Філософія для вищих навчальних закладів

Работа добавлена на сайт samzan.net:

Укладач:  Цимбал Т.В., канд. філософ. н., доцент

Рецензент: Капіца В.Ф., доктор філософ. н., професор

Відповідальний за випуск: Капіца В.Ф., доктор філософ. н., професор

 Методичні вказівки складено відповідно до програми курсу «Філософія» для вищих навчальних закладів. Методичні вказівки включають інформаційно-навчальний матеріал з теми «Українська філософська думка», складаються зі вступу, де пояснюються мета вивчення теми й особливості навчальної роботи з філософії, та з п’яти розділів, що мають практичне спрямування. Наведено список рекомендованої літератури. Особлива увага приділяється опрацюванню уривків з першоджерел, адже без даного виду роботи вивчення філософії не може бути плідним.

Методичні вказівки допоможуть студентам під час підготовки до семінарських занять, сприятимуть формуванню філософської культури, виробленню навичок самостійної роботи, яка займає важливе місце у системі сучасної вищої освіти, а також можуть використовуватись під час проведення семінарських занять.

 

Розглянуто                                                           Схвалено 

на засіданні кафедри філософії                           на засіданні вченої ради

протокол №  4                                                       будівельного факультету

від  22 листопада 2010 р.                                     протокол №  3

                                                                               від  22 грудня  2010 р.                                         

З М І С Т

Вступ...............................................................................................................2

Методичні вказівки…………………………………………………..……3

Основні категорії та поняття……………….….........................................12

Система тестових завдань...........................................................................12

Використання першоджерел в опрацюванні теми...................................17

Завдання для творчої роботи ……………..……..……………………….38

Список рекомендованої літератури...........................................................39

В С Т У П

Дані методичні вказівки призначені допомогти студентам, які вивчають курс філософії, закріпити, поглибити та перевірити свої знання з теми «Українська філософська думка». З цією метою до методичних вказівок включено словникову роботу, тестові та творчі завдання, уривки з першоджерел і проблемно-пошукові завдання до них. Таке поєднання завдань дозволяє покращити та вдосконалити набуті знання. Особливої уваги потребують завдання з опрацювання першоджерел, адже вони дозволяють студенту залучитися до діалогу з автентичною філософською думкою, відчути особливий стиль філософської мови та неповторну глибину філософських текстів. Завдання, що подаються до наведених уривків, спрямовані на глибоке осмислення думок авторів, пробудження інтересу до самостійного філософування та бажання самостійно продовжити філософську освіту.

Мета вивчення теми:

•  визначити місце української філософії  в історії світової філософії та її роль у розвитку української культури;
•  виділити  основні етапи розвитку української філософії та ідейний здобуток на кожному з етапів;
•  ознайомитись з творчістю найвідоміших українських філософів;
•  з’ясувати зміст провідних категорій української філософії та можливості їх використання в сучасному філософському дискурсі;
•  виявити провідні тенденції сучасного стану розвитку української філософії.

СИСТЕМА  ЗАВДАНЬ  ДО  ОПРАЦЮВАННЯ ТЕМИ

«УКРАЇНСЬКА  ФІЛОСОФСЬКА  ДУМКА»

 

І. Методичні вказівки.

Прочитайте конспект лекції та виділіть основні ідеї української філософії.

Особливості формування філософської думки в культурі Київської Русі.

В сучасній літературі найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою початок історії вітчизняної думки ведеться з Х-ХІІ століття, тобто періоду формування могутньої держави - Київської Русі. Дві важливі обставини радикальним чином вплинули на своєрідність цього процесу - проникнення християнства в культуру Київської Русі, яке прийшло на зміну давньослов’янському міфологічному пантеону з шести богів на чолі з Перуном та засвоєння греко-римської та візантійської філософської думки. Загальна спрямованість філософської думки в культурі Київської Русі визначалась суворими ідеологічними та політичними завданнями побудови міцної централізованої держави. Поширення християнства, яке пов'язують а розвитком письменності і освіченості на Русі, позитивно вплинуло на підвищення загального культурного рівня народу, залучення його культурних верств до надбань європейської, насамперед античної філософської та соціально-політичної думки. Разом з тим слід підкреслити своєрідність, оригінальність вітчизняної філософської думки того періоду, яка спирається на особливості світоглядних позицій, культури і традицій народу. Останню характеризує певна «дуальність», паралельне існування «книжної» і народної культур, що ведуть між собою інтенсивний діалог.

Завдяки створенню перекладної літератури, зокрема окремих біблійних книг, текстів отців церкви, уривків текстів античних та елліністичних авторів відбувався творчий процес засвоєння важливих світоглядних ідей, формування підходів до розуміння світу, його пізнання. Слід звернути увагу на значення творів Іоанна Дамаскіна, його визначення філософії, яке обґрунтовує думку: філософія є любов'ю до мудрості - істина ж мудрості є Бог. Отже, любов до Бога є істинною філософією.

На перше місце за своїм світоглядним і філософським значенням слід поставити твір київського митрополита Іларіона «Слово про Закон і Благодать», що написаний в період князівства Ярослава Мудрого, відомого своїми культурними і просвітницькими починаннями. Цей твір водночас є по м’яткою красномовної культури, публіцистики, моральної проповіді. Він складається з трьох частин, в яких зіставляються Закон і Благодать, описується поширення християнства на Русі і висловлюється подяка князю та його сину Ярославу. Перша частина є своєрідним «Філософсько-історичним вступом», що витлумачує смисл світової історії.

Аналіз першого питання цієї теми неможливий без звернення до літописних джерел, зокрема знаменитої «Повісті временних літ» монаха Києво-Печерського монастиря Нестора, через яку проходить ідея єдності руських земель, засуджується князівська міжусобна боротьба, обґрунтовується необхідність згуртування всіх сил перед зовнішніми ворогами. Цікаво відзначити, що монах не тільки ретельно, з хронологічною послідовністю описує події, які відбувалися рік у рік, але моралізує з приводу нещасливих подій, вбачаючи в них кару божу за гріхи людські.

Для філософської традиції Київської Русі характерною є етична спрямованість, яка виразно звучить в «Повчанні» видатного державного діяча і мислителя князя Володимира Мономаха. Мономах дає своєрідну настанову володарю держави, суть якої потягає в тому, що разом з отриманням влади зростає міра відповідальності, що моральний борг князя - завжди залишатись справедливим. Мірою справедливості є знання, отже, володар повинен вміти все, бо інакше він стане залежним від інших. В творі Мономаха виразно звучить принципово нова думка про світську роль держави, роль загальногромадської справи, незалежної від церкви. В настанові Мономаха досить чітко вимальовується думка про індивідуальну відповідальність особистості перед суспільством і Богом, стверджується перевага добра над злом. Настанови Мономаха значною мірою звернені до душі, моралі особи, яка повинна мати страх божий у серці, пам'ятати про тяжкість гріха, творити добро і справедливість.

Златоустом, що прославив себе красномовністю, називали в Київській Русі Кирила Туровського (близько 1130-1182 рр.), єпископа у Турові. Його проповіді звернені до людини, характеризуються яскравістю стилю і мови, символічністю й оригінальністю думки. Його знаменита притча про сліпого і кульгавого розкриває ідею єдності морально чистої душі і здорового людського тіла. Сліпець і кульгавий - це алегоричне тлумачення людських вед душі і тіла, які, об'єднуючись, творять зло. Але ця притча виходить далеко за межі моралі і поведінки особистості, оскільки єпископ князівства Туровського ганьбить політику, що будується на обмані і злочині. Звідси випливає постійна, як рефрен в пізній вітчизняній філософській думці, ідея боротьби добра і зла, що визначають смисл людської історії. Кирило Туровський виступає не тільки як мораліст, але й добрий психолог, що вміє зачепити людей за живе, закликаючи приборкати людську гординю, звільнитись від пороків, знайти душевний спокій.

Києво-Могилянська Академія, її просвітницький вплив на філософську думку українського, російського та інших народів.

Видатну роль у духовному відродженні українського народу за часів Російської імперії відіграла Києво-Могилянська Академія, ще була заснована в 1632 р. Довгий час Академія була осередком професійної діяльності в галузі науки і філософії не тільки в Україні, вона задовольняла освітні потреби Росії, Білорусії. В процесі вивчення матеріалів про діяльність Академії зверніть увагу на терміни навчання, структуру гуманітарної підготовки, джерела, які вивчали студенти. Особливе значення мало вивчення мов, що відкривало доступ до ознайомлення мовою оригіналу з працями грецьких, римських авторів. Найпопулярнішим предметом серед студентів була риторика, яка формувала високу культуру логічного мислення. Філософія вивчалась 2-3 роки, причому професори використовували в своїх лекціях ідеї найвидатніших мислителів, як античності, середньовіччя, так і Нового часу. Серед діячів Академії ХУІІ-ХУІІ ст. провідне місце в розвитку філософської думки посідали Й. Кононович-Горбацький, І. Гізель, І. Галятовський, С. Яворський, Г. Бужинський, Ф. Прокопович, Л. Барановський та ін.

Феофан Прокопович (1677-1736 рр.) - це один з найбільш яскравих діячів Академії, професор і ректор, який перебував у тісних стосунках з Петром І. Він мав значний вплив на формування філософських і суспільно-політичних поглядів А. Кантимира, М. Ломоносова. Діяльність Прокоповича в Академії позначилась на рівні організації й викладання більшості предметів. І хоч за своїми поглядами він був ідеалістом релігійного ґатунку, проте велику увагу приділяв природознавству, математиці, викладав ідеї, які не збігались з християнським віровченням, Прокопович зближує і ототожнює бога з природою. «Під природою, - пише він в філософському курсі «Натурфілософія», - розумію Бога». Повне визначення природи сходиться з богом відносно природних речей, в яких він з необхідністю існує і які він рухає. З цього випливає, що це визначення не тільки природи, але воно, зрозуміло, стосується матерії і форми. Прокопович стверджує, що ні матерія, ні форма, взяті окремо, не є тілом або субстанцією. Тільки поєднуючись, вони утворюють тіло, яке є їх єдністю, завершеністю. Реально матерія і форма існують лише в цій єдності, а Їх поділ можливий тільки в абстракції. Ці погляди, які підтримували інші професори, протистояли поглядам томістів і зближувались з позиціями філософів епохи Відродження. Критика поглядів томістів проводиться у двох напрямах: по-перше, Прокопович не погоджується а роз’єднанням сутності (essentia) і існування (existentia), вважаючи їх єдиними і неподільними; по-друге, заперечує те, що матерія отримує свій початок від форми. Він виходить з думки, що сутність не може існувати без того, суттю чого вона є. Сутність і існування становлять визначеність природного тіла і невіддільні від нього та одне від одного. Критика томізму, спрямована проти применшення значення матерії, проти схоластики, віддзеркалювала потреби боротьби проти унії та католицизму.

Прогресивні погляди Прокоповича пов’язані з розвитком природознавства і, хоч зони набули пантеїстичної форми, проте мають велике світоглядне значення. Формулювання М.В.Ломоносовим законів збереження матерії і руху виникло саме завдяки ідеям Прокоповича.

Своєрідні погляди на живе розвивав Феофан Прокопович. Він казав, що все живе має принаймні три властивості: вегетативність, яка включає живлення, ріст, розмноження (притаманна рослинам, тваринам і людині), чуттєвість, яка є у тварин і людини та розумність, яка властива тільки людині. Звідси він розвиває погляди на процес пізнання, які зближують його з Локком, оскільки стверджує, що «кольори, смак, запахи не можна віднести до першочергових властивостей». Разом з тим, він відхиляє принцип «вроджених» знань.

Зверніть увагу на суспільно-політичні та етичні погляди мислителя, зокрема його ідеї про людське щастя, яке досягається лише із задоволенням духовних і тілесних потреб людини. В основі етичної концепції лежить розуміння людини як вершини макрокосму. Розвиваючи гуманістичні ідеї, Прокопович звеличував і реабілітував у людині те, що принижувалось середньовічний теологічним світоглядом: свободу людського розуму, красу тіла і почуттів; він заперечував, що тіло людини є лише джерелом гріха і зла, оскільки від природи воно добре і прекрасне. Ф.Прокопович - видатна фігура в Україні і Росії за часів Петра І; мислитель, релігійний і освітній діяч. Він підтримував всі починання Петра І, спрямовуючи свої сили на зміцнення російської імперії. Але не можна однозначно оцінити його діяльність щодо політики репресій Петра І.

«Філософія серця» Григорія Сковороди.

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 рр.) - видатний філософ, поет, просвітитель-гуманіст, який здобув освіту в Києво-Могилянській Академії. Його філософські твори можна поділити на чотири цикли. До першого належить праця «Нарцис», «Розмова про те: «Пізнай себе» та інші, де мислитель стверджує, що людина невіддільна від природи, спільна з нею за своєю натурою, а тому пізнання людини є водночас пізнання природи. Другий цикл, до якого входить декілька робіт, зокрема «Дружня розмова про душевний світ» подає вчення про людину, щастя і мораль. В центрі циклу стоїть принцип так званої «спорідненої» («сродної») праці, найповнішого розкриття здібностей людини. В третьому циклі («Ікона Алківіадська» та ін.) Сковорода узагальнює думки про духовний світ (світ символів), загальний ідеал життя. Четвертий цикл («Сварка архістратига Михайла з Сатаною про те, чи легко бути благим») визначає те, з чим повинна боротись справжня людина. Останній твір Сковороди – «Діалог. Ім’я йому - Потоп зміїний» формулює основну доктрину про три світи: «макрокосм» - Всесвіт, «мікрокосм» - світ людини та світ символів, який складають - Біблія, міфи, релігія, а також вчення про дві натури. Кожен світ складається з двох натур: видимої і невидимої: «Видимая натура называется тварь, а невидимая – Бог».

За Сковородою, Бог і природа - єдине ціле. Це дві натури одного Всесвіту. Єдність натур утворює об’єктивну реальність. Матеріальне змінюється, людина сприймає його органами чуттів. Сама по собі фізична натура – «мертва стихія», вона піддається руйнуванню і переходить з одного стану в інший. Таким чином, Сковорода близько підходить до поняття про незнищуваність матерії, неперервність її руху. Незважаючи на суттєві матеріалістичні та діалектичні моменти світогляду мислителя, не можна однозначно тлумачити його філософію як матеріалістичну. Пантеїзм доповнюється своєрідним поглядом на реальність навколишнього світу, його предмети і явища. Явища - це видима тлінь, «одяг», котрий постійно змінюється і оновлюється, за ним ніби ховається сутність, яку він називає вічністю. Визнаючи мінливість зовнішньої природи, мислитель утверджував ідею вічності внутрішньої матерії, яку ототожнював з Богом, як початком і причиною, що визначає закономірність розвитку всього сущого. Тут в дусі неоплатонізму розкрито співвідношення духовного і матеріального.

Вивчення праці Сковороди дає розуміння того, що в центрі його світогляду перебуває людина, її духовний світ, її щастя. Багато наук вивчає природу і приносить користь людям для задоволення їх тілесних потреб; але не тілесне, не матеріальне є головним у світі і в людині. Тому науки про матеріальний світ навчають головного - як бути щасливим. Хто хоче бути щасливим, той насамперед повинен пізнати самого себе, тобто внутрішню сутність, свою духовність, або своє серце. Людина, яка не пізнала себе, не може обрати відповідно до своєї природи сферу діяльності, отже, не може бути щасливою. Власна ж природа людини не вибирається, вона - від Бога. Отже, у кожної людини своя природа, яку не кожна змінити, її можна лише пізнати і обрати такий життєвий шлях, який співзвучний її серцю, тобто внутрішньому духовному світу. Звідси вчення Сковороди про «сродну працю» його інтерес до вчення тих Філософів у яких етика має велике значення.

Філософія серця, вчення про сродну працю, безумовно, мала дещо утопічний характер в час поневолення українського козацтва, приниження гідності людини, яка перебувала у повній залежності від пана. Годі й думати про те, що проста людина вільно обирала рід професійних занять, який би приносив їй радість, задоволення і натхнення. Кріпацтво і сродна праця несумісні. Сковорода бачив, що у суспільстві панують пригноблення людини, несправедливість, що керівною, рушійною силою людських вчинків є матеріальний інтерес, гонитва за наживою. Цінять не того, хто живе за правдою і совістю, а того, хто обдурює, займається шахрайством, як кажуть, «вміє жити».

Але саме ці ідеї Сковороди розкривають гуманізм його поглядів, їх непересічний характер, їх життєву силу і значення для сучасності. Треба звернути увагу на ставлення Сковороди до Біблії, так званого світу символів. Вивчення цього аспекту творчої спадщин великого українського мислителя вносить нові елементи в оцінку його життєвого шляху і поглядів.

Проблема людини та нації в творчості Кирило-Мефодіївського товариства. Філософські погляди Т. Шевченка.

Визначну роль в суспільно-політичному житті України зіграло Кирило-Мефодіївське товариство - таємна антикріпосницька організація, що була створена в Києві в січні 1846 р. його засновниками були М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш. В квітні до нього вступив Т. Шевченко. Члени товариства відрізнялись за своїми поглядами, але одностайні були щодо необхідності ліквідації кріпосництва, національного визволення українського народу. В програмних документах «Статут і правила товариства», а також в «Книзі буття українського народу» розвивались ідеї щодо самобутності українців, необхідності встановлення справедливого суспільного ладу, де всі люди будуть рівними, а земля буде власністю народу. Ліберальне крило товариства, на противагу радикалам, не вважало за можливе революційні дії проти царизму, просвітники наполягали на необхідності йти в народ, до селян, пропагувати ідеї народного правління. Царський уряд жорстоко розправився з товариством в 1847 р.

Т. Шевченко (1814-1861 рр.) - видатний український поет, художник, мислитель, революційний демократ, творчість якого має величезне значення для становлення і розвитку духовності українського народу. Рекомендується ознайомитись з творами великого Кобзаря, звернути увагу на еволюцію його поглядів. Поетична творчість Шевченка відображала думи і сподівання українського народу, являла собою певною мірою прапор класової і національно-визвольної боротьби. Кріпацтво і самодержавство він вважав основною причиною соціальних і економічних проблем в Російській імперії. Протягом всього свого життя він був непримиренним противником царизму, національного і соціального гноблення, рішуче відстоював почуття національної гідності, боровся за національну свободу. Поет високо цінував вільний дух українського народу, уособленням якого вважав Запорізьку Січ. Ідея свободи - центральна в його творчості.

Зверніть увагу на погляди Шевченка, що стосуються проблем соціального прогресу, пов'язаного з прогресом техніки, промисловості. Філософські погляди поета дуже складні, в центрі уваги насамперед людина, її багатий духовний світ, її свобода, щастя і доля. Елементи матеріалізму переплітаються з ідеалізмом, звернення до бога - з критикою релігії. Шевченко відіграв величезну роль у розвитку української літератури і мистецтва, в поширенні революційно-демократичної ідеології в Україні

Філософія серця П. Юркевича та його ставлення до матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського.

Відомим філософом другої половини XIX ст. був П.Юркевич (1827-1874 рр.), професор Київської духовної академії. В 1860 р. він опублікував статтю «З науки про людський дух», де виступив проти матеріалізму Л. Фейєрбаха та М. Чернишевського. Юркевича не задовольняла не тільки матеріалістична, але й ідеалістична філософія, він критикує діалектику Гегеля. В його філософській системі центральною фігурою є індивідуальна особа, суть якої становить не розум, а серце. Оскільки в основі світу лежить божественна мета, яку здійснюють люди, то вона може бути пізнана не головою, а серцем. Між мозком і душевною діяльністю, вважав Юркевич, існує не причинний зв’язок, а лише ідеальний, «доцільний», в основі якого лежить духовна суть. Юркевич вважає неможливим, щоб свідомість походила з матерії. Таким чином активно виступає проти матеріалізму взагалі, стверджуючи, що той неспроможний зрозуміти суть свідомості, руху і дати правильну картину світу.

Таким чином, філософські погляди Юркевича можна охарактеризувати як телеологічний ідеалізм. Біблію він вважає єдиним шляхом до знання. Істину ми маємо, пише філософ, в біблійному вченні про серце, де зосереджується духовне життя людини.

Філософські погляди Юркевича, який пізніше викладав в Московському університеті, вплинули на формування поглядів російських філософів. В. Соловйов (1853-1900 рр.), представник об'єктивного ідеалізму, засновник так званої «філософії всеєдності». Головна його праця – «Виправдання добра». Філософська система складається з трьох частин - вчення про моральність, про знання, про красу. Він прагне поєднати в одне ціле філософію, науку і теологію.

Надзвичайно складна система наслідує ідеї платонізму – «царство вічних ідей», яке є інше буття бога. Природа є породженням «світової душі», результатом гріхопадіння, відходу від бога. Людина пов’язана з двома світами - природним і божественним, з першого вона вийшла, до другого прагне. Ідеальним втіленням бога у людині є Христос. Завдання християнської релігії полягає в об'єднанні світу в боголюбстві.

Творений, гріховний світ, що «відпав» від Бога, еволюційним шляхом знову збирається в єдине ціле, він проходить декілька ступенів: мінеральне царство, рослинне царство, тваринне царство, людське царство, божественне царство. Існує, таким чином, світовий прогрес, єдність Всесвіту, його прагнення до бога - відродження всеєдності. Зверніть увагу на моральні погляди цього християнського філософа, зокрема його твердження, що стимулом до морального способу життя є впевненість людини у розумній підставі свого існування. Моральна людина живе заради того, щоб творити добро

Філософія М. Бердяєва та С. Франка.

М. Бердяєв (1874-1948 рр.), представник київської філософської школи, в подальшому видатний російський мислитель, що справив великий вплив на розвиток філософії сучасного екзистенціалізму та персоналізму. Основні праці – «Зміст творчості», «Філософія вільного духу» та інші.

Філософська концепція базується на визнанні свободи головною цінністю, поруч з цінністю людини, її творчості. Власне у творчості Бердяєв і бачить смисл свободи, так би мовити «прорив за межі повсякденного буття», у невідоме. Ґенеза свободи складає три ступені. Перший - коли сама можливість свободи закладена Бердяєвим в існуванні «добуттєвої основи буття», ірраціонального хаосу, що передує богу і природі. Цей первісний хаос абсолютно вільний, не має ніяких перешкод для своєї діяльності. З нього виходить Бог, який творить природу і людину. Таким чином Бердяєв малює космічну систему творіння, систему, в якій людина ніби приречена за своїм походженням на роль творця. Другий ступінь свободи Бердяєв пов’язує з існуванням людини, її діяльністю. Основний зміст діяльності людини Бердяєв бачить у творчості. Людина фактично творить з нічого. Творчість нічим не зумовлена, вона вільна за своєю суттю. Мислитель розмірковує над проблемами цивілізації XX століття, бачить в ній великий розрив між цілями і наслідками людської діяльності, бачить кризу гуманізму. Технічна цивілізація поневолює людину, розриває її цілісність. Третій ступінь свободи Бердяєв пов'язує з майбутнім людства, яке не піде ні по капіталістичному, ні по соціалістичному шляху. Його ідеал - вільне суспільство, збудоване на християнській ідеології і моралі, об’єднання вільних трударів. Це буде суспільство, роль держави в якому зведеться до мінімуму, де не буде експлуатації людини людиною.

Самостійно опрацюйте погляди С. Франка  (1877-1950 рр.) російського релігійного філософа і психолога, професора Московського і Саратовського університетів, що, як і Бердяєв, був висланий з Росії в 1922 році. Основний мотив його поглядів - прагнення примирити раціональну думку і релігійну віру, він сприйняв деякі ідеї В. Соловйова, зокрема концепцію «всеєдності», йому також притаманні елементи інтуїтивізму. Пізнання здійснюється в процесі самозаглиблення особистості, через її духовний світ. Зверніть також увагу в процесі самостійної роботи на погляди іншого послідовника Соловйова - П. Флоренського (1882-1943 рр.) російського релігійного філософа, який намагався створити систему первісних духовно-матеріальних структур, у відповідності до яких формуються різні сфери дійсності, сфери культури. Філософ займався проблемами лінгвістики, математики, мистецтва.

Філософські погляди І. Франка, Л. Українки, М. Драгоманова, М. Грушевського та їх вплив на формування національної самосвідомості українського народу.

І. Франко (1856-1913 рр.) - класик української літератури, видатний мислитель, філософ, соціолог. Здобув у Відні ступінь доктора філософії. Брав активну участь в національно-визвольному русі на Галичині, був в керівництві українсько-російської радикальної партії, яка прагнула змінити спосіб виробництва на колективних засадах власності, наданні землі селянству.

Його філософським поглядам притаманний матеріалізм, свідомий діалектичний підхід до природи і суспільства, впевненість у пізнанні навколишнього світу. Згідно з марксизмом він надавав великого значення економічному фактору в суспільному розвитку, ролі народних мас як рушійних сил історії. Він був великим просвітителем гуманістом для українського народу, переклав на українську мову і коментував частину творів К. Маркса і Ф. Енгельса, пропагував вчення Ч. Дарвіна та його послідовника - матеріаліста Е.Геккеля. Обмеженістю філософії І. Франка слід вважати його надмірне захоплення позитивізмом, В цілому ж погляди І. Франка можна оцінити як діалектико-матеріалістичні. Це був мислитель з енциклопедичною освіченістю, глибокий історик свого народу.

Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної української поетеси Л. Українки (1871-1913). В працях Українки позначається роль еволюційної теорії для розуміння історії і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Велике світоглядне значення має поезія Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства.

М. Драгоманов (1841-1895 рр.), мислитель і громадський діяч, історик і публіцист. Остаточно світогляд Драгоманова сформувався після еміграції за кордон з причин «неблагонадійності». На його погляди вплинули твори російських революційних демократів, соціалістів-утопістів. Свої погляди називав позитивізмом, хоч у розумінні природи стояв на матеріалістичних позиціях, Критично оцінював християнство. Драгоманов вірив у безмежні можливості людини пізнавати світ, відкривати його закономірності. На розуміння суспільства Драгоманова вплинув певним чином марксизм, хоч вчений і звертав увагу на неприпустимість перебільшення економічного фактору.

Соціологічні погляди Драгоманова базувались на визнанні головною одиницею суспільства людської особи. Тому критерієм прогресу суспільства він вважав покрашення життя людини. Разом з тим вчений творить оригінальну соціалістичну концепцію, згідно з якою наголос він робить на понятті «громади». Основною формою організації суспільства проголошується вільна спілка громадян, об'єднаних спільною мовою. Народи а окремою мовою становлять нації. Звертає на себе увагу близькість поглядів Драгоманова до поглядів Прудона щодо мирної еволюції суспільства. Громадянський ідеал Драгоманова мав гуманний характер, відповідав ідеалам і прагненню українського народу до самостійної державності.

М. Грушевський (1866-1933 рр.), український історик і громадський діяч. Основні твори – «Історія України-Руси», «Нарис історії київської землі» та ін. Це був вчений, що мислив широкими історико-філософськими категоріями. В центрі його уваги стояло питання національного визволення українського народу, що він пов’язував із загальнодемократичними перетвореннями. Мислитель підняв багато цікавого фактичного матеріалу, змальовуючи самобутню історію українського народу. Історичні праці Грушевського мають неабияке значення для розбудови української держави і відродження самосвідомості народу в сучасний період.

Для самостійної роботи рекомендуємо праці М. Костомарова, П. Ковалевського, Д. Чижевського.

ІІ. Основні категорії та поняття теми «Українська філософська думка».

              Використовуючи рекомендовану літературу, дайте визначення понять: ментальність, архетип, антеїзм, екзистенційність, сентименталізм, персоналізм, естетизм, кордоцентризм, любомудріє, макрокосмос, мікрокосмос, світ Біблії, «споріднена праця», «нерівна рівність», ноосфера, «відповідальне серце», духовна суверенність, «романтичний вітаїзм».

ІІІ. Система тестових завдань.

1.  Світова філософія по відношенню до національних філософій постає:

  а) сукупністю усіх національних філософій;

  б) сукупністю філософій тих країн, які є лідерами світового цивілізаційного процесу;

в) тими здобутками національних філософій, які набули визнання та розповсюдження у більшості країн світу;

г) взірцями та нормами філософської діяльності. 

1.  Як особливий напрям духовної діяльності українська філософія виникає :

а) на ґрунті поступового розвитку слов’янської міфології;

б) на основі розвитку освіти та писемності в Київської Русі;

в) внаслідок навчання русичів у європейських закладах освіти;

г) разом із запровадженням християнства візантійського типу;

д) на основі давніх священних слов’янських текстів.

1.  За своїми найпершими особливостями рання українська філософська думка тяжіла:

      а) до морального повчання та життєвої настанови ;

      б) до вибудовування абстрактно-теоретичних конструкцій ;

      в) до містико-афористичних символіки ;

      г) до космоцентризму та натурфілософії.

4.   Професійна філософія вперше виникає в Україні:

а) в монастирях та монастирських школах;

б) в університетах;

в) у християнських братських школах;

г) в Києво-Могилянській академії;

д) завдяки діяльності Г. Сковороди.

5.  Для ідейного спрямування українського гуманізму характерно:

а) реабілітація цінності земного життя та інтерес до суспільно-історичної проблематики;

б) підвищений інтерес до природознавства та точних наук;

в) прагнення протиставити духовно заглиблене православ'я католицизму;

г) застосовувати дані точних наук до вивчення людини.

6. Хто із перерахованих нижче видатних українських мислителів доводив гідність слов'янської мови та її здатність бути носієм найвищих божественних істин:

а) І. Вишенський;

б) К. Транквіліон-Ставровецький;

в) Г. Сковорода;

г) П. Беринда;

д) С. Оріховський.

7.  Першим вищим навчальним закладом на теренах України була:

а) Острозька академія;

б) Києво-Могилянська академія.

8. Назвіть ім'я українського філософа, гуманіста, що наголошував на необхідності поєднання влади та мудрості, сили і знання:

а) І. Вишенський;

б) К. Транквіліон-Ставровецький;

в) Г. Сковорода;

г) П. Беринда;

д) С. Оріховський.

9. Велич філософської постаті Г.Сковороди полягала в тому, що він:

а) відмовився від академічної кар'єри та почав вести життя мандрівного філософа;

б) по-своєму інтерпретував деякі ідеї християнської філософії, надавши їм цілком оригінального тлумачення;

в) з'єднав філософію та своє життя за способом з'єднання теорії та практики;

г) розвинув провідні філософські ідеї українського гуманізму.

10. Вихідними складовими філософської концепції Г.Сковороди постають вчення:

а) про три натури, світову антитетику та два світи;

б) про творення світу та світову антитетику;

в) про дві натури, три світи та щастя людини;

г) про споріднену працю як спосіб спасіння душі.

Поясніть, як у вихідних ідеях філософської концепції Г. Сковороди проявились основні особливості української філософії, українського світосприйняття. Чому Г. Сковороду інколи називають «українським Сократом»? Аргументуйте свої твердження.

11.  Із наведених нижче життєвих гасел виділіть ті, які сповідував Г. Сковорода:  а) «Проживи непомітно!»; б) «Пізнай самого себе!»; в) «Добре прожив той, хто добре ховався»; г) «Життя ловило мене, але не спіймало»; д) «Подяка блаженній природі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним».

12. На початку XIX ст. українська філософія зазнала відчутного впливу німецької класичної філософії. В чому це проявилось? Використайте для відповіді на це питання наведені нижче варіанти.

а) в Україні почали викладати філософію представники німецької класичної філософії;

б) українські філософи навчалися у представників німецької класичної філософії;

в) в Україні активно друкувались переклади творів німецької класики;

г) зростання інтересу до власної історії та культури стимулювалось ідеями німецької класики.

1.   Хто із названих нижче українських літераторів створив досить оригінальну концепцію «непомітного зла»?

   а) М. Гоголь;

   б) Т. Шевченко;

в) П. Куліш;

г) Л. Українка.

1.  

1.   Виберіть варіанти правильної відповіді на питання.

До найперших філософсько-світоглядних ідей Т. Шевченка можна зарахувати:

а) ідею органічної спорідненості людини та природи;

б) ідею віри в кінцеву перемогу вищої божественної справедливості;

в) ідею матеріальної єдності світу;

г) ідею народу як найпершого суверенного суб’єкта історії;

д) ідею відокремлення автентичної народної культури від впливів інших культур.

1.  Хто із названих нижче літераторів України мав звання доктора філософії?  а) М. Гоголь;  б) Т.Шевченко; в) П. Куліш; г) І. Франко; д) Л. Українка.

1.  Хто із названих нижче літераторів України був автором концепції «хутірської України», що закликала українців зберігати традиційні патріархальні форми суспільного життя?

а) М. Гоголь;

б) Т. Шевченко;

д) І. Франко.

в) П. Куліш;

г) Л. Українка;

1.  І. Франко вважав найпотужнішим чинником суспільного поступу:

а) розвиток засобів комунікації;

б) розвиток освіти, науки та техніки;

в) розвиток державного управління суспільством;

г) розвиток демократії;

д) культивування високодуховної еліти.

1.   «Закон Божий. (Книга буття українського народу)» – цей твір виконував роль програмного документа для громадсько-політичного об’єднання:

а) так званого «Громадівського руху»;

б) української Просвіти;

в) наукового товариства ім. Т. Шевченка;

г) Кирило-Мефодіївського братства.

1.   Представники Кирило-Мефодіївського братства закликали:

а) українців та поляків до боротьби проти Московщини;

б) всіх слов’ян до об’єднання у вільній федерації вільних країн;

в) українців до повстання проти російського та польського поневолення.

1.   До найперших філософських ідей П. Юркевича слід зарахувати:

а) дослідження історичних форм людської думки та окреслення співвідношення розуму та серця в християнській традиції;

б) укладанням філософського словника та окресленням співвідношення розуму та серця в християнській традиції;

в) аналіз філософії І. Канта та укладання філософського словника;

г) аналіз філософії Платона в її співвідношенні із християнською богословською традицією.

1.  Українська філософія у ХХ ст.:

а) припинила свій розвиток;

б) розвивалась кількома потоками: в діаспорі, в радянській та Західній Україні;

в) успішно розвивалась лише за межами радянської України.

1.  Вчення про ноосферу та загальні перспективи науково-технічного поступу людства було розроблене:

а) П. Юркевичем;

б) В. Зеньковським;

в) О. Гіляровим;

г) В. Вернадським.

ІV. Використання першоджерел в опрацюванні теми.

1.  Уважно прочитайте наведені міркування одного із найперших дослідників історії української філософії. Спробуйте пояснити, чому Д. Чижевський вважає, що філософія перебувала поза увагою, хоч у давніх джерелах Київської Русі ми знаходимо неодноразові звернення до філософії?

«Філософічний інтерес прокинувся в історії Русі після прийняття християнства. Християнська філософія була першою, яка могла підняти інтерес до філософічної думки взагалі… Релігійна література сприймалася читачем в її релігійно-повчальній функції і безпосередньо до філософських роздумів не приводила… Зміна світогляду (міфологічного), проникнення до нього християнських елементів було, без сумніву, визначним наслідком цієї провідної та письменницької діяльності. Але філософія, як така, залишилася при цьому поза межами уваги та цікавості».                                                             (Дмитро Чижевський)

1.  «Навіть той соціально-революційний зміст, який містить в собі християнська доктрина рівності й спільності, воно (християнство) не розвивало, а скоріше нейтралізувало своєю проповіддю покори, послуху, пасивності перед невідомою божою мудрістю та її справедливістю, яка виявить себе як не на сім, то на другім світі. Перехід київської династії на християнство з погляду візантійців був переходом її на підвладне, свого роду васальне становище супроти імперії… Володимир заходивсь коло християнізації своєї держави, без сумніву, теж з мотивів політичних, передусім: в інтересах скріплення всіма релігійними й культурними засобами ромеїв – і умів поставити у своїй державі церкву на ту ж позицію, на якій вона стояла супроти світської власті у Візантії: на становище сторожа богоусталеного авторитету сеї власті супроти підданих, громадянства, втім і вищих його верств, на яких власть спиралась».                                                                (М. Грушевський)

 

Спробуйте аргументовано пояснити, наскільки ви згідні із наведеними твердженнями М. Грушевського. Доповніть ці міркування розвідками в галузі культури і, зокрема, - філософії.

1.  «Як я припускаю, ще до офіційного прийняття Руссю християнства виник твір, який пропагує християнський погляд на всесвітню історію, - «Промова філософа»… Цей напівкомпілятивний твір повинен дати уявлення народу, який навертається до християнства, про всесвітню історію, - і народу, і його правителю».                           (Д. Ліхачов)

Як ви можете пояснити те, що погляд на християнську версію всесвітньої історії вкладається у вуста філософа? Який тип філософії при тому мався на увазі (античної, релігійної, соціальної)?

1.  Вдумайтесь в характеристику ранньої української філософії, що її подає сучасний філософ:

«Для неї притаманне переважання питань, пов’язаних з усвідомленням сутності людини, та проблем, дотичних до філософії історії. Розвиваючись у щільному зв’язку із релігією, протягом зазначеного періоду філософія існує як сукупність важливих філософських ідей… Вона ще не виділилась у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу, тому історико-філософський аналіз цієї доби може здійснюватись, переважно, на рівні філософської культури українського народу».

                                                                                                (В. Горський)

Спробуйте чітко позначити ті найважливіші особливості філософської думки Київської Русі, які фігурують у даному міркуванні.

1.  Опрацюйте ті фрагменти текстів «Повісті временних літ», де мова йде про філософів, познайомтесь із тим, як описує літописець загибель Бориса та Гліба та зробіть висновки щодо того, якими були культ святості та мудрості за часів Київської Русі, як це позначилось на уявленні про філософію та на її змісті.

«Після того прислали греки до Володимира філософа… Філософ же казав: «Чули ми, що приходили до тебе болгари(тюрки) і наставляли прийняти їхню віру. Віра ж їх поганить небо й землю, і піддані вони прокляттю більше за вогненний камінь…» Володимир же запитав: «Навіщо зійшов Бог на землю та прийняв страждання?» Відповів філософ: «Якщо бажаєш послухати, то розповім тобі послідовно від самого початку, навіщо Бог зійшов на землю».

Хто, на вашу думку, фігурує в даному фрагменті під ім’ям філософа? Яку саме філософію він пропагував? Якою мірою його міркування, на вашу думку, заслуговують іменування філософією?

«Блаженний Борис поставив свої намети на річці Альті… Мовила дружина: «Піди, посядь у Києві на батьківському престолі; всі воїни під твоєю рукою». Він же їм мовив: «Не можу підняти руку на брата свого старшого – він мені як батько». Почувши це, воїни розійшлися від нього, і він лише із отроками своїми залишився… Ті, що їх спрямував Святополк, прийшли на Альту вночі, і коли наблизились, почули голос мученика, що співав вранішні псалми, оскільки вже була йому звістка про те, що замислено його вбивство. І почав він співати за Псалтирем… І як побачили священик та отрок, що служив йому, свого господаря у скорботі та сумі, заплакали і сказали: «Милостивий та найдорожчий наш! Яким благом ти сповнений за те, що не забажав чинити братові супротив заради любові Христової, а скільки ж воїнів було під рукою твоєю!».

1.  Прочитайте нижче запропонований фрагмент, із праці «Про Закон і Благодать» митрополита Іларіона. Іларіон прославляє Володимира Великого, який прийняв християнство і був охрещений на Василія:

«Радуйся між владиками, Апостоле, що не мертві тіла воскрешає, а душі наші мертві, що були омертвлені недугою ідольського служіння, воскресив! Тобою бо ми обоготворились і Життя Христа пізнали; ми були скорчені від бісівської омани – і тобою вирівнялись, і на путь життя вийшли; сліпими були від бісівської омани – і тобою випросталися сердечними очима; осліпленні незнанням – і тобою прозріли світло трисонячного Божества; німими були – і тобою заговорили, і нині вже від малого і великого прославляємо Одно істотну Трійцю. Скинув з себе каган разом з одежею і ветхого чоловіка; скинув тлінне; обтрусив прах невірства і, ввійшовши в святу купіль, родився від Духа і води, в Христа хрестився, в Христа обволікся і вийшов з купелі, в білім образі, сином ставши нетління і ймення прийнявши вічне і славне в роди і роди – Василія, котрим записався в книгах життя, в вишнім городі нетліннім Єрусалимі».

                                                                                                        (Іларіон)

Ознайомившись з текстом спробуйте визначити, як риторичний стиль проповіді впливає на хід думки Іларіона, що розуміє Іларіон під «бісівською оманою» і завдяки чому вона розвіялася, як Іларіон тлумачить природу людини до і після навернення до християнства?

1.  Ознайомитесь з наступним фрагментом із «Повчання» князя Володимира Мономаха (1053-1125). Зверніть увагу на повчально-виховний характер твору.
   «Справді, діти мої, розумійте, що чоловіколюбець Бог милостивий і премилостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло зробить, то хочемо зітерти його і кров його пролити негайно. А Господь наш, володіючи і життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий бать б’є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагати, як трьома добрими ділами позбуватися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею… І хто не воздасть хвалу, не прославлятиме сили твоєї і твоїх великих чудес і доброт, сподіяних на цьому світі: як небо влаштоване, а чи сонце, чи місяць, чи зорі, і тьма, і світло, і земля на водах покладена, твоїм, Господи, промислом! Звірі різні, і птиці, і риби украшені твоїм, Господи, промислом! І цьому диву дивуємось, як із пороху сотворив чоловіка, які лиця різноликі у людські подобі, що коли і всіх людей зібрати, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю».                                                             (Володимир Мономах)

 

Спробуйте описати світогляд Мономаха та визначити у ньому місце людини у ставленні до Бога. Зверніть увагу на такі слова Мономаха:

«І цьому диву дивуємось, як із пороху сотворив чоловіка, які лиця різноликі у людські подобі, що коли і всіх людей зібрати, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю».

Поясніть думку Мономаха. Оцініть також стиль твору, його етичну та естетичну насиченість. Як би ви охарактеризували те бачення світобудови, яке проведене в «Повчанні»?

1.  Ознайомтеся з наступним текстом із Послання Митрополита Никифора до Володимира Мономаха, в якому йдеться про піст:

«Подякуємо і поклонимося Владиці, який постився, піст нам дав і їжу душевного здоров'я подарував. Ним створена сутність наша: безтілесне і тілесне. Бо безтілесне деяким божественним і чудесним способом створене. І тому, в нас боротьба велика триває, і чинить опір тіло духу, а дух - тілу. Тому корисна їда пісна, бо вона знищує тілесні пристрасті, загнуздує ворожі потяги і духу дає покору тіла. Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом і подобою Бога створена. Ця душа з трьох частин складається, іншими словами, сили має три: розумну, звірину (чуттєву) і вольову (бажання). Розумна - старша і вища від усіх, тому відрізняємося від тварин і звірів; нею небо і все інше створене розуміємо і до Божого розуму піднімаємося настільки, наскільки добре за розумне наслідуємо. Дізнався князь про три частини душі. Дізнайся, також, про слуг її та воєвод Бо та душа знаходиться в голові, маючи ум як світле око в собі і наповняє все тіло силою своєю. Так і ти, князь, воссідаючи на землі своїй, за допомогою воєвод і слуг своїх керуєш всією землею, і сам ти є пан і князь. Так і душа у всьому тілі діє через п'ять слуг своїх, іншими словами, через п'ять чуттів: зір, слух, нюх, дотик за допомогою рук. І зір є чуття вірне, і ним бачимо, якщо не без ума, тоді правильно бачимо... І необхідно лише єдиному очам видимому довіряти, почутому ні довіряти, ні не довіряти і багаторазово почуте перевіряти - тільки так можна отримати відповідь».                                            (Митрополит Никифор)

Прочитавши текст, визначте з яких частин складається душа і пригадайте, хто з античних філософів говорив про те, що душа складається з трьох частин, які функції виконує кожна з частин душі? Визначте, який початок в людині керівний: розумний чи чуттєвий? Зверніть увагу на те, що митрополит застерігає князя від наївної довіри чуттям. Як ви думаєте, чому? Визначте, що є критерієм істини для митрополита.

1.  Ознайомтеся з фрагментом із «Ізборника» 1076 року, складеного для Святослава Ярославовича.

«Оскільки ти наділений великим багатством від Бога, остільки ти повинен багато і навіть більше цього віддати. Зверни слух свій до страждаючих в бідності, тоді і тебе Господь почує. Якщо хочеш, щоб усі тебе поважали, будь сам для всіх благодійником. Твердо знай, в чому спасіння душі твоєї, - в тому, щоб нікого з людей не образити. Не виправдовуй винуватого, навіть якщо він друг тобі, і не кривди правого, навіть якщо він ворог твій. Якщо хтось чистий душею, свобідний від людських оман і усвідомлює свою ницість, той не впаде у гординю, навіть якщо і буде займати високу посаду. Не передавай того, що почув від пліткаря, щоби не загинути разом з ним».

Зверніть увагу на те, що «Наставлєнія багатим» відіграє особливу роль у збірнику. Визначте, до кого звертається автор цієї статті і чому? Зверніть увагу, що християнські чесноти переходять у чисто практичні поради, виражені в афористичній формі і чимось нагадують «Повчання» Володимира Мономаха.

1.   Прочитайте наступний текст із «Притчі про людську душу і про тіло» (або «Слово про сліпого і кульгавого») - політичного памфлету, написаного Кирилом Туровським (він же Теодозій Печерський, помер в 1182 р.) в кінці 60-х - початок 70-х років XII століття. Тогочасні політичні події для Кирила є лише приводом для роздумів про сенс людського буття, про відповідальність людини перед Богом, про кару за зло і особливо про співвідношення влади, церковної і світської. В основі притчі лежить розповідь про сліпого і кульгавого з Вавилонського Талмуда («Бесіда імператора Антоніна з раввином»).

«Добре, брати, і дуже корисно розуміти нам сенс Святого Письма: це і душу робить мудрою, і смирення спрямовує розум, і серце на прагнення до чеснот навертає, і самого чоловіка робить вдячним, і на небеса до Божих заповітів думку спрямовує, і до духовних справ тіло готує, і зневагу до земного життя формує, і весь життєвого світу сум відводить. Тому і прошу вас, старайтеся вдумливо читати святі книги, щоб, Божим наситившись словом, вічного життя досягнути...

...Коли прийшов господар взяти плоди у виноградник і побачив його обкраденим, покликав кульгавого і з’єднав його зі сліпим, і почали вони викривати одне одного. Кульгавий говорить сліпому: «Якщо б ти мене не поніс, ніяк я не зміг би добратися туди, так як я кульгаю». Сліпий говорить так: «Якщо б ти мені не показував дорогу, то я ніяк не добрався б туди». Тоді господар, сівши на крісло судді, почав судити їх двох. І сказав: «Як ви крали, так і тепер - нехай кульгавий сяде на сліпого». І коли кульгавий сів, наказав перед всіма рабами нещадно карати...

Пізнайте, брати, тлумачення цієї притчі. Господар - це Бог Отець, творець всіх. Його син доброго роду - Господь наш Ісус Христос. А виноградник-це земля і мир. А загорожа виноградника-закон Божий і заповіді. Слуги, сущі з ним-ангели. Кульгавий - це тіло людське. А сліпий - це душа людини. А що їх посадив біля воріт - це означає, що Він віддав у владу людини всю землю, давши йому закони і заповіді. Коли людина порушила заповідь Божу і за це осуджена па смерть, то спочатку душа до Бога приводиться і оправдується, говорячи: «Не я, але тіло згрішило». Тому і немає покарання душам до другого пришестя, але вони зберігаються, - Бог знає, де. Коли ж він прийде обновити землю і воскресить всіх померлих, як сам нам сказав, тоді: «Всі в гробах почують голос Сина Божого, і оживуть, і вийдуть ті, хто робив добро у воскресіння життя, a mi, хто робив зло - у воскресіння суду». Тоді душі наші ввійдуть в тіла і кожний отримає по заслузі, згідно справ своїх: праведні - вічне життя, а грішники - нескінченну і безсмертну муку: «Чим хто згрішив, тим і муку прийме».                                   (Кирило Туровський)

Ознайомившись з текстом, визначте, про що йдеться у притчі про сліпого і кульгавого? Яким є філософський зміст притчі? Яке розуміння людини подає автор у «Притчі»? Зверніть увагу на заклик Кирила Туровського читати Святе Письмо вдумливо. На які повчальні висновки звертає увагу Кирило Туровський, коли тлумачить Святе Письмо? Яким є стиль «Притчі» - логічно струнким чи образним, емоційним? Як називалося в середньовічній філософії мистецтво тлумачити тексти Святого Письма?

1.   Філософська думка цього періоду охоплює час від XVI - до середини XVII Століття. Він означений кардинальними зрушеннями в інтелектуально-творчому житті України, коли у процесі інтенсивної взаємодії із культурно-духовною спадщиною західноєвропейського Ренесансу і Реформації формується гуманістична за змістом, але самобутня за характером, національна філософська література. Найбільш визначними представниками філософії цієї доби були: Юрій Дрогобич, Павло Кросненський (Русин), Станіслав Оріховський (Роксолан). Наведені нижче уривки деяких творів цих мислителів демонструють ознаки нового мислення і ту проблематику, яка характеризується як ренесансна.

«... Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням,

Хай буде користь від них роду людському в житті.

Ні, не даремні вони й не для реготу писані мною;

Виплід Мінерви цей труд, родом з надхмарних країв.

Знаю: для тебе нема таїни у підмісячнім світі,

Нині ти, бачу, спізнав силу могутню зірок.

Обшири неба для наших очей незбагненно великі,

Розумом легко, проте, можемо їх осягнуть,

Наслідки ми за причинами і навпаки визначаємо,

Так відкривається шлях, що до ефіру веде».

                                                                                                 (Юрій Дрогобич)

Зверніть увагу на ту цінність, яку Ю.Дрогобич надає знанню. Які пізнавальні здібності людини фігурують у даному фрагменті? Якій з них автор надає найпершого значення? Чому?

1.   Прочитайте.

«Розум, що даний людині Богом є неодмінною підставою і провідником доблесних вчинків або засадничою метою... Справжня мудрість і правдива наука тісно пов’язана із чемністю, уникає титулів, виявляє благородство й не втручаються до чужих справ. Отож, підбирай для себе людей не за титулами, а дивись на їхні справи... Таких людей у давнину називали філософами, бо вони давали королям такі знання, які потрібні були для правління... Король має бути й філософом (який не під дахом, а під небом мешкає)».                                                                  (Станіслав Оріховський)

«... Король вибирається для держави, а не держава існує задля короля На цій підставі гадаємо, що держава набагато шляхетніша й достойніша за короля. Закон же, якщо він є душею і розумом держави, значно кращий за непевну державу і вищий за короля... а король - вуста, очі й вуха закону, а точніше інтерпретатор закону»                          (Станіслав Оріховський)

«Я – русич і хвалюся цим, і охоче про це заявлю; пам'ятаючи про свій грецький рід і руську кров, про місце, де я народився і виріс ... Церква у рутенців утвердилася задовго перед тим, як до них прийшли поляки-католики. Але й пізніше довго ще не виникало суперечок через розбіжності релігійних обрядів. Кожен пильно оберігав те, що від предків успадкував (звідки б не був узятий початок...)».                    (Станіслав Оріховський)

На підставі прочитаного спробуйте відповісти на такі запитання:

а) які риси відрізняють ренесансний світогляд від середньовічного ?

б) проблемам земного чи потойбічного життя надають найпершу увагу
цитовані мислителі?

в) якого змісту набуває в ренесансному світогляді розум, підтвердить
цитатами оспівування його сили;

г) назвіть ідеї, які підносить у своїх морально-етичних вченнях Станіслав
Оріховський;

д) які нові погляди на державу, форми політичного управління, місце та
особисті якості правителя, значення закону («природного права»)
демонструють наведені висловлювання Станіслава Оріховського ?

е) які засоби називають ранні гуманісти визначальними у вихованні
громадян, як вони пояснюють поняття патріотизму і громадського
служіння.

1.  Характеризуючи українську філософську думку другої половини XVI -початку XVII століття, відмітимо, що тогочасна філософська думка в умовах протистояння католицизму носила відчутний релігійний характер і в ідейному плані концентрувалась довкола ідеї збереження віри. Організаційно тогочасний національно-релігійний рух оформився у братства, друкарні, школи.

Сутність філософських поглядів діячів руху в певній мірі засвідчують наведені нижче уривки творів:

«... Дуже зашкодило Руській державі, що не розширювало в них шкіл і наук, бо якби мали науку, тоді в своїй невідомості не прийшли б до такої погибелі... Не маючи своєї науки, почали своїх дітей давати в науку римську, а ті з наукою призвичаювалися й до віри, і так помалу привели вони через свою науку (школу) до римської віри все панство руське...».

                                                                                           («Перестороги»)

«Горе мені, злиденній, ой леле, нещасній, звідусіль в добрах моїх обідраній, ой леле, на ганьбу тіла мого перед світом із шат роздягненій!... Колись гарна й багата, тепер споганіла й убога. Колись королева, всьому світові люба, тепер усіма зневажена і опечалена... Діток народила і зростила, а вони зреклися мене... привели до занепаду... Священників моїх осліпили, пастирі мої (не бажаючи знати, що про душу йдеться) оніміли, старші мої одуріли, молодь моя здичавіла, дочки мої до розпусти вдались...».

                                                                               (Мелетій Смотрицький)

«Оповім вам велику таємницю: диявол має таку заздрість до словенської мови, що ледве живий од гніву. Радо би її вигубив дощенту, і усю боротьбу свою на те подвигнув, щоб викликати до неї омерзіння. ..А то через те диявол підняв боротьбу супроти словенської мови, що вона є найплідніша з усіх мов та наймиліша богові, оскільки без поганських хитрощів, тобто без граматик, риторик, діалектик,... а через просте старанне читання... підносить святий дух... Отож, знайте, що словенська мова перед богом більшу честь має, ніж еллінська та латинська».            (Іван Вишенський)

14. Які мотиви рухають полемічним запалом І.Вишенського? Чим він опікується найбільше? З ким із мислителів Західної Європи споріднює його прагнення повернутись до звичайної народної мови?

«Що ж інше в світі цім може бути вам милішого від батьківщини? Якщо у милість є вам здравіє, якщо милими є жени, чада, братія, то батьківщина далеко милішою бути повинна. Бо вона вас уродила, вона вас виховала, вона вас всіма благами збагатила». (Анатолій Радивиловський)

«...Створив Бог людину з двоякої сутності - небесної та земної. Тіло видиме-з землі, душа ж невидима - з неба. І тому людина - це світ і темрява, небо і земля, янгол і звір. І розмістив її (Бог) у межах смерті й життя, посеред величності й смиренності. Дивне поєднання - дух і плоть, смерть і життя... Повстає бо душа напало, і тіло воює з душею... Тіло ж нехай перебуває під владою душі розумної та навчається і пізнає ... Як у тілі очі всю красу світу цього зрять, так і в душі ум - багатозоре око. Той (ум) бачить видиме і невидиме, небесну і земну красу, і тими чеснотами насолоджується…».                        (Кирило Транквіліон-Ставровецький)

«Розум є здатність розумної душі, що пізнає речі, які підлягають розумінню... Воля є сипа душі, яка приймає або не приймає речі, пізнані розумом. Об'єктом або матерією волі є... добро взагалі... Чи має людина свободу волі щодо вибору творити добро або зло ? Ця свободна воля називається по-латині Ііberит arbitrium (вільним волевиявленням), а по-слов’янськи – самовладдям».                                            (Касіян Сакович)

Наведені цитати із творів видатних представників української ренесансної філософії другої половини XVI - початку XVII століття вимагають розуміння та прояснення таких питань:

а) Якими факторами пояснюється надзвичайно критичний і полемічний характер філософських теоретизувань на суспільно-політичну та релігійну тематику?

б) Які актуальні проблеми суспільного життя підносять діячі братського руху?  Як вони обґрунтовували ідею залежності суспільного поступу із поширенням шкільної освіти та знання?

в) Продемонструйте тісну взаємозалежність між релігійним і національно-визвольним рухом тієї доби;

г) Окресліть нові тенденції у вченнях про природу і людину, а також
співвідношення віри та розуму. В чому полягає відмінність між
раціоналістичною та містичною позиціями в осмисленні проблем «Бог-світ» і «Бог-людина»?

15. Аналізуючи філософську спадщину професорів Києво-Могилянської колегії, акцентуємо особливу увагу на значному піднесенні п професійного рівня і виокремленні у самостійну галузь наукових знань.

«Нічого немає на землі великого, крім людини і нічого великого в людині крім розуму».                                               (Йосиф Кононович-Горбацький)

    «Всі достоїнства, що в природі розділені на частини, в ній одній (в людині) зосередились, і вона є ніби другою природою, якщо не величиною то повною досконалостей, рівною цілій природі».        (Феофан Прокопович)

«Найвище людське щастя в цьому житті частково полягає в мудрості й доблесті, частково – у здоров’ї тіла й добрій долі». (Георгій Кониський)

«Бог існував раніше буття світу... як найдосконаліший розум... Ціле визначення природи збігається з Богом, в якій він із необхідністю існує і якою він рухає...».                                                                   (Феофан Прокопович)

«... Етика – наука практична, що стосується вчинків людини, спрямованих на моральне добро або узгоджених із здоровим глуздом».

                   (Георгій Кониський)

«Активне ж життя полягає в удосконаленні моральних доброчинностей, а саме – громадянських та військових».                 (Стефан Калиновський)

На підставі даних цитат охарактеризуйте наступні положення:

а) яку філософську проблематику цінують та висувають на перший план професори Києво-Могилянської академії?

б) в чому можна побачити в їх міркуваннях збереження давніх традицій
філософствування?

в) яке місце у філософських вченнях київських вчених займає проблема
співвідношення віри та розуму, як вона позначилась на новій морально-етичній концепції?

                               
Розкрийте зміст раціоналістичних вчень, обґрунтуйте значення таких
категорій  «розум», «інтелект», «свобода волі».

16. Ознайомтесь із деякими філософськими оцінками творчості Г. Сковороди.

«... Онтологізмом пронизане напрочуд цілісне світосприйняття «російського Сократа» - Г. Сковороди... Він сповнений священного вогню «теоман». значно перевершує як натура свої глибоко оригінальні та чудові філософські твори».                                                                     (В. Ерн)

«Філософськи найбільш цінним мислителем кінця XVIII ст. був Григорій Сковорода... Він був вродженим мислителем, що цілком підпорядкував свої філософські задуми релігійному прагненню злиття із Богом. Його можна назвати першим російським вільним православним мислителем».

                                                                                                (С. Левицький)

Зверніть увагу на те, що в зазначених оцінках Г.Сковорода подається як російський філософ (що зрозуміло з огляду на те, що Україна в той час була складовою частиною Російської імперії). Чи можна це вважати свідченням міжнародного визнання творчості філософа?

«Підведи ж від землі твої думки і зрозумій людину, народжену в тобі від Бога... Якщо хочемо виміряти небо, землю й моря, томи повинні, по-перше, зміряти самих себе... нашою власною мірою. А якщо нашої, всередині нас, міри не знайдемо, то чим можемо все інше виміряти? А не вимірявши спершу себе, яку користь отримаємо із знання міри в усіх інших створіннях? Чи може той, хто є сліпим у своєму домі, бути прозорливим на ринку? Люби Бога і наближайся до нього завжди, серцем і пізнанням наближайся, а не ногами та вустами. А якщо не наблизишся і не поєднаєшся із тим, хто є головою твоїй голові, то залишишся мертвою тлінню і трупом».                                                                  (Г. Сковорода)

В якому сенсі можна вважати людину мірою усіх речей? В чому, за Г. Сковородою, полягає мета та сенс самопізнання? Із якими давніми філософами солідаризується Г. Сковорода у цих міркуваннях?

«Подивись тепер на людину і пізнай її. Ти бачив у колоску солому з половою? Що ж таке колосок? Колосок є сама сича, у котрій міститься стебло зі своїми гілками і остюк з половою. Чи не в зерні все це заховане? Чи побачив ти у колоску те, чого раніше не бачив? Тепер пізнавай у людині те, що для тебе не було видимім».                                          (Г. Сковорода)

Які саме особливості та ракурси людини виділяє Г. Сковорода даними міркуваннями? В якому сенсі можна уподібнити людину насінню, колоску?

17. Прочитайте уривок:

«Є три світи. Перший є всезагальний... Він складений із незліченних світ-світів і є великий світ. Інші два суть часткові і малі світи. Перший - мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий - світ символічний, тобто Біблія... Біблія є символічним світом, тому що у ній зібрані небесних, земних і глибинних створінь фігури; вони є образами, що приводять нашу думку до поняття вічної природи, прихованої у тлінній так, як малюнок у фарбах... У всього є два єства: боже і речовинне: всі три світи складаються із двох сутностей, названих матерія і форма

та складаючих одне ціле. Згадані форми у Платана називаються ідеї, тобто видіння, види, образи. Вони суть перші нерукотворні світи... У великому й малому світі речовинний вигляд дає знати про сховані під ніш форми або вічні образи. Таке ж і в символічному або біблійному світі...».

                                                                                               (Г. Сковорода)

Засвойте належною мірою онтологію Г. Сковороди, тобто його вчення про світобудову. Зверніть увагу на те, що саме світ символів опосередковує зв'язок тілесного та духовного. Чим, на вашу думку, думки Г. Сковороди очевидно відрізняються від поглядів Платона?

У наведених нижче рядках ви зможете доторкнутись до одного із моментів, що складає оригінальність Г. Сковороди і свідчить про його виходи за межі християнської богословської ортодоксії:

«Доки яблуня, доти з нею і тінь її. Божественне дерево вічності зеленіє завжди. І тінь же її ні місцем, ні часом не обмежена. Світ цей і всі світи - це тінь божа. Вона зникає частинами, є несталою і перетворюється на різні форми, проте не відлучаючись ніколи від свого живого дерева. І давно вже освічені люди сказали оцю річ: матерія вічна, тобто вона всі місця й часи наповнила».                                                                    (Г. Сковорода)

З'ясуйте, за Г. Сковородою, матерія створена Богом чи вічна? Як цей погляд Г. Сковороди впливає на його інші думки та уявлення? Скористайтесь для відповіді на ці питання наступними фрагментами із творів філософа.

«Світ наш є риза, а господній - тіло. Небо наше є тінь, а господнє - твердь... Вік наш - це брехня, мрія, суєта, пара, ніщо, а істина господня перебуває вічно. Вік наш - це різноманітність та різновид тіні, січення піску... Вік же господній є єдність, тотожність, діамант... Стань, якщо хочеш, на рівному місці і звели поставити навколо тебе сотню дзеркал. Тоді побачиш, що один твій тілесний вигляд володіє сотнею видів, що залежать від твого одного. А як тільки забрати дзеркала, раптом всі копії ховаються у своїй основі, тобто в оригіналі. Проте і наш тілесний вигляд є лише тінь істинної людини...».                                (Г. Сковорода)

Спробуйте дати відповіді на питання: а) чи існують світові природи (натури) окремо одна від одної, в чистому вигляді; б) чи може тілесна натура адекватно, правильно і точно виразити сутність духовної; в) яку роль у співвідношенні цих натур, у розумінні їх співвідношення належить людині?

18. Ознайомтесь із поглядами Г. Сковороди на властивості людини та її життєву долю.

«Неможна знайти щастя поза собою; істинне щастя перебуває всередині нас. Безперервно думай, щоб пізнати себе. І оце-то є молитва, тобто розпалювання твоїх думок до цього. Це - крик твій, крик таємний... Оце ж і є бути щасливим - пізнати, знайти самого себе. Голова всього в людині - людське серце. Воно є найточніша людина в людині, а все інше - околиця... А що таке серце, як не душа? Що таке душа, як не бездонна думок безодня? Що таке думка, як не корінь, насіння й зерно всієї нашої видимої натури і зовнішності? Тому-то, бачиш, людина, яка втратила сердечний спокій, загубила свою голову і свій корінь. Думка є таємною пружиною в нашій тілесній машині, голова й початок всього її руху, а за цією головою йдуть усі зовнішні органи, наче на налигачі, але думка ніколи не спочиває, наче полум'я чи ріка. Її безперервне стремління - це бажання. Куди ж вона прагне? - Шукає своєї насолоди й спокою. Спокій же її не в тому, щоби зупинитись і простягнутись, як мертве тіло, а навпаки: вона, начебто перебуваючи у мандрах, шукає по мертвих стихіях свого спорідненого і, ще більше розпаливши свою спрагу, швидше піднімається від тлінної речовинної природи до свого рідного і безначального начала...».

                                                                                                     (Г. Сковорода)

Як подає Г. Сковорода найважливіші умови досягнення людиною її життєвого щастя? У чому саме полягає це щастя? Що спонукає людську душу прагнути дістатись до вічного? Спираючись на наведені міркування філософа, спробуйте визначити, до якої філософської течії пізньої античності схожа вибудувана тут ієрархія людських якостей.

19. Вивчаючи українську філософію першої половини XIX століття, необхідно врахувати:

- що це був період активного прилучення української філософської думки до надбань німецької класичної філософії;

- що в цей період лише починається епоха формування самостійної філософсько-світоглядної рефлексії на основі підвищення інтересу до власних культурних засад;

- що внаслідок впливу німецької класичної філософії на розвиток філософії в Україні з'явились оригінальні філософські концепції П. Юркевича, О. Новицького, О. Потебні, Г. Шпета та ін.

Перечитайте нижченаведені тексти; спираючись на міркування відомого дослідника історії української філософії, покажіть, як і в чому проявились у ній впливи національного характеру?

«Риси духовності бароко залишилися в українському національному типі аж досі. Основна духовна риса бароко – це «декоративність», що цінить більше широкий жест, ніж глибокий зміст - більше розмах і кількість, ніж внутрішню якість, більше - вираз, форми вияву змісту, ніж зміст самий, одним словом - цінить більше здаватися, ніж бути... Емоційність виявляється у високій оцінці життя, почуття. Почуття, емоція оцінюється навіть як шлях пізнання (Гоголь, Юркевич). Але ця «філософія серця» має й інший сенс - в людськім душевнім житті глибше, ніж свідомі психічні переживання, служить їх основа – «серце», найглибше в людині, «безодня», яка породжує з себе і зумовлює собою, так би мовити, «поверхню» нашої психіки (Сковорода, Гоголь, Юркевич, Куліш). З цим зв'язане і визнання, що людина є малий світ «мікрокосмос», бо в «сердечній глибині», безодні криється усе, що є у цілому світі:..».      (Д. Чижевський)

20. Значний внесок у розробку філософії на початку XIX ст. вніс П. Лодій. Ознайомтесь із деякими уривками з його творів. Спробуйте з'ясувати в яких його тезах прослідковується вплив німецького ідеалізму.

   «... Метафізика є наука, яка досліджує начала всезагальних понять і доказів, на підставі яких можемо утворювати собі найбільш повні поняття про речі».                                                                      (П. Лодій)

«Ми ясно бачимо, що людське пізнання не може бути твердим якщо воно не спирається на онтологію. Це випливає з того, що мине матимемо досконалого знання -. перших начал і перших істин науки, а на них спираються всі докази, якщо не візьмемо його з онтології, бо крім онтології його з жодної іншої науки взяти не можна».              (П. Лодій)

Спробуйте прокоментувати дану тезу і пояснити, чому та в якому сенсі пізнання може спиратись лише на онтологію? Хто із представників західноєвропейської філософії дотримувався такої позиції?

«Сущим є все те, що має буття, або може його мати. Тим самим суще с двояким: дійсністю і можливістю. Дійсність-це те, що справді має буття.... Можливість - це те, що не існує, але може бути... Визнаючи сутність, слід визначити і властивості. Отже, як сутність, так і властивості є логічно необхідні, незмінні, вічні, бо властивості необхідно походять із сутності; оскільки достатня причина міститься у сутності».                                                                                      (П. Лодій)

Згадайте, ким із німецьких філософів був введений у філософію принцип достатньої причини (підстави)?

21. Цілу плеяду глибоких мислителів виховав у XIX ст. Київський університет. Серед них високу оцінку істориків філософії отримали О. Новицький, С. Гогоцький, П. Авсенєв. Ознайомтесь із деякими їх ідеями.

«Свідомість від самого початку перебуває у відношенні до того, що є вищим від неї і від світу... Пізнаючи предмети навколишнього світу через призму свого внутрішнього бачення, людина підпорядковує їм свої думки. Саме тут народжується філософія... Вона є наукою про все лише у тій мірі, що приводить до усвідомлення законів і основ усякого буття. Вона є наукою наук тільки тому, що містить у собі умови умов, начала і форми усякого бачення... Тільки ці форми і закони складають її істинний зміст, на який не можуть претендувати інші науки... Світ ідей с батьківщиною філософії. Там народжується вона, звідти черпає свої сили і з'являється у світ дольній як провісник світу горного».                                (О. Новицький)

Проаналізуйте наведені міркування О.Новицького і виділіть в них ті аспекти філософського мислення, які, на вашу думку є цікавими, важливими та зберігають свою значущість і сьогодні.

«Всі великі люди, і особливо ті, хто займається філософією, суть представники свого народу. Вони як у фокусі тільки концентрують в собі те, що вже розсіяно в народі, приводять до свідомості те, що й поза тим таїться в народному дусі потаємно та неусвідомлено... Вони повертають народу те, що сприйняли від нього самі, тільки в іншому, більш розвиненому вигляді... У протилежному випадку філософські ідеї, навіть високі й світлі, залишаться непізнанними; вони не приживуться в суспільній думці, як рослина у невластивому для себе ґрунті...».                          (О. Новицький)

Як ви вважаєте, впливи яких представників німецької класичної філософії відчуваються в наведених тезах О.Новицького? Якою мірою ці тези є актуальними?

«Філософія... не є та чи інша окрема система, система Платана, Аристотеля, Канта, так само як людство не є тільки той чи інший народ... Філософія в її істинному значенні є справою людства; це є свідомий розвиток всезагальних ідей світобачення».                           (О. Новицький)

Порівняйте останні ідеї О. Новицького із попередніми. Чи не здаються вони вам суперечливими? Спробуйте пояснити їх співвідношення, тобто вирішити дилему: філософи виражають дух свого народу чи опікуються вічними і всезагальними темами?

22. Прочитайте:

«Тільки там, де перед зовнішнім світом думка постає самоусвідомленою, визначається її ставлення до нього, тільки там утверджується начало і можливість тієї вищої і багатоманітної науки, яку ми називаємо філософією».                                                                             (С. Гогоцький)

Визначіть, якою мірою таке розуміння філософії відповідає положенням  німецької класичної філософії? Яку рису філософського мислення виводить на перший план С. Гогоцький?

«Всяка освіта, всяка культура, якщо вони відповідають своєму призначенню, Повинні пропонувати, по-перше, дві свої сторони - ідеал досконалості... і ті моральні сили, які здійснюють в собі цей ідеал і служать його виразником; по-друге, те відношення сил до ідеалу, яке потрібне для переходу ідеалу в дійсність».                               (С. Гогоцький)

Прокоментуйте наведене положення. Чи згідні ви із таким окресленням ролі ідеалу в людському житті? Аргументуйте свою відповідь.

1.  Прочитайте:

«Отже, якщо філософія силкується витлумачити явища світу, що лежать перед нами, або розкриваються в нас самих, через ідею та за допомогою ідеї, якщо вона розглядає явища світу як одкровення або втілення думки, якщо для неї ідея є джерелом, основою, законом і типом діяльності, що являє себе, то в цьому напрямі вона намагається пояснити й обґрунтувати те світоспоглядання, яке з необхідністю передбачається релігійним та моральним життям людства. Питання про основу та мету світу, про ставлення світу та людини до Бога - питання, розв'язання яких передбачає припущення ідеї, бентежать із непереборною енергією загальнолюдську свідомість раніше і перш за будь - яку науку; вони виникають у свідомості з необхідністю не з тимчасового інтересу, а як завдання суто духовні, що торкаються споконвічних потреб людства».                           (П. Юркевич)

Уважно перечитавши наведений фрагмент одного із яскравих представників української філософії XIX ст., визначіть: а) чи був П.Юркевич релігійним філософом; б) ідеї яких попередніх філософів проглядають в його міркуваннях?

«... Філософія, як цілісне світоспоглядання є справою не людини, а людства, яке ніколи не живе абстрактно, або суто логічною свідомістю, а розкриває своє духовне життя в усій повноті і цілісності його моментів».    

(П. Юркевич)

Поясніть, які місця даного фрагмента відповідають загальним особливостям української філософії?

«Ця ідеальна точка до якої прагне суб'єкт є істина, є ідея. Вона існує для загального розуму. Вона висловлює не те, що ми можемо відчувати щодо даної речі, а те, що є в самій речі, або те, чим є сама річ, істинно «суще».

                                                                                                                               (П. Юркевич)

Чи свідчить дана теза про оптимістичний підхід філософа до питань про можливості людського пізнання? Як ви зрозуміли, що є ідея для П. Юркевича?

«В серці людини знаходиться джерело для таких явищ, які наділені особливостями, що не випливають ні з якого загального поняття або закону... Релігійна свідомість найбільш виправдовується природою людського серця, поза яку ми вже не можемо стати, щоби побачити ще інші її складові причини і яка, внаслідок того, володіє всією безпосередністю буття, спричиненого Богом...».                     (П. Юркевич)

До думок якого українського філософа приєднується у даних міркуваннях П. Юркевич? Як він витлумачує природу людського серця? Чи згідні ви із його міркуваннями?

24. Познайомтесь із цікавими думками О. Потебні, професора Харківського університету.

  «Мова - це засіб не стільки виражати готову істину, як відкривати раніше невідому; стосовно того, хто пізнає, вона становить щось об'єктивне, а стосовно світу, що пізнається - суб'єктивне... Дух без мови неможливий, тому що сам створюється за допомогою мови, і мова в цьому є перша в часі подія... Мову і дух, що взяті в розумінні послідовних проявів духовного життя, ми можемо виводити з «глибини індивідуальності», тобто з душі як з начала».

«Царина мови далеко не збігається з цариною думки. В середині людського розвитку думка може бути пов'язана зі словом, але на початку вона, певно, ще не доросла до нього, а на вищому ступені абстрактності покидає його, як те, що не відповідає її вимогам».

«Міф близький з науковим мисленням в тому, що він є акт свідомої думки, акт пізнання, пояснення через сукупність раніше даних ознак, об'єднаних і доведених до свідомості словом і образом».

 

«Весь зміст нашої думки вичерпується тим, що ми знаємо, і тим, у що ми віримо. Вирішення питання про відношення знання і віри залежить від вирішення іншого: чи має думка якісь особливі засоби для засвоєння предметів віри, чи випивають на нас ці предмети не тим шляхом, яким діє пізнання?».

Як би ви визначили провідну тему наведених міркувань? Які надскладні явища допомагають нам осмислювати ідеї О. Потебні? Наскільки актуальними на сьогодні постають підняті ним проблеми?

25. Уважно опрацюйте наведені нижче висловлювання представників літератури та громадсько-політичних рухів України XIX ст. і спробуйте пояснити основні запропоновані ними ідеї.

«Ми приймаємо, що всі слов'яни повинні між собою поєднатись, але так, щоб кожен народ склав свою окрему республіку й управляв своїми справами незалежно від інших; щоб кожен народ мав свою мову, свою літературу і свій власний устрій. Такі народи по-нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорвати, серби і болгари». («До братів українців». Політична програма Кирило-Мефодіївського товариства)

Чи виправдана, на вашу думку, дана теза Кирило-Мефодіївців? Чи відповідає вона сучасним тенденціям суспільного процесу?

26. Прочитайте уривок.

«Вінцем усього був страшний егоїзм, який виявився потім тим, що значна частина таких юних перетворювачів суспільства, змужнівши, переродилася в біржових гравців і експлуататорів чужої власності можливими засобами; ті ж, хто залишився енергійно відданим своїм нігілістичним теоріям, що виправдовують будь-який засіб для цілі, морально виробили покоління безумних фанатиків, які відважуються проводити свої переконання кинжалами і пістолетами. Такими були неминучі наслідки вчення, яке головним чином задалося матеріалізмом і відкиданням морального закону, вкладеного в серце людини найвищим вічним розумом, який керує невідомими нам шляхами, всією долею історії людства».                                                                                (М. Костомаров)

Як би ви визначили ту світоглядну позицію, на якій наполягає автор даного уривка? Наскільки ви згідні з ним в оцінці ролі матеріалістичного світогляду в певному спрямуванні політичної боротьби? Доповніть свої міркування прикладами із сьогодення.

27. Прочитайте уривок і спробуйте відповісти на запитання, наведені нижче.

«Як же не дивно, як не дико називати безглуздям потреби душі, яка тільки цим, а не іншим шляхом може сповістити іншій душі свою життєдайну силу? Резонерством нічого з цим прагненням не вдієш: воно зароджується глибше в душі, аніж найбільш розумні і ґрунтовні міркування. Справа тут не в одній відмінності мов; справа в особливостях, в способі виразу думок, чуттів, рухів, душі, і які мовою, не природною авторові, виразитись не можуть».                                                                                          (П. Куліш)

Які загальні риси українського філософування та менталітету проявились у наведених міркуваннях М. Костомарова та П. Куліша? Чи виправдались такі підходи до розуміння дійсності в реальному ході історії?

Ознайомтесь із тими ідеями П. Куліша, що лягли в основу концепції «Хуторянської України»:

«Природна простота дає людині чисте серце. Ніяка наука такого правдивого серця не дасть... Необхідно повертатись іноді до первобутньої дикості і суворості душі, втікати в широкошумні дубрави ...В європейській цивілізації мало ладу... Треба містами розсипатись на села, на хутори і  з’їздитися лише до контор на засідання на короткий час, ніяк не засиджуватись у велетенських скопищах многолюдства, не утворюючи дорожнечі, не наживаючи рівнодушности до незаможних, не розриваючи сусідських зв'язків із селянами. - Лише тоді бідність урівнялася б з багатством...».

                                                                                                 (П. Куліш)

Спробуйте оцінити, наскільки подібні погляди: а) були співзвучні своєму часу; б) відповідають українському менталітету; в) прийнятні в наш час?

28.  Прочитайте уривки з творів М. Гоголя:

«Створив мене Бог і не приховав від мене мого призначення. Справа моя є те, про що повинна перш за все думати кожна людина. Справа моя - душа і міцна справа життя. А тому і спосіб моїх дій повинен бути міцніш і надійним... Грішить сьогоднішня людина... не від надлишку своєї власної розбещеності, не від нечутливості і не від того, що бажає грішити, а від того, що не бачить гріхів своїх...Ні, людина не є нечутливою, вона зрушить з місця, якщо їй зобразити справу так, як вона є... Лише злегка підведи завісу і вкажи їй хоча б один із тих що винних злочинів, які вона здійснює, і в неї вже не вистачить хоробрості вихвалятися своєю безгрішністю... Життя треба показати людині, - життя, узяте під кутом зору його сьогоднішньої заплутаності... Тільки не треба забувати, що узяте нами місце у земній державі задля того, щоби служити Господарю небес. Повірте, що Бог не даремно повелів кожному бути на тому місці, на якому він тепер стоїть».                                                                  (М. Гоголь)

Уважно проаналізуйте вихідні положення гоголівської концепції «непомітного зла», спробуйте передати її зміст власними словами. Чітко окресліть особливості світоглядних орієнтацій М. Гоголя, світоглядне та моральне значення його ідей.

«Розум не є в нас найвищою здатністю. Його посада не більше, ніж поліцейська: він може тільки приводити у порядок та розставити по місцях все те, що ми вже маємо... Він незрівнянно більше залежить від інших душевних станів... Розум іде вперед, коли йдуть вперед усі моральні сили в людині, і він стоїть непорушно й навіть йде назад, коли не підносяться моральні сили».                               (М. Гоголь)

До чиїх поглядів близький у наведених міркуваннях М. Гоголь? Сформулюйте своє ставлення до них.

Посилаючись на конкретні приклади із творів М. Гоголя продемонструйте те, як в них втілювались та виявлялись філософсько-світоглядні ідеї автора?

29. Прочитайте уривок: 

«Немає нічого постійного, стоячого (статичного), а бачить наш розум тільки переміну (еволюцію), рух (динаміку). Немає і не може бути постійних національних ознак, немає між людьми вічних політико-адміністративних порядків, таких, як наприклад, обрусеніє, не може бути національних святош. Вся практична мудрість людська може бути в тому, щоб вбачати напрям руху світового, його виміру, закон і потужитись тим рухом... З трьох світових вір дві, християнська та магометанська, ворогували проміж себе, а коли всередині їх теж почались незгоди, то різні церкви ворогували проміж себе та нищили людей не менше, коли не більше, як нищили їх війни національні. А ось розумніші та добріші люди по різних вірах почали думати, що не слід чіпатись до других за різні церковні звичаї та думки, а що треба поставити над усіма церквами людськість, і всіх людей всіх вір признати «братами».                         (М. Драгоманов)

Які цінності співставляє між собою автор уривку? Яким цінностям та на яких підставах він надає перевагу? Якими є ваші думки з даного питання? Аргументуйте свою відповідь.

    30. Уважно перечитайте філософсько-світоглядні міркування І. Франка.

«Ціла історія нашої цивілізації, матеріальної і духовної, се не що інше, як поступове систематичне і ненастанне відсування, віддалювання границь неможливого».

«Людина споконвіку прагне до однієї мети - до щастя. Того щастя вона досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються для неї воєдино, коли всяка її наука буде корисною працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її розвинутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вченими працівниками...».

Які чинники людської діяльності вважає автор найпершими чинниками суспільного поступу? Якою мірою виправдані такі думки?

«Ідеал національної самостійності в усякім погляді, культурнім і політичнім, лежить для нас поки що... поза межами можливого. Та не забуваймо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його здійснення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої відданості йому буде залежати, чи ми підемо тими стежками до нього, чи може звернемо на якісь інші стежки».

  31. Ознайомтесь із вихідними пунктами вчення В. Вернадського про ноосферу.

«Еволюційний процес... набуває нового геологічного значення завдяки тому, що він створив нову геологічну силу - наукову думку соціального людства. Ми якраз переживаємо її яскраве входження у геологічну історію планети. В останні тисячоліття спостерігається інтенсивне зростання впливу одного виду живої речовини - цивілізованого людства - на зміну біосфери. Під впливом наукової думки і людської праці біосфера переходить в новий стан в ноосферу... Людина вперше реально зрозуміла, що вона є мешканцем планети і може-навіть повинна-мислити та діяти в новому аспекті... Історія розумової культури людства... привела до сучасного всесвітнього життя. Зараз від нього нікуди не заховатись... І темпи укріплення всесвітності настільки стрімкі, що сперечатись з цього приводу немає сенсу».

                              

Якщо врахувати те, що подані тут ідеї сформувались у 30-х роках XX ст., до можна оцінити проникливість думки мислителя. Чи виправдала подальша історія цивілізації передбачення та твердження В. Вернадського? Чи справді и наш час функціонує особлива складова біосфери - ноосфера (розумосфера)? Що приніс сучасному людству науково-технічний прогрес?

32. Зверніться до тих міркувань В. Вернадського, які засвідчують його серйозні зацікавлення філософією.

«Вперше в науковому обмірі, виходячи з емпіричних даних, встає перед нами стара філософська проблема людської свідомості. Бо ж геохімія ставить питання:як може людська свідомість змінювати людські процеси? Як і чому людська думка впливає на їх перебіг?Ми вступаємо в область, де до цього часу панувала робота філософської інтуїції і філософського логічного міркування. Перед нами немов би відкривається можливість науковим шляхом підійти до механізму цього впливу».

Як ви вважаєте, чи виправдались сподівання В. Вернадського щодо наукового вирішення питання про механізми дії свідомості? Як можна оцінити сучасне значення зазначеної думки?

«Із процесом філософського міркування пов'язане питання, що стояло перед ним протягом століть і досі є невирішеним (оскільки до сих пір багатьма філософами воно заперечується, хоча не може бути логічно спростоване): чи існує та особлива галузь філософського пізнання, особливий прояв розуму – «внутрішній досвід», що дозволяє філософам виявляти нові прояви реальності».

Співставте дві останні тези В. Вернадського, поясніть, в чому вони єдині, а в чому відмінні. Поясніть ваше ставлення та розуміння останнього вислову, аргументуйте ваше розуміння поняття «внутрішній досвід».

«... Мозок палеолітичної людини не відрізняється суттєво... та за своєю структурою від мозку сучасної людини. І в той же час немає ніякого сумніву, що розум людини із палеоліту не може витримати порівняння із розумом сучасної людини. Звідси впливає, що розум є складна соціальна структура, побудована як для людини нашого часу, так і для людини палеоліту, на тому ж самому нервовому субстраті, але за різних соціальних обставин».

Який новий аспект, важливий для розуміння свідомості, додає до своїх попередніх міркувань мислитель? Чи згідні ви із тим, що розум постає соціальною структурою?

«Вперше в науковому вимірі, виходячи з емпіричних даних, встає перед нами стара філософська проблема людської свідомості. Бо ж геохімія ставить питання: як може людська свідомість змінювати людські процеси?Як і чому людська думка впливає па їх перебіг? Ми вступаємо в область, де до цього часу панувала робота філософської інтуїції і філософського логічного міркування. Перед нами немов би відкривається можливість науковим шляхом підійти до механізму цього впливу».

33. Прочитайте.

«Слово, коли воно має бути творчим, повинно служити життю, а не безплідно намагатися нагинати життя до своїх законів... Закони слова, закони логіки, закони діалектики, тільки тоді можуть придбати творчу силу, коли вони служать не самим собі, а тому ірраціональному, нелогічному, стихійному хотінню, з якого родиться все життя, а в тім числі і саме слово».                     (Д. Чижевський)

Які прояви особливостей української філософської думки можна побачити у цьому твердженні філософа?

«Кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу. Але лише в цих обмежених і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному, оригінальному, в своїй «однобічності» і обмеженості і має вічне загальне значення... Отже, окрема нація в певні моменти репрезентує історичну сучасність - іноді разом з іншими націями, а іноді сама».                                                                 (Д. Чижевський)

Чи згідні ви цілком і повністю із таким підходом до української філософії? Прокоментуйте наведений вислів та аргументуйте своє ставлення до нього.

Ознайомтесь із деякими твердженнями Д. Донцова – провідного ідеолога українського націоналізму.

«Коли б ми хотіли кількома словами висловити цілковиту різницю між націоналізмом і народництвом, то ми знайшли б її в двох діаметрально протилежних світовідчуттях: світ, де панує воля, і світ, де панує інтелект. Два темпераменти: дія і споглядання, інтуїція і логіка, агресія і пасивність, догматизм і релятивність, віра і знання».

«Зміцнювати нашу волю до життя, до влади, до експансії, - так означив я першу підставу націоналізму... До емоційності і фанатизму великих ідей, які рухають масами, треба додати ще одну їхню прикмету: «аморальність» ... Коли я говорю про «аморальність»  тих ідей, то розумію їх суперечність з буденною мораллю... Історія не знає рівності, як і природа; є там здібні і нездібні. Хто хоче забезпечити собі місце під сонцем, мусить довести свою здібність до цього. Права кожної нації на життя не існує, а коли б існувало, це було б найбільш неморальною річчю у світі...».

Визначить, прихильником яких філософів був Д. Донцов. Якою мірою можна вважати його міркування виправданими?

 

34. Із посиланням на конкретні приклади із життя та на явища культури, спробуйте пояснити таку особливість українського світосприйняття як естетизм та сентиментальність. Чому, на ваш погляд, українська філософська думка не мала різкого розмежування із літературою, історіографією, мистецтвом.

 V. Завдання для творчої роботи.

 

1.  Напишіть есе на одну із запропонованих тем:

а) «Світ ловив мене, але не спіймав» (Г. Сковорода)

     Чи є продуктивною така життєва стратегія?

б) «Людина виправляється та вдосконалюється лише при справі. Ставши при ній, людина стоїть на землі» (М. Гоголь)

1.  Використовуючи набуті знання дайте письмову відповідь на питання:

а) У чому полягає сутність «філософії серця» в українській традиції?

б) Як ви розумієте поняття «любомудріє», «софійність»?

1.  Напишіть лист сучасній молоді від імені одного з видатних діячів української культури: Володимира Мономаха, Г. Сковороди, Л. Українки, І. Франка, М. Грушевського.
2.  

СПИСОК   РЕКОМЕНДОВАНОЇ   ЛІТЕРАТУРИ

1.  Андрущенко В.П., Губерський Л.В., Михальченко М.І. Соціальна філософія. Історія, теорія, методологія: Підручник. – К., 2006.
2.  Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К., 2001.
3.  Введение в философию / Под ред. И.Фролова. – М., 1989.
4.  Горак Г.І. Філософія: Курс лекцій. – К., 1998.
5.  Історія філософії: Підручник / за ред. В.І.Ярошовця – К., 2002.
6.  Історія філософії. Словник / за заг. ред. В.І.Ярошовця. – К., 2005.
7.  Кислюк К.В. Філософія. Модульний курс: навч. посібник для студентів. – Харків, 2009.
8.  Князєв В.М. Філософія: Короткий курс / Міжрегіональна академія управління персоналом. – К., 1997.
9.  Короткий довідник з історії філософії: від витоків до середини ХІХ століття / За ред. Т.Д. Пікашової та В. Л. Чуйка – К., 1997.
10.  Кремень В.Г. Філософія: мислителі, ідеї, концепції: підручник. – К., 2005.
11.  Кунцман П., Буркард Ф.-П., Відман Ф. Філософія: dtv-Atlas: Пер. з нім. – К., 2002.
12.  Охріменко О.Г. Фундаментальні філософські проблеми. – К., 2002.
13.  Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, етика, естетика, релігієзнавство. Навчальний посібник.. – К., 2006.
14.  Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. Філософія : Навч.посібник. – К., 2000.
15.  Спиркин А.Г. Основы философии. – М., 1988.
16.  Філософія: Підручник / Бичко І.В., Бойченко І.В., Бойченко М.І., Табачковський В.Г. та ін. – К., 2001.
17.  Філософія: навчальний посібник / За ред. І.Ф.Надольного. – К., 2008.
18.  Філософія : Підруч. для студ. вузів / за ред. Г.А.Заїченко. –  К., 1995.
19.  Філософський енциклопедичний словник / НАН України; Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди / В.І. Шинкарук (голова редкол.). – К., 2002.

 

Методичні  вказівки та система завдань

для самостійного опрацювання теми

«Українська  філософська  думка»

з  курсу  філософії

(для студентів усіх спеціальностей та форм навчання)

Укладач: Цимбал  Тетяна  Володимирівна

Реєстраційний  № _________

Підписано до друку ________________ 2011 року.

Формат А 5.

Тираж ________ примірників.

Обсяг  39 сторінок.

Видавничий центр КТУ,

вул. ХХІІ партз’їзду, 11,

м. Кривий Ріг

PAGE   \* MERGEFORMAT 40

1. Тема 4 2 Кочет Юлия Методы исследования и диагностика нанообъектов и
2. Детали машин подъемнотранспортные машины и механизмы ДЕТАЛИ МАШИН Лабораторные рабо
3. Проблемы и перспективы социальной работы с молодыми семьями в сельской местности
4. Его отец Василий Дорофеевич происходил из крестьян занимавшихся в основном рыбным промыслом мать ~ Елена И
5. Повышение уровня и качества жизни населения как социологическая проблем
6. Территориальная организация сельского хозяйства
7. Алгоритм работы процессора
8. а участковой медсестрой б зав
9. Уран элемент
10. финансовой организации устанавливаются следующие нормативы ликвидности- мгновенная ликвидность которая
11. Технология выращивания и хранения лука
12. . Апелляционные арбитражные суды Арбитражные апелляционные суды являются судами по проверке в апелляционн.
13. Вариант 1 Задача 1
14. Тема 1 Элементы теории множеств Множество совокупность набор какихлибо предметов объектов
15. Бактериальный минингит и менингоэнцефалит
16. то там супермегаважный отчёт который никому не нужен
17. Обоснование системы мероприятий по защите озимой пшеницы от пшеничного трипса, хлебной жуженицы, пьявицы обыкновенной, гессенской мухи, стеблевой ржавчины, бактериоза и тифулеза
18. Тема- Техническое обслуживание и текущий ремонт системы питания дизельных двигателей Наименование рабо.html
19. Лекція 3.6. Тестування модулів.
20. Про Державний кордон України

Материалы собраны группой SamZan и находятся в свободном доступе