ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ ЇЇ ОБ`ЄКТИВНІ ТА СУБ`ЄКТИВНІ ОЗНАКИ5 Р
Работа добавлена на сайт samzan.net:
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………… 3
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ, ЇЇ ОБ`ЄКТИВНІ ТА СУБ`ЄКТИВНІ ОЗНАКИ……………………………………………………………5
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ СПІВУЧАСТІ ( ПРОСТА СПІВУЧАСТЬ, СКЛАДНА СПІВУЧАСТЬ)……………………………………………………………………… . 9
РОЗДІЛ 3. СКЛАДНА СПІВУЧАСТЬ, ЇЇ ВИДИ ТА ОЗНАКИ:
3.1. Співучасть з розподілом ролей………………………………………………….13
3.2. Організована група……………………………………………………………….20
3.3. Злочинна організація……………………………………………………………..22
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРИ СКЛАДНІЙ ФОРМІ СПІВУЧАСТІ…………………………………………… ....25
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………..29
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………… 31
ВСТУП
Актуальність теми полягає в тому, що забезпечення розбудови України як демократичної, незалежної, суверенної, соціальної та правової держави, що передбачає ст. 1 Конституції України, вимагає насамперед досягнення відповідних успіхів у боротьбі із злочинними посяганнями на ці суспільні цінності. Як свідчить сьогоденна практика, найбільшу шкоду українському державотворенню чинить злочинність та особливо її частина, що називається груповою. Сьогодні значна кількість злочинів відбувається в співучасті, що обумовлює їх підвищену суспільну небезпеку.
Згідно ст. 28 Кримінального кодексу України злочин визнається таким що вчинений групою осіб якщо у ньому брали участь декілька два або більше виконавців без попередньої змови між собою. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб якщо його спільно вчинили декілька осіб дві або більше які заздалегідь тобто до початку злочину домовилися про спільне його вчинення.
Вивчення основних характеристик співучасті в злочині неможливо без визначення його форм і видів. Тим більше, що від їхньої специфіки залежить відповідальність осіб, що вчинили злочин у співучасті, кількість злочинців, що входять до групи, тощо.
Сьогодні злочин, вчинений групою осіб за попередньою змовою чи без неї, має свої соціальні і правові особливості. Відміні юридичні ознаки цих злочинів, дозволяють виділити їх серед інших.
Проблеми кримінальної відповідальності за вчинення групових злочинів досліджували – Галиакбаров Р.Р. (Групповое преступление: постоянные и переменные признаки, 1973); Городецький Ю.В. (Добровільна відмова при співучасті, 2002); Гуторова Н.О. (Вчинення злочину організованою групою, 1996); Зелинский А.Ф. (Бывает ли преступная группа неорганизованной, 1998; Криминальная психология, 1999); Ковальов М.І. (Соучастие в преступлении, 1960, 1962); Кваша О.О. (Організатор злочину, 1999); Коржанський М.Й. (Кваліфікація злочинів, 1998, 2002); Марчук Е.К. організацій, 1998); Тельнов П.В. (Понятие и квалификация групповых преступлений, 1974) та деякі інші дослідники.
В той же час загальна проблема кримінальної відповідальності за злочи-ни, вчинені групою осіб, не має і сьогодні задовільного вирішення. Ні докт-рина кримінального права, ні кримінальне законодавство України не мають чітко визначеного поняття і ознак злочинної групи. Не зовсім чітко і послі-довно визначено поняття злочинної групи у ст.28 КК України.
Метою курсової роботи є аналіз понять та ознак співучасті, види співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників.
Завданням курсової роботи є аналіз складу злочину та його об`єктивних і суб`єктивних ознак, форм складу злочину та з`ясування особливостей криміналної відповідальності при складній формі співучасті.
Методи дослідження: порівняння, аналіз, конкретизація, аргументація, абстрагування та метод узагальнення за допомогою якого було зроблено загальні висновки.
Об`єкт дослідження співучасть у злочині (проста і складна співучасть) та її об`єктивні та суб`єктивні ознаки.
Предметом курсової роботи є об`єктивні та суб`єктивні ознаки складу злочину та його форм.
Структура та обсяг курсової роботи складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СПІВУЧАСТІ У ЗЛОЧИНІ, ЇЇ ОБ`ЄКТИВНІ ТА СУБ`ЄКТИВНІ ОЗНАКИ
Ознаки поняття «співучасті» були визначені у вітчизняній теорії кримінального права вже наприкінці XIX століття. Так в 1850 р. О. Жиряєв розумів під співучастю «збіг декількох злочинців при вчиненні одного злочину». Професор М. Таганцев уточнив вказане визначення: «До співучасті відносяться лише ті … випадки збігу злочинців, в яких є солідарна відповідальність усіх за кожного та кожного за всіх, у зв’язку з цим вчення про співучасть й отримує значення самостійного інституту».
Більш сучасне визначення вже в 1929 р. запропонував А. Піонтковський: співучасть це умисна спільна участь двох або більше осіб при вчиненні умисного злочину» . Цікаво, що подібне визначення сприйняв у 2001 р. й вітчизняний законодавець при прийнятті Кримінального кодексу України.
Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26)[2].
Об’єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:
1) співучасть наявна лише, якщо в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути й більше. До того ж кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб’єкта злочину – тобто бути фізичною осудною особою та досягти віку кримінальної відповідальності. Це положення є новим для КК України 2001 р. (якщо порівнювати з КК УРСР 1960 р.) і тому не всі суди враховують це положення.
Так, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 жовтня 2006 р. кримінальну справу за касаційними поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, на вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 25 січня 2006 р., яким засуджено Р. за ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки позбавлення волі. На підставі статей 75, 104 КК України Р. звільнено від відбування покарання з випробуванням, і встановлено іспитовий строк один рік.
За вироком суду Р. визнано винним в тому, що він 6 жовтня 2005 р., приблизно о 18 год. 30 хв., за попередньою змовою з особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, за обставин, встановлених судом та детально наведених у вироку, неподалік від школи-інтернату, відкрито заволодів вказаним у вироку майном малолітньої С. на загальну суму 663 грн.
У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, порушує питання про зміну вироку, покликаючись на неправильне застосування судом кримінального закону. Вказує на те, що особа, з якою Р. вчинив грабіж, не є суб’єктом цього злочину, а тому відповідно до вимог ст. 26 КК України, за змістом подання, мова не може йти про те, що він вчинив злочин за попередньою змовою групою осіб. Вважає, що дії Р. слід перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, особа, з якою Р. вчинив грабіж, 1996 р. народження, тобто на час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України їй не виповнилося 14 років, тобто відповідно до вимог ст. 22 КК України вона не є суб’єктом даного злочину.
У тому разі, коли у спільних діях бере участь не суб’єкт (за віком), слід виходити з точного змісту нового поняття співучасті, яке міститься у ст. 26 КК України. А згідно з вимогами цієї норми закону співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох обов’язково суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Таким чином, законодавцем усунено підстави для визнання вчинення злочину групою осіб у тих випадках, коли лише один учасник такої групи підлягав кримінальній відповідальності.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає за необхідне вирок місцевого суду змінити і перекваліфікувати злочинні дії Р. з ч. 2 на ч. 1 ст. 186 КК України.
2)співучасть – це діяльність спільна. Спільність як об’єктивна ознака співучасті відзначається такими трьома моментами:
а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників. Роль, функції кожного зі співучасників можуть відрізнятися, але при цьому злочин – це результат загальної, спільної діяльності всіх співучасників, кожний із яких зробив у вчинення злочину свій внесок;
б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в результаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині;
в) спільність за співучасті означає, що між діями співучасників і тим злочином, який скоїв виконавець, існує причиновий зв’язок, причому опосередкований, бо загальний результат досягається лише свідомою діяльністю виконавця[4].
Суб’єктивні ознаки співучасті:
- співучасть можлива лише в умисних злочинах;
- усі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), діють умисно.
За співучасті не тільки власне злочин має бути умисним, а й усі співучасники повинні діяти також умисно. Це означає, що всі співучасники мають спільний умисел. Отже, спільність характеризує не тільки об’єктивну, а й суб’єктивну сторону співучасті у злочині.
Виходячи з умисного характеру вини співучасників, можна зробити висновок, що для співучасті необхідна взаємна обізнаність виконавця й інших співучасників про їхні спільні дії у скоєнні злочину.
Умисел за співучасті, як і в злочині, вчинюваному однією особою, містить інтелектуальні та вольові моменти. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не лише вчиненого ним особисто діяння, а й суспільну небезпечність діяння, що його вчиняє виконавець. Іншими словами, співучасник повинен бути поінформований про злочинні наміри та злочинні дії виконавця. Вимога такої поінформованості – найважливіша ознака співучасті.
Вольовий момент умислу за співучасті виявляється, насамперед, у бажанні настання наслідків, коли всі співучасники бажають, щоб настали наслідки, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах із формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.
Інститут співучасті внесено до КК для того, щоб на його підставі визначити, як і за що відповідають ті особи, котрі безпосередньо у вчиненні об’єктивних ознак злочину участі не брали[7].
РОЗДІЛ 2. ФОРМИ СПІВУЧАСТІ ( ПРОСТА СПІВУЧАСТЬ, СКЛАДНА)СПІВУЧАСТЬ
Умисна спільна злочинна діяльність двох або більше осіб може виявлятися у формі простої або складної співучасті.
Проста форма співучастіпередбачає: 1) співвиконавство без попереднього порозуміння; 2) співвиконавство з попереднім порозумінням.
Складна форма співучасті включає: 1) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен зі співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину); 2) злочинне угруповання (банда, організована група, незаконне воєнізоване формування чи група); 3) злочинна організація.
Проста форма співучасті полягає у вчиненні кожною особою, які діють спільно, дій, що утворюють об'єктивну сторону складу конкретного злочину. У таких випадках кожен зі співучасників виступає як виконавець злочину. При співвиконавстві всі учасники можуть вчиняти дії одночасно (наприклад, при вчиненні вбивства в одному випадку всі наносять смертельні рани потерпілому, в другому - одні тримають жертву, інші - наносять смертельні рани) або послідовно (наприклад, при вчиненні так званої підробки грошових одиниць - ст. 199: деякі учасники цього злочину можуть виготовлювати підроблені гроші, інші - збувати, перевозити або пересилати їх). Цей вид співучасті передбачає усвідомлення кожним співвиконавцем того, що він спільно з іншими особами (співвиконавцями) вчиняє один і той самий злочин.
Співвиконавство з попереднім порозумінням має місце у тих випадках, коли між усіма учасниками злочину була змова про спільне вчинення злочину до його початку. При цьому між співучасниками такого злочину можливий розподіл ролей. Наприклад, одним доручається відкрити сховище, другим - викрасти з нього майно, третім - забезпечити транспорт для вивезення викраденого або виконати роль спостерігача з тим, щоб не бути затриманими у момент вчинення крадіжки. Важливо встановити, що кожен із учасників злочину до початку його вчинення дав згоду на виконання певної, конкретної й обумовленої ролі для досягнення спільної злочинної мети.
Складна форма співучасті передбачає наявність поряд із виконавцем організатора, пособника або підбурювача (співучасть у вузькому розумінні цього слова), їх дії можуть бути як обумовлені попередньою змовою, так і не обумовлені нею. Для наявності цієї форми співучасті необхідно усвідомлення кожним учасником того, що він бере участь у спільній злочинній діяльності[17].
Складною формою співучасті є злочинне угруповання (співтовариство) у вигляді організованої групи та злочинної організації (ч. 3 і 4 ст. 28 КК). Такі угруповання створюються за взаємною згодою його учасників і об'єднуються на основі спільного плану їхньої діяльності, спрямованої на вчинення, як правило, ряду злочинів[2].
Злочинне угруповання має, крім кількісних (наявність від трьох і більше осіб), і якісні ознаки. Якісною ознакою злочинного угруповання є його попередня зорганізованість у стійке об'єднання за єдиним планом з розподілом зобов'язань учасників групи щодо вчинення, як правило, неодноразових злочинних дій. Кожен із учасників злочинного угруповання (співтовариства) усвідомлює, що він разом з іншими особами бере участь у здійсненні злочинної мети (плану), для досягнення якої воно створено, і бажає зробити свій внесок у цю діяльність.
Щодо організованої групи, то її визначення дано в законі. У ч. 3 ст. 28 говориться, що злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь кілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Однією зі складних і найбільш небезпечних форм співучасті є злочинна організація, якою за ч. 4 ст. 28 КК визнається стійке, ієрархічне об'єднання кількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних групп[2].
Оскільки між членами злочинної організації існує попередня змова та зорганізованість для спільного вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, то за вчинення такого злочину (злочинів) її членом (членами) в інтересах злочинної організації слід вважати вчиненим злочинною організацією[13].
Характерними ознаками злочинної організації є: 1) зорганізованість (об'єднаність за попередньою змовою) членів такого угруповання (п'ять і більше) або його окремих груп; 2) стійкість (тривалість) зазначеного угруповання; 3) наявність мети - вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів.
Зорганізованість передбачає: а) наявність певної кількості (від трьох і більше) осіб на чолі з незаперечним й авторитетним їхнім керівником (координатором); б) жорсткої дисципліни і додержання правил конспірації; в) наявність погодженого плану щодо вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів;
Стійкість злочинної організації означає: а) наявність постійного осередку (членів) такого угруповання; б) наявність сталих зв'язків між її членами та взаємодій між її групами; в) наявність певного ступеня ієрархічного підпорядкування; г) здатність і готовність кожного члена угруповання виконати будь-яке завдання, що входить до спільної діяльності злочинної організації, щодо вчинення нею тяжкого або особливо тяжкого злочину (злочинів). Для більш надійного здійснення злочинною організацією злочину та швидкого досягнення його мети нерідко здійснюється розподіл обов'язків між учасниками угруповання.
Система злочинної організації може мати підсистеми у вигляді кількох організованих груп (технічного забезпечення, зв'язку, розвідки, особистої охорони тощо).
Всі учасники злочинного угруповання через узгодженість дій стосовно досягнення певних цілей підлягають відповідальності незалежно від конкретних дій, що кожен із них вчинив як виконавець злочину, вчиненого відповідним угрупованням. Однак кожному учасникові злочинного угруповання можуть бути інкриміновані лише ті дії, які він вчинив, і ті злочини, в яких він брав участь[5].
РОЗДІЛ 3. СКЛАДНА СПІВУЧАСТЬ, ЇЇ ВИДИ ТА ОЗНАКИ.
Складна співучасть передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник, але не обов'язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі перелічені ролі - достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо). Складна співучасть охоплює також такі форми спільної злочинної діяльності як організована група і злочинна організація.
На практиці форми й види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організатора, підбурювача й пособника можливе виконання об'єктивної сторони злочину (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких випадках з'ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників злочину має значення для визначення характеру й ступеню суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.
Що стосується групової злочинної діяльності, то закон (ст. 28 КК) передбачаєчотири види злочинних спільнот: 1) група без попередньої змови; 2) група з попередньою змовою; 3) організована група; 4) злочинна організація. Критеріями такої диференціації групової злочинної діяльності виступають наявність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх організованості[12].
3.1. Співучасть з розподілом ролей
Співучасники в злочині можуть виконувати різні ролі – однорідні або різнорідні функції. У частині 1 ст. 27 КПУ вказуються види співучасників, якими, крім виконавця, визначаються організатор, підбурювач і посібник.
Іноді виділяють таку фігуру, як ініціатор злочину. Однак ініціатором злочину, власне, є підбурювач або ініціатор. Тому законодавець не пішов по шляху виділення такого суб’єкта співучасті як ініціатор злочину.
1. Виконавцем (співвиконавцем) злочину визнається особа , яка безпосередньо вчинила злочин.
Ознаками такої особи відповідно до ч 2 ст. 27 КПУ є такі:
1) вона є суб’єктом злочину;
2) вчинила злочин, передбачений ККУ;
3) вчинила такий злочин у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
Під вчиненням злочину розуміється повне або часткове виконання співучасником безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, об’єктивної сторони злочину.
Вчинення злочину у співучасті з іншими суб’єктами злочину означає, що виконавець вчиняючи злочин діє спільно з іншими особами, які, будучи суб’єктами злочину, виконують роль організатора, посібника підбурювача чи співвиконавця.
Особа визначається виконавцем злочину тоді, коли вона вчиняє злочин безпосередньо, тобто особисто виконує суб’єктивну сторону злочину, або шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
В останньому випадку виконавець особисто не виконує дій, які утворюють об’єктивну сторону складу злочину або особисто виконує частину таких дій. Іншу їх необхідну частину або всі такі дії виконують інші особи, які в силу певних передбачених законом обставин не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне.
Вказаними обставинами є такі, за наявності яких особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності:
а) взагалі – через неосудність особи чи недосягнення нею віку, з якого може настати кримінальна відповідальність;
б) за вчинення даного злочину (якщо це злочин зі спеціальним суб’єктом).
Такими обставинами не можуть бути визначені передбачені кримінальним законом умови спеціального звільнення від кримінальної відповідальності.
У випадках використання для вчинення злочину осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, зазначені особи у правовому розумінні виконують роль своєрідного знаряддя чи засобу вчинення злочину – співучасник, який фактично діє як організатор, посібник або підбурювач, за допомогою їх дій (бездіяльності) досягає злочинного результату. Оскільки особи, які фактично вчинили злочин, не підлягають відповідно до закону кримінальній відповідальності за скоєне, а вчинене ним діяння як за об’єктивними, так і суб’єктивними ознаками є злочинним, то виконавцем злочину визначається суб’єкт злочину, який спрямовував дії зазначених осіб і усвідомлював обставини, що виключають визнання їх суб’єктами злочину.
Якщо для виконання об’єктивної сторони злочину використовувалась неповнолітня особа, яка не досягла віку кримінальній відповідальності, організатора чи підбурювача слід не лише визнавати виконавцем злочину, який вона вчинила, а й додатково кваліфікувати його дії за ст. 304 ККУ як втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність[9].
2. Організатор (ч. 3 ст. 27 ККУ) – це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність.
Особа, яка організувала вчинення злочину – це співучасник, що об’єднує інших співучасників, розподіляє ролі між ними, що намічає план злочину, визначає майбутню жертву чи об’єкт злочину.
Організатором є також особа, яка керувала підготовкою або вчиненням злочину: тут йдеться про головну роль при вчиненні конкретного злочину (особа готується до вчиненні конкретного злочину, розпоряджається на місці його вчинення, дає завдання, орієнтує на вчинення яких-небудь конкретних дій, розподіляє обов’язки тощо.
Крім того організатором визначається особа, що створила організовану групу чи злочинну організацію або керувала ними. Причому вона може організовувати одну злочинну групу чи навіть керувати об’єднанням із двох або більше груп. Створення і керівництво групою може виражатися у розробці самої стратегії майбутньої злочинної діяльності (при наявності великих організованих злочинних груп, коли має місце своєрідне ідейне обґрунтування організованої злочинної діяльності), а також у встановленні контакту з іншими злочинними групами.
Організатором вважається також особа, що забезпечує фінансування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
Організатором визначається особа, що організовувала приготування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.
З об’єктивної сторони організаторська діяльність повинна відповідати вимогам спільності. І з цього погляду дії організатора завжди причинно пов’язані з тим злочином чи злочинами, що вчиняє виконавець (співвиконавець).
З суб’єктивної сторони умислом організатора охоплюється той злочин, що повинен вчинити виконавець (виконавці).організатор бажає вчинення цього злочину і направляє свою діяльність на організацію його вчинення. У великих організованих групах, що характеризується ієрархією різноманітними зв’язками, організатор навіть може не знати конкретного виконавця (співвиконавця), але його умислом охоплюється вчинення певних злочинів, що входять до плану відповідної групи. Він не тільки передбачає, що в результаті його організаторських дій будуть вчинені або вчиняються відповідні злочини, але й бажає цього.
3. Підбурювачем визначається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Схилення до вчинення злочину передбачає збудження бажання (переконання у бажанні, вигідності, потребі), викликання рішимості або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин. Оскільки у ч. 4 ст. 27 ККУ йдеться про схилення “іншого співучасника”, то підбурювання може бути визнано лише схилення до вчинення злочину особи, яка може бути суб’єктом злочину.
Є такі способи схиляння іншого співучасника до вчинення злочину:
1) умовляння – систематичне або одноразове, постійне прохання (переконання) особи у необхідності вчинення злочину;
2) підкуп – це надання або обіцянка надання особі матеріальної або іншої вигоди у разі вчинення нею злочину;
3) погроза – залякування особи заподіянням фізичної, майнової, моральної або іншої шкоди у разі невиконання нею злочину;
4) примус – передбачає домагання від іншої особи вчинення злочину шляхом заподіяння тілесних ушкоджень або застосування до неї іншого насильства, пошкодження належного їй чи її близьким майна, поширення певної інформації про таку особу тощо.
5) Схилення іншим чином – вчинення будь-яких інших дій, за допомогою яких особа схилила співучасника до вчинення злочину. Це можуть бути: доручення, порада, заклик.
Підбурювання може виражатися у словесній, письмовій формах або за допомогою міміки та жестів як у прямій, так і завуальованій формі.
Підбурювання має місце тоді, коли особа схиляє конкретну особу (осіб) до вчинення конкретного злочину (злочинів). Не визнається підбурюванням схилення особи до заняття злочинною діяльністю взагалі, коли йдеться про конкретний злочин. Так само не є підбурюванням і загальні злочини чи пропозиції до вчинення злочину, не адресовані конкретному співучаснику. Вони можуть розглядатися як злочинні лише тоді, коли відповідно до кримінального закону містять ознаки самостійного складу злочину.
З об’єктивної сторони підбурювання характеризується лише активними діями, однак воно не передбачає участі підбурювача у самому злочині як виконавця. Воно можливе на стадії підготовки або під час вчинення злочину. Схвалення злочину після його вчинення за загальним правилом не є кримінально караним, за винятком випадків, коли у ньому самому містяться ознаки підбурювання до іншого злочину або утворює склад іншого злочину. Суб’єктивна сторона підбурювання передбачає наявність у винного прямого умислу.1
4. Посібником (ч. 5 ст. 27 ККУ) визначається особа, яка порадила, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину [2].
Посібник зміцнює своїми діями або бездіяльністю бажання, рішучість у виконавця або інших співучасників на вчинення злочину. Посібник не викликає своїми діями такої рішучості (на відміну від підбурювача), ця рішучість уже має місце незалежно від пособника, він лише зміцнює таку рішучість.
З об’єктивної сторони спільність у поведінці пособника виявляється в тому, що, укріплюючи своїми діями або бездіяльністю рішучість вчинити злочин, він ставить свою діяльність у причинний зв’язок з тим злочином, який вчиняється виконавцем.
З суб’єктивної сторони посібник обов’язково повинен бути проінформований про злочинні наміри співучасників. Тим самим він передбачає, що злочин, саме конкретний злочин, буде вчинений і бажає цього або свідомо припускає його вчинення.
Ці ознаки обумовлюють відповідальність посібника. Пособництво можливе щодо певного конкретного злочину (крадіжки, зґвалтування, вбивства).
Пособницькі дії поділяються на два види:
а) пособництво фізичне – надання засобів чи знаряддя або усунення перешкод або іншим чином виражене приховуванню злочину;
б) посібництво інтелектуальне полягає у наданні порад, вказівок, а також у заздалегідь обіцяному приховуванні злочинця, засобів чи знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом, або у придбанні чи збуті таких предметів.
Фізичне посібництво:
- надання засобів чи знарядь виявляється в тому, що пособник передає в розпорядження виконавця чи інших співучасників різні предмети матеріального світу, що забезпечує досягнення співучасниками їх злочинних намірів. Так, посібник може надавати знаряддя злому, відмички, зброю, кошти тощо і тим самим сприяє вчиненню злочину;
- усунення перешкод вчиненню злочину полягає в усунення перешкод, що заважають реалізації злочинних намірів співучасників. Так, посібник може для полегшення вчинення крадіжки отруїти чи приручити собаку, що охороняє склад.
Усунення перешкод – поняття складне, воно охоплює і підшукування співучасників, що полегшує надалі вчинення злочину, наприклад, пособник залучає до участі у злочині інших осіб.
Крім того, фізичне пособництво може полягати в сприянні приховуванню злочину. Коли, наприклад, охоронець супроводжує співучасників, що йдуть на вчинення злочину, він, охороняючи їх, тим самим усуває перешкоди для вчинення задуманого, злочину. Якщо ж він здійснює охорону співучасників у період між вчинюваними злочинами, він сприяє тим самим приховуванню злочинців.
Інтелектуальне пособництво:
- надання порад, вказівок виражається в тому, що посібник може, наприклад пояснити, як краще проникнути у приміщення для вчинення крадіжки та інше;
- заздалегідь обіцяне приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, слідів злочину або предметів, здобутих злочинним шляхом. Всі ці види приховування в теорії і практиці охоплюються одним поняттям – заздалегідь обіцяне приховування злочинів. Пособництво, що виявляється у заздалегідь обіцяному приховуванню злочину, має місце з моменту дачі приховувачам обіцянки приховати злочин, чи мало місце потім, після вчинення злочину, таке приховування. Заздалегідь обіцяне таке приховування, пособник поставив свої дії в причинний зв’язок з діями, що потім учинить виконавець.
Види приховування злочинів:
- приховування злочинів полягає втому, що приховувач обіцяє приховати особу, яка вчинила злочин;
- приховування знарядь і засобів вчинення злочину може полягати в прихованні в спеціальному сховищі вогнепальної зброї, викраденої виконавцем, у знищенні наприклад, верстата на якому друкувались фальшиві гроші;
- приховування слідів злочину може полягати, наприклад, у похованні трупа потерпілого, спаленні одягу злочинця, замиванні на ньому слідів крові., знищенні підроблених документів тощо;
- приховування предметів, здобутих злочинним шляхом, - це наприклад, приховання речей, здобутих шляхом крадіжки, зберігання коштів, отриманих внаслідок вчинення співучасником злочину, та ін.;
- заздалегідь обіцяне придбання і збут майна, здобутого злочинним шляхом, полягає у купуванні (обміні), як застави майна, здобутого, наприклад, внаслідок крадіжки або розбою, а також у продажу або іншому збуті такого майна.
При аналізі інтелектуального пособництва треба звернути увагу на те, що тут присутня рішучість вчинити злочин і вона змінюється тими порадами, вказівками, що дає пособник[14].
3.2. Організована група
Організована група — це стійке об’єднання декількох, осіб (трьох і більше суб’єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об’єднання; 4) об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою г-юже бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників — організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою — з двох і більше.
Стійкість об’єднання осіб є визначальною рисою організованої групи. Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів.
Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки як правило проявляються у наявності: постійних міцних внутрішніх зв’язків між учасниками групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі кожного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому передбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важливою ознакою згуртованості є суб’єктивний момент — єдність наміру учасників групи щодо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту об’єднання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусилля з іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учасників групи можуть не збігатися між собою.
Стабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляються у: тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності до заміни вибулих учасників, у т.ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вербуванні нових, прикритті своєї діяльності як. своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у т.ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціонування групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.
Таким чином, стійкість організованої групи означає, що вона має відносно постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високого ступеня організованості, одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій.
Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті[4].
3.3. Злочинна організація
Згідно з ч. 4 ст. 28 злочинною організацією визнається об’єднання осіб (суб’єктів злочину), яке: 1) є стійким; 2) є ієрархічним; 3) об’єднує декількох осіб (трьох і більше); 4) за попередньою змовою зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності; 5) метою такої діяльності є: а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів; б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб; в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп[2].
Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізо-ваності такого об’єднання; 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп. Останній аспект свідчить про більш широке функціональне призначення злочинної організації, яка, на відміну від організованої групи, може створюватися не лише для вчинення злочинів її учасниками, а й для здійснення злочинної діяльності керівного (координуючого) та забезпечувального характеру. Особливістю злочинної організації є також те, що вона може складатися з відповідних структурних частин, бути утвореною на базі кількох організованих груп (бути об’єднанням таких груп). У свою чергу, такі структурні частини можуть виступати як групи (за попередньою змовою чи організовані) чи окремі особи, діяльність яких полягає у вчиненні злочинів, так і групи чи окремі особи, які здійснюють керівництво чи координацію злочинної діяльності чи забезпечують функціонування відповідних структур самої злочинної організації або інших злочинних груп.
Ієрархічність злочинної організації передбачає наявність відповідної системно-структурної побудови об’єднання, яка включає в себе наявність загального керівництва (лідерів), чітко визначену підпорядкованість рядових членів об’єднання його керівникам (у т.ч. керівникам структурних частин), вертикальні зв’язки між вищими та нижчими структурами об’єднання, загальновизнані правила поведінки і забезпечення дотримання їх учасниками злочинної організації[20].
Спрямованість на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів означає, що злочинною організацією може бути визнане лише таке об’єднання, діяльність якого має за мету вчинення учасниками цієї організації тяжких або особливо тяжких злочинів (про поняття тяжких та особливо тяжких злочинів див. коментар до ст. 12). Об’єднання, члени якого зорганізувалися з метою вчинення злочинів невеликої або середньої .тяжкості, не може бути визнане злочинною організацією навіть за умови, якщо воно є стійким та ієрархічно структурованим. За наявності для того інших підстав воно може розглядатися як організована група. Водночас спрямованість на вчинення членами об’єднання поряд з тяжкими (особливо тяжкими) також злочинів середньої (невеликої) тяжкості не створює підстав для невизнання такого об’єднання злочинною організацією.
Визнання об’єднання злочинною організацією за ознакою керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб передбачає спільну діяльність учасників такого об’єднання чи його структурних частин, яка полягає в організації вчинення злочину (злочинів) іншими особами, керуванні його (їх) підготовкою та вчиненням (про поняття організації вчинення злочину, керування його підготовкою або вчиненням див. коментар до ст. 27). При цьому закон (ч. 4 ст. 28) не передбачає, що така злочинна діяльність обов’язково повинна полягати у вчиненні тяжких чи особливо тяжких злочинів. За цією ознакою злочин може бути визнаний як вчинений злочинною організацією і у разі, коли дії винної особи (осіб) полягали у керівництві чи координації вчинення іншими особами (не учасниками злочинної організації) злочинів тільки невеликої або середньої тяжкості.
Забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп передбачає створення необхідних умов для існування цих об’єднань і здійснення ними злочинної діяльності. Воно може полягати у фінансуванні такої діяльності, приховуванні її, контррозвідувальному, розвідувальному, правовому, медичному, побутовому, інформаційному забезпеченні, забезпеченні особистої охорони організаторів та керівників злочинної організації чи інших злочинних груп, легалізації доходів, отриманих зазначеними об’єднаннями злочинним шляхом, забезпеченні їх прикриття від соціального контролю, у т.ч. від притягнення учасників таких об’єднань до кримінальної відповідальності тощо[21].
РОЗДІЛ 4. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ПРИ СКЛАДНІЙ ФОРМІ СПІВУЧАСТІ
1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.
2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.
4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому злочині.
5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.
1. Співучасть як одна із форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. І ст. 2 про те, що підставою кримінальної відповідальності'' є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у співучасті. Водночас межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються виконуваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).
2. Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співвиконавець), аналогічні правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила злочин одна (не у співучасті), - він підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ним злочин. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої частини КК без посилання на ч. 2 ст. 27.
3. Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дії інших співучасників, оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за один і той же злочин. Отже, організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідальності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників" є те, що вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27. Це обумовлено тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник як правило самі безпосередньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а з іншого боку, цих ознак недостатньо для визначення характеру і ступеня участі вказаних співучасників у вчиненні злочину. Ознаки, описані у ч. ч. 3, 4, 5 ст. 27, є своєрідним юридичним з'єднувачем Дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках інституту співучасті.
Зазначені положення щодо правової оцінки діянь співучасників стосуються також ситуацій співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктам.
Правила кваліфікації діянь організатора, пособника чи підбурювача, визначені у ч. 2 ст. 29, не поширюються на випадки, коли вони одночасно були співвиконавцями злочину. За таких обставин їх дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність .за вчинений злочин, без посилання на ст. 27. Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших - тільки організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини треба кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну частину ст. 27.
4. У положеннях ч.ч. 3 та 5 ст. 29 реалізується принцип індивідуальної відповідальності співучасників. Відповідно до цих положень, можлива різна відповідальність співучасників, у т.ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, виконавця, - з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є: 1) ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину; 2) розходження у змісті умислу співучасників щодо обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця; 3) не охоплення змістом співучасників вчиненого виконавцем.
Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться в вину лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки незалежно від їх характеру (обтяжують вони відповідальність чи пом'якшують її) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників навіть за умови, що вони охоплювались їх умислом. Такими ознаками можуть бути повторне вчинення злочину певним співучасником, його особливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо. Так, у разі, коли замовник, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисливим, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника треба розцінювати як організацію чи підбурювання до вбивства з корисливих мотивів і вбивства на замовлення. Дії ж виконавця при цьому кваліфікуються лише як вбивство на замовлення. При вчиненні будьякого умисного вбивства у співучасті така кваліфікуюча ознака, як вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватись при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується безпосередньо. Якщо крадіжка була вчинена особою, яка раніше вчинила крадіжку чи будь-який із злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262, а сприяв їй у цьому пособник, який вперше вчинив злочин, то виконавець відповідатиме за ч. 2 ст. 185, а пособник - за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 185.
За умови розходження у змісті умислу співучасників щодо інших обставин, які обтяжують'відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, вони ставляться у вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Так, кваліфікуючі ознаки, які характеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вимагання, великий або особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне становище службової особи, яка одержала хабар), треба інкримінувати у вину й іншим співучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім умислом[18].
Співучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домовленості), що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про ексцес виконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучасників. Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній суб'єктивний зв'язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей злочин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочини, вчинені виконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучасників при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвиконавства, так 1 з розподілом ролей. Так, якщо група осіб за попереднім зговором мала намір вчинити крадіжку чи грабіж, а один із її учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповідно як •крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого[19].
Положення ч. 4 ст. 29, відповідно до якої у разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині, обумовлюється зв'язком інших співучасників із вчинюваним злочином через дії (бездіяльність) виконавця, а отже залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювача і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за якого межі відповідальності співучасників за інших рівних умов не можуть бути ширшими від меж відповідальності-виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення злочинної діяльності виконавця на стадіях як готування до злочину, так і замаху на злочин[3].
Висновки
1. Підводячи підсумки даной роботи, необхідно ще раз відмітити, що груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів. Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує суму їх окремих, індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільно-небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Вершини суспільної небезпеки сягає організована групова злочинність, яка має ознаки організації.
2. В кримінальному праві співучастю називається навмисне спільне вчинення злочину двома або більше особами. В КК говориться, що співучастю визнається умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчинені умисного злочину. Це формулювання вироблене внаслідок тривалих теоретичних досліджень і у 1960 р. уперше було включено до чинного КК. Отже, співучасть — це об'єднання, коли двоє або більше осіб вчиняють злочин спільно і умисно.
3. Співучасть в злочині розглядається як особлива Форма скоєння злочину, що характеризується в ряді випадків більш високим ступенем суспільної небезпеки. Поєднання зусиль декількох осіб для скоєння одного і того ж злочину, взаємна підтримка співучасниками один одного, особливо при попередній змові про злочинну діяльність, не тільки можуть полегшити скоєння злочину, але й дозволяють нерідко спричинити більшу шкоду суспільний підноси нам, забезпечити більшу латентність /скритність/ злочину і містять небезпеку для злочинця бути відкритим і покараним. Вчинення злочину в співучасті завжди значно перевищує суспільну небезпеку аналогічного (тотожного) злочину, вчиненого однією особою.Відносно групової злочинності чи злочину, вчиненого групою осіб, можна визначити правило — чим більша злочинна група та чим міцніше вона організована, тим більшу суспільну небезпеку вона утворює і тим більшої кари вона заслуговує.
4. Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером ролей, які вони виконують, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними. В п.1 ст. 27 КК України говориться, що співучасниками злочину,поряд із виконавцем, є організатори, підмовники і посібники.
5. У ст. 27 КК України дається визначення окремих видів співучасників: виконавця, організатора, підмовника і посібника. В основу такого розподілу покладено об'єктивні критерії - ступінь і характер участі кожного з них у вчиненні злочину.
6. Ступінь участі - це інтенсивність діяння кожної Із осіб, які діють спільно, щодо виконання своєї ролі в учиненні злочину. характер участі визначав функціональну роль кожного співучасника в спільному злочину. Головною ознакою, за якою вирізняють виконавця, організатора, підбурювача і посібника слід вважати характер дій, які вчиняв кожен із них.
7. Широкого поширення зараз одержала організована злочинність. В цілому від 40 до 55,6 % злочинів вчиняється організованими групами, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 2/3. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочини, як розкрадання у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет, злочинне вимагання, контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Має місце й вчинення такими злочинними угрупованнями вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, згвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. У зв’язку з цим нагальним є всебічне вивчення інституту співучасті. Саме за допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, яка брала участь у здійсненні злочину у співучасті.
8. Щоб запобігти утровення організованной приступності потрібно установити сильну та впливову владу у «вищіх» ешалонах, а зараз у тяжких обставинах політичної та економічної нестабільності нашої держави їде саме «розквіт» злочинності.
Україна демократична і правова держава, має сильний та спроможній народ та велику історію, і сподіваюсь, буде мати стабільну владу, адже головним з критерії країни є верховенства права, отже я сподіваюсь, що злочинна діяльність на ближайший час припинить своє існування, та злочинів буде вчинятися менш, ніж зараз. Свідомість людини- основа для свідомості українського суспільства.
Список використаних джерел
Законодавство
1. Конституція України від 28 червня 1996р., К.: 1996р.
2. Кримінальний кодекс України. – К.: Паливода А.В., 2013 р.
3. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Паливода А.В., 2013р.
Література
4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і фак / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Банківський та ін.: За ред. П.С. Мати шевського та ін – К.: Юрінком Інтер. 1999р.
5. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.: Право, 1997.
6. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. Доповю і відред.П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2003р.
7.Кримінальне право України. Загальна частина // за ред. проф.Л. С. Матишевського. –К.:Юрінком Інтре. 2002.-500с.
8. Кримінальний кодекс України: Научно-практический комментарий. Под ред. Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 2002р.
9. Кримінальне право України»3агалаиа частина//за ред» проф.Машичневського
П.С.-К.:Юрінком Інтер.1997.с.261
10. Кримінальне право України. Загальна частина //За рад проф. Матиєвського П.С.-К.:Юрінком Інтер.1997.с.260
11. Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність, Право України. 1995. №1с. 39.
12. Альошин Д.П. Форми співучасті в новому Кримінальному кодексі України : проблеми реалізації правових норм // Право і безпека. – 2002. - №1
13. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. – Київ: Юрінком Інтер, 1998. – 416 с.
14. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина особлива. Курс лекцій. – Київ: Генеза, 1998. – 592 с.
15. Гуторова Н.А. Співучасть у злочині за кримінальним правом України: Навч. посібник.- Харків: ООО ”Рубікон П”, 1997.
16. Бажанов М.І. Кримінальне право України. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002.- ч.1,2.
17. Мельник М. Види співучасників за новим Кримінальним кодексом України. // Право України,- 2005.- №11.
18. Фріс П. Л. І знову про відповідальність за організовану злочинну діяльність, Право України. 1995. №1с. 39.
19. Тельнов П.Ф. Відповідальність за співучасть у злочині.- М.1974.
20. Ковальов М.І. Співучасть y злочині: В 2 т.- Свердловськ: СЮІ, 1960.
21. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів юридичних вузів і фак / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Банківський та ін.: За ред. П.С. Матишевського та ін – К.: Юрінком Інтер. 1999р.
2. Опека и попечительство
3. ФИЗИЧЕСКАЯ КУЛЬТУРА И ЗДОРОВЬЕ на 2010-2011 уч
4. ТЕМАХ 220002 ~методологія та методи соціологічних досліджень АВТОРЕФЕРАТ дисертації на
5. целевого анализа ситуации
6. реферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук За
7. бюджетное и кредитно денежное регулирование
8. Понятие и структура мировоззрения
9. Тема- Кинематика материальной точки Автор- студент гр
10. Деятельность служб гостиничного комплекса
11. Серийные убийцы ХХ века
12. Легкий способ бросить курить Аллен Карр Легкий способ бросить курить www
13. Предмет и система источников корпоративного права
14. Алжир
15. Отдельные элементы валютных отношений появились еще в античном мире Древней Греции и Древнем Риме в виде
16. ЗАТВЕРДЖУЮ Декан факультету ___________Машталір В
17. Методы воздействия наружной рекламы
18. Допинг-контроль в атлетических видах спорта
19. На тему- Оборотні кошти та їх організація на підприємстві ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1.html
20. тематики. Автор ряда работ по микологии и сравнительной анатомии