Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Слідчі і судові версії
1. Поняття, сутність та значення слідчих та судових версій.
2. Класифікація версій.
3. Побудова (висунення) слідчих та судових версій.
4. Перевірка слідчих та судових версій та їх оцінка.
1. Поняття, сутність та значення слідчих та судових версій
В основі організації будь-якого виду людської діяльності лежить вирішення розумових завдань, що визначають загальні і часткові напрями такої організації. Розумова задача є підставою майбутньої загальної моделі організації якого-небудь процесу або часткового її випадку. Організація того або іншого виду діяльності навіть у своєму найпростішому вигляді починається з розв'язання задач, пов'язаних з обмірковуванням функцій і порядку цієї діяльності. Організація ж діяльності на науковій основі, тобто така організація праці, що припускає найбільшу ефективність, безумовно, заснована на розв'язанні розумових задач.
Найбільш загальні правила, що визначають структуру правильного мислення, формуються у вигляді законів логіки. А. А. Ейсман з цього приводу відзначав, що хід думки в процесі доказування повинний відзначатися строгістю і визначеністю. Але це можливо тільки в тому випадку, якщо протягом усього міркування той самий предмет думки розуміється в тому самому сенсі, з тими самими ознаками. Вимога визначеності у вживанні понять випливає з закону тотожності, відповідно до якого кожне поняття повинне мислитися тотожним собі протягом усього процесу міркування. Відступ від цього закону призводить до підміни понять, плутанини і розпливчастості.
Разом з тим мислення при доказуванні повинне бути послідовним і несуперечливим. Неприпустимо приписувати предметові яку-небудь ознаку, а потім, у ході міркування, цю ознаку того самого предмета заперечувати. Не можна, наприклад, про одного й того самого свідка по одній і тій же справі стверджувати, що він не зацікавлений у результаті справи й водночас зацікавлений у ньому. Заборона на протиріччя в міркуванні визначається законом несуперечності, відповідно до якого не можна одночасно про один і той самий предмет стверджувати, що він має дану ознаку і не має її. Порушення закону несуперечності призводить до двозначності, незв'язності міркування.
Закон виключеного третього доповнює це загальне правило, стверджуючи, що якщо про предмет висловлені два взаємовиключних (що суперечать один одному) твердження, то одне з них неодмінно істинне, інше — неправдиве і ніякого третього твердження з того же приводу висловити не можна. Людина або була на місці злочину, або не була там — третього не дано.
Нарешті, найважливішою властивістю мислення в ході доказування є його обґрунтованість. Власне кажучи, доказування якого-небудь твердження і є його логічною обґрунтованістю. При винесенні рішення по справі до уваги беруться тільки такі дані, що доказані, тобто обґрунтовані. Все те, що не закріплено в справі у вигляді доказів, не має визначеного, такого, що піддається перевірці джерела, виключається з міркування, не може впливати на рішення.
Це загальна вимога до доказового мислення формується у вигляді закону достатньої підстави, в силу якого всяке твердження в ході міркування повинне бути обґрунтовано іншими, вірогідно встановленими даними.
Якщо звернутися до розумових задач, які вирішує слідчий, то неважко виділити серед них два найбільш значущі типи. До першого належать задачі, що умовно можна назвати ідеальними розумовими задачами. Другий тип складають так звані реальні розумові задачі.
Розглянемо ці розумові задачі стосовно слідчих і оперативно-розшукових дій.
Ідеальні розумові задачі — це насамперед слідчі версії, загальні і часткові. Як правило, ці задачі пов'язані з розумовими побудовами, які спрямовані на пошук пояснень злочинної події, яка відбулася, тобто розумове пізнання злочину, і не несуть у собі діючого організаційного елемента. Характерною рисою таких розумових (версійних) задач є те, що вони спрямбвані в минуле, виникають після події і вирішуються виходячи з обставин цієї події. Однак вони тісно зв'язані з іншим типом задач, що мають організаційний і в цьому змісті реальний характер. Ці типи розумових задач взаємообумовлені. Так, ідеальні розумові задачі щодо загальної версії є підставою для виникнення і розв'язання організаційних розумових задач, пов'язаних з перевіркою висунутої версії, організацією слідчих і оперативно-розшукових дій. Ідеальна розумова задача, що є за своїм характером частковою версією, також служить підставою для організації декількох або однієї слідчої або оперативно-розшукової дії, що забезпечують одержання інформації, пов'язаної з перевіркою цієї версії.
Слід зазначити і те, що вирішення організаційних реальних розумових задач нерідко не тільки підтверджує або спростовує ідеальні розумові задачі, але і є підставою для виникнення нових задач, суть яких визначена наявною інформацією.
Отже, вирішення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом (суддею) ідеальних і реальних розумових задач при розкритті і розслідуванні злочинів завжди зв'язано з висуванням і вирішенням тих або інших версій.
Оперативно-розшукові, слідчі, експертні і судові версії мають велике пізнавальне значення при розслідуванні злочинів.
Проблема слідчої версії належить до числа найскладніших і багатогранних у криміналістиці, тому розробленню поняття, суті і ролі версій приділено багато уваги. Проте єдиної точки зору щодо цієї проблеми немає.
Зокрема, суперечливим є питання про поняття слідчої і пошукової версії, про їх роль в плануванні розслідування і розкритті злочинів. Деякі автори як узагальнююче використовують поняття «криміналістична версія» замість оперативно-розшукова, слідча, експертна, судова. Криміналістичні версії вони класифікують за рядом ознак, у тому числі за обсягом і суб'єктом висування.
Найпоширенішою є думка, згідно з якою версією називається будь-яке припущення слідчого в справі незалежно від того, чи засноване воно на всій сукупності «вихідних» даних або охоплює лише їх частину, або навіть висунуто у відношенні одиничної обставини, «деталі» події. Відповідно до цього розрізняються версії загальні, версії «по елементах складу» і «часткові».
Інша думка зводиться до того, що версією може бути названо лише загальне припущення, що випливає з аналізу всього комплексу наявних даних про подію, що перевіряється. Всі інші — часткові припущення, засновані на більш вузькому фактичному матеріалі, завжди охоплюються більш загальним припущенням, у рамках якого і знаходять своє вирішення.
Друга точка зору стикнулася з запереченнями деяких учених-криміналістів, суть яких полягає в тому, що часткові припущення висуваються слідчим, вони існують, у зв'язку з чим немає причин не вважати їх слідчими версіями.
А. Н. Колесніченко і В. К. Коновалова правильно вважають, що версія — це логічно обґрунтоване припущення слідчого, що включає в себе пояснення характеру події злочину, його динаміки, елементів, причин.
Версії завжди спрямовують роботу слідчого на пошук інших, ще не відомих фактів, змушують планувати процес встановлення таких фактів. Тому обґрунтовані припущен ня слідчого важливі як для встановлення належності до справи виявлених при огляді об'єктів і їх ознак, так і для відшукання ще не виявлених слідів і інших речових доказів. Побудована на вихідних даних версія повинна пояснювати не тільки ці дані, але і розкривати всі види зв'язку: причинний зв'язок, зв'язок за місцем і часом події. Саме процес висування і перевірки версій забезпечує відтворення моделі події, яка відбулася.
Передбачувані судження слідчого, наприклад, при огляді місця події стосуються як події, що відбулася, в цілому, так і окремих її обставин. Тому вже в ході огляду для пояснення різних фактів і явищ повинні будуватися загальні і часткові версії. Логічною основою для побудови версій служать дані, отримані слідчим у ході огляду й узагальнені індуктивним шляхом. При цьому чим раніше будуть побудовані версії, що по-різному пояснюють ті або інші факти і явища, тим швидше та більш оперативно буде проходити розслідування.
Досліджуючи співвідношення версії і плану розслідування, Г.Н. Александров правильно відзначає, що «версія стосовно плану відіграє керуючу роль». А.А. Старченко також вказує, що «версія створює основу для планування розслідування по конкретних справах».
Слідчий на підставі аналізу, узагальнення наявних у нього даних висуває припущення про невідомі обставини справи — про суть події, що перевіряється, про осіб, які вчинили злочин, про його мотиви та ін.
З кожного висунутого припущення, умовно прийнятого за істину, виводяться наслідки, що можуть або повинні бути виявлені у випадку, якщо версія відповідає тому, що відбулося в дійсності. Наявність або відсутність наслідків встановлюється шляхом проведення слідчих дій, що вирішують долю версії. Перевірка версій здійснюється в плановому порядку: план розслідування справи є в основному планом перевірки висунутих версій. Результати перевірки дають можливість підтвердити або відкинути версію як неспроможну.
Слідча версія, тобто припущення слідчого щодо ще не встановлених юридично важливих обставин досліджуваної події, являє собою максимально широке узагальнення наявних даних і фактів, що зв'язує їх єдиним поясненням і спрямоване на повне розкриття злочину, викриття винних, виправдання невинних.
При формуванні і перевірці версій слідчий — чи свідомо чи несвідомо — застосовує весь арсенал логічних прийомів і засобів — індукцію і дедукцію, аналогію, аналіз і синтез, порівняння, абстрагування тощо, що відбувається у різних логічних формах — поняттях, судженнях, висновках.
У ході побудови версій «працює» не тільки логічне мислення слідчого, але і його творча уява, фантазія, образне мислення. Висування слідчих версій є своєрідним логічним підсумком, логічним результатом усієї свідомої діяльності слідчого.
Розслідування кожного злочину зовні виглядає як проведення ряду слідчих дій. Однак виконання навіть великої кількості слідчих дій найчастіше недостатньо для розкриття злочину, якщо ці дії розрізнені, а встановлювані за їх допомогою дані про факти суперечливі, уривчасті, неповні.
Для виконання задач розслідування важливо, щоб окремі слідчі дії в справі проводилися не випадково, не стихійно, а в рамках єдиної системи, що забезпечує максимально швидке, всебічне й об'єктивне дослідження події, що перевіряється. Важливо, щоб слідчий у кожен момент розслідування чітко уявляв собі, які факти, у якому напрямку і як саме слід установити. Тільки в цьому випадку отримані дані виявляються взаємозалежними, доповнюють один одного, утворюють ланцюг доказів, необхідний для обґрунтованих, логічних висновків слідчого. Така системність, цілеспрямованість і об'єктивність дій слідчого забезпечується правильним висуванням і перевіркою версій.
Значна кількість робіт, присвячених розробленню питань слідчих версій свідчить про те, що з'ясування їх сутності і ролі в розкритті злочинів має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення.
У кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі логічна форма слідчої версії багатьма вченими розглядається в плані співвідношення версії і гіпотези..
Так, А.Н. Васильєв писав: «Основне розходження між гіпотезами і версіями полягає в тому, що гіпотези будуються з приводу великих явищ природи або громадського життя — закономірностей розвитку суспільства, змісту історичних подій, будови матерії і т. ін., а версії, зокрема слідчі, висуваються як припущення про більш дрібні факти, наприклад, про подію злочину і його окремих обставинах. Однак за своєю логічною природою слідчі версії нічим не відрізняються від гіпотез».
Такої ж думки був і М.С. Строгович, який писав: «За своєю логічною структурою версія є видом, формою гіпотези, і перевірка кожної відбувається тим же шляхом, яким перевіряються гіпотези в будь-якій галузі наукової і практичної діяльності.
До аналогічного висновку дійшла Я. Пещак: «Слідча версія є частковим випадком гіпотези».
Таким чином, виходячи з розглянутих визначень і аналізуючи відповідну практику, ми вважаємо, що слідча версія — це припущення, побудоване на наявних фактах, явищах, подіях і виражене у формі гіпотези, що забезпечує перехід від неповного, ймовірного знання до достовірного, до встановлення істини.
Судова версія — це обґрунтоване матеріалами кримінальної справи припущення судді про подію злочину й особу підсудного.
Судові версії конструюються (висуваються) суддями місцевого (районного), апеляційних і касаційних судів, що розглядають кримінальну справу. «Для суду, — пише А.Н. Васильєв, який провадить повне дослідження всіх матеріалів справи і здійснює самостійне пізнання події злочину (хоча і за матеріалами досудового розслідування), обвинувальний висновок є свого роду версією слідчого, яка має витримати перевірку».
Як слідчі, так і судові версії можуть бути розділені за своїм характером на загальні, що причетні до визначення виду вчиненого злочину і особистості, яка вчинила це діяння, і часткові, що відносяться до окремих обставин злочину, тобто версії про належність і значимість окремих доказів, у тому числі речовинних і письмових, показань свідків і потерпілих, висновків експертизи й ін. В основі формування таких версій лежить оціночна діяльність судді, аналіз і синтез доказової інформації, що дозволяє зробити ті або інші умовиводи, у тому числі і в судових версіях.
Розумова діяльність судді відбувається в обстановці безпосереднього спілкування зі свідками, обвинуваченими, іншими учасниками процесу — обвинувачем і захисником, дії яких сприяють створенню найбільш повного уявлення про характер події й осіб, які її вчинили.
Розумова діяльність судді, зв'язана з оцінкою доказової інформації, відбувається як на тлі картини події, що розгортається, де легко знайти прогалини слідства, суперечності, неспроможність окремих доказів виявити нові дані, що спростовують версію обвинувачення. Саме синтез доказів дозволяє зробити найбільш правильну їх оцінку і дійти висновків, що відповідають дійсності. У разі коли з тих або інших причин версія обвинувача уявляється неспроможною або викликає які-небудь сумніви, суддя висуває версії про відсутність у діянні підсудного складу злочину, про його невинність, про недоказаність обвинувачення, про неповноту розслідування — нез'ясування обставин, що істотно впливають на кваліфікацію вчиненого і т. п.
У справі про дорожньо-транспортну пригоду, що мала місце на трасі Ялта-Сімферополь, Петушинському І.І. органами досудового слідства було пред'явлене обвинувачення в тому, що він 08.09.2001 р., керуючи власним автомобілем «Фольксваген-Пасат» р/н 117-41 КН у напрямку м. Сімферополя не вжив заходів безпеки руху при проїзді правобічного заокруглення дороги, в результаті чого його автомобіль допустив виїзд на смугу зустрічного руху, де відбулося зіткнення з автомобілем ВАЗ-2103 р/н 529-06 КР під керуванням Березницького А. В.
У результаті зіткнення автомобілів потерпілому Березницькому А. В. було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.
Як доказ винності Петушинського І.І. органи досудового слідства посилалися на висновок автотехнічного експерта, згідно з яким у Петушинского І.І. була технічна можливість уникнути зіткнення, якби він дотримувався Правил дорожнього руху.
Ґрунтуючись на матеріалах досудового слідства, суддя, що розглядав справу, висунув версію про невинність у ДТП Петушинського І.І., оскільки висновки експерта явно суперечили іншим доказам, зібраним досудовим слідством і тому повернув справу на додаткове розслідування. При повторному розгляді даної справи в Сімферопольському районному суді Автономної Республіки Крим була висунута суддею версія про відсутність у діях Петушинського І.І. вини, що знайшло своє підтвердження у вироку суду. Тому він був виправданий за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Таким чином, версія судді, обґрунтована матеріалами справи, може спричинити різні юридично значимі рішення, що і визначають долю розглянутої справи. Не виключені також обставини, коли, будучи в полоні версії обвинувачення, суддя не досліджує з належною увагою наявні докази, що може викликати і судові помилки, і неправильну кваліфікацію вчиненого, а також і визначення міри покарання.
2. Класифікація версій
Класифікація (створення класифікаційної системи) — традиційний пізнавальний прийом. Він застосовується, коли виникає потреба у вивченні значної сукупності явищ, у чомусь схожих, а в чомусь різних.
Щоб класифікувати досліджувану сукупність, потрібно:
1) знайти ознаку, що була б: а) загальною для всіх явищ, що входять у сукупність, б) істотною з огляду на цілі дослідження, в) такою, що має різні характеристики;
2) розбити сукупність на окремі явища;
3) об'єднати явища з різними характеристиками загальної ознаки в групи (класи).
У свою чергу кожний із класів, якщо це треба для дослідження, також може бути розбитий на класи нижчого рівня (підкласи) і т. д.
Сукупність явищ, розподілених на класи і підкласи, складає класифікаційну систему.
Значення класифікації полягає насамперед у тому, що вона дає можливість розробити загальні правила застосування до всіх явищ, об'єднаних у відповідний клас, певних розумових і зовнішніх дій.
У юридичній літературі версії класифікуються не тільки за суб'єктом їх висування. Р.С. Бєлкін пропонує класифікувати версії за колом фактів, що пояснюють (загальні і часткові), і за ступенем визначеності (типові і конкретні). Така класифікація уявляється найбільш вдалою.
Г.В. Арцишевський підрозділяє слідчі версії за наступними ознаками:
а) версії пошукові і перевірочні — залежно від того, чи є в момент висування версій визначені дані, що дозволяють підозрювати конкретну особу (осіб) у причетності до події, що перевіряється. Якщо такі дані є, то версія відноситься до перевірочних, якщо їх немає, то версія відноситься до пошукових;
б) проміжні і завершальні — залежно від того, чи охоплюються висунутим припущенням слідчого всі або частина основних обставин, що підлягають доказуванню;
в) по змісту припущень — «за різними юридично важливими обставинами події, що перевіряється, які на момент побудови версії ще не встановлені».
На думку І.М. Лузгіна, версії класифікуються за ознакою юридичної значимості (загальні і часткові); сфери використання (слідчі, експертні, оперативно-розшукові і судові); суб'єктів висування; ступеня імовірності (малоймовірні, найбільш ймовірні); часу побудови (первісні, наступні); відношення до предмета доказування (обвинувальні, виправдувальні). А. М. Ларін поділяє версії на класи за наступними ознаками: юридична значимість передбачуваних обставин (загальні — обвинувальні і виправдувальні — і часткові); вид передбачуваної оцінки про належність до справи доказів і встановлюваних ними фактів, про вірогідність існування визначених доказів, про допустимість доказів; ступінь визначеності (конкретні і пошукові); характер проблеми (версії про існування і пошукові); орієнтація припущення за часом (і минуле або і передбачувані, тобто прогнозні); авторство. З усіма зазначеними класифікаціями важко погодитися. Зокрема, помилкове твердження І.М. Лузгіна, що розподіл версій на загальні і часткові проводить за ознакою юридичної значимості. Версії незалежно від їх обсягу, ступеня імовірності тощо ніякої юридичної значимості мати не можуть, про що переконливо говорить сам І.М. Лузгін: «Версія — це припущення, думка слідчого, його уявлення про подію, ймовірне пояснення фактів, а не доказ. Версія сама по собі нічого не доводить, вона лише допомагає встановлювати і використовувати факти. Версія спирається на факти, але не заміняє їх». Він правильно відзначає, що «підставою класифікації в даному випадку є обсяг понять».
Щодо класифікації І. М. Лузгіним версій за ступенем їх імовірності, за часом їх побудови і стосовно предмета Р.С. Бєлкін відзначав: «Перші дві класифікації нам здаються позбавленими строгої підстави і чітких критеріїв. Остання має чисто процесуальний, формальний характер. Практично виправдувальні й обвинувальні версії самостійно та ізольовано існувати не можуть, тому що в іншому разі ми змушені будемо визнати правомірність виправдувального або обвинувального ухилу в розслідуванні».
Зауваження про відсутність чітких критеріїв розмежування повною мірою відноситься і до більшості основ класифікації, запропонованих А.М. Ларіним і Г.В. Арцишевським. Дану обставину почасти визнає і сам А. М. Ларін, відзначаючи, що «розмежування пошукових і конкретних версій умовно». Настільки ж умовне розмежування версій на такі, що стосуються існування певних фактів, і пошукових. До першої групи, на думку А.М. Ларіна, відносяться версії про необхідність доказування обставин, передбачене існування яких пояснює встановлені в справі факти; другу групу складають припущення про місцезнаходження конкретних осіб або предметів, існування яких встановлено. Однак як же можна стверджувати, що існування будь-якої особи або будь-якого предмета встановлено, якщо місцезнаходження цього об'єкта невідомо? Очевидно, у такому випадку мова може йти лише про передбачуване існування особи або предмета; іншими словами, чітку грань між першою і другою групою версій провести не можна.
Г.В. Арцишевський розглядає як ознаку, на підставі якої можна відрізнити пошукову версію від перевірочної, наявність визначених даних, що дозволяють підозрювати в причетності до події конкретну особу. Умовність цього критерію очевидна, тому що ні про характер, ні про обсяг «визначених даних» ні чого не говориться. А для того, щоб розмежувати проміжну і завершальну версії, потрібно вирішити, чи охоплює висунуте припущення всі або частину обставин, що підлягають доказуванню. Відомо, однак, що перелік обставин, що підлягають доказуванню, як вказано в ст. 64 КПК України, конкретизується й уточнюється стосовно кожного розслідуваного злочину. Крім того, не виключено, що коло обставин, які підлягають доказуванню по тій або іншій справі, зміниться (наприклад, з'ясується, що підозрюваний мав співучасників і т. д.). Виходить, і цей критерій варто вважати суто умовним, а пропоновану класифікацію невдалою.
Версія як багатофункціональна категорія має прогностичну функцію. У кримінологічній і криміналістичній літературі прогностична роль версії згадується в роботах А. Ф. Зелінського і Р. С. Бєлкіна.
Так, розглядаючи роль версії в кримінологічному прогнозі, А. Ф. Зелінський відзначає, що вона прогнозує індивідуальне поводження в момент розслідуваної події.
Р.С. Бєлкін поділяв дане положення, розвиваючи його стосовно криміналістичної практики. У цьому зв'язку він відзначав, що версії мають значення для криміналістичного прогнозу про можливе поводження даної людини в майбутньому, у ході розслідування, окрім існуючої або зміненої слідчої ситуації.
В.Е. Коновалова вважає, що прогностичну роль версій варто розширити в плані припущень про нові способи вчинення злочинів, зокрема у сфері економіки, де її нестійкість і недосконалість законодавства створюють канали для злочинної діяльності. Прогнозування таких злочинних можливостей дозволить здійснювати профілактичну діяльність і вчасно припиняти злочин. У цьому плані об'єднання кримінологічного і криміналістичного прогнозів може дати ефективні результати.
Прогностична роль версії, особливо при виявленні злочинів у сфері економічної діяльності підприємств, організацій, фірм, дозволить не тільки розкрити злочини, але і здійснювати профілактичну діяльність щодо недопущення їх в майбутньому.
3. Побудова (висунення) слідчих та судових версій
При побудові версії велику роль повинна грати аналогія, коли слідчий на основі свого досвіду може прийти до можливого висновку про наявність у даному випадку такої ж події внаслідок збігу ряду ознак, що спостерігалися раніше в інших подіях.
Так, насильницьке позбавлення життя потерпілого, як правило, перебуває за межами безпосередніх сприйнять слідчого. Однак він приходить до зовсім достовірного знання про цей факт за допомогою ознайомлення з місцем події, з результатами судово-медичної експертизи, з якої можливо встановити спосіб нанесення тілесних ушкоджень, і з іншими слідчими діями. Для пояснення причин насильницької смерті цей достовірний факт ставиться у зв'язок із припущеннями про вбивство, самогубство, нещасний випадок, про винних осіб і т.ін.
Версія повинна бути реальною, тобто обґрунтованою тими фактами і даними, які має слідчий, а не умоглядною.
Для висування слідчих версій потрібна насамперед визначена конкретна інформація про подію, що перевіряється, хоча б мінімальна фактична база, на якій версія повинна бути заснована, котру вона повинна пояснювати. Тільки в цьому випадку версія буде обґрунтована, реально можлива. У відриві від конкретних вихідних даних версія найчастіше формулюється умоглядно і може лише дезорієнтувати слідчого.
Підставою для побудови версій служать кримінально-процесуальні докази, тобто фактичні дані, отримані в результаті допитів, оглядів, освідування тощо і зафіксовані відповідними протоколами, висновками експертів та іншими документами.
На думку Г.Н. Александрова, побудова версій при провадженні окремих слідчих дій (допитах, оглядах тощо), коли слідчі дії ще не закінчені, — неможлива. У зв'язку з цим він писав: «Не ясно ... відкіля з'явилися в слідчого версії, якщо він ще не зробив огляду місця події, що є в даному випадку єдиним матеріальним джерелом версії».
А.М. Ларін вважає в корені неправильним є висловлення про те, що до закінчення огляду слідчі версії з'явитися не можуть, тому що підставою для версії служать нібито тільки результати вже виконаної слідчої дії.
До точки зору Г.Н. Александрова близька позиція шведських криміналістів А. Свенсоната та О. Венделя. «Особа, що провадить дізнання чи досудове слідство, — пишуть вони, — не повинна будувати припущень ні до прибуття на місце, ні при вивченні доказів. Його мета установити особу, що вчинила злочин. Тому із самого початку необхідно з'ясувати, чи свідчать досліджувані обставини про здійснення злочину або є лише результатом нещасного випадку, наприклад, чи є смерть особи результатом убивства або самогубства. Неважко помітити суперечливість цих порад. Автори застерігають слідчого від припущень і в той же час рекомендують «із самого початку» з'ясувати різні передбачувані пояснення досліджуваної події, тобто будувати і перевіряти версії. Така суперечливість, на наш погляд, обумовлена помилковістю вихідної позиції.
Вимога, щоб слідчий у ході слідчої дії не робив жодних припущень про значення для справи встановлюваних даних і їх зв'язків з невідомими обставинами, «власне кажучи рівносильна забороні мислити». Стикаючись при кожній слідчій дії з безліччю деталей, подробиць, слідчий неминуче виділяє і фіксує лише деякі з них — саме ті, котрі, за його припущенням можуть відноситися до справи, тобто дають ґрунт для версій.
Версії — це ідеї, уявні образи, припущення. Об'єктами ж юридичної регламентації служать думки, не припущення, а дії, вчинки. «Побудова версій, — як правильно відзначає А. А. Ейсман, — не є процесуальним актом, таким як, наприклад, постанова про притягнення в якості обвинуваченого, а лише формою розумової діяльності слідчого».
Висуваючи версії, слідчий повинний пам'ятати про можливу небезпеку: захопившись однією версією, він може не помітити і не зафіксувати слідів, що суперечать їй, наприклад при огляді місця події.
Така ж небезпека, втім, існує й у випадках захоплення одною версією на більш пізніх етапах розслідування. Однак ця небезпека, якої легко можна уникнути при правильному висуванні версій, не повинна призводити до протилежної помилки — недооцінки значення версій при огляді місця події.
Слідчий може і повинен оглядати місце події з точки зору всіх можливих у даному випадку пояснень події, всіх версій, висунутих їм у ході огляду.
4. Перевірка слідчих і судових версій та їх оцінка
Перевірити версію значить оцінити, чи відповідає вона дійсності. У доказуванні як пізнавальній діяльності у кримінальних справах неминуче виявляються загальні закономірності процесу пізнання, котре, як правило, перевіряється на істинність у практичній діяльності дізнавача, слідчого, прокурора і суду (судді).
Слідчі і судові версії також підлягають перевірці в практичній діяльності слідчого і суду (судді). Висунуті в справі слідчі і судові версії містять можливе пояснення шуканих. Для того, щоб ці невідомі обставини були встановлені вірогідно, версії повинні бути перевірені. Перевірка здійснюється шляхом проведення слідчих і судових дій, у ході яких встановлюються факти, що підтверджують або спростовують висунуті припущення. Очевидно, що слідчі дії не можуть проводитися безсистемно, за випадковим вибором. Вони плануються слідчим згідно з кожною висунутою версією, що забезпечує цілеспрямований і об'єктивний характер усього наступного розслідування. План розслідування в основному і служить планом перевірки висунутих версій.
Перевірка слідчих версій припускає, таким чином, як попередню логічну, розумову діяльність слідчого, так і його практичну роботу з виконання запланованих слідчих заходів.
Висунуті версії повинні корегуватися в міру одержання нових даних як при огляді місця події, так і при виконанні інших слідчих дій. До кінця огляду кількість версій, що пояснюють подію, яка відбулася, може скоротитися, деякі з них відпадуть як такі, що не підтвердилися. Однак на цьому етапі істина в повному обсязі ще не встановлюється, висунуті версії будуть змінюватися, доповнюватися, поглиблюватися в процесі подальшого розслідування.
Правильний аналіз обстановки місця події, вміння прочитати знайдені сліди ведуть до швидкого розшуку винного та його викриття у скоєному злочині. Прикладом може слугувати наступна справа.
В одній агрофірмі був виявлений труп працівника К. з ознаками насильницької смерті. На місце події виїхав слідчий із групою оперативних працівників райвідділу міліції і судово-медичним експертом. При проведенні огляду трупа і місця події вдалося установити наступне.
Труп К. лежав на проїзній частині дороги в 10 м від будинку, в якому К. проживав. Уся лицьова сторона сорочки і штанів були просякнуті кров'ю. Велика калюжа крові була під трупом і біля нього. В області потиличної частини голови зяяла велика рана, що утворилася внаслідок перелому кісток основи черепа. Були рубані рани на гомілці лівої ноги трупа. На землі в 10-20 м від лівої ноги трупа виявлені глибокі сліди, залишені важким гострим предметом, а в калюжі крові знайдені окремі деталі металевого браслета від наручного годинника. У 10 м від трупа в східному напрямку на самотньо зростаючій сосні на висоті 1,5 м від землі виявлені свіжі сліди, а на самій землі впритул до дерева — сліди взуття. «Доріжка» слідів тяглася до трупа і потім у зворотному напрямку до згаданої сосни, гублячись на твердому ґрунті.
Ще в ході огляду оперативні працівники міліції встановили, що К. наручного годинника не мав.
На підставі всіх зібраних фактів на місці вчинення злочину розумова модель події, що сталася, уявлялася слідчому в такому вигляді.
Невідомий А., намагаючись вбити К., вирішив це зробити на дорозі, по якій К. йшов додому після закінчення роботи. Для цієї мети він озброївся, очевидно, сокирою, підійшов до будинку К. і став його очікувати. Чекаючи свою жертву А., знаходячись біля сосни, машинально наніс сокирою кілька ударів по дереву і залишив сліди взуття на цьому місці. Побачивши К., який наближався до будинку, А. про пустив його повз себе, а потім, підійшовши ззаду до К., наніс йому сильний удар обухом сокири по голові, через що К. упав. Після цього А. зробив лезом сокири кілька ударів по тілу К., від чого залишилися рани на гомілці лівої ноги К., а на землі — сліди леза сокири. При цьому розірвався браслет на руці А., що і залишився на місці. Невідомий зник разом зі знаряддям злочину в напрямку, про який свідчать його сліди.
Представлена слідчим картина злочину підтвердилася в ході розслідування.
У здійсненні вбивства К. був запідозрений місцевий житель А., якого було затримано. При проведенні огляду одягу і взуття А. були виявлені плями, схожі на кров.
Біологічна експертиза дала висновок про те, що плями на одязі і взутті А. є плямами людської крові тієї ж групи, що і кров убитого К.
Черевики А. разом з гіпсовими зліпками слідів взуття, виявлених на місці поділ, направили на трасологічну експертизу, яка встановила, що сліди на місці вбивства залишені черевиками, які належать А.
Будучи викритий доказами, А. розповів, як він скоїв вбивство.
Розповідь обвинуваченого збіглася з тими уявленнями про вчинення злочину, що зробив слідчий на початку розслідування.
Вилучена згодом сокира була направлена на трасологічну експертизу, яка підтвердила, що надруби на дереві зроблені сокирою А.
Перевірка версій забезпечує перехід до достовірного знання, коли сукупність (система) зібраних фактичних даних задовольняє вимогам повноти, несуперечливості, однозначності і надійності,
Сукупність доказів є повною, якщо наявні фактичні дані встановлюють (прямо або опосередковано) всі передбачені законом обставини предмета доказування.
Крім того, сукупність доказів надійна, якщо на правильність висновку не впливають несподіванки, ексцеси, що виводять з ладу окремі докази (наприклад, внаслідок зміни показань, появи нових свідків тощо). Надійність забезпечується надлишковою інформацією, що може компенсувати непередбачені прогалини, неточності, часткові помилки.
Доказування по кримінальній справі завершується, коли версії, ймовірно представлені на основі всебічної перевірки, здійсненої в процесуальних формах, змінюються істинним, достовірним знанням досліджуваної події у всіх її істотних деталях і обставинах.
Судові версії найчастіше висуваються у формі контрверсій («винний — не винний»).
Якщо суд висуває нову версію, що раніше в ході досудового слідства не перевірялася, справа може бути повернута на додаткове розслідування. При цьому складається своєрідна ситуація: версію висуває один суб'єкт, що доручає її перевірку іншому суб'єктові, але вже на іншій стадії кримінального процесу.
Судові версії перевіряються за допомогою тих або інших судових дій, наприклад шляхом призначення і проведення судової експертизи (первісної, повторної, комісійної або комплексної). А ці дії відносяться до одного зі способів не тільки перевірки висунутої судової версії, але і збирання доказів. Крім того, як раніше відзначалося, судові версії можуть бути перевірені на досудовому розслідуванні, якщо справа повертається судом на додаткове розслідування.
Питання про те, чи досягнута істина в результаті перевірки висунутих версій і проведених слідчих і судових дій, вирішується слідчим і суддею (судом) на основі оцінки всіх зібраних доказів по кримінальній справі.
Оцінити докази в справі — це значить визначити, чи вірогідно встановлений кожний з них, чи всі вони відносяться до справи, чи знаходяться вони в зв'язку один з одним, чи достатні вони для висновку про наявність або відсутність події злочину, винності конкретної особи (осіб) у його здійсненні або ж у справі потрібні які-небудь додаткові дії для з'ясування тих або інших обставин.
Розглядаючи роль планування в судовому розгляді, Р.С. Бєлкін відзначав, що планування судового слідства можна розділити на два етапи. На першому відбувається перевірка версії обвинувачення і, відповідно, контрверсії суду. У випадку визнання судом версії обвинувачення не обґрунтованою і виникнення нових судових версій, прийнятих до перевірки самим судом, починається другий етап судового слідства, якому відповідає другий етап його планування. Змістом даного етапу є планування перевірки цих нових судових версій. Розглядаючи зміст зазначених етапів, Р.С. Бєлкін розділяє них на окремі елементи, де переважаюче місце належить судовим версіям.
Елементами першого етапу є такі: 1) аналіз наявної вихідної інформації (матеріалів справи) під кутом зору доведеності версії обвинувачення і виявлення основ для версії; 2) визначення опорних пунктів версії обвинувачення, тобто доказів, на яких вона ґрунтується, тощо.
Другий етап, на думку автора, містить такі елементи: 1) аналіз зібраної в ході судового слідства додаткової інформації; висування нових судових версій і визначення задач їх дослідження; 3) оцінка можливості перевірки нових версій безпосередньо судом; 4) визначення необхідних судових дій.
Наведена схема пояснює розумову й організаційну діяльність суду, пов'язану з висуванням судових версій.
Проілюструємо роль судових версій окремими прикладами судової практики.
Одним із судів м. Харкова була розглянута кримінальна справа про крадіжку з радіомагазину, вчинену групою осіб. Серед них був шістнадцятирічний Хованський. Учасники групи за попередньою змовою зламали вітрину магазину і викрали значну кількість цінностей. Обвинувачений Хованський на досудовому слідстві й у суді в пред'явленому обвинуваченні свою вину визнав цілком, у ході судового розгляду пояснив, що робив крадіжки з метою продати викрадене і купити собі на ці гроші автомашину «Волга». У процесі судового допиту Хованський повідомив деякі деталі про бажану покупку: «Машина повинна бути такою, щоб, лежачи на ліжку, нею можна було керувати, а вона бігала б по кімнаті в потрібних напрямках». Таке пояснення викликало в судді сумнів щодо психічного стану підсудного і можливості бути організатором (за твердженням співучасників ) злочинної групи. Суддя висунув версію про те, що Хованський не тільки не міг бути організатором групи, але і сам навряд чи брав участь у злочині. У судовому засіданні була призначена судово-психіатрична експертиза у зв'язку з тим, що в підсудного було помічено знижений рівень інтелектуального розвитку — слово «золота голова» ним розумілися дослівно, як голова, що складається з золота, слово «дощ» — як нитки, протягнені з хмари на землю, тощо.
Експертизі було поставлене питання: «чи чідповідає інтелектуальний розвиток Хованського його вікові». Судово-психологічна експертиза дійшла висновку, що Хованський має не загальні поняття, а лише примітивні уявлення про все. Його інтелектуальний розвиток відповідає тринадцятирічному вікові. На цих підставах суд провадження по справі у відношенні Хованського припинив. Так, висунення судової версії при виявленні суперечностей у доказовій інформації дозволило знайти правильне рішення.