Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Предоплата всего
Подписываем
Звичай декорувати людське тіло виник на зорі формування людського суспільства як один з перших проявів його культури. Перші прикраси відомі з середини палеоліту і нараховують 135—100 тис. років[1]. Спочатку оздобою слугували прості частинки Всесвіту, яким приписувалися магічні властивості: квіти, пір'я, дерево, кістка, камінь, малюнки на тілі тощо. Археологічні знахідки з території України вказують, що вже принаймні 20 тис. років тому місцеві жителі володіли мистецтвом різьби по кістці (браслети із ікла мамонта із Мізинської стоянки), та виготовляли намисто із мушлів. Між тою далекою добою і сьогоденням простягається період, впродовж якого розмаїття культур народжувалися, розвивалися, згасали, мігрували територією сучасної України, залишаючи за собою унікальні духовні та матеріальні надбання, серед яких, зокрема, і розмаїття прикрас.
Рисунок браслетів із ікла мамонта, XVIII тис. р. до н. е. Мізинська стоянка
Зміст
[сховати]
Кам'яна доба[ред. • ред. код]
Мало прикрас відомо з палеолітичної доби, у яку українські землі були заселені автохтонними культурами. Не існує навіть чіткої історичної моделі розвитку цих культур, а тим більше, систематизації їх прикрас, що дійшли до наших днів у зовсім невеликій кількості. Швидше за все, ювелірне мистецтво, як таке, не набуло особливого розвитку серед цих культур, залишаючись у своєму зародку, або є просто недостатньо дослідженим.
Найкраще вивченою із неолітичних культур на теренах України є Трипільська — культура давніх землеробів. Відомо, що під час раннього періоду Трипільці використовувалисамородний метал та обробляли його холодними методами (напр. кування). Навчившись витоплювати метал з руди, вони почали плавити його та лити у форми.
Бронзова та залізна доби[ред. • ред. код]
Майстри бронзового віку (напр. ямна культура) виготовляли браслети, шпильки, підвіски, фібули. Лиття по восковій моделі, кування стали поширеними техніками. Більшість виробів виготовлялися з бронзи, хоча відомі й золоті скарби періоду пізньої бронзи. [1]
Набагато більше прикрас залишили на наших теренах племена та народи, що мігрували територією України у різні історичні періоди. Багато нового принесли із собою кіммерійці. Їхнє бачення довкілля відобразилось у бронзових, часом залізних рослинних та тваринних композиціях.
Золота гривнаскіфського періоду
Золота пектораль. IV ст. до н. е. Товста Могила,Музей історичних коштовностей України
Золотий гребінь зкургану Солоха. У наш час знаходиться в Ермітажі.
Родючі ґрунти, щедра природа краю вздовж узбережжя Чорного моря та Дніпра привабили сюди еллінів ще за часів Доби Заліза. В той самий час, на землях північніше з'являються скіфи, котрі прийшли з Азії на зміну кіммерійцям. Скіфи затрималися тут надовго і виявились зручними торговими партнерами та багатими замовниками греків. Відомо багато шедеврів, створених грецькими та скіфськими майстрами-золотарями (Див. Пектораль з Товстої могили). Для прикрашання тіла, зброї та збруї вони користувалися усіма відомими на той час техніками: литтям, карбуванням, гравіруванням, позолотою, інкрустацією та ін., вміли й оправляти каміння. Особливістю скіфського золотарства стало зображення фантастичних звірів (грифони, сфінкси, крилаті тварини та химери з людськими головами), так званий «скіфський звіриний» стиль. З розквітом скіфської держави техніка виготовлення значно вдосконалилася, а майстри стали зображати складні й реалістичні зооморфні композиції, що прикрашали і предмети розкоші, і звичайні ужиткові об'єкти.
Згодом, скіфів підкорили сармати, які зайняли їх культурний простір. Вони принесли нові традиції — своєрідний поліхромний стиль, особливістю якого є те, що у виробах тіла тварин помережані кольоровими вставками з блакитної пасти або бірюзи у напаяних гніздах. Грецьке мистецтво Причорномор'я дещо змінило поліхромний стиль сарматів — збільшило кольорову палітру. Поряд із благородними металами та каменями у ювелірних виробах того часу починає траплятися скло. В такому стилі часто виконувались грецькі фібули та броші різної форми.
Окрім сарматського стилю, у південні регіони України Подунав'я та Північного Заходу проникає мистецтво кельтів. У римських провінціях відбувався так званий кельтський ренесанс, що позначився, зокрема, і у прикрасах. Ці прикраси потрапляли у Причорномор'я та на Північ, у середовище варварів. Кельтські прикраси завозилися на землі сучасної України також через торговельні й культурні контакти з північними племенами. Свого часу, кельтський стиль проник на Британські острови, звідти у Німеччину й Прибалтику, а вже потім на слов'янські землі. Фактично кожна археологічна культура на наших теренах від Півночі до Півдня позначена значними кельтськими впливами в тому, що стосується прикрас та зброї.
Ювелірні прикраси, які потрапляли на територію України зі Сходу, в трансформованому вигляді проникали у Західну Європу. Варто згадати готів, які прийшли до нас без виразної власної художньої культури, а після підкорення причорноморських міст та ознайомлення із культурою місцевих греків та варварів-сарматів, занесли у Європу поліхромний і, частково, звіриний стилі прикрас, що згодом відбилося в оригінальному «меровінгському» ювелірному стилі.
Готи відступили з зайнятих земель, під натиском не менш войовничих гунів. Цей азіатський народ приніс із собою дещо інший варіант поліхромного стилю, який відрізнявся тим, що кольорові вставки відділялися напаяними перегородками і для якого притаманні фонові орнаменти зі скані та зерні.
Протягом довгих сторіч рух різних народів з Азії (аварів, болгар, хозарів, угрів, печенігів) в українські степи не припинявся. Завойовники несли з собою руйнацію, полон. Кожне з племен, рухаючися на Захід, забирало з собою частину місцевих майстрів, але також осідало, змішувалося з місцевим населенням.
Доба давніх слов'ян та Київської Русі[ред. • ред. код]
Срібнанашивна бляшка ізМартинівського скарбу 6-7 ст. н. е.
Рисунокпідвіски, знайденої у курганірадимичів ХІ-ХІІ ст.
Мідні литіприкрасирадимичів ХІ-ХІІ ст. Гривни,скроневі кільця. Зберігаються у Російському Державному Історичному Музеї.
Такі складні історичні процеси передували виникненню оригінального мистецтва ранніх слов'ян, що згодом розвинулося у характерну культуру Київської Русі. В її основі був і віковий культурний та духовний досвід автохтонних жителів. Археологічні дані доводять існування багатьох таких культур-попередників (Черняхівська, Зарубинецька та ін.). Надбання всіх цих поколінь не зникли безслідно: поряд з оригінальними формами, у слов'янській ювелірці помітні впливи скіфів, сарматів, гунів, еллінів, кельтів, вікінгів. На додаток, завдяки постійним торговим зв'язкам, згодом прослідковуються елементи мистецтва Візантії, країн Сходу та романського Заходу. Одним із найяскравіших взірців прикрас ранніх слов'ян є речі із антського скарбу VI—VII століття, знайденого у селі Мартинівка Черкаської області.
Техніками, що використовували древні слов'яни, були: кування, карбування, чеканка, зернь, лиття за восковою моделлю та в кам'яні форми,емалювання, чернення та ін. Крім широковживаних усіма народами підвісок, перстенів, гривен, браслетів, фібул, намиста та ін., слов'яни мали властиві тільки їм прикраси — широкі двостулкові срібні браслети (названі в наш час браслетами київського типу), та емалеві (сочевице-подібні) і трибусинні колти. Також відомо багато слов'янських металевих амулетів: ложки, топірці, коники, качечки, зооморфні та антропоморфні нашивні бляшки. Ювелірне мистецтво древніх слов'ян відзначається власним стилем, багатим на символічні зображення з слов'янської міфології — сонця, місяця, зірок, рослинного, звіринного, пташиного і світу людини, згодом органічно пов'язаного зхристиянськими мотивами й сюжетами. У східно-слов'янських племен в орнаментиці переважають геометричні елементи. Зразком ювелірного мистецтва з 10 ст., в якому поєдналися мотиви звіриного й рослинного орнаменту та людини, є знайдені в Чорній Могилі в Чернігові срібні оправи ритонів з турячих рогів, прикрашених карбуванням і черню. У другій половині 10 ст. ювелірне мистецтво збагатилося впровадженням техніки перегородчастої емалі, замість досі вживаної виїмчастої емалі. Цією технікою здоблено найвитонченіші предмети: діадеми, намиста, сережки, колти, хрести,гривни, ланцюжки, образки і оправи книжок. З численних київських скарбів відомі золоті колти з емалевими зображеннями сирен (диво-птахів), також золоте намисто з перегородчатою емаллю з Києва (XI — XII століття) з Сахнівки (див. Сахновський скарб). Золота гривна, оздоблена суто християнськими мотивами у техніці емалювання знайдена в Кам'яному Броді на Житомирщині. Ці вироби виконані у період, коли техніка використання зерні, черні та перегородчатої емалі набула неперевершеної у наші дні досконалості, поширилися скань та філігрань. В XI столітті німецький вчений монах Теофіл у «Трактаті про різні види мистецтва» ставить ювелірів Київської Русі на друге місце після візантійських. Італійський мандрівник Джованні да Плано Карпіні на початку XIII століття писав, що в Каракорумі (Монголія) бачив високохудожні вироби ювеліра Кузьми.
Рясна із колтами. Колтизнайдені на Княжій Горі на Черкасчині. XII ст. Золото, перегородчатаемаль. Зберігається уКДІМ.
Шиферніливарні форми для відливанняколтів. XII ст.КДІМ.
З приходом нової віри з Візантії змінився світогляд, культура, та з'явилося професійне мистецтво. З'являється новий тип виробів — багаті, часто обшиті перлами (переважно Дніпровського походження) оклади книг, церковний посуд, хрести, шати ікон, згодом релікварії, панікадила,лампади, свічники, та речі столового вжитку: ковші, кубки, чарки, тарілки. Ці речі, як правило, виконувалися на замовлення. В «Повісті временних літ» згадується про споруджені Володимиром Мономахом позолочені дошки на домовинах Бориса і Гліба. Пам'яткою ювелірного мистецтва є дошка Євангелія (Мстислава).
У XII ст. у ювелірному мистецтві України домінує оздоблення срібних речей черню, з XIII ст. зокрема техніка контурної черні. У другій половині XII — на початку XIII ст. поширюються срібні пластинчасті браслети з багатством сюжетів (найбільше знайдено їх у Києві), виконані переважно технікою лиття і оздоблені ґравіруванням. Вони складаються з двох стулок на яких було вигравіювані дві, або три орнаментальні композиції, що часто зображували міфічних істот, народні ігрища (русалії). Такі браслети одягалися поверх рукавів сорочок, що були довгими у ті часи. Широкого поширення набула техніка позолочування предметів з металу: залізні шоломи покривали аркушем позолоченої міді. Золотили такожостроги, наконечники стріл тощо. У XII — XIII ст. також була поширена техніка штампування металевих виробів за допомогою матриць. Цією технікою продуковано переважно дешеві прикраси, які імітували коштовні ювелірні вироби й були розраховані на незаможнього покупця. Про місцеве виробництво ювелірних предметів за часів Київської Русі свідчать знахідки у Києві, Каневі, Вишгороді, Чернігові, в Райковецькому городищі та ін. майстерень металевих виробів і великої кількості кам'яних форм для відливання мистецьких речей з металу. Деякі з них імітували дорогі вироби, які виготовляли київські ювеліри. Староруські ювеліри оздоблювали золоті прикраси шляхетним і напівшляхетним камінням, переважно аметистами, сапфірами,сердоліками, бурштином, кришталем. Староукраїнська техніка і типи золотарських виробів перетривали до XIV ст., до постання цехів.
Кінець яскравому розвитку ювелірного мистецтва Русі поклали монголо-татари, котрі зруйнували великих руських городів (включно з Києвом) та винищили багато працездатного населення. Руських майстрів брано в полон, де ті працювали на татар. Занепад тривав кілька століть. Традиції Києва намагалися продовжувати відроджені осередки в Галичі та Володимирі. В той же час, найкращі традиції руського ремесла, у поєднанні з місцевими культурними традиціями і впливом з балтійських земель, переймають колонії північних слов'ян на Волзі та її притоках, що дає початок новій культурі, яка згодом отримує назву російської.
Доба Відродження та Бароко[ред. • ред. код]
Подальший розвиток золотарства на Русі продовжується з новим ренесансним стилем, в якому використовують давньоруські декоративні елементи. Найдавніші відомості про ювелірне мистецтво по монгольсько-татарському спустошенні знаходимо про потужні осередки ювелірного мистецтва у XV століття — середині XVII століття які відроджуються у Львові,Києві, Кам'янці-Подільському та ін. вже у складі Польсько-Литовської держави. Довший час провідним серед них був Львів. З XV століття до нас дійшло 28 імен львівських золотарів, серед яких і чимало русинів: Ніколай (1415), Лаврентій (1460), Симон (1460), Матвій (1483), Валентин (1492). Тоді між майстрами перше місце посідали німці (11), друге вірмени (6), далі йшли поляки й українці та ін. В кінці XVII століття нотовано близько 90 майстрів-ювелірів, серед них 30 вірмен. Решту становили русини, поляки, німці, жиди, угорці, італійці ташотландці. Це не сприяло повстанню єдиної школи, але з львівських ювелірних робітень виходили технічно досконалі предмети з мистецьким чуттям форми і мали свій місцевий стиль у якому часто простежується використання давньоруських декоративних елементів. На жаль, у складі Польсько-Литовської держави золотарі руської віри та національності зазнавали значних утисків з боку офіційної влади і поступово перетворились на виняткову меншість. Це, навіть, привело до заміни їх робочого матеріалу із золота на срібло. Не зважаючи на це, українське золотарство розвивалося під двома помітними впливами: західним — з Аусбурґу, Нюрнберґу та східним — з Туреччини через посередництво Кракова та Любліна. Останній теж знайшов добрий ґрунт у поєднанні з староруськими мотивами.
Львівські ювеліри постачали місцевий ринок і виконували замовлення з Молдавії й Москви. Їхні вироби конкурували з закордонними на ринках Польщі, на ярмарках у Львові, Ярославі, Луцьку та інших містах.
Копія королівського привілею, наданогопольським королемСигізмундом ІІІ цехові львівських ювелірів у1600 р. та оригінальна срібна печатка цеху. Зберігається у ЛІМ.
Ювеліри — літописні «ковалі золота, срібла й міді», спочатку належали до спільного цеху конвісарів, малярів та ювелірів, а щойно з 1600 утворили власнийцех. Духовним покровителем львівських золотарів вважався св. Елігій. На звання майстра підмайстер повинен був виконати пробну роботу «майстерштік»: двашлюбні кубки, перстень з дорогоцінним каменем і печатку; а також мусив відбути обов'язкову практику, часто за кордоном. Вироби ювелірів були значені т. зв.ґмерками (міщанськими гербами), таврами (ініціалами), або підписами.
Прорисовка оригінальної печатки цеху Львівських ювелірів, що зберігається у ЛІМ. На печатці зображення патрона ювелірів, Св. Елігій
Львівські ювеліри працювали у відомих доти техніках і паралельних ювелірству техніках здоблення. Асортимент ювелірних виробів складався з предметів для потреб монастирів, церков, костелів та для світського споживача: посуду, прикрас одягу, здоблення зброї і збруї. В роботах його майстрів форма тогочасного світського європейського посуду і прикрас часто поєднується з місцевими декоративними та функціональними ознаками. Церковне ювелірство до середини XVII століття зберігало старокиївські традиції скромних форм. У XVI столітті поруч традиційних елементів широко вживаються готичні та ренесансові, форми (оправа Дерманського євангелія1507, Горностаєвого євангелія 1542). З архівних документів дізнаємося про велику різнорідність столового посуду в ті часи. Особливо були поширені парні шлюбні і подарункові кубки. Специфічно львівськими вважалися срібні пояси — поверхня широкого шкіряного поясу вкривалася срібними, часто позолоченими, гравірованими бляхами у вигляді кіл або овалів, які чергувалися з прямокутними пластинами. Також, у Львові панував звичай ходити на гостини зі своєю ложкою, запханою за пояс. Такі ложки виробляли зі срібла. Вони мали тонкий гранчастий держак, що закінчувався литою фігуркою і здобленим маскароном. На держаках ложок було вирізьблено девізи, афоризми, моральні сентенції або прислів'я. З одягових прикрас львівські ювеліри виробляли діадеми, золоті ланцюги, аґрафки (шпильки), запонки, браслети, заушниці (перев. у формі лілії), брошки, персні, оздоблювані рубінами, діамантами та іншими каменями, крім того — ружами, ліліями, серцями. Для ґудзиків застосовано техніку гравіювання, емалювання, філіграні, оздоблення діамантами, більше рубінами. В той час ювеліри ще не вміли по-справжньому обробляти каміння, щоб посилити його блиск та колір. Як правило, камінь лише злегка шліфувався і полірувався, не змінюючи неправильної форми. Для такого каміння робили масивні касти-гнізда, які суттєво приховували камінь. Тому появу перших огранених привезених діамантів зустріли із великою цікавістю. Згодом з'явилися майстри з гранування діамантів та кольорового каміння. Це примусило ювелірів звернути увагу на важливість поєднання «заново відкритого» каменю з металом.
Ювеліри прикрашали також кінську збрую накладними бляхами з золотою й срібною насічкою та ґравіруванням. Виготовляли золоті і срібні оправи для шабель, саджені дорогоцінним камінням. Подібно оздоблювали панцери, шоломи, перначі, булави, щити, колчани тощо. Збережені прізвища українських ювелірів з XVI та XVII столітть у документах: М. Золотар, П. Золотар, (обидва 1520), Ю. Золотар (1523), М. Жидачівський (1526), Я. Лепкий (1574), Г. Остафієвич (1595), М. Золотар, X, Золотар, Л. Золотар (всі з 1601), С. Русин (1631), Я. Золотник (1634—1669), А. Золотник (1641), Галярович Злотник (1664), А. Касіянович. Останній — видатний майстер першої половини XVII століття, чия робота, срібний хрест (1638) з написом, зберігається в Успенській церкві у Львові. Подібно, відомим є і Г. Недільський чиї роботи — шата ікони Богородиці в Ставропігійській церкві у Львові (1690), та оправа великого лаврського євангелія (1695) — визначні пам'ятки монументального золотарства.
З середини XVII століття у висліді воєнних неспокоїв занепадає ремесло, у тому числі й золотарство, зокрема у Львові. Натомість з кінця XVII століття знову досягли високого рівня й відродилися осередки з провідним центром у Києві: Стародуб, Переяслав, Миргород, Козелець, Кременчук, Глухів, Ніжин, Ромен, Батурин, Новгород-Сіверський, Острог, Крем'янець. Тут вдосконалюються та урізноманітнюються технічні прийоми, що використовуються в межах одного виробу. Поєднується виїмчаста, перетинчаста та живописна емалі, лиття,карбування високим та низьким рельєфом, травлення, глибоке гравірування та філігрань. Прикраси стають меншими у розмірі та легшими. Сережки все частіше носять у проколених вухах, а не на скронях чи вплетеними у волосся. Змінюється форма браслетів. Це вже не широкі пластини на шарнірах, а легкий суцільний обруч чи ланцюжок з використанням черніпо золоту, діамантів чи перлів. Перстені, пряжки та декоративні гудзики стають популярними серед чоловіків та жінок усіх соціальних верств. Головними покупцями ювелірних виробів у другій половині XVII та XVIII століття стали монастирі, церкви і козацька старшина. В оздобленні ювелірних виробів переважали ренесансові та барокові елементи: багатство декоративних форм, перевага акантової орнаментики. У 1770-их роках гравіювання заступається технікою карбування високого і низького рельєфу з використанням чергування відкритого срібла і позолочених частин.
Поруч з цехами золотарів існують майстерні окремих ювелірів. До наших днів дійшли вироби доби Бароко з майстерень І. Равича та Г. Подільського (оправа великого Євангелія з Києво-Печерської Лаври й шати на іконі Богородиці 1724 р.), М. Юр'євича, П. Волоха, І. Завадовського (царські ворота із суцільного срібла та окуття престолу в Києво-Печерській лавріта для собору св. Софії у Києві, 1752), Ясинського, І. Білецького. Їхні твори зібрані в Державному Історичному Музеї та Києво-Печерському історико-культурному заповіднику. Багато шедеврів було створено також анонімними митцями, наприклад, шати на іконі Богородиці з Ільїнської церкви в Чернігові, дарохранительниці, кадильниці, хрести тощо.
Традиції Рококо, Класицизму, Історизму та Сецесії[ред. • ред. код]
Вплив жодного з зазначених мистецьких періодів на ювелірну справу в Україні не є достатньо вивченим.
Відомо, що проекти ювелірних виробів виготовляли професійні митці. Кілька таких ескізів збереглося в кужбушках Києво-Печерської Лаври. Ювелір-виконавець точно дотримувався проекту «абрису», до чого зобов'язувався в контракті з замовником. Часта подібність ювелірних виробів різних майстрів наводить на припущення, що існували альбоми ювелірних взірців. Багато ювелірних прикрас вироблялося поєднанням різної техніки: карбуванням, тисненням, ґравіруванням тощо. Особливо складною була техніка скані — виробів з найтоншого дроту. Візерунки з тоненьких золотих або срібних сплетених ниток були або ажурні, або їх накладали на металеву основу. Скань широко застосовувалася для жіночих прикрас, одягів, як і в оправі книг. Дуже поширеними були також чернь і позолота. Черню, покривали тло виробів (браслетів, хрестів та зброї). Позолоту робили, використовуючиамальгами, або з допомогою інкрустації, часто з попереднім протравлюванням. З періоду рококо до нас дійшли роботи Матвія Наруновича та Йосипа Маршака із Києва [2].
З періодів історизму та сецесії збереглася невелика кількість ювелірних виробів світського вжитку. Дуже поширені в Україні у XVII — XIX століттях були вотуми — невеликі срібні або мідні посріблені, переважно квадратні, таблички, з викарбованими або вигравіруваними зображеннями святих, іноді цілих родин в характеристичних для них одягах, людських осель, тварин, усього, що вимагало порятунку від нещасть. Вотуми жертвували церквам, їх виконували професійні або народні ювеліри.
Церемонійний ланцюг президента Львова. Золотар Ян Яжина, 1892 р. Срібло,емаль, позолота. Зберігається у ЛІМ.
Поза містами, в малих містечках і селах Київщини, Харківщини, Полтавщини й Чернігівщини, в сільській місцевості стало розвиватися сільське, непрофесійне ювелірство. Воно черпало ідеї ще з давніх язичницьких форм та орнаментів. На зламі XIX століття, у Карпатах, зокрема на Гуцульщині (села Річка, Брустурів,Путила), серед майстрів з'являються цілі династії майстрів-мосяжників (Дмитро та Никола Дудчаки, Медвідчуки, Федюки). Також відомі такі майстри-ювеліри, народні ремісники: І. Тинкалюк, І. Кіщук, М. Якиб'юк, В. Девдюк, Лукин і багато ін. Використовуючи техніку лиття мосяжу (латуні) у глиняні форми, такарбуванням і гравірування, ці народні майстри виробляли жіночі прикраси й різні предмети щоденного вжитку. Гуцульські народні ювеліри часто поєднували різні техніки декору, наприклад, порохівниці здобили інкрустацією металом, скляними пацьорками, перламутром і кольоровим деревом. Декор гуцульських виробів обмежений геометричними мотивами.
У східних регіонах України набули поширення дукачі — карбовані медальйони чи золоті монети, які висіли на ланцюжках, або своєрідних брошках-бантах. Аналогією на заході України були зґарди — низка срібних монет у вигляді намиста. Найоригінальніші дукачі — монети або медалі з вушками, оправлені в рамку з крученого срібного дроту. Дукачі в Україні виготовляли переважно з монет державного карбування, рідше ручної роботи з гравірованим чи рельєфним зображенням. Народні золотарі часто наслідували міські ювелірні вироби. Народне сріблярство й ювелірство в східних регіонах України базується на орнаментальних формах бароко, рококо та раннього класицизму.
Портрет Вацлава Кобервайна,золотаря, та першогопрезидента Львова. Оригінал зберігається у ЛІМ.
Цікавим є той факт, що першим президентом Львова було обрано (1809), ювеліра Вацлава Кобервайна. З кінця XVIII й у XIX століттях цехове ремісниче виробництво у містах занепадає, занепадає й його мистецька якість, яка до 1830-их pp. зуміла ще набути класицистичних ознак. У містах, з кінця XIX століття фабрична продукція витіснила ручне виробництво шаблонами й штампами й впровадила використання дешевих сплавів. У XVIII століті українські ювелірні вироби на місцевих ринках витісняє російський кустарний промисл — дешеві хрестики, образки, сережки, персні та ін. Одночасно,єврейське ремесло перебрало в свої руки ринок українських провінцій об'єднавши ювелірну справу з годинникарством і пропонуючи свої послуги церкві. Найсоліднішими виробами в асортименті останніх провінційних ювелірів залишалися дукачі.
ХХ століття[ред. • ред. код]
Срібний кубок, виготовлений уЛьвові фірмою A.H.Zipper в кінці XIX, на початку XX ст.Зберігається у ЛІМ.
Війни на початку століття повністю припинили будь-який розвиток ювелірної справи в Україні. За часів комуністичного режиму ситуація в галузі художньої ювелірки значно погіршилася. Спершу радянські ювеліри в значній мірі повторювали старомодні зразки минулого століття. На зміну дорогим ювелірним прикрасам довоєнних часів, прийшли вироби з відносно недорогих матеріалів із вставками з дешевого каміння та скла. «Стимулом» до цього була постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про усунення надмірності у проектуванні та будівництві». Вона поставила перед художниками завдання — знайти нові форми, використовуючи сучасні матеріали та досягнення техніки. Так розгорнулася боротьба з «надмірністю» і копіюванням стилів минулого. Згодом ця ситуація дещо змінилася. Стабілізація суспільного життя призвела до повернення коштовних матеріалів, хоч форми залишились тими самими.
Доба соціалізму висунула цілий перелік обмежень. Право виробляти будь-які вироби з коштовних металів та каменів належало винятково державним підприємствам. Дрібним майстерням дозволялося займатись тільки ремонтом. Для промислових зразків характерним став «класичний радянський» стиль (ягідки, квіточки, листочки). Оскільки бракувало фахівців-проектувальників, не було кому реагувати на запити ринку, чи актуальні напрямки ювелірного дизайну.
Ідеологічні забобони, інформаційна ізоляція, заборона індивідуально працювати з коштовними матеріалами, відсутність професійної або художньої освіти у багатьох майстрів, на багато років загальмували розвиток ювелірної творчості в Україні.
Сучасний стан ювелірної справи в Україні[ред. • ред. код]
В Україні є декілька навчальних закладів, де бажаючі мають можливість студіювати ювелірну справу (Київський професійний ліцей ювелірного мистецтва (ПТУ-38)). Крім цього, існує 5 середніх навчальних закладів мистецького напрямку, де протягом 1-3 семестрів студенти вивчають технології та основи композиції ювелірної справи. При Кам'янець-Подільському базовому індустріальному технікумі функціонує лабораторія ювеліра-гравера. У Львівській національній академії мистецтв на єдиній в Україні кафедрі художнього металу лишень два семестри присвячені малим формам. У зв'язку із заплутаним і складним законодавством, офіційно працювати з коштовними матеріалами в майстернях академії поки що неможливо.
Відсутність спеціалізованих галерей та обізнаних у ювелірному мистецтві критиків не дає зреалізувати свої ідеї поодиноким художникам-ювелірам. Відсутність регулярних виставок та конкурсів не сприяє розвитку творчої думки. Брак інструментів, обладнання та матеріалів вкрай ускладнює й так скрутну ситуацію. В майже мільйонному Львові не знайдемо жодної крамниці з ювелірним інструментом чи матеріалами, хоча кількість ювелірних майстерень за пострадянський період збільшилась майже вдесятеро. Недосконале законодавстводозволяє відкривати ювелірні майстерні особам, які не мають відповідної фахової освіти. Почасти, поняття авторського права існує тільки на папері.
Художники-ювеліри в Україні все ще ізольовані один від одного. Обмаль контактів із закордонними колегами. Досі не існує україномовної фахової літератури. Першою спробою зібрати та зіставити мистців-ювелірів з різних регіонів України була виставка 1997 року у новоствореному музеї НБУ «Скарби України» у Києві. Вперше українські ювеліри-промисловці проводили виставку своєї продукції у 1999 році у Києві. З цього часу, міжнародна спеціалізована виставка ювелірних виробів, дорогоцінних прикрас та аксесуарів, «Ювелір-Експо»стала традиційною. Перша в Україні виставка обладнання для ювелірного виробництва «ЮвелірМашЕкспо» відбулася у 2005 році. В Одесі відбуваються щорічні міжнародні «Ювелірні салони», в рамках яких проводиться конкурс «Є ідея» на найкращий проект ювелірних виробів. В Україні є 4 державні ювелірні заводи (ВАТ «Київський ювелірний завод», ВАТ«Харківський ювелірний завод», ВАТ «Львівський ювелірний завод», Одеський ювелірний завод «Аурум») та 2 гранильні фабрики, державне підприємство з видобутку та обробкибурштину. Недавно Україна почала добувати власне золото.
Останні зміни вселяють надію. Невеликі приватні ювелірні фірми, що виникають останнім часом, виглядають набагато цікавіше за державних монстрів. За останні роки відбулося кілька персональних та групових виставок художників-ювелірів у Львові, Києві та інших містах. Українські художники беруть участь і мають певні успіхи у виставках та конкурсах за кордоном. Рік за роком до пошуку нових форм та несподіваних матеріалів долучається все більше число молодих художників. Тож слід вірити, що скоро на родючому ґрунті багатої історії розів'ється паросток мистецького золотарства нової доби.
История перстнив
Чи часто ми замислюємося про традиції, що йдуть корінням в далекі століття? Безперечно, не часто. Проте питання все ж таки виникають. Але через вічну зайнятість, ми не завжди маємо можливість знайти в собі сили і час, щоб відшукати відповіді на такі питання.
Не одну тисячу років люди носять кільця і перстні. Їх рахували могутніми оберегами, оскільки в метал облямовувалися камені з вирізаним на них печатками і символікою їх власників.
Пізніше персні почали використовувати як відзнаки: ними одаровували за видатні заслуги перед вітчизною. У стародавніх німців і римлян кільця служили символом шлюбу. Християнська церква зберегла цей звичай, і вінчальні кільця стали для нас традицією.
Купуючи обручки на весілля, ми знаємо, що це символ, підтверджуючий подружній статус, що, обмінявшись кільцями, молодожони зобов’язуються любити і бути вірними один одному. Але що розуміли під зарученням наші предки, і для чого носили кільця раніше, знають напевно не всі.
Символом укладення шлюбу завжди і у всі часи вважалося кільце. Чому ж саме кільце, а не браслет або сережки? Та тому, що саме кільце є замкнутою смужкою без початку і кінця, круг, який є знаком всього незмінного, стабільного, вічного. Чому обручка кругла? Дивне питання, але враховуючи, що це якійсь особливий символ, воно могло б і бути примітнішим і нестандартним, і навіть не кільцем зовсім, а, наприклад, татуюванням. У стародавні часи існувало повір’я, що безіменний палець лівої руки – палець серця, і кільце на ньому – дійсно скріпляє два люблячі серця і місце його тільки там. Кільце на цьому пальці служило знаком – «у мене вже є половинка!»
Традіция обмінюватися кільцями пішла від стародавніх єгиптян, як знак довгої і непорушної людьми і богами, любові. Але і ще до цього наречені «доісторичних часів» сплітали кільця з прядива, очерету.
Классификация юв.прикрас
SKIP TO CONTENT
Posted on 19.11.2012 by odessky
Коментування вимкнено
4. 1. КЛАСИФІКАЦІЯ І АСОРТИМЕНТ ЮВЕЛІРНИХ ВИРОБІВ
Загальноприйнята класифікація ювелірних товарів – це об'єднання їх в групи за призначенням: предмети особистих прикрас; предмети туалету; приладдя для куріння; предмети для сервірування столу; письмове приладдя; приналежності для годинника; сувеніри.
Предмети особистих прикрас: кільця, сережки, брошки, шпильки, браслети, намиста, кулони, кольє, медальйони, ланцюжки.
Предмети туалету: пудрениці, дзеркала, флакони, запонки, шпильки для капелюхів, затискачі для краваток.
Приладдя для куріння: портсигари, сигаретниці, порттабаки, попільниці, мундштуки і трубки.
Предмети для сервірування столу: ложки, виделки, ножі, чарки, келихи, стопки, графини, сервізи, підстаканники, лопатки для тістечка, кільця серветкові, сільнички і перечниці.
Письмове приладдя: письмові прилади, ножі для паперу, стакани для олівців, настільні блокноти, ручки і т. д.
Предмети для прикраси інтер'єру: вази, фігурки, вироби з каменю, рогу і кістки, шкатулки, колекційні камені та ін
Приналежності для годинника: браслети для наручних годинників, бортові ланцюги і шатленки для кишенькових годинників.
Сувеніри: пам'ятні медалі, нагрудні значки, брелоки, символи та ін
Класифікація за призначенням об'єднує групи товарів, виконаних з різних матеріалів (дорогоцінних і дешевих) різною технікою (ювелірної і не пов'язаною з нею). Класифікація дозволяє систематизувати весь асортимент товарів для реалізації їх через торговельні підприємства та впорядкувати зв'язку торгівлі з підприємствами-виробниками.
Систематика за матеріалами.
1. Ювелірні вироби – вироби, виготовлені з дорогоцінних металів з застосуванням ювелірних каменів і без них.
2. Художні вироби з нейзильберу – вироби народних промислів з нейзильберу, виготовлені вручну з застосуванням ювелірних каменів і без них.
3. Ювелірна галантерея – штамповані та литі вироби, виготовлені з недорогоцінних металів з недорогими вставками і без них.
i 4. Каменерізні вироби – декоративні та художні (Падалка з ювелірно-виробних і виробних каменів з застосуванням металів і без них.
Розглядаючи далі ювелірні товари, ми будемо мати на увазі тільки особисті прикраси, виготовлені з дорогоцінних металів, називаючи їх «ювелірні вироби».
Способів виготовлення ювелірних виробів багато, і вони в чималому ступені впливають на зовнішній вигляд і вартість. Для будь-якого виробництва необхідна класифікація ювелірних виробів за технологічною ознакою, тобто по техніці виконання. За технологічною ознакою вироби можна розділити на монтовані, філігранні, литі й верстатні.
До монтованим відносять вироби, виготовлені вручну, а також з використанням штампованих або литих деталей, карбованих або скан елементів.
Рис. 11. Кільця
Філігранні (скан-ні) – вироби, виготовлені вручну з гладкою і крученої дротяної заготовки.
Литі – вироби, отримані відливанням у форму з незначною ручної доробкою. Литі вироби можуть імітувати будь-яку техніку виконання (монтировку, філігрань і т. д.).
Пресовані та ста-во-збірні – вироби, отримані за допомогою різних верстатів з незначною ручної доробкою. Наприклад, обручки, виготовлені на давильних верстатах; штамповані вироби (кулони, брелоки та ін); ланцюга, виготовлені цепевязальнимі верстатами.
Асортимент ювелірних виробів (особистих прикрас) складається з різних видів:
прикраси для рук – всі різновиди кілець і браслети; прикраси для голови – сережки, діадеми; шийні прикраси – шийні ланцюжки, намиста, кольє, кулони та ін;
прикраси для сукні (нагрудні прикраси)-брошки, нагрудні шпильки.
Кільце (рис. 11)-найбільш поширене і різноманітне ювелірний виріб. Існує багато різновидів кілець, деякі мають символічне значення, наприклад кільця для заручин і заручні. Назва «персні» вживали по відношенню до каблучок, видозміненим в лицьовій частині, тобто мають потовщення, майданчик, кільцям з каменем або декількома (на лицьовій частині) і т. д. Назва «печатка» (або кільце-печатка) раніше вживалося тільки з кільцями, що мали в якості вставки гему на камені (частіше ІНТАЛЄВ), здатну залишати відбиток на печатках. У наш час це поняття Розширилося, і печаткою називають кільця з майданчиком, розрахованої для гравіювання, або з рельєфним символом, а також з плоским каменем, монограмою і ін
Рис. 12. Основні елементи кільця: /-шинку, 2-каст (оправа каменю). 3 – рант, 4 – накладка, 5 – верхівка
Конструктивно кільця можуть складатися з однієї деталі (обручка) і безлічі деталей (елементів), кожна з яких має своє декоративне і конструктивне значення. Основна деталь – «шинка» (рис. 12), обідок, що обвиває палець, – визначила назву всьому виробу «кільце» і несе на собі основну конструктивну навантаження, тобто служить засобом Утримання вироби на пальці. Шинку може бути постійного перетину або змінного (тобто перехідна в іншу форму). Внутрішній діаметр шинки (в міліметрах) визначає розмір
кільця. Ступінь складності кілець безмежна і може залежати від кожної деталі.
Кількість деталей визначається «зразком», художнім задумом автора, кількістю каменів і ще безліччю інших умов. Основна кількість прикрашають елементів розташовують в лицьовій частині кільця. Лицьовою частиною всіх Юве лірних прикрас вважають видиму в процесі експлуатації. Якщо кільце розкласти як би на вузлові складові, то його можна представити як каст і шинку, або верхівку і
щінку. Каст – це оправа каменю, розмір і форма якого залежать від каменя, а фасон – від художнього задуму всього кільця. Верхівкою називають верхню частину кільця, вона може бути гладкою, рельєфною, усадженої камінням і т. д.
Власне верхівка є базовою декоративною частиною всіх виробів (кільця, сережки, брошки і т.д.), а кошти утримання на руці, голові, плаття підрозділяють вироби на види. Інші елементи (деталі) – рант, накладки – є з'єднувальними, несучими не тільки конструктивну, але і декоративне навантаження. У випадках подетального виготовлення ювелірного виробу така деталювання і її термінологія необхідні, а у випадках виготовлення повного вироби литтям подетальної розклад і термінологія умовні.
Сережки (рис. 13)-парні ювелірні прикраси для голови. Улюблене жіноче прикрасу, різноманітності якого немає межі. Особливість сережок полягає в тому, щоб незалежно від конструкції вироби одна сережку повинна бути дзеркальним відповідністю інший (парної). Крім малюнка відповідність повинно бути в масі, кольорі металу і каміння і т. д.
Сережки носять, просмикуючи гачками крізь мочки вух. Лицьовою частиною є камінь в оправі або верхівка, а засобом утримання сережки – замок або гачок. Різноманітність сережок може бути представлено не тільки різноманітністю лицьової частини, але і різновидами кріплень. Кріплення можуть бути від простих дротяних з фіксатором і вільних до складних по конструкції з замикалися замками. Крім того, що замок сам по собі може бути прикрасою вироби, до нього висуваються жорсткі вимоги. Він повинен бути простим і надійним в експлуатації, довговічним, розмірним з сережкою, не повинен дратувати дотичні з ним ділянки тіла.
Брошка (рис. 14) – прикраса для сукні. Відмінна риса брошки – замкова частина (шпилька), розрахована для прикріплення вироби до плаття. Розміри брошок, як правило, перевищують розміри кілець і сережок (по площі лицьової частини), тому можливості різноманітності верхівок значно вище. Межі використання каменів в брошки дуже широкі – від єдиного каменю до безлічі різних за розмірами і колірній гамі. Найрізноманітніші форми верхівок – від строгих до абстрактних, часто у формі рослинних елементів (листя, гілок) або у формі представників тваринного світу (птахів, комах) і т. д. Всі типи замків брошок повинні забезпечувати надійність кріплення до плаття і правильне положення брошки .
Кулон (рис. 15)-нагрудна або шийна підвіска. Кулон носять на ланцюжку, шнурку або намисто, нижче рівня шиї, як натільний, так і поверх сукні. Кулон з'єднується з ланцюгом однією ланкою (вушком) і може бути різних фасонів – від един-дарських каменю з вушком до складної верхівки, яка має безліч каменів або інші прикрашають елементи. Розміри підмалюйте. 14. Брошки
вагомого вушка вибирають з розрахунку проходження через нього уш-ка ланцюга для заміни ланцюга або заміни кулона. Верхівка кулона може виготовлятися аналогічно верхівках інших виробів (кільцям, сережки, брошки), але форма його чаші витягнута по вертикалі. Ряд кулонів додатково забезпечується шпилькою дл «прикріплення до плаття і тоді називається брошкою-кулон-
Рис. 15. Кулони
Кольє-шийна прикраса, що складається з однієї або декількох підвісок, що представляють єдиний ансамбль з ланцюгом. Підвіска може мати кілька точок кріплення до ланцюга, і ланцюг є частиною загального прикраси. Носиться кольє на рівні Шиї натільні. Різновидів кольє дуже багато, можуть складатися з великої кількості каменів і можуть бути без каменів, але завжди це еластичне, рухливе з'єднання деталей, що дозволяє виробу щільно прилягати до тіла навіть при великій площі виробу.
Булавка (рис. 16) – прикраса для плаття, яке чоловіки носять до краватки, а жінки як застібку сукні на рівні шиї, верхній частині грудей або на комірі. Ювелірна шпилька являє собою голку або різьбовий штифт з голівкою. В якості головки може бути ювелірний камінь в оправі або верхівка дорогоцінного металу із зображенням голови птиці, тварини і т. д., а також верхівка, обсаджений дрібними каменями. Шпильки розрізняються по довжині голки. Довга нагадує шпагу, і гострий кінець її забезпечується запобіжником. Коротка являє собою різьбовий штифт і страхується гайкою
Материали юв виробив
1. Класифікація і характеристика асортименту ювелірних товарів
За призначенням ювелірні вироби поділяють на вироби для прикраси, предмети туалету, приладдя для годин, предмети сервіровки столу, предмети прикраси інтер'єру, приладдя для куріння, сувеніри. У залежності від застосовуваного матеріалу розрізняють ювелірні вироби з дорогоцінних і недорогоцінних сплавів, каменю, кістки та ін За характером виробництва ювелірні вироби ділять на серійні і одиничні. Асортимент ювелірних виробів можна підрозділити також за видами, конструкції, обробці, комплектності та ін
Вироби для прикраси за характером використання ділять на групи: прикраси для голови, для шиї і плаття, для рук.
Прикраси для голови - це перш за все сережки. Виготовляють їх із сплавів золота, срібла та кольорових металів, найрізноманітніших форм, із вставками з каменів і без них. У сережках застосовуються замки різних конструкцій (гачок з петелькою, гвинт з гайкою, швенза та ін.)
Прикраси для шиї і плаття - це намисто, ланцюжки, кольє, кулони, медальйони, брошки та ін
Намиста, можуть складатися з елементів будь-якої форми, нанизаних на нитку або сполучених дротяними ланками. Виготовляють їх з різних матеріалів, з різноманітною формою намистин, із замком і без замка. Вони можуть складатися з однієї або декількох ниток.
Ланцюжки за формою ланок бувають якірні (ланки розташовані у взаємно перпендикулярних площинах), панцирні (ланки мають форму злегка вигнутого овалу), кручені і фантазійні. Ланцюжки використовують як самостійне прикраса, а також для носіння медальйонів, кулонів і кишенькових годинників.
Кольє - це шийна прикраса, що звичайно має декілька підвісок з ювелірних каменів або дорогоцінних металів, прикріплених частіше в його центральній частині.
Кулон звичайно складається з підвіски і ланцюжки, медальйон - із відкривається підвіски та ланцюгів.
Брошки - це найбільш поширений вид прикраси одягу. Їх виробляють різних форм, розмірів, конструкцій.
Прикраси для рук включають кільця і браслети. Кільця виготовляють гладкі без вставок (заручні) і декоративні (фасонні). Браслети можуть бути жорсткі і м'які по конструкції, різних розмірів.
Крім окремих виробів для прикраси виготовляють і гарнітури, що складаються з виробів з єдиним художнім рішенням (наприклад, сережки, кільце і брошка).
Предмети туалету - це запонки, затиски для краваток, пряжки, пудрениці, скриньки та ін Всі вони мають художню обробку.
Приладдя для годинника включають приналежності для наручних та кишенькових годинників, а також годинник в корпусах з дорогоцінних металів з ювелірними каменями. У найбільш широкому асортименті з товарів цієї групи в торгівлю надходять браслети для годинників. Виготовляють їх із золота, срібла та інших металів з золоченням і срібленням. Браслети бувають для чоловічих і жіночих годин, розрізняються по ширині і довжині, мають різноманітну конструкцію.
Предмети сервірування столу - це столові прилади і посуд, виготовлені з дорогоцінних або кольорових металів, що мають покриття з золота або срібла, і художньо оформлені. Вироби можуть бути у вигляді окремих предметів або наборів. Виробляють їх частіше зі срібла, мельхіору, нейзильберу.
Види столових приладів: ложки - столові, десертні, чайні, кавові, для спецій, для заварювання чаю, розливальні, сервіровки; вилки і ножі - столові, десертні, сервіровки; лопатки сервіровочні; щипці та ін
До виробів посудній групи відносять кавники, чайники, молочники, цукорниці, підстаканники, підноси, креманки, вази для сервірування столу та ін
Предмети прикраси інтер'єру включають вази для квітів, панно з виробних каменів, срібла, художньо обробленого металу з філігранню, емаллю, черню і ін
Приладдя для куріння об'єднують портсигари, попільниці, мундштуки, запальнички (газові і бензинові, кремнієві і п'єзоелектричні), спічечніци та ін Виробляють їх зі срібла, мельхіору, нейзильберу, виробних каменів і ін
Сувеніри - це вироби, що відображають національні або регіональні особливості культури, видатні події, пам'ятні дати та ін До них відносять пам'ятні медалі, значки, підсклянники з тематичними малюнками, брелоки та ін
2. Споживчі властивості ювелірних товарів і фактори, їх формують
Головними споживчими властивостями ювелірних товарів є їхні естетичні властивості, і в цьому їх особливість. Деякі з ювелірних виробів (столові прилади, запонки та ін) мають певне утилітарне призначення. Однак воно не є головним критерієм при покупці, основний критерій - це краса виробів. Певна особливість споживчих властивостей ювелірних товарів полягає також у тому, що термін служби ювелірних виробів з дорогоцінних металів обчислюється десятками і навіть сотнями років.
Головними чинниками, що формують споживчі властивості ювелірних товарів, є матеріали і способи виробництва.
Матеріалами для виробництва ювелірних виробів служать метали і їхні сплави, ювелірні камені, декоративні й виробні матеріали.
До основних дорогоцінним металам відносять золото, срібло і платину. Дорогоцінні метали мають красивий зовнішній вигляд, високу стійкість до хімічних іатмосферних впливів, відрізняються м'якістю, тягучість, пластичністю, здатністю сплавлятися з іншими металами, що обумовлює широке застосування їх у ювелірному виробництві. Як правило, в чистому вигляді дорогоцінні метали для виготовлення ювелірних виробів не застосовують через їх недостатню твердості і зносостійкості. Застосовують сплави з різним змістом дорогоцінного металу, яке висловлюють пробій. У нашій країні діє метрична система проб, що вказує зміст дорогоцінного металу в 1000 частин (за масою) сплаву.
Для виготовлення золотих ювелірних виробів звичайно застосовують потрійні сплави золота, срібла і міді, що мають жовтий колір. Золоті сплави, що використовуються у вітчизняному ювелірному виробництві, бувають п'яти проб 958, 750, 583, 500, 375-ї з вмістом золота відповідно 95,8%, 75,0% і т. д. Сплавикожної проби можуть розрізнятися кольором і тоном в Залежно від процентного складу компонентів. Сплав 958-ї проби називають «червоним золотом», за кольором воно не відрізняється від природного. Марки золотих сплавів включають позначення компонентів, що входять до їх складу, і їхнього процентного вмісту.
Для виробництва срібних ювелірних виробів використовують срібно-мідні сплави 960, 925, 916 і 875-й проб. Маркують срібні сплави аналогічно золотим.
Зі сплавів платини в ювелірній справі застосовують в основному сплав платини 950-ї проби.
З кольорових металів та їх сплавів у ювелірному виробництві частіше використовують сплави міді - латунь, мельхіор, нейзильбер.
З чорних металів та їх сплавів для виробництва ювелірних товарів використовують сталі.
Ювелірні камені підрозділяють на природні та штучні. Природні камені можуть бути мінерального й органічного походження. Їх ділять на (дорогоцінні, напівкоштовні й виробні. Штучні камені, як правило, мають мінеральну основу.
Дорогоцінне каміння (самоцвіти) Характеризуючи високою прозорістю, твердістю, красивою грою світла. До них відносять алмаз, смарагд, рубін, сапфір і перли. Мірою ваги дорогоцінних каменів являетя карат (0,2 г).
Алмаз - самий твердий камінь, що складається з кристалічного вуглецю. Відрізняється сильним блиском і високим показником заломлення світла. Гранованийалмаз називається діамантом. Основними параметрами, що характеризують діаманти, є форма (існує 17 видів форм), маса (вони бувають дрібні, середні і великі), колір (7 груп), дефектність (8 груп) і геометричні розміри. Найбільш цінними є безбарвні алмази, а також камені з блакитною, синьою, червонуватого або зеленуватим забарвленням.
Смарагд - це різновид мінералу берилу. Камінь зеленого кольору, за твердістю поступається рубіну і сапфіру, крихкий.
Рубін і сапфір - найтвердіші після алмазу камені. Основу їх складає кристалічний глинозем (корунд). Забарвлення визначається присутністю незначних домішок оксидів металів. Рубіни мають червоний колір, сапфіри частіше сині, іноді зустрічаються червонувато-сині або фіолетові.
Перли - дорогоцінний камінь органічного походження, що утворюється в раковинах річкових і морських молюсків. Його відрізняє своєрідний райдужний лійок перламутрового речовини. Колір перлів може бути різним. Найбільш цінний блискучий перли круглої форми білого і рожевого кольорів.
Напівкоштовні камені відрізняються різноманітністю. Це камені прозорі і напівпрозорі, безбарвні і кольорові. Неоднакові і їхні властивості, обумовлені переважно хімічним складом, внутрішньою будовою. За хімічним складом виділяють кілька груп напівкоштовних каменів: група берилу (аквамарин, олександрит), група кварцу (аметист, гірський кришталь, опал) і ін До напівкоштовних каменів відносять і камені органічного походження: янтар, корал. Мірою ваги напівкоштовних каменів є грам. Найменування і кольори деяких з них наведені нижче.
Аквамарин - камінь синювато-блакитних відтінків, що нагадують морську воду; олександрит - смарагдово-зеленого кольору при денному освітленні і фіолетово-червоного - при штучному; аметист - фіолетового або блакитно-фіолетового кольору; гірський кришталь-прозорий, безбарвний; опал - напівпрозорий, ирризирующими , частіше молочно-білий; бірюза - непрозорий мінерал небесно-блакитного кольору; гранат має за кольором більше 30 відтінків (найбільш цінуються камені темно-червоного кольору); топаз - безбарвний, винно-жовтий, рожевий і інших відтінків.
Бурштин - це легкий і м'який камінь, що представляє собою скам'янілу смолу найдавніших хвойних дерев. Колір бурштину - від яскраво-жовтого до буро-коричневого. Найбільш цінний прозорий бурштин з включеннями комах або частинок рослин.
Корали - це скам'янілі кістяки морських безхребетних організмів - поліпів. Вони непрозорі, мають різне забарвлення.
Виробні камені - це непрозорі або слабо просвечивающиеся кольорові мінерали. Цінність їх залежить від яскравості забарвлення, витонченості і багатства малюнка. З виробних каменів в ювелірній промисловості застосовуються агат, нефрит, яшма, малахіт і ін
Агат - напівпрозорий, що просвічуються, багатобарвний (до 20 відтінків), з малюнком (смугастий, шаруватий) камінь. Різновид агата, звичайно з полосчатостью чорного і білого кольору, називають оніксом. Нефрит - напівпрозорий камінь, переважно зелених відтінків, після полірування має маслянистий блиск. Яшма - непрозорий камінь, відрізняється різноманітністю колірної гамми. Малахіт - непрозорий яскраво-зелений камінь зі складним звивистих малюнком.
Штучні камені отримують частіше з оксидів різних металів шляхом вирощування кристалів в певних умовах. До них відносяться синтетичний корунд, штучні гранат, здивував руд, сапфір, штучні кристали - фіаніти, штучно вирощений перли і ін Часто штучні камені майже не відрізняються від природних. Зазвичай вони більш великих розмірів, більш чисті і равноокрашенние.
З декоративних і виробних матеріалів у виробництві ювелірних виробів застосовують скло, кістку, ріг, пластмаси та ін
Особливістю виробництва ювелірних виробів є те, що вони розцінюються як твори мистецтва і створюються художниками-ювелірами. Виробництвоювелірних виробів починається з розробки ескізу, виготовлення моделі, затвердження її на художній раді. Основні технологічні процеси виробництва наступні: заготівля, створення форм, обробка, огранювання і закріпка.
Заготівлю матеріалів із сировини та напівфабрикатів виробляють плавкою, прокаткою, волочінням, куванням і різкою.
Форму ювелірних виробів створюють штампуванням, литтям по виплавлюваних моделях, монтуванням (складанням деталей за допомогою пайки, зварюванняабо клепки).
Обробка ювелірних виробів передбачає механічну обробку (шліфування, полірування, карбування, гравіювання) або нанесення захисно-декоративних покриттів (чорніння, оксидування, золочення, сріблення, емалювання). Останнім часом для обробки ювелірних виробів усе ширше застосовуються фініфть - мініатюрний живопис по емалі, філігрань (скань) - ажурний візерунок із гладкої або крученої дроту, інкрустування різними матеріалами.
Ограновування ювелірних каменів виконується різними способами. Основні з них - ограновування трояндою (бічні поверхні каменю складаються з трикутних граней, зведених вгорі в крапку), діамантова (з великою кількістю граней, розташованих у кілька ярусів), ступінчаста (грані розташовані рядами у вигляді сходинок), ограновування кабошоном (верхня частина каменю має кріволінейнуюформу).
У ювелірних виробах найбільш поширені такі види закріпок каменів: крапановая, грізантная, корнерная і глуха.
При крапановой закріпки камінь затискається в лапках (Крапане), при грізантной - обжимається обідком з насічкою (грізентом). Корнерная закріпка застосовується частіше для дрібних каменів, які встановлюють у висвердлені у виробі отвори і закріплюють Корнер (частками металу). При глухий закріпки камінь закріплюється стрічковим обідком по всьому колу.
3. Контроль якості ювелірних товарів
Контроль якості виробів з дорогоцінних металів починають з перевірки наявності на кожному виробі клейма Інспекції пробірного нагляду, відповідногосупровідним документам, і именник підприємства-виробника.
Далі шляхом зовнішнього огляду перевіряють якість маркування та пакування виробів, лінійні розміри кілець і браслетів, виявляють дефекти і визначають їхню допустимість НТД.
Парні вироби повинні бути підібрані за розмірами, формою, кольором і ограновуванню вставок. Поверхня виробів повинна бути рівною, без вм'ятин, подряпин і т. п. Ріжучі кромки у виробах (крім ножів, шпильок) не допускаються. Малюнок на поверхні виробів повинен бути чітким. Вставки (крім дорогоцінних каменів і янтарю) не повинні мати видимих неозброєним оком неполірованих ділянок, подряпин, відколів і т. п. Вставки повинні бути закріплені нерухомо. Шарнірні з'єднання повинні забезпечувати рухливість деталей, замки - надійність закріплення, виключаючи можливість самовідкривання.
Предмети сервірування столу (чарки, вази і т. п.) повинні бути стійкі на горизонтальній площині. При способі чайника або кавника під кутом до 70 ° кришка не повинна випадати.
4. Особливості експертизи ювелірних виробів
Коштовні та напівкоштовні камені. Дорогоцінними каменями прийнято називати мінерали, що володіють специфічними властивостями, завдяки яким вони можуть бути використані (після обробки) в ювелірній промисловості для виготовлення прикрас і декоративно-художніх виробів. До властивостей, що обумовлюють їх естетичне гідність, відносяться: прозорість, блиск, забарвлення каменя, світлозаломлення, а також інші властивості та їх комбінації.
До терміну "ювелірні" пропонується відносити як дорогоцінні, виробні, так і синтезовані аналоги природних мінералів і не існують в природі хімічні сполуки: фіаніт, іттроалюмініевий гранат.
Головна відмітна особливість виробних каменів красива забарвлення або вигадливий декоративний малюнок, лужні камені зазвичай представлені тонкозернистим і ськритокрісталлічеських агрегатами і добре піддаються обробці. У полірованому вигляді кольорові камені виробів застосовують для виробництва каменерізних виробів. З них роблять вази, шкатулки, скульптури. Найбільш красочниe і рідкісні камені використовують для виготовлення бус і вставок в ювелірні вироби.
Завдяки різноманітності відтінків і декору виробні камені застосовують для художньо-мозаїчних робіт, більш широко поширені різновиди як архітектурно-облицювальний матеріал.
Багато ювелірні камені характеризуються однаковими і (або) подібні ознаки, що ускладнює їх діагностику. Так, серед прозорих і непрозорих каменів можна виділити групи однакового кольору - зеленого, рожевого, червоного, синього і т.д. Методи їх діагностики засновані на визначенні найважливіших фізичних властивостей і внутренніx особливостей.
Діагностика каменів, закріплених в ювелірних виробах ускладнюється тим, що викрепка їх з оправи найчастіше неможлива. Крім того, виключається діагностика такої важливої властивості каменів, як твердість.
Прозрачност' ювелірних каменів - здатність твердого тіла пропускати в тій чи іншій мірі крізь себе промені світла. Ступінь прозорості може бути оцінена коефіцієнтом прозорості.
Прозорість залежить від структури кристалів, наявності в них тріщин, твердих і газово-рідких включень.
Кількісно ступінь прозорості, тобто значення коефіцієнтів прозорості та поглинання, можна встановити за допомогою спектрофотометрів.
Блиск поряд з прозорістю є одним з найбільш важливих діагностичних ознак ювелірних каменів. Блиск створюється світлом, відбитим від поверхні закріпленого каменя; при цьому його інтенсивність, тобто кількість відбитого світла, тим більше, чим різкіше різниця між швидкістю світла в повітрі і в даному огранованому камені (інтенсивність блиску тим більше, чим більше показник заломлення). Існують наступні види блиску: скляний, жирний, смолистий, алмазний, напівметалевих. При цьому жирний і смолянистий блиск відносять до одного типу; термін "жирний" застосовують до світлофарбованим мінералів, "смолянистий" до темнофарбовані.
Показник відбиття виражається у відсотках (інтенсивність падаючого світла приймається за 100%).
Забарвлення ювелірних каменів - одна з найбільш характерних властивостей для більшості мінералів. А.Є. Ферсман виділяє три типи забарвлення: ідіохроматіческую, аллохроматіческую і псевдохроматіческую.
Світлозаломлення ювелірних каменів - на кордоні двох середовищ світло змінює напрямок свого поширення: частина світлової енергії повертається в першу середу, тобто світло відбивається, частина проходить через кордон середовищ, змінюючи при цьому напрям розповсюдження. Це явище називається заломленням світла. Існує певна залежність між кутами падіння і заломлення: падаючий і заломлений промені, а також перпендикуляр до межі поділу до середовищ, відновлений в точці падіння променя, лежать в ж площині, ставлення синуса кута падіння променя до синусу кута заломлення постійна величина для даних двох середовищ.
Ювелірні камені, які отримують у лабораторних або заводських умовах, наприклад рубіни, сапфіри, смарагди, за зовнішніми ознаками і фізичними властивостями майже не відрізняються від природних утворень аналогічного сова. У тих і інших дуже схожі забарвлення, однакові твердість і щільність, тотожний хімічний склад і показники заломлення. Відмінності в умовах утворення мінералів, що використовуються в ювелірних виробах, та синтезі аналогів відображаються на деяких особливостях їх зростання внутрішньої будови. Це проявляється в зональності кристалів і в характері розподілу забарвлення і включень Синтетичні камені вирощують в хімічно більш "чистих" умовах, тому єдиними сторонніми кристалічними включеннями можуть бути тільки з'єднання, подібні по складу з основним кристалом (або затравкою) Внутрішні особливості ювелірних каменів у огранованому вигляді вивчають за допомогою стереоскопічних мікроскопів МБС-1 (-2, -8). Експертові майже завжди доводиться досліджувати камені, закріплені в оправі, і це викликає труднощі. Брошка звичайно поміщають на столик і без праці оглядають в такому положенні. Камені в кільцях і сережках краще спостерігати через задні грані каменя, встановившийого майданчиком на предметне скло і злегка нахиливши, щоб деталі вироби не заважали спостереженню.
Сплави дорогоцінних металів. Більшість застосовуваних у сучасній техніці металевих матеріалів є сплави, що складаються з декількох (від 2 до 12) складових та домішок. Сплав одного металу з іншим незалежно від кількісного складу може посилити або послабити позитивні властивості металу.
Для отримання потрібних якостей до дорогоцінних металів додають у певних співвідношеннях недорогоцінні, які називаються легуючими або лігатурою. В якості легуючих компонентів можуть бути як дорогоцінні, так і недорогоцінні метали; незважаючи на це, отримані сплави називаються сплавами дорогоцінних металів.
Сплави мають ті ж властивості, що й чисті метали, кристалічною структурою, металевим блиском, електропровідністю.
Якщо два метали або більше змішують в будь-яких пропорціях в рідкому стані, вони утворюють безперервний ряд сплавів. Якщо вони змішуються тільки частково, то ряд сплавів буде переривчастий.
При куванні, прокатці і волочіння злитків зерниста структура змінюється. Об'ємна хрестоподібна кування і плющення призводять до розплющування зерен, поздовжня кування і плющення - до витягування зерен, а волочіння - до їх здавлення по перетину в одному напрямку. Холодне змінює не тільки структуру сплавів, а й їхні фізичні властивості. Так, при слабкій куванні щільність сплавів збільшується, а при значній куванні та прокатки - зменшується.
Зміст дорогоцінних металів у сплавах виражається пробами (числом одиниць маси дорогоцінного металу в 1000 одиниць маси сплаву) або відсотками.
Сплави золота - золото утворює сплави з багатьма металами. До складу золотих сплавів в якості легуючих компонентів можуть входити срібло, мідь, паладій, родій, платина, цинк, нікель, кадмій, ртуть і ін З сріблом і міддю золото сплавляється у всіх пропорціях з утворенням твердих розчинів.
Сплави срібла - в розплавленому вигляді срібло змішується з багатьма металами в будь-яких співвідношеннях. Срібло дає сплави із золотом, міддю, свинцем,платиною і металами платинової групи без утворення хімічних сполук.
Найбільше поширення мають сплави срібла з міддю. Сплави срібло-мідь, що містять від 6 до 97% (за масою) міді, утворюють суміш двох твердих розчинів; в інших співвідношеннях срібло і мідь мають обмежену розчинність один в одному, що змінюється в залежності від температури. Зі збільшенням кількості міді (від 8 до 96%) у сплавах зростає їх твердість і збільшується в'язкість. Сплави мають гарну пластичністю. Колір сплавів із зростанням кількості міді змінюється від білого до червонувато-жовтого. Найбільш застосовувані в техніці сплави містять від 50 до 96% срібла.
Сплави срібла, використовувані в ювелірному виробництві, на відміну від золотих мають тільки один легуючий компонент - мідь.
Оцінка дорогоцінних металів здійснюється відповідно до цін світового ринку (на момент оцінки, по пробах за 1 г), де за основу розрахунку взято ціна тройської унції (31,1 г) відповідного дорогоцінного металу, що визначається за довідково-інформаційних джерел літератури. Базову ціну дорогоцінного металу розраховують за формулою: кількість грамів дорогоцінного металу х його проба х вартість грама металу даної проби х коефіцієнт доведення відпускної ціни дорогоцінного металу до оптової оцінки. У середньому коефіцієнт дорівнює 1,24.
Діаманти оцінюють по оптовому валютному прейскурантом на ці камені. Вартість виробних каменів, використовуваних в ювелірних цілях, розраховують згідно прейскурантами, які публікуються в періодичних виданнях.
Вартість трудовитрат на виготовлення виробу визначають за результатом діагностики методу виготовлення.
Для позакатегорійних виробів рекомендується застосовувати підвищувальні коефіцієнти, що враховують історико-культурну значимість творів. Оцінюють вироби зазвичай в доларах США.
Зовнішній контроль якості виробів з дорогоцінних металів необхідно починати з перевірки наявності на кожному виробі клейма Інспекції пробірного нагляду і именник підприємства-виробника, які повинні бути чіткими і не погіршувати зовнішнього вигляду виробу.
Парні вироби (сережки, запонки) підбирають за розмірами, формою, видом ограновування і кольором вставок. Незначні відмінності в колірних відтінках вставок не є бракувальною ознакою. Якщо напівпари мають асиметричну конструкцію верхівки, то їх підбирають пару за принципом дзеркального відображення. Шліфовані і крацованние поверхні виробів повинні бути рівномірними, поліровані поверхні - блищати, матові поверхні - рівномірно матовими і бархатистими на вигляд.
На поверхні виробів не допускаються тріщини, раковини, задирки. На нелицьових поверхнях можуть бути незначні пористість, хвилястість, сліди інструменту. Емалеві покриття виробів повинні бути гладкими, блискучими, без відколів, тріщин, пропусків, просвітів, плям і видимих під прозорою емаллю дефектів металу. На емалевих покриттях допускається незначна хвилястість шару емалі, а також волосоподібний риса в місцях з'єднань емалі з перегородками і кантами. На гальванічних покриттях можуть бути незначні сліди місць контактів з струмопровідними пристосуваннями без порушення шару покриття і погіршення зовнішнього вигляду виробу. Зварні і паяні шви у виробах щільні, рівні і без пропалів, шви з боку лицьової поверхні виробу близькі за кольором до сплаву, з якого воно виготовлене.
Малюнки на поверхні виробів повинні мати чітке зображення. Вставки закріплені в оправі нерухомо, при цьому можливість випадання вставок виключається. Крапани і корнери відповідних закріпок повинні бути заправлені, а кінці їх щільно притиснуті до поверхні вставок. Вставки з перлів, коралів, бурштину, раковин, виробного каменю допускається кріпити на клей у поєднанні з глухою закріпкою мул на клей і штифти. Замки у виробах повинні виключати самовільне відкривання.
Список літератури
1.Алексеев Н.С., Гінців Ш.К., Кутянін Г.І. Теоретичні основи товарознавства непродовольчих товарів. М.: Економіка, 1988.
2.Алесковскій В.Б. Фізико-хімічні методи аналізу. Л.: Хімія, 1988.
3.Галюк В.А. та ін Мінералогія дорогоцінних і кольорових каменів виробів: Навчальний посібник. М.: Изд. Міграції, 1981.
4. Дурнєв В.Д., Сапунов С.В., Федюкін В.К. Товарознавство промислових матеріалів: Підручник. М.: Інформаційно-видавничий дім "Філін", 2002.
Додати в блог або на сайт
Тех карта
Яндекс.ДиректИнтернет-магазин детской одеждыОдежда для деток от 0 до 6 годиков. Доставка по Киеву и Украине.leopold.uaЗарплата 111 786 руб. в мес.Свободный график, суббота и воскресенье не рабочие 18+blogfx.net
НАУЧНО- И ССЛЕДОВАТЕЛЬСКИЙ ИНСТИТ УТ
СТРОИТЕЛЬНОГО ПРОИ ЗВОДСТВА ГОССТРОЯ УССР
ТЕХНОЛОГИЧЕСКАЯ КАРТА
НА УСТРОЙСТВО ФУНДАМЕНТО В
В ВЫ ТРАМБОВАННЫ Х КОТЛОВАНАХ
С ПРИМЕНЕНИЕМ УСТАНОВКИ УВК-1
Одобрена Ученым советом НИИСП Госстроя УССР
(протокол № 8 от 04.06.85),
секцией внедре н ия новой техники НТС Укрмеж колх озстроя
(прот окол № 4 от 11.0 4.8 5),
секцией строительства НТС М инсельстроя УССР
(протокол № 7 от 13.06.85)
КИ Е В 1985
Карта содержит основные положен и я по технологии и механизации ус тройства фундаментов в вытрамбованных котлованах для сельскохозяйственных зданий с применением устано вки для вытрамбовывания котлован ов УВК-1 .
Приведены область применения, мероприятия по подготовке объекта к производству работ по вытрамбовыва н ию, указаны методы и последовательность выполнения операций по вытрамбовыванию котлованов и бетонировани ю фундаментов. Даны указания по методам контроля и оценки качества работ, по технике безопасности и особенностям производства работ в зимнее время. Приведены калькуляция трудовых затрат, техн ико-экономические показатели и материально-технические ресурсы.
Разработана на основании «Руководства по разработке т и повых технологических карт в строительстве» ЦНИИОМТП Госстроя СССР (М ., Строй издат, 1 976, 3 3 с.), «Руководства по проектированию и устройству фундаментов в вытрамбованных котлованах» НИ ИОСП им. Н .М. Герсеванова Госстроя СССР (М., Стройи зд ат, 1 981 , 55 с.), а также на основе результатов научно-исследовательских разработок НИИСП Госстроя УССР и их внедрения на с троительстве сельскохозяйственн ых зданий производственного назначения.
Карту разрабо т ал и инженеры Н.Я. Климова, В.Г. А нтоню к. В составлении карты принимали участие кандидаты техн. н аук. А.А. Ф ранивский, В.С . М огильный , и нженеры: Т.И. Потапенко, В.П. П огорелая, А.П. К рутиев, Э.С. Ми тьков.
Карта может быть использована при разработке разделов П П Р и ПО Р на устройство фундаментов в вытр амбованных котлованах, а также при внедрении новой технологии в системе М инсельстроя УССР и Укрм ежколхо зстроя. Отзывы, замечания и предложения направлять по адресу: 252180, Киев-180, ул.И.Клименко,5/2, НИИСП Госстроя УССР.
1 .1 . Технологическая к а рта разраб отана на ус тройство столбчатых фунд аментов в выт рам бованны х котл ованах без уширения основания в лесс овидных суглинках и супесях плотностью сухого грунта до 1 ,55 с I типом грунтовых условий по п росад очн ости. Технология строительного процесса и схемы производства работ даны на захватку (группу фундаментов), а график выполнения работ, калькуляция трудовых з атрат и технико-экономические показатели - на один фундамент.
1 .2 . Областью рационального применения карты яв л яется строительство одноэтажных сельскохозяйственных зданий производственного назначения, выполненных в стоечн о- бал очны х и рамных конструкция х с вертикальными нагрузками до 500 кН и горизонтальными до 150 кН, а также других зданий гражданского назначения с аналогичными конструктивными решениями.
1 .3 . В состав работ, рас с матриваемых картой, входят планировка строительной площадки, вытрамбовывание котлованов; армирование фундаментов, бетонирование фундаментов.
1 .4 . При привязке технологической карты к конкретному объекту и условиям строительства уточняются объем ы работ, инженерно-геологические условия площадки, схема движения трамбующей установки, захватки в зависимости от расположения в плане несущих конструкций каркаса здания, высота сбрас ывания трамбовки и ориентировочное количество ударов для вытрамбовывания котлованов на заданную глубину, а также средства механизации для бетонирования фундаментов с учетом максимального использования наличного парка машин и механизмов. Уточняется калькуляция трудовых затрат.
2 .1 . Перед началом работ по вытрамбовыванию котлованов необходимо выполнить:
общестроительные работы подготовительного периода согласно с т ройгенплан у;
в ер тикальную планировку площадки до отметки основания пола и геодезическую раз бивку осей, контуров здания и центров буд ущих котлованов согласно рабочим чертежам; если отметка верха котлованов значительно ниже отметки подготовки п од полы , перед разбивкой центров не обходимо выполнить разработку транш ей ш ири ной не менее 4 м до о тметки начала вытрамбовывания (рис. 1);
для зданий с подва л ом п ланировку площадки до отметки подготовки под по лы п одв ал а;
доув л ажн ение г рунтов д о оп тимальной влажности, заливку расчетного количества воды на пятно будущей траншеи, огражденной грунтовым валиком. Р асчет ное количество воды А определяется по формуле
( 1)
где ρ d - среднее з начение плот ности сух ого грунта естественного сложения (и ли насыпного) в пределах слоя от отметки вы трам бовыв ан ия до нижней границы упло тненн ой зоны, т /м3;
ρ в - плотность воды, т/м3;
W оп - оптимальная в лажность грунта, доли единицы;
W - е стественная в лажн ость грунта, доли единицы;
h упл - толщ ина упл отненн ого слоя г ру нта под котлованом, м ;
F - площадь проекции у плотненной зоны, м2.
2 . 2 . Вытрамбовывание котлованов п роизводится в соответствии с проектом и т ребованиями настоящ ей технологической карты установкой для вытрамбовывания котлованов УВК -1 , выполненной в виде навесного оборудования к бульдозеру Д З-54С или Д З-27С.
Рис. 1 . Схема ра с положения транш ей и разбиво чны х кольев:
1 - инв ен тарн ая обноска; 2 - н атянута я проволока; 3 - оси з дания; 4 - отв ес; 5 - разбив очны й колышек; 6 - контрольная точка
Техническая характеристика У ВК -1
Глубина в ы трамбовы вания, м, не более ................................ 1 ,8
Макс и мальн ые размеры рабочего органа (трамбовки ), м :
п оверху .................................................................................. 1 ,0 ´ 1 ,0
понизу ................................................................................... 0,8 ´ 0 ,8
Ма с са, т ..................................................................................... 5,0
Высота сбрасывания (максимальная) , м ................................ 4,0
Количество ударов (среднее) в 1 мин. ................................... 1 ,0
Привод ....................................................................................... Г идравлический
Рис. 2 . Схема устройства вытрамбованных котлованов:
1 - б ульдозер; 2 - навесное оборудование; 3 - т рамбовка; 4 - котлован; 5 - противовес
2.3 . Очередность вытрамбовывания котл о ванов и направление движения ус тановки УВ К-1 принимается в зависимости от расположения фундаментов в плане, отметок верха фундамента (рис. 2 ).
2.4 . Вытрамбовывание котлованов начинается с установки трамбовки, снабженной сменными днищами с ра з личными углами заострения ( a ) , с трого вертикально над центром будущего фундамента и производится путем последовательного сбрасывания трамбовки. При вытрамбовывании котлованов в грунтах с начальной плотностью сухого грунта ρ d = 1 ,3 ... 1,3 5 г/см3 необходимо высоту сбрасывания принимать 2,5 ... 3,0 м и сменное днище с углом заострения a = 90°; 1 20°; при работе в грунтах с начальной плотностью сухого грунта ρ d свыше 1 ,35 г/см3высоту сбрасывания увеличить до 4,0 м при сменном днище с углом заострения a = 60 °; при насыпных неуплотненных грунтах следует применять плоское сменное днище a = 1 80°.
Для вытрамбовывания котлованов под фундаменты распорных конструкций следует использовать трамбовку с днищем с a = 60 ° .
На каждой стоянке установки вытрамбовывание производится с разу на всю глубину. Исполнителем работ вед ется журн ал производства работ в соответствии с формой, приведенной в приложении 1.
2.5 . Глубина вытрамбованных котлованов назначается в соответств и и с ра бочими чертежами проекта и конструктивными ос обенностям и здания.
2.6 . Ориентировочное количество ударов трамбовки для получения котлована заданной глубины определяется по формуле
( 2)
где h к - заданная глуби на котлована, м;
η - коэффициент, уч и тывающий влажность грунта и принимаемый равным 1 при вытрамбовывании котлованов в грунтах с влажностью, близкой к оптимал ьной, и равным 0,7 - при понижении влажности более чем на 0,0 3 ... 0,0 5 от оптимальной;
D - с редняя величина понижения дна котлована за один удар трамбовки; п ринимается в завис имос ти от площади днища;
для трамбовок с плоским днищем
F < 1 ,0 м2 D = 0,10 м;
F = 1 ,0 ... 2,0 м2 D = 0,08 м;
F > 2,0 м2 D = 0,06 м;
для трамбовок с заостренным днищем D = 0,15 м ;
К a - коэффициент, зависящий от угла з аострения днища трамбовки:
К a = 60 ° = 1,0; К a = 90 ° = 0,8; К a = 120 ° = 0,7.
Кроме этого, с учетом п . 2.3 ориентировочное количество ударов определяется по опытным данным, приведенным в табл. 1, и уточняется в процессе вытрамбовывания.
2.7 . В случае осыпания грунта в процессе вытрамбовыван ия необходимо последние удары трамбовки выполнять с высоты 0,5 ... 1 ,0 м.
2.8 . При смещении центров вытрамбованных котлованов производит с я соответствующая их доработка вручную с удалением осыпавшегося грунта.
2.9 . Глубина вытрамбовывания котлованов, расположенных на расстоянии в свет у менее ширины среднего сечения ф унд амен та от коммуникаций, приямков и каналов, принимается не выше их отметки заложения.
2. 1 0 . Вытрамбовывание котлованов под фун даменты у осадочного шва выполняют отдельными этапами (рис. 3 ). На I и II этапах глубина должна быт ь на уровне заложения стакана опорной конструкции, на III и IV э т апах - с оответствовать проектной. П осле окончания вытрамбовывания котлованов производят подчистку их дна - этап IV .
2. 11 . При вытрамбовывании близко расположенных котлованов с разными отметками их верха сначала вытрамбовывает с я котлован с высшей отметкой, а затем с низшей.
Таблица 1 . Ориентировочное количес тв о уда ров трамбовки, оборудованной днищами с различными углами заострения ( a )
|
Вид грунта |
Плотность сухого грунтаρ d , г/см3 |
Глубина котлована без высоты днища, м |
Количество ударов трамбовки, n |
|||||
|
при естественной влажности w = 0,13 ... 0,18 |
при оптимальной влажности wоп = 0,19 ... 0,23 |
|||||||
|
Высота сбрасывания H сбр = 4,0 м |
Высота сбрасыванияH сбр = 2,5 м |
Высота сбрасывания Hсбр = 4,0 м |
||||||
|
a , град. |
a , град. |
|||||||
|
60 |
90 |
120 |
180 |
60 |
||||
|
Суглинки масс ов идны е от твердой до тугопл астичной консистенции |
1,30 ... 1,35 |
1 ,0 |
8 - 9 |
9 - 1 0 |
9 - 1 0 |
11 - 1 2 |
- |
4 - 5 |
|
1 ,2 |
1 0 - 11 |
13 - 1 4 |
13 - 1 4 |
1 6 - 1 7 |
- |
5 - 6 |
||
|
1 ,4 |
13 - 1 4 |
1 7 - 1 8 |
1 8 - 1 9 |
2 1 - 22 |
- |
6 - 7 |
||
|
1 ,6 |
1 6 - 17 |
20 - 21 |
22 - 23 |
25 - 26 |
- |
7 - 8 |
||
|
1 ,8 |
1 9 - 20 |
23 - 24 |
26 - 27 |
29 - 30 |
- |
8 - 9 |
||
|
1, 35 ... 1, 40 |
1 ,0 |
1 0 - 11 |
1 0 - 11 |
1 0 - 11 |
1 2 - 13 |
- |
- |
|
|
1 ,2 |
12 - 1 3 |
1 4 - 1 5 |
1 5 - 1 6 |
1 7 - 1 8 |
- |
- |
||
|
1 ,4 |
1 5 - 1 6 |
1 8 - 1 9 |
1 9 - 20 |
2 1 - 2 2 |
- |
- |
||
|
1 ,6 |
1 8 - 1 9 |
22 - 23 |
24 - 25 |
24 - 25 |
- |
- |
||
|
1 ,8 |
20 - 2 1 |
25 - 26 |
28 - 29 |
29 - 30 |
- |
- |
||
|
С упеси лессовидные от твердой до текучей консистенции |
1 ,30 ... 1 ,35 |
1 ,0 |
8 - 9 |
9 - 1 0 |
9 - 1 0 |
- |
6 - 7 |
5 - 6 |
|
1 ,2 |
11 - 1 2 |
1 2 - 1 3 |
1 4 - 1 5 |
- |
7 - 8 |
6 - 7 |
||
|
1 ,4 |
1 4 - 1 5 |
1 6 - 1 7 |
1 9 - 20 |
- |
8 - 9 |
7 - 8 |
||
|
1 ,6 |
1 6 - 1 7 |
1 9 - 20 |
23 - 24 |
- |
9 - 1 0 |
8 - 9 |
||
|
1 ,8 |
1 9 - 20 |
22 - 23 |
27 - 28 |
- |
11 - 1 2 |
9 - 1 0 |
2. 12 . Приемка котлованов выполняется коми сс ией на основан ии ис полнительной схемы с указанием проектных и фактических отметок, журнала производства работ, осмотра состояния котлованов на месте и оформляется актом на скрытые работы с приложением перечисленных док ументов.
Бетонирование фундаментов
Рис. 3 . Схема последов ательности вытрамбовывания котлована под фундамент у осадочного шва:
I , II , III - этапы вытрамбовывания устано в кой УВК -1 ; IV - этап доработки вручную
2. 1 3 . Фундаменты бетонируются сразу же после приемки вытрамбованных котлованов, но не позже чем через с утки после окончания вытрамбовы вания. Приемка-сдача готовых котлованов под бетонирование фундаментов осуществляется отдельными захваткам и (секциями) в день их производства. Каждый котлован очищается от рыхлого разуплотненного грунта, выставляются проектные отметки заложения арматурных изделий , опалубки стака на и верха фундамента на с тенки котлованов и начинается укла дк а бетона проектной марки враспор. Схем а устройс тва фундам ентов показана на рис. 4 .
2. 1 4 . Укладка бетона с уплотнением в котлованы, опалубочные ра боты , контроль и уход за уложенным бетоном выпо лняю тся согласно требован иям СН иП III . 1 5-76. Бетонировани е каждого фундамента вып олняется без перерывов. Образовани е плоскостей среза в фунда менте н едопустим о.
2. 1 5 . В проце с се производ ства работ н еобходимо избегать засорения бетона грунтом, предохранять свеж еулож енны й бетон от сотрясений в течение первых трех суток его твердения. Д ля этого следуе т соблю дать технол огический разрыв (не менее 1 5 м) меж ду з онами вы трам бовы ван ия и бетон иров ани я.
Рис. 4 . Схема устройства фундаментов:
1 - к отлован ; 2 - вибратор; 3 - кран; 4 - зона разгрузки бетона
2. 1 6 . В период бетонирования ведет с я журна л бетонны х работ. Готовые фундаменты прини маются комиссией на месте, с оставляется ак т на скрытые работы, к акту п ри лага ются журналы производства работ и ведомости испытани й контрольных образцов-кубов бетона.
2. 1 7 . Монтаж не с ущих конструкций каркаса начинается после д остижения бетоном 70 % проектной прочности.
2. 1 8 . Производство работ по вытрамбовыванию котлованов и бетонированию фундаментов в вытрамбованных котлованах осуществляет комплексно- с пециализированная бригада, которая выполняет весь комплекс взаимосвязанных работ: вертикальную плани ровку площадки, разбивку центров котлованов, вытрамбовыва ние котлованов, установку арматурных изделий и опалубки стаканной части фундамента и бетонирование фундамента враспор.
2. 1 9 . До начала устройства фундаментов объект разбивают на захватки и на каждой захватке однородные процессы выполняют последовательно, а разнородные - параллельно.
Последовательно выполняют такие работы: вертикальную п ланировку; разбивку центров котлованов; вытрамбовывание котлованов; бетонирование до нижних отметок установки арматурных из делий; установку арматурных изделий и опалубки стаканной части; бетонирование до проектной отметки верха фундамента.
Бетонирование должно осуществляться беспрерывно.
Параллельно с разбивкой центров котлованов идет монтаж установк и УВК -1 . Одновременно с вытрамбовыванием ведутся подготовительные работы к бетонированию фундаментов. Процесс бетонирования произ водится с соблюдением технологического разрыва между двумя строительными процессами.
2. 2 0 . Численный, квалификационный и профес с иональный состав брига ды соответс твует структуре выполняемого комплекса работ, а количество рабочих каждой профессии - объемам и срокам выполнения работ, входящ их в данный комплекс. Нормативный состав звеньев и калькуляция трудовых затрат на устройство фундамента в вытрамбованном котловане приведены в табл. 2 .
Таблиц а 2 . Калькуляция трудовых затрат на устройство одного ф ундамента в вытрамбованном котловане объемом 1 ,5 м с применением установки УВК -1
|
Обоснование |
Наименование работы |
Объем работ |
Состав звена по ЕНиР |
Трудозатраты |
||||
|
чел.-ч |
р.-к. |
|||||||
|
Профессия и разряд |
Количество, чел. |
на единицу объема |
на весь объем |
на единицу объема |
на весь объем |
|||
|
ЕН иР, 1 969, § 2-1 |
П ланировка площадки б ульдозером под траншеи, 1 000 м2 |
0 ,0024 |
М ашин ист бульдозера ( установки УВК -1 ) - IV |
1 |
0,2 1 |
0,0005 |
0- 1 66 |
0-0083 |
|
ЕНВи Р-И , 1 933, № 147, 1 |
Р азбивка осей фундаментов зда ния, км хода |
0,0 1 |
Техник-строитель, рабочий - II |
1 |
0,81 2 |
0,0 081 2 |
1 -37 |
0 - 01 37 |
|
ЕТКС , данные о пы тных работ, 1 969 |
Монта ж и де монтаж навесного об орудования, установка УВК-1 |
1 |
Машинист бульдозера ( установки УВК-1) - VI , |
1 |
- |
0, 1 6 |
2-205 |
0-353 |
|
помощник машиниста (стропа л ьщик) - IV , |
1 |
|||||||
|
машинист автокра н а - VI |
1 |
|||||||
|
ЕТК С, д анные опытных работ, 1 969, приложение 2 |
Вытрамбовывание к отлован ов установкой УВ К-1 (ус тановка и выверка положения, вытрамбовывание и переезд к следующей стоянке), м3 котлована |
1 ,5 |
М ашинист УВК-1 - VI |
1 |
1, 0 |
1 ,5 |
0-75 |
1 -1 25 |
|
Помо щ ник маш иниста - VI |
1 |
|||||||
|
Е Н иР, 1 969, § 4-1 -27, т. 2 , п. 2А |
Установка щитов над вытрамбованными котлованами площадью до 2,0 м 2 |
1 ,0 |
Пл отник - II |
1 |
0,52 |
0,52 |
0-29 |
0-29 |
|
ЕНиР , 1 969, § 4-1 -33 б, т. 2, п. 1 |
Установка вручную сеток массой до 20 кг, шт. |
3 |
Арматурщик - III , |
1 |
0 ,1 7 |
0,5 1 |
0-087 |
0-26 1 |
|
арматурщик - II |
2 |
|||||||
|
ЕНиР , 1 969, § 4-1-34, а , п. 1 |
Установка арматуры и з отдельных стержней, т |
0,005 |
Арматурщик - III , |
1 |
1 2,5 |
0,063 |
6-99 |
0-035 |
|
арматурщик - II |
2 |
|||||||
|
Е Н иР, § 4-1- 30, а № 3б |
Установка инвентарной опалубки стаканной части фундамента, 1 00 шт. |
0,02 |
Плот ик - IV , |
1 |
6,0 |
0 ,1 2 |
3-54 |
0 - 071 |
|
пл отник - III |
1 |
|||||||
|
ЕНиР , § 4-1- 36, т. 5 |
Прием бетонной смеси из кузова автосамосвала, м3 |
1 ,5 |
Б ет онщи к - II |
1 |
0, 11 5 |
0 ,1 73 |
0 - 057 |
0 - 086 |
|
Е Н иР, § 4-1 -37 А, т. 2 |
Укладка бетонной смеси в отдельные фундаменты краном в бадьях, м3 |
1 ,5 |
Бето нщ ик - IV , |
1 |
0,44 |
0,66 |
0-246 |
0 - 37 |
|
бето нщи к - II |
1 |
|||||||
|
ЕНи Р, § 4-1 -30, б № 4б |
Распалубка стаканной части фундамента, 1 00 шт. |
0,02 |
Плотник - III, |
1 |
3,5 |
0,07 |
1-8 3 |
0 - 04 |
|
пл отни к - II |
1 |
|||||||
|
С НиП IV -3 -8 2 |
Работа крана при бетонировании, ма ш.- ч |
1 ,0 |
Машинист автокра на - VI |
1 |
- |
- |
1 -25 |
1 -25 |
|
Итог о: |
3,7 8 4 |
3-90 |
п римечание. Т р удозат раты и их стоимость на монтаж и демонтаж установки УВК-1 составляют со ответств енно 8,0 чел.- ч и 1 7- 64 р.
В бригаде должно быть обеспечено равномер н ое распределение объем ов работ между рабочими. Члены бригады должны владе ть смежн ыми пр офессиями, обеспечива ющими бесперебойное выполнение работ и непрерывную загрузку всех рабочих в соответствия с кв алификацией. Рекомендуемый состав бригады приведен в табл. 3.
Таблиц а 3 . Рекомендуемый с остав бригады
|
Профессия |
Разряд |
Количество, человек |
|
Маши н ист установ ки УВК-1 |
VI |
1 |
|
Помощник машиниста УВК-1 (стропальщик ) |
IV |
1 |
|
Арматурщик-бетонщик (бригадир) |
IV |
1 |
|
Бетонщик- п лотник |
III |
1 |
|
Бетонщик-арматурщик |
II |
1 |
|
Машинис т ав токрана |
VI |
1 |
|
Итог о : |
6 |
2.2 1 . В бригаде комплектуются звенья по принципу их раб о ты поточно-расчлененны м методом на захватках.
Продолжительность выполнения работ каждым звеном на захватке принимается равной продолжительности работы ведущег о звена, которая в с вою очередь определяется произв оди тельностью установки УВК-1 и технологией бетонирования.
2.22 . График выполнения работ при устройстве одного фундамента приведен в табл. 4 .
2.2 3 . Площадка строительства, подготовленная для вы трамб овывания котлованов, должна быть ровной, исключающей скопление атмосферных вод и спланирована с точностью ±0,05 м.
2.24 . При установке трамбовки по центру будущего фундамента допускается отклонение центра трамбовки на вел ич ин у не более 0,01 м.
Таблиц а 4. ГРАФИК выполнения работ бригадой из 6 ч еловек при устрой стве одного фундаме нта в вытрамбованном котловане объемом 1 ,5 м с применением установки УВК -1
Примечани е: Пунктирная линия обозначает чистое время работы при устройстве фундамента.
2. 25 . Смещение центров вытрамбованных котлова н ов от проект ного п оложения не должно превышать при устройстве стакана для установки несущей конструкции 0,01 м. При невыполнении эти х условий перед с дачей котлованов производится с оответствую щая подрезка боковых стенок вручную с удалением или доупло тнени ем осыпавшегося грунта.
2.26 . Г л убина вытрамбованных котлованов должна соо тветств ов ать проектной с точностью ±0,05 м.
2.27 . Отк л онения верхних поверхностей фундаментов от проектных отметок не должно превышать ±0,01 м.
2.28 . Контроль качества производства работ по вытрамбовыванию котлованов и устройству фундаментов следует про и зводить со гл асно требованиям «Руководства по производству и приемке работ при устройс тве оснований и фундаментов» Госстроя СССР (М., Стройиздат, 1 977, 240 с ). Операцион ный контроль качества прои звод ства работ по устройству фунд аментов следует производить в соответствии с таб л. 5 .
2.29 . Р аз меры захва ток траншей определяются с учетом темпе ратуры воздуха для того, чтобы на период вы трамбовывани я к от лованов сохранять так ое состояние грунта.
2.30 . После отрывки траншей места под котлованы необходи м о утеплить.
2.3 1 . Вытрамбовывание котлованов допускается производить только при глубине промерзания грунта до 30 см. Если глубина промерзания превы ш ает 30 см, грунт необходимо оттаить.
2.32 . В зимнее время при влажности грунта ниже оптимальной вытрамбовывание котлованов допускается при естественной влажности с соответствующим увеличением количества ударов трамбо вки.
2.33 . После вытрамбовывания котлованов талое с остояние грунта стенок и дна сохраняется до бетонирования путем утепления.
Таблиц а. 5 . Опера ц ионный контроль к ач ества производства работ по устройс тву фун дамен тов
|
Операции, подлежащие контролю |
Контроль качества выполняемых технологических операций |
|||||
|
Состав |
Способы выполнения, инструменты |
Время |
Привлекаемые службы |
|||
|
производителя работ |
мастера |
|||||
|
Подготовка строительной площадки |
Оборудование пло щ адки бытовыми пом ещ ениями, очистка территории от кустарника и други х предметов, отвод поверхностных вод, вертикальная планировка, разбивка осей и вынос проектных отметок траншей |
Ви з уально, нивелир, теодолит |
До начал а работ по вытрамбовыванию |
Геодезическая |
||
|
Разбивка будущих котлованов |
Правильность разбивки, соответствие размеров проекту |
Визуаль н о, ста льн ой м етр, рулетка, ш нур, теодолит |
Перед началом проце с са вытрамбовывания |
- |
||
|
Подготов к а опытных работ |
Н аличие ма териалов, машин и оборудования для проведения опытных работ |
в изуально |
То же |
Строительная лаборатория |
||
|
в ытрамбовывание котло в анов |
П рав ильность рас положения разби вочны х кольев, отметки глубин котлованов, отклонение от центров и состояние стенок |
Визуально, рулетка, нивелир |
В процессе вытрамбовывания |
Геодезическая |
||
|
Под гото вка котлованов к бетонированию |
Вы нос отметок на стенки котлованов и ли на выносную рейку |
Нивелир |
До начала бетонирования фундаментов |
То же |
||
|
Бетони ров ани е ф ундаментов |
Качест в о бетонировани я, прави льность установки а рматурных изделий и опалубк и стакана |
Визуа л ьно, забивка контр ольных кубов бе тона |
В процессе бетонирования, из каждой партии приготов л яемого бетона |
Строите л ьная лабо ратория |
||
|
Разбивка центров будущих котлованов |
Правильность ра з би вки центров котл ованов |
Визуально , с тальной метр, рулетка, ш нур |
п еред началом процесса вытрамбовывания |
- |
||
|
Проведение опытных работ по вытрамбовыванию котлованов и испытани ю фундаментов |
Обес печение технологии производства работ |
В изуально, нивелир, рулетка, испытательная установка, измерительные прибо ры |
В процессе проведения опытных работ |
Т о же |
||
|
В ытрамбовыв ание к отлов ан ов |
Точность центровки установки УВК -1 . Соответствие технологии вытрамбовывания проекту |
Визуально, р у летка, нивел ир, отвес |
В процессе вы тр амбовывания |
Геодезическая |
||
|
Подготовка к отл ованов к бетонированию фундаментов |
Состояние котлованов и очистка их от осыпанного грунта, размеры арматурных изделий, наличие отметок на с тенах котлованов |
Визуально, стальной метр |
До начала бетонирования фу нд амен то в |
- |
||
|
Бетонирование фундаментов |
Соблюд е ние технологии бе тонирования, качествобетонной смеси, с тепень уплотнения бетона, правильность установки арматурных изделий |
Визуально, с тандартный конус, стальной метр |
В процессе бето ни ровани я ф ундаментов |
Строительная лаборатория |
2.34 . П ри бетонировании фундаментов необходимо соблюдать требования раздела 5 главы СН иП III -1 5-76.
2.35 . Н а период твердения бетона электропрогрев и контроль з а н им осущес твляются по специальному проекту производства работ.
2.36 . Во время бетонирования котлованов не допускать попадания в них льда, с нега и мерзлого грунта.
2.37 . В период производства работ готовые фундаменты и гр унт вокр уг ни х необходимо утеплять. Для этого можно применят ь оп илки, сол оменные маты и т.д.
2.38 . Работы по устройству фундаментов в вытрамбованных котлов ан ах и их испытание следует производить в строгом соответствии с главой СНиП III.4-80 , «Правилами устройства и безоп ас ной эксплуатации грузоп одъемных кранов» (М., Металлургия, 1 977, 1 92 с), инструкцией по эксплуатации установки УВК-1 и настоящей технологической картой.
2.39 . До начала производства работ по вытрамбовыванию котлованов машинист установки и его помощник должны быть ознакомлены с требованиями, предъявляемы м и к стальным канатам и грузозахватным приспособл ениям.
2.40 . В зоне работы мех а низмов и зоне пров едения испытаний фундаментов дол жны быть ус тановлены знаки безопаснос ти и предупредительные надписи.
2.4 1 . Во избежание влияния динамических воздействий на близкорасположенные здания вытрамбовывание котлованов допускается выполнять при расположении их на расстоянии н е менее: 1 0 м от строений, не имеющих трещин в стенах; 1 5 м от строений, имеющих трещины в стенах, и инженерных коммуникаций.
2.42 . Прежде чем приступить к работам по вытрамбовыванию котлованов, весь пер с онал, занятый на этих работах, должен пройти инс труктаж по технике безопасности.
2. 43 . С целью п редотвращен ия опрокидывания установки УВК-1 передвижение ее должно осуществляться при уклонах местности менее 4 градусов. При этом трамбовка дол жна находиться в крайн ем нижнем положении при наличии противовеса.
2.44 . При маневрах у с тановки УВ К-1 с ледует под авать предупреждающий сигнал, а передвижение ее допус кается только после того, как машинист убедится в отсутствии людей и механиз мов в радиусе не менее 1 0 м.
2.45 . Во время вытрамбовывания котлованов не допускается нахождение людей в радиусе не менее 1 5 м от места падения трамбовки.
2.46 . В период эксплуатации установки УВК-1 запрещается: работать на неисправном механизме; изменять наклон рамы; совмещать операции; работать без установленной и застопоренной перемычки; оставлять трамбовку на весу при прекращении работ по вытрамбовыванию; работать при поднятых выно с ных опорах.
2.47 . В нерабочее время необходимо принять меры, предупреждающие опрокидывание или с амопроизвольное перемещение установки УВК-1 под действием ветра или при наличии уклона мес тности.
2.48 . Вытрамбовывание котлованов в зоне действующих коммуникаци й осуществляетс я при непос редственном руководстве прораба или мастера.
Не рекомендуется устанавливать трамбовку над вытрамбованным котлованом для его доработки.
2 . 49 . Проезд установки УВК-1 под проводами дей с твующих линий электропередач допускается производить в местах наименьшего провисания проводов (около опоры). Расстояние между верхней точкой выступающей части установки и электролинией должно быть: при напряжении до 20 к В - не менее 2,0 м; 35 ... 11 0 к В - не менее 3,0 м.
2.50 . Техническое обслуживание у с тановки УВК-1 осущ ествляетс я только после остановки двигателя и снятия давления в гидравлической системе.
2.5 1 . При перемещении установки с воим ходом или на транспортных средствах должны с облюдаться т ребования правил дорожного движения, утвержденных МВД СССР.
2.52 . Монтаж (демонтаж) у с тановки должен производиться в с оответствии с инструкцией завода-изготовителя и под руководством лица, ответс твенного за техническое сос тояние установки.
Не допускает с я выполнять монтажные работы в гололедицу, туман, снегопад, грозу, при температуре воздуха ниже или при скорости ветра выше пределов, предус мотренных в паспорте ус тановки.
2.53 . Вытрамбованные котлованы должны закрываться инвентарными щитами.
3. 1 . При разработке технологиче с ких карт на вытрамбовывание котлованов и их бетонирование приводятся следующие технико-экономические показатели:
затраты труда на вытрамбовывание одного котлована и на весь объем работ по технологической карте , чел.-смены;
затраты труда на бетонирование одного фундамента и на все фундаменты, че л.- смены;
затраты ма ш ино-смен на вытрамбовывание котлованов и на их бетонирование отдел ьно;
выработка на одного рабочего в смену в физическом выражении на вытрамбовывание котлованов и их бетонирование;
себестоимость работ, руб.;
продолжительность работ по вытрамбовыванию котлованов на весь объем , с мены.
продолжительно с ть бетонирования всего объема фундаментов, смены.
3.2 . На основании да н ных таблиц 2 и 4 технико-экономиче с кие показатели на один фундамент приведены в табл. 6 .
Таблиц а 6 . Технико-экономические показатели на один фундамент
|
Наименование показателей |
На один фундамент V = 1,5 м3 |
На 1 м3 фундамента |
|
Затраты труда , ч ел.- ч: |
||
|
на вытрамбовывание |
2,4 |
1 ,6 |
|
на бетонирова н ие |
1 ,6 |
1 ,07 |
|
Себестоимость работ , р уб.: |
||
|
вытрамбовывания |
1 ,8 |
1 ,20 |
|
бетонирования |
2, 113 |
1 ,41 |
|
Затраты, ма ш ино-смены : |
||
|
на вытрамбовывание |
0,4 |
0,27 |
|
на бетонирование |
0, 5 4 |
0,36 |
П о требность в ос новных материалах на один фундамент ( V = 1 ,5 м3), машинах, оборудовании, инструмен тах, эксплуатационных материалах приведены в таблицах 7 - 9.
Таблица 7 . Основные материалы
|
Наименование материалов |
Марка |
Количество |
|
Бетонная с месь, м |
М-20 0 или М-1 50 |
1 ,58 |
|
Арматурная сталь, кг |
А- 1 |
13,5 |
|
Инвентарная опалубка, ш т. |
- |
1 |
Таблиц а 8 . Машины, оборудование, инструменты, инвентарь и приспособления
|
Наименование машин, оборудования, инструментов, инвентаря и приспособлений |
Тип, марка, ГОСТ, ТУ |
Количество, шт. |
Характеристика |
|
Установка для вытрамбовывания котлованов (навесное оборудование ) |
УВК -1 |
1 |
Трамбовка массой 5 т |
|
Бульдозер |
ДЗ-54С или ДЗ - 27С |
1 |
С гидравлическим при во дом |
|
Автомобильный кран |
А К -7,5 |
1 |
Стрела 7,5 м |
|
Бункер дл я бетона |
БП-0,5 ГОСТ 21807-76 |
2 |
V 1 = 0,5 м3 |
|
Строп д вухв етвев ой К1- 2,5/1 500 |
СК-3,2 / Р-231 ГОСТ 14110-80 |
2 |
L = 1 ,5 м |
|
Вибратор электромеханический с гибким валом |
ИВ-47 |
1 |
|
|
Теодолит в комплекте |
1 |
Переносной |
|
|
Нивелир в комплекте |
1 |
То же |
|
|
Рулетка измерительная метал л ичес кая |
ГОСТ 7502 - 80 |
1 |
L = 1 0 м |
|
То же |
ГОСТ 7502 -80 |
1 |
L = 50 м |
|
Метр сталь н ой |
ТУ 1 2-1 56-76 |
1 |
Складно й |
|
Ло па та с овковая |
ГОСТ 3620 - 76 |
2 |
|
|
Лопата шт ы ковая |
ГОСТ 3620 - 76 |
2 |
|
|
Ло м |
ГОСТ 1405-83 |
1 |
|
|
Отвес |
1 |
m = 40 0 - 600 г |
|
|
Шнур |
1 |
L = 1 00 м |
|
|
Разбивоч ны е колья |
1 |
Деревянные |
|
|
Рукавицы |
7 пар |
Хлопчато бу мажные |
|
|
Уровень строительный |
У С1 -300 ГОСТ 9416-83 |
1 |
|
|
Обноска инвентарная |
10 |
||
|
Инвентарные щиты |
1 |
||
|
Кельма |
К Ш ГОСТ 9533-81 |
2 |
|
|
Ножовка |
1 |
||
|
Топор |
1 |
Таблица 9 . Э ксплуатационные материалы
|
Наименование материалов |
Норма на 1 ч работы машины |
Расход на время работы механизма |
|
Д изельн ое топливо, кг |
11 ,0 |
7,3 |
|
М асло дизельное, кг |
0,7 |
0 ,46 |
|
Бензин на запуск двигателя, кг |
0,4 |
0,26 |
ЖУРНАЛ
|
|
№ захватки оси здания |
№ котлована |
Количество ударов трамбовки |
Глубина вытрамбовывания, ч |
Состояние стенок котлована |
Отклонение котлована от осей |
Примечание |
Представитель исполнителя работ ___________________________________ /подпись/
Представитель заказчика работ _____________________________________ /подпись/
В ыт рам бовыв ан ие котлованов выполняют машинист установки УВК-1 VI ра з ряда и помощник машиниста V разря д а.
В соответствии с Ед и ным тар ифно-квалификационным справочником (ЕТК С) ч асов ая тарифная ста вка равна, р уб.:
для VI разр яд а ................... 0,790;
для V разряда ..................... 0,702;
средняя ............................... 0,746
При вытра м бовы вании к отлованов сменная производительность, по резул ьтатам оп ытного внедрения составляет 1 6,0 м3, а часовая - 2,0 м3. Тогда норм а време ни на 1 м3 к отлована при занятости двух рабочих составит:
2 ,0 : 2 = 1 чел.-ч.
Себестоимость вытрамбовывания 1 м3 котлована при этом будет равна
0 ,746 ´ 1 ,0 = 0,746 руб. ≈ 0, 75 руб.
СОДЕРЖАНИЕ
|
1. Область применения . 1 2. Организация и технология строительного процесса . 2 Подготовительные работы .. 2 Вытрамбовывание котлованов . 2 Организация и методы труда рабочих . 7 Допуски при производстве работ и контроль качества . 9 Особенности производства работ в зимнее время . 10 Требования безопасности . 12 3. Технико-экономические показатели . 13 4. Материально-технические ресурсы .. 13 Приложение 1 Журнал производства работ по вытрамбовыванию котлованов . 14 Приложение 2 Расчет нормы времени и себестоимости вытрамбовывания 1 м3 котлована при использовании установки увк-1 . 15 |
[править | править исходный текст]
Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Текущая версия страницы пока не проверялась опытными участниками и может значительно отличаться от версии, проверенной 19 декабря 2013; проверки требуют 10 правок.
Охрана труда — система сохранения жизни и здоровья работников в процессе трудовой деятельности, включающая в себя правовые, социально-экономические, организационно-технические, санитарно-гигиенические, лечебно-профилактические, реабилитационные и иные мероприятия.[1]
Кроме того, охрана труда рассматривается в юридической литературе ещё с нескольких позиций:
1. Как основной принцип трудового права и трудовых правоотношений
2. Как система законодательных актов, а также предупредительных и регламентирующих социально-экономических, организационных, технических, санитарно-гигиенических и лечебно-профилактических мероприятий, технических средств и методов, направленных на обеспечение безопасных условий труда. (ГОСТ 12.0.002-80)
[убрать]
Необходимо отметить, что охрану труда нельзя отождествлять с техникой безопасности, производственной санитарией, гигиеной труда, ибо они являются элементами охраны труда, её составными частями. Таким образом в состав системы охраны труда входят следующие элементы:
ЕИСОТ - Единая общероссийская справочно-информационная система по охране труда;
Охрана труда - система сохранения жизни и здоровья работников в процессе трудовой деятельности, включающая в себя правовые, социально-экономические, организационно-технические, санитарно-гигиенические, лечебно-профилактические, реабилитационные и иные мероприятия;
Условия труда — совокупность факторов производственной среды и трудового процесса, оказывающих влияние на работоспособность и здоровье работника;
Работник — физическое лицо, вступившее в трудовые отношения с работодателем;
Работодатель - организация (юридическое лицо), представляемая ее руководителем или иным лицом (по оформленной нотариусом доверенности), либо физическое лицо, с которым работник состоит в трудовых отношениях;
Организация - предприятие, учреждение либо другое юридическое лицо независимо от форм собственности и подчиненности;
Вредный производственный фактор — производственный фактор, воздействие которого на работника может привести к его заболеванию;
Опасный производственный фактор — производственный фактор, воздействие которого на работника может привести к его травме;
Рабочее место — место, в котором работник должен находиться или в которое ему необходимо прибыть в связи с его работой и которое прямо или косвенно находится под контролем работодателя;
Рабочая зона - пространство высотой до 2 м над уровнем пола или площадки, на которых находятся места постоянного или временного пребывания работающих в процессе трудовой деятельности;
Средства индивидуальной и коллективной защиты работников — технические средства, используемые для предотвращения или уменьшения воздействия на работников вредных или опасных производственных факторов, а также для защиты от загрязнения;
Производственная деятельность — совокупность действий людей с применением орудий труда, необходимых для превращения ресурсов в готовую продукцию, включающих в себя производство и переработку различных видов сырья, строительство, оказание различных услуг.
Авария — разрушение сооружений, оборудования, технических устройств, неконтролируемые взрыв и/или выброс опасных веществ, создающие угрозу жизни и здоровью людей (ГОСТ 12.0.006-2002).
Аварийная ситуация — ситуация, которая может привести к поломке деталей и травмированию работающего (ГОСТ 12.2.009-99).
Безопасное расстояние — наименьшее расстояние между человеком и источником опасного и вредного производственного фактора, при котором человек находится вне опасной зоны (ГОСТ 12.0.002.80)
Пожарная безопасность - состояние объекта, при котором исключается возможность пожара, а в случае его возгорания предотвращения воздействия на людей опасных факторов пожара и обеспечивается защита материальных ценностей;
Безопасность — состояние, при котором риск для здоровья и безопасности персонала находится на приемлемом уровне (ГОСТ Р 12.0.006-2002)
Безопасность производственного оборудования— свойства производственного оборудования соответствовать требованиям безопасности труда при монтаже (демонтаже) и эксплуатации в условиях, установленных нормативно-технической документацией (ГОСТ 12.0.002.80).
Безопасные условия труда — состояние условий труда, при котором воздействие на работающего вредных и(или) опасных производственных факторов исключено либо уровни их воздействия не превышают установленных нормативов.
Профессиональный риск - вероятность причинения вреда здоровью в результате воздействия вредных и (или) опасных производственных факторов при исполнении работником обязанностей по трудовому договору или в иных случаях, установленных настоящим Кодексом, другими федеральными законами. Порядок оценки уровня профессионального риска устанавливается федеральным органом исполнительной власти, осуществляющим функции по выработке государственной политики и нормативно-правовому регулированию в сфере труда с учетом мнения Российской трехсторонней комиссии по регулированию социально-трудовых отношений (ТК РФ).
Система управления охраной труда - часть общей системы управления, которая способствует управлению рисками в области охраны труда, связанными с деятельностью предприятия. Она включает организационную структуру, планирование, ответственность, практическую деятельность, процедуры, процессы и ресурсы для разработки, внедрения, осуществления, анализа и поддержания в рабочем состоянии политики предприятия в области ОТ.
Давление звуковое (E. Sound pressure) - Переменное давление, избыточное над равновесным, возникающее при прохождении звуковой волны в жидкой или газообразной среде. (Терминологический словарь по строительству. М.: Рус. яз., 1986)
Датчик системы безопасности (safety system sensor)- Устройство или совокупность устройств системы безопасности, выполняющие измерение условий протекания процесса. Примечание - Например передатчик, преобразователь, переключатель процессов, переключатель направлений.
Действия при аварийной ситуации (emergency operation) - Все действия и функции, направленные на предотвращение или устранение аварийной ситуации.
Журнал учета опасностей - Документ, в котором регистрируют все действия по управлению функциональной безопасностью, выявленные опасности, ответственных лиц, принятые и утвержденные решения или же указывают ссылки на связанные с этим процессом документы. Примечание - Журнал учета опасностей иногда называют протоколом угроз.
|
Эта статья или раздел описывает ситуацию применительно лишь к одному региону. Вы можете помочь Википедии, добавив информацию для других стран и регионов. |
Государственные нормативные требования охраны труда устанавливают правила, процедуры и критерии, направленные на сохранение жизни и здоровья работников в процессе трудовой деятельности
В соответствии с российским законодательством (ст.212 ТК РФ) обязанности по обеспечению безопасных условий и ОТ возлагаются на работодателя, конкретно — на первое лицо предприятия. Каждый работник обязан (ст. 214 ТК РФ):
Кроме обязанностей, каждый работник имеет права и гарантии права на безопасные и здоровые условия труда, которые сформулированы в российском законодательстве.
Гарантии права работника на труд в условиях, соответствующих требованиям ОТ, состоят, в частности, в том, что:
В России государственный контроль и надзор за соблюдением требований охраны труда осуществляется федеральной инспекцией труда при Министерстве труда и социальной защиты Российской Федерации и федеральными органами исполнительной власти (в пределах своих полномочий).
Федеральная инспекция труда контролирует выполнение законодательства, всех норм и правил по охране труда. Государственный санитарно-эпидемиологический надзор, осуществляемый органами Министерства здравоохранения Российской Федерации, проверяет выполнение предприятиями санитарно-гигиенических и санитарно - противоэпидемических норм и правил. Государственный энергетический надзор при Министерстве топлива и энергетики Российской Федерации контролирует правильность устройства и эксплуатации электроустановок. Государственный пожарный надзор контролирует выполнение требований пожарной безопасности при проектировании и эксплуатации зданий и помещений.
Другими надзирающими органами являются: федеральный горный и промышленный надзор, федеральный надзор Российской Федерации по ядерной и радиационной безопасности, государственная инспекция безопасности дорожного движения, органы юстиции и т. д.
В частности, работникам, занятым на работах с вредными и опасными условиями труда, устанавливается оплата труда, повышенная не менее чем на 4% по сравнению с тарифными ставками (окладами), установленными для аналогичных видов работ с нормальными условиями труда.
Установить минимальный размер повышения оплаты по каждому классу условий труда должно Минздравсоцразвития России (п. 2 постановления № 870). Но до сих пор этого не сделано. Поэтому до принятия соответствующих документов размер доплат можно рассчитывать на основании Типового положения об оценке условий труда на рабочих местах и порядке применения отраслевых перечней работ, на которых могут устанавливаться доплаты рабочим за условия труда, утвержденного постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 03.10.86 № 387/22-78 (далее — Типовое положение). Об этом говорится в информации Минтруда России от 01.10.2012. Косвенно такой вывод можно сделать также из Определения Верховного суда РФ от 01.11.2012 № АПЛ12-651.
В письме Роструда от 19.06.2012 № ПГ/4463-6-1 уточняется, что нормативные акты бывшего СССР могут применяться, если их положения включены в коллективный или трудовые договоры с работниками. [2]
Лица, виновные в нарушении требований ОТ, невыполнении обязательств по ОТ, предусмотренных договорами и соглашениями, трудовыми договорами (контрактами), или препятствующие деятельности представителей органов госнадзора и контроля за соблюдением требований ОТ, а также органов общественного контроля, несут дисциплинарную, административную, гражданско-правовую и уголовную ответственность в соответствии с законодательством РФ.
Различают следующие виды дисциплинарных взысканий:
К административным взысканиям за нарушение требований ОТ относятся административный штраф и дисквалификация.
Уголовная ответственность за нарушение требований охраны труда предусматривает следующие виды наказаний:
Министерство труда Российской Федерации от 17.12. 2002 года постановлением № 80 утвердило Методические рекомендации по разработке государственных нормативных требований охраны труда. Данным документом установлен порядок разработки, согласования, утверждения, учета, издания, распространения, отмены правил и инструкций по охране труда, установлены требования к их построению, содержанию, оформлению и обозначению, порядок их проверки, пересмотра и обеспечения ими предприятий, а также надзор и контроль за их соблюдением.
Правила по охране труда не исключают действия стандартов Системы стандартов безопасности труда (ССБТ), строительных и санитарных норм и правил, а также правил, норм безопасности, утвержденных федеральными надзорами России, и не должны противоречить этим документам.
Правила по охране труда — нормативный акт, устанавливающий требования по охране труда, обязательные для исполнения при проектировании, организации и осуществлении производственных процессов, отдельных видов работ, эксплуатации производственного оборудования, установок, агрегатов, машин, аппаратов, а также при транспортировании, хранении, применении исходных материалов, готовой продукции, веществ, отходов производств и т. д.
Правила по охране труда могут быть межотраслевого и отраслевого назначения. Межотраслевые правила по охране труда утверждаются Министерством труда Российской Федерации, а отраслевые правила — соответствующими федеральными органами исполнительной власти по согласованию с Министерством труда Российской Федерации.
Правила по охране труда утверждаются на определенный срок действия или без ограничения этого срока.
Инструкция по охране труда — нормативный акт, устанавливающий требования по охране труда при выполнении работ в производственных помещениях, на территории предприятия, на строительных площадках и в иных местах, где производятся эти работы или выполняются служебные обязанности.
Инструкции по охране труда могут быть типовыми (отраслевыми или межотраслевыми) и для работников предприятий (для отдельных должностей, профессий и видов работ).
Типовые инструкции утверждаются федеральными органами исполнительной власти после проведения предварительных консультаций с соответствующими профсоюзными органами.
В качестве типовой инструкции данной отрасли может быть использована типовая инструкция другой отрасли для работников соответствующих профессий (видов работ) с согласия федерального органа исполнительной власти, утвердившего указанную инструкцию.
Инструкции по охране труда могут разрабатываться как для работников по должностям (директор, главный бухгалтер, экономист, менеджер по персоналу и др.), отдельным профессиям (электросварщики, станочники, слесари, электромонтеры, уборщицы, лаборанты, доярки и др.), так и на отдельные виды работ (работа на высоте, монтажные, наладочные, ремонтные работы, проведение испытаний и др.). В соответствии с судебной практикой целесообразно организовать разработку инструкций по должностям согласно утвержденному работодателем штатному расписанию.
Типовая инструкция для работников должна содержать следующие разделы:
При необходимости в инструкцию можно включать дополнительные разделы.
Для вводимых в действие новых производств допускается разработка временных инструкций для работников. Временные инструкции должны обеспечивать безопасное ведение технологических процессов и безопасную эксплуатацию оборудования.
Инструкции для работников всех должностей утверждаются руководителем предприятия после согласования с соответствующим профсоюзным органом (или иным выборным органом) и службой охраны труда, а в случае необходимости и с другими заинтересованными службами и должностными лицами по усмотрению службы охраны труда.
Инструкции могут быть выданы работникам на руки под расписку в личной карточке инструктажа для изучения при первичном инструктаже, либо вывешены на рабочих местах или участках, либо храниться в ином месте, доступном для работников.
Изучение инструкций для работников обеспечивается работодателем. Требования инструкций являются обязательными для работников. Невыполнение этих требований должно рассматриваться как нарушение трудовой дисциплины.
Работа с персоналом по охране труда является одним из основных направлений производственной деятельности, обеспечивающей безопасность, надежность и эффективность работы предприятия, и направлена на решение следующих основных задач:
Трудовой кодекс РФ определил, что аттестация рабочих мест — это оценка условий труда на рабочих местах в целях выявления вредных и опасных производственных факторов и осуществления мероприятий по приведению условий труда в соответствие с государственными нормативными требованиями охраны труда.
Обязанность по обеспечению безопасных условий и охраны труда, а, как следствие, и обязанность по аттестации рабочих мест, трудовым кодексом РФ возложена на работодателя[3]. Аттестации подлежит каждое рабочее место, она должна проводиться не реже одного раза в пять лет. При аттестации производится оценка всех опасных и вредных производственных факторов. Для проведения аттестации создается специальная комиссия.
Даже если фирма небольшая и не предполагает опасных условий, могущих повлиять на трудоспособность работников, аттестацией рабочих мест пренебрегать не следует.[4] В противном случае организация рискует подвергнуться штрафу в размере от 30 000 до 50 000 рублей или даже приостановлению деятельности на срок до 90 суток.