Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Міністерство освіти, науки, молоді і спорту України
Національний університет харчових технологій
Кафедра філософії
Контрольна робота
з предмету «Соціологія»
Варіант – 15
|
Виконала студентка Факультету ОФПД Курс 3, група ЗБО-2 Форма навчання заочна Романчук Т. О. |
Київ 2012
Соціологія особистості
План
Список використаної літератури
Соціологія особистості - це одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом якої є особа як об'єкт та суб'єкт соціальних відносин на рівні її взаємозв'язків із соціальними спільнотами.
Саме особистість поєднує всі ланки суспільного життя: макро-, мезо- і мікросередовище, робить їх полем своєї творчої активності та реалізації соціальних настанов.
Соціологія - 1) розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій, але водночас вирізняє в людині соціально-типові характеристики - риси, якими наділені певні типи людей.
2) Соціолог досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом соціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особистості на соціальний світ.
3) Соціологію цікавить участь людини - особистості - у змінах і розвитку соціальних відносин; вона досліджує зв'язки особистості і суспільства, регуляцію і саморегуляцію соціальної поведінки.
Термін "особистість" застосовують для характеристики соціального в людині.
Особистість - усталений комплекс якостей і властивостей людей, які набуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і у життєдіяльності яких бере участь.
Предметом дослідження соціології особистості є людина соціальна.
|
Особистість |
Термін "особистість" використовують для характеристики соціального в людині. Якщо "людина" - це передусім продукт природи, то "особистість" - продукт суспільства. Але було б спрощено розглядати людину лише як продукт суспільного розвитку (об'єкт). В соціології, особливо сучасній, людина - особистість трактується переважно як суб'єкт суспільних процесів, тобто їх активний діяч і творець. Ця активна творча діяльність стає можливою завдяки оволодінню особистістю успадкованою від попередніх поколінь культурою. Водночас, як слушно зазначає відомий харківський соціолог О. Якуба, не можна відмовлятися від урахування біологічних особливостей людини, здатних впливати на формування соціальних властивостей індивіда. Особистість, на її думку, - усталений комплекс якостей і властивостей людей, які набуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і у життєдіяльні яких бере участь. |
Вихідні принципи розгляду категорій соціології особистості
|
Вихідні принципи розгляду категорій соціології особистості (Н. Черниш) |
|
|
1 |
Кожен індивід є людиною, але не кожен - особистістю. Особистістю не народжуються - нею стають. Індивід, у даному випадку, є висхідним пунктом для розвитку в людині особистості, а особистість, своєю чергою, - це підсумок розвитку індивіда, найповніше уособлення всіх людських властивостей. |
|
2 |
Особистість є конкретним виразом суті людини, але й одночасно втіленням соціально значущих рис і властивостей певного суспільства та його культури. Немає людини і особистості "взагалі" - обидві вони чітко ідентифікуються з певним суспільством, конкретною спільнотою і нормами та цінностями культури. |
|
3 |
Інтегрування особистості у суспільство здійснюється через її входження до різноманітних соціальних спільнот, прошарків та груп; саме вони є основним шляхом сполучення суспільства і людини протягом усього її життя. Особистостями стають у спільнотах, але і сама людина-особистість згодом утворює нові спільноти відповідно до власних інтересів та умов, що змінюються. |
Наші цінності, орієнтації, типи поведінки відрізняються в залежності від середовища, в якому відбувається становлення наше як особистості.
Основні проблеми соціології особистості:
- вивчення особистості як елемента, творця і представника соціальних спільнот і соціальних інститутів;
- аналіз особистості як об'єкта соціальних відносин (коли на перший план висувається вплив суспільства на особистість в процесі її формування, соціалізації, виховання тощо);
- розгляд особистості як суб'єкта суспільних відносин (включно з її соціальною діяльністю, активністю і творчістю в суспільному житті).
Основні питання соціології особистості
- що є визначальним для особистості: її біологічні чи соціальні характеристики?
- що найбільш адекватно визначає особистість: раціональні чи ірраціональні начала?
- що становить стрижень особистості: її індивідуальні неповторні особливості чи набір соціальних норм і цінностей суспільства?
- що найкраще репрезентує особистість: її свідомість чи її поведінка?
Теорія ролей розглядає особистість як носія певних соціальних ролей (Дж. Мід, Г. Блумер, Р. Лінтон, Я.Морено, Т. Парсонс). Соціальне середовище визначається вирішальним фактором розвитку особистості. Особистість розглядається як функція тих соціальних ролей, які вона виконує в суспільстві.
Основними поняттями в межах рольових теорій особистості є соціальний статус і соціальна роль.
Рольова теорія особистості - соціологічна концепція, що базується на визнанні залежності соціальної ролі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов'язаних із їх розумінням соціального статусу конкретної особистості.
Соціальний статус (від лат. status - стан узагалі, стан справ тощо) - позиція людини в суспільстві, пов'язана з певними правами і обов'язками; становище індивіда і соціальної групи стосовно інших індивідів та груп, що визначається за соціально вагомими для цієї суспільної системи ознаками (освітніми, фаховими та ін.).
Соціальна роль - соціальна функція, модель поведінки, яку задає соціальна позиція особистості в системі суспільних або між-особистісних взаємин. Згідно з Н. Смелзером, соціальна роль - поведінка, яка очікується від людини, що займає певний статус.
Соціальний статус особистості - це її позиція в соціальній системі, пов'язана з приналежністю до певної соціальної групи чи спільноти, аналізом її соціальних ролей та якістю і мірою їх виконання.
Соціальний статус охоплює узагальнюючу характеристику становища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, характер реально виконуваної праці, посаду, матеріальне становище, політичний вплив, партійну і профспілкову приналежність, ділові стосунки, національність, релігійність, вік, сімейне становище, родинні зв 'язки, - тобто все те, що Р. Мертон називає "статусним набором".
Статусний ряд - послідовність соціальних статусів, що зустрічається досить часто, має сталий характер (наприклад, студент-медик, практикант, стажер, що незалежно практикує, лікар).
Соціальний статус дає відповідь на запитання: "Хто я?"
Коли ми говорили про соціальну структуру суспільства, то одним із її визначень була сукупність незаповнених соціальних статусів.
Соціальний статус - це сукупність прав і обов'язків, соціальних очікувань, форм і обсягів матеріальної й моральної винагороди, стійких нормативних форм поведінки. Із розвитком суспільства досягнуті статуси починають превалювати над привласненими. Людина активно формує соціальну роль, яку отримує від соціального середовища.
Розрізняють:
- суб'єктивний (самовідчуття статусу, індивідуальне відчуття престижу) і
- об'єктивний статус (ззовні обумовлена статусна позиція, соціально-правове становище індивіда).
Статус формується на основі закону, адміністративних актів, звичаїв, моралі, релігії, суспільної думки й т.п.
Розрізняють формальний та неформальний соціальні статуси.
Формальний визначається певними закріпленими соціальними засадами, неформальний - ні. Водночас існують статуси, які поєднують ці два аспекти.
Статус - характеристика місця в соціальному просторі, що впливає певною мірою на поведінку особистості, що займає відповідну соціальну позицію. Соціальна роль - це реальна поведінка в межах, запропонованих статусом, це статус у дії. Це варіанти поведінки, доступні індивідові в певній позиції.
Теорія соціальних статусів і соціальних ролей аналізує поведінку індивіда у суспільстві, вбачаючи визначальними у ній саме соціальні статуси певної особистості.
Соціальна роль є невід' ємним елементом соціального статусу. Статус - це статика, а роль - динаміка. Залучаючись до соціальних груп, особистість засвоює очікування рольової поведінки, вивчає способи її виконання. Особистість розглядається як сукупність її соціальних ролей. У взаємодії з іншими людьми особистість виступає в тій або іншій ролі, є носієм певних соціальних функцій і суспільних норм.
Ральф Лінтон та Джордж Герберт Мід одночасно в 1930 р. ввели в соціологічний обіг поняття соціальна роль - "соціальне замовлення", тобто приписана функція. Соціальна роль - типові аспекти поведінки. Кожна людина вносить індивідуальні риси - "особистісне забарвлення".
Виконання соціальної ролі залежить від знань та вмінь перебування в соціальній ролі, значущості соціальних груп та бажання відповідати очікуванням, тобто важливим є ефект міжособистісної взаємодії, зокрема рівень ідентифікації з соціальною групою.
Різнобічність особистості визначається багатством "соціального репертуару" - розмаїттям соціальних груп, у яких проходило її соціальне життя.
Соціальні ролі в рольовій теорії розглядаються в трьох аспектах:
1) у соціологічному - як система рольових очікувань (експек-тації), тобто задана суспільством модель поведінки, що має велике значення для формування особистості та оволодіння нею соціальними ролями;
2) у соціально-психологічному - як виконання ролі й реалізація міжособистісної взаємодії;
3) у психологічному - як внутрішня або уявлення особистості про роль, що не завжди реалізується в рольовій поведінці, але певним чином на неї впливає.
Рольовий механізм особистості - взаємозв'язок цих трьох аспектів. Провідним елементом в ньому є соціальні рольові очікування (експектації), що визначають поведінку.
Одне з найважливіших понять теорії ролей - "прийняття ролі іншого", розуміння рольової поведінки партнера по взаємодії. При цьому людина приводить свої експектації щодо партнера відповідно до його соціальних ролей. Це підґрунтя інтеракції та набуття людиною соціальних рис, усвідомлення значущості та відповідальності за власні дії та вчинки. Саме через поняття соціальної ролі більшість соціологів вважали за можливе з'ясувати механізми входження особистості у соціальне життя.
Соціальна роль - це очікувана типова поведінка людини, пов'язана з її соціальним статусом.
Конкретний статус пов' язаний не з однією роллю, а із цілим набором. Сукупність рольових відносин, у яких бере участь індивід у силу того, що він займає певний статус - "рольовий набір" .
Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу. На його думку, кожну роль можна описати п'ятьма основними характеристиками:
|
ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЦІАЛЬНИХ РОЛЕЙ ЗА Т. ПАРСОНСОМ |
||
|
1 |
Емоційність |
одна роль вимагає емоційної стриманості, інша - цілковитої розкутості |
|
2 |
Спосіб одержання |
одні притаманні особистості органічно, інші виборюються |
|
3 |
Масштаб |
одні ролі сформульовані і суворо обмежені, а інші нечіткі й розмиті |
|
4 |
Міра формалізації |
дія згідно з жорстко встановленими правилами і приписами або довільна дія |
|
5 |
Характер і скерування мотивів |
орієнтовані на особистий прибуток або на загальне благо |
Згадуючи вже розглянуте нами поняття маргінальності, можна зазначити, що маргіналом є людина, соціальний статус якої не відповідає соціальній ролі: людина не виправдовує очікувань щодо неї у новому соціальному статусі.
|
У структурі соціальної ролі розрізняють такі аспекти: |
|
|
1. суб'єктивно-сприймаюча роль: суб'єктивна уява про те, як людина має себе поводити у взаємодії з іншими особами відповідно до їх соціальних статусів; 2. уявляюча роль: уявлення оточуючого середовища про ту модель, яку повинна демонструвати особистість відповідно до власного соціального статусу; це система певних очікувань соціальних груп стосовно рольової поведінки особистості із відповідним соціальним статусом; 3. граюча роль: реально втілена у конкретних вчинках поведінка певної особистості, що володіє певним статусом. |
Поняття "соціалізація" (від латинського воеіаіів - суспільний) виникає в американській та французькій соціології в кінці ХІХ ст. (Ф. Гіддінгс, Г. Тард).
Вагомий внесок у розробку теорії соціалізації здійснив Т. Парсонс. Вчений розумів соціалізацію як процес інтеграції індивіда в соціальну систему шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм, "вбирання" в себе загальних цінностей.
Соціалізація забезпечує потребу індив1іда слідувати загально-значущим нормам і стандартам поведінки. Вплив соціального середовища на становлення особистості становить суть проблеми соціалізації.
Соціалізація - процес, який здійснюється впродовж усього життя. І кожен її період пов'язаний із певними особливостями, які залежать як від цілей, які ставить перед собою людина, так і від агентів соціалізації, що активно впливають на людину.
Соціалізація особистості:
- єдність уніфікації та індивідуалізації
- основні фактори, які обумовлюють процес соціалізації: сім'я, відносини рівності, навчання, праця, ЗМІ, організації;
- стадії соціалізації: дитинство, підліткова стадія, зрілість, старість (дотрудова, трудова, післятрудова)
Дотрудова :
Рання - від народження до вступу дитини до школи.
Стадія навчання, що поєднує весь період юнацтва в широкому розумінні цього терміна.
Трудова - охоплює весь період трудової діяльності людини.
Післятрудова - пенсійний вік.
Сучасний процес соціалізації науковцями характеризується як амбівалентний. П. Бергер зазначає, що в умовах модернізації відбувається руйнування панування традиції й духу колективності, індивід стає більш самостійним, однак ця самостійність одночасно сприймається і як звільнення, і як тягар... Соціалізація у "відкрите закінчення" (за визначенням П. Бергер та Б. Бергер) відрізняється від традиційної моделі тим, що вона не дає особистості готових моделей, сценаріїв життя, "а лише надає можливість "пошуків себе", пошуків, які будуть тривати протягом всього наступного життя. Як наслідок, системною якістю сучасного періоду стає "невизначеність і варіативність майбутнього"" .
Соціалізація охоплює весь життєвий цикл людини, від самого народження. Проте окремі соціологи розглядають соціалізацію як процес, притаманний певним життєвим періодам.
Зокрема, Жан Піаже розрізняє періоди когнітивного розвитку особистості:
1) від народження до 2 років - сенсомоторна стадія розвитку дитини (формується здатність зберігати в пам' яті образи предметів);
2) від 2 до 7 років - передопераціональна стадія (навчання розуміти символи та їх значення);
3) від 7 до 11 років - стадія конкретних операцій (вміння по-думки здійснювати дії, які раніше могли виконувати лише руками - підрахунок...);
4) від 12 до 15 років - стадія формальних операцій (навчання логічному мисленню, осмислення майбутнього, розв' язання моральних проблем.).
Діти послідовно проходять ці стадії, але з різною швидкістю.
Е. Еріксон розрязняє вісім етапів в життєдіяльності людини, кожен з яких ставить перед особистістю виняткове завдання щодо формування певних психологічних характеристик. Криза, яка загрожує індивіду на кожному з етапів, може успішно розв' язатися чи ні. Суспільству та людині визначені рівнозначні ролі у формуванні особистості. Однак результати перших чотирьох періодів переважно детерміновані соціальним середовищем, а останніх чотирьох - внутрішніми, суб' єктивними факторами.
|
Етап розвитку |
Психологічна криза |
Домінуюча соціальна система |
Позитивний результат |
|
Немовля |
Основи довіри на противагу недовірі |
Сім'я |
У дитини формується несвідоме почуття "базової довіри" до батьків, дорослих, зовнішнього світу |
|
Раннє дитинство |
Самостійність на противагу сорому, сумніву |
Сім'я |
У дитини формується почуття автономії й осо-бистісної самоцінності, почуття самоконтролю, без збитку щодо самоповаги |
|
Вік 4-5 років |
Ініціатива на противагу почуттю провини |
Сім'я |
Дитина навчається визначати напрямок та ціль своїм діям |
|
Вік з 6 років до першого періоду статевого дозрівання |
Працелюбність, старанність на противагу відчуттю підкорення, залежності |
Сусіди, школа |
Дитина набуває почуття впевненості у власних знаннях та вміннях |
|
Етап розвитку |
Психологічна криза |
Домінуюча соціальна система |
Позитивний результат |
|
Підлітковий період |
Усвідомлення власної особистості на противагу з плутаниною з соціальними ролями |
Група однолітків та зовнішні групи |
Індивід розвиває само ідентифікацію - чітке відчуття власного |
|
Юність |
Любов на противагу самітності |
Друзі та партнери по сексу |
Індивід виробляє здатність прагнути до досягнення конкретної кар'єри та встановлювати дружні відносини та відносини кохання |
|
Дорослий |
Творчий потенціал на противагу застою |
Нова сім'я робота |
Індивіда починають хвилювати проблеми за межами власної сім'ї: інші люди, майбутні покоління та суспільство загалом |
|
Похилий вік |
Цілісність на противагу відчаю |
Вихід на пенсію |
Індивід набуває почуття задоволення прожитим життям |
Сучасна суспільна криза зумовилла нестабільність життєвого простору особистості. Характеристикою сьогодення стає десоціалізація - руйнування або перебудова існуючої системи цінностей, відхід від старих цінностей, соціальних ролей. За десоціалізацією йде докорінна зміна соціального середовища і необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, виробити відповідні ціннісні орієнтири та норми - ресоціалізація. Ресоціалізація передбачає переоцінку свого соціального становища, формування "сучасних" преференцій.
Довготривалі нестабільні життєві умови вносять зміни в систему орієнтації особистості, які переважно передбачають нові акценти в ціннісних орієнтирах. Найвагомішими стають індивідуалістські, первинні, базові цінності людини.
У сучасному українському суспільстві адаптивний організаційно-фаховий ресурс не сформований на належному рівні, проблематичний, значною мірою корумпований. Він не сприяє активному подоланню тяжких життєвих ситуацій. Нестабільні умови життєдіяльності стають одним з основних об' єктивних факторів зміни життєвих орієнтацій, спричиняють реформацію індивідуальних життєвих позицій. В періоди суспільних кризових явищ, надзвичайних ситуацій найбільшою мірою окреслюється детермінуючий вплив об' єктивної реальності, однак і в реакції на тяжкі життєві ситуації проявляється їх залежність від індивідуальних особливостей суб' єкта діяльності.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА: