Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
|
21 Художня концепція роману «Тигролови» І. Багряного Роман написаний 1946, а автор показав світові обличчя «совєтського чєловєка», зека, а його образі – незламну горду людину, повну життєвої сили, волі до життя і боротьби. Однак проблематика роману ширша, забарвлена філософією екзистенціалізму. В ньому з‘ясовуються справжні причина трагічності буття людини в тоталітарному суспільстві. Художник висвітлив теми свободи, життя і смерті, вибору місця в історії, межі її можливостей, обсяг її особистої відповідальності. Змальовуючи жорстокі випробування та тортури безневинних людей у ГУЛАГАх, автор показує їхній героїзм у боротьбі проти тоталітарного режиму. За жанром - це пригодницький роман: сюжет насичений незвичайними пригодами й характеризується несподіваними поворотами, динамічністю у розгортанні подій. Основним композиційним принципом є принцип протиставлення(Григорій Многогрішний - Майор Медвин-новітній тигролов, який перслідує юнака). У 1 роз «Дракон», зв‘язці, змальовано потяг, який везе в‘язнів до Сибіру. Ці поїзди автор порівнює з драконами. Один із них - це «ешалон смерті»,я кий везе в‘язнів на каторгу, він уособлює світ репресій, мук, пітьми;а інший-комфортабельний експрес – світ ілюзорного раю. Показавши 2 експреси, автор говорив про хистку межу між 2 світами. У наступних розділах змальовується розкол держави на репресованих і тих, хто має тимчасову свободу. Автор розкриває пртиріччя між сист і люд сильної волі на прикладі Григорія Многогрішного, який засуджений на 25 р заслання. Він був під особливим наглядом, як страшний держ злочинець, але йому вдається втекти. Григорій стає символом волелюбства та непокори. Цілісна й життєрадісна людина, він втілює нац. Характер.В основі його випробувань пригоди, які трапилися після втечі. Зображується любов до краю, який дав свободу, став новою батьківщиною. Зелений Клин називали Малою Україною, там прагнули дотримуватися звичаїв, які були у рідному краї. Сірчиха розповідає про гарне життя до приходу радянської влади. Автор зображує родину Сірків та Морозів. Після розкуркулення починається вони змушені йти до тайги, до них потрапляє Григорій. Автор зосереджує увагу на розкритті краси та багатства краю, описує природу Зеленого Клену. І. Багряний прагне широко розкрити вдачу, характер Григорія Многогрішного, показати його як особистість, яка пам‘ятає про зв‘язок з рідним краєм. Він походить із селе Трипілля(трипільська культура – запорука зв‘язку з рідним краєм)Письменник підкреслює прагнення відстояти незалежність України. Кара Григорія трактується як кара за любов до народу, тортури спрямовані на те, щоб вбити любов до рідного краю. Як домінантну характеристику автор виділяє любов до народу. І. Багряний прагне показати зв‘язок Многогрішного із родом, адже Григорій – нащадок гетьмана, який був засланий. Присутні візії та хворобливі марення, в яких гол герой постає хвороблива реальність – Холодний Яр, у якому утворили укр. незал республіку, до відстоювання якої був присутній Григорій. Відчуття українства утверджує і рід переселенців Сірків. Многогрішний зустрічається з Наталкою, яка готово розділити випробування Григорія, вона залиш домівку і їде жл Маньчжурії. Твір закінчується фінальною сцен вироку, який здійснює Многогрішний над Медведином і залишає свій підпис на снігу. |
22 Проблематика, конфлікти і образна система роману «Сад Гетсиманський» І.Баг Твір писався протягом 1948-1950рр. В. Винниченко назвав його «великим, вопіющим і страшним документом доби». Автор спирається на автобіографізм, у пердмові зазначає, що майже всі прізвища правдиві.Тема – змалювання радянської репресивної свист, облудного рад правосуддя, яке панує в країні «пролетарської диктатури». Автор не лише засуджує радянську систему, а й трактує проблему широко, виходячи з гуманістичної ідеї перемоги добра над злом, оптимістичної віри в людину. Активно використовує біблійну символіку, показує, що СГ(місце передсмертних молитов і страждань Христа) стала вся країна, з‘являються юди – священник із рідного села доніс на Андрія, Чумак іде дорогою Голгофи, дорогою страждань. Образ Чумака уособлення стражденного шляху україни. Автор прагне розкрити екзистенцій ні мотиви: зобразити людину в «межовій» ситуації, перед вибором, між буттям і небуттям, у абсурдних ситуаціях, смерті, смислу буття; розкрити складність багатогранного характеру, утвердити, що «Людина-найвеличніша з усіх істот». І. Багрян зображує соц.-моральний конфлікт між сильною особистістю Андрієм та радянською системою. Психологічна глибина проявляється у тому, що автор через внутр. Світ гол героя розкриває сприйняття всієї епохи. На Харкові лежить печать гнітючої атмосфери страху. Абсурдність проявляється у масових сфальсифікованих звинуваченнях у ворожій діяльності. Автор змальовує найтяжчі роки репресій 1937-1939. Світ в‘язниці змальвується як потойбіччя, нелюдський побут та катування вбивають прагнення до життя. Люди визнають абсурдні приговори, не витримуючи нелюдських методів допитів. Андрій Чумак. Йому судилося пройти всіма колами пекла рад в‘язниці. Тюрма повинна була зламати дух мільйонів, промовистим є гасло «Краще зламати ребра ста невинним, ніж пропустити одного винного». Андрія також намагалися зламати духовно. Слідчі переконували, що його зрадили рідні та кохана дівчина. У певний момент для Чумака руйнуються всі моральні опори і він, перебуваючи «на межі» своїх можливостей, намагається покінчити життя самогубством. Коли виявляється, що зрадником був священник Яків, у Андрія знаходяться сили для душевного відновлення, тому що ніхто з Чумаків не зрадив. Усіх братів засуджено до розстрілу, а потім вирок замінено на 20 років. Суд – Голгофа, на яку готовий йти Андрій, але вже зі спокійним серцем. На прикладі Чумака автор змальовує сильну людину, яка навіть в «межовій ситуації» здатна зберегти свій духовний потенціал. Це підкреслює і епіграф з Біблії, в якому йдеться про те, що кожен повинен пройти свою дорогу страждань з гордістю, честю, зберегти людяне обличчя. Андрій «завербував» Донця, але сумління не дало зробити такий вчинок, і він зізнався. Його життєве кредо - «Ліпше умерти раз, гордо, з незламною душею, аніж повзати на колінах і вмерти двічі – морально і фізично» І.Б. виступає автором колективного портрету в‘язнів, чиї долі розкривають абсурдність системи. «СГ» - страшний документ епохи, який покликаний застерегти від повторення тоталітарного режиму . |
23. Роман «Жовтий князь» В. Барки: проблематика, конфлікти, символіка. Передісторія роману почалася ще 1932-1933 р, коли на Укр панував голод, В. Барка на собі відчув його жах. Над романом працював упродовж 2 років(1958-1959), дбав, щоб твір став не документ.хронікою, а художн, узагальнюючий, філос. твір про рад тоналіт сист, яка нищить все. У творі зображується життя родинного кола Миколи Катранника-матері, дружини і 3 дітей-від осені 1932 до жнив 1933. Сімейна хроніка переходить в мартиролог-збірник оповідань про мучеників і святих(Мирон);перелік жертв переслідування, гоніння, а також їхніх страждань. У передмові (1989)Б. визничив 3 ідейно-темат лінії: трагедія родини Катранників під час голодомору; передача внутрішнього, психол стану людини, яка гине від голоду; «метафізичний вимір», духовний(церковна чаша). Світ розглядається як місце, де боряться між собою добро і зло,божественне та диявольське начало. Запанував демон зла – Жовтий князь. Жовтий колір є символічним: Жовта трава – смерть, люди жовкнуть від недоїдання, жовкнуть стіни будівель, коли в них ніхто не живе;жовтий і одяг тих, хто прирікає людей на смерть; події відбуваються після Великої жовтневої соц.-ї революції. Існує умовний поділ на 2 світи:світ тих, хто творить пекло(бішов. Ватажки: хліб отруси, хлібохапи), і тих, хто мучиться, страдників(селянство-хліботруди).За поясненням В. Барка звертається до Біблії, цитування її наводить на думку про велику гріховність укр. нар (змальвується картина братовбивства з паралеллю до сучасності). Далі з тексту розуміємо, що причина біди-нешанобливе ставлення до віри, багато епізодів говорять про руйнування храмів, відвертання людей від віруючих, їх гоніння. У «ЖК» зображено картину укр. апокаліпсису, винищення носіїв традиційних цінностей, що стало можливим за умов бездержавності. Родина Катранників-символ уособленну укр. селянства. Кожен член родини є втіленням найкращих якостей укр. нац. Характеру: Харитина Григорівна-берегиня роду, традицій; Мирон Данилович-чоловіче начало, сильний, духовно вільний, чоловік і годувальник; Дарія Олександрівна-любляча мати і віддана дружина, діти, схожі на янголяток, посідають окреме місце. Ці образи загострюють трагізм ситуації, зображують масштаби фізичноо та духовного нищення укр. нації.Важливу роль у тексті виконують релігійні предмети. Символічною є церковна чаша-це образ світла, яке обов‘зково настане. Переховуючи її, люди приносять в жертву життя, Миронові за неї пропонують врятувати родину, але загубити душу.Андрійко,останній зКатранників,хто лишився живий. Він все бачив і пам‘ятає, він збереже найкращі риси свого роду і поверне чашу. В його життя повертається краса, відкривається нове бачення світу, відчуває, що він не сам, з‘являється відповідальність за життя – своє і світу. Авторові хочеться вірити, що укр. нац. Виживе і відновить свою духовність, незважаючи ні на що. |
29. Роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко: проблематика, образи Роман написаний 1979р, 6 р ходив по видавництвах. Л.К.порушує проблеми, зверенні до сучасності. Роману у віршах властива багато проблемність, поєднання епічних принципів з суб‘єкт началом. Авторка звертається до подій 17ст, йдеться про долю піснетворка, яку називали «дівч з легенди». Док-ть образу не підтверджена, але образ МЧ відобразився у творах Руданського, Самійленка, Старицького. МЧ розглядається в контексті історії. Одним із аспектів є особистісна драма МЧ, розкриваючи її, ЛК підіймає моральні проблеми місця та значення особистості у соціумі. ЛК звертається до психол аналізу в розкритті МЧ. Узагальнивши іст відомості, дає психологічну хар-ку образу. ЛК розкриває МЧ через полярні точки зору, показуючи її на судовому процесі, де виступають представники потерпілих сторін-Гриця Бобренка. З т.з. козацтва, хлопцеві загинути в побуті-безчестя.МЧ мати виховувала гордою особистістю, якою була сама. Проекція долі ЛК на МЧ. Мати-прихильниця справедливості та честі, не лше захищає дитину, а і виступає гласником нар думки про особистість, її значення, неповторність. Козацтво дивиться на зраду з т.з максималізму. Важливою є думка Пушкаря, який закликає судити по справедливості, адже світ і так побудований на злі.Порушуються дух-моральні проблеми вірності, честі, добра і зла. Судовий процес дає можливість побачити розшарування суспільства, несправедливість. Важливим є роз «Сповідь»-внутр монолог, в якому розкривається історія кохання. Гриць – роздвоєна особистість, виховується у 2 х родинах,практичний, прагматичний, під натиском матері обирає матеріальне і виріш одружитися на Вишняківні. Перемагає почуття, але МЧ не вибачає Грицеві зради, для неї є важливим етичний та естетичний вимір. Для МЧ втрати Гриця-втрата найдорожчого в житті. Іван Іскра розуміє вартість талановитої особистості.Портретні риси МЧ абстрактні, але її краса, сила характеру,гордість,якою вона йде на ешафот, викликають захоплення. МЧ-втілення найкращих рис жіноцтва України, адже вона-хранителька нац. Оберегів, інтелектуальна та незалежна, духовно багата, співуча та лірична натура. Важливим є момент кари МЧ. Юрма прийшли подивитися на страту піснярки, після приїзду Ів Іскри настає просвітлення, катарсис натовпу. Але Катарсис подається і з іншого боку:Для МЧ – це тихий біль. Важливим є розділ «Проща», через який розкривається зв‘язок талановитої особистості з народом, краса і багатство її душі. Через зустріч із мандрівним дяком підкреслюється потреба слова. Важливу роль відіграють роздуми над нац. Історією, вірністю і зрадою, необхідністю притомності духу, як запорукою нац. Відродження. Особистісна драма МЧ постає у тісному зв‘язку із долею У. Весна дарує надію на відродження України. |
|
30. Філософія поразки у романі «Берестечко» Л. К. Надрукований 1999, писала понад 30 років. Твір повертає до битви під Берестечком1651р, в якій козацьке військо під проводом Б. Хмельницького зазнало поразки, що стала символом однієї з найбільших нац. Трагедій. У романі осмислюється філософія укр. поразок. Форма є найбільш вдалою для розкриття особи та особистісного виміру історії. Проблема історичної пам‘яті втілюється через образ головного героя Б. Хм. Монологічна форма викладу надає йому глибокого психологізму, допомагає змалювати самобутній та повнокровний характер. Роздуми гетьмана проектуються в сучасність, розкриваються проблеми укр. малоросійства, «поразки перед боєм», рабського комплексу. Біблійні символи розкривають шлях України до свободи. Гостро стоіть проблема талановитої особистості. Ми бачимо стомленого, зневіреного Хмельницького. ЛК порушує проблему зрадництва, яка стала фатальною причиною поразки. Військо БХ розбито, бо не прийшов хан із військом. Ще яскравіше зрада розкривається через образ Гелени, жінка, яка повинна бути берегинею роду, встромляє гетьману ніж в спину. Цей психологічний удар призводить до повної бездіяльності гетьмана перед боєм. Додаткового удару Хмельницькому завдає вчинок сина Тимоша, який, заставши мачуху з управителем маєтку, карає їх на смерть. До всього додалися ще й 260 возів померлих і хворих за місяць тупцювання під стінами міста. Прикладом зради народу є і перевертень-яничар, котрий охороняв гетьмана у хана і хотів бути ще татарвішим. Своєрідним символом зради, з каїновою печаттю на чолі постає і Ярема вишневецький, онук легендарного Байди. На долю України випадають зради, підступи, внутрішні протиріччя. В гонитві за меркантильними інтересами тратиться доля країни. Така байдужість може призвести до втрати духу українства. Л.К. говорить про потребу правдивого об‘єктивного відтворення нац. Епохи, потребу гідного слова, яке відбило б власну історію, але поетеса зауважує, що народ інколи сам не хоче чути правду про нац. Історію. Отже, в романі спостерігається переплетіння особистої та соціальної поразки Богдана Хмельницького, робиться спроба оцінити минуле крізь призму сучасності. Засуджується недалекоглядність БХ при підписанні Переяславської угоди. Але зрештою ЛК підкреслює духовну готовність гетьмана відстоювати свободу попри зради. Поєднуються філософські і психологічні виміри. |
37.Маргінальний тип особистості в оповіданні «Син приїхав» Гр.Т. Характер життєвої ситуації, описаної в оповіданні, вдало окреслений у назві: в село Ковбиші до своїх батьків приїхав син Павло Дзякун разом із дружиною і хлопчиком. Проблема денаціоналізації у творі намічена одразу, в перших його рядках. Раз по раз національно скалічені діти, вкраплюючи в укр.. мову русизми, з видимою гордістю демонструють своїм батькам переваги світу цивілізованого: «за встрєчу, все харашо й буде». Проблема міграції сільського населення поєднується із болючою проблемою духовності людини, національної і моральної деградації. Так, коли йдеться про справжню віру, про християнські цінності, постає незвичний для сучасності факт. Син Павла – одинадцятимісячний Борко – нехрещений. Комуністичне суспільство сповідує атеїзм – звідси заборона на хрещення дітей. А з іншого боку мати Павла каже , що нехристом рости не годиться. Коли людина спрямовує свої зусилля на задоволення не духовних, а матеріальних потреб, нехтуючи споконвічними законами моралі, то це свідчить про деградацію особистості. Герої оповідання зорієнтовані тільки на маргінальні потреби. У житті Павла Дзякуна все спрямовано на власний добробут. На вершині бажань – автомобіль. Ради цього все принесене в жертву, все поставлено з ніг на голову: через «Москвича» Павло й не одружувався так довго, хоч мав уже за 30, ще й не було власного житла. Коли ж дали йому за стаж та мовчазну працьовитість кімнату в новому будинку й перевели із слюсарів у майстри, вирішує наскладати грошей на машину, тоді вже й жінку шукати. Під впливом цієї стратегічної мети формується у подальшому життєва філософія, оцінка явищ, ставлення до людей і навіть до себе. Жаліючи не власне здоров’я, а новісінький комбінзон, Павло страждає під час риболовлі. Тоді у підсвідомості зринає, що треба було надіти. Така життєва позиція прикра навіть батькові, хоч він в цілому розділяє його життєву філософію. Мірками власника оцінює Павло вагомість людини. Головною реальністю стає не людина, а визначення її через володіння певними матеріальними цінностями, займання високої посади. Оточення Павла багато в чому згоджується з героєм: теж живе у полоні матеріального. Оповідання, власне, не закінчується ні радісною надією, ні авторським висновком. Тютюнник полишає читача наодинці із вічною проблемою духовного і матеріального. |
39. Інтимна лірика Ліни Костенко. Ліна Костенко спробувала себе у всіх жанрах лірики. Не випадково Ліна Костенко була нагороджена премією імені Петрарки. Після 16 років мовчання у 1977 р. виходить поет. Збірка «Над берегами вічної ріки», до якої увійшли шедеври інтимної лірики поетеси. У вірші «Світлий сонет» авторка звертає увагу на кохання в 17, розчарування, перші печалі від нерозділеного кохання. Щоб підкреслити щирість і чистоту першого почуття, авторка порівнює дівчину з квітучою вишенькою. Однак, хоч кохання і нерозділене, все одно прекрасне бо прискорює биття життя, викликає бажання діяти. Життя квітує, прийде ще нове, світле й незрадливе почуття, бо кохання – вічне. «Моя любове! Я перед тобою» – своєрідний вірш-маніфест, що звучить з уст ліричної героїні до коханого. Лір. героїня довірлива і безкорисна у своїх почуттях. Але кохання не повинно бути ярмом, що перетворює людину на раба і позбавляє духу творчості. Лірична героїня поезій Л.К. – щира і відкрита у своїх зізнаннях-откровеннях, як і сама поетеса. У циклі «Дике сяйво над моєю долею» розкривається драма внутрішнього життя героїні, світ особистісних переживань, пов’язаний із закоханістю, пристрастями, болісною розлукою, але все ж таки героїня вдячна за подаровану мить кохання. Діапазон від пристрасті до розлуки присутній у поезії «Я дуже тяжко вами відболіла». Коли неминуча розлука, то образи немає і, мабуть, не може бути. Світання душі відбиває настрій і піднесення поетеси. Лірика – це ніби подарунок коханому, який в ідеалі лицар, а жінка – його прекрасна дама. Своє кохання у житті Л.К. називає також «диким сяйвом над своєю долею». |
40. Роль шістдесятників у літ. процесі ХХ ст. «Шістдесятники» – нове творче покоління, що з’явилося в Україні в 60рр. ХХ ст. В оживленні літ. процесу мало значення розвінчання «культу особи» Сталіна, реабілітація представників Розстріляного Відродження (повертаються імена Куліша, Зерова, Косинки, Підмогильного, Плужника), повернення літ. спадщини. До плеяди шістдесятників входили такі письменники, як Ліна Костенко, Д. Павличко, В. Симоненко, І. Драч, М. Віграновський, Б. Олійник, Гр. Тютюнник, В. Дрозд, Є. Гуцало та інші. Їх об’єднували високі естетичні принципи, оновлення рідної літератури, потяг до експериментаторства. Новаторство художнього мислення шістдесятників живилось насамперед прагненням до вільного самовираження індивіда, до свободи творчості і свіжого слова правди, якого так не вистачало в роки ідеологічної задухи. Література набуває потужного гуманістичного звучання. Митців цікавить уже не стільки колективний герой, як окрема людська особистість, її внутрішній світ. У творчості покоління шістдесятників уживалися модернізм і традиційність із новаторськими пошуками в царині форми і зображувальних засобів. Література стає національно означеною, наповненою укр. ментальністю, без жодного натяку на національну обмеженість. У цьому неабияка роль шістдесятників у літ. процесі ХХ ст. Це нове покоління вийшло на простір громадянського спротиву, політичних вимог, оскільки свободи творчості вони не мислили без політичної свободи усього народу. Але нове відродження захлинулося, спіткнулося об стирання національних відмінностей, прискореної русифікації. Деякі письменники (Стус, Калинець, Світличний) були заарештовані, інші – замовчали на довгі роки (Ліна Костенко). |
|
36. Колізії оповідання «В сутінки» Гр.Тютюнника У 1961 р журнал «Крестьянка» друкує оповідання ГР. Тютюнника «В сутінки», написане російською мовою. Тоді ж перекладає його укр.-ю. Відтоді з рідною мовою не розлучається вже ніколи. Оповідання «В сутінки» деякою мірою автобіографічне. Автора спіткало нелегке дитинство. Це позначилося на формуванні його характеру. Коли батько Григора був репресований, мати вдруге вийшла заміж. Цю подію хлопчик важко пережив. Для Григора вчинок був зрадою батькові. Оповідання пов‘язане саме із цією проблемою. Центральними колізіями твору є колізії любові й ненависті, пам‘яті і забуття, щирості й недовіри, вічного і буденного. З перших рядків оповідання помічаємо певну недовіру і нещирість у стосунках матері і сина-студента, котрий приїхав у гості. Здавалося б, нонсенс. Мало б бути все з точністю і навпаки. І тут автор робить екскурс у минуле цієї родини. Ми дізнаємось, що в 1942 р батько Микола пішов на фронт, а мати йому зрадила з чужаком. Саме таке холодне й згрубіле найменування дає автор цьому одруженому чоловікові. Ця подія закарбувалася в пам‘яті маленького хлопчика на все життя. І це не дивно. Адже дитяча психіка така тонка й чутлива, а душа щира й довірлива. Цей вчинок матері хлопчик розцінив як зраду не лише батькові, а й самому собі. До того ж мати обдурила і збрехала йому, як одної ночі чужак зайшов у гості. На питання «Хто там?» - отримав відповідь «Нікого. Спи!». Це була остання крапля в чаші образ, недовіри, нещирості. Почуття помсти матері і ненависті до чужака, по-дитячому ревнива любов до тата повели до тітки, семстри тата, яка так його любила, жаліла й називала «сиріткою», а матір – «пройдою». Можливо, це було якесь дитяче непорозуміння із дорослими і нерозуміння вчинків матері, можливо, дитячий максималізм, але пробачити матір син не може і вже у свої дорослі 18. Сама жінка усвідомлює, що в серці сина для матері порожньо. Гіркота і холод у стосунках рідних залишилися. Так було і у житті самого Гр. Тютюнника, дитинство якого пройшло без батьківської любові, без її світла та тепла, певною мірою «в сутінках». Дитяча пам‘ять не пробачає і не забуває образ, зрад. Так, через світ дитини і дорослого Гр. Тютюнник в оповіданні розкриває важливі аспекти людського буття. |
38. Психологізм новели «Вуточка» Гр. Тютюнника. В основі новели «Вуточка» Гр. Тютюнника доля жінки похилого віку Ганни. Оповідання носить назву «Вуточка». Саме так прозвали Ганну в селі. Живе жінка сама, хоч і має двох синів, які проживають у місті. Увагу до матері діти лише обмежували листами, матеріальними компенсаціями, гадаючи, що так мати доглянута, забезпечена, наділена на старість теплотою та любов’ю рідних. Листи – це була певна відписка, в яких надсилали 10 рублів, писали, щоб мати берегла себе. Отримавши такого листа, Ганна неодноразово починала готуватися до приїзду онуків, яких не бачила. Прибиралась, причепурювала хату. Поступово автор посилює психологізм новели. Ніколи не бачила Ганна онуків, але й побачити не могла вже. Старість наздоганяє. Вона втратила зір, листи відписували сусіди. Одного разу зрозуміла, що чекати на дітей, онуків немає сенсу. Це відчуження і забуття назавжди. Коли прийшов від сина Мусія солдат з гостинцями і привітанням, вона зрозуміла, що сини не приїдуть більше. А життя вже на останньому порозі. На питання, чому ж син сам не приїхав, отримала відповідь – зайнятий. Самотність, незахищеність, певна безпорадність жінки посилюють психологізм новели. Тютюнник немовби застерігає нас від прірви забуття, втрати батьківських коренів, духовного стрижня, який є основою буття на землі. |