Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
7. ВИНИКНЕННЯ, РОЗВИТОК ПОЛІТОЛОГІЇ ЯК СУЧАСНОЇ НАУКИ
Термін "політологія" походить від двох грецьких слів: politike - державні і суспільні справи і logos - вчення, наука, тобто політологія - наука про управління державою.
Кожна суспільна наука, у тому числі і політологія, проходить три ступеня розвитку - філософський, емпіричний та стадію ревізії емпіричного стану. Перший, філософський період розвитку політології продовжувався приблизно з часів Аристотеля до громадянської війни в Америці (1861 - 1865 рр.). Це період накопичення філософського знання про суспільство та політику. У цей період зроблені найвагоміші відкриття у політиці. Уже в Стародавній Греції Аристотель дав визначення політичних режимів і ввів такі терміни, як "монархія", "аристократія", "олігархія", "демократія" та інші. З того часу політична філософія стала невід’ємною частиною духовного життя суспільства.
Дуже важливий вплив на майбутню політологію мала творчість італійського мислителя епохи Відродження Н.Макіавеллі . Макіавеллі одним з перших розглянув вчення про політику як самостійну царину знання. В центрі його політичного вчення була проблема державної влади, а всі його дослідження підкорені рішенню практичних завдань державного життя.
Другий, емпіричний період продовжувався від Громадянської війни в Америці до закінчення Другої світової війни. Дослідженням політичної дійсності був наданий науковий характер. Почалося вивчення поведінки людей у зв’язку з їх участю у державному управлінні , виникли наукові установи, що вивчали політичні відносини.
З другої половини ХХ ст. науку, що виробляє теоретичні уявлення про державне управління, почали називати політологією.
Третій період розвитку політичної науки почався після закінчення Другої світової війни та продовжується по наш час. Тобто, живемо у такий період, коли проходить ревізія емпіричного стану знань про політику.
Ця стадія визначається критичним переосмислюванням усього арсеналу накопичених емпіричних та теоретичних знань та їх подальшим заглибленням.
Сучасного вигляду політологія набула у другій половині Х!Х ст. Цьому сприяли об’єктивні причини, перш за все, розвиток демократії на Заході і у Північній Америці, активізація політичного життя породжувала потребу в політичних знаннях, які сприяли успішній боротьбі за владу та розв’язанню соціально-політичних конфліктів. Як самостійна наукова дисципліна, політологія виникла у США - країні , де на той час установи і норми демократії мали більш глибоке коріння ніж, у Європі.
Перша кафедра історії та політичної науки створена у 1857 р. у Колумбійському коледжі США . А у 1903 р. політологи США об’єднались в Американську асоціацію політичних наук. Політологія почала розвиватись як самостійна навчальна дисципліна.
Разом з тим, суттєве значення для розвитку політичної науки мають дослідження європейських учених. У 1895 році в Англії засновано Лондонську школу економічної політичної науки, а у 1912 році - кафедру політики в Оксфорді.
На початку ХХ ст. процес виділення політології у самостійну дисципліну в основному, був завершений. Ще у 1948 році Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури рекомендувала курс політології для вивчення у вищих навчальних закладах країн, що є її членами. Практично всі країни Заходу прислухались до цієї рекомендації. Але у республіках СРСР до другої половини 80-х р. на політології лежала ідеологічна заборона. Вона трактувалася як лженаука та буржуазна наука. Тільки у 1989 р. в нашій країні з’явились перші кафедри політології, а з 1990 р. цей предмет викладають у вищих навчальних закладах.
Таке становище зовсім не означає, що вітчизняна політологія розвивається на "вільному місці". Окремі політичні дослідження здійснювалися у рамках історичного матеріалізму, наукового комунізму та історії КПРС Досить довгий час між політикою та наукою знаходилась ідеологія, формуючи такі версії наукових теорій, що відповідали не істині, а інтересам відповідних соціальних груп.
Зараз політологія поступово займає належне їй місце у системі суспільствознавства та робить помітний вплив на реальні політичні процеси. У розпорядженні вітчизняних політологів - великий світовий політологічний матеріал.
Сучасна політична наука - одна з царин наукового знання, що має не тільки теоретичне, але й практичне значення. Як показує дійсність, прийняття політичних рішень - процес складний та багатогранний. Він передбачає наявність різноманітних знань про соціальну дійсність. І те, що тепер називається політикою як цариною практичної діяльності, насамперед, є результатом аналітичних зусиль мережі дослідницьких інститутів, кафедр та груп, наслідком колективної праці багатьох людей. У 20-х роках нашого сторіччя американський вчений Т. Кун ввів у науковий обіг термін "парадигма" (від грець. paradeigma - приклад, зразок), який характеризує своєрідну логічну модель постанови та вирішення пізнавальної проблеми. Сучасні дослідники вважають, що певна парадигма панує у науці певний час, а зміна пануючої новою розглядається як наукова революція.
15.Політична система, класичні теорії політичної системи.
Поняття «політична система» було введено в політологію в 50-х роках ХХ століття американським політологом Д.Істоном, який створив теорію політичної системи. Це поняття було покликане відобразити два моменти:
-цілісність політики як самостійної сфери суспільства, що представляє сукупність взаємодіючих елементів (держави, партій, лідерів, має рацію тощо);
-характер зв'язків політики із зовнішнім середовищем (економічною, соціальною, культурною сферами, іншими державами).
Введення поняття «політична система» мало і практичну спрямованість. Воно повинне було допомогти виявленню чинників, які забезпечують стабільність і розвиток суспільства, розкриття механізмів узгодження інтересів різних груп. Поняття «політична система за змістом є дуже об’ємним.
Політична система це цілісна, інтегрована сукупність політичних інститутів, суспільних структур і цінностей, а також їх взаємодій, в яких реалізується політична влада і здійснюється політичний вплив.
В політичну систему включаються не тільки політичні інститути, безпосередньо і що беруть активну участь в політиці (держава, партії, лідери), але і економічні, соціальні, культурні інститути, традиції, цінності, норми, що мають політичне значення і опосередковано впливаючи на політичний процес. Призначення всіх вказаних політичних і суспільних інститутів ( в їх політичному значенні) полягає в тому, щоб розподіляти ресурси (економічні, валютні, матеріальні, технологічні і т.д.) і спонукати населення до ухвалення цього розподілу як обов'язкове для всіх.
В західній політології можна виділити два основні підходи при характеристиці політичної системи суспільства:
-інституційний підхід, що визначає політичну систему через державні, інституалізовані політичні організації, систему їх зв'язків і взаємодій;
-системний підхід, при якому політична система визначається не тільки через структуру і функції державних інститутів, але і через правові норми, політичні ролі, реалізовані в політичній поведінці.
Поняття «система» ввів в науковий оборот німецький біолог Л.фон Берталанфі (1901-1972) в 20-х роках ХХ століття для позначення процесів обміну клітини із зовнішнім середовищем. Він розглядав систему як сукупність взаємозалежних елементів, як цілісність, яка складається з «елементів, що знаходяться у взаємодії». Відносини взаємозалежності означають, що, із зміною навіть одного елемента системи змінюється вся цілісність. Система розвивається завдяки тому, що реагує на сигнали ззовні і на вимоги своїх внутрішніх елементів.
Поняття «система» на розгляд суспільства переніс Т.Парсонс, що представив суспільство як взаємодію чотирьох підсистем, які знаходяться у відносинах взаємозалежності і взаємообміну: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з підсистем виконує певні функції, реагує на вимоги, які поступають зсередини і ззовні, а разом вони забезпечують життєдіяльність суспільства в цілому.
16. Механізми і функції політичної системи
Механізм функціонування політичної системи. Засновником системного підходу в політичній науці прийнято вважати американського політолога Д.Істона, який визначав політику як «вольовий розподіл цінностей». В цьому контексті політична система є механізмом формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.
Рис.1. Політична система
Д.Істон розрізняє два типи «входу»: вимоги і підтримка. Вимогу можна визначити як думку з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей і ресурсів в суспільстві. Наприклад, вимоги трудящих про підвищення мінімальної заробітної платні або вимоги вчителів про збільшення асигнувань на освіту і т.д. Оскільки уявлення різних груп населення про справедливий розподіл ресурсів не співпадають, остільки, нагромаджуючись, вимоги мають тенденцію ослабляти політичну систему. Вони є слідством неуваги владних структур до змінних інтересів і потреб соціальних груп.
Підтримка є формою виразу політичної лояльності, тобто зрадженого, доброзичливого відношення до режиму, і означає посилення політичної системи. Формами прояву підтримки можуть вважатися справна виплата податків, виконання військового обов'язку, пошана владних інститутів, відданість правлячому керівництву, проведення демонстрацій на підтримку режиму і т.д. В результаті «входу» відбувається процес дії зовнішнього середовища на політичну систему. Слідством цього впливу служить реакція системи на вимоги або підтримку, тобто «вихід». На «виході» з'являються авторитарні рішення і політичні дії влади з приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть виступати у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, політичні заяви тощо.
Отже, вважав Д.Істон, «системний аналіз політичного життя заснований на понятті «системи, зануреної в середу» і схильної діям з її сторони. Такий аналіз припускає, що система, щоб вижити, повинна мати здатність реагувати».
Структура і функції політичної системи. Політична система, як вже наголошувалося, складається з підсистем, які взаємозв'язані один з одним і забезпечують функціонування політичної влади. Різні дослідники називають різну кількість таких підсистем. Проте за функціональною ознакою можна виділити певні підсистеми.
Основний елемент політичної системи - інституційна підсистема, в якій найважливішим інструментом реалізації загальнозначущих інтересів є держава. Максимально концентруючи в своїх руках владу і ресурси, воно розподіляє цінності і спонукає населення до обов'язкового виконання своїх рішень. Особливе значення мають церкву і засоби масової інформації, що володіють здатністю істотно впливати на процес формування громадської думки.
Нормативна підсистема включає правові, політичні, моральні норми і цінності, традиції, звичаї. Через них політична система надає регулятивну дію на діяльність інститутів, поведінка громадян.
Комунікативна підсистема включає всі форми політичної взаємодії як усередині системи (наприклад, між інститутами держави і політичними партіями), так і з політичними системами інших держав.
Культурна підсистема є сукупністю субкультур, конфесійною (релігійну) системою, визначаючих пріоритетні цінності, переконання, стандарти політичної поведінки, політичну ментальність.
Функціональна підсистема - це методи політичної діяльності, способи здійснення влади. Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого направлена на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві.
Функції політичної системи. Функції політичної системи багатоманітні, що викликане складністю політичного життя. Виділимо наступні з них: