Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
В Україні існують такі типи підприємств: приватні, державні, колективні, а за характером економічної діяльності вони поділяються на виробничі, торговельні, фінансово-кредитні, посередницькі, науково-виробничі об'єднання та ін
Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, ді-льниць, бригад, лабораторій), а також функ-ціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб) види ВС:
> Виробниче об'єднання;
> Виробниче підприємство;
> Цех, майстерня;
> Виробничий ділянку;
> Робоча зона бригади;
> Робоче місце.
Загальна Структура підприємства - це його внутрішня будова, що характеризує склад підрозділів і систему зв'язку, підпорядкованість і взаємодію між ними. Розрізняють поняття виробничої, загальної та організаційної структур управління.
Структура персоналу – це сукупність окремих груп працівників, які об'єднані за певною ознакою . Структура персоналу підприємства може бути: штатною, організаційною, соціальною і рольовою. НПП - непромисловий персонал (працівники, зайняті в установах і організаціях, що перебувають на балансі підприємства, але не роблять промислову продукцію) - працівники житлово-комунальних господарств підприємства, культурно-побутових та медико-санітарних установ, дитячих садів і т.д.
ППП - промислово виробничий персонал. Він включає в себе:
4. Кадрова політика на підприємстві.
Ка́дрова полі́тика — сукупність правил і норм, цілей і уявлень, які визначають напрямок і зміст роботи з персоналом. Цілі кадрової політики:
Основні фонди — це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий часу своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами еміру спрацювання. класифікуються так:
машини та обладнання. їх поділяють на:
а) робочі машини та обладнання
б) силові машини та обладнання
в) вимірювальні, регулювальні прилади, пристосування та лабораторне обладнання
г) обчислювальна техніка
д) інші машини та обладнання, що не входять до вказаних підгруп (обладнання автоматичних телефонних станцій, установки промислового телебачення тощо);
транспортні засоби
інструмент;
виробничий інвентар та прилади
господарський інвентар
робочі та продуктивні тварини (коні, воли тощо);
багаторічні насадження
капітальні витрати з поліпшення земель
інші основні виробничі фонди
6. Знос основних фондів. Амортизація- процес поступового перенесення вартості основних фондів на продукт, що виготовляється з їх допомогою. Фізичний знос — це втрата основними фондами їх споживчих якостей, що є проявом впливу на основні фонди природно-кліматичних (атмосферні опади, сонце, мороз і т. д.) і технічних (змінність, експлуатаційні навантаження, якість технічного обслуговування і т. д.) умов. Моральний знос — це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці, а також у результаті створення нових, більш продуктивних та економічно вигідних машин і устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.
7. Методи амортизації (рівномірної та прискореної). прискореного -зменшення залишкової вартості, за яким річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об'єкта і подвоюється. Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні амортизації до об'єктів основних засобів, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби);
Равномерный метод.
Это способ, который состоит в равномерном начислении износа в течение срока полезного использования объекта. При этом способе амортизация начисляется, исходя из первоначальной стоимости объекта и нормы амортизации, исчисленной от полезного срока использования этого объекта. Это наиболее простой и часто встречающийся способ расчета Недостаток этого метода заключается в том, что в течение срока службы оборудования бывают его простои, поломка и неполная загрузка за смену. Это приводит к тому, что в реальном производстве оборудование неравномерно изнашивается по времени. Кроме того, этот метод не учитывает моральный износ основных средств, который снижает стоимость изготовляемых машин или уменьшает их потребительную стоимость за счет введения в эксплуатацию новых, более эффективных машин и оборудования. Это обусловливает досрочное, т. е. до окончания физического износа, выбытие устаревшей техники и ведет к ее недоамортизации.
8. Фізичний і моральний знос основних фондів.
Фізичний знос (Physical wear) - це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії).
Моральний знос (Obsolescence) - це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці (скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення), а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.
9. Виробнича потужність підприємства, методи її визначення. це максимально можливий випуск продукції необхідної якості в передбаченій номенклатурі за певний час (зміну, добу, місяць, рік) при повному завантаженні обладнання та виробничих площ у прийнятому режимі роботи з урахуванням застосування передової технології, організації виробництва і праці. Обґрунтування виробничої програми виробничою потужністю проходить два етапи:
1. Визначення максимального обсягу випуску виробів, який повинен бути забезпечений наявною виробничою потужністю підприємства.
2. Обчислення необхідної кількості введення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння або розширення підприємства.
визначається різними вимірниками:
натуральними;
умовно-натуральними;
10. Окремі та узагальнюючі показники використання основних фондів підприємства.
При оцінці ефективності основних виробничих фондів підприємства розрізняють дві групи показників:
1) узагальнюючі;
2) конкретні.
До узагальнюючих показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:
- фондовіддачу;
- фондомісткість;
- фондоозброєність праці;
- рентабельність основних фондів;
- коефіцієнт введення основних виробничих фондів;
- коефіцієнт вибуття основних виробничих фондів.
До конкретних показників ефективності використання основних виробничих фондів відносять:
- коефіцієнт інтенсивного використання обладнання:
- коефіцієнт екстенсивного використання обладнання;
- коефіцієнт інтегрального використання обладнання;
- резерв виробничої потужності;
- коефіцієнт змінності роботи устаткування;
- напруженість використання устаткування;
- напруженість використання виробничих площ
11. Оборотний капітал та оборотні засоби підприємства: сутність, структура,
джерела утворення.
Економічна суть оборотних засобів полягає в тому, що вони знаходяться в безперервному русі --круговерті в процесі якого послідовно змінюють свою форму, переходячи з грошової в матеріальну, з матеріальної в товарну та з товарної в грошову, тобто проходить три стадії кругооберту.
Оборотні засоби (оборотні кошти) діляться на оборотні фонди і фонди обігу.
Оборотні фонди - це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції і повністю переносить свою вартість на вартість цієї продукції.
Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (які мають вартість, меншу, ніж 100 одиниць національної валюти або термін служби менше одного року).
До оборотних фондів відносять сировину, запасні частини, паливо, допоміжний матеріал та інші матеріальні цінності необхідні для нормальної виробничої діяльності підприємства.
Оборотні фонди поділяються на ряд груп:
1. Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів).
Незавершене виробництво (продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки).
Витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому). До них відносяться витрати на переобладнання, освоєння нової техніки, оренду приміщень тощо. Оборотний капітал -- це частина активів підприємства (поточні активи), яка включає: - оборотні кошти (або оборотні засоби); - короткострокові фінансові вкладення.
12. Нормування основних видів оборотних засобів.
За способами планування та нормування оборотні засоби поділяються на нормовані та ненормовані. Нормовані оборотні засоби забезпечують мінімум обігових засобів, необхідний для безперебійного функціонування підприємства. Ненормовані оборотні засоби являють собою додаткові засоби, що направляються, як правило, на розширення виробництва. три найпоширеніших методи нормування оборотних засобів - аналітичний, коефіцієнтний, прямого розрахунку.
13. Кругообіг оборотного капіталу
14. Показники використання оборотних засобів.
15. Поняття нематеріальних ресурсів.
Нематеріальні ресурси — це немонетарні ресурси, які не мають матеріальної форми та контролюються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, адміністративних потреб чи надання в оренду іншим юридичним або фізичним особам.
16. Нематеріальні активи підприємства, умови їх використання, оцінка, відтворення.
Нематериальные активы — неденежные активы, не имеющие физической формы; входят в состав внеоборотных активов. Основні критерії визнання нематеріальних активів:
· оцінка активу може бути достовірно визначена;
· існує ймовірність того, що підприємство отримає у майбутньому економічні вигоди від використання такого активу, тобто це потенціал, що може сприяти надходженню на підприємство (прямо чи опосередковано) грошових коштів та їх еквівалентів.
17. Інвестиції та їх класифікація.
Господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні-це витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання будівель або їх частин, обладнання, інструменту, інвентарю, інші капітальні роботи і витрати на проектно-пошукові роботи, геологорозвідувальні і бурові роботи, а також витрати на відведення земельних ділянок і переселення у зв'язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються та ін., фінансові-Фінансові інвестиції — це активи, які отримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора. Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найзначнішу частку посідають вкладення у цінні папери. Фінансова інвестиція передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції поділяються на прямі та непрямі-портфельні. та реінвестиції- використання частини прибутку, отриманого від господарсько-фінансової діяльності, на розширення виробництва (поповнення власного капіталу) шляхом вкладення в основні фонди і збільшення власного оборотного капіталу.
18. Характеристика суб’єктів інвестиційної діяльності.
Суб’єкти інвестиційної діяльності реалізують власні економічні інтереси, вступаючи у певні взаємовідносини на інвестиційних ринках. Ці ринки регулюють процес обміну інвестиціями та інвестиційними об’єктами.
Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.
19. Етапи створення інвестиційного проекту.
Експертиза інвестиційного проекту. Инвестиционным проектом называется план или программа мероприятий, связанных с осуществлением капитальных вложений и их последующим возмещением и получением прибыли. три основных этапа разработки инвестиционного проекта:предынвестиционный этап;этап инвестирования;этап эксплуатации вновь созданных объектов. Інвестиційні проекти поділяються на:виробничі науково-технічні комерційні фінансові економічні соціально-економічні. Якщо фінансування проекту здійснюється в основному за рахунок стратегічного інвестора (кредитного або прямого), те інвестор сам проводить експертизу, наприклад за допомогою якоїсь авторитетної консалтингової фірми, надаючи перевагу витраті деякої суми на підготовку проектів, ніж втраті великої частини своїх грошей у процесі виконання проекту. Якщо підприємство планує реалізацію інвестиційного проекту переважно за рахунок власних коштів, то експертиза проекту також дуже бажана для перевірки слушності основних положень проекту.
20. Методи оцінювання доцільності інвестиційних проектів.
21. Враховування чинника часу при визначенні доцільності інвестиційного проекту. Інвестиційний проект — це сукупність поєднаних в одне ціле намірів і практичних дій з метою здійснення інвестиційних вкладень, з метою забезпечення визначених конкретних фінансових, економічних, виробничих і соціальних заходів з метою отримання прибутку. Замовником інвестиційного проекту є суб'єкт інвестиційної діяльності (юридична або фізична особа), який має фінансові кошти й за вимогою підряельство про свою платоспроможністьдчика надає поручительство про свою платоспроможність. Замовником може бути держава, міністерство, відомство, корпорація, асоціація, об'єднання, підприємство, установа або приватна особа.
Інвестиційні проекти поділяються на:Виробничі науково-технічні комерційні фінансові економічні соціально-економічні
22. Фінансові інвестиції. Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, особливості якої полягають у тому, що вона:
23. Види цінних паперів і регулювання їх обігу в Україні
.
24. Види, форми та проблеми залучення іноземних інвестицій.
«Прямі іноземні інвестиції - це капіталовкладення за кордоном, які передбачають у тій чи іншій мірі контроль інвестора за підприємством, у яке вони вкладені» Основними формами прямого інвестування є:- заснування чи придбання підприємств;- відкриття чи придбання філій або відділень;- придбання частки підприємств;- надання позик підприємствам, що належать кредиторам повністю або частково, прямо чи опосередковано або внаслідок надання позики на правління яких може бути здійснений значний вплив (наприклад: кредитування дочірньої - компанією материнською);- реінвестування доходів у приймаючій країні. Для класифікації форм здійснення іноземних інвестицій уваги заслуговує Закон України «Про режим іноземного інвестування ; іноземні інвестори можуть здійснювати інвестиції у таких формах - часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;- придбання, не заборонене законами України, нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;- придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;- придбання інших майнових прав;- в інших формах, які не заборонені законами України, в тому числі без створення юридичної особи на підставі договорів із суб'єктами господарської діяльності України.
25. Структури інвестицій: відтворювальна, технологічна, територіальна,
галузева.
Галузева структура характеризує розподіл капітальних вкладень по галузях і видах виробництв.
Територіальна структура – це співвідношення їх розподілу по економічних районах, областях країни.
Технологічна структура – це співвідношення між основними їх складовими частинами: затратами на будівельно-монтажні роботи, вартістю обладнання, машин і механізмів, іншими капітальними затратами.
Відтворювальна структура – відображає співвідношення довгострокових витрат на нове будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переоснащення, тобто форми відтворення основних фондів.
26. Характеристика НТП, загальні та пріоритетні напрями. означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки, а в більш широкому значенні постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних тexнологій, засобів виробництва і кінцевои продукції з використанням досягнень науки.
27. Державне регулювання інноваційної діяльності вітчизняних підприємств. Инновация означает «обновление, новинка, изменение» По типу новизны для
рынка инновации делятся на:
По месту в технологической системе предприятия выделяют инновации:
В зависимости от глубины вносимых изменений разные авторы справедливо выделяют инновации:· радикальные (базовые);· улучшающие;· модификационные (частичные).
К основным функциям государственного регулирования инновационной сферы являются:
К формам государственной поддержки научной и инновационной деятельности Б.А. Райзберг относит следующие:
28. Показники технічного рівня виробництва. Організаційний прогрес.
29. Основні принципи організації виробничого процесу.
Принцип спеціалізації Принцип пропорційності Принцип прямо точності Принцип безперервності Принцип паралельності Принцип ритмічності Принцип автоматичної Принцип профілактики Принцип гнучкості Принцип оптимальності Принцип стандартизації
30. Організаційні типи виробництв.
Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.
Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виробів, малим обсягом їх випуску на робочих місцях, які не мають певної спеціалізації.
Серійному виробництву властива обмежена номенклатура виробів, що виготовляються періодично повторюваними партіями, і порівняно великий обсяг випуску.
Масове виробництво характеризується вузькою номенклатурою і великим обсягом випуску виробів, що виготовляються безперервно протягом тривалого часу
31. Технологічна операція, виробничий і технологічний цикли.
Технологічною операцією називають закінчену частину технологічного процесу, яку виконують на одному місці праці (роботи) один або кілька працівників (робітників) над одним або кількома об’єктами, які одночасно обробляються. Технологічний цикл – це сукупність операцій машини (апарата) і дій обслуговуючого персоналу, які періодично повторюються під час виготовлення одиниці продукції. Виробничий цикл — один із найважливіших показників, який є основою для розрахунку багатьох інших показників виробничо-господарської діяльності підприємства/
32. Методи організації виробництва.
Метод організації виробництва - це спосіб здійснення виробничого процесу, сукупність і прийомів його реалізації характеризуються рядом ознак головним з яких є взаємозв'язок послідовності виконання операцій тех процесу з порядком розміщення обладнання і ступеня безперервності виробничого процесу. Залежно від особливостей виробничого процесу і типу виробництва на робочих місцях ділянки, цеху застосовується певний метод організації виробництва непоточних або потоковий Непотоковому виробництву властиві такі ознаки:
1) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці, бо кількість кожного з них невелика і недостатня для нормального завантаження устаткування;
2) робочі місця розташовуються за однотипними технологічними групами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій;
3) після окремих операцій предмети праці часто надходять на проміжні склади і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції. Потокова організація виробництва — це така форма організації виробництва, при якій операції виконуються у визначеній, заздалегідь установленій послідовності; мають рівновеликі завдання по випуску предметів праці за той самий період і виконуються одночасно. На підприємстві застосовується потік з вільним темпом — агрегатно-груповий.
33. Техніко-технологічна база виробництва, методи її вдосконалення.
Техніко-технологічна база (ТТБ) підприємства виробничої сфери - системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), різноманітних транспортних, передавальних, діагностичних та інформаційних засобів, організованих у технологічні системи виробничих підрозділів і підприємства в цілому.
34. Виробнича інфраструктура підприємства: склад, основні завдання. Виробнича інфраструктура підприємства -- це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.
Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:
-- допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);
-- допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;
-- магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та - обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.
Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства. функції:
-- ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;
-- забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;
-- переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;
-- забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;
-- забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.
35. Соціальна інфраструктура підприємства: склад, основні завдання.
комплекс галузей, які безпосередньо пов'язані зі створенням загальних умов для відтворення робочої сили і забезпечення нормальної життєдіяльності людей. Ця сфера охоплює освіту, охорону здоров'я, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв'язок, культуру, побутове обслуговування.
36. Державне регулювання діяльності підприємства: принципи, функції,
напрями.
Державне економічне регулювання підприємництва -- це система економічних заходів держави, поєднаних із правовими, організаційними та регулятивно-контролюючими і спрямованими на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентноздатності національної економіки. Метою державного економічного регулювання економіки є досягнення найбільш ефективного економічного розвитку країни. Економічні методи державного регулювання такі:
1. Грошово-кредитна політика: державні кредити; державні цінні папери; курси валют; індексування доходів.
2. Фінансово-бюджетна політика: державний бюджет; дотації; пільги; податки; субсидії; соціальні нормативи; субвенції.
3. Індикативне планування.
4. Цінова політика [13, c. 51].
37. Стратегічне і тактичне планування на підприємстві.
Стратегічне планування в маркетингу спрямовано на досягнення поставлених цілей з орієнтацією на ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інших ресурсів підприємства. визначає основні напрямки діяльності підприємства щодо споживачів, товарів, цін, комунікацій, збуту тощо, визначаючи чіткі цілі кожному підрозділу підприємства і координуючи їх дії. Воно дає змогу: на основі оцінки політики конкурентів виробляти більш ефективні дії на ринку і знаходити нові варіанти кращого використання потенціалу підприємства.
Тактичне планування для досягнення найближчих цілей підприємства передбачає розробку поточних програм дій, бюджетів і планів прибутку, які доводяться до кожного підрозділу підприємства, і по кожному підрозділу встановлюється оперативний контроль за їх виконанням.
38. Функції бізнес-планування. це техніко-економічне обґрунтування діяльності підприємств в ринкових умовах, програма його діяльності; він характеризує модель підприємства в майбутньому. Він складається для діючого підприємства, нового виду діяльності або продукції, для нового підприємства. Він потрібен керівникові фірми, акціонерам, інвесторам. Бізнес-план частіше складається на рік, два роки, зрідка на більший період. Первая функция связана с возможностью его использования для разработки стратегии бизнеса. Эта функция жизненно необходима в период создания предприятия, а также при выработке новых направлений деятельности.
Вторая функция - планирование. Она позволяет оценить возможности развития нового направления деятельности, контролировать процессы внутри фирмы.
Третья функция позволяет привлекать денежные средства - ссуды, кредиты. Четвертая функция позволяет привлечь к реализации планов компании потенциальных партнеров, которые пожелают вложить в производство собственный капитал или имеющуюся у них технологию.
39. Поточне та оперативне планування на підприємстві.
Оперативне планування поєднує два напрямки роботи. Перший напрямок, у рамках якого розробляються оперативні плани та графіки виготовлення й випуску продукції, називається календарним плануванням.
Другий напрямок включає роботи, що необхідні для безперервного оперативного обліку, контролю та регулювання виконання оперативних планів і ходу виробництва. Цей напрямок дістав на зву диспетчеризації.
У процесі оперативного планування треба розв'язувати такі головні завдання:
* забезпечення виконання плану виробничої діяльності (випуск планової продукції в заплановані строки) за ритмічної роботи всіх підрозділів підприємства;
* установлення оптимального режиму роботи підприємства, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устат кування та робочої сили;
* максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.
Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів -- у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове). Поточне фінансове планування полягає в розробці конкретних фінансових планів. Останні дають можливість підприємству визначити всі джерела фінансування його розвитку на майбутній період, сформувати структуру доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність, визначити структуру активів і капітал підприємства на кінець планового періоду.
40. Маркетингова діяльність підприємства: основні концепції, принципи, стратегії. єто деятельность по решению подразделением маркетинга стоящих перед ним практических задач в коммерческой компании (предприятии, фирме).
Главной целью маркетинговой деятельности является обеспечение коммерческого успеха компании (предприятия, фирмы) и ее продуктов на рынке (см. маркетинг), что чаще всего достигается через увеличение объемов продаж в натуральном и денежном выражении. Однако в зависимости от конкретной ситуации в конкретной компании цели маркетинговой деятельности могут быть и другими.
Содержание маркетинговой деятельности заключается в поиске взаимовыгодного компромисса между потребностями потенциальных потребителей и производственными возможностями (а также ключевыми компетенциями) компании с учетом возможных действий конкурентов. функціями маркетингу є:
аналітична (вивчення ринку, споживачів, конкурентів, товарної структури ринку, аналіз внутрішнього середовища підприємства),
виробнича (організація виробництва нових товарів, матеріально-технічного постачання, управління якістю і конкурентноздатністю продукції),
функція збуту (організація системи руху товарів, проведення цілеспрямованої товарної політики, організація сервісу, проведення цілеспрямованої політики збуту),
управління та контролю (планування, інформаційне забезпечення, комунікаційне забезпечення управління маркетингом, моніторинг та аналіз).
41. Якість і конкурентоспроможність продукції.
Якість - це економічна категорія, яка відображає сукупність властивостей продукції (технічних, технологічних, економічних, екологічних тощо), що зумовлюють ступінь її здатності задовольняти потреби споживачів відповідно до свого призначення. Конкурентоспроможність продукції – це сукупність якісних та вартіс-них характери-стик продукції, що забезпечують задоволення конкретних по-треб споживачів. Конку-ренто-спроможною є та продукція, яка має комплекс споживчих та вартісних властивостей, що забезпечує їй комерційний успіх.
42. Показники та методи оцінювання якості. применяют следующие методы: дифференциальный метод осуществляется сравнением показателей качества оцениваемого вида продукции с соответствующими базовыми показателями, Комплексный метод оценки используется на основе комплексного показателя качестваи смешанный - единичные показатели качества объединяют в ряд групп, для которых определяют групповой комплексный показатель качества. Объединение показателей в группы должно производиться в зависимости от цели оценки; - найденные величины групповых комплексных и отдельно выделенных наиболее важных единичных показателей подвергают сравнению с соответствующими значениями базовых показателей.Статистический метод - это метод, при котором значения показателей качества продукции определяют с использованием правил математической
43. Економічний механізм управління якістю.
Економічний механізм управління якістю являє собою взаємообумовлюючу і взаємодоповнюючу систему нормативно-правових, виробничо-технологічних, організаційних, фінансових і метрологічних ланок та елементів господарюючого суб'єкта. Розгляд ланок та елементів механізму як його функцій дозволили виявити методи їхнього визначення. Механізм перебуває під впливом чинникiв, які тією чи іншою мірою, залежно від конкретної ситуації, рівня розвитку, стану й безлічі інших причин, визначають його ефективність і відповідність мети кінцевому результату У загальній системі економічного механізму управління якістю різні ланки впливають на ефективність функціонування всього механізму, що й визначило розходження методичних підходів до визначення напрямків удосконалення економічного механізму управління якістю виробничої діяльності.
44. Стандартизація та сертифікація продукції.
Стандартизація - це процес формування стандартів або ж інструмент управління якістю на державному рівні. Сертифікація згідно з Законом України "Про підтвердження відповідності" - це процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам
45. Державний нагляд за якістю продукції в Україні.
В Україні контроль і нагляд здійснюються за дотриманням суб'єктами господарської діяльності обов'язкових вимог до продукції, послуг чи робіт, встановлених державними стандартами. Ці функції виконує Державний комітет зі стандартизації, метрології та сертифікації, атакож Міністерство охорони здоров'я.
Для вирішення покладених на них завдань органам державного контролю надані досить широкі повноваження. Посадові особи, які проводять контрольі нагляд на підприємствах, в організаціях та установах, мають право:
46. Організація внутрішньовиробничого контролю за якістю продукції на підприємстві.
За автоматизованого контролю перевірка якості здійснюється шляхом прямого застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислові роботи) без участі людини як у ході технологічного процесу, так і після завершення обробки чи складання виробу. Такий метод контролю є одним з головних напрямків зменшення витрат на контрольні операції і підвищення їх ефективності особливо у безперервних та масових типах виробництва, де часто трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення продукції в автоматичному режимі.
Статистичний — це особливий науково обґрунтований вид (метод) вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії ймовірностей та математичній статистиці. Він дозволяє не лише фіксувати фактичний рівень якості масової продукції, але й активно впливати на перебіг технологічного процесу, тобто забезпечувати його регулювання (управління). Основна його ідея зводиться до того, що в будь-якому сталому процесі, коли відсутні непередбачені відчутні збурення, фактичні показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть незначні відхилення від середніх величин. Об'єктивний метод означає оцінку рівня якості продукції за допомогою стендових випробувань та приборних вимірювань, лабораторного аналізу. Такий метод є найбільш вірогідним і застосовується для вимірювання абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей споживчих товарів. Зокрема його використовують для визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів праці — продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів; предметів праці — вміст металу у руді, міцність фарбування тканини; споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру або жиру у харчових продуктах тощо.
Органолептичний метод ґрунтується на наслідках аналізу сприймання органами почуттів людини (зором, слухом, смаком, нюхом, дотиком) без застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. При цьому методі застосовують балову систему оцінки показників якості, виходячи з визначеного переліку ознак (властивостей), які найповніше охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці ("відмінно", "добре", "задовільно", "погано") надають певну кількість балів (наприклад, відповідно 5, 4, 3 і 0).
Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівняння одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або ж базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості цим методом зводиться до обчислення значень відносних показників, які за абсолютною величиною менше одиниці (при зіставленні з еталонними показниками), повинні бути більшими або дорівнювати одиниці (при порівнянні з вимогами стандартів чи технічних умов).
Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника рівня якості оцінюваного виробу. Одним із варіантів комплексної оцінки якості може слугувати інтегральний показник, який обчислюється шляхом зіставлення корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного виробу і загальної величини витрат на його створення і використання. В окремих випадках для комплексної оцінки якості застосовують середньозважену арифметичну величину з використанням при її обчисленні коефіцієнтів вагомості усіх розрахункових показників.
47. Продуктивність праці. Методи визначення виробітку.
Производительность труда - важнейший экономический показатель, характеризующий эффективность затрат труда в материальном производстве как отдельного работника, так и коллектива предприятия в целом. Различают три метода определения выработки: натуральный, стоимостный (денежный) и трудовой. Трудовой метод основан на использовании для характеристики объема производства норм трудовых затрат – нормо-часов. Этот метод требует применения научно обоснованных норм труда на всех участках производства.
Стоимостной метод измеряет результаты работы в стоимостном выражении: объем реализованной продукции, объем товарной продукции, объем добавленной стоимости и др. Для измерения производительности труда, эффективности ис-пользования трудовых ресурсов в промышленности используются два основных показателя: выработка и трудоемкость. Трудовой метод позволяет планировать и учитывать производительность труда на всех стадиях производственного процесса, увязывать и сопоставлять трудозатраты отдельных участков (цехов) и рабочих мест с показателями производительности труда в целом по предприятию, а также уровни трудовых затрат на разных предприятиях при производстве одинаковой продукции.
48. Методи мотивації праці на підприємстві.
Мотивація це процес спонукання себе й інших до діяльності для досягнення особистих цілей або цілей організації. найкращий спосіб стимулювання до праці - економічна мотивація. У випадку застосування економічної мотивації, необхідність полягає в розробці преміальної схеми виплат за продуктивність, системи відрядної оплати або трудових угод.
49. Заробітна плата: сутність, функції та види.
винагорода, обчислена, зазвичай, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір зарплати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Розрізняють дві основні форми заробітної плати: погодинну та відрядну.
50. Державна політика у сфері оплати праці та соціальний захист.
51. Тарифна система як форма організації заробітної плати на підприємстві. Тарифная система заработной платы применяется для оплаты труда работников бюджетных организаций и нередко служит ориентирующим показателем по заработной плате в иных организациях и у работодателей - индивидуальных предпринимателей. Тарифная система - совокупность правовых нормативов, обеспечивающих дифференцированную оплату труда в зависимости от таких критериев:
1. Сложности выполняемой работы.
2. Условий труда.
3. Характера труда.
4. Значения отрасли экономики или непроизводственной сферы (ее приоритетности).
5. Интенсивности труда.
6. Климатических условий выполнения работы.
52. Погодинні форми оплати праці.
Останні десятиріччя характеризуються все ширшим застосуванням погодинної заробітної плати і відповідним скороченням відрядної внаслідок зростання механізації та автоматизації виробництва. Почасовая форма оплаты труда предполагает оплату труда работника пропорционально отработанному времени. Иными словами, при почасовой оплате расчет заработной платы производится исходя из часовой тарифной ставки работника и фактически отработанного им времени за расчетный период При почасовой оплате труда оплачиваться труд работника должен таким образом, чтобы, отработав 40 часов в неделю при 40-часовой рабочей неделе, 36 часов при 36-часовой или 18 часов при 18-часовой рабочей неделе, работник получил заработную плату не ниже минимальной. Получается, что предпринимателю выгоднее (для себя) устанавливать норму продолжительности рабочего времени 40 часов в неделю или вообще не делать специальной оговорки об этом в трудовом договоре.
53. Відрядні форми оплати праці.
Відрядна форма заробітної плати застосовується на роботах, де праця піддається точному і повному обліку, де широко використовуються норми виробітку. Величина заробітної плати при ній обчислюється як добуток розцінки одиниці виробу і кількості виробів.
Виділяють такі системи відрядної заробітної плати:
пряма відрядна заробітна плата. Вона передбачає прямо пропорційну залежність між зростанням обсягу виробки і збільшенням заробітної плати відрядно-прогресивна заробітна плата. Суть її полягає в тому, що виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а продукція понад норму — за розцінками вищими й зростаючими відрядно-регресивна заробітна плата. При ній кожному відсотку збільшення виробітку понад норму відповідає приріст заробітку менше одного відсотку. Вона робить невигідним перевиконання норми виробітку відрядно-преміальна заробітна плата. При цій системі виготовлена продукція в розмірі норми виробітку оплачується по основних розцінках, а за продукцію, виготовлену понад норму, за дотримання технологічної дисципліни, за безаварійну роботу передбачена премія акордна заробітна плата. У цьому випадку заробітна плата встановлюється не за кожний виріб або операцію, а за весь обсяг робіт за акордними розцінками колективна відрядна заробітна плата. При цьому заробітна плата робітника залежить від виробітку бригади, лінії, зміни. Колективний заробіток розподіляється між членами бригади згідно з присвоєними їм розрядами, коефіцієнтами і відпрацьованим часом
54. Сучасні форми організації оплати праці на підприємствах. Безтарифна система
оплати праці.
Оплата праці (заробітна плата) - грошовий вираз вартості і ціни робочої сили, який виступає у формі будь-якого заробітку, виплаченого власником підприємства працівникові за виконану роботу. Основними видами заробітної плати є номінальна і реальна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують працівники за свою працю. Друга - засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати за зароблену суму грошей. Реальна заробітна плата знаходиться в певному співвідношенні із номінальною.
Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці, які знаходяться, приблизно, у співвідношенні: 70% - основна заробітна плата, 30% - додаткова. Бестарифная система оплаты труда — формы организации оп-латы труда, в которых не используются гарантированные тарифные ставки и должностные оклады, из них исключают большинство ви дов премий, доплат и надбавок.
55. Класифікація витрат на виробництво. Собівартість продукції.
склад елементів витрат дозволяє виділити дві основні групи:
— витрати минулої праці, що уречевлені у вартості споживаних предметів праці (матеріальні витрати) і засобів праці (амортизація);
— витрати минулої праці, що уречевлені у вартості праці (амортизація) ;
— затрати живої праці (витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи). Затраты делятся на основные и накладные, прямые и косвенные, условно-постоянные и переменные. Выделяются восемь групп (элементов) затрат: сырье и основные материалы, вспомогательные материалы, топливо со стороны, электроэнергия со стороны, амортизационные основные фонды, основная и дополнительная заработная плата, отчисления на социальное страхование, прочие расходы. Ва́ртість (собівартість, англ. Cost) — Вартість факторів виробництва, які необхідно витратити на виробництво продукції, та її збут. Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені у грошовій формі витрати, пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції (виконання робіт, надання послуг). Собівартість продукції (робіт, послуг) підприємства складається з витрат природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива, енергії, основних засобів, трудових ресурсів, а також інших витрат. До собівартості продукції, зокрема, включаються витрати праці, засобів і предметів праці на виробництво продукції на підприємстві. До них відносяться:
— витрати на підготовку І освоєння виробництва;— витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), зумовлені технологією і організацією виробництва, включаючи витрати на контроль виробничих процесів і якості продукції, що випускається;— витрати, пов'язані з раціоналізацією й винахідництвом;— витрати по обслуговуванню виробничого процесу* забезпеченню нормальних умов праці й техніки безпеки;— витрати, пов'язані з набором робочої сили, підготовкою та перепідготовкою кадрів;— відрахування на соціальні заходи;— витрати по управлінню виробництвом тощо.такі її види: маргинальна технологічна виробнича фабрично-заводська повна індивідуальна середньогалузева
56. Визначення критичної точки виробництва.
Определение критических точек обычно сводится к расчету так называемой «точки безубыточности». Для этого рассчитывается такой уровень производства и реализации продукции, при котором чистая текущая стоимость проекта (NPV) равна нулю, т.е. проект не приносит ни прибыли, ни убытка. Чем ниже будет этот уровень, тем более вероятно, что данный проект будет жизнеспособен в условиях снижения спроса, и тем ниже будет риск инвестора.
57. Кошторис витрат на виробництво.
Кошторис виробництва – це витрати підприємства, зв'язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами
Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:
58. Калькуляція собівартості продукції.
Калькуляція (від лат. calculatio — обчислення) — це обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг, а також заготівельної собівартості матеріальних цінностей та засобів виробництва за елементами витрат. Калькуляції складають на продукцію основного і допоміжного виробництв щомісячно, за квартал і рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляції: планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін), кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін) і нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу). Ці види калькуляції є: попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису. Калькуляції, що за даними бухгалтерського обліку відображають фактичні витрати, називаються звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням планових завдань із собівартості продукції та для виявлення резервів подальшого зменшення витрат. Калькуляції складають на кожному підприємстві за встановленим. переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, повну, галузеву тощо. Витрати, пов'язані з виробництвом і збутом (реалізацією) продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за відповідними статтями.
59. Кількісні та якісні показники плану щодо собівартості.
Кількісні показники відображають розмір господарських явищ, величину кількісних змін, що в них відбуваються, величину ресурсів. Наприклад, обсяг реалізованої продукції, кількість працюючих, обсяг продукції, одержаної в результаті підвищення продуктивності праці.
Якісні показники характеризують суттєві особливості і властивості досліджуваних явищ, рівень їх розвитку, використання ресурсів, ефективність діяльності. Прикладом якісних показників є продуктивність праці, фондовіддача, рентабельність.
60. Система управління витратами на підприємстві
Системне управління передбачає вплив керуючого суб’єкта на об’єкт управління для досягнення поставлених завдань. Елементи системи управління витратами та їхній взаємозв’язок з класичними функціями управління наведено на рисунку.
Основними принципами управління витратами є:
− застосування системного підходу до управління витратами;
− взаємозв’язок окремих елементів підсистем із завданнями системи загалом;
− відповідність системи обліку завданням управління витратами;
− аналіз і виявлення альтернативних шляхів досягнення мети;
− повнота і аналітичність інформації щодо рівня витрат;
− застосування ефективних методів зниження витрат;
− стимулювання і мотивація працівників до зниження витрат;
− оцінка і контроль результатів діяльності підрозділів;
− забезпечення та реалізація останніх досягнень економіки, математики та практики для подальшого удосконалення.
Управління витратами на підприємстві передбачає виконання всіх функцій управління, тобто функції повинні реалізовуватись через елементи управлінського процесу: прогнозування, планування, нормування, організація, калькулювання, мотивація та стимулювання, облік, аналіз, регулювання та контроль витрат. Виконання всіх функцій управління по всіх елементах – це взаємодія керуючої підсистеми (суб’єкт управління) на керовану підсистему (об’єкт управління). Суб’єктами управління витратами є керівники, менеджери, спеціалісти, бухгалтерии підприємства, які беруть участь у виконанні окремих функцій або елементів управління витратами. Об’єктами управління є витрати на виробництво, реалізацію продукції (робіт).
61. Шляхи зниження собівартості продукції.
З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості для підприємства полягає у наступному:
- у збільшенні прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, а отже, у появі можливості не тільки в простому, але й розширеному відтворенні;
- у появі більшої можливості для матеріального стимулювання робітників і рішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
- у поліпшенні фінансового стану підприємства і зниженні ступеню ризику банкрутства;
- у можливості зниження ціни реалізації на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоздатність продукції і збільшити обсяг продажів.
62. Оцінка впливу техніко-економічних факторів на собівартість продукції.
Розрахунок зменшення собівартості продукції відбувається під впливом дії таких техніко-економічних чинників, як: підвищення технічного рівня виробництва, покращання організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виготов л юваної продукції тощо.
Урахування змін вказаних факторів визначає таку послідовність розрахунку напрямків зменшення собівартості:
- виходячи з рівня витрат базового року визначається собівартість товарної продукції планового року;
- за тими ж чинниками визначається рівень зниження собівартості продукції.
63. Характеристика товарної, валової та реалізованої продукції підприємства.
Валова продукція - це вартість спільного результату виробни-чої діяльності підприємства за певний період. Валова продукція від-різняється від товарної на величину зміни залишків незавершеноговиробництва на початок і кінець планового періоду. Зміна залишківнезавершеного виробництва враховується тільки на підприємствахз тривалим (не менше двох місяців) виробничим циклом і на під-приємствах, де незавершене виробництво велике за обсягом та можерізко змінюватися в часі. В машинобудуванні враховується такожзміна залишків інструментів.
Валова продукція розраховується в діючих порівняних цінах, тоб-то незмінних на певну дату цінах підприємства. За допомогою цьо-го показника визначають динаміку загального обсягу виробництва,фондовіддачі й інших показників ефективності виробництва.
Реалізована продукція - продукція, яка надійшла в даному пері-оді на ринок і яка підлягає оплаті споживачами. Вартість реалізова-ної продукції визначається як вартість призначених до постачанняі таких, що підлягають оплаті в плановому періоді готових виробів,напівфабрикатів власного виробництва і робіт промислового харак-теру, призначених до реалізації на сторону (включаючи капітальнийремонт устаткування та транспортних засобів підприємства, які ви-конуються силами промислово-виробничого персоналу), а такожвартість реалізованої продукції та виконаних робіт для власного ка-пітального будівництва й інших непромислових господарств, які пе-ребувають на балансі підприємства. Грошові надходження, пов'язаніз вибуттям основних засобів, матеріальних оборотних і нематеріаль-них активів, продажна вартість валютних цінностей, цінних паперівне включається до складу виручки від реалізації продукції, а роз-глядаються як доходи або збитки і враховуються при визначенні за-гального (балансового) прибутку.
64. Дохід (виручка), прибуток, рентабельність.
Доходи представляють собою збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов’язань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за виключенням росту капіталу за рахунок вкладів власників) (19).
До основних видів доходів відносяться:
доход від реалізації;
інші операційні доходи;
доход від участі в капіталі;
інші фінансові доходи;
інші доходи
надзвичайні доходи.
Фінансові результати діяльності підприємства характеризуються сумою одержаного прибутку (збитку).
Прибуток представляє собою реалізовану частину чистого доходу, створенного додатковою працею. Лише після продажу продукції чистий доход приймає форму прибутку. Кількісно він представляє собою різницю між чистим доходом (після сплати податку на додаткову вартість, акцизного податку та інших відрахувань від виручки до бюджетних та позабюджетних фондів) і повною собівартістю реалізованої продукції
В господарчій практиці підприємств використовуються такі показники прибутку:
балансовий (валовий) (ПРБ)оподаткований (ПРП)
прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, чистий прибуток (ПРЧ).
65. Фінансовий результат від звичайної діяльності підприємства. Напрями
використання прибутку.
Мета аналізу фінансових результатів — визначити повноту та якість їх отримання, оцінити динаміку абсолютних і відносних показників, з'ясувати спрямованість, ступінь і частку впливу окремих факторів на зміну прибутку і рентабельності, виявити та оцінити можливі резерви їх зростання.
Основні завдання аналізу фінансових результатів:
• аналіз обґрунтованості плану (прогнозу) досягнення фінансових результатів;
• аналіз та оцінка динаміки показників прибутку і рентабельності;
• аналіз виконання планових показників з прибутку і рентабельності;
• визначення та вимірювання впливу факторів на відхилення з прибутку і рентабельності;
• виявлення резервів підвищення фінансових результатів діяльності та обґрунтування заходів щодо їх мобілізації;
• аналіз розподілу і використання прибутку.
У процесі аналізу фінансових результатів дослідження проводять у двох аспектах. У першому аспекті фінансовий результат оцінюють як ступінь досягнення кінцевої мети та визначення ефективності виробничо-фінансової діяльності. Тут пріоритетною є оцінка ступеня використання сприятливих можливостей та втраченої вигоди. Другий аспект передбачає визначення пріоритетів вкладення капіталу за видами діяльності, за масштабами у стратегічному і тактичному вимірах, які дають максимальний приріст фінансових результатів.
66. Ціни на продукцію (роботи, послуги): види та методи встановлення.
Процес встановлення ціни на новий товар можна характеризувати в такий послідовності:- престижна ціна встановлюється тоді, коли обмежена конкуренція;- висока ціна допомагає компенсувати витрати на маркетингові дослідження/рекламу із впровадження товару на ринок;- суперноватори, що купують новий товар, менш чутливі до цін, ніж наступні групи;- висока первісна ціна створює образ товарів високої якості;- зниження ціни розглядається доброзичливо;- після насичення первісного сегмента ринку ціна проникнення розширює загальний обсяг збуту.
67. Державне регулювання цін. Цінова політика підприємства.
Основні принципи встановлення і вживання цін на товари і тарифів на послуги, а також організації контролю за їх дотриманням на території України визначаються Законом України "Про ціни і ціноутворення" і іншими законодавчими і нормативними документами [4; 6; 7]. Дія цього Закону поширюється на всі підприємства і організації незалежно від форм власності і підлеглості. Згідно цьому закону в народному господарстві України застосовуються вільні, державні фіксовані і державні регульовані ціни і тарифи, а також контрактні (зовнішньоторговельні) ціни.
68. Зміст і форми фінансової діяльності підприємства.
Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється
у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо. Усі ці грошові відносини становлять зміст фінансової діяльності підприємства.
Основні завдання фінансової діяльності такі: вибір оптимальних форм фінансування, структури капіталу підприємства і напрямків його використання з метою забезпечення стабільно високої прибутковості; балансування в часі надходжень і витрат платіжних засобів; підтримування належної ліквідності та своєчасності розрахунків.
69. Групи показників фінансово-економічного стану підприємства:
рентабельність, фінансова стійкість.
Рента́бельность (нем. rentabel[1] — доходный, полезный, прибыльный), относительный показатель экономической эффективности. Рентабельность комплексно отражает степень эффективности использования материальных, трудовых и денежных ресурсов, а также природных богатств. Коэффициент рентабельности рассчитывается как отношение прибыли к активам, ресурсам или потокам, её формирующим. Может выражаться как в прибыли на единицу вложенных средств, так и в прибыли, которую несёт в себе каждая полученная денежная единица. Показатели рентабельности часто выражают в процентах. Фінансова стійкість — це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство платоспроможне. Іншими словами, фінансова стійкість підприємства — це таке його становище, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позикових джерел коштів для їх формування.
70. Групи показників фінансово-економічного стану підприємства: ділова
активність, ліквідність активів.
ділова активність - це сукупність дій, що сприяють економічному зростанню організації (в тому числі виробничо-збутової системи) на основі узгодженого розвитку її складових у гармонії із зовнішнім середовищем. Ліквідність активів - це величина, зворотна ліквідності балансу за часом перетворення активів у грошові кошти. Що менше необхідно часу для перетворення того чи іншого активу в грошову форму, то виша його ліквідність.
Цей показник свідчить про те, як швидко підприємство може продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов'язань.
71. Поняття про загальну економічну безпеку, визначення її рівнів.
Економічна безпека — це складна багатофакторна категорія, яка дозволяє зберігати стійкість до зовнішніх та внутрішніх загроз, характеризує здатність національної економіки до розширеного самовідтворення для задоволення потреб громадян, суспільства і держави на якомусь визначеному рівні.
72. Економічна безпека підприємства: фінансова, інтелектуальна, силова та
екологічна складові.
Фінансова безпека підприємства – це захищеність його діяльності від негативних впливів зовнішнього середовища, а також спроможність швидко усунути різноманітні загрози або пристосуватися до існуючих умов, що не позначаються негативно на його діяльності. Зміст даного поняття містить у собі систему засобів, що забезпечують конкурентостійкість і фінансову стабільність підприємства, а також сприяють підвищенню рівня добробуту робітників. силовая безопасность — это режим физической охраны объекта, личная охрана руководства, противодействие криминалу, взаимодействие с правоохранительными и другими государственными органами; информационная безопасность — защита собственной информации. При необходимости информационно-аналитическая работа, разведка. Интеллектуальная безопасность - охрана прав на научные труды, промышленные образцы, товарные знаки, коммерческие наименования.. Экологическая безопасность — охрана окружающей среды, обеспечение безопасной работы экологически опасных объектов предприятия, предотвращение экологических катастроф. В общем виде вопросы экологической безопасности организаций регулируются соответствующими законами
73. Економічна безпека підприємства: інформаційна, техніко-технологічна, політико-правова складові.
Інформаційна безпека організації — цілеспрямована діяльність її органів та посадових осіб з використанням дозволених сил і засобів по досягненню стану захищеності інформаційного середовища організації, що забезпечує її нормальне функціонування і динамічний розвиток. Техніко-технологічна безпека підприємства (ТТБП) полягає у рівні відповідності застосовуваних на підприємстві технологій найкращим світовим аналогам за оптимізації витрат. Политико-правовая безопасность – это эффективное и всестороннее правовое обеспечение деятельности предприятия, четкое соблюдение предприятием и его сотрудниками всех аспектов действующего законодательства.
74. Банкрутство, його види.
процес, у якому індивід чи організація, нездатна розрахуватися із кредиторами, за рішенням суду майно боржника розподіляється між кредиторами відповідно до встановленої законом черговості виплати боргів кредиторам, таких як податки і заробітна плата працівникам організації-банкрута. Процес може бути ініційований або особою-боржником (добровільне банкрутство), або будь-ким з кредиторів, якому боржник не може виплатити борг (вимушене банкрутство). Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника. Доти, доки банкрут не розрахується з боргами, його фінансова діяльність жорстко обмежена. При цьому, важливим моментом є діагностика банкрутства. 1. Навмисне банкрутство - навмисне приховання факту стійкої фінансової нездатності, шляхом надання недостовірних даних. 2. Фіктивне банкрутство - свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов 'язань або знижки сум кредитної заборгованості. Реальне банкрутство - повна нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використання капіталу. Технічне банкрутство - неплатоспроможність підприємства, викликана істотним простроченням його дебіторської заборгованості. Дебіторська заборгованість перевищує розмір кредиторської заборгованості, а сума активів значно перевершує обсяг фінансових зобов 'язань.
75. Реструктуризація та санація підприємства.
Реструктуризация предприятия - это изменение структуры предприятия (иными словами порядка, расположения ее элементов), а также элементов, формирующих ее деятельность, под влиянием факторов либо внешней, либо внутренней среды (Рисунок 1). Реструктуризация включает: совершенствование системы управления, финансово-экономической политики предприятия, его операционной деятельности, системы маркетинга и сбыта, управления персоналом. Санація (лат. — оздоровлення, лікування) — це система заходів, спрямованих на запобігання банкрутству підприємств чи великих промислових об'єднань, банків, інших державних та бізнесових структур. Умовами санації можуть бути: випуск нових акцій або облігацій для залучення грошового капіталу; збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій; зменшення процентних виплат на облігації, випущені підприємством, та відстрочка їх погашення; реструктуризація короткострокової заборгованості в довгострокову; ліквідація нерентабельного підприємства і створення на його базі нового; зміна форми власності підприємства; структурна перебудова виробництва, у тому числі можливість переходу на випуск більш рентабельної продукції, поділ, злиття або створення дочірніх підприємств; зміна ринків збуту; зміна сировинної бази; інші заходи, спрямовані на оздоровлення фінансове неспроможного підприємства.