Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
13
Шкільна драма ХVІІ ст.
Найрозповсюдженіший тип: тема визначається якимось релігійним святом: загальновідома тема, що живе у свідомості кожного християнина сприймання було легше.
Різдвяні діалоги
Джерела:
Головна ідея: з’єднання божественного з людським.
Ісус — бог бідних, прийшов, щоб порятувати їх від гріха євангеліє від Луки.
Головний мотив: Христос — заступник бідних від усіх незгод (пролог: народження Христа — радість для пригноблених)
зв’язок з народними колядками (І. Франко)
Зразок поєднання усталеного церковного та школярського, дещо дитячого сприймання релігійного свята: скарги на скруту шкільного життя: у школі – голод, холод, які змушують до втечі:
Я малий отрок,
як в полі дикий звірок,
дома дарма не сиджу,
до школи учитися ходжу.
Коли хочу, то ся учу,
а коли не хочу, то із школи втечу.
Витримана у межах суворих гамілетичних правил і практично позбавлена житейських, побутових моментів.
Великодні діалоги
Джерела: передісторія Великодня (муки Христа), обставини Воскресіння
послідовність у викладі подій порушується.
+
деталі подій ілюстрація думки про необхідність бути вдячним Христу за подвиги.
Активні щодо слухачів: вимога співчуття до Ісуса, докори щодо гріхів людей.
Використано алегоричні фігури: Розум, Пам’ять, Радість Церкви, Милосердя Боже, Воля…
В основі: сюжет вибавлення грішників з пекла засіб характеристики образу Месії.
Великодній настрій опис весняного пробудження природи.
Дидактичні діалоги:
Твір цей мусив бути виголошеним під час річного екзамену перед багаточисленною публікою, яка складалася переважно з батьків та родичів учнів.
В основі: короткий лексичний катехізис весь обсяг християнського віровчення суто дидактично-релігійний зміст.
Мета: високопатріотична — заохотити батьків віддавати своїх батьків до школи показ ролі освіти у формуванні людини: лише освіченість може забезпечити справжню цілісність особистості.
Композиція: віршований пролог + прозова розмова + віршований епілог.
Тематика
|
Біблійні події Старого Завіту |
Біблійні події Нового Завіту (історія Христа та апостолів) |
Життя святих християнської церкви |
|
|
|
|
|
|
|
Старозавітні містерії |
Новозавітні містерії (особливо популярні – про страсті Христові) |
Агіографічні містерії |
|
|
|
|
||
|
Різдвяні вертепний обряд |
Великодні (коротка сцена ангела з жінками, які шукають Христа після його Воскресіння) |
Розвинулися із містерій, що виставлялися по церквах живими особами: Марія, Йосип, Ісус, пастухи, ангели, царі, а також особами, вирізаними з картону і уміщеними в будиночку, який виставлено в церкві. Після богослужіння — носився по хатах (зі співами та поясненнями).
Вертеп набув дві форми:
зміни в архітектурі (двоповерховий).
Україна: в такій формі - при кінці XVI ст. (до наших часів).
Великодній цикл
У Польщі - з XVI ст., широко розвинулася в XV і XVI ст. Продовжувалася в межах страсного тижня (декілька днів).
Велика кількість сцен з Біблії (від створення людини).
Містерія “Слово о збуренню пекла” (I пол. XVII ст.).
Видана І.Франком.
Великодня драма. Близькість до містерії: “містерія страстей Христових” (В.Рєзанов).
Основа - апокрифічний мотив зшестя Христа у пекло (Джерела: Никодимове євангеліє, “Слово на велику п’ятницю” Є.Олександрійського). Вільне поводження з легендою, включення у дію рис реального життя.
Тема: Подолання Христом пекла та влади дияволової.
Ця обмеженість у оповіді євангельської історії про те, як Христос вирятував рід людський, пояснюється відсутністю великої сцени та інших, необхідних для значної п’єси, умов.
Про те, що відбувалося перед зображуваною дією і до тієї дії спричинилося, глядачі дізнаються з розмов дійових осіб вони подають всю інформацію про страсті Христові.
Особливість композиції: не залежить від поетики; відсутні пролог, епілог.
Цінність драми: метрика віршів нагадує склад козацьких дум; оригінальність зображення дійових осіб.
Центральна постать — Христос відчутні традиції французьких, німецьких, чеських, польських містерій. У київських драмах практично ніколи не зображався (замість Христа, Бога ― алегорична персоніфікована постать Милость Божа).
Завжди в центрі дії, що відбувається перед глядачами, незалежно від того, чи є він, чи нема його на сцені: про нього говорять, його вихваляє хор.
Пекельний староста Люцифер: молодий авантюрист (не може забути небесні палати, звідки його вигнали). Виголошує монолог, що є своєрідним прологом до драми: від сотворіння світу до сучасного дії часу.
Хазяїн пекла Ад: старий добродушний дідок (паралель з давньогрецьким Плутоном). Діє обережно, боїться Люцифера.
Містерія “Царство Натури Людської” (1698)
Найдавніша датована з київських великодніх драм.
Великодня драма алегоричного характеру. Збереглася лише частина: I акт і 5 сцен II акту.
Дія відбувається на небв, в раю, в пеклі, на землі.
Дійові особи: персоніфіковані постаті двох ворожих таборів - небесних і диявольських, вони борються за Натуру Людську (тобто людину, її душу).
Образна система: за характером алегорична:
“Всемогутня Сила” – Бог, “Натура Людська” – людина, Небо, Воля, Розкіш, “Злість Люциперова” – Люципер, “Спонада” – Сатана, Злість, Милосердя (виконує роль оборонця людини), Істина (виконує роль звинувачувача людини), Гнів Божий, Суд, Декрет (постанова про вигнання з раю), Херувим (виконує вирок), Вулкан, Неволя, Милість Божа, Віра, Надія, Плач Натури Людської, Благодать Божа, Одчай, Фараон, Фортуна, Смерть, Смертні Гріхи.
I акт - починається раніше, ніж вказано у пролозі: зі сцени бунту ангелів, скинення з неба Люципера, створення людини (Натури Людської), її гріхопадіння, вигнання з раю, скорбота за втраченим раєм переказ Біблійного оповідання.
З образом Люципера вводиться мотив про злобу, що її почуває диявол до людини через заздрість, він пояснює та готує спокусу людини в раю (відгомін середньовічної містерії + руських джерел).
Вплив єзуїтського театру позначається на введенні у дію системи алегоричних образів: замість образу Бога – “Всемогуща Сила” – Бог власною персоною здебільшого не зображався. В уста цього персонажа вкладені слова, що подібні за змістом до мови Бога –Отця, що творить світ (джерело: І розділ Буття), - дія замінена оповіддю про те, як було створено світ1.
Сцена 5-я – обробка райського “пренія” про подальшу долю Натури Людської. Набуває ознак реальної земної дійсності – картина суду (захисник, прокурор, вирок).
Сцена 7-а – має ліричний характер, особливу роль відіграє музика (відчутний вплив єзуїтської драми). Плач Натури Людської виконує покаянний спів: арія соліста з хором.
Сцена 8-а – монолог Злості, сповнений образами античної міфології (Плутон, Фурії, Мегера, Орфей, Сізиф – образи, що наповнюють підземне царство). Картина пекла з його мешканцями.
II акт - сцени єгипетської неволі, вихід іудейського народу в землю обітовану. Змалювання боротьби пекельних сил з Богом за людину.
Символічне зображення початку рабства: Неволя вводить юрбу жидів, що їх зв”язують єгиптяни.
“Олексій, людина Божа” (1673-1674)
Перша датована драма (з життя святих).
Основа: Популярна агіографічна легенда про св.Олексія, сина римського сенатора Євфиміама, що полюбив убозтво і покинув рідну домівку, щоб на схилі віку убогим старцем повернутися, вмираючи, і чудом сповістити Рим про свою святість.
Переробка легенди ― дуже популярна в українській літературі: С.Полоцький, Л.Баранович, Ф.Прокопович, С.Яворський.
Драма від житія відрізняються лише введенням фігур ангелів та алегоричних фігур.
Поява обумовлена обставинами життя тодішніх Києва та України:
Феодально-церковний характер владної верхівки України, прихильної до релігії, до культу, навіяв ідею вшанувати царя Олексія Михайловича, вшанувавши його святого патрона, взяти для урочистої вистави сюжет релігійно-ідеалістичний, оздобивши його натяками на сучасність.
Виставлено “в знаменіє вірного подданства, через шляхетную молодь студенскую в Колегіумі Києво-Могилянському, на публічном Діалогу”.
Ідея: прославлення подвижництва.
Жанр: середньовічний міракль:
Граничить з п’єсами державно-політичний характеру.
Образ Олексія
Втілення християнського ідеалу.
Людина доброчинна і покірна.
Необхідна умова для досягнення “небесної благодаті”: чистота, непорочність.
Боротьба і вагання: Юнона і Фортуна закликають до земних утіх, Віртус (Чеснота) зупиняє його.
Стильові особливості:
Інтермедії ХVІІ ст.
Виокремлення інтермедій з серйозного дійства, без сумніву, сприяло їх розвитку, тим паче, що їх автори не були зв”язані ніякими теоретичними приписами і могли вільно опрацьовувати обраний ними сюжет. Таким чином, інтермедія, первісно коротка сценка, повільно збільшувалися у обсязі, поширювалася у цілу “смішну комедію”, і в такому вигляді, розбита на окремі сценки, приєднувадася іноді до серйозного дійства…
П.Морозов
У своєму розвитку українська інтермедія як форма репертуару пройшла кілька стадій, і вже цим вона відрізняється від серйозної драми, де… повернення назад було звичайним явищем… теорія займалася ними мимохідь, складання їх доручали і учням, і спочатку роль їх була суто службовою – дати глядачам деякий відпочинок від напруження високих думок, навіяних серйозним дійством.
В інтермедії все просто: і постановка, що навряд чи потребувала декорацій та якоїсь бутафорії, крім тої, яку легко було знайти в будь-якій хаті, і композиція, і форма вислову, і сюжетна тема.
О.Білецький
Близькі до фарсів (Англія, Франція) – невеликі п”єски смішного змісту, який брався з побутових спостережень, з народних анекдотів.
Мета – розсмішити читача.
Фастнахтшпилі (масляничні вистави) – Німеччина.
Інтермедії – Іспанія.
Комедіа дель арте2 – Італія.
Теорія інтермедії
Інтермедія – коротка дія, вигадана або справжня, яку розігрують між актами комедії і трагедії.
Тема може бути пов’язана або не пов’язана з основною, серйозною дією3.
Зміст – кумедні і жартівливі анекдоти, історії, оповідання.
Українські поетики не розглядають теорію інтермедій, жанр реалізується лише на практиці.
За поетикою М.-К. Сарбевського: “У комедії весь зміст придуманий, тому Скалігер вважає її найдосконалішим з усіх поетичних творів.
Комедія відтворює характери легковажні…
У комедії мова простонародна, низька.
У комедії слова звичайні, загальновживані, буденні, властиві тісній дружній бесіді…
У комедії більш знижені і стримані настрої, як надія, радість, легка скорбота…”
М. Довгалевський (1736 – 1737 рр.): комедія – “показує осіб низьких, як-от: господар, литвин, циган, козак, єврей, поляк, скіф, грек та ін. і вимагає, щоб комедії писалися стилем простим, селянським, мужицьким”.
Комедія – інтермедія, яка набуває ознак побутової комедії:
натуралістичність описів.Дійові особи
Комічний зміст інтермедій може з успіхом черпатися з життя ринку: трактирів, харчевень, і в зв’язку з цим актори можуть зображати шинкарів, кухарів, ковбасників, п’яниць, дурнів, божевільних, глухих, сліпих, шахраїв, підлабузників або лестунів і до того ж губатих, патлатих, головатих, потвор, які вже самим своїм виглядом викликають сміх.
Латинська поетика “Jolia artil poltical“ (1731)
…виступають персонажі незначні – голова родини, литвин (білорус), циган, козак, єврей, поляк і вихідці з інших народів.
М. Довгалевський “Сад поетичний” (1736 – 1737)
Представники “низького” стану: маски визначних соціально-психологічних типів: селянин, шляхтич, козак.
Інтермедії до драми Я.Гаватовича
Зіграні в Камінці Струмиловій4 1619 р., на ярмарку, в день святкування смерті Івана Хрестителя ( 29 серпня).
Яків Гаватович (Гават) (17 березня 1598 р. у Львові – 17 червня 1679 р.), закінчив Львівську початкову школу. Навчався у Кракові.
1615 р. – здобув у Ягелонській академії ступінь бакалавра мистецтва філософії.
Працював учителем у маєтності Жолкевських у Камінці Струмиловій.
1622 р. – висвятився на латинського ксьондза.
Займався літературною діяльністю: 13 літературних праць: 8 оригінальних, 3 переклади з латини.
Після 2 і 3 дії польськомовної драми Якуба (Якова) Гаватовича (1619) про смерть Іоанна Хрестителя5.
Надруковані латинськими буквами. Написані віршами (суміш силабіки з тонікою) + ритміка народних пісень.
Наявність рим (зовнішні, внутрішні).
Мова близька до галицького діалекту української мови (церковнослов’янський, польський вплив).
I. “Купив кота в мішку”.
Драматизація одного з оповідань про Уленшпігеля: бідняк пошиває в дурні хазяйновитого селянина.
Персонажі: шахрай Климко – селянин Стецько.
Дія динамічна, побудована на поступовому нагнітанні напруження, на несподіваних поворотах ситуації.
Психологічні стани – вихваляння, радість, цікавість, плач, гнів, насміх.
Чітко окреслені персонажі.
Климко – фольклорний образ хитруна – шахрая.
Ідея – мораль “дивись, обдурять”.
Національний колорит: перелік страв, що їх збирається варити Стецько; показ того, як торгуються персонажі під час купування мішка.
II. “Найкращий сон”
Сюжет з “Римських історій” (використаний у ХІХ ст. С.Руданським - співомовка “Найкращий сон”).
Персонажі: Максим, Грецько, Денис.
Знак рівності між дійсністю і сном.
Образ раю – земні риси церкви, дія скидається на урочисту церковну відправу.
У пеклі – пани і попи.
Немає розвиненої інтриги.
Наявне гуморизування з неба => вплив народних оповідань.
Націон. колорит: бенкет, стіл в небесних володіннях; описи мук різких мешканців пекла.
(після 3 сцени І акту) - пов’язана зі змістом драми.
Дія переноситься на задвірки панського будинку, куди приходять мужики, щоб привітати Олексія з майбутнім шлюбом..
“Троїста музика” (національні риси).
Етнографічний матеріал українського весільного ритуалу (вперше в українській драматургії):
Кожна чарка – побажання людям і гостям.
Ознаки жанру:
1 Причина – недосконалість сценічної техніки.
2 Різновид італійського імпровізованого народного театру доби Відродження. Персонажі (слуги-“маски”: Бригелла, Арлекін, Серветта, Пульчинелла; сатиричні маски: старий купець Панталоне; ліричні герої без масок) були втіленням комічного гротеску, яскравого видовища карнавального типу.
3 П”єс, у яких інтермедії були б тісно пов”язані із змістом головної дії, загалом небагато. Зазвичай у тексті комедії після кожного акту вказували про наступну інтермедію, самі ж інтермедії писалися окремо, тож при поставновці п”єси режисер міг вибирати будь-які сценки з особливого, досить широкого і різноманітного матеріалу.
4 Камінка Струмилова - повітове місто в східній Галичині, де Гаватович працював учителем.
5 Повна назва: “Трагедія, чи образ смерті пресвятого Іоанна Хрестителя, посланця Божого, на 5 дій, з додатком двох інтермедій, написаних Яковом Гаватовичем, львів”янином, бакалавром вільних наук і філософії. Показана була на ярмарку в Кам”янці, в день того ж святого Іоанна Хрестителя, 1619 р., а надрукована у святого Миколая на передмісті Яворовському .”