Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
ТОВАРОЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ
Товарознавчий аналіз — це загальний (повний) аналіз сировини, що включає окремі аналізи. Наприклад, тотожність цільної лікарської сировини визначають макроскопічним аналізом, а здрібненої сировини — різаної і порошкоподібної — мікроскопічним і мікрохімічним аналізами. Фітохімічний аналіз включає визначення основних числових показників, вміст вологи, золи, що діючих і екстрактивних речовин. Якісними реакціями виявляють різні сполуки в сировині. Загальний товарознавчий аналіз дає повну оцінку лікарської сировини і має на меті встановити тотожність , доброякісність і чистоту (домішки й ураженість шкідниками) лікарської сировини. Товарознавчий аналіз складається з двох частин:
приймання сировини і методів аналізу. Приймання й аналіз проводяться окремо по кожній партії сировини.
Приймання лікарської рослинної сировини й
відбирання проб для аналізу
На складах, базах і промислових підприємствах лікарську рослинну сировину приймають партіями. Партієювважається сировина масою не менше 50 кг одного найменування, однорідна за всіма показниками і оформлена одним документом, який засвідчує її якість. У супроводжуючому документі мають бути такі дані: номер і дата видачі документа, найменування і адреса відправника, найменування сировини, номер партії, маса партії, рік і місяць збирання або заготівлі, район заготівлі (для дикорослих рослин), результат перевірки якості сировини, НАД на сировину, підпис особи, відповідальної за якість сировини, із зазначенням прізвища
і посади.
Вантажні місця, що складаються із тюків, паків, мішків, ящиків та інших упаковок, називають одиницями продукції.
Приймання сировини починають з першого етапу товарознавчого аналізу — із загального зовнішнього огляду стану всіх одиниць продукції партії сировини: встановлюють правильність типу упаковки і маркіровки, цілість тари, відсутність промочення, підмочення та інших дефектів, які можуть вплинути на якість, схоронність сировини і тари.
В разі відповідності сировини НАД проводиться другий етап товарознавчого аналізу, який розпочинається з розрахунку обсягу вибірки продукції сировини. Вибірка — одиниці продукції, вибрані із партії для контролю. Обсяг вибірки — кількість одиниць продукції, що складає вибірку
Для перевірки відповідності якості сировини до вимог НАД із непошкоджених одиниць продукції, взятих з різних місць партії, беруть вибірку.
Якість сировини в пошкоджених одиницях упаковки перевіряється окремо. Одиниці продукції, призначені у вибірку, розпаковують, порівнюють між собою і визначають однорідність сировини за способом підготовки (ціла, різана, порошкована, пресована та ін.), кольором, запахом і забрудненістю; наявність плісняви, гнилі, стійкого затхлого запаху, що не зникає при провітрюванні; забрудненість отруйними рослинами і сторонніми домішками (камінці, скло, сіно, солома, папір, послід гризунів і птахів тощо). Одночасно неозброєним оком і за допомогою лупи (5. або 10.) визначають наявність амбарних шкідників.
Примітка. Заражену кліщем сировину легко впізнати. Для цього треба опустити руку в мішок з сировиною і вийняти її: якщо сировина заражена, то на руці залишається наліт порошку з неприємним запахом. При уважному розгляді можна помітити в порошку кліщів у вигляді білуватих точок, які швидко пересуваються.
Якщо у відібраних одиницях продукції при зовнішньому огляді виявлено неоднорідність сировини, часткове пошкодження пліснявою, гниллю, забруднення сторонніми рослинами або частинами лікарської рослини, не передбаченими НАД, що явно перевищують допустимі норми домішок, то вся партія підлягає сортуванню
і повторному здаванню.
Сировина бракується і подальшому аналізові не підлягає в таких випадках: стійкий затхлий запах, що не зникає при провітрюванні; сторонній запах, не властивий даному виду сировини, або відсутність запаху, властивого даному виду сировини; наявність у сировині плісняви, гнилі; домішки отруйних рослин; забрудненість сировини (солома, камінці, скло, послід гризунів, птахів та ін.), засміченість сторонніми рослинами, що явно перевищують допустимі норми домішок; зараженість амбарними шкідниками II і III ступеня.
Відбирання проб для аналізу. З кожної розпакованої одиниці продукції, що попала у вибірку, беруть по три виїмки, приблизно однакової маси, із трьох різних місць: зверху, знизу і зсередини, уникаючи подрібнення сировини.
Виїмка — це кількість сировини, взята від одиниці продукції рукою або щупом для аналізу за один раз. Із мішків, тюків і паків виїмки беруть на глибині 10 см рукою зверху, а потім після розпорювання шва — зсередини і знизу; виїмки насіння і сухих плодів відбирають зерновим щупом.
Із сировини, упакованої в ящики, першу виїмку беруть з верхнього шару, другу — після видалення сировини приблизно до половини ящика і третю — з дна ящика. Після відбирання зразків розпорені мішки, тюки і паки зашивають.
Відібрані зразки старанно перемішують і одержують вихідний зразок партії сировини — об’єднану пробу, з якої методом квартування виділяють середню пробу, а також пробу масою 500 г (для дрібних видів) і 1000 г (для крупних видів). Останню пробу поміщають у банку, вкладають туди етикетку “Для визначення ступеня зараженості шкідниками” і щільно її закривають.
Квартування проводять таким чином: сировину поміщають на аналізну дошку, у вигляді квадрату, перемішують її і розрівнюють так, щоб шар по товщині був рівномірний, і по діагоналі ділять на чотири трикутники. Два протилежні трикутники сировини видаляють, а два, що залишилися, з’єднують. Операцію повторюють, доки у двох протилежних трикутниках не залишиться кількістьсировини, що відповідає масі середньої проби, вказаній у ДФ ХI, с. 270;
Середню пробу упаковують у поліетиленовий або багатошаровий паперовий мішок і прикріпляють етикетку (таку ж етикетку поміщають і в мішок). На етикетках зазначають найменування сировини, найменування постачальника, номер партії, масу партії (серії), дату відбирання проби, прізвище і посаду особи, яка відібрала пробу. Проби направляються на аналіз в лабораторію і реєструються у “Журналі вхідного контролю”.
Залишки об’єднаної проби після виділення середньої проби приєднують до партії сировини.
Третій етап товарознавчого аналізу полягає у виділенні із середньої проби аналітичних проб.
Із середньої проби методом квартування виділяють три аналітичні проби для визначення:
1) тотожності, подрібненості і складу домішок;
2) вологості (аналітичну пробу для визначення вологості виді-
ляють зразу ж після відбору середньої проби і герметично її упаковують);
3) вмісту золи і діючих речовин.
Примітка. Для таких видів сировини, як ціла трава, корені, кореневища, бульби, після виділення першої аналітичної проби частину середньої проби, призначеної для визначення вологості, вмісту золи і діючих речовин, подрібнюють ножицями або сікачем на крупні шматки, старанно перемішують, а потім виділяютьвідповідні аналітичні проби.
Якщо при виділенні аналітичних проб у двох протилежних трикутниках маса сировини виявиться меншою або більшою за наведену в таблиці, необхідно з двох трикутників, що залишилися, відібрати по всій товщині шару і добавити частину, якої бракувало, або таким же чином видалити від відібраних трикутників.
При зважуванні аналітичних проб допускаються похибки ± :
при масі проб
до 50 г 0,01
від 100 до 500 г 0,1
від 500 до 1000 г 1,0
більше 1000 г 5,0
Перед проведенням фармакогностичного (повного) аналізу сировини, що надійшла замовнику, обов’язково перевіряють на наявність у ній радіонуклідів.
Визначення чистоти і доброякісності лікарської рослинної сировини
Доброякісність сировини характеризується належним вмістом діючих речовин, відсутністю амбарних шкідників, допустимими нормами подрібненості, домішок, вологості та золи.
Встановлення вмісту подрібнених часток сировини
Під час пакування і транспортування сировина частково подрібнюється, перетирається; чим крихкіша вона, тим більше подрібнюється. Надто велика подрібненість псує зовнішній вигляді знижує якість сировини. Допустимий вміст подрібнених часток нормується НАД для кожного виду сировини.
Для визначення подрібненості аналітичну пробу (1) поміщають на сито, вказане у НАД на конкретну лікарську рослинну сировину, і обережно круговими рухами просіюють. Відсів удруге просіюють крізь сито з розміром отворів0,25 мм, відокремлюючи пил, який вважають мінеральною домішкою. Подрібнені частки сировини, очищені від пилу, зважують і обчислюють їх вміст у відсотках по відношенню до маси аналітичної проби (1).
Визначення домішок
Домішками називаються частки сировини, котрі мають дефекти, сторонні об’єкти, що потрапляють у сировину природньо у процесі заготівлі. До домішок відносять:
· органічні домішки: частини інших (неотруйних) рослин, а також сіно, солому;
· мінеральні домішки: грудочки землі, пісок, камінці тощо;
· інші частини тієї ж лікарської рослини, не наведені у відповідній НАД на лікарську рослинну сировину;
· сировину, яка втратила колір, притаманний даному видові; шматки кори, покриті кущистим лишайником; недозрілі плоди; бруньки, що почали розвиватися, тощо.
Домішки бувають допустимі і недопустимі. Всі вищезгадані домішки відносять до допустимих. Отруйні рослини і деякі рослини та їх органи, що діють як отруйні; металеві предмети, скло; послід пташиний та гризунів — ценедопустимі домішки. Наявність домішок знижує чистоту і якість сировини, а тому вони регламентуються відповідною НАД на лікарську рослинну сировину, кількість їх не повинна перевищувати допустимі норми.
Хід роботи. Для визначення домішок аналітичну пробу (1), яка залишилася після відсіву подрібненої сировини, висипають на аналізну дошку або на великий аркуш глянцевого паперу, клейонку чи лінолеум і вручну або за допомогою дерев’яних лопаточок і пінцета розбирають. Кожен вид домішки, вказаний у НАД, відокремлюють і зважують з точністю до 0,1 г при масі аналітичної проби більше 100 г; з точністю до 0,05 г — при масі проби 100 г і менше.
Вміст кожного виду у відсотках (Х) обчислюють за формулою:
де m — маса домішки, г; m1 — маса аналітичної проби сировини, г.
Визначення ступеня ураженості сировини амбарними шкідниками
Дослідження на наявність амбарних шкідників обов’язково проводять при прийманні рослинної сировини, а також щорічно при її зберіганні.
У сировині перевіряють наявність живих і мертвих шкідників неозброєним оком і за допомогою лупи (5. або 10.) при зовнішньому огляді, а також при визначенні подрібненості й кількісного вмісту домішок. Звертають увагу на наявність пошкоджених амбарними шкідниками частин сировини. Крім сировини, уважно перевіряють шви, складки пакувального матеріалу, щілини в ящиках. У разі виявлення у сировині амбарних шкідників визначають ступінь її ураженості в спеціально виділеній для цього пробі.
Хід роботи. Пробу з етикеткою “Для визначення ступеня зараженості шкідниками” просіюють крізь сито з отворами 0,5 мм. У відсіві за допомогою лупи підраховують кількість кліщів, а в сировині, що залишилася на ситі, — молі, її личинок та інших живих і мертвих шкідників. Кількість знайдених шкідників та їх личинок перераховують на 1 кгсировини і визначають ступінь її ураження.
Для кліщів: I ступінь — в 1 кг сировини не більше 20 кліщів; II — більше 20 кліщів; III — кліщів багато, вони утворюють суцільні повстяні маси і майже не рухаються.
Для амбарної молі і хлібних точильників: I ступінь — в 1 кг сировини не більше 5 шкідників; II — не більше 6 — 10 шкідників; III — більше 10 шкідників.
У разі виявлення в сировині амбарних шкідників її піддають дезинсекції, а потім просіюють крізь сито з розмірами отворів 0,5 мм (при ушкодженні кліщами) або з діаметром отворів 3 мм (при ушкожденні іншими шкідниками).
Після обробки сировину використовують у залежності від ступеня зараженості. При I ступені зараженості сировина може бути допущена до медичного застосування, при II ступені та у крайніх випадках при III ступені зараженості сировину можна використати лише на заводах для виготовлення препаратів та виділення з неї індивідуальних сполук.
Визначення вологості
Вологістю сировини називається втрата маси за рахунок гігроскопічної вологи і летких речовин, котрі видаляються із сировини при висушуванні її. Це так звана товарна вологість. Фармакопея наводить граничні цифри допустимої вологості для кожного виду сировини. Залежно від органа і способу зберігання сировина містить від 8 до 15 % води — гігроскопічної вологи. Підвищена вологість викликає пліснявіння сировини і стимулює ферментні процеси.
Хід роботи. Аналітичну пробу (2) сировини подрібнюють до розмірів часток близько 10 мм, перемішують і беруть дві наважки масою 3 –5 г, зважені з точністю ±0,01 г. Кожну наважку вміщують у попередньо висушений і зважений разом з кришкою бюкс. У нагріту до 100 – 105 0С сушильну шафу ставлять бюкси з наважками разом зі знятими кришками. Термін сушіння відлічують з того моменту, коли температура у сушильній шафі знову досягне 100 – 105 0С.
Перше зважування листя, трав і квіток проводять за 2 год.; коренів, кореневищ, кори, плодів, насіння та інших видів сировини —3 год.
Бюкси з наважками виймають із шафи тигельними щипцями і поміщають в ексикатор, на дні якого знаходиться безводний кальцію хлорид (останній періодично прожарюють або замінюють новим). Охолоджені бюкси закривають кришками і зважують.
Висушування проводять доти, доки різниця між двома послідовними зважуваннями після 30-хвилинного висушування і 30-хвилинного охолодження в ексикаторі не буде перевищувати 0,01 г.
Для перерахунку вмісту діючих речовин і золи на абсолютно суху сировину та фітопрепарати вологість визначають вищевказаним методом у наважках 1 – 2 г (точна наважка), взятих із відповідної аналітичної проби. Висушування вважається закінченим, коли досягнута стала маса, тобто, якщо різниця між двома зважуваннями
не перевищуватиме 0,0005 г.
Вологість сировини (Х) у відсотках обчислюють за формулою:
де m — маса сировини до висушування, г; m1 — маса сировини після висушування, г.
Кінцевим результатом визначення вологості вважається середнє арифметичне результатів двох паралельних визначень; розходження між ними не повинно перевищувати 0,5 %.
Золою називається неспалимий залишок неорганічних сполук, одержаний після спалювання і прожарювання сировини (препарату). Золу ділять на загальну і нерозчинну в хлороводневій кислоті.
Загальна зола складається із суми мінеральних сполук, притаманних рослині, і сторонніх мінеральних домішок (земля, пісок, камінці), які потрапляють у сировину під час збирання.
Залишок, одержаний після обробки загальної золи 10 %-м розчином хлороводневої кислоти, називається золою, нерозчинною в хлороводневій кислоті. Цей нерозчинний залишок складається із кремнеземів або силікатів. Надмірний вміст нерозчинної у хлороводнев ій кислоті частки золи вказує на наявність у сировині значної кількості мінеральних домішок.
Хід роботи. Для визначення вмісту загальної золи аналітичну пробу (3) сировини подрібнюють і просіюють крізь сито з отворами 2 мм. У попередньо прожарені до сталої маси фарфорові, кварцеві чи платинові тиглі беруть близько 3 –5 г подрібненої сировини або 1 г препарату (точні наважки).
Сировину (препарат) в тиглях обережно спалюють над слабким полум’ям пальника або на електронагрівникові, на який поміщають азбестову сітку.
Після повного обвуглення тиглі переносять у муфельну піч для спалювання вугілля і повного прожарювання залишку.
Прожарення здійснюють при червоному розпеченні (350 – 500 0С) до сталої маси, уникаючи сплавлення золи і спікання її зі стінками тигля. Після закінчення прожарювання тиглі охолоджують упродовж 2 год., потім ставлять в ексикатор, на дні якого знаходиться безводний кальцію хлорид, охолоджують і зважують.
Маса вважається сталою, коли різниця між двома послідовними зважуваннями не перевищуватиме 0,0005 г.
Якщо після охолодження залишок ще має частки вугілля, то донього додають декілька краплин 5 %-го розчину пероксиду водню, концентрованої азотної кислоти або 10 %-го розчину амонію нітрату; рідину випаровують під витяжною шафою на водяному нагрівнику і залишок прожарюють, поки він набуде рівномірного забарвлення. Таку операцію в разі потреби повторюють кілька разів.
Визначення золи, нерозчинної у хлороводневій кислоті
Хід роботи. У тигель із загальною золою доливають 15 мл 10%-го розчину хлороводневої кислоти (густина 1,050 г/ см3), накривають годинниковим склом і нагрівають на киплячому водяному нагрівнику 10 хв., потім тигель знімають і після охолодження вмісту фільтрують крізь беззольний фільтр, осад переносять на фільтр, змиваючи його гарячою водою. Тигель, скло і фільтр промивають очищеною водою до зникнення у промивній воді хлоридів (реакція на хлориди).
Фільтр з осадом переносять у той самий тигель, висушують, обережно спалюють, а потім тигель прожарюють до сталої маси залишку.
Проводять два паралельні визначення.
Вміст загальної золи у відсотках в абсолютно сухій сировині (препараті) , вміст золи, нерозчинної у хлороводневій кислоті , у відсотках в абсолютно сухій сировині (препараті)
Кінцевим результатом дослідження вважають середнє арифметичне результатів двох паралельних визначень, обчислених досотих часток відсотка для сировини із вмістом золи (загальної або нерозчинної у хлороводневій кислоті) не більше 5 % і до десятих часток — для сировини із вмістом золи більше 5 %, допустимі розходження між якими не повинні перевищувати 0,1 % для сировини з вмістом золи 5 % і 0,5 % — для сировини з вмістом золи більше 5 %.
Визначення сульфатної золи
При спалюванні і прожарюванні органічних речовин мінеральні складові частини здатні зазнавати різних змін: солі багатьох кислот можуть переходити в карбонати та оксиди; оксиди деяких металів — відновлюватися вуглецем органічних сполук до металу; галоїдні солі (наприклад, натрію хлорид) — частково звітрюватись тощо.
Всі подібні процеси позначаються на результатах і в залежності від тих чи інших умов спалювання можуть давати різні величини зольного залишку. Щоб уникнути цього, визначення золи багатьох органічних препаратів проводиться після їх попередньої обробки концентрованою сірчаною кислотою. Солі різних кислот (карбонати, хлориди тощо) перетворюються на сульфати — значно менше леткі, ніж хлориди: як сульфати лужних і лужноземельних металів вони відрізняються значною термічною витривалістю.
Техніка визначення. Точну наважку препарату (близько 1 г, якщо у відповідній статті немає інших вказівок) або лікарської рослинної сировини (близько 3 г) вміщують у попередньо прожарений і точно зважений фарфоровий, кварцовий або платиновий тигель, змочують 1 мл концентрованої сірчаної кислоти і обережно нагрівають на сітці або піщаному нагрівнику до видалення парів кислоти. Потім прожарюють при слабкому розпіканні (близько 5000С) до сталої маси,
уникаючи сплавлення золи і спікання її зі стінками тиглю.
При важкому згорянні додавання концентрованої сірчаної кислоти і прожарювання повторюють (ДФ ХI, в. 2, с. 25).
Після закінчення прожарювання тигель охолоджують в ексикатор і, зважують і визначають вміст сульфатної золи.
У зольному залишку визначають можливі домішки важких металів.
Визначення важких металів
У зольному залишку, одержаному після спалювання органічних речовин лікарської сировини чи препарату у присутності сірчаної кислоти з наступним прожарюванням, важкі метали знаходяться, як правило, у вигляді оксидів (або сульфатів). Прожарені оксиди металів звичайно важко розчиняються в сірчаній і хлороводневій кислотах, тому часом необхідне тривале нагрівання.
У концентрованих розчинах амонію ацетату оксиди металів розчиняються порівняно легко, переходячи в комплексні ацетати, які в подальшому руйнуються при взаємодії з натрію сульфідом; утворюються сульфіди металів, нерозчинні в оцтовокислому середовищі.
Розчини солей свинцю в залежності від концентрації дають з розчинами натрію сульфіду чи сірководню чорний осад або буре забарвлення розчину.
0,0005 мг свинець-іону в 1 мл розчину за цією реакцією утворюють бурувате забарвлення, помітне при спостереженні в шарі завтовшки 6 — 8 см (межа чутливості).
1. У препаратах та лікарській рослинній сировині. Зольний залишок, одержаний після спалювання препарату чи лікарської рослинної сировини в присутності сірчаної кислоти (див. Визначення сульфатної золи), обробляють при нагріванні на сітці 2 мл насиченого розчину амонію ацетату, нейтралізованого розчином натрію гідроксиду (див. примітки), додають 3 мл очищеної води і фільтрують у пробірку крізь беззольний фільтр невеликого діаметру,попередньо промитий 1 %-м розчином оцтової кислоти, а потім гарячою водою. Тигель і фільтр промивають 5 мл води, пропускаючи її крізь той же фільтр у ту ж саму пробірку.
До 10 мл отриманого розчину додають 1 мл розведеної оцтової кислоти, 2 краплі розчину натрію сульфіду, переміщують і за 1 хв. порівнюють з еталоном, до якого додають таку ж кількість реактив ів, як і до розчину, що досліджується.
Одержаний розчин порівнюють з еталоном.
2. У настойках. 5 мл настойки вміщують у тигель, випаровують досуха, додають 1 мл концентрованої сірчаної кислоти, обережно спалюють і прожарюють. Одержаний залишок обробляють при нагріванні 5 мл насиченого розчину амонію ацетату, фільтрують крізь беззольний фільтр, промивають 5 мл води і доводять фільтрат водою до об’єму 100 мл.
До 10 мл одержаного розчину додають 1 мл розведеної оцтової кислоти, 2 краплі розчину натрію сульфіду, перемішують і за 1 хв. порівнюють, як вказано вище, з еталоном, до складу якого входять 1 мл еталонного розчину Б, 1 мл оцтової кислоти, 2 краплини розчину натрію сульфіду і 9 мл води (ДФ ХI, в. 1, с. 171 — 172).
10 мл одержаного розчину повинні витримувати випробування на важкі метали (не більше 0,001 %) (ДФ ХI, в. 2, с. 149).
3. В екстрактах. 1 мл рідкого або 1 г густого чи сухого екстракту вміщують у тигель, додають 1 мл концентрованої сірчаної кислоти і далі роблять так само, як із настойками, але об’єм фільтрату доводять до 200 мл. 10 мл одержаного розчину повинні витримувати випробування на важкі метали (не більше 0,01 %) (ДФ ХI, в. 2, с. 161).
Приготування еталона. У тигель вміщують концентровану сірчану кислоту в об’ємі, взятому для спалювання сировини або препарату. Обережно нагрівають на сітці або піщаному нагрівнику до видалення парів кислоти, потім його прожарюють. Далі роблять так, як і з досліджуваним залишком, — обробляють 2 мл насиченого розчину амонію ацетату, додають 3 мл очищеної води, фільтрують у пробірку, але промивають тигель і фільтр лише 3 мл води, після чого до фільтрату додають 2 мл еталонного розчину Б свинець-іону.
Спостереження забарвлення проводять зверху по осі пробірок діаметром близько 1,5 см, розміщених на білій поверхні. Забарвлення, що з’явилося у досліджуваному розчині, не повинно перевищувати еталон. У розчинах, що порівнюються, допустима лише слабка опалесценція від сірки, що виділяється із натрію сульфіду.
Примітки. 1. Насичений розчин амонію ацетату нейтралізують таким чином: спочатку додають 30%-й розчин натрію гідроксиду до рожевого забарвлення по фенолфталеїну, а потім надлишок натрію гідроксиду нейтралізують насиченим розчином амонію ацетату до слабко-рожевого забарвлення.
2. Визначенню важких металів у зольному залишку наявність солей заліза не заважає (ДФ ХI, в.1, с.171 – 172).
Еталонний розчин свинець-іону. 0,915 г свіжоперекристалізованого свинцю ацетату розчиняють у воді у мірній колбі на 1 л, додають 1 мл розведеної оцтової кислоти і доводять об’єм розчину водою до позначки (розчин А). 1 мл розчину А вміщують у мірну колбу на 100 мл і доводять об’єм розчину водою до позначки (розчин Б). Цей розчин містить 0,005 мг свинець-іону в 1 мл.
1 мл розчину Б розводять водою до 10 мл (розчин В). Цей розчин містить 0,0005 мг свинцю-іону в 1 мл.
Розчини Б і В придатні лише в день їх приготування.
Лекція №4
Тема: Товарознавчий аналіз лікарської рослинної сировини.
Мета вміти: проводити перший етап ТА — приймання ЛРС;
знати: Приймання ЛРС до аптеки та відбір середньої проби (перший, другий етапи ТА). Проведення аналізу середньої проби (дослідження аналітичної проби № 1) — третього етапу ТА.
План.
1.Комплексний товарознавчий аналіз, етапи його проведення.
2. Перший етап ТА — приймання ЛРС до аптеки.
3. Зовнішній огляд товару, визначення ідентичності (тотожності) ЛРС, доброякісності, чистоти.
4.Другий етап ТА — відбір середньої проби.
5. Пакування і маркування середньої проби.
6.Третій етап ТА — аналіз середньої проби.
7. Відбір і дослідження аналітичних проб № 1, № 2, № 3 згідно з вимогами АНД.
Використанна література.
1.Ковальов В.М., Павлій О.І., Ісакова Т.І., Фармакогнозія з основами біохімії. – Х.:, Прапор, вид. НФАУ, 2000
2. Кузнєцова М.А. Руководство к практическимз занятиям по фармакогнозии. – М.: Медицина, 1986.
3. Кузнєцова М.А., Рыбачук И.З. Фармакогнозия. – М.: Медицина,1984.
4. Лікарські рослини: Енциклопедичний довідник. За ред. А. М. Гродзинського. – К.:Головна редакція енциклопедії України.
5.Бобкова І.А., Фармакогнозія. Київ «Медицина» 2006.
6. Бобкова І.А. Посібник з практичних занять Київ «Медицина» 2006
7.Гродзинський А.М , Лікарські рослини.—Київ, 1991
8.Преображенський В. Сучасна енциклопедія лікарських рослин. –Донецьк, 2005
9.Гаммерман А.Ф. курс фармакогнозії.
10.Марченко М.С. Лікарські рослини і їх застосування в медицині.
11.Єлін Ю.Я. Дари лісів.
.