Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Викладач – Світлана Василівна
Підручник. Економічна економія: Політична економія Віктор Базилевич.
27.02.14.
15,7 – США; 8-Китай;6-Японія; 3,4 – Німеччина; 2,6 – Франція; 2,4-Великобританія,;2,2-Бразилія; 2,2-Росія 176 мільярдів доларів – Україна !!!
Тема1.Предмет і метод політичної економії.
План:
1.Виникнення і розвиток політичної економії
2.Предмет політичної економії
3.Метод
4.Економічні категорії, закони та принципи. Пізнання та використання економічних законів
5.Функції політичної економії
1.Економічна система як цілісна наука знань почала зявлятися в 16-17 столітті. Перша школа економіки – школа меркантилізму. Засновник – Томас Мен.(Британія). Меркантилізм(переклад Купець). Ранній меркантилізм – теорія грошового балансу, яка була спрямована на збільшення грошового балансу. Основоположник меркантилізму Антуан Демокретєн надрукував книгу «Трактат політичної економії».
Фізіократи(француз Француа Кене).Він ділить людей на 3 класи: фермери, землевласники, безплідний клас. Він був лікарем, але в 64 роки створив цю концепцію. Інші представники: Юрго, Мірабо…. Розвиток суспільства приводить до появи нових явищ, зявляється наступна класична школа – англійської політичної економії класичної(Засновники - Віллям Паті, Адам Сміт, Давід Рікардо).
1776 рік – Адама Сміта «Дослідження про причини багатства народів». Дослідження товару, вартості, виникнення грошей і їх функцій….
1817 рік Давід Рікардо – проця «Оподаткування»
1867 рік – школа Марксизм 1 том «Капітал Маркса»
Школа «Маржиналізм» виник паралельно. (Граничний від французької. Менегер, Візер, бенбавер)
Сучасні школи політичної економії: 1)Неокласицизм(Альфред Маршалл в 1890 році опублікував працю «Принципи економікс». Школи: Монетаризм (Мілтон Фрідман – нобелівський лауреат) Найбільший розвиток в 1902 році ) В 1929-1933 роках відбулася велика депресії. 2)Джон Мейнар Кейн в 1936 році - праця «Загальна теорія зайнятості: відсотка і грошей» (кейнсіанство). Створюється теорія ефективного попиту. Пол Крудман . 3)Інституціоналізм – третя школа(Джон Комонс, Веблен, Міччел, Гелбрейт)4)Неокласичний синтез(Консо Енсо).
2.господарство, багатство, закони які утворюють цей обіг. Політична економія – наука про ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини. Політична економія – суспільна наука, що досліджує потребу такого використання рідкісних ресурсів, при якому досягається максимальне задоволення безмежних потреб суспільства. Політична економія вивчає шляхи найкращого використання того, чим ми володіємо.
3.Метод – у політекономії являє собою сукупність засобів прийомів та принципів наукового пізнання економічних процесів і явищ, їх уявного відтворення і розкриття взаємозв’язку та взаємозалежності, а також виявлення рушійних сил функціонування і розвитку економічної системи . Діалектичний метод ґрунтується на основі принципів і законів філософії(Гегель).
Сутність: процеси і явища досліджуються неізольовано, а у їх взаємозв’язку та взаємозалежності і в динаміці розвитку. При цьому джерелом розвитку виступають внутрішні суперечності досліджуваного процесу або явища.
Метод наукової абстракції передбачає вилучення в процесі дослідження 2-рядних явищ, сторін, які не мають істотного значення для його результату. Політична економія практична саме тому, що вона за допомогою методу абстракції визначає поняття економічні категорії, виявляє і формулює економічні закони, що відіграє вирішальну роль у практиці господарювання.
Метод аналізу і синтезу.
Аналіз - розчленування об’єкта на окремі елементи і вивчення кожної з них, як окремої частини цілого. Синтез – обєднання різних сторін елементів досліджуваного об’єкта, як єдине ціле з урахуванням взаємозв’язків між ними.
Метод індукції та дедукції.
Індукція – метод пізнання, просування у дослідженні певного економічного явища процесу від окремого до загального.
Дедукція – метод пізнання, застосування якого передбачає просування при дослідженні від загального до одиничного.
Історичні і логічні методи використовуються при вивченні економічних явищ і процесів у єдності здійснення першого і другого.
Метод економічного моделювання(закон попиту)
Економічний експеримент
4.Економічні категорії – теоретичні, абстрактні логічні поняття , які в узагальненому вигляді відображають основні суттєві особливості економічні позиції процесів та явищ і визначають характер науковотеоритичного мислення теорій. Економічні закони відображають внутрішні найсуттєвіші, такі що постійно повторюються причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності між економічними процесами та явищами. (закон попиту). Сукупність економічних заонів утворює систему економічних законів. Основні групи економічних законів:
Закони, що діють протягом історичного періоду(всезагальні економічні закони, загальні, специфічні, стадійні)
Закони сфер суспільного відтворення(виробництво, розподіл…)
Закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.
Економічні принципи – теоретичні узагальнення, зміст – припущення, усереднення, які відображають загальну тенденцію економічної системи.
Існують різні форми пізнання і використання: емпірична (інтуїція).
5.Функції політекономії :
1)пізнавальна(гносеологічна) - реалізується через дослідження економічних явищ, процесів
2)методологічна – виступає основою конкретно економічних наук
3)практична – полягає у розробці принципів і методів раціонального господарювання в науковому обґрунтуванні економічної політики держави
4)прогностична – проявляється у вигляді розробки наукових засад передбачення соціально-економічного розвитку у майбутньому
5)світоглядна(виховна) – полягає в тому, що вона формує у населення економічну культуру, економічне мислення, розуміння логіки розвитку сучасного світового господарства.
28.02.14.
Тема2.Суть і структура. Ієрархія потреб.
План:
1.Сутність та структура економічних потреб суспільства
2.Економічний закон зростання потреб та механізм його дії
3.Економічні інтереси і їх класифікація та взаємодія
1.Потпеба – це нужда в чому-небудь об’єктивно-необхідного для підтримки життєдіяльності та розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому. Внутрішній збудник активності.
Потреби людини:
Фізіологічні потреби. Соціальні потреби. Духовні потреби( зумовлені розвитком людини як особистості)
Піраміда Абрхамазно : екзестенційні потреби, соціальні потреби, пристижні потреби, духовні потреби.
Модель ієрархії потреб знайшла широке застосування в економіці, знайшла велике місце у побудові теорії мотивації та поведінки споживачів. Модифікації теорії: Клейтон Альберфей у 70 рр. виділив 3 основні торії потреб: екзестенційні потреби у існуванні, соціальні, потреби розвитку, Альдерфей стверджує, що людей турбують тільки 3 потреби: спілкування, існування, потреба власного росту та розвитку. Отже потреби задовольняються у процесі споживання. Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Благо – будь-яка корисність, предмет, явища, процес. Блага: 1)неуричавленні(сонячне світло, спілкування, знання), уричавлені
2)неекономічні(від природи) та економічні(обмежені такі, що є результатом без людських зусиль і є надлишковими)
Економічні потреби це потреби в економічних благах. Задоволення економічних потреб виступає внутрішнім спонуканням мотивом виробництва, обміну та споживання в рамках певної системи соціально-економічних відносин. Носіями економічних благ є різноманітні товари та послуги. Розрізняють:
1)Споживчі блага.Виробничі блага(для виробництва споживчих благ)
2)Матеріальні блага і нематеріальні блага
3)Теперішні блага та майбутні блага.
Класифікація економічних потреб:
1)Первинні потреби . Вторинні потреби(розвиток цивілізації)
2)Засоби задоволення(матеріальні і нематеріальні потреб)
3)За нагальністю задоволення(першочергові та другорядні)
4)За можливостями задоволення(ненасичені, невгамовні)
5)За участі в відтворюваному процесі(виробничі та невиробничі)
6)За суб’єктами вияву(особисті та колективні(групові), суспільні)
7)За кількісною мірою реалізації(абсолютні(перспективні), дійсні, платоспроможні, фактичні)
Потреби становлять вихідний пункт політ економічних досліджень
2.Всезагальний економічний закон зростання потреб відображає внутрішньо-необхідні сталі зв’язки між виробництвом і споживанням, потребами та існуючими можливостями їх задоволення. Відповідно до цього закону безперервний розвиток потреб є рушійною силою економічного та духовного прогресу людства, що у свою чергу стимулює появи все нових і нових потреб. Таким чином потреби і виробництво перебувають у суперечливій залежності взаємовпливу та взаємозумовленості. Вирішення суперечності між невгамовністю та безмежністю потреб і обмеженістю ресурсів породжує потребу виробу і визначає мету економічної діяльності.
3.Економічні відносини проявляються перш за все як інтереси. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів. Інтерес з латинської – мати важливе значення, форма вияву потреби, усвідомленя прагнення людини до її задоволення. Економічні інтереси показують динаміку потреб, це усвідомлене прагнення суб’єктів господарювання до задоволення потреб, що є спонукальним мотивом їх господарської діяльності. Обєкти економічних інтересів(економічні блага), окремі індивіди, господарства, домогосподарства це суб’єкти.
Економічні інтереси - Класифікація: за суб’єктами(колективні, особисті, групові, суспільні) за важливістю(головні, другорядні) за часовою ознакою(поточні, перспективні) за обкатами(майнові, фінансові, інтелектуальні…) за ступенем усвідомлення(дійсні, уявні), за можливостями реалізації(реальні, утопічні)
Економічні інтереси спрямовані на максимізацію загальної корисності з урахуванням існуючих цін і доходів. Економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції. Економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому. За територіальною ознакою виділяють такі економічні інтереси: національні, муніципальні, регіональні, глобальні.
Суперечності породжують корупцію – негативне соціальне явище пов’язане із зловживанням державною владою, авторитету та можливостей їх реалізації для отримання особистих вимог в корпоративних інтересах. Основні форми корупції: зловживання посадовим становищем, розкрадання державного або колективного майна, не цільове використання бюджетних коштів, хабарництво…. Потреби та інтереси є джерелом активності економічних суб’єктів. Потреба-інтерес-мотив-дія.
Тема3.Економічна система суспільства. Відношення власності.
План:
1.Формаційний та цивілізаційний підходи до періодизації суспільного розвитку
2.Економічна система, її сутність, цілі, основні структурні елементи. Типи систем.
3.Власність. Її сутність, форми та місце в економічній системі.
1.Формаційний підхід розроблений Карлом Марксом. Суть – продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва в поєднанні з політичною надбудовою соціальних економічних формацій. Економічним ядром кожного способу виробництва є панівна форма власності. Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна від найпростішого до більш складного: рабовласницький, первіснообщинний, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Формаційний підхід виходить з того, що роль у суспільному розвитку( визначальна) належить процесу виробництву, відносинам власності, головна рушійна сила – протиріччя між продуктивними силами та природничими відносинами. Цивілізація - історично-конкретний стан суспільства, який характеризується досягненням особливого формою виробництва і відповідно духовною культурою людей.
Цивілізація – категорія історична, її рівень і сутність визначаються тими багатогранними соціально-економічними умовами. Ростов висунув теорію стадії росту. 1960 р. – «Стадії економічного росту»
5 стадій: 1)традиційне суспільство 2)перехідне 3)стадія зрушення 4)стадія зрілості 5)стадія високого рівня масового споживання.
Морган виділив 3 етапи в розвитку людського суспільства: 1)епоха дикості 2)епоха варварства 3)епоха цивілізації
Економічна система – сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має спільну мету.
Економічна система має три ознаки(питання):
Що виробляти? Як виробляти? Для кого виробляти ?
Економічна система складається з 3-ьох основних ланок: економічні сили, продуктивні сили(сукупність засобів виробництва працівників з їх фізичними засобами виробництва, методів організації та управління виробництва, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для забезпечення потреб людей), механізм господарювання.
Склад економічної системи:
1-ий елемент - Продуктивні сили становлять матеріально речовий зміст.
2-ий економічні відносини – відносини між людьми з приводу обміну матеріальних благ….
Соціально-економічні відносини займають визначальне місце у структурі економічних відносин та в економічній системі взагалі.
3-ій господарський механізм є структурним об’єктом, що складається із сукупності форм та методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих об’єктів на основі використання економічних законів, державних важелів, правових норм та інституційних утворень.
Типи економічних систем: традиційна, ринкова, командно-адміністративна, змішана.
Всі макро і мікро економічні процеси регулюються на основі вільної конкуренції, Вона є основною рушійною силою розвитку економіки. Втручання держави в економічні процеси є мінімальна. К
Командно-адміністративна система – неринкова економіка, яка базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, жорсткому, централізованому директивному плануванню виробництва і розподілу ресурсів, відсутності реальних грошових відносин, конкуренції і вільного цивільного відтворення. Їй притаманні висока затратність виробництва, неприйнятність до науково-технічного процесу, зрівнялівка, хронічний дефіцит….
Змішана економічна система є адекватною формою функціонування сучасних розвинутих країн світу і характеризується такими рисами: різноманітністю форм власності, високим рівнем розвитку продуктивних сил, оптимальним поєднанням ринкового організму з державними методами ринкової економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного, орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.
Тема4.Власність, її сутність – Д.З. самостійно
01.03.14.
Тема4.Форма організації суспільного виробництва та її еволюції.
План:
1.Сутність і структура суспільного виробництва. Матеріальне і нематеріальне виробництва
2.Основні фактори суспільного виробництва та їх взаємозв’язок
3.Ефективність виробництва. Її сутність. Економічні та соціальні показники
4. Форми організації суспільного виробництва: натуральні і товарні
5. Економічні та неекономічні блага. Товар та його властивості
6. Альтернативні теорії вартості. Закон вартості
1.Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей із перетворювання речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ необхідних для їх існування та розвитку. Основні риси виробництва: 1) Виробництво завжди є суспільним 2) Має безперервний характер розвитку(повторюється або відтворюється) 3) У процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми 4) Виробництво є важливою складовою соціально-економічної системи. Найважливіші елементи процесу виробництва: праця, предмет праці та засоби праці.
Праця – свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на відтворення благ з метою задоволення потреб(процес функціонування робочої сили). Робоча сила – сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує в процесі праці(здатність до праці).
Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту. Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці. Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним із елементів продуктивних сил. Суспільне виробництво:Сфера матеріального виробництва(виробництво матеріальних благ, виробництво матеріальних послуг), сфера нематеріального виробництва(виробництво нематеріальних благ і виробництво нематеріальних послуг). Сфера матеріальних послуг - виробництво матеріальних послуг та виробництво нематеріальних благ.
Продукт сфери нематеріального виробництва набуває сфери товару послуги : сутність послуги полягає в корисному ефекті певної трудової діяльності, процес виробництва послуги збігається з моментом її споживання. Послуга як правило не може накопичуватись і транспортуватись.
2.Фактори виробництва – всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва нематеріальних і духовних благ. Ресурси виробництва(економічні ресурси). Марксистська теорія: особистий фактор виробництва(робоча сила, як сукупність фізичних та інтелектуальних можливостей людини) та речовий(сукупність засобів праці, предметів праці та природніх умов) У 2-ій половині 19 століття ряд Західній часині ввели в науковий обіг 3 фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожний з яких приносить певні доходи. На початку 20 століття Маршал Альфред вводить 4-ий фактор – підприємницькі здібності.(організація та управління виробництва)
Сучасна світова економічна наука до складу факторів виробництва: праця, капітал, інформація, наука, екологія…. Людський капітал сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивації і стан здоров’я, які доцільно і ефективно використовуються в сфері суспільного виробництва. Капітал – економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, для використання виробництва всіх товарів та послуг. Натурально-речовий: машини, станки, сировина, матеріали….
Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також водні та лісові ресурси, корисні копалини…, що використовуються у виробництві. Підприємницькі здібності особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно використання всіх інших благ виробництва з метою створення благ та послуг. Наука – специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство і мислення. Наука перетворюється на головну силу суспільства ! Інформація – важливий фактор суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації знань людини з метою використання їх в різних сферах життєдіяльності і в 1-шу чергу в економічній.
Екологічний фактор – система спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат спрямованих на раціональне використання природніх ресурсів, охорону довкілля, а також на його відтворення.
Співвідношення між будь-яким набором факторів виробництва і максимально важливим факторів продукції характеризує виробничу функцію.
3.Економічне зростання – розвиток національної економіки протягом певного періоду, що вимірюється абсолютним приростом обсягів валового внутрішнього продукту, валового національного продукту та національного доходу. Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва, вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, але і про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.
Ефективність виробництва вимірюється як результати поділено на витрати. Ефективність – закономірний стійкий ефективний об’єктивний процес функціонування економіки, що набув рис економічного закону.
Закон підвищення суспільного виробництва: Економічна ефективність – це найбільший прибуток при найменших витратах.
Соціальна ефективність – ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам людини.
Рівень ефективності визначається за допомогою систем показників. Показники економічної ефективності: продуктивність праці(на макро рівні та на мікро рівні). Трудомісткість. Фондовіддача. Показники соціальної ефективності виробництва:1)Розмір ВВП та НД на душу населення 2)Частка фонду споживання, національний дохід 3) Рівень життя населення 4)Якість життя населення або індекс людського розвитку. Рівень життя – фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретний історичний період. Продуктовий мінімум – вартісна величина набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, її здоров’я.
Якість життя людини(індекс розвитку людини) : 1) обсяг реального ВВП на душу населення 2)середня тривалість життя
4.Форма суспільного виробництва – певний спосіб організації господарської діяльності. Натуральним господарством такий тип організації виробництва, при якому люди виробляють продукти для задоволення своїх власних потреб(продукти праці не набувають товарної форми і призначення для особистого споживання безпосереднього виробника. Риси натурального господарства: замкнутість економічної діяльності ґрунтується на ручній праці, закон розвитку – просте відтворення відсутність натуральне господарство, форма суспільного виробництва в далеко капіталістичних відносинах. Товарне виробництво – така форма організації суспільного господарства, коли продукти виробляються не для споживання, а для обміну, для продажу на ринку. Товарне виробництво формується на основі : закону попиту і пропозиції, законів грошового попиту, законів конкуренції, закону вартості…. Передумова вироблення товарного виробництва: наявність поділу праці, приватної власності. Є 2 типи товарного виробництва: просте(дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок) і розвинуте(вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства(приватна власність, наймана праця та машинна індустрія капіталістичного суспільства)). Їх спільні риси:конкуренція, приватна власність.
Товарне виробництво є основою виникнення розвитку ринкової економіки.
5. Блага: економічні і неекономічні(природою). Економічне благо в умовах товарного виробництва набуває форми товару. Товар – економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну(купівлі, продажу на ринку. Згідно з класичною теорією найважливіші характеристики товару – спожива вартість(здатність задовольняти будь-яку потребу людини) та вартість(уречевлена в товарі суспільна праця виробника). Мінова вартість – пене кількісне співвідношення(пропорція), в якому товар одного роду обмінюється на товар іншого виду.
У сучасні неокласичній економічній теорії існують деякі інші підходи до характеристики товару та його властивостей, зокрема введені такі поняття як корисність, цінність та рідкість товару. У класиків споживча вартість є об’єктивною, абстрактною якістю будь-якого товару або послуги без відносно до потреб конкретної людини. Корисність у неокласиків на відмінну від споживчої вартості, поняття – суб’єктивне( індивідуальне для кожної конкретної людини). Цінність – нова категорія(неокласики), люди купуючи товари, оцінюють ступінь їх корисності спеціально для себе, а неокласики блага подають як цінність. Цінність має лише те, що є цінним в очах споживача. Поєднання вартості і цінності та їх суспільне визнання відбивається в ціні. Ціну можна вважати формою грошового вираження вартості і цінності товару. Ціна зумовлює важливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Тільки вартість є рушійною силою для товару виробника, а цінність для споживача. Рідкість – характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення обмежених потреб суспільства. Більшу цінність мають обмежені, рідкісні блага.
6.Основні теорії вартості: теорія трудової вартості – оцінює вартість товару, залежно від затрат суспільно необхідної праці для їх виробництва, теорія факторів виробництва – визначає вартість товару за витратами на їх виробництво, теорія граничної корисності – ступенем користі останньої одиниці товару для споживача, теорія попиту та пропозиції – за співвідношенням попиту та пропозиції на них у процесі обміну. Поділивши працю на конкретну і абстрактну Маркс показав що конкретна праця створює товари і споживчу вартість, а абстрактна це затрати праці взагалі.
Закон спадної граничної корисності.
Альфред Маршал стверджував, що у формуванні вартості товару слід враховувати і витрати виробництва і корисність товару(теорія 2-ох лез ножниць).
Закон вартості – закон, який передбачає, що виробництво і обмін товарів мають здійснюватися на основі їх вартості, тобто як обмін еквівалентів.
02.03.14.
Тема6. Теорія грошей і грошового обігу
План:
1.Теоритичні концепції виникнення і сутності грошей
2.Функції грошей та їх еволюція
3.Грошовий обіг та його закони
4.Грошова система її структурні елементи і основні типи
1.Існують 2 основні концепції виникнення грошей: раціоналістична(розум, пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструмента(грошей) для здійснення обміну товарів) та еволюційна(стверджує, що гроші виникли стихійно, незалежно від волі людей у результаті тривалого еволюційного розвитку суспільного поділу праці товарного виробництва та обігу, вперше запропоноване Світом і Рікардо, потім Карл Маркс)
Гроші – особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів.
Основні властивості грошей: 1)Гроші виконують роль загального еквівалента 2)Гроші набувають загальної споживчої вартості (абсолютної ліквідності) 3)Гроші виражають певні економічні відносини
Сучасні західні економісти визначають сутність грошей, виходячи з їх функцій: все що виконує функцію грошей - те і є грошима !!! Маконналл і Брю Стенлі вважають що гроші це те що вважають грошима або все що виконує функції грошей і є грошима. Гроші це те що використовується як гроші.
Теорії грошей: 1)металева(Томас Мен, Стаффорд, визнавали лише металеві гроші з благородних металів, стверджували, що золото та срібло є грошима завдяки своїм природнім властивостям, а не розвитку відносин обміну) 2)Номіналістична(Беркі, Стюарт вважали гроші суто умовними, номінальними знаками, вартість яких не залежить від номінального змісту, а визначається лише номінуванням)3)Кількісна теорія грошей(Джон Люк, Монтеск’є стверджували що вартість грошей та рівень товарних цін визначається кількістю грошей обігу)
Найбільшого розвитку набула кількісна теорія, яка поступово перетворювалась в монетариську теорію сучасної економічної науки(Ірмін Фішер, Джон Фікс, Джон Фрідман з кількісних позицій обґрунтовують роль грошей в регулюванні макроекономічних процесів країни)
2.Функції грошей – це дії, які вони здійснюють в ринковій економіці. Класична економічна теорія(функції): міри вартості,засоби обігу, засоби утворення скарбів, нагромадження, засоби платежу та світових грошей.
1)Функція грошей як міри вартості полягає як у здатності грошей загального еквівалента вимірювати вартість усіх інших товарів, надаючи їй форму ціни.
2)У функції засобу обігу гроші виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг.
3)Функцію утворення скарбу виконують ті гроші, які виходять з обігу тимчасово переривають свій рух, нагромаджуються і перетворюються на скарб у своїй золотій або срібній плоті.
4) функція засобу платежу полягає в обслуговуванні грошима погашення різних боргових забовязань між суб’єктами економічних відносин. На основі цієї функції виникли кредитні гроші(Вексель, банкнота…)
5)Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньо-торгівельні операції надання кредитів та інших послуг.
Сучасна західна економічна наука вважає, що гроші сьогодні виконують 3 основні функції: засоби обігу, міри вартості, засобу нагромадження.
Еволюція функції грошей.
Сучасні гроші виконують гроші порівняння вартості обмінюваних товарів, виступають як грошові одиниці, за допомогою яких визначають ціни. Товарно-грошова форма переростає у товарно-кредитну, яка відповідає вищому ступеню розвитку суспільного виробництва. Золото виконує функцію централізованого резерву країни, зосередженого в центральному банку. Одночасно з еволюцією функції грошей відбувається процес еволюції форм грошей: Товарні-металеві-паперові-кредитні-електронні….
Від повноцінних грошей до неповноцінних і де матеріалізованих, які набувають вартості опосередковані виключно через сферу обігу.
3.Грошовий обіг – рух грошей у готівковій і безготівковій формах, який обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в господарстві. Закон грошового обігу – передбачає,що протягом певного періоду в обігу має бути певна об’єктивно-зумовлена грошова маса. Він з’ясовує зовнішні зв’язки між кількістю грошей обігу і масою товарів рівних цін швидкістю обороту грошей.
КГ = (СЦ-К+П-ВП)/О – класична теорія(Світ і Маркс)
Ірвін Фішер(сучасна теорія) - M*V = P*Q; M=(P*Q)/V
4.Грошова маса – сукупність усіх грошових засобів у готівковій і безготівковій формах, які забезпечують реалізацію товарів та послуг і всі нетоварні платежі у народному господарстві. (активна частина та пасивна частина)
Тема6.Капітал витрати виробництва і прибуток
План:
1.Капітал як економічна категорія товарного виробництва
2.Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва і їх суть та класифікація
3.Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку
4.Кругооборот і оборот капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу
1.Капітал(головний в перекладі з грецької, у традиційному визначенні) властивості: 1)обмеженість 2)здатність до нагромадження 3)ліквідність 4)здатність до конвертації(постійної зміни форми) 5)самозростання
У широкому розумінні капітал є складним, багаторівневим та багатоаспектним феноменом, який визначає самоорганізацію людського життя, спрямованого на самозростання вартості. У вузькому розумінні капітал – само зростаюча вартість, певне вкладення або активи, які уможливлюють отримання доходу.
2. Авансований промисловий капітал вкладається у засоби виробництва та робочу силу.
Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу. Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємством для виробництва продукції. Поняття витрат в економічні науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигід відповідних ресурсів найкращих із інших можливих способів. В зв’язку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні(явні витрати, експліцитні – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми) та внутрішні(неявні або імпліцитні витрати – витрати фірми на використання власних(неоплачуваних ресурсів), неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів).
Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальну плату, для діяльності підприємства. Бугалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх явних витрат, ці витрати у бухгалтерському балансі і є буалтеськими витратами. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає використання не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов’язаних з можливістю альтернативних ресурсів. Альтернативна вартість – вартість втрачених можливостей, це вартість найкращої альтернативної можливості виробництва при порівняльному ступені ризику. Економічні витрати – витрати, які належать здійснити підприємцю, щоб відволікти ресурси від їх альтернативного використання. Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою певного виду продукції є :
1)витрати фірми в довгостроковому періоді, часовому інтервалі достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів
2)Витрати фірми в короткостроковому періоді, часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсу є незмінним.
Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на: сукупні(загальні витрати фірми на придбання та застосування усіх факторів виробництва),постійні(мають місце незалежно від зміни обсягів виробництва), змінні(зміна обсягів виробництва), середні(середня величина витрат на виробництво одиниці продукції), граничні(маржиналістські витрати приріст витрат на виробництво ще однієї додаткової границі продукції).
3.Різні підходи до прибутку:
1)Прибуток як винагорода за вмілу оцінку ризиків та невизначеності
2)Прибуток як за винагородою новаторством( вперше обґрунтований Йосифом Шумпефером)
3)Прибуток, як наслідок монопольної влади, що виникає в результаті обмеженої конкуренції(Чемберлін 1933 році праця «Теорія економічної конкуренції»)
Прибуток – це виражений у грошовій форм дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації(валовим доходом) і сукупними витратами фірми. Бугалтерський прибуток – різниця між валовим доходом та бугалтеськими зовнішніми витратами виробництва. Економічний прибуток – різниця між валовим доходом та економічними(зовнішніми та внутрішніми) з урахуванням нормального прибутку(звичайний дохід(мінімальний), який стимулює підприємця продовжувати справу. Чистий прибуток – прибуток який залишається в підприємця після розрахунків з бюджетом за податковими платіжними розрахунками.
Маса прибутку – абсолютний обсяг прибутку в грошовому виражені. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається відношенням маси прибутку до авансованого капіталу помноженому на 100%.
Функції прибутку – облікова(індикативна), розподільча, стимулююча.