Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

Подписываем
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Назва реферату: Господарство в України на рубежі 1980-1990 рр
Розділ: Історія України
Господарство в України на рубежі 1980-1990 рр
Розвиток господарства як І раніше мав індустріальне спрямування, і в цьому напрямку Україна досягла значних успіхів. Так, на початок 80-х років республіка давала понад 50% загальносоюзного виробництва залізної руди, понад третину чавуну, сталі, прокату, понад 25% видобутку вугілля. У республіці випускалось 97% вугільних комбайнів, 52,3% вантажних магістральних вагонів, 33,2% турбін, 24,7% тракторів тощо. Однак, незважаючи на окремі досягнення, залишалася ціла низка проблем, у тому числі проблема якості промислової продукції.
Уповільнення темпів економічного зростання та зниження ефективності виробництва вимагали від керівництва СРСР зміни соціально-економічної орієнтації.
Після квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС у країні почала здійснюватися нова економічна політика (неонеп), що пройшла у своєму розвитку декілька етапів. На першому етапі нова політика отримала назву «курс прискорення», і була сформульована лише в загальних рисах. Головною метою даного курсу пропонувалась всебічна інтенсифікація суспільного виробництва за рахунок пріоритетного розвитку ряду сфер: науково-технічного прогресу, структурної перебудови, ефективної системи управління, організації і стимулювання праці.
Ця модель була зовсім теоретично необгрунтована, оскільки зрозуміло, що структурна перебудова економіки неможлива без реорганізації всього господарського механізму/Тому вже через рік термін «прискорення» виходить із користування і замінюється терміном «перебудова». На початку «перебудови» йшлося про те, що необхідно «перебудовуватися», що «так жити не можна». На жаль, ні у вчених-економістів, ні у політиків чіткого уявлення про те, від якої моделі економічної системи ми відмовляємось і до якої моделі хочемо прийти, не було. Тому весь «процес» ішов не по лінії створення нової економічної системи, а по лінії руйнування існуючої.
Дванадцята (і остання) п'ятирічка (19861990 рр.) виявилася безплідною і, значно випереджаючи всі попередні з марнотратства заради дутих темпів прискорення, з тріском провалилася на півдорозі. Впритул до 1988р. ставилось завдання створення планово-ринкової системи, в якій ринок розглядався як допоміжна торгово-комерційна «прибудова» до планової економіки. Однак з цього нічого не вийшло.
Згідно з рішеннями червневого (1987 р.) Пленуму ЦК КПРС з 1988 р. почалося здійснення радикальної економічної реформи. До середини 1987 р. було розроблено і прийнято програму корінної перебудови системи управління економікою. Вона передбачала її соціальну переорієнтацію, структурні перетворення, реформу ціноутворення і перебудову фінансово-кредитної системи за загальної спрямованості до регульованої ринкової економіки.
Епіцентром урядової програми, запропонованої в 1989 р. з'їзду народних депутатів СРСР, якраз і було здійснення радикальної економічної реформи. Було прийнято пакет постанов, в яких йшлося лише про косметику планової системи управління народним господарством, підвищення ролі Держплану в нових умовах господарювання. «Фундаментальна» підготовка до ринку у цих документах фігурує лише в розумній необхідності його насичення товарами.
«Радикальна» реформа була найбезпліднішою із всіх попередніх. У ній не лише не вирішені, але навіть і не поставлені по-науковому питання про непридатність вимірювачів економічного зростання і принципу визначення фонду зарплати за обсягом товарної продукції, що дало можливість зберегти в інструкціях і методиках усе у попередньому вигляді.
У 1989 р. ці чергові безплідні документи стали теоретичною базою для програми діяльності уряду, обраного новим парламентом, найближчою метою якої була стабілізація економіки в 1990 р. В Україні 1989 рік був останньою точкою відліку відносної стабільності в економіці, але тільки відносної, а з 1990 р. почався фактичний спад виробництва. Приріст товарів народного споживання було намічено величезний на декілька млрд. руб. (всього по СРСР на 60 млрд. руб.). Особливо великі надії покладалися на скорочення воєнних витрат і конверсію оборонних галузей промисловості. Робота зі стабілізації економіки урядом велась дуже активно. Але вже до травня 1990 р. стало вочевидь, що програма стабілізації економіки «горить»: темпи зростання виробництва товарів народного споживання у 5 разів, а продуктових у 10 разів нижчі за намічені.
Саме в цих умовах на горизонті й замаячив ринок. Він привернув увагу керівництва країни як можливість самозбереження, бо кредит довіри до нього з боку народу вже було вичерпано. І обіцяти більше було нічого.
Після того, як 24 травня 1990 р. на третій сесії Верховної Ради СРСР голова уряду М. І. Рижков виступив з доповіддю «Про економічне становище країни і про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки», ринок стартував. Через місяць передбачалося підвищити ціни на хліб і хлібопродукти у З рази, а з січня 1991 р. більшість оптових і роздрібних цін від 50 до 100%, що свідчить про те, що перехід до ринку розпочався з директивного підвищення цін у напрямку світових.
Економічний розвиток України на кінець 80-х років характеризувався подальшим його погіршенням. Так, середньорічні темпи зростання валового суспільного продукту за період з 1986 р. по 1990 р. порівняно з 19811985 рр. знизилися з 3,4 до 1,9%; валового національного продукту з 3,4 до 2,4% відповідно; продукції промисловості з 3,4 до 3%.
Таким чином, третя спроба прискорення, здійснена М. С. Гор-бачовим (після М. С. Хрущова і Л. І. Брєжнєва), була найпростішою за задумом і виявилася найкороткочаснішою. Завдання, поставлені на її початку, залишились невиконаними. Горбачову не вдалося навіть зупинити неухильне погіршення соціально-економічного становища, а економічна криза в епоху його перебудови іде більше загострилася. Відбулося це тому, що реформа теоретично не розроблялась, здійснювалась не комплексно, без урахування вітчизняного і зарубіжного досвіду економічних реформ. Усе це призвело до господарського безвладдя, розвалу народного господарства і розпаду СРСР. Таким чином, Україна починала розбудовувати незалежну економіку, перебуваючи в стані кризи.
3 розпадом СРСР і отриманням незалежності на шлях самостійного як політичного, так і економічного розвитку вийшла одна з найбільших колишніх радянських республік Україна. За виробничим потенціалом І чисельністю населення Україна друга після Росії держава СНД. На початку 90-х років її населення становило 52 млн. осіб, що дорівнювало близько 18% загальної чисельності населення колишнього СРСР. У 1989 р. в Україні було вироблено понад 16% загальносоюзного національного доходу. У результаті панування командно-адміністративної системи управління економікою Україна, як і Інші колишні радянські республіки, опинилася в стані глибокої економічної кризи. Катастрофічна ситуація в народному господарстві була обумовлена такими факторами:
• загальним одержавленням, що призвело до деградації відносин власності й ліквідації нормальних господарських стимулів;
• деформованою структурою виробництва зі значною мірою мілітаризації;
• викривленням мотивації праці, пануванням соціального утриманства;
• гонитвою за високими темпами зростання радянської економіки.
Немічною і деформованою у господарському відношенні виявилася Україна в переддень незалежності.
Останнє десятиріччя XX століття для України можна назвати роками економічної трансформації складного соціально-економічного явища, в якому дуже важко виявити чіткі й недвозначні причинно-наслідкові зв'язки між окремими явищами, діями окремих економічних суб'єктів та їх наслідками. Суть соціально-економічних перетворень у цілому зводиться до того, щоб змінити існуючу економічну систему і забезпечити економічне зростання. Як же відбувалися трансформаційні процеси в українській економіці на рубежі тисячоліть?
Першим кроком на шляху до незалежної української економіки було прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 року. Ще перебуваючи в складі СРСР, Україна в такий спосіб заявила про свій намір створення самостійної держави з незалежною і міцною економікою. Практична реалізація цього наміру відбулася з прийняттям «Акта проголошення незалежності України» 24 серпня 1991 року.
Одним із головних завдань перехідного періоду є розроблення науково обгрунтованої соціально-економічної політики, тобто програми стратегічних і тактичних дій держави. Без такої програми успішний розвиток економіки будь-якої країни неможливий.
Але в 1991 році перевагу було надано не науково обгрунтованим висновкам вітчизняних і зарубіжних учених, а нав'язаній Україні ззовні (під виглядом «новітнього монетарному») політиці реформації типу так званої «шокової терапії», в основі якої лежали рекомендації експертів Міжнародного валютного фонду і Світового банку.