Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Тема 4«Сучасні ідейно-політичні течії».
Напрямки:
1. Лібералізм, його сутність, історичні витоки, характерні риси політики. Неолібералізм, його особливості і роль в сучасному суспільстві.
2. Консерватизм: генезис і основні риси. Неоконсерватизм, його сутність, місце і роль у сучасному політичному житті.
3. Соціалізм, його соціально-політична сутність, ідеологія і політика. Еволюція соціалістичної ідеї та соціалістичного руху. Соціальні концепції соціалізму та їх реалізація у соціально-політичній практиці.
4. Сучасний соціал-демократизм, його сутність, соціальна база і особливості політики.
5. Нацизм і неофашизм як різновиди правого екстремізму.
Лібералізм – це вчення про свободу
1. Лібералі́зм — ідеологія про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу.
Зародився як ідеологія буржуазії у 17 ст. і остаточно оформився як ідейна доктрина до середини 19 сторіччя.
Лібералізм проголошує, що ініціативна (активна), вільна, тобто неконтрольована діяльність осіб є справжнім джерелом поступу в суспільному житті. Спрямований на утвердження вільного підприємництва, демократичних свобод; обстоює абсолютну цінність людської особистості («особа важливіша за державу») та рівність всіх людей щодо прав особистості. Метою лібералізму є максимальне послаблення («пом'якшення») різних форм державного і суспільного примусу щодо особи (контролю особи тощо), обстоює шлях мирного, реформаторського здійснення соціальних перетворень.
Ідеологічно лібералізм протистоїть, з одного боку, консерватизму та етатизмові (в питаннях про роль держави та щодо допустимої швидкості змін у політиці), а з іншого боку соціалізму, комунізму, колективізмові тощо (в питаннях приватної власності перш за все, а також питаннях соціальної підтримки з боку держави).
До сучасних ліберальних доктрин належать, зокрема: неолібералізм, ордолібералізм, лібертаріанізм.
До відомих представників лібералізму належать: І. Бентам, Б. Констан, Д. С. Мілл, І. Берлін, К. Поппер, С. де Мадарьяґа, Р. Дарендорф, Р. Арон, Ф. фон Гайєк.
У її творення значний внесок зробили такі видатні мислителі, як Д.Локк, Ш.Монтеск’є, І.Кант та ін.
свободу особи, промислової конкуренції, недоторканості приватної власності. Лібералізм — це ІНДИВІДУАЛІСТСЬКА СИСТЕМА ПОГЛЯДІВ, ПЕРЕВАГА ПОТРЕБАМ І ПРАВАМ ОКРЕМОЇ ЛЮДИНИ. Але індивідуалізм не набуває абсолютного характеру. необхідність створення правового державного порядку, з метою гармонізації відносин громадян.
на початку XX ст. суспільство необмеженої свободи конкуренції і ринку стало заважати як встановленню гармонійних відносин між людьми і розквіту економіки. Зі зміцненням позицій капіталізму гасло «рівних можливостей для всіх і кожного» перетворилося на право необмеженої експлуатації людей найманої праці. Соціальне й майнове розшарування суспільства, загострення суперечностей у період кризи 30-х років, ідеї «класичного лібералізму» вимагали їх радикального перегляду.
Соціальному лібералізму або неолібералізму, що прийшов на зміну класичному варіанту, ідеї посилення ролі державних органів у суспільному житті, створення «держави загального добробуту». держава мусила була запобігати соціальним конфліктам, допомагати найбільш знедоленим верствам суспільства, активно втручатись в економічне життя через податки, бюджет, планування.
прихильники неолібералізму за необхідність збереження змішаної економіки, рівноправності різних форм власності, життєздатність яких мав визначити ринок. Розвиток ринку та його механізмів передбачалося здійснювати під контролем держави, державна відповідальність за підвищення ефективності економіки, здійснення демократичних перетворень у суспільстві.
Основною ідеєю «соціального лібералізму» в політичній сфері була ідея «плюралістичної демократії», врахування інтересів усіх верств суспільства, їх участь у політичному житті, здійснення принципів, як поділ влад, прийняття рішень у всіх представницьких органах на основі демократичних норм, в обстановці відкритості.
Лібералізм –основою є цінність свободи людини зі всіх сферах життя суспільства .
Найперші ідеї лібералізму – це думки діячів Античності. Перш за все, вчення Сократа про справедливій державі. Пізніше римські стоїки розвинули ідею про універсальну природу людини і сформулювали постулати про внутрішню духовну свободу людини і природному праві.
лібералізм, – це протестантсько-реформаторський рух. Його представники виступали з вимогами надання всім людям права вільного віросповідання. В цей період вплив релігії стало слабшати.
Цей час характеризувався тим, що мислителі побачили головну загрозу свободі людини в особі держави. Політичним кредом лібералізму стали такі принципи, як необхідність конституційного правління, заснованого на поділі влади на виконавчу, законодавчу і судову; дотримання невід’ємних прав людини на свободу віросповідання, слова, об’єднання в організації політичного характеру.
2. Консервати́зм —ідеї традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті. характерні прихильність до існуючих та установлених соціальних систем і норм, «скептичне» сприйняття ідей рівності людей, неприйняття революцій та радикальних реформ, обстоювання еволюційного органічного, максимально повільного розвитку.
протистоїть як лібералізму, так і соціалізму.
Вперше термін «консерватизм» вжив у 1891 французький політик Франсуа-Рене де Шатобріан. У західній політиці консерватизм - школа мислення.
Консерватизм та неоконсерватизм як доктрини захисту традицій та одвічних цінностей. консерватизм як ідеологія виник як реакція на Велику французьку революцію, котра вважалася його представниками причиною суспільного хаосу й руйнування.
Ще за часів «класичний консерватизм» проти ідей технократії, неподільного панування ринку — під цими гаслами буржуазія почала боротьбу з феодалізмом. відкидали можливість рівності людей, домагалися суспільства на основі ієрархії, збереження станових привілеїв, спадкової влади. Консерватори закликали до відновлення монархії та відродження традиційних цінностей феодально-аристократичного устрою: «гармонії» й порядку середньовіччя, селянських громад, сім’ї, школи, церкви, тобто всього того, що, на їхній погляд, об’єднувало суспільство, забезпечувало його єдність та наступність розвитку.
У 80-х роках ХХ стІдеї консерватизму та відповідні підходи до вирішення соціально-економічних проблем стали домінуючими у багатьох впливових політичних партіях західних країн: Консервативній партії Великобританії, Республіканській партії США, Ліберально-демократичній партії Японії, Християнсько-демократичному та Християнсько-соціальному союзі у ФРН (ХДС/ХСС), Італійській християнсько-демократичній партії та кількох інших. Лібералізм поступився місцем консерватизму в усіх сферах життя.
Посиленню впливу консерватизму: неоліберальна доктрина «суспільства добробуту» покладала в основу його розвитку швидкий прогрес техніки. Але прискорення НТП спричинило загострення екологічної обстановки, погіршило середовище життя людини. невдоволення політикою лібералів, зріс вплив консерваторів, які обіцяли гармонізувати відносини людини з довкіллям.
бюрократизму гальмував розвиток економіки. Неоконсерватори за усунення держави від управління економікою та соціально-політичною сферою, за свободи ринку й конкуренції. Сучасну людину приваблює висока оцінка консерваторами ролі сім’ї та школи як факторів стабілізації суспільства. Актуальним залишається питання про ставлення до минулого. Відомо, що відмова від цінностей, створених попередніми поколіннями, забування традицій народу дуже дорого обійшлося нашому суспільству.
Неоконсервати́зм — сучасна течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства і визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу останніх десятиліть (наприклад: «рейганоміка», «тетчеризм»).
3. Соціалі́зм — поняття, що має багато значень. Під цим терміном у першу чергу розуміють:
Соціалізм — соціально-економічні ідеї, чиїм основним гаслом є соціальна справедливість. Узагальнено — політичні рухи, утворення та партії, що дотримуються «лівих» політичних поглядів.
— Вінстон Черчилль
Політичні ідеології, що визнають себе «соціалістичними» мають дуже широкий спектр — від німецького національного соціалізму до комунізму та сталінізму у Радянському Союзі, від анархізму та марксизму до маоїзму. Ним також позначають різні політичні режими, як бідні африканські «соціалістичні» держави, арабські та азійські військові диктатури. В заможних країнах Західної Європи, Австралії та Нової Зеландії що мають розвинену політичну демократію та «соціально-орієнтовану» ринкову економіку — «соціалістичними» вважаються різноманітні соціально-демократичні партії та їх спілки.
Ідея соціалізму виникла як відповідь на проблеми раннього капіталізму в країнах Європи (Франції, Німеччини таВеликобританії). Подолання недоліків капіталізму соціалісти вбачали в заміні приватної власності на засоби виробництва суспільною власністю, скасуванні оплачуваної праці та створенні безкласового суспільства, де замість капіталістичної гонитви за прибутком діє соціальне виробництво на задоволення потреб людини. В такому суспільстві мало б здійснюватись, взаємна турбота про добробут іншого а не задоволення власних бажань, співпраця для досягнення спільних цілей, а не змагання за особисте та доброчинність замість жадоби.
До відомих соціалістів належать: П'єр Жозеф Прудон, Джуліус Н'єрере, Карл Маркс.
У сучасних умовах ринкової економіки низка експертів вважають, що особливості шведської моделі економіки дозволяють з повним правом вважати її «соціалізмом в умовах ринкової економіки» (так званий «шведський соціалізм», «шведська модель соціалізму») .
основна економічна програма — націоналізація — не реалізує й не здатна реалізувати його моральний ідеал — рівність — у спосіб, який скрізь постійно вважали притаманним соціалізмові.
З погляду Карла Маркса, повний та цілковитий соціалізм: «знищення приватної власності». Як наслідок, необхідно також знищити продукт приватної власності — зиск і засіб, де його черпають, — ринок. Тільки після цього максималістська формула соціалізму стає повною: соціалізм виходить із моральної ідеї — рівності, апогею досягає у практичній програмі — руйнації приватної власності й ринку.
Однак ніколи на ставало можливим впровадити цю максималістську програму соціалізму без нищівної революції. Соціалістичний рух, на практиці, задовольнився скромнішими цілями й еволюційними методами в їхньому досягненні. Це й призвело до розмаїтості програм — від прогресивного оподаткування до загальної держави достатку, які також вибороли собі право називатись «соціалістичними».
1848 року Карл Маркс включив до«Маніфесту» найрадикальніший ярлик лівих — комунізм, назвавши його останньою, найважливішою стадією соціалізму.
Додатковим свідченням того, що значення терміну «соціалізм» неможливо точно встановити, особливо з 1960-тих років після появи Нових лівих, є:
«Наразі, термін не має однозначності та має безмежно широке значення. Соціалізм весь час пристосовують та розширюють до позначення різних політичних цілей та змісту.»[11]
Багатозначність терміну погіршує ще й те, що ним можуть позначати як методи так і цілі, як суспільно-політичні рухи, так і історично-суспільні фази та існуючи соціальні системи:
1917 , Радянський Союз першою державою, яка проголосила себе соціалістичною Протягом XX століття існувало понад 20 держав, які комуністи та їх прибічники називали соціалістичними:
були притаманні такі риси:
характерною рисою соціалістичних країн є те, соціалістичні режими здобули владу не в економічно розвинених промислових країнах, а в аграрних країнах третього світу.
4. Соціал-демократія — політична ідеологія лівих та ліво-центриських партій на політичному спектрі.
Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX століття й досі має вплив у всьому світі.Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії або економічний детермінізм.
Історично, соціал-демократичні партії відстоювали соціалізм через класову боротьбу. На початку XX століття деякі соціалістичні партії відмовились від революції та інших ідей марксизму, стали поміркованіших поглядів.- віра, що реформізм є бажаним способом побудови соціалізму.сучасна соціал-демократія відхилилась від соціалізму, та підтримує ідею демократичної соціальної держави, що містить елементи як соціалізму так і капіталізму.
до Першої світової війни «соціал-демократами» називали всіх послідовників лівої ідеології - як марксистів, так і послідовників теорії Лассаля. ця категорія об'єднувала і радикальних революціонерів як Ленін чи Роза Люксембург, так і помірних еволюціоністів як Карл Каутський чи Едуард Бернштейн. після Жовтневої революції, а особливо в роки «Великої депресії» (як і в повоєнні часи), багато держав звернулися за допомогою до соціал-демократичних партій помірних еволюціоністів, які погодилися на співпрацю з капіталістачною державою. Успішним прикладом такої співпраці є Швеція, де вперше повністю соціал-демократичний уряд Ханссона зміг стабілізувати ситуацію всього за два роки, і після цього шведські виборці в більшості голосують за Соціал-демократичну партію Швеції практично на всіх виборах (до 2006).
соціал-демократія в сучасному розумінні робить наголос на наявну соціальну справедливість, націоналізацію лише стратегічно важливих підприємств, державне втручання в економіку, соціальне партнерство між трудящими і роботодавцями, демократичне суспільство, ідеологічний плюралізм. за допомогою державного регулювання швидко справлялися з кризовою ситуацією.
Недавній крах східноєвропейських соціалістичних держав привів соціал-демократів у всьому світі до перегляду частині їхніх доктрин, включаючи централізоване планування і націоналізацію промисловості. Політика деяких соціал-демократичних лідерів, наприклад, «третій шлях» Тоні Блера або Герхарда Шредера робить наголос на «середній клас». соціал-демократичні уряди в економічній політиці мало чим відрізнятись від своїх правих опонентів, проводячи ті самі неоліберальні реформи та заходи жорсткої економії.
соціал-демократи підтримують принципи справедливості, свободи, рівності та братерства.
5. Нацизм і неофашизм як різновиди правого екстремізму.
Нацизм – це заперечення рівності Націй чи Рас, з одночасним возвеличенням однієї Нації чи Раси. Нацизм розглядає Націю ЛИШЕ ЯК РАСУ, і ніяк не інакше.
Асиміляція для нацистів означає – ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ. Саме томУ, і лише томУ говориться, що Нацизм заснований на РАСИЗМІ (бо Нація – це Раса).
Націонал-Соціалізм означає НАЦИЗМ + СОЦІАЛІЗМ. Де НАЦИЗМ – возвеличення панівної Раси над всіма іншими, при запереченні рівності Рас. А СОЦІАЛІЗМ – це верховенство Держави над Особистістю(це суть любого Соціалізму)
В Нацизмі, як і Націоналізмі, присутня Ідея Нації. Але в НАЦИЗМІ Нація – це Раса, то в НАЦІОНАЛІЗМІ Нація – це Етнос. Відомо, що Етнос – це ВЕСЬ Еволюційний ланцюжок виникнення і Становлення Етносу. Іншими словами, Етнос формується з РІЗНИХ племен, союзів племен і так далі. Тому, НАЦІЯ – не раса. Нація – кровно-духовна спільнота.
Націоналізм – це Ідея Нації + бажання власної державності.
Нацизм – це Ідея Раси, при якій заперечується рівність між іншими расами, возвеличення панівної раси над іншими расами.
Тому думка, що «від Націоналізму до Нацизму – один крок» – це, м’яко кажучи, дурість, – бо НАЦІОНАЛІЗМ ніякого відношення не має до РАСИЗМУ.
Фашизм – революційним рухом, заснованим на відкиданні лібералізму, демократії та марксизму. запереченням матеріалізму, а лібералізм, демократія і марксизм вважалися просто різними аспектами зла матеріалізму.
Фаши́зм — спочатку самоназва правого руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр.
Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праві, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм.
Фашизм — форма правління та радикальна авторитарна імперіалістична націоналістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи,мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни і панування.
Фашизм зазвичай описується як "ультра праві", хоча, деякі автори акцентують увагу на тому, що знаходження розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правий є важким.
Фаши́зм (итал. fascismo) в узком смысле — политическое движение в Италии, возглавлявшееся Бенито Муссолини. Позже фашизмом стали называть любые проявления тоталитаризма в сочетании с идеей национальной консолидации или расовой исключительности. Фашизм можно также толковать как форму популистского ультранационализма, основанного на обращении к прошлому, его романтизации и идеализации.
Идея примата государственного, расового на личным и индивидуальным - одна из базовых идей фашизма. Для фашизма характерно сильное стремление к единообразию и «национальной консолидации»; отсюда проистекает нетерпимость фашистов к любому инакомыслию, а также к национальным, религиозным и прочим меньшинствам.
Фашизм обычно характеризуется следующими чертами:
Способствует национальной консолидации: существует во имя государства, и возвышает его над личностью, особенно в виде превосходства самого государственного аппарата и слияния народа с ним.
Базирует свою власть на едином лидере, вожде.
Использует жесткие методы и современные политические технологии пропаганды и цензуры в борьбе с политическими оппонентами.
Использует насилие и современные политические технологии пропаганды и цензуры с целью подавления политических оппонентов.
Выступает за строгую экономическую и социальную регламентацию.
Сплачивает производство в корпоративные блоки (корпоратизм).
Проводит политику тоталитарного контроля над обществом.
Тем не менее, фашистским режимам порой удаётся добится серьезных успехов в экономике и военной сфере.
Фашизм отличается от нацизма, идеи которого выросли из идеологии итальянского фашизма, тем, что если фашизм провозглашает идею национальной консолидации, то нацизм базируется на политике расовой исключительности.
Нацизм имеет много общего с фашизмом и обычно классифицируется как одна из его разновидностей; фашизм используется для обозначения широкого спектра политических движений, существовавших в разных странах, в то время как термин «нацизм» применяют только в связи с нацистской партией и Третьим Рейхом.
В современной Германии нацизм запрещён, однако у нацистской идеологии по-прежнему находятся сторонники; множество неонацистских организаций продолжает действовать как в Германии, так и по всему миру.
Ознаки фашизму:
Для фашизму є близьким поняття Державний капіталізм, хоча це не є частиною ідеології. З економічних питань, італійський фашистський лідер Беніто Муссоліні в 1933 році стверджував, що, якщо б фашизм слідував сучасній фазі капіталізму, його шлях буде «невідворотно вести в державний капіталізм, який є ні більше, ні менше, ніж державний соціалізм«з ніг на голову».
Для фашиста — нічого не існує поза державою а державою і нацією (нація не є расою) є «вища особистість» (або група таких особистостей), об'єднаних такою ідеєю. Нація-це група, тобто, безліч, об'єднане однією ідеєю, якою є воля до існування і панування і у формі держави вона є етична реальність, правляча влада, сила, яка здійснює зовні свою волю і примушує признавати і поважати себе, вища і наймогутніша форма особистості, яка і синтезує всі форми морального і інтелектуального життя людини, охоплює її волю і розум. Решту індивідів, які збігаються з державою — фашизм просто признає.Народ, в фашистській доктрині, потрібно розглядати якісно, а не кількісно (якість є «вища особистість»): як найбільш потужну, моральну, істинну і послідовну ідею (ця ідея здійснюється в народі через свідомість і волю усіх). «Вища особистість» і держава за Муссоліні індивіди -і групи можуть мислитись лише в держав