Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Чинне законодавство в Україні надає суб'єктам господарювання повну свободу у виборі цінової політики: вони мають право самостійно вирішувати, за якою ціною реалізовувати той чи інший товар, можуть здійснювати розпродажі та знижки на товар, що реалізується, а можуть і встановлювати нічні націнки на певну продукцію.
Разом із тим щодо реалізації окремих видів товарів (послуг) законодавець зобов'язує підприємців дотримуватися певних обмежень.
Перелік використаних документів
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, що значно впливають на загальний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.
Законом N 507 установлено, що Кабінет Міністрів України уповноважений:
– забезпечувати здійснення державної політики цін;
– визначати перелік продукції, товарів та послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління (за винятком сфери комунікацій);
– визначати повноваження органів державного управління у сфері встановлення і застосування цін (тарифів), а також щодо контролю за цінами (тарифами).
Повноваження, надані КМУ, узгоджуються з Конституцією, стаття 116 якої покладає на цей орган обов'язки щодо забезпечення цінової політики.
Керуючись наданими повноваженнями, КМУ затвердив постанову N 1548, якою встановив повноваження відповідних органів у сфері регулювання цін. Зокрема, у цьому документі визначено повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольських міських державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг. Тому цілком справедливо стверджувати, що наведений у постанові N 1548 перелік товарів, ціни на які підлягають регулюванню органами виконавчої влади і виконавчими органами міських рад (лист Держкомпідприємництва від 14.03.2002 р. N 2-222/1432), є повним та вичерпним.
У свою чергу, місцеві органи влади, керуючись наданими повноваженнями, затвердили регіональні документи, спрямовані на регулювання цін і тарифів на товари та послуги, включені до зазначеного вище переліку.
Торгівля лікарськими засобами
Відповідно до абзацу шостого п. 12 постанови N 1548 місцевим органам надано повноваження встановлювати граничні торговельні націнки (надбавки) на лікарські засоби та вироби медичного призначення, зазначені в переліку вітчизняних та імпортних лікарських засобів і виробів медичного призначення, ціни на які підлягають державному регулюванню, у таких розмірах:
– при реалізації населенню через аптечну мережу – не вище 35 % оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок;
– при придбанні державними та комунальними закладами охорони здоров'я за бюджетні кошти – не вище 10 % оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок.
Це обмеження потрібно розуміти так.
1. Граничні торговельні націнки встановлюються тільки щодо лікарських засобів та виробів медичного призначення, унесених до Переліку N 480/294.
Виходить, що при реалізації лікарських засобів вітчизняного та імпортного виробництва, не внесених до Переліку N 480/294, суб'єкти господарювання можуть застосовувати вільні ціни і не дотримуватися зазначеного обмеження.
Однак, як показує практика, не рідкі випадки, коли місцеві органи перевищують свої повноваження і встановлюють граничний рівень торговельної надбавки (націнки) не лише на лікарські засоби та вироби медичного призначення, наведені в Переліку N 480/294, а взагалі на всі лікарські засоби.
2. Головна проблема, що постає перед суб'єктами господарювання, які здійснюють торгівлю лікарськими засобами та виробами медичного призначення, включеними до Переліку N 480/294, полягає у визначенні оптової ціни виробника.
Справа в тому, що на сьогодні в чинному законодавстві відсутнє визначення оптової ціни виробника. Офіційні роз'яснення щодо порядку визначення цін на лікарські засоби викладено в листах Мінекономіки від 19.04.2002 р. N 32/5-5/342, від 16.10.2002 р. N 32/5-5/955, від 13.01.2003 р. N 32/5-5/35.
Так, Мінекономіки відзначає, що при вирішенні цього питання суб'єктам господарювання необхідно враховувати вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. N 996-XIV і Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом від 20.10.99 р. N 246, згідно з яким придбані запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, що включає, крім інших фактичних витрат, суми, сплачувані згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків.
І далі Мінекономіки уточнює, що формування фіксованих (регульованих) цін аптечні заклади мають здійснювати шляхом застосування граничних торговельних надбавок до фактичної ціни продажу виробника, що є оптовими цінами виробників, зафіксованими в бухгалтерських документах.
З аналогічним роз'ясненням виступала також Держінспекція з контролю за цінами (лист від 27.02.2004 р. N 32/5-5/303), яка стверджувала, що граничну торговельну надбавку слід розраховувати від фактичної відпускної ціни виробника, що може відрізнятися від оптової ціни.
Забігаючи наперед, зауважимо, що донедавна наведені вище роз'яснення не відповідали вимогам абзацу шостого п. 12 постанови N 1548, в якому зазначено, що торговельна націнка обчислюється саме виходячи з оптової ціни виробника. Адже терміни «первісна вартість» і «оптова ціна виробника» – це абсолютно різні поняття.
Із цього питання були також і підтвердження із судової практики (див. постанову ВГСУ від 20.07.2004 р. N 8/185-1907, оглядовий лист ВГСУ від 16.12.2004 р. N 01-8/3273). Аргументи ВГСУ зводилися до такого:
«Як було встановлено судом першої інстанції, позивачем в обґрунтування факту порушення відповідачем рівня граничної торговельної надбавки покладено закупівельну ціну товару, що підтверджується розрахунками суми необґрунтовано отриманої виручки та накладними на отримання товару від продавця. Відповідач же нараховує торговельну націнку від оптової ціни виробника, яка зазначена в накладних постачальника (продавця товару) та яка відрізняється від відпускної ціни, зазначеної в тих же накладних».
У результаті суд дійшов висновку, що встановлення граничного рівня торговельної надбавки на лікарські засоби та вироби медичного призначення у відсотковому відношенні саме до оптової ціни виробника (митної вартості) є правильним, оскільки інші граничні тарифи і порядок їх визначення законодавчо не встановлено.
Таким чином, торговельну націнку в розмірі 35 % на лікарські засоби та вироби медичного призначення слід застосовувати до оптової ціни виробника такої продукції. У тому випадку, якщо товар проходить через декількох оптових покупців, кожен оптовик у своїй накладній на відпуск товару має зазначити оптову ціну виробника лікарських засобів.
До речі, аптечні заклади при відпуску лікарських засобів та виробів медичного призначення застосовують накладну спеціальної форми N 06332 (щодо лікарських засобів імпортного виробництва – форми N 2810), в якій зазначають серію, найменування та характеристику медпрепарату, виробника, оптову ціну виробника, торговельну націнку та відпускну ціну на товар з урахуванням націнки. І саме оптова ціна виробника, зазначена в накладній на відпуск лікарських засобів та виробів медичного призначення, і є для аптечного закладу базою для застосування торговельної націнки і відповідно формування роздрібної ціни.
Розглянемо декілька прикладів.
Приклад 1
Відпускна ціна виробника лікарського засобу – 10 грн. Оптовий постачальник застосовує до цього препарату торговельну націнку в розмірі 20 %, тобто ціна постачальника – 12 грн. за упаковку. Аптека встановила на цей лікарський препарат торговельну націнку 35 %.
Граничний розмір торговельної націнки (35 %) аптечний заклад застосовує до оптової ціни виробника цього лікарського засобу (10 грн.), а не до відпускної ціни оптового постачальника (12 грн.). Отже, роздрібна ціна на цей препарат не може перевищувати 10 грн. х 1,35 = 13,5 грн.
Приклад 2
Умови цього прикладу аналогічні до умов прикладу 1. Крім того, пільговим категоріям населення лікарські засоби відпускаються зі знижкою 5 %.
При відпуску аптеками населенню лікарських засобів, ціни на які підлягають державному регулюванню, безоплатно або на пільгових умовах мають застосовуватися торговельні надбавки, установлені на регіональному рівні в межах 35 % оптової ціни виробника (митної вартості) (лист Міністерства охорони здоров'я України «Щодо розміру граничної надбавки при формуванні цін на ліки за пільговими рецептами» від 26.03.2002 р. N 18.1237/16-11).
Розрахуємо для цієї ситуації роздрібну ціну на лікарський препарат зі знижкою:
13,5 – (13,5 х 0,05) = 12,82 грн.
Останні зміни щодо лікарських засобів
Чинною редакцією абзацу шостого п. 12 постанови N 1548 передбачено, що граничні торговельні націнки на лікарські засоби та вироби медичного призначення, зазначені в Переліку N 480/294, застосовуються до оптової ціни виробника (митної вартості) з урахуванням знижок.
Чому ми вирішили повернутися до цього питання? У попередній редакції цього абзацу, до якого нещодавно внесено зміни постановою КМУ від 11.05.2006 р. N 660, були відсутні слова «з урахуванням знижок».
Тому таке формулювання дозволяло трактувати цю норму таким чином: при наданні знижок на продукцію, що реалізується виробником чи оптовим продавцем, гранична торговельна надбавка в розмірі 35 % все одно застосовувалася до оптової ціни виробника. Інакше кажучи, наявність або відсутність торговельної знижки ніяк не впливала на порядок застосування граничної торговельної надбавки, яку необхідно було застосовувати до відпускної ціни виробника лікарського засобу. Саме цієї позиції дотримувався ВГСУ, на підтвердження чого див. постанови ВГСУ від 20.07.2004 р. N 8/193-9/110-1251 і від 26.10.2004 р. N 5/38.
Разом із тим зауважимо, що Держкомісія з контролю за цінами дотримувалася іншої думки та вважала, що торговельні надбавки необхідно застосовувати до оптової ціни виробника за вирахуванням знижок (лист від 16.10.2002 р. N 32/5-5/950).
Таким чином, після того як до абзацу шостого п. 12 постанови N 1548 було внесено зміни постановою КМУ від 11.05.2006 р. N 660 і його текст було доповнено словосполученням «з урахуванням знижок», ситуація докорінно змінилася. Тепер граничні торговельні надбавки на лікарські засоби слід застосовувати до оптової ціни виробника за вирахуванням наданих знижок.
Приклад 3
Відпускна ціна виробника на лікарський препарат – 25 грн. При придбанні цього лікарського засобу в кількості понад 100 одиниць виробник надає знижку в розмірі 3 %.
При реалізації лікарського препарату виробник застосовує знижку в розмірі 75 грн. (2500 х 0,03).
Відпускна ціна виробника з урахуванням знижки становить:
2500 грн. – (2500 х 0,03) = 2425 грн.
Таким чином, до оптової ціни виробника з урахуванням знижки (2425 грн.) усі наступні продавці цього лікарського засобу встановлюватимуть граничні торговельні надбавки. Разом із тим у накладній на відпуск лікарського засобу постачальником буде зазначено оптову ціну 2500 грн., а ціна продажу становитиме 2425 грн.
Розглянуті вище ситуації стосувалися придбання та встановлення торговельних надбавок до вітчизняних лікарських засобів і виробів медичного призначення. У тому випадку, якщо придбаваються імпортні лікарські засоби, граничні торговельні націнки застосовуються до митної вартості. Визначення митної вартості товарів та її складові встановлено МКУ та Законом про єдиний митний тариф. Так, митна вартість – це заявлена декларантом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка зазначається у ВМД. Отже, при встановленні торговельної націнки на імпортні лікарські препарати слід орієнтуватися на вартість товарів, заявлену у ВМД.
Торгівля деякими продовольчими товарами
Відповідно до п. 12 постанови N 1548 місцевим органам надано право регулювати (встановлювати) граничні торговельні надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на такі види продовольчих товарів, як:
– борошно;
– хліб і хлібобулочні вироби;
– макаронні вироби;
– крупи;
– цукор;
– яловичина, свинина і м'ясо птиці;
– ковбаси варені;
– молоко;
– сир;
– масло тваринне та олія рослинна.
Нагадаємо, що права регулювати ціни на продовольчі товари місцеві органи набули з 24.07.2003 р. у зв'язку з прийняттям постанови КМУ від 24.07.2003 р. N 1150. До цього часу вони такого права не мали (виняток становило дитяче харчування, на яке обладміністрації могли встановлювати граничні рівні рентабельності й торговельні надбавки).
Однак на відміну від лікарських засобів та виробів медичного призначення, щодо яких постановою N 1548 встановлено граничний розмір торговельної націнки, для перелічених вище видів продовольчих товарів таку «верхню» планку не встановлено. Користуючись наданими повноваженнями, місцеві органи відповідними розпорядженнями встановлюють граничні націнки на зазначені продовольчі товари.
Мабуть, серед усіх видів продовольчих товарів особливий інтерес викликає регулювання цін на хліб і хлібобулочні вироби. Тому з метою запобігання повсюдному зростанню цін на хліб і хлібобулочні вироби місцеві органи, отримавши на це певні повноваження, поспішили прийняти відповідні рішення (розпорядження), спрямовані на регулювання цін на ці товари.
Чим цікаві ці документи?
По-перше, не всі ґатунки хліба та хлібобулочних виробів можуть піддаватися державному регулюванню.
До цього списку потрапили так звані «соціально значущі сорти хліба». Цей вислів, який нещодавно з'явився в нашому лексиконі, з часом перетворився на спрощену назву «соціальний» хліб. Які ґатунки хліба належать до цієї категорії?
Практично в кожному регіоні місцеві органи влади обрали індивідуальний підхід до вирішення цього питання.
Наприклад, у Києві (згідно з рішенням Київської міської державної адміністрації, Територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.01.2005 р. N 4/646) до переліку продукції, що підлягає державному регулюванню, включено:
– хліб і хлібобулочні вироби з борошна пшеничного першого та другого ґатунків та житнього;
– хліб і булочні вироби із суміші борошна пшеничного першого і другого ґатунків (із кількістю борошна пшеничного вищого ґатунку не більше 50 відсотків);
– хліб і хлібобулочні вироби для діабетиків.
У Миколаївській області згідно з розпорядженням обласної адміністрації від 30.08.2004 р. N 394-р до цієї категорії віднесено хліб білий першого ґатунку (формовий) та хліб «Дарницький» формовий.
Однак у деяких регіонах перелік ґатунків «соціального» хліба місцеві органи виклали досить детально. Наприклад, в Автономній Республіці Крим (постановою Ради міністрів АРК від 27.01.2006 р. N 17) до таких ґатунків належать:
– хліб із борошна пшеничного першого ґатунку, хліб із суміші борошна пшеничного вищого та першого ґатунків із вмістом борошна першого ґатунку понад 51 % (крім ґатунків «домашній», «обідній», «степовий», «південний», «губернський», «обліпиховий»);
– хліб із суміші борошна пшеничного першого та другого ґатунків (крім ґатунків «поживний», «пшеничний», «кишинівський», «селянський»);
– хліб із борошна пшеничного другого ґатунку (крім ґатунку «білий» формовий);
– хліб із суміші житнього та пшеничного борошна (крім ґатунків «карельський», «скіфський», «бородинський», «вілинський», «осінній», «бадьорість», «елітний», «житній цілющий новий», «житній обійний поліпшений», «особливий», «житній поліпшений», «стаханівський», «асорті», «кминний», «московський», «пікантний», «володимирський», «єлісаветградський», «столичний», «монастирський», «ароматний», «Дарія», «український новий»).
По-друге, на зазначені вище ґатунки хліба переважно в усіх регіонах України встановлено граничний розмір торговельної націнки в розмірі 10 % до оптової ціни виробника.
Перерозподіл торговельних надбавок між оптовими та роздрібними підприємствами торгівлі здійснюється за погодженням сторін. Наявність такого застереження в регіональних документах зобов'язує кожного продавця знати оптову ціну виробника.
Фактично це означає, що на всьому шляху товару від виробника до кінцевого споживача його вартість може підвищитися не більше ніж на 10 %. При цьому виходить, що на розмір граничної торговельної націнки не впливає, через скільки посередників пройшов такий товар: чи то він потрапив відразу від виробника до кінцевого споживача, чи то до цієї схеми «вклинилося» декілька оптовиків.
У будь-якому з цих випадків торговельна надбавка на хліб не повинна бути більшою, ніж Ціна виробника х 0,1. Урешті-решт, максимальна ціна реалізації розраховується так: Ціна виробника х 1,1.
Ураховуючи, що практично в усіх регіональних документах міститься застереження, що при встановленні торговельних надбавок враховано оптову надбавку та суму ПДВ, ціна виробника береться з урахуванням ПДВ.
Крім того, понад рівень торговельних надбавок до ціни можуть включатися транспортні витрати від станції (порту, пристані) виробника продукції до станції (порту, пристані) першого покупця, а також транспортні витрати у випадках вивезення покупцем товару автомобільним транспортом безпосередньо зі складу виробника, за винятком внутрішньоміських перевезень.
Пасажирські перевезення та звільнення від ПДВ
У деяких випадках державне регулювання не тільки спрямоване на обмеження у виборі цінової політики, а пов'язане з порядком оподаткування окремих операцій.
Одним із прикладів є надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом.
Як відомо, відповідно до пп. 5.1.13 Закону про ПДВ операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом, звільняються від оподаткування.
Розглянемо, які умови для застосування цієї пільги передбачені цим пунктом.
По-перше, транспортний засіб, що використовується при перевезенні вантажів, не повинен бути таксомотором.
По-друге, пасажирські перевезення здійснюються в межах одного населеного пункту. Так, до населених пунктів належать: міста, селища міського типу, населені пункти сільської місцевості.
І по-третє, тарифи на послуги з перевезення пасажирів має бути врегульовано органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом.
Відповідно до п. 13 постанови N 1548 Раді міністрів АРК, обласним, Київській та Севастопольській місцевим державним адміністраціям, виконавчим органам Львівської та Криворізької міських рад надано повноваження щодо регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському пасажирському транспорті – метрополітені, автобусі, трамваї, тролейбусі (який працює у звичайному режимі руху).
І крім того, повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад визначено у ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.97 р. N 280/97-ВР. Так, зокрема, до їх повноважень належать установлення в порядку та межах, визначених законодавством, тарифів на транспортні послуги, що надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань із підприємствами, установами та організаціями, що належать до комунальної власності.
Спираючись на зазначені документи, де визначено їх повноваження, місцеві органи влади прийняли відповідні розпорядження, в яких установлено тарифи на перевезення пасажирів і вартість квитків у міському транспорті, що працює у звичайному режимі руху.
І фактично можна стверджувати, що наявність таких регіональних документів про встановлення тарифів на перевезення пасажирів є не чим іншим, як регулюванням тарифів місцевими органами на такі послуги.
Інакше кажучи, якщо підприємство надає послуги з перевезення пасажирів за тарифами, установленими місцевими органами, можна говорити, що ці тарифи в цьому регіоні врегульовано такими органами.
Отже, при виконанні цих вимог підприємство, що надає послуги з перевезення пасажирів у межах міста, може скористатися пільгою з ПДВ.
Особливості обліку дотацій
Одним із видів державного регулювання є встановлення обмежень у застосуванні цін і тарифів. У таких випадках підприємство свідомо погоджується на збитки (несе витрати), замість чого з державного або місцевого бюджету підприємству виділяють певні суми коштів у вигляді дотацій на фінансування конкретних заходів.
У податковому обліку суми дотацій та субсидій із фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування чи бюджетів, отримані платником податків, включаються до складу валових доходів на підставі пп. 4.1.6 Закону про податок на прибуток. Причому валові доходи підприємство відображатиме на дату отримання дотацій та субсидій на рахунках підприємства (пп. 11.3.5 Закону про податок на прибуток). У декларації з податку на прибуток суми дотацій та субсидій одержувачі бюджетних коштів відображають по рядку 01.6 «Інші доходи».
Що стосується витрат, понесених підприємством під час здійснення «дотаційної» діяльності, то вони відображатимуться у складі валових витрат на підставі пп. 5.2.1 Закону про податок на прибуток.
У Законі про податок на прибуток виділено категорію платників, в яких дотації та субсидії не включаються до валових доходів. Це стосується неприбуткових організацій, визначених в абзацах «а», «б», «в», «г», «д» пп. 7.11.1 Закону про податок на прибуток, що мають ознаку неприбутковості 0001 – 0004, 0005-0008 і 0014, 0009 і 0010, 0011, 0012.
Для цих груп неприбуткових організацій дотації та субсидії, отримані з державного і місцевого бюджетів, державних цільових фондів, благодійна, гуманітарна і технічна допомога, що надається таким неприбутковим організаціям відповідно до умов міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, звільняються від оподаткування. У Звіті* неприбуткових установ та організацій такі суми відображають у першій частині (рядки 1.3.5, 2.5, 3.1.3, 3.2.3, 4.3, 5.3).
Виняток становлять дотації на регулювання цін, що надаються таким неприбутковим організаціям або через них їх одержувачам з метою зниження рівня таких цін. Стосовно таких коштів для всіх неприбуткових організацій не передбачено звільнення від оподаткування. Суми таких доходів неприбуткові організації відображають у другій частині Звіту по рядку 10.
У бухгалтерському обліку дотації належать до коштів цільового фінансування, облік яких ведеться на рахунку 48 «Цільове фінансування». По кредиту рахунка 48 відображають кошти цільового призначення, отримані підприємством для фінансування окремих заходів, по дебету – використані суми за певними напрямками, визнання їх доходом, а також повернення невикористаних сум. Аналітичний облік коштів цільового фінансування та цільових надходжень, їх витрачання здійснюють за їх призначенням і джерелами надходження.
Дотації та субсидії, отримані підприємствами, у бухгалтерському обліку відображаються в порядку, установленому П(С)БО 15.
Цільове фінансування відповідно до п. 16 П(С)БО 15 не визнається доходом доти, доки не з'явиться підтвердження того, що його буде отримано та підприємства виконає умови щодо такого фінансування. Отримане цільове фінансування визнається доходом протягом тих періодів, в яких було понесено витрати, пов'язані з виконанням умов цільового фінансування.
Цільове фінансування для компенсації витрат (збитків), понесених підприємством, і фінансування для надання підтримки підприємству без установлення умов його витрачання на виконання в майбутньому певних заходів визнаються дебіторською заборгованістю з одночасним визнанням доходу.
Особливістю цільового фінансування у вигляді капітальних інвестицій є те, що воно визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. У цьому випадку можна використовувати транзитний рахунок 69 «Доходи майбутніх періодів». І хоча в П(С)БО 15 нічого не зазначається про необхідність застосування цього рахунка, на його використанні наполягає начальник Управління методології бухгалтерського обліку Мінфіну України В. М. Пархоменко (див. статтю «Квартальний фінансовий звіт» у журналі «Вісник податкової служби України», 2005, N 15, с. 101).
Розглянемо порядок відображення в обліку операцій, пов'язаних з відпуском аптечними закладами лікарських засобів пільговим категоріям населення.
Приклад 4
Аптечним закладом реалізовано лікарські засоби пільговим категоріям населення на суму 18000 грн. Покупцями сплачено 50% вартості лікарських засобів, а решта 50% – відшкодовано з бюджету.
|
N з/п |
Зміст господарської операції |
Бухгалтерський облік |
Сума, грн. |
Податковий облік |
||
|
дебет |
кредит |
ВД |
ВВ |
|||
|
1 |
Надійшли гроші від реалізації лікарських засобів |
301 |
702 |
9000* |
9000 |
– |
|
2 |
Відображено заборгованість бюджету |
377 |
48 |
9000 |
– |
– |
|
3 |
Відображено дохід від цільового фінансування |
48 |
718 |
9000 |
– |
– |
|
4 |
Отримано кошти з бюджету |
311 |
377 |
9000 |
9000 |
– |
Докладніше з порядком отримання та використання коштів, одержаних як дотації, можна ознайомитися у статті «Дотації та субсидії: кому надають і як обліковують» (див. «Податки та бухгалтерський облік», 2005, N 45).
І останні новини
Постановою КМУ від 11.05.2006 р. N 660 до постанови N 1548 унесено зміни, відповідно до яких:
– скасовано заставні ціни на скляну тару. Нагадаємо, що згідно з п. 3 постанови N 1548 право регулювання таких цін було надано Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям. Тому при скупці склотари в населення необхідно було враховувати заставні ціни, установлені відповідними рішеннями місцевих органів влади (якщо, звичайно, такі рішення по регіону було прийнято). Виходить, що у зв'язку зі скасуванням цих повноважень скупка скляної тари в населення здійснюватиметься за вільними цінами;
– місцеві органи втратили повноваження на встановлення граничного рівня оптових і роздрібних цін на яловичину, свинину та м'ясо птиці (абзац тридцять другий п. 12 постанови N 1548). Звертаємо увагу: йдеться виключно про скасування повноважень місцевих органів на встановлення граничного рівня цін на зазначену продукцію, а не граничних торговельних надбавок до оптової ціни виробника (митної вартості) на яловичину, свинину і м'ясо птиці (абзац двадцять дев'ятий п. 12 постанови N 1548 залишився без змін).
Ці зміни набули чинності з 11.05.2005 р.
Список літератури