferior) змішаний, найбільший з усіх гілок нижньощелепного нерва (nervus mandibularis).

Рухові гілки цього нерва іннервують:

- щелепно-під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);

- переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).

Чутливі волокна цього нерва заходять у нижньощелепний канал (canalis mandibularis), де іннервують зуби та ясна нижньої щелепи (dentes et gingiva mandibullae). Із каналу ці волокна виходять у вигляді підборідного нерва (n. mentalis), який закінчується в шкірі нижньої губи та підборідної ділянки (cutis labii inferioris et regionis mentalis).

Отже, рухові волокна нижньощелепного нерва (n. mandibularis) іннервують:

- жувальні м’язи (musculi masticatorii);

- м’яз-натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);

- м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor membranae tympani);

- щелепно-під’язиковий м’яз (m. mylohyoideus);

- переднє черевце двочеревцевого м’яза (venter anterior musculi digastrici).

По чутливих гілках нижньощелепного нерва (n. mandibularis) передається чутлива інформація від:

- черепної твердої оболони середньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae cranii mediae);

шкіри нижньої губи (cutis labii inferioris);

шкіри підборіддя (cutis menti);

шкіри щоки (cutis buccae);

шкіри скроневої ділянки (cutis regionis temporalis);

шкіри передньої частини вушної раковини (cutis partis anterioris auriculae);

слизової оболонки соскоподібних комірок (tunica mucosa cellularum mastoidearum);

слизової оболонки клиноподібної пазухи (tunica mucosa sinus sphenoidalis);

слизової оболонки передніх двох третин язика (tunica mucosa [2/3] linguae);

слизової оболонки дна ротової порожнини (tunica mucosa fundi cavitatis oris);

слизової оболонки перешийка зіва (tunica mucosa isthmi faucium);

слизової оболонки нижньої губи (tunica mucosa labii inferioris);

нижніх зубів та ясен (dentes inferiores et gingiva);

ротових залоз (glandulae oris).

Нижньощелепний нерв (n. mandibularis) є змішаним і містить чутливі та рухові волокна.

Лицевий нерв [VII]

(nervus facialis [VII])

Цей нерв є змішаним, складається з чутливих, парасимпатичних і рухових волокон.

Під його назвою об’єднуються два нерви:

- власне лицевий нерв (nervus facialis), який має:

- власне рухове ядро лицевого нерва (nucleus nervi facialis), що розміщене назовні від лицевого горбика в ділянці ромбоподібної ямки (colliculus facialis fossae rhomboideae);

проміжний нерв (nervus intermedius), який має:

- чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii) в довгастому мозку (medulla oblongata);

- парасимпатичне верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius superior) у мості (pons).

Власне лицевий нерв (nervus facialis) проходить у каналі лицевого нерва (canalis nervi facialis), виходить із черепа через шило-соскоподібний отвір (foramen stylomastoideum) та іннервує:

задній вушний мяз (m. auricularis posterior);

шило-підязиковий мяз (m. stylohyoideus);

заднє черевце двочеревцевого мяза (venter posterior musculi digastrici).

Потім лицевий нерв (nervus facialis) входить у товщу привушної слинної залози (glandula parotidea), але її не іннервує, хоча утворює там внутрішньопривушне сплетення (plexus intraparotideus).

Від внутрішньопривушного сплетення (plexus intraparotideus) відходять гілки, що утворюють велику гусячу лапку (pes anserinus major), яка іннервує мязи лиця (musculi faciei). До її складу належать такі гілки:

скроневі гілки (rr. temporales);

виличні гілки (rr. zygomatici);

щічні гілки (rr. buccales);

крайова нижньощелепна гілка (r. marginalis mandibulae);

шийна гілка (r. colli; r.cervicalis) до підшкірного мяза шиї (platysma).

У каналі (canalis nervi facialis) від лицевого нерва (nervus facialis) відходять гілки до стремінцевого мяза (m. stapedius) – стремінцевий нерв (n. stapedius).

Проміжний нерв (nervus intermedius) йде у складі лицевого нерва (nervus facialis). У каналі, в ділянці колінця лицевого нерва (geniculum nervi facialis), від нього відходять такі дві гілки:

1 Великий камянистий нерв; парасимпатичний корінець крило-піднебінного вузла (n. petrosus major; radix parasympathica ganglii pterygopalatini), що утворений передвузловими парасимпатичними волокнами, які йдуть від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior).

Цей нерв (n. petrosus major) виходить з каналу лицевого нерва (canalis nervi facialis) через однойменний розтвір (hiatus canalis nervi petrosi majoris) і однойменну борозну (sulcus nervi petrosi majoris), що проходять по передній поверхні камянистої частини скроневої кістки (facies anterior partis petrosae).

Через рваний отвір (foramen lacerum) великий камянистий нерв (передвузлові парасимпатичні волокна) заходить у крилоподібний канал (canalis pterygoideus) в основі крилоподібних відростків клиноподібної кістки (processus pterygoidei ossis sphenoidalis).

У цьому каналі (canalis pterygoideus) разом із симпатичним завузловим глибоким камянистим нервом (n. petrosus profundus) великий камянистий нерв (n. petrosus major) утворює нерв крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei) – Відієв нерв, який підходить до крило-піднебінного парасимпатичного вузла (ganglion parasympathicum pterygopalatinum).

Симпатичні волокна огинають крило-піднебінний парасимпатичний вузол і доходять до обєкта іннервації по артеріях, обплітаючи їх. Симпатичні волокна гальмують виділення секрету залозами.

Від крило-піднебінного парасимпатичного вузла вегетативні волокна іннервують залози. Вони підсилюють виділення секрету малими залозами:

- твердого та м’якого піднебіння (glandula palatinae);

- слизової оболонки носової порожнини (glandulae nasales);

- слизової оболонки ротової порожнини (glandulae labiales, buccales, molares, linguales).

Від цього вузла (ganglion parasympathicum pterygopalatinum) завузлові волокна йдуть спочатку в складі виличного нерва (n. zygomaticus), а потім у складі сльозового нерва (n. lacrimalis) і забезпечують секреторну парасимпатичну іннервацію сльозової залози (glandula lacrimalis).

2 барабанна струна (chorda tympani) утворена передвузловими парасимпатичними нервовими волокнами (neurofibrae parasympathicae preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) і смаковими чутливими волокнами – периферійними відростками псевдоуніполярних нейронів колінцевого вузла (ganglion geniculi).

Колінцевий вузол (ganglion geniculi) є чутливим і розміщений у ділянці колінця лицевого нерва (geniculus nervi facialis).

Центральні відростки псевдоуніполярних нейронів колінцевого вузла закінчуються в ядрі одинокого шляху (nucleus tractus solitarii).

Барабанна струна (chorda tympani) відгалужується від лицевого нерва (nervus facialis) перед його виходом із шило-соскоподібного отвору (foramen stylomastoideum) через каналець барабанної струни (canaliculus chordae tympani) і входить у барабанну порожнину (cavitas tympani). З останньої цей нерв виходить через кам’янисто-барабанну щілину (fissura petrotympanica) і приєднується до язикового нерва – n. lingualis.

Парасимпатичні передвузлові нервові волокна барабанної струни (neurofibrae parasympaticae preganglionicae) йдуть до таких парасимпатичних вузлів:

- під’язикового вузла (ganglion sublinguale);

- піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare).

Парасимпатичні завузлові нервові волокна барабанної струни (neurofibrae postganglionicae) прямують до під’язикової залози (glandula sublingualis) і піднижньощелепної залози (glandula submandibularis).

По цих волокнах передається команда на виділення серозного секрету цими великими слинними залозами (glandulae salivariae majores).

Язико-глотковий нерв [IX]

(nervus glossopharyngeus [IX])

Він є змішаним, складається з чутливих, рухових та парасимпатичних волокон і в довгастому мозку має такі ядра:

- рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);

- смакове (чутливе) ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);

- парасимпатичне нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior).

В яремному отворі (foramen jugulare) язико-глотковий нерв (nervus glossopharyngeus) потовщується і утворює:

- чутливий верхній вузол (ganglion superius).

При виході з яремного отвору (foramen jugulare) утворює чутливий нижній вузол (ganglion inferius).

У цих вузлах розміщені тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів.

Вийшовши з яремного отвору (foramen jugulare), язико-глотковий нерв (nervus glossopharyngeus) заходить у корінь язика (radix linguae), де розгалужується на кінцеві язикові гілки (rami linguales), що іннервують слизову оболонку задньої третини язика (pars tertia tunicae mucosae linguae).

По цих чутливих гілках передається чутлива інформація про смакову і загальну чутливість (біль, температура, дотик).

Від язико-глоткового нерва (nervus glossopharyngeus) відходять такі гілки:

- чутливі глоткові гілки (rr. pharyngei), що йдуть до бічної стінки глотки (paries lateralis pharyngis), де разом з гілками блукаючого нерва і від симпатичного стовбура (nervus vagus et truncus sympaticus) утворюють глоткове сплетення (plexus pharyngeus).

мигдаликові гілки (rr. tonsillares), що йдуть до слизової оболонки:

- піднебінних мигдаликів (tunica mucosa tonsillarum palatinarum);

- піднебінних дужок (arcus palatini);

гілка шило-глоткового м’яза (r. musculi stylopharyngei) – рухова гілка, що утворена аксонами рухових клітин подвійного ядра (nucleus ambiguus). Вона іннервує:

- шило-глотковий м’яз (m. stylopharyngeus);

гілка сонної пазухи (r. sinus carotici), що іннервує:

- сонний клубочок (glomus caroticum);

- стінку сонної пазухи (paries sinus carotici);

барабанний нерв (n. tympanicus) – змішаний нерв (має чутливі і парасимпатичні), який через барабанний каналець скроневої кістки (canaliculus tympanicus ossis temporalis) входить у барабанну порожнину (cavitas tympani).

У барабанній порожнині (cavitas tympani) чутливі гілки барабанного нерва (n. tympanicus) разом із сонно-барабанними нервами (nn. caroticotympanici) – симпатичними нервами, утворюють барабанне сплетення; сплетення Якобсона (plexus tympanicus), яке іннервує:

- слизову оболонку барабанної порожнини (tunica mucosa cavitatis tympani).

Парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae parasympathicae preganglionicae), що йдуть від нижнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius inferior), виходять з барабанної порожнини (cavitas tympani) через розтвір каналу малого кам’янистого нерва (hiatus canalis nervi petrosi minoris) і мають назву малого кам’янистого нерва (n. petrosus minor).

Малий кам’янистий нерв (n. petrosus minor) проходить по однойменній борозні і входить у парасимпатичний вушний вузол (ganglion oticum), де розміщені тіла других нейронів.

Від парасимпатичного вушного вузла (ganglion oticum) завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) підходять до привушної залози (glandula parotidea) і забезпечують її секреторну іннервацію. 

По парасимпатичних нервових волокнах передається команда на виділення серозного секрету цією великою слинною залозою.

Блукаючий нерв [X]

(nervus vagus [X])

Цей нерв змішаний, складається з чутливих, рухових і парасимпатичних волокон. У довгастому мозку (medulla oblongata) має такі ядра:

- рухове подвійне ядро (nucleus ambiguus);

- чутливе ядро одинокого шляху (nucleus tractus solitarii);

- парасимпатичне заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi), яке проекціюється в трикутнику блукаючого нерва ромбоподібної ямки (trigonum nervi vagi fossae rhomboideae).

Блукаючий нерв (nervus vagus) виходить:

- на основі мозку позаду дев’ятої пари із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis myelencephali);

- із черепа (cranium) – через яремний отвір (foramen jugulare).

В яремному отворі (foramen jugulare) та одразу після виходу з нього нерв утворює два потовщення – чутливі вузли:

верхній вузол (ganglion superius);

нижній вузол (ganglion inferius).

В цих вузлах лежать тіла чутливих псевдоуніполярних нейронів блукаючого нерва (nervus vagus).

Вийшовши з яремного отвору (foramen jugulare), блукаючий нерв (nervus vagus) прямує донизу, де йде у складі судинно-нервового пучка шиї між:

внутрішньою яремною веною (vena jugularis interna);

загальною сонною артерією (arteria carotis communis);

внутрішньою сонною артерією (arteria carotis interna).

Через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) блукаючий нерв (nervus vagus) проходить у порожнину грудної клітки (cavitas thoracis).

Тут правий і лівий блукаючі нерви (nervi vagi dexter et sinister) йдуть спочатку позаду кореня легень (radix pulmonis), а потім правий блукаючий нерв (nervus vagus dexter) переходить на задню, а лівий – на передню поверхню стравоходу (facies anterior oesophagi).

У ділянці стравоходу (oesophagus) гілки обох блукаючих нервів утворюють:

стравохідне сплетення (plexus oesophageus).

Із останнього формуються:

передній блукаючий стовбур (truncus vagalis anterior);

задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior).

Вони разом із стравоходом (oesophagus) проходять через стравохідний розтвір діафрагми (hiatus oesophageus diaphragmatis) в черевну порожнину (cavitas abdominis), де на передній і задній стінках шлунка (parietes anterior et posterior gastris) розгалужуються на:

передні шлункові гілки (rr. gastrici anteriores), це гілки лівого блукаючого нерва (nervus vagus sinister), а саме переднього блукаючого стовбура (truncus vagalis anterior);

задні шлункові гілки (rr. gastrici posteriores), це гілки правого блукаючого нерва (nervus vagus dexter), а саме заднього блукаючого стовбура (truncus vagalis posterior).

Топографічно блукаючий нерв (nervus vagus) має:

черепну частину (pars cranialis);

шийну частину (pars cervicalis);

грудну частину (pars thoracica);

черевну частину (pars abdominalis).

Від черепної частини блукаючого нерва (pars cranialis nervi vagi) відходять такі чутливі гілки:

оболонна гілка (r. meningeus), яка відходить від верхнього вузла (ganglion superius) і йде до черепної твердої оболони задньої черепної ямки (dura mater cranialis fossae cranii posterioris);

вушна гілка (r. auricularis), яка починається від верхнього вузла (ganglion superius), проходить через соскоподібний каналець скроневої кістки (canaliculus mastoideus ossis temporalis) та іннервує шкіру:

зовнішньої поверхні вушної раковини (auricula);

задньої стінки зовнішнього слухового ходу (paries posterior meatus acustici externi).

Від шийної частини блукаючого нерва (pars cervicalis nervi vagi) відходять:

глоткова гілка (r. pharyngeus), яка разом із гілками язико-глоткового нерва (rami nervi glossopharyngei) і завузловими волокнами симпатичного стовбура (truncus sympathicus) утворює глоткове сплетення (plexus pharyngeus). Зокрема, по симпатичних гілках передається команда на пригнічення виділення секрету залозами слизової оболонки глотки. Глоткова гілка, що складається з рухових волокон, іннервує:

- верхній та середній м’язи-звужувачі глотки (mm. constrictores pharyngis superior et medius);

- м’язи м’якого піднебіння (mm. palati mollis), за винятком м’яза-натягувача піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);

верхній гортанний нерв (n. laryngeus superior), що відходить від блукаючого нерва (nervus vagus) нижче нижнього вузла (ganglion inferius) – зовнішня гілка (r. externus), що має рухові нервові волокна; та від самого нижнього вузла – внутрішня гілка (ramus internus), що несе чутливі нервові волокна.

Рухові волокна верхнього гортанного нерва (n. laryngeus superior) іннервують:

- персне-щитоподібний м’яз (m. cricothyroideus);

нижній мяз-звужувач глотки (m. constrictor pharyngis inferior).

Чутливі волокна верхнього гортанного нерва (n. laryngeus superior) іннервують:

- слизову оболонку гортані над голосовою складкою (tunica mucosa laryngis supra plicam vocalem);

слизову оболонку кореня язика та надгортанника (tunica mucosa radicis linguae et epiglottidis);

верхні шийні серцеві гілки (rr. cardiaci cervicales superiores), що є парасимпатичними, вони опускаються уздовж загальної сонної артерії (a. carotis communis) та разом із чутливими нервовими волокнами і завузловими нервовими волокнами симпатичного стовбура (truncus sympathicus) входять до складу серцевого сплетення (plexus cardiacus).

По парасимпатичних нервових волокнах верхніх шийних серцевих гілок передається команда на зменшення частоти і сили серцевих скорочень та звуження судин серця; по чутливих нервових волокнах йде інформація про тиск крові в серцевих камерах і дузі аорти.

У складі гілок грудної та черевної частин блукаючого нерва проходять тільки парасимпатичні передвузлові та чутливі нервові волокна.

Від грудної частини (pars thoracica) блукаючого нерва відходять:

поворотний гортанний нерв (n. laryngeus recurrens) – зліва огинає знизу дугу аорти, а справа огинає знизу праву підключичну артерію, повертається на шию через верхній отвір грудної клітки (apertura thoracis superior) і своєю кінцевою гілкою – нижнім гортанним нервом (n. laryngeus inferior) – іннервує слизову оболонку гортані під голосовою щілиною (tunica mucosa laryngis sub rima glottidis).

Його рухові волокна іннервують усі м’язи гортані (mm. laryngis), за винятком персне-щитоподібного м’яза (m. cricothyroideus).

Від поворотного гортанного нерва (n. laryngeus recurrens) відходять:

трахейні гілки (rr. tracheales), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);

стравохідні гілки (rr. oesophagei), чутливі та парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae);

нижні серцеві гілки (rr. cardiaci inferiores), парасимпатичні, що йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus);

грудні серцеві гілки (rr. cardiaci thoracici) – парасимпатичні, йдуть до серцевого сплетення (plexus cardiacus). По цих гілках передається команда на зменшення частоти і сили серцевих скорочень та звуження судин серця;

трахейні та бронхові гілки (rr. tracheales et bronchiales), що з’єднуються із завузловими волокнами від симпатичного стовбура (truncus sympathicus) і утворюють легеневе сплетення (plexus pulmonalis). Останнє оточує бронхи (bronchi) і разом із ними входить у легені (pulmones);

стравохідні гілки (rr. oesophagei), що утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophageus).

Черевна частина блукаючого нерва (pars abdominalis nervi vagi) представлена переднім та заднім блукаючими стовбурами (trunci vagales anterior et posterior).

Від переднього блукаючого стовбура (truncus vagulis anterior) відходять:

- передні шлункові гілки (rr. gastrici anteriores);

передній нерв малої кривини (n. curvaturae minoris anterior);

печінкові гілки (rr. hepatici);

воротарна гілка (r. pyloricus).

Від заднього блукаючого стовбура (truncus vagalis posterior) відходять:

задні шлункові гілки (rr. gastrici posteriores);

задній нерв малої кривини (n. curvaturae minoris posterior);

черевні гілки (rr. coeliaci);

ниркові гілки (rr. renales).

Черевні гілки (rr. coeliaci) заднього блукаючого стовбура (truncus vagalis posterior) разом із завузловими симпатичними волокнами утворюють черевне сплетення (plexus coeliacus), яке забезпечує вегетативну іннервацію органів черевної порожнини (organa cavitas abdominalis).

Від черевної частини блукаючого нерва (pars abdominalis nervi vagi) відходять передній блукаючиий стовбур (truncus vagalis anterior) та задній блукаючий стовбур (truncus vagalis posterior).

Ці стовбури, вийшовши відповідно на передню і задню стінки шлунка, утворюють разом із завузловими симпатичними волокнами відповідно переднє і заднє шлункові сплетення (plexus gastrici anterior et posterior).

Від цих сплетень відходять гілки до:

шлунка (gaster);

печінки (hepar);

селезінки (splen);

підшлункової залози (pancreas);

нирок (renes);

тонкої кишки (intestinum tenue);

товстої кишки (intestinum crassum) аж до входу в малий таз (верхній відділ низхідної ободової кишки).

Отже, гілки переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris) іннервують:

шлунково-кишкову трубку до низхідної ободової кишки (colon descendens);

- гілки заднього стовбура (rami trunci vagalis posterioris) заходять у черевне сплетення (plexus coeliacus) і разом із його волокнами іннервують:

- органи черевної порожнини (organa cavitatis abdominis).

По парасимпатичних нервових волокнах, що переключаються на другі нейрони в інтрамуральних вузлах, передається команда на посилення перистальтики, розслаблення м’язів-стискачів і виділення секрету залозами.

По чутливих нервових волокнах передається чутлива інформація від органів черевної порожнини до рівня входу в малий таз.

Судини шлунка і кишки іннервуються тільки симпатичними нервовими волокнами.

Додатковий нерв [XI]

(nervus accessorius [XI])

Це руховий нерв, який має:

ядро додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) – це спинномозкове ядро (nucleus spinalis), що розміщене у передньому стовпі (columna anterior) верхніх шести сегментів спинного мозку;

подвійне ядро (nucleus ambiguus) – це черепне ядро, що розміщене у довгастому мозку.

Волокна, які відходять від цих ядер, формують:

черепний корінець; блукаючу частину (radix cranialis; pars vagalis);

спинномозковий корінець; спинномозкову частину (radix spinalis; pars spinalis).

Корінці від ядра додаткового нерва (nucleus nervi accessorii) підіймаються вгору, проходять через великий отвір (foramen magnum) у порожнину черепа (cavitas cranii) і з’єднуються з черепними корінцями (radices craniales), що відходять із задньобічної борозни довгастого мозку (sulcus posterolateralis myelencephali).

Стовбур додаткового нерва (truncus nervi accessorii), що утворився при з’єднанні цих двох корінців, виходить із черепа через яремний отвір (foramen jugulare) і розгалужується на:

внутрішню гілку (ramus internus);

зовнішню гілку (ramus externus).

Внутрішня гілка cтовбура додаткового нерва (ramus internus trunci nervi accessorii) приєднується до блукаючого нерва (nervus vagus), а зовнішня гілка (ramus externus) іннервує груднинно-ключично-соскоподібний м’яз і частково трапецієподібний м’яз (m. sternocleidomastoideus et m. trapezius).

Під’язиковий нерв [XII]

(nervus hypoglossus [XII])

Це руховий нерв, який має у довгастому мозку власне рухове ядро:

ядро під’язикового нерва (nucleus nervi hypoglossi), що проекціюється в трикутнику під’язикового нерва ромбоподібної ямки (trigonum nervi hypoglossi fossae rhomboideae).

Із мозку під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) виходить численними корінцями з передньобічної борозни (sulcus anterolateralis), яка розміщена між пірамідою та оливою довгастого мозку (pyramis et oliva myelencephali).

Із черепа (cranium) під’язиковий нерв (nervus hypoglossus) виходить через канал під’язикового нерва (canalis nervi hypoglossi).

Далі нерв (nervus hypoglossus) заходить у піднижньощелепний трикутник (trigonum submandibulare) і, утворивши дугу, входить у товщу язика (lingua), де розгалужується на язикові гілки (rr. linguales), що іннервують усі власні м’язи язика (musculi linguae ).

У складі під’язикового нерва (nervus hypoglossus) проходять також рухові волокна першого і частково другого шийного спинномозкових нервів (nervi spinales CI-CII).

Від під’язикового нерва (nervus hypoglossus) відходить верхній корінець (radix superior), або низхідна гілка (ramus descendens).

Верхній корінець (radix superior) з’єднується із нижнім корінцем (radix inferior), або висхідною гілкою (ramus ascendens), від шийного сплетення (plexus cervicalis), в результаті чого утворюється шийна петля (ansa cervicalis).

Від шийної петлі (ansa cervicalis) відходять гілки, що іннервують такі м’язи шиї:

- груднино-під’язиковий м’яз (m. sternohyoideus);

- груднино- щитоподібний м’яз (m. sternothyreoideus);

- лопатково-під’язиковий м’яз (m. omohyoideus);

- щито-під’язиковий м’яз (m. thyrohyoideus).

Змістовий модуль 16

Спинномозкові нерви

Автономна нервова система

СПИННОМОЗКОВІ НЕРВИ (nervi spinales)

Спинномозкових нервів є 31 пара. Вони утворюються внаслідок злиття переднього корінця (radix anterior) і задного корінця (radix posterior) спинного мозку, формуючи стовбур спинномозкового нерва (truncus nervi spinalis).

Cпинномозкові нерви (nervi spinales) поділяються на:

шийні нерви [CI – C8] (nervi cervicales [CI – C8]);

грудні нерви [TI – TI2] (nervi thoracici [TI – TI2]);

поперекові нерви [LI – L5] (nervi lumbales [LI – L5]);

крижові нерви та куприковий нерв [SI – S5, CO] (nervi sacrales et nervus coccygeus [SI – S5, CO).

Від стовбурів спинномозкових нервів (trunci nervorum spinalium) відходять:

оболонні гілки (rr. meningei), або поворотні гілки (rr. recurrentes), що прямують до твердої оболони (dura mater spinalis);

сполучні гілки(rr. communicantes) в числі двох:

біла сполучна гілка (r. communicans albus), яка відходить від грудо-поперекового відділу спинного мозку (СVІІІ-LІІ) і йде до найближчого симпатичного вузла (передвузлові нервові волокна – neurofibrae preganglionicae, які є симпатичними волокнами);

сіра сполучна гілка (r. communicans griseus), яка йде у зворотному напрямку від вузла симпатичного стовбура до спинномозкового нерва (завузлові нервові волокна – neurofibrae postganglionicae, які є симпатичними волокнами);

передні гілки (rr. anteriores);

задні гілки (rr. posteriores).

Передні гілки спинномозкових нервів (крім передніх гілок грудних нервів, які продовжуються у міжреброві нерви, не утворюючи сплетень) утворюють наступні сплетення:

шийне сплетення (plexus cervicalis);

плечове сплетення (plexus brachialis);

поперекове сплетення (plexus lumbalis);

крижове сплетення (plexus sacralis).

ШИЙНІ НЕРВИ [C1 – C8]

(nervi cervicales [C1 – C8])

Вони мають:

задні гілки;дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales);

передні гілки; вентральні гілки (rami anteriores; rami ventrales);

оболонні гілки (rr. meningei).

Задні гілки (rami posteriores) спинномозкових нервів не утворюють сплетень, поділяються на:

присередню гілку (r. medialis);

бічну гілку (r. lateralis), від якої відходить задня шкірна гілка (r. cutaneus posterior).

Задні гілки (rami posteriores) спинномозкових нервів іннервують шкіру та глибокі мязи спини, шиї та потилиці. Серед них виділяють:

задню гілку І шийного спинномозкового нервапідпотиличний нерв (n. suboccipitalis); він іннервує підпотиличну групу мязів;

задню гілку ІІ шийного спинномозкового нервавеликий потиличний нерв (n. occipitalis major); він іннервує шкіру потиличної ділянки та півостьовий мяз голови;

задню гілку III шийного спинномозкового нерватретій потиличний нерв (n. occipitalis tertius), він іннервує шкіру потиличної ділянки поблизу серединної лінії.

Шийне сплетення; шийні нерви

(plexus cervicalis; nervi spinales)

Шийне сплетення (plexus cervicalis) утворене передніми гілками чотирьох верхніх шийних спинномозкових нервів і залягає під груднино-ключично-соскоподібним мязом (m. sternocleidomastoideus). Із цього сплетення відходять:

мязові нерви (рухові);

шкірні нерви (чутливі);

змішаний нерв.

Мязові гілки (рухові) шийного сплетення іннервують усі глибокі мязи шиї, разом з низхідною гілкою підязикового нерва (r. descendens) беруть участь в утворенні шийної петлі (ansa cervicalis), яка складається з:

верхнього корінця (radix superior);

нижнього корінця (radix inferior).

Від шийної петлі (ansa cervicalis) відходить:

щито-підязикова гілка (r. thyrohyoideus) до однойменного мяза (m. thyrohyoideus);

гілки до підпідязикових мязів (musculi infrahyoidei);

гілки до підборідно-підязикового мяза (m. geniohyoideus).

Шкірні гілки (чутливі) виходять з-під бічного краю груднино-ключично-соскоподібного мяза (margo lateralis musculi sternocleidomastoidei) і представлені такими нервами:

1) шийним поперечним нервом (n. transversus colli), що іннервує:

шкіру передньої ділянки шиї і має:

верхні гілки (rr. superiores);

нижні гілки (rr. inferiores);

2) великим вушниим нервом (n. auricularis magnus), що іннервує:

шкіру вушної раковини (cutis auriculae);

шкіру зовнішнього слухового ходу (cutis meatus acustici externi) і має:

задню гілку (r. posterior);

передню гілку (r. anterior);

3) малим потиличним нервом (n. occipitalis minor), що іннервує шкіру потиличної ділянки (cutis regionis occipitalis);

4) надключичними нервами (nn. supraclavicula-res), що іннервують шкіру:

надключичної ділянки (regio supraclavicularis);

бічної шийної ділянки; бічного шийного трикутника (regio cervicalis lateralis; trigonum colli laterale);

- шкіру над дельтоподібним м’язом. 

Надключичні нерви поділяються на:

- присередні надключичні нерви (nn. supraclaviculares mediales);

проміжні надключичні нерви (nn. supraclaviculares intermedii);

бічні надключичні нерви (nn. supraclaviculares laterales).

Від шийного сплетення відходить змішаний нервдіафрагмовий нерв (n. phrenicus), який заходить у грудну порожнину (cavitas thoracis), лягає під осердя (pericardium) і своїми чутливими гілками іннервує плевру (pleura) та осердя (осердна гілка – r. pericardiacus).

Потім правий діафрагмовий нерв (n. phrenicus dexter) проходить через діафрагму (diaphragma) й іннервує нутрощеву очеревину (peritoneum viscerale), яка вкриває печінку (hepar) та жовчний міхур (vesica biliaris; vesica fellea).

Рухові гілки діафрагмового нерва (n. phrenicus) іннервують:

діафрагмудіафрагмово-черевні гілки (rr. phrenicoabdominales).

Плечове сплетення

(plexus brachialis)

Плечове сплетення (plexus brachialis) утворене передніми гілками чотирьох нижніх шийних нервів та більшою частиною передньої гілки І грудного нерва і лежить на глибоких мязах шиї.

Плечове сплетення (plexus brachialis) має:

корінці (radices);

стовбури (trunci);

передні та задні розгалуження (divisiones anteriores et posteriores);

пучки (fasciculi).

Плечове сплетення складається з:

надключичної частини (pars supraclavicularis);

підключичної частини (pars infraclavicularis).

Надключична частина плечового сплетення (pars supraclavicularis plexus cervicalis) розміщена в міждрабинчастому просторі шиї (spatium interscalenum) і в глибині великої надключичної ямки (fossa supraclavicularis major). До її складу входять:

верхній стовбур (truncus superior), який утворений передніми гілками IV-VI шийних нервів;

середній стовбур (truncus medius), який утворений передньою гілкою VII шийного нерва;

нижній стовбур (truncus inferior), який утворений передніми гілками VIII шийного нерва та I грудного нерва.

Від стовбурів відходять:

передні розгалуження нервових волокон (divisiones anteriores neurofibrarum), які входять до тих гілок плечового сплетення, що іннервують:

- м’язи-згиначі верхньої кінцівки (musculi flexores membri superioris);

задні розгалуження (divisiones posteriores neurofibrarum), що іннервують:

мязи-розгиначі верхньої кінцівки (mm. extensores membri superioris).

Надключична частина плечового сплетення (pars supraclavicularis plexus cervicalis) має такі короткі гілки, які йдуть:

1) до мязів спини:

дорсальний нерв лопатки (n. dorsalis scapulae), що іннервує:

мяз-підіймач лопатки (m. levator scapulae);

ромбоподібні мязи (mm. rhomboidei);

грудо-спинний нерв (n. thoracodorsalis), що іннервує:

найширший мяз спини (m. latissimus dorsi);

2) до м’язів грудної клітки:

- підключичний нерв (n. subclavius), що іннервує:

- однойменний м’яз (m. subclavius);

- довгий грудний нерв (n. thoracicus longus), що іннервує:

передній зубчастий мяз (m. serratus anterior);

бічний грудний нерв (n. pectoralis lateralis) та присередній грудний нерв (n. pectoralis medialis) іннервують:

великий та малий грудні мязи (mm. pectorales major et minor);

3) до м’язів грудного пояса:

надлопатковий нерв (n. suprascapularis), що іннервує:

- надостьовий та підостьовий м’язи (mm. supraspinatus et infraspinatus);

- підлопаткові нерви (nn. subscapulares), що іннервують:

- підлопатковий м’яз (m. subscapularis);

- великий круглий м’яз (m. teres major);

- пахвовий нерв (n. axillaris), який відходить від заднього пучка підключичної частини та розгалужується на:

- м’язові гілки (rr. musculares), які іннервують:

- дельтоподібний м’яз (m. deltoideus);

- малий круглий м’яз (m. teres minor);

- верхній бічний шкірний нерв плеча (n. cutaneus brachii lateralis superior), який є чутливий та іннервує:

- шкіру дельтоподібної ділянки (cutis regionis deltoideae).

Підключична частина (pars infraclavicularis) плечового сплетення, розміщена нижче рівня ключиці, охоплює з трьох боків пахвову артерію і поділяється на:

- присередній пучок (fasciculus medialis);

- бічний пучок (fasciculus lateralis);

- задній пучок (fasciculus posterior).

Від присереднього пучка (fasciculus medialis) відходять такі довгі гілки:

- присередній шкірний нерв плеча (n. cutaneus brachii medialis), що іннервує:

- шкіру передньоприсередньої поверхні плеча (cutis faciei anteriomedialis brachii);

- присередній шкірний нерв передпліччя (n. cutaneus antebrachii medialis), що йде на передпліччя, де іннервує:

- шкіру передньої та присередньої поверхні передпліччя (cutis faciei brachii anterioris et medialis) і має:

передню гілку (r. anterior);

задню гілку (r. posterior);

ліктьовий нерв (n. ulnaris), що проходить у присередній двоголовій борозні (sulcus bicipitalis medialis), пронизує присередню міжмязову перегородку плеча (septum intermusculare brachii mediale), огинає ззаду присередній надвиросток плеча (epicondylus medialis), залягає поверхнево під шкірою і на плечі (brachium) не розгалужується, потім прямує на передпліччя (antebrachium), де лягає в ліктьову борозну (sulcus ulnaris).

На передпліччі (antebrachium) ліктьовий нерв (n. ulnaris) іннервує:

ліктьовий мяз-згинач запястка (m. flexor carpi ulnaris);

присередню частину глибокого мяза-згинача пальців (pars medialis musculi flexoris digitorum profundi) і поділяється на:

тильну гілку ліктьового нерва (r. dorsalis nervi ulnaris);

долонну гілку ліктьового нерва (r. palmaris nervi ulnaris).

Долонна гілка ліктьового нерва (r. palmaris nervi ulnaris) іннервує:

усі мязи підвищення V пальця (musculi eminentiae hypothenaris);

усі міжкісткові мязи (musculi interossei);

ІІІ-ІV червоподібні мязи (musculi lumbricales);

привідний мяз великого пальця (m. adductor pollicis);

глибоку голівку короткого мяза-згинача великого пальця (caput profundum musculi flexoris pollicis brevis);

шкіру підвищення мізинця (cutis eminentiae hypothenaris);

долонну поверхню V пальця (facies palmaris digiti quinti [V]);

присередню поверхню ІV пальця (facies medialis digiti quarti [ІV]).

Долонна гілка ліктьового нерва (r. palmaris nervi ulnaris) поділяється на:

поверхневу гілку (ramus superficialis);

глибоку гілку (ramus profundus).

Поверхнева гілка ліктьового нерва (ramus superficialis nervi ulnaris) переходить у спільні долонні пальцеві нерви (nn. digitales palmares communes), які поділяються, у свою чергу, на два власні долонні пальцеві нерви (nn. digitales palmares proprii).

Глибока гілка ліктьового нерва (ramus profundus nervi ulnaris) іннервує:

більшість мязів гіпотенара (musculi hypothenaris);

більшість м’язів середньої групи кисті (musculi manus medii);

деякі мязи тенара (musculi thenaris).

Тильна гілка ліктьового нерва (r. dorsalis nervi ulnaris) поділяється на тильні пальцеві нерви (nn. digitales dorsales), які іннервують шкіру:

мізинця (digitus minimus);

персневого пальця; безіменного пальця (digitus anularis);

ліктьової сторони середнього пальця (pars ulnaris digiti medii).

Від присереднього пучка та бічного пучка (fasciculus medialis et fasciculus lateralis) відходить cерединний нерв (n. medianus), який починається:

присереднім корінцем серединного нерва (radix medialis nervi mediani);

бічним корінцем серединного нерва (radix lateralis nervi mediani).

Ці корінці, зєднуючись в один стовбур нижче пахвової артерії, у складі судинно-нервового пучка плеча, проходять у присередній двоголовій борозні (sulcus bicipitalis medialis) та проходять через середину ліктьової ямки (fossa cubitalis), пронизують круглий мяз-привертач (m. pronator teres) і лягають у серединну борозну передпліччя (sulcus medianus antebrachii). На плечі серединний нерв (n. medianus) не розгалужується.

На передпліччі від cерединного нерва (n. medianus) відходять передній міжкістковий нерв передпліччя (n. interosseus antebrachii anterior), який іннервує:

глибокі мязи переднього відділу передпліччя (musculi profundi compartimentі antebrachii anterioris).

Крім того, від серединного нерва (n. medianus) відходять:

м’язові гілки (rami musculares) до всіх м’язів переднього відділу передпліччя (musculi profundi compartimenti antebrachii anterioris), крім тих, що іннервуються ліктьовим нервом (n. ulnaris);

долонна гілка (r. palmaris), яка іннервує шкіру долонної поверхні кисті з променевого боку.

Кінцевим розгалуженням серединного нерва на рівні дистального краю тримача м’язів-згиначів є спільні долонні пальцеві нерви (nn. digitales palmares communes), які розгалужуються на власні долонні пальцеві нерви (nn. digitales palmares proprii), що іннервують:

- шкіру середини долоні;

- шкіру підвищення великого пальця;

- шкіру долонної поверхні І-ІІІ і бічної поверхні ІV пальців кисті.

Серединний нерв (n. medianus) іннервує:

- м’язи підвищення великого пальця (крім привідного м’яза великого пальця і глибокої голівки короткого м’яза-згинача великого пальця);

- І-ІІ червоподібні м’язи (mm. lumbricales [І-ІІ]).

Від бічного пучка (fasciculus lateralis) відходить:

м’язово-шкірний нерв (n. musculocutaneus), який пронизує дзьобо-плечовий м’яз (m. coracobrachialis) та іннервує:

- дзьобо-плечовий м’яз (m. coracobrachialis);

- двоголовий м’яз плеча (m. biceps brachii);

- плечовий м’яз (m. brachialis).

М’язово-шкірний нерв (n. musculocutaneus) виходить зпід нижньо-бічного краю двоголового м’яза плеча у вигляді бічного шкірного нерва передпліччя (n. cutaneus antebrachii lateralis), який іннервує:

- шкіру бічної поверхні передпліччя.

Із заднього пучка (fasciculus posterior) відходять:

- довга гілка – променевий нерв (n. radialis);

- коротка гілка – пахвовий нерв (n. axillaris).

Променевий нерв (n. radialis) проходить у каналі променевого нерва (canalis nervi radialis) та іннервує усі м’язи задньої групи плеча і шкіру над ними.

Виходячи на передпліччя, променевий нерв (n. radialis) іннервує:

- усі глибокі та поверхневі м’язи задньої групи передпліччя і шкіру над ними;

- м’язи бічної частини (pars lateralis) заднього відділу передпліччя (compartimentum antebrachii posterius) – плечо-променевий м’яз (m. brachioradialis) та довгий променевий м’яз-розгинач зап’ястка (m. extensor carpi radialis longus).

Променевий нерв віддає такі гілки:

м’язові гілки (rr. musculares), які іннервують усі задні м’язи плеча;

задній шкірний нерв плеча (n. cutaneus brachii posterior), який іннервує шкіру задньої поверхні плеча;

нижній бічний шкірний нерв плеча (n. cutaneus brachii lateralis inferior), який іннервує шкіру бічної поверхні плеча нижче дельтоподібної ділянки;

задній шкірний нерв передпліччя (n. cutaneus antebrachii posterior), який іннервує шкіру задньої поверхні передпліччя;

глибоку гілку (r. profundus), що розгалужується на м’язові гілки, які іннервують усі задні м’язи передпліччя, та короткий променевий м’яз-розгинач зап’ястка (m. extensor carpi radialis brevis).

Від глибокої гілки променевого нерва (r. profundus nervi radialis) відходить задній міжкістковий нерв передпліччя (n. interosseus antebrachii posterior), який іннервує:

- міжкісткову перетинку передпліччя (membrana interossea antebrachii);

- кістки передпліччя (ossa antebrachii);

- міжзап’ясткові суглоби кисті (articulationes intercarpales); зап’ясткові суглоби кисті (articulationes carpi);

- п’ястково-фалангові суглоби кисті (articulationes metacarpophalangeae);

поверхневу гілку (r. superficialis), що на тилі кисті поділяється на п’ять тильних пальцевих нервів (nn. digitales dorsales), які іннервують шкіру тильних поверхонь проксимальних фаланг перших двох пальців з обох боків та середнього пальця з променевого боку. Від поверхневої гілки також відходить ліктьова сполучна гілка (r. communicans ulnaris).

Пахвовий нерв (n. axillaris) виходить через чотиристоронній отвір (foramen quadrilaterum) на тильну поверхню лопатки та іннервує:

- капсулу плечового суглоба;

- дельтоподібний і малий круглий м’язи (м’язові гілки – rr. musculares).

Від пахвового нерва (n. axillaris) відходить верхній бічний шкірний нерв плеча (n. cutaneus brachii lateralis superior), який іннервує:

- шкіру верхньо-бічної поверхні плеча (шкіру дельтоподібної ділянки).

ГРУДНІ НЕРВИ [TI – TI2]

(nervi thoracici [TI – TI2])

Грудні нерви (nervi thoracici [TI – TI2]) починаються від грудних сегментів спинного мозку. Як й інші спинномозкові нерви, кожний грудний нерв розгалужується на:

оболонкову гілку; поворотну гілку (r. meningeus; r. recurrens);

сполучну гілку (r. communicans);

передню гілку; міжребровий нерв; вентральну гілку (r. anterior; n. intercostalis; r. ventralis);

задню гілку; дорсальну гілку (r. posterior; r. dorsalis).

Задні гілки; дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales) пронизують глибокі м’язи спини і закінчуються шкірними гілками.

Кожна із задніх гілок має такі гілки:

- присередні гілки (rr. mediales), що іннервують:

- глибокі м’язи спини;

- бічні гілки (rr. laterales), що іннервують:

- глибокі м’язи спини;

- задні шкірні гілки (rr. cutanei posteriores), що іннервують шкіру:

- хребтової ділянки (regio vertebralis);

- лопаткової ділянки (regio scapularis);

- підлопаткової ділянки (regio infrascapularis);

- поперекової ділянки спини (regio lumbalis).

Міжреброві нерви; передні гілки; вентральні гілки (nn. Intercostales; rami anteriores; rami ventrales). Їх є 12 пар.

Одинадцять пар міжребрових нервів проходять у борозні відповідного ребра (sulcus costae) між зовнішніми і внутрішніми міжребровими мязами (mm. intercostales externi et interni), іннервуючи їх.

ХІІ нерв називається підребровим нервом (n. subcostalis).

Шість верхніх міжребрових нервів доходять до груднини (sternum) та іннервують шкіру грудей і грудну залозу (glandula mammaria).

Шість нижніх міжребрових нервів заходять у товщу черевних мязів, входять у піхву прямого мяза живота (vagina musculi recti abdominis) та іннервують мязи передньої і бічної стінок живота, а також шкіру над ними.

ПОПЕРЕКОВІ НЕРВИ [LI – L5]

(nervi lumbales [LI – L5])

Поперекові нерви (nervi lumbales [LI – L5]), як і усі спинномозкові нерви, розгалужуються на:

сполучні гілки (rr. communicantes);

оболонкові гілки (rr. meningei);

передні гілки (rr. anteriores);

задні гілки (rr. posteriores).

Задні гілки; дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales) поперекових нервів, проходячи дозаду, розділяються на:

присередні гілки (rr. mediales), які іннервують глибокі мязи спини;

бічні гілки (rr. laterales), які іннервують шкіру верхньої частини сідничної ділянки (regio glutealis) – верхні нерви сідниці (nn. clunium superiores);

задні шкірні гілки (rr. cutanei posteriores), які іннервують шкіру сідничної ділянки (cutis regionis glutealis).

Передні гілки; вентральні гілки (rami anteriores; rami ventrales) формують:

поперекове сплетення (plexus lumbalis);

крижове сплетення (plexus sacralis), які обєднуються в попереково-крижове сплетення (plexus lumbosacralis).

Поперекове сплетення

(plexus lumbalis)

Поперекове сплетення (plexus lumbalis) утворене:

- передніми гілками чотирьох верхніх поперекових спинномозкових нервів;

- частиною ХІІ грудного спинномозкового нерва.

М’язові гілки поперекового сплетення іннервують:

- клубовий м’яз (m. iliacus);

- великий поперековий м’яз (m. psoas major);

- квадратний м’яз попереку (m. quadratus lumborum).

З-під бічного краю великого поперекового м’яза відходять такі нерви:

1) клубово-підчеревний нерв; клубово-лобковий нерв (n. iliohypogastricus; n. iliopubicus), що розміщується паралельно до ХІІ ребра та іннервує:

- бічну групу м’язів живота;

- прямий м’яз живота (m. rectus abdominis);

- шкіру над пахвинною зв’язкою (lig. inguinale).

2) клубово-пахвинний нерв (n. ilioinguinalis), що розміщується нижче і паралельно до клубово-підчеревного нерва (n. iliohypogastricus) та іннервує:

- бічну групу м’язів живота; заходить у пахвинний канал (canalis inguinalis), лягає спереду сім’яного канатика (funiculus spermaticus) та іннервує:

- шкіру під пахвинною зв’язкою, розгалужуючись на:

- у жінок – передні губні нерви (nn. labiales anteriores);

- у чоловіків – передні калиткові нерви (nn. scrotales anteriores);

3) бічний шкірний нерв стегна (n. cutaneus femoris lateralis), що пронизує широку фасцію стегна (fascia lata femoris) в ділянці верхньої передньої клубової ості (spina iliaca anterior superior) та іннервує:

шкіру бічної поверхні стегна (cutis faciei lateralis femoris);

4) стегновий нерв (n. femoralis) – найбільший нерв поперекового сплетення (plexus lumbalis), який виходить на стегно (femur) через мязову затоку (lacuna musculorum). На стегні він іннервує:

- усі м’язи передньої групи стегна та шкіру над ними.

Від стегнового нерва відходить підшкірний нерв (n. saphenus), який проходить у привідному каналі (canalis adductorius) і виходить через його передній отвір, лягає на присередню поверхню гомілки (facies medialis cruris), доходячи до основи великого пальця стопи (basis hallucis).

Він іннервує:

- шкіру присередньої поверхні гомілки та стопи (cutis faciei medialis cruris et pedis).

5) затульний нерв (n. obturatorius), що виходить з-під присереднього краю великого поперекового м’яза (margo medialis musculi psoatis majoris), який через затульний канал (canalis obturatorius) виходить на стегно (femur). Він іннервує:

- зовнішній затульний м’яз (m. obturatorius externus);

- капсулу кульшового суглоба (capsula articulationis coxae);

усю присередню групу м’язів стегна та шкіру над ними;

6) статево-стегновий нерв (n. genitofemoralis), що виходить з товщі великого поперекового м’яза і розгалужується на:

стегнову гілку (r. femoralis), що іннервує:

- шкіру в ділянці підшкірного розтвору (hiatus saphenus);

статеву гілку (r. genitalis), яка іннервує:

- м’яз-підіймач яєчка (m. cremaster) у чоловіків;

- круглу маткову зв’язку (lig. teres uteri) у жінок.

КРИЖОВІ НЕРВИ та

КУПРИКОВИЙ НЕРВ [SI – S5, CO]

(nervi sacrales et nervus coccygeus) [SI – S5, CO]

Вони починаються від крижових сегментів спинного мозку і розгалужуються на:

- оболонні гілки (rr. meningei);

- задні гілки (rr. posteriores);

- передні гілки (rr. anteriores).

Задні гілки; дорсальні гілки (rami posteriores; rami dorsales), за функцією – змішані і розгалужуються на:

присередню гілку (r. medialis), яка іннервує:

- шкіру над крижовою кісткою (os sacrum);

багатороздільний м’яз попереку (m. multifidus lumborum);

бічну гілку (r. lateralis), яка є чутливою і відходить від трьох верхніх задніх гілок крижових нервів. Їх називають середніми нервами сідниці (nn. clunium medii), що іннервують:

- шкіру сідничної ділянки верхньоприсереднього квадранта;

задню шкірну гілку (r. cutaneus posterior).

Передні гілки; вентральні гілки (rami anteriores; rami ventrales) формують:

крижове сплетення (plexus coccygeus);

куприкове сплетення (plexus sacralis).

Крижове сплетення (plexus sacralis)

Воно розміщене на передній поверхні грушоподібного мяза й утворене:

- передніми гілками V поперекового спинномозкового нерва;

- передніми гілками всіх крижових спинномозкових нервів, а також передньою гілкою куприкового спинномозкового нерва.

Передня гілка V поперекового нерва та частина передньої гілки IV поперекового нерва формують попереково-крижовий стовбур (truncus lumbosacralis), який по передній поверхні грушоподібного м’яза (m. piriformis) приєднується до передніх гілок I, II, III та IV крижових спинномозкових нервів крижового сплетення (plexus sacralis).

Від крижового сплетення відходять:

- короткі гілки (rr. breves);

- довгі гілки (rr. longi).

До коротких гілок крижового сплетення належать:

верхній сідничий нерв (n. gluteus superior), що виходить через надгрушоподібний отвір (foramen suprapiriforme) та іннервує:

- середній сідничий м’яз (m. gluteus medius);

- малий сідничий м’яз (m. gluteus minimus);

- м’яз-натягувач широкої фасції (m. tensor fasciae latae);

нижній сідничий нерв (n. gluteus inferior), що виходить через підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme) та іннервує:

- великий сідничий м’яз (m. gluteus maximus);

соромітний нерв (n. pudendus), що виходить через підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme), огинає сідничу ость (spina ischiadica) і через малий сідничий отвір (foramen ischiadicum minus) знову проникає в тазову порожнину (cavitas pelvis). Він іннервує:

відхідник (anus) – через нижні відхідникові нерви; нижні прямокишкові нерви (nn. anales inferiores; nn. rectales inferiores)

усі м’язи промежини (mm. perinei) – через м’язові гілки промеженних нервів (rr. musculares nervorum perinealium);

- статевий член або клітор – через дорсальні нерви статевого члена або клітора (nn. dorsales penis s. clitoridis);

- шкіру калитки (cutis scroti) або соромітних губ (cutis labiorum pudendi) – через задні калиткові або губні нерви (nn. scrotales, s. labiales posteriores);

- м’язові гілки (rr. musculares) іннервують;

- внутрішній затульний м’яз (m. obturatorius internus);

- грушоподібний м’яз (m. piriformis);

- верхній та нижній близнюкові м’язи (mm. gemelli superior et inferior);

- квадратний м’яз стегна (m. quadratus femoris).

До довгих гілок крижового сплетення належать:

задній шкірний нерв стегна (n. cutaneus femoris posterior), що виходить через підгрушоподібний отвір (foramen infraperiformis) та іннервує:

- шкіру задньої поверхні стегна;

- частково шкіру калитки або великих статевих губ – промежинні гілки (rr.perineales); від нього відходять нижні нерви сідниці (nn. clunium inferiores) до шкіри нижньої поверхні сідниць;

сідничний нерв (n. ischiadicus) – найбільший нерв людини, що виходить з тазової порожнини (cavitas pelvis) через підгрушоподібний отвір (foramen infrapiriforme) на задню поверхню стегна (facies posterior femoris), де проходить між двоголовим м’язом стегна (m. biceps femoris) з бічної сторони і півперетинчастим та півсухожилковим м’язами (mm. semimembranosus et semitendinosus) – з присередньої сторони (facies medialis).

На стегні він іннервує названі вище м’язи, крім короткої голівки двоголового м’яза стегна (caput breve musculi bicipitis femoris).

Вище підколінної ямки (fossa poplitea) сідничний нерв (n. ischiadicus) поділяється на дві кінцеві гілки:

- великогомілковий нерв (n. tibialis);

- загальний малогомілковий нерв (n. fibularis communis).

Великогомілковий нерв (n. tibialis) є продовженням сідничного нерва (n. ischiadicus) за товщиною і напрямком, йде посередині підколінної ямки позаду і поверхневіше від артерії та вени і заходить у гомілково-підколінний канал (canalis cruropopliteus).

Перед каналом від цього нерва відходить:

присередній шкірний нерв литки (n. cutaneus surae medialis), який, іннервуючи шкіру присередньої поверхні литки, в нижній третині гомілки з’єднується з бічним шкірним нервом литки (n. cutaneus surae lateralis) і утворює литковий нерв (n. suralis), який іннервує:

- шкіру задньої поверхні нижньої третини гомілки й, огинаючи бічну кісточку (malleolus lateralis), виходить на тил стопи (dorsum pedis) під назвою бічний тильний шкірний нерв (nervus cutaneus dorsalis lateralis), він іннервує:

- шкіру бічної поверхні тилу стопи;

- бічну поверхню тилу мізинця.

Великогомілковий нерв (n. tibialis) на гомілці іннервує всі м’язи задньої групи й, огинаючи присередню кісточку (malleolus medialis) у фіброзному каналі під тримачем м’язів-згиначів (retinaculum musculorum flexorum), разом із судинами виходить на підошву (planta), де розгалужується на:

бічний підошвовий нерв (n. plantaris lateralis);

присередній підошвовий нерв (n. plantaris madialis).

Бічний підошвовий нерв (n. plantaris lateralis) проходить в однойменній борозні та іннервує:

усі мязи бічного краю підошви стопи (margo lateralis pedis; plantae);

усі міжкісткові мязи (mm. interossei);

ІІІ і ІV червоподібні мязи (mm. lumbricales tertius et quartus [ІІІ і ІV]);

квадратний мяз підошви (m. quadratus plantae);

привідний мяз великого пальця стопи (m. adductor hallucis).

Крім того, бічний підошвовий нерв (n. plantaris lateralis) іннервує:

шкіру присередньої частини підошви (cutis partis medialis plantae);

підошвову ділянку; поверхню V пальця (regio plantaris; facies digiti quinti [V]);

бічну частину ІV пальця (pars lateralis digiti quarti [ІV]).

Присередній підошвовий нерв (n. plantaris medialis) проходить в однойменній борозні та іннервує:

короткий мяз-згинач великого пальця (m. flexor hallucis brevis);

відвідний мяз великого пальця (m. abductor hallucis);

короткий мяз-згинач пальців стопи (m. flexor digitorum brevis);

І і ІІ червоподібні мязи (mm. lumbricales primus et secundus [І et ІІ]).

Крім того, присередній підошвовий нерв (n. plantaris medialis) іннервує шкіру:

бічної частини підошви (pars lateralis plantae);

середньої частини підошви (pars media plantae);

підошвової поверхні І-ІІІ пальців (facies plantaris digitorum primi – tertii [І-ІІІ]);

присередньої частини ІV пальця (pars medialis digiti quarti [ІV]).

Загальний малогомілковий нерв (n. fibularis communis; n. peroneus communis) відходить від сідничого (n. ischiadicus) в бічному напрямку, іннервує:

коротку голівку двоголового мяза стегна (caput breve musculi bicipitis femoris).

Від загального малогомілкового нерва (n. fibularis communis; n. peroneus communis) відходить бічний шкірний нерв литки (n. cutaneus surae lateralis), який іннервує:

верхньобічну поверхню задньої гомілкової ділянки (facies superolateralis regionis cruris posterioris).

У ділянці голівки малогомілкової кістки (caput fibulae) загальний малогомілковий нерв (n. fibularis communis; n. peroneus communis) розгалужується на:

поверхневий малогомілковий нерв (n. fibularis superficialis; n. peroneus superficialis);

глибокий малогомілковий нерв (n. fibularis profundus; n. peroneus profundus).

Поверхневий малогомілковий нерв (n. fibularis superficialis; n. peroneus superficialis) проходить у верхньому мязово-гомілковому каналі (canalis musculoperoneus superior), де від нього відходять мязові гілки (rr. musculsres), що іннервують:

довгий малогомілковий мяз (m. fibularis longus; m. peroneus longus);

короткий малогомілковий мяз (m. fibularis brevis; m. peroneus brevis);

третій малогомілковий мяз (m. fibularis tertius; m. peroneus tertius).

Поверхневий малогомілковий нерв (n. fibularis superficialis; n. peroneus superficialis) виходить на тил стопи двома гілками:

присереднім дорсальним шкірним нервом (n. cutaneus dorsalis medialis);

проміжним дорсальним шкірним нервом (n. cutaneus dorsalis intermedius), які іннервують:

шкіру тилу стопи і пальців (cutis dorsi pedis et digitorum), за винятком обернених одна до одної поверхонь І-ІІ пальців.

Глибокий малогомілковий нерв (n. fibularis profundus; n. peroneus profundus) проходить у глибині між передніми мязами гомілки, іннервуючи їх, і виходить на тил стопи (dorsum pedis), де іннервує:

мязи тилу стопи (musculi dorsi pedis);

шкіру обернених одна до одної тильних поверхонь І-ІІ пальців (facies dorsalis digitorum primi – secundi [І-ІІ]).

Куприкове сплетення

(plexus coccygeus)

Куприкове сплетення (plexus coccygeus) формується:

куприковим нервом (n. coccygeus);

передніми гілками IV та V крижових нервів (rami anteriores nervorum coccygeorum quarti et quinti).

Куприковий нерв (n. coccygeus) виходить із крижового каналу (canalis sacralis) у тазову порожнину (cavitas pelvis), де він з’єднується з передніми гілками IV та V крижових спинномозкових нервів (rami anteriores IV та V nervorum sacralium quarti et quinti), утворюючи куприкове сплетення (plexus coccygeus).

Куприкове сплетення (plexus coccygeus) розміщене на передній поверхні куприкового мяза (facies anterior musculi coccygei) та крижово-остьової звязки (lig. sacrospinale).

Від нього відходять:

відхідниково-куприковий нерв (n. anococcygeus), який іннервує:

шкіру в ділянці куприка та відхідника (cutis regionis coccygis et ani);

мязові гілки (rr. musculares), які іннервують:

куприковий та крижово-куприкові мязи (mm. sacrococcygei et m. coccygeus).

АВТОНОМНИЙ ВІДДІЛ

(divisio autonomica)

АВТОНОМНА ЧАСТИНА ПЕРИФЕРИЧНОЇ

НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

(pars autunomica systematis nervosi peripherici)

вегетативна нервова система

(назва за попередньою анатомічною номенклатурою PNA)

Автономний (вегетативний) відділ (divisio autonomica) є частиною нервової системи (systema nervosum), який здійснює іннервацію:

серця (cor);

кровоносних судин (vasa sanguinea);

лімфатичних судин (vasa lymphatica);

внутрішніх органів (viscera), що мають у своєму складі гладку м’язову тканину (textus muscularis glaber) i залозистий епітелій (epithelium glandulare).

Об’єктом іннервації автономної частини периферичної нервової системи (pars autunomica systematis nervosi peripherici) є:

гладка м’язова тканина (textus muscularis glaber);

серцева мязова тканина (textus muscularis cardiacus);

залози (glandulae).

Автономний; вегетативний відділ (divisio autonomica):

- координує роботу всіх внутрішніх органів;

- регулює обмінні i трофічні процеси в ycix органах i тканинах тіла людини;

- підтримує гомеостаз організму.

Функція автономного; вегетативного відділу (divisio autonomica) координується вищими автономними (вегетативними) центрами, які містяться в:

спинному мозку (medulla spinalis);

мозочку (cerebellum);

гіпоталамусі (hypothalamus);

основних ядрах кінцевого мозку (nuclei basales telencephali);

корі великого мозку (cortex cerebri).

Цей автономний (вегетативний) відділ (divisio autonomica) має ряд особливостей, які відрізняють його від соматичнoї нервової системи:

- осередкова локалізація автономних (вегетативних) ядер у центральній нервовій системі;

- скупчення тіл ефекторних нейронів у складі периферійної нервової системи у вигляді автономних (вегетативних) вузлів;

- двонейронність нервового шляху від центрального автономного (вегетативного) ядра до органа;

- більша частина периферійних волокон автономної частини не має мієлінової оболонки;

- швидкість проведення нервового імпульсу по автономній частині значно менша, ніж у соматичній нервовій системі.

Симпатична частина (pars sympathica) та парасимпатична частина (pars parasympathica) автономного відділу (divisio autonomica) поділяються на такі відділи:

центральний відділ, до якого належать автономні (вегетативні) ядра в центральній нервовій системи, у яких розміщені тіла перших нейронів;

периферійний відділ, до якого належать:

передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), що є аксонами тіл перших нейронів;

автономний (вегетативний) вузол (ganglion autonomicum) еферентної частини рефлекторної дуги, у якому розміщені тіла других нейронів і утворюються синапси між першими і другими нейронами;

завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), що є аксонами тіл других нейронів. Ці волокна доходять до об’єкта іннервації: поперечносмугасті м’язової тканини (textus muscularis transversostriatus), гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber), серцевої м’язової тканини (textus muscularis cardiacus), залоз (glandulae).

Автономний (вегетативний) відділ (divisio autonomica) поділяється на:

парасимпатичну частину (pars sympathica);

симпатичну частину (pars parasympathica).

Основні відмінності симпатичної частини від парасимпатичної частини автономного відділу (pars sympathica et pars parasympathica divisionis autonomicae) нервової системи полягають у такому:

симпатичні центри (ядра) розміщені тільки в грудних і поперекових сегментах спинного мозку (medulla spinalis);

парасимпатичні центри (ядра) розміщені в головному мозку та крижових сегментах спинного мозку (encephalon et medulla spinalis);

cимпатичні вузли (ganglia sympathica) розміщені далеко від органів (превертебральні та параветебральні вузли) й утворюють стовбури (trunci);

парасимпатичні вузли (ganglia parasympathica) розміщені поблизу органів (параорганні) або в стінці органів (інтрамулярні вузли);

передвузлові нервові волокна симпатичної частини (neurofibrae preganglionicae partis sympathicae) є короткимиі;

передвузлові нервові волокна парасимпатичної частини (neurofibrae preganglionicae partis parasympathicae) – довгi;

завузлові нервові волокна симпатичної частини (neurofibrae postganglionicae partis sympathicae) – довгі й утворюють сплетення;

завузлові нервові волокна парасимпатичної частини (neurofibrae postganglionicae partis parasympathicae) – короткі.

За функцією завузлові нервові волокна симпатичної частини та парасимпатичної частини протилежні.

Наприклад: по парасимпатичних волокнах передається імпульс до м’яза-звужувача зіниці, а по симпатичних волокнах імпульс надходить до м’яза-розширювача зіниці.

Симпатична частина (pars sympathica)

До центрального відділу симпатичної частини належать бічні проміжні ядра (nuclei intermediolaterales), які розміщені в бічних рогах спинного мозку (cornua lateralia medullae spinalis):

- грудної частини (pars thoracica);

- поперекової частини (pars lumbalis).

До периферійного відділу симпатичної частини належать:

вузли симпатичного стовбура (nodi trunci sympathici), що утворюють:

правий симпатичний стовбур (truncus sympathicus dexter);

лівий симпатичний стовбур (truncus sympathicus sinister);

білі сполучні гілки (rr. сommunicantes albi), що складаються з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae) – аксонів перших нейронів, які розміщені в симпатичних ядрах спинного мозку (nuclei sympathici medullae spinalis);

сірі сполучні гілки (rr. communicantes grisei), що складаються із завузлових нервових волокон (neurofibrae efferentes) – аксонів других нейронів, які розміщені у вузлах симпатичного стовбура (ganglia trunci sympathici);

передхребтові симпатичні вузли (ganglia sympathica prevertebralia);

сплетення (plexus), що утворюються завузловими симпатичними волокнами;

волокна (fibrae), які йдуть до органів i тканин.

Особливістю завузлових симпатичних волокон є те, що вони доходять до органів і тканин, обплітаючи відповідні артеріальні судини.

Симпатичний стовбур (truncus sympathicus) – це парний утвір, який проходить збоку від хребтового стовпа (columna vertebralis) i складається з 20-25 вузлів симпатичного стовбура (ganglia trunci sympathici), або прихребтових симпатичних вузлів (ganglia sympathica paravertebralia), що з’єднані між собою міжвузловими гілками (rr. interganglionares).

На куприковій кістці (os coccygis) обидва симпатичні стовбури (trunci sympathici) сходяться в один спільний кінцевий непарний вузол (ganglion impar).

До вузлів симпатичного стовбура (ganglia trunci sympathici) підходять тільки сполучні білі гілки (rr. communicantes albi), які є передвузловими нервовими волокнами (neurofibrae preganglionicae), що відгалужуються від спинномозкового нерва (n. spinalis) і вступають у розміщений поруч вузол симпатичного стовбура (ganglion trunci sympathici).

У складі сполучних білих гілок (rr. communicantes albi) йдуть передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), які є відростками нейронів бічно-проміжних ядер (nucleі intermediolateralеs) проміжного стовпа спинного мозку (columna intermedia medullae spinalis).

Cполучні білі гілки (rr. communicantes albi) проходять через передні стовпи (передні роги – cornua anteriora) спинного мозку (medullae spinalis) і виходять з нього у складі передніх корінців (radices anteriores), далі йдуть у спинномозковому нерві (n. spinalis), від якого відгалужуються по виході його з міжхребцевого отвору (foramen intervertebrale).

Сполучну білу гілку (r.communicans albus) мають:

- тільки восьмий шийний нерв;

усі грудні нерви;

- два-три верхні поперекові нерви.

Симпатичний стовбур (truncus sympathicus) складається з:

- 3 шийних вузлів симпатичного стовбура (ganglia cervicalia trunci sympathici);

- 10-12 грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici);

- 4-5 поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia trunci sympathici);

- 4-5 крижових вузлів симпатичного стовбура (ganglia sacralia trunci sympathici);

- одного непарного куприкового вузла симпатичного стовбура (ganglion impar trunci sympathici).

До шийних, нижніх поперекових, крижових i куприкових вузлів симпатичного стовбура сполучні білі гілки (rr. communicantes albi) не підходять i передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae) надходять у ці вузли по міжвузлових гілках (rr. interganglionares).

Від усіх вузлів симпатичного стовбура (ganglion trunci sympathici) на всьому його протязі відходять сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які прямують до найближчого спинномозкового нерва (n. spinalis) чи черепного нерва (n. cranialis).

Ці гілки складаються із завузлових нервових волокон (neurofibrae postganglionicae) – аксонів других нейронів, що розміщені у вузлах симпатичного стовбура (ganglia trunci sympathici).

У складі спинномозкових нервів (nn. spinalеs) тa їх гілок завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) йдуть до шкіри (cutis), м’язів (musculi), сполучної тканини (tela connectiva), кровоносних та лімфатичних судин (vasa sanguinea et lymphatica), потовиx та сальниx залоз (glandulae sudoriferae et sebaceae), до м’язів-випрямлячів волосся (mm. arrectores pilorum) і здійснюють їх симпатичну іннервацію.

Від симпатичного стовбура (truncus sympathicus), окрім сполучних cipих гілок (rr. communicantes grisei), до внутрішніх органів відходять нерви, які містять завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), а також нерви, що йдуть до вузлів автономних (вегетативних) сплетень (ganglia plexuum autonomicorum) і містять передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), що пройшли транзитом через вузли симпатичного стовбура (ganglia trunci sympatnici).

Верхній шийний вузол (gangion cervicale superius) є найбільшим вузлом симпатичного стовбура (truncus sympathicus), який розміщений попереду поперечних відростків II-III шийних хребців (processus transversi vertebrarum cervicalium).

Від верхнього шийного вузла відходять гілки, що містять завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae):

1 Cполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які з’єднують вузол симпатичного стовбура (ganglion trunci sympathici) з I-IV шийними спинномозковими нервами (nervi spinales cervicales).

2 Внутрішній сонний нерв (n. caroticus internus), що направляється до однойменної артерiї (a. carotis interna) i вздовж її ходу формує внутрішнє сонне сплетення (plexus caroticus internus), яке разом із артерією входить у порожнину черепа (cavitas cranii) через сонний канал (canalis caroticus).

У сонному каналі (canalis caroticus) від внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus) відходять сонно-барабанні нерви (nn. caroticotympanici) до слизової оболонки середнього вуха (tunica mucosa auris mediae).

Після виходу внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna) із сонного каналу (canalis caroticus) від внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus) відходить симпатичний корінець крило-піднебінного вузла (radix sympathica ganglii pterygopalatini) – глибокий кам’янистий нерв (n. petrosus profundus), який з’єднується з великим кам’янистим нервом (n. petrosus major), утворюючи нерв крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei). У складі останнього через крилоподібний канал (canalis pterygoideus) заходить у крило-піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), направляється повз крило-піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum).

Симпатичні волокна у складі крило-піднебінних нервів (nn. pterygopalatini) здійснюють симпатичну іннервацію судин та залоз:

- слизової оболонки носової порожнини і ротової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi et cavitatis oris);

- сполучної оболонки; кон’юнктиви нижньої повіки (tunica conjunctiva palpebrae inferioris);

- шкіри лиця (cutis faciei).

Частину внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus), яка розміщена в печеристій пазусі (sinus cavernosus), нерідко називають печеристим сплетенням (plexus cavernosus).

В очну ямку (orbita) симпатичні волокна внутрішнього сонного сплетення (fibrae sympathicae plexus carotici interni) потрапляють у вигляді періартеріального сплетення очної артерії (a. ophthalmica), яка є гілкою внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna).

Від очного сплетення (plexus ophthalmicus) відходить симпатичний корінець (radix sympathica) до парасимпатичного війкового вузла (ganglion ciliare).

Волокна симпатичного корінця проходять транзитом (не перериваються) через війковий вузол і у складі коротких війкових нервів (nn. ciliares breves) досягають очного яблука (bulbus oculi) та іннервують судини ока (vasa oculi) і м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).

У порожнині черепа (cavitas cranii) внутрішнє сонне сплетення (plexus caroticus internus) продовжується у навколосудинне сплетення гілок внутрішньої сонної артерії (a. carotis interna).

3 Зовнішні сонні нерви (nn. carotici externi), що направляються до зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa) і формують симпатичне зовнішнє сонне сплетення (plexus caroticus externus), яке розгалужується по гілках зовнішньої сонної артерії (a. carotis externa).

4 Яремний нерв (n. jugularis) йде по стінці внутрішньої яремної вени (paries venae jugularis internae) до яремного отвору (foramen jugulare), де розгалужується на гілки, що йдуть у складі IX, X, XII пар черепних нервів (nervi craniales).

5 Гортанно-глоткові гілки (rr. laryngopharyngei), що беруть участь в утворенні гортанно-глоткового сплетення (plexus laryngopharyngeus), іннервують слизову оболонку та кровоносні судини глотки i гортані (tunica mucosa et vasa sanguinea pharyngis et laryngis).

6 Верхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior), що йде паралельно до симпатичного стовбура (truncus sympathicus).

Правий верхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior dexter) проходить уздовж плечоголовного стовбура (truncus brachiocephalicus) і вступає в глибоку частину серцевого сплетення (plexus cardiacus) на задній поверхні дуги аорти (facies posterior arcus aortae).

Лівий верхній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis superior sinister) прилягає до лівої загальної сонної артерії (arteria carotis communis sinistra), спускається у поверхневу частину серцевого сплетення (plexus cardiacus), яке розміщене між дугою аорти (arcus aortae) і роздвоєнням легеневого стовбура (bifurcatio trunci pulmonalis).

Середній шийний вузол (ganglion cervicale medium) непостійний, розміщений попереду від поперечного відростка VI шийного хребця (processus transversus vertebrae cervicalis sextae [VI]).

Середній шийний вузол (ganglion cervicale medium) з’єднаний з:

верхнім шийним вузлом (ganglion cervicale superius) однією міжвузловою гілкою (r. interganglionaris);

нижнім шийним вузлом (ganglion cervicale inferius) двома міжвузловими гілками (rr. interganglionares), які утворюють підключичну петлю (ansa subclavia) навколо підключичної артерії (a. subclavia).

Від середнього шийного вузла відходять такі гілки:

сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei) до V-VI шийних спинномозкових нервів (nervi spinales cervicales), іноді до IV;

один або два тонких нерви від середнього шийного вузла. Вони беруть участь в утворенні:

зовнішнього сонного сплетення (plexus caroticus externus);

сплетення нижньої щитоподібної apтepiї (plexus arteriae thyroideae inferioris), іннервуючи щитоподібну і прищитоподібні залози (glandulae thyroidea et parathyroideae);

середній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis medius), що йде паралельно і збоку від верхнього шийного серцевого нерва (n. cardiacus cervicalis superior) i входить у глибоку частину серцевого сплетення (plexus cardiacus).

За відсутності середнього шийного вузла (ganglion cervicale medium) усі вищеназвані гілки відходять від міжвузлових гілок (rr. interganglionares) на рівні поперечного відростка VI шийного хребця (processus transversus vertebrae cervicalis sextae [VI]), а завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) в ці гілки потрапляють від шийно-грудного вузла (ganglion cervicothoracicum).

Нижній шийний вузол (ganglion cervicale inferius) часто зливається з першим грудним вузлом (ganglion thoracicum) i утворює шийно-грудний вузол (ganglion cervicothoracicum) або зірчастий вузол (ganglion stellatum).

Biн лежить на piвнi шийки першого ребра (collum costae primae), позаду підключичної артерії (a.subclavia) у місці відходження від неї хребтової apтepiї (a. vertebralis).

Від нижнього шийного вузла відходять такі гілки:

сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які йдуть до VII-VIII шийних спинномозкових нервів (nervi spinales cervicales);

підключична петля (ansa subclavia), яка охоплює спереду підключичну артерію (a. subclavia). Симпатичні волокна цієї петлі утворюють на артерії підключичне сплетення (plexus subclavius), яке розгалужується по гілках підключичної apтepiї (a. subclavia), досягаючи органів і тканин шиї (collum), порожнини грудної клітки (cavitas thoracis) та верхньої кінцівки (membrum superius);

гілки до блукаючого нерва (nervus vagus) i діафрагмового нерва (nervus phrenicus);

хребтовий нерв (n. vertebralis), що утворює навколо хребтової apтepiї (arteria vertebralis) хребтове сплетення (plexus vertebralis). Це сплетення продовжується з гілками хребтової apтepiї (arteria vertebralis) до головного мозку (encephalon) i спинного мозку (medulla spinalis) та їx оболон (meninges);

нижній шийний серцевий нерв (n. cardiacus cervicalis inferior), що йде до глибокої частини серцевого сплетення (plexus cardiacus).

Грудні вузли симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) складаються з 10-12 вузлів, які розміщені попереду від голівок ребер (capita costarum) на бічних поверхнях тіл хребців (facies laterales corporum vertebrarum).

До грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) підходять сполучні білі гілки (rr. communicantes albi), що складаються з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae).

Biд грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci symphatici) відходять такі гілки:

сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei), які підходять до міжребрових нервів (nn. intercostales);

грудні серцеві нерви (nn. cardiaci thoracici), які беруть участь у формуванні серцевого сплетення (plexus cardiacus);

грудні легеневі гілки (rr. pulmonales thoracici), що йдуть до бронхів і легень (bronchi et pulmones), утворюючи легеневе сплетення (plexus pulmonalis);

стравохідні гілки (rr. oesophageales), які йдуть до стравоходу (oesophagus) та утворюють стравохідне сплетення (plexus oesophagealis);

грудні аортальні гілки (rr. aortici thoracici), що утворюють грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus);

великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major), утворений гілками, що відходять від VI-IX грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i складаються переважно з передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae). Цей нерв через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) проходить у черевну порожнину (cavitas abdominis) i закінчується у симпатичних вузлах черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci);

малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) починається від X-XI грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici) i також має у своєму складі переважно передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae). Він опускається в черевну порожнину (cavitas abdominis) через поперекову частину діафрагми (pars lumbalis diaphragmatis) i входить у симпатичні вузли черевного сплетення (ganglia sympathica plexus coeliaci).

Великий нутрощевий нерв (n. splanchnicus major) та малий нутрощевий нерв (n. splanchnicus minor) містять велику кількість передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae), які утворюють синаптичний зв’язок у черевних вузлах черевного сплетення (ganglia coeliaca plexus coeliaci) з тілами других нейронів, що розміщені у вузлах симпатичного стовбура.

У складі нутрощевих нервів проходить також невелика частина завузлових нервових волокон (neurofibrae postganglionicae), які вже переключилися в грудних вузлах симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici), що йдуть безпосередньо до органів грудної і черевної порожнин (organa cavitatis thoracis et abdominis).

Поперекові вузли симпатичного стовбура (ganglia lumbalia trunci sympatici) представлені:

- 4-5 вузлами симпатичного стовбура (truncus sympathicus);

- міжвузловими гілками (rr. interganglionares).

Ці вузли розміщені на передньобічній поверхні тіл поперекових хребців (facies anterolateralis corporum vertebrarum lumbalium), досередини від великого поперекового м’яза (m. psoas major).

Поперекові вузли правого i лівого симпатичних стовбурів (ganglia lumbalia truncorum sympathicorum dextri et sinistri) з’єднуються між собою сполучними гілками (rr. communicantes).

До першого i другого (іноді третього) поперекових вузлів (ganglia lumbalia) підходять сполучні білі гілки (rr. communicantes albi).

Від кожного з поперекових вузлів (ganglia lumbalia) симпатичного стовбура (truncus sympathicus) до поперекових спинномозкових нервів (nervi spinales lumbales) відходять:

сполучна cipа гілка (r. communicans griseus);

поперекові нутрощеві нерви (nn. splanchnici lumbales).

Ці нерви йдуть до черевного сплетення (plexus coeliacus) i мають як передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae), так i завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae).

Крижові вузли симпатичного стовбура (ganglia sacralia trunci sympathici) утворені трьома вузлами, які лежать на тазовій поверхні крижової кістки (facies pelvica ossis sacri), досередини від передніх крижових отворів (foramina sacralia anteriora).

Внизу правий i лівий симпатичні стовбури (trunci sympathici dexter et sinister) наближаються i закінчуються в непарному вузлі (ganglion impar) – куприковому симпатичному вузлі.

Праві та ліві крижові вузли (ganglia sacralia dextra et sinistra) зєднуються між собою поперечними гілками (rr. transversi). Від них відходять:

сполучні cipi гілки (rr. communicantes grisei) до крижових спинномозкових нервів (nn. spinales);

крижові нутрощеві нерви (nn. splanchnici sacrales), які йдуть до:

верхнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior);

нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior).

ПАРАСИМПАТИЧНА ЧАСТИНА (pars parasympathica)

Вона має черепну частину (pars cranialis) i тазову частину (pars pelvica), які поділяються на:

центральний відділ парасимпатичної частини автономного відділу (divisio centralis partis parasympathicae divisionis autonomicae);

периферійний відділ парасимпатичної частини автономного відділу (divisio peripherica partis parasympathicae divisionis autonomicae).

До черепної частини центрального відділу парасимпатичної частини (pars cranialis divisionis centralis partis parasympathicae) належать:

додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii) – ядро Якубовича;

верхнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius superior);

нижнє слиновидільне ядро (nucleus salivatorius inferior);

заднє ядро блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi).

До черепної частини периферійного відділу парасимпатичної частини (pars cranialis divisionis periphericae partis parasympathicae) належать такі парасимпатичні волокна у складі:

окорухового нерва (nervus oculomotorius), III черепний нерв;

лицевого нерва (nervus facialis), VII черепний нерв;

язико-глоткового нерва (nervus glossopharyngeus), IX черепний нерв;

блукаючого нерва (nervus vagus), X черепний нерв.

Черепній частині периферійного відділу парасимпатичної частини належать такі парасимпатичні вузли:

війковий вузол (ganglion ciliare), що належить до III черепного нерва;

крило-піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum), що належить до VII черепного нерва;

піднижньощелепний вузол (ganglion submandibulare), належить до VII черепного нерва;

під’язиковий вузол (ganglion sublinguale), що належить до VII черепного нерва;

вушний вузол (ganglion oticum), який належить до IX черепного нерва.

Війковий вузол (ganglion ciliare) утворений тілами других нейронів еферентної частини рефлекторної дуги парасимпатичної частини автономного відділу (pars parasympathica divisionis autonomicae).

Він розміщений в очній ямці (orbita) поблизу очного яблука (bulbus oculi) між бічним прямим м’язом очного яблука (m. rectus lateralis bulbi oculi) і зоровим нервом (n. opticus).

Парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) йдуть від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accesorius nervi oculomotorii) – ядра Якубовича – у складі окорухового нерва (nervus oculomotorius) i відділяються від нижньої гілки цього нерва у вигляді парасимпатичного корінця (radix parasympathica), або окорухового корінця (radix oculomotoria), або гілки окорухового нерва до війкового вузла (r. n. oculomotorius ad ganglion ciliare). Ці волокна закінчуються синапсами на нейронах війкового вузла (ganglion ciliare).

Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) у складі коротких війкових нервів (nn. сiliares breves) йдуть до:

м’яза-звужувача зіниці (m. sphincter pupillae);

війкового м’яза (m. ciliaris).

Повз війковий вузол (ganglion ciliare) проходять транзитом:

волокна, які проводять загальну чутливість від першої гілки трійчастого нерва – очного нерва (nervus ophthalmicus), це довга гілка;

симпатичні завузлові нервові волокна (neorofibrae postganglionicae) від внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus) та іннервують м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).

Крило-піднебінний вузол (ganglion pterygopalatinum) лежить у крило-піднебінній ямці (fossa pterygopalatina). До нього підходять передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) у складі великого кам’янистого нерва – (n. petrosus major), що є парасимпатичною гілкою VII черепного нерва.

Парасимпатичний корінець (radix parasympathica) разом із симпатичним корінцем (radix sympathica), або глибоким кам’янистим нервом (n. petrosus profundus), утворює в крилоподібному каналі (canalis pterygoideus), через який він проходить у крило-піднебінну ямку (fossa pterygopalatina), нерв крилоподібного каналу (n. canalis pterygoidei) – Відіїв нерв.

Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) приєднуються до верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) i далі йдуть у складі його гілок – підочноямкового нерва (n. infraorbitalis) та виличного нерва (n. zygomaticus).

Із виличного нерва (n. zygomaticus) парасимпатичні нервові волокна переходять через сполучну гілку на сльозовий нерв (n. lacrimalis) та іннервують сльозову залозу (glandula lacrimalis), стимулюючи виділення сльози.

Крім того, завузлові нервові волокна, що відходять від крило-піднебінного вузла (ganglion pterygopalatinum), іннервують залози (команда на виділення секрету залози в слизовій оболонці):

- нижньої половини носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi);

-  піднебіння (glandulae palati);

- носової порожнини (glandulae nasales);

- глотки (glandulae pharyngis).

Чутливі волокна від верхньощелепного нерва (nervus maxillaris) разом із симпатичними завузловими нервовими волокнами (neurofibrae postganglionicae) від внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus) проходять повз цей вузол транзитом i йдуть до судин слизової оболонки:

- рота (os);

- носової порожнини (cavitas nasi);

- глотки (pharynx);

- піднебіння (palatum).

Піднижньощелепний вузол (ganglion submandibulare) лежить на присередній поверхні однойменної слинної залози (facies medialis glandulae submandibularis).

До піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare) підходять парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neorofibrae preganglionicae) від верхнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius superior) у складі барабанної струни; парасимпатичного корінця піднижньощелепного вузла (chorda tympani; radix parasympathica ganglii submandibularis).

Барабанна струна (chorda tympani) приєднується до язикового нерва (n. lingualis) i у складі чутливого корінця – вузлових гілок піднижньощелепного нерва (radix sensoria; rr. ganglionares nervi mandibularis) – доходить до піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare), де їх парасимпатичні волокна утворюють синаптичний зв’язок з тілами других нейронів.

Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від цього вузла (аксони других нейронів) разом з волокнами язикового нерва (n. lingualis) i симпатичними завузловими нервовими волокнами симпатичного корінця (neurofibrae postganglionicae radicis sympathicae) від лицевого сплетення (plexus facialis) іннервують піднижньощелепну залозу (glandula submandibularis) – передається команда на виділення змішаного (серозного) секрету слини.

Під’язиковий вузол (ganglion sublinguale) непостійний, лежить на зовнішній поверхні під’язикової залози (facies externa glandulae sublingualis).

До нього підходять такі самі гілки, як і до парасимпатичного піднижньощелепного вузла (ganglion submandibulare), по яких стимулюється виділення слизового секрету слини.

Вушний вузол (ganglion oticum) прилягає до присередньої поверхні нижньощелепного нерва (facies medialis nervi mandibularis) під овальним отвором (foramen ovale). В ньому розміщені тіла других нейронів.

Вушний вузол (ganglion oticum) має:

- парасимпатичний корінець – малий кам’янистий нерв (radix parasympathica; n. petrosus minor);

- симпатичний корінець (radix sympathica);

- чутливий корінець – вузлові гілки піднижньощелепного нерва (radix sensoria; rr. ganglionares n. mandibularis).

До вушного вузла (ganglion oticum) підходять парасимпатичні передвузлові волокна від нижнього слиновидільного ядра (nucleus salivatorius inferior) – аксони перших нейронів, які йдуть у складі:

- язико-глоткового нерва (n. glossopharyngeus), далі:

барабанного нерва (n. tympanicus);

малого кам’янистого нерва (n. petrosus minor).

Завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) – аксони других нейронів, що формують вушний вузол (ganglion oticum), у складі гілок вушно-скроневого нерва (n. auriculotemporalis) іннервують привушну залозу (glandula parotidea), стимулюючи виділення серозного секрету.

Повз вушний вузол (ganglion oticum) транзитом проходять чутливі волокна від вушно-скроневого нерва (n. auriculotemporalis) i симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae) від сплетення навколо середньої оболонної артерії (plexus meningeus medius).

Парасимпатична частина блукаючого нерва (pars parasympathica nervi vagi) складається із заднього ядра блукаючого нерва (nucleus posterior nervi vagi) i численних внутрішньостінкових (інтрамуральних) вузлів, що є складовими біляорганних i внутрішньоорганних сплетень.

Ці вузли входять до складу серцевого, стравохідного, легеневого, шлункового, кишкового, передшлункового та інших нутрощевих автономних сплетень (вегетативних сплетень – plexus autonomici), які іннервують гладку м’язову тканину (textus muscularis glaber), серцеву м’язову тканину (textus muscularis cardiacus) та залози внутрішніх органів шиї, грудей i живота.

До тазової частини центрального відділу парасимпатичної частини (pars pelvica divisionis centralis partis parasympathicae) належать крижові парасимпатичні ядра (nuclei parasympathici sacrales), які залягають у сірій речовині II-IV крижових сегментів спинного мозку (substantia grisea segmentorum sacralium secundi – quarti medullae spinalis) між передніми рогами та задніми рогами (cornua anteriora et cornua posteriora), – бічно-присередні ядра (nuclei intermediolaterales).

До тазової частини периферійного відділу парасимпатичної частини (pars pelvica divisionis periphericae partis parasympathicae) належать тазові вузли (ganglia pelvica), де розміщені тіла других нейронів. До них підходить парасимпатичний корінець; тазові нутрощеві нерви (radix parasympathica; nn. splanchnici pelvici) – передвузлові парасимпатичні волокна, а відходять від вузлів завузлові волокна (аксони других нейронів).

Аксони клітин крижових парасимпатичних ядер (nuclei parasympathici sacrales) виходять зі спинного мозку (medulla spinalis) у складі передніх корінців (radices anteriores), а потім у складі передніх гілок крижових спинномозкових нервів (rami anteriores nervorum spinalium) та після виходу їх через передні крижові отвори (foramina sacralia anteriora) утворюють парасимпатичний корінець – тазові нутрощеві нерви (radix parasympathica; nn. splanchnici pelvici), що входять до складу соромітного нерва (n. pudendus).

Парасимпатичний корінецьтазові нутрощеві нерви (radix parasympathica; nn. splanchnici pelvici) підходять до нижнього брижового сплетення (plexus mesentericus inferior), нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior), i в складі їх гілок досягають зовнішнix i внутрішніх статевих органів, органів сечової системи i відділів товстої кишки, що розміщені в порожнині малого таза.

У товщі стінок органів або біля них розміщуються органні сплетення, що мають парасимпатичні тазові вузли (ganglia pelvica), на нейронах яких закінчуються передвузлові нервові волокна тазових нутрощевих нервів (neurufibrae preganglionicae nervorum splanchnicorum pelvicorum).

Відростки нейронів тазових вузлів (ganglia pelvica) – парасимпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae), йдуть до органів та іннервують їх гладкі м’язи і залози.

НУТРОЩЕВІ СПЛЕТЕННЯ та

НУТРОЩЕВІ ВУЗЛИ

(plexus viscerales et ganglia visceralia)

ВЕГЕТАТИВНІ НЕРВОВІ СПЛЕТЕННЯ

Нутрощеві сплетення (plexus viscerales) розміщуються:

- переважно попереду аорти та її гілок;

- навколо судин та внутрішніх органів (позаорганні сплетення);

у стінці внутрішніх органів (внутрішньоорганні сплетення).

Ці сплетення складаються з:

вузлів автономного відділу (вегетативних вузлів);

нервових волокон.

У парасимпатичних вузлах цих сплетень переключаються передвузлові нервові волокна на завузлові нервові волокна.

Симпатичні завузлові нервові волокна, які на певних ділянках проходять разом з аферентними чутливими нервовими волокнами та частиною парасимпатичних передвузлових нервових волокон, не переключаються у вузлах сплетення і проходять повз них не перериваючись.

Нутрощеві сплетення та нутрощеві вузли (plexus viscerales et ganglia visceralia) топографічно поділяються на такі частини:

черепно-шийну частину (pars craniocervicalis);

грудну частину (pars thoracica);

черевну частину (pars abdominalis);

тазову частину (pars pelvica).

До черепно-шийної частини нутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars craniocervicalis plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать такі сплетення та вузли:

загальне сонне сплетення (plexus caroticus communis), утворене низхідною частиною зовнішнього сонного сплетення (plexus caroticus externus) та низхідною частиною внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus);

внутрішнє сонне сплетення (plexus caroticus internus), розміщене у сонному каналі (canalis caroticus), обплітаючи внутрішню сонну артерію (a. carotis interna);

печеристе сплетення (plexus cavernosus) – це частина внутрішнього сонного сплетення (plexus caroticus internus), що оточує печеристу частину внутрішньої сонної артерії (pars cavernosa arteriae carotidis internae);

зовнішнє сонне сплетення (plexus caroticus externus), яке обплітає зовнішню сонну артерію (a. carotis externa) і поширюється на її гілки;

підключичне сплетення (plexus subclavius), що утворюється на стінці підключичної артерії (a. subclavia) і продовжується на її гілки;

хребтове сплетення (plexus vertebralis), що утворюється на стінці хребтової артерії (a. vertebralis).

До грудної частини нутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars thoracica plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать:

1 Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus), яке розміщене на стінці грудної частини аорти (paries partis thoracicae aortae) і продовжується на її гілки.

Воно утворене:

гілками (завузловими волокнами) від п’яти верхніх грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici);

гілками (передвузлові волокна) великого нутрощевого нерва (n. splanchnicus major);

чутливими волокнами блукаючого нерва (nervus vagus).

Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus) має дві частини: на передній поверхні дуги аорти розміщена поверхнева частина сплетення та на задній поверхні дуги аорти (arcus aortae) – глибока частина сплетення.

Грудне аортальне сплетення (plexus aorticus thoracicus) продовжується вниз на поверхню серця (cor), поширюючись по ходу вінцевих артерій (arteriae coronariae).

Гілки грудного аортального сплетення (plexus aorticus thoracicus) з’єднуються із внутрішньоорганним сплетенням серця (cor) і мають у своєму складі і симпатичні волокна та парасимпатичні волокна від блукаючого нерва (nervus vagus).

2 Серцеве сплетення (plexus cardiacus), яке є позаорганним нервовим сплетенням серця (cor) і розміщене:

- на основі серця (basis cordis);

навколо початкових відділів аорти і легеневого стовбура (truncus pulmonalis).

Також виділяють два серцевих сплетення (plexus cardiacus), що розміщені попереду і позаду дуги аорти (arcus aortae) відповідно:

поверхневе серцеве сплетення (plexus cardiacus superficialis), що знаходиться попереду дуги аорти (arcus aortae);

глибоке серцеве сплетення (plexus cardiacus profundus), яке розміщене позаду дуги аорти (arcus aortae).

3 Серцеві вузли (ganglia cardiaca), що розміщені на дузі аорти (arcus aortae).

4 Стравохідне сплетення (plexus oesophageus), що розміщене навколо стінки стравоходу (paries oesophagi) і утворене:

- стравохідними гілками (завузловими волокнами) від вузлів симпатичного стовбура (rami oesophagei trunci sympathici);

- гілками переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris);

- гілками заднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis posterioris).

5 Легеневе сплетення (plexus pulmonalis), що розміщене навколо кореня легені (radix pulmonis) і утворене:

- грудними легеневими гілками (rr. pulmonales thoracici) – завузловими волокнами, що йдуть від третього та четвертого грудних вузлів симпатичного стовбура (ganglia thoracica trunci sympathici);

- бронховими гілками блукаючого нерва (rr. bronchiales nervi vagi).

Праве легеневе сплетення (plexus pulmonalis dexter) і ліве легеневе сплетення (plexus pulmonalis sinister) з’єднуються між собою та із серцевим сплетенням (plexus cardiacus).

До черевної частини нутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars abdominalis plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать такі сплетення та вузли:

1 Черевне аортальне сплетення (plexus aorticus abdominalis), яке розміщене на передній та бічних стінках черевної частини аорти й утворене гілками (завузловими волокнами) від верхніх поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia superiora trunci sympathici).

Волокна черевного аортального сплетення (fibrae plexus aortici abdominalis) йдуть по артеріальних гілках черевної частини аорти (pars abdominis aortae), формуючи з гілками блукаючого нерва (nervus vagus) і гілками нутрощевих нервів (nn. splanchnici) інші сплетення черевної порожнини (cavitas abdominis).

2 Діфрагмові вузли (ganglia phrenica), які розміщені навколо нижньої діафрагмової артерії (a. phrenica inferior) і беруть участь в утворенні сплетення.

3 Черевне сплетення (plexus coeliacus), яке ще називають сонячним сплетенням (plexus solaris), розміщене навколо черевного стовбура (truncus coeliacus) і утворене гілками:

- черевного аортального сплетення (plexus aorticus abdominalis);

- блукаючого нерва (n. vagus);

- великого нутрощевого нерва (n. splanchnicus major);

малого нутрощевого нерва (n. splanchnicus minor);

правого діафрагмового нерва (n. phrenicus dexter).

Парасимпатичні передвузлові волокна блукаючого нерва (n. vagus) та чутливі волокна діафрагмового нерва (nervus phrenicus) проходять через черевне сплетення (plexus coeliacus) не перериваючись.

У вузлах черевного сплетення (plexus coeliacus) містяться тіла других нейронів симпатичної частини (pars sympathica), на які переключається частина симпатичних передвузлових нервових волокон (neurofibrae preganglionicae).

Черевне сплетення (plexus coeliacus) містить переважно два черевні вузли (ganglia coeliaca), які розміщені з боків від черевного стовбура (truncus coeliacus).

Від черевних вузлів (ganglia coeliaca) відходять симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae), до яких приєднуються парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) блукаючого нерва, що беруть участь в утворенні судинних і органних сплетень.

До черевного сплетення (plexus coeliacus) належать такі сплетення:

печінкове сплетення (plexus hepaticus), яке продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus) до воріт печінки (porta hepatis) і оточує печінкові артерії (aa. hepaticae). В його утворенні беруть участь нервові волокна черевного сплетення (neurofibrae plexus coeliaci) та передвузлові волокна переднього блукаючого стовбура (truncus vagalis anterior);

селезінкове сплетення (plexus splenicus; plexus lienalis), яке оточує селезінкову артерію (a. splenica; a. lienalis) і продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus);

шлункове сплетення (plexus gastricus), що оточує ліву шлункову артерію (a. gastrica sinistra) і продовжується від черевного сплетення (plexus coeliacus). В утворенні цього сплетення беруть участь і гілки переднього блукаючого стовбура (rami trunci vagalis anterioris);

підшлунковозалозове сплетення (plexus pancreaticus), що обплітає стовбури підшлункових артерій (truncus arteriarum pancreaticarum);

надниркове сплетення (plexus suprarenalis), що розміщується навколо надниркових артерій (aa. suprarenales) і у свому складі має симпатичні вузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae), які доходять до мозкової речовини надниркових залоз (medulla glandularum suprarenalium);

аортально-ниркові вузли (ganglia aorticorenalia) – симпатичні, розміщені біля місця відходження від аорти (aorta) ниркової артерії (a. renalis).

Від цього вузла відходять симпатичні завузлові нервові волокна (neurofibrae postganglionicae sympathicae) та приєднуються до них парасимпатичні передвузлові нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae) блукаючого нерва, які беруть участь в утворенні судинних і органних сплетень;

верхнє брижове сплетення (plexus mesentericus superior), розміщене навколо верхньої брижової артерії (a. mesenterica superior) та її гілок. Біля місця відходження від аорти (aorta) верхньої брижової артерії (a. mesenterica superior) розміщений симпатичний верхній брижовий вузол (ganglion mesentericum superius);

нижнє брижове сплетення (plexus mesentericus inferior) розміщене навколо нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior) та її гілок.

Біля місця відходження від аорти (aorta) нижньої брижової артерії (a. mesenterica inferior) розміщений симпатичний нижній брижовий вузол (ganglion mesentericum inferius).

Гілки цього сплетення обплітають верхню прямокишкову артерію (arteria rectalis superior) аж до прямої кишки (rectum);

міжбрижове сплетення (plexus intermesentericus), що є частиною черевного аортального сплетення (pars plexus aortici abdominalis) і розміщене між початками верхньої брижової артерії та нижньої брижової артерії (a. mesenterica superior et a. mesenterica inferior);

кишкове сплетення (plexus entericus), яке міститься у стінці тонкої кишки (paries intestini tenuis) і утворене нервовими волокнами брижових сплетень (plexus mesenterici). Це сплетення має такі власні сплетення, що розміщені у стінці тонкої кишки (intestinum tenue);

- підсерозне сплетення (plexus subserosus), що міститься під серозною оболонкою тонкої кишки (tunica serosa intestini tenuis);

- м’язово-кишкове сплетення (plexus myentericus) або сплетення Ауєрбаха (plexus Auerbachi), що розміщене між двома шарами м’язової оболонки тонкої кишки (tunica muscularis intestini tenuis) і регулює перистальтику кишки;

- підслизове сплетення (plexus submucosus), або сплетення Мейсснера (plexus Meissneri), що міститься під слизовою оболонкою тонкої кишки (tunica mucosa intestini tenuis), іннервує м’язову пластинку слизової оболонки (lamina muscularis tunicae mucosae) та кишкові залози слизової оболонки тонкої кишки (glandulae intestinales tunicae mucosae intestini tenuis);

- верхнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis superior), що утворене нервовими гілками нижнього брижового сплетення (plexus mesentericus inferior) і охоплює верхню частину прямої кишки (rectum);

- ниркове сплетення (plexus renalis), яке охоплює ниркову артерію (a. renalis) і містить ниркові вузли (ganglia renalia);

- сечовідне сплетення (plexus uretericus), яке оточує сечоводи (ureteres) і утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення та ниркового сплетення (plexus aorticus abdominalis et plexus renalis) і гілками аортально-ниркових вузлів (ganglia aorticorenalia);

- яєчникове сплетення (plexus ovaricus), яке оточує яєчникові артерії (aa. ovaricae) і утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення (plexus aorticus abdominis) та ниркового сплетення (plexus renalis);

- яєчкове сплетення (plexus testicularis), яке оточує яєчкову артерію (a. testicularis) й утворене нервовими волокнами черевного аортального сплетення та ниркового сплетення (plexus aorticus abdominis et plexus renalis);

- клубове сплетення (plexus iliacus), що оточує праву та ліву клубові артерії (aa. iliaca interna dextra et sinistra) і є продовженням міжбрижового сплетення (plexus intermesentericus) на клубовій артерії (aa. iliacаe);

- стегнові сплетення (plexus femoralеs), що розміщені навколо початку стегнових артерій (aa. femorales) і є продовженням клубового сплетення (plexus iliacus).

До тазової частини нутрощевих сплетень та нутрощевих вузлів (pars pelvica plexuum visceralium et gangliorum visceralium) належать:

1 Верхнє підчеревне сплетення; передкрижовий нерв (plexus hypogastricus superior; n. presacralis) непарне і розміщене під роздвоєнням аорти (bifurcatio aortae) на передній поверхні тіла V поперекового хребця та миса (facies anterior corporis vertebrae lumbalis quintae [V] et promontorii).

Верхнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus superior) утворене:

- гілками черевного аортального сплетення (rami plexus aortici abdominalis);

- поперековими нутрощевими нервами (nn. splanchnici lumbales) від нижніх поперекових вузлів симпатичного стовбура (ganglia lumbalia inferiora trunci sympathici);

- крижовими нутрощевими нервами (nn. splanchnici sacrales) від першого крижового вузла симпатичного стовбура (ganglion sacrale primum trunci sympathici).

Від верхнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus superior) відходять правий та лівий підчеревні нерви (nn. hypogastrici dexter et sinister), які переходять до нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior).

2 Нижнє підчеревне сплетення; тазове сплетення (plexus hypogastricus inferior; plexus pelvicus) – парне і розміщене попереду та з обох боків від прямої кишки (rectum) на поверхні м’яза-підіймача відхідника (m. levator ani).

Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) утворене симпатичними нервовими волокнами підчеревних нервів верхнього підчеревного сплетення (nn. hypogastrici plexus hypogastrici superioris) і парасимпатичними волокнами тазових нутрощевих нервів (nn. splanchnici pelvici) – парасимпатичний корінець (radix parasympathica).

Нижнє підчеревне сплетення (plexus hypogastricus inferior) має такі сплетення:

- середнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis medius), яке розміщене на стінці середньої частини прямої кишки (rectum) і утворене гілками верхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis superior);

- нижнє прямокишкове сплетення (plexus rectalis inferior) розміщене на стінці нижньої частини прямої кишки (rectum) та відхідникового каналу (canalis analis) і утворене гілками:

- нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);

- верхнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis superior);

- середнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis medius);

- нижніх прямокишкових нервів (nervi rectales inferiores).

Від нижнього прямокишкового сплетення (plexus rectalis inferior) відходять верхні відхідникові нерви (nn. anales superiores).

3 Матково-піхвове сплетення (plexus uterovaginalis), розміщене з боків матки та піхви (uterus et vagina) й утворене гілками нижнього підчеревного сплетення (rami plexus hypogastrici inferioris) та міхурового сплетення (plexus vesicalis).

Від матково-піхвового сплетення (plexus uterovaginalis) відходять піхвові нерви та гілки (nervi et rami vaginales) до:

- матки (uterus);

- маткових труб (tubae uterinae);

- яєчників (ovaria).

4 Передміхуровозалозове сплетення (plexus prostaticus), розміщене на бічних, задній та нижній поверхнях передміхурової залози (prostata) й утворене гілками:

- нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior);

- міхурового сплетення (plexus vesicalis).

5 Сплетення сім’явиносної протоки (plexus deferentialis) – парне, оточує сім’явиносну протоку (ductus deferens) і утворене гілками нижнього підчеревного сплетeння (plexus hypogastricus inferior) та міхурового сплетення (plexus vesicalis). Віддає гілки до пухирчастої залози (glandula vesiculosa).

6 Міхурове сплетення (plexus vesicalis), розміщене на бічних стінках сечового міхура (vesica urinaria) й утворене парасимпатичними гілками тазових нутрощевих нервів (rami parasympathici nervorum splanchnicorum pelvicorum).

7 Печеристі нерви клітора (nn. cavernosi clitoridis), що утворені гілками нижнього підчеревного сплетення (plexus hypogastricus inferior) і досягають клітора (clitoris), пройшовши через сечостатеву діафрагму (diaphragma urogenitale);

8. Печеристі нерви статевого члена (nn. cavernosi penis) починаються від передміхуровозалозового сплетення (plexus prostaticus) і йдуть до статевого члена (penis). На спинці статевого члена (dorsum penis) вони з’єднуються з дорсальним нервом статевого члена (n. dorsalis penis) та йдуть до печеристих тіл статевого члена (corpora cavernosa penis).

Змістовий модуль 17

ОРГАНИ ЧУТТЯ (organa sensuum)

Органами чуття називають анатомічні утвори, які сприймають зовнішні подразненя і передають їх енергію (нервовий імпульс) у мозок. 

Різні зовнішні впливи сприймаються шкірним покривом (контактні екстерорецептори, інтерорецептори, пропріорецептори) і дистантними органами чуття: органом зору (organum visus), присінково-завитковим органом (organum vestibulocochleare), органом нюху (organum olfactorium), органом смаку (organum gustatorium).

Виходячи з особливостей подразнень, що їх сприймають органи чуттів, останні можна класифікувати так:

подразник механічний, це органи шкірного чуття, орган слуху і статичного чуття;

подразник хімічний, це органи нюху і смаку;

подразник світловий, це орган зору.

Органи чуттів тільки сприймають зовнішнє подразнення. Їх вищий аналіз проходить у корі великого мозку, куди нервовий імпульс потрапляє по нервових волокнах (нервам), які зв’язують органи чуттів з головним мозком.

Не випадково І.П.Павлов назвав органи чуттів у їх широкому розумінні аналізаторами.

Кожний аналізатор містить:

периферійний прилад (або рецептор), який сприймає зовнішнє подразнення (світло, звук, запах, смак, дотик) і трансформує його у нервовий імпульс;

провідні шляхи, по яких нервовий імпульс потрапляє у відповідний нервовий центр;

нервовий центр у корі великого мозку (кірковий кінець аналізатора).

Отже, як нерви органів чуттів виступають деякі чутливі черепні і спинномозкові нерви, які проводять нервовий імпульс до центральної нервової системи, досягаючи кіркових центрів аналізаторів, де відбуваються вищий аналіз та синтез зовнішніх подразнень.

ОРГАН НЮХУ (organum olfactorium; organum olfactus)

Орган нюху (organum olfactorium) належать до нюхового мозку (rinencephalon), який є філогенетично найдавнішою та морфологічно найглибшою структурою кінцевого мозку людини (див. розділ "Нюховий мозок").

Орган нюху (organum olfactorium) складається з:

нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi), яка займає поверхню верхньої носової раковини (concha nasalis superior) та протилежної ділянки носової перегородки (septum nasi) і містить нюховий епітелій (epithelium olfactorium);

нюхових залоз (glandulae olfactoriae), або залоз Боумена, що розміщені у нюховій частині слизової оболонки носа і виробляють секрет переважно серозного характеру, який зволожує поверхню нюхового епітелію (epithelium olfactorium).

Орган нюху (organum olfactorium), подібно до органа смаку (organum gustatorium), контролює якість рідин та їжi, які ми споживаємо, і визначає властивості повітря, що вдихається; міститься в слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) в її нюховій частині (pars olfactoria), в ділянці верхнього носового ходу (meatus nasi superior) і має назву нюхової частини слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi).

Слизова оболонка нюхової частини вкриває верхню носову раковину (concha nasi superior) і відповідну частину носової перегородки (septum nasi), має жовтуватий колір і вкрита нюховим епітелієм, до складу якого входять нервові клітинихеморецептори.

Відцентрові відростки останніх, а це аксони чутливих клітиннюхові нервові волокна (neurofibrae olfactoriae), збираючись разом, формують 15-20 нюхових нервів (nervi olfactorii) і направляються до нюхової цибулини (bulbus olfactorius), утворюючи початкову частину нюхового шляху.

Нюховий нерв [I] (nervus olfactorius [I])

I пара черепних нервів

Рецептор нюху розміщений у нюховій частині слизової оболонки носа (pars olfactoria tunicae mucosae nasi) у верхньому носовому ході (meatus nasi superior).

Рецепторний шар слизової оболонки носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) представлений нюховими нейросенсорними (чутливими) клітинами (cellulae neurosensoriae olfactoriae) – це видозмінені біполярні нейрони, що розміщені між підтримуючими клітинами (cellulae sustentaculares).

У слизовій оболонці носової порожнини (tunica mucosa cavitatis nasi) є нюхові залози (glandulae olfactoriae) – Боуменові залози, що зволожують поверхню рецепторного шару.

Периферійні відростки рецепторних нюхових клітин починаються нюховими війками (cilia olfactoria).

Центральні відростки рецепторних нюхових клітин формують 15-20 нюхових ниток (fila olfactoria), які через отвори дірчастої пластинки решітчастої кістки (foramina laminae cribrosae ossis ethmoidalis) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii) і закінчуються в нюховій цибулині (bulbus olfactorius), де переключаються на другий нейрон нюхового шляху.

Таким чином:

тіла перших нейронів нюхового шляху розміщені в слизовій оболонці верхнього і заднього відділів носової порожнини (cavitas nasi);

тіла других нейроніву нюховій цибулині.

Аксони других нейронів, які проходять у складі нюхового шляху (tractus olfactorius), закінчуються в нюховому трикутнику (trigonum olfactorium) і в передній пронизаній речовині (substantia perforata anterior) та в підмозолистому полі (area subcalosa), де переключаються на тіла третіх нейронів.

Аксони третіх нейронів направляються трьома шляхами:

- медіальним (присереднім) нюховим пучком (stria olfactoria medialis);

- латеральним (бічним) нюховим пучком (stria olfactoria lateralis);

- проміжним нюховим пучком (stria olfactoria intermedia) і закінчуються в гачку (uncus), який є кірковим аналізатором нюху.

Орган смаку

(organum gustatorium; organum gustus)

Орган смаку має:

смакові бруньки; смакові чашечки (gemmae gustatoriae; caliculi gustatorii), що утворюють периферійний відділ смакового аналізатора;

смакову пору; смаковий отвір (porus gustatorius), який є на верхівці кожної смакової бруньки і відкривається на поверхні слизової оболонки.

У людини є близько 2000 смакових чашечок; смакових бруньок (caliculi gustatorii; gemmae gustatoriae), які сприймають відчуття смаку.

Вони розміщені в слизовій оболонці (tunica mucosa):

язика (lingua);

мякого піднебіння (palatum mole);

надгортанника (epiglottis).

Найбільше їх є в жолобуватих сосочках та листоподібних сосочках язика (papillae vallatae et papillae foliatae linquae), а також грибоподібних сосочках (papillae fungiformes).

Рецепторним елементом смакових бруньок є сенсорно-епітеліальні клітини.

Кожна смакова брунька (caliculus gustatorius; gemma gustatoria) має близько 50 нервових закінчень периферійних відростків перших чутливих псевдоуніполярних нейронів VII, IX і Х черепних нервів.

Ці закінчення утворюють синапси з рецепторними клітинами, по яких передається інформація про відчуття смаку до центральних ланок смакового аналізатора.

У ділянці передніх двох третин язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами барабанної струни (chorda tympani) – гілки проміжного нерва (n. intermedius), що є складовою частиною лицевого нерва (n. facialis).

У ділянці задньої третини язика (lingua) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами язико-глоткового нерва (n. glossopharyngeus).

У ділянці кореня язика (radix linguae) та надгортанника (epiglottis) відчуття смаку сприймається чутливими волокнами блукаючого нерва (n. vagus).

Ці чутливі волокна, що сприймають смакову інформацію, є периферійними відростками чутливих псевдоуніполярних нейронів, що розміщені в чутливих вузлах VII, IX і X черепних нервів.

Центральні відростки перших нейронів, що йдуть у складі гілок VII, IX, X пар черепних нервів (nervi craniales), доходять до смакового ядра, що представлене ядром одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщене в довгастому мозку (myelencephalon) – другі нейрони.

Аксони других нейронів прямують до таламуса (thalamus), де розміщені тіла третіх нейронів.

Аксони третіх нейронів закінчуються в гачку (uncus) – корі великого мозку (cortex cerebri), де локалізується кірковий аналізатор смаку.

Завдяки зв’язкам підкіркового центру смаку – ядрам одинокого шляху (nuclei tractus solitarii) і розміщеним поряд руховим ядрам довгастого мозку (nuclei motorii medulae oblongatae), що контролюють ковтання і жування, забезпечується рефлекс блювання на неприємну на смак їжу.

ЗАГАЛЬНИЙ ПОКРИВ (integumentum commune)

Загальний покрив (integumentum commune) складається з:

шкіри (cutis);

підшкірного прошарку; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis).

Шкіра (cutis) утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища.

У шкірі розміщені інкапсульовані та неінкапсульовані нервові закінчення.

Шкіра має:

борозни шкіри (sulci cutis);

гребені шкіри (cristae cutis);

тримачі шкіри (retinacula cutis);

дотикові валочки (toruli tactiles);

лінії розтягів (lineae distractionum).

Шкіра (cutis) виконує такі функції:

- терморегуляції;

- обміну речовин;

- газообміну (дихання);

- видалення шкідливих речовин з потом;

- депо енергетичних ресурсів;

- контактної рецепції навколишніх подразнень (тиску, дотику, температури та болю).

Шкіра (cutis) складається з:

надшкір’я (epidermis), це є поверхневий шар, або епідерміс;

дерміса; власне шкіри (dermis; corium), це є глибокий шар, який складається із:

- волокнистої сполучної тканини;

- еластичних волокон;

- м’язових волокон.

Надшкір’я (epidermis) складається з багатошарового зроговілого епітелію і має такі шари:

роговий шар (stratum corneum), він є поверхневим;

блискучий шар (stratum lucidum);

зернистий шар (stratum granulosum);

шипуватий шар (stratum spinosum);

основний шар (stratum basale), він є найглибший.

Основний шар (stratum basale) є джерелом поновлення усіх шарів надшкір’я.

В основному шарі (stratum basale) розміщуються клітини – меланоцити, які містять пігмент. Кількість цього пігменту в меланоцитах обумовлює колір шкіри.

Дерміс; власне шкіра, дерма (dermis; corium) складається з пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectives fibrosus laxus), в якій також є колагенові й еластичні волокна та гладкі м’язові клітини (myocyti glabri).

Дерма пронизана великою кількістю судин та нервів.

У дермі розрізняють:

сосочковий шар (stratum papillare); він має сосочки (papillae), у яких є багато кровоносних капілярів, лімфокапілярів та нервових закінчень;

сітчастий шар (stratum reticulare), що складається з сітки щільно переплетених колагенових волокон та невеликої кількості еластичних і ретикулярних волокон. Цей шар містить корені волосся і залози шкіри.

У верхньому шарі дерміса залягають:

- кровоносні капіляри;

- лімфатичні капіляри;

- кінцеві нервові тільця.

Нижній шар дерміса переходить у підшкірну основу, в якій є скупчення жирових клітин.

У шкірі є численні нервові закінчення (terminationes nervorum).

Похідними надшкір’я є:

волосся (pili);

нігті (unguis);

залози шкіри (glandulae cutis), які поділяються на:

- потові залози (glandulae sudoriferae);

- сальні залози (glandulae sebaceae);

- молочні залози (glandulae mammariae).

Волосся (pili) вкриває певні частини шкіри(cutis), окрім:

долонь (palma);

підошов (planta);

перехідної частини губ рота (pars anterior labiorum oris);

голівки статевого члена (glans penis);

внутрішньої поверхні передньої шкірочки статевого члена (facies interna preputii penis);

малих соромітних губ (labia pudendi).

Волосся (pili) має:

стрижень (scapus pili), який виступає над поверхнею тіла;

корінь (radix pili).

Корінь волосся (radix pili) лежить у товщі шкіри і закінчується волосяною цибулиною (bulbus pili), що є ростовою частиною волосся (pili).

Корінь волосся (radix pili) лежить у сполучнотканинній сумці – волосяному мішечку (folliculus pili), в який відкриваються сальні залози (glandulae sebaceae) і вплітається м’яз-випрямляч волосся (m. arrector pili).

У людини розрізняють такі види волосся (pili):

пушок (lanugo), який вкриває всю шкіру (cutis) і особливо розвинутий у новонароджених;

волосся голови (capilli);

брови (supercilia);

вії (cilia);

борода (barba);

вушне волосся (tragi);

волосся ніздрів (vibrissae);

пахвове волосся (hirci);

лобкове волосся (pubes).

Ніготь (unguis) – це рогова пластинка, що лежить у сполучнотканинному ложі нігтя (matrix unguis), звідки починається його ріст.

У нігті (unguis) розрізняють:

корінь нігтя (radix unguis);

тіло нігтя (corpus unguis);

вільний край (margo liber), який виступає за межі ложа нігтя (matrix unguis);

прикритий край (margo occultus);

бічний край (margo lateralis), який оточений валиком нігтя (vallum unguis).

Ніготь має місячко (lunula), яке у вигляді білої смужки тіла нігтя (corpus unguis) розміщене біля прикритого краю нігтя (margo occultus unguis).

Зверху корінь нігтя (radix unguis) вкриває наднігтя (eponychium), а знизупіднігтя (hyponychium).

Волосся (pili) і нігті (ungues) належать до придатків шкіри.

Залози шкіри є похідними шкіри і поділяються на:

сальні залози (glandulae sebaceae);

потові залози (glandulae sudoriferae).

Грудь (mamma), або грудна залоза (glandula mammaria). За попередньою анатомічною номенклатурою (PNA) грудь називалася молочною залозою (glandula mammaria).

Грудь (mamma) – це видозмінена потова залоза (glandula sudorifera), яка лежить на фасції, що вкриває великий грудний м’яз (m. pectoralis major) на рівні ІІІ-VІ ребер (costae). У чоловіків вона є недорозвинутою.

Права та ліва груді (mamma dextra et sinistra) розділені міжгрудною борозною (sulcus intermammarius).

Грудь (mamma) має такі анатомічні утвори:

грудний сосок (papilla mammaria), який містить шар гладкої м’язової тканини (textus muscularis glaber) та отвори молочних протоків (foramina ductuum lactiferorum);

тіло груді (corpus mammae);

підвішувальні зв’язки груді; тримач шкіри груді (ligg. suspensoria mammaria; retinaculum cutis mammae) – це пучки пухкої волокнистої сполучної тканини (textus connectivus fibrosus laxus), які пронизують прошарки жирової тканини (textus adiposus) між частками грудної залози (lobi glandulae mammariae) і йдуть від грудної фасції (fascia pectoralis) до шкіри молочної залози (cutis glandulae mammariae).

Власне грудна залоза (glandula mammaria) має:

пахвовий відросток; бічний відросток (processus axillaris; processus lateralis);

частки грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять часточки грудної залози (lobuli glandulae mammariae);

молочні протоки (ductus lactiferi) – це вивідні протоки часток молочної залози, які утворюються злиттям часточкових і міжчасточкових молочних ходів;

молочні пазухи (sinus lactiferi) – це розширення молочних протоків (ductus lactiferi) в основі грудного соска;

грудне кружальце (areola mammae), яке має:

кружальцеві залози (glandulae areolares);

кружальцеві горбики (tubercula areolae);

Грудна залоза (glandula mammaria) призначена для вигодовування новонародженого.

Під час вагітності залозиста тканина (textus glandulae) розростається і грудна залоза (glandula mammaria) збільшується в розмірах, а грудний сосок (papilla mammaria) та грудне кружальце (areola mammae) темніють.

Присередньо край грудної залози доходить до груднинної лінії (linea sternalis), збоку – до передньої пахвової лінії (linea axillaris anterior).

Тіло груді (corpus mammae) складається з часток грудної залози (lobi glandulae mammariae), які містять 15-20 часточок грудної залози (lobuli glandulae mammariae), що відокремлені між собою прошарками сполучної тканини.

Частки грудної залози (lobi glandulae mammariae) розміщені стосовно грудного соска (papilla mammaria) радіально, а молочні протоки (ductus lactiferi) відкриваються на верхівці соска (apex papillae).

Навколо грудного соска (papilla mammaria) розміщене грудне кружальце (areola mammae), яке вкрите кружальцевими горбиками (tubercula areolae), де відкриваються кружальцеві залози (glandulae areolares).

Підшкірний прошарок; підшкір’я (tela subcutanea; hypodermis) містить венозні, нервові та лімфатичні сплетення і підшкірну жирову клітковину (panniculus adiposus), яка виконує функцію термоізолятора та депо енергетичних запасів.

Також там розміщена пухка сполучна тканина (textus connectivus laxus).

Найбільше жирового прошарку є в ділянках сідниць (regiones gluteales), живота (regiones abdominales) та підошвах (plantae).

На деяких ділянках підшкірного прошарку (tela subcutanea) виявляється шар м’язових волокон – м’язовий шар (stratum musculosum).

У стовщених місцях він має перетинчастий шар (stratum membranosum) і може бути розділений на кілька волокнистих шарів (strata fibrosa).

Підшкірний прошарок (tela subcutanea) відсутній на:

- повіках (palpebrae);

- кліторі (clitoris);

- статевому члені (penis);

- більшій частині зовнішнього вухa (auris externa);

- у калитці (scrotum), де є тільки м’язовий шар (tela musculosum) – м’ясиста оболонка (tunica dartos).

Шкіру з підлеглими тканинами сполучають пучки сполучнотканинних волокон, які називаються утримувачами шкіри (retinacula cutis).

Шкіра займає площу 1,5 – 2 м2 залежно від розмірів тіла. Вона є великим полем для різних видів шкірної чутливості (тактильної, больової і температурної).

ОКО та СТРУКТУРИ УТВОРІВ

(oculus et structurae pertinentes)

Орган зору (organum visus)

Око (oculus; грец. ophthalmos) складається з:

очного яблука (bulbus oculi);

додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae);

зорового нерва (n. opticus).

До очного яблука (bulbus oculi) належать:

ядро очного яблука (nucleus bulbi оculi);

оболонки очного яблука (tunicae bulbi oculi).

Додаткові структури ока (structurae oculi accessoriae) містять:

брову (supercilium);

повіки (palpebrae);

зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

сльозовий апарат (apparatus lacrimalis);

сполучну оболонку; кон’юнктиву (tunica conjunctiva);

очноямкові фасції (fasciae orbitales);

сполучнотканинні утвори, до яких належать:

окістя очної ямки (periorbita);

очноямкову перегородку (septum orbitale);

піхва очного яблука (vagina bulbi);

надбілковооболонковий простір;

епісклеральний простір (spatium episclerale);

жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae);

м’язові фасції (fasciae musculares).

Очне яблуко (bulbus oculi) оточене:

- жировим тілом очної ямки (corpus adiposum orbitae);

- зовнішніми м’язами очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

- очноямковою фасцією (fascia orbitalis).

В очному яблуці (bulbus oculi) розрізняють:

передній полюс (polus anterior);

задній полюс (polus posterior);

зовнішню вісь очного яблука (axis bulbi externus), яка проведена між переднім полюсом (polus anterior) та заднім полюсом (polus posterior).

Внутрішня вісь очного яблука (axis bulbi internus) проходить від задньої поверхні рогівки (facies posterior corneae) до сітківки (retina).

Зорова вісь (axis opticus) проводиться від центра переднього полюса (polus anterior) до центральної ямки сітківки (fossa centralis retinae).

Лінія, що проходить по поверхні очного яблука, з’єднуючи полюси між собою, називається меридіаною (meridianus). Навколо очного яблука (bulbus oculi) їх можна провести безліч.

Лінія, що проходить поперечно по поверхні очного яблука (bulbus oculi) та ділить меридіани посередині, називається екватором (equator). Він проходить перпендикулярно до меридіан.

До оболонок очного яблука (tunicae bulbi oculi) належать:

волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) – зовнішня оболонка (tunica externa);

судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) – середня оболонка (tunica media);

внутрішня оболонка ока очного яблука (tunica interna bulbi) – сітківка (retina).

Волокниста оболонка очного яблука (tunica fibrosa bulbi) поділяється на:

рогівку (cornea) – передню прозору частину;

білкову оболонку ока (sclera).

На межі між рогівкою та білковою оболонкою ока проходить венозна пазуха білкової оболонки (sinus venosus sclerae) – канал Шлема.

Судинна оболонка очного яблука (tunica vasculosa bulbi) складається з:

власної судинної оболонки (choroidea), яка пухко з’єднана із білковою оболонкою ока (sclera) і відмежована від неї навколосудинним простором (spatium perichoroideum);

війкового тіла (corpus ciliare), яке складається з:

війкового вінця (corona ciliaris);

- близько 70 війкових відростків (processus ciliares).

У товщі війкового тіла (corpus ciliare) залягає війковий м’яз (m. ciliaris), при скороченні якого забезпечується акомодація ока (oculus) – здатність чітко бачити предмети на різній відстані;

- райдужка (iris), яка помітна через рогівку (cornea).

Райдужка (iris) в центрі має круглий отвір – зіницю (pupilla). Райдужка є біологічною діафрагмою, що регулює величину світлового потоку.

Навколо зіниці (pupilla) у райдужці розміщені гладкі м’язи, які утворюють:

м’яз-звужувач зіниці ( m. sphincter pupillae);

м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).

Внутрішня оболонка очного яблука (tunica interna bulbi) щільно прилягає до судинної оболонки очного яблука (tunica vasculosa bulbi) від місця виходу зорового нерва (nervus opticus) до краю зіниці (pupilla) і складається з:

сітківки (retina);

кровоносних судин сітківки (vasa sanguinea retinae);

зорового нерва (nervus opticus).

Відповідно до функції у сітківці (retina) розрізняють:

- більшу задню частину – зорову частину сітківки (pars optica retinae), яка містить палички і колбочки – фоторецептори;

- меншу передню частину – сліпу частину сітківки (pars caeca retinae), у якій немає ні паличок, ні колбочок, тому не сприймає світлові подразнення.

У зоровій частині сітківки (pars optica retinae) виділяють:

пігментний шар (stratum pigmentosum), або зовнішній шар (stratum externum);

нервовий шар (stratum nervosum), або внутрішній шар (stratum internum).

Сліпа частина сітківки містить тільки пігментний шар і поділяється на:

війкову частину сітківки (pars ciliaris retinae);

райдужкову частину сітківки (pars iridica retinae).

Межею між зоровою частиною сітківки (pars optica retinae) та сліпою частиною сітківки (pars caeca retinae) є зубчаста лінія (ora serrata), яка відповідає переходу власної судинної оболонки (choroidea) у війкове тіло (corpus ciliare).

У задньому відділі сітківки (retina) на дні очного яблука (fundus bulbi oculi) є диск зорового нерва (discus nervi optici), що має невелику заглибину диска (excavatio disci) – місце виходу з очного яблука зорового нерва. Ця ділянка не сприймає світлових подразнень.

У центрі сітківки (retina) при офтальмоскопії видно жовту пляму (macula lutea), в якій помітні центральна ямка (fovea centralis) та ямочка (foveola), яка є місцем найкращої гостроти зору, де спостерігається найбільше скупчення колбочок.

Кровоносні судини сітківки

(vasa sanguinea retinae)

Артерії сітківки (arteriae retinae) починаються від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis), яка є гілкою очної артерії (a. ophthalmica).

Венозна кров від сітківки (retina) відтікає по венулах (venulae), які йдуть із однойменними артеріолами (arteriolae) і впадають у центральну вену сітківки, внутрішньочерепну частину (v. centralis retinae, pars intraocularis).

Від центральної артерії сітківки; внутрішньоочної частини (a.centralis retinae, pars intraocularis) відходять:

нижня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae inferior), яка має:

носові артеріоли сітківки (arteriolae nasales retinae);

плямові артеріоли (arteriolae maculares);

верхня скронева артеріола сітківки (arteriola temporalis retinae superior), яка відходить від судинного кола зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici).

Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v .centralis retinae, pars intraocularis) виходить від заглибини диска (excavatio disci) і проходить у порожнину черепа (cavitas cranii) всередині зорового нерва (nervus opticus) та вливається у верхню очну вену (vena ophthalmica superior), або печеристу пазуху (sinus cavernosus).

Центральна вена сітківки; внутрішньочерепна частина (v. centralis retinae; pars intraocularis) має такі притоки:

скроневі венули сітківки (venulae temporales retinae);

носові венули сітківки (venulae nasales retinae);

плямові венули (venulae maculares retinae).

Ядро очного яблука (nucleus bulbi oculi) складається із таких світлозаломлюючих середовищ:

склистого тіла – corpus vitreum;

кришталика – lens;

водянистої вологи – humor aquosus;

передньої камери – camera anterior;

задньої камери – camera posterior).

Склисте тіло (corpus vitreum) – драглиста прозора маса, в якій немає судин. Воно займає всю задню частину очного яблука (bulbus oculi) позаду кришталика (lens).

На передній поверхні cклистого тіла (facies anterior corporis vitrei) є ямка склистого тіла (fossa hyaloidea), у якій лежить кришталик (lens).

Кришталик (lens) це двоякоопукла лінза, що має:

передню поверхню (facies anterior);

задню поверхню (facies posterior);

передній полюс (polus anterior);

задній полюс (polus posterior);

ядро кришталика (nucleus lentis), що є його внутрішньою частиною;

кору кришталика (cortex lentis), що є його периферійною частиною;

капсулу кришталика (capsula lentis), що вкриває його ззовні;

війковий поясок (zonula ciliaris), або зв’язку Цинна, за допомогою якої капсула кришталика (capsula lentis) прикріплюється до війкового тіла (corpus ciliare).

При скороченні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris), розслаблюється і кришталик (lens) розправляється, стає більш опуклим, його заломлююча здатність збільшується – людина бачить близькі предмети, пише, читає тощо.

При розслабленні війкового м’яза (m. ciliaris) війковий поясок (zonula ciliaris) або зв’язка Цинна, натягується і кришталик (lens) сплющується, його заломлююча здатність зменшується. Цей процес називається акомодацією – здатність бачити предмети, розташовані на різних відстанях від ока.

Камери очного яблука (camerae bulbi) є такі:

передня камера (camera anterior), що розміщена між задньою поверхнею рогівки (facies posterior corneae) та передньою поверхнею райдужки (facies anterior iridis);

задня камера (camera posterior), що розміщена між задньою поверхнею райдужки (facies posterior iridis) та передньою поверхнею кришталика (facies anterior lentis);

зазадня камера; склиста камера (camera postrema; camera vitrea), в якій розміщене склисте тіло (corpus vitreum).

Водяниста волога (humor aquosus) заповнює передню камеру та задню камеру (camera anterior et camera posterior). Водяниста волога (humor aquosus) виробляється:

війковими відростками (processus ciliares);

війковими складками війкового тіла (plicae ciliares corporis ciliaris).

Передня і задня камери очного яблука (camerae bulbi: camera anterior et camera posterior) сполучаються між собою через зіницю (pupilla).

Між рогівкою (cornea) та райдужкою (iris) утворюється райдужково-рогівковий кут (angulus iridocornealis), який заповнений гребінною зв’язкою (lig. pectinatum), між пучками волокон якої є простори райдужково-рогівкового кута (spatia anguli iridocornealis) – фонтанові простори.

Через фонтанові простори (spatia anguli iridocornealis) водяниста волога (humor aquosus) відтікає з передньої камери (camera anterior) у венозну пазуху білкової оболонки (sinus venosus sclerae), Шлемів канал, а з нього потрапляє в передні війкові вени (vv. ciliares anteriores).

До додаткових структур ока (structurae oculi accessoriae) належать:

зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi);

брови (supercilia);

повіки (palpebrae);

сполучна оболонка, кон’юнктива (tunica conjunctiva);

сльозовий апарат (apparatus lacrimalis).

Зовнішні м’язи очного яблука (musculi externi bulbi oculi) поділяються на:

- прямі м’язи (mm. recti);

- косі м’язи (mm. obliqui);

- інші м’язи (et ceteri).

До прямих м’язів очного яблука належать:

верхній прямий м’яз (m. rectus superior);

нижній прямий м’яз (m. rectus inferior);

бічний прямий м’яз (m. rectus lateralis);

присередній прямий м’яз (m. rectus medialis).

Вони повертають очне яблуко (bulbus oculi) відповідно у свій бік, навколо лобової та вертикальної осей.

До косих м’язів очного яблука належать:

верхній косий м’яз (m. obliquus superior), який своїм сухожилком (tendo) перекидається через блок блокової ості (trochlea spinaе trochlearis) і повертає очне яблуко (bulbus oculi) донизу та назовнi;

нижній косий м’яз (m. obliquus inferior), що повертає очне яблуко (bulbus oculi) догори та назовні, тобто повертає очне яблуко (bulbus oculi) переважно навколо стрілової осі.

До інших зовнішніх м’язів очного яблука (musculi externi bulbi oculi) належать:

м’яз-підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris), який має поверхневу пластинку (lamina superficialis) та глибоку пластинку (lamina profunda);

очноямковий м’яз (m. orbitalis), що вгорі вкриває передній відрізок нижньої очноямкової щілини (fissura orbitalis inferior).

До внутрішніх м’язів очного яблука (musculi interni bulbi oculi), які є гладкими м’язовими волокнами (myofibrae glabrae), належать:

- війковий м’яз (m. ciliaris), який має:

а) меридіанні волокна (fibrae meridionales);

б) поздовжні волокна (fibrae longitudinales);

в) радіальні волокна (fibrae radiales);

г) колові волокна (fibrae circulares);

- м’яз-звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);

- м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae).

Окістя очної ямки (periorbita) є окістям кісток (periosteum ossium), що формують стінки очної ямки (orbita) і, зростаючись ззаду в ділянці зорового каналу (canalis opticus) та верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior), продовжується у черепну тверду оболону (dura mater cranialis).

Очне яблуко (bulbus oculi) оточене піхвою очного яблука (vagina bulbi) – теноновою капсулою, яка пухко сполучається із білковою оболонкою ока (sclera).

Між піхвою очного яблука (vagina bulbi) та окістям очної ямки (periorbita) залягає жирове тіло очної ямки (corpus adiposum orbitae), яке виконує функцію еластичної подушки для очного яблука (bulbus oculi).

Верхня та нижня повіки (palpebra superior et palpebra inferior) – це утвори, які прикривають очне яблуко (bulbus oculi) згори та знизу і переходять у шкіру сусідньої ділянки.

Між повіками є щілина повік (rima palpebrarum).

Передня поверхня повіки (facies anterior palpebrae) вкрита шкірою, а задня поверхня повіки (facies posterior palpebrae) – тонкою сполучною оболонкою (tunica conjunctiva). Остання переходить на очне яблуко (bulbus oculi).

У місці переходу сполучної оболонки (tunica conjunctiva) з верхньої повіки та нижньої повіки (palpebra superior et inferior) на очне яблуко (bulbus oculi) утворюється:

верхнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae superior);

нижнє склепіння сполучної оболонки (fornix conjunctivae inferior), утворюючи сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis).

У товщі повік розміщена сполучна пластинка, яка нагадує хрящ, і тому вона називається верхнім хрящем повіки (tarsus superior) та нижнім хрящем повіки (tarsus inferior), де містяться залози хрящів і повік (glandulae tarsales et palpebrarum).

У повіках (palpebrae) є також війкові залози (glandulae ciliares) та сальні залози (glandulae sebaceae).

На межі між верхньою повікою і лобом помітний шкірний валик, вкритий волоссям – брови (supercilia).

Сльозовий апарат (apparatus lacrimalis) складається із:

сльозової залози (glandula lacrimalis), що лежить в ямці сльозової залози (fossa glandulae lacrimalis), яка розташована на межі верхньої стінки очної ямки (paries superior orbitae) з бічною стінкою очної ямки (paries lateralis orbitae);

сльозовивідних шляхів.

Сухожилок м’яза-підіймача верхньої повіки (tendo musculi levatoris palpebrae superioris) розділяє сльозову залозу (glandula lacrimalis) на:

- більшу верхню очноямкову частину (pars orbitalis superior);

- меншу нижню повікову частину (pars palpebralis inferior).

Від цих частин відходять вивідні проточки (ductuli excretorii), яких є 10-15 і вони відкриваються в сполучнооболонковий мішок (saccus conjunctivalis), а саме в бічну частину верхнього склепіння сполучної оболонки (pars lateralis fornicis superioris conjunctivae).

Відходячи з вивідних протоків, сльоза (lacrima) омиває передню поверхню очного яблука (facies anterior bulbi oculi).

Далі сльоза (lacrima) по капілярній щілині повік (rima palpebrarum) прямує по сльозовому струмку (rivus lacrimalis), відтікаючи у присередній кут ока (angulus oculi medialis). Тут сльозова рідина (liquor lacrimalis) накопичується у сльозовому озері (lacus lacrimalis).

Із сльозового озера (lacus lacrimalis) через сльозові точки (puncta lacrimalia), які розміщені на присередніх краях верхньої повіки та нижньої повіки (margo medialis palpebrae superioris et palpebrae inferioris) біля сльозового сосочка (papilla lacrimalis), сльоза (lacrima) через верхній і нижній сльозові канальці (canaliculi lacrimales superior et inferior) надходить у сльозовий мішок (saccus lacrimalis).

Останній лежить в однойменній ямці в нижньоприсередньому куті очної ямки (orbita).

Сльозовий мішок (saccus lacrimalis) переходить у носо-сльозову протоку (ductus nasolacrimalis), яка відкривається у передню частину нижнього носового ходу (meatus nasi inferior).

Із передньою стінкою сльозового мішка (paries anterior sacci lacrimalis) зрощена глибока частина (сльозова частина – pars lacrimalis) колового м’яза ока (pars profunda musculi orbicularis oculi), яка при скороченні розширяє сльозовий мішок (saccus lacrimalis), що сприяє всмоктуванню в нього сльозової рідини (liquor lacrimalis) через сльозові канальці (canaliculi lacrimales).

Ембріогенез органа зору

Частини очного яблука розвиваються з трьох джерел: з мозкової трубки, ектодерми та мезенхіми.

З базальних відділів бокових стінок проміжного мозку в тій стадії, коли він ще слабо відмежований від кінцевого мозку, утворюються парні випинання – очні пухирці, які залишаються з’єднаними з місцем їх походження очними стебельцями, що згодом перетворюються в зорові нерви.

Пізніше дистальний відділ стінки очних пухирців випинається всередину, утворюється очний бокал з подвійною стінкою, зі стінок якого розвивається сітківка (retina).

Із ектодерми, яка знаходиться біля очного пухирця, розвивається кришталик (lens).

Мезенхіма, яка оточує очний бокал і кришталик, диференціюється в білкову оболонку ока (sclera), рогівку (cornea) та судинну оболонку очного яблука (tunica vasculosa bulbi), включаючи райдужку (iris).

З дуплікатори шкіри розвиваються повіки (palpebrae).

Вади розвитку очного яблука. До них належать:

астигматизм – неправильне формування кривини рогівки та кришталика. При цьому зображення викривлене, бо воно проекціюється у вигляді лінії, а не точки;

короткозорість – подовження очного яблука у передньо-задньому напрямку;

далекозорість – вкорочення очного яблука у передньо-задньому напрямку;

помутніння кришталика – перешкоджання проходженню світлового пучка;

глаукома – недорозвинутість венозного синуса, білкової оболонки ока та простору райдужково-рогівкового кута, що супроводжується підвищенням внутрішньоочного тиску, який призводить до атрофії світлочутливих і нервових елементів сітківки;

альбінос – відсутність пігменту в судинній оболонці.

Зоровий нерв [II] (nervus opticus [II])

II пара черепних нервів

Зоровий нерв (nervus opticus). Як черепний нерв належить до внутрішньої оболонки очного яблука (tunica interna bulbi), а саме: починається з диска зорового нерва (discus nervi optici), який є місцем виходу із очного яблука (bulbus oculi) відростків гангліонарних клітин (neurocyti ganglii), що його формують, складається із таких частин:

внутрішньочерепної частини (pars intracranialis), яка знаходиться у порожнині черепа (cavitas cranii) і починається від зорового каналу (canalis opticus) до зорового перехрестя (chiasma opticum);

канальної частини (pars canalis) – частини зорового нерва (nervus opticus), яка проходить через зоровий канал (canalis opticus);

очноямкової частини (pars orbitalis), яка проходить у товщі жирового тіла очної ямки (corpus adiposum orbitae);

внутрішньоочної частини (pars intraocularis), в якій розрізняють:

передпластинкову частину (pars prelaminaris), яка розміщена перед решітчастою пластинкою білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae);

внутрішньопластинкову частину (pars intralaminaris) – частину волокон зорового нерва (nervus opticus), що розміщена між волокнами решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae). Навколо цієї частини знаходиться судинне коло зорового нерва (circulus vasculosus nervi optici), яке утворене гілками задніх коротких війкових артерій (aa. ciliares posteriores breves).

запластинкову частину (pars postlaminaris), яка розміщена позаду решітчастої пластинки білкової оболонки (lamina cribrosa sclerae).

Зоровий нерв (nervus opticus) оточений такими двома піхвами, які є продовженням оболон головного мозку (meninges):

зовнішньою піхвою (vagina externa), яка є продовженням черепної павутинної оболони (arachnoidea mater cranialis);

внутрішньою піхвою (vagina interna), яка є продовженням черепної м’якої оболони (pia mater cranialis).

Між цими піхвами зорового нерва (vaginae externa et interna nervi optici) розміщений щілиноподібний:

підпавутинний міжпіхвовий простір; простір м’якої оболони (spatium intervaginale subarachnoidale; spatium leptomeningeum), який є продовженням підпавутинного простору головного мозку (spatium subarachnoideum).

Зоровий нерв (n. opticus) є частиною зорового аналізатора. Тіла його перших трьох нейронів розміщені в сітківці (retina). Він має:

- І нейрон – це палички і колбочки (bacilli et coni);

- ІІ нейрон – це біполярні клітини сітківки (neurocyti bipolares retinae);

- ІІІ нейрон – це мультиполярні клітини сітківки; гангліонарний шар (stratum ganglionare).

Аксони ІІІ нейронів утворюють зоровий нерв (n. opticus), який через зоровий канал (canalis opticus) проходять у порожнину черепа (cavitas cranii).

Тут утворюється неповне перехрестя волокон зорового нерва (chiasma opticum), де перехрещуються до 70% аксонів III нейронів.

Перехрещуються волокна від присередньої частини сітківки (pars medialis retinae).

Волокна від бічної частини сітківки (pars lateralis retinae) йдуть на своєму боці.

Після зорового перехрестя (chiasma opticum) в ділянці турецького сідла (sella turcica) починається зоровий шлях (tractus opticus), який складається із:

присередніх волокон зорового нерва протилежного боку;

бічних волокон зорового нерва власного боку.

У складі зорових шляхів аксони ІІІ нейронів доходять до підкіркових центрів зору. Ними є:

подушка таламуса (pulvinar thalami);

верхні горбики середнього мозку (colliculi superiores mesencephali);

бічні колінчасті тіла (corpora geniculata lateralia).

У підкіркових центрах зору розміщені тіла ІV нейронів зорового шляху.

Від бічного колінчастого тіла (corpus geniculatum laterale) і подушки таламуса (pulvinar thalami) аксони ІV нейронів проходять через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (pars tertia posterior cruris posterioris capsulae internae) і, утворивши зорове сяйво (radiatio optica), закінчуються "на берегах" острогової борозни (sulcus calcarinus), де розміщений кірковий центр зорового аналізатора.

Аксони ІV нейронів від верхніх горбиків пластинки покрівлі (colliculi superiores laminae tecti) йдуть до додаткових парасимпатичних ядер Якубовича протилежного боку (ІІІ пара черепних нервів), де залягають тіла п’ятих нейронів. Звідси починається еферентна частина зіничного та акомодаційного рефлексів (зв’язок ІІ пари черепних нервів з ІІІ).

Аксони V нейронів (передвузлові парасимпатичні волокна) у складі окорухового нерва через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior) заходять в очну ямку (orbita) до війкового вузла (ganglion ciliare), в якому розміщені тіла VІ нейронів.

Аксони VІ нейронів (завузлові парасимпатичні волокна) іннервують:

- м’яз-звужувач зіниці (m. sphincter pupillae);

- війковий м’яз (m.ciliaris);

- м’яз-розширювач зіниці (m. dilatator pupillae), що іннервується симпатичними завузловими волокнами.

Цей рефлекс не залежить від нашої волі чи свідомості.

Крім зорового нерва, до нервів очного яблука належать окорухові нерви: третя, четверта та шоста пари.

Окоруховий нерв [III] (nervus oculomotorius [III]

III пара черепних нервів

Окоруховий нерв (nervus oculomotorius) має:

ядро окорухового нерва (nucleus nervi oculomotorii), яке є руховим ядром (nucleus motorius);

додаткове ядро окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii); парасимпатичне ядро Якубовича.

Ці ядра розміщені в сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні верхніх горбиків середнього мозку (colliculi superiores mesencephali).

Аксони нейронів цих ядер формують окоруховий нерв (nervus oculomotorius [III]), який виходить з головного мозку в міжніжковій ямці (fossa interpeduncularis). З порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).

У ділянці верхньої очноямкової щілини (fissura orbitalis superior) окоруховий нерв (nervus oculomotorius [III]) розгалужується на:

верхню гілку (ramus superior);

нижню гілку (ramus inferior).

Нервові волокна від верхньої гілки (ramus superior) іннервують:

верхній прямий м’яз ока (m. rectus superior);

м’яз-підіймач верхньої повіки (m. levator palpebrae superioris).

Нервові волокна від нижньої гілки (ramus inferior) іннервують:

нижній прямий м’яз ока (m. rectus inferior);

присередній прямий м’яз ока (m. rectus medialis);

нижній косий м’яз ока (m. obliquus inferior).

Від додаткового ядра окорухового нерва (nucleus accessorius nervi oculomotorii) – парасимпатичного ядра Якубовичавідходить гілка до війкового вузла (ramus ad ganglion ciliare). Вона ще називається парасимпатичним корінцем війкового вузла (radix parasympathica ganglii ciliaris), або окоруховим корінцем війкового вузла (radix oculomotoria ganglii ciliaris), – це передвузлові парасимпатичні волокна.

Ці передвузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae preganglionicae parasympathicae), йдуть в складі нижньої гілки окорухового нерва (ramus inferior nervi oculomotorii) до війкового вузла (ganglion ciliare), де переключаються на другі нейрони.

Завузлові парасимпатичні нервові волокна (neurofibrae postganglionicae parasympathicae) – аксони других нейронів від війкового вузла (ganglion ciliare) – йдуть у складі коротких війкових нервів (nervi ciliares breves) до:

- м’яза-звужувача зіниці (m. sphincter pupillae);

- війкового м’яза (m. ciliaris).

Блоковий нерв (nervus trochlearis [IV])

IV пара черепних нервів

Він має власне рухове ядро – ядро блокового нерва (nucleus nervi trochlearis), яке розміщене у сірій речовині покриву середнього мозку (substantia grisea tegmenti mesencephali) на рівні нижніх горбиків середнього мозку (colliculi inferiores mesencephali).

Аксони нейронів цього ядра формують блоковий нерв, який виходить з головного мозку (encephalon) із верхнього мозкового паруса (velum medullare superius). На основі мозку появляється з бічної поверхні ніжок мозку (crura cerebri), а з порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).

Блоковий нерв (nervus trochlearis) іннервує верхній косий м’яз ока (m. obliquus superior).

Відвідний нерв (nervus abducens [VI])

VI пара черепних нервів

Він має власне рухове ядро відвідного нерва (nucleus nervi abducentis), яке розміщене у сірій речовині покриву мосту (substantia grisea tegmenti pontis) на рівні верхівки лицевого горбика ромбоподібної ямки (apex colliculi facialis fossae rhomboideae).

Аксони нейронів цього ядра формують відвідний нерв (n. abductus [VI]), який виходить з головного мозку (encephalon) на межі між пірамідами довгастого мозку (pyramides medullae oblongatae) і мостом (pons). З порожнини черепа (cavitas cranii) – через верхню очноямкову щілину (fissura orbitalis superior).

Відвідний нерв іннервує бічний прямий м’яз ока (m. rectus lateralis).

Порівняльна анатомія та онтогенез вуха

Орган слуху людини і вищих хребетних є утворенням надто складним. У ньому поєднуються два апарати зовсім різної функції: власне орган слуху та орган рівноваги й орієнтування в просторі.

Розрізняють два головні типи органів – водний і повітряний.

Повітряний тип спостерігається у комах. У них є тимпанальні (барабанні) органи, які побудовані за принципом пружних перетинок, що сприймають звукові вібрації і передають їх специфічним нервовим закінченням).

До органів водного типу належать слухові пухирці  медуз (отоцисти), що містять рідину, в якій є один або кілька слухових камінців – отолітів. Звукові хвилі, вдаряючи в стінку пухирця, передаються рідиною й отолітами епітеліальним клітинам, які з’єднані з нервом.

У черепних акустичний і статичний апарати об’єднані. У риб існує водний тип. У наземних – мішаний (тобто в одній частині – повітряний, в іншій – водний).

У вищих хребетних (в тому числі й у людини) орган слуху складається з трьох головних відділів: зовнішнього вуха, середнього вуха і внутрішнього вуха. Останнє, щодо функції, найважливіше і з’являється (онто- і філогенетично) раніше від інших.

Ембріогенез органа слуху

Розвиток органа слуху в людського зародка має багато спільного з його філогенезом.

На третьому тижні внутрішньоутробного життя поблизу заднього мозкового пухиря з’являється парне стовщення ектодерми, на місці якого утворюється слуховий пухирець. З нього розвиваються всі частини перетинчастого лабіринту.

В ампульному гребені розміщені чутливі клітини, від яких відходять нервові волокна присінкового нерва, а із плям маточки і мішечка – нервові волокна завиткового нерва.

З навкружної мезенхіми диференціюється кістковий лабіринт. Між ним і перетинчастим лабіринтом утворюються перилімфатичні простори.

З першого зябрового закутка походить середнє вухобарабанна порожнина зі слуховою (євстахійовою) трубою.

Слухові кісточки розвиваються з хряща першої і другої вісцеральних дуг.

ВУХО

(auris)

ПРИСІНКОВО-ЗАВИТКОВИЙ ОРГАН

(organum vestibulocochleare)

Орган слуху і рівноваги (organum vestibulocochleare)

Вухо (auris) поділяється на:

зовнішнє вухо (auris externa), до якого належать:

а) вушна раковина (auricula);

б) зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus);

середнє вухо (auris media), до нього належать:

а) барабанна порожнина (cavitas tympani) із слуховими кісточками (ossicula auditus; ossicula auditoria):

б) слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – трубa Євстахія;

внутрішнє вухо (auris interna), яке складають:

а) кістковий лабіринт (labyrinthus osseus);

б) перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus).

Зовнішнє вухо (auris externa)

Вушна раковина (auricula) у своїй основі має вушний хрящ (cartilago auriculae), покритий шкірою.

У нижньому відділі хрящ відсутній і замість нього утворюється складка шкіри з жировою тканиною – це вушна часточка (lobulus auriculae).

Вільний край вушної раковини (auricula) утворює завиток (helix), на внутрішній поверхні якого міститься:

ость завитка (spina helicis) ость Дарвіна;

ніжка завитка (crus helicis);

хвіст завитка (cauda helicis).

Паралельно до завитка (helix) проходить протизавиток (antihelix).

Попереду зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) розміщений козелок (tragus), а навпроти нього в нижній частині – протикозелок (antitragus).

Між ними ззаду розміщена порожнина раковини (cavitas conchae; cavum conchae), яка продовжується у зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) відкритий назовні зовнішнім слуховим отвором (porus acusticus externus), а в глибині з боку барабанної порожнини (cavitas tympani), або порожнини середнього вуха (cavitas auris mediae), він відмежовується барабанною перетинкою (membrana tympanica).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) має:

хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus);

кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus).

Хрящовий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus cartilagineus) є продовженням вушної раковини (auricula) і складає одну третину довжини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Кістковий зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus osseus) займає дві третини зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus).

Зовнішній слуховий хід (meatus acusticus externus) вигнутий S-подібно і для його випрямлення при огляді барабанної перетинки (membrana tympanica) у дорослого необхідно відтягнути вушну раковину (auricula) назад, догори та назовні.

Барабанна перетинка (membrana tympanica) закріплена в кінці зовнішнього слухового ходу (meatus acusticus externus) і складається з:

натягнутої частини (pars tensa) – більшої нижньої;

розслабленої частини (pars flaccida) – меншої верхньої.

У центрі барабанної перетинки (membrana tympanica), що має овальну форму, помітний пупок барабанної перетинки (umbo membranae tympanicae), який утворився внаслідок прикріплення ручки молоточка (manubrium mallei) до її внутрішньої поверхні.

Ззовні барабанна перетинка (membrana tympanica) покрита шкірою (cutis).

Зсередини, що обернена до барабанної порожнини (cavitas tympani), барабанна перетинка (membrana tympanica) покрита слизовою оболонкою (tunica mucosa).

У розслабленій частині барабанної перетинки (pars flaccida membranae tympanicae) волокнистий шар відсутній і шкіра (cutis) прилягає до слизової оболонки (tunica mucosa).

Середнє вухо (auris media)

Барабанна порожнина (cavitas tympani) розміщена у товщі кам’янистої частини скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis) і має такі стінки (parietes):

1 Покрівельну стінку (paries tegmentalis) – верхню стінку;

2 Яремну стінку (paries jugularis) – нижню стінку;

3 Лабіринтну стінку (paries labyrinthicus) – присередню стінку, на якій є два вікна:

вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальне вікно;

вікно завитки (fenestra cochleae) – кругле вікно.

Вікно присінка (fenestra vestibuli) закрите основою стремінця (basis stapedis).

Вікно завитки (fenestra cochleae) затягнуте вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria);

4 Соскоподібну стінку (paries mastoideus) – задню стінку, яка в нижній частині має пірамідне підвищення (eminentia pyramidalis).

У ньому починається стремінцевий м’яз (m. stapedius).

У верхньому відділі соскоподібна стінка (paries mastoideus) продовжується у соскоподібну печеру (antrum mastoideum), в яку відкриваються соскоподібні комірки (cellulae mastoideae) однойменного відростка скроневої кістки (processus mastoideus ossis temporalis).

5 Сонну стінку (paries caroticus) – передню стінку, у верхній частині якої є барабанний отвір слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae), а також проходить м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).

Останній розміщений у верхньому півканалі мязово-трубного каналу (semicanalis superior canalis musculotubarii);

6 Перетинчасту стінку (paries membranaceus) – бічну стінку, яка утворена барабанною перетинкою (membrana tympanica).

При переході перетинчастої стінки (paries membranaceus) у покрівельну стінку (paries tegmentalis) утворюється надбарабанний закуток (recessus epitympanicus), де містяться голівка молоточка (caput mallei) та тіло коваделка (corpus incudis).

У барабанній порожнині розміщені:

- три слухові кісточки (ossicula auditus; ossicula auiditoria);

зв’язки слухових кісточок (ligg. ossiculorum auditus; ligg. ossiculorum auditoriorum);

м’язи слухових кісточок (musculi ossiculorum auditus; musculi ossiculorum auditoriorum;).

За своєю формою кісточки одержали назву:

молоточок (malleus);

коваделко (incus);

стремінце (stapes).

Молоточок (malleus) має:

голівку молоточка (caput mallei);

шийку молоточка (collum mallei);

ручку молоточка (manubrium mallei) з бічним відростком (processus lateralis) та переднім відростком (processus anterior).

До ручки молоточка (manubrium mallei) прикріплений м’яз-натягувач барабанної перетинки (m. tensor tympani).

Коваделко (incus) складається з:

тіла коваделка (corpus incudis);

короткої ніжки (crus breve);

довгої ніжки (crus longum).

Тіло коваделка (corpus incudis) з’єднується з голівкою молоточка (caput mallei), утворюючи коваделко-молоточковий суглоб (art. incudomallearis).

Довга ніжка коваделка (crus longum incudis) з’єднується із стремінцем (stapes), утворюючи коваделко-стремінцевий суглоб (art. incudostapedialis).

Стремінце (stapes) має:

голівку стремінця (caput stapedis);

передню ніжку (crus anterius);

задню ніжку (crus posterius);

основу стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra vestibuli) – овальний отвір присінка (foramen ovale vestibuli) і зчленовується з краєм цього отвору (foramen ovale) барабанно-стремінцевим синдесмозом (syndesmosis tympanostapedialis).

До задньої ніжки стремінця (crus posterius stapedis) прикріплюється стремінцевий м’яз (m. stapedius).

М’язи барабанної порожнини (mm. cavitatis tympanicae) регулюють рух слухових кісточок (ossicula auditus) і запобігають сильним коливанням при звуках різної висоти та частоти. Це складний кібернетичний пристрій, який регулює амплітуду звукових коливань у певних межах – послаблює або підсилює звук.

Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) – труба Євстахія. Має довжину в середньому 35 мм, сполучає порожнину середнього вуха (cavitas auris mediae) з порожниною носової частини глотки (cavitas partis nasalis pharyngis).

Слухова труба (tuba auditiva; tuba auditoria) складається із:

кісткової частини (pars ossea);

хрящової частини (pars cartilaginea).

Перехід хрящової частини (pars cartilaginea) в кісткову частину (pars ossea) називається перешийком слухової труби (isthmus tubae auditoriae).

Слухова труба (tuba auditiva) відкривається:

глотковим отвором слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae; ostium pharyngeum tubae auditoriae) у носову частину глотки (pars nasalis pharyngis);

барабанним отвором слухової труби (ostium tympanicum tubae auditivae; ostium tympanicum tubae auditoriae) у барабанну порожнину (cavitas tympani).

Від хрящової частини слухової труби (pars cartilaginea tubae auditivae) починаються:

м’яз-натягувач піднебінної завіски (m. tensor veli palatini);

м’яз-підіймач піднебінної завіски (m. levator veli palatini).

При скороченні цих м’язів просвіт слухової труби (lumen tuba auditivae) розширюється і повітря вільно потрапляє у барабанну порожнину (cavitas tympani), врівноважуючи тиск зовнішнього середовища з тиском у барабанній порожнині.

Внутрішнє вухо (auris interna)

Внутрішнє вухо (auris interna) представлене кістковим і перетинчастим лабіринтами (labyrinthi osseus et membranaceus) та знаходиться у кам’янистій частині скроневої кістки (pars petrosa ossis temporalis).

Кістковий лабіринт (labyrinthus osseus) складається із:

завитка (cochlea);

присінка (vestibulum);

півколових каналів (canales semicirculares).

Присінок (vestibulum) це порожнина, на бічній стінці якої є:

вікно присінка (fenestra vestibuli), або овальне вікно (fenestra ovale);

вікно завитки (fenestra cochleae), або кругле вікно (fenestra rotundum).

У вікні присінка (fenestra vestibuli) міститься основа стремінця (basis stapedis).

Вікно завитки (fenestra cochleae) закрите вторинною барабанною перетинкою (membrana tympanica secundaria).

На задній стінці присінка (paries posterior vestibuli) розміщено 5 отворів, через які в нього відкриваються півколові канали (canales semicirculares).

На передній стінці присінка (paries anterior vestibuli) є великий отвір, що веде в канал завитки (canalis cochleae).

На внутрішній стінці присінка (paries internus vestibuli) розміщений присінковий гребінь (crista vestibuli), який відділяє кулястий закуток; мішечковий закуток (recessus sphericus; recessus saccularis) від еліптичного закутка; маточкового закутка (recessus ellipticus; recessus utricularis).

В еліптичний закуток (recessus ellipticus) відкривається внутрішній отвір канальця присінка (apertura interna canaliculi vestibuli).

Позаду від присінка розміщені кісткові півколові канали (canales semicirculares), що мають вигляд дугоподібних трубок, які лежать у трьох взаємно перпендикулярних площинах.

Розрізняють:

передній півколовий канал (canalis semicircularis anterior) – у стріловій площині (planum sagittalis);

задній півколовий канал (canalis semicircularis posterior) – у лобовій площині (planum frontalis);

бічний півколовий канал (canalis semicircularis lateralis) – у горизонтальній площині (planum horizontalis).

Кожний півколовий канал (canalis semicircularis) біля своєї основи (basis) має розширену частину, або ампулу (ampula). Тому у кожному з півколових каналів виділяють:

передню кісткову ампулу (ampulla ossea anterior);

задню кісткову ампулу (ampulla ossea posterior);

бічну кісткову ампулу (ampulla ossea lateralis).

Півколові канали (canales semicirculares) з’єднані з присінком за допомогою кісткових ніжок (crura ossea).

Ніжки півколових каналів (crura canalium semicircularium), що містять ампули, називаються ампульними кістковими ніжками (crura ossea ampullaria).

Сусідні ніжки переднього та заднього півколових каналів (crura canalium semicircularium anterioris et posterioris) зливаються разом і приєднуються до присінка спільною кістковою ніжкою (crus osseum commune).

Задня ніжка бічного півколового каналу (crus posterius canalis semicircularis lateralis) з’єднується з присінком (vestibulum) простою кістковою ніжкою (crus osseum simplex).

Ось чому кісткові півколові канали сполучаються з присінком не шістьма, а п’ятьма отворами.

Попереду від присінка (vestibulum) лежить завитка (cochlea), що утворена кісткою. Її канал робить два з половиною оберти навколо веретена завитки (modiolus cochleae).

Від веретена завитки (modiolus cochleae) відходить кісткова спіральна пластинка (lamina spiralis ossea), яка не досягає латерального боку каналу і тому лише частково поділяє спіральний канал завитки (canalis spiralis cochleae) на сходи присінка (scala vestibuli) і барабанні сходи (scala tympani).

По краю кісткової спіральної пластинки (lamina spiralis ossea) міститься завиткова протока перетинчастого лабіринту, яка доповнює кісткову спіральну пластинку і розділяє сходи.

Порожнини цих сходів сполучаються між собою на куполі завитки (cupula cochleae) – верхівці завитки (apex cochleae) отвором завитки (helicotrema).

В основі завитки (basis cochleae) на початку її барабанних сходів (scala tympani) є внутрішній отвір канальця завитки (apertura interna canaliculi cochleae).

Усередині кісткового лабіринту (labyrinthus osseus) залягає перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus), який має менші розміри і повторює хід кісткового лабіринту (labyrinthus osseus).

Між внутрішньою поверхнею кісткового лабіринту (labyrinthus osseus) і зовнішньою поверхнею перетинчастого лабіринту (labyrinthus membranaceus) розміщений перилімфатичний простір (spatium perilymphaticum), який заповнений рідиною – перилімфою (perilympha).

Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) складається з:

присінкового лабіринту (labyrinthus vestibularis);

півколових проток (ductus semicirculares);

завиткової протоки (ductus cochlearis).

Перетинчастий лабіринт (labyrinthus membranaceus) заповнений ендолімфою (endolympha).

Присінковий лабіринт (labyrinthus vestibularis) складається з:

маточки (utriculus);

мішечка (sacculus).

Маточка (utriculus) лежить в еліптичному закутку кісткового лабіринту (recessus ellipticus labyrinthi ossei) і сполучається з півколовими протоками (ductus semicirculares).

Мішечок (sacculus) лежить у кулястому закутку кісткового лабіринту (recessus sphericus labyrinthi ossei) і сполучається із завитковою протокою (ductus cochlearis) через сполучну протоку (ductus reuniens).

Маточка (utriculus) і мішечок (sacculus) сполучаються між собою за допомогою маточково-мішечкової протоки (ductus utriculosaccularis).

Від маточково-мішечкової протоки відходить ендолімфатична протока (ductus endolymphaticus), яка проходить у канальці присінка (canaliculi vestibuli).

Вийшовши із зовнішнього отвору канальця присінка (apertura externa canaliculi vestibuli) на задню поверхню кам’янистої частини скроневої кістки (facies posterior partis petrosae ossis temporalis), маточково-мішечкова протока закінчується під черепною твердою оболоною (dura mater cranialis) ендолімфатичним мішечком (saccus endolymphaticus).

Півколові протоки (ductus semicirculares) залягають усередині кісткових півколових каналів (canales semicirculares ossei) і повторюють їх хід.

Розрізняють:

передню півколову протоку (ductus semicircularis anterior), яка має передню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea anterior);

задню півколову протоку (ductus semicircularis posterior), яка має задню перетинчасту ампулу (ampulla membranacea posterior);

бічну півколову протоку (ductus semicircularis lateralis), яка має:

бічну перетинчасту ампулу (ampulla membranacea lateralis);

просту перетинчасту ніжку (crus membranaceum simplex).

Передня та задня півколові протоки (ductus semicirculares anterior et posterior) мають спільну перетинчасту ніжку (crus membranaceum commune).

Перелічені вище структури розміщені у відповідних кісткових структурах. Півколові протоки (ductus semicirculares) відкриваються п’ятьма отворами в маточку (utriculus).

На внутрішній поверхні маточки (utriculus) та мішечка (sacculus) розміщені епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що утворюють плями (maculae), а в перетинчастих ампулах (ampulae membranaceae) – ампулярні гребені (cristae ampullares), які належать до периферійної частини присінкового аналізатора.

Завиткова протока (ductus cochlearis) залягає у спіральному каналі завитки (canalis spiralis cochleae) і починається у присінку кісткового лабіринту (vestibulum labyrinthi ossei) присінковим сліпим кінцем (caecum vestibulare), який з’єднується сполучною протокою (ductus reuniens) з мішечком (sacculus).

Закінчується завиткова протока (ductus cochlearis) на верхівці завитки (apex cochleae) купольним сліпим кінцем (caecum cupulare).

На поперечному перерізі завиткова протока (ductus cochlearis) має трикутну форму і такі стінки:

зовнішню стінку (paries externus), яка зростається з окістям зовнішньої стінки спірального каналу завитки (periosteum parietis externi canalis spiralis cochleae);

барабанну стінку; спіральну перетинку (paries tympanicus; membrana spiralis), або нижню стінку (paries inferior), що є продовженням кісткової спіральної пластинки (lamina spiralis ossea);

присінкову стінку; присінкову перетинку (paries vestibularis; membrana vestibularis), або верхню стінку (paries superior) – перетинку Рейсснера.

Завиткова протока (ductus cochlearis) займає середню частину кісткового спірального каналу завитки (canalis spiralis cochleae ossei) і, доповнюючи кісткову спіральну пластинку (lamina spiralis ossea), відділяє його барабанні сходи (scala tympani) від сходів присінка (scala vestibuli).

Усередині завиткової протоки (ductus cochlearis) на спіральній перетинці (membrana spiralis) – барабанній стінці (paries tympanicus) – міститься спіральний орган (organum spirale) – орган Кортія, який належить до периферійної частини слухового аналізатора і містить епітеліальні волоскові рецепторні клітини, що сприймають звукові коливання.

Шляхи передачі звукової хвилі

Звукові хвилі передаються на барабанну перетинку (membrana tympanica) і викликають її коливання.

Коливання барабанної перетинки (membrana tympanica) передається на ланку слухових кісточок (ossicula auditus).

Завдяки коливанням основи стремінця (basis stapedis), яка прикриває вікно присінка (fenestra vestibuli), починає коливатися перилімфа (perilympha).

Коливання перилімфи в барабанних сходах (scala tympani) через отвір завитки (helicotrema) передається на перилімфу в сходах присінка (scala vestibuli).

Унаслідок цього починають коливатися присінкова стінка (paries vestibularis) – рейснерова перетинка і барабанна стінка (paries tympanicus).

Останні змушують коливатися ендолімфу (endolympha).

Коливання ендолімфи сприймається волосками спірального органа (organum spirale) кортієвого органа, де механічні коливання перетворюються на нервовий імпульс, і звідси починається слуховий шлях.

Присінково-завитковий нерв [VIII]

(nervus vestibulocochlearis ) [VIII]

VIII пара черепних нервів

Цей нерв складається з двох частин:

завиткового нерва (nervus cochlearis);

присінкового нерва (nervus vestibularis).

Завитковий нерв (nervus cochlearis) є слуховим шляхом, по якому передається інформація про характер звукових коливань у головний мозок.

Завитковий нерв (nervus cochlearis)

Слуховий шлях

Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні нейроцити) завиткового нерва (nervus cochlearis) – слухового шляху – містяться в завитковому вузлі; спіральному вузлі завитки (ganglion cochlearie; ganglion spiralie cochleae), який розміщений в спіральному каналі веретина (canalis spiralis modioli).

Периферійні відростки перших нейронів закінчуються в спіральному органі завиткової протоки (organum spirale ductus cochlearis), утворюючи синапси з волосковими рецепторними клітинами.

Центральні відростки перших нейронів утворюють завиткову частину VІІІ пари черепних нервів – завитковий нерв (nervus cochlearis) і через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) заходять у порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у міст (pons) на межі із середньою мозочковою ніжкою на її вентральній поверхні, де закінчуються синапсом з тілом другого нейрона.

Тіла других нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розміщені у передньому та задньому завиткових ядрах (nuclei cochleares anterior et posterior), які проекціюються у бічному куті ромбоподібної ямки (angulus lateralis fossae rhomboideae).

Аксони других нейронів від переднього завиткового ядра (nucleus cochlearis anterior) йдуть на своєму боці до присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale), де містяться тіла третіх нейронів. Це тринейронний слуховий шлях.

Аксони других нейронів від заднього завиткового ядра (nucleus cochlearis posterior) йдуть по дну IV шлуночка (ventriculus quartus) у вигляді мозкових смуг (striae medullares) і переходять на протилежний бік.

Ці волокна беруть участь в утворенні трапецієподібного тіла (corpus trapezoideum).

Тіла третіх нейронів чотиринейронного завиткового нерва (nervus cochlearis) розміщені у верхньому оливному ядрі (nucleus olivaris superior) – задньому ядрі трапецієподібного тіла.

Аксони третіх нейронів утворюють бічну петлю (lemniscus lateralis), яка виходить на поверхню в перешийку ромбоподібного мозку (isthmus rhombencephali) у вигляді трикутника петлі (trigonum lemnisci).

Бічна петля (lemniscus lateralis) доходить до підкіркових центрів слуху, де розміщені тіла ІV нейронів.

Тіла четвертих нейронів завиткового нерва (nervus cochlearis) розміщені в:

присередньому колінчастому тілі (corpus geniculatum mediale);

нижніх горбиках покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali).

Від присереднього колінчастого тіла (corpus geniculatum mediale) аксони четвертих або третіх нейронів через задню третину задньої ніжки внутрішньої капсули (crus posterius capsulae internae) доходять до кори верхньої скроневої звивини (cortex gyri temporalis superioris) – це є поперечні скроневі звивини (gyri temporales transversi), або звивини Гешля, де локалізується кірковий аналізатор слуху (кірковий кінець слухового аналізатора).

Аксони четвертих нейронів від нижніх горбиків покрівлі середнього мозку (colliculi inferiores tecti mesencephali) йдуть у передніх канатиках спинного мозку (funiculi anteriores medullae spinalis) у вигляді покрівельно-спинномозкового шляху (tractus tectospinalis).

По ньому проходять імпульси, що викликають несвідомі рухи під час сприйняття звуків, які виникають раптово (охоронний рефлекс).

Присінковий нерв

(nervus vestibularis)

Цей нерв є початком аферентного шляху, по якому передається інформація про рівновагу тіла людини від волоскових рецепторних клітин, що розміщені у півколових каналах (canales semicirculares) та присінку внутрішнього вуха (vestibulum auris interna), до кори великого мозку (cortex cerebri).

Відчуття рівноваги ґрунтується не тільки на інформації, що підходить від рецепторів внутрішнього вуха (auris interna), але й від фоторецепторів та пропріорецепторів опорно-рухового апарату.

Цю інформацію аналізують мозочок (cerebellum) і кора великого мозку (cortex cerebri), що дає змогу утримувати тіло у певному положенні в просторі.

Чутливі елементи органа рівноваги – це волоскові клітини (cellulae pilosae), які знаходяться в присінковому лабіринті внутрішнього вуха (labyrinthus vestibularis auris internae) і розміщені:

у півколових протоках перетинчастого лабіринту (ductus semicirculares labyrinthi vestibularis), зокрема в ампульних гребенях (cristae ampullares). Волоскові клітини (cellulae pilosae) сприймають обертальні рухи;

у мішечку (sacculus) і маточці (utriculus), зокрема їх чутливих ділянках – плямах (maculae), волоскові клітини яких сприймають зміни положення голови стосовно землі (при нахилах голови тощо).

Тіла перших нейронів (псевдоуніполярні клітини) присінкового нерва (nervus vestibularis) містяться в присінковому вузлі (ganglion vestibulare), який розміщений на дні внутрішнього слухового ходу (meatus acusticus internus).

Периферійні відростки перших нейронів утворюють:

передній ампульний нерв (n. ampullaris anterior);

задній ампульний нерв (n. ampullaris posterior);

бічний ампульний нерв (n. ampullaris lateralis);

 маточково-ампулярний нерв (n. utriculoampul-laris);

маточковий нерв (n. utricularis);

мішечків нерв (n. saccularis).

Вони утворюють синапси з волосковими рецепторними клітинами органа рівноваги.

Центральні відростки перших нейронів утворюють присінковий нерв, який проходить через внутрішній слуховий отвір (porus acusticus internus) у порожнину черепа (cavitas cranii), а потім у складі присінковo-завиткового нерва входять у міст (pons) до чотирьох присінкових ядер (nuclei vestibulares). В них розміщені другі нейрони присінкового нерву (nervus vestibularis), які являються складовою частиною присінкового шляху.

Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) формує присінково-спинномозковий шлях (tractus vestibulospinalis) і доходить до рухових ядер передніх рогів спинного мозку (nuclei motorii cornu anterioris).

Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares) перехрещується, прямує в таламус (thalamus), де розміщені тіла третіх нейронів.

Їх аксони йдуть до кори півкуль великого мозку (cortex cerebri), а саме до зацентральної звивини тім’яної та скроневої часток (gyrus postcentralis lobulorum parietalis et temporalis) – кіркових центрів статокінетичного аналізатора. Ці зв’язки забезпечують свідому орієнтацію в просторі.

Частина аксонів других нейронів присінкових ядер (nuclei vestibulares), а також частина аксонів перших нейронів присінкового нерва (nervus vestibularis) йдуть безпосередньо в мозочок (cerebellum) до клаптика (flocculus), вузлика (nodulus) і ядра вершини; присереднього ядра мозочка (nucleus fastigii; nucleus medialis cerebelli).

Ці зв’язки регулюють присінкові рефлекси.

Зв’язки присінкових ядер (nuclei vestibulares) з ядрами окорухових черепних нервів, що забезпечують рух очних яблук (bulbi oculorum), також регулюють процеси зміни положення голови і тіла в просторі.

101

PAGE  16




1. мама Дениса И Вы знаете почему я пишу Вам и о чем хочу сказать
2. Потребители Потребителями вешалок являются офисы государственные учреждения и иногда ч
3. гуманітарними дисциплінами
4. Im~mk~n bir qy~d~~d~rrdquo; 4 H~qiq~t~n Biz yerin onlrdn n~yi ~skiltdiyini onlr~n t~dricl~ nec~ ~~r~d~b m~hv etdiyini bilirik
5. I. Природа благочестия 1Тим.
6. Нормирование расхода материалов
7. Простой анализ перехода к рынку
8. Реабилитация личности несовершеннолетних правонарушителей
9. Хесин ИМЭМО РАН Финансовая Академия при правительстве РФ ФИНАНСОВЫЙ КРИЗИС И ЕВРОПЕЙСКАЯ ЭКОНОМИКА Фин
10. Лекция 7. Массивы Массив ограниченная совокупность однотипных данных
11. Прочность и устойчивость; 2
12. Б. 1 эколог. Ниша видаэто совть всех факв и ресв среды в предх котй может сущть вид в природевсе виды кром.html
13. 1нале отчисля устанавл с учетом возможтейналогоплательщ; 2однократнть; 3обязатть; 4простота удобство по
14. тема взглядов Специфика фил
15. Автоматизация колонн получения биоэтанола.html
16. пространственного развития муниципального образования на примере г
17. Все слышали об Осознанных Сновидениях А есть техника противоположная ОСам
18. Тема- Основные этапы развития культуры России Литература- Учебник Культурология под редакцией А.html
19. статтями КК України нестимуть відповідальність ці порушники Визначте склад цього злочину1
20. либо объекта форма работы учреждения предприятия