Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
1. Предмет і завдання педагогіки. Її зв'язку з іншими науками.
Пед. наука – область досліджень людських знань, предметом яких є закономірності процесу освіти (наука, вивчає сутність, закономірності, тенденції і розвитку пед. проц. (освіти) як чинника і кошти розвитку чол. протягом усього його життя).
Предмет – освіту як реальний цілісний пед. процес, цілеспрямовано организуемый в спец. соц. інститутах.
Теоретичні завдання:
• виявлення закономірностей процесу виховання, освіти;
• вивчення і узагальнення практики, досвіду школи;
• розробка методів, коштів, форм, систем навчання, воспита ния, управління освітніми структурами (методична)
• впровадження результатів досліджень, у практику викладання;
• прогнозування освіти на найближче і віддалене майбутнє (прогностична).
З філософією: методологічна ф-ия філософії (розробляє сист. общ. принципів, і способів наукового пізнання); явл. теоретич. платформою осмислення пед. досвіду і шляхом створення пед. концепцій.
З психологією: найважливіший джерело науч. обгрунтування процесу творення.
З біологією: проблема співвідношення природних і соц. чинників розвитку чол., кіт. явл. центральної й у педагогіки.
З антропологією, гігієною і медициною, соціологією (планування освіти, виявлення осн. тенденцій розвитку верств населення, закономірностей соціалізації та виховання уже особистості); політологією (освітня політика явл. відбитком держ. ідеології).
1. Проблема визначення мети.
Проф. діяльність педагога розпочинається усвідомленням мети, брак якої Демшевського не дозволяє класифікувати роботу педагогічного працівника як діяльність професіонала. Проте широкий і всебічний аналіз повсякденності виховання свідчить у тому, що проблему визначення мети вирішується дуже погано, погано, або взагалі не вирішується, що зумовлює з того що продуктивність проф. діяльності вкрай низька. Проблеми:
1. Мета – вихідний момент, перший елемент проф. діяльності педагога. Мета виховання – процес виховання – Результат виховання. Мета визначає зміст воспит. проц., обумовлює воспит. результат, служить критерієм оцінки проф. діяльності педагога. Проблематичність вибудовування і постановки цілей – протиріччя між целесообраз. х-ром будь-який роботи і неусвідомленістю суб'єктом діяльності целесообраз. х-ра діяльності.
2. Мета – ідеальне уявлення про результат діяльності. Будучи об'єктивної за походженням, мета суб'єктивна: педагоги, що декларують те ж мета, розуміють різноманітні варіанти цього. Тому проблема визначення мети вимагає як серйозного уваги, а й часу, і проф. зусиль з виявлення можливого загального варіанта мети. Мета виховання підростаючого покоління – прерогатива д-ви. Формулювання держ. цілей виховання детерміновано экономич., политич., науч., правовими і організаційними умовами. Общ. х-р мети дозволяє бути їй реалізованої за разноообразных варіаціях обставин.
3. Мета як продукт ідеальний оч. рухається, динамічне. Рухливість мети передбачає недосяжність її, якщо пам'ятати сталий розвиток людини. Мета розвивається разом із суб'єктом, що її ставить.
4. Проблема визначення мети пов'язані з проблемою освітніх стандартів. У стандартах закріплюються мети виховання й спеціальної освіти. Складним питанням цілей і стандартів освіти вважається суміщення стандартів як примусових критеріїв профессианализма, з неповторністю особистості школяра, студента, вчителя.
5. Невміння педагогів переводити глобальні мети освіти у мети собств. пед. діяльності. Досягнення мети происходи рішенням сист. завдань, в проц. виконання, кіт. мета відсувається другого план. Забуття мети означатиме втрату стратегії діяльності, і тоді завдання як тактична сторона діяльності втрачають своє значення. У час виконання завдання, вона виступає метою та обростає низку інших завдань – рівнем нижче. Мистецтво пракического визначення мети сост. У умінні визначати завдання, вичерпні повністю зміст мети.
3. Чинники й умови формування особистості.
Особистість- чол. способн. самостоят. приймати обміркований. рішення, нести відповідальна., незалежно дей-ть. Индивидом народжуються, личн. стають. Разв-ие- процес, характеризующ-ся новообраз. в психіці чел-ка. Розвиток іде за рахунок 3 напрямам: біолог., психологич., соц. Розвиток людини детерміновано внутрішніми противоречими, психофізичними особливостями індивіда, соц. ситуаціями, мірою щодо його власної активності.
Ананьєв: «Чел. Розвиток зумовлено взаємодією багатьох чинників: спадковості, середовища, виховання, собств. практич. діяльності чол.» У цьому контексті чинник сприймається як рушійна сила процесу розвитку, а умова – як обставину, від якого розвиток, обстановка, в кіт. Відбувається розвиток дитини. Умови – ті складові чи характеристики середовища, в кіт. розвивається учень. сист. всіх ум. життєдіяльності утворює середовище проживання чол. У ньому можна назвати підсистеми биологих., психологич. і соц. ум. Усл. биологич. розвитку явл.: сбалансир. харчування, режим дня, благоприят природні і соц. чинники.
Средовые чинники формування особистості: макроф-ры (країна, суспільство, гос-во), мезоф-ры (етнос, регіон, місто, радіо, ТБ), микроф-ры (сім'я, однолітки, учеб. організації)
Біологічні ф-ры: природно зумовлені психич. особливості.
Але з спадщині передаються не якості особистості, а певні задатки – природна прихильність до тій чи іншій діяльності. Розвинуться чи задатки, залежить від соц. умов, навчання і виховання. Характер розвитку кожної особи, широта, глибина цього розвитку в однакових ум. обуч. і воспит. залежить від її власних зусиль, працездатності.
4. Методологія педагогіки.
Наука може розвиватися лише у тому випадку, якщо вона поповнюватися новими фактами, для накопичення та інтерпретації кіт. потрібні науково обгрунтовані методи исслед.
Методология – наука про принципи побудови, форми й способи науково-пізнавальної діяльності. У педагогіці – сукупність теоретичних положень про пед. пізнанні і перетворення дійсності.
Під пед. исслед. розуміється проц. і результати науч. деят-ти, спрямованої отримання нових знання закономірності освіти, його структури і мех-мах, змісті, засадах і технологіях.
Пед. исслед.: 1. Фундаментальні своїм результатом їм. узагальнюючі концепції, кіт. підбивають підсумки теоретич. і практич. досягнень педагогіки.
2. Прикладные спрямовані на глибоке вивчення окремих сторін пед. проц.
2. Розробки спрямовані на обгрунтування конкретних науково-практичних рекомендацій, які враховують вже відомі теоретич. становища.
Програма исслед. їм. 2 розділу: методологічний і процедурний. Перший включає обгрунтування актуальності теми, формулювання проблеми, визначення об'єкту і предмета, цілей і завдань, формулювання осн. понять, попередній систем, аналіз політики та висування робочої гіпотези. У другому розділі розкривається стратегічний план исслед.
Методи пед. исслед.: 1. Методи вивчення пед. досвіду (методи емпіричного пізнання пед. явл.) служать засобом збору научно-пед. фактів: спостереження, методи опитування (розмова інтерв'ю, анкетування), вивчення продуктів діяльності учнів, вивчення шк. документації.
Експеримент – спец. організована перевірка методу, прийому роботи з виявлення його пед. ефективності.
Етапи: 1. теоретичний (постановка проблеми, визначення цілей, об'єкта. предмета, завдань, гіпотез)
2. методич. (розробка методики исслед.)
3. власне експеримент (проведення серії дослідів)
4. аналітичний (колич. і кач. аналіз).
2. Методи теоретичного исслед.: теоретич аналіз стану та синтез, індуктивний і дедуктивний методи. Теоретич методи связ. з вивчення літ-ри: складання бібліографії, рефератирование, конспектирование, цитування.
3. Математичні і статистичні методи застосовуються в обробці получ. Даних методами опитування, експерименту, задля встановлення колич. Зависимостей (реєстрація, ранжування, шкалирование)
5. Предмет і завдання дидактич. исслед.
Завдання дидактики:
1. описувати і пояснювати процес навчання дітей і умови його реалізації
2. розробляти досконалішу організацію проц. навчання, нові обуч. сист., нові технологіії обуч.
Навчання виступає для дослідника як об'єкт вивчення, що він здійснює науково-теоретичну ф-ию педагогіки. Через війну исслед. то здобуває знання у тому, перебіг проц навчання, вже реалізований чи реалізований насправді, які її закономірності і що полягає його сутність. Теорія служить осново для практичної діяльності, дає можливість спрямовувати, перетворювати й удосконалювати. Коли він переходить від відображення навчання для її конструювання, він осущ. конструктивно-техническую ф-ию.
6. Закон про образовании(1996)
Є ті основні засади й положення, з урахуванням кіт. буде будується і стратегія і тактика реалізації законодавчо закріплених ідей розвитку освіти РФ.
Гуумманистический х-р освіти, пріоритет общчеловеческих цінностей, вільний розвиток особистості, загальнодоступність освіти, безкоштовність загальної освіти, всебічна захист споживача освіти.. Особливого значення під управлінням функціонуванням та розвитком школи їм. збереження єдності федерального, культурного і освітнього простору, воля і плюралізм освіти, відкритість освіти, демократичний, гос.-общественный х-р управління, світський х-р образ-я, отримання образ-я рідною, зв'язок образ-я з національними та регіональними культурними традиціями, наступність освітніх програм, варіативність образ-я, розмежування компетенцій суб'єктів сист. Центральним ланкою образ-я явл. общ. середнє образ-е. Основними завданнями общеобразоват. учеб. закладів явл.: створення сприятливих умов розумового, нравств., эмоц. і фіз. розвитку особистості, вироблення наукового мировоз-я, освоєння уч-ся сист. знання природі, общ-ве, чол., його праці і прийомів самост. деят-ти.
Закон вимагає встановлення стандарту образ-я, це потрібно, щоб забезпечити еквівалентну середнє образ-е випускників всіх типів середніх уч. закладів.
7. Сутність проц. навчання.
Процес навчання – це цілеспрямоване взаємодія викладача і учнів, частина цілісного пед.процесса, в рез. кіт. у студента формуються певні ЗУН, досвід деят-ти та правильної поведінки, особистісні кач-ва. Цілеспрямоване послідовно змінюється взаємодія вчителя і учня під час якого вирішуються завдання освіти, розвитку та виховання.
Процес навчання будується з урахуванням вікових особливостей учнів.
Рушійною силою навчання явл. протиріччя, на осн. дозволу кіт. шляхом вмілого добору У коштів обуч-я осущ. розвиток у. Навчання завжди відбувається у спілкуванні.
Процес двосторонній: 1)преп-ние (д-ть уч-ля) 2)учение (уч-ка)
Діяльність викладання – діяльність із організації вчення, у результаті якого школярі засвоюють зміст освіти, діяльність контролю над перебігом і результатами організації навчання.
Вчення – організація умов самим людинам: для засвоєння матеріалу
Складові компоненти процесу навчання: Цільовий (цілі й завдання)
Содержательный (визначається уч програмою). Деятельностный (діяльність педагогів та учнів) Результативный (оцінка, самооцінка)
8. Ф-ии навчання.
1. Освітня – пов'язані з засвоєнням знань, умінь, навичок (пов'язані з розширенням обсягу)
Знання – розуміння, збереження у пам'яті і відтворення фактів науки, законів, понять, т-ий. Вони мають стати надбанням особистості, ввійти у структуру її досвіду. Найповніша реалізація цієї ф-ии має забезпечити повноту, систематичність і усвідомленість знань, їх міцність і дійсність.
2. Виховна – формування ціннісного ставлення до матеріального ( з формуванням відносин – світогляд)
Воспит. ф-ия випливає із найбільш змісту, форм і методів обуч-я, але з тим вона осущ. і з допомогою спец. орг-ии спілкування У з у. Реалізація цієї ф-ии вимагає з організацією уч. проц., відборі змісту, форм і методів виходити із правильно понятих завдань виховання.
3. Розвиваюча – встановлення тісних взаємозв'язків між явищами і чинниками. ( зі структурним ускладненням эмо.,ителлект., мотив. сфери).
Розгорнувши. ф-ия осущ. ефективніше при спец. спрямованості взаємодії У і в на всебічно розвиток особистості.
Освітні: - сформувати у учнів поняття тканину; знайомство з основними видами тканин, особливостями їх будівлі та функціями
- зазначити зв'язок будівлі з виконуваними функціями.
Виховні: - продовжити формування наукового світогляду з урахуванням зв'язку будівлі з виконуваними функціями;
- продовжити виховання інтересу до предмета у межах досліджуваної теми.
Розвиваючі: - продовжити формування вміння порівнювати, узагальнювати, встановлювати причинно-наслідкових зв'язків.
9. Принципи навчання.
Принципи обуч. – общ. норми організації уч. проц., рекомндации про шляхи досягнення мети навчання з урахуванням його пізнаних закономірностей.
Це керівні ідеї, нормативні вимоги до організації та проведення дидакт. проц.. Вони мають х-р самих общ. вказівок, правил, норм, регул. проц. обуч.
1. Принцип розвиває і воспитывающего х-ра навчання на правлен на всебічний розвиток особи і індивідуальності у.
2. Научности забезпечення і методів уч. проц. відбиває взаємозв'язок з современ. науч. знанням.
3.Систематичности і послідовності в оволодінні досягненнями науки, культури, досвіду, діяльності.
4. Принцип свідомості, творчу активність і самостійності учнів при керівництві вчителя.
5. Принцип наочності.
6. Принцип доступності навчання.
7. Принцип міцності рез. навчання.
8. Принцип зв'язку навчання з життям.
9. Принцип рац. сочет. індивідуальної та колективної форм та способів діяльності учнів.
Принцип наочності.
Эфф-ть обуч. зависнув. від целесообраз. залучення органів почуттів до сприйняття і переробки уч. матеріалу. Я. Коменський: «У проц. обуч. дітям треба тать нагоду спостерігати, вимірювати, проводити досліди.»
Види наочності лінією зростання їх абстраутности:
1. Естеств. наочність
2. Експериментальна (досліди, експерименти)
3. Объемная (моделі, макети)
4. Изобразительная (картини, фотографії, рис.)
5. Звуковая
6. Символічна чи графічна (графіки, схеми)
7. Внутрішня (образи, створювані промовою У)
10. Проблемне навчання.
Вигляд обуч-я , при кіт. У організується щодо самостоят. пошукова деят-ть, під час кіт. у засвоюють нові знання, вміння і розвивають общ. здібності, і навіть исслед. акт-ть, формують творч. вміння.
У виконує ф-ию керівника, ступінь його залежить від складності матеріалу, підготовленості і ур-ня розвитку в.
Структура
1. Створення проблем. ситуації та постановка проблеми.
2. Висування гіпотез, припущення щодо можливі шляхи розв'язання проблеми, обгрунтування їх і вибір одній або кількох.
3. Дослідна перевірка прийнятих гіпотез.
4. Узагальнення результатів: включення нових ЗУ у вже освоєну у сист., закріплення й застосування їх в т-ии та практиці.
Учитель Учень
1. Создаёт проблемну ситуацію Осознаёт протиріччя явищах
2. Организует міркування над проблеммой Формулирует проблему
3. Организует пошук гіпотези Выдвигает гіпотезу
4. Организует перевірку гіпотези Перевіряє гіпотезу
5. Організовує узагальнення результату застосування получ. З Анализирует результат , примен. получ. З
Переваги: 1. у входять у акт.интеллект. і практич. деят-ть – розвиток мислить. здібностей
2. вызывае інтерес, 3.пробуждает творч. сили.
Недоліки: 1. який завжди можна застосувати через х-ра изуч. Матеріалу
2. непідготовленість у, квлификация У, 3. треб. чимало часу
11. Зміст освіти.
Однією з осн. коштів розвитку особи і формування її базової к-ры виступає зміст образ-я.
Зміст освіти – педагогічно адаптована система ЗУН, досвіду творчої роботи і досвіду емоційно вольового відносини, засвоєння яких покликане забезпечити формування всебічно розвиненою особистості, здатної до відтворення (збереженню) та розвитку матеріальну годі й духовної культури суспільства.
Зміст образ-я визначається цілями і завданнями образ-я.
Чинники, що впливають формування змісту освіти:
1. Замовлення суспільства.
2. Ступінь задоволеності змістом освіти, принципи науковості.
3.Возрастные і індивідуальні особливості учнів, їх оптимальні можливості.
4. Потреби особистості освіті.
Принципи відбору змісту:
1. Принцип відповідності зміст образ-я вимогам розвитку суспільства, науки, культури.
2. Принцип єдиної змістовною та процесуальної боку навчання у доборі змісту общ. образ-я відкидає односторонню, предметно-научную його орієнтацію (необхідно враховувати принципи і технології передачі і засвоєння).
3. Принцип структурного єдності змісту образ-я різними ур-нях її формування передбачає узгодженість таких складових, як теоретичне уявлення, уч. предмет, уч. матеріал, пед. деят-ть, особистість у.
4. Принцип гуманітаризації пов'язані з створенням умов акт. творч. і практич. освоєння у общечеловееской к-ры.
5. Принцип фундаменталізації змісту вимагає інтеграції гуманітарного і естественонауч. знань, встановлення спадкоємності і стабільності міждисциплінарних зв'язків.
Зміст образів: 1) наукові ЗУН 2)мировоззренческие, нравств-эстетич ідеї. 3)элементы соц, познават і творчої досвіду.
Носії змісту освіти:
1. Навчальний план.
2. Навчальний предмет.
3. Навчальна програма.
4. Учеб. лит-ра.
Навчальний план – нормативні документи, що спрямовують діяльність школи. Є базисний навчального плану, типовой навчального плану, уч. план школи.
Одиниця навчального плану – навчальний предмет (2).
Навчальна програма – документ, що характеризує певний предмет. Стверджується у Міністерстві освіти. Містить перелік тим, пояснювальну записку (завдання, методика, порядок вивчення), свідчить про практичні, лабораторні роботи, пред'являє основні вимоги знаннями і умінь.
12. Методи навчання.
Метод, від грецьк. шлях, спосіб руху до істині, до очікуваного результату.
Виступає як упорядкований спосіб деят-ти з досягнення уч.-воспит цілей.
Отражает: 1. Способи навчальною роботи У і знаходять способи навчальної роботи в у тому взаємозв'язку.
2. Специфику його роботи з досягнення различ цілей обуч.
Методи обуч. – способи совмест. деят-ти У і в, створені задля вирішення завдань обуч.
Ксассификация: 1. Метоты роботи У (розповідь, пояснення) та методи роботи у (упр., самост. робота)
2. По джерелу отримання знань.
А)Словестные методи дозволяє найкоротші терміни передати велику за обсягом інформацію, перед у ж проблеми і вказати шляхи їхнього розв'язання..
Розповідь – усне оповідальний виклад уч. матеріалу.
Вимоги: утримувати лише достовірні факти, включати досить яскравих і переконливих прикладів, фактів, їм. чітку логіку викладу, бути емоційним, викладатися простою й доступним мовою, відображати елементи особистої оцінки У.
Пояснення.- словесне тлумачення закономірностей, істот. св-в изуч. об'єкта, явл.
Потребує: точного формулир-я завдань, послід. розкриття причинно-следств. зв'язків, аргументації і док-в, використання порівняння, зіставлення, залучення яскравих прикладів, бездоганною логіки викладу.
Розмова – діалоговий метод обуч-я, при кіт. У шляхом постановки старанно продуманої сист. питань підводить учнів до розуміння новий. матеріалу.
Вводные, беседы-сообщения, котрі закріплюють. Індивід., фронтальна.
Переваги: активізує уч.-познават. деят-ть, розвинувши. пам'ять і йшлося, їм. велику воспитат. силу, явл. хорошим диагностич. засобом.
Недоліки: чимало часу, містить елемент ризику, необхідний запас знань.
Дискусія полягає в обміні поглядів на уроках.
Лекція – монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу.
Фундаментальна обізнаність із підручником. Прийоми: конспектирование, складання плану, тезирование, цитування. рецензування, складання довідки
Б) Наочні.
Методи, при кіт. засвоєння уч. матеріалу перебуває у істотною залежність від застосовуваних проц. обуч-я наочного посібники та тих. коштів. Використовуються у взаємозв'язку зі словесними і прктич. і призначаються для наглядно-чувств. ознайомлення з явл., проц.
Метод ілюстрацій передбачає показ учням плакатів, таблиць, карт, пласких моделей.
Метод демонстрацій пов'язані з демонстрацією приладів, дослідів, тих. установок, кінофільмів.
Умови: 1.применяемая наочність має відповідати віку учнів. 2.наглядность повинна використовуватися залежно від. 3.наблюдение має бути організовано в такий спосіб, щоб усе у добре бачили демонстрований предмет. 4.необходимо виділяти при показі. 5.детально продумувати пояснення. 6.наглядность мусить бути було узгоджено з змістом матеріалу. 7.привлекать самих у до пошуку бажаної инф-ии в наочному посібнику.
У) Практичні засновані на практичної діяльності в, в рез. кіт. формуються практичні УН.
Вправи - повторне виконання розумового чи практичного дії із єдиною метою заволодіння ним або підвищення його якості. По х-ру: усні, письмові, графічні, уч.-трудовые. За рівнем самостійності у: відтворюють, тренувальні.
Лабораторні – проведення уч-ся за завданням вчителя дослідів з допомогою приладів, тобто. вивчення явл. з пом. спец. устаткування. У становить інструкцію, а й у записують рез. роботи у вигляді звітів, графіків.
Практичні проводяться після вивчення великих розділів, носять обобщ. х-р. Можуть проводиться поза школи.
3. По х-ру пізнавальної діяльності в: лбъяснительно-илл., репродуктивний, проблемний, частично-поисковый, дослідницький методи. (Скаткин).
13. Кошти навчання.
Кошти навчання – матеріальні чи ідеальні об'єкти, помещённые між вчителем історії та учнями й закони використовують для засвоєння учнями знань, формуванні досвіду, пізнавальної, творчої і з практичної діяльності.
Кошти навчання – реальні об'єкти (наприклад, міст). Вибір залежить від заповітної мети, змісту, методів освіти, вміння користуватися педагога, оснащення школи.
Матеріальні й ідеальні кошти, кошти викладання й вчення
Основні функції коштів освіти:
1. Інформаційна
2. Дидактична
3. Контрольна
4. Допоміжна (допомагає сприймати матеріал)
5.Поддержание пізнавального інтересу
6. Доступности матеріалу
7. Забезпечення точнішою інформацією про досліджуваному явище
8. Робить цікавішою самостійну роботу учнів
9. Дозволяє просуватися учневі у власній темпі
Класифікація: 1. Натуральні кошти: а)живые об'єкти, б)неживые натур. об'єкти, в)гербарии, колекції, скелети, опудала, микроперпараты.
2. Образотворчі: таблиці, макети, схеми, діаграми, карти, фотограции, макети.
3. Технич. З допомогою кіт. можна вирішити дидактич. завдання: мікроскоп, лупа, кодоскоп, комп'ютер.
4. Кошти обуч-я на друкованої основі.
5. Аудиовизуальные: відеофільми, слайди, диафильмы.
6. Дидактич. матеріали: демонстрацион. І роздатковий матеріал.
14. Технологія навчання.
Розвитком ідей программир. навчання стала пед. технологія, така точку зору на проц. навчання, відповідно до кіт. обуч-е має бути макс. керованим проц. Певний час технологія навчання розумілася як використання техніки в обуч-и. С50-х р. проц. обуч-я почали розглядати широко, системно: аналіз стану і розробка всіх компонентів обуч. сист., від цілей до контролю результату. І головним ідеєю стала ідея відтворюваності технології. Розвиток технології обуч-я показує, що можна створення навчальною сист., технологічного проц. обуч-я на уроках, якій у змозі скористатися середній учительи отримувати результати заданого якості.
Технологія обуч-я – направлення у дидактиці, область науч. исслед-ий з виявлення принципів, і розробці оптимальних систем, по конструювання відтворювальних дидактич. проц. із наперед заданими характеристиками.
Завдання технології обуч-я полягає у вивченні всіх елементів обуч. сист. й у проектуванні проц. обуч-я, щоб таким чином уч.-воспит. робота У перетворилася з малоупорядоченной сукупності дій в цілеспрямований проц.
Риси: діагностично поставлені мети (мета обуч-я – зміна сост. У, категорії цілей: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез), орієнтація всіх уч. процедур на гарантоване досягнення уч. цілей, стала зворотний, відтворюваність всього обуч. циклу.
Технологія обуч-я орієнтується на гарантоване досягнення цілей ідеєю повного засвоєння. Досягнення цілей обуч-я гарантується розробкою для У уч. матеріалів і х-ром уч. проц, обуч. процедур. Вони такі: після визначення діагностично поставленої мети на уроках матеріал розбивається на фрагменти – уч. елементи, підлягають засвоєнню, потім розробляються перевірочні роботи з розділах, далі організується обуч-е,проверка,- поточний контроль, коригування і повторна, змінена проробка – навчання. І до засвоєння заданих уч. елементів. Концепція повного засвоєння дає високі рез., але так вивчається матеріал, споживач, піддаючись членению на одиниці, засвоєння відбувається переважно репродуктивному ур-не. Зворотний зв'язок, об'єктивний контроль знань – істотна риса технології навчання (тести)
Недоліки: орієнтація навчання репродуктивного типу, свого роду натаскування, і навіть нерозробленість мотивації уч. деят-ти, ігнорування особистості, її внутрішньої злагоди.
Технологія навчання дала поштовх практичної дидактиці – створенню навчальних сист., готового продукту – пакета документів і майже коштів, дидактичних і техн., дозволяють У середнього ур-ня дати високі рез.
18. Види навчання.
Види навчання различ. по х-ру обуч-я і уч. деят-ти, по побудови змісту, методів і коштів обуч.
У дидактиці различ. 3 виду обуч.
1. Объяснит.-илл. Найпоширеніший, характеризується тим, що У викладає З в готовому вигляді, а й у сприймає і відтворює його.
1. Информир. то З – Воспринимает инф-ию
2. Организ. осмислення уч. інформації – Осмысливает, поглиблює розуміння уч. матеріалу.
3. Организ. узагальнення З – Обобщает засвоєний матеріал
4. Организ. закріплення уч. матеріалу – Закрепляет, шляхом повторення.
5. Организ. примен знань, оцен. ступінь засвоєння – Примен. практично
Переваги: 1. систематичність, 2.малая витрата часу
Недоліки: 1. слабко реализ розвинувши ф-ия, 2.деят-ть у репродуктивна
2. Проблемне (питання 10)
3. Программированное
Вчення осущ. і чітко керований проц., т.к. изуч. матеріал розбивається на дрібні легко засвоювані порції, кіт. послідовно предъявл. учневі щодо. Після изуч кожного фрагмента слід перевірка засвоєння, тільки після кіт. перехід. до слід. фрагмента.
Мета – покращання управління навчальним процесом. Виникло на початку 60-х.
Основні принципи:
1. контроль кожного кроку
2. своєчасна допомогу
3. запобігання неуспішності і відбивання інтересу від навчання.
Займалися США: Пресси, Краудер, Скиннер
Займалися у СРСР: Тализіна, Ланда, Матюшкин
Особливості:
1. Навчальний матеріал ділять деякі порції.
2. Навчальний процес складається з послідовних кроків, містять порцію знань і розумових дій зі їх засвоєнню.
3. Кожен крок завершується контролем.
4. Якщо все зроблене вірно, то йдеш далі.
5. Якщо є помилки, то учень отримує допомогу дітям і виконує додаткове завдання.
6. Як наслідок – учень сам освоює матеріал у властивому темпі.
7. Викладач виступає як організатор, помічника та консультанта.
1. Чи пред'являє 1 дозу матеріалу – Воспринимает инф-ию
2. Пояснює 1 дозу і дії з нею – Выполняет операцію з засвоєнню 1 дози
3. Ставить контр. питання – Відповідає на ?
4.если у правильео відповідає, предъявл. 2 дозу, якщо ні, пояснює помилку, повертає до роботи у 1 дозою – Переходить до слід дозі чи чи возвращ. до вивчення 1.
Переваги: 1.мелкие дози добре засвоюються, 2. темп вибирається у, 3. обеспеч. високий. рез.
Недоліки: 1. не всякий матеріал піддається покрокової обробці, 2. обмеження умств. Розвитку у репродуктивними операціями, 3. дефіцит спілкування, і емоцій.
19. Контроль у процесі навчання.
Управління будь-яким проц. передбачає осущ. контролю, тобто. визначено. сист. перевірки эфф-ти його функціонування. Дуже потрібен і для успішного перебігу проц. обуч-я. Контроль спрямовано отримання інформації, анаизируя кіт., педагог вносить необхідні корективи в здійснення проц. навчання. Контроль выполн 3 ф-ии навчання. Образовательное-развив. значення перевірки – у як отримують користь, вислуховуючи відповіді товаришів, а й акт. беруть участь у опитуванні, ставлячи запитання, відповідаючи ними, повторюючи матеріал, готуючись до того що, що й запитають. Воспит. ф-ия: приучення у до систематич. роботі, дисциплинирование і вироблення волі.
Вимоги: індивідуальний х-р, систематичність, регулярність проведення, різноманітні форми контролю, всебічність, об'єктивність, дифференцир. підхід, єдність вимог вчителів, осущ. контроль в дано. класі.
Види контрогля:
Попередній спрямовано виявлення ЗУН у розділі, який вивчатися.
Поточний осущ. у повсякденній працювати з метою перевірки засвоєння попереднього матеріалу і виявлення прогалин в З. (відповідь удоски, робота з картках, біолог. диктант)
Тематический має своєю метою систематизацію знань учнів. (к/р, тестування, залік)
Підсумковий (підсумок. к/р, устн. за квитками, захист рефератів)
Форми: індивідуальний, груповий, фронтальний.
Методи: усний (індивід. і фронтальний), письмовий, практичний, машинний, самоконтроль.
Комбинированный контроль.
20. Неуспеваемость школярів.
У результаті оцінювання уч-ся виникають проблеми неуспішності чи невдач у навчанні окремих учнів. Це ситуація, в кіт. поведінку і результати обуч-я не соответ. воспитат. і дидактич. вимогам шк. Систематична неуспішність веде до пед. занедбаності, під. Кот. розуміється комплекс негативних рис особистості, суперечать вимогам шк, суспільства. Це явл. Вкрай небажано і із заниженою моральною, соц., экономич. позицій.
3 групи причин:
1. Соц.-экон. – матеріальна незабезпеченість сім'ї, общ. неблагополучна обстановка у ній, пед. безграмотність батьків.
2. Причини бисихического х-ра – спадкові особливості, здібності, риси х-ра.
3. Пед. причини. Пед. занедбаність найчастіше явл. результатом помилок, низького рівня роботи шк. Грубі помилки педагога ведуть до психогниям, дидактогениям.
Кошти усунення:
1. Пед. профілактика – пошуки оптимальних пед. сист., зокрема застосування акт. методів і форм навчання, нових пед. технологій,. Комп'ютеризація.
2. Пед. діагностика – систематич. контроль, оцінка результатів обуч-я, своєчасне виявлення прогалин. І тому їм. розмови уч-ля з учнями, батьками, спостереження важким учнем.
3. Пед. терапія – заходи для усунення відставання у навчанні. У Ріс. це, у країнах – групи вирівнювання, переваги кіт. втом, що заняття у яких проводяться по рез. серйозної діагностики, з добором груп. І індивід. коштів обуч-я.
4. Воспитательное вплив. Оскільки невдачі у навчанні пов'язані дедалі частіше з поганим вихованням, те з неуспевающими учнями має проводитися індивідуальна планована виховна робота, кіт. включ. й роботу з родиною школяра.
21. Самостійність які у проц. навчання.
Кінцевою метою формування уч. деят-ти явл. становлення школяра як його суб'єкта, досягнення такого ур-ня розвитку уч-ся, що вони опиняються у силах самост. ставити мета деят-ти, актуалізувати необхідних виконання завдання знання і набутий способи деят-ти, співвідносити получ. рез. із поставленим метою, тобто самост. осущ. уч. деят-ть. Ушинський: «Слід передавати учневі як пізнання, а й розвивати у ньому бажання і можливість самостійно набувати нові пізнання».
Способи:
1. Розширення області докладання формованих З, діянь П.Лазаренка та відносин на ур-не реалізації межпредметных зв'язків, кіт. передбачають перехід від внутрипредмет. зв'язків до межцикловым і далі до межпредметным.
2. Таке побудова навчання, в проц. кіт. осущ. перехід від вказівок вчителя на необходиость використання певних З і безкомпромісність дій у вирішенні уч. завдання до самост. відшуканню З і безкомпромісність дій.
3. Така була роботи, при кіт. у переходять від формування окремих операцій виконуваних дій до формування всього дії.
4. Перехід від оволодіння діями в готовому вигляді до самост. відкриттю окремих діянь П.Лазаренка та їх сист.
5. Перехід у від усвідомлення необхідності оволодіння даним конкретним умінням усвідомлення важливості оволодіння цілісної структурою уч. дет-ти.
6. Перехід від завдань репродуктивного х-ра до завдань творчим, які вимагають використання З і безкомпромісність дій межпредметного х-ра.
Перетворення учня з об'єкта пед. дії суб'єкт осущ. уч. деят-ти, від репродуктивних методів до творчим.
22. Вимоги до уроку.
Урок має відповідати всім принципам навчання. І реалізовувати триєдину мета навчання.
1. Научность навчання: изуч. матеріал може бути пов'язані з життям, соответ. современ. рівню розвитку науки, методиобуч. повинні соответ. современ. вимогам.
2. Розгорнувши. х-р навчання.
3.Развитие розумових здібностей.
4.Воспитательные завдання.
5.Возбуждение інтересу уч-ся до уч. матеріалу.
6. Ступінь труднощі изуч. матеріалу.
7. Послідовність і систематичність у викладі.
8. Формування УН.
9.Систематич. і планомірний облік контроль якості засвоєння уч. матеріалу.
10. Дотримання вимог уч. гігієни та режиму дня шк.
Аналіз
1. Общ. структура уроку: тип, місце у сист., дозування часу.
2. Реалізація осн. дидактич. мети: чи всі вимогами з програмі відбиті, активність уч-ся, чи правильно осущ. план вивчення матер., продумана чи методика рішення або окремих блоків, чи має У достатніми З, що можна змінити, чи є первинне закріплення, як осущ. перевірка кач-ва обуч-я, чи є дифф. Підхід до уч-ся.
3. Осущ. розвитку уч-ся.: були осн. мислить операції, розвиток познават. самост. уч-ся, осущ. чи межпредмет.связи, кошти розвитку творческ. мислення, эстетич. розвитку.
4. Виховання в проц. уроку:
5. Дотримання осн. принципів дидактики.
6. Вибір методів обуч.
7..Работа вчителя на уроці
8. Робота учнів
9.Гигиенич. умови праці.
10. Деякі спец. завдання.
23. Підготовка вчителя до уроку.
1. Вивчення програми – сост. річного планування.
2. Вивчення оцінювати. теми (ЗУ, кіт. мають бути сформовані у уч-ся) – тематич. планування.
3. Підготовка до окремому уроку: а)отбор змісту, ознайомлення з підручником
б)методика уроку: тема, мета, завдання, тип, обмізковування структурних елементів, методи, визначення частини матеріалу для самост. вивчення., закріплення матер, д/з
Індивідуалізація обуч-я (як мету)- облік индив. особ-стей каж. уч-ка у процесі обуч.
Дефф-ия (як ср-во) – таку форму уч. пр-са при кіт учитыв. индив. особливий. уч. Цілі І.: 1. усоверш-ть ЗУН, підвищувати рівень Зн.; 2. форм-ние і разв. логич. мышл.; 3. созд. передумов для разв. інтересів; 4. восп-е неповторною особистості.
24. Форми навчання.
Це заснування уч.-познават. деят-ти учнів , соответ. різним ум. її і використовувана У в проц. обуч.
Форми: 1.урок, 2. екскурсія, 3.внеурочная робота, 4. внекласная робота, 5. факультативи, 6. домашня робота, 7.общественно-полез. робота.
Урок
Структура: орг. момент, актуалізація чи перевірка знань, новий. матеріал, закріплення, д/з, підсумок.
Типи уроку (основою покладено дидакт. завдання): вступний, вивчення нового матеріалу, формування умінь, учетно-проверочный, узагальнюючий, комбінований.
Види связ. з джерелом знань, зависнув. від познават. деят-ти уч-ся, деят-ти У: объяснительно-иллюстративный, проблемний, лабораторний урок.
Екскурсія.- ф-ма організації уч.-воспит. проц. з класом чи групою, що дозволяє з пізнавальної метою проводити спостереження вивчення предметів і явищ в їсть. ум., на виставках, за вибором У чи з тем., связ. з програмою.
Ознаки: 1. изуч. об'єкта має проводитися безпосередньо на природі, у музеї.
2. Познават деят-ть уч-ся спрямовано вивчення конкретних об'єктів в їсть. ум.
3.Преоблад. роль грає спостереження, самост. робота
4.учеб. проц. повинен протікати поза класу.
Методи, спорядження.
У класі У робить вступний інструктаж, розподіляє завдання, ділить у на групи.
Етапи: 1. вибір теми, 2.определение цілей і завдань, 3.изучение маршруту, 4.подбор об'єктів, 5.приготовление спорядження, 6.изучение літ-ри, 7.составление конспекту, 8.подготовка завдань і карток, 9.выбор й розробка методики
Структура: 1.вводная розмова, 2.организация уч-ся, 3.изучение намічених об'єктів, 4.сбор матеріалу, 5.закрепление, 6.оформление результатів.
Вимоги: 1.должна їм. як образоват., а й воспитат. значення, 2.элементы цікавості, 3.не мусить бути схожій лекцію, 4.кол-во примірників має бути обмежена, 5.все види робіт записуються дома, 6.собранный матеріал використовується, 7.техника безпеки.
Класифікація:
За місцем проведення: 1. в природу, 2. у музеї, 3. виробництва
По цілям: навчальні, виробничі, краєзнавчі.
За час проведення: вступні, поточні, заключні
Внеурочная робота – ф-ма організації уч-ся до виконання після уроків обязат., связ. вивчення курсу практич. робіт з индивидуальн. чи груп. завданням У.
Внеклассные заняття – ф-ма различ. організації добровільної роботи уч-ся поза уроку під керівництвом У для порушення та прояви їх познават. інтересів і творч. самодіяльності в расшир. І доповнення шк. прогр.
26. Сутність проц. виховання.
Виховання – цілеспрямована, змістовна діяльність педагога, сприяюча максимальному розвитку дитині, його соціалізації і прищеплювання навичок самовиховання (спрямоване на потребностно-волевую сферу особистості)
Мета виховання – всебічне і гармонійний розвиток, створення умов, надання пед. підтримки у всестоон. розвитку
Принципи:.